Размещено на http://www.allbest.ru/

Комплексна курсова робота

З блоку дисциплін : “Економічна теорія”

На тему

Бюджетна система сучасної України

ВСТУП

Актуальність теми полягає в тому, що за допомогою бюджету досягається вирішення багатьох питань соціального характеру, хоча стан цієї сфери життя суспільства на сьогоднішній день складний. Кризові явища в економіці зумовлюють напружений стан бюджету, недостатність фінансування соціальної сфери, але і в цих умовах державний бюджет залишається головним джерелом підтримання життєвого рівня населення.

Державний бюджет України є основним фінансовим планом. В Україні існує багато фінансових планів утворення і використання певних фондів коштів. Але бюджет є основним з них за величиною, за суспільно-політичним значенням, за ступенем впливу на інші фонди коштів. Крім того, державний бюджет України з абсолютною більшістю з них об'єднаний організаційно, тобто надходженням або витрачанням певних грошових коштів.

Соціально-економічний розвиток держави є результатом використання не тільки її ресурсних можливостей, а й тих економічних механізмів, у результаті яких формується і реалізується політика розвитку, важливою складовою якої є бюджетна система. Недосконалість бюджетної системи держави може чинити негативний вплив на економіку, соціальну сферу, життєвий рівень громадян. Тому в сучасних умовах розвитку економіки України особливої актуальності набуває питання удосконалення бюджетної системи. Ефективність функціонування бюджетної системи визначається низкою об'єктивних та суб'єктивних чинників. Існування зазначених чинників спричиняє необхідність поглиблення наукових досліджень бюджетної системи як складової фінансової системи країни та важливого регулятора економічних і соціальних процесів.

Бюджетна система є найважливішим економічним регулятором. Від того, наскільки правильно побудовано бюджетну систему залежить ефективне функціонування всього народного господарства країни, зовнішніх відносин.

Кожна країна має свою бюджетну систему, що відображає її економічну, соціальну, зовнішньоекономічну політику. Важливість питання побудови ефективної бюджетної системи полягає у тому, що через бюджетну систему, зокрема, через її ланки перерозподіляється частина національного доходу, що обумовлено необхідністю створення централізованого фонду грошових коштів для забезпечення суспільних потреб та повного виконання державою своїх функції.

В офіційних документах, зокрема в Бюджетному кодексі України дається таке визначення: "Бюджет -- план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду".

Державний бюджет України має велике суспільне, економічне, політичне та інші значення.

Мета курсової роботі: Зріст інтересу до стратегічної взаємодії фірм, до ролі невизначеності та асиметричної інформації, до стратегії ціноутворення фірм в умовах влади ринку обумовив виникнення управлінської економіки.

Економічна теорія вивчає поведінку і механізм прийняття рішень окремими економічними суб'єктами (індивідами, домашніми господарствами, галузями, підприємствами, громадськими організаціями і державними агентствами, тобто мікросистеми). Основі питання мікроекономіки - відносні ціні на товари, попит і пропонування, розподіл ресурсів для досягнення альтернативних цілей, поведінка мікросистеми у різних ринкових ситуаціях, рівновага споживача, товаровиробника.

Завдання курсової роботи:

Сутність та зміст бюджетної системи сучасної України;

теорія бюджетної системи сучасної України її структури, показники;

аналіз стану бюджетної системи сучасної України;

теоретичні засади до розрахункової частини;

практична частина аналітико - розрахункового розділу.

Предметом дослідження курсової роботи є: У першому розділі «Бюджетна система сучасної України». У другому розділі «Формування виробничої функції та визначення базової ціни товару фірми».

Об'єктом дослідження курсової роботи є: У першому розділі розглядається: політичне значення бюджету багатогранне і, зокрема, воно полягає в тому, що законодавчий орган затверджує обсяги доходів і видатків бюджету на плановий рік, а тим самим народні представники реалізують волю народу. У другому розділі аналітично було розраховано «Формування виробничої функції та визначення базової ціни товару фірми».

Основним завданням дослідження є: У першому розділі розглянуто три завдання: суть бюджетної системи; державні доходи і податки; державні витрати. У другому розділі розрахунок «Формування виробничої функції та визначення базової ціни товару фірми».

Для дослідження було використано такі методи: аналіз залежності попиту від ціни; показники конкурентної структури ринку; коефіцієнт концентрації ринку; стійкості зростання попиту.

Інформаційне забезпечення дослідження представлено підручниками та навчальними посібниками з економіки підприємства та маркетингу:

Алієва В.В, Геєць В.М, Лондар С.В, Осипчук Л.И, Яценко А.А, та ін.; статтями з періодичних видань «Бізнес», «Маркетинг в Україні», та статтями з ресурсу Інтернет.

Розділ I. Бюджетна система сучасної України

1.1 Суть бюджетної системи

Бюджет як явище в історії людського суспільства з'явився порівняно недавно - в епоху капіталізму (феодалізм не знав єдиного документа, який об'єднував би всі доходи і видатки держави). Його поява пов'язана з відділенням державних фінансів від фінансів монарха, обмеженням влади останнього, переходом до демократичних засад і суспільним життям. Бюджет в усіх країнах світу є основою державних фінансів і основним фондом грошових коштів держави.

Термін “бюджет” має декілька основних значень.

Як економічна категорія, бюджет є системою економічних за своїм змістом відносин з приводу утворення, розподілу і використання централізованого фонду грошових коштів держави. Ці економічні відносини виникають в результаті розподілу валового внутрішнього продукту країни.

За матеріальним змістом бюджет -- це сам централізований фонд грошових коштів держави.

В юридичному аспекті державний бюджет виступає у формі закону, який приймається найвищим органом законодавчої влади країни. Бюджетне законодавство України визначає бюджет як план.

Необхідність в існуванні державного бюджету обумовлюється природою держави, яка за своїм призначенням покликана виконувати загальносуспільні завдання і функції, а також об'єктивно існуючим законом вартості, існуванням товарно-грошових відносин та іншими факторами.

В Україні поняття, зміст і функції державного бюджету мають свої особливості, викликані суспільними і економічними перетвореннями в країні за останні роки.

Бюджету в системі державних фінансів належить центральне місце. Він, як система економічних розподільних відносин, охоплює фактично все суспільство, на відміну від інших ланок фінансової системи, які мають більш обмежене функціонування. Це пов'язано з тим, що бюджет повинен забезпечити виконання державою її основних функцій - управління, оборони, регулювання економіки, соціальної.

Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішнього і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення.

Основні напрямки бюджетної політики визначаються Верховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції.

Правові засади бюджетної системи становлять Конституція України, виданий на її основі Закон “Про бюджетну систему України”, “Про податкову систему України” і такі під законі акти, як Правила складання і виконання бюджету, бюджетними регламентами, які затверджують місцеві Ради народних депутатів. Згідно з цими документами планування показників бюджетів покладено на Міністерство фінансів України і місцеві фінансові органи, які виконують заключні розрахунки та їх обґрунтування.

Матеріали для складання бюджету подають до Міністерства фінансів і місцевих фінансових органів усі міністерства, відомства, підприємства, організації, установи, корпорації, асоціації всіх форм власності. На основі поданих даних встановлюються взаємовідносини цих господарських структур з бюджетом - платежі до бюджету і асигнування з нього.

Таким чином, в основу законодавства України занесене поняття бюджету як плану. В той же час це фонд, з якого держава черпає свої фінансові ресурси для забезпечення свого функціонування. Вище вже йшла мова про те, що термін «бюджет» має кілька поняттєвих аспектів. Державний бюджет України є планом, що містить в собі перелік доказів і прибутків, які повинні отримати в наступному році, і майбутніх видатків; тому це розпис доходів і видатків держави на наступний бюджетний рік. Водночас бюджет є фондом грошових коштів, але в фінансово-правовій літературі відмічалось, що бюджет ніколи в цілісному вигляді не існує, оскільки відразу після надходження коштів на бюджетний рахунок вони використовуються на фінансування державних потреб.

Тому суть бюджету полягає не в тому, що це певна сума грошових коштів, які знаходяться напевному рахунку, а в тому, що він передбачає напрями спрямування доходів на певні видатки, а сама по собі сума може бути лише зафіксованою в певний період величиною коштів, які надійшли і які вже використані.

Державний бюджет України є основним фінансовим планом. В Україні існує багато фінансових планів утворення і використання певних фондів коштів. Але бюджет є основним з них за величиною, за суспільно-політичним значенням, за ступенем впливу на інші фонди коштів. Крім того, Державний бюджет України з абсолютною більшістю з них об'єднаний організаційно, тобто надходженням або витрачанням певних грошових коштів.

Державний бюджет України має велике суспільне, економічне, політичне та інші значення.

Суспільне значення бюджету полягає в тому, що за допомогою бюджету досягається вирішення багатьох питань соціального характеру, хоча стан цієї сфери життя суспільства на сьогоднішній день складний. Кризові явища в економіці зумовлюють напружений стан бюджету, недостатність фінансування соціальної сфери, але і в цих умовах державний бюджет залишається головним джерелом підтримання життєвого рівня населення.

Політичне значення бюджету багатогранне і, зокрема, воно полягає в тому, що законодавчий орган затверджує обсяги доходів і видатків бюджету на плановий рік, а тим самим народні представники реалізують волю народу.

Державний бюджет України набуває свого статусу тільки після затвердження його Верховною Радою України в формі закону. Виключно законами України встановлюються державний бюджет України і бюджетна система України (п.1. ч.2 ст.92 Конституції України). Якщо утворення державного бюджету і використання його коштів здійснюють органи виконавчої влади, то розподіл бюджетних ресурсів - прерогатива Верховної Ради України. Парламент України також розглядає і приймає рішення щодо звіту про державний бюджет України.

Місцеві бюджети в Україні мають велике значення у фінансуванні соціальних потреб населення. Вони в значній частині забезпечують фінансовими ресурсами освіту, охорону здоров'я, культуру, житлово-побутові витрати та ін. З республіканського бюджету Автономної Республіки Крим фінансуються видатки на потреби, загальні для жителів Автономної Республіки Крим, а з обласних і районних бюджетів -- відповідно для жителів цих адміністративно-територіальних одиниць.

Виходячи з вищевикладеного, можна дати таке визначення: державний бюджет -- це встановлений законом на певний період основний фінансовий план (розпис) доходів і видатків централізованого фонду коштів держави, необхідних для здійснення її завдань і функцій.

У відповідності із статтею 2 Закону України «Про бюджетну систему України» бюджетна система України складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Згідно ст.95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами [11, с.28-30].

Бюджетна система України. “заснована на економічних відносинах, врегульованих правовими нормами, сукупність видів бюджетів, які існують на території держави” [ 11, с.31-32].

Поняття «бюджетна система» відображає тільки загальну структуру бюджетів в Україні, яка визначається адміністративно-територіальним устроєм і побудовою системи органів влади в Україні. Разом з тим Закон «Про бюджетну систему в Україні» ввів поняття «бюджетний устрій», яке відображає не лише систему бюджетів, а й взаємовідносини між ними [ 11, с.33-34].

Бюджетний устрій - це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України [1, с.68-69].

Таким чином, бюджетний устрій -- більш широке поняття, яке включає в себе бюджетну систему, взаємозв'язок між бюджетами і принципи їх функціонування. При цьому слід враховувати, що Україна є унітарною державою, хоча до її складу входить Автономна Республіка Крим; в той же час в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування, здійснення якого неможливе без власних місцевих бюджетів (значний вплив на це має Європейська Хартія місцевого самоврядування, до якої приєдналась Україна).

Сукупність всіх бюджетів, які входять до бюджетної системи України, складає зведений (консолідований) бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України. Слід зазначити, що зведені бюджети існують не тільки в масштабах України, але і в ланках нижчого рівня. До їх числа можна також віднести бюджет Автономної Республіки Крим, бюджети областей, бюджети районів, бюджети міст, які мають районний поділ [1, с.69-70].

Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим. При цьому слід мати на увазі, що така система бюджетів Автономної Республіки Крим не виходить за рамки бюджетної системи України. Згідно Конституції України Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і нормативно-правовове регулювання бюджетних і в цілому фінансових питань вона не здійснює.

Бюджет області об'єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет району об'єднує районний бюджет, бюджети міст районного значення, селищні та сільські бюджети.

Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міській, районній у місті Раді адміністративне підпорядковані інші міста, селища чи сільські населені пункти, бюджети цих міст, селищні, сільські бюджети об'єднуються відповідно у бюджеті міста або бюджеті району в місті, Радам яких підпорядковані населені пункти [1, с.70-72].

Згідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [Відомості Верховної Ради України (ВВР.1, ст.2]. бюджетом місцевого самоврядування (місцевим бюджетом) є план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування. Районні і обласні бюджети входять до числа місцевих бюджетів і є планами утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання. Разом з тим вони формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм. Тому районні і обласні бюджети займають проміжне становище між державними та сільськими, селищними, міськими бюджетами [1, с.73-74].

Бюджетний устрій України ґрунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності, самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

В Законі України «Про бюджетну систему України» [Відомості Верховної Ради (ВВР), Р.1, ст.4] не знайшла свого відбиття, але в фінансово-правовій літературі виділяється як принцип, спеціалізація показників доходів і видатків бюджетів. Цей принцип полягає у конкретному визначенні розмірів доходів за джерелами утворення і видатків за їх призначенням.

Закон визначає бюджетну класифікацію як “єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних”. Саме через бюджетну класифікацію здійснюється єдиний облік доходів і видатків, складається звітність про виконання бюджетів.

Структура бюджетної класифікації розробляється Кабінетом Міністрів України, а нова її структура була затверджена постановою Верховної Ради України від 12 липня 1996 року.

Бюджетна класифікація України складається з чотирьох розділів [1. с.135]:

Розділ І. Доходи бюджету; Розділ II. Видатки бюджету; Розділ III. Фінансування бюджету; Розділ IV. Державний борг.

Розділ І “Доходи бюджету” поділяється на групи, підгрупи, статті і під статті. Групи доходів -- це податкові надходження та неподаткові доходи, доходи від операцій з капіталом, офіційні трансферти і державні цільові фонди.

Розділ ІІ “Видатки”. Класифікація видатків бюджетів складається з функціональної, відомчої та економічної структури видатків.

Функціональна структура видатків бюджетів України визначає основні напрями державної діяльності [1. с.134-135]:

Державне управління; Міжнародна діяльність; Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу; Національна оборона і т.д. (всього 24 розділи). Розділи поділяються на підрозділи, тобто більш детальні частини. Наприклад, розділ «Державне управління» включає в себе 6 підрозділів: функціонування законодавчої влади, функціонування виконавчої влади, утримання Президента України та його апарату, утримання фінансових та фіскальних органів, загальне планування і статистичні служби, інші видатки на загальнодержавне управління. Підрозділи можуть мати цільові статті і види витрат. Економічна структура видатків групує видатки державного і місцевих бюджетів за їх економічним змістом. Вона поділяється на поточні видатки і капітальні видатки, а також на предметні статті, під статті та елементи витрат.

Розділ III «Фінансування бюджету» передбачає залучення коштів для фінансування видатків бюджету -- внутрішнє і зовнішнє фінансування.

У розділі IV «Державний борг» наводиться структура державного внутрішнього і зовнішнього боргу.

При визначенні бюджетної політики на 2010 рік, кількісних параметрів проекту бюджету логічним є висновок, що високо пріоритетними повинні бути завдання, про декларовані вищезазначеною стратегією соціально-економічного розвитку. Це максимальна концентрація ресурсів на вирішенні ключових завдань, які сприятимуть економічному зростанню, зниженню податкового навантаження шляхом скорочення кількості податків при одночасному підвищенні рівня їх стягнення, подальше реформування системи міжбюджетних відносин з метою формування ефективної територіальної економічної політики.

1.2 Державні доходи і податки

Кожний бюджет поділяється на дохідну і видаткову частини, які мають бути збалансовані між собою.

В дохідній частині бюджету передбачаються всі доходи, передбачені законодавством України (податки і неподаткові доходи). За соціально-економічними ознаками вони можуть бути поділені на:

доходи від господарської діяльності; доходи від використання природних ресурсів; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; доходи від банківської діяльності; доходи від реалізації дорогоцінних металів з державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; державне мито; митні платежі; збори та інші неподаткові доходи; доходи від приватизації; доходи від громадян тощо.

Такий загальний перелік доходів всіх ланок бюджетної системи України. Але основним бюджетним питанням є їх розподіл між окремими ланками всередині бюджетної системи.

Розподіл доходів належить до повноважень представницьких органів держави, оскільки це є одним з основних питань функціонування бюджетної системи України. Головну роль в цьому відіграє Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади в Україні. Верховна Рада встановлює постійний розподіл закріплених доходів між ланками бюджетної системи і щорічний перерозподіл регулюючих.

Основним завданням при розподілі доходів бюджетів є наділення кожного з державних органів -- суб'єкта бюджетного права -- таким об'ємом коштів, який міг би забезпечити виконання його завдань і функцій, передбачених Конституцією та законами України. При цьому повинні бути забезпечені збалансованість всіх бюджетів, зацікавленість місцевих органів у збільшенні бюджетних надходжень, запобігання касових розривів та інше, бездефіцитність бюджетів. Доходи кожного бюджету повинні бути найбільшою мірою пов'язані з підвідомчим господарством і соціальною сферою.

З врахуванням юридичного та економічного аспектів розподілу доходів між ланками бюджетної системи всі вони можуть бути поділені на закріплені і регулюючі.

До закріплених належать доходи, які постійно діючими нормативними актами віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у часі строк у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нормативі). Прикладами доходів, закріплених за Державним бюджетом України, можуть бути [2, с.50-52]:

надходження від зовнішньоекономічної діяльності, які повністю, на невизначений строк закріплені за загальнодержавним бюджетом;

плата за землю, яка дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України, та інші.

Закріплені доходи створюють основу дохідної бази кожного бюджету. Але для повного покриття потреб кожного з бюджетів їх недостатньо і тому кожен з бюджетів (крім державного) необхідно врегулювати за допомогою інших дохідних джерел. Оскільки потреба в доходах кожного з бюджетів часто змінюється, то держава щорічно здійснює бюджетне регулювання -- щорічний перерозподіл коштів всередині бюджетної системи з метою збалансування всіх бюджетів. Досягається це за допомогою регулюючих доходів та інших методів.

Регулюючі доходи -- це передбачені в законі про державний бюджет або в рішенні про бюджет представницьких органів доходи бюджетів, які щорічно перерозподіляються між різними ланками бюджетів. Розмір частини кожного з доходів, яка передається у бюджет нижчого рівня, визначається, виходячи з потреб цього бюджету, і може щорічно змінюватись. Так, в 2007р. як регулюючі доходи були використані акцизний збір (50 відсотків його передавались до бюджетів областей, міст Києва і Севастополя), прибутковий податок з громадян та ін. Але вже в Законі про Державний бюджет України на 2008 р. було дано перелік всіх доходів, які в повному обсязі або частково надійдуть до державного бюджету і перелік доходів, які надійдуть до бюджетів Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя. Таким чином було здійснене бюджетне регулювання, тобто забезпечення вказаних бюджетів дохідною базою [2, с.53-55].

Але при нестачі коштів для збалансування бюджетів держава може використати і такий метод бюджетного регулювання як дотації, субвенції, субсидії, які можна назвати єдиним терміном - трансферти. Цей метод застосовується у багатьох країнах світу. Щоправда, в законодавстві України ці терміни лише згадуються без розкриття їх суті, але, використовуючи світовий досвід, фінансово-правова наука виробила їх поняття.

Дотація являє собою певну суму грошових коштів, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня для покриття його дефіциту. Вона має загальний характер і не підлягає поверненню до бюджету вищого рівня (сам термін походить від латинського слова dotatio - дар). На відміну від дотації субвенції і субсидії мають цільовий характер і це передбачає, що у випадках їх невикористання або використання не за цільовим призначенням вони мають бути повернені до бюджету, з якого були надані. Різниця між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція передбачає як обов'язкову умову участь у виділенні коштів на певні цілі з бюджетів нижчого рівня поряд з сумою субвенції, а для субсидії це не обов'язково. Але у випадках невикористання або використання не за цільовим призначенням субвенції і субсидії мають бути повернені до бюджету, з якого вони були виділені. Законом про державний бюджет України на 2008р. було передбачено виділення дотацій республіканському бюджету Автономної Республіки Крим, обласним та міському (міста Севастополя) бюджетам (всього їх 22) на загальну суму 2 502 213 тис. гривень на фінансування видатків, що не покриваються власними та закріпленими доходами [2, c.56-58].

Таким чином, як випливає з викладеного вище, державний бюджет України складається із закріплених доходів, а республіканський автономної республіки Крим та місцеві бюджети -- з трьох [2, с.62-65]:

власних джерел, які надходять від об'єктів, що є їх власністю; закріплених доходів, тобто доходів, які постійно закріплені за ними; доходів, що надійшли в порядку бюджетного регулювання (процентних відрахувань, дотацій, субвенцій, субсидій).

Крім цього, вони можуть на власний розсуд і запозичувати кошти. Органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства можуть випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, отримувати позички з інших бюджетів на покриття тимчасових касових розривів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кредити в банківських установах. Ще одним джерелом фінансування видатків з цих бюджетів є позабюджетні цільові (у тому числі валютні) фонди коштів. Органи місцевого самоврядування мають право, за рішенням зборів громадян за місцем їх проживання, запроваджувати місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування.

Проект бюджетного кодексу змінює розподіл доходів міх рівнями бюджетної системи. Проаналізуємо можливі зміни в податкових доходах місцевих бюджетів на прикладі даних про виконання бюджету України в 2008 і 2009 роках (табл.1.1).

Таблиця 1.1 Доходи місцевих бюджетів, передбачені проектом бюджетного кодексу України [8, c.3]

	2008	2009	2008	2009
	млн. грн.	млн.грн.	% ВВП	% ВВП
Податки на виконання власних повноважень
Місцеві податки і збори	392,1	441,5	0,38	0,35
Податок на промисел	12,41	13,8	0,01	0,01
Податки на виконання делегованих повноважень
Прибутковий податок з громадян	3570,6	4434,4	3,48	3,49
Плата за землю	1114,9	1090,3	1,09	0,86
Плата за видачу ліцензій та сертифікатів	68789,6	5763,3	0,07	0,00
Плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності	13,1	11,3	0,01	0,01
Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності	255,9	294,5	0,25	0,23
Державне мито	108,3	88,5	0,11	0,07
Плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі горілчаними і тютюновими виробами	34,6	100,0	0,03	0,08
Надходження від адміністр. штрафів	89,7	99,0	0,09	0,08
Доходи від податків на виконання делегованих повноважень	5255,9	6123,8	5,12	4,82

У 2008-2009 роках доходи від місцевих податків і зборів, а також податку на промисел становили менш ніж 0,4% ВВП (табл.1.1). Власні надходження бюджетних установ -- це новий вид бюджетних доходів, який з'явився в 2010 році і досягає в місцевих бюджетах 0,3% ВВП.

Отже, на виконання власних повноважень місцеві бюджети України можуть витрачати близько 0,7% ВВП, або менш як 8% витрат у 2009. Якщо виходити з доходів, які згідно з проектом бюджетного кодексу України закріплюються за місцевими бюджетами, то понад 90% бюджетних компетенцийних органів місцевого самоврядування припадатимуть на делеговані повноваження.

Для фінансування делегованих повноважень передбачається використовувати спеціальні податки і збори, що утворюють так званий «кошик доходів». До його складу включено: прибутковий податок з громадян, податок на землю, плату за ліцензії та сертифікати, що видаються місцевими органами влади (в тому числі - ліцензії на право роздрібної торгівлі горілчаними і тютюновими виробами), плату за торговельний патент і державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, надходження від адміністративних штрафів, а також штрафів і санкцій за порушення податкового законодавства. Надходження від доходів, які формують «кошик доходів» і призначені для виконання делегованих повноважень, у 2008 і 2009 становили близько 5% ВВП, тоді як загальна сума доходів місцевих бюджетів, наприклад, у 2009 -- 10,35% ВВП. Таким чином, доходи місцевих бюджетів від податків і зборів зменшуються приблизно наполовину. Внаслідок перерозподілу податків, що зараховуються до державного і місцевих бюджетів, останні втрачають серйозні податкові гарантії: із загальної кількості податків місцеві бюджети одержують тільки прибутковий податок із громадян, податок на землю і місцеві податки. Фінансування делегованих повноважень значною мірою здійснюватиметься за рахунок трансфертів з державного бюджету.

Обласні бюджети взагалі не отримують твердих податкових гарантій їх доходи визначено як 25% від «кошика доходів», які збираються на території області, та трансфертів з державного бюджету, а також із місцевих бюджетів міст, сіл і селищ на виконання «спільних програм». У проекті не обґрунтовано, чому саме 25% доходів і чому фінансування спільних програм має відбуватися за рахунок трансфертів з неясними умовами їх надання? Якщо реалізація спільних програм - добровільне рішення органів місцевого самоврядування, то їх фінансування може здійснюватися шляхом пайової участі на договірній основі. Якщо ж обласні Ради несуть відповідальність за надання жителям області якихось суспільних благ, то прийняття відповідних рішень має входити до їх компетенції, а за обласними бюджетами повинні закріплюватися податки, необхідні для цього [10, с.2].

В останні роки частка місцевих бюджетів у доходах зведеного бюджету (без трансфертів) постійно знижується. У 2008 вона досягала 45,7%, у 2009 - близько 40%, а в 2010 -- менш ніж 30%. Проект бюджетного кодексу України є ще одним кроком у цьому напрямі. У 2011 році частка місцевих бюджетів у податкових доходах знижується майже до 29% [9, с.4].

Бюджетне регулювання -- це щорічний перерозподіл коштів всередині бюджетної системи з метою збалансування всіх бюджетів на рівні, необхідному для виконання кожним місцевим органом своїх завдань і функцій. Бюджетне регулювання здійснюється кожним представницьким органом щодо бюджетів безпосередньо нижчого рівня, тобто обласні ради регулюють районні і міські (міст обласного підпорядкування) бюджети, районні ради -- селищні, сільські, міські (міст районного підпорядкування) бюджети, міські Ради -- бюджети районів в містах. Верховна Рада України, яка здійснює розподіл бюджетних коштів, при цьому регулює обласні, міські (міст Києва і Севастополя) бюджети, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим. Верховна Рада автономної республіки Крим регулює бюджети районів, які входять до її складу [12, с.31-33].

Розмежування доходів в процесі бюджетного регулювання здійснюється з урахуванням економічного, соціального, екологічного, природного стану відповідних областей, районів та населених пунктів.

У процесі бюджетного регулювання застосовуються методи, зміст яких вже був викладений вище: процентні відрахування від регулюючих доходів, дотації, субвенції, субсидії. Їх перелік і розміри визначаються в кожному році окремо.

У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законом про державний бюджет. Закон «Про бюджетну систему України» дає перелік доходів кожної з ланок бюджетної системи України, доходів, які в порядку, на умовах і в межах, встановлених законами України, зараховуються у районні, міські (міст обласного підпорядкування) бюджети.

На 2011 рік заплановано зібрати «живими грошима» податків, що становитимуть 28,2% ВВП. З метою загальної оцінки цих параметрів досить звернутися до даних, які ілюструють динамічний ряд доходів консолідованого бюджету протягом останніх років. За період 2005-2009 років цей ряд характеризувався такими даними: 30,3%, 28,2, 30,1, 27,8, 25,4% від ВВП. На 2010 рік цей показник становив -- 26,5 % ВВП. При цьому базисний індекс ВВП у відношенні до 2000 в періоді, що аналізується, становив відповідно 47,8%, 43,0%, 41,6%, 40,9%, 40,5% та у 2000 -- 42,5%. Таким чином, проектом бюджету на 2011 рік передбачено зростання рівня доходів бюджету до ВВП на 1,7% при зростанні номінального ВВП згідно зі стратегічними завданнями -- на 4%. Для визначення реальності подібних бюджетних орієнтирів проаналізуємо рівень виконання планових показників Зведеного бюджету України [16, с.104-106].

Наведені в таблиці 1.2 дані свідчать, що в середньому за даний період рівень виконання планових показників доходної частини бюджету становив близько 92%. Водночас при хронічному невиконанні бюджету планові надходження на наступний рік необґрунтовано підвищувалися. Зокрема, план 2009 становив від виконання плану 2008 120%, а план 2010 від виконання планових показників 2009 - майже 129%. Відрив від реальних можливостей призводить і до невиконання витратної частини бюджету. Тобто задеклароване зниження податкового навантаження в дійсності не підтверджене бюджетними параметрами.

Дані таблиці доводять, що напруженість планових показників в останні роки зменшується. Якщо в 2010 році плановий показник виконання дохідної частині бюджету зріс на 6%, то у 2011 -- лише на 4%. Однак з огляду на рівень виконання планових показників навіть такий сценарій розвитку виглядає нереальним. Так, за 2010 рік надходження доходів бюджету України, які контролюються ДПА, становили всього 53% [16, с.107-110].

Таблиця 1.2 Динаміка виконання доходної частини Зведеного бюджету України у 2005-2010 роках [14, с.15]

Показники	2005	2006	2007	2008	2009	2010
План, млн.грн.	22326	34391	30429	29762	34252	41694
Виконання, млн.грн.	20690	30142	27441	28441	32340	-
Виконання плану, %	92,7	87,6	90,2	95,6	94,4	-
План у відношенні до виконання попереднього року, %	426,8	166,2	101,0	108,5	120,4	128,9

Небезпідставні сумніви також щодо реальності надходжень до бюджету, що очікуються від приватизації державного майна. Згідно з початковим прогнозом останні передбачалися в розмірі, що перевищував 9 млрд.грн. або 17% від запланованих доходів бюджету. При зіставленні цієї величини з існуючою грошовою масою є підстави говорити про відсутність у державі такої кількості вільних грошей. Надія на іноземного інвестора в умовах великої кількості стримуючих факторів також виглядає нереальною. Щодо уточнених обсягів надходжень від приватизації державного майна (7-5 млрд.грн.), то варто лише нагадати, що в січні-липні 2010 року до Зведеного бюджету з цього джерела надійшло 1,2 млрд.грн., що становить 5,2% доходів бюджету. Звідси досить проблематичним є виконання витратних зобов'язань бюджету, зокрема статті капітальних вкладень. Адже 1/4 надходжень від приватизації має спрямовуватися на пріоритетне фінансування капітальних вкладень. Разом з тим, як відзначається в посланні президента до Верховної Ради України, досягнення стратегічної мети -- стабільного соціально-економічного розвитку -- потребує нарощування інвестиційних ресурсів, послідовного збільшення частки капітальних вкладень у ВВП [14, с.15-16].

Діюча сьогодні в Україні система місцевих податків і зборів не відповідає згаданим вимогам. Так, дані таблиці 1.3 свідчать про те, що за період 2008-2010 років на 18% зменшилися надходження місцевих податків і зборів. Майже вдвічі скоротилися обсяги вилучень у місцеві бюджети в Сумській, Київській, Черкаській, Луганській та інших областях [14, с.15-17].

Таблиця 1.3Структура надходження місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів протягом 2008-2010 років за областями [22, с.24]

Найменування областей	2008	2009	2010	Темп зростання
	всього, млн. грн.	питома вага,%	всього, млн. грн	питома вага,%	всього, млн. грн.	питома вага,%	2008-2010,%
АР Крим	15997	4,1	19986,85	4,5	16052,64	5	100,3
Вінницька	11155	2,8	11527,2	2,6	7712,34	2,4	69,1
Дніпропетровська	29060	7,4	31977,27	7,2	19488,67	6	67,1
Донецька	37017	9,4	42379,24	9,6	23603,72	7,3	63,8
Житомирська	8638	2,2	9306,51	2,1	7550,62	2,3	87,4
Закарпатська	5206	1,3	6999,68	1,6	5739,44	1,8	110,2
Запорізька	21312	5,4	22135,59	5	14138,77	4,4	66,3
Івано-Франківська	7619	1,9	7928,27	1,8	6108,25	1,9	80,2
Київська	10258	2,6	10698,47	2,4	6190,99	1,9	60,4
Кіровоградська	5923	1,5	6338,73	1,4	4706,81	1,5	79,5
Луганська	19656	5	21103,42	4,8	11764,64	3,7	59,9
Львівська	19536	5	21938,55	5	14354,95	4,5	73.5
Миколаївська	7168	1,8	8963,21	2	6318,01	2	88,1
Одеська	21783	5,6	29183,03	6,6	23831,63	7,4	109,4
Полтавська	13669	3,5	15528,42	3,5	10553,96	3,3	77,2
Рівненська	6952	1,8	7782,11	1,8	5337,24	1,7	76,8
Сумська	7686	2	8264,17	1,9	3873,15	1,2	50,4
Тернопільська	4616	1,2	5539,43	1,3	3542,68	1,1	76.7
Харківська	32944	8,4	38007,73	8,6	25357,21	7,9	77,0
Херсонська	6738	1,7	7860,64	1,8	6263,3	1,9	93,0
Хмельницька	15797	4	14916,13	3,4	12890,31	4	81,6
Черкаська	8743	2,3	8904,63	2	5459,99	1,7	62,4
Чернівецька	9358	2,4	9175,68	2	10263.3	3,2	109,7
Чернігівська	9093	2,3	9244,69	2	6358,75	2	69,9
Киів	42389	10,8	51137,81	11,6	51110,95	15,9	120,6
Севастополь	4027	1,1	4437,89	1	3970,25	1,2	98,6
Всього	392036	100	442266,6	100	321596,9	100	82,0

Таким чином, нині місцеві податки і збори в Україні практично не виконують ні фіскальної, ні регулюючої функції, оскільки місцеві ради, насамперед наймасовіші - сільські і селищні, - що становлять 91% від загальної кількості місцевих рад, не мають жодного більш-менш серйозного об'єкта оподаткування.

1.3 Державні витрати

Виконання будь-яких функцій держави потребує прямих витрат фінансових ресурсів. Тому витрати держави -- це одна з важливих сторін фінансової діяльності держави, яка безпосередньо пов'язана з її діяльністю по мобілізації коштів у державний та місцеві бюджети і державні цільові фонди.

Державні витрати -- це складова частина фінансових відносин, яка полягає у безперервному цільовому використанні державних грошових ресурсів, що накопичуються у [19, с.17-18]:

Державному бюджеті та місцевих бюджетах; державних і місцевих бюджетних та позабюджетних фондах; власних фондах державних і комунальних підприємств, установ та організацій з метою виконання загальнодержавних функцій, фінансування державної та комунальної соціальної і культурної сфер, державних цільових програм, а також фінансування розширення виробництва окремих державних та комунальних підприємств, установ, організацій у відповідності з чинним законодавством держави.

Сукупність всіх видів видатків держави складає систему державних видатків. В цю систему входять [19, с.18-19]:

Видатки держави, що здійснюються з державного бюджету; видатки держави, що здійснюються з місцевих бюджетів усіх рівнів; видатки держави, що здійснюються з бюджетних та позабюджетних централізованих державних та місцевих фондів; видатки державних та комунальних підприємств, організацій та установ.

У фінансовому праві державні видатки виділені в окремий інститут державних видатків, який утворюється фінансово-правовими нормами, що регулюють суспільні відносини щодо витрачання державних та комунальних грошових ресурсів.

Державні видатки визначаються функціями та економічним станом держави. В період переходу до ринкової економіки суттєво змінюється структура державних видатків -- їх склад та обсяги. Це пов'язано, в першу чергу, з появою комунальної форми власності, подальшим збільшенням сектора економіки, що базується на недержавній формі власності, проведенням реформи цінової політики держави, а також з поступовим скороченням дотаційного фінансування цілих галузей народного господарства та збільшенням використання методів цільового фінансування державних програм.

Державні видатки здійснюються шляхом фінансування.

Фінансування державних видатків -- це плановий, цільовий, безповоротний й безвідплатний відпуск грошових коштів, який виконується з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій (оборона країни, управління діяльністю держави тощо), а також для утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов'язань держави з додержанням режиму економії при постійному здійсненні контролю.

Фінансування здійснюється із різних джерел: бюджетів різних рівнів, позабюджетних цільових фондів, власних коштів державних та комунальних підприємств. В залежності від джерел фінансування можна виділити такі його види: бюджетне фінансування, самофінансування та державне кредитування.

Бюджетне фінансування -- це фінансування, що проводиться за рахунок бюджетних коштів, тобто це безповоротний, безвідплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій, функцій місцевого самоврядування та забезпечення функціонування бюджетних підприємств, установ, організацій [21, с.24-25].

Самофінансування використовується для покриття видатків державних та комунальних підприємств за рахунок їх власних фінансових ресурсів.

Основними суб'єктами фінансування є державні органи, підприємства, установи та організації державної та комунальної форми власності. Останні поділяються на такі, що фінансуються з бюджету частково або повністю. В залежності від суб'єктів можна виділити дві форми проведення фінансування. При першій формі з бюджетних або відомчих джерел покривається лише частина видатків суб'єкта фінансування. Решта -- більша частина видатків -- покривається за рахунок його власних або кредитних коштів, тому основним принципом першої форми фінансування є оптимальне поєднання використання власних, кредитних та бюджетних коштів при фінансуванні видатків. Ця форма застосовується при фінансуванні державних програм та державних і комунальних підприємств, які мають економічну і фінансову самостійність, отримуючи власні прибутки (прикладом є госпрозрахункові державні та комунальні підприємства). Для таких підприємств бюджет не є основним джерелом покриття видатків [22, с.25-28].

При другій формі фінансування з бюджетних джерел проводиться повне покриття всіх видатків суб'єкта фінансування. Ця форма використовується при фінансуванні діяльності державних органів, обороноздатності країни, утриманні соціальної сфери, а також діяльності державних та комунальних підприємств, установ та організацій, які не мають своїх доходів (на відміну, наприклад, від госпрозрахункових підприємств).

Державні або комунальні підприємства, установи та організації, видатки яких повністю фінансуються з бюджету, називаються бюджетними.

Виділення коштів з бюджету на забезпечення діяльності апарату законодавчої та виконавчої влади, управління, суду й прокуратури, обороноздатності країни, на утримання соціально-культурної сфери, а також державних та комунальних підприємств, установ та організацій, які не мають своїх доходів (бюджетних установ), здійснюється шляхом кошторисно-бюджетного фінансування.

Кошторисно-бюджетне фінансування -- це метод безповоротного, безвідплатного відпуску грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету, на основі фінансових планів -- кошторисів витрат [19, с.17-19].

За цим методом фінансується майже вся невиробнича сфера суспільства, що базується на державній або комунальній формі власності (бюджетна сфера). Обсяг передбачуваних витрат згідно з кошторисами закріплюється в бюджетах, які приймаються на відповідних рівнях -- у державному бюджеті, бюджеті Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетах.

Незалежно від джерел покриття видатків, фінансування здійснюється на основі таких принципів: плановості, безповоротності та безвідплатності, цільового спрямування коштів та їх ефективного використання та здійснення постійного контролю за їх використанням, фінансування в міру виконання планів, оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел, додержання режиму економії [14, с.15-17].

Принцип безповоротності та безвідплатності фінансування державних видатків означає виділення суб'єкту фінансування коштів без прямого їх повернення державі та без внесення будь-якої платні за отримання цих коштів.

Принцип цільового спрямування фінансування державних витрат полягає у тому, що кошти плануються, відпускаються та використовуються на чітко визначені нормативними та індивідуально-плановими фінансовими актами цілі та заходи: виплата заробітної плати, поточні видатки, видатки розвитку тощо.

Принцип фінансування в міру виконання планів означає, що кошти виділяються не автоматично, а у відповідності з фактичним виконанням робіт, кількісними та якісними показниками, що зумовлюють обсяги витрат на конкретні цілі в момент виникнення реальної потреби у наданні коштів. Завдяки цьому принципу грошові ресурси можуть перебувати у постійному обігу. Виконання цього принципу чітко прослідковується при фінансуванні капіталовкладень та капітальних ремонтів, де, в разі невиконання планів використання коштів, невикористані грошові ресурси враховуються при наданні бюджетних коштів на наступний період.

Принцип оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів полягає в тому, що під час визначення обсягу фінансування спочатку враховується наявність та можливість використання суб'єктом фінансування власних коштів або скорочення власних видатків, потім -- можливість отримання ним банківських кредитів і лише при об'єктивній неможливості покриття видатків з вищезазначених джерел вирішується питання про виділення бюджетного або відомчого фінансування. Цей принцип застосовується на стадії планування, розподілу та використання державних ресурсів при покритті поточних видатків та капіталовкладень.

Принцип додержання режиму економії застосовується на стадії фактичного використання коштів і проявляється у раціональному використанні трудових та матеріальних ресурсів, використанні новітніх ресурсозберігаючих технологій, підвищенні норм виробітку сировини та природних ресурсів тощо.

При дефіциті бюджету та інфляції додержання перелічених принципів фінансування є особливо необхідним, а відступ від них веде до таких тяжких наслідків, як виникнення проблеми неплатежів та зростання заборгованості держави по фінансуванню тих чи інших витрат (зарплат, пенсій, капіталовкладень тощо). Тому особливої ваги набирає принцип здійснення постійного контролю за використанням всіх видів державних ресурсів. Контроль дає можливість з'ясувати помилки та недоліки у фінансовій діяльності держави та вжити заходів для їх усунення. Він також дає інформацію для перспективного та поточного планування державних видатків під час визначення оптимальних обсягів коштів і їх цільового спрямування.

Суть держави і державного бюджету полягає в тому, щоб задовольняти загальносуспільні інтереси і потреби. Тому ст.95 Конституції України встановлює, що «виключно законом про державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків». Сам характер загальносуспільних потреб теж визначається в ряді статей Конституції. Такий гуманістичний зміст конституційних положень визначає і склад видатків державного і місцевих бюджетів. Структура їх відображається в бюджетній класифікації України (розділ II) і в щорічному Законі про державний бюджет України. При всій різноманітності в розмірах щорічних асигнувань слід все ж відзначити, що значну їх частину складають видатки на соціальний захист, соціально-культурні заходи та ін. [Конституції України, с.95].

Загальні начала правового регулювання видатків бюджетів встановлені в розділі 3 закону «Про бюджетну систему України». Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Законом про державний бюджет України. Відповідно кошти республіканського бюджету автономної республіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Верховною Радою автономної республіки Крим, місцевими радами. До державного бюджету України не включаються видатки, які не передбачені законами України. Зміст цієї статті вказує на юридичне значення законів і рішень про бюджет, а також про значення принципу законності в сфері видатків бюджетів. Розподіл видатків між бюджетами здійснюється відповідно до закону України «Про бюджетну систему України». Закон категорично забороняє використання бюджетних коштів для фінансування позабюджетних фондів, які можуть бути утворені за рахунок надходжень від необов'язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, інших не бюджетних джерел [12, с.31-33].

Видатки бюджетів усіх ланок групуються за предметною ознакою відповідно до бюджетної класифікації України. Але визначається функціональний поділ видатків всіх бюджетів на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки -- це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, які діють на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі вказаних вище об'єктів з зазначенням всіх факторів, які вплинули на обсяг видатків [16, с.104-107].

До складу видатків розвитку належать витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови господарства України, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Склад і структура видатків державного і місцевих бюджетів визначаються багатьма факторами, зокрема їх предметною спрямованістю (в загальному вигляді вона відображена в бюджетній класифікації), економічним змістом та ін. Але в будь-якому випадку державі при розподілі видатків доводиться вирішувати питання про пріоритетність об'єктів фінансування. Оскільки Україні, як і будь-якій іншій державі світу, недостатньо грошових коштів для фінансування всіх потреб, то процес планування видатків зводиться до проблеми вибору між конкуруючими потребами. В цьому, крім суто юридичних факторів, велике значення мають економічні, які випливають з конкретних умов певного періоду.

При розподілі видатків між окремими ланками бюджетної системи України загальними, принциповими положеннями є значимість, підвідомчість, підпорядкованість тих чи інших об'єктів фінансування, їх територіальне розміщення та інші. Закон України «Про бюджетну систему України» встановлен перелік видатків основних ланок бюджетної системи України. Цей перелік разом з бюджетною класифікацією є основою структури видатків щорічного державного бюджету України.