Оцінка та діагностика фінансового стану підприємства

85,3

106

255

169,7

П2 - відносно термінові борги

563,2

1590

1648

1084,8

П3 - середньотермінові борги

420

21

1

-419

П4 - довготермінові борги і безстрокові пасиви

3800,2

3645

3261

-539,2

Порівняння груп активів і пасивів

А1 і П1

>

>

<

 

А2 і П2

>

>

>

А3 і П3

<

>

>

А4 і П4

<

<

<

Зробивши аналіз ліквідності балансу підприємства, можемо зробити висновок, що дане підприємство є відносно ліквідним, проте в 2008 році воно є абсолютно ліквідним, оскільки співвідношення між групами активів та пасивів відповідає нормативним значенням.

Абсолютно ліквідні активи приймали тенденцію до падіння, порівняно з 2007 роком, в 2009 році вони знизилися на 24,7 тис. грн. Швидколіквіцдні активи в 2009 році зросли на 524,3 тис. грн., порівняно з 2007 роком. Важколіквідні активи та активи з середнім рівнем ліквідності - спадали протягом аналізованого періоду.

Найбільш термінові та відносно термінові борги протягом аналізованого періоду мали тенденцію до зростання. Середньотермінові та довготермінові борги і безстрокові пасиви - спадали, що свідчить про покращення стану підприємства.

Таблиця 2.3

Оцінка платоспроможності

№ п/п	Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Відхилення 2009 р. від 2007 р., +/-
1.	Коефіцієнт покриття (поточної ліквідності)	1,45	1,18	1,07	-0,37
2.	Коефіцієнт швидкої платоспроможності (ліквідності)	2,24	1,07	1,02	-1,21
3.	Коефіцієнт абсолютної платоспроможності (ліквідності)	0,41	0,06	0,13	-0,29
4.	Коефіцієнт покриття запасами	0,03	0,03	0,02	-0,01
5.	Коефіцієнт покриття чистим грошовим потоком	0,09	-0,09	0,07	-0,02
6.	Коефіцієнт покриття запасами і чистим грошовим потоком:	0,12	-0,07	0,10	-0,03
7.	Питома вага дебіторської заборгованості в оборотних активах	15,24	21,61	24,02	8,78
8.	Забезпеченість активів готовими засобами платежу	5,50	2,01	4,70	-0,79
9.	Забезпеченість оборотних активів готовими засобами платежу	17,53	5,35	11,94	-5,60
10.	Коефіцієнт автономії	0,78	0,66	0,62	-0,16

Аналіз платоспроможності показав, що всі показники знаходяться в рамках нормативних значень. Лише в 2007 році деякі показники не відповідали нормативним значенням, що свідчить про неплатоспроможність підприємства в 2007 році. Також ми проаналізували, що в аналізований період підприємство могло погасити в середньому 20% кредиторської заборгованості.

Коефіцієнт покриття протягом періоду знижується в динаміці, це свідчить про те, якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечені поточними активами. В порівнянні з 2007 роком, в 2009 році цей показник менший на 0,01.

Забезпеченість активів готовими засобами платежу протягом аналізованого періоду приймала хаотичний характер, проте в середньому становить 4%. Оборотні активи забезпечені в середньому на 12%, але в порівнянні з 2007 роком, в 2009 році вони були забезпечені менше на 5,6 %.

Таблиця 2.4

Аналіз оборотності оборотних коштів

№ п/п	Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Відхилення 2009 р. від 2007 р., +/-
1.	Коефіцієнт оборотності запасів	2,01	2,22	2,90	0,88
2.	Час обороту запасів, днів	178	161	124	-54
3.	Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості	18,65	13,21	10,60	-8,05
4.	Час обороту дебіторської заборгованості, днів	19	27	33	14
5.	Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості	3,94	1,87	1,51	-2,43
6.	Час обороту кредиторської заборгованості, днів	91	192	238	147
7.	Тривалість операційного циклу, днів	198	189	158	-40
8.	Тривалість фінансового циклу, днів	106	-3,42	-80	-186

Проаналізувавши оборотні кошти можна зробити висновок, що тривалість операційного циклу становить 160 - 200 днів, це свідчить про період, який необхідний для виробництва, продажу та оплати продукції підприємства. Тривалість операційного циклу приймає відємне значення, що є несприятливим для діяльності підприємства. Час обороту запасів становить 124 - 178 повних дні, це свідчить про період, протягом якого запаси перетворюються в реалізовані товари. Період оборотності дебіторської заборгованості становить 19 - 33 дні, це приблизно становить розрахункову кількість днів для погашення кредиту, взятого дебіторами. Період оборотності кредиторської заборгованості становить 91 - 238 дні, і показує кількість днів, необхідних для погашення кредиту, отриманого від постачальників.

Таблиця 2.5

Оцінка власного оборотного капіталу та аналіз маневреності

№ п/п	Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Відхилення 2009 р. від 2007 р., +/-
1.	Власні оборотні кошти, сформовані за рахунок стійких пасивів	476,80	327,00	137,00	-339,80
2.	Маневреність оборотних активів	0,31	0,16	0,07	-0,24
3.	Маневреність власних оборотних коштів	0,56	0,33	1,77	1,21
4.	Маневреність запасів	0,49	0,26	0,16	-0,32
5.	Маневреність швидко ліквідних активів	0,87	0,43	0,12	-0,76

Провівши оцінку власного оборотного капіталу та аналіз маневреності можна дати висновок, що власний оборотний капітал сформований за рахунок стійких пасивів.

Всі показники відповідають нормативним значенням, але не в повній мірі. Показники маневреності оборотних активів та маневреності швидко ліквідних активів - більше нуля але спадає в динаміці. Показник маневреності запасів - спадає в динаміці, не відповідає нормативному значенню, оскільки він має бути більше одиниці та зростати в динаміці. Показник маневреності власних оборотних коштів відповідає нормативному значенню, що свідчить про вільне маневрування частини власного оборотного капіталу.

Таблиця 2.6

Оцінка фінансової стійкості за аналізом фінансування запасів

Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Відхилення 2009 р. від 2007 р., +/-
Джерела фінансування запасів
Власні кошти	476,80	327,00	137,00	-339,80
Довгострокові пасиви	476,80	445,00	216,00	-260,80
Основні джерела	896,80	445,00	216,00	-680,80
Вартість запасів
Власні кошти	981,60	1251,00	850,00	-131,60
Довгострокові пасиви	981,60	1251,00	850,00	-131,60
Основні джерела	981,60	1251,00	850,00	-131,60

Оцінка фінансової стійкості за аналізом фінансування запасів показала, що підприємство належить до кризового типу фінансової стійкості, тобто підприємство знаходиться на межі банкрутства.

Таблиця 2.7

Коефіцієнтний аналіз фінансової стійкості

№ п/п	Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Відхилення 2009 р. від 2007 р., +/-
1.	Коефіцієнт автономії	0,78	0,66	0,62	-0,16
2.	Коефіцієнт заборгованості	0,22	0,34	0,38	0,16
3.	Коефіцієнт фінансової залежності	1,28	1,52	1,62	0,34
4.	Співвідношення власного і позикового капіталу	3,56	1,92	1,60	-1,95
5.	Коефіцієнт фінансового лівериджу	0,00	0,04	0,03	0,03
6.	Коефіцієнт структури позикового капіталу	0,00	0,07	0,04	0,04
7.	Коефіцієнт структури залученого капіталу	0,00	1,18	1,01	1,01
8.	Співвідношення короткострокової та довгострокової заборгованості фінансового характеру	0,00	0,00	0,00	0,00
9.	Темп накопичення власного капіталу	0,98	0,93	0,90	-0,08
10.	Темп накопичення фінансової заборгованості	1,53	2,62	1,10	-0,43
11.	Співвідношення темпів накопичення власного капіталу та фінансової заборгованості: розрахунок	0,64	0,35	0,82	0,18
12.	Частка власного капіталу у стійких пасивах	3,56	2,08	1,67	-1,88
13.	Частка довгострокового позикового капіталу у стійких пасивах	1,00	1,07	1,04	4,15
14.	Співвідношення капіталізованих коштів і власного оборотного капіталу	8,85	11,15	23,80	14,95
15.	Маневреність власного капіталу	0,13	0,09	0,04	-0,08

Коефіцієнтний аналіз фінансової стійкості показав, що частка власного капіталу у стійких пасивах становить 1,67 - 3,56, це свідчить, що підприємство фінансово нестабільне. Темп накопичення власного капіталу становить приблизно 1, темп накопичення фінансової заборгованості становить 1,10 - 2,62. Для нормального функціонування підприємства темп накопичення фінансової заборгованості повинен бути менший за темп накопичення власного капіталу. Показник маневреності власного капіталу протягом аналізованого періоду знижується, це свідчить про те, що власний капітал не гнучкий, тобто він не може легко змінюватись на оборотність підприємства або виробництва.

Таблиця 2.8

Оцінка рентабельності та ділової активності

№ п/п	Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Відхилення 2009 р. від 2007 р., +/-
1.	Рентабельність операційної діяльності	0,03	-0,04	-0,02	-0,05
2.	Продуктивність праці	4,05	3,70	7,13	3,08
3.	Валова рентабельність продаж	0,34	0,48	0,24	-0,11
4.	Операційна рентабельність продаж	-0,02	-0,05	-0,07	-0,05
5.	Чиста рентабельність продаж	-0,02	-0,06	-0,05	-0,03
6.	Фондовіддача основних засобів	1,03	1,42	2,30	1,27
7.	Рентабельність основних засобів	-1,56	-5,17	-6,68	-5,12
8.	Рентабельність активів	-2,29	-8,30	-11,04	-8,75
9.	Рентабельність власного капіталу	-2,00	-7,85	-10,84	-8,84
10.	Доходність перманентного капіталу	-0,01	-0,06	-0,09	-0,08
11.	Коефіцієнт генерування доходів	-0,67	-3,80	-5,40	-4,73
12.	Коефіцієнт стійкості економічного зростання	-0,08	-0,16	-0,29	-0,21
13.	Оборотність активів	0,70	0,88	1,39	0,69
14.	Оборотність власного капіталу	0,90	1,34	2,26	1,36
15.	Коефіцієнт оборотності оборотних коштів	2,84	2,85	2,55	-0,30
16.	Час обороту оборотних коштів	126	126	141	15
17.	Коефіцієнт закріплення оборотних коштів	0,35	0,35	0,39	0,04

За оцінкою даних показників, можна зробити висновки, майже всі показники мають від'ємне значення, і це говорить про те, що дане підприємство не є рентабельним і на підприємстві є недостатність грошових коштів, цей показник більше нуля, а нормативне значення - менше.

2.3 Діагностика фінансової кризи підприємства

Наприкінці 2008 року переважна більшість українських підприємств та громадян зустрілись з поняттями які отримали назву «криза», «кризові явища», «рецесія економіки» та ін.. Дійсно, в понятті «криза» небагато приємного та багатообіцяючого, тим більше що економіка нашої країни та вітчизняні підприємства фактично вперше зіткнулися з таким масштабним явищем, як «світова економічна криза».

З точки зору світової практики, криза - це нормальне, закономірне, циклічне явище, та головне питання, чи можливо керувати цим явищем та вміло протистояти йому?

Деякі вітчизняні аналітики фондового ринку впевнено заявляли, що ми ще не є така «світова країна» і про кризові явища в більшості, ми будемо спостерігати тільки в репортажах з закордонних фондових майданчиків. Але результат виявився майже протилежний. З погляду на розвинуті країни Європи, Японію, США де вже є величезний досвід боротьби з кризовими явищами, розроблено безліч моделей поведінки підприємств, є досвід загальнодержавного керування та стримування кризи. Ми можемо бачити доволі руйнівну силу кризи 2008 року, яка фактично була спровокована іпотечними проблемами в економіках цих країн. Так, аналітики відмічають, що наприклад активи підприємств США на початок 2008 року було знецінено кризою приблизно на 70%, Японії -на 46%, Європейського Союзу - більше 50%, Росії - 68% (середньостатистичні данні) і що саме головне, більшість прогнозів щодо подолання цієї кризи до кінця 2009 року було значно погіршено. Зараз фактичні прорахунки свідчать про те, що падіння економік продовжиться протягом всього2009 року в більшій чи меншій мірі, а початок зростання почнеться з другої половини 2010 року .

В Україні оптимістичний варіант передбачує зростання ВВП на 1%, пессимистичний - не менше 10% падіння [11].

Процес управляння кризою можливо умовно розбити на чотири фази:

Перша фаза полягає в пошуку «слабких місць» та зайвих ризиків.

Друга фаза полягає в підготовці та попередженні. Іншими словами мова йде про еластичність компанії, тобто здатність швидко пристосовуватись до змін що відбуваються та швидко змінювати обрану стратегію (що впливає на кадрову політику).

Третя фаза полягає в систематичному відстеженні того що відбувається, що дозволить зберегти компанію від «шоку» , спад виробництва не буде такою вже несподіванкою. На жаль можливо констатувати той факт, що в більшості випадків вітчизняні топ-менеджери не були готові до того що відбулося, їм фактично не вистачає необхідного досвіду та вміння курувати компанією в період кризи.

Четверта фаза. Коли фактично вся аналітика була проведена і було кореговано місію, як правило від дивізів «Зростання , зростання та ще раз зростання» до «Залишитись на ринку, з як умова мінімальними втратами » - іншими словами мінімізація втрат та перехід в режим очікування до початку періоду зростання .

А тепер більш детально. На протязі протікання всіх чотирьох розглянутих етапів виникає необхідність в діагностуванні фінансової кризи, за для точного визначення глибини ураження компанії. Діагностика кризи - це сукупність методів, спрямованих на виявлення проблем, «вузьких» місць у системі менеджменту, які є причинами неблагополучного фінансового стану й інших негативних показників діяльності.

Діагностику можна розуміти і як оцінку діяльності компанії з погляду одержання загального управлінського ефекту, і як визначення відхилення параметрів системи від раніше запланованих.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини кризи.

Такому етапу притаманні:

- зниження ефективності використання капіталу;

- скорочення рентабельності та показників прибутку;

- виникнення збитковості виробництва (доволі небезпечне явище, що може загрожувати подальшому існуванню підприємства і потребує негайної санації);

- відсутність вільних власних коштів і резервних капіталів;

- стан гострої неплатоспроможності.

Комплексна діагностика причин розвитку кризи в компанії може включати наступні напрямки:

- аналіз ефективності поточної стратегії і її функціональних напрямків;

- аналіз конкурентних переваг компанії, її сильних та слабких сторін (краще SWOT - аналіз);

- аналіз конкурентоспроможності цін та витрат підприємства.

Отже, діагностика - це визначення стану об'єкта, предмета, явища чи процесу управління за допомогою реалізації комплексу дослідницьких процедур, виявлення в них слабких лапок і "вузьких місць". Діагностика -- це не одноразовий акт, а процес, що здійснюється в часі й у просторі. Процес діагностики -- дослідницький, пошуковий, пізнавальний процес. Найбільш корисне застосування діагностики для визначення реального стану процесів управління. [26,c.54]

Об'єктом діагностики може бути як складна, високоорганізована динамічна система (вся економіка країни, окрема галузь, конкретна фірма чи організація будь-якої форми власності), так і будь-який елемент цих систем (внутрішнє середовище організації, конкретні види ресурсів, виробничі функції, організаційна структура, собівартість і т.д.).

В основі управління об'єктом діагнозу лежать конкретні управлінські процедури.

Щодо діагностики фінансової кризи КП «Оптова база» будемо використовувати оцінювання ймовірності банкрутства підприємства за допомогою Z_{рахунку} Альтмана, двофакторної моделі, моделі Спрінгейта, моделі Лиса, моделі Таффлера.

Таблиця 2.9

Оцінювання ймовірності банкрутства підприємства за допомогою Z_{рахунку} Альтмана

№ п/п	Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Відхилення 2009 р. від 2007 р., +/-
1.	Частка оборотного капіталу в активах	0,31	0,38	0,39	0,08
2.	Співвідношення нерозподіленого прибутку й активів	-0,06	-0,10	-0,18	-0,12
3.	Рентабельність активів (по операційному прибутку)	0,89	1,07	1,00	0,11
4.	Співвідношення власного і позикового капіталу	3,56	1,94	1,61	-1,95
5.	Оборотність активів	0,70	0,88	1,39	0,69
6.	Значення Z-рахунку	6,07	5,90	5,89	-0,18

Проаналізувавши ймовірність банкрутства за модифікованим Z - рахунком Альтмана ми визначили, що протягом аналізованого періоду значення Z-рахунку більше 2,9 - це свідчить про те, що дане підприємство має дуже низький рівень ймовірності банкрутства.

Таблиця 2.10

Оцінювання ймовірності банкрутства підприємства за допомогою двофакторної моделі

№ п/п	Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Відхилення 2009 р. від 2007 р., +/-
1.	Коефіцієнті поточної ліквідності (покриття)	1,45	1,18	1,07	-0,37
2.	Відношення позикових засобів до валюти балансу	0,22	0,34	0,38	0,16
3.	Значення Z рахунку	-1,93	-1,63	-1,52	0,41

За розрахунками двофакторної моделі, ми визначили, що підприємство ймовірно залишиться платоспроможним, оскільки значення Z-рахунку менше нуля.

Таблиця 2.11

Оцінювання ймовірності банкрутства підприємства за допомогою моделі Спрінгейта

№ п/п	Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Відхилення 2009 р. від 2007 р., +/-
1.	Співвідношення робочого капіталу та загальної вартості активів	0,14	0,12	0,13	-0,02
2.	Рентабельність активів	-0,02	-0,05	-0,07	-0,05
3.	Співвідношення прибутку до сплати податків та короткострокової заборгованості	0,08	-0,18	0,25	0,17
4.	Оборотність активів	0,70	0,88	1,39	0,69
5.	Значення Z рахунку	0,43	0,19	0,65	0,22

Оцінювання ймовірності банкрутства за моделлю Спрінгейта показало, що підприємство потенційний банкрут, оскільки коли значення Z-рахунку приймає значення > 0,862 - це свідчить про те, що підприємство функціонує нормально.

Таблиця 2.12

Оцінювання ймовірності банкрутства підприємства за допомогою моделі Лиса

№ п/п	Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Відхилення 2009 р. від 2007 р., +/-
1.	Частка оборотного капіталу у активах	0,30	0,35	0,39	0,08
2.	Співвідношення прибутку від реалізації та активів	0,89	1,07	1,00	0,11
3.	Співвідношення нерозподіленого прибутку та активів	-0,06	-0,10	-0,18	-0,12
4.	Співвідношення власного та позикового капіталу	3,56	1,94	1,61	-1,95
5.	Значення Z рахунку	0,10	0,12	0,11	0,01

Оцінка ймовірності банкрутства підприємства за допомогою моделі Лиса показала, що підприємство має високий рівень вірогідності банкрутства, оскільки значення Z-рахунку має бути > 0,037.

Таблиця 2.13

Оцінювання ймовірності банкрутства підприємства за допомогою моделі Таффлера

№ п/п	Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Відхилення 2009 р. від 2007 р., +/-
1.	Співвідношення прибутку від реалізації та короткострокових зобов'язань	5,21	4,14	3,74	-1,48
2.	Співвідношення оборотних активів та суми зобов'язань	1,43	1,07	0,89	-0,54
3.	Співвідношення короткострокових зобов'язань та активів	0,17	0,26	0,27	0,10
4.	Оборотність активів	0,70	0,88	1,39	0,69
5.	Значення Z рахунку	3,09	2,52	2,37	-0,73

Модель Таффлера показала, що значення Z-рахунку > 0,3 - це свідчить про те, що у підприємства непогані довгострокові перспективи, тобто підприємство відносно платоспроможне.

Розділ 3

Шляхи покращення фінансово-економічного стану підприємства та попередження банкрутства

Знання чинників і джерел ризику дає змогу розробляти систему попереджувальних заходів щодо зменшення їх негативного впливу на результати діяльності підприємств і об'єднань.

Таблиця 3.1.

Чинники і джерела комерційного ризику

Основні чинники ризику	Джерела ризику
Ринкові	Посилення конкурентної боротьби, відсутність достатньої інформації про поведінку покупців на ринку, зростання інфляційних процесів, недоліки в організації рекламної діяльності та стимулювання збуту тощо
Товароруху (обігу)	Відсутність належної організації зберігання і транспортування товарів, яка призводить до їхніх втрат, зниження якості, споживних властивостей продукції
Клієнтура	Надійність виконання встановлених домовленостей
Політичні	Зміна законодавчих актів щодо мита, різних відрахувань, штрафів, додаткових витрат
Природні	Землетруси, пожежі, буревії тощо
Безгосподарність	Крадіжки, псування матеріальних цінностей та недостача їх
Суб'єктивні	Якість ухвалених управлінських рішень, порушення виконавської дисципліни співробітниками фірми, хвороба працівника тощо

Наслідки ризику -- це безпосередній результат дії чинників ризику на рівень можливих втрат. Вони залежать конкретно від видів підприємницького ризику.

Можливими наслідками виробничого ризику є: перевитрати матеріальних ресурсів; зменшення обсягів виготовленої та реалізованої продукції; зниження цін на вироблену продукцію; зростання поточних витрат; втрата основних виробничих фондів; втрата прибутку від підвищення ставок податку, розміру банківського відсотка; введення нових обов'язкових відрахувань; перевитрати фонду споживання.

Комерційний ризик може спричинити такі наслідки, як підвищення закупівельної ціни товару, яке не блоковано умовами договору про закупівлі, зниження ціни, за якою реалізується товар, зменшення обсягу закупівель та продажу продукції, зростання витрат обігу, псування і нестача товарів, зменшення розміру прибутку, втрата майна фірми, матеріальних цінностей.

Фінансовий і валютний ризики призводять до втрат певної суми грошей.

До окремої групи належать наслідки ризику, що виникли в результаті нещасних випадків, які призвели до нанесення шкоди здоров'ю та працездатності працівників підприємств.

У загальному процесі управління підприємницьким ризиком одне з центральних місць належить системі його показників та розрахунку їх.

До системи показників ризику належать такі показники:

абсолютні;

імовірності виникнення втрат;

порівняльності рівнів ризику.

Абсолютні показники ризику є величиною можливих втрат у вартісному виразі від здійснення ризикованих господарських операцій. Вони використовуються для:

встановлення видів підприємницького ризику (допустимого, критичного, катастрофічного);

визначення ймовірності втрат певного рівня. Знаючи їхній розмір, на основі кривої ризику встановлюється ймовірність втрат, які будуть у плановому періоді;

розроблення конкретних заходів щодо зменшення негативного впливу ризику на результати виробничо-господарської діяльності фірми.

Показники ймовірності виникнення втрат належать до групи відносних показників. Вони дають змогу виробляти узагальнену оцінку ризику, приймати рішення про здійснення ризикованих операцій чи відмову від них.

Показники порівняльності рівнів ризику застосовуються при виборі варіантів здійснення господарських операцій, наприклад вкладення коштів у різні проекти.

Методика визначення втрат (абсолютних показників) залежить від виду підприємницької діяльності, конкретних чинників і джерел ризику та наслідків, спричинених ними.

Антикризове фінансове управління - це система прийомів і методів управління фінансами, спрямована на попередження фінансової кризи та банкрутства підприємства. Антикризове фінансове управління підприємством можна розглядати в двох ракурсах:

по-перше, це система профілактичних заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи: постійний аналіз сильних і слабких сторін підприємства, прогнозування банкрутства, управління ризиками (мінімізація і нейтралізація), впровадження системи попереджувальних заходів тощо;

по-друге, це система управління фінансами, спрямована на виведення підприємства з кризи, в тому числі шляхом проведення санації чи реструктуризації суб'єкта господарювання.[26,c.121]

Враховуючи ту обставину, що одним з головних факторів виникнення фінансової кризи та неефективності заходів щодо оздоровлення багатьох вітчизняних підприємств є низький рівень менеджменту, зокрема фінансового, елементи системи антикризового управління доцільно запроваджувати як на підприємствах, які є порівняно благополучними і функціонують успішно, так і на тих, які опинилися у фінансовій кризі. У першому випадку основне завдання системи полягає в недопущенні фінансової кризи, її другому -- у подоланні фінансової кризи, тобто фінансовому оздоровленні підприємства.

Як елемент антикризового фінансового управління, контроллінг забезпечує вирішення таких завдань:

Впровадження (або підвищення ефективності функціонування) системи раннього попередження та реагування з тим, щоб прискорити виявлення кризових явищ і забезпечити вжиття адекватних заходів для їх подолання.

Розробка ефективної санаційної концепції та плану санації, що має здійснюватися у тісному співробітництві із зовнішніми експертами.

Контроль за реалізацією плану санації та своєчасне виявлення відхилень, додаткових ризиків і шансів з відповідним коригуванням плану.

Дійовим інструментом фінансового контроллінгу, без якого неможливо запровадити ефективне антикризове управління підприємством, є система раннього попередження та реагування (СРПР). Першочерговим її завданням є своєчасне виявлення кризи на підприємстві, тобто ситуації безпосередньої чи опосередкованої загрози його існуванню. З іншого боку, за допомогою вказаної системи виявляються додаткові шанси для суб'єкта господарювання. На базі системи раннього попередження та реагування будується система управління ризиками, яка включає ідентифікацію ризиків, їх оцінку та нейтралізацію. Процес створення системи раннього попередження умовно можна поділити на шість етапів.

Перший етап створення системи (визначення сфер спостереження) полягає у визначенні об'єктів діагностики. Розрізняють внутрішню та зовнішню діагностику. До основних сфер спостереження в рамках внутрішньої діагностики належать: фінансова, виробнича, збутова, організаційна. Зовнішня діагностика побудована на аналізі ситуації на ринку (клієнти, конкуренти, кон'юнктура), макроекономічної ситуації в країні та економіко-правових умов діяльності підприємства.

На другому етапі визначаються індикатори раннього попередження, які можуть вказувати на розвиток того чи іншого негативного процесу. Такими індикаторами можуть бути показники: обсяг реалізації, затрати на одиницю реалізованої продукції, точка беззбитковості, покриття постійних затрат, продуктивність праці, коефіцієнт заборгованості та ін.

Третій етап створення СРПР полягає у розрахунку цільових показників та інтервалів їх зміни в розрізі кожного індикатора. Наприклад, у ході даного етапу розраховується зона безпеки, тобто позитивна різниця між фактичною виручкою від реалізації та виручкою від реалізації, що відповідає точці беззбитковості; величина продуктивності праці, яка забезпечує конкурентоспроможність підприємства; рівень фінансових показників, достатній для підтримки стабільної ліквідності та платоспроможності суб'єкта господарювання; розрахунок частки ринку, необхідної для забезпечення планового рівня рентабельності, тощо.

Четвертий етап полягає у формуванні конкретних аналітичних завдань для аналітичних центрів.

П'ятий етап є ключовим у всій системі. На цій стадії служби контроллінгу узагальнюють одержані аналітичні висновки та готують пропозиції і рекомендації щодо розвитку сильних сторін і мінімізації слабких, що є основою розробки проектів управлінських рішень.

Шостий етап є суто технічним. Він полягає у формуванні інформаційних каналів: системи збору інформації та її надходження у відділ контроллінгу; каналів оперативного забезпечення висновками та проектами рішень користувачів СРПР -- керівників усіх рівнів.[16,c.45]

Одним з головних завдань СРПР є виявлення загрози банкрутства -- прогнозування банкрутства. Основне значення прогнозування банкрутства полягає у своєчасній розробці контрзаходів спрямованих на подолання на підприємстві негативних тенденцій.

У разі, якщо заходи з попередження фінансової кризи на підприємстві не принесли бажаного результату (або вони взагалі не проводилися), і підприємство все ж опинилося на межі банкрутства, то в арсеналі антикризового управління залишається ще один інструмент, за допомогою якого можна уникнути банкрутства та ліквідації -- фінансова санація. Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності і платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, покращення структури капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

В організації фінансової санації підприємств розрізняють три основні функціональні блоки:

Розробка плану санації.

Проведення санаційного аудиту.

Менеджмент санації.

Як правило, розробкою санаційної концепції (плану) за дорученням власників чи керівництва підприємства займаються консалтингові фірми у тісному взаємозв'язку з внутрішніми службами контроллінгу (якщо вони є на підприємстві). Якщо санація здійснюється в рамках провадження справи про банкрутство, то план санації за дорученням арбітражного суду розробляє керуючий санацією.

Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями на замовлення власників підприємства, потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації. Основна його мета полягає в оцінці санаційної спроможності підприємства на основі аналізу фінансово-господарської діяльності та наявної санаційної концепції, або плану санації.

Санаційна спроможність -- це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних і правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації. До загальних передумов санаційної спроможності належать наявність у підприємства ефективної санаційної концепції та потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме:

а) стійких позицій на ринку та реальних можливостей збільшення обсягів реалізації;

б) конкурентних переваг;

в) виробничого і кадрового потенціалу;

г) реальної та дійової санаційної концепції.

Економічними критеріями стійкої санаційної спроможності підприємства є його здатність до забезпечення ліквідності, відновлення прибутковості та одержання конкурентних переваг. Вказані кількісні та якісні величини є тісно взаємопов'язаними. Так, досягнення конкурентних переваг можливе лише за наявності стійкої ліквідності та платоспроможності, у той же час орієнтація тільки на забезпечення ліквідності дає можливість забезпечити життєздатність підприємства лише в короткостроковому періоді.

Вирішальним для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства є організація ефективного менеджменту санації. Сутність його можна розглядати з двох точок зору: інституційної та функціональної. З інституційного боку до менеджменту санації можна відвести всіх фізичних осоіб, які оповноважені власниками суб'єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто здійснювати фактичне управління підприємства на період його оздоровлення. Зауважемо, що досить часто на межу банкрутства підприємство доводить саме невміле навмисно неправильне управління. Керівництво підприємства, яке призвело його до фінансової кризи, як правило, не в змозі ефективно управляти фінансовою санацією. Звідси випливає необхідність заміни керівництва підприємства або передачі повноважень щодо санації третім особам.

Вирішення питання з визначенням менеджменту санації належить до числа першочергових заходів у рамках фінансового оздоровлення. З функціонального боку, менеджмент санації - це система антикризового управління, яка полягає в ефективному використанні фінансового механізму з метою запобігання банкрутства та фінансового оздоровлення підприємства.

До функціональних сфер менеджменту санації слід віднести такі:

постановка цілей;

формування та аналіз проблеми (головна проблема - фінансова криза);

пошук альтернатив, прогнозування та оцінка їх реалізації (підбір та оцінка необхідного каталогу санаційних заходів);

прийняття рішення;

реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);

контроль;

аналіз відхилень.

Основне завдання фінансового менеджменту в ході санації підприємства - правильне визначення потреби у капіталі для проведення санації та мобілізація фінансових джерел санації підприємств.

За формальними ознаками розрізняють два види санації:

а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство;

б) санація із залученням нового фінансового капіталу.

У першому випадку санація може здійснюватися в таких формах:

зменшення номінального капіталу підприємства;

конверсія власності в борг;

конверсія боргу у власність;

пролонгація сплати заборгованості;

добровільне зменшення заборгованості;

самофінансування.

Санація із залученням нового фінансового капіталу може набувати таких форм:

- альтернативна санація;

-зменшення номінального капіталу з подальшим його збільшенням (двоступінчаста санація);

безповоротна фінансова допомога власників;

безповоротна фінансова допомога персоналу;

емісія облігацій конверсійної позики;

залучення додаткових позик.

Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» розрізняє поняття «санація» та «досудова санація». Під санацією розуміються заходи щодо оздоровлення підприємства в рамках провадження справи про банкрутство. Досудова санація -- система заходів по відновленню платоспроможності боржника, що здійснюються власниками боржника чи менеджментом підприємства, яке перебуває в кризі, з метою запобігання його банкрутства та ліквідації шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку порушення провадження справи про банкрутство.[1]

Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», іншими нормативними правовими документами передбачено використання реструктуризації як ефективного засобу відновлення платоспроможності підприємства, який рекомендується включати в план санації.

Реструктуризація підприємства -- це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, змін форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

У літературних джерелах, присвячених дослідженню реструктуризації підприємств, залежно від характеру заходів, які застосовуються, виділяють такі форми реструктуризації:

реструктуризація виробництва;

реструктуризація активів;

фінансова реструктуризація;

корпоративна реструктуризація (реорганізація).

Визначення системи показників, порядку оцінювання підприємницького ризику та встановлення гранично допустимого його рівня є основною вироблення антиризикових заходів як заключного етапу в управлінні підприємницьким ризиком. їх можна поділити на такі три основні групи:

превентивні;

обмежувальні;

компенсуючі.

Превентивними називаються заходи, спрямовані на недопущення ризикованих ситуацій.[11,c.11]

Наприклад, обґрунтований вибір постачальників матеріально-технічних ресурсів, який передбачає можливість зривів постачання, проведення комплексу профілактичних заходів щодо попередження передчасного непередбаченого виходу технологічного обладнання з ладу та ін. В управлінні ризиком ці заходи є першочерговими, оскільки дають змогу уникнути втрат, які можуть спричинитися реалізацією ризикованої ситуації. Історично склалося, що вони є найбільш домінуючими і ефективними серед інших видів антиризикових заходів.

Об'єктом превентивних заходів виступають ризиковані ситуації. Превентивні заходи поділяють на універсальні і спеціальні. До універсальних належать заходи щодо різних видів ризиків, які за своєю сутністю мають однаковий характер впливу. Наприклад, розроблення різних нормативно-регламентуючих документів (розпоряджень, наказів, постанов, планів-графіків виконання робіт, інструкцій тощо), забезпечення дотримання трудової, виробничої та технологічної дисципліни працівниками за допомогою використання системи стимулів (матеріальних, моральних) і примусів.

Спеціальні превентивні заходи спрямовані на недопущення окремих видів підприємницького ризику, пов'язаного з можливим зростанням цін, зміною курсу валюти або падінням ділової активності.

Обмежувальні антиризикові заходи -- це заходи, спрямовані на стримування розвитку ризику та зменшення розміру втрат від появи ризикованих ситуацій, яких не можна уникнути.

Щодо превентивних заходів, то вони є вторинними. їх об'єктом є безпосередньо розмір втрат. Прикладом обмежувальних заходів може бути розроблення плану дій у відповідь на зміну поведінки конкурентів на ринку, рівня цін, попиту тощо.

Компенсуючі антиризикові заходи мають на меті покриття (повністю або частково) втрат від ризику.

Вони є третинними, тобто починають діяти, коли превентивні й обмежувальні заходи не дають належного результату. їх об'єктом є та частина втрат, яка може відшкодовуватися за рахунок розроблення і впровадження відповідних заходів. До компенсуючих заходів належать страхування майна фірми страховими компаніями, створення фонду самострахування, хеджування господарських операцій та ін.

Антиризикові заходи можуть використовуватися за двома принципами:

а) послідовності дій, яка передбачає таку черговість заходів: превентивні -- обмежувальні -- компенсуючі;

б) одночасності дій, при якій можуть застосовуватись паралельно такі заходи, як обмежувальні та компенсуючі, превентивні та компенсуючі і т. д.

Кожен із цих принципів використання заходів має як позитивні, так і негативні сторони. Принцип послідовності дій потребує менших витрат ресурсів, проте він не досить надійний з точки зору кінцевого результату від реалізації антиризикових заходів. Застосування принципу одночасності дій обходиться фірмам дорожче, однак рівень надійності функціонування господарської системи вищий.

Звичайно, така характеристика принципів використання антиризикових заходів є неповною. У практиці можуть бути випадки, що суперечать викладеним положенням. Тому вибір тих чи інших заходів має ґрунтуватися не

тільки на позитивних і негативних сторонах зазначених принципів, а и на врахуванні конкретних чинників. Конкретними чинниками є:

характер ризикованих ситуацій;

розмір втрат від ризику;

імовірність втрат певного рівня;

вартість антиризикових заходів;

економія на втратах, яку можна одержати від реалізації антиризикових заходів;

частина відшкодування втрат за рахунок різних джерел (собівартості, прибутку, фонду самострахування, виплат страхових компаній). [22]

У світовій практиці існує безліч різних шляхів і способів зниження ризику, найпопулярнішими з яких є страхування, диверсифікація, передача ризику, лімітування, збір додаткової інформації, забезпечення якості виготовленої продукції, перевірка партнерів по бізнесу, бізнес-планування, підбір персоналу підприємницької організації, організація захисту комерційної діяльності підприємства. [23]

Диверсифікація ризику -- це метод зниження ризику через розподіл його між декількома ризикованими товарами.

Об'єднання ризиків -- це метод, спрямований на зниження ризику через перетворення випадкових збитків у відносно невеликі постійні витрати. Останні становлять основу страхування.

Розподіл ризику відбувається під час розробки фінансового і плану підприємницького проекту, підготовки контрактів, угод. Значно зменшує потенційний ризик детальна розробка бізнес-плану та прогнозування підприємницької діяльності. [24]

Зменшення рівня ризику господарських операцій досягають за рахунок кращого вивчення надійності юридичних осіб, з якими певне підприємство має ділові контакти. Такі чинники, як фінансовим стан партнера, його юридична

форма, якість керівництва, положення на ринку та багато інших, визначають її міру: чим надійність вища, тим рівень ризику буде меншим.

Отже, здійснюючи господарські операції з іншими підприємствами, фірма має знати, наскільки ризиковано мати з ними справу, яка гарантія виконання домовленостей у встановлені терміни та в повному обсязі.

Компенсуючі антиризикові заходи подані різними формами страхування: традиційним страхуванням, яке здійснюється страховими компаніями, хеджуванням, самострахуванням. З точки зору розміру втрат, що відшкодовуються, найбільша частка припадає на традиційне страхування.

Страхування у традиційному розумінні слова полягає в акумулюванні фінансових ресурсів підприємств з метою відшкодування їм втрат від ризику. Воно має на меті забезпечити страховий захист фірм у вигляді повного або часткового відшкодування втрат, заподіяних ризикованими ситуаціями.

Хеджування -- це страхування від втрат, зумовлених несприятливою зміною цін на товари у майбутньому.

В Україні цей напрям зменшення втрат від ризику поки що не використовується. Така ситуація пояснюється недостатнім розвитком ринкової інфраструктури.

Основу хеджування становлять ф'ючерсні контракти. Вони є формальною угодою, за якою продається або купується певна кількість товару за визначеною ціною для передачі його згодом у встановлений час. Основними показниками такого контракту є зафіксована ціна товару і обумовлений термін його поставки.

Одним із можливих шляхів зменшення втрат від ризику є самострахування. Воно пов'язане зі створенням спеціального централізованого резервного фонду. [22]

ВИСНОВОК

Ринкова система господарювання базується на економічній свободі підприємця. Це означає, що підприємець постійно стикається з невизначеністю, неповнотою інформації, а отже -- з підвищеним ризиком. Тому підприємець повинен вміти правильно оцінювати ризик.

У кожній сфері підприємницької діяльності ризики пов'язуються з можливою втратою (повною або частковою) ресурсів, що є у розпорядженні підприємця. Це можуть бути матеріальні, фінансові, інтелектуальні та інші ресурси. Крім того, ризик пов'язується з можливою втратою доходів або їх недоодержанням порівняно з очікуваним результатом.

В бакалаврській роботі розглянуті основні методики щодо оцінки підприємницького ризику, види ризиків, попередження та діагностика фінансової кризи на прикладі конкретного підприємства (КП «Оптова база»).

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці - за ряд періодів, дасть змогу визначити "больові точки" у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення. Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій.

Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.

В бакалаврській роботі на основі звітності КП «Оптова база» було проведено комплексний аналіз фінансового стану підприємства за основними показниками ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості, рентабельності, прибутковості, ділової активності, майнового стану. Отже, оцінивши фінансовий стан даного підприємства зробимо висновок щодо даних показників підприємства:

· Підприємство є не рентабельним

· Показники платоспроможності є позитивними, тобто підприємство має кошти, щоб своєчасно погасити свої строкові зобов'язання. Але дані показники протягом останнього року активно починають зменшуватися, тобто платоспроможність знизилась.

· Провівши аналіз ймовірності банкрутство по всім можливим моделям, можу впевнено зробити висновок, що дане підприємство має дуже високу ймовірність банкрутства.

· Підприємство відносно ліквідне

· Власний оборотний капітал сформований за рахунок стійких пасивів

· Оцінка фінансової стійкості за аналізом фінансування запасів показала, що підприємство належить до кризового типу фінансової стійкості, тобто підприємство знаходиться на межі банкрутства.

· Підприємство фінансово нестабільне

Антикризове управління підприємством - це тип управління, спрямований на виявлення ознак кризових явищ та створення відповідних передумов для їх своєчасного запобігання, послаблення, подолання з метою забезпечення життєдіяльності суб'єкта підприємницької діяльності, недопущення ситуації його банкрутства [28, с. 495]. Антикризове управління підприємством - це особлива система, що відрізняється комплексним і стратегічним характером та має здатність повністю усувати тимчасові утруднення, зафіксовані в роботі підприємства.

Виділимо основні принципи, на яких ґрунтується система антикризового управління - це рання діагностика кризових явищ у фінансовій діяльності підприємства, терміновість реагування на різні кризові явища, адекватність реагування підприємства на ступінь реальної загрози його фінансовому добробуту, а також повна реалізація внутрішнього потенціалу для виходу з кризи [28, с. 258].

Основними напрямками антикризового управління на рівні господарюючого суб'єкта вважаються постійний моніторинг фінансово-економічного стану підприємства, розробка нової управлінської, фінансової й маркетингової стратегій, скорочення постійних і змінних витрат, підвищення продуктивності праці, залучення коштів засновників, посилення мотивації персоналу [26, с. 106]. Із наведеного видно, що поняття антикризового управління дуже широке. Воно включає й глобальні проблеми сьогодення, і проблеми росту підприємства, і періодично виникаючі поточні проблеми, спричинені порушеннями стратегії і тактики тощо.

Розробка концепції подолання кризи включає в себе:

- комплексний аналіз та оцінку стану підприємства;

- реструктуризацію підприємства;

- розробку стратегії по остаточній стабілізації, подоланні наслідків кризи, переходу до зростання або ліквідації підприємства [21 с. 525].

Отже, ситуація на КП «Оптова база» є катастрофічною і потребує негайного втручання. Забезпечення достатнього рівня ліквідності та платоспроможності є запорукою ефективної діяльності підприємства та стабільного розвитку та реалізація заходів на подолання фінансової кризи, а саме банкрутства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОХ ЛІТЕРАТУРИ

1. ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»//ВВР.- 1992, № 31, ст.440

2. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І Фінансова діяльність підприємства: Підручник. - К.: Либідь, 2003.

3. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством: Навч. пос. - К.: ЦУЛ, 2003. - 351 с.

4. Біли к М.Д. Сутність і оцінка фінансового стану підприємств// Фінанси України. -2005, № 3. - С. 117-128.

5. Федоренко В.І. Оцінка та діагностика фінансового стану підприємства// Економіка та держава. - 2004, № 1. - С. 26-29.

6. Шкромида В.В. Рейтингова оцінка фінансового стану підприємства// Проблеми науки. - 2003, № 1. - С. 46-54.

7. Поддєрьогін А.М., Білик М.Д., Буряк Л.Д., Булгакова С. О., Куліш А. П. Фінанси підприємств: Підручник. - 6.вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2006. - 552 с.

8. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник. -2 - ге вид., стереотип. - К.: МАУП, 2001. - 152 с.

9. Швиданенко Г.О., Олесю О.І. - Сучасні технології діагностики фінансово- економічної діяльності підприємства: Монографія - Київ.: КНЕУ, 2002 .

10. Морін С.Є. Чи є в України криза? Журнал «Бизнес», вид. «Блиц-Информ», 2010

11. Салила С.Я. Управління фінансовою санацією підприємства: навчальний посібник. - К.,2005 - 240с

12. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.

13. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник / За ред. д.е.н., проф. Г.Г.Кірейцева. - Київ: ПУЛ, 2004

14. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб. - 2-ге вид., виправл. і доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 504 с.

15. Бандурка О.М., Коробов М.Я та ін. Фінансова діяльність підприємства. К.: Либідь, 2003

16. Ковальчук Т.М. Оперативний аналіз в управлінні агропромисловим виробництвом: Монографія. - К.: ІАЕ. - 2001. - 168 с.

17. Русак Н.А., Русак В.А. Основы финансового анализа. - Минск: ООО "Меркаванне", 2001.

18. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т.1.- К.: Ника - Центр. - 1999. - с.268 - 273.

19. Салига С.Я. Фінансовий аналіз.: Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2006 - 210 с.

20. Тарасенко Н.В., Вагнер І.М. Фінансовий аналіз.: Навч. посіб. - Львів: Новий світ - 2000, 2008. - 444 с.

21. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 5-е изд. - Минск: Новое знание, 2001

22. Основи підприємницької діяльності та агробізнесу: Навч. посібник / М.М. Ільчук, Т.Д. Іщенко, В.К. Збарський та ін.; За ред. М.М. Ільчука. - К.: Вища освіта, 2002 - 398 с

23. Вербицька Г.Л. Управління економічним ризиком // Фінанси України-2004-№ 4-е. 34-41

24. Варналій З.С., Сизоненко В.О. Основи підприємницької діяльності: Підручник - К.: Знання України, 2004 - 404 с.

25. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб./ З.Є. Шершньова, В.М. Багацький, Н.Д. Гетманцева; За заг. ред. З.Є. Шершньової. - К.: КНЕУ, 2007. - 680 с.

26. Айвазян З. А. Антикризисное управление : сущность стабилизационной программы / З. А. Айвазян, В. В. Кириченко // Эксперт. - 2001. - № 8.

27. Теория и практика антикризисного управления / Под ред. С. Г. Беляева, В. И. Кошкина. - М. : Закон и право: ЮНИТИ, 2005. - 469 с.

28. Свиридов А. К. Антикризисное управление: принятие решений на краю пропасти / А. К. Свиридов // Проблемы теории и практики управления. - 1999. - № 4. - С. 19-26.

29. Білик М.Д., Павловська О.В., Притуляк Н.М., Невмержицька Н.Ю. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2005. - 592 с.

30. Буряк П.Ю., Бець М.Т., Римар М.В. та ін.. Фінансово-економічний аналіз: Підручник / Під заг. ред. Буряка П.Ю., Римара М.В. - К.: ВД «Професіонал», 2004. - 528 с.

31. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 224 с.

32. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз: Навч. посіб. - 3-тє вид., перероб. - Львів: «Новий Світ - 2000», 2004. - 344 с.

33. Цал-Цалко Ю.С. Фінансовий аналіз. Підручник. - К.:Центр учбової літератури, 2008. - 566 с.