Теоретичні засади дослідження та регулювання споживчого ринку
Споживчий ринок в системі забезпечення сталого соціально-економічного розвитку України. Умови виникнення ринку. Поняття зовнішнього середовища. Основні ознаки кейнсіанської та монетарної теорій. Інформаційне та методичне забезпечення дослідження ринку.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | научная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 30.06.2013 |
| Размер файла | 71,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Викладені теоретичні засади управління розвитком споживчого ринку будуть в подальшому використані в якості підґрунтя для дослідження сучасного стану розвитку споживчого ринку та його окремих складових, розробки методичних засад моніторингу та прогнозування споживчого ринку, визначення шляхів підвищення ефективності державного регулювання їх розвитку.
3. Інформаційне та методичне забезпечення дослідження споживчого ринку
Ефективне функціонування регуляторних механізмів споживчого ринку неможливе без формування загальнодержавної системи інформаційного забезпечення всіх учасників ринку.
Інформаційне забезпечення управління (регулювання) розвитку споживчого ринку - це сукупність методів та засобів пошуку, збору, зберігання, накопичення та передачі інформації щодо розвитку стану ринку, його кон'юнктури та визначальних факторів розвитку.
Формування адекватного інформаційного забезпечення необхідне для аналізу, оцінки і прогнозування динаміки та якісних змін попиту і пропозиції споживчих товарів і послуг у їх взаємозв'язку і взаємообумовленості між собою, визначення чинників, які визначають їхнє формування, розвиток і співвідношення для ефективного впливу на ринкові процеси та вирішення економічних та соціальних завдань; оцінки умов діяльності суб'єктів ринку, обґрунтування комерційних рішень та зниження ризику втрат в процесі діяльності на споживчому ринку.
Основні вимоги до організації інформаційного забезпечення управління споживчим ринком достатньо універсальні, а саме: повнота та об'єктивність інформації, її розумна достатність для формування державної та регіональної політики розвитку споживчого ринку, узагальнення та обґрунтування можливих варіантів для прийняття ефективних управлінських рішень; систематизованість та придатність для використання.
Різноманітність інформації, необхідної для розв'язання задач управління (регулювання) розвитку споживчого ринку та прийняття рішень учасниками ринку обумовлюють доцільність її класифікації (рис.3.1) за такими ознаками як: сутність та мета управління (регулювання), роль в управлінні(регулюванні), ступень обробки, часові характеристики, джерела отримання, методи збору.
Джерелами інформації для створення бази даних про розвиток споживчого ринку мають слугувати:
- дані державної статистичної звітності;
- дані податкової звітності;
- дані вибіркових періодичних обстежень (домашніх господарств, окремих груп населення);
- дані спеціальних одноразових проблемно-орієнтованих обстежень (підприємств усіх форм власності, галузевих комплексів, територіальних утворень);
- дані спеціальних соціологічних опитувань щодо мотивації та поведінки споживачів;
- дані, отримані в ході вивчення суспільної думки;
- звітні та програмні документи щодо соціально-економічного розвитку України; концепції (програми) розвитку споживчого ринку, його інфраструктури (торгівлі) тощо.
Джерела формування інформаційного забезпечення дослідження споживчого ринку повинні визначатися диференційовано відповідно до рівнів управління - на державному, регіональному та місцевому.
На нашу думку, функціональні задачі щодо створення належного інформаційного забезпечення , повинні вирішуватись насамперед на рівні органів місцевого самоврядування і полягати у формуванні баз даних про: підприємства, що здійснюють виробництво спожиткових товарів та надання послуг населенню, оптову та роздрібну торгівлю, угоди купівлі-продажу спожиткових товарів і послуг, реєстри ліцензій на право виготовлення товарів та надання послуг, стан цін на товари і послуги, обсяги та структуру попиту на товари і послуги, наявність товарних ресурсів, стан ринкової кон'юнктури, чисельність і склад населення.
На регіональному рівні інформаційне забезпечення повинно створювати інтегровану базу даних для розрахунку мінімального споживчого бюджету, формування державного замовлення та регіональних нормативів використання наявних ресурсів, оцінки стану регіонального ринку, розробки стандартів споживання та заходів для соціально-економічного вирівнювання розвитку регіонів з урахуванням ефективності територіальної організації виробництва.
На державному рівні система інформаційного забезпечення досліджень споживчого ринку має забезпечувати розробку концепції його розвитку, побудову цільових програм підвищення ефективності національного виробництва, раціоналізації структури попиту та пропозиції на спожиткові товари, поліпшення соціально-економічних умов життя населення, бути достатньою для розробки пропозицій щодо вдосконалення механізмів державного регулювання (інвестування, кредитування, ціноутворення, оподаткування, соціального захисту тощо).
В умовах реформування в державі системи управління соціально-економічними процесами, суттєвого збільшення функцій і відповідно задач територіальних органів управління, в т.ч. по регулюванню споживчого ринку, підвищуються вимоги до якості і оперативності їх інформаційно-аналітичного обслуговування з використанням сучасних технічних засобів і комп'ютерних мереж. Це вимагає перегляду і удосконаленню джерел отримання інформації і в першу чергу, регіональної статистики в частині поглиблення складу показників соціальної статистики, розробки балансів попиту і пропозиції.
Враховуючи важливість формування належного інформаційного забезпечення дослідження споживчого ринку , в проект Закону України "Про внутрішню торгівлю" включено ст. 44. "Інформаційне забезпечення функціонування і розвитку торгівлі" Закон Украины (проект) "О внутренней торговле" // htpp:// www. рresident.gov.ua (1 варіант). Нею передбачено, що система інформаційного забезпечення функціонування і розвитку торгівлі базується на єдиному методологічному підході і стандартах при проектуванні прикладних інформаційних технологій і включає:
сукупність систематичних даних, що формуються органами статистики шляхом розробки та впровадження відповідних форм спеціалізованої статистичної звітності торгових підприємств усіх форм власності;
сукупність даних вибіркових досліджень, що здійснюються органами статистики, спеціалізованими науково-дослідними установами, інформаційними центрами.
Перелік показників систематичних та вибіркових досліджень стану торгівлі, періодичність їх збору, сфера використання тощо визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади.
Важливим засобом удосконалення інформаційного забезпечення органів управління регіонами може слугувати розробка та впровадження регіонального моніторингу споживчого ринку як системи збору і аналізу інформації щодо стану та тенденцій його розвитку для вияву проблемних ситуацій на ринку та визначення адекватних засобів їх державного регулювання .
Вагоме значення для формування необхідного інформаційного забезпечення дослідження розвитку споживчого ринку має обґрунтування системи оціночних показників, що інтерпретують стан розвитку споживчого ринку та опосередковано характеризують ринкові процеси.
Існують різні методичні підходи щодо розв'язання цього завдання.
В колективній монографії науковців Донецького державного університету економіки і торгівлі під ред. проф. Шубіна О.О 6, с.254-255 визначені вихідні положення (аксіоми) дослідження споживчого ринку:
1. Призначення споживчого ринку полягає в максимальному задоволенні ним потреб людей.
2. Ринок предметів споживання диференційований залежно від рівня платоспроможності населення.
3. Потреби людей у предметах споживання підлягають постійному розвитку під впливом процесу виробництва.
4. Потреби людей у предметах споживання повинні аналізуватися комплексно.
5. Предмети споживання різного призначення нерозмірні з загальною корисністю або споживчою значущістю, а значить, і не є взаємозамінні.
6. Потреба в предметах споживання повинна бути кількісно виражена.
7. Необхідно розглядати кількісний обсяг поставок предметів споживання одного виду від різних постачальників.
8. Необхідно порівнювати інтереси виробників та товароутримувачів, з одного боку, та покупців - з іншого.
9. Потреба населення в різних предметах споживання повинна бути сумірна з кількістю даного виду споживчого товару, який надходить на ринок від товаровиробників.
Базуючись на визначених аксіомах, запропоновані основні показники, які підлягають дослідженню в перебігу маркетингового аналізу споживчого ринку 6, с. 256: наявність споживчих товарів за їх структурними групами в родинах з різних рівнем платоспроможності, придбана кількість споживчих товарів за їх структурними групами в родинах з різним рівнем платоспроможності; недостатня (до норм споживання) кількість споживчих товарів, забезпечення конкретним видом споживчого товару на певний термін.
Російські науковці Раицкий К.А. Экономика предприятия. Раздел "Потребительский рынок товаров и услуг". - М., 2002. - 361 с. вважають, що система оціночних показників повинна складатися з наступних показників, які об'єднуються у відповідні підсистеми залежно від об'єкта дослідження:
Оцінка загальної ринкової ситуації - масштаб (розмір) ринку - обсяги продажу споживчих товарів та надання послуг на окремих ринках, ємність (місткість) ринку - фактична та потенційна, чисельність учасників ринку та кількість укладених угод, показники оцінки кон'юнктури, рівень ринкового (комерційного) ризику.
Рівень цін на спожиткові товари та тарифів на послуги населення - показники рівня цін та тарифів у динаміці, структури їх, співвідношення цін та тарифів, регіональні особливості ціноутворення. Система показників для дослідження рівня цін тарифів має відбивати різні види диференціації цін і тарифів - асортиментний, територіальний, часовий, змін якості. Окрім оцінки рівня цін та визначення чинників, що її обумовлюють, особливого значення набувають показники динаміки (індекси) цін, та структури цін, які з одного боку складається під впливом ринкових закономірностей, а з другого регулюється державою через податкову політику, адміністративне регулювання торговельних надбавок тощо. При дослідженні коливань цін у динаміці важливо визначити закономірність такої динаміки (тренд), що характеризує відносно стабільний сумарний вплив основних соціально-економічних чинників, а також взаємний вплив рівнів цін різних товарів, якості товарів, інших окремих чинників. Використовуються також якісні оцінки рівня цін - "високий", "низький", "стабільний".
Стан та рух товарної маси - валовий та чистий товарооборот спожиткових товарів, оборот оптової і роздрібної торгівлі, обсяги торговельно-посередницьких послуг, товарна структура товарообороту, рівень та час обертання товарних запасів, обсяги продажу споживчих товарів та наданих послуг на душу населення. Перелічені показники характеризують економічний процес обміну продукції на гроші, перехід її у сферу споживання, розподіл витрат споживачів на купівлю різних товарів і послуг, ступінь задоволення споживчого попиту.
Характеристика розвитку ринкової інфраструктури - кількість торговельних підприємств та торговельних об'єктів, показники матеріально-технічної забезпеченості споживчого ринку, чисельність зайнятих в цій сфері та їх вклад, обсяги інвестицій в ринкову інфраструктуру, їх частку у загальному обсязі інвестицій, щільність торговельно-збутової та складської мережі, середня зона обслуговування покупців (споживачів) в розрахунку на одне підприємство, сутність досягнення нормативів забезпеченості торговельною площею; прибутковість обороту, капіталу, активів торговельних підприємств тощо.
Оцінка соціально-економічного ефекту та ефективності функціонування споживчого ринку - показники обсягів доданої вартості у сфері ринку, питомої ваги її у обороті торгівлі, темпів зміни обсягів продажу спожиткових товарів та наданих послуг населенню, їх зміна відносно валового внутрішнього продукту, національного доходу, грошових доходів населення; рівень грошових доходів та витрат населення та вартість споживчого кошику; ступінь задоволення попиту, обсяги споживання і забезпечення населення споживчими товарами і послугами, баланси попиту та ресурсів.
Для досягнення визначеної мети дослідження - оцінки рівня та типу розвитку ринку - розглянута система оціночних показників потребує певного уточнення (доповнення) та зміни принципу агрегації показників. Оціночні показники, які використовуються для ідентифікації типу та рівня розвитку споживчого ринку, на наш погляд, доцільно об'єднати у такі групи:
1. Масштаби та динаміка розвитку ринку. До складу цієї групи доцільно віднести такі показники як: обсяг та темпи росту обсягу продажу спожиткових товарів послуг (роздрібного товарообороту), співвідношення темпів зростання обсягів продажу спожиткових товарів і послуг та валового внутрішнього продукту, національного доходу, грошових доходів населення.
2. Рівень соціально-економічної результативності ринку. Соціальну результативність функціонування споживчого ринку можна оцінити за допомогою таких показників як: обсяг роздрібного товарообороту на одиницю населення, співвідношення до вартості споживчого кошику; середня тривалість життя людини, час, який витрачається на придбання спожиткових товарів та послуг; економічну - шляхом дослідження таких показників як обсяг та динаміка доданої вартості, яка створена у торгівлі, податкоємкість обороту.
3. Ступінь збалансованості ринку. Індикаторами збалансованості ринку слугують такі показники як: співвідношення попиту та пропозиції на спожиткові товари, зміна обсягів товарних запасів; час їх обертання, рівень та темпи зміни цін на товари та послуги.
4. Якість структури ринку. Про якісні зрушення в структурі попиту та пропозиції свідчать такі показники як: скорочення частки витрат домогосподарств на придбання споживчих товарів та послуг - є збільшення питомої частини витрат на відпочинок, освіту, заощадження; збільшення долі послуг в загальному обсязі спожиткових товарів та послуг; збільшення долі непродовольчих товарів в загальному обсязі обороту ринку; випереджувальне зростання темпів продажу товарів довгострокового споживання; зростання долі продажу товарів вітчизняного виробництва в загальному обсязі товарообороту; скорочення частки товарів, що реалізуються на ринках (в неорганізованій торгівлі).
5. Рівень забезпеченості інфраструктурою .Стан розвитку інфраструктури ринку дозволяють оцінити такі показники як : динаміка обсягу товарообороту на 1 м2 торгової площі, забезпеченість 1000 жителів торговою площею, обсяги стихійного та тіньового ринку, середня зона обслуговування споживачів в розрахунку на одне підприємство, кількість, склад та розмір торговельних об'єктів, складських приміщень, транспортне забезпечення товаропостачання, чисельність зайнятих в торгівлі, їх динаміка, частка у загальній чисельності зайнятих, фондовіддача у сфері торгівлі .
6. Рівень концентрації (монополізації, конкуренції) ринку. Цей напрямок дослідження оцінюється за допомогою таких показників як: кількість підприємств - виробників спожиткових товарів та послуг, посередників, торговельних структур в динаміці за формами власності та їх доля на ринку (в загальному обсязі пропозиції , товарообороті) в цілому та по окремим товарам .
7. Рівень ділової активності на ринку. Свідченням зростання ділової активності ринку є такі показники як: обсяги інвестицій в виробництво та торгівлю спожитковими товарами та послугами, курс акцій виробничих, посередницьких та торговельних підприємницьких структур, кількість випадків реструктуризаційних змін (купівля-продаж, приєднання, злиття, банкрутства тощо).
Наведений перелік оціночних показників-індикаторів розвитку споживчого ринку не є вичерпним і може доповнюватися та уточнюватися.
Доцільним слід вважати і розрахунок інтегрального показника ефективності регулювання ( управління розвитком) споживчого ринку (е), визначення якого базується на динаміці співвідношення різниці в обсягах попиту і пропозиції до приросту обсягів товарних запасів, сум уцінок, штрафів з урахуванням оборотності оборотних активів за відповідний період:
, (3.1)
де - загальний обсяг платоспроможного попиту за період t, (грош. од);
- загальний обсяг товарної пропозиції з врахуванням імпорту, за
- приріст запасів нереалізованої продукції на складах виробника;
- приріст запасів понаднормативних товарів в роздрібній торговельній мережі;
- сума уцінок;
- сума сплачених штрафів;
- оборотність оборотних активів за період.
Звичайно, використання цих груп показників на різних рівнях управління (державному, регіональному, місцевому) має певну специфіку, яка повинна враховуватись.
Дослідження стану та типу розвитку споживчого ринку може здійснюватися за допомогою різноманітних методів ( рис. 3.2).
Найбільш широке поширення мають безперечно статистичні методи - методи угрупувань, індексний (порівняльних темпів росту), визначення структурних зрушень (за допомогою розрахунку відносних показників структури-коефіцієнтів співвідношень, питомої ваги, часток, індексів структурних зрушень), коефіцієнтів еластичності (характеризують зміну результативного показника (одного з показників ринку) при зміні формуючих його факторів на один відсоток), які в основному використовуються для підготовки даних.
Важливе значення для оцінки пропорційності ринку, тобто співвідношення попиту і пропозиції, мають балансові методи, зокрема розробка балансів попиту і пропозиції. За найважливішими видами продукції баланси мають роздроблюватись у натуральному та вартісному виразах.
Побудова трендових моделей на основі аналізу динамічних рядів показників ринкових процесів дозволяє виявити тенденції розвитку ринку та його складових.
Статистичні методи включають процедури пошуку взаємозв'язку між двома чи більше показників шляхом здійснення регресійного аналізу. Використання методу найменших квадратів дозволяє визначити вид прямої (кривої) регресії, що найбільш повно відбиває такий зв'язок. Авторегресійні моделі можуть бути використані для визначення значень величини на певному проміжку часу. Для відображення взаємного впливу показників, що характеризують ринкові процеси, використовується факторний аналіз із застосуванням стандартних програм розрахунків на ПЕОМ.
Економіко-математичне моделювання може використовуватися як для аналізу стану ринкових процесів, імітації функціонування окремих елементів ринку, так і для прогнозування і пошуку оптимального рішення, що задовольняє обраному критерію. Об'єктивна вимога до застосування - це створення системи взаємозалежних моделей, вирішення - це проблем агрегації показників і наявність відповідних джерел інформації, (які мають, в свою чергу, математичне і програмне забезпечення).
Методи експертних оцінок застосовуються в перебігу аналізу кон'юнктури ринку, при прогнозуванні розвитку окремих складових ринку при відсутності даних щодо об'єкту дослідження, невизначеності середовища і умов функціонування об'єкту. Їх використання вимагає чіткої структуризації проблеми, що досліджується, формулювання груп експертів та вимог до них і їхніх оцінок, ранжування цілей, оцінки витрат. Проте, варто відмітити, що оцінки ринкових процесів, отримані експертними методами, нерідко страждають суб'єктивізмом, розмитістю меж, деякою непевністю, тому придатні лише для якісних характеристик стану ринку і вірогідних змін його окремих характеристик.
4. Форми та інструменти державного регулювання розвитку споживчого ринку
Роль держави у процесі розвитку споживчого ринку є дуже важливою. Причинами, що обумовлюють необхідність поєднання механізму саморегуляції споживчого ринку України з його державним регулюванням, є такі: нагальна потреба забезпечення якісних змін в домінантних сферах розвитку споживчого ринку відповідно до світової практики та з врахуванням національних реалій, невідповідність існуючих кількісних та якісних параметрів споживчого ринку вимогам стратегії економічного зростання; слабкість ринкових регуляторів; відсутність важливих макроекономічних умов для ефективного розвитку споживчого ринку; необхідність подолання глибоких деформацій, що виникли на стартовому етапі трансформаційного процесу; важливість становлення цивілізованого споживчого ринку для формування європейських стандартів життя Теоретичні питання розвитку сфери товарного обігу в умовах ринкової трасформації економіки України. Звіт з НДР. Наук. кер. проф. Мазаракі А.А. - К.: КНТЕУ, 2010 , Лагутін В.Д. Економічна і соціальна політика як умови розвитку ринку споживчих товарів // Вісник Львівської комерційної академії. Серія економічна. Випуск 14. - Львів, 010 - с. 84-90..
Як відомо [26, 27,], методи державного впливу можна класифікувати за двома взаємопов'язаними ознаками:
- за формами впливу - на методи прямого і непрямого впливу;
- за способами впливу - на економічні, правові, адміністративні, пропагандистські (виховні).
Розглянемо сутність та специфіку застосування кожної групи методів для управління розвитку споживчого ринку.
Методи прямого впливу безпосередньо впливають на функціонування суб'єктів ринку спожиткових товарів та послуг за допомогою адміністративно-правових інструментів, що регламентують їхню діяльність, і економічних інструментів прямого впливу, спрямованих на регулювання темпів зростання й структури економіки, обсяги виробничого і невиробничого споживання і т.п.. Методи прямого регулювання не пов'язані із створенням додаткового матеріального стимулу або небезпеки виникнення фінансових збитків і ґрунтуються на силі державної влади. ( рис. 4.2).
Загалом, основними інструментами прямого державного регулювання є адміністративні інструменти - законодавчі та нормативно-правові акти, інструменти обмежень та попереджень - стандарти, квоти, ліцензії, ліміти, централізовано фіксовані цінові надбавки та тарифи, державні замовлення, договори-контрактації .
Прямий адміністративний, нормативно-правовий вплив державного управління здійснюється для ліквідації перепон входження - виходу з ринку і створення конкурентного середовища, для забезпечення пропорцій між зростанням продуктивності праці, рівнем доходів населення і випуском спожиткових товарів і наданням послуг необхідного обсягу, якості і структури, відновлення стабільності ринку. Саме законодавчі методи регулювання споживчого ринку забезпечують правові основи виробництва і реалізації товарів і послуг, рівні можливості для суперництва на ринку, захист прав власності, підприємців, найманих працівників і споживачів.
Серед законодавчих методів важливе значення має антимонопольне законодавство, яке в сучасному світі найчастіше зводиться до регулювання та обмеження ділової практики: щодо розподілу ринку, вертикальної і горизонтальної фіксації цін, дискримінації у торгівлі і т ін. При цьому рівнем допустимої монополізації ринку, після якого застосовуються санкції вважається:
* у Франції, Норвегії, Індії - 25 % ринку для одного підприємства;
* у ФРН - одна третина ринку для одного підприємства чи половина для двох;
* у Великобританії - 20 % ринку;
* у США - якщо фірма контролює до 60 % ринку якогось товару. Якщо під контролем компанії перебуває 90 % товарного ринку, вона підлягає безумовному поділу.
Особливу групу законодавчих методів державного регулювання товарного ринку в розвинених країнах складає законодавство в галузі торговельної практики, яке спрямоване на стимулювання прогресивного розвитку підприємств оптової та роздрібної торгівлі, забезпечення структурної перебудови торгівлі у напрямку збалансованого розвитку окремих її ланок, раціоналізацію системи державного регулювання, змін організаційної структури управління тощо. Розроблений в Україні проект Закону "Про внутрішню торгівлю"34, який віддзеркалює ці питання, не знайшов поки що свого правового втілення.
Методи непрямого (опосередковано) впливу - це методи, які регламентують поведінку суб'єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти у напрямку, що потрібний державі, тобто це вплив на їх економічні інтереси.
Основні напрями і форми участі держави у сфері господарювання визначаються економічною політикою. П. Самуельсон визначальною метою економічної політики вважає розв'язання таких завдань: забезпечення ефективності економічної системи, її справедливість, стабільність [28]. У відповідності з концепцією соціально-ринкового господарства головними суспільними цінностями є наступні основні цілі економічної політики: свобода, справедливість, безпека, добробут.
Суть, складові й основний зміст економічної політики, що проводиться державою зараз, відображено в Господарському кодексі України [ Господарський кодекс України ]. Так, відповідно до Господарського кодексу у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну політику, спрямовану на реалізацію й оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. Основними складовими економічної політики держави є: структурно-галузева, інвестиційна, амортизаційна, інституціональна, цінова, антимонопольно-конкурентна, бюджетна, податкова, грошово-кредитна, валютна, зовнішньоекономічна, екологічна, соціальна політики. Усі перераховані напрями економічної політики держави впливають і на розвиток споживчого ринку, визначаючи поведінку його учасників, перш за все, суб'єктів пропозиції та інфраструктури споживчого ринку.
Актуальним, на нашу думку, є і постановка питання щодо виокремлення поняття "торговельна політика", як важливої й необхідної складової цілісної національної економічної політики 36, Мазаракі А.А. Національна торговельна політика України: складові та механізми реалізації // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. - 2011.- №1. - с.3-11., Мазаракі А.А. Сучасний стан і пріоритетні напрями розвитку внутрішнього ринку споживчих товарів // Вісник Львівської комерційної академії. Серія економічна. Випуск 14. - Львів, 2011. - с.19-24..
Під національною торговельною політикою пропонується розуміти систему заходів державних і недержавних органів влади і управління (правових, економічних, фінансових, контрольних, організаційних та ін.), спрямованих на регулювання сфери товарного обігу для забезпечення прискорення обороту національного капіталу на основі ефективного руху товарів і вартості від процесу виробництва до сфери кінцевого споживання. Головною метою внутрішньої торговельної політики є розвинений, ефективно структурований, цивілізований внутрішній ринок.
В проекті Закону України "Про внутрішню торгівлю" торгова політика визначена як сукупність організаційних, правових, економічних та інших заходів, які здійснюються органами державної влади спільно із громадськими організаціями і суб`єктами господарювання для реалізації мети і принципів, встановлених законодавчими актами, які регулюють торговельну діяльність.
Торговельна політика як напрямок (підсистема) економічної політики держави характеризується власним відособленим об'єктом (сфера товарного обігу) і за своєю сутністю є засобом формування та реалізації стратегічних цілей і пріоритетів розвитку торговельної галузі. Включає цілий ряд взаємопов'язаних складових (структурних компонентів) і механізмів забезпечення і може носити активний або пасивний характер. Торговельна політика реалізується за допомогою державних заходів, під впливом яких економічні агенти здійснюють певні (типові, прогнозовані) адаптаційні дії. Основними принципами внутрішньої торговельної політики є: науковість, системність, стабільність, адаптованість, гнучкість, раціональність (оптимальність), оперативність, відповідальність, ефективність та ін.
Основу непрямого державного регулювання споживчого ринку і національної торговельної політики, зокрема, становлять економічні методи регулювання споживчого ринку, які мають відповідати об'єктивним законам ринку і спрямовуватися на погодження механізму ринкового саморегулювання з інтересами суспільства.
Пріоритетність використання економічних методів регулювання споживчого ринку базується на загальновизнаних принципах державного регулювання економіки - мінімізація втручання держави в економічні процеси і вплив відповідних структур влади на розвиток соціально-економічних процесів за допомогою переважно економічних регуляторів.
Найважливішими інструментами цих методів є регулювання цін на товари та тарифів на послуги, податкове, митне, фінансово-бюджетне та грошово-кредитне регулювання, державні закупівлі, створення державних резервів.
У складі економічних методів регулювання розвитку споживчого ринку центральне місце займає державне регулювання цін.
Ціна є одним з найбільш важливих регуляторів ринку споживчих товарів та послуг. За допомогою цін, зокрема, виробництво підпорядковується суспільним потребам у формі платоспроможності попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості товарів тощо. Всі ці регулюючі функції ціна може виконувати в умовах вільного ціноутворення, тобто зрілого ринку, на якому панує вільна конкуренція, ефективно працює ринкова інфраструктура, обмежується недобросовісна діяльність монополій. За відсутністю таких умов вільне ціноутворення може викликати падіння обсягів виробництва, безробіття, інфляцію, тобто відіграти руйнівну роль. Крім того, вільні ціни, як правило, не здатні враховувати колективні економічні, соціальні, екологічні інтереси.
У всіх країнах з ринковою економікою існують закони про ціноутворення, органи, які забезпечують контроль за їх виконанням та практика державного регулювання.
Конкретні методи державного регулювання цін містять:
нагляд за цінами, який здійснюється з метою визначення рівня вартості життя, витрат виробництва та реалізації;
державне втручання в процес ціноутворення, наприклад, у вигляді збільшення витрат виробництва за рахунок введення більш високих норм амортизації, мінімального розміру оплати праці;
декларування зміни цін;
заморожування цін на певний строк;
введення граничних рівнів посередницько-збиткових націнок та торговельних надбавок;
вплив на ціни шляхом зміни облікової ставки, курсу національної грошової одиниці, ставок державного ввізного мита, податкових ставок, пільгового оподаткування.
Під адміністративним наглядом держави знаходяться ціни на товари, які мають особливе соціальне значення.
Державне регулювання цін дозволяє стримувати їх невиправдане зростання, пом'якшує негативний вплив інфляції на життєвий рівень населення. Масштаб державного регулювання цін залежить від конкретної економічної ситуації у країні, структури споживання, що склалася та вимог споживачів.
Цікавою, на наш погляд, є системи регулювання цін, які склалися у розвинених ринкових країнах світу. Так, у Франції на протязі майже 40 років (до 1986 р.) державне регулювання цін було невід'ємною складовою частиною концепції її економічної політики. У 1975 році блокування охоплювало всі ціни. Проводилася жорстка політика обмеження доходів у державному та приватному секторах економіки. Розблокування цін здійснювалося поступово і до 1986 року з-під державного контролю вивільнено біля 80 % цін, насамперед, на продукцію тих галузей, де була достатньою конкуренція, на світовому ринку, цін на споживчі товари зі стабільним попитом (молокопродукція, продукція кондитерської промисловості. Це дозволило не перейти нормальний поріг інфляції, стабілізувати і навіть знизити, ціни на основні продукти харчування, активізувати споживчий ринок.
Заслуговує на увагу досвід регулювання цін у Швеції, де державою використовуються різноманітні форми:
постійний нагляд з боку Державного управління цін і конкуренції за рухом загального рівня цін в країні, в тому числі за цінами на продукти харчування, інші спожиткові товари та послуги, на житло, транспорт, зв'язок, будівництво;
вплив на рівень цін державних підприємств, встановлення державою тарифів;
встановлення верхньої межі ціни на споживчі товари, які реалізуються в регіоні місцевими органами влади і самоуправління;
жорстке регулювання закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію (зерно, м'ясо, молоко, яйця і ін. продукти харчування). При цьому щорічні субсидії на регулювання таких цін становлять понад $ 400 млн., або 44 $ на душу населення;
щорічна індексація доходів населення з урахуванням росту цін (враховується індекс цін на товари, які входять в мінімальний споживчий кошик).
У країнах ЄС під державне регулювання підпадає до 90 % цін на сільськогосподарську продукцію, що визначає стабільність роздрібних цін на продовольчі товари.
В нашій країні необхідність державного регулювання цін є доцільною і необхідною, щоб забезпечити більш ефективну структуру виробництва, збалансованість попиту і пропозиції, знизити рівень інфляції, гарантувати соціальний захист населенню. На нашу думку, регуляторний механізм цін на споживчому ринку повинен бути спрямований перш за все на посилення мотивації до зростання обсягів вітчизняного виробництва, підвищенню його ефективності, а по-друге - на стримування підвищення цін (стабілізацію) для недопущення нового витку інфляції.
Особливе місце серед методів регулювання споживчого ринку в умовах стрімкого розвитку науково-технічного прогресу мають стати інформаційно-орієнтовані методи впливу на учасників ринку [ Рождественська Л.Г. Статистика ринку товарів і послуг. Навч.посібник КНТЕ. - К., 2010.]. В сучасних умовах їх роль винятково зростає по мірі ускладнення товарного обігу, впровадження сучасних технологій товароруху, обробки економічної інформації. Вони орієнтовані на забезпечення суб'єктів ринку, органів державної влади і місцевого самоврядування необхідною інформацією для прийняття поточних і стратегічних рішень, а саме:
- оперативною інформацією про стан ринку, асортимент, ціни на тарифи, курси валют, відсоткові ставки банків, витрати та доходи споживачів;
статистичною інформацією, яка дозволяє отримувати узагальнену оцінку стану регіональних та національного ринків, чинників їх розвитку;
науково-технічною інформацією для вдосконалення технічного рівня і технології товарообігу;
інформацією про середньогалузеві показники, а також показники діяльності сучасних вітчизняних і закордонних систем товарного обігу, за допомогою яких здійснюється оцінка платоспроможності і конкурентоспроможності торгових підприємств;
прогнозною інформацією для розробки концепцій і програм розвитку галузей споживчого ринку, стратегій розвитку торговельних підприємств.
У зв'язку з необхідністю отримання прогнозної інформації вважаємо за доцільне серед економічних регуляторів споживчого ринку особливий наголос зробити на прогнозуванні показників розвитку споживчого ринку, які мають забезпечувати соціальну захищеність споживача, механізми інвестування і кредитування, ціноутворення і оподаткування і бути спрямованими на досягнення економічних інтересів суб'єктів господарювання споживчого ринку.
Основними цілями прогнозування споживчого ринку країни на сучасному етапі мають стати:
втримання та збільшення насиченості споживчого ринку товарами та послугами для задоволення попиту різних контингентів споживачів при одночасному збільшенні маси товарообігу;
подолання різких розбіжностей між регіональними ринками в структурі та рівнях попиту і пропозиції;
формування сучасної оптової ланки і інфраструктури споживчого ринку в цілому.
Вихідним етапом розробки прогнозу споживчого ринку є визначення номенклатури товарів та послуг, які доцільно виробляти в Україні, імпортувати та експортувати, сукупності показників, що відтворюють виробництво, реалізацію, споживання (в тому числі діючі нормативи), характеризують відповідність пропозиції попиту.
Слід підкреслити, що особливої уваги заслуговує світовий досвід розвитку економічної інформаційної діяльності в органах державного регулювання ринку, який використовується для розвитку інвестиційної діяльності, підвищення ефективності торгових компаній, розвитку дрібного та середнього підприємництва. Повна інформація про товари, їхню якість та ціни в розвинених країнах вважається істотним критерієм рівня організації регульованого ринку. Така інформація необхідна також покупцям для вільного вибору товарів і послуг та безпечного їх споживання.
Крім економічних методів, важливою складовою непрямого державного регулювання ринку є соціальний захист населення, який здійснюється через:
v встановлення мінімального споживчого кошику;
v адресної допомоги окремим групам населення;
v пільгового обслуговування на споживчому ринку певних верств та груп споживачів.
Розглянуті вище методи та інструменти прямого і непрямого регулювання споживчого ринку являють собою взаємопов'язану і взаємообумовлену систему, практика використання якої залежить від реального стану економіки та рівня організаційної структури та форм управління.
Для побудови ефективного механізму державного регулювання розвитку споживчого ринку на основі оптимізації співвідношення між методами прямого і непрямого регулювання необхідно враховувати:
потребу в підтриманні відповідних макроекономічних пропозицій;
виконання державною функцій соціального спрямування в той чи інший період;
сутність взаємодії суб'єктів господарювання споживчого ринку на тому чи іншому етапі їх розвитку;
інституціональний характер обох методів регулювання, їх обов'язкове підпорядкування відповідним правовим нормам.
Тільки комплексне використання прямих і опосередкованих методів і інструментів державного регулювання дозволить підвищити зацікавленість суб'єктів господарювання у збільшенні обсягів виробництва спожиткових товарів і послуг, підвищенні продуктивності праці працівників, збільшенні доходів споживачів для забезпечення ефективного розвитку споживчого ринку.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Макроекономічні умови розвитку споживчого ринку України в контексті завдань розбудови національної економіки. Тенденції формування та задоволення попиту на споживчі товари в Україні. Актуальні проблеми формування пропозиції споживчих товарів та послуг.
научная работа [960,2 K], добавлен 30.06.2013Теоретичні засади формування ринку нерухомості: сутність та структура. Аналіз та оцінка розвитку житлового, земельного ринку України та ринку комерційної і промислової нерухомості. Шляхи покращення механізму стимулювання вітчизняного ринку нерухомості.
курсовая работа [414,6 K], добавлен 13.08.2011Розвиток внутрішнього ринку. Характерні ознаки сучасного внутрішнього ринку в Україні. Зростання світових цін на невідтворювальні ресурси і продовольчу сировину. Орієнтація національної економіки на пріоритетне обслуговування зовнішнього попиту.
реферат [61,5 K], добавлен 24.03.2013Поняття та види ринку туристичних послуг. Основні завдання статистики туризму. Методичні засади дослідження та система показників динаміки ринку туристичних послуг. Аналіз сучасного стану ринку туризму України, його проблеми та перспективні напрямки.
курсовая работа [663,0 K], добавлен 03.09.2014Суть та основні умови виникнення ринку. Забезпечення зв’язку між виробництвом і споживанням, пропорційності процесу відтворення, його цілісності. Види ринку, інфраструктура, моделі. Монополія - повний антипод досконалої конкуренції. Поняття олігополії.
реферат [33,1 K], добавлен 10.12.2010Суть та основні умови виникнення ринку. Види ринку. Функції ринку. Інфраструктура ринку. Моделі ринку. Форми реалізації функцій ринку. Однією з важливих функцій держави є проведення антимонопольної політики.
курсовая работа [39,2 K], добавлен 26.05.2006Поняття, структура та економічна природа ринку праці як елемента ринкової економіки. Напрями державного регулювання трудових відносин в Україні, його переваги та недоліки. Основні проблеми та шляхи покращення розвитку сучасного ринку праці в Україні.
курсовая работа [165,1 K], добавлен 18.07.2010Дослідження сукупного попиту та сукупної пропозиції на ринку житла України 2008-2010 рр.; чинники впливу на попит і пропозицію у житловому секторі, динаміка цін. Аналіз розвитку житлової галузі у столиці, ціноутворення на первинному і вторинному ринку.
курсовая работа [226,8 K], добавлен 25.04.2012Сутність ринку. Ознаки ринку і умови його функціонування. Інфраструктура ринкового господарства та механізм функціонування ринку. Механізм функціонування ринку. Ринкова інфраструктура України в сучасних умовах. Задачі розвитку міжбіржової торгівлі.
курсовая работа [139,4 K], добавлен 03.06.2007Економічна сутність ринку зерна та організаційно-економічні засади його розвитку в сучасних умовах. Основні напрями та джерела інвестиційного забезпечення сільськогосподарських підприємств на ринку зерна. Тенденції розвитку вітчизняного зерновиробництва.
статья [72,1 K], добавлен 24.04.2018
