Бюджетна система сучасної України

У складі державного бюджету України передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до двох відсотків від обсягу видатків державного бюджету. Він може використовуватись для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету.

У державному бюджеті України понад передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка в розмірі до двох відсотків загального обсягу видатків бюджету. Вона може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена в тому ж році до розмірів, установлених під час затвердження державного бюджету України.

Перелік конкретних видатків кожного з місцевих бюджетів встановлюється відповідною Радою. Сільські, селищні, міські, районні в містах (якщо вони будуть створені) Ради і їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

Як у всіх бюджетах, у видатковій частині місцевих бюджетів окремо передбачаються видатки поточного бюджету і видатки бюджету розвитку. Особливістю є те, що кошти бюджету розвитку можуть спрямовуватися на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних із здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності.

Крім цього, законодавством передбачено поділ видатків місцевих бюджетів на дві частини:

а) видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування;

б) видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

В республіканському бюджеті автономної республіки Крим, обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і районних бюджетах утворюються резервні фонди у розмірі до одного відсотка від обсягу видатків кожного з відповідних бюджетів для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження цих бюджетів.

У республіканському бюджеті автономної республіки Крим і всіх місцевих бюджетах утворюється оборотна касова готівка, яка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена у тому ж році до розмірів, встановлених під час затвердження відповідного бюджету.

Структурна перебудова як найважливіша складова ринкової трансформації економіки України, що визначає поступ України у світове ринкове середовище, потребує колосальних фінансових ресурсів. З огляду на інноваційне спрямування такої перебудови ці потреби в середньому зростають не менш ніж у 1,5 раза. За розрахунками академіка В.М. Геєця, якщо ставити за мету не лише зберегти, а й оновити виробничий апарат, сума капіталовкладень в економіку України повинна досягти 45-50 млрд.грн. на рік. Відштовхуючись від параметрів, закладених у проекті нового бюджету, та зважаючи на недостатню обґрунтованість джерел бюджетних надходжень, можна зробити висновок, що відсутні належні підстави характеризувати новий бюджетний документ як бюджет росту, який відповідає окресленим стратегічним завданням. Поділ державного бюджету України на два фонди -- загальний та спеціальний, де, враховуючи досвід багатьох зарубіжних країн, спеціальний фонд має бути аналогом «бюджету розвитку», також не наближує нас до вирішення поставлених завдань. Аналізуючи витрати спеціального фонду, запроваджені проектом Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік», варто зазначити, що в більшості випадків ці витрати не мають чіткої інвестиційно-інноваційної спрямованості [7, с.55-59].

Згідно закону України “Про державний бюджет на 2008 рік” видатки бюджету в 2008 році складають 24482 млн.грн. Витрати соціального характеру становлять 35%; в їхньому складі на соціальний захист населення - 23,6%, утримання соціально-культурної сфери - 25%, витрати Фонду Чорнобиля - 31%. Таке співвідношення приховує в собі потенційні негативні наслідки, оскільки 2/3 фонду споживання у державі не залежать від кількості та якості праці [закону України “Про державний бюджет на 2008 рік”, р.1 ст.1].

Бюджет 2011 року недостатньо спрямований на досягнення стійкого випереджаючого розвитку, головним чинником якого, як зазначено у Стратегії економічної та соціальної політики, може бути лише зростання інтелектуального потенціалу нації. Починаючи з 2003 року, жоден уряд не зміг закласти у бюджеті фінансування науки більше 1,5% ВВП, а у випадку виключення повторного рахунку, характерного національній системі статистичного обліку, більше 1% ВВП або понад 2% від загальних витрат централізованого державного бюджету. Для порівняння нагадаємо, що в СРСР у 70-80-х роках частка наукових статей фактично становила 3,3-3,5% витратної частини бюджету. За період незалежності України відбулося майже трикратне відносне зниження пріоритетності науки порівняно з іншими державними інтересами. Динаміка наукоємності витрат державного бюджету, тобто частка витрат на науку в централізованому державному бюджеті протягом 2002-2010 виглядала так: 1,93%, 1,68%, 1,43%, 1,08%, 1,41%, 1,40%, 1,16%, 1,13%, 1,82%2. У другій половині 2000-х років у розрахунку на одного дослідника у паритеті купівельної спроможності національних валют 2003 року рівень витрат становив у Бразилії -- 48, Південній Кореї -- 92, Японії -- 142, Франції - 174, США -- 195, тоді як в Україні - лише $1,9 тис [Постанова від 17 вересня 2002].

У новому бюджеті Міністерство освіти та науки пропонує закласти у витрати на інформаційні технології, які становлять вирішальну основу довготривалого забезпечення економічного зростання, 700 млн.грн. (менше 0,33% ВВП). До цього варто додати, що у проекті бюджету також не передбачено фінансування державних науково-технічних програм, які провадилися у минулих роках за сімома пріоритетними напрямками. Неоднозначним за своїми наслідками слід визнати і скасування відрахувань до державного інноваційного фонду. При зменшенні податкового навантаження на суб'єктів господарювання, як свідчать статистичні дані, ефективність інноваційного фінансування досить висока [Висновки що до виконання державного бюджету України за 2009 РІК Київ 2010].

З початку діяльності державного інноваційного фонду (2003) профінансовано 1852 проекти на загальну суму 698 млн.грн. і завершено 610 проектів, в результаті чого вироблено інноваційної продукції на загальну суму 476 млн.грн., створено і збережено 22,5 тис. робочих місць. Крім того, тільки різних податків (без урахування суми повернення наданих позик) від підприємств, що здійснюють реалізацію інноваційних проектів, вже надійшло до державного бюджету близько 362 млн. гривень. Не можна також погодитися і з передбаченою проектом бюджету нормою, згідно з якою кошти, що надійдуть у рахунок сплати збору до державного інноваційного фонду за грудень 2010 року та заборгованості з цього збору за минулі роки на 01.01.2011, будуть віднесені до складу доходів загального фонду державного бюджету. Зважаючи на першочерговість вирішення проблем економічного зростання та цільове призначення збору до державного інноваційного фонду, доцільно віднести перераховані кошти до складу доходів не загального, а спеціального фонду. стійке економічне зростання, як переконує досвід високо розвинутих країн, можливе в умовах, коли частка витрат на науку та освіту у ВВП наближається до 3% його обсягу, при цьому участь держави у таких витратах - в середньому 35-45%. Зіставлення наведених даних з показниками, які характеризують фінансове забезпечення розвитку вітчизняного науково-технічного потенціалу, та постійне фактичне недофінансування наукової сфери переконують у відриві нових бюджетних орієнтирів від стратегічно визначених пріоритетів [19, с.17-18].

У зв'язку з цим необхідно звернути увагу і на перелік положень ряду законів України, дія яких зупиняється згідно зі статтею 55 проекту бюджету. Серед них положення закону України «Про внесення змін до закону України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності», відповідно до якого «Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7% валового внутрішнього продукту України». Іншими словами, держава не гарантує навіть того вкрай обмеженого обсягу фінансування наукової сфери, який вона має сьогодні. економічний розвиток може забезпечуватися при комплексному підході до його управління. Проблеми економіки, соціальної сфери повинні вирішуватися взаємопов'язане та цілеспрямовано. Сьогодні економічна політика втратила соціальні орієнтири. Заробітна плата перестала відігравати роль основного джерела доходу. За період 2001-2009 років при зменшенні ВВП у 2,5 раза, продуктивності праці -- в 1,4 раза підвищення споживчих цін перевищило зростання номінальної заробітної плати майже в 4 рази. При цьому реальна заробітна плата за цей період знизилася в 3,6 раза [19, с.18-19].

Розділ II. Формування виробничОЇ функціЇ та визначення базової ціні товару фірмИ

2.1 Теоретичні засади до розрахункової частини

Технологія - спосіб перетворення вихідної сировини або основних матеріалів в кінцевий продукт, необхідний споживачу та ринку.

Фактори виробництва - елементи, які разом з технологією забезпечують якісну продукцію з найменшими витратами. Тому вони забезпечують високий рівень конкурентоспроможності товару.

Час - фактор, у рамках якого ми розглядаємо зміну елементів виробництва. Факторами виробництва вважаються три елементи: сировина (матеріали), праця, капітал.

Виробнича функція відображає сполучення факторів виробництва, які обумовлюють загальний обсяг виробництва:

(2.1)

де M - матеріали, %;

L - праця, %;

K - капітал, %.

Витрати в цьому випадку визначаються порівнянням:

(2.2)

де - ціна за одиницю матеріалів;

- ціна за одиницю праці;

r - ціна за одиницю капіталу.

Праця і капітал - фактори, які характеризують технологію виготовлення товару. Звідси розподіляють праце ощадну та капіталоощадну технологію.

Для оптимізації витрат виробництва розглядають два Фактори:

1) ціні праці та капіталу;

2) віддачу з одиниці та капіталу.

Ці елементи у виробничій функції називають альтернативними, оскільки їх кількісне співвідношення можна змінювати.

Ізокванта - крива, на якій можна розтушувати багато сполучень елементів виробництва, які забезпечують однаковий обсяг виробництва.

Гранична норма технологічного зміщення (MRTS) - відношення кількості одиниць звільненого капіталу кожною додатковою одиницею введеної праці. Це заміщення та ціні ресурси дозволяють оптимізувати витрати товаровиробника.

Виробнича функція характеризує максимальний обсяг випуску продукції при визначеній структурі технології, обумовленою низкою факторів виробництва.

Перший з перерахованих факторів визначає технологію з позиції норми і мінімізації витрат. Для того, щоб сформувати таку функцію потрібно усі витрати, що включаються у виводу калькуляцію розподілити на чотири елементи: матеріали (M); капітал (K); праця (L); інше грошеві витрати (). Цей розділ виконати в табл. 2.3. Для цього використовуються типова структура комплексних статей калькуляції по елементах (Додаток А).

Таблиця 2.1 Сортова калькуляція по асортиментним групам виробництва в умовах виходу фірми на нові ринки (на одиницю продукції)

№ п/п	Найменування статей калькуляції, тис. грн.	Варіант 80
1	Сировина та матеріали, в тому числі	53,3
	Пакувальні матеріали	40,0
	Інші матеріали	6,4
	Транспортно-заготівиельні витрати	6,9
2	Паливо, енергія на технологічні цілі	1,0
3	Зворотні відходи (вираховуються)	0,0
4	Основна заробітна плата робітників	13,0
5	Додаткова заробітна плата	0,6
6	Відрахування на соціальне страхування	5,2
7	Витрати на утримання, експлуатацію устаткування	0,7
8	Загально виробничі витрати	2,4
9	Витрати від браку	0,0
10	Інші виробничі витрати	1,6
11	Попутна продукція (вираховується)	0,0
12	Адміністративні витрати	1,4
13	Витрати на збут	4,9
	Сукупні змінні витрати на одиницю продукції	64,0
	Ринкова ціна товару, грн.	98,0
	Постійні витрати фірми, тис. грн.	45,0

2.2 Практична частина аналітико-розрахункового розділу

Склавши усі витрати по елементах і зіставивши кожну з отриманих цифр із загальним підсумком валових витрат на весь обсяг продукції, визначається питома вага кожного елемента а загальному зведенні витрат. Варто охарактеризувати отриману виробничу функцію, проаналізувавши всі отримані виробничі фактори.

Далі проводиться побудова графіка області беззбитковості виробництва. Для цього раніше необхідно усі витрати виробництва розподілити на змінні (VC) і умовно-поестійні (FC), розподіл виконується у вигляді таблиці 2.3.

Розподіл найменування статей калькуляції

А) Стаття 7. Витрати на утримання експлуатаційного устаткування на суму 0,7 тис. грн. в тому числі:

- Матеріали (39,7%); = 0,7 * 0,397 = 0,2779

- Праця (11,8%); = 0,7 * 0,118 = 0,0826

- Капітал (37,6%); = 0,7 * 0,376 = 0,2632

- Інші грошові витрати (10,9%); = 0,7 * 0,109 = 0,0763

Б) Стаття 8. Загально виробничі витрати на суму 2,4 тис. грн. в тому числі:

- Матеріали (16,8%); = 2,4 * 0,168 = 0,4032

- Праця (21,8%); = 2,4 * 0,218 = 0,5232

- Капітал (17,7%); = 2,4 * 0,177 = 0,4248

- Інші грошові витрати (43,7%); = 2,4 * 0,437 = 1,0488

В) Стаття 12. Адміністративні витрати на суму 1,4 тис. грн. в тому числі:

- Матеріали (15,0%); = 1,4 * 0,15 = 0,21

- Праця (70,0%); = 1,4 * 0,7 = 0,98

- Капітал (10,0%); = 1,4 * 0,1 = 0,14

- Інші грошові витрати (5,0%); = 1,4 * 0,05 = 0,07

Таблиця 2.2 Розподіл витрат виробництва з елементами виробничій функції

№ п/п	Найменування статей калькуляції	Елементи виробничої функції	Інші грошові витрати	Сума тис. грн.
		матеріали	праця	капітал
1	Сировина та матеріали, в тому числі	46,4			6,9	53,3
2	Паливо, енергія на технологічні цілі	1,0				1,0
3	Зворотні відходи (вираховуються)	0,0				0,0
4	Основна заробітна плата робітників		13,0			13,0
5	Додаткова заробітна плата		0,6			0,6
6	Відрахування на соціальне страхування		5,2			5,2
7	Витрати на утримання, експлуатацію устаткування	0,28	0,08	0,26	0,08	0,7
8	Загальновиробничі витрати	0,40	0,52	0,42	1,05	2,4
9	Витрати від браку				0,0	0,0
10	Інші виробничі витрати				1,6	1,6
11	Попутна продукція (вираховуються)				0,0	0,0
12	Адміністративні витрати	0,21	0,98	0,14	0,07	1,4
13	Витрати на збут	4,9				4,9
Разом		53,19	20,39	0,83	8,1	82,5

Таблиця 2.3 Розподіл витрат виробництва на зміну та постійну частину

Найменування витрат по елементах	Загалом	У тому числі
		Змінні	Постійні
	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
Матеріали	53,19	64,47	45,65	55,34	7,54	9,14
Праця	20,39	24,71	18,35	22,24	2,04	2,47
Капітал	0,83	1	?	?	0,83	1
Інші витрати	8,1	9,81	?	?	8,1	9,81
Разом	82,5 (ATC)	100	64(AVC)	77,58	18,5(AFC)	22,42

Розрахуємо витрати (Загалом) в % за формулою:

(2.3)

де - середні валові витрати (грн./од.)

- Матеріали (53,19 тис. грн.); 64,47%

- Праця (20,39 тис. грн.); 24,71%

- Капітал (0,83 тис. грн.); = 1%

- Інші витрати (8,1 тис. грн.); = 8,1%

Розрахуємо витрати у тому числі (Змінні) в % за формулою:

де - середні валові витрати (грн./од.)

- Матеріали (45,65 тис. грн.); 55,34%

- Праця (18,35 тис. грн.); = 22,24%

Розрахуємо витрати у тому числі (Постійні) в % за формулою:

де - середні валові витрати (грн./од.)

- Матеріали (7,54 тис. грн.); 9,14%

- Праця (2,04 тис. грн.); = 2,47%

- Капітал (0,83 тис. грн.); = 1%

- Інші витрати (8,1 тис. грн.); = 9,81%

Розрахуємо критичний обсяг виробництва за формулою:

(н. од.)(2.4)

де - постійні витрати фірми (тис. грн./н. од.)

- нульова ціна одиниці продукції (тис. грн./н. од.)

- сукупні змінні витрати на одиницю продукції (тис. грн./н. од.)

= = 1.32 (тис. грн./н. од.)

Таблиця 2.4 Визначення впливу змінні обсягу продажу на прибуток

№	Показники	На одиницю продукції тис.грн./одиницю	На весь обсяг виробництва тис.грн./одиницю	Відсоток %
1	Ціна товару	98,0	-	-
2	Критичній обсяг тис. грн.	-	1.32	-
3	Сукупній дохід	-		100
4	Змінні витрати	64,0
5	Постійні витрати	18,5	45,0
6	Маржинальний дохід	-	45,0	-
7	Операційній прибуток	-	0	-

Пояснення до таблиці 2.4

1. Ціна товару - це показник таблиці 2.1.

2. Критичній обсяг - розрахунковий показник якій наведено вище у пояснювальний записці. Він дозволяє зробити розрахунки операційного прибутку, якій дорівнює 0, тобто сукупний дохід дорівнює сукупним витратам фірми.

3. Визначення сукупного доходу:

(2.5)

тис. грн.

Якщо прийняти сукупний дохід за 100%, то можна визначити якій % від цього показника можна використовувати як операційний фінансовий ресурс. Під операційним фінансовим ресурсам мається на увазі маржинальний дохід.

4. Зміни витрати на одиницю продукції перенесено з таблиці 2.3, а на весь обсяг розраховано:

(2.6)

тис.грн.

Відсоток змінних витрат в структурі скупного доходу:

(2.7)

5. Постійні витрати на одиницю продукції внесено з таблиці 2.3.

А постійні витрати на весь обсяг з таблиці 2.1.

Відсоток постійних витрат на весь обсяг в структурі сукупного доходу дорівнює:

(2.8)

6. Маржинальний дохід на весь обсяг дорівнює:

(2.9)

тис. грн.

7. Операційній прибуток на весь обсяг дорівнює:

(2.10)

тис. грн.

Таблиця 2.5 Рівноважний стан фірми в короткостроковому періоді

Обсяг пропозиції тис.грн./н.од.()	Ціна товару тис.грн.()	Сукупні постійні витрати тис.грн./н.од. ()	Середні змінні витрати тис.грн./н.од. ()	Середні валові витрати тис.грн./н.од. ()	Сукупні валові витрати тис.грн./н.од. ()	Сукупній дохід тис.грн. ()	Умовній прибуток тис.грн. ()
1	2	3	4	5	6	7	8
1.32	98,0	45,0	64,0	98,0	129,36	129,36	0
1,529	98,0	52,0	64,0	98,0	149,842	149,842	0
1,529	98,0	52,0	64,0	98,0	149,842	149,842	0
1,514	98,0	51,5	64,0	98,0	148,372	148,372	0

Пояснення до таблиці 2.5

1. Середні валові витрати на 1 продукцію розраховується:

(2.11)

98,0 тис. од.

(2.12)

129,36 тис. од.

2. Розрахуємо можливі зміни в обсязі пропозиції товару, які дозволять ліквідувати заборгованість по постійним витратам. Для цього, необхідно розрахувати з поетапним розподілом суми постійних витрат:

(2.13)

Визначемо суму заборгованості:

5 тис. грн.

тис. од.

98,0 тис. грн./ тис. од.

149,842 тис. од.

1,514 тис. од.

98,0 тис. грн./ тис. од.

148,372 тис. од.

3. Визначимо якими мають бути середні валові витрати фірми (ATC) на одиницю продукції, з мінімальним рівнем рентабельності -:

?? (2.14)

(2.15)

= 98,0 тис. грн./ тис. од.

Висновки

бюджет фінансування державний

Уряд декларує, що проект бюджету на 2011 рік має соціальне спрямування, але необхідно зазначити, що в ньому немає чіткого вирішення питань щодо прожиткового мінімуму, він не відповідає потребам фінансування соціальної сфери, пенсійних виплат, допомоги малозабезпеченим. Становище погіршується невідповідністю співвідношення курсу долару до гривні, заниженням рівня інфляції. Передбачене підвищення заробітної плати вчителям на 25% за рахунок інфляції реально становитиме 10-15%. Витрати на охорону здоров'я також розглядаються як звичайна витратна стаття, а не як інвестиції в людину. Разом з тим від низьких заробітної плати та пенсій страждають не лише конкретні люди. Незрівнянно більший збиток несе економіка в цілому, оскільки результатом такої політики стає падіння внутрішнього платоспроможного попиту як фактору нарощення обсягів виробництва.

Повертаючись до переліку законів України, дія окремих положень яких зупиняється згідно зі статтею 55 проекту бюджету, необхідно відзначити, що в ньому налічується понад десять законів, які мають безпосереднє відношення до рівня соціального забезпечення багатьох категорій населення. Серед них закон України «Про внесення змін і доповнень до закону Української РСР «Про освіту», стаття 57 «Гарантії держави педагогічним, науково-педагогічним працівникам та іншим категоріям працівників закладів освіти», закон України «Про внесення змін до закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», стаття 30 «Соціальні гарантії працівників бібліотек» тощо. З огляду на це занадто мало надій на реалістичність твердження уряду про соціальні аспекти як ключовий пріоритет державного бюджету на 2011 рік.

На 2011 рік заплановано показник інфляції на рівні 19%, за прогнозами Міністерства економіки України, у 2010 році він становив 28%. При цьому передбачено бездефіцитний бюджет. Це непросте завдання. Цікавим у зв'язку з цим виглядають закономірності, виявлені академіком В.М. Геєцем. В Україні інфляція була контрольованою протягом 2006, 2007 і 2008 років, однак економічного зростання не спостерігалося. Боротьба з інфляцією стала по суті самоціллю економічної політики, а всі інші складові, які могли б стимулювати зростання, значною мірою залишалися поза увагою. Світовий досвід переконує, що є механізми, використання яких робить можливим економічне зростання в умовах як низької, так і порівняно високої і навіть досить високої інфляції. Цілком очевидно, щоб розпочати економічне зростання, не обов'язково зменшувати інфляцію до рівня, який існує у високо розвинутих країнах.

У ситуації накопичених суперечностей проблема мобілізації додаткових бюджетних надходжень відноситься до найактуальніших. Зупинимося на деяких аспектах її вирішення.

Першочерговими залишаються проблеми, пов'язані з функціонуванням податкових пільг. Їх загальна сума в 2010 у 1,2 раза перевищила фактичні надходження до зведеного бюджету. Проте вирішуватися ці проблеми не повинні огульно. Критично сприймаючи помилки, яких припустилися протягом становлення вітчизняної податкової системи, а також аналізуючи проблеми, характерні для сучасного стану економіки України, не можна не визнати актуальності використання потенціалу, закладеного в економічному інструментарії, яким є податкові пільги. Досвід розвитку різних країн підтверджує корисність використання механізму податкових пільг. Україні, що перебуває у смузі глибокої трансформаційної кризи, необачно не скористатися цими перевагами. Стратегія реформувань у цій галузі повинна ґрунтуватися на реалістичному підході, коли виникає потреба пошуку компромісу в межах системи узгодження економічних інтересів держави, галузей, підприємств, організацій. Важливим з цього приводу є реалізація відповідних кроків.

Надання пільг слід жорстко узгодити з досягненням певного, важливого для суспільства результату. Доцільно провести інвентаризацію податкових пільг та погодити їх із системою державних пріоритетів і політикою стимулювання легальної економічної діяльності. Ліквідація пільг не повинна вести до ослаблення стратегічно важливих ланцюгів народного господарства та соціальної сфери. Варто погодитися з потребою розробки концепції «гнучкого оподаткування» організацій, які виконують військово-промислове замовлення, підприємств стратегічного значення.

Надання пільг зі сплати податків до державного бюджету доцільне підприємствам державної власності, іншим -- лише у вигляді кредитів. Однак сьогодні склався інший підхід. Так, за 9 місяців 2009 року 5060 державних підприємств, або 4,5% від загальної кількості, одержали пільги на суму 5084 млн. грн. (19,5% від загальної суми пільг). Водночас відкриті акціонерні товариства отримали 27,4% від загальної суми пільг, товариства з обмеженою відповідальністю -- 16,3%.

Завдання щодо підтримки виробництва та пріоритетних галузей національної економіки зумовлює необхідність перетворення державної власності у високоприбуткову, що потребує ефективного управління державним майном, враховуючи пакет акцій державних акціонерних товариств. Слід також зазначити, що до цього часу ще законодавчо не визначена обов'язковість нарахування та сплати до бюджету дивідендів від суб'єктів підприємницької діяльності, які створені за участю державних підприємств та організацій.

Залишаються не повністю реалізованими можливості поповнення доходної частини бюджету за рахунок збільшення надходжень від рентної плати за використання природних ресурсів. Так, її частка в доходах Зведеного бюджету України у 2008-2009 не перевищувала 0,3% і на реальний добробут суспільства поки ще відчутно не впливає. Зараз при наданні ліцензії на право видобутку природних ресурсів не враховується їх вартісна оцінка, а це ніяк не впливає на ефективність користування надрами. Хоча світовий досвід вказує на необхідність обов'язкового врахування вартості мінеральної сировини, яка знаходиться у надрах, і відповідного відображення її в системі ліцензування, що дозволяє розширити можливості держави щодо удосконалення економічного механізму користування надрами.

Величина надходжень до бюджету безпосередньо залежить від обсягів товарно-грошового обігу, однак звуження товарно-грошових відносин, криза неплатежів, динамічність бартеру не сприяють його розширенню. Водночас є оцінки, за якими нормалізація товарно-грошового обігу здатна забезпечити для бюджету до 20-25% додаткових грошових надходжень.

Президент України Віктор Янукович у виступі на розширеному засіданні Координаційного Комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю заявив, що легалізація тіньових капіталів здатна забезпечити понад 17 млрд.грн. додаткових бюджетних надходжень. У зв'язку з цим зростає актуальність кроків, спрямованих на легалізацію тіньових капіталів. Водночас і сьогодні залишаються нереалізованими вкрай необхідні для цього заходи. Комітетом Верховної Ради з питань фінансів та банківської діяльності не підтримано законопроект, внесений Президентом України, «Про легалізацію доходів фізичних осіб, з яких не сплачено податки, збори (обов'язкові платежі) до бюджетів і державних цільових фондів», у якому пропонувалося запровадити 10% ставку оподаткування до сум, які легалізуються. Тому потребує прискореного розгляду законопроект «Про податкову амністію», дія якого поширюється також на юридичних осіб, та пропонується запровадження нульової ставки оподаткування на суми доходу, який легалізується. Виходу доходів з «тіні» певною мірою сприятиме прискорення впровадження персоніфікованого обліку в системі загальнообов'язкового пенсійного страхування.

Суттєвим важелем вирішення бюджетних проблем слід розглядати розумні обсяги та структуру державних витрат. Водночас практика переконує, що ряд витрат бюджету, насамперед оборонні, адміністративно-управлінські, мало еластичні по відношенню до падіння виробничого та податкового потенціалів. Особливо чітко простежується тенденція їх зростання в умовах інфляції. Для забезпечення цілеспрямованого впливу державних витрат на економіку раціональна бюджетна політика повинна відображати, з одного боку, специфіку сучасного перехідного етапу, а, з другого -- реалізуватися шляхом поступового нарощування арсеналу заходів з регулювання внутрішнього державного попиту, притаманного ринковій економіці. У такому випадку у бюджетній політиці досягається узгодженість з необхідністю стимулювання економічного розвитку і з інтересами економічної безпеки держави.

Таким чином, можна стверджувати, що нова бюджетна політика не змогла наростити свою ефективність через мобілізацію всіх її можливостей та ресурсів і стати джерелом підтримки стратегічних завдань, накреслених у посланні Президента України до Верховної Ради України. Багато з проблем, характерних для попередніх бюджетів, значною мірою не вирішені і в бюджеті - 2011. У зв'язку з цим бюджетна політика активніше набуває рис знаряддя, що провокує руйнацію економічного потенціалу країни. І чим довше вона використовуватиметься як переважний інструмент реалізації фіскальних інтересів, тим очевидніше проявлятимуться невідповідність між проголошеними стратегічними цілями і неможливістю їх досягнення шляхом тих заходів, що здійснюються на практиці. Консолідований бюджет як головний закон економічного життя країни повинен фіксувати не тільки доходи та витрати, а й усі основні параметри економічного розвитку. За умови підпорядкування бюджетної політики вирішенню проблем бюджетного дефіциту та державного боргу вона неминуче перетворюється в джерело економічних протиріч. Необхідна активізація процесів переорієнтації бюджетної політики на зростання ефективності вітчизняної економіки і створення умов для розширення внутрішнього платоспроможного попиту. Перспективи бюджетної політики як складової фінансової політики невіддільні від розвитку єдиної цілісної системи фінансових відносин у напрямку досягнення збалансованості економічних інтересів усіх суб'єктів розширеного відтворення.

Для ефективного розв'язання всіх взаємозалежних економічних та соціальних проблем Україна повинна переорієнтуватися на модель, яка передбачає розширення повноважень та відповідальності Уряду. Основним недоліком такої діяльності є те, що бюджетні витрати, пов'язані з вибором стратегії конкурентоспроможності, будуть відчутними відразу після її впровадження, тоді як переваги виявляться лише з часом. Але у кінцевому підсумку така політика зменшить вартість товарів і послуг для споживачів, підвищить шанси України на успіх на світових ринках, забезпечить економічне зростання, зайнятість та добробут, дозволить підвищити життєвий рівень населення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2009 р. - с. 544.

Воронова Л.К. Бюджет державний // Юридична енциклопедія. Т.1. А-Й. - К.: Вид-во Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2010 р. - с. 290.

Воронова Л.К., Ісаєва Н.К.. Бюджетне право // Юридична енциклопедія. Т.1. А-Й. - К.: Вид-во Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2008 р. - с. 293.

Базилевич, В.Д. Л.О. Баластрик. Державні фінанси. Навч.посібник/ За заг.ред. Базилевича В.Д. - К.: Атіка, 2007 р. - с. 368.

Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. - К.: НІОС. - 2005 р. - с. 150.

Бескид Й.М. Державний бюджет України // Методичні рекомендації. - Трернопіль. - 2006 р. - с. 400.

Кириленко О.П. Фінанси. - Тернопіль: Економічна думка. - 2008 р. - с. 288.

Сафонова Л.Д. Бюджетний менеджмент: Навч. -метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київ. нац. екон. ун-т. -- К.: [КНЕУ], 2002 р. - с.186.

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 2000 р. - с. 383.

Геєць В.М, Довгострокові умови та фактори розвитку економіки України. Економіст. - №3. -2009 р. - с. 235.

Гавриленко О.А. Становлення основ бюджетного права античних держав Північного Причорномор'я // Актуальні проблеми правового регулювання фінансово-кредитних відносин в умовах кризи: практика застосування і шляхи вдосконалення : зб. тез доповідей за матеріалами Міжнародної науково-практичної конференції (4-5 червня 2010 р.). - Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2010 р. - с. 75.

Геєць В.М, Інфляція та економічне зростання. Финансовые риски. - №1. -2009 р. - с. 96.

Лондар С.В, Чугунов І., Динаміка податково-бюджетного навантаження на економіку України. Економіст. - №7-8, 2010 р. - с. 66.

Луніна І.О., Бюджетний кодекс України і реалії міжбюджетних відносин. Економіст. - №10, 2010 р. - с. 80.

Мельник П.Л, Бюджетні орієнтири на 2001 рік. Економіст. - №11, 2010 р. - с. 125.

Осипчук Л.И, Виконання державного бюджету. Економіка. Фінанси. Право. №11, 2010 р. - с. 121.

Тарангул Л.Е, Основні напрямки удосконалення законодавчої бази оподаткування місцевими податками і зборами. Економіст. - №3, 2011 р. - с. 87.

Ткаченко В.А., Каламбет С.В., “Розвиток філософії оподаткування на основі визначення податкового потенціалу”. Фінанси України. - №1, 2011 р. - с. 65.

Ткачук О.М., Податкове середовище як фактор інвестиційного розвитку малих підприємств. Фінанси України. - №2, 2011 р. - с. 93.

Яценко А.А, Реструктуризація державного боргу. Економіка. Фінанси. Право. - №7, 2010 р. - с. 103.

Луніна І.О., “Державні видатки: тенденції і фактори зростання”. Фінанси України. - №4, 2011 р. - с. 153.

ДОДАТОК

Структура комплексних статей калькуляції

Таблиця 2.6Витрати на утримання та експлуатацію устаткування

Матеріал	39,7%
Праця	11,8%
Капітал	37,6%
Інші грошові витрати	10,9%

Таблиця 2.7 Загальновиробничі витрати

Матеріал	16,8%
Праця	21,8%
Капітал	17,7%
Інші грошові витрати	43,7%

Таблиця 2.8Адміністративні витрати

Матеріал	15%
Праця	70%
Капітал	10%
Інші грошові витрати	5%

Размещено на Allbest.ru