Оцінювання резервів підвищення продуктивності праці та можливостей їх використання

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Факультет економіки і менеджменту

Кафедра економіки і права

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «Економіка підприємства»

На тему

«Оцінювання резервів підвищення продуктивності праці та можливостей їх використання»

(на прикладі ДП ВАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №10»)

Виконала студентка ЕіМ ІІ-8

Бороденко М.Г

Науковий керівник викладач

Тимченко О.І.

Київ 2010р.

ВСТУП

Продуктивність праці -- це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції.

Актуальність обраної теми пояснюється тим, що підвищення продуктивності праці має важливе економічне значення.Виробництво кожної країни і кожної галузі залежить від ряду факторів. Такими факторами є трудові ресурси, праця й оплати праці. Трудові ресурси найбільш коштовна і важлива частина продуктивних сил суспільства. У цілому ефективність виробництва залежить від кваліфікації робітників, їхні розміщення і використання, що впливає на обсяг і темпи приросту вироблюваної продукції, використання матеріально-технічних засобів.Те чи інше використання трудових ресурсів прямим образом зв'язано зі зміною показника продуктивності праці. Ріст цього показника є найважливішою умовою розвитку продуктивних сил країни і головним джерелом росту національного доходу. Основними узагальнюючими показниками які характеризують рівень продуктивності праці на підприємстві , є показники прибутку або витрат. Саме аналіз цих показників може дати повну картину продуктивності праці і ефективності діяльності підприємства.

Мета курсової роботи полягає у розкритті теоретичних аспектів, методичних підходів та обгрунтовуванні резервів підвищення продуктивності праці та шляхів їх використання.

Для досягнення наступної мети необхідно вирішити наступні завдання:

1. навести і обґрунтувати сутність продуктивності праці та резервів її підвищення

2. проаналізувати основні показники діяльності підприємства

3. проаналізувати показники продуктивності праці та ефективності використання персоналу підприємства

4. проаналізувати напрями підвищення продуктивності праці та розробити заходи щодо виявлення резервів підвищення продуктивності праці на підприємстві.

Предметом дослідження курсової роботи є резеви підвищення продуктивності праці підприємства.

Об'єктом дослідження курсової роботи є ДП ВАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №10» . Хлібопекарська промисловість України є однією з основних галузей харчової промисловості, яка за виробничими потужностями, механізацією технологічних процесів, асортиментом спроможна забезпечити населення різними видами хлібних виробів. Стаціонарні хлібопекарські підприємства мають важливе значення для підтримки соціальної стабільності в суспільстві. Своєю продукцією, яка була, є і залишиться продуктом номер один, вони забезпечують всі верстви населення та бюджетні організації (Міноборони, МВС, митниці, лікарні, школи та інші).

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків ,списку літератури(60 пунктів) та додатків.Робота виконана на 74 сторінках комп'ютерного тексту, містить 10 таблиць, 1 рисунок та 30 формул.

РОЗДІЛ I ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ РЕЗЕРВІВ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Сутність та зміст продуктивності праці

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття «продуктивність» і «продуктивність праці».

Продуктивність -- це ефективність використання ресурсів -- праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації -- під час ви робництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їхньої оцінки необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо.

Більш висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, в суспільстві.

Зауважимо, що на зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена.

Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визнаичити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.

Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

Праця -- це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей. Зміст і характер праці залежать від ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.[ 7 ]

Розрізняють конкретну й абстрактну працю.

Конкретна праця -- це доцільно спрямована діяльність людини, результатом якої є створення певної споживної вартості.

Абстрактна праця -- це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється.

Подвійність поняття «праця» зумовлює і подвійність її змісту. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у професіях, рівні кваліфікації працівників тощо), їх співвідношення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці.

Отже, конкретна праця виражає й техніко-технологічний аспект. Техніко-технологічний зміст праці індивідуальний на кожному робочому місці і перебуває під впливом перетворень у техніці, технології, змін предметів праці тощо.

Абстрактна праця характеризується соціально-економічним змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких здійснюється процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки праців ника тощо).

Розглядають ще поняття «змістовність» праці, що характеризує рівень складності, різноманітності виконуваних трудових функцій, самостійності працівника в трудовому процесі.

Система виробничих відносин визначає характер праці. Розріз няють загальні й часткові ознаки праці.

Загальні ознаки праці визначаються передусім формою власності і відображають відношення працівників до засобів виробництва, до продукту своєї праці. Вони виявляються також у суспільній природі праці, у ступені примушування до праці. З урахуванням цих ознак праця може бути відчуженою і не відчуженою від процесу вироб ництва і його результатів, безпосередньо і опосередковано суспіль ною, вільною і вимушеною.

Часткові ознаки характеризують специфічні особливості функ ціонування робочої сили. За цими ознаками розрізняють види праці залежно від:

способу здійснення -- розумова й фізична;

кінцевого результату праці -- продуктивна й непродуктивна;

рівня складності праці -- складна й проста;

рівня творчості -- творча й нетворча.

Зміст і характер праці тісно взаємозв'язані. Вони взаємообумовлюють один одного і змінюються під впливом розвитку продуктив них сил і виробничих відносин у суспільстві.

З'ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої редукції, складається з:

живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процес виробництва даної продукції;

минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продуккції (сировина, матеріали, енергія -- повністю, машини, споруди ,тощо -- частково).

Продуктивність праці -- це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції.

Тобто вона показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.

У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.

Продуктивність праці тісно пов'язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв'язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечу ють необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Таким чином, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії.

1.2 Показники і методи вимірювання продуктивності праці

Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки. Вимірювання продуктивності праці має ґрунтуватися на розумінні економічного її змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі. Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:

- одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;

- повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;

- забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;

- показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.

Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника. Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу).

Залежно від прямого або оберненого відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток - це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво:

(1.1)

де W - виробіток;

Q - обсяг виробленої продукції;

Т - затрати робочого часу.

На підприємствах виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці. Це такі способи:

1. Натуральний - ділення обсягу виробленої продукції у фізичних одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах.

2. Вартісний - ділення обсягу виробленої продукції у гривнях на затрати часу, що виражені в середньо- списковій чисельності робітників або відпрацьованих ними кількості людино-днів;-годин.

3. Трудовий - ділення обсягу виробленої продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах на кількість працівників.

Також розраховують:

- Годинний

(1.2)

- Денний

(1.3)

- Місячний

(1.4)

- Річний

(1.5)

На підприємствах , аналізуючи рівень продуктивності праці,розраховують річний виробіток за формулою

 (1.6)

де Q - річний обсяг продукції

- середньооблікова чисельність промислово - виробничого персоналу.

Трудомісткість - це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку)

(1.7)

де Тр - трудомісткість на одиницю продукції.

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між ними виражається так:

1. % зниження трудомісткості = % підвищення виробітку (100 + % підвищення виробітку) x 100

2. % підвищення виробітку = % зниження трудомісткості (100 - % зниження трудомісткості) x 100

Найпоширенішим і універсальним показником є виробіток.

У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням величини новоствореної вартості -- національного доходу -- за певний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.

Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:

1. виробіток на одну відпрацьовану людино-годину - годинний;

2. виробіток на один відпрацьований людино-день - денний;

3. виробіток на одного середньооблікового працівника - річний (квартальний, місячний).

Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час.

Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.

Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.

Залежність між цими показниками може бути виражена так

1) Індекс денного виробітку = Індекс годинного виробітку - Індекс використання робочого часу протягом зміни;

2) Індекс річного виробітку = Індекс денного виробітку - Індекс кількості явочних днів протягом року

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тонах, метрах тощо).

Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості). Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте вирізняється якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна врахувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та ін.).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обґрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці. Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємствах розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто непорівнянні у зв'язку з різним ступенем їх обґрунтованості. Відсутні науково обґрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста,нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід). Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.

Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товарною продукцією, мають схожі переваги і недоліки. Недоліки полягають передусім у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. При обчисленні валової або товарної продукції часто має місце повторний рахунок у зв'язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її використовує.

Спотворення величини виробітку, що виникає у разі зміни асортименту продукції, трапляються тоді, коли збільшується або зменшується частка продукції з вищою вартістю сировини, тобто з високою матеріаломісткістю і низькою трудомісткістю. У таких випадках на практиці, щоб усунути цей недолік, можна розрахувати індекси продуктивності праці змінного, постійного складу, структурний індекс.

Індекс змінного складу відбиває зміни як у виробітку, так і в складі продукції.

Індекс постійного складу характеризує показник продуктивності праці, незалежний від змін у структурі продукції, і розраховується зважуванням часткових індексів зростання виробітку на кількість працівників у порівнянному (плановому) періоді за кожним виробом.

Структурний індекс розраховують діленням індексу змінного складу на індекс постійного складу. Структурний індекс показує, як впливають зміни структури продукції на загальний показник продуктивності праці. Якщо структурний індекс більший за одиницю, то це означає, що показник продуктивності праці завищується за рахунок збільшення матеріаломісткості і зниження трудомісткості продукції у разі зміни її асортименту, і навпаки.

Зауважимо, що між показниками валової і товарної продукції є певні відмінності. Вони полягають у тому, що перший показник характеризує загальний обсяг виробничої діяльності підприємства, другий -- обсяг, який надходить у народногосподарський обіг. У деяких галузях промисловості, таких як швейна, поліграфічна тощо, продуктивність праці визначають, використовуючи показник обсягу нормативної вартості обробки (НВО). Для розрахунку нормативної вартості обробки за кожним видом виробів визначають на певний період єдині й постійні нормативи витрат за такими статтями: заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування (вартість витрат живої праці), цехові й загальнозаводські витрати. Прямі матеріальні витрати в цьому нормативі не відображаються, тобто на показник НВО в основному не впливають затрати минулої праці. Недоліками цього показника є те, що він не характеризує обсягу всієї виконаної роботи (повної вартості), собівартості виробленої продукції, новоствореної вартості, враховує не фактичну вартість обробки, а лише її нормативне значення.

З теоретичного погляду найповніше уявлення щодо вкладу підприємства у створення продукції дає показник вартості чистої продукції -- новоствореної вартості. Величина чистої продукції розраховується як різниця між обсягом валової продукції і витратами на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування (елементи уречевленої праці)

Чп = Qв - Мв, або Чп = Зп + Пр (1.8)

де Чп -- обсяг чистої продукції;

Qв -- обсяг валової продукції;

Мв -- матеріальні витрати;

Зп -- заробітна плата з нарахуваннями на соціальне страхування;

Пр -- прибуток підприємства.

Чиста продукція точно характеризує новостворену продукцію, якщо продукція реалізується за ринковими цінами, проте нині великий вплив чинять монопольні ціни, які змінюють реальний вклад підприємства у створення нової вартості. У галузях з високим рівнем технічної оснащеності для розрахунку продуктивності праці застосовується показник умовно-чистої продукції, який містить, окрім заробітної плати з нарахуваннями, прибуток, а також суму амортизаційних відрахувань (частину минулої праці). Проте використання цього показника обмежене у зв'язку з тим, що за значної різниці в рентабельності окремих виробів і великих відмінностей частки прибутку в оптовій ціні підприємства не можна мати точних і надійних результатів зіставлення реального вкладу підприємства щодо випуску продукції і відповідної величини прибутку. Ширше застосовується на підприємствах показник продуктивності праці, розрахований на основі показника нормативно чистої продукції.

Сутність нормативного методу визначення чистої продукції полягає в тому, що на кожний вид продукції, котра випускається підприємством, поряд з оптовою ціною встановлюється також норматив чистої продукції. Обсяг нормативно-чистої продукції (НЧП) по підприємству визначається множенням обсягу випуску кожного виду продукції в натуральному вимірнику (штук, кг тощо) на норматив і складанням одержаних результатів. Нормативи чистої продукції мають бути стабільними, тому обсяги нормативно-чистої продукції порівнюються протягом певного періоду.

Обсяг нормативно-чистої продукції розраховується так

(1.9)

де Пі -- план випуску і-х виробів, шт.;

Нчп -- норматив чистої продукції на і-й виріб, грн;

n -- кількість найменувань виробів за планом.

Норматив чистої продукції на виріб визначається

(1.10)

де Зв.р -- заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування, грн;

Кз -- коефіцієнт, який обчислюється як відношення суми заробітної плати працівників, зайнятих обслуговуванням і управлінням виробництва, до суми заробітної плати основних виробничих робітників;

Пн -- нормативний прибуток, грн.

Недоліки показника нормативно-чистої продукції ідентичні недолікам показника чистої продукції.

Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показниками трудомісткості продукції. Трудомісткість відбиває суму затрат праці промислово-виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється в людино-годинах (нормо-годинах).

Розрізняють такі види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість (Тт), яка включає всі затрати праці основних робітників -- як відрядників, так і почасовиків:

Тт = Тв + Тп (1.11)

де Тв -- затрати праці основних робітників-відрядників;

Тп -- затрати праці основних робітників-почасовиків.

Трудомісткість обслуговування виробництва (Тоб) включає всі затрати праці допоміжних робітників.

Виробнича трудомісткість (Твир) -- це всі затрати праці основних і допоміжних робітників.

Твир = Тт + Тоб (1,12)

Трудомісткість управління виробництвом (Ту) включає затрати праці керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців.

Повна трудомісткість (Т) -- це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

Т = Тт +Тоб+ Ту; або Т = Тв +Тп + Тоб + Ту (1.13)

Т = Твир + Т (1.14)

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткості. Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з чинними нормами. Фактична трудомісткість виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи. Планова трудомісткість -- це затрати праці на одиницю продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.

1.3. Виявлення та використання резервів підвищення продуктивності праці

Резерви підвищення продуктивності праці - це невикористані, але реальні можливості підвищення продуктивності праці, які можуть бути виражені кількісно і реалізовані протягом певного часу.

Внутрішньовиробничі резерви виявляють безпосередньо на підприємстві. Це - вдосконалення та ефективне використання техніки й робочої сили, скорочення втрат робочого часу, економія сировини і матеріалів, раціональне використання обладнання.

Як економічна категорія резерви - складова понятійного апарату економічної ефективності розвитку галузі, отже - комплексне поняття, що включає в себе можливості збільшення виробництва продукції, та можливості зниження затрат на основі удосконалення використання ресурсного потенціалу - трудових, сировинних, паливно-енергетичних, природних, фінансових та інших видів ресурсів.

Внутрішньовиробничі резерви включають також резерви зниження трудомісткості, поліпшення використання робочого часу, вдосконалення структури персоналу, економії предметів та засобів праці.Резерви тісно зв'язані з факторами росту продуктивності праці. Якщо той чи інший фактор розглядати як можливість, то використання зв'язаного з ним резерву - це процес перетворення можливості в дійсність.

Існує кілька класифікацій резервів росту продуктивності праці.

По-перше, усі вони поділяються на дві великі групи:

резерви поліпшення використання живої праці (робочої сили) і резерви більш ефективного використання основних і оборотних фондів. До першої групи відносяться всі резерви, зв'язані з організацією умов праці, підвищенням дієздатності працюючих, структурою і розміщенням кадрів, створенням організаційних умов для безперебійної роботи, а також із забезпеченням досить високої матеріальної і моральної зацікавленості працівників у результатах праці. Друга група включає резерви кращого використання основних виробничих фондів (машин, механізмів, апаратури й ін) по потужності і за часом, а також резерви більш ощадливого і повного використання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, палива, енергії й інших оборотних фондів.

По-друге, резерви за ознаками можливостей їхнього використання поділяють на резерви запасу і резерви втрат. Наприклад, недовикористання устаткування за потужністю чи за змінністю роботи, вивчені, але ще не впроваджені передові методи праці, - резерви запасу. Втрати робочого часу, брак, перевитрата палива відносяться до резервів втрат.

У поняття "резерви" включаються також виробничі втрати робочого часу і непродуктивні витрати праці. Виробничі втрати робочого часу - це внутрізмінні і цілодобові простої, прогули і всі не передбачені планом неявки на роботу. Непродуктивні витрати праці - зайві в порівнянні з плановими витрати праці внаслідок нераціонального використання знарядь і предметів праці, порушень установленого технологічного процесу.

За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.

Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року.

Використання перспективних резервів передбачається в перспективі через рік або декілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.

За сферами виникнення розрізняють резерви: загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі.

До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов'язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.

Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону.

Міжгалузеві резерви - це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперативних поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях.

Галузеві резерви - це резерви, пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття.

Отже, внутрішньо виробничі резерви можна поділити на:

· резерви зниження трудомісткості праці;

· резерви поліпшення використання робочого часу;

Рис. 1.1 Класифікація резервів підвищення продуктивності праці

Принципова різниця в сучасних теоретичних підходах щодо підвищення ефективності розвитку підприємства полягає не стільки в кількісному визначенні резервів, скільки в якісному складі факторів остання ефективності виробництва.

Для практичного використання внутрішньовиробничих резервів підвищення ефективності розвитку галузі та їх оцінки виділяють такі групи резервів: резерви використання матеріальних ресурсів (сировинних, паливно-енергетичних, допоміжних матеріалів), резерви використання основних виробничих фондів, резерви використання живої праці (трудових ресурсів), резерви використання капітальних вкладень та фінансових ресурсів, резерви підвищення якості продукції.

Загальним методологічним принципом виміру наявних резервів у конкретній галузі є порівняння фактичного рівня використання ресурсів (скупних витрат) з науково обґрунтованими нормами та нормативами, статистичними даними за декілька років, або досягнутим рівнем використання ресурсів та їх витрат на підприємствах галузі після впровадження новітніх досягнень науки, техніки, технології, організації виробництва. Найбільш об'єктивною кількісною оцінкою по кожному виду рівнів є порівняльний аналіз потенційних та фактично досягнутих показників використання окремих видів ресурсів, причому базовим показником ефективності використання виробничого ресурсу може бути як нормативний (оптимальний) рівень, так і максимальний рівень використання ресурсів на вітчизняних і зарубіжних підприємствах відповідної галузі.

Узагальнюючими показниками рівня використання ресурсного потенціалу підприємства виступають показники виробництва продукції на одиницю витрат ресурсів - матеріало-, капітало- та фондовіддача, продуктивність праці. В економічній літературі до факторів, що впливають на рівень віддачі ресурсів та продуктивність їх використання, відносять сукупність засобів, за допомогою яких мобілізуються і використовуються всі види резервів виробництва.

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.

Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.

Рівень продуктивності праці, як відомо, визначається кількістю продукції, що приходиться на одиницю робочого часу. Але якщо вихідні величини виразити в часі, то продуктивність праці розраховується як відношення фонду робочого часу до трудомісткості продукції.

Це означає, що вироблення продукції прямо пропорційне кількості часу, витраченого на її виробництво, і обернено пропорційна її трудомісткості. Якщо продуктивність праці росте за рахунок збільшення фонду робочого часу, то мова йде про екстенсивний шлях її підвищення, а якщо її ріст забезпечується зниженням трудомісткості, то можна говорити про інтенсивний шлях, тому що зменшення витрат праці на виготовлення продукції відбувається завдяки впровадженню нової техніки, удосконалюванню технології й організації виробництва, інтенсифікації виробничих процесів.

Фонд сукупного робочого часу на підприємстві витрачається частково безпосередньо на виробництво продукції (цим зайняті основні виробничі робітники), частково - на обслуговування і забезпечення основного виробництва допоміжним складом робітників, а також - на організацію і керування виробничим процесом фахівцями і керівниками. Тому, чим вище питома вага основних робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, тим більше буде вироблено продукції, тим вище за інших рівних умов виявиться і загальна продуктивність праці.

Таким чином, поліпшення використання сукупного робочого часу досягається двома шляхами: ліквідацією втрат робочого часу і поліпшенням структури кадрів, тобто підвищенням питомої ваги основних робітників у загальній чисельності працюючих.

Оцінити вплив зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна за допомогою таких формул:

За рахунок зниження трудомісткості

Пп = (Тм / Тн) 100 - 100 (1.15)

Еч = ((Тм - Тн) Р) / Ф * К (1.16)

де Пп -- величина підвищення продуктивності праці, %;

Тм, Тн -- минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;

Еч -- економія чисельності робітників;

Р -- кількість виробів або операцій;

Ф -- реальний фонд робочого часу одного робітника, год.;

К -- коефіцієнт виконання норм.

За рахунок поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат)

Пп = (100 - n) 100 / (100 - m) - 100 (1.17)

Пп = (m-n) 100 / (100 - m) (1.18)

де m -- втрати робочого часу в базовому періоді, %;

n -- втрати робочого часу в поточному періоді, %.

За рахунок змін у структурі кадрів:

Іп.з = Іп * Іd (1.19)

де Іп.з -- індекс загальної продуктивності праці;

Іп -- індекс продуктивності праці основних робітників;

Іd -- індекс зміни частки основних робітників у загальній кількості робітників у поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється за формулою

Іd = dп / dб (1.20)

де dп -- частка основних робітників у поточному періоді;

dб -- частка основних робітників у базовому періоді.

Виявлення наявних резервів здійснюється на основі аналізу рівня і динаміки продуктивності праці на окремих ділянках чи виробництва за видами робіт у поточному і попередньому періодах. Основою методики аналізу є порівняння аналізованих показників із плановими. При цьому повинні бути перевірені обґрунтованість планових завдань, у яких могли бути не цілком враховані всі особливості, і умови виробництва в планованому періоді, і його резерви. Необхідно звертати увагу також на різні уточнення плану, внесені протягом року, що викликають значні зміни інших показників - продуктивності праці, чисельності працівників, фонду оплати праці.

Величину резервів росту продуктивності праці при зменшенні трудомісткості можна розрахувати як у відсотках по кожній групі робітників, так і по економії робочої сили.

Рівень розвитку хлібопекарної промисловості і його економічна ефективність визначаються великою сукупністю факторів, які тісно пов'язані між собою і забезпечують найбільш ефективні господарські результати при комплексному і збалансованому їх врахуванні у процесі виробництва. В економічній літературі усі фактори поділяють на п'ять груп:

природні;

техніко-економічні і технологічні;

організаційно-господарські;

загальноекономічні;

соціальні.

Кожен із цих факторів по-своєму впливає на формування і розвиток хлібопекарської промисловості. За ступенем дії вони можуть бути місцевого, регіонального і, меншою мірою, загального характеру. Крім того, за впливом на ефективність виробництва усі фактори можна розділити на дві групи. Перша охоплює ті, що не залежать від товаровиробника, вони формуються державними органами управління. До них відносяться цінова, кредитна і податкова системи, політика державної підтримки галузі, регулювання відносин власності, а також: розвиток науки.

Друга група факторів залежить від самого товаровиробника. До цієї групи відносяться застосування прогресивних технологій, розвиток матеріально-технічної бази.

Запропонована класифікація факторів та резервів дозволяє виявити і реалізувати резерви підвищення ефективності використання основних фондів в усіх ланках комплексу.

Слід зауважити, що важливим фактором підвищення ефективності використання основних виробничих фондів є інноваційна діяльність підприємства, як одна із форм інвестиційної діяльності, спрямована на розвиток техніки, технології, організації, удосконалення ринкового механізму господарювання. Інноваційна діяльність є не лише одним із чинників ефективного застосування фінансових ресурсів, вона також розглядає способи і форми використання інвестицій для забезпечення зростання ефективності капіталу.

вимірювання продуктивність праця

РОЗДІЛ ІІ ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНИЙ ХАРАКТЕР ТА АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Загальна характеристика підприємства

Київський хлібокомбінат №10, що є структурною одиницею ВАТ «КиївХліб», був введений в експлуатацію у 1995 році. Це наймолодше підприємство у хлібопекарській галузі України. Шляхом вмілого поєднання традиційних рецептів та сучасних технологій підприємство виробляє продукцію широкого асортименту та високої якості.

Хлібокомбінат було створено за індивідуальним проектом із застосуванням перспективних сучасних розробок, що засновані на автоматизації та комп'ютеризації виробництва. Загальна проектна потужність комбінату - 220 тонн хлібобулочних виробів на добу. Початково підприємство було орієнтоване на виготовлення хлібобулочних виробів. Надалі було введене в експлуатацію обладнання для булочного і кондитерського виробництва: в 1997 році почала діяти дільниця з виробництва здобних дрібно штучних виробів та також запрацювала ще одна дільниця, на якій було освоєно виробництво дріжджових листкових виробів,кексів та здобного печива.

На підприємстві встановлено сім комплексно-механізованих ліній з потужними печами ППЦ та «Гостол».Сьому лінію було організовано в жовтні 2002 року для виробництва хліба пшеничного 1 сорту (піч ППП). Механізація та автоматизація технологічного процесу становить 70 % на всіх виробничих ділянках і здійснюється за допомогою найновітніших систем вітчизняного та імпортного виробництва.

На підприємстві розроблена та впроваджена в дію система управління якістю у відповідності з вимогами ISO 9001:2000 ДСТУ (ISO 9001-2001).

Система управління якістю сертифікована в Системі сертифікації «ПРИРОСТ» (сертифікат QSP-0038/03) та в Системі сертифікації Укр СЕПРО (сертифікат NUA 2.034.833 від 25.09.2003р.).

Протягом останніх років на хлібокомбінаті №10 проведено ряд робіт,що були спрямовані на модернізацію виробництва, зокрема, на впровадження енергозберігаючих технологій.

З метою збільшення гнучкості виробництва, реконструйовані відділення для приготування заквасок тіста, відділення холодильних машин та компресорів. Багато вдосконалень введено у пічному відділенні.

На всіх технологічних лініях упроваджено найновішу систему обліку, яка дозволяє мати оперативну інформацію про кількість продукції, що випускається і як наслідок про витрати сировини .

На підприємстві введене друге автономне джерело водопостачання на базі артезіанської свердловини . Введено установку знезалізування , що значно покращило якість води , яка подається на виробництво .

На складі безтарного зберігання борошна ( БЗБ ) , що дозволяє зберігати 900 тон борошна , впроваджено найновішу систему склепіння завалювання фірми « Мітек » , яка повністю задовольняє потребам виробництва .

Виконано реконструкцію існуючих електричних мереж . Тепер дані цієї системи виводяться і оброблюються комп'ютером . При цьому економія електроенергії склала близько 20%.

Після встановлення 14-ти водонагрівачів, що працюють на газах, які виходять з печі, вдалося значно скоротити витрати пару для гарячого водопостачання та відмовитися від використання пари для підігріву води у літній період, а на 7-ми виробничих лініях вже встановлені парогенератори, що використовують тепло полум'я пальника.

Впроваджені новітні системи обліку пару і гарячої води в системі опалювання.

На трансформаторній підстанції встановлені стабілізатори фаз, що наблизило використовувану електричну енергію до європейських стандартів та скоротило на 6% її використання.

З метою розширення асортименту та збільшення об'ємів виробництва проведено реконструкцію лінії №2 цеху №2 із залученням нового технологічного обладнання з досконалою системою дозування, тісто приготування та вистоювання тістових заготовок. На сьогоднішній день ведеться подальша реконструкція, оновлення та технічне переоснащення виробництва цеху №2 в цілому.

Оновлено обладнання для збільшення потужності та покращення якості пакування готової продукції. Введено в дію новий автомат А-33.

Введено в дію нову систему припливно-відпливної вентиляції головного виробничого корпусу та експедиції, встановлено нові автоматичні ворота з ціллю технологічного зберігання готової продукції.

За веденням технологічного процесу, якістю сировини і готової продукції забезпечено цілодобовий контроль з боку технологічної служби.

Технологічна лабораторія хлібокомбінату акредитована Укр ЦСМ у жовтні 2001 року. Її відповідність критеріям акредитації вимірювальних лабораторій підтверджена до жовтня 2006 року.

Термін реалізації не упакованих хлібобулочних виробів з пшеничних сортів борошна складає 16-24 години (в залежності від маси виробу ), а житньо-пшеничних сортів, таких як хліб «Український новий»,- до 36 годин.

Організаційна форма підприємства - акціонерне товариство відкритого типу. Юридичний статус - дочірнє підприємство. Форма власності - колективна.

Дочірнє підприємство ВАТ «КиївХліб» хлібокомбінат №10 створене згідно з Законом України «Про господарські товариства» та статутом ВАТ «КиївХліб».

До складу ВАТ «КиївХліб» входять наступні підприємства : Хлібокомбінат №2, Київський булочно-кондитерський комбінат, Хлібокомбінат №11 , Хлібокомбінат №6 (цех Хлібокомбінату №11 ), Хлібокомбінат №10 , Хлібокомбінат № 12 , та інші.

Повне офіційне найменування підприємства : дочірнє підприємство акціонерного товариства «КиївХліб» Київський Хлібокомбінат №10.

Діяльність ДП «Хлібокомбінату №10» спрямована на утримання лідируючої позиції на ринку хлібобулочних виробів за рахунок забезпечення широкого асортименту продукції високої якості, задоволення вимог замовників, відкриття та реалізація нових можливостей для підприємств з урахуванням інтересів зацікавлених сторін та збереженням навколишнього середовища.

Підприємство є юридичною особою. Права та обов'язки юридичної особи підприємство отримує з дати його державної реєстрації. Підприємство має самостійний баланс, печатку зі своїм найменуванням, товарний знак та іншу символіку, розрахунковий та інші рахунки в національній валюті України і іноземній валюті в установах банку.

В травні 2004 року на загальних зборах акціонерів АТ «КиївХліб» було прийнято рішення щодо реорганізації шляхом приєднання ДП АТ «КиївХліб» «Броварського хлібзаводу» на правах цеху №2 до ДП АТ «КиївХліб» «Хлібокомбінат №10». З появою цеху №2 Хлібокомбінат №10 почав випуск тортів та тістечок.

Хлібокомбінат №10 - одне з наймолодших формувань акціонерного товариства «КиївХліб», яке забезпечує близько 15% потреби торгівельної мережі Києва в хлібобулочних виробах. Тут діють 2 цехи ,оснащенні 7 потоково-механізованими лініями по виробництву хліба, хлібобулочних і кондитерських виробів.

На підприємстві випускають понад 40 найменувань хлібобулочних, 8 найменувань кондитерських виробів, 14 видів тортів та 10 видів тістечок.

Основною метою діяльності підприємства є отримання прибутку, а основними видами діяльності підприємства є :

· виробництво та реалізація хлібобулочних, кондитерських, та інших харчових виробів

· оновлення та постійна підтримка на належному рівні виробничих фондів у відповідальності з нормативною документацією,

· торгівельно-посередницькі операції та послуги власної продукції та інших товарів через мережу фірмових магазинів та інших торгівельних закладів,

· оновлення і поліпшення асортименту і підвищення якості власної продукції та послуг, що надаються підприємством.

Майно підприємства складається з основних засобів та оборотних коштів, інших господарських цінностей, вартість яких відображена в балансі підприємства.

Спеціалісти хлібокомбінату постійно працюють над оновленням та розширенням асортименту, поліпшенням якості продукції.

З 1996 року на підприємстві розроблено рецептури та освоєно виробництво більш ніж 60 найменувань хлібобулочних і кондитерських виробів. Найбільшим попитом у споживачів користуються витушки здобні з вишнею, кекс «Насолода», булочка «Їжачок», хліб «Зерновий», печиво «Яблуневий цвіт», «Підковки макові». З початку 2005 року хлібокомбінатом налагоджено виробництво ще 6 найменувань кондитерських виробів

2.2 Аналіз основних показників діяльності підприємства

Аналіз діяльності підприємства поширюється на досить широке коле показників, які розкривають суть економічних явищ з кількісного чи якісного боку в абсолютних або відносних величинах. Рушійні сили, умови та причини, які визначають той чи інший показник, називаються факторами. Кожен, без винятку, показник фінансово-господарської діяльності підприємства є результатом взаємодії дуже великої кількості факторів.

Для вивчення їх дій та впливу на показники, що піддаються аналізу, їх необхідно певним чином класифікувати.

Принципи класифікації факторів у фінансово-господарському аналізі аналогічні тим, які лежать в основі класифікації аналітичних задач. За своїм змістом усі фактори, які вивчаються у фінансово-економічному аналізі, можна розділити на:

виробничо-економічні;

соціально-економічні.

Перші виражають умови, які забезпечують підприємницьку діяльність з точки зору організації виробничого процесу раціонального використання ресурсів, залучених підприємством для своєї діяльності.

Так показник рентабельності роботи підприємства визначається такими факторами, як структура вкладення капіталу в активи, інтенсивність використання виробничих запасів, продуктивність праці робітників, рівень технології виробництва.

Соціально-економічні фактори - це рушійна сила підвищення ефективності роботи підприємства, які закладені у самих учасниках виробництва.

Прибуток підприємства, його рентабельність і успіх у конкурентній боротьбі на ринку значною мірою залежить від того як воно спромоглося розпорядитися своїм капіталом за весь попередній період, який аналізується.

Йдеться про створення спеціальних умов, накопичення і впровадження високоефективних знарядь праці, прогресивної технології, про рівень автоматизації і механізації виробництва, організації і управління ними. Тому пошук резервів подальшого зростання ефективності роботи підприємства має базуватися на оцінці показників, що характеризують ці сторони діяльності підприємства.

Таблиця 2.1Основні показники роботи хлібокомбінату № 10 (цех 1)

№	Показники	Одиниця виміру	На початок зв.періоду	На кінець зв.періоду	Відхилення
					(+/-)	%
1	Товарна продукція в діючих цінах	тис. грн	165711,0	190686,1	+24975,1	15,1
2	Товарна продукція в порівняльних цінах	тис грн.	208145	187894,5	-20250,5	0,3
3	Хлібобулочні вироби	тн.	61083,2	54492,2	-6591,0	9,2
	В т.ч.:	тн.
	Хліб, в т.ч. :	тн.	32519,8	29284,6	-3235,2	0,1
	Хліб з житного борошна	тн.	22865,9	20842,6	-2023,3	1,2
	Хліб з пшеничного борошна	тн.	9653,9	8442,0	-1211,9	7,4
	Булочні вироби	тн.	27810,7	24552,1	-3258,6	8,3
	Дієтичні вироби	тн.	1016,8	722,7	-294,1	1,1
	В т.ч.:	тн.	664,7	408,6	-256,1	1,5
	Здобні вироби	тн.	752,7	655,5	-97,2	7,1
	Хлібобулочні в упаковці	тн.	13033,6	11670,5	-1363,1	9,5
	Хліб поліпшеної якості та елітний хліб,всього	тн.		624,0
	Хліб поліпшеної якості	тн.		296,8
	Елітний хліб	тн.		327,2
4	Кондитерські вироби	тн.	133,7	105,1	-28,6	8,6
	В т.ч :
	Печиво 8,3	тн.	8,3	12,2	3,9	147,0
	Кекси	тн.	125,4	92,9	-32,5	74,1
	НФЗ	тн.	192,4	166,3	-26,1	86,4
5	Середньооблікова чисельність всього персоналу	осіб	835	810	-25	97,0
	в т.ч. промислововиробничого	осіб	827	802	-25	97,0
6	Середньомісячна з/п всього	Грн.	3153,39	3403,25	+249,86	107,9
	в т.ч.	Грн.	3157,13	3407,59	+250,46	107,9
7	Собівартість товарної продукції	Тис.грн	172543,9	188158,4	+15614,5	109,0
8	Прибуток від випуску тов.продукції	Тис.грн	-6832,9	+2527,7	9360,6
9	Рентабельність	%	-4,0	1,3
10	Затрати на 1 грн.тов.продукції	коп	104,1	98,7	-5,4	94,8

Як видно з наведеної таблиці, випуск товарної продукції по цеху №1 в діючих цінах збільшився на 24975,1 тис.грн. або на 15,1%.

Це обумовлено:

1)збільшенням оптових цін на продукцію всього на 43035,2 тис.грн.,

в т.ч.:

- хлібобулочних виробів на 42369,4 тис.грн

- кондитерських виробів на 301,8 тис.грн.

- НФЗ на 470,8 тис.грн.

2) зменшенням виробництва продукції всього на 18060,1 тис.грн.,

в тому числі

- напівфабрикатів швидкозаморожених на 26,1 тн або на 409,7 тис.грн.

- кондитерських виробів на 28,6 тн або на 396,4 тис.грн.

- хлібобулочних виробів на 6591 тн або на 17340 тис.грн.

Та збільшенням:

- сухарів панірувальних на 43,1 тн або 86 тис.грн.

Таблиця 2.2

Основні показники роботи хлібокомбінату № 10 (цех 2) за 2009 рік

№	Показники	Одиниця виміру	На початок зв.періоду	На кінець зв.періоду	Відхилення
					(+/-)	%
1	Товарна продукція в діючих цінах	тис. грн	43389,2	52858,4	+9469,2	+21,8
2	Товарна продукція в порівняльних цінах	тис грн.	54114	50510,2	-3603,8	-6,7
3	Хлібобулочні вироби	тн.	18596,1	17939,2	-656,0

Подобные документы

• Методи підвищення продуктивності праці

  Переваги використання натурального, трудового та вартісного методів визначення продуктивності праці. Формули розрахунку виробітку продукції, технологічної, виробничої, нормативної трудомісткості. Фактори та резерви підвищення продуктивності праці.
  
  курсовая работа [82,6 K], добавлен 24.11.2010
  

• Продуктивність праці

  Значення, завдання та система показників аналізу ефективності використання трудових ресурсів. Методи вимірювання та показники продуктивності праці, фактори і резерви її підвищення. Напрямки впливу на ефективність господарської діяльності підприємства.
  
  курсовая работа [176,3 K], добавлен 28.01.2014
  

• Сучасний стан та організаційно-економічний механізм підвищення продуктивності праці в Україні

  Сутність продуктивності праці. Рівні визначення продуктивності праці, фактори її зростання. Дослідження продуктивності праці в Україні за останні роки. Взаємозв'язок продуктивності та оплати праці. Зайнятість населення за видами економічної діяльності.
  
  курсовая работа [159,8 K], добавлен 23.05.2019
  

• Продуктивність праці персоналу підприємства

  Теоретичні основи продуктивності праці персоналу підприємства. Вимірювання й оцінювання досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема. Мотивація праці працівників як фактор підвищення її продуктивності.
  
  курсовая работа [66,9 K], добавлен 07.09.2010
  

• Продуктивність праці як категорія економіки праці на СТО "Гавань"

  Економічний зміст продуктивності праці, її показники та методи вимірювання. Нормативно-правове регулювання процесів управління продуктивністю праці. Аналіз стану продуктивності праці на СТО "Гавань", резерви її підвищення. Оцінка трудового потенціалу.
  
  курсовая работа [307,3 K], добавлен 19.10.2013
  

• Підвищення продуктивності праці персоналу на прикладі ТзОВ "Хлібодар"

  Методичні аспекти підвищення продуктивності праці персоналу. Економічне обґрунтування господарських рішень щодо підвищення ефективності діяльності підприємства. Обґрунтування ефективності зниження ризику за рахунок продуктивності праці персоналу.
  
  курсовая работа [99,3 K], добавлен 07.12.2012
  

• Аналіз продуктивності праці за даними ЗАТ "ROSAVA"

  Сутність та значення продуктивності праці в оцінці діяльності підприємства. Показники продуктивності праці, їх взаємозв'язок і аналітичне значення. Основні напрями роботи підприємства "ROSAVA", структура основних фондів та використання робочого часу.
  
  курсовая работа [59,7 K], добавлен 22.11.2014
  

• Статистика продуктивності праці в сільському господарстві

  Соціально-економічне значення і завдання статистики праці в сільському господарстві. Поняття продуктивності праці і методика її визначення. Показники продуктивності праці, особливості їх обчислення. Проблеми продуктивності праці в сучасних умовах.
  
  курсовая работа [442,8 K], добавлен 30.01.2014
  

• Продуктивність праці та шляхи її підвищення на підприємстві (на матеріалах ЗАТ "Біллербе")

  Сутність і значення продуктивності праці, фактори її зростання на підприємстві. Чинники розвитку і методи вимірювання продуктивності праці. Оцінка стану та факторний аналіз продуктивності праці на підприємстві ЗАТ "Біллербе", шляхи її підвищення.
  
  курсовая работа [93,6 K], добавлен 16.09.2011
  

• Продуктивність праці: економічна суть, методи вимірювання та планування росту за техніко-економічними факторами

  Сутність поняття "продуктивність" і "продуктивність праці". Показники і методи вимірювання продуктивності праці. Планування росту та фактори зростання продуктивності праці. Визначення трудоємності річної виробничої програми по видах і розрядах робіт.
  
  курсовая работа [83,3 K], добавлен 02.12.2007
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам