Основи економічної теорії

27. Економічна система сучасного капіталізму: загальна характеристика та етапи розвитку

Ек-на система сучасного капіталізму (ЕССК)є в даний час переважною формою організації суспільного вир-ва в країнах з високим і середнім рівнем розвитку ек-ки. Її корені ідуть усередину століть. Ця система х-ся партнерськими чи корпоративними формами приватної власності на матеріальні та капітальні ресурси. Вона сформувалася внаслідок таких процесів, як:* Усуспільнення форм приватної власності, зокрема, корпоративної, акціонерної; збільшення ролі і ваги суспільної та державної форм власності;* Становлення та зростання фінансової, корпоративної та інтелектуальної форм капіталу; переростання товарного і ринкового виробництва у пост товарне і пост ринкове. ЕССК має наступні риси:* власність на фактори виробництва розпилена серед багатьох незалежних суб'єктів та об'єднань цих суб'єктів у корпорації акціонерні товариства тощо, кожний з яких самостійно приймає рішення про те, що, як і скільки йому робити, щоб одержати максимум доходу;* розрізнені рішення багатьох мільйонів людей, кожний з яких піклується лише про свою вигоду, не тільки не ведуть до хаосу, а стихійно формують механізм для неусвідомленої координації діяльності суб'єктів, що хазяюють, через систему цін і ринків. * необхідну для ухвалення рішення інформацію учасники ринкової економіки одержують через ціни, з якими виробники порівнюють свої витрати виробництва і визначають розмір прибутку, а споживачі, виходячи зі своїх доходів, вирішують, скільки вони куплять різних товарів. ЕССК має незаперечні достоїнства:

1.Наявність внутрішніх мотиваційних стимулів господарської активності всіх суб'єктів, що забезпечує саморозвиток і динамічність ек-ки;2. Висока адаптивна здатність до мінливих умов, до відновлення порушеної рівноваги;3.Гарна сприйнятливість до НТП, що забезпечує ріст продуктивності праці, зниження витрат вир-ва, безперервне підвищення ефективності вир-ва;

4.Націленість вир-ва на споживача, на більш повний облік і задоволення його потреб шляхом підвищення якості і диференціації продуктів і послуг.

Недоліки ЕССК:1.Мимовільне загасання конкурентної боротьби в результаті концентрації вир-ва і виникнення тенденцій до його монополізації; 2.Ринковий механізм утворення доходів не загальний і не єдиний.;3.Значна нерівність у розподілі доходів, не пов'язана з розходженнями в здібностях або трудових зусиллях людей.;4.Циклічний розвиток ринкової економіки, періодично виникаючі кризи, у ході яких спостерігається недовантаження виробничих потужностей і масове безробіття;5.Ринковий механізм дуже ефективний при вирішенні короткострокових проектів, що обіцяють одержання високих доходів, але на його основі неможливо розвивати довгострокові і капіталомісткі програми по розвитку інфраструктури, фундаментальних наукових досліджень, охороні навколишнього середовища.

28. Особливості розвитку перехідних економік. Економічна система України

Перехідна економіка(ПЕ)- особливий стан ек-ої системи на етапі її становлення (еволюції до зрілого врівноваженого стану) і реформування (еволюції до нової ек-ої системи, до нового врівноваженого стану).

Закономірності ПЕ: 1.втрата державою фун. одноособового розпорядження ек-ми ресурсами;

2.бюджетна криза що тісно пов'язана зі зміною стану держави в ек-ці.3.трансформаційний спад (глибока ек-на криза). Риси ПЕ:1.Несталість стану (несталість розвитку, коли зміни спрямовані на підвищення несталості системи, що існує, на її поступове перетворення на нову систему).2.Суперечливість (елементами ПЕ можуть бути ек-ні форми, притаманні і старій, і новій системам; крім того, особливе місце належить перехідним формам, які є виявом трансформації систем).3.Альтернативний х-р розвитку (несталість, суперечливість обумовлюють певну варіантність перехідних процесів).4.Історичність (специфіка перехідних процесів у різних країнах, що пов'язано з соціально-політичними, ек-ми, нац-ми, культурними та іншими особливостями регіону, країни). Специфічні закономірності розвитку ПЕ: 1.Інерційність - збереження у ПЕстарих ек-их форм, що свідчить про спадкоємність еволюційного процесу; 2.Інтенсивність розвитку нових форм як виявлення необоротності трансформаційних процесів у суспільстві. Суперечності ПЕ: між старим та новим у надрах самої ек-ої с-ми; між ек-ою і політикою, між ек-ою та ідеологією; політикою та ідеологією; між соц-ми верствами, що традиційно склалися, і тими, що зароджуються, тощо. Загострення цих суперечностей часто супроводжується бажаннями та закликами повернутися до попереднього стану (фізіократи, соціалісти-утопісти, сучасні ультраліві). Типи ПЕ: залежно від масштабів та х-ру перехідних процесів можна виділити: локальну ПЕ, коли трансформаційні процеси притаманні окремим країнам та регіонам, і глобальну ПЕ, що охоплює всі країни, людство в цілому; природно-еволюційний тип ПЕ і реформаторсько-еволюційний тип, коли природно-еволюційні процеси прискорюються або гальмуються реформами, що здійснюються в умовах ПЕ.

Найважливішою ознакою вітчизняної ек-ки є її трансформаційний х-р, пов'язаний з якісними перетвореннями основоположних засад суспільного життя. Як складова єдиного народногосподарського комплексу СРСР на кінець 80-х років XX ст. укрек-ка відрізнялась такими ознаками: тотальним директивним плануванням та адміністративним контролем над усіма сферами суспільного життя; переобтяженістю ресурсомісткими, екологонебезпечними базовими галузями; значною матеріале-, капітале- та енергомісткістю; техніко-технологічною відсталістю, несприйняттям ряду важливих напрямків НТП; гіпертрофованим розвитком військово-промислового комплексу; прихованою інфляцією, масштабним дефіцитом товарів та послуг тощо. Загальний стратегічний вектор розвитку Укр - розбудова змішаної соціально орієнтованої ек-ки 28 постіндустріального типу. Перехідний період, у який вступила ек-ка Укр на прикXX ст. пов'язаний з глибинними соціально-ек-ми перетвореннями, неминучим наслідком яких стала міжсистемна криза, що охопила всю систему суспільних відносин.

Міжсистемпа трансформаційна криза - криза, пов'язана з переходом ек-ої системи до нового якісного стану, радикальною зміною ек-их основ та інституційної структури суспільства. Трансформаційний спад ек-ки Укр (1990-2000) був викликаний низкою об'єктивних та суб'єктивних чинників (таких як залишкові чинники адміністративно-командної ек-ки, негативні чинники періоду реформування командно-адміністративної системи, об'єктивні чинники ринкової трансформації нац-ої ек-ки). З 2000 р. в Укр розпочалося поступове відродження ек-ки, що знаходить вияв у стабільному щорічному прирості ВВП. Водночас уповільнення ек-ої динаміки в 2004-2006 рр. стало наслідком впливу таких чинників: вичерпання інерції відновлювального зростання екстенсивного х-ру, набутої у попередні роки, коли відбувалося підвищення ек-ої активності після глибокого та тривалого трансформаційного спаду; погіршення зовнішньої кон'юнктури та втрати укрекспортерами частини зовнішніх ринків; різкої номінальної ревальвації гривні, її перманентної реальної ревальвації та надмірно різкого зниження рівнів тарифного захисту, які спричинили послаблення позицій укртоваровиробників на зовнішніх ринках і витіснення їх із частини внутрішніх ринків через суттєве збільшення приросту імпорту; значного підвищення фіскального тиску на суб'єктів господарювання у яке відбулося внаслідок перегляду дохідної частини державного бюджету та скасування переважної частини податкових пільг; негативного впливу фіскалізації ек-ки на інвестиційні процеси, різкого сповільнення інвестиційної активності та відпливу інвестиційних ресурсів з інноваційне орієнтованих галузей промисловості, що привело до утвердження традиційно сировинної моделі вітчизняного виробництва та експорту.

Стратегічним пріоритетом розвитку вітчизняної ек-ки на сучасному етапі є перехід до людиноцентричної моделі суспільного прогресу та перетворення людського ресурсу в його інтелектуальній, інноваційній та інформаційній складових на пріоритетний напрям капіталовкладень.

29. Суть і структура світового господарства. Форми міжнародних економічних відносин

Світове господарство (СГ) - внутрішньо суперечлива єдність нац-их ек-к, пов'язаних міжнародним поділом праці, торговельно-вир-ми, фін-ми та науково-технічними зв'язками. Етапи розвитку СГ: 1.кін XIX - поч 20-х рр XX ст.; 2.друга третина 20-х рр - кін 80-х рр XX ст.; 3.кін 80-х - поч 90-х рр XX ст. і продовжується нині. СГ х-ся: * зростанням інтернаціоналізації ек-ки на основі поглиблення міжнародного поділу праці; * створенням багатогранної системи міжнародних ек-их відносин; * формуванням міжнаціональних механізмів регулювання ек-их взаємовідносин між країнами. Ек-ні засади функціонування СГ:

Міжнародний поділ праці (МПП) - спеціалізація країн на вир-ві певних видів товарів відповідно до їхніх природно-кліматичних, історичних та ек-их умов.

Інтернаціоналізація ек-ки - формування, розвиток та поглиблення ек-х взаємозв'язків між країнами завдяки відкритості нац-их ек-ік. Міжнародна конкуренція. Суб'єкти СГ: нац-ні держави (нац-ні господарства), міжнародні і транснац-і корпорації, транснац-і банки, регіональні об'єднання і союзи держав, міжнародні організації та інститути. Міжнародні корпорації МНК - концерн або союз концернів різних країн, які доміну-ють в одній або кількох сферах СГ. THK - фірми, які здійснюють основну частину своїх операцій за межами країни, в якій вони зареєстровані. Транснаціональні банки (ТНБ) - крупні банки, які виконують посередницьку роль у міжнародному русі позичкового капіталу (спираючись на мережу закордонних під-ств) і контролюють (за державної підтримки) валютні й кредитні операції на світовому ринку. Класиф країн СГ: За специфікою госп-х систем: країни з розвиненою ринковою ек-ою; країни з ринковою ек-ою, що розвивається; країни з перехідними до ринку ек-ми; країни з неринковою ек-ою. За ступенем ек-го розвитку: високорозвинені; середньорозвинені; з низьким рівнем розвитку. Крім того, нині виділяють: нові індустріальні країни Південно-Західної Азії та Латинської Америки; високодохідні нафто експортуючі країни; найменш розвинені країни. Міжнародні ек-ні відносини - ек-ні відносини в системі СГ. Форми МЕВ: світова торгівля, міжнародні валютно-фінансові відносини, міжнародний рух капіталів, міграція робсили, науково-технічне співробітництво. Міжнародний рух капіталів(МРК) -переміщення засобів за кордон (або з-за кордону) з метою отримання прибутку. Форми МНТС: Створення спільних науково-дослідних центрів, бюро, лабораторій для використання новітніх оригінальних ідей у галузі науки, техніки, маркетингу тощо. Консультації та координація дій у галузі науково-технічної політики. Спільні дослідження світового досвіду в галузях організації вир-ва і праці. Організація підготовки кваліфікованого персоналу дослідників. Світова торгівля - форма МЕВ, що ґрунтується на глибокому МПП, спеціалізації певних країн на вир-ві окремих товарів та послуг згідно з їхнім техніко-ек-им рівнем, природними, географічними та іншими умовами.

30. Економічні аспекти глобальних проблем та їх вплив на економічний розвиток України

Глобалізація - всеохопний процес трансформації світового співтовариства у відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-ек-х, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв'язків і взаємозалежностей. Глобальні проблеми - проблеми, пов'язані з природними, природно-антропогенними, суто антропогенними (у т. ч. ек-ми, соц-ми) явищами, що виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації та мають загально-планетарний х-р як за масштабами та значенням, так і за способами вирішення, а тому потребують координації зусиль усього світового співтовариства. Класиф ГП за сферами дії:

I. Глобальні проблеми у сфері взаємодії природи і суспільства: надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо; раціональне природокористування і збереження навколишнього природного середовища; раціональне використання ресурсів Світового океану, мирне освоєння космічного простору; утилізація відходів життєдіяльності тощо.

II. Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин: відвернення світової термоядерної війни і забезпечення стабільності мирного становища; подолання ек-ої відсталості частини регіонів і країн світу; попередження локальних, регіональних та міжнародних конфліктів; ліквідація наслідків світових та локальних криз; роззброєння і конверсія військового виробництва тощо. III. Глобальні проблеми у сфері розвитку людини і забезпечення її майбутнього: пристосування людини до умов природного і соціального середовища, що змінюється під впливом НТР; подолання епідемій, тяжких захворювань; культурно-моральні проблеми втрати довіри до соціальних інститутів, нестабільності сім'ї та послаблення зв'язку поколінь; боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, тероризмом; проблеми демократизації та охорони прав людини.

У доповіді ООН про людський розвиток зазначається, що програма дій, спрямованих на забезпечення прогресу людства в епоху глобалізації, має передбачати досягнення семи основних цілей, у контексті кожної з яких необхідна взаємодія на нац-му і міжнародному рівнях: 1) удосконалення діяльності, спрямованої на розвиток людського потенціалу, коригування політики з урахуванням нових реалій глобальної ек-ки; 2) зменшення загрози турбулентності фін-х потоків та пов'язаних із ними втрат; 3) активізації міжнародного співробітництва в галузі боротьби з глобальними загрозами щодо безпеки людини; 4) нарощування діяльності з розробки нових технологій для забезпечення розвитку людини, ліквідації злиденності; 5) припинення процесів маргіналізації та подальшої поляризації багатства і бідності; 6) ліквідації диспропорцій у структурах глобального регулювання; 7) формування ціліснішої та демократичнішої системи глобального регулювання.

Головна передумова успішного вирішення глобальних проблем - розгляд їх у взаємопов'язаній цілісності, тісному перплетенні ек-их, політичних, соц-их, культурних, технологічних, екологічних, психологічних та інших процесів. Одним із стратегічних пріоритетів трансформації ек-ки Укр в умовах глобалізації є 30 перехід від екзогенно залежного до ендогенно орієнтованого розвитку, в т.ч.: * розбудова нац-ої інноваційної системи, підвищення частки інноваційної продукції, збільшення обсягів надання високотехнологічних пос-луг; * структурна модернізація, спрямована на подолання надмірної залежності від окремих глобальних ринків та поглиблення участі у глобальних високотехнологічних проектах; * зміцнення конкурентних переваг вітчизняного бізнесу, підтримка найбільш ефективних імпортозаміщуючих виробництв та захист від недобросовісної конкуренції на світових ринках; * зміцнення експортного потенціалу країни,підвищення питомої ваги товарів із високою часткою доданої вартості;* формування вир-их регіональних кластерів (енергометалургійно-хімічних) світового значення; * диверсифіка-ція джерел інвестування, становлення власних транснац-их структур; * розвиток внутрішнього ринку як бази формування та апробації нац-их конкурентних переваг; * ефективне використання геополітичного положення Укр та підвищення її ролі як транзитної держави; * впровадження дієвих механізмів захисту від ек-их та технологічних ризиків і небезпек, несприятливих змін міжнародної кон'юнктури; * удосконалення процесів інтеграції Укрв сучасні ек-ні та політичні альянси, розвиток взаємовигідного співробітництва з міжнародними ек-ми та фін-ми організаціями.

Висновки міжнародної конференції під егідою ООН з проблем екології й майбутнього розвитку цивілізації в червні 1992 р. в Ріо-де-Жанейро:

1. Модель розвитку сучасного капіталізму вичерпала себе. Це шлях, який веде людство в глухий кут.

2. Виходячи з цього, людству потрібна нова модель соціально-економічного розвитку й розподілу виробленого продукту. Основні вимоги до цієї моделі:

* вона повинна спиратися на могутні важелі централізованого регулювання соціально-економічної системи як на рівні держави, так і світової співдружності в цілому;

* таке регулювання повинно спиратися перш за все на інтегровані інтереси суспільства й лише потім на інтереси приватного підприємництва;

* здійснювати це можливо лише за умови орієнтації світового співтовариства на колективні, суспільні форми власності, які значно розширюють можливості планового регулювання економіки, а отже, й можливості не лише розробки, а й реалізації програми розв'язання глобальних проблем і врятування людства від вселенської катастрофи.

31. Кругооборот капіталу та його стадії

Політекономія розглядає капітал як сукупність факторів виробництва, що приносять дохід. Таким чином, капітал - це не просто гроші, а авансова вартість, яка в процесі свого руху приносить більшу вартість від первісно авансової.

Перетворюючи свої кошти на капітал, його власник вступає в економічні відносини з різними господарюючими суб'єктами, які постачають через ринок необхідні йому товари (послуги), а також з індивідами, які отримують засоби для існування не від власної підприємницької діяльності, а від найманої праці за гроші (відповідну плату). Тобто капітал - це економічна категорія, котра виражає не стільки техніко-організаційні, скільки соціально-економічні відносини.

Найзагальніше уявлення про сутність капіталу як самозростаючої вартості дає формула його руху:

Г - Т - Г'

Г - авансовий капітал (гроші); Т -- товарний капітал (товар); Г' - авансовий капітал з приростом (гроші, Г + ?Г).

Функціонуючи за схемою Г-- Г--Г', капітал безперервно повертається до своєї початкової форми, здійснюючи своєрідний рух по колу. Реальний кругооборот промислового капіталу проходить три логічно-послідовні стадії:

I -- закупівля необхідних факторів виробництва (засобів виробництва (3В) та робочої сили (PC));

II -- виробництво визначеної товарної маси;

III-- продаж виробленої товарної продукції.

Рис. Послідовні стадії та функціональні форми кругообороту промислового капіталу

Кругооборот промислового капіталу -- безперервний рух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм і поверненням у свою початкову форму у збільшеному, як правило, обсязі. Безперервний рух капіталу за логікою його кругообороту є оборотом капіталу.

Оборот капіталу -- це безперервно повторюваний кругооборот капіталу в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми.

32. Оборот капіталу. Основний і оборотний капітал

Політекономія розглядає капітал як сукупність факторів вир-ва, що приносять дохід. Капітал - не просто гроші, а авансова вартість, яка в процесі свого руху приносить більшу вартість від первісно авансової. Функціонуючи за схемою Г-- Г--Г', капітал безперервно повертається до своєї початкової форми, здійснюючи своєрідний рух по колу. Реальний кругооборот промислового капіталу проходить три логічно-послідовні стадії: I - закупівля необхідних факторів вир-ва (засобів вир-ва (3В) та робочої сили (PC)); II - вир-во визначеної товарної маси; III -продаж виробленої товарної продукції.

Кругооборот промислового капіталу - безперервний рух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм і поверненням у свою початкову форму у збільшеному, як правило, обсязі. Безперервний рух капіталу за логікою його кругообороту є оборотом капіталу. Оборот капіталу -- це безперервно повторюваний кругооборот капіталу в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми. У процесі обороту різні частини промислового капіталу одночасно функціонують у грошовій, продуктивній і товарній формах. Однією з х-к обороту капіталу є швидкість його руху. Перший вимір швидкості обороту капіталу - відрізок часу, протягом якого до підприємця у вигляді виручки поверється вся грошова сума авансованого капіталу, що зросла на *личину прибутку. Цей відрізок часу становить один оборот.

Другий вимір швидкості обороту капіталу - кількість бертів авансованого капіталу за рік. Цей вимір є похідним від першого і відображається формулою п = Т/t.

де п - кількість оборотів авансового капіталу за рік; Т - визначена одиниця виміру - рік (12 місяців); t -тривалість одного обороту. Основний капітал - частина промислового капіталу, яка функціонує у натуральній формі засобів вир-ва протягом кількох виробничо-технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію (предмети праці). Оборотний капітал - частина промислового капіталу, що функціонує у вигляді предметів праці, незавершеного вир-ва, готової продукції, грошових коштів (у т. ч. з/п), обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничо-технологічного циклу. Оборотний капітал повністю повертається до підприємця після завершення кожного кругообороту. Відповідно до схеми кругообороту час обороту промислового капіталу має таку структуру: час обігу; час виробництва. Раціональне госп-ня передбачає пошуки шляхів прискорення обороту капіталу, адже це збільшує масу і підвищує норму прибутку.

33. Земельна рента та її форми

В с/г земля як засіб вир-ва відіграє вирішальну роль. Привласнення і господарське використання землі складає сутність земельних відносин, які в свою чергу, породжують ренту. Земельна рента як ек-на категорія виражає відносини привласнення власником землі додаткового продукту у формі орендної плати за право користування землею. Таким чином між власником землі та орендатором виникають рентні відносини стосовно розподілу прибутку. Одна її частина - у вигляді звичайного прибутку - дістається підприємцю, а іншу частину - у формі надприбутку отримує землевласник. Земля відрізняється за якістю та місцерозташуванням. За цими ознаками розрізняють кращі, середні та гірші ділянки землі. Види ренти: диференційна, абсолютна і монопольна. Незалежно від форм власності на землю утворюється диференційна рента. ДР І (першого виду) з кращих ділянок, які відрізняються більшою природною плодючістю та більш сприятливим місцерозташуванням. ДР ІІ (другого виду) утворюється в результаті того, що орендатор підвищує ек-ну родючість землі: вносить добрива, здійснює меліорацію та інші агротехнічні заходи.. Абсолютна рента - в умовах капіталізму форма земельної ренти, яку необхідно сплачувати власникові за будь-яку ділянку землі незалежно від її родючості її місця розташування. Абсолютна рента є ек-ою формою реалізації монополії приватної власності на землю. ЇЇ джерело - надлишок додаткової вартості над середнім прибутком (різниця між ринковою вартістю сільськогосподарської продукції і суспільною ціною виробництва), а умова виникнення - значно нижча органічна будова капіталу в сільському господарстві. В ринковій системі будь-який фактор, який приносить певний доход є товаром. Так і земля, вона і не є продуктом праці, купується і продається.

Земля - особливий товар. Ця особливість полягає в тому, що вона є продуктом природи і на неї початково не затрачена праця. Згодом витрати праці на поліпшення якості землі постійно зростають. Якщо абстрагуватися від таких витрат, то ціна землі ґрунтується не на вартості, а на величині доходу, який вона приносить своєму власникові - ренті.

Що ж визначає ціну землі? При продажі земельної ділянки її власник в першу чергу турбується про те, щоб не втратити отримуваний ним рентний доход. Він йде на продаж лише в тому випадку, коли сума отриманих грошей при поміщенні в банк або віддана в позику, приноситиме йому доход не менший за ренту. В свою чергу, покупець землі, перш ніж стати її власником, величину ренти з ділянки землі порівнює з процентом, який він може отримати, якщо покладе свої гроші в банк. Таким чином ціна землі є капіталізована (перетворена в грошовий капітал) рента. Ціна землі виключає витрати на обробітку ґрунту та його покращення. Ціна землі (Цз) прямо пропорційна величині ренти (Рз) та обернено пропорційна нормі банківського відсотка (Вб):

Цз = (Рз/Вб)х100

Надзвичайно висока ціна землі у великих містах. Так, в Токіо ціна невеликої ділянки під будинок становить близько 37 середньорічних доходів громадян.

34. Прибуток як економічна категорія і фактори, які його визначають

У реальній дійсності прибуток - кінцева мета і рушійний мотив ринкової ек-ки, головний стимул і осн показник ефективності функціонування будь-якого п-ства. На практиці прибуток розраховується як залишок після вирахування витрат вир-ва з обсягу продажу. Інакше кажучи це різниця між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на її вир-во і реалізацію. Але такий підхід не розкриває механізм формування даного прибутку. Так, А. Сміт розглядав прибуток як результат функціонування капіталу. Д. Рікардо нерозривно пов'язував його із заробітною платою, стверджуючи, що її зростання призводить до зменшення прибутку і навпаки. У марксистській теорії прибуток - це перетворена форма додаткової вартості, яка створена лише найманою працею. Шумпетер вважав, що прибуток - це дохід підприємців-новаторів, який з часом зникає під впливом конкуренції. Нині поширена концепція, відповідно до якої прибуток розглядають як плату, що несе суспільство за ризик п-цької діяльності відповідних суб'єктів госп-ня. За сучасної ринкової ек-ки прибуток та його норма х-ють ефективність використання всього капіталу або ступінь його прибутковості. На думку західних економістів, прибуток зростає насамперед не за рахунок розширення масштабів вир-ва, а за рахунок збільшення його норми. Головними чинниками, що впливають на норму прибутку є: величина маси прибутку, структура авансованих на вир-во факторів як у грошовій, так і в натуральній формі, економія витрат на засобах вир-ва, масштаби вир-ва, швидкість обороту капіталу. Високі прибутки змушують капітали мігрувати з однієї галузі в інші. За сучасних умов інтернаціоналізації госп-го життя капітали і робсила вільно переміщуються з країни в країну. Все це позначається на структурі ек-ки, трансформує її. Тому питання прибутку є актуальним питанням. У сучасній ек-ій теорії значна увага приділяється аналізу прибутку фірм, які діють за умов різних типів ринкових структур. При цьому прибуток трактується як виражений у грошовій формі дохід підприємця на вкладений капітал, різниця між загальною виручкою від реалізації (валовим доходом) і сукупними витратами фірми. Існування двох підходів до визначення витрат фірми (бухгалтерського та економічного) зумовлює застосування двох підходів до аналізу прибутку. Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгалтерськими (зовнішніми) витратами виробництва. Економічний прибуток визначається як різниця між валовим доходом та ек-ми (зовнішніми і внутрішніми, з урахуванням нормального прибутку) витратами вир-ва. Нормальний прибуток - звичайний для галузі дохід від ек-их ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу. Оскільки нормальний прибуток є винагородою за виконання підприємницьких функцій, він входить до складу внутрішніх витрат фірми.

Кінцевий фінансовий результат, який найбільше цікавить підприємця називається чистим прибутком. Чистий прибуток - прибуток, який залишається у розпорядженні підприємця після Розрахунків з бюджетом за податковими та обов'язковими платіжними зобов'язаннями. Монопольний прибуток - прибуток фірми, яка займає монопольне становище на ринку. Засобами вимірювання прибутку є його маса (абсолютна грошова величина) та норма (якісний відсотковий показник). Маса прибутку - це абсолютний обсяг прибутку в грошовому вираженні. Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансованого капіталу.