Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

ВСТУП

1. Теоретичні основи статистики продуктивності праці в сільському господарстві

1.1 Соціально-економічне значення, завдання і особливості статистики праці в сільському господарстві

1.2 Методи, основні завдання та джерела статистики праці

1.3 Поняття продуктивності праці і методика її визначення в сільському господарстві

1.4 Показники продуктивності праці в сільському господарстві, особливості їх обчислення

1.5 Проблеми продуктивності праці в сучасних умовах розвитку сільського господарства

2. Розрахункова частина

Висновки

Список використаних літературних джерел

ВСТУП

Продуктивність праці є однією з найважливіших економічних категорій, в якій найбільш повно відображається ефективність суспільного виробництва. Тут акумулюється в тісному поєднанні ефективність використання робочої сили, земельних, матеріально-технічних і фінансових ресурсів. Підвищення продуктивності праці належить до вирішальних умов розвитку аграрного виробництва, і на цій основі забезпечення значного поліпшення матеріального добробуту українського народу, здійснення соціальних перетворень на селі.

У зв'язку з важливістю проблеми як в теоретико-методологічному, так і в практичному значенні вона тривалий період була і залишається нині предметом досліджень ряду науково-дослідних установ, багатьох вчених економістів. Значний вклад у вивчення стану та розробку шляхів підвищення продуктивності праці в сільському господарстві у різний час внесли відомі економісти-аграрники О. А. Бугуцький, І. К. Бондар, Д. П. Богиня, В. В. Вітвіцький, О. І. Здоровцов, І. І. Лотоцький, І. І. Лукінов, І. Н. Романенко, О. В. Шкільов та інші вчені. Незважаючи на численні вітчизняні і зарубіжні масштабні дослідження, окремі аспекти проблеми продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві потребують уточнень та удосконалення, що зумовлюється особливостями нинішнього перехідного періоду розвитку галузі, а також дефіцитом статистико-економічної інформації. Виникає необхідність розширення і поглиблення досліджень теоретико-методологічних положень та методичних підходів щодо підвищення ефективності суспільного виробництва в аграрному секторі економіки.

Особливого значення набуває зростання продуктивності праці в сільському господарстві на сучасному етапі подолання кризового стану в галузі, нарощування виробництва конкурентоспроможної продукції, забезпечення продовольчої безпеки кожного підприємства.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних і практичних аспектів статистики продуктивності праці в сільському господарстві.

Об'єктом дослідження є продуктивність праці в сільському господарстві.

Метою курсової роботи є формування та закріплення знань і умінь проведення статистичного дослідження продуктивності праці у сільському господарстві.

Для досягнення поставленої мети в роботі визначено наступні завдання:

- дослідити соціально-економічне значення, завдання і особливості статистики праці в сільському господарстві;

- вивчити методи, основні завдання та джерела статистики праці;

- визначити поняття продуктивності праці і методику її визначення в сільському господарстві;

- навести показники продуктивності праці в сільському господарстві, особливості їх обчислення;

- дослідити проблеми продуктивності праці в сучасних умовах розвитку сільського господарства.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. В першому розділі соціально-економічне значення, завдання і особливості статистики праці в сільському господарстві, вивчаються методи, основні завдання та джерела статистики праці, визначаються поняття продуктивності праці і методику її визначення в сільському господарстві, наводяться показники продуктивності праці в сільському господарстві, особливості їх обчислення та досліджуються проблеми продуктивності праці в сучасних умовах розвитку сільського господарства.

Другий розділ передбачає наявність розрахункової частини, яка включає виконання семи комплексних взаємопов'язаних завдань і виконується згідно вихідних даних за методиками, засвоєними на лекційних та практичних заняттях, передбачає ілюстрації навиків уміння викладати практичні питання, давати аналіз одержаних результатів, робити узагальнення і висновки.

1. Теоретичні основи статистики продуктивності праці в сільському господарстві

1.1 Соціально-економічне значення, завдання і особливості статистики праці в сільському господарстві

Статистика сільського господарства - головне джерело економічної інформації про всі явища і процеси, які мають місце в цій важливій галузі народного господарства.

Тому її наукове і практичне значення було завжди досить вагомим. Наукове і практичне значення статистики сільського господарства дедалі зростає сьогодні коли в сільському господарстві України відбуваються докорінні зміни в економічних відносинах, триває аграрна реформа, з'являються нові організаційно-правові форми виробництва і реалізації продукції. За умовами ринкової економіки статистика сільського господарства є не тільки джерелом даних про найважливіші процеси, що відбуваються в сільському господарстві країни, про його стан і розвиток, але й важливим знаряддям успішного та ефективного управління сільськогосподарським виробництвом. Саме цим визначаються основні завдання статистики сільського господарства на сучасному етапі, які зводяться до такого: Збирання, розробка і своєчасне доведення до корінних органів повних і вірогідних даних про стан і розвиток сільськогосподарського виробництва для прийняття ними рішень щодо завдань, пов'язаних з формуванням аграрної політики, розробкою різних програм розвитку сільськогосподарського виробництва та заходів з їх реалізації; інформування про основні підсумки та тенденцій розвитку сільського господарства населення ,науково дослідних установ, громадсько-політичних організацій і окремих громадян. За умов ринкової економіки основним завданням є введення в статистичну програму таких показників і класифікацій, що давали б змогу повно й об'єктивно характеризувати стан і розвиток ринкової економіки. У нових умовах, коли господарські суб'єкти мають велику самостійність у вирішенні виробничих питань, необхідність суворого контролю за виробництвом усіх видів продукції стає зайвою і невиправданою.

За умов ринкової економіки важливим елементом статистичної інформації являються систематизовані дані про суб'єктів, що господарюють. Для отримання таких даних статистичні органи в усьому світі складають і періодично поповнюють регістри господарюючих суб'єктів. Найважливішими завданнями статистики сільського господарства є: реформування системи статистичних показників з метою забезпечення об'єктивного відображення змін у суспільстві та економіці і створенні на цій основі статистичної інформаційної бази, яка дає змогу характеризувати стан реформування національної економіки, її розвиток та ефективність, соціальне становище країни; перехід до нових ферм державного статистичного спостереження, зокрема, від суцільних методів спостереження до вибіркових обстежень, які дають змогу отримати детальнішу та якіснішу інформацію у коротші терміни та за менші кошти, а також до широкого застосування економічних переписів, які дозволяють отримувати повну і достовірну інформацію про об'єкти дослідження і здійснювати різноманітні розрахунки показників у період між окремими переписами і до так званих комбінованих методів спостереження, в основу яких покладено формування статистичної інформації ; удосконалення методології аналізу соціально-економічного розвитку України, до якого входять:

1. Розробка методологічних основ макроекономічного аналізу економіки вцілому .

2. Розробка єдиної методологічної основи аналізу галузевих систем статистичної інформації відповідно до вимог і особливостей розвитку галузей на ринкових засадах

3. Створення методології аналізу кон'юнктури товарних ринків, первинних і вторинних фондів ринків з урахуванням прийнятих у світовій практиці принципів системного аналізу. розробка та врахування державних класифікацій і реєстрів, що є однією з основних передумов гармонізації державних інформаційних потоків, підвищення рівня розв'язання завдань з проведення аналізу стану і прогнозування розвитку національної економіки, вивчення багатьох міжгалузевих і міжвідомчих проблем; удосконалення системи розповсюдження статистичної інформації.

В загальному основними завданнями статистики праці в сільському господарстві є: аналіз чисельності, динаміки і структури сільського населення, як бази формування трудового потенціалу сільського господарства країни; вивчення використання працездатного сільського населення, його зайнятості і безробіття; аналіз використання робочого часу населення зайнятого в сільському господарстві; статистичне дослідження продуктивності праці в сільському господарстві; вивчення оплати праці і доходів сільськогосподарського населення Слід зазначити, що статистика сільського господарства використовує дві категорії населення : сільське і сільськогосподарське. До сільського відносять все населення, що проживає в сільських населених пунктах. До сільськогосподарського населення відносять все населення, основним джерелом доходів якого є сільськогосподарське виробництво. Безпосереднім носієм трудового потенціалу є працездатне населення (трудові ресурси).

1.2 Методи, основні завдання та джерела статистики праці

Статистика праці - наука суспільна, а тому вона базується на діалектичному й історичному матеріалізмі, основним її методом є діалектичний метод пізнання дійсності.

Однією з головних умов діалектичного методу є об'єктивність розгляду суспільних явищ. В основі розвитку суспільства лежать суспільні, незалежні від волі та свідомості людини, закони. У своїй діяльності людина повинна вивчати внутрішні закономірності розвитку явищ, пізнавати ці закони й свідомо використовувати в інтересах трудящих.

У умовах формування ринкових відносин необхідна повна, достовірна, всебічна характеристика кожного явища, що вивчається. Непомічання цього важливого принципу діалектичного методу пізнання дійсності веде до волюнтаризму.

Діалектичний метод потребує розгляду явищ, що вивчаються, у їх розвитку й взаємозв'язку, виявлення в них нових сторін та тенденцій. Діалектичний метод є найважливішим правилом наукового вивчення взагалі та діалектики як такої.

Щоб дійсно знати предмет, явища, необхідно вивчати всі його сторони, усі зв'язки з урахуванням їх рухомості та змінності. Вивчаючи те чи інше явище у сфері праці, потрібно розглядати його розвиток, зміни, зв'язок з іншими економічними явищами. Одна з найважливіших вимог до статистики праці полягає в необхідності вивчати працю залежно від конкретних умов, з урахуванням місця, часу та етапу суспільного розвитку.

Діалектичний матеріалізм вчить, що наростання кількісних змін у процесі розвитку суспільних відносин веде до корінних якісних змін. Статистика праці фіксує особливості переходу кількісних змін у якісні у сфері праці, вимірює ці зміни, визначає їх чинники. Усі зміни розглядаються як вияв боротьби протилежностей, боротьби між старим та новим.

Успішна реалізація поставлених завдань значною мірою визначається ступенем використання трудових ресурсів країни. Статистика праці, використовуючи свої специфічні методи вивчення, знаходить шляхи найефективнішого використання трудових ресурсів і в такий спосіб робить свій внесок у вирішення завдань прискорення соціально-економічного розвитку країни.

Базуючись на діалектичному методі пізнання, статистика розробляє власні специфічні методи дослідження. До них належать: метод відносних та середніх величин, індексний метод, балансовий метод. Широко використовуються в статистиці праці математичні методи аналізу: кореляційний, дисперсійний тощо.

Основною формою статистичного спостереження є звітність підприємств та установ виробничої і невиробничої галузей, яку вони складають на підставі даних первинного обліку та регулярно надають органам державної статистики.

Крім того, значну частину статистичних даних у сфері праці збирають шляхом проведення спеціальних одноразових статистичних обстежень (вибіркових або повних), які здійснюються періодично. Наприклад, проводяться одноразові обстеження чисельності робітників та службовців за загальним стажем роботи, облік чисельності спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою, зайнятих в економіці, облік професійного складу робітників за галузями економіки та ін.

Нарешті, статистика праці використовує дані галузевих статистик (статистика промисловості, сільського господарства, будівництва, демографічна, бюджетна тощо).

На різних етапах розвитку ринкової економіки перед статистикою праці постають особливі конкретні питання. Як уже зазначалось, у сучасних умовах важливу роль відіграють завдання характеристики ефективності використання трудових ресурсів, виявлення резервів її підвищення. До основних завдань статистики праці належать:

1. Вивчення наявності, складу, розподілу, ефективності використання трудових ресурсів.

2. Дослідження робочого й неробочого часу; процесу скорочення ручної та важкої, а також некваліфікованої праці; удосконалення показників, що характеризують використання робочого часу.

3. Вивчення рівня, динаміки, чинників і резервів підвищення продуктивності праці з метою прискорення його темпів у різних секторах економіки та в економіці в цілому; аналіз виконання норм виробітку.

4. Вивчення оплати праці, а саме: складу фонду заробітної плати, шляхів раціонального використання фонду і диференціації заробітної плати; аналіз динаміки середньої заробітної плати, її співвідношення з темпом зростання продуктивності праці.

5. Дослідження життєвого рівня населення; удосконалення системи показників, що характеризують рівень життя населення; удосконалення статистики домашніх господарств як важливого джерела інформації про рівень життя окремих соціальних груп та всього населення. Вивчення показників рівня життя має вестися в тісному зв'язку з показниками виробництва й продуктивності праці.

6. Розроблення й удосконалення методів визначення показників, що характеризують умови та охорону праці, діяльність професійних спілок.

7. Вивчення пропорцій у сфері відтворення й використання трудових ресурсів - побудова та аналіз звітного балансу праці.

8. Удосконалення методології розрахунку та аналіз системи показників статистики праці з метою найповнішого відображення ефективності використання трудових ресурсів, збільшення продуктивності праці і добробуту населення. Це, у свою чергу, потребує удосконалення звітності й розроблення нових показників.

Перехід до нових форм господарювання, прийняття Законів України «Про зайнятість населення», «Про оплату праці», а також ратифікації Україною в 1991 р. Конвенції МОП № 160 (1985 р.) «Про статистику праці» зумовили необхідність створення загальнометодологічних та організаційних засад національної статистики праці з метою адекватного відображення нових явищ та процесів, які відбуваються в суспільстві, на ринку праці, відповідно до міжнародних стандартів та запровадження їх моніторингу.

Процес реформування передбачає вдосконалення інформаційної бази системи показників; методів збирання, технології обробки, аналізу та методології розповсюдження даних.

Пріоритетними напрямами роботи в галузі статистики праці визначено:

* створення та вдосконалення методів вимірювання та аналізу економічної активності населення;

* приведення у відповідність до міжнародних стандартів структури витрат на оплату праці;

* розроблення методики вивчення реальної заробітної плати;

* розроблення методики обліку витрат на робочу силу та визначення її фактичної вартості за галузями економіки;

* створення української класифікації професій тощо.

У країнах з ринковою економікою дані отримують з різних джерел, які різняться залежно від типу та ступеня деталізації, охоплення, періодичності, концепцій та визначень, покладених в основу очікуваної інформації, а також одиниць виміру, вартості отримання і якості інформації, своєчасності результатів. Узагалі, статистичні дані з праці отримують з трьох основних груп джерел.

1. Перепис населення та обстеження домашніх господарств:

* перепис населення та житла;

* вибіркові обстеження робочої сили;

* вибіркові обстеження доходів і витрат домашніх господарств;

* вибіркові обстеження зайнятості в неформальному секторі.

2. Перепис і обстеження підприємств/одиниць виробничої діяльності:

* перепис підприємств/одиниць виробничої діяльності;

* вибіркові обстеження зайнятості і заробітної плати;

* вибіркові обстеження заробітної плати за професіями та кількістю вакантних місць;

* вибіркові обстеження зайнятості в неформальному секторі.

3. Адміністративні джерела:

* записи (реєстри) служби зайнятості;

* реєстри страхування на випадок безробіття;

* документація служб соціального забезпечення;

* відомості про заробітну плату в державному секторі та особисті листки обліку кадрів;

* відомості податкової інспекції;

* записи інспекції праці;

* облікові списки членства в організаціях робітників і підприємців.

З огляду на те, що система збирання даних у країнах з адміністративно-командною економікою переважно базувалася на безперервній обов'язковій звітності, що охоплювала всі одиниці господарської діяльності державного сектору економіки, наступним завданням статистики праці стало впровадження зовсім нових джерел збирання даних, спроможних охопити як державний, так і приватний сектори економіки.

За визначенням, джерела групи 1 і 2 потребують відповідно проведення регулярних вибіркових обстежень домашніх господарств і підприємств/одиниць виробничої діяльності. На практиці це означає перехід від системи суцільної статистичної звітності до нової системи отримання даних, що базується на сучасних засобах ведення статистичних робіт, включаючи методи випадкового формування вибірки для збирання первинної інформації.

У національній статистичній практиці, як і в країнах колишнього СРСР, основним джерелом відомостей про склад робочої сили та її характеристики була інформація підприємств, установ та організацій. Офіційно безробіття до 1991 р. не існувало.

У наш час в Україні система збору інформації реформується шляхом упровадження нових сучасних методів статистичного вимірювання на вибірковій основі замість суцільних спостережень. Статистика праці сьогодні є інтегрованою системою показників, які ґрунтуються на таких джерелах інформації:

* державна статистична звітність (місячна, річна) підприємств, установ та організацій;

* вибіркові анкети обстеження промислових підприємств;

* державна статистична звітність (місячна, квартальна) служб зайнятості населення;

* вибіркові обстеження домашніх господарств.

Важливим кроком до підвищення інформаційного рівня статистичної інформації є впровадження сучасних технологій її обробки. Це дасть змогу ефективніше використовувати первинну звітність, застосовуючи на її основі додаткові групування, розрахунки, оцінки, що сприятиме поглибленню аналізу та розширенню програми публікацій. Реалізація вищеназваних напрямів дає змогу покращити забезпеченість статистичною інформацією як основних її користувачів, так і громадськості з питань економічної активності населення, зайнятості, безробіття, професійно-кваліфікаційної структури робочої сили, її вартості, тривалості робочого часу тощо [2].

1.3 Поняття продуктивності праці і методика її визначення в сільському господарстві

Продуктивність праці була і буде одним з головних показників, який визначає науково-технічний прогрес суспільства, характеризує становище держави, окремої галузі, підприємства. Взаємозв'язок між продуктивністю праці і економічним зростанням є очевидним, адже продуктивність праці у ринковій економіці є одним з факторів формування сукупної пропозиції. Досягнутий рівень продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві України не відповідає ні наявним природним та матеріально-технічним ресурсам, ні сучасним вимогам. Маючи найсприятливіші можливості для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва, Україна навіть у найкращі роки поступалась іншим розвинутим країнам світу за рівнем продуктивності праці.

Цей, відкинутий сьогодні на задні щаблі важливий економічний показник є безперечно узагальнюючим та універсальним, його аналіз дозволяє контролювати поставлені цілі. Продуктивність праці - це результативний показник діяльності працівника, підприємства, галузі, ринку, держави.

Головною продуктивною силою суспільства є працююча людина. Праця була і залишається головним джерелом матеріального і духовного достатку, головною умовою життя і розвитку суспільства. Вся трудова діяльність людей здійснюється за участю трьох елементів: робочої сили, знарядь і предметів праці. Основна роль серед них належить робочій силі, яка використовує знаряддя і предмети праці. Засоби виробництва функціонують тільки в процесі праці.

З розвитком науково-технічного прогресу праця трудівників сільського господарства стає дедалі продуктивнішою, забезпечуючи зростання виробництва продуктів рослинництва і тваринництва для задоволення потреб населення і промисловості. Раціональне використання трудових ресурсів, підвищення продуктивності праці на основі комплексної механізації, електрифікації та автоматизації виробничих процесів у сільськогосподарському виробництві є одним з найважливіших завдань агропромислового комплексу.

Продуктивність праці є важливим трудовим показником. Від її рівня і динаміки залежить чисельність працівників, рівень і фонд оплати праці, обсяг випуску продукції тощо [1, с. 9].

По території України сформовані неоднакові умови для сільськогосподарського виробництва, що серйозно позначається на їх ефективності, в тому числі й продуктивності праці. Умови виробництва мають переважно природний характер, як-то: родючість ґрунтів, розміри полів, кліматичні фактори. [8, с. 137].

З метою розроблення та впровадження у практику макроекономічного аналізу і прогнозування показника продуктивності праці Міністерством економіки України від 26 грудня 2008 року N 916 розроблено та затверджено Тимчасові методичні рекомендації розрахунку продуктивності праці в цілому в економіці та за видами економічної діяльності

Згідно даного нормативного документу продуктивність праці визначається як узагальнюючий показник результативності праці, що характеризує ефективність її витрат у виробництві та сфері послуг [24].

Продуктивність праці - це ефективність витрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої в одиницю часу, або економії робочого часу, затраченого на одиницю продукції [11].

У кожній країні існують свої методи для обчислення продуктивності праці, часом неефективні і не відображають дійсний стан економіки тієї чи іншої країни. Причиною цьому можуть бути показники тіньових економік в слабо розвинених країнах світу, які не враховуються в розрахунках продуктивності праці.

На продуктивність праці впливає не лише рівень технологій і розвиненість економіки країни. Існує ряд інших факторів, які також у великій мірі впливають на продуктивність праці, такі як, кваліфікація персоналу, конкурентоспроможність компанії і можливість її виходу на світовий ринок, масштаб бізнес-операцій, привабливість компанії для інвесторів, ефективне управління компанією і здатність до зростання і просування.

Крім перерахованих вище факторів, що впливають на продуктивність праці, варто вказати також на те, що демографічні показники в країні теж особливо не впливають на фактор продуктивність праці, і помилкою багатьох країн є надмірна увага до політики збереження робочих місць, замість політики ефективного підвищення продуктивності праці.

У доповіді Міжнародної організації праці було сказано, що рівень зайнятості в сільськогосподарському секторі розвинених країн знизився, однак він як і раніше залишається високим, у порівнянні з іншими країнами.

Продуктивність праці є одним із головних факторів досягнення високих показників діяльності підприємства, яка істотно залежить від трудової мотивації працівників. У загальному визначені трудову мотивацію можна сформулювати як процес заохочення кожного співробітника і всіх членів його колективу до активної діяльності для задоволення своїх потреб і для досягнення цілей організації.

Одним із головних факторів мотивації праці працівників є заробітна плата, яка, нажаль, в сільському господарстві є найнижчою як серед інших видів економічної діяльності, так і порівняно із середнім показником по Україні. У нашій державі в основу концепції побудови заробітної плати покладена теорія «мінімуму засобів існування».

Протягом останніх десятиріч спостерігається незадовільне міжгалузеве співвідношення заробітної плати. Так, в сільському господарстві порівняно з іншими галузями економіки фіксується найнижчий рівень заробітної плати, який не перевищував 65% від середнього по економіці [12].

На сьогоднішній день низький рівень заробітної плати та рівень життя сільського населення сприяють його міграції як за межі області, так і в країни близького та далекого зарубіжжя. Відплив кваліфікованої робочої сили з села призводить до погіршення якісної структури трудових ресурсів, відповідно до не належного виконанням селом своїх функцій, таких як: виробнича, соціально-демографічна, духовно-культурна, природоохоронна, рекреаційна, контрольно-територіальна. Саме ці фактори негативно позначаються на результатах господарської діяльності підприємств [5, с. 75].

Дослідження шляхів підвищення ефективності праці слід розпочати з аналізу темпів зростання матеріальної зацікавленості працівників (заробітної плати) та продуктивності праці. Теоретично, з точки зору політекономії, дана залежність прямо пропорційна, а тому адміністративний апарат має усвідомлювати, що за нормальних економічних умов граничні темпи зростання реальної заробітної плати та реальних доходів не повинні перевищувати реальні темпи зростання продуктивності праці як в економіці загалом, так і в її основних галузях. Якщо перевищити межу ефективності, то можна спровокувати появу оберненого ефекту [7, с. 37].

Зростання продуктивності праці на будь-якому підприємстві залежить від багатьох чинників - як зовнішніх, так і внутрішніх. Всі чинники збільшення продуктивності праці можна об'єднати у чотири основні групи:

1. Техніко-технологічні чинники визначаються рівнем розвитку засобів виробництва із впровадженням нових технологій, використанням якісної сировини. Важливим чинником є індустріалізація, яка полягає у створенні прогресивної виробничо-технологічної бази. Це комплексний процес, в якому лежить застосування сучасних нових виробничих технологій, упровадження нових комп'ютерних розробок, перехід до механізованого складання різноманітних виробів тощо.

2. Організаційні чинники спрямовані на створення такої організації виробничого процесу, яка ліквідує втрати робочого часу і забезпечує оптимальне завантаження як усім членам трудового колективу, так і основним виробничим фондам підприємства.

3. Соціально-економічні чинники можна умовно поділити на фактори морального і матеріального стимулювання. До них належать зростання заробітної плати, премії та доплати, можливість самовираження і творча заінтересованість, кар'єра, підвищення кваліфікації тощо.

4. Природні умови та географічне розміщення виділяють і аналізують передусім на підприємствах сільськогосподарської, добувної та деяких переробних галузей промисловості, а саме впливають на вид діяльності підприємства і його зв'язки з постачальниками і споживачами [3, с. 4].

Існуючі проблеми, які пов'язані з продуктивністю праці потрібно вирішувати. Але для того, щоб вирішити ці проблеми мало визначити продуктивність праці за формулою.

Потрібно починати проводити дослідження продуктивності праці з рівня підприємств. Тому що лише тоді, коли ми проведемо дослідження підприємства, визначимо всі фактори та їх складові, які впливають саме на це підприємство, ми зможемо визначити які саме шляхи підвищення продуктивності праці можна застосувати до даного підприємства. А вже виходячи з цього, переходити до дослідження продуктивності праці в галузі і продуктивності праці на загальнодержавному рівні.

1.4 Показники продуктивності праці в сільському господарстві, особливості їх обчислення

Виробництво будь-якої продукції, в тому числі і сільськогосподарської, може зростати за рахунок збільшення маси праці, підвищення рівня її продуктивності або завдяки одночасній дії цих двох факторів. Маса праці залежить від кількості працюючих, тривалості робочого дня та інтенсивності праці. Враховуючи, що кількість працюючих у сільському господарстві має стійку тенденцію до зменшення, а робочий день законодавчо регулюється і в історичному плані спостерігається скорочення його тривалості, то стає очевидним, що маса праці в цій галузі також має тенденцію до зменшення. Інтенсивність праці не можна розглядати як компенсуючий фактор, оскільки вона має раціональні межі, встановлені відповідно до фізичних і психічних можливостей людини. Тому зрозуміло, що збільшити виробництво сільськогосподарської продукції можна насамперед завдяки підвищенню продуктивності праці.

Під продуктивністю праці розуміють реалізовану здатність конкретної праці (праці конкретних працівників) в одиницю робочого часу виробляти певну кількість продукції або виконувати відповідний обсяг роботи. З наведеного визначення випливає, що підвищення продуктивності праці в кінцевому рахунку зводиться до економії робочого часу. Адже чим менше потрібно часу для виробництва якогось виду продукції, тим більше робочого часу може бути використано для збільшення виробництва цього самого або іншого виду продукції. Із скороченням робочого часу на виробництво одиниці продукції знижується (за інших однакових умов) її собівартість, отже, зростає дохідність підприємств, підвищується їх конкурентоспроможність. Зі зростанням продуктивності праці посилюється процес вивільнення працівників, які можуть бути залучені підприємством для розвитку інших видів діяльності. Очевидно також, що скорочення робочого дня можливе лише за умови послідовного підвищення продуктивності праці.

Проте на виробництво продукції витрачається не лише жива праця, а й минула, уречевлена у виробничо-спожитих засобах і предметах праці. Тому, розглядаючи продуктивність праці в широкому значенні цього слова, можна зробити висновок, що для суспільства продуктивність праці підвищується з економією як живої, так і уречевленої праці. Однак слід мати на увазі, що співвідношення між затратами уречевленої і живої праці на одиницю продукції не є стабільним, а постійно змінюється, причому так, що частка живої праці зменшується, а минулої - збільшується. Реальне підвищення продуктивності праці в широкому розумінні цього слова має місце лише тоді, коли темпи зростання уречевленої праці менші за темпи скорочення живої праці, тобто коли сукупні затрати праці на одиницю продукції скорочуються.

Для визначення продуктивності праці в сільському господарстві застосовують систему економічних показників. Це зумовлено особливостями даної галузі і, насамперед, незбігом робочого періоду з періодом виробництва. У багатьох галузях аграрних підприємств продукцію одержують лише раз на рік, а працю витрачають цілорічно. Тому, застосовуючи систему показників продуктивності праці, можна, не очікуючи кінцевих результатів, враховувати проміжні, що характеризують затрати живої праці на окремих операціях, за окремі проміжки часу, завантаженість працівників тощо. На рис. 1.1 наведено систему показників продуктивності праці, що використовується на аграрних підприємствах.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Система показників продуктивності праці

Повними називають показники продуктивності праці, при визначенні яких беруться до уваги вироблена продукція і затрати живої праці. Неповні показники є проміжними і розраховуються до одержання продукції. Натуральні показники визначають діленням прямих затрат людино-годин, що виникають у процесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції. Це - обернені показники продуктивності праці, і їх називають технологічною трудомісткістю продукції. Вони відповідають на питання, скільки витрачено робочого часу на виробництво центнера продукції. Трудомісткість, розрахована за кожним видом продукції, за економічним змістом є найбільш зрозумілим і порівнянним показником продуктивності праці у часі та просторі, а тому широко використовується для зіставлення в динаміці, між підприємствами, регіонами і країнами.

Крім технологічної трудомісткості центнера продукції, доцільно також визначати загальновиробничу трудомісткість центнера продукції, враховуючи не лише прямі затрати живої праці (праці працівників, які безпосередньо зайняті на виробництві відповідної продукції), а й непрямі, пов'язані з управлінською діяльністю виробничих підрозділів підприємства.

Слід розрізняти такі поняття, як трудомісткість центнера продукції і трудомісткість виробництва певного виду продукції. Останній показник визначається діленням загальної кількості відпрацьованих прямих людино-годин на площу посіву культури або на кількість поголів'я тварин, від якого отримана продукція. Розуміння суті цих двох показників є важливим при аналізі результатів виробництва і пошуку резервів подальшого підвищення продуктивності праці. Адже в сільському господарстві нерідкі випадки, коли трудомісткість центнера різних видів продукції приблизно однакова (наприклад, трудомісткість центнера зерна і центнера цукрових буряків), тоді як трудомісткість виробництва таких видів продукції істотно відрізняється.

З метою визначення продуктивності праці по сільському господарству країни, по окремих підприємствах з урахуванням усіх видів сільськогосподарської продукції, що ними виробляється, розраховують вартісні показники - погодинну, денну і річну продуктивність праці - відношенням вартості валової продукції в порівнянних цінах відповідно до відпрацьованих годин, людино-днів і середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. При визначенні погодинної і денної продуктивності праці враховують прямі і непрямі затрати живої праці.

Між річною і погодинною (денною) продуктивністю праці існує тісний взаємозв'язок, який у формалізованому вигляді можна зобразити виразом:

Рп = Чп * Іп

де Рп - річна продуктивність праці; Чп - погодинна (денна) продуктивність праці; Іп - інтенсивність праці - кількість відпрацьованих одним середньорічним працівником людино-годин (людино-днів) за рік.

Неповні абсолютні показники розраховуються (за окремими культурами) за кожною технологічною операцією (підготовкою ґрунту до посіву, посіву, догляду за посівами, збиранням) діленням затрачених на цій операції людино-годин на площу посіву відповідної культури. У тих тваринницьких галузях, де виробничий цикл займає тривалий період (дорощування і відгодівля великої рогатої худоби і свиней, овець), з метою контролю за витрачанням живої праці обчислюють її затрати на голову тварин за певний календарний період - місяць, квартал, рік.

Важливим неповним абсолютним показником є норма закріплення певного виду тварин за одним працівником і норма обслуговування ним певних засобів праці (машин, верстатів, обладнання тощо). За інших однакових умов вказані норми зростають з підвищенням рівня механізації та автоматизації виробництва, поліпшення організації праці. При цьому знижуються затрати живої праці на голову тварин (об'єкт обслуговування), і за тих самих показників (надій молока на корову, середньодобовий приріст живої маси тварин тощо ) зростатиме її продуктивність.

Наведений механізм визначення повних показників продуктивності праці побудований на прямо пропорційній залежності їх рівня від обсягу виробництва продукції та обернено пропорційній залежності від затрат живої праці.

Дані по країнах Заходу з розвинутим сільським господарством переконують, що швидке зростання ефективності виробництва в цій галузі відбувається тоді, коли на кожний процент збільшення обсягу виробництва продуктивність праці зростає на 2-5 % за рахунок зниження технологічної трудомісткості виробництва.

1.5 Проблеми продуктивності праці в сучасних умовах розвитку сільського господарства

В аграрному секторі економіки України впродовж останніх років відбулися значні перетворення, обумовлені зміною політичного устрою держави й переходом до ринкових форм господарювання. Це дало змогу змінити земельні та майнові відносини, створити принципово нові організаційно-правові форми господарювання, розробити шляхи створення прозорого ринкового середовища.

Однак, діяльність більшості підприємств аграрної сфери протягом тривалого періоду характеризувалася низькою ефективністю. Незначні позитивні зрушення останніх років ще не гарантують стабільності зростання обсягів виробництва продукції в галузі. З-поміж головних причин зазвичай відмічають низьку технічну оснащеність та технологічну недосконалість процесу виробництва продукції сільського господарства. Окрім цього, варто відзначити ще й невміння організовувати процес праці за нових умов господарювання. З часів переходу до ринкової економіки не було розроблено та впроваджено механізму мотивації праці, який би відповідав умовам праці, що склалися нині в галузі сільського господарства, в наслідок чого, недосконалий та необґрунтований механізм впливу на працівників призводить до зниження ефективності праці.

Узагальнюючи теоретичні підходи, практику та світовий досвід, а також підходи різних шкіл економічної теорії й конкретної економіки щодо використання аграрної праці, базою створення її ефективності слід вважати концепцію паритету аграрної політики, згідно з якою виробник здатний своєю працею створити певну кількість споживчих вартостей високої якості, отримуючи еквівалентну кількість товарів і послуг.

Виходячи з концепції ефективності праці - як соціально-економічної категорії, що відображає відносини між людьми в процесі виробництва, - в систему оцінки ефективності праці слід включати показники продуктивної сили праці (натуральні) та продуктивності праці (вартісні). Виключення чи недооцінка хоча б одного з них робить систему неповною й призводить до суб'єктивних висновків і неправильної інтерпретації резервів підвищення рівня ефективності праці.

Продуктивність та ефективність праці в українській економіці нині залишається поза увагою господарських органів та управлінських структур, а також у значній мірі - і науки. Дешевизна робочої сили й масове безробіття створюють підґрунтя для нехтування трудомісткістю продукції: не враховується, що саме продуктивність праці є головним критерієм ефективності економіки, освоєння досягнень науково-технічного прогресу, забезпечення конкурентоспроможності продукції й є вирішальною умовою підвищення життєвого рівня населення країни. У сільському господарстві, де економічний механізм найбільш розладнаний, а розмір зарплати та її частка в доходах працівників надзвичайно низькі, ставлення до проблеми продуктивності праці взагалі байдуже. Водночас затрати праці на виробництво сільськогосподарської продукції у нас незмірно вищі, ніж у розвинутих країнах, а виробіток на працівника в господарствах кількаразово менший порівняно з підприємствами інших галузей. Аналіз продуктивності праці не здійснюється ні в підприємствах, ні в сільськогосподарських органах усіх рівнів [8].

Основним показником, що характеризує продуктивність праці, є виробництво валової продукції сільського господарства на одного зайнятого працівника у порівняльних цінах. Дані про продуктивність праці у сільськогосподарських підприємствах Полтавської області наведені в таблиці 1.1.

Протягом 2006-2012 рр. спостерігається зростання показників продуктивності праці у сільськогосподарських підприємствах Полтавської області, проте, у 2012 р. порівняно із попереднім зростання припинилося, що є негативною тенденцією. Динаміка зростання продуктивності праці протягом усього досліджуваного періоду пояснюється, перш за все, зменшенням чисельності працівників, задіяних у сільськогосподарському виробництві.

продуктивність праця сільський економічний

Таблиця 1.1 Продуктивність праці у сільськогосподарських підприємствах Полтавської області

Показники	Роки	2012 р. у %
	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012	до 2006 р.
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Виробництво валової продук-
ції у порівняльних цінах 2005
р. на 1 зайнятого у сільського-	18,7	31,3	36,6	42,6	52,4	69,3	63,7	340,5
сподарському виробництві,
тис. грн.
у т. ч. рослинництво	20,1	37,5	43,1	48,9	60,1	83,7	69,8	347,0
тваринництво	16,9	21,8	26,2	32,7	39,0	42,9	50,9	301,7

Надто дешева праця селян не спонукає керівників сільськогосподарських підприємств до розмірковувань про її ефективність. Наше відставання за рівнем продуктивності аграрної праці від розвинених економік не долається, а, навпаки, поглиблюється. Порівняно із США наприкінці 80-х років воно в колишньому Радянському Союзі, за різними оцінками, становило від 5 до 10 разів. В Україні в 90-х роках продуктивність праці була нижчою порівняно з Німеччиною в 3 рази, Францією - в 4, Великою Британією - у 4,5, Канадою - в 5,7, Угорщиною - в 1,8 разу. В наш час відставання вітчизняного сільського господарства ще збільшилося [9].

Рівень продуктивності праці зумовлюється багатьма факторами, зокрема, середнім ступенем вправності робітника, рівнем розвитку науки та технологічного її застосування, суспільною комбінацією виробничого процесу, розмірами й ефективністю засобів виробництва, природними умовами. Оскільки рівень продуктивності праці визначається співвідношенням обсягів валової продукції та затрат робочого часу на її виробництво, то зростання його можливе лише за наступних умов: збільшення обсягу валової продукції при незмінних затратах праці; скорочення затрат праці при незмінному обсязі виробництва продукції, одночасного збільшення обсягу виробництва продукції та скорочення затрат праці. Отже, головним напрямом підвищення продуктивності праці першого порядку є збільшення обсягів виробництва різних видів продукції та скорочення затрат праці на них. Напрямами другого порядку є ті, які забезпечують зростання врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин.

Одним з основних резервів підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є створення потужного кадрового потенціалу сільськогосподарських підприємств та удосконалення управління ним. Проте недостатній рівень як професійних знань, так і вміння керівників та спеціалістів господарств приймати виважені рішення з питань формування й використання трудових ресурсів у конкретних умовах виробництва не дають можливості оцінити реальні потреби працівників.

Покращання економічного стану в сільськогосподарському виробництві неможливе без ефективного й раціонального формування та використання трудових ресурсів сільськогосподарських підприємств. Для ефективного функціонування окремого підприємства й економіки країни в цілому, необхідно значну увагу приділяти саме людському фактору, використанню методів стимулювання та виявленню найбільш дієвих форм мотивації праці для підвищення зацікавленості працівників у роботі підприємства. З цією метою доцільно використати досвід розвинених як вітчизняних, так і зарубіжних господарств. Таким чином, головним стратегічним напрямом зростання ефективності виробництва на сільськогосподарських підприємствах є формування потужного кадрового потенціалу та ефективного управління ним.

Продуктивність праці та її оплата є взаємозумовленими економічними категоріями; їх взаємозв'язок характеризує рівень відповідності темпів зростання заробітної плати і продуктивності праці: чим вищі темпи підвищення продуктивності праці, тим ширші можливості на підприємстві для зростання оплати трудового внеску працівників, зайнятих у виробництві, й навпаки. За таких умов підприємства мають змогу вести розширене відтворення, виробляти достатню кількість продукції з найменшими витратами, водночас підвищуючи розміри матеріального стимулювання.

Підвищуючи урожайність сільськогосподарських культур (за рахунок впровадження у виробництво нових сортів рослин та технологій виробництва продукції) сільськогосподарські підприємства можуть суттєво зменшити трудомісткість виробництва продукції й відповідно, підвищити рівень продуктивності праці. Головним із шляхів підвищення ефективності виробництва продукції є виведення та впровадження у виробництво високоврожайних сортів і гібридів, стійких проти хвороб і придатних для вирощування на орних землях.

На сільськогосподарських підприємствах, із нашого погляду, буде доцільно впроваджувати сучасні системи стимулювання й мотивації працівників, такі як: підвищення ставки заробітної плати; отримання додаткових виплат: премій, грошових винагород; безкоштовне медичне обслуговування; страхування працівників; отримання додаткових відпусток і т.п.

Суттєвими факторами, що впливають на продуктивність праці в сільському господарстві є організація виробництва, підвищення кваліфікації робітників, поліпшення сортів рослин і порід тварин (виведення нових), значне підвищення рівня технічної оснащеності праці.

Проте слід зауважити, що в системі факторів підвищення ефективності праці не надається належної уваги факторам соціального напряму, яким є фактор мотивації праці. Адже мотивація останньої - це цілеспрямована діяльність по створенню спонукальних мотивів і стимулів (матеріальних і моральних) для забезпечення певної поведінки людей.

Ретроспективні зміни соціальних умов на селі та в організаційному забезпеченні використання трудових ресурсів безпосередньо вплинули на ефективність аграрної праці й сприяли негативним змінам у галузевій структурі сільськогосподарського виробництва (остання майже втрачена). З метою підвищення ефективності використання праці на селі необхідно насамперед поліпшити соціальні умови селян, а саме: забезпечити функціонування побутових, комунальних і торгівельних послуг; зберегти й розширити мережу дошкільних і шкільних закладів, бібліотек, будинків культури і т. п. Зазначені соціальні заходи слід визнати головними у вирішенні демографічної ситуації на селі.

Рівень продуктивності та ефективності праці в аграрному секторі економіки України залишаються незадовільними. У найближчі роки, на нашу думку, зростання показників продуктивності та ефективності праці може забезпечуватися переважно шляхом інтенсифікації виробництва й кращої його організації (при ще високій трудомісткості). Масове освоєння сучасних високоефективних технології реальне лише в перспективі. Сьогодні ж нагальною проблемою стало поповнення технічного парку з тим, аби він був достатнім хоча б для виконання найнеобхідніших операцій в агротехнічні строки. Значна частина сільськогосподарських підприємств, які не можуть здійснювати витрати на достатньому рівні, мають зменшувати площу оброблюваних угідь і досягати, за рахунок цього, вищої врожайності та продуктивності тварин. Важливими факторами ефективності праці - окрім усього іншого - є концентрація і спеціалізація виробництва.

2. Практична частина

Відомі такі дані (табл. 2.1) про чисельність колгоспників, валовий доход та прибуток у колгоспах за рік Таблиця 2.1

Номер колгоспу	Чисельність колгоспників, чол.	Виробництво продукції на колгоспника, грн.	Валовий доход тис. грн.	Прибуток від реалізації продукції, тис. грн.
1	2	3	4	5
1	346	5428	436	376
2	367	6619	564	486
3	261	10428	631	544
4	284	4980	328	283
5	778	5461	986	850
6	364	6135	514	447
7	299	6920	417	414
8	277	4934	314	273
9	622	6550	937	815
10	357	3414	280	241
11	398	5246	480	418
12	253	4719	275	239
13	228	4475	245	204
14	160	7937	505	254
15	369	8300	735	613
16	287	4100	278	235
17	145	5617	192	163
18	162	8275	316	268
19	265	8733	546	463
20	202	4928	235	199
21	112	6808	180	152
22	137	8000	259	219
23	79	13543	255	214
24	68	6688	108	91
25	109	8753	227	191
26	241	6085	349	293
Разом	7170	236758	10592	8945

Завдання 1

Побудуйте ряд розподілу колгоспів за величиною виробленої продукції на 1 колгоспника. Утворити 4 групи з рівними інтервалами. По кожній групі підрахувати:

а) число колгоспників; б) чисельність колгоспників, в) валовий доход (всього на 1 колгоспника); г) прибуток від реалізації.

Розрахунки представити в табличній формі (табл. 2.2). Зробити короткі висновки. Відобразити ряд розподілу у вигляді графіка.

2. Виконати групування колгоспів за двома ознаками: виробництвом продукції на 1 колгоспника і чисельністю колгоспників (табл. 2.3). Розрахувати для кожної групи техніко-економічні показники.

Написати назви таблиць. Зробити висновки.

Таблиця 2.2 Групування колгоспів за кількістю виробленої продукції на одного колгоспника

Групи колгоспів за виробництвом валової продукції на одного колгоспника, грн.	Кількість колгоспів	Чисельність колгоспників чол.	Валовий дохід	Прибуток від реалізації продукції
			Всього, тис. грн.	На 1 колгоспника грн.	Всього, тис. грн.	У % до валового доходу
4609 - 8128,75	10	3268	3771	72,62	3246	30,65%
8128,7 - 11648,5	12	3188	5162	70,84	4287	40,47%
11648,5 - 15168,25	3	635	1404	14,11	1198	11,31%
15168,25 -18688,0	1	79	255	1,76	214	2,02%
Разом	26	7170	10592	1,48	8945	84,45%



Рис. 2.1 Розподіл колгоспів за кількістю виробленої продукції на одного колгоспника

Висновок: типовими є колгоспи першої і другої групи за виробництвом валової продукції на одного колгоспника. Маючи найбільшу кількість колгоспів і найбільшу чисельність колгоспників вони мають найбільший валовий доход і відповідно прибуток від реалізації. Друга група має в своєму складі 12 колгоспів причому чисельність колгоспників в порівнянні з першою групою менша, але при цьому воловий доход більший.

До третьої і четвертої групи належать 3 і 1 колгоспи відповідно, тому вони не представляють особливої уваги для оцінки загальної сукупності.

Таблиця 2.3 Комбінаційне групування

Групи колгоспів за чисельністю колгоспників, чол.	Підгрупи колгоспів за валовою продукцією на 1 колгоспника, грн.	Кількість колгоспів	Чисельність колгоспників, чол.	Валовий дохід	Прибуток від реалізації продукції
				Всього, тис. грн.	На 1 колгоспника грн.	Всього тис. грн.	На 1 колгоспника, грн.
68-210	4609 - 8128,7	3	575	672	1168,70	566	984,35
	8128,7 - 11648,5	6	880	1717	1951,14	1277	1451,14
	11648,5 - 15168,3	1	109	227	2082,57	191	1752,29
	15168,3 -18688,0	1	79	255	3227,85	214	2708,86
Разом	-	11	1643	2871	1747,41	2248	1368,23
210-352	4609 - 8128,7	6	1983	2113	1103,39	1830	955,61
	8128,7 - 11648,5	5	1618	2508	1550,06	2195	1356,61
	11648,5 - 15168,3	2	526	1177	2237,64	1007	1914,45
	15168,3 -18688,0	0	0	0	0	0	0
Разом	-	13	4127	5798	1428,43	5032	1239,71
352-494	4609 - 8128,7	0	0	0	0	0	0
	8128,7 - 11648,5	1	622	937	1506,43	815	1310,29
	11648,5 - 15168,3	0	0	0	0	0	0
	15168,3 -18688,0	0	0	0	0	0	0
Разом	-	1	622	937	1506,43	815	1310,29
494-636	4609 - 8128,7	1	778	986	1267,35	850	1092,54
	8128,7 - 11648,5	0	0	0	0	0	0
	11648,5 - 15168,3	0	0	0	0	0	0
	15168,3 -18688,0	0	0	0	0	0	0
Разом	-	1	778	986	1267,35	850	1092,54
Всього		26	7170	10592	5949,63	8945	5010,78

Висновок: виконуючи комбінаційне групування за чисельністю колгоспників і валовою продукцією на одного колгоспника можна зробити наступні висновки, що типовими є колгоспи 2 групи , які мають 13 колгоспів з чисельністю від 210 до 352 чоловік, при цьому загальна чисельність колгоспників по 13 колгоспах складає 4059 чоловік з валовим доходом 5798 тис. грн. і прибутком від реалізації продукції 5032тис. грн.