Основи економічної теорії

Початок самостійного розвитку економічної теорії. Виникнення політичної економії. Економічні інтереси, їх взаємозв’язок з потребами, споживанням і виробництвом. Розвиток відносин власності в Україні. Еволюція форм організації суспільного виробництва.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид шпаргалка
Язык украинский
Дата добавления 27.11.2010
Размер файла 138,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

1. Виникнення і розвиток політичної економії

Початок самостійному розвитку економічної теорії поклав меркантилізм. Багатство ототожнювалося з грошима, золотом, сріблом. Мерк-ти стверджували, що джерелом багатства є зовнішня торгівля, тому дослідженню підлягає лише сфера обігу.

Ранній мер-м (XV-поч.XVIст.) виступав у вигляді монетаризму, для якого характерна ідеалізація золота та срібла як єдиної форми багатства,заборона їх вивозу з країни Пізній меркантилізм (2-га пол.XVI-XVIІ ст.) - пропонували створити сприятливіші умови для розвитку країн з використанням переважно економічних чинників. Француз. мерк-т А.де Монкретьєн в 1615 р. дав назву економічній теорії, що обґрунтувала політику держави, - політична економія (гр.- мистецтво керувати державою), тобто наука про державне управління економікою. Тоді складалось уявлення про політичну економію як науку, яка розкриває роль держави у збільшенні національного багатства.

В економічній науці термін "політична економія" домінував до кінця XIX ст. - часу виходу (1890р.) праці відомого англійського економіста А. Маршалла "Принципи економікс". Економікс - це неокласичний напрям в економічній науці, який має за мету синтезувати класичну політичну економію і маржиналізм. В сучасних умовах у більшості країн світу (особливо англо-американських) політична економія функціонує під назвою "економікс", в ряду інших - як "економічна теорія" або як "політична економія". Кожна з них має свій аспект дослідження і викладення. Проте вони по суті є назвами однієї і тієї самої економічної науки, що постійно розвивається та досліджує економічні явища і процеси на різних етапах розвитку людського суспільства.

Основи економічної теорії (політекономія) - це фундаментальна, методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій, законів та закономірностей функціонування і розвитку економічних систем у різні історичні епохи.

Класична політична економія теоретично вивчає вже всі сфери економіки - виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ та послуг. В класичній політичній економії утворились дві школи французька, (фізіократи) та англійська.

Фізіократи- школа пол. економії, яка виникла в сер. XVIІІ ст. Засновником школи фізіократів у Франції був Франсуа Кене. Основною ідеєю його вчення було визнання сільського господарства єдиною галуззю виробництва, де природним шляхом виникає той додатковий „чистий продукт”, за рахунок якого збільшується багатство країни.

Англійська класична політична економія виникла та розвивалась в XVIІ - XVIІІ ст. Багатство створюється в усіх інших галузях матеріального виробництва. Вони показали, що всезагальною формою багатства є вартість, втілена в товарах та грошах. Саму вартість створює праця робітників, які виробляють товари.

Марксизм виник у 40-х р.ХІХст. Марксизм ґрунтувався на положенні про те, що продуктивні сили суспільства набувають все більш суспільного 1 характеру, тобто можуть бути раціонально використані лише за колективних форм організації праці та виробництва.

В своїй головній економічній праці „Капітал” К. Маркс багато в чому розробив класичну теорію додаткової вартості, згідно з якою обґрунтував непримиримість класової боротьби між капіталістами та найманими працівниками і встановлення диктатури пролетаріату для побудови соціалізму. Склалося 2 основні напрями марксистської теорії: реформістський та ортодоксальний.

Більшість сучасних економічних теорій виникла наприкінці ХІХ-на поч.ХХ ст. Всю сукупність шкіл західної екон-ної думки можна згрупувати в 3 головні напрями: неокласична економічна теорія, інституціоналізм, кейнсіанство та його революція.

Інституціоналізм - течія в політекономії, яка виникла в кінці 19 - початку 20 ст. Прибічники її стоять на тій позиції, що рушійними силами економічних процесів є позаекономічні фактори. Тому головним завданням політекономії вони вважають вивчення впливу на економіку різних „інституцій”.

Економічний лібералізм. Представники цієї течії не визнають необхідності втручання держави в економічне життя. Природним регулятором його, на їх думку, виступає ринок. Неолібералізм - прийшов на зміну екон-му лібералізму, ідеї якого виявилися не життєспроможними в умовах, коли постійне безпосереднє втручання держави в господарське життя стало невід'ємним фактором процесу відтворення.

Кейнсіанство - один з провідних напрямів у політекономії, який обґрунтовує необхідність державного регулювання процесу відтворення. Сформувався в другій половині 30-х рр. 20 ст. під впливом різкого загострення суперечностей капіталістичного відтворення під час світових економічних криз 1920-21 рр. 1929-33 рр. Засновник - англійський економіст Дж. М. Кейнс у 1936 р. опублікував монографію „Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей”, в якій викладені основи його теорії та програма державного регулювання економіки.

Неокласицизм - суб'єктивна школа в політекономії. Виникла в останній третині 19 ст. як реакція на марксизм. Необхідно було захистити капіталізм від нападок марксистів, і цю функцію беруть на себе представники неокласицизму. В той же час це була спроба сформулювати закономірності оптимального режиму господарювання економічних одиниць в умовах системи вільної конкуренції, визначити принципи рівноваги цієї системи.

Одним з найбільш впливових напрямів неокласицизму в сучасних умовах є монетаризм. Монетаристи, виходячи з бурхливого розвитку інфляційних процесів у багатьох країнах світу, надають вирішального значення в економічному розвитку регулюванню грошової сфери.

2. Предмет, метод і функції політичної економії

Об'єкт політекономії - суспільне виробництво, його основні характеристики (продуктивні сили та економічні відносини) і головні спонукальні сили економічного розвитку - потреби і інтереси. Предметом є система економічних законів, які управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням благ на відповідному етапі розвитку суспільства. Різні напрямки і шкіли у ПЕ визначають і підходи до трактування предмета політекономії.

Метод у політекономії - це засіб наукового пізнання економічних явищ і процесів, уявне їх відтворення і розкриття взаємозв'язку і взаємозалежності, а також виявлення рушійних сил їх розвитку. Використовують загальнонаукові та спеціальні методи. Серед загальних виділяють:

1) діалектичний метод - припускає розгляд явищ і процесів економічної системи не ізольовано, а у взаємозв'язку і динаміці; являє собою поєднання якісного і кількісного аналізу.

2) на основі поєднання якісного і кількісного аналізу визначаються математичні методи, за допомогою яких можливо:* чітке виявлення якісної визначеності процесу і виділення тих сторін і елементів, які піддаються кількісному виміру; * визначення динаміки економічного процесу; * виявлення факторів, що впливають на зв'язки елементів в цій системі.

До спеціальних методів:

3) метод наукової абстракції, за допомогою якого можливе очищення інформативного матеріалу від випадкового, неістотного і виділення в ньому стійкого і типового.

4) Аналіз (розкладання досліджуваного на окремі елементи і вивчення кожного з них як необхідної частини цілого) і синтез (об'єднання проаналізованих елементів в єдине, внутрішньо пов'язане ціле).

5) Метод індукції - хід від узагальнення до теорії, від окремого до загального. Дедуктивний метод: рух від загального до окремого, від теорії до фактів.

6) Статистичний - вивчення статистичних показників, що характеризують економіку на різних її рівнях та статистичних матеріалів, згрупованих за тематичними проблемами.

Функції: Пізнавальна (евристична) ф. Реалізується через дослідження сутності ек-х процесів і явищ. Методологічна ф.полягає в тому, що ЕТ виступає теоретико-методологічною базою для цілої системи ек-х наук, оскільки розкриває основоположні базові поняття, ек-і закони, категорії, принципи господарювання, які реалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності. Практична ф. ЕТ зводиться до наукового обґрунтування ек-ї політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціонального господарювання.

Прогностична ф. ЕТ виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-ек-го розвитку країни в майбутньому. Виховна ф полягає у формуванні в громадян ек-ї культури, логіки сучасного ринкового ек-го мислення, аналітичних здібностей, які забезпечують цілісне уявлення про функціонування ек-ки на нац-у і загсвітовому рівнях.

3. Економічні інтереси, їх взаємозв'язок з потребами, споживанням і виробництвом

Економічні інтереси - усвідомлене прагнення суб'єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності. Якщо економічні відносини не реалізують екон-х інтересів, суб'єкти намагаються досягти своєї вигоди поза економічними відносинами (порушують закони, розвивають тіньову економіку тощо). Економічний інтерес є, перш за все, породженням і соціальним проявом потреби, її усвідомленням. Але реалізуються інтереси через трудову, господарську діяльність людей, їхні економічні відносини. Суб'єкти економічних інтересів - окремі індивіди, домогосподарства, колективи (групи) людей, суспільство в цілому. Об'єкти економічних інтересів - економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів екон. відносин, стільки і економічних інтересів. Сукупність їх утворює систему. За ознакою суб'єктності розрізняють особисті, колективні, суспільні інтереси.

За важливістю виділяють: головні та другорядні; за часовою ознакою - поточні та перспективні; за об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці та життя; за ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові; За можливостями реалізації:реальні і утопічні.

Суб'єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів. У ринковій економіці: економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію загальної корисності з урахуванням існуючих цін і доходів; економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції; економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.

Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Суперечності інтересів мають як суб'єктивну, так і об'єктивну основу. Перша пов'язана з виявами суб'єктивізму і волюнтаризму. Друга заснована на відмінностях в економічному становищі різних суб'єктів.

У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них в процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації,тобто мають бути реалізовані інтереси підприємця, споживачів продукції, суспільства в цілому. Незважаючи на те, що кожний вид економічних інтересів є персоніфікованим, відокремленим, ґрунтується на певній потребі, він органічно пов'язаний з колективним і суспільним інтересом. Це створює підґрунтя для єдності визначальних інтересів і відбивається у меті виробництва.

В системі економічних інтересів варто виділяти індивідуальні інтереси, класові інтереси, інтереси трудових колективів та економічні інтереси держави.

4. Економічна система: її сутність, структурні елементи і закони розвитку

Система як загальнонаукове поняття - це сукупність взаємопов'язаних і розміщених у належному порядку елементів певного цілісного утворення. Кожній системі притаманні такі властивості: цілісність, упорядкованість, стійкість, саморух та загальна мета. В економічній літературі існують різні підходи до визначення ЕС. Економічна система - сукупність взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має загальну мету.

Важливою характеристикою ЕС є визначення її структурних елементів. ЕС складається з трьох основних ланок: продуктивних сил, ек-х відносин і механізму господарювання.

Продуктивні сили - сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, н уки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей.

Економічні відносини - відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ. Система ек-х відносин складається з: техніко-ек-х, організаційно-ек-х, соціально-ек-х відноси. Техніко-ек-і відносини - відносини між людьми з приводу створення та використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливаютьна сили природи і виробляють необхідні життєві блага. Організаційно-ек-і - відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва. Соціально-ек-і - насамперед це відносини власності в ек-му значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в ек-ій системі - спосіб поєднання працівника з засобами виробництва.

Господарський механізм є структурним елементом ек-ої системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб'єктів на основі використання економічних законів ринку, державних економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

Типи економічних систем: за формою власності на засоби виробництва та за способом управління господарською діяльністю - традиційну, ринкову, командно-адміністративну, змішану.

Екон. закони - закони суспільних дій людей; це типові, стійкі, що повторюються, як правило, причинно-наслідкові зв'язки і залежності. Вони визначають головні напрями розвитку певної сфери екон. життєдіяльності людини. Вони об'єктивні і виникають та існують незалежно івд волі та свідомості людей, але реалізуються через діяльність людей.

5. Власність як економічна категорія. Тенденції розвитку відносин власності в Україні

Власність - сукупність виробничих відносини між людьми з приводу привласнення ними об'єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об'єктами та результатами їх функціонування. Вона займає центральне місце в ек-ій системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, мету функціонування і розвитку економічної системи, визначає соціальну і політичну структуру суспільства, характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу результатів праці.

Привласнення - процес, що виникає у результаті поєднання об'єкта і суб'єкта привласнення, тобто це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю. Воно означає відношення суб'єкта до певних речей як до власних. Вихідним моментом привласнення є сфера виробництва. Саме тут створюється об'єкт власності і його вартість. Кому належать засоби виробництва, той і привласнює результат виробництва. Після цього процес привласнення продовжується через сфери розподілу і обміну, які виступають як вторинна і третинна форми привласнення. Головним об'єктом привласнення в ек-ій системі, який визначає її соціально-ек-у форму, цілі й інтереси є привласнення засобів виробництва і його результатів.

Відчуження - позбавлення суб'єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об'єктом власності.

В широкому розумінні значення власності полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонує суспільне виробництво (господарюючі суб'єкти).А конкретно вона визначає: умови поєднання робітника з засобами виробництва; відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва; умови розпорядження й використання факторів виробництва.

Типи власності - суспільний і приватний.

Суспільна власність характеризується спільним привласненням засобів виробництва й виробленого продукту. Можна виділити два основних види цієї власності: а)власність народу в цілому, зокрема в Україні такою власністю поки що залишається земля; б)власність окремих колективів.

Реальними формами суспільної власності є загальнонародна, державна, кооперативна, -акціонерна, власність господарських товариств, громадських організацій тощо.

Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, й вироблений продукт, належать приватним особам. Вони можуть привласнити продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняють два види приватної власності - трудову й нетрудову.

Трудова приватна власність основана на власній праці власника або членів його сім'ї. Основною формою такого виду власності є дрібнотоварне фермерське, ремісниче, одноосібне господарство, де власник і робітник виступають в одній особі. Йому ж належить і вироблений продукт.

Нетрудова приватна власність основана на використанні найманої (чужої) праці. Вона передбачає відокремлення власника від безпосередньої участі в процесі виробництва (працює найманий робітник), а безпосереднього робітника (найманого) - від засобів виробництва (бо вони йому не належать). Тобто, власник і робітник - це різні особи.

Наприкінці 1991 р. Верховна Рада України затвердила "Концепцію роздержавлення та приватизації майна державних підприємств, житлового фонду та землі". У березні 1992 р. було прийнято основні приватизаційні закони: "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств", "Про приватизаційні папери". У червні 1992 р. парламент затвердив першу державну програму приватизації. Відтак червень 1992 р. вважається початком легітимного процесу трансформації відносин власності в Україні. Згідно з Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств" усі підприємства, що підлягали приватизації, були поділені на групи А (об'єкти малої приватизації), Б, Г, Д, Е (об'єкти великої приватизації) та Ж (об'єкти сфери соціально-культурних послуг). Ці об'єкти приватизувались на основі відповідних законів. Способи приватизації в Україні: перетворення державних підприємств у акціонерні чи інші господарські товариства; безкоштовна передача та продаж акцій відкритих AT; викуп за альтернативними планами приватизації; викуп державних підприємств, зданих в оренду з викупом; викуп майна державних підприємств членами трудового колективу; продаж державних підприємств за конкурсом або на аукціоні.

Етапи реформування власності в Україні: 1.Початковий етап приватизації (1992-1994). 2.Масова приватизація (1995-1998). 3.Індивідуальна грошова приватизація (199-2002). 4.Заключний етап приватизації ( з 2003).

На сьогодні масова приватизація в Україні забезпечила усунення державної монополії на засоби та результати виробництва, становлення прошарку індивідуальних та асоційованих приватних власників і формування недержавного сектору як основи розвитку ринкових відносин. Приватизація являє собою програму впорядкованого входу країни у ті сфери діяльності, де приватне підприємництво спроможне функціонувати досить успішно. Для України особливо важливими є ще й такі цілі і завдання: формування прошарку приватних власників-підприємців; залучення іноземних інвестицій; сприяння демонополізації економіки; створення конкурентного середовища; підвищення ефективності діяльності підприємств; соціальний захист населення і розвиток об'єктів соціальної інфраструктури за рахунок коштів від приватизації. В Україні існує певна різноманітність викупу державних підприємств трудовими колективами. Важливим елементом процесу приватизації стає перетворення державних підприємств на акціонерні компанії.

6. Еволюція форм організації суспільного виробництва: їх спільні риси та відмінності

Форма суспільного виробництва - певний спосіб організації господарської діяльності. Дві основні форми організації суспільного вир-ва: натуральну і товарну. Історично першою формою суспільного вир-ва було натуральне господарство. Осн. риси натурального господарства:

* Замкнутість ек-ої діяльності.

* Ґрунтується на ручній праці, примітивних засобах виробництва та найпростішій організації праці.

* Відсутність обміну.

* Панівна форма суспільного вир-ва в усіх докапіталістичних формаціях (первісна община, латифундія рабовласника, маєток феодала).

Натуральне господарство - такий тип організації вир-ва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці ненабувають товарної форми і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.

Товарне вир-во - така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку. Товарне вир-во на відміну від натурального господарства є не замкнутою, а відкритою ек-ою формою господарства. В товарному господарстві між виробниками існують не безпосередні господарські зв'язки, а опосередковані через обмін продуктами їхньої праці як товарами. При цьому виробники є ек-но вільними у виборі товарів і партнерів. Товарне вир-во функціонує і розвивається на засадах таких ек-их законів: закону вартості, закону попиту і пропозиції, закону конкуренції, законів грошового обігу та інших. Дві обов'язкові передумови необхідні для виникнення і функціонування товарного вир-ва - наявність суспільного поділу праці та ек-го відокремлення виробників. Розрізняють два типи товарного вир-ва: Просте - дрібне вир-во індивідуальних самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок. Воно було притаманне докапіталістичним суспільствам. Розвинуте - вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватній власності, найманій праці й машинній індустрії. Притаманна капіталістичному суспільству.

Спільні ознаки: наявність суспільного поділу праці; приватна власність на засоби праці; ринкова форма зв'язків між виробниками; конкуренція.

Відмінності простого товарного виробництва: базується на особистій праці виробника; мета - задоволення особистих потреб виробника та членів його сім'ї; виробництво товарі має обмежений характер; незначні масштаби виробництва, кустарна техніка, переважно ручна праця. Відмінності розвинутого товарного виробництва: базується на системі найманої праці; мета - отримання прибутку підприємцем; набуває загального панівного характеру; великі масштаби виробництва, передова техніка, механізована праця. Товарне виробництво є основою виникнення і розвитку ринкової економіки.

7. Товар та його властивості. Характеристика альтернативних теорій

Товар - економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну (купівлі-продажу на ринку). Згідно з класичною теорією найважливішими характеристиками товару є його споживча вартість і вартість.

Споживча вартість - здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини. Оскільки товар задовольняє потреби не самого виробника, а іншої особи, то він має не просто споживчу вартість, а суспільну споживчу вартість, тобто є споживчою вартістю для інших.

Вартість товару - уречевлена в товарі суспільна праця виробника. Вартість проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття - мінової вартості.

Мінова вартість є певним кількісним співвідношенням (пропорцією), в якому товар одного роду обмінюється на товар іншого виду. В ек-ій науці існує кілька теорій вартості, в тому числі: Теорія факторів (витрат) виробництва визначає вартість товарів за витратами на їхнє виробництво; Теорія попиту і пропозиції визначає вартість товарів за співвідношенням попиту і пропозиції на них у процесі обміну; Теорія трудової вартості оцінює вартість товарів залежно від затрат суспільне необхідної праці на їхнє виробництво; Теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача. Найбільш популярною є теорія граничної корисності(Автори - Госсен, Менгер, Візер, Бем-Баверк. Сутність даної теорії полягає в тому, що вартість товару залежить від важливості і необхідності тієї потреби, яку він задовольняє, за умов його граничної корисності. Вартість визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага. Отже, останній екземпляр певного блага що задовольняє «граничну потребу»,має граничну корисність, яка визначає ринкову вартість. Багато західних економістів намагаються пояснювати зміни мінової вартості товарів та їх вартості в цілому співвідношенням попиту і пропозиції (заснов. -Г. Маклеод, Дж. Стюарта). Вони вважають, що коли попит на даний вид товару підвищується, а пропозиція залишається без зміни, то мінова вартість зростає. Якщо ж пропозиція перевищує попит, то мінова вартість зменшується. Дана теорія була спробою пов'язати теорію трудової вар. з реальною дійсністю, з ціною і грошима, з ринковими відносинами. Інша теорія - теорія витрат виробництва(основоп - Р. Торренс, Дж. С. Мілль.) - підтверджувала, що у разі даного співвідношення попиту і пропозиції вартість товару визначається витратами виробництва. З погляду суспільства витрати виробництва будь-якого товару зводяться до витрат утіленої праці, необхідної праці і додаткової праці. З теорією витрат виробництва безпосередньо межує теорія трьох факторів виробництва (автор - французький економіст Ж.-Б. Сей). Вона вказує на участь у процесі виробництва капіталу, праці і землі, оскільки кожний з цих чинників у міру своєї корисності і цінності робить внесок у створення вартості.

8. Гроші: причини виникнення, суть, функції

Концепції, що пояснюють причини виникнення грошей: Раціоналістична. Пояснює виникнення грошей як результат домовленості між людьми про введення спеціального інструмента (грошей) для здійснення обміну товарів. Раціоналістична концепція панувала до кінця XVIII ст. Вона має прихильників і серед деяких сучасних економістів. Еволюційна. Стверджує, що гроші виникли стихійно, незалежно від волі людей, у результаті тривалого еволюційного розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва та обміну. Еволюційна концепція вперше була сформульована засновниками класичної політичної економії А. Смітом, Д. Рікардо, а потім була розвинута К. Марксом. Вони аргументовано довели, що гроші мають товарне походження і виникли в результаті тривалого розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва, обміну та послідовної зміни форм вартості.

Гроші - особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, виступає посередником в обмін товарів і виражає економічні відносини між людьми з приводу виробництва та обміну товарів.

Сутність грошей виявляється в єдності трьох їхніх властивостей. Основні властивості грошей: Гроші виконують роль загального еквівалента, своєрідного "економічного метра", за допомогою якого решта товарів вимірюють свою вартість. Гроші набувають загальної споживчої вартості, яка полягає у їхній здатності обмінюватися на всі інші товари, тобто вони мають абсолютну ліквідність. Гроші виражають певні економічні відносини, які виникають між товаровиробниками з приводу обміну продуктами праці через ринок.

Функції грошей:

1. Міра вартості. Гроші є тим матеріалом, у якому знаходить вираження вартості всіх товарів.

2. Засіб обігу - це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг. 3. Засіб платежу - це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами екон. відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

4. Засіб нагромадження - це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній і абстрактній формах в процесі розширеного відтворення. Форми нагромадження: скарб(уречевлена вартість у кусках дорогоцінного металу); естетична форма скарбу (у предметах розкоші із золота та ін.); створення резерву платіжних засобів (що мало відтворювальний характер і зорієнтовано на збільшення прибутку).

5.Світові гроші - це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. Це комплексна функція, що повторює всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.

9. Інфляція, її види та соціально-економічні наслідки

Інфляція - знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги. Інфляція може набувати різноманітних форм.

Залежно від переважаючого впливу факторів - інфляція попиту, інфляція пропозиції. За темпами зростання - повзуча, галопуюча, гіперінфляція. За характером прояву - відкрита, прихована. За співвідношенням темпів зростання цін на товари - збалансована, незбалансована. За ступенем прогнозування - очікувана, неочікувана.

Відкрита інфляція розвивається вільно і ніким не стримується. Прихована інфляція - така інфляція, коли держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги, з одного боку, і доходів населення -з іншого. Повзуча інфляція - інфляція, що розвивається поступово, коли ціни зростають незначною мірою (не перевищує 10 % на рік). Помірна інфляція (2-5 % на рік) у розвинутих країнах Заходу не розглядається як негативний фактор. Навпаки, вважається, що вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму. Галопуюча інфляція - інфляція, коли ціни зростають швидко - на 10-100 % щорічно. На стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообороту, втрачається стимул до інвестицій, стримується процес суспільного нагромадження, поширюється відплив капіталу з виробничої сфери до сфери обігу, тобто йде розбалансування економічної рівноваги. Гіперінфляція - інфляція, коли ціни зростають астрономічне - на 1-2 % щодня або сягають 1000 % і більше на рік. Вона означає глибоку економічну і соціальну кризу в країні. Збалансована інфляція -інфляція, коли ціни товарів,; різних товарних груп відносно один одного не змінюються. Ції підвищуються досить повільно й одночасно на більшість товарів та послуг. Незбалансована інфляція - інфляція, коли співвідношення цін у різних товарних групах змінюється на різні відсотки, по-різному на кожний вид товару. Очікувана інфляція - зазвичай помірна інфляція, яку можна спрогнозувати на будь-який період. Досить часто це є прямим результатом антиінфляційних дій уряду. Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, зумовленим збільшенням під впливом інфляційних очікувань суспільного попиту населення на споживчі товари, товаровиробників - на сировину та засоби виробництва. Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Спричинити її може в основному збільшення державних замовлень (наприклад, військових), попиту підприємців на засоби виробництва в умовах повної зайнятості й майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання купівельної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) в результаті, наприклад, узгоджених дій профспілок.

Інфляція пропозиції (витрат) - зростання цін внаслідок підвищення витрат виробництва чи скорочення 9 сукупної пропозиції. Причинами збільшення витрат можуть бути зростання цін на сировину, енергоносії, підвищення заробітної плати, олігополістична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави і т. ін. Стагфляція - інфляція, що супроводжується стагнацією виробництва й одночасно зростанням рівня цін і безробіття.

Рівень (темп) інфляції:

Іц = ?Pi1*Qi1/?Pi0*Qi1,

де Іц-- індекс зростання цін за рік; Рі0 і Рі1 -- ціни однакових товарів, виражені відповідно в цінах базового і поточного років; Qі1 -- обсяг виробництва певного продукту в поточному році.

Економічні наслідки інфляції:

По-перше, інфляція руйнує нормальні господарські зв'язки, посилює хаос і диспропорції в економіці, дезорганізує інвестиційний процес, оскільки при нестримному зростанні цін мета виробництва (прибуток) може бути досягнута і без зростання виробництва. По-друге, капітали переливаються зі сфери виробництва у сферу обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки, а також переміщаються за кордон у пошуках прибутковішого застосування й гарантованого прибутку. Зростають спекуляція, тіньова економіка, корупція. По-третє, порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи. Знецінення грошей підриває стимули до нагромадження їх, породжуючи таке явище як "втеча від грошей", коли підприємці й населення надають перевагу вкладанню грошових заощаджень у товари, нерухомість та інші мате: ріальні цінності. Розриваються кредитні угоди, бо при інфляції невигідно надавати довгострокові кредити під невеликі проценти, оскільки кредиторові доведеться отримувати борги у знецінених грошах. По-четверте, поступово згортаються товарне-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на основі бартерних угод. Це призводить до втрати грошима своїх економічних функцій, і відносини обміну повертаються назад -до простої, або випадкової, форми вартості. По-п'яте, інфляція негативно впливає і на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни. Вона підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизняних товарів, водночас стимулює імпорт товарів з-за кордону, оскільки на внутрішньому ринку вони продаються за вищими цінами. Інфляція стримує надходження іноземного капіталу, знижує офіційний і ринковий курси національної валюти через її знецінення.

Соціальні наслідки інфляції:По-перше, інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги. По-друге, інфляція знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю. По-третє, інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

10. Етапи розвитку ринкової економіки. Структура та функції ринку

Історично першою формою суспільного вир-ва було натуральне господарство. Натуральне господарство - такий тип організації вир-ва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці ненабувають товарної форми і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками. Поступово на зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво як розвинутіша і ефективніша форма організації суспільного виробництва. Товарне вир-тво - така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку. Товарне виробництво є основою виникнення і розвитку ринкової економіки (РЕ).

РЕ - одна з вершин суспільної цивілізації, геніальний винахід людства, що не має альтернативи в оглядній історичній перспективі.

Для сучасного ринку характерними є: ек-на свобода, конкуренція, мобільність ресурсів, автономність дій учасників ринку, вичерпна поінформованість суб'єктів, соціалізація та глобалізація економічних зв'язків.

Умови виникнення ринкового господарства:

1.Суспільний поділ праці, що ґрунтується на спеціалізації. 2.Економічна відокремленість суб'єктів господарювання зумовлена наявністю різних форм власності (що, скільки і як виробляти, вирішує сам товаровиробник).3.Величина трансакційних витрат визначає умови і межі ділової активності.4.Вільний обмін ресурсами, який забезпечує вільне ціноутворення та ефективне господарювання.

Основні риси сучасної РЕ: автономність дій учасників ринку, поінформованість суб'єктів господарювання, соціалізація та глобалізація економічних взаємозв'язків, економічна свобода, конкренція, мобільність ресурсів, соціалізація.

Принципи функціонування РЕ: принцип безмежності людських потреб, принцип обмеженості ресурсів, альтернативність вибору, принцип раціональності поведінки суб'єктів господарювання, що полягає в прагненні максимізувати корисність, принцип егоїстичного індивідуалізму.

Ринок - система ек-х відносин, пов'язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів. Є два сектори ек-ки: ринковий і неринковий (бюджетний). Структура ринку за різними критеріями: а) за об'єктами обміну:

ринок ресурсів, який набуває форм: ринку праці; ринку капіталу; ринку землі та нерухомості; товарний ринок, який набуває форм: ринку споживчих товарів; ринку послуг; ринку науково-технічних розробок та інформації; фінансовий ринок, що набуває форм: грошового ринку; ринку цінних паперів; валютного ринку; б) залежно від умов, в яких діють суб'єкти господарювання: вільний (поліполістичний) ринок (багато продавців, багато покупців, товари однорідні, вхід і вихід на ринок вільний; інформація доступна); 10 монополізований (олігополія, монополія) (один продавець або обмежена кількість їх, багато покупців, доступ на ринок та до інформації обмежений); монополістична конкуренція (відносно велика кількість продавців, диференціація товару, вільні вхід на ринок і вихід); регульований (держава законодавче обмежує економічну, свободу окремих суб'єктів господарювання, формуючи та захищаючи конкурентне середовище); в) за територіальною ознакою: місцевий; регіональний; національний; світовий; г) стосовно відповідності чинному законодавству: легальний (дозволений законом і відкритий для оподаф кування); тіньовий (не зареєстрований, ухиляння від сплати податків);

д) стосовно способу формування: стихійний; організований.

Функції ринку: Ф. регулювання. Ринок регулює всі ек-і процеси - вир-во, обмін, розподіл і споживання, визначаючи пропорції і напрями розподілу ек-их ресурсів на мікро- та макрорівні за рахунок розширення або звуження попиту й пропозиції.

Ф. стимулювання. Ринок спонукає виробників товарів і послуг до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів. Він створює дієвий механізм мотивації праці, стимулює підвищення ефективності економіки на основі впровадження найпередовіших досягнень НТП. Розподільча ф. Доходи виробників і споживачів у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами. Ф санації. Ринок через конкуренцію очищає ек-не середовище від неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефективніші. Цей механізм санації ек-го довкілля деперсоніфікований і тому не може бути упередженим і несправедливим. Алокаційна ф. Ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів. Ефективною є така комбінація ресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними альтернативними витратами. Інформативна ф. Ринок через ціни інформує виробника, торговця, споживача про те, що вигідно виробляти й купувати, а що -ні, скільки чого треба запропонувати, на які верстви населення варто орієнтуватися у своїй господарській діяльності тощо.Ф інтеграції. Ринок об'єднує суб'єктів економічної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової ек-ки.

Етапи формування ринку:класичний вільний ринок (до середини XIX ст.), в якому держава не втручалася в економіку, виступаючи "нічним вартовим", який стежив за тим, щоб усі, хто має самостійне джерело доходів, ретельно сплачували податки до державної казни;регульований ринок (середина XIX -- 50-ті роки XX ст.) характеризувався втручанням держави в економічне життя суспільства з метою обмеження свавілля монополій та захисту конкурентного середовища;

соціальна орієнтований ринок, у якому, крім механізмів регулювання, держава бере на себе виконання функції соціального захисту населення.

11. Становлення ринкових відносин в Україні. Методи конкурентної боротьби

Як складова єдиного народногосподарського комплексу СРСР на кінець 80-х років XX ст. укр ек-ка відрізнялась такими ознаками: тотальним директивним плануванням та адміністративним контролем над усіма сферами суспільного життя; переважною орієнтацією на задоволення потреб союзної кооперації; гіпертрофованим розвитком військово-промислового комплексу; прихованою інфляцією, масштабним дефіцитом товарів та послуг; нераціональною зайнятістю, зрівнялівкою, низькою оплатою праці тощо. Трансформаційний х-р ек-ки Укр пов'язаний з такими перехідними процесами: суверенізацією національного господарського комплексу; лібералізацією та демократизацією економічного життя; плюралізацією форм власності та господарювання; структурною постіндустріальною перебудовою; започаткуванням інноваційного типу суспільного відтворення; гуманізацією та соціалізацією економічних процесів; радикальною зміною функцій та ролі держави; становленням громадянського суспільства з розвиненими Демократичними інститутами; гармонійним включенням до глобального соціально-економічного середовища. Загальний стратегічний вектор розвитку України - розбудова змішаної соціально орієнтованої ек-ки постіндустріального типу.

Перехідний період, у який вступила економіка України на прикінці XX ст. пов'язаний з Міжсистемною трансформаційною кризою - криза, пов'язана з переходом економічної системи до нового якісного стану, радикальною зміною економічних основ та інституційної структури суспільства.

Трансформаційний спад економіки України (1990-2000 pp.) був викликаний низкою об'єктивних та суб'єктивних чинників (таких як залишкові чинники адміністративно-командної економіки, негативні чинники періоду реформування командно-адміністративної системи, об'єктивні чинники ринкової трансформації національної економіки).

З 2000 р. в Україні розпочалося поступове відродження ек-ки, що знаходить вияв у стабільному щорічному прирості ВВП. Водночас уповільнення ек-ої динаміки в 2004-2006 рр. стало наслідком впливу таких чинників: вичерпання інерції відновлювального зростання екстенсивного х-ру, набутої у попередні роки, коли відбувалося підвищення ек-ої активності після глибокого та тривалого трансформаційного спаду; погіршення зовнішньої кон'юнктури та втрати укрекспортерами частини зовнішніх ринків; різкої номінальної ревальвації гривні, її перманентної реальної ревальвації та надмірно різкого зниження рівнів тарифного захисту, які спричинили послаблення позицій укртоваровиробників на зовнішніх ринках і витіснення їх із частини внутрішніх ринків через суттєве збільшення приросту імпорту; значного підвищення фіскального тиску на суб'єктів господарювання у яке відбулося внаслідок перегляду дохідної частини державного бюджету та скасування переважної частини податкових пільг; негативного впливу фіскалізації ек-ки на інвестиційні процеси, різкого сповільнення інвестиційної активності та відпливу інвестиційних ресурсів з інноваційне орієнтованих галузей промисловості, що привело до утвердження традиційно сировинної моделі вітчизняного виробництва та експорту.

Стратегічним пріоритетом розвитку вітчизняної ек-ки на сучасному етапі є перехід до людиноцентричної моделі суспільного прогресу та перетворення людського ресурсу в його інтелектуальній, інноваційній та інформаційній складових на пріоритетний напрям капіталовкладень.

На конкурентному ринку суперники використовують різні методи боротьби: цінові, нецінові, нечесні (недобросовісні) та чесні (добросовісні).

Цінові методи конкуренції - конкуренція, в якій головним засобом боротьби є ціна. За цінової конкуренції перемагає той, хто домагається нижчої ціни продукції, ніж конкуренти.

Залежно від форм і цілей конкуренції формуються такі види : монопольно високі, монопольно низькі, демпінгові, дискримінаційні.

Монополько висока ціна - це різновид ринкової ціни речового товару або послуги, яка встановлюється монополіями вище від вартості товару і забезпечує їм прибуток. Монопольна низькі ціни встановлюються на товари та послуги, які закуповують великі компанії, на комплектуючі деталі у драних та середніх фірм через контрактну систему; на сировину, яка закуповується в країнах, що розвиваються; на товари, виготовлені у державному секторі економіки. Демпінгові ціни - звичайно занижені ціни на товари при продажу їх на внутрішніх і зовнішніх ринках з метою розорення та усунення конкурентів з уже освоєних ринків.

Дискримінаційні ціни - це різні ціни на один і той самий товар для різних покупців.

В умовах сучасної конкуренції переважають нецінові методи конкуренції.

Нецінова конкуренція -- це стратегія конкурентної боротьби, яка спрямована не на зміну цін, а на створення передумов, які поліпшують реалізацію продукції.

Нецінові методи конкуренції поділяються на два види: конкуренцію за продуктами і конкуренцію за умовами продажу.

Конкуренція за продуктами передбачає поширення таких нецінових характеристик товарів як покращання їх якості за збереження ціни, підвищення надійності під час експлуатації, влення асортименту, відповідність товарів міжнародним стандартам тощо.

Конкуренція за умовами продажу передбачає поширення і вдосконалення послуг, що супроводжують реалізацію товарів.

Нечесна конкуренція - нецивілізовані форми конкурентної боротьби, які проявляються в порушенні суб'єктами ринкових відносин чинного законодавства, професійних, етичних, моральних норм і правил поведінки для досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

12. Перетворення грошей на капітал. Особливості нагромадження капіталу в Україні

Термін “капітал” вживають у різних аспектах: “майно” і “володіння”, “само зростаюча вартість” і “само зростаючі гроші” або взагалі нагромаджена праця в різних уречевлених формах. Так, основоположники класичної політекономії А. Сміт та Д. Рікардо ототожнювали капітал із нагромадженою уречевленою працею (засобами виробництва). Однак Сміт до капіталу відносив лише ту частку запасів, яка використовується для подальшого функціонування у виробництві та іншій економічній діяльності й приносить доход. Сучасні західні економісти аналогічно трактують сутність даної категорії. Починаючи з Сміта буржуазна політекономія (Міль, Маршалл, Самуельсон) розглядає капітал як сукупність факторів виробництва, що приносять доход. За Марксом, капітал - це вартість, авансована у той чи інший вид економічної діяльності (перш за все у виробництво) з метою одержання додаткової вартості, яка є результатом експлуатації і приносить додаткову вартість. К - це не просто гроші, а авансовані вартість, яка в процесі свого руху приносить більшу вартість від первісно нагромадженої. З точки зору політ економічного розуміння сутності і змісту категорії “капітал” важливо враховувати, що перетворення грошових знаків на капітал передбачає наявність ряду як техніко-організаційних, так і соціально-економічних умов. 1з них - це можливість і необхідність власника потенційного капіталу вступати у відносини з іншими виробниками з приводу купівлі факторів виробництва. 2 - це те, що за умов недостатньої наявності хоча б одного зі згаданих факторів для організації ефективного виробництва, він може звернутись до відповідних ринкових інституцій (банків, інвестиційних фондів, трастів, лізингових компаній тощо). Перетворюючи свої кошти на капітал, його власник вступає в економічні відносини з різними господарюючими суб'єктами, які постачають через ринок необхідні йому товари (послуги), а також з індивідами, які отримують засоби для існування не від власної підприємницької діяльності, а від найманої праці за гроші.

Гроші виступають не тільки як заг. еквівалент, а і як найбільш абстрактна форма сус-ного багатства, як абсолютний ліквідний засіб. Гроші дають капітал лише тоді, коли пускаються в обіг для наживи (для одержання суми більшої, ніж первісна). Цей рух перетворює гроші в капітал. Першими формами руху капіталу є торгівельні і лихварські (діяли лише в сфері обігу). Грошовий капітал стає продуктивним в процесі первісного нагромадження капіталу і встановлює капітал підприємства. Первісне нагромадження капіталу, що створює капіталістичне відношення, це процес, що перетворює з однієї сторони засоби виробництва і засоби до життя в капітал, а з другої безпосередніх робітників у найманих.

Капітал розглядають як певну ціність, благо, що приносить його власнику впродовж тривалого часу дохід.

13. Заробітна плата: сутність, форми. Теорії заробітної плати

Однією із основних характеристик розвинутого товарного виробництва є загальна праця товаровиробників і купівля-продаж їх робочої сили. Отже, має місце плата за використання фізичної і розумової праці. Проблема з'ясування сутності заробітної плати здавна привертала увагу економістів різних шкіл і напрямів. Очевидно, що працівник при наймі на роботу продає працю і заробітна плати виступає в якості плати за працю, тобто ціною праці. Таке трактування склалося давно і залишилося й дотепер. На цій позиції перебувають і багато вітчизняних економістів.

Поряд з цим деякі російські економісти роблять спробу заперечити таке розуміння сутності заробітної плати. Логіка їх заперечення така: праця є функція самого працівника, тому невіддільна від людини як такої. Вона є формою життєдіяльності особистості і не може бути об'єктом купівлі-продажу в політично і економічно вільному суспільстві. Тому на ринку праці продається і купується не сама праця, а послуги праці, кількість і якість яких залежить від багатьох факторів: рівня професійної підготовки працівника, його кваліфікації, досвіду. Купівля-продаж послуг праці виступає у формі найму вільного працівника на відповідних умовах: тривалість робочого дня, розмір заробітної плати, посадові обов'язки. З їхньої точки зору під заробітною платою в широкому розумінні слід розуміти дохід від фактора від назвою “праця”. У вузькому розумінні вона може розглядатися як ставка заробітної плати, тобто ціна, яка виплачується за виконання одиниці праці протягом відповідного часу. Як бачимо, в даному трактуванні автори сутність зарплати знову ж зводять до ціни праці.

Одночасно багато теоретиків-економістів вважає, що вихідним положенням при з'ясуванні сутності зарплати є грошовий вираз життєвих благ, які забезпечують нормальні умови для відтворення робочої сили, тобто дають змогу підтримувати стан постійної працездатності працівника та утримувати членів сім'ї.

Розуміння сутності заробітної плати та закону, який її відображає, не охоплює всього різноманіття її змісту. Для розуміння сутності важливим є один із аспектів праці -- ставка заробітної плати, яка є ціною, що її сплачує роботодавець найманому працівникові за функціональне використання його праці.


Подобные документы

  • Дослідження історії виникнення, окреслення основних етапів і напрямів розвитку економічної теорії у світі і в Україні. Взаємозв’язок макро- і мікроекономічних процесів, економічної теорії і економічної політики. Методи та функції економічної теорії.

    реферат [34,7 K], добавлен 02.12.2010

  • Розвиток радянської економічної науки, та економічної теорії в Україні: розвиток економічної науки в 30–90-ті рр. ХХ ст., розвиток економічної теорії в Україні в радянський період. Внесок українських економістів у розвиток політичної економії.

    контрольная работа [23,8 K], добавлен 02.12.2007

  • Етапи зародження та становлення, розвитку політичної економії як науки. Сутність поняття та характеристика предмета, методів дослідження політичної економії. Розвиток економічної думки на Україні, його основні напрямки та специфічні особливості.

    курсовая работа [46,0 K], добавлен 09.05.2011

  • Еволюція економічної теорії до неокласики. Визначення меркантилізму в історії економії. Виникнення фізіократизма, марксистської та прагматичної економічної теорій. Зародження сучасних ринків товарів, праці та капіталу з переважно ринковим ціноутворенням.

    курсовая работа [34,5 K], добавлен 26.10.2015

  • Панування меркантилізму у XV—XVIII столітті. Загальна характеристика класичної політичної економії. Теорія "невидимої руки" та "економічної людини" А. Сміта. Західноєвропейський утопічний соціалізм. Виникнення і розвиток марксистської економічної теорії.

    шпаргалка [131,4 K], добавлен 27.11.2010

  • Історичні етапи розвитку економічної думки. Економічні закони, принципи та категорії. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства. Сутність та типи економічних систем. Форми організації суспільного виробництва. Грошовий обіг та його закони.

    курс лекций [197,0 K], добавлен 10.11.2010

  • Банкрутство меркантилістської доктрини. Витоки невдалої політики Кольбера. Засновник класичної політичної економії у Франції. Історичні передумови виникнення кейнсіанства, його розвиток та сутність. Зміст економічної теорії Джона Мейнарда Кейнса.

    контрольная работа [55,2 K], добавлен 15.11.2010

  • Визначення організації та форми організації кожної зі сторін суспільного виробництва, продуктивних сил і відносин економічної власності. Характеристика натурального господарства. Причини виникнення товарного виробництва. Власність як економічна категорія.

    реферат [18,7 K], добавлен 03.02.2010

  • Виникнення, еволюція, предмет політичної економії. Структура суспільного виробництва. Економічні потреби суспільства. Виникнення товарного виробництва. Характеристика економічних систем сучасного світу, ринкової економіки. Міжнародні економічні відносини.

    курс лекций [164,8 K], добавлен 03.02.2010

  • Зв'язок між потребами і діяльністю людини. Філософсько-економічна характеристика праці як основи суспільного виробництва. Теорія поведінки споживачів. Створення матеріальних і нематеріальних благ. Індустрія краси та мотиваційні очікування споживачів.

    курсовая работа [32,0 K], добавлен 21.08.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.