Основи економічної теорії

Для одинично еластичного попиту зміна ціни зумовлює абсолютно однакову зміну попиту, тому загальний дохід від реалізації залишається незмінним.

Тема 3. ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА

І. Мета споживача. Кардиналістська модель

Метою споживання товарів та послуг є задоволення потреб людини. Потреба - це стан незадоволення, з якого людина прагне вийти, збільшуючи споживання благ.

Основною метою споживача, мотивом його поведінки є максимізація корисності.

Корисність - це задоволення, яке отримує людина від споживання благ. Корисність являє собою психологічно-суб'єктивну оцінку задоволення.

Термін «корисність» ввів англійський вчений Ієремія Бентам.

У мікроекономіці склалися два підходи до пояснення поведінки споживача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий.

Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці - „ютиля” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально.

Основні форми корисності:

1. Сукупна корисність (ТU) - це загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ. Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція: TU = f (X,Y,…), де Х, Y... - кількості споживаних благ.

Для оцінки зміни сукупної корисності при нарощування споживання блага Х застосовують поняття „гранична корисність”.

2. Гранична корисність (MU) - це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю:

.

3. Середня корисність (AU) - загальна корисність у розрахунку на кожну одиницю товару

.

Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г.Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена): величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення у точці повного насичення потреби.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Крива сукупної корисності (рис. 1 а) представляє зростаючу опуклу вгору функцію, що є наслідком дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає, але прирости корисності зменшуються. Графік граничної корисності (рис. 1 б) представлений гістограмою та спадною кривою.

Між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв'язок:

· сукупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю;

· величину граничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності =

· за від'ємних значень граничної корисності крива відхиляється донизу, але цей відрізок (пунктир) не включається у функцію корисності.

Отже, раціональний споживач максимізує корисність від блага Х, якщо припинить його споживання, як тільки гранична корисність останньої спожитої одиниці стане рівною нулю, тобто не додасть більше ніякого задоволення.

2. Оптимізація вибору на основі кардиналістської теорії

Кардиналістський підхід до аналізу рівноваги споживача полягає у порівнянні співвідношень між граничними корисностями і цінами товарів.

Правило максимізації корисності: корисність максимізується вибором такого кошика в границях бюджетного обмеження, для якого відношення граничних корисностей останніх одиниць кожного виду благ до їхніх цін однакове для всіх благ:

де - граничні корисності останніх спожитих одиниць відповідних благ, - ринкові ціни відповідних благ.

Загальне правило оптимізації вибору споживача можна сформулювати так: вибір є оптимальним, якщо в рамках бюджетного обмеження відношення граничних корисностей будь-якого виду благ дорівнює відношенню їхніх цін:

Прийнявши оптимальне рішення, споживач знаходиться у стані рівноваги. Рівновагу споживача описує другий закон Госсена: для максимального задоволення потреб в умовах обмеженості благ необхідно припинити споживання всіх благ у точках, де інтенсивність задоволення від споживання кожного блага стає однаковою.

Якщо умова рівноваги не виконується, наприклад, , споживач має стимул до зміни структури споживання. Він почне перерозподіляти бюджет на користь товару , при збільшенні споживання якого гранична корисність буде спадати, а гранична корисність товару , кількість якого зменшиться, буде зростати до відновлення рівноваги. При цьому сукупна корисність нового набору товарів в межах того ж самого бюджету зросте. Отже, рівновага у споживанні максимізує добробут споживача.

3. Мета споживача. Ординалістська модель

За ординалістською (порядковою) теорією споживач вимірює не корисність окремих благ, а корисність наборів благ. Виміру піддається тільки порядок надання переваг певним наборам благ, які споживач систематизує за рівнем задоволення потреби. Поведінка та рівновага споживача пояснюється за допомогою кривих байдужості та бюджетних прямих.

Отже, на споживацький вибір впливають: уподобання споживачів, ціни благ, доходи споживача.

Суб'єктивну інформацію про уподобання споживача містять криві байдужості.

Крива байдужості - це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину наборів комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності.

Рухаючись вздовж обраної кривої байдужості, споживач залишається на одному і тому ж рівні корисності, але може змінювати набір товарів у кошику. Опуклість кривих байдужості до початку координат означає, що збільшення в кошику кількості одного товару супроводжується зменшенням кількості іншого, тобто споживач може лише замінювати один товар іншим.

Для описання уподобань споживача щодо всіх можливих комбінацій двох товарів застосовується карта байдужості - сукупність кривих байдужості , кожна з яких представляє інший рівень корисності (рис. 2.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гранична норма заміни (MRS) - кількість одного блага, від якої змушений відмовитись споживач, щоб одержати додаткову одиницю іншого.

Вона може бути визначена як кутовий коефіцієнт кривої байдужості в кожній точці:

Узагальнимо властивості кривих байдужості:

§ криві байдужості не можуть перетинатися;

§ криві байдужості, розташовані далі від початку координат, відповідають наборам благ з вищим рівнем корисності;

§ криві байдужості мають від'ємний нахил для абсолютної більшості благ.

§ в міру просування донизу по кривій байдужості вона стає пологішою, випрямляється.

Споживач бажав би обрати кошик, який належить найвищій кривій байдужості, з найбільшою кількістю товарів. Однак, повинен зважити на те, що ціни кошиків різні, а його дохід обмежений. Для того, щоб визначити, який саме кошик вибере споживач, прагнучи максимізувати корисність, потрібно проаналізувати бюджетне обмеження споживача.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Бюджетне обмеження споживача формують його дохід і ціни товарів і послуг.

Загальні видатки на придбання товарів і в межах певного доходу споживача визначаються рівнянням бюджетного обмеження:

,

де - ціни товарів, - кількості товарів.

Бюджетна лінія - це лінія, яка показує всі комбінації двох благ, які споживач може купити за певного грошового доходу і певного рівня цін на них.

Розглянемо вплив зміни доходу на положення бюджетної лінії.

Якщо збільшується дохід, то крива пересувається вправо, а якщо дохід зменшується - то вліво. При цьому кут нахилу лінії залишається незмінним (Рис.5.)



Размещено на http://www.allbest.ru/

Якщо змінюється ціна на товар, то це призводить до зміни кута нахилу бюджетної лінії.

Узагальнимо властивості бюджетної лінії:

§ бюджетна лінія показує множину можливого вибору споживчих кошиків;

§ бюджетна лінія має від'ємний нахил - це означає, що споживач готовий відмовитись від певної кількості одного товару заради додаткового споживання іншого. Пропорції заміни показує співвідношення цін (відносні ціни товарів);

§ зміна доходу споживача зміщує бюджетну лінію паралельно вгору або вниз, відповідно збільшуючи або зменшуючи купівельну спроможність споживача;

§ зміна ціни одного з товарів змінює кут нахилу бюджетної лінії, що також впливає на купівельну спроможність споживача.

4. Оптимізація вибору на основі ординалістської теорії

Размещено на http://www.allbest.ru/

За ординалістською версією оптимізація споживчого вибору полягає у суміщенні „моделі бажаного” та „моделі можливого”. Таке поєднання одержимо, сумістивши карту байдужості з графіком бюджетної лінії, як це зображено на рис. 4.7.

Максимальна корисність, яка доступна при заданому бюджеті, досягається тоді, коли споживається комбінація товарів, що відповідає точці, де бюджетна лінія дотикається до найвіддаленішої від початку координат кривої байдужості.

Можна обґрунтувати рівновагу споживача алгебраїчно. Лише в точці , де бюджетна лінія і крива байдужості дотичні, їх нахил однаковий. Як ми знаємо, нахил кривої байдужості відображає гранична норма заміни , а нахил бюджетної лінії - співвідношення цін . Тобто в точці рівноваги

.

Ця рівність є рівнянням рівноваги споживача, аналогічним одержаному за кардиналістською версією.

ТЕМА 4. ПІДПРИЄМНИЦТВО В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

1.Підприємницька діяльність та її види

Ринкова економіка базується на свободі підприємництва, конкуренції та вільному ціноутворенні. Підприємницька діяльність базується на економічному інтересі, тобто здійснюється з метою отримання прибутку. Вона охоплює такі сфери: виробничу, торгівлю, фінансову, посередницьку та страхову.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна діяльність, що спрямована на виробництво товарів і надання послуг з метою отримання прибутку і передбачає здійснення нововведень, використання власних коштів, а також готовність ризикувати.

Метою підприємницької діяльності є максимізація доходу в результаті спрямування зусиль підприємця на певний об'єкт. Об'єкт підприємництва - сукупність певних видів економічної діяльності, в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу. Суб'єкти підприємницької діяльності: приватні особи, група юридичних або фізичних осіб, держава.

Типи підприємницької діяльності:

- виробнича (виробництво товарів і послуг);

- фінансова;

- торговельна;

- інноваційна;

- посередницька;

- страхова.

Підприємство - це відокремлена господарська одиниця, яка забезпечує поєднання факторів виробництва і виробництво на цій основі товарів і послуг з метою отримання прибутку.

Фірма - об'єднує кілька підприємств. Це юридична особа, від імені якої підприємство здійснює свою господарську діяльність.

Види підприємств:

1. за формою утворення статутного капіталу:

- унітарні (1 особа власник);

- корпоративні (2 і більше осіб об'єднують свою власність);

2. за організаційно-правовою формою:

- одноосібне володіння (індивідуальне) - це підприємство, власником якого є одна особа чи сім'я, яка здійснює господарську діяльність від свого імені і на умовах повної відповідальності;

- товариство (партнерство) - 2 і більше осіб об'єднують своє майно і зусилля з метою здійснення підприємницької діяльності на засадах розподілу доходу і ризику.

Види товариств:

Ш повне товариство - співвласники несуть повну, необмежену відповідальність по своїх зобов'язаннях, яка поширюється і на їх особисте майно, на однакових умовах.

Ш товариство з обмеженою відповідальністю - співвласники несуть обмежену відповідальність по своїх зобов'язаннях, тобто лише майном підприємства.

Ш товариство з додатковою відповідальністю - співвласники ризикують майном підприємства і при потребі своїм власним майном.

Ш змішане (командитне) товариство - складається з дійсних членів, які несуть повну відповідальність за зобов'язаннями товариства, та членів-вкладників, які відповідають за зобов'язаннями товариства лише своїми внесками.

- корпорація (акціонерне товариство) - це підприємство, яке виникає шляхом об'єднання капіталів великої кількості співвласників на основі випуску і розповсюдження акцій.

Види акціонерних товариств:

Ш відкрите (ВАТ) - це акціонерне товариство, акції якого вільно купують і продають на фондовому ринку;

Ш закрите (ЗАТ) - це акціонерне товариство, акції якого не випускаються або випускаються без права вільної купівлі/продажу.

3. за розміром ( насамперед за кількістю працівників ):

- малі;

- середні;

- великі;

4. за формою власності:

- державні - повністю знаходяться у державній власності;

- колективні - знаходяться у власності колективу;

- комунальні;

- приватні.

5. за національною належністю капіталу:

- спільні - власниками є фізичні або юридичні особи;

- іноземні - належать іноземним власникам;

- національні.

6. за метою та характером діяльності:

- комерційні;

- некомерційні.

Підприємства можуть об'єднуватись у різні структури: асоціація, концерн, картель, синдикат, трест, консорціум, конгломерат, франчайзинг, фінансово-промислові групи.

2. Капітал підприємства, його кругообіг і обіг

Фактори виробництва, що перебувають у власності або розпорядженні підприємства становлять його кошти або капітал. Вони постійно перебувають у русі і проходять при цьому три стадії: дві з них - у сфері обігу і одна - у сфері виробництва:

І стадія - закупівля необхідних факторів виробництва (засобів виробництва (ЗВ) та робочої сили (РС) ), відбувається у сфері обігу. У цій фазі кошти підприємства набувають грошової форми;

ІІ стадія - виробництво визначених товарів, відбувається у сфері виробництва, а кошти підприємства набувають продуктивної форми;

ІІІ стадія - продаж створеної продукції, відбувається у сфері обігу, а кошти перебувають у товарній формі.

Таким чином, кругообіг коштів (капіталу) підприємства - це проходження ними трьох стадій та послідовне набуття трьох форм - грошової, продуктивної і товарної ( рис.6.6).

Кругообіг коштів (капіталу) як процес, що постійно повторюється називається оборотом коштів. Він характеризується часом та швидкістю.

Час обороту капіталу об'єднує час виробництва і час обігу.

Залежно від особливостей участі різних складових капіталу підприємства у процесі виробництва розрізняють: основний і оборотний капітал.

Основний капітал підприємства - це частина продуктивного капіталу підприємства, яка бере участь у багатьох кругообігах і свою вартість переносить на новостворений продукт порціями, частинами. До основного капіталу відносять: машини, устаткування, інструменти тощо.

Процес перенесення вартості основного капіталу підприємства на новостворений продукт називається амортизацією. Вартість основного капіталу, що переноситься протягом року становить річні амортизаційні відрахування. Сума усіх амортизаційних відрахувань зосереджується в амортизаційному фонді, кошти якого використовується на капітальний ремонт чи зміну зношеного обладнання.

 ЗВ

Г -- Т ... В ... Т ' -- Г '

РС

І стадія ІІ стадія ІІІ стадія
Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 6.6. Кругообіг коштів підприємства.

Річна норма амортизації визначається за формулою:

А' = (Ар / ОКзаг)*100%, де

А' - річна норма амортизації;

Ар - амортизаційні відрахування;

ОКзаг - загальна вартість основного капіталу підприємства.

Розрізняють різні методи амортизації, зокрема: лінійний метод, метод прискореної амортизації.

Оборотний капітал підприємства - це та частина продуктивного капіталу, яка бере участь в одному кругообігу і свою вартість повністю переносить на новостворений продукт. До оборотного капіталу відносять: сировину, матеріали, комплектуючі тощо.

Час обороту основного капіталу визначають як відношення певної початкової його вартості до суми річних амортизаційних відрахувань.

Час обороту оборотного капіталу визначається як відношення разової вартості оборотних коштів до суми вартості перенесеної протягом року.

Основний капітал підприємства зношується фізично і морально. Втрата частини вартості основного капіталу, разом із втратою його техніко-експлуатаційних властивостей в процесі експлуатації чи бездіяльності називається фізичним старінням (зношенням).

Втрата вартості основного капіталу в результаті впровадження досягнень НТП у виробництво називається моральним старінням.

Формою руху авансованого підприємством капіталу є витрати виробництва.

3. Технологія виробництва

Модель поведінки фірми будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання. Мета фірми - одержання максимальної величини прибутку за даний період. Обмеженнями виступають продуктивність факторів виробництва, витрати виробництва, ціна продукції та попит на неї. Вибір рішення щодо обсягу випуску продукції залежить від ринкової структури, в якій господарює фірма.

Модель фірми ґрунтується на припущенні раціональності її поведінки. Головна мета власника - максимізація вигоди у вигляді суми прибутку за певний період - визначає всі рішення фірми відносно того, що, як і для кого виробляти.

Пошук шляхів максимізації прибутку перш за все означає для фірми оптимізацію процесу виробництва. Виробництво розглядається як процес перетворення вхідного потоку затрат ресурсів, або факторів виробництва, у вихідний потік випуску готової продукції. Фактори виробництва, до яких належать праця, земля, капітал, підприємництво, час та технологія - розглядаються як блага, які повинна придбати фірма для забезпечення випуску інших благ - готової продукції.

ВХІД ПРОЦЕСОР ВИХІД

ресурси результат

Узагальнену інформацію про взаємозв'язок між витратами виробничих факторів і обсягами випуску продукції у фізичному виразі надає функція виробництва. Вона відображає технічний закон, суть якого в тому, що для кожного рівня технічних знань існує відповідне числове співвідношення виробничих витрат і обсягів продукції. За допомогою цієї функції можна визначити технологічно ефективний спосіб виробництва.

Виробнича функція задає максимальний обсяг випуску , який може виробити фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. В моделі поведінки фірми для спрощення аналізу розглядаються лише два ресурси для довгострокового періоду - праця і капітал , і тільки один змінний фактор - праця - для короткострокового періоду. Загальний аналітичний вираз виробничої функції можна записати:

або або

Першим, найбільш відомим варіантом виробничої функції була виробнича функція Кобба-Дугласа (1923 р.), яка описує залежність обсягів виробництва від двох факторів - капіталу і праці:

де - коефіцієнт пропорційності або масштабності; - коефіцієнти еластичності виробництва, які характеризують приріст обсягів виробництва при прирості відповідних факторів на 1%.

Як правило, за величиною менші від одиниці і це узгоджується з тим, що гранична продуктивність кожного ресурсу при зростанні обсягу цього ресурсу зменшується.

Сума констант має особливе економічне значення:

- якщо =1, то функція виробництва демонструє постійну віддачу від масштабів;

- якщо >1, то функція виробництва демонструє зростаючу віддачу від масштабів;

- якщо <1, то функція виробництва демонструє спадну віддачу від масштабів.

Слід розглянути поняття „короткостроковий” і „довгостроковий” періоди, які мають різний зміст для характеристики стану виробництва на фірмі і в галузі. Короткостроковий період (з точки зору фірми) - це період часу, в якому виробничі потужності фірми фіксовані, але обсяг виробництва можна розширити чи зменшити за рахунок більшої або меншої кількості живої праці, сировини тощо. Короткостроковий період (з точки зору галузі) - це період, протягом якого число діючих фірм в галузі не змінюється.

Довгостроковий період (з точки зору фірми) - це тривалий період часу, достатній для зміни кількості всіх ресурсів, в тому числі і виробничих потужностей. Довгостроковий період (з точки зору галузі) - це період, протягом якого діючі фірми можуть розформуватись і залишити галузь, водночас нові фірми можуть виникнути і увійти в галузь. Отже, у довгостроковому періоді число фірм в галузі є змінним.

економічний теорія попит капітал

4. Виробництво у короткостроковому періоді

У короткостроковому періоді фірма для збільшення виробництва може змінювати обсяги лише деяких ресурсів, інші є фіксованими.

Короткострокова виробнича функція має вигляд: .

Вона надає інформацію про внесок кожної одиниці змінного фактора у зростання загального обсягу випуску, який обчислюють у показниках сукупного, середнього та граничного продукту в фізичних одиницях.

Сукупний фізичний продукт або сумарна продуктивність змінного фактора - це загальна кількість продукції, виробленої всіма одиницями змінного фактора в умовах незмінності інших факторів.

Граничний фізичний продукт або гранична продуктивність змінного фактора - це приріст сукупного продукту, або додатковий продукт, одержаний від застосування додаткової одиниці змінного фактора:

.

Середній фізичний продукт або середня продуктивність змінного фактора - це кількість продукції, виробленої на одиницю затрат змінного фактора:

.

Размещено на http://www.allbest.ru/

5. Виробництво у довгостроковому періоді

У довгостроковому періоді фірма може змінити як технологію виробництв, так і його масштаб. Функція виробництва має вигляд:

.

Двофакторна виробнича функція може бути представлена у графічній формі - ізоквантою.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ізокванта - це крива однакової кількості продукту, яка відображає множину комбінацій вхідних ресурсів, що забезпечують певний фіксований рівень випуску (рис. 4). Кожна з комбінацій факторів виробництва на ізокванті представляє свій технологічний спосіб виробництва.

Карта ізоквант - це набір ізоквант, який характеризує максимальний рівень виробництва, якого можна досягти за кожного набору вхідних ресурсів.

Рівень виробництва зростає з кожною наступною, розташованою вище від попередньої, ізоквантою.

Можна відмітити ще кілька властивостей ізоквант:

- ізокванти, що відображають різні рівні випуску, не можуть перетинатися;

- ізокванти опуклі до початку координат і не перетинають осі координат, а лише необмежено наближаються до них, оскільки фактори виробництва можуть лише частково замінювати один одного, але повна заміна, як правило, неможлива, що відповідає припущенню про абсолютну необхідність для виробництва обох факторів.

За допомогою виробничої функції можна проаналізувати можливості зміни технології за умови збереження досягнутого рівня виробництва. Наприклад, якщо кількість капіталу зменшилась на , то таку саму кількість продукції за той же час можуть виробити додатково залучені у виробництво одиниць праці:

.

Показник, що визначає пропорції заміни факторів виробництва, називається граничною нормою технологічної заміни - .

Гранична норма технологічної заміни показує, від якої кількості одного фактора треба відмовитись, щоб залучити у виробництво додаткову одиницю іншого фактора.

Гранична норма технологічної заміни праці капіталом:

,

або гранична норма технологічної заміни капіталу працею:

,

тобто .

Аналіз довгострокової функції виробництва має важливе практичне значення, особливо для планування розвитку фірми.

Випуск одного і того ж обсягу продукції технологічно ефективно можна забезпечити різними сполученнями факторів виробництва. Але з економічної точки зору кожна комбінація ресурсів обумовить для фірми різні витрати. Тому виникає проблема вибору економічно ефективної структури факторів, яка забезпечила б виробництво даного обсягу з мінімальними витратами.

Тому допустимі витрати на працю і капітал можна описати таким рівнянням:

,

де - ціна одиниці праці, -ціна одиниці капіталу.

Фірма може змінити співвідношення праці і капіталу, але так, щоб загальна сума витрат не змінилась. Розв'язавши дане рівняння відносно L або К, можемо визначити всі можливі комбінації вхідних ресурсів, які не виходять за межі визначеного рівня витрат:

, або .

Графічно ці комбінації відображає ізокоста.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Ізокоста - це лінія незмінних витрат, що показує всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може придбати за даного рівня витрат.

Кожен фіксований рівень витрат зображає інша ізокоста. Множина ізокост, які ілюструють різні рівні довгострокових сукупних витрат, називається картою ізокост (рис. 7.5).

Зміна рівня сукупних витрат зміщує ізокосту паралельно вгору або вниз, а зміна ціни одного з ресурсів змінює її нахил до відповідної осі.

Нахил ізокости до відповідної осі визначається співвідношенням цін ресурсів: або . Одночасно він визначає пропорції взаємозаміни ресурсів, виражені в категоріях альтернативних витрат. Якщо заміна ресурсів відбувається за умови, що сукупні витрати повинні залишатися незмінними, то вірним буде рівняння:

, або звідси: .

Перед фірмою стоїть завдання знайти таку комбінацію праці і капіталу, яка за існуючих цін ресурсів забезпечила б мінімальні сукупні витрати на заданий фіксований обсяг виробництва. Технологічно ефективні комбінації для заданого рівня випуску показує ізокванта. Отже, геометрично задача зводиться до пошуку точки, яка знаходиться на фіксованій ізокванті і одночасно спільна з найменш віддаленою від початку координат ізокостою, що забезпечує найнижчу суму сукупних витрат виробництва.

Сумістивши карту ізокост з фіксованою ізоквантою (рис. 7.6), побачимо, що ізокоста з мінімальними витратами буде дотичною до ізокванти, а параметри точки дотику (Е) покажуть оптимальну комбінацію факторів виробництва. У цій точці кут нахилу ізокванти збігається з кутом нахилу ізокости. Оскільки кут нахилу ізокванти визначає граничну норму технологічної заміни факторів виробництва в категоріях їх продуктивності

,

а кут нахилу ізокости визначає заміну факторів у категоріях відносних цін , то в точці дотику гранична норма технологічної заміни факторів виробництва дорівнює їх відносним цінам. Ця точка є точкою рівноваги фірми.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Алгебраїчно точка мінімальних витрат знаходиться шляхом розв'язку системи рівнянь:

.

Перше рівняння є рівнянням заданої ізокванти, а друге рівняння - це рівняння рівноваги, яке означає, що в точці дотику співвідношення граничних продуктів праці і капіталу дорівнює співвідношенню їхніх цін. Переписавши рівняння рівноваги як , одержимо умову рівноваги, відому під назвою еквімаржинального принципу або принципу рівності граничних величин.

І геометричний, і аналітичний методи розв'язку задачі мінімізації витрат для фіксованого обсягу випуску продукції дають одну і ту ж умову рівноваги: мінімум витрат для заданого рівня виробництва досягається, якщо фірма використовує таку комбінацію ресурсів, для якої граничні продуктивності ресурсів пропорційні їхнім цінам, або відношення граничного продукту фактора до його ціни однакове для всіх вхідних ресурсів.

6. Віддача від масштабів

Якщо обсяги використання факторів виробництва змінюються не в протилежних напрямках, а в одному і тому ж, тобто коли фірма збільшує використання всіх вхідних ресурсів, відбувається зміна масштабів виробництва.

Довгострокова виробнича функція показує ефект масштабу, тобто співвідношення між зростанням затрат ресурсів і зростанням обсягів виробництва. Тут можливі три випадки:

§ якщо темпи зростання обсягів виробництва перевищують темпи зростання обсягів ресурсів, має місце зростаючий ефект масштабу;

§ якщо обсяги виробництва зростають тими ж темпами, що і обсяги використовуваних ресурсів, має місце постійний ефект масштабу;

§ якщо зростання обсягів виробництва відбувається в меншій мірі, ніж зростають обсяги залучених ресурсів, має місце спадний ефект масштабу.

7. Витрати виробництва

Сучасні теоретики, розглядаючи витрати, в першу чергу зосереджують увагу на обмеженості ресурсів і можливостях їх альтернативного використання. Рідкісність ресурсів виробництва, їх дефіцитність означає неможливість виробництва одного товару, якщо ресурси розподілені на користь виробництва іншого. Тому в мікроекономіці всі витрати вважаються альтернативними. Альтернативні витрати в грошовій формі називаються економічними витратами.

Економічні витрати - це ті суми грошей, які фірма зобов'язана виплатити кожному постачальнику ресурсів, щоб забезпечити їм такий рівень доходів, який дозволив би утримати ресурси в межах даного виду діяльності, відволікти їх від використання в альтернативних виробництвах.

Економічні витрати включають в себе зовнішні та внутрішні витрати.

Зовнішні (явні, бухгалтерські) витрати - це грошові платежі фірми стороннім постачальникам ресурсів. До них відносять витрати на сировину, матеріали, комплектуючі вироби, паливо, заробітну плату, орендну плату, амортизаційні відрахування на власне устаткування та ін.

Внутрішні (неявні) витрати - це витрати на власні ресурси підприємця. Вони дорівнюють грошовим платежам, які міг би одержати власник, якби використовував власний ресурс іншим, найкращим зі способів його застосування. До неявних витрат зараховують також так званий нормальний прибуток, який зараховують до постійних витрат. Нормальний прибуток - це мінімальний дохід, який дозволяє утримати ресурси власника в межах даного виду діяльності.

Бухгалтерський облік відносить до витрат виробництва лише зовнішні витрати і не визнає неявних витрат. Оскільки грошові потоки на покриття неявних витрат відсутні, бухгалтери зараховують весь надлишок сукупного виторгу над явними витратами до прибутку.

Бухгалтерський прибуток - це різниця між сукупним виторгом і явними витратами:

.

Економічний прибуток - це різниця між сукупним виторгом та явними і неявними витратами:

.

	Економічний прибуток	Загальний виторг	Бухгалтерський прибуток
Економічні витрати	Неявні витрати
	Явні витрати		Явні витрати

Бухгалтерські витрати менші за економічні на величину неявних витрат. Бухгалтерський прибуток більший за економічний прибуток на величину неявних витрат, тобто нормального прибутку.

Економісти вважають прибутковою лише таку діяльність, за якої сукупний виторг перевищує всі альтернативні витрати, як явні, так і неявні.

Оскільки у короткостроковому періоді деякі ресурси фіксовані, а обсяги інших можна змінювати для розширення випуску, виділяють два типи витрат - постійні і змінні.

Постійні витрати - це витрати фіксовані, їх величина не змінюється зі зміною обсягів випуску. До них відносять витрати на устаткування, утримання управлінського персоналу, рентні платежі за оренду приміщення чи землі, зобов'язання фірми з облігаційних позик, страхові внески тощо. До постійних витрат відносять також всі неявні витрати. За нульового обсягу виробництва загальна сума витрат дорівнює постійним витратам фірми.

Змінні витрати - це витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягів виробництва. До них відносять витрати на сировину, паливо, електроенергію, транспортні послуги, заробітну плату найманих робітників.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Витрати на весь обсяг продукції називаються сукупними витратами . Вони включають постійні і змінні витрати: .

Другий рівень аналізу включає витрати на одиницю продукції. До них відносять середні і граничні витрати. Всі види середніх витрат обчислюються шляхом поділу відповідних сумарних витрат на обсяг продукції, випущеної за певний період :

середні постійні витрати - це співвідношення постійних витрат та обсягу виробництва; тобто це постійні витрати в розрахунку на одиницю продукції:

,

середні змінні витрати - це співвідношення змінних витрат та обсягу виробництва; тобто це змінні витрати в розрахунку на одиницю продукції:

,

середні сукупні витрати: - це співвідношення загальних витрат та обсягу виробництва; тобто це загальні витрати в розрахунку на одиницю продукції:

.

Оскільки сукупні витрати є сумою і , то середні сукупні витрати також можна представити як суму середніх постійних і середніх змінних витрат:

Граничні витрати - це приріст сукупних витрат в результаті приросту обсягу випуску на одиницю, або додаткові витрати, пов'язані з виробництвом ще однієї додаткової одиниці продукції: . Оскільки сукупні витрати змінюються в результаті приросту змінних витрат, то граничні витрати можна визначити також за показником приросту змінних витрат:

.

Оскільки в довгостроковому періоді фірма може здійснити всі необхідні пристосування до запитів ринку, у даному періоді не розрізняють постійних та змінних витрат. У довгостроковому періоді можна змінити кількість всіх ресурсів, тобто всі витрати є змінними.

Довгострокові середні витрати, тобто витрати на одиницю продукції, формують ціну виробника, від рівня якої залежить результат діяльності фірми, її успіх на ринку. Якщо ціна виробника виявиться нижчою за ринкову ціну, фірма одержить економічний прибуток, в іншому разі вона матиме збитки і буде витіснена з ринку, тому мінімізація середніх витрат складає основне завдання виробничої діяльності фірми.

Між середніми сукупними витратами короткострокового і довгострокового періоду існує певний зв'язок. Крива довгострокових середніх витрат будується на основі кривих короткострокових середніх сукупних витрат . Відображаючи дію закону спадної віддачі, короткострокові мають U - подібну форму. Нижня точка кривої показує ефективний масштаб виробництва для підприємства з заданою технологією. Якщо фірма буде нарощувати обсяг випуску за межі цієї точки за незмінної технології, середні сукупні витрати почнуть зростати, ефективність виробництва втрачається. Тому в умовах стійкого підвищення попиту на продукцію фірмі потрібно змінити технологію і потужності. Витрати на основний капітал відповідно зростуть, а підприємство перейде на нові масштаби виробництва.

За цих умов фірмі необхідно відшукати для кожного технологічного рівня такий обсяг випуску, за якого середні сукупні витрати були б мінімальними.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Крива довгострокових середніх загальних витрат складається з частин короткострокових АТС стосовно кожного розміру підприємства, вона вказує на необмежену кількість можливих розмірів підприємства. Якщо така кількість достатньо велика, крива довгострокових середніх загальних витрат є практично плавною лінією.

ТЕМА 5. Визначення ціни і обсягу виробництва фірмою в різних моделях ринку

Ринкова структура (модель ринку) - це середовище, в якому здійснюється підприємницька діяльність. Залежно від конкурентного середовища (умов вступу на ринок, контролю над ціною, кількості фірм-конкурентів) розрізняють чотири моделі ринку: чиста (досконала конкуренція), монополістична конкуренція, олігополія та чиста монополія. Їх характерні ознаки подано у таблиці 1.

Таблиця 1

Загальна характеристика ринкових структур

Характерні ознаки	Структури ринку
	Чиста конкуренція	Монополістична конкуренція	Олігополія	Чиста монополія
Кількість та розміри фірм	Дуже багато дрібних	Багато	Декілька великих	Одна
Тип продукту	Однорідний, стандартизований	Диференційований	Стандартизований або диференційований	Унікальний
Контроль над ціною	Відсутній	Деякий	Обмежений взаємозалежністю, значний при таємній змові	Значний, або повний
Умови входження в галузь	Легкі	Відносно легкі	Серйозні перешкоди	Входження заблоковане
Доступність інформації	Однакова	Деякі обмеження
Нецінова конкуренція	Відсутня	Значний наголос на рекламу, торгові знаки, марки і т.д.	Дуже типова, особливо при диференціації продукту	Реклама зв'язку фірми з суспільними організаціями
Приклад	Сільське господарство	Виробництво одягу, взуття	Виробництво автомобілів, сталі	Місцеві підприємства комунальних послуг

Чисту конкуренцію та чисту монополію називають ідеальними ринковими структурами, а олігополію та монополістичну конкуренцію - реальними. Роль ідеальних та реальних ринкових структур є різною. Перевагою ідеальних моделей ринку є можливість чітко визначити систему обмежень на шляху до максимізації прибутку, можна врахувати всі варіанти виробництва продукції порівняно з рівнем цін і встановити оптимальний варіант.

Основними методами визначення максимального прибутку фірми є:

Порівняння загального доходу і загальних витрат.

Порівняння граничного доходу і граничних витрат (MR=MC). Це рівняння називають правилом визначення обсягу виробництва.

В умовах ринку досконалої конкуренції MR=P, то для конкурентної фірми загальне правило максимізації прибутку означає вибір такого обсягу випуску, за якого граничні витрати рівні ціні: MC=P.

Монопольна влада - це можливість монополіста встановлювати ціну на свій товар, змінюючи обсяг його продажу. Ця влада визначається трьома факторами: еластичністю ринкового попиту, кількістю продавців та взаємодією між фірмами. Ступінь монопольної влади вимірюється індексом Лернера:

L = (P-MC)/ Р = - 1/ Ed,

де Ed - еластичність попиту фірми, Р - ціна, МС - граничні витрати.

Значення індексу Лернера перебуває в межах між нулем та одиницею. Більше значення L означає вищий ступінь монопольної влади.

Монопсонія - це ринок з єдиним покупцем. Монопсоніст максимізує свій прибуток, купуючи таку кількість товару, за якої його граничні витрати дорівнюють його граничній цінності.

Монопсонічна влада - це можливість покупця придбати товар за ціною, нижчою від граничної цінності товару для нього. Ступінь монопсонічної влади залежить від еластичності ринкової пропозиції, кількості покупців та взаємодії між фірмами.

Концентрація ринку - це ступінь домінування на ринку однієї або кількох великих фірм. Для виміру ступеня концентрації ринку використовують кілька показників. Найвідомішими серед них є коефіцієнт концентрації та індекс Герфіндаля.

Індекс Герфіндаля обчислюють через піднесення до квадрата відсоткової частки кожної з фірм та сумування отриманих результатів.

ТЕМА 6. ВИРОБНИЦТВО І ПОПИТ НА ВИРОБНИЧІ РЕСУРСИ

Необхідні для виробництва ресурси фірми купують на специфічних ринках, які називаються ринками факторів виробництва або ресурсів. Ринки ресурсів, як і всі інші, регулюються попитом і пропозицією. Попит на будь-який ресурс є похідним від продукту, який виготовляють за його допомогою. Попит на ресурси залежить від: попиту на готову продукцію; технології, яку фірма обирає для виробництва продукції; співвідношення продуктивності і ціни ресурсу.

Граничний продукт у грошовому виразі, або гранична дохідність ресурсу (МRР) - це приріст загального виторгу внаслідок використання кожної додаткової одиниці змінного вхідного фактора.

Граничнині витрати на ресурси (МRС) - це витрати на придбання кожної додаткової одиниці ресурсу.

Правило використання ресурсів: фірма буде мати прибуток при застосуванні додаткових одиниць ресурсу до тієї точки, в якій граничний продукт у грошовому виразі цього ресурсу дорівнює граничним витратам на ресурс, тобто МRР = МRС.

В умовах досконалої конкуренції крива МRР є кривою попиту на ресурс. Положення цієї кривої залежить від граничної продуктивності ресурсу і ціни продукту. Крива попиту на ресурс переміщуватиметься внаслідок змін у попиті на продукт, змін продуктивності ресурсу і змін у цінах інших ресурсів.

Еластичність попиту на ресурс буде тим нижчою, чим швидше зменшується граничний продукт; менша кількість замінників; нижча еластичність попиту на продукт; менший відсоток загальних витрат, що припадає на ресурс.

Пропозиція виробничих ресурсів на ринку залежить від рішень їх власників. Якщо ціна ресурсу вища від альтернативних витрат, то ресурси продаються на ринку.

У пошуку оптимальної комбінації вхідних ресурсів фірми повинні розв'язати дві взаємопов'язані проблеми: знайти таке співвідношення вхідних ресурсів, яке дозволило б виробляти заданий обсяг продукції з найменшими витратами; знайти таке співвідношення ресурсів, яке дозволило б одержати максимальний прибуток.

Правило мінімізації витрат: мінімальні витрати на будь-який обсяг фірма забезпечує за такого співвідношення ресурсів, для якого відношення граничних продуктивностей ресурсів до їхніх цін є однаковим для всіх видів ресурсів:

MPL/PL = MPK/PK = … = MPN/PN.

Існує багато рівнів виробництва, для яких можна мінімізувати витрати, але лише один з них дозволяє максимізувати прибуток.

Правило оптимального використання ресурсів:

MRPL = PL; MRPK = PK; … MRPN = PN.

У загальному вигляді це правило називається правилом оптимального співвідношення ресурсів:

.

За цієї умови фірма досягає максимально можливої величини прибутку з мінімальними витратами.

Ринок праці - це сфера взаємовідносин продавців і покупців трудових послуг. Заробітна плата - це ціна, яку виплачують за одиницю часу послуг праці. На конкурентному ринку рівноважна ставка заробітної плати та рівень зайнятості визначаються у точці перетину кривих попиту і пропозиції.

Економічна рента - це ціна, яку платять за використання землі та інших природних ресурсів, сукупна пропозиція яких незмінна. Диференціація у розмірі земельної ренти пояснюється відмінностями у продуктивності земельних ділянок, що зумовлено їх родючістю, кліматичними умовами та місцем розташування.

Орендна плата - це платіж, який орендар вносить власнику землі за користування земельною ділянкою. Ціна землі як форма доходу є похідною від величини ренти, що є ціною за право на тимчасове використання природних ресурсів. Ціна землі залежить від поточної вартості її граничного продукту і від вартості її граничного продукту у майбутньому. Це означає, що ціна землі є дисконтованою поточною ціною ренти.

Отже, ціна землі визначається за формулою:

Цз=(Р/БВ)*100 %,

де Р - рента; БВ - банківський відсоток.

Норма процентної ставки - це та сума грошей, яку треба заплатити із кожної позиченої грошової одиниці.

Рівноважна процентна ставка впливає на рівень інвестицій і допомагає розподіляти фінансовий та фізичний капітал між конкретними фірмами й галузями. Реальна процентна ставка є основою при ухваленні інвестиційних рішень.

Прибуток - це винагорода підприємця за його організаційні здібності, управління виробництвом, інновації і ризиковий характер діяльності.

Бухгалтерський прибуток - це різниця між валовим доходом, отриманим від реалізації товарів і послуг, і сумою бухгалтерських (явних) витрат на виробництво і реалізацію цих товарів і послуг.

Економічний прибуток - це різниця між валовим доходом і сумою усіх економічних (явних і неявних) витрат виробництва.

Нормальний прибуток - це мінімальний дохід, який дає можливість підприємцю здійснювати виробництво без збитків і залишитися в галузі.

Балансовий прибуток - прибуток, одержаний за всіма видами господарської діяльності фірми.

Чистий прибуток - це та частина прибутку, що залишається після сплати обов'язкових платежів. Чистий прибуток є джерелом розширення і розвитку виробництва, поповнення страхових і резервних фондів, виплати дивідендів за акціями та процентів за облігаціями, задоволення соціальних потреб і стимулювання праці працівників.

Нерозподілений прибуток залишається в розпорядженні підприємства і використовується для інвестування виробництва, тобто є джерелом розширення, вдосконалення, оновлення виробництва.

Тема 7. Національний продукт

Проаналізувати результати суспільного відтворення дає змогу система національних рахунків (СНР), згідно з якою основним показником національного продукту є: валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний дохід (ВНД), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), використовуваний дохід (ВД).

Валовий внутрішній продукт (ВВП) - сума вартості кінцевих товарів і послуг вироблених на території певної країни протягом певного періоду часу, здебільшого року.

Кінцеві продукти - це ті продукти, що остаточно покинули сферу виробництва і призначені для кінцевого споживання.

При визначенні ВВП не враховують вартість проміжного продукту. Проміжний продукт - це той продукт, який підлягає подальшій обробці, переробці чи перепродажу.

При визначенні ВВП не враховують вартість реалізації потриманих речей та операції з цінними паперами. ВВП є дуже важливим показником функціонування національної економіки. Проте він не враховує результатів економічної діяльності у тіньовому секторі економіки. За різними джерелами в тіньовій економіці України виробляється біля 50% усієї продукції. У ВВП не враховується обсяг продукції, виробленої домогосподарствами для власного споживання. Це дає підстави для висновку про те, що величина ВВП є заниженою.

З метою уникнення подвійного рахунку ВВП можна визначати як суму доданої вартості одержаної на всіх стадіях виробництва. Додана вартість - це різниця між виторгом фірми і сумою загальних витрат виробництва.

Крім вказаного методу визначення ВВП є ще два підходи:

1. Видатковий підхід, згідно з яким ВВП визначається як сума видатків на купівлю кінцевих товарів і послуг.

ВВП=С+І+G+Xn, де

С - видатки домогосподарств на споживчі товари,

І - інвестиційні витрати фірм,

G - витрати держави на купівлю товарів і послуг,

Xn - витрати іноземців на купівлю товарів і послуг, тобто чистий експорт. Це величина, на яку видатки іноземців на вітчизняні товари і послуги перевищують витрати вітчизняних споживачів на закупівлю імпортних товарів, тобто різниця між експортом і імпортом.

2. Дохідний або розподільчий підхід, згідно з яким ВВП є сумою доходів одержаних вітчизняними постачальниками ресурсів та інших платежів (амортизації та інших непрямих податків на бізнес).

ВВП=ЗП+ПЦ+ПБ+РП+А+НПБ, де

ЗП - заробітна плата найманих працівників;

ПЦ - проценти за кредит, одержані власниками грошового капіталу;

ПБ - прибуток підприємців;

РП - рентні платежі, одержані власниками землі;

А - амортизаційні відрахування;

НПБ - непрямі податки на бізнес.

Розрізняють номінальний і реальний ВВП.

Номінальний ВВП - це ВВП виражений у цінах поточного року.

Реальний ВВП - це номінальний ВВП, скорегований на індекс цін, тобто виражений у цінах базового року.

На основі ВВП визначають ряд інших взаємопов'язаних макроекономічних показників.

Валовий національний дохід (ВНД) - це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених як правило за рік усіма факторами виробництва, що належать резидентам певної країни. ВНД відрізняється від ВВП на величину чистих факторних доходів з-за кордону. Щоб визначити ВНД треба додати до ВВП доходи від вітчизняних факторів виробництва, що використовуються за кордоном і відняти доходи, одержані іноземцями в даній країні.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) визначають як різницю ВВП і суми амортизації. Він вимірює загальний обсяг продукції, який економіка країни загалом може спожити, не погіршуючи своїх виробничих можливостей.

Національний дохід (НД) - визначається як різниця ВНД та амортизації і непрямих податків на бізнес. Це весь дохід, зароблений упродовж року власниками ресурсів, що є резидентами певної держави, незалежно від того, чи ці ресурси використовуються у власній країні чи за кордоном. Це означає, що НД можна вирахувати додаванням усіх факторних доходів - заробітної плати, прибутку, процента і ренти.

Особистий дохід (ОД) - дохід, одержаний домогосподарствами із урахуванням трансфертних платежів до сплати податків.

Трансфертні платежі - ті виплати, які одержує населення із бюджету, незалежно від безпосередньої участі у створенні ВВП (пенсії, стипендії, субсидії тощо).

Використовуваний дохід (ВД) - це особистий дохід за мінусом податків, тобто це та частина особистого доходу, яку використовують домогосподарства на свій власний розсуд. Він поділяється на споживання і на заощадження.

Тема 8. Економічне зростання. СУКУПНИЙ ПОПИТ І СУКУПНА ПРОПОЗИЦІЯ

1.Економічне зростання та його чинники

Економічне зростання являє собою збільшення кількості матеріальних благ і послуг, що виробляється в країні. Це розвиток національної економіки протягом певного періоду, який вимірюється приростом чи темпами приросту валового внутрішнього продукту, національного доходу, або темпами приросту цих показників у розрахунку на душу населення. Показники абсолютного приросту використовують для оцінювання темпів зростання економічного потенціалу країни, а приріст на душу населення - для аналізу динаміки добробуту населення країни та порівняння рівнів життя в різних країнах.

Збільшення суспільного виробництва зумовлене зростанням потреб людей або збільшенням їх кількості.

В залежності від чинників, що зумовлюють зростання суспільного виробництва, розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи економічного зростання.

Екстенсивний тип економічного зростання досягається шляхом залучення додаткової кількості виробничих ресурсів за їхнього незмінного технічного рівня. За таких умов обсяг ВВП зростає за рахунок збільшення чисельності працівників, обсягу капіталовкладень, сировини, ресурсів, продовження тривалості робочого часу та за незмінної ефективності виробництва.

При інтенсивному типі економічного зростання збільшення обсягів виробництва забезпечується шляхом впровадження новітніх технологій, раціонального використання ресурсів, удосконалення організації виробництва, тобто за рахунок підвищення продуктивності праці та ефективного використання усіх ресурсів.

2. Сукупний попит і його складові

Сукупний попит (АD) є сумою, або сукупною величиною обсягу продукції, яку готові і можуть купити всі споживачі за певного рівня цін та інших однакових умов. Це заплановані видатки в усіх секторах економіки: у споживанні (С), приватних внутрішніх інвестиціях (І), урядових закупівлях товарів і послуг (G) та чистому експорті (Nx).

Споживання визначається переважно використовуваним доходом. Аналіз сукупного попиту зосереджується насамперед на детермінантах реального споживання (тобто номінального споживання, поділеного на відповідний індекс споживчих цін).

Інвестиції залежать від обсягів виробництва, витрат на капітал, що визначається податковою політикою, процентними ставками та іншими фінансовими умовами. Основним каналом, через який економічна політика може впливати на обсяг інвестицій, є монетарна політика.

Урядові видатки прямо визначають урядовими рішеннями.

Чистий експорт - різниця між експортом та імпортом. Імпорт (М) визначається внутрішнім доходом країни та обсягом виробництва, відношенням внутрішніх цін до зовнішніх і обмінним курсом валюти. Експорт (X), що є імпортом інших країн, визначається доходами та обсягами виробництва в інших країнах.

Отже, сукупний попит може бути виражений такою тотожністю:

АD=С+І+G+Nx.

Сукупний попит має грошову форму. Якщо пропозиція грошей не змінюється, то між рівнем цін і реальним обсягом національного виробництва існує така залежність: чим нижчим буде рівень цін, тим, за інших однакових умов, більшу частину реального обсягу виробництва запрагнуть придбати споживачі всередині країни і чужоземці. i, навпаки, у разі зростання рівня цін закупівлі обсягу національного продукту зменшуватимуться.

Різні комбінації рівня цін (Р) і реального обсягу виробництва (Q) за умови незмінної пропозиції грошей ілюструє крива сукупного попиту, показана на рис. 1.

Рис.1. Крива сукупного попиту

Крива АD є спадною, оскільки зростання цін (Р) скорочує реальні запаси грошових засобів (M/P), де М - пропозиція грошей.

Отже, попит на товари і послуги скорочується. Цим пояснюється обернена залежність між АD і рівнем цін (якщо пропозиція грошей не змінюється).