Оцінка енерготранзитного потенціалу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки і управління туризмом

Реферат

на тему: «ОЦІНКА ЕНЕРГОТРАНЗИТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ»

Виконала:

Ярьоменко Юлія Вячеславівна

Одеса - 2014



Зміст

1. Актуальність проблеми підвищення енерготранзитного потенціалу

2. Аналіз останніх досліджень і публікацій

3. Українська газотранспортна система (ГТС)

4. Нафтопровідна система

5. Стратегічні інтереси України в Каспійському регіоні

6. Шляхи підвищення ефективності енергетичного потенціалу щодо транспортування нафти й газу в інші країни

7. Круглий стіл «Проблеми та механізми реалізації транзитного потенціалу України»

Висновки

Джерела



1. Актуальність проблеми підвищення енерготранзитного потенціалу

Забезпечення економіки будь-якої країни світу енергоносіями є одним із важливих чинників енергетичної безпеки, особливо в тих державах, запаси нафти й газу яких недостатні для задоволення потреб національної економіки. Україна належить до енергодефіцитних країн ? за рахунок власних джерел вона задовольняє свої потреби у паливно-енергетичних ресурсах (ПЕР) менш ніж на 50 відсотків. Але, Україна має унікальне географічне розташування як транзитна держава і територіально знаходиться на шляху значних енерготранзитних потоків. Вона завоювала певну нішу в світовому транзитному бізнесі: починаючи з 1992 р., підписано 142 міжнародні угоди, які визначають співпрацю з транспортниками понад 80 країн світу. За даними НАК «Нафтогаз України», саме з території України почалися і перші у світі експортні поставки природного газу: до Польщі - з 1944 р., Чехословаччини - з 1967 р., пізніше - до Австрії.

Актуальність проблеми підвищення енерготранзитного потенціалу України в системі забезпечення енергетичної безпеки підтверджується прогнозами експертів, які оцінюють збільшення світового споживання енергоресурсів у середньому на 2,1% на рік. Згідно з прогнозами Департаменту енергетики США (DOE), Комісії Євросоюзу та Міжнародного енергетичного агентства (International Energy Agency -- IEA) споживання енергоресурсів у світі до 2030 р. зросте більш як на 60%. У результаті планується підвищити використання енергоресурсів з 9 млрд. т нафтового еквівалента (н.е.) до 15-18 млрд. т н.е. у 2030 р. Прогнозне споживання природного газу в світі до 2030 р. зросте майже вдвічі і становитиме 5 трлн куб. м./рік. За оцінками, виконаними компанією «ВР», і дослідженнями «USGS_2000», нині обсяг видобутку голубого палива дорівнює 2,53 трлн. куб. м. за існуючих запасів 156 трлн. куб. м.

Саме тому питання експорту енергоносіїв з нафтодобувних регіонів становить значний інтерес не тільки для видобувних країн і споживачів, а й для держав транзитної зони, до яких належить Україна.

Наявність потужних транспортних енергосистем дозволяє Україні більш надійно організувати імпорт енергоносіїв, в якому має значну потребу й мати важелі впливу у відстоюванні власних інтересів, протистояти тиску монопольних постачальників енергоресурсів та підвищувати рівень енергетичної безпеки.

Енерготранзитний потенціал України представлений нафтотранспортною і газотранспортною системами, що є стратегічним вектором розвитку як паливно-енергетичного комплексу так і національної економіки в цілому.

2. Аналіз останніх досліджень і публікацій

Серед вагомих наукових досліджень з питань транзитного потенціалу України можна виокремити праці Т. Войченко, С. Джулай, А. Новікова, О. Мініної, О. Клен, А. Пасічник, Д. Прейгер, О. Собкевич, С.Шаповал, А.Хахлюк та інших. Значний внесок у дослідження проблем оцінки та шляхів забезпечення енергетичної безпеки, зробили вітчизняні вчені: В. Бараннік, С. Бевз, З. Варналій, Д. Волошин, А. Гальчинський В. Геєць, О. Закревський, М. Земляний, Д. Зеркалов, Ю. Колесник, І. Крижанівський, В. Ксьонзенко, А. Сухоруков, О. Сердюченко, А. Шевцова, В. Шлемко, А. Щокін, та ін. Аналіз останніх досліджень і публікацій дав можливість зробити висновок про те що проблема енерготранзитного потенціалу України в контексті забезпечення енергетичної безпеки на сьогодні є недостатньо розробленою і потребує значного вдосконалення.



3. Українська газотранспортна система (ГТС)

Українська газотранспортна система (ГТС) - друга в Європі за потужністю після російської. Газотранспортна система складається з магістральних газопроводів загальною довжиною 39,8 тисяч кілометрів, в тому числі 14 тис. км діаметром 1020-1420 мм, 74 компресорна станції (112 компресорних цехів) загальною потужністю 5450 МВт, 13 підземних сховищ газу з активним об'ємом 32 млрд. куб. м. Пропускна здатність ГТС на кордоні України і Польщі, Румунії, Білорусії і Молдови-- 178,5млрд. куб. м.

Рис. 1. Обсяг транзиту природного газу територією України у 1991 - 2011 рр.

Щороку транспортується для споживачів України близько 50-60 млрд. куб. м і транзитом до країн Західної та Центральної Європи 110-120 млрд. куб. м. природного газу (рис. 1.). На сьогодні існує технічна можливість для збільшення транзиту газу в країни Центральної і Західної Європи до 142 млрд. куб. м на рік без розширення газотранспортної системи.

В умовах загострення конкуренції на ринку транспортування енергоносіїв наш стратегічний пріоритет - зміцнення транзитного потенціалу, забезпечення надійності поставок газу. Це завдання вирішується за рахунок реалізації Програми реконструкції та технічного переоснащення газопроводів та компресорних станцій, впровадження європейських стандартів при їх експлуатації, використання енергозберігаючих технологій та обладнання.

Аналізуючи проекти з будівництва нових газопроводів та збільшення потужності існуючих шляхом будівництва нових компресорних станцій. Відповідно до технологічних розрахунків, при впровадженні цих проектів українська газотранспортна система збільшить свій транзитний потенціал ще майже на 60 млрд. куб. м на рік - до 200 млрд. куб. м на рік.

4. Нафтопровідна система

Крім газопровідної, Україна володіє розвиненою нафтопровідною системою. В системі нафтопроводів, загальна довжина яких становить 4,7 тис. км., працює 51 нафтоперекачувальна станція. Ємність резервуарного парку - понад 1 млн. куб. м. Пропускна спроможність системи на вході становить 114 млн. т. нафти на рік, на виході - близько 56 млн. т. на рік.

Потреба України в нафті та продуктах її переробки сьогодні становить 22 млн. т. Власний видобуток задовольняє потребу національної економіки лише на 20%. Решта сировини імпортується з Росії та Казахстану, надходячи на українські нафтопереробні заводи існуючою системою трубопроводів через територію Росії.

Частка російської сировини в структурі імпорту нафти в Україну складає понад 95%, або перевищує 70% від сукупного об'єму внутрішнього споживання. За міжнародними критеріями, такий рівень залежності від одного експортера енергоносії вважається надмірним і, на практиці, часто призводить до економічного та політичного впливу з боку останнього.

Варто зазначити, як показує світова практика, отримання енергоносіїв обсягом більше 30% з одного джерела з точки зору забезпечення надійного постачання енергоносіїв та можливості економічного і політичного тиску на країну вже несе загрозу втрати енергетичної незалежності. Таким чином, значний рівень залежності України від імпорту енергоносіїв, особливо від монопольного імпорту природного газу та значний рівень його споживання в країні, обумовлюють незадовільний стан її енергетичної безпеки [2].

Магiстральнi нафтопроводи України забезпечують поставки нафти з Росiї та Казахстану на нафтопереробнi заводи України i прокачування її на експорт до країн Центральної i Захiдної Європи. Транспортування нафти в Українi здiйснює ПАТ «Укртранснафта» в системі, якої функціонують три підприємства - фiлiя «Приднiпровськi магiстральнi нафтопроводи» (Пiвденно-схiдний регiон України), фiлiя «Магiстральнi нафтопроводи «Дружба» (Пiвнiчно-захiдний регiон України) та філія „Південні магістральні нафтопроводи” (Південний регіон України).

До 2000 року обсяги транспортування нафти трубопровідною системою України залишалися стабільними на рівні 64 млн. т. на рік, в тому числі транзитом на експорт до 56 млн. т. нафти. У 2011 році транспортовано 25,2 млн. т. нафти, в тому числі транзитом 17,8 млн. т., на нафтопереробні заводи, розташовані на території України поставлено 7,4 млн. т. (рис. 2).

Як свідчать дані рисунку 2 обсяги транспортування нафти територією України поступово скорочуються, так ми бачимо що в 2009 році через територію нашої держави транспортували 38,5 млн. т. нафти, тоді як у 2011 році цей обсяг зменшився на 20,7 млн. т. і становив 17,8 млн. т. дана тенденція є негативною і потребує використання нафтопроводів на повну потужність шляхом укладанням угод з іншими державами щодо транспортування нафти.



Рис. 2. Обсяг трубопровідного транспортування нафти територією України у 1991 - 2011 рр., млн. т.

Україна має розвинену систему транспортування та переробки нафти, але завантаження нафтотранспортних магістралей становить 35%. Резерв пропускної спроможності становить 5-6 млн. т. нафти на рік.

Суттєвим недоліком в постачанні і транзиті нафти в Україні є те, що зовнішніми надходженнями сировини українська нафтопровідна система пов'язана тільки з російською нафтопровідною системою, що призводить до монопольного положення Росії у постачанні нафти в Україну та її транзиту. У таких умовах заходи з диверсифікації джерел надходження нафти мають розглядатися як ключовий елемент забезпечення енергетичної безпеки держави і створення умов для стабільної роботи та розвитку економіки країни.

Після 2010 року існує ризик поступової втрати обсягів транзиту російської нафти, тому сьогодні для України все більше зростає значення проекту Євро-Азійського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК) і, зокрема, його основної складової (нафтопроводу „Одеса-Броди” (в основному напрямку)). Географічне розташування України дозволяє задіяти різноманітні джерела постачання нафти незалежними шляхами з Азербайджану, Казахстану, Туркменістану, країн Ближнього і Середнього Сходу та ін., суттєво посиливши роль держави-транзитера між нафтодобувними регіонами та важливими ринками збуту в Європі [4].

Потенційними країнами-імпортерами нафти в Україну (крім Росії) слід вважати: Казахстан, Азербайджан, Туркменістан, Іран, а також Ірак, Саудівську Аравію, Лівію, Алжир. Більшість з цих країн мають значні експортні можливості, які можуть задовольнити потреби України, але це буде залежати від транспортних можливостей, енергетичної дипломатії та фінансових витрат.

5. Стратегічні інтереси України в Каспійському регіоні

У забезпеченні енергетичної безпеки України помітне місце посідають спроби, починаючи ще з 1992 р., розбудови незалежного від Росії нафтотранспортного шляху для імпорту сирої нафти з країн Близького Сходу, Азії, Кавказу, Каспійського регіон [1]. Варто зазначити, що Каспійський регіон має значні запаси вуглеводнів. Однак його потенціал поступається можливостям основних світових експортерів. Якщо в країнах Перської затоки доведені запаси нафти оцінюються в 92 млрд. т (60% світових запасів), то в країнах Каспійського регіону (без Росії та Ірану ) у 4 млрд. т (є і вищі оцінки). Загалом, за оцінками експертів, комерційні запаси нафти на Каспії становлять 30 млрд. т нафтового еквіваленту (н. е.), прогнозовані - близько 100 млрд. т. Стратегічними інтересами України в Каспійському регіоні є:

· постачання енергоносіїв з прикаспійських країн для забезпечення ними потреб власної економіки;

· створення нового транспортного шляху між Азійським та Європейським континентами ? Європейсько-Азіатського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК), сполученого з Транскаспійським коридором (ТКК);

· транзит територією України каспійської нафти до Європи з використанням комбінованої системи постачання трубопровідним та морським транспортом ЄАНТК та ТКК.

Варто зазначити, що навіть за оцінками західних експертів, українська частина ЄАНТК є найбезпечнішим шляхом для каспійської нафти до Європи саме тут Україна має можливість відбутися як стратегічний партнер ЄС.

6. Шляхи підвищення ефективності енергетичного потенціалу щодо транспортування нафти й газу в інші країни

Для підвищення ефективності енергетичного потенціалу щодо транспортування нафти й газу в інші країни сьогодні і в перспективі необхідно:

· остаточне вирішення всіх організаційних та технічних питань щодо подовження нафтопроводу від Бродів на територію Польщі (Гданськ), що дозволить подати нафту до портів Балтійського моря і до Німеччини;

· тісна співпраця із зацікавленими країнами, потенційними споживачами транзитної нафти, це, насамперед, з Польщею, а також Угорщиною, Словаччиною, Німеччиною й іншими;

· створення максимально сприятливих організаційно-технічних та економічних умов для використання країнами ? імпортерами та експортерами об'єктів нафтотранспортного коридору, в тому числі, вибір партнерів по закупівлі нафти, підрахунок обсягів її транзиту та визначення з тарифами, керуючись при цьому вимогами економічної доцільності;

· утримання та посилення стратегічного положення України в міжнародній системі транспортування газу за рахунок створення правових умов для недопущення несанкціонованого відбору газу та критичної заборгованості за газ, підвищення та підтримання технічного рівня й надійності газотранспортної системи, розширення транзитних потужностей та потужностей системи підземного зберігання газу, розширення кола країн, яким надаються транспортні послуги.

7. Круглий стіл «Проблеми та механізми реалізації транзитного потенціалу України»

енергетичний нафта газ транзитний

7 червня 2008 р. у Національному інституті проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України відбувся “круглий стіл” «Проблеми та механізми реалізації транзитного потенціалу України». У роботі конференції взяли участь представники міністерств, неурядових організацій та наукових установ країни.

Захід передбачав пошук перспективних напрямів співробітництва України з ЄС та країнами СНД, зокрема в галузі енерготранзитної та транспортно-комунікаційної політики, був спрямований на підготовку матеріалів та рекомендацій для відповідних відомств.

Зі вступним словом до учасників «круглого столу» звернувся перший заступник директора Національного інституту проблем міжнародної безпеки, Анатолій Гуцал, який наголосив на тому, що ефективне розв'язання існуючих політичних, транспортно-комунікаційних та енергетичних проблем у відносинах України з ЄС та країнами Східної Європи фактично визначатиме, яким буде майбутнє України в цьому регіоні, чи вдасться забезпечити їй подальший сталий економічний розвиток. Також він висловив сподівання, що результати даного «круглого столу» складуть основу для конкретних рекомендацій для керівництва держави щодо вирішення актуальних проблем транспортно-комунікаційної та енерготранзитної безпеки України.

Під час першої сесії обговорювалися перспективні можливості України як енерготранзитної держави з урахуванням світових тенденцій розвитку паливно-енергетичної галузі.

З тематичною доповіддю на першій секції “круглого столу” виступив завідувач відділу енергетичної та транспортно-комунікаційної безпеки НІПМБ Ігор Корнілов: “Проблеми реалізації енерготранзитного потенціалу України”. Він окреслив основні питання стратегічного характеру, що актуалізувалися внаслідок проведення Енергетичного Саміту в травні цього року, на якому Україною було здійснено ряд ініціатив, реалізація яких може дозволити Україні здобути позицію регіонального лідерства, зокрема у сфері енергетичної та транспортно-комунікаційної безпеці. Особливу увагу було приділено розгляду співвідношення інтересів України, Євросоюзу та Російської Федерації на підставі аналізу ряду стратегічних документів. В цьому контексті було наведено перелік факторів, що можуть в подальшому негативно впливати на енергетичну безпеку України, -- а також запропоновано рекомендації щодо уникнення небажаних тенденцій.

Давид Прейгер, радник Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України, присвятив свій виступ стану, проблемам та перспективам транзиту вуглеводневих територією України, факторам, що можуть призвести до подальшого скорочення його обсягів.

Олена Павленко, головний консультант Секретаріату Президента України, у своєму виступі здійснила загальний огляд сучасної європейської політики щодо енергетичної безпеки та підкреслила, що для України особливий інтерес можуть становити європейські енергетичні проекти, в яких не бере участь РФ. Тим не менше, з метою збільшення конкурентоспроможності України як транзитної держави (у порівнянні, наприклад, з Туреччиною) варто вдосконалити українську систему та детальніше переглянути можливість реалізації проекту «Білий потік».

Провідний науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАН України, Віктор Лір, розглянув цінові особливості газового ринку, а також наголосив на тому, що після вступу до СОТ Україна отримала можливість впливати на питання участі РФ в Енергетичній Хартії. Окремо було зазначено, що географічне положення України дає їй певні переваги, -- але разом з тим для нас виникає необхідність перебудувати своє стратегічне мислення, насамперед -- чітко визначити та розмежувати функції держави та ринку.

Доповідь Олексія Воловича, директора Одеської філії Національного інституту стратегічних досліджень, була присвячена проекту газопроводу «Білий потік» та позиціям причетних до його впровадження сторін щодо перспектив його реалізації.

Федір Медвідь, заступник завідувача кафедри Національного університету Державної податкової служби України, проаналізував питання енергетичної безпеки України крізь призму Стратегії національної безпеки, особливо відмітивши необхідність зняття з України «ярликів» ненадійності, на появу яких впливає неконсолідованість українського суспільства та якість української економіки.

Геннадій Рябцев, заступник директора НТЦ “Психєя” з наукової роботи, головний редактор Нафтового огляду “Термінал” зосередив увагу на потребі інтенсифікації розвитку транзитного потенціалу України вже до 2010 року, тому що зволікання у цій сфері може призвести до вкрай несприятливих економічних наслідків. В умовах сучасного стану газотранспортних систем України, по мірі зростання техногенних ризиків, все актуальнішим стає питання модернізації цих мереж, оскільки, якщо Європа не буде впевнена в надійності поставок, вона може поступитися питаннями диверсифікації на користь надійності джерел енергопостачання.

На другій сесії обговорювалися актуальні проблеми транспортно-комунікаційної галузі та можливості реалізації транзитного потенціалу України як на залізничному транспорті, так й у морській та автотранспортній галузях.

З тематичною доповіддю на другій секції виступив державний експерт відділу енергетичної та транспортно-комунікаційної безпеки НІПМБ Дмитро Могильний: «Актуальні питання розвитку транзитного потенціалу України в транспортній галузі». На його думку, експорт транспортних послуг може і повинен бути такою ж важливою складовою ВНП, як і експорт товарів. Основною ж проблемою реалізації конкурентних переваг України на світовому ринку є невідповідність її транспортної системи умовам, що склалися на світовому ринку товарів та послуг. У доповіді було виокремлено ряд важливих причин суперечностей між конкурентними перевагами України на світовому ринку та їх використанням, та висловлено пропозиції стосовно розв'язання цих проблем.

Володимир Шевченко, заступник директора Одеської філії Інституту стратегічних досліджень, у своєму виступі розглянув участь України у колективних проектах з вирішення питань морської безпеки, а також основні проблеми розвитку портів та відзначив, що Україна може втратити ресурсний потенціал у цій галузі. Також, з його точки зору, у транспортній сфері Україна повинна насамперед вирішити питання оновлення рухомого складу залізниць і морських портів, а також кваліфікації спеціалістів дорожніх служб.

Директор департаменту Міністерства транспорту та зв'язку України, Григорій Легенький, навів дані щодо динаміки транзитних перевезень за останні роки та окреслив подальші перспективи у цій галузі, виходячи зі зростання обсягів світової торгівлі. Крім того він наголосив на тому, що основним орієнтиром для інвестицій у розвиток транзитного потенціалу України, має бути не державний бюджет, а приватний капітал. Тут необхідно створити однакові умови для залучення інвестицій до різних сфер, оскільки на сьогоднішній день спостерігаються певні диспропорції, наприклад, у значному відставанні у розвитку припортових залізничних станцій у порівнянні з розвитком самих портів.

Ігор Корнілов, завідувач відділу Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України, зазначив, що у транспортній галузі на сьогоднішній день існує 3 основні типи проблем, своєчасне розв'язання яких необхідне для ефективної реалізацій транзитного потенціалу України. По-перше, забезпечення переміщення вантажів з центральних регіонів до портів та прикордонних переходів, по-друге, питання Одеського транспортного вузла, по-третє, проблема участі України в міжнародних транспортних коридорах (зокрема, МТК№9).

Професор Київського національного університету внутрішніх справ, Петро Біленчук, у своєму виступі приділив увагу необхідності нової наукової класифікації понять для адекватного опису діючої інфраструктури. Також він проаналізував стан розвитку дорожніх і шляхових проблем автомобільного транспорту, питання наближення до євростандартів та можливі моделі подальшого шляху України в напрямку інтеграції до Європи.

Завідувач відділу Одеського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень, Олексій Хумаров, висвітлив питання забезпечення конкурентоспроможності української економіки за рахунок ефективного використання транзитного потенціалу держави.

Олена Никіфорук, старший науковий співробітник відділу проблем розвитку і розміщення транспорту РВПС НАН України, розглянула перспективи реалізації інтегрального потенціалу соціально-економічного розвитку України в транспортній сфері, сучасний стан транзитних перевезень через територію України та можливість залучення транзитних вантажопотоків на територію України з інших країн.

Ігор Матвіїв, начальник управління зовнішніх зв'язків “Укрзалізниці”, навів сучасні наріжні проблеми в галузі залізничного транспорту. Серед них: нагальна потреба модернізації та збільшення кількості рухомого складу, необхідність розвитку інфраструктури у східних частинах України та підвищення координуючої ролі Мінтрансу. Також він підкреслив, що варто уважно проводити аналіз тарифних умов інших країн, щоб не припустити переорієнтації транзитних шляхів у невигідних для України напрямках.

Юрій Меркулов, заступник начальника головного комерційного управління “Укрзалізниці” детальніше розкрив особливості залучення приватного капіталу до укпомлектування рухомого складу залізничного транспорту, а також механізми взаємодії з російськими компаніями для забезпечення перевезень на внутрішньому ринку України та для забезпечення розвитку її транзитного потенціалу.

Заступник начальника відділу Державного комітету статистики України, Ірина Сенчук, навела дані щодо обсягів перевезень за 2007 рік, динаміки та складу транзитних вантажів в останні роки, зокрема -- енергоносіїв.

Віталій Кулик, в.о. завідувача відділу Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України проаналізував перспективи повноцінної реалізації Україною свого транзитного потенціалу в контексті врегулювання Придністровського конфлікту.

Лариса Хомич, старший науковий співробітник Одеської філії Національного інституту стратегічних досліджень, говорила про необхідність перегляду вузько галузевих підходів у функціонуванні окремих видів транспорту та розробки інтегрованої стратегії розбудови транзитно-транспортної інфраструктури.

На думку Тетяни Стародуб, державного експерта Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України, Україна повинна залучати іноземні інвестиції для розв'язання питань, що виникають в процесах розвитку її транзитного потенціалу, -- та запропонувала перелік міжнародних проектів, яким у цьому контексті варто приділити особливу увагу.

Доповідь Романа Лапшина, головного консультанта, Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України, стосувалася шляхів комплексного розвитку транспортної мережі Півдня України.

Цікаво, що за матеріалами конференції планується видання наукової збірки доповідей.[3]



Висновки

Україна має потужний енерготранзитний потенціал, який повинен стати стратегічним орієнтиром розвитку нафтогазового комплексу для зменшення енергетичної залежності та забезпечення національних інтересів. Існуючі транзитні системи газо- і нафтопроводів та їх подальший розвиток є важливим фактором надійності і безпеки енергозабезпечення та євроінтеграції.

Гарантування безпеки поставок енергетичних продуктів має досягатися через диверсифікацію джерел і маршрутів постачання природного газу в Україну шляхом участі у міжнародних проектах транспортування газу до Європи з Туркменістану, Азербайджану, Ірану та інших країн. Ці пріоритетні позиції забезпечують подальший розвиток транзитного потенціалу, що позитивно вплине на розвиток національної економіки, дозволить збільшити інвестиційні потоки та підвищить рівень енергетичної безпеки України.



Джерела

1. Енергетичні ресурси та потоки/ За ред. Шидловського А.К. - К.: УЕЗ, 2003.-с. 410.

2. Земляний Н. Чинники безпеки нафтопроводів при виборі варіантів диверсифікації постачання нафти в Україну/ Н. Земляний, В. Бараннік

3. Круглий стіл «Проблеми та механізми реалізації транзитного потенціалу України»

4. Нафтопереробна промисловість України: стан, проблеми і шляхи розвитку [Електронний ресурс] // Національна безпека і оборона. - 2006. - № 3 (75).

Размещено на Allbest.ru