Але отримана таким чином картина соціального життя є надзвичайно неповною. За межами її залишається вся безмірна маса явищ величезній важливості і інтересу. Конкретне видовище економічного миру насправді надзвичайно різноманітно і рухливо: всілякі установи (банки, біржі, асоціації господарів і робітників, комерційні суспільства, кооперативи), запекла боротьба між дрібною і крупною промисловістю, між крупною і дрібною торгівлею, між крупною і дрібною земельною власністю, між соціальними класами і між окремими індивідами, між державою і приватними особами, між містами і селами і так далі.

Таким чином, механічне пояснення економічного життя недостатньо для того, щоб дати звіт у всій складності її. Воно дозволяє нам охопити деякі вельми спільні явища, що здійснюються в житті. Але воно залишає нас безпорадними перед лицем конкретних і окремих особливостей її. Механічна концепція ізолювала економічну активність людини від реальної середи, в яку ця активність була занурена. Економічні дії людини знаходяться в тісному зв'язку зі всією сукупністю умов, серед яких він обертається. Їх характер і результати істотно різні залежно від фізичної, соціальної, політичної і релігійної середи, в якій вони виявляються. Географічне положення країни, її природні багатства, наукова і художня культура її жителів, їх моральний і інтелектуальний характер, урядова система - все це визначає природу економічних установ, встановлених ними і що впливають на ступінь добробуту або благополуччя, яким вони користуються. Кожне людське суспільство складає своєрідну органічну середу, до якої ці функції повинні пристосовуватися і яка внаслідок цього додає економічному життю кожного суспільства, у свою чергу, своєрідний відтінок. Отже, для розуміння що всього представляється видовищем цього життя різноманітності потрібно розглядувати економічну діяльність не ізольовано, а у зв'язку з соціальною середою, яка одна дасть можливість з'ясувати найхарактерніші риси її.

Така перша дорога історичній школі ідея. Друга безпосередньо витікає з першої. Соціальна середа насправді непостійна. Вона безперервно рухається, трансформується, еволюціонує; вона ніколи не схожа на саме себе в різні моменти часу, і кожен з її послідовних станів потребує пояснення. Де знайти це пояснення? У історії.

Гете сказав (ця фраза служить епіграфом до "Основ" Шмоллера): "Хай блукає в темноті і тягне своє існування день за днем, хто не може дати собі звіту про три тисячі передуючих його часу років". Дійсно, тільки знання колишніх, таких, що минули економічним життям станів, знання людських суспільств дає нам ключ до сучасного стану їх. Як натуралісти і геолога для розуміння нинішнього стану землі і що населяють її жвавих істот були примушені побудувати великі історичні гіпотези про еволюцію життя і земної кулі, так і учений, що вивчає справжнє економічне життя людства, повинен піднятися до віддалених минулих часів, щоб в них відшукати джерело і зародження її. "Людина, - говорить Гильдебранд, - як соціальна істота, - дитя цивілізації і продукт історії... Його потреби, культура, стосунки до матеріальних предметів і до інших людей ніколи не залишаються однаковими, але відрізняються географічно, видозмінюються історично і прогресують разом з культурою людського роду". Таким чином, на думку історичної школи, займаючись переважно тими економічними явищами, які по своїй спільності причетні фізичним законам, старі економісти тримали науку в дуже вузьких кордонах. Разом з теорією, як вони розуміли її, доречно приступити до іншого роду вивчення, ближчого до біології: до детального опису і пояснення за допомогою історії пристрою економічного життя кожної нації. Такий у результаті представляється нам позитивна концепція політичної економії, вироблена історичною школою, принаймні на початку її створення, концепція, яка ще і понині більш менш виразно мерехтить в багатьох розумах.

Така концепція абсолютно природна і законна. На перших порах вона навіть дуже спокуслива. Проте під покривом простоти, що здається, вона скована від негараздів, і противники, аналізуючи її ближче, знаходили в ній підстави для серйозних заперечень.

"Історія, - говорив Маршалл, - учить, що дана подія слідує за іншим або здійснюється одночасно з ним. Але вона не може сказати, чи є перша подія причиною другого".

Чи є хоч би одне серед великих історичних подій, причини якого перестали б бути предметом суперечки? Довго ще сперечатимуться про дійсні причини Реформації або Революції, про відносну важливість економічних, політичних і моральних впливів в цих великих подіях або про впливи, які викликали заміну грошовій економії економією кредиту і замкнутої економії, - грошовою. Перетворення історії, що оповідає, на ту, що пояснює передбачає попереднє відкриття в цілій лаві окремих наук вельми різних законів, сукупність яких приводить до розуміння конкретних явищ дійсності. Але тоді вже не історія, а ці науки дають дійсне пояснення. Якщо еволюційна теорія в природній історії була настільки плідна, то чи не тому це сталося, що, затверджуючи спочатку як факт безперервність тваринних видів, вона потім знайшла пояснення цієї безперервності в спадковості і підборі. Але історія людських суспільств не представляє жодної гіпотези, рівної тільки що вказаної по своїй простоті і за своїм значенням для пояснення фактів. Словом, сама історія потребує пояснення. Вона одна сама по собі не змогла б дати нам пояснення сенсу дійсності. Вона не заміщає політичної економії.

Перші економісти-історики відводили історичному вивченню політичної економії ще вищу місію. У них вона повинна була не лише сприяти поясненню дійсності, але і формулювати дійсні "закони економічного розвитку" націй. Ця ідея, що розділялася далеко не всіма економістами-істориками, неоднаково, втім, представлялася тими з них, які зупинялися на ній. Для одних з них, наприклад для Кніса, існує спільний закон розвитку людства, який, отже, охоплює всю сукупність націй, - уявлення, близьке до світогляду Сен-Симона. Для інших, наприклад для Рошера, існує в історії різних націй "паралелізм", тобто однакова послідовність економічних фаз або періодів. З такої схожості встановлюються історичні закони. Добре вивчені в минулих цивілізаціях, вони сприяють передбаченню майбутнього сучасних суспільств.

Таким чином, роблячи огляд на історію як на особливе знаряддя пояснення сьогодення або спокушаючи себе надією відкрити з її допомогою особливі закони, які були б законами розвитку народів, історична школа будувала собі ілюзію.

Але вона мала всі підстави вимагати разом з економічною теорією у власному сенсі значнішого місця для вивчення економічних інститутів, статистики і економічної історії. Опис конкретного економічного життя не лише представляє само по собі жвавий інтерес, але воно є і попередньою умовою всякої теоретичної спекуляції. Теоретик не може минути ретельного спостереження над фактами. Без нього всі його побудови повиснуть в повітрі. Самі відвернуті мислителі-економісти без зусиль визнають це. Між іншим, Джевонс писав в 1879 році, що, на його думку, "у всякому випадку повинні грунтуватися наука розвитку економічних форм і стосунків, або економічна соціологія".

Тоді як наука, здавалося, знаходилася при останньому видиху, в новій концепції історичної школи, - за недоліком великих синтетичних побудов, що припадали на долю найвидатніших розумів, - був один дорогоцінний засіб для пожвавлення її, для підйому і приведення її в зіткнення зі всім сучасним життям.

Історична школа скористалася цим засобом, абсолютно відновивши наші пізнання по економії минулих часів і давши, часто з дивною точністю, описи деяких найцікавіших і складніших економічних інститутів теперішнього часу.

Правда, така робота за природою своєю уривчаста. Історична школа зібрала прекрасні матеріали. Вона ще не побудувала палацу з гармонійними контурами, в образі якого можна уявити собі, можливо, неправильно, науку майбутнього. Вона також не відкрила нової нитки Аріадни, яка дозволяла б орієнтуватися в лабіринті явищ економічному життю.

Ешлі писав в одній статті: "Критика історичної школи до цих пір не привела до створення нової політичної економії на історичних основах; навіть у Германії за ці останні роки тільки в трактаті Шмоллера, на нашу думку, дані деякі невизначені контури подібної політичної економії".

І саме ця обставина повинна була б зробити історичну школу поблажливішою до спроб, зроблених спочатку класиками, а потім гедонізмом і направленим до того, щоб іншим шляхом задовольнити випробовувану людським розумом інстинктивну потребу спрощувати дійсність, щоб краще зрозуміти її.

Список використаної літератури

1. Жид Ш., Рист Ш. «История экономических учений», перевод с английского, Экономика, М.: 1995

2. Титова Н.Е. «История экономических учений»

3. Учебное пособие. Высшее образование «История экономических учений», Инфра, М.: 2002