Сучасний стан та організаційно-економічний механізм підвищення продуктивності праці в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Процес праці завжди відбувається в часі. Робочий час є мірою витрат праці. Результатом процесу праці виступає кількість та якість створеного в цьому процесі матеріальних, духовних благ і послуг. Щоб установити ефективність того або іншого процесу праці, треба порівняти вироблену кількість продукту з витратами робочого часу. З цією метою використовується показник продуктивності праці.

Продуктивність -- це ефективність використання ресурсів -- праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації -- під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їхньої оцінки необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо.

Економія робочого часу на основі підвищення продуктивності праці досягається не тільки за рахунок найраціональнішого використання робочої сили - живої праці, але й за допомогою ефективного використання упредметненої праці, кристалізованого робочого часу або, іншими словами, упредметненої в раніше створеній продукції, що використовується для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, паливно-енергетичні ресурси - повністю; машини, механізми, обладнання, будівлі, споруди й т.п. - у частині вартості, що переноситься на нову продукцію).

Актуальність теми: за останні 20-25 років Україна переживає масштабні й суперечливі зміни, які трансформували чи не всі складники соціально-економічного буття. Процес глобалізації, поширюючись на всі сфери суспільного розвитку, зумовив зміну стандартів трудового життя. Проте ці зміни так і не наблизили нас до стабільності, не надали соціально-економічному розвитку стійкої позитивної динаміки, не усунули численні недоліки соціально-трудової сфери. Низька продуктивність праці - це одна з найбільш глибинних і серйозних проблем, яка заважає розвитку економіки в багатьох країнах. В Україні це одна з найбільших проблем. Одним із ключових питань подолання Україною нинішнього економічного колапсу є те, як саме країна сформує ставлення до власних трудових ресурсів. Зокрема, чи зуміє вона зробити продуктивність праці пріоритетною в економічній політиці.

Мета роботи. Метою курсової роботи є узагальнення теоретико-методичних засад та розробка науково-практичних рекомендацій щодо підвищення продуктивності праці в Україні.

Основними завданнями роботи є:

- визначення рівня продуктивності праці;

- дослідження динаміки продуктивності праці і закономірностей її зміни у часі;

- аналіз впливу факторів на рівень і динаміку продуктивності праці;

- вивчення впливу зміни продуктивності праці на зміну обсягу продукції і затрат робочого часу;

- дослідити шляхи підвищення продуктивності праці в України.

Об'єкт дослідження: процес забезпечення продуктивності праці в Україні

Предмет дослідження: теоретико-методичні засади та науково-практичні рекомендації щодо підвищення продуктивності праці в економіці України.



РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

1.1 Сутність продуктивності праці

Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називаємо ефективністю.

Витрати визначаються обсягом (вартістю) використаних економічних ресурсів. Як відомо, економічні ресурси заведено поділяти на три великі групи: робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал); компоненти природних ресурсів (земля та сировина); компоненти засобів виробництва (фізичний капітал). Відповідно окремо визначається ефективність використання робочої сили, природних ресурсів або капіталу.

Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентоспроможності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виражаються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються обсягом продукції, то ми одержимо показники, які називаються продуктивністю (Productivity), а якщо розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю) (Profitability).

Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку - результатів праці та витрат праці.

Продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудовитрат.

У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці.

Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

За відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці(втіленої в засобах виробництва) - збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується.

На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавче встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці -- це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці.

1.2 Рівні визначення продуктивності праці

Ефективність використання трудових ресурсів підприємства характеризується продуктивністю праці.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт та послуг), що виробляється одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги).

Залежно від масштабності виконуваних трудових процесів розрізняють наступні рівні визначення продуктивності праці:

- глобальну;

- локальну;

- індивідуальну.

Глобальною продуктивністю праці (ПТг) називається узагальнений показник народногосподарської ефективності праці по країні в цілому, який розраховується шляхом віднесення основних макроекономічних показників (валовий національний продукт (ВНП), валовий внутрішній продукт (ВВП), національний дохід (НД)) до чисельності зайнятих в суспільно-господарському виробництві (чз). Відтак, обчислюють виробіток валового національного продукту (валового внутрішнього продукту) (ПТп1) та виробіток національного доходу (ПТг2) в розрахунку на одного зайнятого в суспільному господарстві протягом встановленого періоду за формулами:

;

;

Локальною продуктивністю праці (ПТл) називають показник ефективності праці по галузях промисловості, по групі підприємств, що випускають однорідну продукцію. Він обчислюється як обсяг продукції (валової (ВП), товарної (ТП), чистої (ЧП)) виготовленої підприємством (галуззю, підгалуззю), до чисельності промислово-виробничого персоналу даного підприємства (галузі, підгалузі) (Чпвп) за формулою :

;

Індивідуальною продуктивністю праці (ПТ1) називається результативність праці на конкретному робочому місці, в конкретному цеху тощо. На конкретному робочому місці його ототожнюють з нормою виробітку по конкретному виду продукції, яка розраховується як кількість продукції в натуральному вираженні (Q), виготовленої за одиницю робочого часу (Тр) за формулою:

;

Показник продуктивності праці займає центральне місце під час створення плану з інтенсифікації та підвищення ефективності трудової діяльності. Завдання щодо підвищення продуктивності праці орієнтує підприємство на випуск продукції з найменшими трудовими витратами, стимулює зростання виробництва і одночасне зменшення собівартості продукції. Мобілізуюча, дійова сила цього завдання є більшою, коли на діяльність підприємства найменш впливають зміни зовнішнього середовища і воно повністю відображує дійсний трудовий внесок промислово-виробничого персоналу. Тому важливо застосувати такий показник, який може надати вірне представлення про реальний рівень і темп зростання продуктивності праці. В зв'язку з цим застосовують різні методи вимірювання продуктивності праці.

1.3 Фактори зростання продуктивності праці

В даний час в науковій літературі зустрічається безліч підходів до класифікації факторів росту продуктивності праці. У працях учених соціалістичного періоду господарювання особлива увага приділялася деталізації факторів науково-технічного прогресу, в роки перехідної економіки підвищується інтерес до ролі людського чинника, який відбивається в показниках професійної структури персоналу, рівня освіти і кваліфікації, вдосконалення форм оплати праці. Але досі залишаються недостатньо вивченими питання оцінки та впливу факторів структури і технологій управління персоналом.

Систематичне зростання продуктивності праці має пріоритетне значення для підвищення ефективності функціонування будь-якого підприємства, галузі промисловості, всього господарського комплексу, для підвищення матеріального добробуту кожного працюючого.

Зростання продуктивності праці означає підвищення випуску продукції за одиницю робочого часу (людино-година, людино-день, людино-місяць, людино-рік) порівняно з минулим аналогічним періодом.

Резервами зростання продуктивності праці називають ще невикористані можливості економії праці за окремими факторами, детальна класифікація яких представлена на рис. 1.1[9].

Рисунок 1.1. Групування факторів зростання продуктивності праці

Зростання продуктивності праці при заданих обсягах виробництва має наслідком економію чисельності промислово-виробничого персоналу. Відтак, при заданій кількості вивільнених внаслідок різних причин працівників (Ечпвп), стає можливим розрахувати рівень зростання продуктивності праці (Іпт) за формулою [10] :

;

Результат, отриманий за цією формулою, вказує на напрямок скорочення штату підприємства.

Динаміка продуктивності праці визначається шляхом співставлення рівнів продуктивності праці за різні періоди. При її оцінці обчислюють такі показники [11]:

- індекс зростання продуктивності праці (Іпт) визначається як відношення значення продуктивності праці планового періоду (ПТплан) до значення продуктивності праці базового періоду (ПТбаз) за формулою:

;

- відсоток зростання продуктивності праці (іпт) показує, як змінилась продуктивність праці в порівнянні з базовим періодом, або, іншими словами, скільки відсотків складає сьогоднішня продуктивність праці. Він визначається за формулою:

- абсолютний приріст продуктивності праці (DПТ) розраховується як різниця між плановим (ПТплан) та базовим (ПТБАЗ) показниками продуктивності праці за формулою:



- темп приросту продуктивності праці (DІпт) показує, на скільки відсотків зросла (зменшилась) продуктивність праці в плановому періоді порівняно з базовим періодом, і визначається за формулою:

Розробка дієвої політики щодо підвищення продуктивності праці повинна починатися з планомірного виявлення всіх наявних у підприємства можливостей та резервів. Основними напрямами в цій галузі є організація розробки і здійснення планів щодо підвищення продуктивності праці на кожному робочому місці, а також активна участь в плануванні організаційно-технічних заходів і контроль за їх виконанням.

Отже, управління продуктивністю праці - це складне та комплексне завдання, однаково важливе для організацій будь-якої сфери діяльності та будь-якого розміру, якщо вони планують досягти успіху в ринковій конкуренції. Реалізація цього завдання залежить від грамотної та скоординованої роботи економістів і менеджерів на всіх етапах програми, які мають врахувати та забезпечити реалізацію та функціонування кожного із вище розглянутих факторів підвищення продуктивності праці



РОЗДІЛ ІІ. СТАН ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

2.1 Дослідження продуктивності праці в Україні за останні роки

Стійкий розвиток національної економіки, сфер діяльності, регіонів, підприємств, а також добробут самої людини значною мірою залежать від кількісних й якісних параметрів трудової діяльності, результативності останньої. Однак далеко не кожна праця є цінністю, має суспільно значущий статус і позитивні наслідки для розвитку економіки та суспільства. Незаперечною цінністю для людини і суспільства є творча, інноваційна, інтелектуально насичена, продуктивна праця - праця, що підпадає під визначення гідної. Реалізація принципів гідної праці спрямована на досягнення й економічного, й соціального прогресу. Продуктивна праця як компонент концепту гідної праці передбачає високий рівень віддачі для всіх боків соціально-трудових відносин від використання трудового потенціалу, що проявлятиметься у збільшенні макро- та мікроекономічних показників, забезпеченні гідної винагороди за результати праці.

Як видно з табл. 2.1, можна помітити спад кількості зайнятого населення за період з 2013 до 2017 рр. За період останніх п'яти років рівень економічної активності населення зменшився на 14,3%. В той час, як рівень безробіття, активно демонструє тенденцію збільшення. Переламним роком, для змін працездатного безробітного населення, став 2014 рік, коли рівень безробіття стрімко збільшився на 336,8 тис. осіб, порівняно із показниками 2013 року, а потім, за період 2014-2015рр., знизився на 193,1 тис. осіб. Після чого, можна спостерігати поступову динаміку збільшення кількості працездатного безробітного населення, яке з кожним роком збільшувалася на 0,2-0,3%.

Також запропонований графік зміни рівня зайнятого населення в Україні за останні п'ять років (рисунок 2.1).

Рисунок 2.1. Графік зміни рівня економічно активного населення у віці 15-70 років України за період 2013-2017рр.

Джерело: Побудовано за даними статистичних збірників «Економічна активність населення України» і «Праця України» [Державна служба статистики України].- Електронний ресурс. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

Отже, за період останніх п'яти років спостерігається тенденція спаду. Найбільш переломним етапом став період 2014-2015року, коли рівень зайнятого населення України зменшився на 1823 тис. осіб. Тобто зменшення за цей рік становило 9,16%. Також можна помітити, що за період двох останніх років, а саме 2015-2017рр., динаміка спаду значно зменшилась, поступово скорочуючись спочатку на 0,79% (2015-2016 р.), потім на 0,55%.

Також, для отримання правильного розрахунку продуктивності праці, варто проаналізувати валовий прибуток України за останні п'ять років, його зміну та динаміку. Дані ВВП за період 2013-2017рр. дані у таблиці 2.2.

За офіційною статистикою, у 2012-2013 роках ВВП проявив нульову динаміку. На його зниження у 2014 році вплинув початок Антитерористичної операції на сході країни, що призвело до торгової блокади Донбасу в першому кварталі 2017 року. Виходячи з того, що протягом минулого року громадян нашої країни стало на 168 тис. осіб менше, показник ВВП на душу населення мав у незначній мірі зрости.

Таблиця 2.2

Валовий внутрішній продукт України за період 2013-2017рр.

(Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя)

Валовий внутрішній продукт	І квартал	ІІ квартал	ІІІ квартал	ІV квартал	У цілому за рік
2013 рік	303 753	354 814	398 000	408 631	1 465 198
2014 рік	316 905	382 391	440 476	447 143	1 586 915
2015 рік	375991	456715	566997	588841	1988544
2016 рік	455298	535701	671456	722912	2385367
2017 рік	591008	664760	833130	894022	2982920

Джерело: Розраховано за даними статистичних збірників «Економічна активність населення України» і «Праця України» [Державна служба статистики України].- Електронний ресурс. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

Оскільки більша частина промислового потенціалу знаходилася саме там, то початок бойових дій зупинив виробництво на сході і тим самим значно зменшив ВВП країни. З 2015 року спостерігається значний ріст ВВП країни зумовлений грошовими надходженнями з-за кордону. В 2015 році показник ВВП змінився на 15 %. У 2016 році ВВП України збільшилось на 1,8 %.

Експорт вугілля та металів, з цієї області був заборонений, що вплинуло на економіку країни. Проте економіка змогла впоратися з наслідками блокади, і в 2017 році її зростання становило близько 2 %. Крім того відновилися звичайні обсяги експорту товарів з країни завдяки укладенню угоди про зону вільної торгівлі між Україною та Європейським союзом у січні 2016 року.

Отже, на основі даних вище наведених таблиць 2.1 та 2.2, можна проаналізувати рівень зміни продуктивності праці в України за останні роки, що запропоновані у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Продуктивність праці (одного зайнятого) в Україні у фактичних цінах, млн. грн., за період 2013-2017рр.

Роки:	Продуктивність праці (одного зайнятого)
2013р.	75861
2014р.	87804
2015р.	120934
2016р.	146549
2017р.	184628

Джерело: Розраховано за даними статистичних збірників «Економічна активність населення України» і «Праця України» [Державна служба статистики України].- Електронний ресурс. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

Отже, на основі таблиці 2.3, можна зробити побачити динаміку зростання продуктивності праці (на одного зайнятого) з кожним роком за період 2013-2017рр. Але, все ж, враховуючи економічну кризу в країні, рівень життя, цін, та відсоток безробітних, рівень продуктивності праці в Україні потребує покращення.

Найбільш вагомими причинами утримання низького рівня продуктивності праці є:

- відсутність стратегії соціально-трудових відносин;

- відсутність реального соціального діалогу в країні;

– високий рівень тіньової зайнятості;

- відсутність реальної статистики зайнятості та зарплат;

- відсутність обов'язкових навчальних і професійних стандартів відповідно до міжнародних норм;

- відсутність центру продуктивності праці.

У період трансформації одними з найгостріших проблем української економіки є: слабкий інноваційний імпульс, відсутність кардинальних структурних змін і технікотехнологічного оновлення виробництва. Як наслідок - напівсировинний характер економіки, низький рівень продуктивності праці та заробітної плати.

Це результат не тільки економічних і технологічних проблем, а й соціальних, які проявляються у взаєминах учасників соціально-економічної системи соціальнотрудових відносин: власників бізнес-процесів, менеджерів і найманих працівників, соціальних партнерів, конкурентів, органів державної та муніципальної влади.

Перехід на інноваційну модель розвитку економіки країни неможливий без створення умов для безпечної, якісної, ефективної праці з гідною оплатою в різних секторах економіки, що сприяє реалізації людського потенціалу.

2.2 Взаємозв'язок продуктивності та оплати праці

В Україні вкрай необхідна ефективна система стимулювання праці, оскільки вона спонукає кожного конкретного співробітника і колектив у цілому до досягнення особистих і спільних цілей. Правильне стимулювання праці на підприємстві, своєю чергою, призведе до зростання продуктивності праці, що забезпечить збільшення реального продукту й доходу. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав із ринковою системою господарювання.

Сьогодні тенденції в динаміці продуктивності праці порівняно із середньомісячною зарплатою в Україні виглядають так (табл. 2.4). Із наведених даних у табл. 2.4 видно, що кількість зайнятих має тенденцію до зниження, у 2016 р. порівняно з 2014 р. зменшилася на 9,62%. Але варто відзначити, що продуктивність праці зросла на 66,17%, це є позитивною тенденцією. Розглянемо детальніше динаміку зміни індексу продуктивності праці та індекс середньомісячної заробітної плати в Україні (рис. 2.2). Графік показує, що рівень продуктивності в нашій країні стабільно зростає й є прямо пропорційним рівню оплати праці. Останнє десятиріччя заробітна плата українців була недооцінена. Реформа мінімальної заробітної плати повернула нас до європейських стандартів і вивела частину працюючих із «тіньової» зайнятості.

Реалії сьогодення свідчать про те, що конкурентоспроможність компаній безпосередньо пов'язана зі здатністю освоєння новітніх технологічних досягнень, нових способів управління й організації виробництва, і в основі цього процесу закладена якість людського, інтелектуального та соціального капіталу[13]. Необхідною умовою підвищення продуктивності праці є ефективна зайнятість населення.

Реалізація курсу на модернізацію економіки неможлива без забезпечення ефективної зайнятості, основою якої є: досконала організація праці; раціональне використання знань, умінь і навичок працівника; висока заробітна плата; безперервний професійний розвиток; можливість професійного зростання і підвищення кваліфікації; мотивація працівників до високоефективної праці; безпечні умови праці[14].

Взагалі розвиток персоналу охоплює питання професійної адаптації, оцінки кандидатів на вакантні посади, поточного періодичного оцінювання персоналу, планування ділової кар'єри, службово-професійного просування та багато інших [2]. Соціальний інтелект, інноваційна творча праця, креативне мислення, розвиток особистості набувають усе більшої цінності та спонукають до продуктивнішої праці.

Різні установи та організації повинні бути залучені до розвитку HR для виконання функцій, які пов'язані з освітою, процесом вивчення і дослідження, професійної підготовки та консалтингу, а також різних підприємств і організацій, де люди працюють і отримують досвід і компетентність [3].



Таблиця 2.4

Продуктивність праці та середньомісячна заробітна плата в Україні за 2013-2017рр.

	2013	2014	2015	2016	2017
ВВП млн. грн.	1465198	1586915	1988544	2385367	2982920
Кількість зайнятих (тис.)	19314	18073	16443	16277	16156
Продуктивність праці (ВВП у розрахунку на одного зайнятого), грн.	75861	87804	120934	146549	184628
Середньомісячна заробітна плата, грн	3309	3480	4195	5183	7480
Індекс продуктивності праці (у % до 2013 р.)	100	105,17	120,55	123,55	144,32
Індекс середньомісячної заробітної плати в Україні (у % до 2014 р.)	100	115,74	137,73	121,18	125,98

Джерело: Розраховано за даними Електронний ресурс. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/; Електронний ресурс. - Режим доступу: https://index.minfin.com.ua/ua.

Рисунок 2.2. Динаміка продуктивності праці та середньомісячної заробітної плати в Україні, %

Джерело: Розраховано за даними Електронний ресурс. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/; Електронний ресурс. - Режим доступу: https://index.minfin.com.ua/ua.



2.3 Зміни продуктивності праці за видами економічної діяльності

продуктивність праця оплата економічний

Заробітна плата виступає у двох соціально-економічних категоріях: для найманого працівника - це частина доходу, отримана за реалізацію здібності до праці, а для підприємства - це елемент операційних витрат виробництва та важіль матеріальної зацікавленості працівників до високопродуктивної праці. Джерелом формування заробітної плати є валова додана вартість, яка створюється під час виробництва товару, тому логічним є припущення, що зі зростанням та розвитком народного господарства буде зростати заробітна платня населення. Можна зробити висновок, що стимулюючи розвиток національної економіки, держава непрямо стимулює зростання добробуту всієї нації, як найманих працівників, так і підприємців.

Взаємозв'язок розміру оплати праці та питомої ваги валової доданої вартості залежно від виду економічної діяльності показує таке:

1) низький ступінь залежності рівня заробітної плати від виду економічної діяльності, тобто галузь економіки не виступає вирішальним фактором під час формування ціни на робочу силу.

2) наявність невідповідності у формуванні величини фонду оплати праці робітникам та величини створеної частки доданої вартості в галузях економіки;

3) наявність неофіційної частки в реальній заробітній платі.

У зв'язку з тим, що вищезазначені тези свідчать про недосконалість державного управління національною економікою та незбалансованість її розвитку, варто проаналізувати окремо зміни продуктивності праці за видами економічної діяльності.

Продуктивність праці за видами економічної діяльності можна розраховувати на основі розробленої Міністерством економіки України методики, що передбачає використання співвідношення валової доданої вартості (ВДВ) за окремими видами економічної діяльності із чисельністю зайнятого населення за цими видами (за даними обстежень економічної активності населення)[15]. Однак певні ускладнення здійснення моніторингу динаміки продуктивності праці викликають зміни у методології, оскільки валова додана вартість обраховується у постійних цінах 2017 року (порівняно з 2013 роком у попередній період часу).

Відповідно, більш статистично обґрунтовано зростання продуктивності праці розраховувати через співвідношення ВДВ із чисельністю зайнятого населення. Чисельність зайнятого населення, що характеризує витрати праці для обчислення її продуктивності на макрорівні, визначають за результатами обстеження з питань економічної активності населення. Обстеження здійснює Держкомстат України на постійній основі, його програма ґрунтується на міжнародних стандартах. У зв'язку із суттєвими змінами в програмі обстеження при переході на щоквартальний період спостереження, для коректності динаміки порівнянь доцільно порівнювати з 2013 роком.

Отже, за допомогою даних Державної статистики України, можна розрахувати та провести аналіз міни продуктивності праці за різними видами економічної діяльності в Україні за останні п'ять років, а саме 2013-2017рр.

Розподіл загальної кількості зайнятого населення за видами економічної діяльності здійснено на основі комплексної оцінки шляхом інтеграції даних вибіркового обстеження населення (домогосподарств) з питань економічної активності, державних статистичних спостережень підприємств і адміністративної звітності. Дані за 2013-2017 роки наведено без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя, з 2015 року - також без частини тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.

Отже, виходячи з даних таблиці 2.5, можна зробити висновок, що найбільш ефективними сферами економічної діяльності в Україні у 2013-2017рр., які включають найбільшу кількість зайнятого населення є: промисловість, сільське господарство, оптова та роздрібна торгівля, освіта та охорона здоров'я.

Таблиця 2.5

Зайнятість населення за видами економічної діяльності у 2013-2017рр.

	2013	2014	2015	2016	2017
Усього зайнято	19314,2	18073,3	16443,2	16276,9	16156,4
Сільське, лісове та рибне господарство	3389,0	3091,4	2870,6	2866,5	2860,7
Промисловість	3170,0	2898,2	2573,9	2494,8	2440,6
Будівництво	841,1	746,4	642,1	644,5	644,3
Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів	4269,5	3965,7	3510,7	3516,2	3525,8
Транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність	1163,6	1113,4	998,0	997,2	991,6
Тимчасове розміщування й організація харчування	328,9	309,1	277,3	276,7	276,3
Інформація та телекомунікації	299,9	284,8	272,9	275,2	274,1
Фінансова та страхова діяльність	306,2	286,8	243,6	225,6	215,9
Операції з нерухомим майном	314,3	286,1	268,3	255,5	252,3
Професійна, наукова та технічна діяльність	493,6	456,0	422,9	428,1	415,8
Діяльність у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування	343,3	334,3	298,6	304,3	297,9
Державне управління й оборона; обов'язкове соціальне страхування	962,3	959,52	974,52	973,1	979,7
Освіта	1611,2	1587,7	1496,5	1441,4	1423,4
Охорона здоров'я та надання соціальної допомоги	1171,8	1150,5	1040,7	1030,4	1013,6
Мистецтво, спорт, розваги та відпочинок	226,5	221,2	207,9	201,6	199,8
Інші види економічної діяльності	423,0	382,2	344,7	345,8	344,6

Джерело: Розраховано за даними статистичних збірників «Економічна активність населення України» і «Праця України» [Державна служба статистики України].- Електронний ресурс. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

Розглядаючи таблицю 2.6 можна сказати, що за видами економічної діяльності найбільш стабільні темпи зростання продуктивності праці протягом передкризового періоду демонстрували промисловість, діяльність транспорту та зв'язку, сфера торгівлі, ремонту, готелі та ресторани.

Натомість, кризовий період вніс суттєві корективи у динаміку галузевих змін продуктивності праці. Зокрема, найбільш стрімке падіння темпів продуктивності праці у 2016 році (порівняно з 2015 роком) було у будівництві (на 17,99%), навіть зважаючи на те, що кризові явища почали проявлятися лише наприкінці третього кварталу 2016 р. Практично всі види економічної діяльності продемонстрували зниження продуктивності праці (за винятком діяльності транспорту та зв'язку), що віддзеркалює кризові тенденції в економіці.

Таблиця 2.6

Темпи змін продуктивності праці за видами економічної діяльності

	2013	2014	2015	2016	2017
	101,5	117,3	139,4	116,2	120,1
Сільське господарство, лісове господарство та рибне сподарство	103,5	121,5	153,7	110,5	113,5
Добувна промисловість і розроблення кар'єрів	101,2	117,6	138,9	136,6	143,8
Переробна промисловість	100,0	121,8	141,4	116,0	118,1
Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря	98,9	118,1	135,4	133,7	125,4
Водопостачання; каналізація, поводження з відходами	101,0	124,7	148,1	125,2	126,6
Будівництво	106,0	122,1	132,3	108,5	107,6
Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів	100,4	129,4	142,7	112,3	124,1
Транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність	101,4	108,6	140,1	111,7	118,7
Тимчасове розміщування й організація харчування	103,0	103,2	120,0	120,6	115,3
Інформація та телекомунікації	103,3	107,8	136,5	120,5	114,0
Фінансова та страхова діяльність	100,7	108,6	121,4	107,0	104,9
Операції з нерухомим майном	104,1	104,2	117,7	115,1	114,2
Професійна, наукова та технічна діяльність	101,3	106,0	129,8	115,5	119,6
Діяльність у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування	102,1	107,7	125,4	121,2	119,3
Державне управління й оборона; обов'язкове соціальне страхування	109,3	110,3	122,9	123,5	133,7
Освіта	104,5	104,9	119,1	111,9	138,2
Охорона здоров'я та надання соціальної допомоги	101,1	105,7	120,6	117,2	125,3
Мистецтво, спорт, розваги та відпочинок	104,4	105,3	121,8	111,6	121,0
Надання інших видів послуг	107,7	104,7	111,7	117,7	122,5

Джерело: Розраховано за даними статистичних збірників «Економічна активність населення України» і «Праця України» [Державна служба статистики України].- Електронний ресурс. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

Однак, враховуючи значне відставання України від країн Центральної та Східної Європи за рівнем заробітної плати, достатньо логічним виглядає утримання невисокого рівня продуктивності праці (ВВП (за ПКС) у розрахунку на одного зайнятого) протягом останніх років. А порівняння базових індексів змін продуктивності праці (2013 = 100%) свідчить про істотні зміни у динаміці цього показника в Україні (порівняно із сусідніми країнами).

Враховуючи, що важливим для зростання конкурентоспроможності національної економіки є забезпечення пропорцій між темпами змін продуктивності праці та заробітної плати, необхідно проаналізувати економічний зміст заробітної плати. Згідно з резолюцією, затвердженою ХІ Міжнародною конференцією зі статистики праці МОП у жовтні 1966 р., вартість робочої сили визначається як розмір фактичних видатків наймача на найм робочої сили, до складу яких віднесено[4]:

? оплату виконаної роботи (грошову заробітну плату);

? витрати на оплачуваний, але не відпрацьований робочий час;

? премії та нерегулярні виплати; заробітна плата в натуральній формі;

? пільги, послуги, допомоги в усіх формах (натуральній і грошовій);

? соціальні витрати підприємств (на соціальне забезпечення, на професійне навчання та оплату житла працівників);

? інші витрати.

Економічний зміст заробітної плати як невід'ємної складової вартості робочої сили полягає в тому, що роботодавець повинен забезпечувати не тільки своєчасність її виплати, а й надходження усіх соціальних виплат, що стосуються найму робочої сили. Це не тільки гарантування виплати заробітної плати, а й фінансування витрат на підготовку робочої сили, підвищення її професійно-кваліфікаційного рівня.

Наявність гарантованих роботодавцем можливостей повноцінного відтворення робочої сили працівників стимулює їх до високопродуктивної праці. Водночас зростання витрат роботодавця на робочу силу неминуче прискорює впровадження працезберігаючих технологій, що забезпечить технологічну основу зростання і внутрішньофірмової, і суспільної продуктивності праці.

Вартість праці на одиницю продукції (трудомісткість) відображає прямий зв'язок між продуктивністю та витратами праці на виробництво продукції. При цьому вартість праці має включати не лише заробітну плату чи винагороду, а й усі інші витрати роботодавців на працю, зокрема внески в систему соціального страхування. Збільшення вартості праці на одиницю продукції свідчить про зростання винагороди за трудовий внесок у виробництво. З другого боку, коли збільшення вартості праці на одиницю продукції перевищує зростання продуктивності праці, це може загрожувати конкурентоспроможності країни, якщо не компенсується скороченням інших витрат.



РОЗДІЛ ІІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

3.1 Дії організаційно-економічного механізму для підвищення продуктивності праці

Ефективність заходів, спрямованих на підвищення продуктивності праці на національному рівні, залежить від можливості забезпечення інтеграції найбільш впливових соціальних сил, до яких відносяться: держава та її інституційні механізми; підприємці й управлінці, представлені їх професійними асоціаціями (Асоціація промисловців і підприємців України та ін.); інші (неурядові) організації; працівники підприємств, що представлені профспілками [5]. Усі ці сили повинні відігравати значущу роль у підвищенні продуктивності праці на національному рівні через:

* пряме втручання в економічні процеси та участь в них; координування діяльності всіх основних соціальних груп, спрямоване на підвищення продуктивності праці;

* підвищення якості людського капіталу за допомогою орієнтованих на зростання продуктивності праці програм підготовки і підвищення кваліфікації;

* зосередження суспільної уваги на необхідності підвищення продуктивності праці.

Безперечним фактом є те, що держава повинна відігравати значну роль у підвищенні темпів економічного зростання і продуктивності праці. Розвинена ринкова економіка не приймає прямі методи втручання, тому більш ефективними будуть такі, як стимулююча економічна та фіскальна політика, формування стратегічного напряму економічного розвитку, активне актуальне законотворення, реформування і вдосконалення системи освіти і професійної підготовки тощо.

Важливою роллю уряду в контексті підвищення продуктивності праці є формування належної інфраструктури і створення можливостей економічного зростання. Регулювання факторів підвищення продуктивності праці - головна умова ефективного управління продуктивністю праці на національному рівні. Структура організаційноекономічного механізму підвищення продуктивності праці, що являє собою сукупність організаційних, економічних та інших важелів, динамічно пов'язаних і дотичних між собою, результатом взаємодії яких є зростання продуктивності праці[12].

Досліджуваний механізм має стати результатом ефективного соціального діалогу в цих питаннях за умови координуючої ролі держави. Соціальний діалог у справі підвищення продуктивності праці охоплює, крім традиційних партнерів - представників роботодавців і найманих працівників, також державу та міжнародні організації. Очевидна вирішальна роль держави і зростаюче значення глобалізаційних процесів для забезпечення належних умов підвищення продуктивності праці. Перелічимо основні напрями соціального діалогу в питаннях підвищення продуктивності праці:

1) формування національної стратегії підвищення продуктивності праці з урахуванням норм міжнародного законодавства про працю;

2) удосконалення ринкової та соціальної інфраструктури в країні;

3) удосконалення соціально-трудових відносин і ефективне регулювання зайнятості;

4) удосконалення політики у сфері освіти і професійної підготовки;

5) підтримка розвитку інновацій і технологічних розробок;

6) застосування ефективних методів господарювання;

7) охорона навколишнього середовища.

Підкреслимо, що основні функції держави полягають у стимулюванні економічного зростання за рахунок інноваційного розвитку, підвищенні попиту на висококваліфіковану працю (створенні нових та відродженні робочих місць для працівників високої кваліфікації), створенні сприятливого середовища для суттєвих інвестицій у професійну підготовку з боку роботодавців та працівників і її забезпечення на засадах ефективності та справедливості. Таким чином, організаційно-економічний механізм підвищення продуктивності праці складається з кількох блоків: нормативноправового забезпечення, організаційно-економічного забезпечення, соціально-економічного забезпечення на всіх рівнях[16].

У кожному з цих блоків визначені пріоритетні завдання, як потрібно негайно вирішувати. Основні напрями дії організаційно-економічного механізму підвищення продуктивності праці - вдосконалення трудового й господарського законодавства, інноваційні зміни у характері праці та її мотивації - детально аналізуються у наступних підрозділах. Тут зупинимося детальніше на основних напрямах удосконалення соціальнотрудових відносин, розвитку соціального діалогу в питаннях підвищення продуктивності праці.

Соціальний діалог може й повинен стати двигуном прогресивних змін в українській економіці та в суспільстві, однак для цього потрібно оздоровити, активізувати, спрямувати соціальний діалог у русло узгодження й забезпечення інтересів усіх сторін. Має оформитися роль роботодавців і їх представницьких організацій у суспільстві загалом і в організації соціального партнерства зокрема. Важливою є також активізація соціальної свідомості й ролі найманих працівників як учасників соціального партнерства. Профспілки повинні стати реальними виразниками інтересів трудящих. За профспілками владою і роботодавцями (і суспільством в цілому) має бути визнане право боротися за встановлення вигідніших (порівняно з необ'єднаними у профспілки працівниками) умов праці та її оплати для членів профспілок. Працівник повинен мати реальну мотивацію членства в профспілках, зокрема - можливість вигідніше колективно продати свої трудові послуги.

Підвищення продуктивності праці й кінцеві результати роботи підприємства залежать не лише від працівників, але і від рівня управління та забезпечення виробничого процесу. Зустрічні обов'язки працівників мають бути такими ж конкретними, як і обов'язки роботодавців з підвищення заробітної плати[17].

На рисунку 3.1 запропонована схема дії організаційно-економічного механізму підвищення продуктивності праці, де розглядаються вплив основних трьох важелів, які на кінцевому етапі, забезпечують зростання рівня життя населення, інноваційний розвиток та ефективну зайнятість.

Основними заходами стосовно вдосконалення соціально-економічної складової організаційно-економічного механізму підвищення продуктивності праці мають стати:

* сприяння зайнятості населення за рахунок збереження ефективно функціонуючих і створення нових робочих місць на підприємствах, установах і в організаціях усіх форм власності;

* сприяння підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам ринку праці; підтримка прогресивної самостійної зайнятості населення, розвитку підприємництва;

* сприяння підвищенню якості робочої сили, розвитку персоналу, системи навчання упродовж усього життя з урахуванням потреб ринку праці;

* соціальна підтримка безробітних з метою повернення їх до продуктивної зайнятості;

* сприяння розвитку колективно-договірного забезпечення продуктивної зайнятості.

Підвищення продуктивності праці, як і збалансованість соціально-економічного розвитку загалом, значною мірою залежить від дієвості регулюючого впливу соціального партнерства на усіх рівнях господарювання. Пояснюємо це тим, що на продуктивності праці підприємств завжди позначаються як зрушення, так і недоліки у розвитку соціального партнерства на різних економічних рівнях. Так, недосконалість соціально-трудових відносин на національному рівні (несприятливі умови розвитку підприємництва, низькі соціальні гарантії тощо) виявляє себе тим, що погіршуються гарантії праці та забезпечення продуктивної зайнятості на ринку праці, обмежується свобода трудового вибору, знижується зацікавленість працівників у продуктивній праці.

Таким чином, управління продуктивністю праці принесе очікуваний результат лише тоді, коли запрацюють усі складові організаційно-економічного механізму підвищення продуктивності праці. В результаті створення і дії ефективного механізму зростання продуктивності праці на основі соціального партнерства відбуватиметься постійне вдосконалення соціальних, організаційних і економічних умов підвищення продуктивності праці, що забезпечить її зростання прискореними темпами.

На макроекономічному рівні це призведе до зростання валового внутрішнього продукту й національного доходу, підвищення конкурентоспроможності національної економіки, покращення інвестиційного клімату, полегшить інтеграцію України до світового економічного простору на рівних правах.

В умовах посилення міжнародної конкурентної боротьби та сучасних тенденцій розвитку світової економіки, Україна все частіше використовує екстенсивні методи досягнення конкурентних переваг для подолання кризи. Це пояснюється тим, що екстенсивне зростання, тобто зростання за рахунок залучення в економічний оборот додаткових ресурсів, у певних ситуаціях може забезпечити більш швидкий ефект, ніж інтенсивне зростання, тобто зростання за рахунок підвищення продуктивності цих ресурсів. На відміну від багатьох розвинених країн, в Україні ще не повністю вичерпані можливості для екстенсивного зростання[19].

Однак кількість незадіяних ресурсів є вичерпною, тому основним джерелом зростання української економіки у довгостроковій перспективі може бути виключно підвищення продуктивності праці й орієнтація на досягнення цієї мети має стати основним пріоритетом розвитку вітчизняної економіки.

3.2. 

3.2 Шляхи підвищення продуктивності праці

Зростання продуктивності праці - об'єктивний економічний закон, що діє у всіх економічних системах. Це означає, що підвищення продуктивності праці є економічною необхідністю для всякої системи господарства, виступає як загальний економічний закон, за яким витрати виробництва постійно зменшуються, а жива праця постійно стає продуктивнішою.

Про програми підвищення кваліфікації мають дбати і самі роботодавці: це вигідно для них і це мотивує працівників. Створення умов для продуктивної та творчої праці - головне завдання кожного роботодавця, адже це прямий шлях до економічного зростання. Завдяки високій продуктивності праці за один і той же проміжок часу буде виготовлена більша кількість товарів, зменшаться витрати на одиницю продукції. Це сприятиме зростанню заробітної плати, що формуватиме передумови до збільшення прошарку середнього класу, продукуватиме стимули для розвитку трудового потенціалу та людського капіталу, що є основними засадами довгострокового соціально-економічного розвитку України.

Отже, проаналізувавши стан продуктивності праці в Україні, ми можемо зробити висновок, що існує низка проблем, які гальмують економічне зростання. Можна визначити основні шляхи підвищення продуктивності праці в Україні:

1) підвищення технічного рівня виробництва на основі залучення інвестиційних процесів;

2) розвивати високотехнологічне виробництво із високою доданою вартістю;

3) створити прозору систему стимулювання всіх форм зайнятості;

4) впровадити преференції під час створення нових робочих місць;

5) заохочувати самозайнятість населення й ведення бізнес-діяльності;

6) мінімізувати податки на заробітну плату і фонд оплати праці;

7) скорегувати співвідношення оплати праці працівників різних професій, професійних груп і секторів економіки, здійснити диференціацію складності праці, сформувати політику оплати праці в країні;

8) визначати пріоритетні сфери зайнятості і під них формувати державне замовлення для освіти, виховувати в людях підхід «вчитися протягом життя» та зробити гнучкою систему освіти;

9) розвивати інституції соціально-трудових відносин - професійні асоціації, спілки та співтовариства. Завдяки цьому стане можливим упровадження етики нових трудових відносин, підвищення цінності праці;

10) соціально-трудові відносини мають стати одним із ключових національних пріоритетів розвитку країни.

Підвищення продуктивності праці завжди мало вирішальне значення в соціально-економічному розвитку країни. У теперішній час у зв'язку з переходом економіки України на ринкові відносини воно набуває особливо важливого значення. Підвищення темпів розвитку економіки, рівня життя народу, забезпечення конкурентоспроможності продукції в першу чергу визначаються зростанням продуктивності праці[6].

Основними напрямами дії організаційно-економічного механізму підвищення продуктивності праці є удосконалення трудового законодавства, інноваційні зміни у характері праці та її мотивації та удосконалення соціально-трудових відносин на всіх рівнях.

Щодо нового методу підвищення продуктивності праці, який відповідає усім вимогам сучасного світу, можна віднести раціонально організований відпочинок працівників. З першого погляду, даний метод не викликає довіри, проте його ефективність підтверджується на практиці. Працівники часто не встигають впоратися з завданнями керівництва у свій робочий день. Багато хто витрачає на роботу більше часу, ніж цього вимагається. Однак продуктивність праці від цього не збільшується. Працювати можна не більше 5 годин на день і встигати виконувати ту саму роботу. При чому, найкращим способом виконувати більше роботи є збільшення часу призначеного на відпочинок.

Дослідження багатофункціональності працівника показують, що стратегічне відновлення - в тому числі щоденна зарядка на роботі, більше годин нічного сну, більше часу за межами офісу і довші, частіші відпустки - підвищують продуктивність і ефективність роботи, і, звичайно, здоров'я самого працівника.

На сьогоднішній день багато підприємств світу, включаючи такі відомі компанії, як Google, Coca-Cola, Green Mountain Coffee, Cleveland Clinic і Genentech, використовують дану методику. Сила відновлення займає центральне місце у процесі роботи. Найкращий результат був досягнутим за допомогою кімнат "відновлення", на які в компаніях відвели окремий простір для їх облаштування.

Ефективним способом максимізації продуктивності є праця інтервалами в 90 хвилин. Дослідження, проведені професором К. Андерс Ерікссон та його колегами з Університету штату Флорида, довели, що успішні люди зазвичай організовують свою роботу безперервними циклами, які тривають не більше 90 хвилин. Тому співробітники повинні використовувати перерви для відновлення сил протягом робочого дня[18].

Основна ідея даного методу полягає в тому, що енергія співробітників, яку вони залучають для виконання своєї роботи, є набагато більш важливою з точки зору цінності їх роботи, ніж кількість годин, які вони відпрацюють. Вміло керуючи цією енергією, можна зробити більше за менший час. Управління підприємством орієнтоване на підвищення продуктивності праці за рахунок збільшення відпочинку працівників є досить ефективним за кордоном, проте використання його в Україні вимагає продуманості, бо пряме їх запозичення навряд чи приведе до успіху.

Отже, продуктивність праці характеризує ефективність використання робочої сили і її зростання сприяє покращенню всіх техніко-економічних і фінансових показників діяльності підприємства. Правильний підхід до збільшення продуктивності полягає в тому, щоб визначити спосіб, який краще всього відповідає сучасній ситуації і характеру виробництва в тій або іншій галузі української промисловості, на тому або іншому підприємстві.



ВИСНОВКИ

Найбільш вагомими причинами утримання низького рівня продуктивності праці є:

- відсутність стратегії соціально-трудових відносин;