Пряма фінансова підтримка з боку уряду має становити лише частину загального фінансування, доповнену майновими внесками співвласників МП або коштами. Участь держави у цьому обмежена з двох причин:

широка участь держави створює передумови корупційної поведінки чиновників, відповідальних за надання державного фінансування, а отже, призводить до неефективного розподілу фінансових ресурсів;

за умови поділу ризиків із урядом підприємці ініціюватимуть більш ризиковані проекти, ніж вони б дозволили собі в іншому випадку.

З метою попередження корупції та зловживань бюджетними коштами фонди підтримки МП повинні бути відокремлені від уряду. Діяльність фондів сприяння МП повинна бути прозорою та підзвітною тим, хто надає кошти.

Доцільним було б, щоб фінансові ресурси для МП надавали фінансові інституції на противагу не фінансовим (бізнес-консалтинговим тощо) проектам. Необхідність такої постановки викликана тим, що:

кредитна діяльність не фінансових організацій породжуватиме конфлікт між їх консалтинговою та контрольною функціями;

не фінансові інституції не мають достатньої кваліфікації для забезпечення вчасного повернення кредитів;

наявність некомерційних кредитів може зашкодити становленню молодої національної системи мікрофінансування. Вільні ресурси не фінансових організацій можуть залучатися через відкриття кредитних ліній для мікрофінансових інституцій для кредитування МП.

В Україні прийнято Закон «Про національну програму розвитку малого підприємництва».

2. Особливу увагу хотілось б звернути на регіональний розвиток та регіональні програми сприяння розвитку малого підприємництва, оскільки вони за своєю специфікою мають регіональну орієнтацію, що проявляється в плануванні діяльності з огляду на потреби та можливості насичення місцевого ринку, обсягів та структури локального попиту.

Враховуючи сучасні умови розвитку господарської самостійності регіонів, МП виступає важливим чинником, що за сприятливих умов його розвитку має вирішальний вплив на процеси оптимізації структури регіональної економіки, зменшення рівня бідності та безробіття в регіоні. Саме тому набуває такої важливості проблема розробки та реалізації механізму взаємодії держави і суб'єктів малого підприємництва.

Головним інструментом державної політики підтримки малого підприємництва на місцях виступають регіональні програми його розвитку.

Регіональні програми розвитку МП впроваджувалися вже протягом кількох років, але вони мали низку недоліків.

По-перше, в основу їх формування було покладено методичні рекомендації, в яких лише схематично визначалися напрями підтримки малого підприємництва без урахування змін, що відбулися за час виконання програм попереднього періоду.

По-друге, у плануванні очікуваних результатів також не було єдиних підходів. Цільові показники та їх значення встановлювалися на власний розсуд розробників без будь-якого обґрунтування. За основу бралися дані обласних статистичних управлінь, які в деяких випадках суттєво відрізнялись від даних Держкомстату. Не завжди визначалися джерела фінансування програмних заходів.

Майже в усіх регіонах спостерігалася відсутність власної оцінки виконання програми в цілому, що свідчить про формальне відношення місцевої влади до цих питань. Становлення та розвиток МП багато в чому стримується через відсутність або недостатню кількість коштів, виділених на його підтримку органами місцевої влади та самоврядування. Варто зауважити, що виконання регіональних програм повною мірою можливе лише за умови стабільності фінансування їх складових.

3. Один з напрямів стратегічного розвитку малих підприємств України є посилення їх кооперації з великими підприємствами. Така практика широко розповсюджена в багатьох розвинених країнах. Класичним прикладом є Японія, де частка малих підприємств, зайнятих у субпідрядних роботах, становить 66%, а частка субпідрядних робіт - 82% у продукції, що випускається промисловими гігантами.

Переваги такої кооперації для великих підприємств полягають у економії на інвестиціях - уникненні витрат на будівництво нових цехів, залученні додаткових працівників, тощо. Малі підприємства, в свою чергу, отримують стабільні замовлення та мають змогу динамічно розвиватися.

4. Розвиток експортних можливостей малих підприємств. Для цього доречно розповсюджувати експортні пропозиції малих підприємств за кордоном через торгівельно-економічні місії, створити базу даних про інвестиційні та інноваційні проекти малих підприємств, видати матеріали про умови ведення підприємницької діяльності в країнах ЄС, сприяти малим підприємствам у сертифікації їх продукції в стандартах ISO 9000 і ISO 1400 тощо.

За кількісними показниками стану розвитку МП України досягла середнього рівня країн ЄС. За якісними показниками мале підприємництво в Україні залишається на початковому рівні. Це визначає необхідність формування та реалізації нової державної політики щодо малого підприємництва.

Нова політика, щодо малого підприємництва має: стояти на позиції, що розвиток МП становить завдання національного розвитку і має вирішуватися всіма органами державної влади без винятку, базуватися на принципі не погіршення умов ведення господарської діяльності суб'єктами малого підприємництва, концентруватися навколо проблем збільшення експортного потенціалу МП та збільшення його частки у доданій вартості.

Однак, основною складовою механізму стратегічного розвитку малих підприємств має стати орієнтація їх на максимальне використання власних внутрішніх резервів, які в переважній більшості і складають сукупність конкурентних переваг суб'єктів малого підприємництва.

Отже, всі вищезазначені напрями державної підтримки МП в сукупності з ефективно функціонуючою системою управління малих підприємств, яка орієнтована на адаптацію до умов конкурентного середовища, допоможуть їм суттєво покращити свою життєздатність та зайняти вагоме місце в стратегії економічного зростання України.

3.2. Основні напрямки державної підтримки малого підприємництва на сучасному етапі розвитку економіки України

Мале підприємництво відіграє важливу роль в економіці будь-якої країни. Особливо це стосується країн, що розвиваються, де МП є сектором соціальної стабілізації в умовах ринку та відображенням демократичних перетворень у державі.

У розвинутих країнах політика щодо малого підприємництва є важливим самостійним системним напрямком соціально-економічної політики уряду, узгодженим з національними інтересами. Державна політика в умовах ринку доповнює ринковий механізм, підсилює його позитивні сторони, бере на себе вирішення задач, непідсильних для ринку і вимагаючи для свого здійснення тривалого часу. На жаль, аналіз свідчить, що методи державного регулювання підприємницької діяльності, які використовуються в нашій країні є застарілими і неефективними, переважно містять адміністративні втручання, що створюють певні перешкоди у активізації підприємницької діяльності у нашій державі. Це пояснює той факт, що на сьогоднішній день сектор малого підприємництва не відіграє тієї ролі в національній економіці, як в економічно розвинутих державах. Функції МП звужені або взагалі не здійснюються, малий та середній бізнес розвивається недостатньо енергійно для того, щоб забезпечити динамічне нарощування власного потенціалу.

Рівень розвитку малого підприємництва в Україні, що вимірюється за загальноприйнятими в розвинутих країнах показниками, є недостатнім. Частка українських малих підприємств у забезпеченні зайнятості все ж таки залишається незначною у порівнянні з розвинутими країнами. Наприклад, в ЄС цей показник для сектора МП становить близько 65%. За часткою малих підприємств у загальної кількості підприємств Україна також значно відстає від рівня країн ЄС.

Як стверджують самі підприємці, податковий тиск і обтяжлива система звітності, надмірне регулювання бізнесу та корупція серед державних службовців й дотепер лишаються головними чинниками впливу на подальшій розвиток бізнесу. Ситуація ускладнюється нерівними умовами конкуренції з боку великих підприємств, які мають можливість лобіювати свої інтереси, недосконалістю інфраструктури малого бізнесу, відсутністю реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки МСБ тощо.

Однак згідно із статистичними даними рівень розвитку малого бізнесу як складової національної економіки в Україні є вищим, ніж в інших країнах СНД. На відміну від сусідів новими векторами програм щодо підтримки підприємництва в нас стали дерегуляція, регуляторна політика та спрощення оподатковування, обліку і звітності. Курс на соціальні й економічні перетворення, закріплений законами «Про державну підтримку малого підприємництва» та «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні», а також у відповідних указах Президента України, забезпечив за останні чотири роки зростання у цій сфері в середньому на 15% щорічно.

Найважливішим кроком у реалізації державної програми: підтримки МП в Україні стало запровадження системи спрощеного оподаткування суб'єктів малого підприємництва. Платники податків мають можливість самостійно обирати схему оподаткування: за спрощеним методом або на загальних засадах. Система спрощеного оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого бізнесу представлена трьома методами, кожен із яких має свої особливості та розрахований на окрему групу суб'єктів малого підприємництва:

єдиний податок (ЄП);

фіксований податок (ФП);

спеціальний торговий патент (СТП).

Так, можливість переходу на фіксований податок мають приватні підприємці, які здійснюють підприємницьку діяльність з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках та є платниками ринкового збору. Валовий дохід такого громадянина від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з виконанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи тисяч неоподаткованих мінімумів громадян (119 тис. грн). Розмір фіксованого податку визначається органами влади в межах від 20 до 100 грн. Підприємці можуть перейти на ФП на строк від 1 місяця до 1 року. Особливістю даного методу є те, що ведення обліку не є обов'язковим.

Суб'єктами СТП є підприємці, що займаються торгівлею та наданням послуг і чия діяльність потребує придбання торгового патенту. Також СТП застосовується на окремих територіях України в порядку експерименту. Розмір СТП не обмежено та визначається місцевими радами. Особливістю СТП є те, що при веденні господарської діяльності не застосовується електронно-касовий апарат та для фізичних осіб-підприємців не ведеться бухгалтерський облік.

ЄП було запроваджено відповідно до змін до Указу Президента України від 3.07.98 р. №727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (№746 від 28.06.99 р). Можливість переходу на ЄП мають:

фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебувало не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт та послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;

юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Для фізичних осіб розмір ЄП визначається місцевими радами у межах від 20 до 200 грн. на місяць та залежить від виду діяльності. Підприємці не зобов'язані використовувати електронно-касовий апарат та ведуть облік за книгою обліку доходів та витрат. Особливою перевагою єдиного податку є звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від 39 видів податків і зборів (обов'язкових платежів).

Результати перших років роботи на єдиному податку продемонстрували безумовні переваги такого вибору. Якщо у 1998 р. суб'єкти малого підприємництва перерахували у вигляді всіх податків, зборів та обов'язкових платежів 116 млн. грн., то у 1999р. ті ж самі платники, які перейшли на єдиний податок, сплатили 146,5 млн. грн. Протягом 2000 р. ними було погашено 1,661 млн. грн. податкової заборгованості (дозволяється перехід на спрощену систему оподаткування при відсутності заборгованості за податками). У зв'язку з цим у бюджеті в 2000 р. планова цифра по єдиному податку 200 млн. грн. була перевиконана і становила 574 млн. грн., у 2001 р. надходження досягли 1,088 млрд. грн. А за перший квартал 2008 року, по офіційним даним, виконано 34,1% плану річних надходжень.

Таким чином, можна зробити висновки, що методи спрощеного оподаткування, які впроваджено в Україні, спрямовані, перш за все, на дерегулювання податкового обліку та звітності, обсяг яких сьогодні є надмірним та обтяжливим для малих підприємців. Кожен із методів ставить за мету створення прозоріших та простіших процедур стягнення податків, зменшення надмірного податкового адміністрування. Загалом схеми спрощеного оподаткування продемонстрували свою ефективність як для підприємців у вигляді зростання кількості платників податків, так і для держави.

Другим важливим напрямком державної підтримки малого підприємництва в Україні стала регуляторна реформа та один із її напрямів - дерегулювання у сфері підприємницької діяльності. Дослідження доводять, що до недавнього часу процесам прийняття державних рішень щодо регулювання підприємницької діяльності в Україні були притаманні такі риси:

непрозорість та непередбачуваність самого процесу;

відмова від залучення громадськості до процесу прийняття рішень та відсутність інституціональної бази для регулярного публічного діалогу між громадянами та органами державної влади;

відсутність попереднього економічного аналізу наслідків реалізації державних рішень з точки зору різних груп інтересів, а також перевірки того, чи досягаються цілі, які декларувалися при ухваленні цих рішень.

Сукупна дія цих чинників найбільш негативно позначалася на показниках якості та систематичності державного регулювання у сфері підприємницької діяльності.

Це стало причиною для формулювання в Україні ідеї регуляторної реформи, процес впровадження якої в Україні розпочався у зв'язку з підписанням Президентом указів від 03.02.98р. №79/98 «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» та від 22.01. 2000 р. №89/2000 «Про запровадження єдиної державної Регуляторної політики у сфері підприємництва».

Єдиною державною регуляторною політикою у сфері підприємництва визнається діяльність, що спрямована на досягнення оптимального регулювання державою підприємницької діяльності, усунення правових, економічних та адміністративних перешкод у реалізації права на підприємницьку діяльність. Дана політика веде до більшої прозорості влади, ускладнюючи проходження корупційних, лобістських рішень.

У процес підготовки та впровадження регуляторних актів, що охоплюється поняттям «регуляторна діяльність», додалося декілька нових ланок, які мають критичне значення з погляду виконання регуляторного акта та проведенням моніторингу ефективності його дії, такі як здійснення аналізу регуляторного впливу, погодження проекту регуляторного акту з Держпідприємництвом України або його відповідним територіальним органом, здійснення публічного обговорення проекту (для проектів регуляторних актів, які суттєво впливають на ринкове середовище, права та інтереси підприємців), здійснення заходів щодо визначення ефективності дії впровадженого регуляторного акта та підготовка звітності про ці заходи. Якісно новим та що відповідають ринковим вимогам є обов'язкове супроводжування кожного проекту регуляторного акта обґрунтуванням доцільності втручання держави у відповідну сферу підприємницької діяльності, адекватності та ефективності пропонованих шляхів розв'язання порушених у проекті питань, характеристикою очікуваних соціально-економічних насідків, запровадження заходів, що передбачаються у проекті.

Проблемою, яка на сьогодні потребує особливої уваги з боку уряду, є доступність фінансових коштів, необхідних для створення та функціонування МП в Україні. Обмеженість державних коштів, які виділяються на потреби малого підприємництва в Україні, незацікавленість банків ефективно кредитувати дрібних позичальників, нерозвиненість небанківських видів фінансування, несприятливий інвестиційній клімат - все це в результаті відображається на кількісних та якісних показниках розвитку МП.

Неврегульованість проблеми фінансування діяльності малих підприємств в Україні зумовлює необхідність проведення державної політики, спрямованої на розвиток ринкових і кредитно-інвестиційних механізмів фінансування МП (зокрема впровадження мікрофінансування, у тому числі у регіонах, розробки механізму венчурного фінансування, перегляду законодавства про лізинг та інвестиції), яка забезпечить стале зростання цього сектора у майбутньому.

3.3. Досвід розвитку малого підприємництва в економіці зарубіжних країнах

У всіх країнах з розвиненою ринковою економікою здійснюється державне регулювання і підтримка малого підприємництва. Для цього створені спеціальні державні організації, що виражають і захищаючі інтереси малого підприємництва, що стежать за виконанням урядових програм. Державна підтримка МП спирається на законодавчу правову і фінансову базу, а також на організаційно-методичну систему і систему різних досліджень.

Особливу цікавість держава виявляє до тієї частини малого бізнесу, яка веде інтенсивну науково-виробничу діяльність. З середини 70-х рр однією з найважливіших задач державного регулювання і сприяння розвитку малого бізнесу є задача створення новітніх технологій, які вимагають великомасштабних, міждисциплінарних досліджень, а отже, великих витрат фінансових коштів, які малі підприємства самостійно здійснювати не взмозі. Самі технології і процес їх виникнення стали в сучасних умовах не менш важливим об'єктом промислової політики, ніж галузі і товарні ринки.

Державне регулювання і сприяння розвитку МП має на меті:

створення правових і організаційних умов для зростання ділової активності малих підприємств;

реалізацію економічної політики, включаючи науково-технічну, інноваційну, інвестиційну, цінову;

реалізацію податкової і кредитно-фінансової політики для забезпечення ефективного розвитку малого бізнесу;

надання малим підприємствам сприяння в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

вживання по відношенню до малих підприємств спеціальних заходів підтримки з урахуванням особливостей кожної галузі і регіону, окремих груп підприємців і видів діяльності: заохочення ремесел, сезонних робіт, артільних і сімейних форм організації діяльності;

спрощення порядку реєстрації і форм звітності, скорочення переліку ліцензійованих видів діяльності. Наприклад, в США для відкриття одноосібної фірми достатньо мати дозвіл (сертифікат) від місцевих властей або властей штату і зареєструвати торгову назву;

зниження витрат з соціального страхування.

Сприяння розвитку МП покликане забезпечити реалізацію цілей державної політики регулювання, а саме:

підтримка зайнятості, соціально-економічної стабільності, зростання загального добробуту населення;

інтенсифікацію інвестиційних процесів;

стимулювання інновацій шляхом фінансування розробок нової продукції.

В країнах з розвиненою ринковою економікою державна підтримка підприємництва спирається на відповідне законодавство. Набули поширення дві форми державної підтримки МП:

законодавче встановлення довгострокових програм розвитку малого бізнесу;

включення малого бізнесу складовою частиною в державні економічні і соціальні програми.

В США малий бізнес інтегрований до державних структур через спеціальні комітети Конгресу, Адміністрацію у справах малого бізнесу, систему регіональних асоціацій, інкубаторів малого бізнесу. В Японії регулююча роль держави відображена в законах про основи політики по відношенню до малих і середніх підприємств, сприянні їх модернізації, керівництві їх діяльністю, в Законі про Центральний кооперативний банк для торгівлі і промисловості і ряду інших. У Великобританії законодавчо прийнято ряд програм, зокрема, програма розширення бізнесу, що передбачає заходи з податкової підтримки малого підприємництва, і Програма гарантованого проекту, що полегшує малим фірмам доступ до банківських кредитів.

Більшість іноземних держав для сприяння розвитку малого бізнесу прагне привернути засоби не ззовні, а за рахунок мобілізації на внутрішньому ринку використовуючи системи пільг і державної допомоги. Фінансова стабільність країни безпосередньо залежить від реалізації економічного потенціалу малих підприємств, можливостей і умов їх фінансового забезпечення. Ефективна система державної фінансової підтримки має велике значення не тільки для підприємств, а і для економіки країни.

Заслуговує увагу досвід США, що стосується розвитку малого бізнесу, за рахунок системи державних контрактів, даючи можливість одержати гарантований ринок збуту продукції, прискорити нагромадження приватного капіталу, збільшити виробничі потужності. Органи державної влади затверджують перелік робіт і послуг, замовлення на який надають тільки малим підприємства. При державному замовленні компанії-монополісти часто вимушені частину замовлення (10%) передавати в субпідряд малим підприємствам.

В Японії для прискорення якісного розвитку підприємства практикується компенсація всіх витрат малих підприємств, пов'язаних з підготовкою кадрів, і 2/3 витрат на підвищення кваліфікації працівників.

Місцевим органам влади буде цікавий досвід Великобританії, де муніципальна влада оголошує конкурс на виконання різних видів робіт. Переможець одержує не тільки вигідне замовлення але і стартовий капітал. Підтримка малого підприємництва на місці може стати основою розвитку регіонів і соціально-економічного забезпечення їх населення.

В Німеччині за рахунок засобів Банку кредитних гарантій малі підприємства мають нагоду одержати комерційний кредит, скласти лізинговий договір. Також в Німеччині застосовується система пільгового кредитування при освоєнні високотехнологічних виробництв, створенню малих приватних підприємств. В цьому випадку платня за користування кредитними ресурсами, як правило не перевищує 6% річних, а термін надання кредиту 10-15 років.

В Канаді для надання позик малим підприємствам існує понад 200 центрів розвитку. У Франції з цією ж метою утворені суспільства взаємного поручительства.

В світовій практиці відомі такі форми підтримки малого підприємництва як повернення пільгових позик у разі успіхів і позики з пільговими процентними ставками. В Японії надаються довгострокові позики на пільгових умовах для розвитку малого бізнесу в певних регіонах країни, стимулювання виробництва нових видів продукції і поповнення основного і оборотного капіталу підприємницьких структур. При цьому держава гарантує комерційним банкам своєчасне повернення підприємствами позик.

В Італії практикують надання пільгових довгострокових кредитів. Наприклад, під 3-5% річних при ринковій процентній ставці біля 15%. Підприємства можуть одержати додаткову пільгу в 20-30% компенсації вартості позики при довгостроковому поверненні кредиту.

Державне сприяння розвитку МП здійснюється за наступними основними напрямками:

створення стабільних державних і недержавних джерел асигнувань на підтримку малого бізнесу;

використовування раціональних механізмів контролю за витрачанням виділених коштів;

забезпечення діяльності контрольних і судових органів по захисту інтересів малих підприємств;

створення мережі спеціалізованих інститутів, що забезпечують реалізацію державної політики сприяння малому підприємництву, включаючої: державні органи влади; неурядові об'єднання і організації; спеціалізовані організації інфраструктури; фундації, кредитні, страховкі і гарантійні установи, технологічні парки, бізнес-інкубатори, промислові зони і полігони, учбові, консультаційні, інформаційні і обслуговуючі структури;

здійснення прямого фінансування діяльності малих підприємств на основі спеціальних законів шляхом надання субсидій, дотацій, податкових і інвестиційних пільг, компенсацій, виплат з фундацій підтримки підприємництва, розміщення державних замовлень;

розробка цільових програм державної підтримки малого бізнесу на довгострокову перспективу;

надання консультаційної допомоги підприємцям;

організація системи підготовки і перепідготовки підприємців;

надання малим підприємствам в оренду на пільгових умовах приміщень, устаткування, земельних ділянок;

сприяння зовнішньоекономічній діяльності малих підприємств.

Малі підприємства в порівнянні з гігантами мають ряд переваг. Дрібносерійне виробництво малого бізнесу дає можливість швидко реагувати на зміну ринкового попиту. Розвиток мережі малих підприємців дозволяє широко використовувати місцеві сировинні ресурси і відходи виробництва.

Малі фірми більш конкурентоздатні. Це пов'язано з відсутністю зайвого бюрократичного апарату, зниженням невигідних витрат. Крім того легше і з мінімальними втратами вирішуються трудові конфлікти між адміністрацією і робітниками.

Для малих фірм характерна простота управління, короткі терміни будівництва і освоєння проектних потужностей, швидка окупність.

Мале підприємництво сприяє розвитку людини, дає можливість кожному проявити себе. Тут можливе використання фахівців високої кваліфікації, досвіду немолодих працівників, яким важко пристосовуватися до умов автоматизованого великосерійного виробництва.

Малі і середні фірми безпосередньо впливають на рівень безробіття.

Малі підприємства сприяють встановленню тісних контактів із споживачами.

На малих і середніх фірмах проходить підготовку велика частина контингенту майбутніх кадрів.

Малі підприємства більш гармонійно вписуються в екологічне середовище малих міст і селищ.

Малі підприємства сполучають в одних руках власність і управління.

Розвиток малих і середніх підприємств стимулюється пільговим оподаткуванням.

На малих підприємствах створюється сприятливий клімат для інтенсифікації праці: у великому колективі зрівнялівка в оплаті праці, тоді як в малих фірмах легше оцінювати внесок кожного і диференціювати оплату праці, внаслідок цього зростає рівень ефективності праці.

Розглянемо внесок малого бізнесу і створення валового національного продукту в Російській Федерації і в розвинених зарубіжних країнах: в РФ - 22%, в США - 40%, в Індії-60%, в Японії -79%.

Однієї з центральних проблем, пов'язаних з чисельністю дрібного бізнесу, є його виживання. Основною характерною рисою є висока вірогідність банкрутства МП. У Великобританії бізнес з оборотом менше 13 тыс. фунтів стерлінгів в 6 разів частіше терпить банкрутство, ніж крупний бізнес. Причому серед фірм, потерпілих катастрофу, 50% банкрутств доводиться на перші 2,5 роки, 33% - на наступні 2,5 роки і лише 17% - на наступні 5 років. Причиною цього західні економісти вважають недостатність капіталу при організації бізнесу і небажання або боязнь пошуків фінансування на стороні, оскільки широко поширена думка, що зовнішнє фінансування підриває або ослабляє контроль над фірмою її власників.

За даними Міжнародної федерації дрібних і середніх промислових підприємств, на частку дрібних і середніх підприємств в країнах-учасницях цієї організації доводиться 50% продукції і чисельності зайнятих і більше 30% капіталовкладень і експорту.

Згідно даних Адміністрації малого бізнесу (США) налічується:

в США 13 млн. невеликих фірм;

в Англії - 2,37 млн.;

в Японії - 6,5 млн.

У Великобританії найбільший приріст підприємств малого бізнесу доводиться на сферу послуг, фінансування, будівництво. В США малий бізнес домінує в таких галузях, як сільське господарство, оптова торгівля, сфера послуг. Разом з тим, досить значна питома вага малих підприємств в США в інших галузях: швейної, взуттєвої, гумотехнічної і пластмасової, а також в машинобудуванні. Кількісне зростання невеликих компаній в промисловості в країнах Заходу обумовлено спеціалізацією і диференціацією суспільного виробництва, що заглиблюється, відмовою від великомасштабного масового виробництва на користь дрібносерійного, індивідуального. Спеціалізоване виробництво виявляється часто не тільки рентабельним, але і високоприбутковим. Приведений аналіз діяльності різних підприємницьких структур в економіці країн з розвиненими ринковими відносинами переконує в особливій мобільності, гнучкості і високій ефективності підприємств малого бізнесу, які є невід'ємною частиною сучасної ринкової системи господарства.

ВИСНОВОК

Мале підприємництво - це особливий сектор економіки національного, регіонального і місцевого масштабів, утворений сукупністю малих підприємств і виступає в якості специфічної соціально-економічної форми дрібного виробництва в умовах ринку. Підхід до малого підприємництва як сектору економіки заснований на єдності двох сторін суспільного виробництва: організаційно-технічній і соціально-економічній.

Мале підприємництво являє собою особливий тип діяльності, заснований на ініціативній, інноваційній, ризиковій основі з метою одержання підприємницького доходу.

Першою з проблем, з якою зіштовхується починаючий підприємець, - це знайти себе в господарському просторі. З цією метою необхідно вивчити стан ринку, попит, можливі перешкоди, наслідки й обмеження, умови інвестування, можливі пільги. Подальшими кроками підприємця повинні бути: вибір спеціалізації, організаційної форми підприємства і підприємництва, формування бази і структури підприємства, його початкового капіталу і т.д.

Розвиток малого бізнесу істотно сприяє загальноекономічному росту. Однак його активність стримується фінансовими бар'єрами. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються власні фінансові ресурси суб'єктів малого бізнесу. Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки і відсутність гарантій для банків.

Побудова нової системи державного управління має відбутися в результаті впровадження у повсякденну практику органів державного управління принципів та норм регуляторної політики, що виступає одним з основних інструментів адміністративної реформи.

В свою чергу мале підприємництво стикається з відсутністю чітко сформульованої та виконуваної державної політики у сфері підтримки малого підприємництва, збільшення адміністративних бар'єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, система контролю і дозвільної практики, тощо) та надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб'єктів малого підприємництва, корупція в органах державної влади, яка стимулює суб'єктів підприємництва до ведення діяльності у «тіньовій зоні».

Ці проблеми створюють перешкоди розвитку малого підприємництва і суттєвого гальмують його фінансово-економічний розвиток.

Для розв'язання існуючих проблем, які на теперішній час перешкоджають ефективному функціонуванню малих підприємств і стоять на заваді їх стратегічного розвитку, потрібно переглянути ідеологію розвитку малого підприємництва в Україні, яка тяжіє до державної детально-регульованої моделі.

Основні положення державної політики розвитку малого підприємництва мають бути сконцентровані навколо існуючих проблем та їх розв'язання:

збільшення експортної спроможності малого підприємництва;

спрощення доступу малого підприємництва до сучасних технологій;

підвищення здатності малого підприємництва конкурувати з імпортом;

збільшення доступу малого підприємництва до довгострокових кредитів для побудови нових виробництв та послуг, продукція або результати яких використовуються у міжнародній торгівлі;

збільшення доступу малого підприємництва до інформації про державні, муніципальні або приватні програми (у тому числі нерезидентів) щодо збільшення спроможності малого підприємництва конкурувати на міжнародних ринках.

Нова політика, щодо малого підприємництва має: стояти на позиції, що розвиток малого підприємництва становить завдання національного розвитку і має вирішуватися всіма органами державної влади без винятку, базуватися на принципі не погіршення умов ведення господарської діяльності суб'єктами малого підприємництва, концентруватися навколо проблем збільшення експортного потенціалу малого підприємництва та збільшення його частки у доданій вартості.

Отже, всі вищезазначені напрями державної підтримки малого підприємництва в сукупності з ефективно функціонуючою системою управління малих підприємств, яка орієнтована на адаптацію до умов конкурентного середовища, допоможуть їм суттєво покращити свою діяльність та зайняти вагоме місце в стратегії економічного зростання України.

Перспективним напрямом підтримки малого підприємництва в Україні є: формування організаційних та інформаційних основ венчурного фінансування. Насамперед потребує розвитку і зміцнення юридична база, що забезпечує діяльність фондів венчурного капіталу. Крім цього, доцільне запровадження державних схем фінансування венчурного капіталу з поділом ризиків та видатків, створення умов для виходу малих підприємств на фондові ринки.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Закон України "Про підтримку малого підприємництва" від 19.10. 2000р. №2063-ІІІ.

Закон України "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва" від 21.12. 2000р. №2157-ІІІ.

Послання Президента України до Верховної Ради України 2000 рік "Україна: поступ ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004рр. ".

Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 28 червня 1999 року N 746/99.

Василенко В.О. Антикризове управління підприємством. Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2003. - 504 с.

Мельник Л.Е., Корецкий Н.Х. и др. Государство и экономика. - Запорожье, 1997.

Мельник Л.Е., Корецкий Н.Х. и др. Рыночная трансформация государственно-плановой экономики. - Запорожье, 1996.

Мурашок А.І. І ін. Малий бізнес: економіка, організація, фінанси. - М., 1999. - 428 з.

Основи економічної теорії. У двох книгах. За ред. проф. Ю.В. Ніколенка.К., “Либідь”, 1998.

Буряк П.Ю., Маринець В.П. "Податкове стимулювання розвитку малого бізнесу в Україні"/Фінанси України. - 1999р. - №6. с.95-98.

Гнатовський О.П. Ефективність запровадження та розвитку малого підприємництва в Україні/Фінансист № 5, 2006 с.17-19.

Гнатцов О.Г. Малий бізнес в Україні: від стратегії зростання до стратегії розвитку/Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006 с.61-65.

Гончарова Н.В. Напрямки розвитку інтеграційних процесів у сфері фінансової підтримки малого підприємництва. /Фінанси України.7, 2003. - З.75-83.

Донців В.Я. Проблеми законодавчого забезпечення малого підприємництва/Економіка підприємства №1, 2005 с.5-9.

Дуб Л. "Питання розвитку малого бізнесу в Україні"/Вісник Української Академії державного управління при Президенті України. - 2000. - №2. -с.162-168.

Заїкіна О.О. Проблеми розвитку малого бізнесу на сучасному етапі трансформації економіки України/Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006 с.47-51.

Кирпот О. "Висококонцетроване суспільне виробництво - основа малого підприємницства"/Вісник Української Академії державного управління при Президенті України. - 2000. - №2. -с.127-134.

Кондратюк Т. "Державна політика підтримки малого бізнесу: зміст і механізм реалізації/Вісник Української Академії державного управління при Президенті України. - 2001. - №4. -с.111-118.

Микитюк О.І. "Фінансове забезпечення розвитку малих підприємств"/ Фінанси України. - 1999р. - №6. - с.55-61.

Оніщук Я.В. Фінансове забезпечення діяльності малого бізнесу/ Фінанси України.7, 2003. - С.51-59.

Романів М.В. Фінансова підтримка підприємництва. /Фінанси України.9, 2003. - З.32-35.

Шемшученко О.Ю. Деякі аспекти економічної політики і правового регулювання у сфері малого бізнесу/Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006 с.74-78.

Яворівський Г.Й. Малий і середній бізнес у пошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні/Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006 с.52-54.

www. rada. gov. ua

www. ukrstat. gov. ua