Висновок

Поняття фінансових олігархій прийшло з Росії. Олігархії стають можливими і виникають там, де певна фінансово-промислово-політична група (ФППГ) контролює цілу галузь промисловості, як правило, добувну.

В Україні подібних монополій природного характеру просто не існує, оскільки відсутні подібні галузі. Це однак не означає, що такі олігархії в Україні принципово неможливі - вони можуть постати, а особливо в тому разі, якщо якась певна структура в майбутньому буде контролювати природні монополії.

До складу олігархій, як правило, входить і преса, що їх обслуговує. За принципом "ніколи не слід гарно казати про себе. Варто це друкувати" олігархи замовляють саморекламні статті, ведуть газетні війни поміж собою. Дикі закони дикого ринку передбачають, що йде вільна гра всяких сил. У кого преса сильніша, у кого талановитіше, у кого її більше. І боротися пресою і через пресу - набагато краще, ніж боротися з пресою.

У разі вузько кон'юнктурного використовування політичних принципів наша бізнес-еліта ледь не приречена торувати шлях новому тоталітаризмові. Це тим парадоксальніше, що “олігархи” витратили стільки зусиль і коштів для недопущення реставрації старого, “червоного” тоталітаризму з його експропріаційними зазіханнями. Адже, зосередивши у своїх руках повний контроль над силовими структурами та природними монополіями, вже наступний президент (навіть якщо він сам буде представником олігархії) матиме логічні підстави і практичні можливості для брутального знищення кланових “імперій” та встановлення цілком диктаторського режиму. Цим шляхом уже йде Росія, де “полювання на олігархів” стало ледь не національною забавкою.

Отже за всієї своєї теперішньої значущості фінансово-політична олігархія в Україні, як і в решті країн світу, не є самодостатньою. Її місія -- прокласти шлях або до парламентської демократії, або до тоталітарного режиму. І якась із цих двох альтернатив суспільного розвитку існуватиме в нашій країні навіть тоді, коли далеко не кожний історик чи політолог знатиме прізвище бодай одного з наших нинішніх “олігархів”.

Україна сьогодні потребує не перерозподілу власності, а нормальних ринкових умов її захисту та функціонування. Зокрема -- перерозподілу власності від неефективно господарюючих суб'єктів до ефективних, який би здійснювався не через політичні кампанії чи навіть юридичні процедури, а шляхом забезпечення нормальної ринкової конкуренції. Саме посилення механізмів конкуренції на ринку України є головним напрямом ліквідації негативних наслідків недосконалостей процесу приватизації.

Водночас для посилення позитивних ефектів від приватизації та запобігання виникненню негативних виявів при зміні форм власності необхідно, зокрема:

прийняти Закон України «Про акціонерні товариства», де чітко визначити поняття «закрите акціонерне товариство» і правила торгівлі його акціями; впровадити ефективні механізми дотримання інтересів акціонерів, урегулювання взаємовідносин між дрібними власниками і керуючими власністю;

запровадити процедуру приватизації, згідно з якою на першому етапі потенційний покупець сплачує існуючі борги підприємства, за що отримує певну частку (можливо, неконтрольний пакет) запропонованого пакета акцій; на другому -- збільшуючи статутний капітал нового підприємства, викуповує решту акцій;

створити правовий механізм, що унеможливить використання правоохоронних структур у боротьбі за перерозподіл власності;

забезпечити якісно вищі стандарти прозорості діяльності акціонерних товариств;

запровадити ефективні механізми стимулювання топ-менеджерів компаній до підвищення ефективності діяльності, в т.ч. через зростання винагороди за працю та розміру дивідендів на частку власності, можливість збільшення своєї частки шляхом придбання опціонів на акції, тобто права протягом певного періоду купити ці акції за заздалегідь встановленою ціною -- залежно від показників зростання компанії;

створити так званий емісійний фонд: у державному бюджеті та місцевих бюджетах передбачати кошти на викуп додатково емітованих акцій на підприємствах з державною часткою майна -- з метою недопущення розмивання контрольного пакета акцій держави або місцевих органів влади.

Україна має вирішити нарешті питання про залучення в легальний (офіційний) обіг тіньових капіталів і доходів, що не мають кримінального походження. Це потребує вжиття комплексу заходів, спрямованих на радикальне поліпшення підприємницького та інвестиційного клімату у країні, зміцнення довіри до влади. Важливим напрямом дій має стати забезпечення легітимації приватного капіталу в очах суспільства. Можливим напрямом у цьому комплексі заходів може, за певних умов, стати й легалізація (амністія) тіньових капіталів і доходів.

Існує кілька варіантів проектів законів, спрямованих на здійснення такої легалізації (амністії), але жоден із них не позбавлений суттєвих недоліків. Головний недолік -- те, що ці проекти не містять чи майже не містять належних стимулів заохочення до легалізації (амністії), а також правових гарантій.

Слід мати на увазі й те, що проблема легалізації (амністії) тіньових капіталів і доходів породжує цілу низку суперечностей, які важко подолати, -- суперечностей між необхідністю повної анонімності джерел походження тіньових капіталів і доходів, з одного боку, і необхідністю не допускати легалізації кримінального капіталу (що потребує чіткого знання джерел його походження), а також забезпечення можливості правового переслідування тих, хто ухиляється від легалізації -- з іншого.

В умовах пануючої в суспільстві недовіри до влади, навіть 10-відсоткова ставка податку (мита) на легалізовані кошти може багатьом видаватися завеликою і блокувати формальний процес легалізації. Повне ж позбавлення необхідності сплачувати податки було б очевидним актом соціальної несправедливості стосовно тих, хто сплачує податки.

Для багатьох в Україні, де великий бізнес представлений особами, які обіймають важливі державні посади, легалізувати тіньові капітали та доходи означало б розписатися у тому, що вони є корупціонерами. Тому вони не зацікавлені в здійсненні такої легалізації (амністії).

Не можна відкидати і політичний аспект проблеми перегляду результатів приватизації і легалізації власності та капіталів. Дамоклів меч потенційного політично мотивованого перерозподілу власності спричиняє суттєву нестабільність у суспільстві. Це перешкоджає поступальному соціально-економічному розвитку країни. Не маючи чітких гарантій власності у довгостроковому періоді, їх власники намагаються (і намагатимуться) отримувати короткострокові вигоди. А це зумовлює несплату податків (оскільки переваги законослухняної легальної поведінки виявляються лише у тривалій перспективі) і «висмоктування» ресурсів з підконтрольних підприємств. Усе це повною мірою стосується й інвестиційної діяльності: власники вкладають капітал переважно у короткострокові надефективні проекти, що неминуче стримує можливості реструктуризації підприємств і обмежує потенціал економічного зростання.

Небезпека гостроконфліктних форм перерозподілу власності стає тим серйознішою, чим більшою мірою великі фінансово-промислові групи, що отримали режим найбільшого сприяння, об'єднуючись із представниками вищого державного керівництва, блокують механізм природної ринкової конкуренції.

Зважаючи на наведені міркування, здійснення сьогодні широкомасштабної легалізації (амністії) тіньових капіталів і доходів видається хоча й необхідним, але досить проблематичним.

Список використаної літератури

1. Андрущенко В.П. Идеологическая эффективность культуры. - К., 1988. - 188 с.

2. Бистрицький Є. Конфлікт культур і філософія толерантності // Політична думка. - 1997. - №1. - С.130-150.

3. Бистрицький Є. Політична філософія посткомунізму: горизонти методології // Політична думка. - 2004. - №1. - С. 3-12.

4. Бистрицький Є., Білий О. Державотворення в Україні: шляхи легітимації // Політична думка. - 1996. - №1. - С.11-23.

5. Економіка України: проблеми на шляху перетворень / О. Махмудов, В. Найдьонов, А. Сменковський та ін. - Донецьк: Касіопея, 1999. - С. 139.

6. Економічна стратегія України // Перспектив. дослідж. - 1999. - № 3. - С. 35-48.

7. Економічна теорія: Політекономія: Підручник /За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2001. - 581 с.

8. Зубко Н.М. Экономическая теория - Мн.: “НТЦ АПИ”, 1998.

9. Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність // Матер. наук.-практ. конфер. 22-23 листопада 1996 р. - Київ, 1997. - 429 с.

10. Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (Теоретична економіка), 2-е видання. - К.: “Астон”, 1998.

11. Основи економічної теорії: Навч. посіб. / За ред. Ю.В. Ніколенка. -- К.: НМК ВО, 1992.

12. Основи економічної теорії: Підручник /За ред. С.В Мочерного. - Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993. - 688 с.

13. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О.Каніщенко та інші / За ред. Г.Н. Климка. - К: Вища школа. Знання, 1997. - 743 с.

14. Политическая экономия / Под ред. В. Радаева. - М., 1992.

15. Политическая экономия: Словарь. / Под ред. О.И. Ожерельева. - М.: ИПЛ, 1990. - С. 416.

16. Політична економія: Навч. Посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Беляєв та ін.; За ред. К.Т. Кривенка. - К.: КНЕУ, 2001.

17. Сіденко В., Барановський О. Проблеми власності та легалізації капіталів і доходів в Україні //Дзеркало тижня. - 2004. №18.

18. Томенко М. Реальні та удавані конфлікти в українській владі // Політична думка. - 2004. - №1. - С.27-34.

19. Туган-Барановський М.І. Політична економія. Курс популярний. - Київ: Наукова думка, 1994. - 639 с.

20. Человек в мире экономической реформы. "Круглый стол" ученых // Общественные науки и современность. - 2003. - №1. - С.26.

21. Шумпетер И. Теория экономического развития (исследование предпринимательской прибыли, напитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры). -- М.: Прогресс, 1982.

22. Экономическая энциклопедия / Гл. ред. Л.И. Абалкин. - М.: Экономика, 1999. - 1055 с.

Размещено на Allbest