Основи макроекономіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Предмет макроекономіки як частини економічної науки

Макроекономіка - це частина економічної теорії, що вивчає економіку як ціле, досліджує звязки між її крупними агрегатами (сукупностями економічних одиниць) - споживацьким сектором (або сектором домогосподарств), підприємницьким, державним і міжнародним секторами економіки. Макроекономічний аналіз вивчає: структуру економіки, звязки між її секторами, тенденції розвитку економічної системи, економічні цикли, проблеми безробіття і інфляції, сутність і фактори економічного зростання, проблеми фіскальної політики (стосується державного бюджету), монетарної політики. До складу макроекономічної теорії входять: теорія статичної макроекономічної рівноваги, теорія грошей, теорія інфляції, теорія зайнятості, теорія економічних циклів, теорія економічного зростання, теорія платіжного балансу і валютного курсу, теорія стабілізаційної політики держави.Суб'єкти національної економіки. При макроекономічному підході національну економіку розглядають як взаємодію чотирьох макросуб'єктів - споживацького сектора або сектора домашніх господарств, підприємницького сектора, державного сектора і решти світу або міжнародного сектору - на чотирьох ринках (благ, труда, грошей і фінансів).Розбіжності між мікро- і макросистемами визначають і різні методи аналізу. По-перше. Мікроекономічний аналіз присвячено вивченню поведінки окремих економічних суб'єктів (фірм, домогосподарств), виявленню умов, за яких узгоджуються індивідуальні цілі суб'єктів господарювання. Механізмом такого узгодження є ринкове ціноутворення. Макроекономічний аналіз присвячено вивченню поведінки національної економіки як цілого. Вона виявляє механізми, що визначають темпи зростання національного продукту й доходу, рівень безробіття, рівень цін.По-друге. Мікроекономіка розглядає лише реальний сектор національного господарства. Мінові пропорції вона розглядає як пропорції обміну товару на товар або на золото. Протилежно цьому підходу, макроекономіка враховує існування кредитних грошей. Процеси їх утворення й розподілу в національному господарстві складають монетарний (грошовий) сектор. Взаємодія реального і монетарного секторів є проблемою дослідження макроекономіки. Мікро- і макроекономічний аналізи, незважаючи на їх відносну самостійність, доповнюють один одного. Макроекономіка і економічна політика. Книга Дж.М. Кейнса обґрунтовувала необхідність втручання держави в економіку, а саме, необхідність державних капіталовкладень, державних закупок товарів і послуг. На момент публікації цього твору країни Заходу вже почали виходити з Великої депресії (1929 1933 рр.) внаслідок міцного державного впливу на економіку. Так, “Новий курс” президента США Ф.Д.Рузвельта передбачав збільшення видатків держави на суспільні роботи, на замовлення промисловості. В Німеччині в цей же час уряд також почав будувати дороги, збільшив замовлення промисловості. Це свідчить про те, що економічна практика емпіричним шляхом приходить до рецептів, про які лише трохи пізніше написав Дж. М. Кейнс у своїй відомій книжці. Її сприйняли, як теоретичне обґрунтування сильної фіскальної політики і самого принципу державного втручання в економіку. Однак, такий розвиток подій примушує знову і знову звертатися до питання про взаємовідносини економічної теорії і економічної практики - у даному випадку - економічної практики, як практики державного управління економікою. Для неї зовсім не обов'язково базуватись на тій чи іншій науково обґрунтованій теорії. Вона завжди є результатом певного співвідношення економічних інтересів, певного співвідношення соціальних сил. Внаслідок цього, вона може розвиватися як на ґрунті послідовного використання теоретичних положень тієї чи іншої наукової концепції, так і на ґрунті еклектичного поєднання окремих положень різноманітних теорій і волюнтаристських вирішень проблем.

2. Позитивна і нормативна функції макроекономіки

Макроекономіка - це частина економічної теорії, що вивчає економіку як ціле, досліджує звязки між її крупними агрегатами (сукупностями економічних одиниць) - споживацьким сектором (або сектором домогосподарств), підприємницьким, державним і міжнародним секторами економіки. Макроекономічний аналіз вивчає: структуру економіки, звязки між її секторами, тенденції розвитку економічної системи, економічні цикли, проблеми безробіття і інфляції, сутність і фактори економічного зростання, проблеми фіскальної політики (стосується державного бюджету), монетарної політики. До складу макроекономічної теорії входять: теорія статичної макроекономічної рівноваги, теорія грошей, теорія інфляції, теорія зайнятості, теорія економічних циклів, теорія економічного зростання, теорія платіжного балансу і валютного курсу, теорія стабілізаційної політики держави. Позитивний і нормативний макроекономічний аналіз. Макроекономічні дослідження об'єднують три аспекти: позитивний або власне аналітичний, тобто дослідження того, що є; нормативний, тобто розуміння того, що повинно бути; розробка рекомендацій для економічної політики. Ці аспекти досить часто змішуються. Не лише серед широких верств суспільства, а й навіть серед самих економістів панує думка про те, що макроекономічна теорія базується на статистичних дослідженнях, які торкаються сукупних величин, зокрема на вивченні даних загальнонаціональних рахунків і національного доходу. Це невиправдано оптимістичний погляд на проблему. Економісти досить часто керуються власною інтуїцією, власним розумінням макроекономічних зв'язків при розробці концепції. Авторів концепцій може зовсім не хвилювати проблема - чи підтверджують реальні дані встановлений ними зв'язок між макроекономічними змінними. Це торкається не лише проблем споживчих бюджетів та теорії граничної схильності до споживання, мультиплікатора ВНП, але й багатьох інших, у тому числі таких гострих проблем, як причини інфляції, права власності, темпи зростання та ін. Економісти-дослідники при розробці своїх теорій найчастіше звертають увагу на критерії внутрішньої несуперечності самої теорії, задовільністю вихідних аксіом, самоочевидних істин. До того ж, люди висловлюють свої ідеї, мають свій погляд на світ, а значить, свої пристрасті, політичні, соціальні уяви. Все це призводить до існування протилежних концепцій роз'яснення однієї і тієї ж події. Виходячи з цього, економістів цікавить можливість перевірки складних економічних стверджень. Тобто, наскільки можна вважати достовірним позитивне аналітичне дослідження. Важливість такої перевірки пов'язана з тим, що на базі позитивних аналітичних досліджень формуються рекомендації щодо економічної політики. А складність її пов'язана з тим, що зіставлення аналітичних взаємозв'язків з даними реальної дійсності відразу ж порушує принцип ceteris paribus, тобто дані, які не враховувалися в моделі взаємозв'язків змінних, обов'язково впливають на реальні величини розглянутих параметрів економічних явищ та процесів. Нормативний аспект дослідження базується на поясненні того, що і як повинно відбуватися. Такий аналіз передбачає ціннісні оцінки - справедливо чи ні, добре чи погано, допустимо чи недопустимо. Різні школи економічної теорії, різні економісти пропонують своє розуміння, своє тлумачення того, що повинно бути. Саме на те, що повинно бути з точки зору тієї чи іншої теорії, того чи іншого дослідника і спрямовані рекомендації. Природно, що з точки зору іншої теорії, іншого економіста повинне відбуватися зовсім інше. Все це означає, що макроекономічні дослідження розробляють і пропонують багато різних рекомендацій. Макроекономіка і економічна політика. Книга Дж.М. Кейнса обґрунтовувала необхідність втручання держави в економіку, а саме, необхідність державних капіталовкладень, державних закупок товарів і послуг. На момент публікації цього твору країни Заходу вже почали виходити з Великої депресії (1929-1933 рр.) внаслідок міцного державного впливу на економіку. Так, “Новий курс” президента США Ф.Д.Рузвельта передбачав збільшення видатків держави на суспільні роботи, на замовлення промисловості. В Німеччині в цей же час уряд також почав будувати дороги, збільшив замовлення промисловості. Це свідчить про те, що економічна практика емпіричним шляхом приходить до рецептів, про які лише трохи пізніше написав Дж. М. Кейнс у своїй відомій книжці. Її сприйняли, як теоретичне обґрунтування сильної фіскальної політики і самого принципу державного втручання в економіку. Однак, такий розвиток подій примушує знову і знову звертатися до питання про взаємовідносини економічної теорії і економічної практики - у даному випадку - економічної практики, як практики державного управління економікою. Для неї зовсім не обов'язково базуватись на тій чи іншій науково обґрунтованій теорії. Вона завжди є результатом певного співвідношення економічних інтересів, певного співвідношення соціальних сил. Внаслідок цього, вона може розвиватися як на ґрунті послідовного використання теоретичних положень тієї чи іншої наукової концепції, так і на ґрунті еклектичного поєднання окремих положень різноманітних теорій і волюнтаристських вирішень проблем.

3. Сисиема національних рахунків та її показники

Неможливо порівняти стан і розміри своєї економіки з економіками інших країн без загальних стандартів вимірювання. Таким загальним стандартом вимірювання є система національних рахунків (СНР), що використовується у всьому світі. Україна теж переходить на цей стандарт, починаючи з 1988 року. Сутність заміни старої системи статистичного обліку результатів економічної діяльності на нову систему полягає у тому, щоб макропоказники відбивали функціонування не тільки матеріального виробництва, але й нематеріального виробництва. Відомо, що в найбільш розвинутих країнах більшість робітників зайнята у нематеріальному виробництві. Тому вимірювання результатів їх діяльності дуже важливе. Це забезпечує система національних рахунків. Відхід від багатьох догм, що панували у нашому економічному житті у минулому, вимагає запровадження нової системи національного рахівництва. Йдеться про перехід від балансів народного господарства (БНГ) до системи національних рахунків (СНР). Цей перехід вимагає підготовки і освоєння нової теоретичної моделі взаємозв'язку економічних процесів, передбачає одержання необхідної інформації, зміни методології побудови балансових розрахунків тощо. СНР включає в себе комплекс таблиць, складених у формі бухгалтерських розрахунків, в яких відбивається процес виробництва, розподілу і кінцевого використання суспільного продукту та національного доходу і має два основні розділи - зведений матеріально-фінансовий баланс, зведений баланс населення і трудових ресурсів. Усі інституційні одиниці об'єднуються у сектори: підприємства, що виробляють товари та послуги; фінансові установи; державні установи; громадські та приватні організації; домашні господарства; зовнішньоекономічні зв'язки. Основними способами одержання інформації для розрахунку макроекономічних показників є народногосподарський облік (оперативний, бухгалтерський, статистичний), економічний експеримент (реальний, модельний, людино-модельний) і експертні оцінки. Економісти всього світу використовують такі макропоказники, що передбачає система національних рахунків:Валовий внутрішній продукт, ВВП (Gross Domestic Product - GDP);Валовий національний продукт, ВНП (Gross National Product - GNP);Чистий національний продукт, ЧНП (Net National Product - NNP);Національний доход, НД (National Income - NI);Особистий доход (Personal Income - PI);Особистий доход після сплати податків (Disposable Personal Income - DPI).Валовий внутрішній продукт - це ринкова вартість всіх кінцевих товарів та послуг, що були вироблені за допомогою національних і іноземних ресурсів протягом року усередині країни. ВВП не включає проміжні товари - товари, що використовують в якості ресурсу у виробництві кінцевих товарів та послуг (різноманітна сировина, матеріали - мясо для ресторану, бавовняна тканина для виробництва сорочок).

ВВП = споживання + інвестиції + державні видатки + чистий експорт = C + I + G + Xn - це основна тотожність національних рахунків.

Валовий національний продукт (ВНП) - ринкова вартість всіх кінцевих товарів і послуг, що були вироблені протягом року за допомогою ресурсів, які належать певній країні.

ВНП = ВВП + чистий доход факторів виробництва із-за кордону

Чистий національний продукт (ЧНП) - це ВНП без амортизаційних відрахувань. ЧНП = ВНП - АмортизаціяНаціональний доход - це доход постачальників економічних ресурсів, що належать певній країні, які були використані протягом року для виробництва кінцевих товарів та послуг.

НД = ЧНП - непрямі податки на бізнес.

Особистий доход - це доход, що отримують домогосподарства.

ОД = НД - внески на соціальне страхування - податки на прибутки корпорацій - нерозподілені прибутки корпорацій (були інвестовані у бізнес) + трансфертні платежі.

Особистий доход після сплати податків = ОД - індивідуальні податки.

4.ВВП і ВНп

Валовий внутрішній продукт - це ринкова вартість всіх кінцевих товарів та послуг, що були вироблені за допомогою національних і іноземних ресурсів протягом року усередині країни. Кінцеві товари - це товари, що поставляють споживачам для кінцевого споживання, а не для подальшої переробки або перепродажу. ВВП не включає проміжні товари - товари, що використовують в якості ресурсу у виробництві кінцевих товарів та послуг (різноманітна сировина, матеріали - мясо для ресторану, бавовняна тканина для виробництва сорочок).В системі національних рахунків намагаються запобігти подвійного рахунку, коли, наприклад, ринкова вартість вугілля ураховується у складі результатів функціонування вугільної галузі, потім - у металургійної галузі, потім - у верстатобудівельній галузі, потім у галузях, продукція яких вироблена за допомогою цих верстатів. Щоб запобігти подвійного рахунку, використовується показник доданої вартості. Він становить виручку від продажу готового продукту за винятком витрат на проміжні продукти, тобто витрат на купівлю сировини, матеріалів, енергії, палива. Цим досягається виключення з розрахунків ВВП повторного рахунку по одному і тому ж проміжному продукту, що бере участь у виробництві кінцевого продукту. Валовий національний продукт (ВНП) - ринкова вартість всіх кінцевих товарів і послуг, що були вироблені протягом року за допомогою ресурсів, які належать певній країні. ВНП = ВВП + чистий доход факторів виробництва із-за кордону. Валовий внутрішній продукт є достатньо точним і корисним показником функціонування національної економіки. В той же час, він не може повною мірою служити показником суспільного добробуту, рівня життя населення. ВВП не відображає всієї економічної активності суспільства і не може, таким чином, бути повною характеристикою його матеріального добробуту. Це обумовлено такими обставинами:-існуванням неринкової діяльності, результати якої не стають об'єктами купівлі-продажу, а тому не фіксуються в макроекономічних показниках (послуги домогосподарки, ремонт власного житла тощо);-наявністю тіньової економіки, в яку входять не лише злочинний бізнес (наприклад, наркоторгівля), але й будь-яка незареєстрована діяльність (послуги по ремонту житла, пошиву одягу, прибиранню приміщень, послуги репетиторів тощо;-ВВП виступає скоріше кількісним показником і тому не враховує, повною мірою, змін якості товарів та послуг, а також змін у складі та розподілі продукції;-у ВВП не находять відображення такі важливі аспекти соціального добробуту як збільшення вільного часу, освіта, охорона здоров'я, зростання оплачуваних відпусток, задоволеності працею і духовних потреб; макроекономічні показники не відображають ступінь забруднення навколишнього середовища: вони зв'язані з економічним зростанням, яке не завжди компенсує нанесену екологічну шкоду. Таким чином, ВВП може виступати характеристикою економічного стану країни, але повною характеристикою рівня добробуту населення, його життєвого рівня бути не може.Більш точним показником добробуту суспільства можна визнати виробництво реальних ВВП, ВНП і НД на душу населення. Показники добробуту повинні бути пов'язані безпосередньо з людиною і врахувати всі її потреби: матеріальні, соціальні, духовні. В будь-якій країні є неофіційна, тіньова економіка, що не контролюється діючими правовими нормами, ховається від податків. Нині під «тіньовою економікою» розуміють усю сукупність економічної діяльності, що не враховує офіційна статистика і не включає у валовий внутрішній продукт країни. У просторі тіньової економіки виділяють такі основні зони:Неофіційна економіка - легальні види економічної діяльності, у рамках яких має місце не фіксоване офіційною статистикою виробництво товарів та послуг, приховання цієї діяльності від оподаткування. Фіктивна економіка - хабарництво, приписки, спекулятивні угоди та інше. Підпільна економіка - усі заборонені законом види економічної діяльності. Під тіньовою економікою слід розуміти економічну діяльність, яка пов'язана з незаконним привласненням особою або групою осіб частини створеної вартості або частки майна через різного роду викривлення об'єктивної інформації про рух грошових коштів та матеріальних цінностей, спотворення даних первинного обліку для заплутування джерел походження доходів, а також через реалізацію методом лобіювання відповідних законодавчих норм і нормативів. Тобто тіньова економіка - це неконтрольоване суспільствам виробництво, розподіл, обмін і споживання товарно-матеріальних цінностей.

5. ВВП:зміст,поняття

Валовий внутрішній продукт - це ринкова вартість всіх кінцевих товарів та послуг, що були вироблені за допомогою національних і іноземних ресурсів протягом року усередині країни. Кінцеві товари - це товари, що поставляють споживачам для кінцевого споживання, а не для подальшої переробки або перепродажу. ВВП не включає проміжні товари - товари, що використовують в якості ресурсу у виробництві кінцевих товарів та послуг (різноманітна сировина, матеріали - мясо для ресторану, бавовняна тканина для виробництва сорочок).В системі національних рахунків намагаються запобігти подвійного рахунку, коли, наприклад, ринкова вартість вугілля ураховується у складі результатів функціонування вугільної галузі, потім - у металургійної галузі, потім - у верстатобудівельній галузі, потім у галузях, продукція яких вироблена за допомогою цих верстатів. Щоб запобігти подвійного рахунку, використовується показник доданої вартості. Він становить виручку від продажу готового продукту за винятком витрат на проміжні продукти, тобто витрат на купівлю сировини, матеріалів, енергії, палива. Цим досягається виключення з розрахунків ВВП повторного рахунку по одному і тому ж проміжному продукту, що бере участь у виробництві кінцевого продукту. ВВП може бути підрахованим методом складання доданої вартості. Перевагою показника ВВП, передусім, є те, що він відображає кінцеві результати як матеріального, так і нематеріального виробництва. При його розрахунку виключаються також усі непродуктивні угоди: суто фінансові угоди (угоди з цінними паперами та трансфертні платежі: державні та приватні);перепродаж уживаних товарів. Валовий національний продукт (ВНП) - ринкова вартість всіх кінцевих товарів і послуг, що були вироблені протягом року за допомогою ресурсів, які належать певній країні. ВНП = ВВП + чистий доход факторів виробництва із-за кордону. Валовий внутрішній продукт є достатньо точним і корисним показником функціонування національної економіки. В той же час, він не може повною мірою служити показником суспільного добробуту, рівня життя населення. ВВП не відображає всієї економічної активності суспільства і не може, таким чином, бути повною характеристикою його матеріального добробуту. Це обумовлено такими обставинами:-існуванням неринкової діяльності, результати якої не стають об'єктами купівлі-продажу, а тому не фіксуються в макроекономічних показниках ;-наявністю тіньової економіки, в яку входять не лише злочинний бізнес (наприклад, наркоторгівля), але й будь-яка незареєстрована діяльність (послуги по ремонту житла, пошиву одягу, прибиранню приміщень, послуги репетиторів тощо).;ВВП виступає скоріше кількісним показником і тому не враховує, повною мірою, змін якості товарів та послуг, а також змін у складі та розподілі продукції;- у ВВП не находять відображення такі важливі аспекти соціального добробуту як збільшення вільного часу, освіта, охорона здоров'я, зростання оплачуваних відпусток, задоволеності працею і духовних потреб;- макроекономічні показники не відображають ступінь забруднення навколишнього середовища: вони зв'язані з економічним зростанням, яке не завжди компенсує нанесену екологічну шкоду. Таким чином, ВВП може виступати характеристикою економічного стану країни, але повною характеристикою рівня добробуту населення, його життєвого рівня бути не може. Більш точним показником добробуту суспільства можна визнати виробництво реальних ВВП, ВНП і НД на душу населення. Показники добробуту повинні бути пов'язані безпосередньо з людиною і врахувати всі її потреби: матеріальні, соціальні, духовні.

6 .ВВп і його розрахунок за методомпотоку відатків

Валовий внутрішній продукт - це ринкова вартість всіх кінцевих товарів та послуг, що були вироблені за допомогою національних і іноземних ресурсів протягом року усередині країни. Кінцеві товари - це товари, що поставляють споживачам для кінцевого споживання, а не для подальшої переробки або перепродажу. ВВП не включає проміжні товари - товари, що використовують в якості ресурсу у виробництві кінцевих товарів та послуг (різноманітна сировина, матеріали - мясо для ресторану, бавовняна тканина для виробництва сорочок).ВВП можна також підрахувати методом по видаткам на купівлю товарів і послуг і методом по доходам, що отримані від виробництва продукції даного року. ВВП як сума видатків 4-х секторів економіки на кінцеві товари і послуги складається: ВВП = споживання + інвестиції + державні видатки + чистий експорт =C + I + G + Xn - це основна тотожність національних рахунків.Consumption + Investment + Government spending + Net exportsСпоживання стосується споживацького сектору - це видатки домогосподарств на товари та послуги. Інвестиції стосуються підприємницького сектору - це видатки фірм підприємницького сектору на капітальні (інвестиційні) товари (будинки підприємств, споруди, обладнання, машини), на зміну запасів (збільшення в даному році запасів непроданих товарів, у порівнянні з запасами попереднього року), а також кошти домогосподарств на купівлю нового житла. Зміна запасів - ринкова вартість продукції, що була вироблена в цьому році, але не була продана. Державні закупки товарів і послуг (державний сектор) - видатки органів державної влади всіх рівнів на кінцеву продукцію підприємств та послуги. До складу цих видатків не включають державні трансфертні платежі родинам та інвалідам (соціальне страхування, допомога безробітним, інвалідам, малозабезпеченим родинам), тому що ці виплати безвідплатні. Чистий експорт (міжнародний сектор) дорівнює різниці між вартісними обсягами експорту і імпорту товарів та послуг.

7. ВВП і його розрахунок за методом потоку доходів

Валовий внутрішній продукт - це ринкова вартість всіх кінцевих товарів та послуг, що були вироблені за допомогою національних і іноземних ресурсів протягом року усередині країни. Кінцеві товари - це товари, що поставляють споживачам для кінцевого споживання, а не для подальшої переробки або перепродажу. ВВП не включає проміжні товари - товари, що використовують в якості ресурсу у виробництві кінцевих товарів та послуг (різноманітна сировина, матеріали - мясо для ресторану, бавовняна тканина для виробництва сорочок). ВВП можна також підрахувати методом по видаткам на купівлю товарів і послуг і методом по доходам, що отримані від виробництва продукції даного року. ВВП як сума доходів складається:ВВП = зарплата + процент + рента + прибуток - чистий доход факторів виробництва із-за кордону + амортизаційні відрахування + непрямі податки на бізнес. Зарплата найманих робітників і додатки до неї (премії, внески підприємців на соціальне страхування, в приватні фонди пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, допомоги по безробіттю). Процент - виплата приватним бізнесом грошового доходу домогосподарствам за користування їхніми грошима. Рента - доход від передачі у користування нерухомого майна (за оренду будинків, магазинів, ферм). Багато людей живе у власних будинках і не платить за оренду житла. Держава враховує вклад цих громадян у ВВП, додаючи до нього умовно нараховану статтю їхніх доходів як можливих орендодавців (це допомагає оцінити житлові умови в країні). Прибутки корпорацій і некорпоративних підприємств (індивідуальні підприємства, товариства). Чистий доход факторів виробництва із-за кордону = доход, отриманий за ресурси, що належать цієї країні, але використовуються в інших країнах мінус доход, що сплачений за іноземні ресурси, які використовуються у наданій країні. ВВП стосується тільки доходу, що отримується в межах певної країни, тому чистий доход факторів виробництва із-за кордону у формулі ВВП має знак “мінус”. Платежі, що не звязані з виплатою доходів, амортизаційні нарахування для заміщення капіталу, що зносився, а також непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, загальний податок з продажів, акцизи, податки на майно, ліцензійні платежі, мита).Перевагою показника ВВП, передусім, є те, що він відображає кінцеві результати як матеріального, так і нематеріального виробництва. При його розрахунку виключаються також усі непродуктивні угоди: суто фінансові угоди (угоди з цінними паперами та трансфертні платежі: державні та приватні);перепродаж уживаних товарів.

8.Номінальний і реальний ВНП

Дефлятор ВВП. Для аналізу стану економіки важливо знати, в якій мірі величина ВНП зросла через збільшення кількості товарів та послуг, а в якій мірі - через зростання рівня цін, інфляції. Тому розрізнюють номінальний і реальний ВНП (це стосується й інших показників). Номінальний ВНП вимірює ринкову вартість товарів та послуг у поточних цінах. Номінальний ВНП 2010 = ? Pit • Qit Pit - ціна одиниці і-того товару в поточному році;Qit - обсяг виробництва і-того товару в поточному періоді;Реальний ВНП відбиває обсяг виробництва товарів і послуг цього року в цінах базового року. Реальний ВНП 2010 = ? Pio • QitPio - ціна одиниці і-того товару в базовому році;Qit - обсяг виробництва і-того товару в поточному періоді. Оскільки ціни - базові, постійні, остільки реальний ВНП буде відображати лише зміни обсягів національного виробництва. Відношення номінального обсягу ВНП до реального ВНП називається дефлятором ВНП. За допомогою дефлятора ВНП поточна ціна набору товарів порівнюється з його ціною у базовому році. Відомий також другий показник вартості життя, що розраховується для незмінного набору товарів та послуг - індекс споживацьких цін (ціна споживацького кошику типового споживача).Окрім незмінності набору товарів і послуг, ІСЦ відрізняється від дефлятору ВНП тім, що відображає ціни товарів і послуг, які купляють тільки домогосподарства, і не відображає те, що купляють приватні фірми і держава. Окрім того, у дефляторі ВНП ураховують тільки товари, що вироблені за допомогою національних ресурсів, тому зміна цін імпортованих товарів не вплине на цей показник, але може вплинути на ІСЦ, якщо ці товари входять до складу споживацького кошику. Обидва показники - дефлятор ВНП та ІСЦ - дають приблизно однакові оцінки рівня інфляції в країні. Дефлятор ВНП має ще назву «індекс цін Пааше», а індекс споживацьких цін - «індекс цін Ласпейреса». Їх підраховують за допомогою таких формул.Pit - ціна одиниці і-того товару в поточному році;Qit - обсяг виробництва і-того товару в поточному періоді;Pio - ціна одиниці і-того товару в базовому році;Qio - обсяг виробництва і-того товару в поточному періоді. Використовують також індекс цін Фішера: PF = v Pp • PL

9.ВНП і суспільний добробут

Валовий внутрішній продукт є достатньо точним і корисним показником функціонування національної економіки. В той же час, він не може повною мірою служити показником суспільного добробуту, рівня життя населення. ВВП не відображає всієї економічної активності суспільства і не може, таким чином, бути повною характеристикою його матеріального добробуту. Це обумовлено такими обставинами:- існуванням неринкової діяльності, результати якої не стають об'єктами купівлі-продажу, а тому не фіксуються в макроекономічних показниках (послуги домогосподарки, ремонт власного житла тощо);- наявністю тіньової економіки, в яку входять не лише злочинний бізнес (наприклад, наркоторгівля), але й будь-яка незареєстрована діяльність (послуги по ремонту житла, пошиву одягу, прибиранню приміщень, послуги репетиторів тощо);- ВВП виступає скоріше кількісним показником і тому не враховує, повною мірою, змін якості товарів та послуг, а також змін у складі та розподілі продукції;- у ВВП не находять відображення такі важливі аспекти соціального добробуту як збільшення вільного часу, освіта, охорона здоров'я, зростання оплачуваних відпусток, задоволеності працею і духовних потреб;- макроекономічні показники не відображають ступінь забруднення навколишнього середовища: вони зв'язані з економічним зростанням, яке не завжди компенсує нанесену екологічну шкоду. Таким чином, ВВП може виступати характеристикою економічного стану країни, але повною характеристикою рівня добробуту населення, його життєвого рівня бути не може.Більш точним показником добробуту суспільства можна визнати виробництво реальних ВВП, ВНП і НД на душу населення.

Реальний ВНП 2010 = ? Pio • Qit

Pio - ціна одиниці і-того товару в базовому році;Qit - обсяг виробництва і-того товару в поточному періоді. Оскільки ціни - базові, постійні, остільки реальний ВНП буде відображати лише зміни обсягів національного виробництва. Відношення номінального обсягу ВНП до реального ВНП називається дефлятором ВНП. Показники добробуту повинні бути пов'язані безпосередньо з людиною і врахувати всі її потреби: матеріальні, соціальні, духовні. Для відображення ступеня задоволення потреб суспільства пропонується, наприклад, застосування показника чистого економічного добробуту як скорегованого виміру національного обсягу виробництва. Чистий економічний добробут країни (ЧЕД). Вчені-економісти робили і роблять спроби сконструювати нові показники економічного добробуту суспільства, які враховували б ті чинники, що не враховує валовий внутрішній продукт, тобто були позбавлені недоліків ВВП. У макроекономіці вже є такий показник -- чистий економічний добробут суспільства ЧЕД. Чистий економічний добробут суспільства ЧЕД визначається вирахуванням з ВВП грошової оцінки негативних чинників (Чн), що впливають на добробут, та додаванням результатів неринкової діяльності в грошовій оцінці (Рнрд) і грошової оцінки вільного часу (Вч):

ЧЕД = ВВП -- Чн + Рнрд + Вч

Кількісно визначити чистий економічний добробут суспільства ЧЕД непросто. Вся складність полягає в тому, як дати грошову оцінку всім тим видам діяльності, які не мають ринкового характеру і, отже, не можуть бути оцінені в процесі вільного ринкового обміну. Щоправда, показник чистого економічного добробуту країни цікавий, по-перше, як теоретична постановка проблеми обліку різних сторін функціонування національної економіки, в тому числі неформальної економіки. По-друге, чистий економічний добробут суспільства доцільно використовувати в системі макроекономічних вимірів, оскільки він точніше визначає реальний економічний добробут нації, ніж ВВП. Отже, ЧЕД є цікавим і відносно корисним у роботі статистичної служби країни показником. Однак на практиці статистичні служби ООН і національного обліку окремих країн не мають уніфікованої методики розрахунку чистого економічного добробуту суспільства. Власне тому ми зустрічаємо цей показник на сторінках підручників з макроекономіки, а не на сторінках статистичних збірників різних країн світу, щорічних доповідей міжнародних організацій про світовий розвиток. Економічне зростання сприяє зростанню суспільного добробуту, але дуже важко оцінити всі його аспекти, наприклад, збільшення вільного часу, рівень освіти і охорони здоров'я, середню тривалість життя, в країні, задоволеність працею і стан природи. Складові соціального добробуту пов'язані із задоволенням матеріальних, соціальних і духовних потреб людей. Рівень суспільного добробуту в країні оцінюють за допомогою реальних ВВП, ВНП, НД на душу населення - якщо ці показники ростуть, то росте і соціальний добробут в країні. Мова йде про зростання споживання життєвих благ населенням, збільшення інвестицій для розширення і удосконалення виробництва, яке покращує умови праці, збільшує доходи і пропозицію товарів і послуг для задоволення особистих і виробничих потреб. Економічне зростання сприяє зменшенню безробіття, зростанню державного бюджету, вирішенню проблеми бідності, в певній країні.

10. Сукупний попит та його цінова детермінанта

Крива сукупного попиту (AD). Сукупний попит - це крива, що показує реальний обсяг національного виробництва, котрий домогосподарства, приватні фірми, уряд країни, а також іноземці (міжнародний сектор) готові купити при кожному можливому рівні цін в даній країні. Сукупний попит визначається як сума всіх індивідуальних попитів на національному ринку. Його складовими частинами є: споживчий попит (С), інвестиційний попит (Іg), попит на товари та послуги з боку держави (G) та чистий експорт (Xn). Тобто, підрахувати сукупний попит можливо, обчислюючи ВНП за методом „поток видатків”.

AD = C + Ig + G + Xn.

Оскільки між загальним рівнем цін та обсягом купівель спостерігається обернена залежність, графічно сукупний попит може бути представленим у вигляді кривої з від'ємним нахилом. Рух вдовж кривої AD віддзеркалює зміну сукупного попиту в залежності від динаміки загального рівня цін. Графік 1. Крива сукупного попиту. Крива сукупного попиту показує обернений зв'язок між певним рівнем цін і реальним обсягом національного виробництва, який може бути викуплений (чим нижчий рівень цін, тим більше цей обсяг і навпаки). Це зумовлено такими ціновими факторами сукупного попиту:1)Ефект процентної ставки: при незмінному обсязі грошової маси підвищення рівня цін збільшує попит на гроші (продаж і купівля попередньої кількості товарів вимагають більшої кількості грошей) > підвищується процентна ставка > це викликає скорочення споживацьких видатків та інвестицій фірм, тобто скорочується обсяг сукупного попиту на національний продукт. 2)Ефект багатства чи ефект реальних касових залишків: при зростанні рівня цін зменшується реальна вартість або купівельна спроможність фінансових активів населення (строкові рахунки, облігації, акції), тому населення стає бідніше і скорочує споживацькі видатки. Усвідомивши, що їхнє багатство зменшилось, люди починають більше заощаджувати і менше витрачати. Обсяг сукупного попиту скорочується.3) Ефект імпортних закупок: підвищення рівня цін в певній країні викличе зменшення обсягу сукупного попиту на вітчизняні товари та послуги і збільшення попиту на більш дешеві імпортні товари.

11. Сукупний попит та його нецінові детермінанти

Крива сукупного попиту (AD). Сукупний попит - це крива, що показує реальний обсяг національного виробництва, котрий домогосподарства, приватні фірми, уряд країни, а також іноземці (міжнародний сектор) готові купити при кожному можливому рівні цін в даній країні. Сукупний попит визначається як сума всіх індивідуальних попитів на національному ринку. Його складовими частинами є: споживчий попит (С), інвестиційний попит (Іg), попит на товари та послуги з боку держави (G) та чистий експорт (Xn). Тобто, підрахувати сукупний попит можливо, обчислюючи ВНП за методом „поток видатків”. AD = C + Ig + G + Xn. Слід розрізнювати зміни в обсязі (величині) сукупного попиту на національний продукт, викликані змінами в рівні цін в національній економіці, від змін у сукупному попиті, викликаних неціновими детермінантами. У першому випадку мова йде про різні точки тієї ж самої кривої сукупного попиту (причина - зміни в рівні цін), в другому випадку мається на увазі зрушення цієї кривої праворуч або ліворуч (причина нецінові фактори, тобто відмінні від рівня цін). Нецінові детермінанти (фактори) сукупного попиту: 1)зміни у споживацьких видатках, що залежать від: а) добробуту споживача (при незмінному рівні цін він може змінитися, якщо відбуваються коливання цін окремих фінансових активів - акцій, облігацій, чи цін на нерухомість - земля, будинки); б) очікувань споживачів зміни цін і доходів; очікування зростання цін викликає у споживачів бажання купити більше товарів доки їх ціни не зросли, більше вони купують й при очікуванні зростання доходів, протилежна ситуація буде коли очікується зниження цін і доходів); в) заборгованості споживачів; чим більше заборгованість, тим менше видатки на поточне споживання г) податків - підвищення податків негативно позначається на купівельній спроможності споживачів. 2)Зміни в інвестиційних видатках, що залежать від: а) процентних ставок (в цьому випадку мова йде про зміни в обсязі грошової маси в країні, зростання якої сприяє зменшенню процентної ставки і збільшенню інвестицій та навпаки); б) прибутків, що фірми очікують від інвестицій - оптимістичні очікування збільшують інвестиційні видатки і сукупний попит, песимістичні - зменшують; в) податків з підприємств - зменшення податків стимулює підприємців до розширення виробництва, інвестиційний попит зростає; г) рівня технологій - нові технології стимулюють інвестиційні видатки; д) наявності надлишкових потужностей у фірм - надлишкові виробничі потужності зменшують інвестиційний попит.3)Зміни у державних видатках.4)Видатки на чистий експорт, що залежать від: а) національних доходів інших країн (при їх зростанні іноземці можуть збільшити сукупний попит у даній країні та навпаки); б) валютних курсів (якщо національна валюта знецінюється по відношенню до іноземних валют, то експорт зросте, а імпорт зменшиться, тобто зросте чистий експорт).

12. Сукупна пропозиція та її детермінанти

Сукупна пропозиція - це крива, що показує реальний обсяг національного виробництва, який може бути запропонований фірмами при кожному можливому рівні цін в даній країні. Форма цієї кривої відображає розуміння сукупної пропозиції різними економічними школами. Існують суттєві відмінності між різними економічними школами стосовно пояснення природи і форми кривої AS існує декілька тлумачень, а саме: класичне та кейнсіанське. Ця розбіжність пов'язана з тим, що розглядаються різні часові періоди. Класична модель характеризує довгостроковий період, в якому рівень виробництва визначають обсяги капіталу і праці та наявна технологія, а не рівень цін. Тому довгострокова крива сукупної пропозиції LRAS (long run aggregate supply curve) має вигляд вертикальної лінії. графік. Y* визначає потенціальний рівень виробництва, який відповідає стану повної зайнятості. Крива сукупної пропозиції довгострокового періоду віддзеркалює повне використання виробничих потужностей, безробіття перебуває на своєму природному рівні. Вертикальна форма AS вказує на те, що природний рівень безробіття не залежить від загального рівня цін, певний рівень потенційного випуску може досягатись при будь-яких цінах. У довгостроковій перспективі всі ресурси, що надходять на ринок факторів виробництва, будуть задіяні, оскільки фундаментальні проблеми обмеженості означають, що люди бажають мати більше товарів та послуг ніж може виробити економічна система. В короткостроковому періоді ціни на деякі ресурси можуть коливатись і спричинити не повне використання останніх. Але в довгостроковому періоді володарі ресурсів мають час на те, щоб розпізнати реальні рівноважні ціни. Вони повинні будуть прийняти ці ціни (в тому числі заробітну платню), щоб задіяти свої ресурси і забезпечити надходження доходу від них. Якщо необхідно зосередити увагу не на часовому аспекті аналізу, а на наближенні економіки до потенціального реального обсягу виробництва, використовують зігнуту форму кривої AS, де поєднуються всі три відрізки: горизонтальний, східний та вертикальний. У цьому випадку крива сукупної пропозиції складається з трьох відрізків:1) горизонтальний або кейнсіанський відрізок, коли національний продукт змінюється, а рівень цін постійний, цей відрізок відображає в короткочасному періоді депресію, спад в економіці, неповне використання економічних ресурсів, в тому числі праці, рівень виробництва набагато нижчий рівня випуску при повній зайнятості; 2) проміжний відрізок або висхідний, коли змінюється і реальний обсяг національного виробництва, й рівень цін; 3) вертикальний або класичний відрізок, коли національний продукт - Qf (потенційний ВНП) залишається постійним на “рівні повної зайнятості”, тобто при повному і найкращому використанні всіх економічних ресурсів (безробіття знаходиться на найменшому - природному рівні), а рівень цін змінюється. Графік 2. Крива сукупної пропозиції. Нецінові фактори сукупної пропозиції, які викликають зрушення цієї кривої (фактори, що відмінні від рівня цін):1)зміни цін на економічні ресурси - зростання цих цін викликає збільшення витрат на одиницю продукції і скорочення сукупної пропозиції (крива AS рухається ліворуч) та навпаки;2)зміни в продуктивності (відношення реального обсягу національного виробництва до витрат використаних ресурсів); зростання продуктивності, наприклад, в результаті запровадження досягнень НТР, підвищення кваліфікації робітників викличе зрушення кривої AS праворуч;3)зміни правових норм - збільшення податків (податку з обороту, акцизні збори) може викликати зростання витрат на одиницю продукції і скорочення сукупної пропозиції, а субсидії скорочують витрати виробництва на одиницю продукції і сприяють зростанню сукупної пропозиції.

13. Загальна модель макроекономічної рівноваги (модель AD-AS)

Перетин кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції визначає рівноважний рівень цін і рівноважний реальний обсяг національного виробництва, при якому обсяг національного продукту, що користується попитом, дорівнює обсягу національного продукту, що пропонується. Цей перетин може бути на будь-якому відрізку кривої сукупної пропозиції, що буде відбивати різні макроекономічні ситуації Графік 3. Макроекономічна рівновага. Розглянемо перетин AD і AS на проміжному відрізку.

Припустимо, що при рівні цін, що дорівнює Р1, пропозиція товарів - Q1, а сукупний попит - Q2. Таким чином AD > AS. При цьому конкуренція покупців призведе до підвищення цін до рівня Р2. Таке підвищення викличе збільшення обсягу продажів і скорочення запасів продукції у виробників та спонукає виробників збільшити обсяг виробництва з Q1 до Q0, а споживачів - зменшити попит з Q2 до Q0. В результаті при рівні цін Р2 встановиться макроекономічна рівновага при рівноважному рівні цін Р2 і рівноважному реальному обсязі національного виробництва Q0. Протилежна ситуація має місце у випадку, коли фактичний обсяг національного виробництва, тобто сукупна пропозиція, виявиться більшою за рівноважний обсяг (AD < AS) - у виробників збільшаться залишки товарної продукції, конкуренція виробників змусить їх знизити ціни та скоротити випуск продукції до рівноважного рівня.Тепер проаналізуємо механізм встановлення рівноваги на кейнсіанському відрізку. Рівень цін на кейнсіанському відрізку не відіграє жодної ролі у встановленні рівноважного обсягу виробництва: якщо б AS = Q2, то AD <AS, що призведе до скорочення виробництва до рівноважного рівня Q0; якщо б AS = Q1, то AD > AS, що призведе до збільшення обсягу продажів і скорочення запасів продукції у виробників. Це потягне за собою розширення обсягу виробництва до рівноважного рівня Q0. Зміни в макроекономічній рівновазі можуть бути обумовлені: зміщенням кривої сукупного попиту AD під впливом нецінових факторів; зміщенням кривої сукупного пропозиції AS під впливом нецінових факторів. Наслідки такого зміщення можуть бути самими різноманітними в залежності від того, на якому відрізку кривої AS знаходиться в даний момент національна економіка. Модель AD - AS показує, що наслідки збільшення сукупного попиту залежать від того, на якому відрізку кривій сукупного пропозиції воно відбувається (сукупний попит більш динамічний, він швидше вловлює ті зміни, які відбуваються в економіці). В межах кейнсіанського відрізку збільшення сукупного попиту призводить до збільшення реального обсягу національного виробництва - виробники будуть пристосовувати рівні випуску, а не ціни, до зміни сукупного попиту. Зростаючий обсяг виробництва потребуватиме залучення додаткових факторів виробництва, які є в економічній системі, проте рівень цін в економіці залишиться без змін. На проміжному відрізку зростання сукупного попиту викликає зростання реального обсягу національного виробництва і зайнятості, але в меншому ступені, ніж на горизонтальному, оскільки збільшення видатків стикається з убиваючою кількістю вільних ресурсів, використовуються й менш ефективні ресурси тому витрати їх використання зростають, викликаючи загальне підвищення цін. Таким чином зростання сукупного попиту на проміжному відрізку викликає одночасне зростання і обсягу виробництва і рівня цін, тобто і реального, і номінального ВВП. На класичному відрізку в умовах залучення всіх факторів виробництва при зростанні сукупного попиту не відбувається збільшення обсягів виробництва і чисельності зайнятих - це викликає лише зростання рівня цін бо реальний обсяг національного виробництва збільшитись не може - досягнуто потенційного рівня реального обсягу національного виробництва, тобто задіяні усі наявні ресурси найкращим чином, у тому числі «повна зайнятість». Таким чином, збільшення на класичному відрізку сукупного попиту викличе лише зростання загального рівня цін, тобто номінального ВВП, обсяг реального виробництва при цьому залишиться на незмінному рівні. Будь-який з нецінових факторів, що впливають на сукупний попит та сукупну пропозицію, може переміщувати криві ліворуч і праворуч, в результаті чого буде встановлюватися нова точка рівноваги, що відповідає новим умовам. У дійсності економічний розвиток зазвичай пов'язаний з порушенням рівноваги. Найбільш яскравими проявами нестабільності виступають інфляція (підвищення рівня цін, знецінення національної валюти), безробіття (низький рівень виробництва та зайнятості), циклічність розвитку економіки. Аналіз моделі AD - AS показує, що закони ринкової рівноваги діють і на рівні національної економіки в цілому. Вона служить схемою для пояснення основних сил, що діють в економіці, і їхніх наслідків.

14. Зміни в макроекономічній рівновазі. “Ефект храповика”

Найкращий ж, оптимальний рівень сукупного попиту досягається в точці макроекономічного рівноваги, яка з'єднує висхідний відрізок кривої сукупного пропозиції з відрізком класичним: циклічного безробіття тут немає (є лише природний рівень безробіття, що спостерігається в умовах «повної зайнятості), а ціни знаходяться на гранично низькому рівні для даного стану національної економіки. У короткостроковому періоді економіка може знаходитись у стані спаду, депресії - на кейнсіанському відрізку кривої сукупної пропозиції, тобто відхиляється від потенційного випуску виробництва. А у довгостроковому періоді вона переходить на вертикальний відрізок кривої сукупної пропозиції. Довгостроковий період - це проміжок часу, протягом якого величина сукупної пропозиції відновлюється на рівні потенційного випуску, а рівноважний рівень цін змінюється на потрібну для цього величину. Довгостроковий період триває стільки часу, скільки потрібно цінам, заробітній платі і процентним ставкам для відновлення довгострокової рівноваги. Ефект Храповика (график)На класичному і проміжному відрізках кривої сукупного пропозиції з тим чи іншим ступенем інтенсивності проявляється «ефект храповика» (в механіці це - механізм, що дозволяє колесу крутиться вперед, але не назад). Для простоти пояснення суті даного ефекту не станемо зображувати проміжний відрізок кривої AS. При підвищенні сукупного попиту від AD2 до AD1 (у зв'язку, наприклад, зі збільшенням заробітної плати, пенсій та інших доходів), макроекономічне рівновага досягається не в точці К, а в точці L. Відповідно зростають як рівень цін, так і обсяг реального ВНП. Якщо ж сукупний попит, навпаки, скорочується від AD1 до AD2, то економіка не переходить від стану рівноваги L до стану рівноваги K, ціни не падають від Р1 до Р2, у той час як рівноважний обсяг різко скорочується. В цьому випадку рівновага реального ВВП досягається в точці М - при підвищеному рівні цін Р1 і зменшеному рівноважному реальному обсязі національного виробництва. Ця макроекономічна ситуація означає стагфляцію - одночасна інфляція і стагнація економіки (спад, депресія). Умови реалізації «ефекту храповика»: негнучкість заробітної плати та цін (особливо у бік зниження). Це пов'язано, у свою чергу, з високим ступенем монополізації економіки, неможливістю для підприємців знизити зарплату робітників до моменту завершення строку трудової угоди.-Негласна підтримка державою монополістів, що дозволяє їм утримувати ціни від падіння навіть в умовах економічної кризи в країні. Урахування «ефекту храповика» в ході реформування української економіки передбачає визнання наступної обставини: якщо в країні не створено повноцінний конкурентний ринок, то виведення цін з-під контролю держави може призвести до розвалу її виробничого потенціалу.

15. Класична теорія: загальні теоретичні передумови

Класична теорія використовує у своїх обґрунтуваннях закон Жана Батиста Сея (франц. економіст ХІХ сторіччя). Закон Сея твердить, що сам процес виробництва товарів створює доход, що дорівнює вартості вироблених товарів. Це означає, що виробництво будь якого обсягу продукції автоматично забезпечує доход, необхідний для купівлі всієї продукції. Пропозиція породжує свій власний попит. Наприклад, пропозиція фермером овочів є його попит на інші товари. Якщо ринок відповідає потребам споживачів, то всі товари будуть реалізовані. Доказ закону Сея спирається на так називану наївну теорію сукупного попиту на блага, сутність якої полягає в тому, що одержувачі доходу витрачають його цілком і витрачають при цьому тільки свій власний доход. Ця теорія ігнорує два істотних аспекти економіки: по-перше, власний доход індивіда може не витрачатися цілком, частина його може заощаджуватися. По-друге, підприємці використовують також позичкові кошти. Заощадження означають вилучення коштів із потоку доходів, тому видатки на споживання виявляються недостатніми для купівлі всієї продукції. Однак економісти-класики затверджували, що закон Сея вірний і тоді, коли мають місце заощадження, тобто грошовий ринок, зокрема, ставка відсотка, автоматично приводить у відповідність плани домогосподарств по заощадженнях і інвестиційні плани підприємств. Таким чином, вони вважають, що заощадження не викликають порушень в потоці доходи - видатки бо завдяки зміні гнучкої ставки проценту (ціна за використання чужих грошей) заощадження автоматично перетворюються в інвестиції, на які купують інвестиційні товари. При рівноважній ставці проценту заощадження домогосподарств дорівнюють інвестиціям підприємств. Для того, щоб зрозуміти дію механізму, здатного автоматично надавати рівновагу грошовому ринку, розглянемо функції заощаджень і інвестицій. Економісти-класики затверджували, що жодна людина, яка прагне робити заощадження, не стане тримати їх у ліквідній формі (готівкові гроші), а буде використовувати їх таким чином, щоб вони приносили їй відсоток (шляхом покупки акцій чи облігацій, або на основі банківських вкладів і т.п.) і затверджували, що, коли ставка відсотка зростає, тоді люди одержують стимул заощаджувати більше. Що ж стосується інвестицій, то підприємці схильні використовувати пропоновані ринком можливості капіталовкладень, очікуючи одержати певну норму прибутку. Якщо відсоток менше норми прибутку, одержуваної від даного капіталовкладення, то підприємець вважає вигідним для себе взяти ці гроші і здійснити вкладення. Навпроти, якщо «ціна» грошей перевищує норму прибутку, що передбачається одержати від вкладення капіталу, то підприємець не візьме ці гроші. Таким чином, у класичній теорії присутній ринок коштів, у якому пропозиція представлена заощадженнями (заощадженнями домашніх господарств і фірм S - save), а попит - інвестиціями (інвестиційний попит з боку приватних підприємців І - investment) (мал. 1). Крапка Е - крапка рівноваги на ринку капіталу, якій відповідає рівноважна ставка відсотка ( i*) і рівноважний обсяг інвестицій (І*) і заощаджень Мал. 1. Рівновага процентної ставки і заощаджень та інвестицій. Отже, позиція класичної школи у відношенні проблеми зайнятості може бути зведена до наступного:у конкурентній економічній системі, як на товарному ринку, так і на ринку факторів виробництва, положення рівноваги характеризується повною зайнятістю робочої сили (відсутністю змушеного безробіття);конкуренція між робітниками і між підприємцями забезпечує приведення ринкової ситуації до положення рівноваги.У відповідності з класичною теорією, сукупна пропозиція визначає рівень реального обсягу національного виробництва при повній зайнятості, а сукупний попит - визначає рівень цін. Економіка, на їхню думку, буде функціонувати на рівні обсягу виробництва при повній зайнятості із-за закону Сея, гнучких ставок проценту, еластичних цін і зарплати. Сукупний попит, як вони вважають, головним чином, стабільний, але якщо він скоротиться з AD1 до AD2, то рівень цін швидко знизиться з Р1 до Р2, так що реальний обсяг виробництва, зайнятість і реальний доход не зменшаться. Мал. 2. Класична макроекономічна модель. Відповідно до класичної теорії, крива сукупної пропозиції є вертикальною. Якщо сукупний попит упав з AD1 до AD2, то рівень цін знизився з Р1 до Р2, у результаті чого відновлюється повна зайнятість у крапці С. Таким чином навіть при зниженні сукупного попиту еластичність цін і заробітної плати забезпечує самонастроювання системи, що підтримує функціонування економіки на рівні її потенційного обсягу виробництва і повної зайнятості. Таким чином, ми можемо зробити висновок, що в теоретичній побудові класичної школи мається автоматичний механізм, що гарантує забезпечення повної зайнятості і рівноваги на ринку товарів. Таким чином, в класичній традиції - вимога «макроекономічної дисципліни» по відношенню до держави (відсутність або незначні розміри дефіциту державного бюджету і інфляції).