Основи економічної теорії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1. Вступ. Фактори виробництва. Центральні проблеми економічної організації

1. Виникнення, еволюція і предмет економічної теорії як науки

Економічні явища і процеси завжди привертали до себе увагу вчених та всіх освічених людей, тому що давали можливість пояснити мотиви господарської діяльності людей.

Перші спроби вивчення економічних явищ, процесів мали місце ще в працях мислителів Давнього Єгипту, Вавилону, Китаю, Індії. Значний внесок у розвиток економічної думки зробили вчені Античної Греції та Риму. Отже, економічна теорія як наука зародилася ще у IV-ІІІ ст. до н. е. Зокрема, Ксенофонт вперше вводить поняття „ економія ” (oicos - домашнє господарство; nomos - закон, правило), що означало закони ведення домашнього господарства. Особливо слід підкреслити внесок Аристотеля в економічну теорію як науку. Він вказує, що економіка вивчає виробництво і споживання для задоволення потреб. Науку про багатство він розділив на економіку і хрематистика ( вчення про збагачення, накопичення грошей через лихварство).

Еволюція економічної думки, викликана історичним розвитком суспільства та його господарського середовища, змінювала і погляди на предмет економічної науки. Античні вчені (Ксенофонт і Аристотель) під економікою розуміли «науку про домашнє господарство».

Формування перших шкіл належить до часів нової історії, коли товарне господарство почало набувати загального характеру, в період зародження капіталізму. Меркантилісти - представники першої економічної теоретичної школи(XVI-XVII), які відображали інтереси торгівців епохи первісного нагромадження капіталу, предметом своїх досліджень вважали багатство (грошове, у золоті і сріблі), а його джерелом - торгівлю, насамперед, міжнародну.

Як дисципліна і предмет викладання економічна теорія виникла у кінці ХVII- на початку ХVIII ст., спочатку як політична економія. У 1615р. французький економіст А. Монкретьєн (представник школи меркантилізму) вводить термін „politicos оіconomia” (рoliticos - державний, суспільний). Предметом політичної економії є організація і управління суспільним господарством, або закони ведення господарства у державі.

Економічна теорія сформувалась як суспільна наука, оскільки вона вивчає господарську діяльність людей. З часу її появи економічна теорія як наука значно еволюціонувала. До кінця ХІХ ст. вона існує як політична економія.

Школа фізіократів (ХУІІІ ст..)перенесла предмет дослідження у сферу виробництва. Згідно уявлень фізіократів, предметом політичної економії є національне багатство, під яким розуміли продукти землеробства.

Англійська класична політична економія (ХУІІІ-ХІХ ст..) розширила предмет науки до дослідження умов виробництва і нагромадження (А.Сміт), а також розподілу (Д.Рікардо) національного багатства, створюваного в усіх галузях матеріального виробництва, що проявляється в економічних законах і виробничих відносинах. К.Маркс і Ф.Енгельс (ХІХ ст..) предметом політичної економії вважали систему виробничих відносин - відносин між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ і відповідну систему економічних законів.

У другій половині ХІХ ст. створюються передумови для зміни економічної науки. Зокрема сформувалася система ринкової економіки і економісти починають досліджувати конкретні проблеми економії і максимізації вигоди від використовуваних рідкісних ресурсів. При цьому залучають нові методи аналізу, такі як граничні величини, графіки, інтегральне та диференціальне числення.

У надрах маржиналізму, або неокласичної економічної теорії, в кінці ХІХ ст.. з'явилась нова назва економічної науки. У 1890р. Альфред Маршалл вводить термін економікс у своїй праці „Principlles of Economics”.

Економікс зосереджує увагу на з'ясуванні кількісних взаємозв'язків між елементами господарської системи. Її предметом є дослідження багатства і економічної поведінки раціонального економічного суб'єкта щодо виробництва необхідних для споживання матеріальних і нематеріальних благ. Увага зосереджується на ізольованому суб'єкті економіки, його стимулах до дії, тобто підкреслювалась роль людини в економіці.

Дж. М. Кейнс (30-і роки ХХ ст..) значно розширив предмет економікс, перенісши центр досліджень на рівень всієї економічної системи, тобто на рівень макроекономіки.

Найпоширенішим визначенням предмету економічної теорії як науки є наступне: це наука про те, як люди і суспільство вибирають спосіб використання дефіцитних ресурсів для того, щоб виготовити різноманітні товари, розподілити їх зараз і в майбутньому для споживання поміж різними індивідуумами і групами людей для найповнішого задоволення потреб.

Розрізняють два рівні економічного аналізу: мікро- і макроекономічний. Мікроекономіка вивчає поведінку окремих економічних суб'єктів, а макроекономіка - функціонування національної економічної системи, особливості ведення господарства в межах держави.

Економічний аналіз передбачає дві сторони - позитивну і нормативну. Позитивна сторона полягає у проведенні абстрактного (теоретичного) дослідження економічної системи та її елементів і виведення закономірностей, принципів, теорій, а нормативна сторона - у підготовці загальних рекомендацій для раціональної економічної поведінки усіх суб'єктів економічної системи. Нормативна політична економія є науковою основою для розробки економічної політики держави.

2. Економічні категорії та економічні закони

Результатом економічного аналізу, систематизації і узагальнення економічних процесів і явищ є виведення економічних теорій, категорій, законів.

Економічні категорії - це наукові терміни, узагальнюючі поняття, які відображають найсуттєвіші сторони реальних економічних явищ, процесів та предметів. Наприклад: товар, ринок, капітал, прибуток, робоча сила та ін.

Економічні закони - це найсуттєвіші, стійкі, причинно-наслідкові зв'язки в системі економічних відносин, між економічними процесами і явищами. Економічні закони - це суспільні закони, які діють через поведінку людей, які мають певні цілі, інтереси. Ці закони мають конкретно історичний характер, змінюються разом із зміною суспільства. Вони діють як тенденції, що виникають у результаті взаємодії різноспрямованих інтересів, цілей, як усереднення явищ, відхиляються у той чи інший бік. Економічні закони є умовними, тобто діють тільки за певних конкретних умов.

Економічні закони у своїй сукупності утворюють систему економічних законів розвитку суспільства, яка включає різні групи і види законів. Розрізняють загальні (діють в усіх економічних системах), особливі (діють в частині економічних систем) і специфічні (діють в окремі економічній системі) економічні закони.

3. Методи мікро- і макроекономіки

Методологія - це комплекс способів, прийомів, засобів і принципів наукового дослідження.

Застосовуються як загальнонаукові, так і специфічні методи пізнання економічних процесів і явищ.

Основні методи:

· Діалектика;

· Наукова абстракція;

· Аналіз і синтез;

· Індукція і дедукція;

· Поєднання історичного і логічного підходів;

· Економічне моделювання;

· Економічний експеримент;

· Статистичний, математичний, порівняльний, графічний, системний, функціональний та інші прийоми аналізу.

Діалектика як метод - загальний для всіх наук метод пізнання, у тому числі і для економічної теорії. Він базується на використанні законів і принципів філософії, обґрунтованих видатним німецьким філософом Георгом Гегелем, сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому взаємозв'язку та взаємозалежності, у безперервному розвитку, у розумінні того, що накопичення кількісних змін зумовлює зміни якісного стану, що джерелом розвитку є єдність і боротьба протилежностей.

Наукова абстракція, як метод, полягає в поглибленому пізнанні реальних економічних процесів шляхом виокремлення основних, найсуттєвіших, сталих сторін певного явища, очищених (абстрагованих) від всього випадкового, неістотного. Результатами застосування методу наукової абстракції є формування понять, економічних категорій, виявлення і функціонування законів.

Аналіз і синтез як метод дослідження застосовується в єдності двох його складових.

При аналізі об'єкт дослідження розкладається на складові частини, кожна з яких вивчається окремо; при синтезі відбувається об'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними.

Індукція та дедукція. Індукція - це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знання вищого ступеня. Дедукція - метод пізнання від загального до одиничного, від теорії у вигляді гіпотези до фактів. Метод індукції і дедукції забезпечує діалектичний зв'язок одиничного, особливого і всезагального.

Історичний і логічний методи використовуються економічною теорією для дослідження економічних процесів у єдності. Історичний метод вивчає всі процеси у тій історичній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один за одним у житті. Логічний метод досліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від історичних випадковостей, зиґзаґів і подробиць, не властивих цьому процесові.

Економічне моделювання - це формалізований опис і кількісний вираз економічних процесів і явищ (за допомогою математики й економетрики), структура якого абстрактно відтворює реальну картину економічного життя. Економічні моделі дають можливість наочно і глибше дослідити основні риси й закономірності розвитку реального об'єкта пізнання. Види економічних моделей: макро- і мікроекономічні; абстрактно-теоретичні і конкретно-економічні; статичні і динамічні; графічні, математичні, статичні, комп'ютерні.

Економічний експеримент - штучне відтворення економічних процесів і явищ з метою вивчення їх оптимально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження. Економічний експеримент дає змогу на практиці перевірити обґрунтованість наукових гіпотез і рекомендацій, щоб попередити помилки і провали в економічній політиці держави.

4.Суть і структура суспільного виробництва

Суспільне виробництво - це сукупність усіх сфер діяльності людей, які забезпечують стабільне функціонування суспільства, де створюються усі товари і послуги, необхідні для задоволення потреб людей.

Матеріальне виробництво - це сфера діяльності людей, результатом якої є конкретні матеріальні блага і матеріальні послуги. Воно об'єднує промисловість, сільське господарство, будівництво, транспортний зв'язок тощо.

Нематеріальне виробництво - це сфера людської діяльності, результатом якої нематеріальні блага та послуги. Воно об'єднує: освіту і науку; культуру і мистецтво; спорт і охорону здоров'я; оборону і управління.

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг.

Життєве благо, створене у суспільному виробництві є продуктом виробництва.

Процес виробництва, який повторюється, поновлюється і є безперервним, називається відтворенням. Воно поділяється на три види: просте, розширене та звужене (спадне).

Просте відтворення - це таке, за якого обсяги виробництва залишаються незмінними, що відбувається тоді, коли в процес виробництва залучається незмінна кількість факторів виробництва.

Розширене відтворення має місце, коли відбувається збільшення обсягів виробництва у кожному наступному періоді. Воно характерне у період економічного зростання.

Залежно від шляхів здійснення є:

- інтенсивне розширене відтворення;

- екстенсивне розширене відтворення.

При інтенсивному розширеному відтворенні збільшення обсягів виробництва забезпечується підвищенням продуктивності праці на основі впровадження у виробництво НТП.

При екстенсивному розширеному відтворенні збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок залучення додаткової кількості ресурсів.

Звужене (спадне) відтворення характеризується зменшенням обсягів виробництва із кожним наступним циклом. Такий тип відтворення відбувається в період економічної кризи.

5.Фактори виробництва і ефективність їх використання

Процес виробництва можна представити як поєднання факторів виробництва.

Фактори виробництва - це всі чинники виробництва, що залучені до господарської діяльності людей, це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ. Вони - основа, причина і рушійна сила виробничого процесу. Суть виробництва полягає у використанні виробничих ресурсів і створенні на цій основі економічного продукту. (Слово „ресурс” французького походження і означає „засіб”, „запас”, „можливість”. Латинське „фактор” перекладається як „ той, що здійснює, виробляє”, тобто - це причина, чинник певного процесу.)

Для виробництва того чи іншого блага є свій набір факторів. Тому виникає потреба у їх класифікації, в об'єднанні у певні групи. В економічній науці є різні підходи до класифікації факторів виробництва.

Марксистська теорія, наприклад, поділила фактори виробництва на речові і особисті. Під речовими факторами розумілась сукупність предметів праці, природних ресурсів та засобів праці, а під особистими - робочу силу як сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини. За цим підходом сукупність усіх ресурсів, що використовуються у господарській діяльності людей, становлять продуктивні сили суспільства, що об'єднують засоби виробництва і робочу силу.

Такий розподіл факторів виробництва має яскраво виражену соціальну спрямованість, яка виходить з класового підходу до аналізу природного процесу виробництва. Відповідно до цього підходу єдиним фактором, що створює вартість та прибуток, є праця найманого робітника. Це занадто спрощений розподіл факторів виробництва, який не враховує тих змін, що відбулися в структурі факторів виробництва за останні півтора століття.

У другій половині ХІХ ст. ряд західних економістів всупереч марксистській класифікації ввели в науковий обіг три фактори виробництва: працю, капітал, землю, кожен з яких створює його власнику певний вид доходу. На початку ХХ ст. засновник неокласичної теорії А. Маршалл поряд з названими трьома факторами визначив четвертий - підприємницькі здібності щодо організації та управління виробництва.

Така класифікація елементів виробництва (праця, капітал, земля, підприємницькі здібності) довгий час в економічній науці вважалась класичною і завершеною. Однак економічна наука постійно розширює і доповнює класифікацію факторів виробництва.

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: землю, капітал, працю, підприємницькі здібності, а також науку, інформацію, екологію.

Земля, як фактор виробництва - це всі природні ресурси, які використовуються під час виробництва. Цей фактор характеризується з трьох позицій:

1. Земля є безпосереднім ресурсом у сільськогосподарському виробництві (с/г угіддя);

2. Земля, як джерело мінеральних, водних, лісових, біологічних, рекреаційних ресурсів;

3. Земля - місце для будівництва усіх об'єктів виробничого невиробничого призначення.

При цьому сама земля в цій сукупності факторів розглядається як основоположний фактор виробництва, що має ряд специфічних ознак:

- по-перше, земля є кількісно обмеженим фактором виробництва. Площа землі чітко обмежена поверхнею планети і становить лише 29% від її загальної площі. В Україні площа землі становить 61 млн. га, в тому числі площа сільськогосподарських угідь - 42 млн. га;

- по-друге, земля є невідтворним фактором виробництва. Це дар природи й у разі втрати тієї чи іншої частини природного багатства його практично неможливо штучно відтворити;

- по-третє, земля, на відміну від інших факторів виробництва, є фізично непереміщуваним фактором виробництва, що суттєво обмежує можливості вибору профілю сільськогосподарського виробництва для господарюючих суб'єктів;

- по-четверте, земля як фактор виробництва при належному її використанні на основі досягнення науково-технічного прогресу та агротехніки має здатність не зношуватись фізично та не старіти морально;

- по-п'яте, земля широко використовується і в несільськогосподарському виробництві як територія для будівництва виробничих будівель, розміщення транспортних та інших комунікацій, добування корисних копалин та ін.

Все вищесказане дозволяє зробити висновок про те, що землю як специфічний та не відтворюваний фактор виробництва необхідно берегти та раціонально використовувати.

Капітал - це інвестиційні ресурси, тобто усі матеріальні чинники виробництва, що створені працею людей і використовуються ними для виробництва товарів і послуг. Цей фактор виявляється в основному в двох формах: натурально-речовій та грошовій. Натурально-речовий склад капіталу представлений машинами, станками, обладнанням, спорудами, транспортними засобами, сировиною, матеріалами, які задіяні у процесі виробництва. Крім того, капітал виступає у вигляді певної суми грошей, необхідної підприємцю, який розпочинає свою діяльність, для придбання матеріально-речових елементів виробництва та наймання робочої сили. У цьому випадку капітал опосередковано бере участь у процесі виробництва.

Праця як фактор виробництва - це сукупність усіх фізичних сил і розумових здібностей людей, що використовуються у виробництві життєвих благ, тобто здатність людей до праці. В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концепція „людського капіталу”, згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства, особливий, специфічний фактор виробництва.

Людський капітал - сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною повний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров'я, які доцільно й ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.

Підприємницькі здібності (хист) - це здатність людей організувати поєднання ресурсів для виробництва товарів і послуг, ухвалювати відповідні рішення, здійснювати інновації і йти на ризик. Підприємницькі здібності - особливий, специфічний фактор виробництва, що характеризує діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.

Специфіка цього фактора полягає в особливому типі поведінки господарюючого суб'єкта, якому притаманні ініціатива, новаторство, гнучкість, певний ступінь ризику та відповідальності. Підприємницькі здібності керівника забезпечують розвиток та вдосконалення виробництва, цього постійне оновлення, створення інноваційного середовища, зміну традиційних стереотипів в управлінні процесом виробництва та відкривають дорогу новому. Підприємницька діяльність за своєю значущістю та результативністю порівнюється до витрат висококваліфікованої праці.

Наука - це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення. Вона виступає як фактор, що інтегрує та постійно революціонізує всі інші фактори виробництва, збагачує їх якісно новим змістом.

Інформація в сучасних умовах є одним із найважливіших факторів суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері. Вона виступає опосередкованою ланкою між наукою та виробництвом і суттєво впливає на розвиток економічних процесів, тому значно зростає інформаційно місткість виробництва, праці та продукту.

У наш час стало зрозумілим, що науково-технічна революція поступово починає перевтілюватись у інформаційну, яка стає вирішальним фактором економічного і соціального розвитку сучасного суспільства. І в таких умовах саме те суспільство, котре перейшло до інформатизації і радикальних змін на її основі, прийде до успіху, а те, що не проводить змін - приречене на відставання та поступову деградацію.

Екологічний фактор виробництва. В другій половині ХХ століття у зв'язку зі змінами в навколишньому природному середовищі та якістю мінерально-сировинних ресурсів, а також створенням ринку екологічних послуг значно зросла роль екологічного фактора в процесі відтворення суспільного продукту та робочої сили.

Тривалий час природокористування здійснювалось людським суспільством нераціонально. Нині світове співтовариство усвідомило, що забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку неможливе без раціонального споживання, збереження та підтримання життєво необхідних екологічних процесів. Кінець ери дешевої сировини та безвідплатного споживання природних ресурсів призвів до зростання витрат в добувних та обробних галузях, збільшення витрат на впровадження очисних технологій, вжиття природоохоронних та природно відновлюваних заходів. Виходячи з викладеного, екологічний фактор можна визначити як систему спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення. Екологічний фактор у сучасних умовах набуває все більшого значення як на мікро - так і на макрорівні.

На мікроекономічному рівні господарювання екологічний фактор може або здешевлювати випуск конкретної продукції, або навпаки, значно збільшувати витрати виробництва. Практика господарювання показала, що впровадження дорогих за вартістю, але економно споживаючих дорогу сировину та природозаощаджуючих новітніх технологій, є, безумовно, економічно вигіднішим за всіма параметрами, ніж витрати підприємств на очищення та утилізацію відходів, що утворюються на кінцевій стадії виробничого процесу. На макроекономічному рівні стало очевидним, що зростання суспільних екологічних витрат справляє суттєвий вплив на динаміку окремих показників господарської діяльності держави - продуктивність суспільної праці, обсяги ВВП та національного доходу. Знаючи роль і значення вищенаведених факторів виробництва, потрібно зауважити, що вони переплітаються і взаємодіють один з одним. Жоден з них сам по собі не спроможний виробити продукт і принести дохід. Відсутність хоча б одного з них може призвести до руйнування системи і зробити неможливим сам виробничий процес.

Усі фактори виробництва є кількісно визначеними, обмеженими, рідкісними. Це виражається законом рідкості ресурсів. Ресурси є обмеженими насамперед відносно потреб суспільства. У зв'язку із цим перед суспільством постає проблема ефективного використання ресурсів. Ефективне використання ресурсів передбачає:

по-перше: повну зайнятість ресурсів, тобто залучення усіх наявних, придатних ресурсів у процес виробництва;

по-друге: повний обсяг виробництва, тобто ресурси повинні використовуватися у такий спосіб, щоб найповніше задовольняти потреби суспільства.

Ефективність характеризує зв'язок між кількістю отриманих благ і кількістю ресурсів витрачених у процесі їх виробництва, тобто, віддачу, результативність виробництва і визначається як відношення результату виробництва до витрат, що зумовили цей результат. Вона дозволяє показати, якою ціною досягається приріст обсягів виробництва, відображає якість економічного зростання.

Розрізняють економічну і розподільчу (соціальну) ефективність. Економічна ефективність - це досягнення виробництвом найкращих результатів за умови найменших витрат виробництва або зниження витрат виробництва на одиницю продукції. Розподільча (соціальна) ефективність - це ступінь відповідності результатів виробництва потребам суспільства загалом і кожної людини зокрема.

Ефективність виробництва визначається низкою показників, серед яких можна виділити: продуктивність праці (обсяг виробленої продукції у розрахунку на одного зайнятого у суспільному виробництві, або на одну людино-годину); трудомісткість (кількість праці, витраченої на виробництво одиниці продукції); фондовіддача (кількість продукції, виробленої з одиниці вартості основних виробничих фондів); фондомісткість (вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції); матеріаловіддача (обсяг виробленої продукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів); матеріаломісткість; капіталомісткість.

6.Науково-технічний прогрес і його роль у підвищенні ефективності суспільного виробництва

Науково-технічний прогрес (НТП) забезпечує зростання ефективності суспільного виробництва. Його суть полягає у якісних змінах, що відбуваються в науці і техніці.

Наука - це особливий вид людської діяльності, спрямований на отримання нових знань про природу і суспільство.

Техніка - це сукупність усіх засобів праці, що використовується у виробничих цілях і для задоволення виробничих потреб.

НТП здійснюється у двох формах:

1) еволюційна форма НТП - коли техніка і технологія, що застосовуються у виробництві, вдосконалюються на снові уже відомих знань;

2) революційна форма НТП - це перехід до технічних і технологічних засобів, що побудовані на принципово нових знаннях, наукових ідеях.

Науково-технічна революція (НТР) - це якісний стрибок у розвитку продуктивних сил на основі докорінних зрушень у науці. Таким чином, наука перетворилася на безпосередній елемент продуктивних сил, вона є новим джерелом економічного зростання.

7. Фундаментальні проблеми організації економіки

Жодне суспільство не має безмежних можливостей. Блага є обмеженими, тоді як потреби є безмежними. Недостатність благ стосовно потреб людей зумовлена обмеженістю ресурсів. Іншими словами ресурси є рідкісними, тобто має місце закон рідкості (обмеженості) ресурсів. Згідно із ним блага є обмеженими, оскільки немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для задоволення потреб. У зв'язку із безмежністю потреб і обмеженістю ресурсів, перед будь-яким суспільством постає три фундаментальні, взаємопов'язані проблеми організації економіки:

1. Що і в якій кількості потрібно виробляти? Скільки кожного з товарів повинна виробляти економіка і які та скільки послуг має бути запропоновано? Які із благ слід виробляти негайно, сьогодні, які в майбутньому? Чи це мають бути блага для широкого кола споживачів, чи вишукані, дорогі товари і послуги? Чи слід виробляти більшу кількість товарів споживчого призначення чи виробничих товарів?

2. Як виробляти? Хто повинен виробляти ті чи інші товари? Як процес виробництва впливатиме на довкілля? Це вибір технології виробництва, постачальників сировини, організаційно-правових форм підприємств, вибір організації виробництва. Вирішення даної проблеми сприятиме досягненню найбільшої ефективності виробництва.

3. Для кого виробляти? Хто буде споживачем вироблених життєвих благ? Визначається система розподілу вироблених благ між різними людьми, сім'ями, підприємствами. Чи дане суспільство прагне мати більше багатих людей і менше бідних? Як забезпечити існування непрацездатних?

Що, як і для кого виробляти - це найважливіші, найуніверсальніші економічні проблеми, притаманні будь-якій економіці. усі вони повинні вирішуватись у виробництві, результативність якого значною мірою залежить від технології. При цьому різні суспільства використовують різні підходи для їх вирішення.

Шукаючи відповідь на ці питання, виникає проблема технологічного вибору.

8. Технологічний вибір у суспільстві. Крива трансформації

Невідповідність потреб людей і можливостей їх втамування внаслідок обмеженості виробничих ресурсів змушує усіх людей, їх груп, суспільства в цілому вирішувати, які потреби необхідно задовольнити негайно, а які можна відкласти на потім. Обмежені ресурси можна використати на задоволення різних потреб, тобто одні й ті ж фактори виробництва можна витратити на створення різних життєвих благ. Тобто виробничі ресурси є альтернативними. Це все створює проблему економічного (технологічного) вибору, суть якого полягає в тому, як слід розподілити обмежені ресурси, щоб виробити ті блага, які є найнагальнішими для суспільства сьогодні. Правильний економічний вибір дозволить найповніше задовольнити зростаючі потреби людей, а хибний приведе до значних втрат ресурсів і зниження рівня задоволення потреб. Ціною технологічного вибору є та кількість інших товарів і послуг, від яких ми відмовляємося в процесі вибору, ціна тих потреб, які залишилися невтамованими, від задоволення яких відмовились, надавши перевагу суттєвішим із них .Витрати також є альтернативними і кожне благо має альтернативну вартість.

Альтернативна вартість - це ціна тих благ, від яких слід відмовитися в процесі вибору на користь даного блага. Вона визначається тією кількістю одного товару, від якої слід відмовитися, щоб одержати додаткову кількість іншого товару.

Проблема економічного вибору і альтернативність витрат виробництва зумовлюють пошук способів використання виробничих можливостей підприємства, галузі, регіону, чи економіки загалом. Виробничі можливості суспільства визначаються:

1. кількістю і якістю виробничих ресурсів;

2. рівнем розвитку технологій та організації виробництва;

3. вдалістю економічного вибору у суспільстві щодо розподілу наявних факторів;

4. законом спадної доходності (віддачі) ресурсів. Згідно з цим законом збільшення кількості певного змінного ресурсу при незмінній кількості інших ресурсів веде до зменшення віддачі (кількості виготовлених благ) в розрахунку на кожну його додаткову одиницю.

Проблему технологічного вибору ілюструє крива виробничих можливостей, або крива трансформації.

Крива виробничих можливостей або трансформації показує різні комбінації виробництва двох альтернативних товарів за умов повної зайнятості ресурсів, повного обсягу виробництва при незмінній кількості ресурсів та незмінних технологіях.

Для ілюстрації технологічного вибору за допомогою кривої трансформації припускають, що:

1. економіка функціонує за умов повної зайнятості і досягає повного обсягу виробництва;

2. кількість і якість ресурсів залишається незмінною;

3. технологія виробництва є постійною;

4. в економіці виготовляється два продукти ( комп'ютери і піца).

Крива відображає різноманітні варіанти вибору стосовно двох товарів(рис.1).

Будь-яка точка в середині кривої (точка К) показує можливий, але не ефективний варіант виробництва двох альтернативних товарів і говорить про неповне і нераціональне використання ресурсів, що зменшує виробничі можливості. Будь-яка точка поза кривою трансформації (точка N) відображає бажанішу альтернативу, але за цих умов ( в короткостроковому періоді за фіксованої кількості ресурсів) є недосяжною.

Рис. 1. Крива трансформації.

комп'ютери

А

В N

К

С

D піцца

В майбутньому, у результаті збільшення кількості ресурсів та впровадження досягнень НТП у виробництво, можна збільшити виробництво обох альтернативних товарів, при цьому крива трансформації зміститься праворуч. Таке зміщення означає економічне зростання в суспільстві (рис.2).

Рис.2. Крива виробничих можливостей у динамічній економіці.

комп'ютери комп'ютери

піцца піцца

Динаміка трансформації суспільства (зміщення кривої трансформації) залежить від розподілу ресурсів між інвестиційними товарами, витратами на науку та споживчими товарами, витратами на поточне споживання.

Крива трансформації ілюструє, що за умов повної зайнятості збільшення обсягу виробництва одного продукту означає відмову від певної кількості іншого (крива нахилена вправо і вниз, опукла). Це пов'язано із дією закону зростання альтернативної вартості. Його суть полягає в тому, що із збільшенням виробництва одного блага (піцци) на додаткову одиницю, доводиться відмовлятися від щоразу більшої кількості іншого блага (комп'ютерів).

9.Зростаючі витрати, закон спадної доходності. Фактори зростання доходності

Криву трансформації використовують для ілюстрації одного із найважливіших економічних законів, зокрема, закону спадної віддачі (доходності). Даний закон визначає залежність між витратами виробництва і його результатами. Згідно із законом спадної доходності послідовне збільшення кількості використовуваного одного із виробничих факторів при незмінній кількості інших, забезпечуватиме все менший приріст обсягу виробництва. Слід зауважити, що за незначних обсягів виробництва збільшення змінного ресурсу спричинятиме зростання приросту обсягу виробництва ( зростаючу віддачу), але тільки до певної межі. Тобто, закон спадної віддачі діє лише після залучення деякої кількості певного ресурсу і підтверджується для всіх технологій. Таким чином, закон спадної віддачі (доходності) вказує, що збільшення частки одного з факторів виробництва за решти незмінних факторів призводить до збільшення обсягів виробництва. Проте з деякого моменту зумовлений цим приріст обсягу виробництва стає все меншим і меншим. При цьому витрати виробництва зростають. Витрати зростають як за рахунок зміни структури виробництва, так і подорожчання факторів виробництва, а їх зменшення (зокрема за рахунок досягнень НТП), зумовлює зростання доходності.

Тема 2. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага

1. Суть, функції, види та інфраструктура ринку

Ринок - це механізм, який забезпечує купівлю і продаж товарів і послуг та процес ціноутворення. З політекономічної точки зору ринок можна визначити як сукупність економічних відносин між людьми з приводу купівлі-продажу товарів та визначення їх ціни. Серед основних функцій ринку слід виділити:

- визначає ціну товару;

- інформаційну функцію, тобто ринок несе інформацію про ціни, обсяг попиту і пропозиції певних товарів, про те, що вигідно виготовляти на ринок а що - ні;

- регулюючу функцію, тобто через процес ціноутворення ринок визначає пропорції і напрями розподілу економічних ресурсів на мікро- і макроекономічному рівні та кінцевих товарів серед усіх груп споживачів за рахунок зменшення або збільшення попиту і пропозиції;

- контролюючу функцію, тобто ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів і послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів;

- стимулююча функція, яка реалізується через механізм конкуренції. Ринок створює дієвий механізм стимулювання до зниження витрат виробництва, підвищення якості і споживчих властивостей товарів, мотивації до праці, впровадження у виробництво новітніх досягнень НТП і на цій основі підвищення ефективності економіки;

- сануюча функція, тобто ринковий механізм конкуренції дозволяє очищати економічне середовище від неконкурентспроможних господарств і забезпечує підтримку найефективніших;

- розподільчу функцію, тобто через ціни відбувається диференціація доходів виробників і споживачів, що зумовлює соціальне розшарування суспільства за доходами;

- інтегруюча функція, тобто ринок об'єднує економіку в єдине ціле, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків, у тому числі і зовнішньоекономічних.

Для сучасного ринку характерні економічна свобода, конкуренція, мобільність ресурсів, автономність дій учасників ринку, поінформованість суб'єктів, соціалізація та глобалізація економічних зв'язків.

Ринок є складним і різноманітним явищем економіч6ного життя. Тому для його структурування виділяють різні критерії.

Види ринку можна виділяти за:

§ адміністративно-просторовою ознакою: місцевий; регіональний; національний; міжнародний; світовий;

§ ступенем конкуренції: вільний ринок; ринок недосконалої конкуренції (олігополістичний, монопольний, монополістично конкурентний);

§ суб'єктами ринкових відносин: ринок продавця; ринок покупця; ринок посередників; ринок державних установ;

§ ступенем легальності, відповідності ринку до чинного законодавства: легальний (офіційний ринок); тіньовий.

§ ознакою економічного призначення об'єктів купівлі-продажу: ринок товарів і послуг (ринок споживчих товарів, засобів виробництва, послуг, ринок науково-технічних розробок та інформації); ринок ресурсів (ринок праці, капіталу, землі і нерухомості); фінансовий ринок (ринок цінних паперів, грошовий, валютний ринки).

Ринок товарів і послуг об'єднує ринок споживчих товарів і ринок засобів виробництва.

Споживчий ринок - це той, на якому домашні господарства купують товари і послуги для задоволення власних потреб.

Ринок засобів виробництва - це той, де купуються і продаються засоби виробництва, тобто елементи фізичного капіталу, інвестиційні товари з метою задоволення виробничих потреб.

Ринок ресурсів об'єднує:

- ринок землі, де купуються і продаються земельні ділянки і формується ціна землі. Ціна землі залежить від попиту на землю, оскільки пропозиція землі є абсолютно нееластичною.

- ринок праці, який забезпечує працевлаштування робочої сили. Ціною праці є заробітна плата, яка формується залежно від співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці. Попит на працю - це вакантні робочі місця. Попит на працю створюють підприємці. Його величина в першу чергу залежить від продуктивності праці. Пропозиція праці - це працівники певної кваліфікації, фаху, спеціальності, які хочуть і спроможні працювати за певного рівня заробітної плати.

Фінансовий ринок об'єднує ринок грошей і капіталів, ринок цінних паперів і валютний ринок. Фінансовий ринок - це місце, де продають фінансові активи (гроші , векселі, облігації, іноземну валюту), у результаті чого формується процентна ставка, курс цінних паперів і валюти.

Ринок грошей - це ринок, де надаються короткострокові кредити з метою купівлі будь-яких товарів, перш за все споживчих.

Ринок капіталів - це ринок, де надаються довгострокові кредити терміном понад 1 рік з метою купівлі капітальних благ.

Спільним для цих ринків є те, що тут продається право використовувати певну суму грошей протягом певного періоду часу за відповідну плату.

Ціною на ринку грошей і капіталу є банківський відсоток.

Кредит - це надання грошей у позику на засадах терміновості, повернення і платності.

До фінансового ринку відносять ще ринок цінних паперів (фондовий) - це ринок, де купуються і продаються акції та облігації. Цінні папери - це кредитно-боргові зобов'язання продавця цінних паперів перед покупцем. Вони представлені акціями, облігаціями, векселями, варантами, ф'ючерсними контрактами, сертифікатами, чеками та ін. Основними видами цінних паперів є акції та облігації, всі інші - похідні від них.

Акція - це безтерміновий цінний папір, який засвідчує участь його власника у статутному фонді акціонерного товариства, дає право на отримання прибутків у вигляді дивідендів, а також на участь в управлінні акціонерним товариством і розподілі майна при його ліквідації.

Акції бувають:

· прості - вони дають право на один голос і на відповідну частку активів компанії та її доходу, дивіденди залежать від суми прибутку товариства за підсумками року;

· привілейовані - дають гарантований дохід у вигляді фіксованих відсотків незалежно від розміру прибутку, але не дають права голосу на зборах акціонерів. Вони дають власнику право на отримання в першу чергу частини майна у разі ліквідації товариства і повернення йому номінальної вартості акції за вимогою. Певні акції цього виду дають право отримувати надприбуток (додатковий дивіденд) або заощаджений дивіденд (невиплачені дивіденди за кілька років). Такі акції називають кумулятивними;

· іменні - це грошовий документ, зареєстрований у книгах компанії на ім'я власника, продати їх можна лише з дозволу компанії, рух таких акцій реєструється у спеціальних книгах;

· на пред'явника - ім'я їх власника не вказується.

Облігація - це цінний папір, що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому термін із виплатою фіксованого відсотка.

Ринок цінних паперів складається з:

- первинного ринку - тут здійснюється емісія та продаж державних облігацій, а також акцій і облігацій, які випускаються акціонерними компаніями, за номінальною ціною;

- вторинного ринку - тут відбувається перепродаж цінних паперів за курсовою ціною, яка формується під впливом попиту і пропозиції.

Курс акцій залежить від розміру дивідендів і банківського відсотка по депозитних вкладах:

KA= (D/R)*100%, де

КА - курсова ціна акції;

R - банківський відсоток;

D - розмір дивідендів.

До фінансового ринку також відносять валютний ринок - це система відносин щодо купівлі-продажу іноземних валют і визначення їх ринкової ціни (курсу) і платіжних документів у різних національних валютах за вільними ринковими.

Ринкова інфраструктура - комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які опосередковують, прискорюють і полегшують укладання і виконання ринкових угод. Оскільки будова інфраструктури ринку дуже складна, В. Д. Базидевич виділяю такі її елементи: організаційно-технічна, фінансово-кредитна, державно-регулятивна підсистеми і науково-дослідне та інформаційне забезпечення.

Найважливішими елементами ринкової інфраструктури є :

- біржі;

- інститути роздрібної і оптової біржі (аукціони, ярмарки та ін.);

- банківська система.

Біржа (в перекладі „шкіряний гаманець”) - це постійно діючий регульований ринок. Це торгівельний посередник між покупцем і продавцем, який виступає у формі об'єднання фізичних і юридичних осіб, які розробляють правила, що сприяють проведенню торгівельних операцій. З організаційно-правової точки зору, біржі є акціонерними товариствами закритого типу.

Торгівля на біржі здійснюється за допомогою посередників. Такими посередниками є брокери, дилери, маклери.

Брокер - торговий посередник, який виступає агентом інвестора, укладає угоди за бажанням клієнтів і за його гроші. Їхньою винагородою є комісійні.

Дилери (джобери) - ті, що торгують на біржі від свого імені, на свій власний страх і ризик. Різниця між ціною купівлі і продажу є їхнім заробітком.

Маклери - працівники біржі, які забезпечують порядок проведення торгів на біржі.

На біржі укладаються угоди двох типів:

1. на реальний товар;

2. на термін (ф'ючерсні і форвардні).

Розрізняють такі види біржі:

§ товарна - це оптовий товарний ринок, для якого характерні: котирування (формування цін на основі співвідношень попиту і пропозиції), торгівля товарами за стандартами і зразками, регулярність торгів на основі певних правил, свобода вибору контрагента за угодою;

§ фондова - це організований певним чином, постійно або регулярно діючий ринок цінних паперів. Він забезпечує мобілізацію грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку і фінансування державних програм;

§ валютна - біржа, що здійснює на регулярній та впорядкованій основі купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами;

§ біржа праці - державна структура, яка опосередковує стосунки між роботодавцями і найманими працівниками;

§ фрахтова - постійно діючий ринок, на якому укладаються угоди щодо фрахтування та від фрахтування суден;

§ універсальна - біржа, яка здійснює операції не тільки з широким асортиментом товарів, а й з валютою, цінними паперами і фрахтовими контрактами.

До елементів ринкової інфраструктури на лежить також банківська система. Це сукупність банківських і небанківських фінансово-кредитних установ у їх взаємозв'язку.

Банки - фінансово-кредитні установи, що обслуговують рух грошей і капіталів.

В Україні банківська система є дворівневою і об'єднує сукупність комерційних банків і центральний банк.

Комерційні банки - це комерційні фінансово-кредитні установи, метою діяльності яких є отримання прибутку. Вони виконують пасивні та активні операції. Пасивні операції - це операції по залученню тимчасово вільних коштів фізичних і юридичних осіб. Активні операції - це операції щодо розміщення коштів комерційних банків, тобто надання кредитів.

Комерційні банки обслуговують фізичні особи та підприємства, вони зберігають цінні папери, та інші цінності клієнтів, відкривають заощаджувальні рахунки тощо.

Центральний банк (ЦБ) є «банком банків» і його діяльність не пов'язана з отриманням прибутку. Він не має жодних стосунків із фізичними особами чи підприємствами, але працює із державними установами та комерційними банками.

Особливі функції ЦБ:

- емісія грошей;

- контроль за пропозицією грошей.

ЦБ регулює і контролює діяльність комерційних банків через видачу інструкцій. Він здійснює операції на ринку цінних паперів, а також зберігає обов'язкові резерви комерційних банків, валютні резерви держави і проводить відповідні розрахунки держави, регулює норму облікової ставки тощо.

2. Попит, пропозиція та ціноутворення у ринковій економіці

Щоб зрозуміти як формуються ціни на товарному і ресурсному ринках слід з'ясувати суть механізму взаємодії попиту і пропозиції та їх законів.

Попит - це бажання і можливість споживачів купити певну кількість товару за того чи іншого рівня цін протягом певного періоду часу. Бажання людей забезпечені необхідною кількістю грошей перетворюються у попит. Отже попит можна визначити як платоспроможні потреби споживачів. Величина попиту - це та кількість товару чи послуги, яку готовий купити споживач за певного рівня його ціни.

Попит залежить перш за все від ціни товару, тому може бути представлений як функція від ціни:

D=f (P).

Обсяг попиту знаходиться в оберненій залежності від ціни. В цьому і полягає суть закону попиту. Він означає, що із збільшенням ціни товару попит на нього зменшується і навпаки. Тому крива попиту в графічній моделі є спадною кривою

Попит залежить не лише від ціни. Є ще інші нецінові чинники, що впливають на нього:

1. зміна доходів споживачів;

2. ціни на інші (взаємозамінні або взаємодоповнюючі) товари;

3. мода, смаки, вподобання;

4. очікування споживачів щодо зміни ціни товару;

5. кількість покупців товару.

Під впливом даних факторів відбуваються зміни в попиті, міняється його структура, а крива попиту на даний товар зміщується або праворуч і вверх, або ліворуч і вниз ( рис. 6.2).

 D1 D2 D0

Pn

0 Qd2 Qd0 Qd1 QD

Рис. 6.2. Зміщення кривої попиту.

Пропозиція - це бажання, можливість та готовність виробників запропонувати на ринок певну кількість товарів при кожному із рівнів цін протягом певного періоду часу.

Залежність пропозиції та ціни є прямою, отже із збільшенням ціни на товар величина пропозиції цього товару зростає, і навпаки. В цьому полягає суть закону пропозиції (рис. 6.3).

S=f (P)

Р

Р2 a

b

Р1

0 Qs1 Qs2 Q

Рис. 6.3. Крива пропозиції.

Нецінові фактори, що впливають на пропозицію:

1. ціни на сировину, матеріали, ресурси;

2. рівень техніки і технологій;

3. податки і субсидії;

4. ціни альтернативних товарів;

5. очікування продавців щодо зміни цін.

Під впливом цих факторів відбуваються зміни в пропозиції, а крива пропозиції зміщується або праворуч і вниз, або ліворуч і вверх (рис. 6.4).

Р S₁

S₀

S₂

Рп

0 Qs₁ Qs₀ Qs₂ Q

Рис. 6.4. Зміщення кривої пропозиції.

Співвідношення між попитом і пропозицією забезпечує встановлення ринкової ціни товару. Ринкова ситуація, коли обсяг попиту на товар дорівнює обсягові пропозиції на даний товар називається ринковою рівновагою. Ціна товару, при якій обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції називається ціною ринкової рівноваги. А кількість товару, яка при цьому продається і купується становить рівноважний обсяг продажу. На графіку ціна ринкової рівноваги визначається точкою перетину кривих попиту і пропозиції (рис. 6.5).



Р

S

надлишок

Р₂

Р* E

Р₁ дефіцит D

0 Q* Q

Рис. 6.5. Ціна ринкової рівноваги.

Якщо ціна нижча від рівноважної, то на ринку виникає дефіцит товарів; якщо ж ціна на товар вища від рівноважної, то на ринку виникає надлишок товарів.

В сучасних умовах в межах державного регулювання встановлюються верхні і нижні межі цін. Верхня межа ціни - це максимальна ціна, вище якої вона підніматися не може. Нижня межа ціни - це мінімальна ціна, встановлена державою, нижче якої вона опуститися не може, незалежно від кон'юнктури ринку.

3. Еластичність попиту і пропозиції та методи їх визначення

Кон'юнктура ринку - це співвідношення між попитом і пропозицією на ринку певного товару чи товарів загалом. Міру чутливості попиту чи пропозиції щодо зміни ціни товару характеризує еластичність відповідно попиту чи пропозиції. Вимірюється еластичність за допомогою коефіцієнта еластичності (Е). Коефіцієнт еластичності показує на скільки відсотків зміниться величина попиту/ пропозиції, якщо ціна (або дохід, ціна інших товарів) зміниться на 1 %. Розрізняють еластичність попиту за ціною, за доходом і перехресну еластичність та еластичність пропозиції. Коефіцієнт цінової еластичності попиту і пропозиції визначається як відношення зміни обсягу попиту/пропозиції у % до зміни ціни у %.

Еpd = ?Qd, % / ?P,% ;

Eps = ?Qs, % / ?P,% , де

?Qd, % - відсоток зміни обсягу попиту;

?Qs, % - відсоток зміни обсягу пропозиції;

?P,% - відсоток зміни ціни товару.

Попит і пропозиція можуть бути еластичними і нееластичними.

Якщо коефіцієнт еластичності > 1, то попит/пропозиція еластичні; якщо коефіцієнт еластичності < 1, то попит/пропозиція нееластичні; якщо Еp = 1, то наявна одинична еластичність; якщо Еp рівне нескінченності, попит/пропозиція є абсолютно еластичними; якщо Еp = 0, то має місце абсолютно нееластичний попит/ пропозиція.

Цінова еластичність попиту залежать від ряду чинників, зокрема: значимості товару для споживача; наявності товарів-субститутів; питомої ваги даного товару у витратах споживача; фактора часу.

Перехресна еластичність попиту характеризує чутливість споживчого попиту на товар А до змін, що відбулися у ціні супутнього товару В.

Еластичність попиту за доходом характеризує міру чутливості величини попиту щодо зміни доходу споживача.

Цінова еластичність впливає на обсяг доходу продавця, який визначається як добуток ціни за одиницю товару на кількість проданого товару.

Для еластичного попиту зменшення ціни на 1% викликає значніше зростання обсягу попиту, тому доходи від продажу зростають.

Для нееластичного попиту зменшення ціни на 1% спричиняє зростання попиту менше, ніж на 1%, тому загальний дохід від продажу зменшується.