Структура економічної науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТРУКТУРА ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ

ЗМІСТ

Вступ

1. Становлення та розвиток економічної науки

1.1 Сутність економічної науки

1.2 Класифікація економічних наук

2. Предмет, структура і функції економічної теорії як науки

2.1 Предмет економічної теорії та еволюція його визначення різними школами

2.2 Функції економічної теорії

2.3 Економічна теорія як теоретико-методологічна база інших економічних наук

3. Стан та перспективи сучасної економічної науки

3.1 Основні напрями сучасної економічної теорії

3.2 Актуальні проблеми оновлення сучасної економічної теорії

3.3 Неоінституційна парадигма у сучасній економічній думці

Висновки

Використана література

ВСТУП

Об'єктивно зумовлений перехід нашого суспільства до активного використання механізмів ринкових відносин, усі інтеграційні спрямування будь-якої ставлять перед громадянами потребу вільно орієнтуватися у плині різноманітної економічної інформації, вміло оперувати категоріями та постулатами ринкової економіки, що, в свою чергу, сприятиме безболісному адаптуванню в умовах постійних змін.

Проте, сьогодні в нашій країні та у країнах постсоціалістичного простору після подолання монополізму одного наукового напряму, в економічній науці спостерігається деяка розгубленість окремих учених, які з легкістю готові відкинути й ті наукові істини, які не тільки вчора визнавалися незаперечними, а й сьогодні є фундаментальними здобутками економічної науки. У цій ситуації “необхідно зберегти високу методологічну культуру, методологічну дисципліну і послідовність”.

При цьому, у сучасній західній економічній науці існують різні напрями і школи, типологія яких відрізняється як за методами аналізу, так і за розумінням предмета й мети дослідження. Концептуально відрізняються і підходи до вирішення економічних проблем.

Тому актуальність даної теми сьогодні вбачається за такими позиціями:

- невизначеність назви фундаментальної економічної науки через зміни у вузах України назв кафедр та курсів у пострадянський період;

- нездатність існуючих програм, підручників та навчальних посібників відбивати радикальні зміни в реальному економічному житті країни;

- відсутність загальних методологічних принципів економічного аналізу, що призвело до втрати предмета, об'єкта і методів дослідження;

- множинність економічних дисциплін, що виникли внаслідок “розтаскування і приватизації”.

Саме тому особливої актуальності набувають питання дослідження сучасних тенденцій розвитку економічної науки, а також визначення основних проблем її оновлення в умовах глобалізації економіки.

Однак, на сьогодні ще залишаються недостатньо вивченими питання особливостей методологічного оновлення сучасної економічної теорії. Це і зумовлює значну актуальність питання розвитку економічної науки за сучасних умов.

Даним питанням присвячена велика кількість зарубіжних та вітчизняних публікацій. Серед науковців, що у своїх працях значну увагу приділяють цим питанням варто виділити: Ю. Бажала, В. Базилевича, Г. Башнянина, Л. Дибу, П. Єщенко, І. Комарницького, С. Мочерного, В. Радченка, Л. Рібун та ін.

Об'єктом дослідження є процес формування та розвитку економічної науки.

Предметом дослідження є відстеження та оцінка особливостей основних напрямів сучасної економічної теорії.

Метою даного дослідження є визначення структури економічної науки. Відповідно до поставленої мети в роботі вирішуються наступні завдання:

- розкриття особливостей поняття “економічна наука”;

- дослідження проблемних питань, пов'язаних з формуванням та розвитком економічної теорії як науки;

- розкриття класифікації економічних наук;

- дослідження актуальних проблем оновлення сучасної економічної теорії;

- розкриття неоінституційної парадигми у сучасній економічній думці.

Структура робота. Дана робота складається із вступу, основної частини та висновків.

1. Становлення та розвиток економічної науки

1.1 Сутність економічної науки

Потреби людини дуже різноманітні. Основним джерелом задоволення їх є виробництво, оскільки саме воно створює для цього необхідні умови.

Економіка (від гр. oikonomike, буквально - мистецтво ведення домашнього господарства) в сучасних умовах існує у трьох значеннях, як:

- народне господарство певної країни, групи країн або всього світу;

- сукупність економічних відносин між людьми у сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції, утворюючих певну економічну систему;

- економічна наука, що вивчає народне господарство в цілому, галузі господарства району.

Економіка як сукупність суспільних відносин, як народне господарство є об'єктом вивчення спеціальної науки - економічної науки.

Економічна наука - це сфера розумової діяльності людини, функцією якої є пізнання та систематизація об'єктивних знань про закони і принципи розвитку реальної економічної дійсності.

Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких та римських мислителів (Ксенофонта, Арістотеля, Платона, Катона, Варрона, Коллумелли), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджували проблеми ведення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, багатства, податків, грошей тощо.

Економічна наука як система знань про сутність економічних процесів та явищ почала складатися лише в XVI-XVII ст., коли ринкове господарство почало набувати загального характеру.

При цьому, доцільним є розгляд основних етапів розвитку економічної науки.

Меркантилізм. Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а саме багатство ототожнювали з накопиченням грошей (золотих і срібних). Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Представники: А. Монкретьєн, Т. Манн, Д. Юм.

Фізіократи. На відміну від меркантилістів, перенесли акцент дослідження безпосередньо на природу і виробництво. Але джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля - безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Hope.

Класична політична економія. Виникла з розвитком капіталізму. її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфер виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядають як саморегулюючу систему.

Марксизм, або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти. Однак положення марксизму про заперечення приватної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, переваги суспільної власності, неминучість краху капіталізму не мали належної наукової обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження. Тому нині вони піддаються справедливій науковій критиці.

Маржиналізм - теорія, яка пояснює економічні процеси і явища, виходячи з універсальної концепції використання граничних, крайніх (“max” чи “min”) величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як “гранична корисність”, “гранична продуктивність”, “граничні витрати” і т. ін. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких лежать суб'єктивно-психологічні оцінки економічних дій індивіда. Представники маржиналізму - К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас [2, с. 24].

1.2 Класифікація економічних наук

Економічні науки - це комплекс наук, у функції і задачі яких входять пізнання об'єктивних закономірностей економічного ладу суспільства в процесі його історичного розвитку, статистична обробка і теоретична систематизація зведень про економічне життя, вироблення практичних рекомендацій.

Всі економічні науки умовно можна поділити на два види:

- теоретичні;

- практичні.

Теоретичні - це науки, які вивчають закони та суттєві зв'язки в реальній економічній діяльності. В сучасній науковій, і особливо в учбовій практиці, як на Заході, так і в Україні, теоретична економічна наука виступає під такими назвами: економічна теорія, макро- і мікроекономіка, економіка та політекономія. Вітчизняні науковці, й особливо автори сучасних підручників з основ економічної теорії, намагаються представити ці напрями як самостійні теоретичні науки. Це не зовсім відповідає дійсності, бо, наприклад, економічна теорія й політична економія на 80-90 % збігаються за своїм змістом, і тому відомий американський економіст П. Самуельсон у своєму підручнику “Економіка”, говорячи про економічну теорію, наголошує на тому, що звичайно її називають політекономією. Прикладні - це науки, які вивчають прояви загальних економічних законів і закономірностей, виявлених і сформульованих теорією в конкретних галузях і сферах господарювання (економіка торгівлі, економіка промисловості, економіка праці, маркетинг, фінанси і кредит, економічна історія та ін.).

Класифікація економічних наук ведеться по декількох критеріях, але найбільш розповсюдженими з них є:

- ступінь спільності охоплення об'єкта дослідження;

- характер відносини до практики.

Якщо брати за основи перший критерій, то економічні науки поділяються на загальні і конкретні (частки).

До загальних економічних наук відносяться політична економія (чи економічна теорія), історія народного господарства, історія економічної думки. Ці науки вивчають загальне регулювання господарських процесів. Специфічне місце займають економічні науки, що вивчають кількісні взаємозв'язки і статистичні закономірності системи суспільного виробництва. Це: економічна статистика, бухгалтерський облік, аналіз господарської діяльності. Особливий розділ економічного аналізу складає додаток математики до економіки, экономико-математичні методи.

Конкретні економічні науки досліджують окремі сторони економічного життя суспільства. Вони розмежовуються на міжгалузеві (економічна географія, демографія), функціональні (фінанси, кредит, грошовий обіг), галузеві (економіка промисловості, економіка сільського господарства), регіональні (економіка краю, республіки, країни).

Якщо брати за основу другий критерій - характер відносини до практики, то економічні науки можна розмежувати на фундаментальні і прикладні. Фундаментальні економічні науки досліджують об'єктивні економічні закони, рушійні сили умов і факторів функціонування господарських механізмів, обґрунтування найбільш раціональних шляхів і способів використання економічних ресурсів. Прикладні економічні науки вирішують приватні задачі, наприклад, постановка і проведення господарських експериментів, розробка конкретних економічних програм і т.д.

Фундаментальні розробки є основою для прикладних наук. Але найкращий результат дає оптимальне сполучення фундаментальних і прикладних економічних досліджень, саме це і дозволяє вибрати найбільш ефективні форми і методи господарювання.

Тепер економічна наука - це система дисциплін про економіку, провідною з яких є політична економія, яка відіграє роль теоретичного фундаменту, виконує по відношенню до всіх інших економічних дисциплін методологічну функцію.

Отже, економічна теорія, виступаючи базою для різних економічних дисциплін, водночас ураховує їхні здобутки. Тільки спираючись на досягнення інших наук, таких як соціологія, політологія, право, історія тощо, економічна теорія може робити висновки і пропозиції, які будуть правильними і сприятимуть найбільш оптимальному способу організації економічного життя суспільства [7, с. 23-24].

2. Предмет, структура і функції економічної теорії як науки

2.1 Предмет економічної теорії та еволюція його визначення різними школами

Предмет економічної теорії надзвичайно складний і багатогранний, так само, як складна, багатогранна і динамічна економічна життєдіяльність людини. Цим пояснюється неможливість короткого і всеохоплюючого визначення предмета, яке було б придатне для всіх етапів розвитку людського суспільства. Економічна теорія, вивчаючи реальні економічні процеси, сама перебуває у постійному пошуку і розвитку, предмет її дослідження змінюється й уточнюється. Еволюцію уявлень про предмет економічної теорії наведено у таблиці 2.1 [2, с. 28-29].

Таблиця 2.1 - Еволюція визначення предмета економічної теорії

Визначення предмета економічної теорії	Школа (автори)
Вчення про закони домашнього господарства, домоводства	Давньогрецькі та давньоримські мислителі
Наука про створення, примноження та розподіл багатства нації	Меркантилісти, фізіократи, класична політична економія
Наука про виробничі відносини і закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном та споживанням благ на різних етапах розвитку людського суспільства	Марксисти
Сучасні західні економісти визначають економічну теорію як науку про: - сферу індивідуальних і суспільних дій людей, що найтіснішим чином пов'язана зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту;	А. Маршал
- дії людей у процесі вибору обмежених ресурсів для виробництва різних товарів;	П. Самуельсон
- діяльність людей за умов рідкісності ресурсів;	Е. Долан
- вивчення поведінки людей як зв'язку між метою та обмеженістю засобів, що можуть мати альтернативні шляхи застосування;	Дж. Робінсон
- ефективне використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини	К.Р. Макконнелл С.Л. Брю

В принципі з таким визначенням предмету економічної теорії можна було б погодитися, якщо не брати до уваги соціально-політичну оболонку будь-якого суспільного виробництва, оболонку, яка визначально впливає на характер вирішення поставлених питань. Якщо ж враховувати соціально-політичне становище, в якому відбувається суспільне виробництво, то визначення предмету теоретичної економічної науки згідно з П. Самуельсоном значно звужує його рамки, зводить до вивчення суто організаційно-економічних, техніко-економічних і психологічних питань, що забезпечують високий прибуток при мінімальних затратах, тобто до мистецтва вкладання та нагромадження капіталу, а по суті до “хремастики”, неминучість появи якої, була передбачена ще Арістотелем. Саме “хремастика” по суті й стає предметом вивчення західної теоретичної науки [3, с. 20].

Як бачимо, формування предмета економічної теорії представники традиційних шкіл пов'язували з примноженням багатства, економічними законами, виробничими відносинами між людьми, а сучасні західні економісти - з проблемами “рідкісності”, “обмеженості ресурсів та ефективності використання їх”, “альтернативності вибору” тощо.

Узагальнюючи сказане, можна так визначити предмет економічної теорії.

Економічна теорія - це суспільна наука, яка вивчає закони розвитку економічних систем, діяльність економічних суб'єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.

Разом з еволюцією визначення предмета еволюціонувала і назва економічної науки (рисунок 2.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.1 - Еволюція назви економічної науки

Економічна теорія в широкому розумінні включає такі розділи (рисунок 2.2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.2 - Структура загальної економічної теорії

Основи економічної теорії (політекономія) - це фундаментальна, методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій, законів та закономірностей функціонування і розвитку економічних систем у різні історичні епохи.

Мікроекономіка вивчає поведінку економічних суб'єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати на їхнє виробництво, прибуток, заробітну плату, попит і пропозицію на товари та ін.

Макроекономіка вивчає закономірності функціонування господарства в цілому, тобто на рівні національної економіки. Об'єктом її дослідження є валовий національний продукт, національний дохід, національне багатство, рівень життя населення, проблеми безробіття, інфляція та її причини, грошовий обіг, рух процента, податкова політика, кредитно-банківська система та ін.

Мезоекономіка вивчає окремі галузі й підсистеми національної економіки (агропромисловий комплекс, військово-промисловий комплекс, торговельно-промисловий комплекс, територіально-економічні комплекси, вільні економічні зони та ін.).

Мегаекономіка вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому, тобто на глобально-планетарному рівні.

Зауважимо, що загальна економічна теорія не є механічною сумою її складових. Усі її частини перебувають у нерозривній єдності та органічному взаємозв'язку, що забезпечує цілісне сприйняття економіки як самодостатньої та динамічної системи, яка функціонує на національному і загальносвітовому рівнях.

Економічна теорія залежно від функціональної мети поділяється на позитивну та нормативну економічну теорію.

Позитивна економічна теорія ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває їхні взаємозв'язки та взаємозалежність, які зумовлюються реальною дійсністю. Вона відповідає на запитання: які вони є?

Нормативна економічна теорія з'ясовує об'єктивні процеси, дає їм оцінку, робить висновки та розробляє рекомендації щодо вдосконалення економічної системи, переходу її на вищий ступінь розвитку. Вона відповідає на запитання: як повинно бути [2, с. 28-32].

2.2 Функції економічної теорії

У процесі становлення і розвитку економічної теорії як науки були сформовані і її основні функції (рисунок 2.3) [2, с. 37].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.3 - Функції економічної теорії

Пізнавальна функція. Реалізується через дослідження сутності економічних процесів і явищ. Розкриваючи і формулюючи економічні категорії і закони, економічна теорія тим самим збагачує знання людей, примножує інтелектуальний потенціал суспільства, розширює науковий світогляд людей, сприяє науковому передбаченню економічного розвитку суспільства.

Методологічна функція полягає в тому, що економічна теорія виступає методологічною базою для цілої системи економічних наук, оскільки розкриває основоположні базові поняття, економічні закони, категорії, принципи господарювання, які реалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності.

Практична функція економічної теорії зводиться до наукового обґрунтування економічної політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціонального господарювання [6, с. 18].

При цьому, економічна політика - це цілісна система заходів держави, спрямованих на розвиток національної економіки в інтересах усіх соціальних груп суспільства. Вона має визначати оптимальні варіанти вирішення економічних проблем.

Між економічною теорією і практикою існує тісний взаємозв'язок (рисунок 2.4).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.4 - Взаємозв'язок економічної теорії і господарської практики

Будь-яка теорія без зворотного зв'язку з практикою втрачає цінність і сенс. Практика формує замовлення на теоретичні дослідження, дає матеріал для наукового аналізу та виносить остаточну оцінку життєвості будь-якої теорії. Практика - критерій істинності економічних знань. Вона веде до знання, знання - до передбачення, передбачення - до раціональних дій, дія - до вдосконалення практики. Такий цикл зв'язків постійно повторюється, щоразу піднімаючись на вищий рівень.

Прогностична функція економічної теорії виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-економічного розвитку в майбутньому. По суті, вона зводиться до розробки прогнозів довгострокових програм розвитку суспільного виробництва з урахуванням майбутніх ресурсів та можливих кінцевих результатів.

Виховна функція - полягає у формуванні в громадян економічної культури, логіки сучасного економічного мислення, які забезпечують цілісне уявлення про функціонування економіки на національному і загальносвітовому рівнях і дають їм можливість виробити грамотну господарську поведінку в умовах ринкової системи. Вона виховує у них усвідомлення того, що досягти професійних успіхів і вищого життєвого рівня можна, лише оволодівши глибокими знаннями, в результаті наполегливої праці, прийняття обґрунтованих рішень і здатності брати на себе відповідальність за свої господарські дії.

Відповідно, економічне мислення - це сукупність поглядів, уявлень та суджень людини про реальну економічну дійсність, які визначають її господарську поведінку.

Є два види економічного мислення: буденне і наукове.

Буденне мислення - поверхове, однобічне і безсистемне сприйняття людиною реальних економічних процесів, на підставі чого вона робить суб'єктивні, часом помилкові, висновки і судження щодо економічних проблем.

Наукове мислення - всебічне і глибоке пізнання людиною економічної дійсності на основі використання наукових методів дослідження, що дозволяє розкрити сутність економічних процесів, об'єктивно оцінити їхню суспільну значущість і прогнозувати тенденції розвитку в майбутньому (рисунок 2.5) [2, с. 38-40].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.5 - Етапи формування наукового економічного мислення

2.3 Економічна теорія як теоретико-методологічна база інших економічних наук

Економічна теорія є фундаментальною базою, теоретичним ядром усього комплексу економічних наук - галузевих, міжгалузевих і функціональних (рисунок 2.6).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.6 - Взаємозв'язок економічної теорії з іншими науками

Вона досліджує природу, глибинну суть економічних явищ і процесів, базисні соціально-економічні відносини і господарську поведінку людей у певній економічній системі. Результатом цих досліджень є розкриття економічних понять, категорій та законів, які характеризують фундаментальні основи економічного буття. Спеціальні економічні науки, спираючись на базисні положення економічної теорії, розробляють систему методів і правил практичного використання економічних категорій та законів у тій чи іншій конкретній сфері господарської діяльності. Із сукупностей економічних категорій і законів економічна теорія формує єдиний категоріально-понятійний апарат, своєрідну “економічну мову”, яка інтегрує економічні науки і запобігає неоднозначному тлумаченню економічних категорій і понять у різних дисциплінах.

Виступаючи методологічною базою для різних економічних наук, економічна теорія водночас має в повному обсязі враховувати знання, набуті ними у процесі повсякденної господарської діяльності. Тільки спираючись на знання конкретних економічних наук, а також на здобутки інших соціально-політичних наук (соціології, філософії, політології, права, історії тощо), економічна теорія спроможна об'єктивно висвітлити суть та закономірності розвитку економічних систем [2, с. 40-41].

3. Стан та перспективи сучасної економічної науки

3.1 Основні напрями сучасної економічної теорії

У сучасній західній економічній науці існують різні напрями і школи, типологія яких відрізняється як за методами аналізу, так і за розумінням предмета й мети дослідження. Концептуально відрізняються і підходи до вирішення економічних проблем. Однак цей поділ значною мірою умовний, тому всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири основні напрями: неокласицизм, кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез.

Основні напрями сучасної економічної теорії показано на рисунку 3.1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 3.1 - Основні напрями сучасної економічної теорії

Неокласицизм. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Засновники теорії - А. Маршалл і А. Пігу. Послідовники - Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейган та ін.

Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, теорію суспільного вибору, теорію реальних очікувань та ін. Особливою популярністю користується концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є американський економіст Мілтон Фрідмен. Прихильники монетаризму: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Кейган, А. Голдмен.

Монетаризм - теорія, яка приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної кон'юнктури, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП). За правилом монетаризму приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання товарної маси, динамікою цін і швидкістю обертання грошей.

Кейнсіанство - одна з провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс.

Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, П. Сраффа та ін.) виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки, визнають за необхідне запровадження антикризового та антициклічного регулювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.

Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об'єктами вивчення для них є “інститути”, під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, інстинкти і т. ін.

Неокласичний синтез - узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напряму економічної теорії [2, с. 26-28].

3.2 Актуальні проблеми оновлення сучасної економічної теорії

Сьогодні в нашій країні, в країнах постсоціалістичного простору після подолання монополізму одного наукового напряму, в економічній науці спостерігається деяка розгубленість окремих учених, які з легкістю готові відкинути й ті наукові істини, які не тільки вчора визнавалися незаперечними, а й сьогодні є фундаментальними здобутками економічної науки. У цій ситуації “необхідно зберегти високу методологічну культуру, методологічну дисципліну і послідовність”.

Аналіз предмета традиційної економічної теорії показує, що від попередніх теоретиків залишаються тільки способи й принципи розв'язання, а самі проблеми сьогодні зовсім інші, серед яких необхідно виокремити глобальну - перехід від так званої соціалістичної системи господарювання до ринкової, ідентичність української економіки в міжнародному поділі праці.

В навчальних програмах радянської політекономії наголос робився на ідеологічній функції - штучному канонічно наперед визначеному і затвердженому обґрунтуванню правильності обраної командно-адміністративної моделі економіки і нищівній критиці ринкової моделі капіталістичних країн. Детальне вивчення різних практичних аспектів механізму господарювання реальної соціалістичної економіки вже не відносилося до компетенції політекономії, а намагання розширити рамки предмета і об'єкта економічної теорії за рахунок прикладних сфер економічної науки, що робилося переважно в системі Академії наук, сприймалося підозріло саме через побоювання “заплямувати” ідеологічну чистоту єдино правильної теорії [1, с. 93].

Отже, назвемо основні причини нагального обговорення актуальних проблем економічної теорії:

- зростання розриву “між новими завданнями фундаментальної економічної науки та адекватним їх вирішенням у рамках економікс та політичної економії”;

- поглиблення спеціалізації та ускладнення аналітичного апарату сучасної економічної науки, плюралізація, диференціація й “фрагментація” економічного знання;

- необхідність перебудови системи економічної освіти, формування сучасної програми та тематики економічних досліджень, розробки рекомендацій для економічної політики, глибокий аналіз предмета сучасної економічної науки, структури економічного знання та тенденцій його еволюції;

- ототожнення предмета економічної теорії з об'єктом.

Ще донедавна історики науки виокремлювали в еволюції наукового мислення дві базові парадигми - класичну й некласичну. Фундаментальна економічна наука сприйняла ключові постулати цих парадигм і перебуває під їх визначальним впливом. Наприкінці XX сторіччя почалася наукова революція й “народження постнеокласичної наукової парадигми”, покликаної дати адекватні відповіді на виклики сучасності [5, с. 60].

Сьогодні характерне поступове відновлення інтересу до основоположних методологічних проблем, які існують із самого початку виникнення економічної теорії і рівень постановки та обговорення яких слугує критерієм розвинутості методології науки.

Існують різноманітні підходи до визначення предмета економічної науки. Це природно. Адже саме визначення є процесом установлення меж дослідження. Але, щоб дізнатися, межа це чи ні, потрібно вийти за цю межу, інакше не можна бути впевненим, що за нею уже не предмет. Після цього необхідно повернутися до предмета, але вже як до визначеного предмета. Це подвійне заперечення - постійний вихід за межі предмету і таке саме постійне повернення до нього - є “процесійована суперечність визначення предмету, яка рухається й вирішується разом із рухом дослідження”.

Насьогодні, серед науковців і викладачів існують різні підходи до визначення самого предмета економічної теорії:

- завдання економічної теорії - з'ясування економічної природи суспільства на основі загальноцивілізаційного підходу;

- зв'язок предмета економічної теорії з економікс;

- економічна теорія охоплює політекономію, мікро- та макроекономіку;

- мікро- та макроекономіка вважаються, навпаки, складовими політекономії;

- “загальну економічну науку” визначають як науку, “яка вивчає поведінку людини у процесі господарювання”, вкрай негативно оцінюючи економічне вчення К. Маркса, використання категорій “виробничі відносини”, “економічні відносини власності”.

Так, пов'язуючи відмінності в поглядах на предмет економічної теорії з еволюцією самої науки, В. Радченко виокремлює методологічні похибки, які заважають утвердженню наукового підходу до визначення предмета економічної теорії: змішування категорій “предмет” і “об'єкт” економічної теорії; глибокі зміни в об'єкті економічної науки часто інтерпретують як основу для втрати економічною теорією своєї предметної ознаки, хоча в дійсності мова може йти “лише про нові якості у предметі; недостатнє врахування принципу детермінізму в дослідженні економічних процесів, внаслідок чого довільні конструкції суспільно-економічних явищ змінюють зміст економічної теорії”; зведення виробничих відносин до функціональних форм, гіперболізація менеджменту й маркетингу; ототожнення виробничих відносин із правовими; “аморфне розуміння суб'єктів виробничих відносин”; виключення зі змісту предмета економічних інтересів, підміна їх психологічними мотивами; порушення принципу історизму; “абсолютизація методу еклектики”, що унеможливлює реалізацію принципу науковості у з'ясуванні змісту й еволюції соціально-економічних процесів; механічне перенесення ознак розвинутої ринкової економіки на перехідну економіку (зокрема України) [8, с. 75].

Сучасна парадигма економічної теорії виходить із принципу всебічності наукового дослідження. Розширення предметної галузі економічної науки відбувається по-різному - від розгалуження традиційної економічної проблематики до вторгнення економічного аналізу у нетрадиційні, навіть неекономічні сфери. Найрадикальнішими варіантом є так званий “економічний імперіалізм”, тобто поширення економічних методів і теоретичних моделей на дослідження проблематики інших суспільних, точних та природничих дисциплін. Цей процес сприяв виникненню таких напрямів теоретико-економічного дослідження, як конституційна економіка, економіка політики, права, організацій, злочинності, сім'ї, нова економічна історія, еволюційна економіка тощо.

Одночасно спостерігаються новітні тенденції модернізації й диверсифікації методології економічної теорії через вплив точних, природничих, суспільних наук. Результатом є впровадження в економічну теорію системного аналізу, теорії ігор, еволюційного підходу (спадковість, мутації, конвергенція), психологічного підґрунтя мікроекономічної теорії тощо.

Національна і світова економіки - об'єкти дослідження системи економічних наук, у яких фундаментальне значення має економічна теорія. Поклавши їй початок, політична економія не монополізувала свою роль, залишаючись фундаментом економічних знань. Історично вона завжди характеризувалася відмінністю поглядів на економічні відносини. І сьогодні розвиток економічної теорії представлений багатьма школами і напрямами. Це пояснюється тим, що його об'єктивна основа - сам реальний історичний процес розвитку економіки. Суб'єктивна сторона економічної теорії визначається як концепціями основоположників тієї або іншої школи, так і передумовами, предметом і методом дослідження, які обираються. Сукупність, що ускладнюється у міру прогресу, явищ і процесів в економіці сприяє і зростанню числа окремих економічних наук, і підвищенню ролі серед них економічної теорії, і, з одного боку, модифікації існуючих, а з іншого - появі нових її шкіл і напрямів.

Для того, щоб економічна теорія могла вивчати справді важливе й актуальне, їй необхідно змінити свою парадигму, включити в низку підходів і засобів осягнення господарського життя методологічні досягнення сучасних природничих і суспільних наук.

Сучасна економічна теорія - це фундаментальна система знань про загальні закони розвитку економічного буття й економічного мислення. Її головним питанням є відношення економічного буття й економічного мислення, а мета - осмислення сутності економічного буття. Економічна теорія займає свою нішу між філософією та конкретною економікою, тож покликана виконувати інтегруючу роль між економіко-світоглядним і буденно-практичним знаннями людини про її економічне буття. Об'єднання знань можливе як інтелектуальний синтез, як осмислення, як категоріально-понятійна схематизація, як побудова сценаріїв розвитку економічного життя в суспільстві [4].

Отже, предметом економічної теорії XXI сторіччя повинні бути не тільки проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів. Його треба трактувати ширше, ставлячи за мету дослідження відносин не тільки у сфері матеріального виробництва, а й у сфері обслуговування, науки, управління соціальними процесами. Визначаючи предмет економічної теорії й методів його пізнання, основне завдання - поєднати дослідження економічних і соціальних інститутів з їх природним і біологічним оточуючим середовищем.

3.3 Неоінституційна парадигма у сучасній економічній думці

Поняття ринкова економіка виражає сутність певного способу організації виробництва, яку тривалий час вважали єдиною, а значить, однаковою для всіх країн. Очевидні відмінності між різними економічними системами розглядали як прояв неоднорідності розвитку єдиної за своєю суттю системи господарювання. Більшість течій та напрямів традиційної економічної теорії (політекономії) вважали за можливе і доцільне абстрагуватись від особливостей національних економічних систем, залишаючи їх на розгляд інших дисциплін, насамперед, економічної географії та економічної історії. Універсальність поняття ринкова економіка давала змогу легко абстрагуватися від історичних, соціальних, культурних, релігійних, етичних та інших особливостей економічного життя. Після публікацій А. Маршала західна економічна наука остаточно замкнулась у сфері формальної логіки, методів кількісного аналізу і трансформувалась в “економікс”. А бурхливий економічний розвиток Європи і США вкінці ХІХ - на початку ХХ ст. ще більше укріпив розуміння універсальності ринкової економіки.

При цьому, чим ширшою стає сфера глобальної економіки, тим меншою - пізнавальна цінність традиційної економічної теорії. Все рельєфніше проявляються характерні особливості різних сегментів світової економіки, які неможливо пояснити з позицій “чистої” економічної теорії. Зрозуміло, що цей об'єктивний феномен позначився на суспільній думці, зокрема західній, передусім, на поглядах соціологів та політологів. Заслуговують на увагу фундаментальні дослідження у цій сфері Л. Туроу, С. Хантінгтона, Л. Гаррісона та ін.

Однак, незважаючи на наукову значимість, найновіші політологічні і соціологічні дослідження не могли безпосередньо вплинути на економічну науку з огляду на різні предмети дослідження. Жвавий інтерес до цих досліджень з'явився тоді, коли група відомих вчених виступила з новою теорією альтернативних моделей розвитку сучасної економіки. Основоположником нової течії вважають Річарда Уїтлі [10, с. 296-297].

Новий напрям не є революційним. Його представники не ставлять за мету ревізувати традиційну економічну теорію. Завдання лиш одне - більш адекватно адаптувати її до соціально-історичного контексту, тобто віддати належне соціальному та культурному вимірам економічного життя. На сьогодні абстрактна ринкова економіка втілюється в якісно різних конкретних формах, для яких характерні не тільки загальні закономірності розвитку, але й деякі сутнісні особливості. Тому предметом нової теорії є не універсальна ринкова економіка, а набагато конкретніші і чисельні економічні системи. Що таке економічна система? У сучасному розумінні ця категорія не належить до числа строгих формально-логічних конструкцій. За своєю природою вона дуже гнучка й не однозначна.

Нова інституційна парадигма розглядає суспільство як тріаду культури, суспільних інституцій та економіки. Визначальна ідея полягає у тому, що економічна система виростає з суспільних інституцій, а ті - з культури, а не навпаки. Примат культури полягає у тому, що будь-які зміни суспільних інституцій і економічної системи спочатку повинні осмислюватися, тобто отримати силу нових вимог культури. Водночас причинно-наслідкові зв'язки між елементами тріади не є жорстко, однобічно детермінованими. Навпаки, кожний елемент є самостійним і відносно незалежним у своєму розвитку . При цьому кожен з них має істотний вплив на інші. Тому, попри незаперечну первинність культури, процес суспільного розвитку становить складну динамічну систему взаємодії між економікою, суспільними інституціями та культурою.

У сучасних умовах процеси життя і розвитку суспільства не вичерпуються взаємодією елементів тріади. Важливу роль відіграють і деякі зовнішні стосовно до них чинники. Насамперед, це - держава, яка відіграє роль в'язівного елемента між культурою та суспільними інституціями. Держава, зазвичай, забезпечує розвиток національної культури. Понад це, воно трансформує системи культури у певні організаційні рамки. Але держава може виступати і в ролі реформатора, який змінює суспільні інституції наперекір культурним традиціям. По-друге, це зовнішні впливи. Вони можуть бути як матеріальні, так і нематеріальні. До першої групи належать, наприклад, імперативний вплив світового ринку, який нав'язує національним економічним системам логіку ринкової конкуренції і вдосконаленої технології. До другої групи належать зовнішні ідеї, норми та цінності, які безпосередньо впливають на місцеву культуру. Якщо цей вплив виявляється ефективним, то він спричинює відповідну трансформацію суспільних інституцій і, опосередковано, проникає в економічну систему.

У будь-якій країні кожний з елементів тріади має специфічну структуру. Як вважають прихильники нової парадигми, всередині власне економічної системи істотними є три виміри: власність, процедури, тобто сукупність реальних відносин між економічними операторами, що доповнюють відносини ринкової конкуренції, і управління.

Суспільні інституції, розглядувані у вузькому розумінні їх причетності до економічної системи, можуть бути розділені на три групи: капітал, Але не у традиційному його розумінні, а як сукупність чинників, які визначають ступінь його доступності для економічних операторів (суспільний капітал, процедурний капітал); людський капітал, як сукупність знань та здібностей людей, сформовану системами освіти і найму; соціальний капітал.

У галузі культури нова парадигма, зазвичай, виділяє такі моменти: раціональність - чітка постановка розумних цілей і правильний вибір найкращих способів їх досягнення; самоідентифікація, яка формує “горизонтальний порядок”, що залежить від сили чи слабості громадянського суспільства; влада - цінності і норми, які формують “вертикальний порядок” (держава) [9, с. 81].

В Україні “нова” теорія майже не відома, хоча розуміння нагальності врахування соціальних і культурних елементів економічних реформ визнають майже всі. Але на практиці склалась така економічна система, яка становить еклектичне поєднання радянського бюрократизму, ринкового романтизму, непривабливих аспектів “дикого капіталізму” і того, що в сукупності називають “азійщиною”. Щоправда, вона все ж ґрунтується на ринкових принципах, які забезпечують стійке, хоча і незначне зростання. Але відсутність у суспільстві чіткого розуміння характеру і суті існуючої системи чинить перепони соціально-економічному розвитку і підвищенню конкурентоспроможності країни. Навіть побіжний погляд на перебіг українських реформ через призму нової концепції засвідчує, наскільки продуктивною вона могла б бути у плані якомога реалістичнішої самоідентифікації українського суспільства і вироблення ефективної політики соціально-економічних перетворень.

ВИСНОВКИ

економічний наука теорія

Отже, економічна наука як система знань про сутність економічних процесів та явищ почала складатися лише в XVI-XVII ст., коли ринкове господарство почало набувати загального характеру. Відповідно, економічна наука - це сфера розумової діяльності людини, функцією якої є пізнання та систематизація об'єктивних знань про закони і принципи розвитку реальної економічної дійсності.

Разом з тим, сучасна економічна теорія - це фундаментальна система знань про загальні закони розвитку економічного буття й економічного мислення. Її головним питанням є відношення економічного буття й економічного мислення, а мета - осмислення сутності економічного буття. Економічна теорія займає свою нішу між філософією та конкретною економікою, тож покликана виконувати інтегруючу роль між економіко-світоглядним і буденно-практичним знаннями людини про її економічне буття. Об'єднання знань можливе як інтелектуальний синтез, як осмислення, як категоріально-понятійна схематизація, як побудова сценаріїв розвитку економічного життя в суспільстві.

При цьому, всі економічні науки умовно можна поділити на два види: теоретичні та практичні. Теоретичні - це науки, які вивчають закони та суттєві зв'язки в реальній економічній діяльності. В сучасній науковій, і особливо в учбовій практиці, як на Заході, так і в Україні, теоретична економічна наука виступає під такими назвами: економічна теорія, макро- і мікроекономіка, економіка та політекономія. Вітчизняні науковці, й особливо автори сучасних підручників з основ економічної теорії, намагаються представити ці напрями як самостійні теоретичні науки. Прикладні - це науки, які вивчають прояви загальних економічних законів і закономірностей, виявлених і сформульованих теорією в конкретних галузях і сферах господарювання (економіка торгівлі, економіка промисловості, економіка праці, маркетинг, фінанси і кредит, економічна історія та ін.).

Проведене дослідження дає змогу стверджувати, що предметом економічної теорії XXI сторіччя повинні бути не тільки проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів. Його треба трактувати ширше, ставлячи за мету дослідження відносин не тільки у сфері матеріального виробництва, а й у сфері обслуговування, науки, управління соціальними процесами. Визначаючи предмет економічної теорії й методів його пізнання, основне завдання - поєднати дослідження економічних і соціальних інститутів з їх природним і біологічним оточуючим середовищем.

Зі сказаного випливає, що формування предмета економічної теорії представники традиційних шкіл пов'язували з примноженням багатства, економічними законами, виробничими відносинами між людьми, а сучасні західні економісти - з проблемами “рідкісності”, “обмеженості ресурсів та ефективності використання їх”, “альтернативності вибору” тощо.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Бажал Ю. М. Магістерська програма з економічної теорії в Україні: концепція форми і змісту. / Ю. М. Бажал // Економічна теорія. - 2008. - № 1. - С. 90-96.

2. Базилевич В. Д. Економічна теорія: політекономія : підручник / В. Д. Базилевич. - К. : Знання-Прес, 2001. - 581 с.

3. Башнянин Г. І. Політична економія : загальна економічна теорія. Частина 1 : підручник / Г. І. Башнянин, П. Ю. Лазур, В. С. Медведєв. - К. : Ніка-Центр, 2000. - 528 с.

4. Диба Л. Актуальні проблеми методологічного оновлення сучасної економічної теорії [Електронний ресурс] / Л. Диба // Економічний вісник університету. - 2009. - Вип. 12. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Evu/2009_12/Diba.pdf.

5. Єщенко П. Економічні теоретичні концепції та їх предмет. / П. Єщенко // Економіка України. - 2004. - № 5. - С. 58-64.

6. Комарницький І. Ф. Економічна теорія : курс лекцій / І. Ф. Комарницький. - Чернівці : Рута, 2006. - 334 с.

7. Мочерний С. В. Економічна теорія : навч. посібник / С. В. Мочерний. - К. : Академія, 2005. - 640 с.

8. Радченко В. В. Предмет економічної теорії: сучасна інтерпретація в контексті розвитку економічної освіти в Україні / В. В. Радченко. // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. - Серія 18. - Вип. 2. - С. 71-81.

9. Рібун Л. В. Інституційні засади формування та розвитку національної економічної системи / Л. В. Рібун // Науковий вісник НЛТУ України. - 2008. - Вип.18.1. - С. 80-82.

10. Рібун Л. В. Неоінституційна парадигма у сучасній економічній думці / Л. В. Рібун, М. В. Маліновська // Науковий вісник НЛТУ України. - 2009. - Вип.19.1. - С. 296-299.

Размещено на Allbest.ru