Стратегія розвитку України в умовах глобалізації

Вивчення передумов, ознак та форм глобалізації. Огляд процесу посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг. Вплив глобалізації на соціально-економічний стан України.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 15.10.2012
Размер файла 66,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Діяльність України в ОБСЄ забезпечує рівноправну участь нашої держави в обговоренні і вирішенні актуальних проблем міжнародної безпеки і співпраці в регіоні Організації. Серед головних напрямків співпраці України з ОБСЄ - зміцнення превентивної ролі ОБСЄ та активізація її участі у врегулюванні „заморожених” конфліктів. Українська сторона послідовно залучається до вирішення актуальних питань реформування та подальшої інституціональної розбудови ОБСЄ.

Переваги глобалізації:

- нові можливості більш ефективного розміщення світових ресурсів;

- вільний доступ до світових ресурсів;

- загальне зростання світового виробництва і доходу;

- стимулювання експортних операцій через розширення ринків збуту;

- стабілізація інвестиційних процесів, що зумовить оздоровлення «проблемних» галузей економік країн, що розвиваються.

Негативні наслідки глобалізації:

- нерівномірний розподіл зростання світового доходу між різними країнами, в якому значну перевагу мають високорозвинені країни;

- зростання залежності слаборозвинених країн від стратегічних партнерів;

- економічна, фінансова та політична експансія розвинених країн;

- зростання безробіття некваліфікованого персоналу;

- деіндустріалізація економіки;

- свобода переміщення робочої сили.

Розглядається дві позиції щодо впливу глобалізації на держави.

В одній позиції стверджується, що глобалізація послаблює національну державу. Друга - що глобалізація не послаблює державу, проте кидає їй виклик, змушує пристосовувати її політику до вимог глобальних ринків, змінюючи в такий спосіб рамкові умови державної діяльності, й, отже, -- посилювати свою конкурентоспроможність і розвиватися

Україна бере активну участь у міжнародних відносинах, що доводить її вступ до таких міжнародних організацій, як ООН (як правонаступниця Української Радянської Соціалістичної Республіки з 1945 р.), МВФ (з 1992 р.) та СОТ (з 2008 р.). Ведеться тісна співпраця та дискусії з НАТО (з 1991 р.), ЄС та іншими впливовими міжнародними організаціями.

РОЗДІЛ 3. СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

3.1 Шляхи розвитку національних економік в глобальному середовищі

Концептуально існує дві парадигми поведінки національних держав у глобальному середовищі, що спираються на дві доктрини -- класичного космополітизму й автаркії (причому у межах кожної з них передбачається застосування дієвого інструменту -- протекціонізму, що у жодному разі не є результатом їхнього синтезу, як то прийнято вважати).

Економічна теорія, у якій обстоюються національні інтереси, завжди спиралась на принцип пріоритетності суспільних інтересів щодо індивідуальних, наголошуючи: відкритість економіки є лише засобом, завдяки якому відбувається збагачення однієї країни за рахунок іншої. Зокрема, Ф. Ліст зазначав, що класична школа висунула космополітичну теорію, яка розглядає індивідуальний інтерес кожної особи як основу розвитку суспільства, а саме суспільство -- як загальносвітову спільність людей. Справді, якщо людство -- це сукупність рівноправних індивідів, то немає необхідності будувати перешкоди для їхнього спілкування. Але історично склалось так, що кожен індивід відрізняється від іншого своєю належністю до конкретної спільноти: нації, держави, тому реалізація інтересів індивідів залежать від можливостей держав. Формування загальнолюдської спільності можливе лише на паритетних засадах. Принципом об'єднання та основою відкритості має бути однаковий соціально-економічний рівень розвитку, щоб жодна нація не потрапила в залежність до іншої. Тому необхідно, «віддаючи належне сучасним інтересам і особливому становищу націй» дослідити, «яким чином кожна нація може піднятись на такий ступінь економічної культури, на якому її союз з іншими націями буде можливим і корисним» [15].

Отже, за доктриною національної політекономії, включення національного господарства, що перебуває на стадії трансформації, в міжнародний економічний простір (тодішня Німеччина стояла перед завданням об'єднання та формування індустрії), космополітичний принцип індивідуалізму у міждержавних відносинах є привілеєм національної держави, а не окремих осіб.

Другий засадний принцип торкається шляхів застосування першого: принцип індивідуалізму в міждержавних відносинах реалізується через самоізоляцію. Лістом були розвинені закладені ще Фіхте основи доктрини автаркії, було визначено, що хоч поточні наслідки самоізоляції інші, ніж у протекціонізму, оскільки останній не заперечує користі міжнародної торгівлі і не ставить завдання самозабезпечення країни всім необхідним, але врешті-решт автаркія має на меті відкритість на паритетних засадах: у контексті міжкраїнної конкуренції країна, що не досягла бажаної стадії розвитку і не забезпечила собі економічні переваги на світовому ринку, вимушена керуватися принципом автаркії -- формувати ситуацію повної економічної незалежності від інших країн. З цією метою країна має відмовитися від значної частини імпорту і міжнародну торгівлю поставити під контроль держави; провадити політику стимулювання і заохочення виробництва замінників і синтетичних продуктів; забезпечити мобілізацію усіх продуктивних сил, що є у її розпорядженні. Протекціонізм може виступати інструментом автаркії. Тобто Ліст, на противагу Фіхте, не заперечує міжнародної торгівлі в умовах самоізоляції, але вважає за необхідне здійснювати її під контролем держави.

Щодо інших характеристик автаркії, то він розглядає її як необхідну стадію інтернаціоналізації господарських зв'язків: щоб не знизити свої потреби до рівня своїх ресурсів, закрита країна намагається розширювати можливості їх поповнення за рахунок обміну, а часто і завоювання та приєднання нових територій (у тому числі економічне завоювання джерел сировини). У цьому разі утворюється великий простір, що стає її «життєвим простором». Особливістю концепції Ліста є те, що він обґрунтовує ідею, згідно з якою «великий простір» («життєвий простір»), утворюваний шляхом лібералізації міжнародних господарських зв'язків, аби досягти гомогенності соціально-економічних складових розвитку, вимушено підкорятиметься домінуючій державі. Тобто Ліст вважає, що існує два види автаркії: перша -- повна самоізоляція нації, яка у розрахунку на власні сили намагається досягти високого рівня конкурентоспроможності, і її об'єктивний наслідок -- коли країна, сягнувши визначеної стадії розвитку, може на засадах лібералізму будувати свої зовнішньоекономічні зв'язки. Останнє неминуче приведе до домінування такої країни на світовому економічному просторі (як це відбувалося на той час із Англією). Ф. Перру ідентифікував цей останній вид автаркії, як експансіоністський.

Щодо першої, орієнтованої на повну економічну незалежність на основі самоізоляції, то її загальновизнано розглядати як мобілізаційну модель розвитку економіки, таку, що є перехідним щаблем до експансіоністської, природною умовою розвитку національного господарства на шляху до вищої стадії.

З огляду як на економічну так і політичну доцільність жодна країна, що належить до провідних у сучасному світовому економічному просторі, не може скористатися цією моделлю економічної поведінки: частина з них -- тому що вже досягла певного ступеня і може провадити експансіоністську політику, інша -- тому що відстає в економічному розвитку. Що ж до декларування необхідності відкритості як основи гармонізації міжнародних відносин, то ця теза не має нічого спільного з практикою. Це стосується як розвинених країн, так і тих, що розвиваються, якщо, звичайно ці країни не сповідують рудиментного індивідуалізму.

Незважаючи на декларування принципу відкритості, провідні країни світу всебічно захищають свою досить стабільну економіку, внаслідок чого утворюються потужні центри протистояння, очолювані зокрема США, ЄС та Японією. Наприклад, утворення Європейського співтовариства було свого роду виявом протистояння економічній експансії США і, водночас, бажанням низки країн домінувати хоча б у складі інтеграційного угруповання. Таке протистояння посилює конкурентну боротьбу, трансформуючи її у гіперконкурентну, наслідки якої неминуче «оплачують» менш розвинені, неконкурентоспроможні національні економіки.

Протекціоністська політика послідовно використовується усіма країнами, особливо економічно могутніми, вона є їхнім привілеєм, адже для легітимності такої політики необхідна ціла низка умов, і перш за все міцне національне підґрунтя, що живиться економічним диктатом на світовому ринку. Слід наголосити, що звинувачення одних країн іншими у надмірному протекціонізмі відбувається на тлі високого рівня протекціоністського захисту внутрішньої економічної структури, а заклики до вільної торгівлі та відкритості переслідують мету односторонньої лібералізації, що дозволяє отримати вільний доступ до зарубіжних ринків ресурсів.

Скажімо, економіка США ніколи не була відкритою: від часів індустріальної революції і по 70-ті роки ХХ ст. протекціоністське вибіркове регулювання імпорту визнавалось за офіційну політику, і лише пізніше, коли суспільство свідомо переходить до формування високотехнологічної структури виробництва (за характеристикою ЄС -- до «стратегії наступу»), уряд вдається до призованих заходів, як правило, нетарифних, що зарекомендували себе як більш ефективні за існуючих умов. Частка імпорту, що контролюється у США нетарифними засобами, наприкінці 90-х років сягнула 52 % [16].

Великобританія, батьківщина космополітизму, доктрини відкритості у міжнародній торгівлі, завжди вдавалася до протекціонізму, встановлюючи чіткі квоти щодо імпорту. Лише сягнувши певного ступеня могутності, тимчасово відкривала свої кордони для окремих товарів, суворо регламентуючи структуру імпорту.

Так, скажімо, з моменту утворення ГАТТ спостерігається стійка тенденція до зниження використання питомої ваги тарифних регуляторів та підвищення ролі нетарифних. Загалом, промислово розвинені країни активно використовують нетарифні регулятори для забезпечення експортної орієнтації власних економік (за допомогою стимулювання виробництва), для захисту своїх товарних ринків.

За останні сорок років частка імпорту, охоплена нетарифними обмеженнями, стрімко зростає, і збільшилась у Японії на 64 %, у країнах ЄС на 198 % [17].

Субсидії, скажімо, у сільському господарстві за період з 1980 р. по 2007 р. зросли у США на 102 %, Канаді -- на 74 %, країнах ЄС -- на 104 % (крім того, у засобах масової інформації цих країн ведеться неприхована війна проти імпорту), на 43 % -- у Японії [18]. Більш ніж утричі зросла за цей час кількість позовів, пов'язаних з демпінгуванням та субсидуванням, оскільки навіть якщо економічно розвиненим країнам загрожує обов'язкове антидемпінгове та компенсаційне відшкодування, вони все одно вдаються до цих заборонених протекціоністських заходів.

Та найновітнішою формою міжнародної економічної експансії стає новий тип автаркії -- структурної замкненості, що дає країнам, втягненим у інтеграційні процеси під гаслом лібералізації, можливість зберігати конкурентні переваги і формувати власну стратегію розвитку, формувати національні пріоритети, виходячи з природних даних країни.

Політика структурної самоізоляції все більшою мірою розглядається як зумисний і бажаний крок, спрямований на реалізацію певних економічних і політичних намірів у контексті глобалізації. Подекуди вона проявляється у застосуванні прямих, безпрецедентних обмежувальних заходів та політики субсидування щодо стратегічних національних галузей, особливо високотехнологічних. Така експансіоністська структурна політика провідних держав, зокрема США, розглядається іншими економічними угрупованнями, зокрема ЄС, як стратегічна загроза розвитку національних економік. Зустрічні заходи, які застосовуються цими угрупованнями, не обмежуються лише дотуванням та субсидуванням національно-пріоритетних стратегічних галузей (у країнах ЄС розміри субсидій таким галузям сягають 9 % національних бюджетів [19]); вони характеризуються відвертим протистоянням і часто забороною імпорту конкуруючих товарів. Загалом політиці усіх конкурентоспроможних країн притаманний експансіонізм.

Слід акцентувати увагу на тій явній обставині, що рівень національного протекціонізму щодо сучасного глобального середовища формується залежно від економічної потужності країни, але розвинені країни по відношенню до третіх країн світу керуються особливими правилами. У цьому разі структурна автаркія не є інструментом становлення системи національної економічної безпеки, а виступає формою пограбування економічно відсталих країн.

Отже, проблема типологізації країн за ознакою конфронтаційності не втратила свого сенсу, оскільки заідеологізованість параметрів класифікації країн, навіть за приналежністю до цивілізаційних світів, все ще зберігається, хоча й видозмінюється: країни світу й досі поділені на першовартісні та меншовартісні, а Україні, на жаль, відводиться місце серед тих, що покликані обслуговувати світовий економічний комплекс. Очевидно, що використання загальноприйнятих космополітичних підходів у процесі формування моделі міжнародної економічної поведінки для України є неприйнятним, бо вони не мають нічого спільного з підходами, які базуються на оцінці потенціалу країни з позиції національних переваг, відображених сучасною інституціональною теорією Портера-Ругмана-Даннінга. Крім того, і практика міжнародних економічних стосунків, і практика формування глобальної міжнародної політики стосовно національних держав великою мірою залежить як від ідеології, так і від об'єктивних інтересів економічно -- сильних держав, але у жодному разі не йдеться про економічні інтереси країни, що бажає приєднатись до світового співтовариства.

Оскільки проблема конфронтаційності себе не вичерпала, тому і завдання, які мають вирішуватися державою з перехідною, проринкової орієнтації економікою, пов'язуються із необхідністю формування основ альтернативної загальноприйнятій сьогодні моделі міжнародної економічної поведінки, які зводяться до наступного:

-- необхідності нової інституціональної політики міжнародної економічної поведінки: принцип індивідуалізму має поступитися принципу комунітаризму, за якого ступінь і напрямки міжнародної відкритості визначаються інтересами суспільства, а не окремих осіб;

-- реалізації принципу автаркії, що полягає у мобілізації внутрішнього економічного потенціалу та зміцненні національних структуроутворюючих галузей; формуванні цілісної незалежної економіки на основі створення раціональної національної структури виробництва, орієнтованої на вітчизняного споживача; цілеспрямованій підтримці і стимулюванні суб'єктів національної економіки як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;

-- структурного автарктичного експансіонізму: формуванні конкурентоспроможних галузей, через які здійснюватиметься структурна економічна експансія.

Очевидно, що така модель є мобілізаційною, а система захисту та стимулювання у ній має відігравати роль адаптера внутрішнього середовища до зовнішніх умов, пом'якшуючи шкоду інтернаціоналізації та підсилюючи ефекти від міжнародних зв'язків.

Аналіз процесів інтернаціоналізації зовнішніх зв'язків за допомогою використання такого підходу стає надзвичайно важливим, оскільки дає можливість відповісти на цілу низку запитань, особливо тих, що стосуються проблем регулювання українським урядом міжкраїнних відносин, їхніх меж та доцільності. Ця проблема є надактуальною для України, бо, хоча вона й не обділена первинними ресурсами, але її шлях до глобального середовища починається з обмеженого стартового потенціалу. Звичайно, форми співіснування держав у глобальному середовищі насамперед визначаються вигодами об'єднання ресурсних можливостей, однак основною умовою-наслідком співробітництва завжди має бути посилення конкурентоспроможності національної економіки, тому й модель включення до світового економічного простору має бути спочатку мобілізаційною, такою, що слугуватиме розгорненню процесів формування конкурентоспроможності, а згодом і експансіоністською, такою, що дозволить вести мову про паритетність відносин. Тобто, не може йтися про включення України до світової економічної системи на основі паритетності доти, доки національна економіка не зможе провадити експансіоністську політику хоча б у окремих напрямках.

Отже, формування мобілізаційної моделі, використання якої, як правило, має двояку спрямованість: внутрішню, орієнтовану на формування раціональної структури виробництва, і зовнішню, яка має на меті економічну самодостатність (ідентифіковану з економічною безпекою країни), що є умовою незалежності від інших економік та прориву на зовнішній ринок завдяки використанню набутих економічних переваг, пов'язано з вирішенням двох проблем.

По-перше, у цьому контексті слід акцентувати увагу на тій обставині, що вітчизняною економічною наукою ще й досі не вирішена проблема типологізації національної як сьогоднішньої, так і майбутньої соціально-економічної структури суспільства, адже формування національної стратегії входження країни до світового простору тісно пов'язано з тим, якою є модель внутрішнього розвитку -- комунітарною чи індивідуалістичною. Не вдаючись у подробиці, слід зазначити, що економічні відносини в Україні сьогодні розвиваються за другим сценарієм, тоді як інші країни світу все більшою мірою орієнтовані на урахування комунітарних чинників: у цьому і кореняться причини використання доктрини захисту національних інтересів і національної економічної безпеки, а принципи індивідуалізму застосовуються лише у відносинах з іншими державами.

По-друге, важливим є визначення базових принципів проникнення національної економіки у світову економічну систему, формування транснаціоналізаційних зв'язків макро- та мікроекономічного рівня. Тут необхідно мати чітке уявлення про те, чиї інтереси у міжнародному середовищі має захищати держава -- приватні чи суспільні. Відповідь на це запитання пов'язана з вирішенням попереднього. Якщо суспільство будуватиме міжнародні стосунки за комунітарною моделлю, то усі економічні взаємовідносини у міжнародній сфері будуть контролюватись державою, що є ознакою автарктичності.

Слід наголосити, що історія знає приклади, коли, всупереч об'єктивним обставинам, суспільства формували високоефективну систему самозабезпечення та розширеного відтворення, а згодом провадили експансіоністську політику. Умови для цього формувались у межах автарктичної моделі, періодично застосовуваної усіма розвиненими державами. Звичайно, тут слушним буде зауважити, що існує проблема генетичних наслідків концепцій і процесів міждержавних економічних відносин у конфронтаційному контексті, визначення їхньої сутності як боротьби за політичну та економічну гегемонію, що завжди призводило до переділу світу. На особливу увагу заслуговує ця теза ще й тому, що, хоча оптимістична оцінка вірогідності процесів глобалізації, як результату розвитку національних економік на об'єктивній основі інтернаціоналізації не має альтернатив, ці процеси викликають до життя явища, здавалось би несумісні з ознаками прогресу світогосподарських відносин. Зумовлені вони тим, що інтернаціоналізація економік об'єктивно вимагає встановлення єдиного світового порядку, єдиних правил гри (наприклад, збігу вітчизняного господарського права з міжнародним), подальшої денаціоналізації влади, синхронізації стадій економічного розвитку, конвергенції національно-суспільних підвалин тощо.

Крім того, слід остерігатися надмірного захоплення доктриною автаркії, оскільки ця проблема є багатогранною: автаркія, хоча й у видозміненому вигляді, має свої вади, і у багатьох випадках призводить до протилежних результатів, наприклад, вилучає країну, повністю або частково, із конкурентного простору, зумовлює формування неефективної суспільно-економічної структури. Протистояння руйнівній її силі, чим держава має опікуватися, базується на розвитку конкурентних, індивідуалістичних за сутністю, ринкових відносин усередині країни.

Отже, визначення перспектив розвитку України як структурного елементу світогосподарських процесів пов'язано з сучасними внутрішніми стратегіями розвитку національної економіки, яка має відповідати одночасно вимогам і автаркії, і глобалізації як єдності протилежностей, має враховувати особливості інтеграційних процесів, які відбуваються у світі, бути орієнтованими на збіг національних, регіональних і глобальних інтересів. З нашої точки зору, провідним напрямком такої інтеграції є структурна інтеграція, засадним принципом якої є структурна автаркія, що здійснюється за умови регулюючого контролю держави. Узгодження базових складових структурної інтеграції трактується нами як пріоритетний напрямок глобальних трансформацій національного економічного простору [14].

3.2 Економічний патріотизм - основа стратегії в умовах глобалізації

Формування новітньої національної доктрини відкритості та включення України до світової економічної системи відбувається за умов руйнації старої, нечіткості обрисів майбутньої суспільно-економічної моделі та, водночас, за умов невизначеності щодо відношення світової спільноти до неї як економічного партнера. Розуміння того, що визначення Україною свого місця у світовому глобальному просторі, торування шляхів до нього є складним і неоднозначним процесом, який формується під впливом багатьох, часто взаємовиключаючих, чинників, має стати підставою для неупередженої оцінки процесів глобалізації та їхньої прийнятності для нашої держави.

Проблема інтеграції України до світового господарського простору на паритетних підставах ставить перед вітчизняною економічною наукою низку надзвичайно актуальних завдань, зокрема опрацювання діалектичних та історико-логічних за змістом засад дослідження умов і наслідків поєднання національних та інтернаціональних інтересів. Необхідність застосування у теоретичних дослідженнях підходів, альтернативних класичним, зумовлена різноманітністю проявів закономірностей, притаманних світогосподарським процесам, що формуються під впливом стійкої тенденції до зростаючої єдності світу на базі національно-державної специфіки розвитку країн, яка сьогодні й визначає загальні обриси глобальної картини світу: від всебічності, багатогранності використовуваних засад характеристики сучасного глобального світу залежить рівень адекватності національної інтеграційної моделі її власним економічним та політичним інтересам, вирішення проблеми економічної відкритості.

Від часу набуття Україною державного суверенітету дискусії щодо вибору шляхів політичного та соціально-економічного її розвитку і до сьогодні не втрачають своєї актуальності та гостроти. Проте змістовий їх спектр доволі обмежений: або лібералізація та адаптування до ринкових умов, або жорстке регулювання державою економічних процесів. Цікаво, що у цьому контексті практично не розглядаються проблеми, які торкаються глобалізації політичних та економічних процесів. Справді, якщо характерною ознакою світогосподарського буття є інтернаціоналізація міжкраїнних зв'язків, і такий спосіб її існування виступає як історичний виклик, перед національною державою постає питання безальтернативності засадам ринкової відкритості, шляхам входження у глобальне середовище. Трансформація економіки України у проринковому напрямку робить процес глобалізації невідворотною реальністю. Як доводив свого часу, виходячи із принципів, сформульованих класиками, К. Маркс, ринкова економіка за своєю природою може функціонувати лише як частина всесвітнього ринку, має бути відкритою. На практиці така відкритість означає, що технічна, структурна, інвестиційна і соціальна політика країни має орієнтуватись на кращі світові показники і стандарти, експорт та імпорт має бути альтернативою внутрішньогосподарським рішенням, а зовнішньоекономічна діяльність -- стати органічною частиною економічної діяльності господарських суб'єктів. Така економіка передбачає вільний доступ на внутрішній ринок іноземної конкуренції, використання всіх форм інвестиційного і торгового співробітництва, опрацьованих світовою практикою, співставність світових і внутрішніх цін та доходів, конвертованість національної валюти, рівно як співставність господарського права. Це об'єктивно пов'язано з обмеженням регулюючих функцій держави і переводом зовнішньоекономічної діяльності на мікрогосподарський рівень.

Умови, в яких Україна переходить до ринку, є специфічними. В ідеалі для ринкових трансформацій необхідне здорове суспільство з досконалою матеріальною і правовою базою, раціональною економічною та інституціональною структурами, достатнім економічним потенціалом, кваліфікованою законодавчою і авторитетною виконавчою владою, соціальною стабільністю, такими компонентами, які здатні забезпечити національну визначеність, суверенітет і самостійність у прийнятті рішень зовнішньоекономічного порядку. Жодного з цих компонентів Україна не має.

Тому слід зважено поставитися до проблеми відкритості, оскільки, як застерігає, зокрема, професор Гарвардського університету Д. Родрік: «не існує жодних доказів того, що інтеграція до світового господарського простору сама по собі приводить до покращення економічної ситуації. Навпаки існує багато переконливих доказів того, що відкритість, трактована як зменшення перешкод на шляху потоків капіталів і товарів, прямо не пов'язана з економічним зростанням: скоріше воно залежить від наявності ефективної внутрішньої стратегії щодо всіх прошарків населення, яка пом'якшує внутрішню конфліктність розвитку; від внутрішньої інституціональної політики, зокрема наявності інституцій, здатних швидко реагувати на ситуацію, на зміни, що відбуваються у глобальному середовищі, та вміло до них пристосовуватися. Саме досконала національна внутрішня інституціональна й економічна структура є запорукою інтегрування до світового простору на паритетних умовах. За відсутності цих обов'язкових компонентів стратегії зовнішньої лібералізації відкритість нічого не дасть». У цьому своєму твердженні Д. Родрік спирається на сучасні загальновизнані підходи, згідно з якими зовнішньоекономічна діяльність є підконтрольною державі, яка має виконувати функцію реалізації загальнонаціонального інтересу, а її зовнішньоекономічна політика має базуватися на фундаментальних засадах економічного зростання, а саме -- інвестиціях, макроекономічній стабільності, людських ресурсах та ефективному управлінні, й виключати тезу щодо домінування інтеграційних інтересів як першопричини економічного зростання [17].

Таким чином, для забезпечення гармонізації національної та глобальної економіки держава вже тепер повинна розробити стратегію ефективного входження України в глобальний світ, яка має базуватися на поєднанні принципів відкритості економіки із захистом внутрішнього ринку, аналізі державних, регіональних та галузевих концепцій і програм соціально-економічного розвитку у співставленні із загальною ситуацією на світовому ринку і перспективами інтеграції України у світову економіку, гармонізації норм законодавства України з міжнародними нормами та правилами.

В основу цієї стратегії має бути покладена політика економічного патріотизму, яка абсолютно не суперечить ні принципам сучасного глобалізованого співжиття, ні інтеграційним намірам України. Це означає, що ми будуємо свою економічну політику передусім з врахуванням інтересів української економіки, наших товаровиробників і наших громадян - споживачів благ сучасної цивілізації. Крім того, сприяти позитивному впливу глобалізації на економіку України має розвиток законодавства з врахуванням стратегічних і тактичних цілей інтеграції України у світове співтовариство та пріоритетів української економіки, захисту українського ринку [8].

Концептуально існує дві парадигми поведінки національних держав у глобальному середовищі, що спираються на дві доктрини -- класичного космополітизму й автаркії (причому у межах кожної з них передбачається застосування дієвого інструменту -- протекціонізму, що у жодному разі не є результатом їхнього синтезу, як то прийнято вважати).

В основі класичного космополітизму лежить принцип об'єднання та відкритості, при якому має бути однаковий соціально-економічний рівень розвитку країн, щоб жодна нація не потрапила в залежність до іншої.

Автаркія заснована на принципі індивідуалізму в міждержавних відносинах, що реалізується через самоізоляцію.

Для пристосовані до умов глобалізації, Україна повинна розробити стратегію, яка має базуватися на поєднанні принципів відкритості економіки із захистом внутрішнього ринку. В основу цієї стратегії має бути покладена політика економічного патріотизму, яка абсолютно не суперечить ні принципам сучасного глобалізованого співжиття, ні інтеграційним намірам України.

ВИСНОВОК

Глобалізація - це процес посилення взаємозв'язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів.

На сьогоднішній день на мій погляд наша країна неповністю готова до глобальної інтеграції і міжнародної конкуренції. Але держава з таким потенціалом не може залишатися ізольованою.. Тому її пріоритетним завданням має стати наближення вітчизняної економіки до рівня провідних країн світу шляхом активізації інноваційного процесу, підвищення стимулів до праці, покращення інвестиційного клімату, адаптації законодавства до сучасних умов господарювання, всебічну підтримку підприємництва.

Крім того, для забезпечення гармонізації національної та глобальної економіки держава вже тепер повинна розробити стратегію ефективного входження України в глобальний світ, яка має базуватися на поєднанні принципів відкритості економіки із захистом внутрішнього ринку, аналізі державних, регіональних та галузевих концепцій і програм соціально-економічного розвитку у співставленні із загальною ситуацією на світовому ринку і перспективами інтеграції України у світову економіку, гармонізації норм законодавства України з міжнародними нормами та правилами.

В основу цієї стратегії має бути покладена політика економічного патріотизму, яка абсолютно не суперечить ні принципам сучасного глобалізованого співжиття, ні інтеграційним намірам України. Це означає, що ми будуємо свою економічну політику передусім з врахуванням інтересів української економіки, наших товаровиробників і наших громадян - споживачів благ сучасної цивілізації. Крім того, сприяти позитивному впливу глобалізації на економіку України має розвиток законодавства з врахуванням стратегічних і тактичних цілей інтеграції України у світове співтовариство та пріоритетів української економіки, захисту українського ринку.

Список використаної літератури

1. Богуславський Є. Глобалізаційні процеси в Україні: економіка, фінанси, банківська справа // Інвестиції: Практика та досвід. - 2008. - № 21. - С. 40-42.

2. Боднар І. Наслідки фінансової глобалізації для України // Фінанси України. - 2009. - № 8. - С. 68-75.

3. Ігнатович Н. І. Глобалізація світового господарства і деякі проблеми зовнішньоекономічної стратегії // Вісник Київського Нац. ун-та ім. Т.Г. Шевченка. - 2005. - №73. - С. 19-20.

4. Карлова І. Глобалізація: сутність, наслідки та вплив на соціально-економічний розвиток України // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - №11. - С. 41-52.

5. Касабова І. А. Вплив глобалізації світової економіки на національний соціально-економічний розвиток // Формування ринкових відносин в Україні. - 2009. - № 5. - С. 75-84.

6. Касабова І. Еволюція наукових поглядів на глобалізацію // Формування ринкових відносин в Україні. - 2008. - № 1. - С. 121-126.

7. Козловець М. Глобалізація як тест на виживання націй - держав // Персонал. - 2008. - № 3/4. - С. 42-52.

8. Костицький В. Економічний патріотизм як складова національної ідеї в умовах глобалізації // Право України. - 2006. -№ 12. - С. 4-8.

9. Кравчук М. До передісторії феномена "глобалізації" // Персонал. - 2006. - №3. - С. 22-25.

10. Куян І. Чи послаблює глобалізація суверенітет національних держав? // Віче. - 2009. - № 12. - С. 15-18.

11. Левченко З. Україна в глобалізованому світі // Цінні папери України. - 2007. - № 46. - С. 28-29.

12. Михайлишин Л. До питань глобалізації української економіки: сутність, стан, проблеми // Підприємництво, господарство, право. - 2009. - №8. - С. 168-173.

13. Міжнародна економіка: Навч. Посіб. - К.: Знання. - 2005. - С. 369-371.

14. Мунтіян В. Стратегія економічного розвитку у контексті сучасних світових реалій // Фінансовий ринок України. - 2008. - № 7/8. - С. 3-6.

15. Новицький В. Є. Економічна глобалізація та її наслідки для України// Стратегія розвитку України. - 2005. - N 1. - С. 7-14.

16. Олексюк О. І. Вплив глобалізації на результативність соціально-економічного розвитку України // Економіка та держава. - 2009. - № 2. - С. 15-19.

17. Пирожков С. Дослідження національних економічних пріоритетів у контексті сучасної глобалізації // Економіка України. - 2009. - № 5. - С. 90-92.

18. Радзієвський І. Глобалізація і трансформація статусу національної держави // Вісник Української Академії державного управління при президентові України. - 2005. - №1. - С. 70-76.

19. Сарана О. Вплив глобалізації світової економіки на економічну роль національної держави // Економіка, фінанси, право. - 2008. - № 5. - С. 3-6.

20. Юхименко В. Україна в глобальних інтеграційних процесах // Вісник Київського національного торгівельно-економічного ун-ту. - 2007. - № 3. - С. 16-25.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Вплив глобалізації на стан національної економіки України, необхідність розробки моделі участі у світовому процесі. Сутність процесу, його позитивні та негативні наслідки та відзеркалення на країнах світу в залежності від стану їх економічного розвитку.

    реферат [30,6 K], добавлен 23.06.2009

  • Вивчення понять глобалізації та інтернаціоналізації. Порівняльна характеристика національних економік Росії, ЄС та ЄЕП в умовах глобального розвитку. Розгляд України як "геополітичного стрижня" за З. Бжезінським. Аналіз умов вступу до Європейського Союзу.

    курсовая работа [66,6 K], добавлен 31.08.2010

  • Основні аспекти застосування кластерного підходу в регіональній політиці держави. Використання методики кластерів до розвитку кооперативних підприємств України в умовах глобалізації з метою підвищення ефективності господарювання кооперативного сектору.

    статья [111,2 K], добавлен 20.04.2015

  • Економічне зростання Чилі, викликане іноземними інвестиціями. Індекс залученості країни світу в міжнародну торгівлю. Стан розвитку інформаційно-комунікаційних технологій в Чилі. Ефективна державна і приватна система підтримки національних експортерів.

    реферат [467,8 K], добавлен 09.02.2017

  • Дослідження процесу економічної глобалізації, з’ясування сутності цього процесу. Передумови входження світової економіки в процес економічної глобалізації. Соціально-економічні наслідки економічної глобалізації. Стрімка глобалізація та інтелектуалізація.

    научная работа [61,6 K], добавлен 06.12.2008

  • Сутність і головні передумови економічної глобалізації, форми та етапи її реалізації, оцінка наслідків. Напрями міжнародної економічної глобалізації, її сучасний стан, тенденції даного процесу в світовій економіці. Проблема вибору вектору для України.

    аттестационная работа [457,3 K], добавлен 04.06.2016

  • Теоретичні основи розвитку ресторанного господарства як складової сфери послуг. Аналіз сучасних тенденцій розвитку міжнародного ресторанного господарства. Розробка стратегічного плану підвищення конкурентоспроможності підприємства в умовах глобалізації.

    дипломная работа [447,1 K], добавлен 16.06.2013

  • Інституціональні аспекти інноваційної глобалізації. Розкриття можливостей інноваційної глокалізації економіки України через міжнародне співробітництво та взаємовідносини в межах Рамкової програми ЄС з наукових досліджень та інновацій "Горизонт-2020".

    статья [311,8 K], добавлен 05.10.2017

  • Сталий розвиток: сутність та еволюція поглядів науковців. Особливості реалізації сталого економічного розвитку в умовах глобалізації. Вивчення триєдиної концепції стійкого розвитку. Глобальний та сталий розвиток, їх вплив на соціально-економічну систему.

    курсовая работа [472,6 K], добавлен 28.03.2015

  • Загальна характеристика харчової промисловості України. Поняття конкурентоспроможності галузі, вплив глобалізації на її рівень. Підвищення рівня конкурентоспроможності продукції та обґрунтування напрямів інтеграції до світового продовольчого ринку.

    дипломная работа [1,0 M], добавлен 24.08.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.