Аналіз продуктивності праці та шляхи її підвищення

В наступній таблиці ми розглянемо аналіз оплати праці на виробництві окремих видів продукції в 2009 році.

Таблиця 5.3

Аналіз фонду оплати праці на виробництві окремих видів продукції в 2009 році на СТОВ “Агрофірма“Вербка” с. Вербка Чечельницького району Вінницької області.

З даної таблиці ми бачимо що пряма оплата праці продукції приросту живої ваги свиней, відносно з попереднім роком зменшилась до 423,08 грн. за одиницю продукції, що менша за планові показники які складають 800 грн. за одиницю продукції. А приріст в живій вазі ВРХ за фактичними показниками який складає 289,86 грн. за одиницю продукції зріс відносно планових показників які складають 283,58 грн. за одиницю продукції. Пряма оплата праці молока складає 23,35 грн. за одиницю продукції, що менша за планові показники які складають 39,20 грн. за одиницю продукції. Також ми бачимо збільшення прямої оплати праці по всіх показниках рослинництва. Ще бачимо що в поточному році не висівалися цукрові буряки, які займали завжди най менші показники по пряній оплаті праці за одиницю продукції. Найменшим показником по прямій оплаті праці є зернові та зернобобові, що складають 7,74 грн. за одиницю продукції, що більше за планові показники які складають 5,20 грн. за одиницю продукції. По тенденції збільшення після зернових і зернобобових іде соняшник пряма оплата праці якого складає 10,38 грн. за одиницю продукції, що за плановими показниками складає 3,39 грн. за одиницю продукції.

З відси можна зробити висновок, що в порівнянні з 2007 року до 2009 року оплата праці за одиницю продукції в галузі тваринництва знизилась, а в рослинництві зросла.

Аналіз реалізації продукції розпочинається з перевірки обгрунтованості планового обсягу, ув'язки його з випуском і відвантаженням, завданнями та зобов'язаннями з постачання продукції у відповідності з укладеними договорами.

Виконання плану реалізації характеризується обсягом, асортиментом, якістю, структурою та напрямками реалізації продукції, ступенем виконанням договорів зі споживачами, іншими показниками.

За умов ринкової економіки важливе виконання плану реалізації продукції за асортиментом. При невиконанні плану за асортиментом підприємство порушує умови господарських договорів і несе матеріальну відповідальність, перед споживачами. При цьому сплата штрафів та неустойок за порушення умов договору не звільняє підприємство від поставки продукції, виконання робіт чи надання послуг. Договір поставки має бути виконаний повністю за обсягом, номенклатурою і якістю виробів, а також за строками постачання.

При визначенні рівня виконання плану реалізації продукції за договорами співвідносять плановий обсяг реалізації за мінусом вартості недопоставлених покупцям видів виробів (виділених у договорах самостійними позиціями) до планової суми реалізації. Перевиконання плану реалізації за іншими видами виробів або іншим покупцям не зараховується. Це означає, що план реалізації за договорами може бути виконаний не більше, ніж на 100%. Показник виконання плану з врахуванням договорів є основним оціночним показником роботи підприємств в ринкових умовах.

Зобов'язання за договорами вважається виконаним за умов відвантаження виробів покупцям на залізничній станції або іншому виді транспорту. [12, с. 24-34]

Загальна оцінка реалізації продукції проводиться щомісячно і наростаючим підсумком з початку року в оптових цінах, методом співставлення фактичних показників з плановими.

6. Аналіз факторів ,що впливають на продуктивність праці

Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності праці. Національний дохід, або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності збільшується швидше, ніж показники витрат. Зниження продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Рівень продуктивності праці нині в народному господарстві та промисловості досить низький. Прямий фактор, який впливає на продуктивності праці це рівень виготовленої валової продукції та загальна чисельність працівників. Але існують декілька інших факторів, які те ж можуть впливати на рівень показників продуктивності праці, а в особливості пряма оплата праці аналіз якої ми розглянемо в наступній таблиці.

Таблиця 6.1

Факторний аналіз фонду оплати праці на виробництві окремих видів продукції в 2007 році на СТОВ “Агрофірма“Вербка” с. Вербка Чечельницького району Вінницької області.

З даної таблиці бачимо що по окремим видам продукції найбільша економія фонду оплати праці всього відбулася по продукції зернових і зернобобових яка складає 93 грн. Також значна економія відбулася по продукції цукрових буряків 46 грн. і по продукції соняшнику 23 грн. А перевитрати були лише по продукції молока в розмірі 1 грн.

Тому можна сказати що в цьому році відбулась економія фонду оплати праці.

Таблиця 6.2

Факторний аналіз фонду оплати праці на виробництві окремих видів продукції в 2008 році на СТОВ “Агрофірма“Вербка” с. Вербка Чечельницького району Вінницької області.

З даної таблиці ми бачимо що були значні перевитрати по продукції зернових і зернобобових в обсязі 192 грн., також були перевитрати по продукції соняшнику в обсязі 28 грн. і по продукції ріпаку озимого 13 грн.. Але ми бачимо також що відбулася економія по продукції приросту живої ваги свиней в розмірі 17 грн. і по продукції молока в розмірі 4 грн.

В даному році відбулися перевитрати фонду оплати праці.

Таблиця 6.3

Факторний аналіз фонду оплати праці на виробництві окремих видів продукції в 2009 році на СТОВ “Агрофірма“Вербка” с. Вербка Чечельницького району Вінницької області.

В даній таблиці бачимо що економія була лише по трьох видах продукції, а саме по зернових та зернобобових в розмірі 14 грн., соняшнику в розмірі 14 грн., і молока в розмірі 9 грн.. А витрати по продукції ріпаку озимому в розмірі 75 грн., і сої в розмірі 30 грн.

В даному році відбулась незначна перевитрата.

При розрахунку показників продуктивності праці сільськогосподарського виробництва потрібно враховувати декотрі особливості оцінки готової продукції. Так, за рахунок показників вартості валової продукції найбільш точнішим для оцінки ефективності використання живої праці, але для оцінки ефективності продуктивності праці потрібно використовувати показник реалізованої продукції. Різниця між валовою та реалізованої продукцією в сільському господарстві обумовлюється внутрішніми оборотами, які включають у себе більшість методик в обсягу валової продукції, які те ж використовуються, а також спрямуванням часті отриманої продукції для внутрішнього використання (насінній матеріал, молоко для корма телят чи поросят та т.д.).

Крім того, на рівень продуктивності праці в більший мірі могуть впливати об'єктивні фактори: природно-кліматичні умови у місці роз положення господарства, різниця у плодоносності окремих земельних угідь, які належать одному підприємству, укомплектованість технікою й рівень її продуктивності и т.д. В останній час з'явився новий фактор, який суттєво впливає на рівень продуктивності праці в конкретному господарстві - рівень безробіття у регіоні взагалі та безробіття сільськогосподарських робітників окремо. Цей показник являється додатковим фактором мотивації працівників до підвищення якості та кількості продукції. Методика визначення його впливання на рівень показників продуктивності праці поки не розроблена, але, с декотрою степеню точності вона може бути визначена у кожному конкретному господарстві з допомогою аналізу даних за декілька років. [13]

7. Резерви підвищення продуктивності праці

Резерви росту продуктивності праці - це можливості більш повного використання продуктивної сили праці, усіх факторів підвищення його продуктивності за рахунок удосконалювання техніки, технології, поліпшення організації виробництва, праці і керування. Резерви тісно зв'язані з факторами росту продуктивності праці. Якщо той чи інший фактор розглядати як можливість, то використання зв'язаного з ним резерву - це процес перетворення можливості в дійсність.

Існує кілька класифікацій резервів росту продуктивності праці.

По-перше, усі вони поділяються на дві великі групи: резерви поліпшення використання живої праці (робочої сили) і резерви більш ефективного використання основних і оборотних фондів. До першої групи відносяться всі резерви, зв'язані з організацією умов праці, підвищенням дієздатності працюючих, структурою і розміщенням кадрів, створенням організаційних умов для безперебійної роботи, а також із забезпеченням досить високої матеріальної і моральної зацікавленості працівників у результатах праці. Друга група включає резерви кращого використання основних виробничих фондів (машин, механізмів, апаратури й ін) по потужності і за часом, а також резерви більш ощадливого і повного використання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, палива, енергії й інших оборотних фондів.

По-друге, резерви за ознаками можливостей їхнього використання поділяють на резерви запасу і резерви втрат. Наприклад, недовикористання устаткування за потужністю чи за змінністю роботи, вивчені, але ще не впроваджені передові методи праці, - резерви запасу. Втрати робочого часу, брак, перевитрата палива відносяться до резервів втрат.

У поняття "резерви" включаються також виробничі втрати робочого часу і непродуктивні витрати праці. Виробничі втрати робочого часу - це внутрізмінні і цілодобові простої, прогули і всі не передбачені планом неявки на роботу. Непродуктивні витрати праці - зайві в порівнянні з плановими витрати праці внаслідок нераціонального використання знарядь і предметів праці, порушень установленого технологічного процесу.

За часом використання резерви поділяються на поточні і перспективні. Перші можуть бути реалізовані без істотних змін технологічного процесу і без додаткових капіталовкладень, другі вимагають перебудови виробництва, установки більш досконалого устаткування, капітальних витрат і значного часу на підготовчі роботи.[14, с 336]

По місцю виявлення і використання резерви підрозділяються на народногосподарські, галузеві і внутрівиробничі. Народногосподарські включають насамперед більш багаті природні ресурси і їхнє комплексне використання. До галузевого відносяться резерви, використання яких підвищує продуктивність праці працівників галузі в цілому, - спеціалізація підприємств, концентрація і комбінування виробництва, удосконалювання техніки і технології і т.п. Внутрівиробничі резерви росту продуктивності праці мають найважливіше значення тому, що в кінцевому рахунку всі їхні види виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємствах. Крім розподілу на поточні і перспективні, вони поділяються на дві групи: резерви зниження трудомісткості продукції і резерви кращого використання сукупного робочого часу.

Рівень продуктивності праці, як відомо, визначається кількістю продукції, що приходиться на одиницю робочого часу. Але якщо вихідні величини виразити в часі, то продуктивність праці розраховується як відношення фонду робочого часу до трудомісткості продукції:

(7.1)

Це означає, що вироблення продукції прямо пропорційне кількості часу, витраченого на її виробництво, і обернено пропорційна її трудомісткості. Якщо продуктивність праці росте за рахунок збільшення фонду робочого часу, то мова йде про екстенсивний шлях її підвищення, а якщо її ріст забезпечується зниженням трудомісткості, то можна говорити про інтенсивний шлях, тому що зменшення витрат праці на виготовлення продукції відбувається завдяки впровадженню нової техніки, удосконалюванню технології й організації виробництва, інтенсифікації виробничих процесів.

Фонд сукупного робочого часу на підприємстві витрачається частково безпосередньо на виробництво продукції (цим зайняті основні виробничі робітники), частково - на обслуговування і забезпечення основного виробництва допоміжним складом робітників, а також - на організацію і керування виробничим процесом фахівцями і керівниками. Тому, чим вище питома вага основних робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, тим більше буде вироблено продукції, тим вище за інших рівних умов виявиться і загальна продуктивність праці.

Таким чином, поліпшення використання сукупного робочого часу досягається двома шляхами: ліквідацією втрат робочого часу і поліпшенням структури кадрів, тобто підвищенням питомої ваги основних робітників у загальній чисельності працюючих.

Виявлення наявних резервів здійснюється на основі аналізу рівня і динаміки продуктивності праці на окремих ділянках чи виробництва за видами робіт у поточному і попередньому періодах. Основою методики аналізу є порівняння аналізованих показників із плановими. При цьому повинні бути перевірені обґрунтованість планових завдань, у яких могли бути не цілком враховані всі особливості, і умови виробництва в планованому періоді, і його резерви. Необхідно звертати увагу також на різні уточнення плану, внесені протягом року, що викликають значні зміни інших показників - продуктивності праці, чисельності працівників, фонду оплати праці. [15, с 304]

Резерви виробництва і реалізації продукції також розглядаються як науково обгрунтований запас виробництва для забезпечення гарантії виконання договорів поставки і як невикористані можливості зростання і вдосконалення виробництва продукції та його кінцевих фінансових результатів. Резерви випуску і реалізації продукції виникають постійно під впливом науково-технічного прогресу, вдосконалення організації виробництва, праці й менеджменту. Невикористані можливості виробництва і реалізації продукції є основним об'єктом аналітичного пошуку, оскільки при цьому визначається не лише втрачена вигода, а й оцінюються можливості та доцільність їх мобілізації. Доцільно виділити чотири етапи дослідження резервів виробництва і реалізації продукції.

На першому етапі дають оцінку зовнішніх і внутрішніх резервів. Зовнішні резерви виробничої програми формуються зміною кон'юнктури товарного ринку (попиту на продукцію, її конкурентоспроможності, можливостей конкурентів і контрагентів ринку), станом ринків капіталу, фондів, матеріалів, робочої сили та ін. Виділення цих резервів можливе за методикою, яка висвітлена у попередніх розділах. Внутрішні резерви виробництва і реалізації продукції виражають можливості підприємства і пов'язані насамперед з використанням виробничого потенціалу. Вони є основною областю аналітичних досліджень.

На другому етапі виділяють інтенсивні та екстенсивні резерви виробництва і реалізації продукції. Процес екстенсивного нарощування виробничого потенціалу є необхідним, але обмежується фінансовими можливостями підприємства та економічною доцільністю. Економічно виправданим є таке нарощування виробничого потенціалу, яке супроводжується більш високим приростом фінансових результатів, соціальними та економічними передумовами. Це, зокрема, нарощування виробничої потужності для забезпечення монопольного становища на ринку, збільшення витрат ресурсів для поліпшення якості і конкурентоспроможності продукції та ін. Визначальним же напрямом мобілізації резервів виробництва і реалізації продукції є інтенсифікація виробничо-збутової діяльності. Інтенсифікація використання виробничих ресурсів є головною передумовою досягнення високих фінансових результатів та стійкого фінансового стану.

Оцінка результатів інтенсифікації включає таку систему розрахунків:

а) визначення динаміки показників інтенсифікації використання виробничих ресурсів;

б) визначення співвідношення приросту використання виробничих ресурсів у розрахунку на 1 % приросту обсягу виробництва;

в) розрахунок частки впливу зміни показників інтенсифікації на приріст обсягу виробництва продукції; г) розрахунок відносної економії виробничих ресурсів; д) комплексна оцінка всебічної інтенсифікації виробництва.

На третьому етапі дають оцінку резервів організації виробничого процесу. Раціональна організація виробничого процесу пов'язана із забезпеченням ритмічності і комплектності виробництва і збуту продукції відповідно до умов договорів поставки.

Під ритмічністю роботи підприємства розуміють випуск цехами деталей, напівфабрикатів і виробів згідно з добовими чи місячними графіками виробництва, її порушення негативно впливає на роботу суміжних підрозділів, виконання договірних зобов'язань, якість продукції та ін. Неритмічний випуск продукції протягом місяця найчастіше спричиняється використанням запасу незавершеного виробництва, відсутністю достатнього запасу, напівфабрикатів заготівельних цехів, перебоями у постачанні сировини, простоями робітників і устаткування, змінами виробничих завдань та ін. Ці причини повинні бути виявлені під час аналізу.

Ритмічність роботи підприємства визначається за днями чи декадами у межах місяця, за місяцями і кварталами з поділом на декади. Показником ритмічності є також відношення випуску продукції за першу декаду до її випуску в третій декаді попереднього місяця.

Для характеристики ритмічності випуску продукції протягом року доцільно будувати динамічні ряди за місяцями, кварталами з розподілом на декади і дні.

Недоліком цього методу є лише те, що брати за основу третю декаду недоцільно, оскільки комплектуючі вироби і напівфабрикати надходять саме наприкінці місяця не завжди з вини підприємства. Більш доцільно визначати додатковий випуск у нормо-годинах, порівнюючи нормо-години, витрачені в третій декаді і в першій та другій.

Неритмічний випуск продукції пов'язаний з використанням робочої сили і, насамперед, з внутрізмінними простоями, які виникають з причин перебоїв у поставках сировини, матеріалів, палива, енергії тощо. Простої знижують випуск продукції.

Синтетичним показником ритмічної роботи є коефіцієнт ритмічності, який визначається на підставі даних за день, п'ятиденку, декаду. Чим ближче коефіцієнт ритмічності до 1, тим ритмічнішим є виробництво.

На четвертому етапі виявляють можливості збільшення обсягу продажу, тобто виручки від реалізації продукції. Аналіз резервів приросту реалізації продукції включає пошук резервів збільшення товарного випуску і зменшення залишків нереалізованої продукції на кінець аналізованого періоду. Можливості приросту товарного випуску оцінюються як за випуском товарної продукції за аналізований період, так і за зміною залишків незавершеного виробництва на початок і кінець цього періоду. Найповніше резерви товарного випуску виявляються на перших трьох етапах аналізу. Щодо оцінки зміни залишків незавершеного виробництва, то слід зазначити, що частина їх має нормативний характер (для забезпечення ритмічності виробництва), а понаднормативні запаси скорочують можливості приросту реалізації. До основних факторів, які визначають обсяг незавершеного виробництва (Пн), належать: характер наростання витрат, тривалість виробничого циклу виготовлення виробів і середньодобовий випуск продукції.

Далі на підставі даних первинного обліку можна з'ясувати причини і виявити винуватців відхилень незавершеного виробництва.

Зміна залишків нереалізованої продукції аналізується за внутрішніми і зовнішніми причинами збуту на основі даних первинного обліку. [16, с 256]

Висновок

Продуктивність -- це ефективність використання ресурсів -- праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації -- під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їхньої оцінки необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо. Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу раці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

Продуктивність праці -- це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. Аналіз діяльності підприємства поширюється на досить широке коле показників, які розкривають суть економічних явищ з кількісного чи якісного боку в абсолютних або відносних величинах. Рушійні сили, умови та причини, які визначають той чи інший показник, називаються факторами.

Кожен, без винятку, показник фінансово-господарської діяльності підприємства є результатом взаємодії дуже великої кількості факторів. Для вивчення їх дій та впливу на показники, що піддаються аналізу, їх необхідно певним чином класифікувати. Принципи класифікації факторів у фінансово-господарському аналізі аналогічні тим, які лежать в основі класифікації аналітичних задач. Трудомісткість продукції - показник, що характеризує затрати робочого часу на виробництві одиниці або всього обсягу виготовленої продукції. Між показниками трудомісткості та продуктивності праці існує обернено пропорційний зв'язок - за зниження трудомісткості продуктивності праці зростає, і навпаки. Продуктивність праці найважливіший якісний показник використання трудових ресурсів підприємства і головний фактор зростання обсягів виробництва продукції. Вимірюється продуктивність праці двома способами: кількість продукції, випущеної до одиниці часу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції.

Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентно-спроможності підприємства розробляють і впроваджують програму управління продуктивності, яка включає в себе наступні етапи:

1. вимірювання і оцінка досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема;

2. пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінки;

3. розробка плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повинен включати конкретні терміни і заходи по їх реалізації, передбачати фіксування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх впровадження, визначати відповідних виконавців;

4. розробка систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності;

5. контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулюванням їх виконання;

6. вимірювання і оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.

Вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству і в цілому за окремими видами праці зокрема - вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми. Вимірювання й оцінка реального впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності праці потрібна для того, щоб оцінити і порівняти ефективність їх впровадження і визначитися з пріоритетами на наступний період. Визначивши найефективніші напрямки роботи по підвищенню продуктивності, слід прийняти відповідні мотивуючі рішення і в наступному періоді зосередити увагу саме на цих напрямах. Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно - економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До таких факторів належать: - удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організаційно-виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємстві; - удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, застосування передових методів і прийомів праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці; - удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

Мотивація - це процес спонукування кожного співробітника і всіх членів його колективу до активної діяльності для задоволення своїх потреб і для досягнення цілей організації. Будь-який організований процес, у тому числі й виробництво, здійснюються і регулюються людьми. Його ефективність значною мірою залежить від того, як працівники ставляться до виконання своїх функцій і реалізація мети, задля якої цей процес здійснюється, а отже на продуктивність праці.

Список використаної літератури:

1. Бугуцький О.А. Система управління якістю праці на підприємстві // Україна: аспекти праці. - 2007. - № 4. - С. 45-49. Бурляй А.П.

2. Равенко А. Продуктивність праці в сучасних умовах// Дзеркало тижня.-№4.- 2007.- С.32-37.

3. Бурляй А.П.. Вітвіцький В., Метельська З. Вплив основних чинників на підвищення продуктивності праці // Україна: аспекти праці. - 2006. - № 2 - С. 29-34.

4. Економіка підприємства: Підручник/За ред. С.Ф. Покропивного. -Вид. 2-ге. Перероб. та доп. -К.: КНЕУ, 2001. -528 с.

5. Ковальчук І.В. Економіка підприємства: Навч. посіб. -К .: Знання, 2008.-679с.

6. Мицибора В.І., Зборський В.К. Економіка підприємства: Навч. посіб. -К.: Каравела, 2008. -312с.

7. Сідун В.А., Пономарьова Ю.В. Економіка підприємництва: Навчальний посібник: Вид. 2-ге., перероб. та доп. -К.: Центр навч. літератури 2006. -156с.

8. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - 2-ге, доп. І перероблене. - К.: КНЕУ, 2002. - 224с.

9. Кондратенко П.В.Розвиток галузі садівництва в Україні/П.В.Кондратенко//Вісник аграрної науки. - 2006. - №12 - С.33-34.

10. Рульєв В.А.Основні чинники відродженняпромислового садівництва в Україні/В.А. Рульєв// Сад, виноград і вино України. - 2006. - №5-6 - С.30-32.

11. Попов Н.А. Організація сільськогосподарського виробництва. Підручник - М.: Экмос, 1999.

12. Семенов А. Продуктивність праці та перспективі економічного росту // Экономист. 1995. № 2. С. 24-34.

13. Іващенко В.І., Болюх М.А. “Економічний аналіз господарської діяльності”,- К.: ЗАТ “НІЧЛАВА”, 1999

14. Слезингер Г.Э. Труд в условиях рыночной экономики. Учебное пособие. - М.: ИНФРА-М, 1996, - 336 с.

15. Рофе А.И., Лавров А.С., Галаева Е.В., Стрейко В.Т. ЭКОНОМИКА ТРУДА учебник для вузов, высш. Уч. Издательство: МИК, 2008 - 304c.

16. Петюх В.М. Ринок праці: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 2000. - 256 с.

17. Сутність та значення продуктивності праці в аграрних підприємствах у ринкових умовах // Матеріали всеукраїнської наукової конференції молодих вчених / УДАУ. - Умань. - 2008. - 2 ч. - С. 36-37

18.Дієсперов В.С. Тенденції динаміки продуктивності сільськогосподарської праці в Україні // Україна: аспекти праці. - 2006. - № 6. - С. 15-20.

19. Олійник Т.І. Продуктивність праці та структурні зміни в сільському господарстві // Економіка АПК. - 2006. - №4. - С. 122-127.

Размещено на Allbest.ru