Від'ємний нахил кривої АD пояснюють ще трьома ефектами:

Ефектом процентної ставки. Коли рівень цін підвищується, зростають і процентні ставки, а вищі процентні ставки призводять до скорочення споживчих видатків та інвестицій.

Ефектом багатства або реальних касових залишків (ефект Пігу). За вищого рівня цін реальна вартість усіх фінансових активів, зокрема активів із фіксованою вартістю грошей, зменшується. Населення стає біднішим, його видатки зменшуються.

Ефектом імпортних закупівель. Коли рівень цін у країні підвищується, населення та підприємці більше купують товарів за кордоном, де вони дешевші. Як наслідок, зменшується попит на вітчизняні товари. Усі ці чинники зумовлюють рух кривою АD.

Якщо центральний банк змінює пропозицію грошей, можливі комбінації між Р та Q змінюються, що означає переміщення кривої сукупного попиту на графіку праворуч, коли пропозиція грошей збільшується, або ліворуч, - коли вона зменшується.

Існує багато чинників, які, крім зміни пропозиції грошей, впливають на розмір сукупного попиту. Ці чинники подано в табл.1.

Таблиця 1

Нецінові чинники сукупного попиту

1. Зміни у споживчих видатках

- зміни у розмірі використаного доходу

- очікування споживачів

- заборгованість споживачів

- податки та доходи населення

2. Зміни в інвестиційних видатках

- зміна процентних ставок

- очікувані прибутки від інвестицій

- нові технології

- надлишкові потужності

- податки на підприємства

3. Зміни у розмірі урядових видатків

4. Зміни у обсягах виробництва в інших державах

- національний дохід в інших державах

- зміна валютних курсів

Аналізуючи вплив цих чинників на розмір сукупного попиту, необхідно пам'ятати, що вони переміщують криву АD праворуч або ліворуч. Отже, на сукупний попит впливає широкий спектр внутрішніх і зовнішніх чинників. Сила їхнього впливу різна в різні періоди.

3. Сукупна пропозиція та її фактори

Сукупна пропозиція описує виробничу та цінову сфери економіки і є основою для розуміння еволюції ділової активності як у короткотерміновому, так і в довготерміновому періодах. У короткотерміновому періоді взаємодія між сукупним попитом і сукупною пропозицією визначає обсяг виробництва, безробіття, використання виробничих потужностей, а також визначає рівень цін.

Сукупна пропозиція (АS) означає той сукупний обсяг продукції, що його готові і спроможні виробляти та продавати упродовж року фірми за кожного рівня цін (за інших однакових умов).

Залежність обсягів виробництва від загального (середнього) рівня цін називають кривою пропозиції.

Крива сукупної пропозиції (АS), як видно з графіка, формується з трьох сегментів, або відтинків. Горизонтальний (кейнсіанський) відтинок означає економіку неповної зайнятості. Коли існує безробіття і неповне використання виробничих потужностей, можна нарощувати обсяги виробництва, не збільшуючи витрат виробництва і підвищення цін.

Проміжний відтинок означає, що обсяги виробництва можуть бути збільшені, але це супроводжується деяким зростанням цін. Пояснюють це тим, що розширення виробництва відбувається у різних галузях нерівномірно і що підприємствам доводиться здійснювати додаткові витрати.

Відтинок вертикальний означає потенційний рівень реального обсягу національного виробництва за повної зайнятості. Якщо ж сукупний попит зростатиме далі, то наслідком буде лише підвищення рівня цін. Реальний обсяг виробництва не зростатиме, оскільки всі наявні ресурси вже використовуються.

Крім рівня цін, на сукупну пропозицію впливає багато інших чинників, які називають неціновими. Основні з них вказані в табл. 2.

Таблиця 2

Нецінові чинники сукупної пропозиції

- Зміна цін на внутрішні та імпортні ресурси (земля, капітал, трудові ресурси тощо)

- Зміна у продуктивності (відношення реального обсягу виробництва до витрат)

- Зміна правових норм (податки на підприємства і субсидії, державне регулювання економіки)

Усі ці чинники впливають на витрати виробництва, а, отже, і на обсяги сукупної пропозиції.

Нецінові чинники сукупної пропозиції переміщують криву пропозиції ліворуч і вгору або праворуч і вниз, залежно від вектора їхньої дії.

Переміщення кривої сукупної пропозиції ліворуч відображає зростання витрат виробництва на одиницю продукції і спричиняє інфляцію витрат. Переміщення кривої сукупної пропозиції праворуч відбувається у зв'язку зі зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції і означає збільшення реального обсягу ВВП та зростання зайнятості.

4. Модель АD-АS

Перетин кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції визначає рівноважний рівень цін і рівноважний реальний обсяг національного виробництва. Рівноважний рівень реального обсягу національного виробництва означає, що плани всіх споживачів ВВП щодо розміру закупівель збігаються з планами виробників щодо випуску товарів та послуг. Тільки за цих умов відбувається реалізація ВВП за стабільними цінами.

Рівновазі економічної системи макроекономіка приділяє великої уваги, оскільки її порушення може перекреслити реалізацію таких цілей, як досягнення повної зайнятості, стабілізація цін та економічне зростання.

Макроекономічну короткострокову рівновагу ілюструє рис .3.

Рис. 3. Макроекономічна короткострокова рівновага в моделі АD-А5

Як видно з рисунка, макроекономічна короткострокова рівновага встановлюється у точці перетину кривих АD і АS.

За рівноважного рівня цін покупці прагнуть купити стільки, скільки фірми прагнуть продати. Рівноважним обсяг виробництва може бути як в умовах неповної зайнятості, так і в умовах повної зайнятості.

Переміщення кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції впливає як на рівень цін, так і на реальний обсяг виробництва. Наприклад, на кейнсіанському відтинку, який характеризується високим рівнем безробіття і великим недовикористанням виробничих потужностей, розширення сукупного попиту призводить до зростай ня обсягу реального національного продукту без підвищення рівня цін. На проміжному відтинку розширення сукупного попиту призводить як до зростання обсягу виробництва, так і до підвищення цін. Збільшення сукупного попиту на класичному відтинку спричиняє лише підвищення рівня цін, тобто інфляцію попиту.

Сукупний попит може не лише зростати, а й зменшуватись. Зменшення сукупного попиту, як показує модель сукупного попиту і сукупної пропозиції, має такі наслідки:

на кейнсіанському відтинку реальний обсяг національного виробництва зменшиться, а рівень цін залишиться незмінним;

на класичному відтинку ціни дещо знизяться, а реальний обсяг національного виробництва залишиться на рівні повної зайнятості;

на проміжному відтинку модель передбачає, що реальний обсяг виробництва і рівень цін знизяться.

Зниження цін у разі зменшення сукупного попиту на класичному і проміжному відтинках відбувається повільно. Життя показує, що ціни легко підвищуються і важко знижуються. Це явище отримало назву "ефект храповика". Причина цього ефекту - негнучкість цін і заробітної плати в короткі відтинки часу.

Із аналізу сукупної пропозиції можна зробити такий висновок: в короткотерміновому періоді, коли ціни негнучкі, крива сукупної пропозиції горизонтальна або висхідна, а зміни сукупного попиту впливають на обсяг виробництва товарів і послуг в економіці.

Рівень виробництва у довгостроковому періоді називають рівнем виробництва за повної зайнятості, або природним рівнем виробництва.

Природний рівень безробіття - це такий рівень виробництва, за якого усі ресурси використовують повністю, відсутнє циклічне безробіття.

ТЕМА 9. МАКРОЕНКОНОМІЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ

1. Циклічність економічного розвитку

Так само як в економіці може спостерігатися зростання обсягів національного виробництва, так і може мати місце зниження обсягів ВВП, тобто важливою особливістю сучасної економіки, яка базується на ринкових засадах, є нестабільність. Довгострокове економічне зростання переривається спадом виробництва, низьким рівнем зайнятості та зростанням цін. Чергування піднесень і спадів у економіці призводить до того, що її розвиток носить хвилеподібно-зростаючий, циклічний характер. Циклічні коливання в економіці були відомі давно, але до початку 19 ст. вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства й особливостями сільськогосподарського виробництва.

Економічний цикл - це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто, це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, що характеризується коливаннями обсягу національного виробництва, доходів і зайнятості та постійно повторюється. Його ще називають циклом ділової активності або діловим циклом.

Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку за своїм змістом багатоструктурна. Серед критеріїв класифікації циклів слід виділити тривалість, тобто час (місяць, рік) між двома сусідніми вищими або двома сусідніми нижчими точками ділової активності. За тривалістю економічні цикли поділяють на малі (короткі) цикли, які продовжуються 3-4 роки; середні цикли - строком 7-11 років; великі цикли (довгі хвилі), періодичність яких становить 40-60 років.

У структурі циклічного економічного розвитку найбільш вираженими є середні промислові цикли. Історія середніх циклів починається із кризи перевиробництва 1825 р., що охопила Великобританію. Цей цикл тривав 12 років і закінчився кризою 1836 р., яка уразила економіку Великобританії та США. Через 11 років нова економічна криза охопила економіку Великобританії, США, Франції та Німеччини. Криза 1857р.стала першою світовою циклічною кризою. Пізніше більшість криз були світовими. В цілому у 20ст. у країнах з розвиненою ринковою економікою відбулося 14 циклічних криз.

Кожен економічний цикл є унікальним. Але водночас усі цикли характеризують певні загальні ознаки. Насамперед, це загальна послідовність у зміні фаз циклу. Більшість учених - економістів поділяють цикли на чотири фази: пік, спад (рецесія), дно, піднесення. Пік або вершина є найвищою точкою піднесення, коли в національній економіці досягається повна зайнятість, а виробництво працює на повну потужність. У цій фазі циклу рівень цін має тенденцію до підвищення, а ріст ділової активності припиняється. Найнижча точка економічного спаду (дно) характеризується тим, що виробництво і зайнятість, досягнувши найнижчого рівня, починають зростати (мал.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мал. 1 Економічний цикл

Вихідною фазою економічного циклу є криза, спад виробництва, який ще називають рецесією. Вона порушує нормальний хід економічного розвитку, а всі наступні фази відновлюють його. При цьому кожна попередня фаза створює передумови для її власного відмирання та виникнення наступної фази. Фаза піднесення завершується і змінюється фазою кризи ( рецесії ) на так званій верхній поворотній точці піку чи вершини. Таким же чином фаза кризи ( спаду, рецесії ) завершується і створює умови для нового піднесення через фазу депресії на її поворотній найнижчій точці - на дні. Початок піднесення, що настає за спадом, називають пожвавленням, а глибокий і тривалий спад - депресією.

Внаслідок дії різноманітних факторів в економічному циклі досить складно виділити всі чотири фази. Відбувається поступове злиття фази кризи з фазою депресії, а фази пожвавлення - з фазою піднесення, і цикл функціонує як двофазний. Спад і піднесення є його головними фазами, а пік і дно позначають поворотні пункти циклу. Отже, діловий цикл триває від одного економічного спаду до іншого.

Основними індикаторами фази циклу виступають обсяг реального виробництва, рівень зайнятості і рівень безробіття.

Фазою, що формує і визначає характер і тривалість економічного циклу, фазою, яка є найвідчутнішою за своїми соціально - економічними наслідками, є фаза кризи або рецесії. Це період, протягом якого реальний ВВП скорочується протягом не менше як шести місяців. Рецесія починається від піку і закінчується найнижчою точкою спаду - дном. Для неї характерними є: перевиробництво товарів порівняно із платоспроможним попитом і зростання запасів нереалізованої продукції; падіння цін на товари; скорочення обсягів виробництва; масове банкрутство торгівельних, промислових фірм і банків; збільшення незайнятості виробничих потужностей; зростання безробіття; зниження рівня номінальної і реальної зарплати, прибутків підприємств та інших доходів; падіння курсу акцій; потрясіння кредитної системи; підвищення норми позичкового процента; зростання соціальної напруженості та ін.

Кризові явища продовжують наростати до моменту відновлення макроекономічної рівноваги на її найнижчих рівнях, у точці «дна», після чого починається пожвавлення і піднесення. Рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає, скорочуються товарні запаси, відбувається значний приріст виробничих інвестицій. В міру економічного піднесення, зростають темпи приросту рівня цін. Піднесення - це фаза, яка характеризується збільшенням обсягів виробництва, зростанням добробуту, при цьому економіка виходить на рівень, який перевищує всі попередні. Різні сектори економіки по - різному підлягають циклічним коливанням. Найчутливішим до них є виробництво інвестиційних товарів, споживчих товарів довготривалого використання та будівництво.

Існує ряд теорій, які розглядають економічні цикли та їх причини. У другій половині ХІХ ст. англієць В. Джевонс пояснював циклічність появою плям на Сонці, американець Г. Мур - ритмічністю руху Венери, С. Сісмонді причиною криз вважав недостатнє споживання населення, український економіст М.І. Туган-Барановський - диспропорційність між галузями економіки. Інноваційні теорії, зокрема, Й. Шумпетер, А. Хансен, пов'язують циклічність із нерівномірністю НТП, стрибкоподібним характером оновлення основного капіталу. Дж. М. Кейнс та його послідовники Р. Харрод, Дж. Хікс та ін. розглядають цикл як результат взаємодії руху національного доходу, споживання і заощадження. Монетаристська теорія виходить із того, що головну роль у динаміці економічного циклу відіграє нестабільність грошової пропозиції .

2. Безробіття, його види та наслідки

Однією із складових ринкової економіки є ринок праці. Він охоплює всі категорії працездатного населення, яке готове працювати за наймом або в режимі само зайнятості, підприємництва. Ринок праці є механізмом розподілу трудових ресурсів за галузями національної економіки з урахуванням професійної підготовки та кваліфікації працівників.

Головними елементами ринку праці є попит , пропозиція, ціна робочої сили. Попит на ринку праці визначається обсягом і структурою загальної потреби на робочу силу для випуску продукції, які забезпечені реальними робочими місцями. Пропозиція робочої сили - це працездатне населення, яке пропонує свою робочу силу за кожного рівня заробітної плати. Пропозиція робочої сили визначається сукупністю різних факторів, зокрема, рівнем заробітної плати, освіти, профспілкового захисту, характером і змістом праці, податковою системою тощо.

Співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці проявляється в ринковій ціні робочої сили і залежить від кон'юнктури ринку. Якщо попит і пропозиція врівноважуються, потреби суспільства в робочій силі задовольняються максимально. Ситуації рівноваги ринку праці відповідає певний рівень заробітної плати. Слід зазначити, що обсяг ринку праці переважно визначається попитом на робочу силу, який в свою чергу, залежить від загальної ринкової кон'юнктури та фази економічного циклу в країні. Коли економіка перебуває у стані циклічного піднесення, попит на робочу силу зростає, а ринок праці розширюється. Якщо суспільне виробництво переживає кризу чи депресію, попит на робочу силу зменшується, а ринок праці звужується Розширення чи звуження ринку праці викликає зміни чисельності та співвідношення між його складовими: зайнятими і безробітними.

Зайнятість населення, як економічне поняття - це сукупність економічних, правових, соціальних відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить дохід. Зайнятість, як економічна проблема, - це співвідношення чисельності працездатного населення і кількості зайнятих, яке характеризує ступінь використання трудових ресурсів та ситуацію на ринку робочої сили. Зайняте населення - це люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, хто мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, відпустку, тощо. Зайняте населення є активною частиною трудових ресурсів, яка задіяна у суспільному виробництві.

Крім зайнятих в структурі працездатного населення виділяють безробітних і добровільно непрацюючих (незайнятих).

Безробітні - це громадяни, які не мають роботи, але активно шукають або очікують її і здатні приступити до неї. Згідно Закону України „Про зайнятість населення”, безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність підходящої роботи та зареєстровані у державній службі зайнятості.

Незайняті - це люди, що не працюють і не шукають роботу за даного рівня заробітної плати. Це частина дорослого населення, що навчається, перебуває на пенсії, є надто хворими, щоб працювати, або не потребує роботи, у зв'язку з наявністю інших джерел для існування.

Отже, люди, що мають роботу - зайняті; люди, які не мають роботи, але шукають її - безробітні; а ті, що не мають роботи і не шукають її - незайняті. Згідно методики МОП (Міжнародна організація праці - це спеціалізована установа, утворена в 1919 році, працює при ООН, що проголосила своєю метою вивчення і покращення умов праці і життя трудящин шляхом рекомендацій з питань трудового законодавства) усе населення поділяється на економічно активне і економічно неактивне. Економічно активне - це частина населення, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг. Кількісно воно складається із чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних. Економічно неактивне населення - це особи у віці 15 - 70 років. Які не можуть бути кваліфіковані як зайняті або безробітні: учні, студенти, курсанти денної форми навчання, пенсіонери, зайняті домашнім господарством, особи, які не мають необхідності або бажання працювати.

Безробіття - соціально-економічне явище, пов'язане з перевищенням пропозиції робочої сили відносно попиту на неї. Вонро відображає економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Важливою ознакою безробіття є його закономірний характер.

Безробітних у загальній чисельності робочої сили відображає рівень безробіття. Рівень безробіття - це відношення кількості безробітних до величини робочої сили (суми зайнятих і безробітних):

Рівень безробіття = Чисельність безробітних / кількість робочої сили х 100%

Серед основних чинників формування безробіття слід виділити:

- недостатній рівень сукупного ефективного попиту;

- негнучкість системи відношення цін і ставок заробітної плати;

- недостатня мобільність робочої сили;

- структурні зрушення в економіці;

- дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національних меншин;

- демографічні зміни в чисельності і складі робочої сили.

Аналіз статистичних даних про зайнятість населення та безробіття показує, що на ринку праці щорічно відбувається певний приплив робочої сили та приріст вільних робочих місць. Пропозиція робочої сили, так само як і попит на неї, безперервно змінюються. Вільні робочі місця заповнюються безробітними, але частина працездатного населення лишається без робочого місця. Отже, зайнтість і безробіття є актуальними економічними проблемами.

У залежності від причин, які викликають безробіття, розрізняють декілька його видів.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок зміни робочого місця на краще, у зв'язку з переїздом з однієї місцевості до іншої та закінченням навчального закладу. Це «добровільне» безробіття, оскільки виникає з ініціативи самих працівників. Воно є неминучим, певною мірою бажаним і відносно короткочасним. Перехід із малооплачуваних, малопродуктивних робіт на продуктивніші сприяє підвищенню доходів і кращому розподілу трудових ресурсів.

Структурне безробіття спричинене структурними зрушеннями в економіці, закриттям старих підприємств і виробництв. В результаті змінюється попит на окремі професії і фахи та пропозиція робочої сили щодо них. Робоча сила повільно реагує на зміни в попиті на товари і послуги, зміни техніки і технології виробництва, тому й виникає безробіття. «Структурні» безробітні зможуть працевлаштуватися тільки в результаті перекваліфікації, перепідготовки чи зміни місця проживання.

Різниця між структурним і фрикційним безробіттям полягає в тому, що «фрикційні» безробітні мають навики і фах, які можуть продати на ринку праці, а «структурні» безробітні не можуть отримати роботи без попередньої додаткової перепідготовки, навчання чи зміни місця проживання. Фрикційне безробіття носить короткостроковий характер, а структурне - більш тривалий і тому вважається серйозною проблемою.

Циклічне безробіття - це вивільнення робочої сили, викликане загальним спадом виробництва внаслідок циклічних коливань. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час кризи.

У ринковій економіці, в силу її динамізму, обов'язково існує оптимальний резерв робочої сили і підтримується природна норма безробіття, при якій досягається довготривала рівновага, коли темпи інфляції дорівнюють очікуваному темпу зростання цін. Вважається, що наявність структурного і фрикційного безробіття є передумовою для розвитку економіки. Повна зайнятість визначається як зайнятість, що складає менше 100% робочої сили. Тому фрикційне та структурне безробіття називають природним безробіттям. Повна зайнятість, таким чином, це зайнятість при наявності природного безробіття. Природний рівень безробіття залежить від інформованості населення про можливості зайнятості, системи підготовки та перепідготовки кадрів, міграційних та демографічних факторів, тощо. Вважається, що в розвинутих країнах рівень природного безробіття становить 5 - 6%. За умов, коли фактичний рівень безробіття дорівнює природному безробіттю, фактичний ВВП дорівнює потенційному ВВП. Потенційний ВВП - це максимальний його рівень, що може підтримуватись за даної технології, повної зайнятості, без прискорення інфляції.

Безробіття є серйозною соціально-економічною проблемою оскількипороджує цілий ряд негативних як економічних, так і соціальних наслідків.

За наявності циклічного безробіття в економіці виникають певні втрати. Вони виражаються у відставанні фактичного ВВП від потенційного його рівня. Американський вчений А.Оукен виявив залежність, за якою кожен відсоток циклічного безробіття викликає 2,5% відставання ВВП фактичного від потенційного. Це отримало назву закону Оукена.

Поряд з економічними втратами безробіття має негативні соціальні і психологічні наслідки, а саме: відбувається нерівномірний розподіл втрат від безробіття серед різних соціальних верств населення; втрата кваліфікації робітників, що може згодом зумовити значне зниження зарплати чи нові звільнення; погіршення фізичного і психологічного стану робітників; падіння моральних підвалин; громадська і політична напруга в суспільстві.

3. Інфляція: суть, види та наслідки

Однією із найважливіших проблем багатьох країн світу, насамперед, тих, що переходять до ринкової економіки, є інфляція.

Інфляція - це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу , що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. При цьому ціни різних товарів можуть зростати неоднаковими темпами.

Інфляція вимірюється за допомогою індексів цін. Індекс цін характеризує рівень інфляції, який показує як змінилися ціни в національній економіці за певний період.

Темп інфляції показує, прискорилась чи уповільнилась інфляція за певний період і визначається за формулою :

It- рівень цін у поточному періоді;

It-1- рівень цін у попередньому періоді.

Протилежним до інфляції є явище дефляції, яка спостерігається тоді, коли загальний рівень цін знижується .

Залежно від рівня розрізняють три види інфляції: помірну, галопуючу та гіперінфляцію.

Помірна інфляція має місце тоді, коли річний приріст цін становить до 10%. За такої інфляції ціни відносно стабільні, що не має негативних наслідків і не є відчутним для економічних суб'єктів; люди продовжують заощаджувати гроші. Помірну інфляцію, за якої ціни зростають до 5% за рік, називають повзучою.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли ціни зростаю на 20, 50,100 або й більше відсотків за рік. Гроші втрачають свою вартість дуже швидко, тому населення майже не заощаджує грошей, а перетворює їх у товари. Ринки капіталів звужуються, а внутрішні інвестиції скорочуються. На цій стадії значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження. Інфляція виходить з-під контролю держави.

Гіперінфляція характеризується зростанням цін на тисячі, десятки тисяч і більше відсотків за рік. Усі прагнуть при цьому позбутися грошей. Гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції. Вона означає економічний і соціальний хаос, фінансовий крах та суспільно - політичне безладдя. Така інфляція була характерна для економіки України в 1992-1993 рр.

Залежно від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту і інфляцію витрат ( пропозиції ).

Інфляція попиту виникає тоді, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни зростають, щоб врівноважити попит і пропозицію. Виробництво не може швидко зреагувати на надлишковий попит збільшенням реального обсягу виробництва, бо всі наявні ресурси уже залучені, тому зростають ціни.

Інфляція пропозиції (витрат) спостерігається тоді, коли ціни зростають внаслідок збільшення витрат на виробництво одиниці продукції. Ця інфляція з боку пропозиції, яка означає ріст витрат виробництва, що випереджає ріст реального доходу і продуктивності праці. Збільшення витрат на виробництво одиниці продукції зменшує прибутки та обсяги виробництва, який фірми готові запропонувати за наявного рівня цін. У результаті пропозиція товарів зменшується, а рівень цін підвищується. Ціни при цьому зростають через зростання цін на сировину, паливо, енергоресурси, або коли номінальна зарплата зростає швидше, ніж рівень продуктивності праці.

Поєднання інфляції попиту та інфляції пропозиції утворює інфляційну спіраль.

Крім того інфляцію поділяють на передбачену - яку учасники ринкового процесу очікували і захистилися від її згубних впливів, і непередбачену, коли вона є несподіваною для економічних суб'єктів, наслідком незапланованих змін в сукупному попиті і сукупній пропозиції.

За співвідношенням темпів зростання цін на товари розрізняють:

Збалансовану інфляцію - це інфляція, коли ціни товарів різних товарних груп відносно один одного не змінюються. Ціни підвищуються досить повільно й одночасно на більшість товарів і послуг.

Незбалансовану інфляцію - це інфляція, коли співвідношення цін у різних товарних групах змінюється на різні відсотки і по-різному на кожний вид товару.

Серед головних причин інфляції слід виділити: зростання грошової маси вищими темпами порівняно зі зростанням національного продукту; дефіцит державного бюджету; мілітаризація економіки; монополії та не обґрунтовані привілеї; особливості структури національної економіки і ін.

Інфляція, особливо коли вона досягає рівня галопуючої або гіперінфляції чи є непередбачуваною, негативно позначається на всіх сторонах суспільного життя країни. Основними соціально - економічними наслідками інфляції є:

по-перше, зниження реальних доходів населення. Це стосується насамперед осіб, що одержують фіксовані номінальні доходи (працівники бюджетних організацій, пенсіонери ін.). Реальні доходи цих людей зменшуються, а реальні доходи осіб, номінальні доходи яких зростають швидше, ніж рівень інфляції, збільшуються;

по-друге, відбувається випадковий перерозподіл доходу і багатства між різними верствами населення; між дебіторами і кредиторами;

по-третє, знецінюються фінансові активи із фіксованим доходом;

по-четверте, знижується мотивація до інвестування довгострокових програм. Довгострокові інвестиції стають ризикованими, тому що прибуток, який очікують отримати при поточних цінах, у майбутньому внаслідок інфляції може суттєво зменшитися в реальному вимірі;

по-п`яте, спотворення відносних цін та обсягів виробництва різних товарів;

по-шосте, прискорюється матеріалізація грошей. Гроші стають „гарячими”, від них намагаються якнайшвидше звільнитися;

по-сьоме, знижується мотивація до праці;

по-восьме, підривається управлінський механізм економіки, знижується ефективність інструментів державного регулювання, а часом навіть інфляція робить недоцільним їх використання.

Дослідження показали, що між безробіттям та інфляцією існує зв`язок. Збільшення безробіття зменшує інфляцію і навпаки. Взаємозалежність між безробіттям та інфляцією одержала своє наукове узагальнення у вигляді кривої Філліпса - англійського економіста, який вивчивши дані щодо безробіття і номінальної заробітної плати у Великобританії за останні 100 років, виявив обернений зв`язок між безробіттям і змінами в номінальній зарплаті і цінами, тобто інфляцією (мал.2).

Мал.2 Крива Філліпса.

Крива Філліпса відображає підхід, згідно з яким країна може мати нижчу норму безробіття, якщо є бажання заплатити таку ціну, як вищий темп інфляції.

Ця модель є корисною для аналізу короткострокових змін безробіття та інфляції. В межах тривалих інтервалів часу зв'язок між безробіттям та інфляцією має інший характер. Про це свідчить досвід багатьох країн світу в період 70-80-х р.р. ХХст., коли в економіці відбувалося одночасне зростання інфляції та безробіття - стагфляція. Стагфляція описує таку економічну ситуацію, в якій високий рівень безробіття супроводжується високим сталим темпом інфляції. Отже, в довгостроковому періоді не існує альтернативи між рівнями інфляції і безробіттям, а крива Філліпса набуває вигляду вертикальної прямої.

Тема 10. Монетарна і фіскальна політика держави. Світова економіка

1. Монетарна політика Центрального банку

Монетарна (грошово-кредитна) політика - це комплекс заходів у сфері грошового обігу і кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, високого рівня зайнятості та вирівнювання платіжного балансу. Це політика регулювання пропозиції грошей і відсоткової ставки. Монетарну політику в країні провадить центральний банк, який виступає «банком банків», що регулює пропозицію грошей в економіці. В більшості країн світу центральні банки є державними. В Україні центральним банком є Національний банк (НБУ).

Основні функціями центральних банків є:

· розробка і впровадження разом із Урядом ефективної грошово-кредитної політики;

· здійснення грошової емісії і контроль за грошовим обігом;

· здійснення міжбанківських розрахунків в тому числі і в міжнародних відносинах;

· продаж кредитних ресурсів комерційним банкам та кредитування уряду;

· регулювання та контроль за діяльністю комерційних банків та кредитних організацій;

· здійснення валютного регулювання і забезпечення конвертованості національної валюти;

· зберігання та регулювання золотовалютних резервів;

· управління державним боргом.

Основними інструменти монетарної політики центрального банку є:

- операції на відкритому ринку цінних паперів;

- норма обов'язкових резервів - це та частка банківських активів, яка передається на зберігання в центральний банк;

- норма облікової ставки - це той відсоток, під який центральний банк надає позики комерційним банкам.

Центральний банк може купувати або продавати урядові цінні папери комерційним банкам, нефінансовим фірмам, населенню. В результаті він здатний збільшувати або зменшувати резерви в банківській системі і таким чином впливати на пропозицію грошей.

В умовах надто високих темпів економічного зростання та інфляції центральний банк проводить рестриктивну (стримувальну) політику. Для цього він повинен зменшити надлишкові резерви комерційних банків. Цього можна досягти шляхом продажу державних цінних паперів, підвищення норми обов'язкових резервів, підвищенням облікової (дисконтної) ставки. Внаслідок цього пропозиція грошей зменшиться, а відсоткова ставка зросте. Гроші стануть «дорогими», умови надання кредиту - жорсткішими. Тому така політика називається політикою «дорогих грошей». В результаті сукупний попит зменшується і як наслідок - зменшуються доходи, обсяг виробництва, зайнятість та інфляція.

Якщо економіка перебуває в стані депресії, застою, провадиться стимулююча монетарна політика. Вона передбачає збільшення пропозиції грошей. Для цього центральний банк скуповує цінні папери, знижує норму обов'язкових резервів і облікової ставки. Гроші стають «доступними», а політика називається політикою «дешевих грошей». Зниження ринкової відсоткової ставки в результаті таких дій центрального банку, стимулює зростання інвестицій та інших видатків, чутливих до відсоткових ставок. Це, в свою чергу, збільшує сукупний попит, що сприяє зростанню ВВП і зайнятості.

2. Фіскальна політика. Державний бюджет

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика держави - система регулювання економіки шляхом використання державних витрат і податків. Основні цілі фіскальної політики: пом`якшення циклічних коливань; забезпечення стійкого економічного зростання; досягнення високого рівня зайнятості за помірних темпів інфляції. Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки. Регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами державного бюджету, фіскальна політика впливає одночасно на економічний розвиток й стан державного бюджету і тому виконує дві взаємопов`язані функції - стабілізаційну і фіскальну.

Фіскальна політика здійснюється у двох формах: дискреційної та недискреційної. Недискреційна (автоматична) фіскальна політика не потребує спеціальних рішень уряду, тому що заснована на дії вмонтованих (автоматичних) стабілізаторів - механізмів, які підтримують економічну стабільність на основі саморегуляції. До них належать: прогресивна податкова система; виплати у разі безробіття, малозабезпеченості; субсидії фермерам; система участі у прибутках. У фазі циклічного підйому вмонтовані стабілізатори приводять до зростання податкових надходжень до державного бюджету, зменшення соціальних трансфертів і формування його профіциту. Під час спаду відбувається зворотній процес. Це пасивна фіскальна політика.

Дискреційна фіскальна політика - політика уряду, спрямована на зміну у доходах та видатках державного бюджету з метою впливу на реальний обсяг національного виробництва, зайнятість, валютний курс та стан платіжного балансу. Термін “дискреція” означає, що зміна в податках і видатках залежить від свідомих рішень парламенту чи уряду, що приймаються на основі діючих законів. Це активна фіскальна політика уряду. У залежності від мети впливу на сукупний попит фіскальна політика може бути стимулююча та стримуюча. Експансіоністська (стимулююча) фіскальна політика здійснюється для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду. Уряд створює дефіцит державного бюджету на основі зростання державних видатків або зниження податків, або поєднання цих заходів.

Рестриктивна (стримуюча) проводиться в період підйому і цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок за рахунок зростання податків та зниження державних витрат, або поєднання цих заходів. Всі ці заходи здійснюють вплив як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. На проведення активної фіскальної політики впливають труднощі макроекономічного прогнозування, обумовлені недосконалістю економічної інформації, мінливості економічних очікувань, а також існування значного внутрішнього лагу (час від моменту зміни економічної ситуації до прийняття урядом відповідних рішень і навпаки).

Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет. Державний бюджет - фінансовий план доходів і видатків держави на рік. Державний бюджет виконує такі функції: розподільчу (забезпечує формування та використання грошових коштів держави на задоволення суспільних потреб), контрольну (гарантує формування грошових коштів та використання їх за передбаченими напрямками), стабілізаційну (регулює хід економічного циклу). Розмір державного бюджету, його структура, співвідношення між доходами і видатками визначає можливості фіскальної політики, яка, у свою чергу, впливає на стан державного бюджету. Бюджетні доходи:

звичайні: податки; збори (акцизні, мито); доходи від держаної власності та держаної торгівлі; внески в державні фонди соціального страхування;

надзвичайні: кошти від приватизації; кошти від поражу прав використання повітряного простору.

Основними джерелами доходів держави є податки (система обов`язкових платежів суб`єктів господарювання державі) та надходження від зовнішньо-економічної діяльності. За економічним змістом податки - це система фінансових відносин між державою та платниками податків щодо наповнення державного бюджету. Податки складають близько 90% надходжень в державний бюджет.

Основними функціями податків є:

- фіскальна (централізація частини національного доходу в державному бюджеті на загальносуспільні та державні потреби);

- розподільча (перерозподіл національного доходу між галузями виробництва, підприємствами та фізичними особами);

- регулююча (вплив податків на величину сукупних видатків і доходів платників).

Податки класифікуються за різними ознаками. Відповідно до порядку стягнення податки поділяються на прямі та непрямі. Прямі стягуються безпосередньо з доходів або майна юридичних та фізичних осіб. Непрямими податками є податки, якими обкладаються ціни на товари та послуги - акцизи, мито, податок на додану вартість. Чим біднішою є країна, тим більше вона покладається на непрямі податки, особливо на податки від зовнішньоекономічної діяльності. З погляду зміни податкових ставок (розміру податку на одиницю оподаткування) у міру зростання доходу, вони поділяються на:

- прогресивні (середня ставка підвищується у міру зростання доходу);

- пропорційні (середня ставка податку залишається незмінною за будь-яких обсягів доходу);

- регресивні (податкові ставки знижуються у міру зростання доходу).

Виходячи з того, в який бюджет скеровані податкові надходження, податки поділяються на загальнодержавні (надходять до державного бюджету) та місцеві (надходять до місцевого бюджету). Існують ще цільові податки, які стягуються цільовим призначенням на певні потреби (наприклад, будівництво доріг тощо).

Доходна частина державного бюджету є фінансовою основою здійснення соціальних програм підвищення життєвого рівня населення, проведення заходів щодо соціального захисту населення, розвитку освіти, науки, культури, охорони здоров`я, соціального забезпечення, реалізації інших соціальних програм. Проте податки призводять до зменшення рівноважного обсягу національного виробництва.

Американський економіст А.Лаффер довів, що надмірний податковий тягар підриває стимули до інвестування, знижує трудову активність, сприяє тінізації економіки. Крива Лаффера показує залежність між податковими ставками ї податковими надходженнями до державного бюджету.

Обсяг податкових надходжень залежить від середньої ставки податку. За нульової ставки держава не отримує податків. Підвищення ставки до певного рівня “m” супроводжується збільшенням податкових надходжень до бюджету, Подальше зростання ставки податку обумовить тінізацію економіки та їх скорочення. “Ефект Лаффера” полягає в тому, що зменшення податкових ставок викличе скорочення доходу держави. Проте таке скорочення буде нетривалим і у довгостроковій перспективі зниження податків буде сприяти зростанню заощаджень, інвестицій та зайнятості.

Державний бюджет має бути збалансованим, тобто видатки мають дорівнювати доходам. При перевищенні витрат над доходами має місце дефіцит державного бюджету. Якщо доходи перевищують витрати, то формується його профіцит (надлишок). Відношення суми дефіциту до ВВП, виражене у відсотках, називається рівнем дефіцитності бюджету. Безпечними для стабільності економіки вважаються 1-2%. Майже всі країни світу мають дефіцит державного бюджету. Причинами виникнення і зростання бюджетного дефіциту є: економічні кризи, мілітаризація економіки, економічна нестабільність, зростання заборгованості місцевих бюджетів, інші витрати державного бюджету. Зростання бюджетного дефіциту обумовлює інфляційні процеси, кризу державних фінансів, грошової системи, посилення податкового тягаря, зростання диференціації в доходах населення, послаблює мотивацію до праці.

В залежності від фази економічного циклу фіскальна політика обумовлює неоднакові бюджетні наслідки. Під час спаду виробництва ефективною вважається стимулююча (експансіоністська) політика - збільшення державних закупівель або зниження чистих податків, або застосування цих заходів одночасно. Наслідком такої політики є формування або збільшення бюджетного дефіциту. В умовах інфляції, обумовленої надмірним сукупним попитом, використовують стримуючу (рестриктивну) політику - зменшення державних закупівель, підвищення чистих податків, або застосування таких заходів одночасно. Наслідком такої політики стає скорочення бюджетного дефіциту або бюджетний профіцит.

Фінансування бюджетного дефіциту здійснюється шляхом запозичень у населення, у центрального банку, зовнішніх. Тому основними джерелами погашення дефіциту державного бюджету є підвищення податків, додаткова емісія грошей, державні позики.

Державний борг - заборгованість держави щодо внутрішніх та зовнішніх позик, які залишилися після відрахування погашеної їх частини; сума накопичених за попередні роки дефіцитів державного бюджету мінус його позитивне сальдо. Основними причинами формування державного боргу є: надмірні державні витрати; циклічні спади; скорочення податків без відповідного зменшення державних видатків; недостатні надходження від зовнішньої торгівлі; зобов`язання за невиконаними кредитними угодами юридичних осіб, гарантом яких виступив уряд; вплив політичних факторів. Важливе значення має не стільки абсолютний розмір державного боргу (борг зростає у міру збільшення ВВП, на його величину впливає інфляція), скільки відносні показники заборгованості - відношення боргу до ВВП і суми обслуговування боргу до ВВП (так званий “тягар боргу”). Його величина залежить від рівня процентної ставки, що впливає на розмір виплат по боргу; темпів зростання реального ВВП та обсягу первісного бюджетного дефіциту.

3. Міжнародна економіка та основні форми міжнародних економічних відносин

Економіка більшості країн світу є відкритою економікою. Для сучасного світу характерною є взаємозалежність економік країн, які, вирішуючи свої проблеми, спираються не тільки на власні можливості але і на ті можливості, які пов'язані з їх участю у світовому господарстві.

Світове господарство - це внутрішньо суперечлива єдність національних економік, пов'язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв'язками.

Під світовим господарством розуміють сукупність національних господарств окремих країн, об'єднаних всесвітнім поділом праці і системою міжнародних економічних відносин. Світове господарство можна розглядати і як сукупність світових ринків: ринку ресурсів, продуктів, фінансових ринків із відповідною світовою інфраструктурою.

Світове господарство ґрунтується на міжнародному поділі праці. Міжнародний поділ праці - це спеціалізація країн на виробництві певних видів товарів відповідно до їх природнокліматичних, історичних та економічних умов.

Основними чинниками, що зумовили поділ праці між країнами, були відмінності у володінні природними ресурсами, у їх природно-кліматичних умовах, географічному розташуванні, історичних традиціях виробництва та інше. В сучасний період основний вплив на міжнародний поділ праці здійснює продовження поділу праці в середині країни, який охоплює різні види спеціалізації -- міжгалузеву, внутрішньогалузеву і технологічну.

Сучасний етап міжнародного поділу праці характеризується інтернаціоналізацією господарського життя та міжнародною економічною інтеграцією.

Інтернаціоналізація економіки - це формування, розвиток та поглиблення економічних взаємозв'язків між країнами завдяки відкритості національних економік.

Міжнародна економічна інтеграція - процес зближення та взаємопроникнення національних господарств групи країн, спрямований на створення єдиного господарського механізму.

Таким чинои, характерною особливістю сучасного світового господарства є його глобалізація.

Під глобалізацією розуміють широкий спектр процесів, що відбуваються в сучасному світі - інтеграцію ринків ресурсів, продуктів і капіталу, появу єдиних для цілого ряду країн валют, уніфікацію стандартів і споживчих смаків, лібералізацію руху капіталів між країнами, введення єдиних правил у сфері регулювання банківських і фінансових операцій та інше.

Глобалізація відкриває нові можливості для економічного розвитку країн. Разом з тим вона має і негативні сторони, зокрема, наражає національну економіку на небезпеку зовнішніх збурень, потрясінь та інше. Тому в сучасних умовах особливої ваги набувають питання захисту національних інтересів країн.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) - економічні відносини в системі світового господарства.

Форми міжнародних економічних відносин:

- міжнародний рух капіталів;

- світова торгівля;

- міжнародні валютно-фінансові відносини;

- міжнародна міграція робочої сили;

- міжнародне науково-технічне співробітництво.

Міжнародний рух капіталів (МРК) - переміщення засобів за кордон (або з-за кордону) з метою отримання прибутку.

Функції міжнародного руху капіталів:

1. забезпечення економіки готівкою;

2. надання можливостей корпораціям та окремим особам отримувати дохід від розміщення їхніх тимчасово вільних грошових засобів;

3. перерозподіл ресурсів у глобальному масштабі.

Розрізняють експорт підприємницького капіталу (для одержання прибутку) і експорт позичкового капіталу (для одержання процента). Експорт підприємницького капіталу здійснюється у вигляді інвестицій, створення за кордоном спільних підприємств, дочірніх компаній або філій. Якщо експортер є повним власником підприємства або контрольного пакета акцій, то це прямі інвестиції; якщо ж повний контроль експортера над іноземним підприємством відсутній, то такі інвестиції називають портфельними.

Міжнародні кредити можна розглядати і класифікувати за різними ознаками. За цільовим призначенням розрізняють: комерційні кредити, які надаються іншим країнам під закупівлю певних товарів фірм, які визначає кредитор; інвестиційні кредити - надаються для будівництва певних об'єктів або розширення діючих. За формами надання: фінансові кредити - вони не мають чіткого цільового призначення, позичальник може їх використати на погашення зовнішньої заборгованості, закупівлю засобів виробництва, інших товарів; товарні кредити - надаються у формі товарів і матеріальних цінностей; валютні кредити - надаються у вільноконвертованій валюті та у формі валютних цінностей. За строками: короткострокові - терміном до 1 року для закупівлі сировини та матеріалів; середньострокові - терміном від 1 до 5 років для придбання верстатів, обладнання, машин; довгострокові - на термін понад 5 років для будівництва суден, мостів, інших споруд.

Форми міжнародного науково-технічного співробітництва:

- створення спільних науково-співробітницьких центрів, бюро, лабораторій для використання новітніх оригінальних ідей у галузі науки, техніки тощо;

- консультації та координація дій у галузі науково-технічної політики;

- організація підготовки кваліфікованого персоналу дослідників;

- спільні дослідження світового досвіду в галузях організації виробництва і праці.

4. Міжнародна торгівля та її теорії

Збільшення кількості товарів, що вивозилися за кордон зумовило утворення світового товарного ринку.

Світовий ринок - це сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, що базуються на міжнародному поділі праці. Головним змістом світового ринку є пересування товарів і послуг між країнами, тобто міжнародна торгівля. Під міжнародної торгівлею розуміють сферу міжнародних товарно-гошових відносин, яка являє собою сукупність зовнішньої торгівлі усіх країн світу. Світова торгівля - форма МЕВ, що ґрунтується на глибокому МПП, спеціалізації окремих країн на виробництві окремих товарів та послуг згідно з їхнім техніко-економічним рівнем, природними, географічними та іншими умовами. Міжнародна торгівля складається із двох зустрічних потоків - експорту та імпорту, різниця між якими складає торгівельне сальдо, а сума вартісних обсягів експорту та імпорту називається торговельним оборотом. Експорт - продаж товарів та послуг за кордон, а імпорт - купівля товарів та послуг з-за кордону.

5. Торгівельний та платіжний баланси. Валютний курс

Платіжний баланс - статистичний звіт за певний проміжок часу, який показує співвідношення між сукупними надходженнями з-за кодону та платежами за кордон.

Платіжний баланс складається із двох головних статей: рахунку поточних операцій і рахунку руху капіталу. Рахунок поточних операцій включає експорт та імпорт товарів і послуг, чисті доходи від іноземних інвестицій та чисті грошові перекази. Його величина залежить від обсягу експорту, імпорту та валютного курсу. Сальдо цього рахунку - це чистий експорт NХ.

Рахунок руху капіталу включає приплив і відплив довгострокового і короткострокового капіталу в країну і з країни. Це пов'язано з кредитними відносинами, купівлею або продажем матеріальних та інших активів

Третьою частиною платіжного балансу є офіційні резерви. Офіційні резерви - - це запаси іноземної валюти, що їх тримають центральні банки для урегулювання збалансованості платіжного балансу.

Дефіцит платіжного балансу означає, що населення країни, фірми та державні установи заплатили таким самим представникам інших держав більше, ніж отримали від них. Про величину дефіциту платіжного балансу можна судити із скорочення офіційних резервів (додатне значення у статті "Офіційні резерви"). Зростання офіційних резервів свідчить про активне сальдо платіжного балансу (від'ємне значення у статті "Офіційні резерви).

Торговельний баланс - статистичний звіт, у якому віддзеркалюються платежі з експорту, імпорту та реекспорту товарів за певний проміжок часу.

Товарний і платіжний баланс складаються з кредитних і дебетових рахунків. Кредитні розрахунки забезпечують надходження іноземної валюти в країну. Дебетові розрахунки - пов'язані з витратами іноземної валюти. Різниця між кредитом і дебетом утворює сальдо зовнішньоторговельного балансу.

Валюта в широкому розумінні - це грошова одиниця країни; у вузькому - це грошова одиниця іноземних держав.