Подолання інфляційного розриву припускає утримання сукупного попиту і «переміщення» рівноваги з точки А в точку В (повна зайнятість ресурсів). При цьому скорочення рівноважного Y складає:сукупного доходу Y = - (Величина інфляційного розриву) х (Величина мультиплікатора автономних витрат). Мультиплікатор видатків - коефіцієнт, який показує відно¬шення між зміною реального ВВП і початковою зміною сукупних видатків.

52. Сучасні теорії макроекономічної стабілізації

Сутність стабілізації економіки. Кінцевою метою економічної трансформації перехідного суспільства в Україні є створення умов для переходу до більш ефективної економічної системи, яка забезпечує оптимальні темпи зростання ВВП та високий життєвий рівень населення. Досягнення такої цілі вимагає економічної стабілізації з наступним переростанням у економічне пожвавлення і піднесення. Сутність макроекономічної стабілізації полягає у подоланні макроекономічної нестабільності (незбалансованості). Макроекономічна нестабільність полягає у коливання обсягу національного продукту, рівня цін, зайнятості та відсутності умов для стабільного зростання обсягу ВВП. У традиційній ринковій економіці коливання цих величин носить в основному циклічний характер. Тому макроекономічна стабілізація зводиться до скорочення амплітуди вказаних відхилень та зменшення глибини спаду. Свій конкретний зміст вона набуває в економічній політиці, яка сприяє наближенню фактичного рівня ВВП до його потенційного рівня і на цьому підґрунті досягнення повної зайнятості та стабільних цін. Загальні риси макроекономічної стабілізації носять універсальний характер. Специфіка макроекономічної стабілізації у перехідній економіці. у перехідному суспільстві полягає у формуванні нової системи економічних відносин і не зводиться до певного вдалого набору економічних заходів з метою збалансування певного числа економічних показників. Макроекономічна стабілізація у перехідній економіці носить не функціональний, а трансформаційний характер. Економічна збалансованість досягається за умови зміни режиму, порядку функціонування економіки, появи нових господарських інституцій. Основні характеристики макроекономічної структурно-виробничої стабілізації зводяться до слідуючого. Проведення активного державного регулювання економіки шляхом поєднання прямого впливу на умови і процеси відтворення з фінансовим регулюванням. Реалізація структурної перебудови економіки з допомогою концентрації зусиль держави на перспективних напрямках економічного розвитку та ліквідації існуючих диспропорцій. Посилення інвестиційної діяльності держави як за її безпосередньою участю в капіталовкладеннях, так і шляхом стимулювання інвестиційної діяльності. Широка підтримка вітчизняних товаровиробників. Досягнення економічної стабілізації та перехід до економічного зростання забезпечуються переважно методами фінансової та грошово-кредитної політики. Шляхом фінансової політики здійснюється розподіл доходів між особами або їх групами, якщо ринковий розподіл не співпадає з бажаним з політичних умов. Грошова політика направлена на регулювання кількості грошей і рівня процентної ставки. Провідним органом грошової політики є центральний банк країни.

53. Поняття, необхідність та види макроекономічного регулювання. Державне регулювання

Необхідність та передумови державного регулювання економіки. Саморегулювання ринку як спосіб управління економікою було властиве для епохи вільної конкуренції. У Другій половині XIX ст. у зв'язку з появою монополій і посиленням процесу усуспільнення капіталістичного виробництва, а пізніше - на рубежі XX ст., коли прискорилися розвиток монополій, зрощування промислового і банківського капіталу, з'явилася об'єктивна необхідність у втручанні держави у економіку, яка була викликана потребами подолання економічних криз, обмеження зростання безробіття, розвитку конкуренції, пом'якшення соціальних наслідків стихії ринку.

Об'єктивні причини необхідності державного регулювання сучасного ринкового господарства: 1) відсутність досконалої конкуренції; У багатьох галузях існують переваги для великого виробництва, що призводить до монополій або олігополії; 2) для певної категорії товарів ціновий механізм не працює; національна оборона, наприклад, це «товар», якому не можна давати ціну і продавати його на ринку; з цих причин держава бере на себе відповідальність за виробництво такого «колективного» товару і змушує громадян водночас оплачувати продукцію; 3) стосовно деяких виробництв ціни і витрати виробництва не відображають суспільного ефекту продукції: охорону навколишнього середовища, розвиток освіти, охорону здоров'я. Держава у таких випадках втручається у механізм ціноутворення або виділяє дотації на виробництво таких товарів і послуг; 4) наявність ринків, де адаптація здійснюється повільно і досить болісно порівняно з класичною моделлю саморегулювання. Наприклад, ринок робочої сили. mОб'єктивна необхідність державного регулювання економіки зумовлена також тим, що державні та міждержавні інститути покликані зберігати такі цінності, як стабільність, і гармонійність суспільства, збереження і відтворення середовища існування народів - природного, національно-історичного, культурного.

Основоположною в теорії державного регулювання є кейнсіанська теорія, яку нерідко характеризують як теорію попиту, її основні ознаки: короткостроковість, орієнтація на попит і, певна річ, підтримка державної поточної політики, орієнтованої на попит. Головним інструментом державного регулювання Кейнс вважав фіскальну політику, а найважливішим об'єктом - ресурси інвестицій і процентні ставки. Згідно з теорією Кейнса фіскальна політика, орієнтована на подолання безробіття, передбачає зростання державних витрат і скорочення податків. Фіскальна політика, спрямована на зниження інфляції, вимагає скорочення державних витрат при зростанні податків.

Теоретичні основи макроекономічного регулювання. У підгрунт державного регулювання економіки країн покладені різні моделі регулювання, які нерідко визначають як альтернативні. Сутність форми жорсткого макроекономічного регулювання економіки полягає у тому, що держава здійснює скоординоване ведення господарства у масштабах країни через план, який за змістом є розкладкою обов'язкових завдань для учасників суспільного виробництва і є юридичним законом. При директивному плануванні товаровиробнику вказується, скільки і якої продукції слід виробити, куди, за якою ціною поставити. Здавалося б, на перший погляд, існуюча система відносин між державою і підприємством є зручною для обох сторін і може забезпечити повну збалансованість народного господарства. Але це не так: По-перше, жорсткий план націлює виробництво лише на те, що заплановано. А це, з одного боку, сковує товаровиробників у пошуках варіантів освоєння нових видів продукції, а з другого - ліквідує стимули саморозвитку. По-друге, для збалансованості розвитку народного господарства через план слід обчислити не лише прямі, а й опосередковані витрати на одиницю продукції. При номенклатурі продукції, яка перевищує десятки мільйонів її найменувань, навіть найсучаснішим ЕОМ це не під силу. Перехід до ринкових відносин передбачає скасування командно-адміністративних методів всеохоплюючого державного керівництва економікою, створення системи часткового, м'якого державного регулювання ринку.

В економічній літературі визначено критерії створення системи державного макроекономічного регулювання (ДМЕР). З огляду на економічну практику і теоретичні дослідження можна назвати дві основні ознаки системи ДМЕР: загальна системність і специфічна функція регулювання. Перша основна ознака, що характеризує ДМЕР як систему, - діалектична єдність об'єктивних і суб'єктивних елементів суспільної структурою Друга основна ознака системи ДМЕР характеризує її саме як державне регулювання, тобто системний вплив держави на економіку задля постійного забезпечення її руху відповідно до економічних законів. Це визначення є методологічно важливим для структури системи ДМЕР.

54. Тарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі

Тарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі. Імпортне і експортне мито

Інструменти, які використовує держава для регулювання міжнародної торгівлі, можна поділити на тарифні (що ґрунтуються на застосуванні митних податків) та нетарифні (квоти, ліцензії, субсидії, демпінг тощо). Найпоширенішим способом обмеження торгівлі є імпортне мито - податок, який накладається на кожну одиницю товару, що завозиться до країни. При запровадженні митного податку вітчизняна ціна імпортного товару піднімається вище світової ціни. Існує три основних види митних податків: * адвалерне мито - запроваджується у вигляді відсотка від митної вартості товару. При застосуванні адвалерного мита внутрішня ціна імпортного товару (Рd) складатиме: Рd = Рm+ta. Рm, де ta - ставка адвалерного мита; Рm - ціна, за якою товар імпортується (митна вартість товару); * специфічне мито - визначається у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (ваги, площі, обсягу і т.ін.). Внутрішня ціна імпортного товару (Рd) після застосування специфічного митного податку дорівнюватиме: Рd = Рm+ts, де ts - ставка специфічного митного податку; * комбіноване мито - визначається як поєднання ставок адвалерного та специфічного мита. Легко помітити, що від запровадження мита в першу чергу страждають споживачі, оскільки вони змушені тепер платити дорожче за весь товар (вітчизняний та імпортний) і, відповідно, споживати його менше. Внаслідок запровадження ввізного мита виграють виробники та державний бюджет, а програють споживачі. Це означає, що імпортне мито приводить до перерозподілу доходів від споживачів на користь державного бюджету та виробників у галузях, які конкурують з імпортом. Митний податок, як правило, запроваджують для обмеження імпорту з метою захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції. Експортний податок є ніби дзеркальним відображенням імпортного мита, з тією лише відмінністю, що тут основні втрати мають не споживачі, а виробники.

55. Нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі

Митні тарифи залишаються найважливішим інструментом зовнішньоторговельної політики, проте в останні роки їхня роль суттєво зменшилася. Але це не значить, що послабився ступінь впливу держави на міжнародну торгівлю. Навпаки, він фактично навіть посилився завдяки значному розширенню форм і методів нетарифных торговельних обмежень. За оцінками, їх нині існує не менше ніж п'ятдесят. Особливо активно нетарифні методи регулювання торгівлі використовують промислово розвинені країни. В середині 90-х pp. приблизно 14% товарів, які імпортуються країнами ЄС, США та Японією, підпадали під основні нетарифні обмеження: імпортні квоти, добровільне обмеження експорту та антидемпінгові заходи. Нетарифні обмеження є менш відкритими, ніж митні податки, а тому надають урядові більше влади при здійсненні економічної політики та створюють певну невизначеність у міжнародній торгівлі. У зв'язку з цим одним із найважливіших завдань, які стоять перед Всесвітньою торговельною організацією, є поступова заміна кількісних обмежень, або так звана тарифікація їх (заміна кількісних обмежень еквівалентними за рівнем захисту митними тарифами).

56. Зовнішньоторговельна політика та її вплив на економічну систему

Кожна країна будує свої міжнародні відносини, виходячи з зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної політики. Зовнішньоекономічна політика - генеральна лінія дій, система заходів, які провадить держава у сфері експорту та імпорту, митного регулювання і ін. відповідно до інтересів країни. Зовнішньоторговельна політика - сукупність методів, прийомів та механізмів регулювання обсягів та спрямованості експорту та імпорту, які застосовує держава з метою реалізації зовнішньоекономічної політики в цілому. Історично відомі два основні напрями у формулюванні зовнішньоторговельної політики: протекціонізм та лібералізація. Лібералізація - розширення свободи економічних дій, скорочення кількості та зниження рівня обмежень у торгівлі з іншими країнами. Протекціонізм (від лат. proctio - прикриття) - державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції. Неопротекціонізм - сучасні обмеження на міжнародну торгівлю, які застосовуються країнами як доповнення до традиційних форм обмеження небажаного імпорту або замість них. Технічні бар'єри - велика група нетарифних обмежень, зумовлених дією національних промислових стандартів, систем вимірювання та інспекції якості товарів, вимогами техніки безпеки, санітарно-ветеринарними нормами, правилами пакування та маркування товарів тощо.

57. Малі цикли розвитку ринкової економіки

Циклічність економічного розвитку - це регулярні коливання рівнів ділової активності, при яких зростання активності (виробництва) замінюється спадом, який, у свою чергу, потім замінюється зростанням. ЇЇ характеризують підйоми і спади в економіці, що періодично повторюються протягом ряду років. Такі коливання відбуваються відносно столітнього, або довгострокового тренда (умовної лінії, яка характеризує загальну спрямованість змін економічних показників). Цикл є постійною динамічною характеристикою ринкової економіки, без нього не відбувається економічного розвитку. Економічний цикл - це форма руху і розвитку ринкової економіки, природний спосіб економічного саморегулювання, коли ринок стихійно відновлює пропорційність економіки і втрачену рівновагу. Представники різних напрямів і шкіл політичної економії наводять різні об'єктивні і суб'єктивні причини циклічності економічного розвитку, які можна згрупувати як зовнішні і внутрішні, виходячи з їхнього впливу на характер циклу, його тривалість, специфіку проявів окремих фаз. Серед зовнішніх причин можна виділити: - війни, революції та інші політичні потрясіння; - відкриття великих родовищ золота, урану, нафти та інших цінних ресурсів; - освоєння нових територій і пов'язана з цим міграція населення, коливання чисельності населення земної кулі; - потужні прориви в технології, винаходи й інновації, які дозволяють докорінно змінити структуру суспільного виробництва. Серед внутрішніх причин виділяють: - особисті потреби, скорочення або зростання яких відбивається на обсягах виробництва і зайнятості; - інвестування, тобто вкладення засобів в розширення виробництва, його модернізацію, створення нових робочих місць; - економічну політику держави, Розглянуті причини взаємопов'язані, можуть викликати як підйом, так і спад економічної активності через певні проміжки часу.

Розрізняють класичний і сучасний економічні цикли. Класичний економічний цикл, зазвичай, включає чотири фази (періоди), які послідовно змінюються: криза (спад), депресія, пожвавлення, піднесення (зростання). Економічна криза - це різке погіршення економічного стану країни, що виявляється в значному спаді виробництва, порушенні усталених виробничих зв'язків, банкрутстві підприємств, зростанні безробіття і, внаслідок цього, - зниженні життєвого рівня, добробуту населення. Криза (спад) є основною фазою економічного циклу, вона є його ключовою характеристикою. Без кризи не було б циклу; її періодичне повторення надає ринковій економіці характеру циклічності.

Спад в економіці починається з труднощів у збуті виробленої продукції, що згодом веде до скорочення виробництва і зайнятості та попиту на інвестиції. Ціни різко знижуються, але зростає попит на ліквідність (готівку), тому до максимально збільшується ставка позичкового відсотку. Курс акцій і інших цінних паперів на фондових біржах швидко падає; тимчасово закриваються або навіть банкрутують багато фірм, передусім дрібних (у випадку глибокої і тривалої кризи). Ринкова кон'юнктура стає вкрай несприятливою. Внаслідок дії кризи поступово ліквідуються порушення макроекономічної стабільності і рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією, інвестиціями і заощадженнями, виробництвом і споживанням, тобто знову забезпечується певна пропорційність економічного розвитку, але за низького рівня сукупного попиту, неповної зайнятості виробничих ресурсів, високого безробіття. В процесі руху до своєї найнижчої точки спаду криза створює імпульс для нового розвитку економіки. В цей період виникають спонукальні мотиви до скорочення витрат виробництва і збереження прибутку, посилюється конкуренція. Створюється стимул для оновлення морально зношених засобів виробництва на новій технологічній основі. Коротше кажучи, криза дає початок переважно інтенсивному розвитку економіки, нею закінчується попередній період розвитку і починається наступний. Але перехід до розгортання обсягів виробництва, його технологічного оновлення не відбувається в один момент. Тому на зміну кризи приходить фаза депресії. Депресія (від лат. depressio - придушення) - застій в економіці, який характеризується відсутністю підйому виробництва і ділової активності, низьким попитом на товари і послуги, значним безробіттям. Депресія означає, що економічна криза перейшла у завершальну фазу. Національний продукт вже не зменшується, але й ще не зростає. На низькому рівні стабілізуються ціни; безробіття дуже високе, але більше не зростає; відсоткова ставка падає до свого мінімального значення. Товарні запаси (нереалізована продукція) поступово зникають, зростає сукупний попит і готуються умови для пожвавлення виробництва, ділової активності. Пожвавлення - фаза економічного циклу, яка характеризує початок підйому в економіці після кризи, застою, депресії. В цей період, хоча і незначно, зростають рівень виробництва і платоспроможний попит людей, помітно скорочується рівень безробіття. Поступово підвищуються ціни і позичкові відсотки. На ринку економічних ресурсів зростає попит на новее промислове обладнання, нові капітали втягуються в господарський оборот. В кінці фази пожвавлення закінчується період інтенсивного розвитку. В наступній фазі циклу - піднесенні - знову починається екстенсивний розвиток. Піднесення - стан економіки країни, який характеризується зростанням виробництва, підвищенням його ефективності, пожвавленням ділової активності в різних сферах, підвищенням рівня життя. В цей період рівень виробництва набагато переважає досягнутий в попередньому періоді, суттєво зростають темпи його розвитку. Створюються нові підприємства, зростають зайнятість, попит на прогресивні капітальні ресурси і споживчі блага, збільшуються доходи (заробітна плата, прибуток, проценти, рента), швидко зростають ціни. На фазі піднесення посилюються диспропорції, які були закладені ще на фазі пожвавлення, готується ґрунт для наступного спаду. Економіка підходить до наступного витка, до нового економічного циклу. Сучасна ринкова економіка (змішана) знаходиться під значним впливом держави, що здатна суттєво змінювати хід економічного циклу, характер економічної динаміки: глибину і частоту криз, тривалість фаз циклу і співвідношення між ними. За активного впливу держави видозмінюється самий механізм циклічного руху. Завдяки державному регулюванню пом'якшуються циклічні коливання. Важливішими важелями, за допомогою яких держава впливає на економічний цикл, є кредитно-грошові і бюджетно-податкові інструменти. Під час кризи державою використовуються заходи, які спрямовані на стимулювання виробництва, і, навпаки, в час піднесення - на його стримання. Так, з метою послаблення «перегріву» економіки у фазі піднесення держава стимулює подорожчання кредиту, запроваджує нові податки і підвищує ставки існуючих, відміняє прискорену амортизацію і податкові пільги на нові інвестиції. В умовах же кризи, навпаки, державні заходи спрямовані на здешевлення кредиту, скорочення податків, на прискорену амортизацію і податкові знижки на нові інвестиції.

58. Великі цикли розвитку ринкової економіки

Цикли різної тривалості отримали назви за іменами їх дослідників: Так, цикли тривалістю 45-60 років (довгі або великі) отримали назву цикли Кондратьєва; 15-20 - річні - цикли Кузнеца; 7-12 - річні (середні цикли). Представники різних напрямів і шкіл політичної економії наводять різні об'єктивні і суб'єктивні причини циклічності економічного розвитку, які можна згрупувати як зовнішні і внутрішні, виходячи з їхнього впливу на характер циклу, його тривалість, специфіку проявів окремих фаз. Серед зовнішніх причин можна виділити: - війни, революції та інші політичні потрясіння; - відкриття великих родовищ золота, урану, нафти та інших цінних ресурсів; - освоєння нових територій і пов'язана з цим міграція населення, коливання чисельності населення земної кулі; - потужні прориви в технології, винаходи й інновації, які дозволяють докорінно змінити структуру суспільного виробництва. Серед внутрішніх причин виділяють: - особисті потреби, скорочення або зростання яких відбивається на обсягах виробництва і зайнятості; - інвестування, тобто вкладення засобів в розширення виробництва, його модернізацію, створення нових робочих місць; - економічну політику держави, яка прямо і непрямо впливає на виробництво, попит і споживання. Розглянуті причини взаємопов'язані, можуть викликати як підйом, так і спад економічної активності через певні проміжки часу. Розрізняють класичний і сучасний економічні цикли. Класичний економічний цикл, зазвичай, включає чотири фази (періоди), які послідовно змінюються: криза (спад), депресія, пожвавлення, піднесення (зростання). Економічна криза - це різке погіршення економічного стану країни, що виявляється в значному спаді виробництва, порушенні усталених виробничих зв'язків, банкрутстві підприємств, зростанні безробіття і, внаслідок цього, - зниженні життєвого рівня, добробуту населення.

59. Криза надвиробництва та причини, що їх викликають. Методи стабілізації господарчої системи

Стабільність і криза нероздільні. Вони не можуть існувати один без одного. Така діалектика.

На макрорівні великих економічних систем кризи виникають найчастіше через розриви між виробництвом і споживанням товарів. У докапіталістичних способах виробництва існувало недовироблення матеріальних благ. При капіталізмі вперше виникло надвиробництво. Найбільш глибоко і докладно цю проблему досліджував К. Маркс. Він розкрив причини економічних криз і обґрунтував їхню неминучість в умовах стихії й анархії виробництва. Держава повина керувати процесами, циклами виробництва щзоб не було надвиробництва і як наслідок економічної кризи. Наприклад: надвиробництво є економічним показником або ж індикатором Capasity utilisation - рівень загрузки виробничих сил, тобтопри надвиробництві 90% - не в користь валюти, що і спричинює на вал. ринку… Коли виробництво країни становить 85% - то відбувається піднесення валюти і відповідно ріст економіки, 80% - не в користь валюти і країни, в США у грудні 2009 року якраз було 79-80%.