Аналіз особливостей формування державного регулювання будівельної індустрії України

1. Державні корпорації, концерни та асоціації є господарськими об'єднаннями і не виконують жодних державних функцій.

2. Ці структури або мають визначений законодавством статус державних підприємств (об'єднань) (і тоді всі підприємства, що входять до їх складу, обмежуються у правах), або є добровільними об'єднаннями (асоціаціями) підприємств, що користуються всіма правами, але делегують частину своїх повноважень органам управління об'єднання на договірних засадах.

3. Згідно з антимонопольним законодавством у разі монополістичних дій з боку цих структур до них застосовуються різні санкції аж до розформування.

4. У процесі приватизації її об'єктом, як правило, має бути підприємство, що входить до складу концерну або асоціації.

Поліпшення роботи будівельного комплексу насамперед нерозривно пов'язане з активізацією інвестиційної діяльності у країні. У межах здійснюваних урядом кроків щодо створення привабливого інвестиційного клімату в Україні Держбуд послідовно вживає заходів щодо нормативного врегулювання будівельної діяльності, спрощення й забезпечення прозорості ряду процедур на передпроектній стадії, усунення штучних перепон під час проектування та будівництва.

Так, істотним гальмом для інвестора донедавна була процедура затвердження інвестиційних програм і проектів, коли треба було окремо одержати висновки шести обов'язкових державних експертиз. Відсутність чіткої взаємодії експертних органів призводила до того, що процес експертизи тривав іноді півроку, а загальна вартість цих робіт досягала 40 % і більше вартості проектно-кошторисної документації.

Для виправлення такого становища Держбуд ініціював прийняття відповідного Указу Президента України, а на його виконання - внесення необхідних змін і доповнень до Закону України "Про інвестиційну діяльність". Це дало змогу встановити норму, згідно з якою інвестор зобов'язаний отримати єдиний позитивний комплексний висновок усіх державних експертиз. При цьому він звертається лише до однієї інстанції - служби Укрінвестекспертизи, яка організовує підготовку й видавання комплексного висновку.

Іншим урядовим рішенням затверджено нове Положення про проведення торгів (тендерів) у будівництві. Застосування тендерних процедур є обов'язковим, якщо очікувана вартість будівництва або капітального ремонту об'єктів і споруд становить щонайменше 200 тис. грн. З метою підтримки вітчизняних підрядних організацій під час проведення тендерів передбачається застосування 15%-ї поправки до ціни виконання замовлення на користь українських претендентів.

Наступним важливим кроком щодо активізації інвестиційної діяльності має стати законодавче запровадження майнової відповідальності за порушення умов договору підряду на будівництво об'єктів і споруд. Відповідальність за недотримання умов контракту рівною мірою мають нести всі учасники інвестиційного процесу, включаючи державу. Проект такого закону було підготовлено і внесено до Верховної Ради України.

Триває робота над вирішенням ще одного гострого питання - узгодженості інтересів інвесторів і місцевих органів влади щодо розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури населених пунктів, зокрема встановлення граничних розмірів пайових внесків інвесторів на зазначені цілі. У деяких регіонах розмір цих внесків досягає вартості самої будови, що аж ніяк не стимулює потенційних замовників до вкладення коштів.

Підготовлені Держбудом і підтримані всіма облдержадміністраціями пропозиції передбачають, що розміри пайових внесків не повинні перевищувати 25 % загальної вартості будівництва. А для інвесторів, які створюватимуть нові робочі місця, будуватимуть житло, вирішуватимуть проблеми незавершеного будівництва, ремонту й реставрації пам'яток архітектури, надаватимуть відповідні пільги.

Нині підготовлені проекти документів опрацьовуються відповідними міністерствами й відомствами, органами Верховної Ради України з метою їх узгодження та якнайшвидшого прийняття.

Держбуд багато уваги приділяє питанню ціноутворення в будівництві та ремонті. Періодично уточнюється та оновлюється нормативна база, що дає змогу визначати вартість будівництва та ремонту на всіх стадіях інвестування. Так, в умовах високого рівня інфляції в Україні було впроваджено дворівневу систему ціноутворення, що уможливило використання напрацьованої кошторисної документації та визначення фактичних рівнів цін складових будівельної продукції. Такий механізм повністю виправдався, що дало можливість належно захистити і підтримати вітчизняного товаровиробника.

Держбуд та Академія інвестицій і прогнозування України вже зробили певні кроки до спрощення порядку визначення вартості будівельної продукції, що було актуально на тому чи іншому етапі розвитку ринкових відносин. Науково-технічна рада схвалила нову концепцію ціноутворення, яку після погодження з Мінекономіки, Мінфіном та Держкомстатом України буде покладено в основу принципів формування вартості будівництва в розвинених ринкових умовах. Це дасть змогу оперативно визначати вартість на всіх стадіях інвестування, забезпечить рівні умови

як для вітчизняних підрядних організацій, так і для зарубіжних фірм, що братимуть участь у тендерах на будівництво не тільки в Україні, а й поза її межами.

Серед запроваджених заходів треба згадати про затвердження базових розцінок для визначення вартості розробки архітектурно-планувальних завдань, які надаються забудовникам місцевими органами містобудування й архітектури, а також про вартість надання технічних умов на під'єд-нання до інженерних систем і мереж.

Важливим елементом підприємницької діяльності у сфері містобудування та будівництва є архітектурна діяльність, причому в такому розумінні цього терміну, як це прийнято у світовій практиці (тобто протягом усього часу реалізації проекту від задуму до втілення).

З метою узгодження цих процесів з усталеними міжнародними вимогами Держбуд розробив Закон України "Про архітектурну діяльність". Це дуже важливий документ, який значною мірою сприяє поліпшенню процесів проектування й будівництва, встановленню чітких правових та організаційних норм для здійснення цієї діяльності. Його положення спрямовані на підвищення вимог до архітектурного й технічного рівня споруджуваних об'єктів, професійного та кваліфікаційного рівня архітектурної справи, впровадження нових форм цієї діяльності.

Важливим моментом під час формування бізнес-планів і програм розвитку підприємств та виробництв є наявність конкретної й достовірної інформації про подальший розвиток конкретних населених пунктів, використання й забудову відповідних територій. З метою правового та нормативного врегулювання цих питань Держбуд розробив ряд важливих документів для створення чіткої та послідовної системи вирішення складних містобудівних проблем з урахуванням інтересів усіх учасників інвестиційного процесу. Зокрема, це Закон України "Про планування і забудову територій", Генеральна схема планування території України, а також Концепція сталого розвитку населених пунктів України.

Продовжується формування та вдосконалення нормативної бази у сфері містобудування - уведено в дію державні будівельні норми "Склад, зміст і порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів", а також Типове положення про розробку та видавання архітектурно-планувальних завдань і технічних умов на проектування об'єктів та ін.

Велике значення для успішного розвитку підприємницької діяльності у будівництві має формування сучасної нормативної бази будівельної діяльності. Цю роботу Держбуд розпочав одразу після проголошення незалежності України: створено відповідну систему класифікації, сформовано базові організації зі стандартизації та технічні комітети, організовано систему підготовки, розгляду й затвердження нормативних документів, налагоджено їх видання та розповсюдження, регулярно виходить інформаційний бюлетень Держбуду.

Можна стверджувати, що Україна має власну нормативну базу, проте для її підтримки в актуалізованому стані потрібні великі кошти - близько 2 млн грн щорічно. На жаль, через обмежені бюджетні витрати такі кошти Держбуду не виділяються. Тому він вживає заходів, спрямованих на визначення пріоритетності розробки нормативних документів, залучення альтернативних джерел фінансування їх розробки, сприяння ініціативній підготовці й подання на затвердження необхідних стандартів і норм. Водночас у вирішенні цього питання активнішу участь мають брати й підприємницькі структури. Особливо це актуально й доцільно під час розробки й затвердження нормативів щодо використання нових енергозберігаючих матеріалів і виробів, прогресивних технічних рішень, сучасних ефективних технологій для житлового будівництва.

Нині, коли житло будується здебільшого за рахунок позабюджетних коштів (близько 90 %), а приватне житло в новому будівництві перевищує 60%, вимоги до житлових будинків переважно визначаються його користувачами та замовниками. На перший план виходять споживчі якості, функціональні зручності, комфортність проживання і, звичайно, вартість.

Останніми роками Держбуд цілеспрямовано працює над створенням нових індустріальних архітектурно-будівельних систем - економічніших і ефективніших щодо архітектури. Ці перспективні системи пройшли експериментальне випробування і однаковою мірою можуть використовуватись для будівництва комунального, приватного та колективного житла. Зокрема, це системи "Пластбау", "Термодім", "Голдплан", "Рампа", а також система на основі дрібноштучних порожнистих блоків "сухого" пресування з використанням місцевої сировини, технологічне обладнання для якої випускає Черкаський завод "Строммашина". Погоджується питання застосування в Україні відомої системи "Драйвіт", що значно полегшило б вирішення теплотехнічної проблеми як у новому будівництві, так і під час реконструкції й модернізації існуючого житлового фонду.

 Здійснюється робота й щодо впровадження нових інженерних систем. Проведено комплекс експериментальних досліджень і введено в дію нормативи на дахові газові котельні модульного типу, які повністю автоматизовані й дають велику економію енергоносіїв порівняно з центральними. Успішно працює в цьому напрямі спільне підприємство "Укрінтерм", яке обладнало такими котельнями понад 50 об'єктів в Україні, а також у Білорусі й Російській Федерації.

Слід зазначити: незважаючи на те що бюджетне фінансування на цю величезну роботу вкрай обмежене, Держбуд зробив усе, аби дати можливість підприємствам та організаціям застосовувати нові технічні та конструктивні рішення. Окремі пропозиції були прийняті з ініціативи підприємств, заінтересованих в упровадженні відповідних систем.

Водночас створювати нові підприємства та організації за сприяння з боку держави розвитку підприємництва в будівельній галузі потенційно небезпечно. Неякісне, з порушенням норм і правил виконання робіт може призвести до непередбачуваних наслідків, пов'язаних з виникненням загрози для життя і здоров'я людей та їхнього майна.

3.2 Концепція розвитку будівельної індустрії в умовах євроінтеграції економіки України

Перспективи подальшого розвитку будівельної галузі - в подальшому розвитку економіки нашої держави. Будівельна галузь набирає поступове і стабільне зростання: почала отримувати замовлення, які з кожним роком зростають в середньому на 20-25 відсотків. Якщо років три тому певні будівельні новинки можна було побачити лише в Києві, то сьогодні вони є в багатьох інших містах. На сучасному етапі головне - підтримати їх, вивести галузь на рівень сучасних вимог.

Житлове будівництво є основою розвитку галузі України на нинішньому етапі. Хоча дедалі частіше надходять замовлення на реконструкцію металургійних комбінатів, спорудження хімічних об'єктів тощо, галузь нині тримається в основному на житловому будівництві. Це дає нам можливість заробляти кошти, інвестувати їх в оновлення матеріально-технічної бази і, головне, працювати, не втрачати кваліфікацію. Щоб у всеозброєнні зустріти піднесення промислового будівництва, яке вже розпочалося в країні.

Отже, перспективи розвитку будівельного комплексу пов'язані з вирішенням таких проблем: 

активного впровадження різних форм власності;

застосування сучасних будівельних технологій;

підвищення технічного рівня на підприємствах усіх ланок комплексу;

збільшення потужності будівельної ланки та підвищення її конкурентоспроможності для закріплення на вітчизняному ринку будівельних послуг;

активного розширення сировинної бази комплексу за рахунок використання величезних обсягів відходів промислового виробництва;

більш ефективного узгодження військового будівництва зі схемами розвитку і розміщення продуктивних сил та районного планування відповідних територій;

зниження техногенного навантаження на природне середовище та забруднення його компонентів [12;254].

Промисловість будівельних матеріалів досить рівномірно розміщена на території України.

У перспективі розвиток галузей промисловості будівельних матеріалів пов'язаний із реконструкцією технічної бази, подальшим впровадженням механізації та автоматизації технологічних процесів, розширенням випуску нових будівельних матеріалів, ефективних збірних будівельних елементів, легких та економічних великомірних конструкцій і виробів поліпшеної якості. Важливим напрямом є комплексне використання сировини.

Отже, Україна сьогодні має значний потенціал будівельного комплексу. Головне завдання - ефективне використання його потужностей.

Відповідно до Концепції стратегії розвитку будівельного комплексу України на період до 2015 року, серед основних напрямків та перспектив слід зазначити наступні [20;3].

1. Розвиток науково-технічного прогресу й інноваційної діяльності в будівництві повинен забезпечити підвищення якості будівельної продукції, досягнення високих споживчих характеристик будинків і споруд, їхньої надійності, безпеки, функціональної й естетичної комфортності та експлуатаційної екологічності, перетворення архітектурно-будівельного середовища життєдіяльності людини та її подальший розвиток до рівня, який відповідає сучасним досягненням соціально благополучних і технічно розвинених країн.

Для реалізації цих завдань необхідно:

створення наукомістких технологій, які забезпечують ефективне використання сировинних ресурсів на базі фундаментальних і прикладних наукових досліджень з використанням пріоритетних технічних рішень, досягнень у галузі біотехнології, лазерної, радіаційної, плазмової технології, хімії, машинобудування, інформаційних технологій;

створення конкурентоспроможних за якістю і ціною типів будинків, матеріалів і виробів з урахуванням вимог безпеки, ергономіки, гігієни й ін.;

вироблення науково обґрунтованих рекомендацій із стратегічних цілей науково-технічної політики, пріоритетних напрямів науки і техніки й ефективних механізмів їхньої реалізації;

удосконалення економічного механізму підвищення ефективності роботи галузей будівельного комплексу шляхом розробки й упровадження на рівні підприємств, будівельних організацій і компаній систем стратегічного планування, маркетингу і фінансового менеджменту;

розробка й реалізація програм структурної перебудови галузей будівництва та його матеріально-технічної бази в розрізі регіонів;

розробка і впровадження на всіх рівнях функціонування будівельного комплексу локальних і глобальних інформаційних баз даних і мереж, які забезпечують формування і вихід на товарні ринки, в тому числі на регіональному і міжнародному рівні, ринки послуг та інновацій у будівельному комплексі; інформаційно-аналітичний супровід із питань ціноутворення, напрямів науково-технічного прогресу, доступу до ринків капіталів і трудових ресурсів;

розробка напрямів розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності виробничої бази будівельно-дорожнього й технологічного машинобудування для підприємств і організацій будівельного комплексу;

розвиток міжнародного співробітництва із закордонними країнами на основі дво- і багатосторонніх угод і програм з розробки, придбання й продажу якісно нових видів продукції, ресурсів, технології, ліцензій; участь у міжнародних науково-технічних організаціях;

зниження енерговитрат на теплопостачання будинків і споруд у житлово-комунальному господарстві та виробничій сфері в 1,% - 2 рази, в тому числі на 20% за рахунок використання нетрадиційних джерел енергопостачання;

заміщення на 20- 30% природної мінеральної сировини виробничими й побутовими відходами при виробництві бетонів, розчинів, керамічних виробів та інших видів будівельних матеріалів з істотним зниженням їхньої вартості;

зниження маси будівельних конструкцій, виробів, матеріалів, будинків і споруд і, як наслідок, скорочення транспортних витрат на одну чверть;

освоєння випуску нового покоління високоякісних будівельних матеріалів і виробів, у тому числі композитних, витіснення з ринку інвестиційних ресурсів більш дорогих імпортних матеріалів аналогічного призначення;

технічне оснащення кваліфікованих робітників-будівельників сучасним інструментом вітчизняного виробництва з метою підвищення продуктивності їхньої праці у два рази і більше [20;4].

2. Першочерговим завданням у сфері підготовки і перепідготовки фахівців будівельної галузі є складання сучасних програм навчання як за змістом, так і номенклатурою спеціальностей.

Результатом цієї роботи повинна стати побудова єдиної організаційної системи підготовки і перепідготовки кваліфікованих робочих кадрів у розрізі будівельних професій з використанням наявної і створенням нової регіональної освітньої інфраструктури на базі акредитованих головних організацій будівельної галузі як спеціалізованих регіональних центрів, а також державного представництва у підвищенні кваліфікації й перепідготовки кадрів для будівництва і житлово-комунального комплексу України.

3. Вплив діяльності будівельного комплексу на стан навколишнього середовища відбувається за трьома основними напрямами:

при використанні природних ресурсів у виробничому процесі (ресурси надр, водні, лісові й ін.);

при використанні території і простору (земельні ділянки, акваторія, геологічне середовище);

при викидах у навколишнє середовище виробничих відходів будівництва й промисловості будівельних матеріалів.

У рамках будівельного комплексу з метою гарантування безпеки й зниження негативного впливу на навколишнє середовище.

У прогнозований період очікується подальше зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища і докорінне поліпшення його стану за рахунок продовження робіт з реконструкції виробництв, упровадження передових екологічно безпечних технологій. Передбачаються будівництво і реконструкція споруд з очищення відхідних газів і стічних вод у промисловості, сільському господарстві й житлово-комунальному секторі, будівництво й освоєння дослідно-промислових установок з переробки і знешкодження різних промислових відходів, відходів житлово-комунального й сільського господарства.

У сфері очищення, знезаражування, утилізації відходів, природних і стічних вод рекомендується застосування високоефективних технологій.

4. Підвищення конкурентоспроможності будівельної продукції на внутрішньому й світовому ринках вимагає у першу чергу проведення інституціональних перетворень, головними напрямами яких є:

реформування підприємств;

підтримка малого підприємництва;

розвиток інтегрованих структур.

Основу реформування підприємств становить комплекс наступних внутрішніх перетворень.

Підтримка малого підприємництва здійснюється шляхом формування політичних, правових й економічних факторів для його вільного розвитку.

Крім того, проблема конкурентоспроможності вимагає вирішення низки науково-технічних, виробничо-економічних, соціальних й екологічних завдань, а саме:

розвитку інноваційного потенціалу будівельного комплексу;

підвищення технічного рівня і якості видів будівельної продукції, які користуються найбільшим попитом на вітчизняному й світовому ринках;

розробки і промислового освоєння екологічно чистих будівельних матеріалів, конструкцій і виробів, які забезпечують зниження сукупних витрат на одиницю корисних властивостей;

створення будівельних машин і техніки, за допомогою яких реалізуються сучасні прогресивні ресурсозберігаючі технології [20;5].

На підвищення ефективності виробництва й конкурентоспроможності будівельної продукції мають бути спрямовані заходи державної підтримки.

5. Здійснення структурного регулювання модернізації будівельної галузі в ринкових умовах повинне спиратися на механізм і систему регуляторів та інструментів, зокрема інвестиційних, фінансово-цінових, нормативно-правових тощо.

До інструментів інвестиційного регулювання відносяться: стимулювання попиту на інвестиції держави, бізнесу усіх видів, домашніх господарств, розробка напрямів пільгового кредитування й оподатковування, а також застосування процедури прискореної амортизації тому числі в галузях будівельно-промислового бізнесу, а також захист на державному рівні прав та інтересів кредиторів й інвесторів, посилення контролю акціонерів за діяльністю суб'єктів будівельно-промислового бізнесу [21; 27].

Фінансово-цінові регулятори включають: ціновий контроль держави, індексацію цін, формування індексів-дефляторів на будівельно-монтажні роботи, будівельні матеріали і будівельну техніку, фінансові субсидії.

Новою системою ціноутворення в Україні передбачене формування на державному рівні державних елементних кошторисних норм, що достатні для розробки і впровадження нових кошторисних нормативів на територіальному й галузевому рівнях за узгодженням із Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України.

6. Основним механізмом реалізації стратегії є комплекс заходів щодо активізації інвестиційної діяльності в будівництві, який включає:

концентрацію державних інвестицій на об'єктах, які забезпечують упровадження нових містобудівних принципів, архітектурно-будівельних систем, технологічних, об'ємно-планувальних і конструктивних рішень;

підвищення рівня координації та якості управління інвестиціями, реалізованими в рамках адресної інвестиційної програми і Державних цільових програм, спрямованих на підвищення економічного добробуту країни, конкурентоспроможності будівельної продукції;

активне використання механізмів зниження інвестиційних ризиків у наукомісткі і високотехнологічні проекти за рахунок державної підтримки заключних стадій досліджень і розробок та доведення їх результатів до стадії комерційного освоєння;

активізація розвитку інфраструктури інвестиційного ринку (фондів венчурного фінансування, страхових агентств, спеціалізованих інформаційних агентств тощо), формування ринку інноваційно орієнтованих інвестиційних проектів;

розробка механізмів участі держави в інвестиційних проектах нефінансовими вкладеннями у вигляді об'єктів інтелектуальної власності;

активізація діяльності державних банків, державних інвестиційних компаній у доборі й фінансуванні на зворотній основі інвестиційних проектів будівництва;

посилення інвестиційної спрямованості в діяльність ринку цінних паперів з метою вдосконалення механізму міжгалузевого переливу капіталу;

вдосконалення й розширення лізингової діяльності;

перегляд існуючих механізмів і принципів виділення державних гарантій по інвестиційних кредитах.

Отже, складність і багатомірність поставлених завдань, а також їх часовий взаємозв'язок обумовлюють доцільність виділення кількох етапів реалізації стратегії. Визначено такі етапи реалізації стратегії: І етап - 2006-2007 pp., ІІ етап - 2007-2015 pp.

Таким чином, виходячи з основних макроекономічних показників соціально-економічного розвитку України на 2006 р. програми соціально-економічного розвитку України на середньострокову перспективу на 2006- 2010 pp. та на період до 2015 р., в будівельному комплексі очікується:

зростання темпів інвестицій в основний капітал галузі за рахунок усіх джерел фінансування до 8- 10% у рік;

збільшення обсягів будівельно-монтажних робіт із договорів будівельного підряду до б- 8% у рік;

введення в експлуатацію житлових будинків усіх форм власності - близько 25 млн кв. м загальної площі у 2015 році;

зростання обсягів виробництва основних видів будівельних матеріалів, виробів і конструкцій від 1,7 до 2,9 рази.

Стимулювання інвестицій в основний капітал повинне здійснюватися за рахунок реалізації наступних заходів:

розробка економічного механізму залучення до господарського обороту об'єктів незавершеного будівництва;

розробка і впровадження заходів щодо стимулювання залучення заощаджень населення в інвестиційний процес;

використання можливості некапіталомісткого зростання за рахунок завантаження виробничих потужностей, що простоюють;

зменшення числа посередників між інвесторами, виробниками і споживачами будівельної продукції;

посилення інноваційної спрямованості інвестиційній діяльності;

вдосконалення управління пакетами акцій акціонерних суспільств;

підвищення інвестиційної привабливості підприємств на основі рішення питання про власність на землю під будівлями і спорудами;

державне регулювання амортизаційної політики;

вивід з господарського обороту невживаних основних фондів, регулювання застосування прискореної амортизації;

контроль і гнучке державне регулювання імпорту технологій, машин і устаткування при реалізації інвестиційних проектів;

створення умов, сприяючих використанню корпоративних облігацій як джерело залучення інвестицій.

розробка і впровадження механізмів іпотечного (або інших перспективних форм) житлового кредитування;

Разом з вдосконаленням нормативно-правової бази для розвитку іпотечного кредитування необхідно розробити комплекс організаційних і фінансових заходів, основними з яких є:

створення державної системи страхування іпотечних ризиків в Україні для ефективного захисту учасників іпотечного житлового кредитування і забезпечення активної участі страхових компаній на інвестиційно-будівельному і іпотечному ринках;

розвиток інфраструктури іпотечного житлового кредитування - іпотечних агентств, кредитних бюро, реєстрації і інституту оцінки нерухомості, консультаційних пунктів для населення і центрів підготовки фахівців для організацій - професійних учасників іпотечного ринку;

забезпечення темпів зростання об'ємів житлового будівництва (до 15 відсотків на рік) за рахунок впровадження іпотечного житлового кредитування і активізації інвестиційно-будівельної діяльності;

підвищення ефективності функціонування житлових програм, що фінансуються з використанням бюджетних коштів, шляхом формування єдиного порядку їх реалізації, зокрема, на основі створюваної інформаційно-аналітичної електронної системи моніторингу житлового фонду, іпотечних житлових кредитів і інвестиційний-будівельної діяльності.

Прогнозований розвиток будівельного комплексу приведе до збільшення оподатковуваної бази організацій і підприємств не менше як в 1,7- 2,3 рази. При цьому щорічні: прибуток підприємств і організацій, податкові платежі в бюджети всіх рівнів і надходження в позабюджетні фонди зростуть більше ніж на 20 млрд. гривень [20; 7].

Практично буде реалізовано одне з найважливіших соціальних завдань, спрямованих на забезпечення комфортним житлом населення України.

Упровадження прогресивних і ресурсозберігаючих технологій дозволить скоротити кошторисну вартість об'єктів, що споруджуються, підвищити ефективність капітальних вкладень, значно знизити експлуатаційні витрати. Проведена модернізація житлового фонду й об'єктів житлово-комунального господарства дає можливість скоротити вартість комунальних послуг у середньому на 20%, досягти різкого скорочення дотації з бюджету на утримання об'єктів житлово-комунального господарства. Підвищиться зайнятість населення в будівельному комплексі більш ніж на 40 тис. чоловік. Експорт продукції промисловості будівельних матеріалів зросте в кілька разів. Послабиться залежність від імпорту продукції й виробів будівельного призначення. При цьому згідно з численними розрахунками окремих проектів програм вироблені витрати окупляться менш ніж за 3 роки.

Розробка та реалізація Концепції стійкого розвитку будівельного комплексу дозволить забезпечити досягнення основних економічних показників його розвитку.



РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

4.1 Визначення фінансово-економічної безпеки підприємства. Об'єкти й суб'єкти економічної безпеки підприємства

При переході промисловості України до ринкових відносин одним з головних завдань керівників підприємства є збереження їхньої стабільної діяльності. Залежно від величини й профілю підприємства, технологічного рівня виробництва на результати його діяльності можуть негативно вплинути як техногенні й природні катастрофи й аварії, так і протиправна діяльність кримінальних структур і конкурентів.

Економічна стабільність нерозривно пов'язана з поняттям економічної безпеки, тобто надійного захисту від різних видів погроз.

У широкому розумінні, економічна безпека підприємства означає захищеність його діяльності від негативних впливів зовнішнього середовища, а також здатність швидко усунути різноманітні погрози або пристосуватися до різних погроз, які не відбиваються негативно на його діяльності.

Також економічну безпеку підприємства можна охарактеризувати так - це такий стан даного господарського суб'єкта, при якому життєво важливі компоненти структури й діяльності підприємства характеризуються високим ступенем захищеності від небажаних змін.

У кожному разі існує 3 категорії - об'єкти, піддані небезпеки ззовні, суб'єкти, що забезпечують безпеку й погрози, що запобігають, і самі негативні впливи, погрози, небезпеки.

Погрози на підприємстві можуть виникнути стосовно трьох об'єктів:

майну,

інформації,

людям.

Економічну безпеку забезпечують суб'єкти - спеціальні служби, створювані на підприємстві, які займаються організацією й проведенням заходів, спрямовані на захист інтелектуальної власності, договірної бази, протидії промислово-економічному шпигунству.

За певних умов і керівник підприємства може взяти на себе ці обов'язки або скористатися послугами фірм, що спеціалізуються на охоронній діяльності. Однак найбільше доцільно будувати систему захисту економічної безпеки на основі існуючої структури керування.

У завдання служби економічної безпеки входять:

визначення цілей і основних напрямків діяльності по забезпеченню ЕБП,

організація роботи системи захисту, контроль за її підтримкою в постійній працездатності,

розробка нормативів роботи з комерційною інформацією,

розробка мер безпеки й правил робіт, зберігання й транспортування матеріальних цінностей,

організація навчання персоналу підприємства правилам дотримання й підтримки режиму безпеки.

При цьому можна виділити наступний блок функцій, закріплені за відповідними структурними підрозділами:

Юридичний відділ відповідає за:

розробку вимог, доцільних для включення в умови товарів, що містяться,

правове навчання персоналу захисту від злочинних зазіхань,

розробку інструкцій з ЕБ для відповідних структурних підрозділів.

На спеціальний відділ покладена:

розробка порядку допуску персоналу до роботи з інформацією, що містить комерційну таємницю,

установлення правил і процедур класифікації, маркування документів і інших носіїв інформації, що містять комерційну таємницю,

паспортизація приміщень, де зберігаються товарно-матеріальні цінності, і здійснення мер по підвищенню надійності й фізичного захисту,

розробка, запровадження в дію й підтримку на охоронюваній території пропускного й внутрішнього режиму,

контроль виконання, аналіз стану надійності зберігання матеріальних цінностей, охорони, пропускного й внутрішнього режиму,

проведення внутрішнього розслідування по фактах порушення порядку роботи з майновими цінностями.

Крім того, для забезпечення фізичної схоронності документів, запобігання розголошення відомостей, що втримуються в них, що становлять комерційну таємницю, керівник підприємства повинен увести спеціальний порядок їхнього обліку, зберігання й використання. Організація цього процесу покладає на спеціальне діловодство.

Рекомендується на великих підприємствах створювати відділ протидії промислово-економічному шпигунству, що:

розробляє й проводить спеціальні міри відносно фірм-конкурентів,

підтримує контакти з органами безпеки,

надає допомогу керівникам підрозділів у вироблення й у здійсненні мер захисту відомостей у процесі конструкторської, виробничої й іншої діяльності,

розробляє системи протидії технічним засобам ПЕШ,

здійснює інформаційне забезпечення одержання даних про зазіхання, що готуються, на економічні інтереси підприємства.

Крім постійно діючих в інтересах економічної безпеки підприємства структурних підрозділів окремі питання, наприклад, фінансової, ресурсної безпеки, вирішуються експертами з відповідних відділів.



4.2 Економічне середовище й виявлення небезпек

Економічне середовище підприємства являє собою сукупність суб'єктів, умов, процесів, які прямо або побічно впливають на діяльність підприємства, і, отже, на його економічну безпеку.

До суб'єктів економічного середовища відносять:

держава,

конкуренти,

постачальники,

клієнти,

контактні аудиторії.

Однак, найбільший вплив на економічну безпеку підприємства робить діяльність держави й конкурентів.

Негативні й позитивні наслідки діяльності державних структур представлені в таблиці 4.1.

Таблиця 4.1 - Можлива реакція підприємства на втручання держави

Важіль	сила дії важеля	результати дії важеля
		Позитивні	негативні
Державна влада	повна відсутність державної власності	повна ініціатива підприємця	погроза банкрутства
	незначна частина держвласності більша частина акцій у держвласності	додаткове джерело засобів доступ до досягнень науки	відсутність доступу до досягнень науки погроза націоналізації, можливо неефективне використання основних засобів
	винятково держвласність	можливість розвивати прогресивні галузі	повна залежність від держбюджету
Державні інвестиції	повна відсутність держінвестицій	розвиток приватної ініціативи	не розвиваються нові виробництва
	незначна частина інвестицій	значна увага провідним галузям	недолік засобів для нових виробництв
	значна частина інвестицій	швидкий розвиток стратегічних галузей	погроза непропорційного розвитку
	переважна частина інвестицій	рішення соціальних програм	відсутність приватної ініціативи
Субсидії й дотації	повна відсутність субсидій	пошук нових шляхів виходу із кризи	перехід кризи у важкі форми
	використання субсидій і дотацій якщо буде потреба	усунення бюджетних диспропорцій	можливий дефіцит бюджету, відмова від пошуку власного виходу із кризи
	активне використання субсидій і дотацій	відновлення основних фондів підприємства	зниження ініціативи керівництва підприємства
Податки	низькі ставки податків	підйом підприємництва	не поповнюється бюджет
	середні ставки податків	розвиток підприємницької ініціативи	немає диференційованого підходу до виробника
	високі ставки податків	поповнення бюджету	неконкурентоспроможна продукція, зупинка виробництва

Конкуренція - це суперництво підприємців, при цьому їхньої дії, з одного боку, обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку, а, з інший, - стимулюють виробництво тих товарів, які необхідні споживачеві.

Конкуренція - необхідний атрибут ринкових відносин, і разом із цим вона є одним з найпоширеніших явищ, якому властиво велике різноманіття правопорушень і погроз для діяльності підприємства (несумлінна конкуренція).

Несумлінною конкуренцією зізнаються наступні дії:

неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб'єкта,

створення перешкод підприємцям у процесі конкуренції й досягнення конкурентних переваг у конкуренції,

неправомірний збір, розголошення й використання комерційної таємниці.

Неправомірне використання ділової репутації підприємця передбачає:

неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упакування,

неправомірне використання товару іншого виробника,

копіювання зовнішнього вигляду виробу,

порівняльна реклама.

Створення перешкод підприємцям у процесі конкуренції й досягнення конкурентних переваг у конкуренції.

Першим видом із цих погроз є дискредитація підприємця. Під дискредитацією господарюючого суб'єкта розуміється поширення в будь-якій формі неправдивих, неточних, або неповних відомостей, пов'язаних з особистістю або діяльністю підприємця, які заподіяли або могли заподіяти шкода ділової репутації.

Таким чином, ознаками дискредитацією є:

поширення відомостей,

ці відомості повинні бути неправдивими, неточними, неповними, тобто не відповідати дійсності,

поширення неправдивих, неточних, неповних відомостей заподіяли б шкода ділової репутації підприємця. Це може бути інформація про погану роботу суб'єкта підприємницької діяльності, неякісно зробленої їм продукції, виконаних робіт, неправомірному використанні товарного знаку й т.д.

В умовах твердої конкуренції на ринку існують також наступні погрози:

розкрадання готової продукції, транспортних засобів, матеріальних запасів, ЕОМ,

зараження програм ЕОМ комп'ютерними вірусами,

публікації в пресі й виступах,

доступ конкурентів до патентного фонду підприємства,

звільнення великої кількості співробітників, що мали доступ до значного обсягу інформації,

фіктивні запити провідним спеціалістам при пропозиції їм можливості роботи у фірмах конкурентів,

шантаж, підкуп, переманювання фахівців,

виведення з ладу співробітників.

Однак, немаловажне значення в діяльності підприємства грають і постачальники, від роботи яких залежить його нормальне функціонування. Будь-який збій у поставках може загрожувати простоями встаткування, і як наслідок - більшими фінансовими втратами. З боку постачальників існує ще одна погроза. Вона виникає, коли постачальник є монополістом у своїй області й використає це положення, установлюючи ціни на свої послуги вище, ніж вони є насправді. При цьому у випадку відмови підприємство ризикує залишитися без необхідних ресурсів, а прийняття умов тягне до збільшення витрат, отже, і собівартості продукції.

Державна політика щодо підтримки мають виходити зі стратегій соціально-економічного розвитку держави та її регіонів, які для своєї реалізації потребуватимуть певного рівня розвитку будівництва - промислового, енергетичного, транспортного, житлово-цивільного тощо.

Размещено на Allbest.ru