Предмет та завдання економіки. Сутність і еволюція грошей. Роль держави і економічному кругообігу

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. ПЕ, МАЕ, МІЕ як складові економічної теорії

Економічне життя суспільства складне і суперечливе. Воно являє собою багатогранну і багаторівневу структуру. Пізнати його не спроможна лише якась одна економічна дисципліна. Тому ця особлива сфера життєдіяльності людей - економіка - є об'єктом вивчення відповідної системи економічних наук.

Економічна теорія -- це наука, що вивчає закони розвитку економічних систем, які виникають з приводу виробництва і привласнення товарів і послуг в усіх сферах суспільного відтворення, а також ті аспекти еволюції національної свідомості, духу народу, його культури, психології, моралі та поведінки, що впливають на прогрес економіка.

Політична економія, мікроекономіка і макроекономіка, які входять до теоретичного блоку системи економічних наук, включені до никлу фундаментальних дисциплін як складові нормативної частини змісту освіти.

Об'єктом вивчення всіх економічних дисциплін є економіка в цілому, предмет вивчення, тобто коло проблем, які розглядає та чи інша економічна наука, різний.

Політична економія вивчає виробничі відносини в їх єдності та взаємодії з організаційно-економічними відносинами і продуктивними силами. Політекономія досліджує закони, які керують виробництвом, розподілом, обміном і споживанням житгєвих благ, та розробляє методологічні основи механізму їх використання суспільством з метою підвищення ефективності виробництва і зростання добробуту людей.

Але економічні (виробничі) відносини не існують самі по собі, вони виявляються лише через діяльність і поведінку економічних суб'єктів, перш за все фірм і домогосподарств. Це -- предмет мі- кроекономіки.

У центрі уваги мікроекономіки перебуває поведінка споживача і виробника та її опгимізація, ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за альтернативного їх використання, часткова і загальна рівновага тощо.

Нарешті, внаслідок взаємодії фірм, домогосподарств і держави створюється і відповідним чином розподіляється валовий внутрішній продукт (ВВП), який є головним економічним об'єктом, і економіка функціонує як ціле. Саме це вивчає макроекономіка.

Співвідношення політичної економії, мікроекономіки і макроскономіки має рефлективний характер. Як не існує економічних відносин, які б виявлялися поза діяльністю економічних суб'єктів і не були складовою економічної системи, так не існує політичної економії, яка б не враховувала мікро- і макропроцеси. Таке можна сказати про кожну зі складових економічної теорії.

Водночас політекономія не може обійтися без мікрорікневого та макрорівневого аналізу економічних процесів, особливо у відтворювальній сфері, або ігнорувати сучасні досягнення мікро- і макроекономіки щодо залежностей між економічними процесами та явищами.

Однак не слід забувати й про те, що мікроекономіка і макро- економіка-- це самостійні теоретичні економічні дисципліни, які вивчають насамперед функціональні залежності між економічними процесами та явищами на відповідних рівнях, проблеми ефективності виробництва, оптимізації прибутку тощо. Всі складові економічної теорії не просто фіксують економічні явища і процеси, а намагаються зрозуміти їх сутність, виявити закони функціонування і розвитку.

2. Місце політичної економії в ситемі економічних наук

Політична економія є фундаментальною частиною економічної теорії. Вона розкриває сутнічть економічних категорій, законів, закономірностей функціонування і розвитку економічних систем у різні історичні епохи.

3. Методи економічних досліджень

Метод -це є щлях дослідження предмета наук

ПЕ використовує як загальнонаукові, так і спецефічні методи дослідження. Розглянимо детально кожний з них:

1) Діалектичний метод(заг наук), основа якого заклали давньогрецьки мислителі і розвинув Гегель. Він грунтується на принципах, що усі явища та процеси постійно розвиваються і змінюються, розвиток будь якого явища іде від простого до складного, рушійною силою розвитку, що зумовлює перехід від простого до складного, є єдність та боротьба протилежностей. Діалектичний метод передбачає застосування методу наукової абстракції.

2) метод наукової абстракції(спец) полягає у звільнені уявлень про предмет дослідження від всього випадкового, одиничного, тимчасового та у виявлені в ньому сутєвого, постійного, типового. Результат методу - теор абстракції, наукові поняття, категорії ек закони.

3) аналіз і синтез(спеціальн). Аналіз являє собою процес розкладання цілого на окремі частини, а синтез - поєднання різних елементів в єдине ціле. Аналіз дає можливість вивчити окремі боки субєкта, зоробити ряд наукових абстракцій, виявити певні поняття. Наступне поєднання їх пад час синтезу призводить до більш глибокої сутності цілого. Аналіз і синтез взаємоповязані, взаємодоповнюючі і складають разом один з найпошириніших методв дослідження.

4) Стаститичний метод(спец) - застосовується практичною діяльністю що до управління економікою. Використовує обтимальні дані статистики у кількісному аспекті, досліджує масові явища, виявляє тенденції розвитку.

5) економічне моделювання(спец) - зпрощена картира реальності, абстракція, узагальнення ек дійсності. Дозволяє не лише краще зрозуміти механізм фінансування сучасної ек, а й передбачити стан її в майбутньому

6) експерементальний метод передбачає активне втручання у перебіг дослідження, що характерезує розвиток НГ вцілому або в окремих ланках, в реальних або в спецц створених умовах. Суть методу в тому, щоб дослідити поведінку конкретного обєкта або процесу під впливом деяких чинників. Використовується для перевірки гіпотез і побудованих теорій.

7) метод індукції і дедукції. Метод індукції означає виведення узагальнеь теоретичних висновків на основі вивчення окремих фактів. Він доповнюється методом дедукції - побудова узагальнюючих теоретичних висновків, і стеність яких перевіряється аналізом явищ, що до яких цей висновок зроблений. Зайтосовується після того, як накопиченно та теоретично обгрунтовано емпірічний матеріал з метою його систематизації, виведення усіх наслідків і узагальнень. Ці два методи взаємоповязані. Також ПЕ використовує і багато інших методів(математ, порівняльний, графічний, поєднання іст і логіч підходів

4. Економ. потреби і виробничі можливості суспільства

Людина здійснює виробництво для задоволення своїх різноманітних потреб, підвищення рівня свого матеріального і соціально-духовного споживання.

Економічні потреби -- це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.

Потреби мають свої закони розвитку, які не збігаються із законами виробництва. Основним законом сфери виробництва є закон обмеженості ресурсів, а фундаментальним законом сфери особистого споживання -- закон неухильного зростання потреб суспільства, які виробництво має задовольнити.

Особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, -- обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку -- закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва. Ці закони взаємопов'язані і характеризують дві сторони соціально-економічного прогресу: 1) неухильний розвиток людини з її зростаючими потребами; 2) підвищення ефективності виробничих ресурсів за послідовного нарощування обсягу відтворюваних ресурсів та їх якісних показників (продуктивності, корисності тощо).

Виробничі фактори, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають підґрунтям для виникнення нових потреб. Поява нових благ спочатку має обмежений характер, а згодом вони стають суспільною потребою. Оскільки зразу виробництво неспроможне задовольнити нові потреби в нових благах, то між попитом на них і пропонуванням виникає суперечність. Остання може бути використана для розвитку виробництва шляхом економічного стимулювання (підвищення рівня цін, додатковим прибутком і т. ін.). Проте слід пам'ятати, що поза потребами неможливе й саме виробництво. А забезпечення умов для безперервного розвитку потреб є рушійною силою розвитку суспільного виробництва.

5. Суспільне виробництво та його основні фактори. Продукт виробництва

Суспільне виробництво являє собою взаємодію трьох основних факторів: робочої сили, або, як її часто називають, праці, засобів виробництва і землі. У ринковій економіці сформувався ще один фактор -- підприємницький талант.

Робоча сила -- це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці. Праця представлена інтелектуальною або фізичною діяльністю, спрямованою на виготовлення благ і надання послуг. Сукупність здібностей особи, зумовлена освітою, професіональним навчанням, придбаними навичками, здоров'ям, створює людський капітал. Чим кваліфікованішою є праця людини, тим вищим є її капітал, а відповідно, і дохід на цей капітал -- оплата праці.

Засоби виробництва -- це створені у процесі виробництва всі види засобів праці і предметів праці.

Засоби праці -- це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмети праці. Фізичні, хімічні, біологічні властивості таких речей використовуються для створення необхідних людині продуктів.

Предмети праці -- це матеріали, що підлягають обробці. Їх поділяють на два види: 1) речовина, вперше відокремлена людиною від природи для перетворення на продукт, наприклад, вугілля і руда, боксити і пісок тощо; 2) предмети праці, що пройшли раніше певну обробку, тобто сировина, наприклад, залізна руда та вугілля в доменному виробництві, прядиво на ткацькій фабриці.

Разом засоби і предмети праці становлять засоби виробництва, без яких процес виробництва неможливий.

Новим людським фактором, що сформувався в ринковій економіці, є підприємницька діяльність. Вона передбачає використання ініціативи, новаторства і ризику в організації виробництва. Ключовим елементом підприємницької діяльності є підприємницька здібність -- особливий вид людського капіталу, представлений діяльністю щодо координації і комбінування всіх інших факторів виробництва з метою створення благ і надання послуг. Підприємницька діяльність за масштабами і результатами прирівнюється до затрат висококваліфікованої праці. Люди праці і підприємці являють собою людський (суб'єктивний) ресурс виробництва.

Виробництво не можна уявляти як механічне поєднання його основних елементів: робочої сили, землі і засобів виробництва. Вони утворюють складну систему в її взаємозв'язку. А всяка цілісна система якісно відрізняється від простої суми її елементів. З розвитком суспільства вдосконалюються і фактори виробництва, збільшується їх кількість

Результатом виробництва є різноманітна, але потрібна суспільству продукція. У процесі виробництва часто його окрема структурна ланка не доводить предмет до форми, готової до споживання її людиною, а лише готує його для наступної обробки.

Кінцевими продуктами вважаються такі товари і послуги, які використовуються для кінцевого користування, а не для подальшої обробки чи перепродажу. Всі інші продукти праці, які підлягають подальшій обробці або ще мають бути доставлені до споживача, є проміжними продуктами. Усі кінцеві продукти, виготовлені суспільством за певний час, утворюють валовий внутрішній продукт. Він є однією з провідних форм суспільного продукту.

6. Економічна система: сутність та структурні елементи

Економічна система - це сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності.

Структурні ланки, що утворюють різноманітні економічні системи, за своїм змістом неоднорідні. Вони поєднують у собі загальні та специфічні, основні та похідні, нові, що народжуються, та відмираючі старі, перехідні та проміжні економічні форми, кожна з яких функціонує на основі спільної для всієї системи і разом з тим власної логіки розвитку. Цим визначається необхідність структурної диференціації складових ланок економічної системи суспільства, без якої неможливо пізнати об'єктивні закони та принципи її функціонування.

Будь-яка економічна система характеризується ієрархічністю, прагне набути стану цілісності та органічності.

Економічна система має 3 основні ланки, підсистеми: економічну структуру продуктивних сил суспільства, систему економічних відносин і механізм господарювання.

Продуктивні сили - це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини - являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів.

Механізм господарювання - узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини і являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів.

Специфіка економічної системи суспільства визначається соціально-економічними виробничими відносинами, які мають складну і багатогранну структуру, що грунтується на відносинах власності.

Важливим питанням є класифікація економічних систем. Її класифікація залежить від різних критеріїв, головними з них є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності.

7. Типи і еволюція економічних систем

В ек-чній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма влвсності, технологічний спосіб вир-ва, спосіб управління і коорднинації економічної діяльності тощо. Поширеною є класифікація економічних систем за технологічним способом вир-ва, рівнем розвитку продуктивних сил. Розрізняють доіндустріальне суспільство - економічну с-му, в якій домінує ручна праця; індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця; постіндустріальне суспільство, що грунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп'ютерною інформацією.

Ринкова ек-ка - різноманітність форм власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм гсподарювання, матуріальне стимулювання, вільне ціноутворення, регулююча економічна роль держави, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощо.

Адміністративно-командна с-ма заснована на пануванні державної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв'язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу тощо.

Змішана економічна с-ма - різноманітність форм власності та господорювання, якісні зрушення у відносинах приватної власності, конкурентний механізм, значна економічна роль держави, прогнозування соц-економічних процесів. Огбов'язковими особливостями змішаної ек-ки є її високий ек розвиток та соціальна направленість.

Перехідна економічна с-ма характерна для країн, які звільнились від недоліків адміністративно-командної системи. В таких умовах трансформаційні проецси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими соц- ек-чними потрясіннями, кризовими явищами.

8. Відносини власності в економічних системах

Субєктами власності є фіз або Юр особи, що вступають у відносини власності, а обєктами - все те, що можна привласнити або відчужити

Розглянимо детально структуру відносин власності в окремих суспільствах.

1)Аграрне - Домінуючий ресерс- земля, права власності - право володіння, використання, розпорядження, форми власності - приватна і державна, внутрішнся структура відносин власності: домінування відносин володіння.

2) Індустріальне - домінуючий ресурс - капітал, права властності - весь пучок прав власності, форми власності на першому етапі - приватна, а зараз - і приватна і державна, і колективна, внутрішня струтура форми власності на першому етапі - домінували відносини відчуження і привласнення, на другому - акціонерна власність.

3) постіндустріальне : домінуючий ресурс - знання, права власності - подальше розщеплення, комбінування та спеціалізація прав властності, форми властності - розширення різноманітністі форм власності, внутрішня структура відносин власності - відносини всекористування.

Форма власності - конкурентне явище, що знаходитья на поверхні та поєднує в собі ек та юр аспекти на основі якого небуть критерія ( найпоширеніший - по субєктах ). Розглянимо форми власності та господарювання, характерні для етапу розвиненої ринк ек : приватна, ( індивідуально трудова, з найманою працею), державна ( загально державна, муніцепальна), колективна (картерська, акціонерна, кооперативна, громадських організаціій).

В Україні існують форми підприємств. Що засновані на колективній власності: ТОВ, ТДВ...

ТОВ - товариство з обмеж відповідальністю( відповідальність по забовязанням підприємства обмежується внесками засновників в статутний фонд)

ТДВ - товариство з додатковою відповідальністю (відповідальність по забовязанях підприємствах включає не лише внески в статутний фонд, а й додаткові кошти, що фіксуються в юр документах підприємства.

Ще одним видом є командитні товариства що обєднують участників ТОВ і ТДВ.

Акціонерні підприємства - закриті і відкриті акціонерні товариства.

9. Форми організації суспільного виробництва

Форма сусп в-ва - певний спосіб організації госп діяльності. Існує 2 форми: натуральна і товарна. Натуральне господарство - тип організації в-ва коли люди виробляють продукти для задоволення власних потреб, коли продукти не набувають товарної форми. Основними рисами натур госп є : 1) замкнутість ек дяльності, коли кожна госп одиниця відокремлена, спирається на власні ресурси, забеспечує себе всім необхідним для життя, основано на ручній праці, примітивних засобах в-ва. притаманне просте відтворення. 2) відсутність обміну, тобто продукти розподіляються між учасниками господарства. 3) натуральне господарство виступає основною формою сусп в-ва в аграгному доіндустріальному сусп. 4) домашня промисловість і СГ є економічними основами натур госп.( ковальське гончарне столярське в-во)

Товарне в-во - форма організ сусп госп, коли продукти воробляються не доя власного споживання виробниками, а для обмінута продажу на ринку. Воно виникло на базі натоурального, існує біля 7 тис років.

Субєктами товарного виробництва є товаровиробник і покупец, а Обєктами виступає все те що виробляється на ринок.

Розглянимо умови виникнення цієї форми :

1)сусп поділ праці - спеціалізація виробників на виготовлені певних продуктів або на певних видах діяльності. Протягом історії відбулоя 2 таких поділи: а) відокремлення землеробства від твариництва б)відокремлення ремесла від СГ. Ремесло - дрібне в-во, яке засноване на особистій праці виробника і ручному інструменті. Саме ремесло сприяло виготовленю продуктів для обміну

2)ек відокремленіть виробників, основою якої є приватна власність (товаро виробник сам вирішує що, як, скільки, з ким, на я ких умовах виробляти і обмінюватись).

Основними рисами товарного в-ва є 1) основою виступають різні відокремлені госп одиниці, що мають певну спеціалізацію 2) приватна власніть на засоби в-ва 3) обмін товарами 4) наявність ринку, що підпорядковує все. Поява законів ринку: вартість, попит і пропозиція, грошовий обмін, конкуренція. Існують такі різновиди тов вир-ва, як просте та розширене (капіталістичне). Друге є більш автоматизоване, виробник відокремлений від засобів вирва, купівля і продаж робочої сили і метою такого виробництва є одержання собливо високих прибутків власниками виробництва.

10. Товарна форма організації суспільного виробництва

Товарне в-во - форма організ сусп госп, коли продукти воробляються не доя власного споживання виробниками, а для обмінута продажу на ринку. Воно виникло на базі натоурального, існує біля 7 тис років.

Субєктами товарного виробництва є товаровиробник і покупец, а Обєктами виступає все те що виробляється на ринок.

Розглянимо умови виникнення цієї форми :

1)сусп поділ праці - спеціалізація виробників на виготовлені певних продуктів або на певних видах діяльності. Протягом історії відбулоя 2 таких поділи: а) відокремлення землеробства від твариництва б)відокремлення ремесла від СГ. Ремесло - дрібне в-во, яке засноване на особистій праці виробника і ручному інструменті. Саме ремесло сприяло виготовленю продуктів для обміну

2)ек відокремленіть виробників, основою якої є приватна власність (товаро виробник сам вирішує що, як, скільки, з ким, на я ких умовах виробляти і обмінюватись).

Основними рисами товарного в-ва є 1) основою виступають різні відокремлені госп одиниці, що мають певну спеціалізацію 2) приватна власніть на засоби в-ва 3) обмін товарами 4) наявність ринку, що підпорядковує все. Поява законів ринку: вартість, попит і пропозиція, грошовий обмін, конкуренція. Існують такі різновиди тов вир-ва, як просте та розширене (капіталістичне). Друге є більш автоматизоване, виробник відокремлений від засобів вирва, купівля і продаж робочої сили і метою такого виробництва є одержання собливо високих прибутків власниками виробництва.

11. Сутність і еволюція грошей

Гроші - це специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента.

Гроші об'єктивно з'явилися як результат розвитку товарного обміну. Сусп. розподіл праці породив потребу в обміні продуктами праці, які, таким чином, ставали товарами. Обмін відбувався пза формулою Т1 - Т2. Одночасно виникала економічна задача: як і в яких співвідношеннях можна поміняти свої тов. Обмін однієї корисної речі відбувався випадково і одноразово, тобто 1 шкура=1 кг солі=1сокира. Пізніше тов. стали виготовлятись в великій кількості. Власник якогось тов. міг виміняти його на декілька інших корисних продуктів, кожен з яких служив йому еквівалентом, тобто: 2 сокири=3 шкури=10 кг солі. Але, в цьому випадку, одна річ безпосередньо обмінювалась на інше благо, що не завжди задовольняло покупців. Тобто ймовірність знайти потрібний товар з першого разу була дуже незначною, часто випадковою. Якщо ж власники таких тов. і знаходили один одного, обмін теж міг не відбутися у зв'язку з невідповідністю кількості чи якості наявного тов. потребам іншої сторони. Це суперечливість натурального обміну обмежувала розвиток вир-ва, робила його надто ризиковим. Коли вир-во і обмін тов. стали регулярними, то в кожній країні і в великих промислових районах з'явились на місцевих ринках загальні еквіваленти - найбільш ходові товари,які поступово перетворювалися в засоби обміну, тобто набували грошових якостей. Акт обміну перетворювався на купівлю-продаж. Спочатку товарними Г ставали предмети першої необхідності, напр. у греків і арабів - худоба, у слов'ян - хутро. Але, з розвитком торгівлі, з'явилась потреба в признаному всіма еквіваленті - Г. Для виконання ролі Г найбільше підійшло золото(срібло) - благородний метал, який має здатність до тривалого зберігання, портативність, подільність, наявність в достатній кількості для обміну, велику вартість.

Так, Г - особливий тов., який став загальним еквівалентом. Т.я. Г (золото, срібло) є загальнопризнаним втіленням вартості, то вони стали виступати в ролі свого роду етолона - ними вимірюють вартість всіх товарів. З появою Г простий товарообмін був замінений обігом, який має формулу Т1 - Г - Т2. З розвитком тов. відносин, з'явились нові форми Г: паперові, депозитні, електронні.

Економічна сутність Г і роль Г проявляється в їх функціях, тобто в конкретному призначенні їх в екон. - міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження, світових Г.

12. Грошовий обіг та його закони

Виконуючи функцію засобу обігу, гроші безперервно переміщуються від одного суб'єкта економіки до іншого. Такий рух грошей прямо чи опосередковано обслуговує купівлю-продаж товарів і послуг, тобто реалізацію створеного суспільного продукту.

Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом.

Між процесами реалізації суспільного продукту та грошовим обігом існує внутрішній зв'язок, який дістав назву законів грошового обігу. Ці закони визначають кількість грошей, необхідну для реалізації суспільного продукту за різних умов. Так, за умов нерозвинутості кредитних відносин сутність закону грошового обігу полягає в тому, що кількість грошей, які є в обігу, визначається сумою цін усіх товарів і послуг, що підлягають реалізації, поділеною на швидкість обігу грошової одиниці. Цей зв'язок можна виразити формулою:

,

де М_гр -- кількість грошей, які перебувають в обігу; Т -- кількість товарів; Ц -- ціни товарів; Ш -- швидкість обігу грошової одиниці¹.

Грошовий обіг здійснюється в двох формах: наявної і безготівковий.

Готівково-грошове звертання - рух готівки в сфері звертання і виконання ними двох функцій (засобу платежу і засобу звертання). Готівка використовуються: для кругообігу товарів і послуг; для розрахунків не зв'язаних безпосередньо з рухом товарів і послуг, а саме: розрахунків по виплаті заробітної плати, премій, посібників, пенсій і т.д.

Готівково-грошовий обіг включає рух усієї готівково-грошової маси за визначений період між населенням і юридичними особами, між населенням і державними органами, між юридичними особами і державними органами.

Готівково-грошове звертання здійснюється за допомогою різних видів грошей: банкнот, металевих монет, інших кредитних інструментів (векселів, банківських векселів, чеків, кредитних карток). Емісію готівки здійснює ЦБ. Він випускає готівку в звертання і вилучає їх, якщо вони прийшли в непридатність, а також заміняє гроші на нові зразки купюр і монет.

Безготівкове звертання - рух вартості без участі готівки: переміщення коштів по рахунках кредитних установ, залік взаємних вимог.

Безготівкове звертання здійснюється за допомогою чеків, векселів, кредитних карток і інших кредитних інструментів.

Безготівковий грошовий обіг охоплює розрахунки між: підприємствами, установами, організаціями різних форм власності, мають рахунок в кредитних установах; юридичними особами і кредитними установами по одержанню і поверненню кредиту; юридичними особами і населенням по виплатах зарплати, доходів по цінних паперах; фізичними і юридичними особами зі скарбницею держави по оплаті податків, зборів і ін. обов'язкових платежів.

Залежної від специфічної структури грошей і тих функцій, що вони виконують, діють відповідні закони грошового обігу.

При золотому обігу і тоді, коли грошово-кредитні гроші вільно обмінюються на золото, кількість грошей, необхідних обігу (КГ), залежить від суми цін і швидкості обігу грошової одиниці. Це можна визначити за такою формулою:

КГ=СЦ-К+ПЛ-ВП :О

де СЦ -- сума товарних цін;

К -- сума цін товарів, проданих у кредит;

ПЛ -- сума платежів за борговими зобов'язаннями;

ВП -- сума взаємопогашених безготівкових платежів;

О -- швидкість оборотів грошової одиниці.

Основними елементами грошового обігу виступають: товарна маса, що перебуває в обігу; рівень цін на товари; швидкість обороту грошей. При цьому не рівень цін на товари залежить від кількості грошей в обороті, а навпаки, кількість грошей, що перебуває в обігу, залежить від рівня цін. Крім того, не швидкість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість грошей залежить від швидкості обігу.

При функціонуванні повноцінних грошей в обігу знаходилася лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора тут стихійно збігалася з функцією грошей як засобу нагромадження.

В обігу, крім повноцінних, перебувають і паперово-кредитні грошів що підпорядковуються закону обігу паперових грошей Суть його полягає в тому, що їх кількість у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, необхідних для нормального функціонування товарообігу.

Проте потрібно окремо зазначити, що закони грошового обігу діють по-різному за функціонування повноцінних і неповноцінних грошей. За функціонування повноцінних грошей, вартість яких визначається значними витратами на виготовлення їх матеріального тіла, поява в обігу певного надлишку таких грошей не викличе зміни загального рівня цін (за умови незмінності витрат виробництва на виготовлення як самих грошей, так і товарів). Такі гроші у разі появи їх надлишку в обігу просто тимчасово випадуть з нього, утворюючи скарб для своїх власників. Оскільки повноцінні гроші можуть зберігатись тривалий час без втрати своєї купівельної спроможності, то вони і лежатимуть у запасах до того моменту, коли в обігу не з'явиться дефіцит грошей, який приведе до їх зворотного залучення в обіг. Нагромадження таких повноцінних грошей (а в сучасних умовах золота) отримало назву тезаврації.

Тобто в умовах функціонування повноцінних грошей не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки, кількість грошей, які перебувають в обігу, залежить від рівня цін.

У той самий час перехід до неповноцінних грошей зумовлює зовсім інші наслідки. Оскільки витрати виробництва на виготовлення матеріального тіла неповноцінних грошей є незначними, то випадіння їх з обігу та утворення скарбів з таких грошей за появи їх надлишку не відбувається.

13. Ринок: сутність, функції, умови формування

Ринок -- це обмін, що здійснюється відповідно до законів товарного виробництва і обміну. Сутнісну основу цього обміну становить ціна, що визначається співвідношенням попиту та пропонування.

Свобода взаємодії попиту і пропонування за вільного доступу на ринок покупців і продавців формує ринкову ціну і становить серцевину функціонування ринку.

Сутність ринку розкривається через регулюючу, стимулюючу, розподільну та інтегруючу функції. Конкуренція та механізм формування ринкових цін впливають на рівень витрат виробництва продукції чи надання послуг, тим самим вирівнюються прибутки підприємств, результатом чого є регулювання пропорцій. Крім того, конкурентна боротьба між суб'єктами стимулює їх до раціонального використання економічних ресурсів, тим самим реалізується стимулююча функція ринку. Великий попит на товар чи послугу формують ринкову ціну, де забезпечується високий рівень норми прибутку, унаслідок чого капітали переливаються в певну сферу діяльності. А це означає, що ринок виконує і розподільну функцію. Інтегруюча функція полягає в тому, що ринок через систему попиту та пропонування, об'єднує в єдине ціле взаємодію виробників і споживачів, формуючи відповідні інституції.

У кожній країні формування ринкової економічної системи відрізняється як за економічними формами та способами взаємодії попиту і пропонування, так і за строками зрілості.

Країни Західної Європи першими вступили на ринковий шлях розвитку, тому в них найвищого рівня досяг розвиток елементів інфраструктури ринку. Історичний досвід свідчить, що в країнах з ринковою економікою основною формою власності є приватна, забезпечена свобода підприємництва та вільний рух капіталів і товарів.

Крім того, умовами формування ринку є вільний доступ виробників до економічних ресурсів та інформації, а також функціонування великої кількості фірм, що виробляють однорідну продукцію. Суб'єкти ринкових відносин повинні бути економічно та юридично незалежними, мати свободу вибору покупців, постачальників і вільну систему ціноутворення.

Ринкова організація економіки базується на використанні обмежених ресурсів. Їх ефективне використання є одним з основних завдань ринку. Вирішення його повинно здійснюватись в умовах урахування інтересів усіх суб'єктів ринку. «Невидима рука» ринку А. Сміта якраз і є інструментом поєднання інтересів усіх. Ринкова ціна, що формується під впливом співвідношення попиту і пропонування, є вартісною формою узгодження інтересів виробника і споживача.

14. Класифікація ринків

макроекономіка грошовий капітал попит

Існують різнаманітні ринки: ринок товарів, капіталу, фінансово-кредитний ринок, валютний ринок, ринок трудових ресурсів, ринок інформації тощо. Кожний з перелічених елементів здатний функціонувати в так званому автономному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою в становленні і розвитку. Вже з самих назв цих ринків можна вивести основний принцив класифікації ринків - те, що є головним предметом купівлі-продажу на ринку, і дає йому основну назву.

Ринок предметів споживання - один з найважливіших компонентів товарного ринку. Невід'ємною рисою цивілізованого ринку, свідченням його стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку споживчими товарами та послугами.

Питання нормалізації споживчого ринку сьогодні для багатьох регіонів світу, в тому числі й нашої держави, є надзвичайно актуальним. Проблема збалансованості попиту і пропозиції, споживчого ринку в цілому породжується диспропорціями відповідних підрозділів суспільного виробництва. Ринок предметів споживання повинен мати загальною кількістю приблизно 70% від усіх інших ринків країни.

Ринок засобів виробництва. Загальні проблеми формування цін на ресурси.

Торгівля засобами виробництва - це грандіозний ринок, на якому взаємодіють між собою безпосередні виробники продукції. Усі підприємства органічно зв'язані один з одним як постачальники і споживачі машин, устаткування, сировини, паливних ресурсів. Товари виробничого призначення купуються і продаються звичайно оптом, великими партіями. Оптова торгівля виступає посередником між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами продукції.

Характерна риса ринкової економіки полягає в тому, що кожен покупець і продавець знаходять у цьому безбережному просторі свого партнера, продукція і ціни якого його влаштовують. Це торгівля по прямих договірних зв'язках. За цією схемою ринок засобів виробництва розвивався споконвіку й об'єктивно вів до прогресу у виробництві.

Ринок праці та розподіл трудових ресурсів.

Ринок праці - посередник між роботодавцями та найманими працівниками. Це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного законодавства та саморегулювання. Складовими ринку праці є:

працездатне населення, тобто ті, хто за віком і станом здоров'я здатні працювати у різних сферах суспільного виробництва;

зайняте населення, тобто та його частина, яка постійно виконує роботу на підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. До цієї групи населення не належать особи, які виконують роботу за допомогою власних засобів праці.

Ринок праці включає також ту частину населення, яка тимчасово не працює, але не відкидає надію на це.

Історично склалися два “чистих” варіанти ринку робочої сили і зайнятості. Перший - ринок робочої сили з обмеженим попитом; другий - з обмеженими ресурсами.

15. Інфраструктура ринку

Однією з важливих умов функціонування ринку є наявність добре розвинутої ринкової інфраструктури. Від того, наскільки добре вона розвинута залежить у кінцевому підсумку і ефективність функціонування ринкової економіки. Інфраструктура - сукупність галузей і підприємств, зайнятих обслуговуванням суспільного виробництва. Розрізняють виробничу, соціальну і ринкову(сфери обігу) інфраструктуру. Інфр ринку - це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили.

Функції інфр: здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у держ і приватних структурах; забезпечує фін підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господарських формувань тощо; сприяє матеріально - технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили; створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування і т. ін., що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача.

Елементи інфраструктури ринку: підприємства роздрібної та оптової торгівлі; кредитна система і комерційні банки; емісійна система і емісійні банки; організаційно оформлене посередництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах; аукціони, ярмарки та інші форми організованого позабіржового посередництва; система регулювання зайнятості населення й центри( держ і недерж) сприяння зайнятості (біржі праці); інформаційні технології і засоби ділової комунікації; податкова система і податкові інспекції; система страхування комерційного, господарського ризику і страх( держ і недерж) компанії; спец рекламні агентства, інформац агентства і засоби масової ін форм; торгові палати, інші громадські й добровільні держ- громад обєднання ділових кіл; митна система; проф. Спілки працюючих за наймом; комерційно- виставочні комплекси; система вищої і сер ек освіти ; консультативні (консалтингові ) компанії; аудиторські компанії; громадські і держ - гром фонди, призначені для стимулювання ділової активності; спеціальні зони вільного підприємн ицтва.

16. Попит, пропозиція, їх взаємодія

Ключовими категоріями ринку є попит і пропонування. Попит -- сукупна потреба в товарах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі. Він показує кількість продукту, що може бути куплений за різних можливих цін, якщо всі інші умови обміну залишаються незмінними.

Попит з позиції одного споживача називають індивідуальним.

Величина попиту залежить від таких нецінових чинників: 1) грошові доходи споживачів; 2) кількість споживачів на ринку; 3) ціни на суміжні товари; 4) смаки та уподобання споживачів тощо. Зменшення дії одного або кількох названих чинників веде до зменшення попиту, і навпаки -- зростання впливу зміни чинників веде до збільшення попиту. Діє закон попиту: обсяг продажу товару перебуває в оберненій залежності від його ціни.

Пропонування -- це кількість продукту, що може бути доставлена на ринок для продажу за кожної можливої ціни протягом визначеного проміжку часу. Пропонування означає не тільки кількість товарів для продажу, а й відповідний рівень цін цих товарів. Тобто можна стверджувати, що пропонування -- це ціни, що спонукають виробників пропонувати різну кількість товару. Свобода взаємодії попиту і пропонування за вільного доступу на ринок покупців і продавців формує ринкову ціну і становить серцевину функціонування ринку.

З підвищенням цін відповідно зростає і величина пропонування, зі зниженням -- скорочується також і пропонування. Прямий зв'язок між пропонування і ціною називається законом пропонування. Він просто показує, що виробники хочуть виготовити для продажу більшу кількість свого продукту за високої ціни, але вони не згодні це зробити за низької ціни. Пояснення таке: висока ціна забезпечує вищі прибутки.

17. Домогосподарство як суб'єкти ринкових відносин

Дмогосподарство - особа чи група осіб, що об'днані спільним веденням домогосподарства. Їм належить надзвиичайно важлива роль у системі економічних відносин.

Задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою вир-ва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. Домогосподарства виконують в економіці три основні функції: споживання, постачання (є постачальниками трудових, а також грошових ресурсів, капіталу) та заощадження.

Виникають труднощі з поняттям сумісного проживання, власності, загального доходу, відтворювальних відносин. Поняття “домогосподарство” ні в якому разі не можна ототожнювати з поняттям “сім'я”.

Сім'я - це сукупність осіб, що живуть разом, пов'язаних родинністю та спільним бюджетом.

Термін “домогосподарство” більш чітко прив'язаний до територіальних меж окремої господарської одиниці, включає членів домогосподарства, що не є родичами, і передбачає існування економічних відносин власності в середині домогосподарства та виробничих відносин, якщо вони існують. Важливо уявити домогосподарство як основну одиницю соціального і біологічного відтворення, пов'язану із соціально-економічною макроструктурою.

Отже, домогосподарство - це економічна одиниця, що забезпечує ек-ку факторами вир-ва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Вважається, що воно виступає єдиним економічним суб'єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле.

18. Підпр-во як суб”єкт ринкової ек-ки

Підпр-во - господарська ланка ек-ки, яка виготовляє продукцію, виконує роботи або надає послуги. Кожне підпр-во є юридичною особою та здійснює виробничу, наук-досл, чи комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Підпр-во є дуже важливою ланкою ек с-ми, бо:

- саме на ньому виробляються товари і послуги

- тут зосереджено певну частину прод сил

- тут відбуваеться первинний розподіл новостворе-ного продукту на доходи підприємця, працівника й держави

- тут виникають відносини власності

Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств (суб'єктів господарювання). Їх можна класифікувати за різними критеріями: 1) формами власності; 2) формами організації; 3) розмірами; 4) сферами діяльності.

Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:

індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику;

сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім'ї;

приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили;

колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

державне, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності;

комунальне (муніципальне), засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

спільне, засноване на об'єднанні підприємств різних форм власності;

орендне -- підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам.

Відповідно до форм організації підприємства виступають як:

партнерство, або товариство -- форма організації підприємства, що базується на об'єднанні (пайовому, частковому) майна різних власниківРозрізняють такі види партнерства: повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю); товариство з обмеженою відповідальністю; змішане (командитне) товариство;

асоціації -- об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності (вони не повинні втручатися у виробничу або комерційну діяльність будь-кого з учасників);

корпорації (акціонерні товариства) -- об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових або комерційних інтересів. Вони належать до товариств з обмеженою відповідальністю. Їх особливість полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Особливим видом сучасної корпорації є холдингові компанії, які виступають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств.

консорціуми -- об'єднання промислового та банківського капіталу на певний час для досягнення єдиної мети;

концерни -- об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців.

Крім того, функціонування ринкових відносин пов'язане з виникненням цілого ряду фірм, що обслуговують ринок. Лізингові фірми -- це фірми, що надають кредити орендарю з правом користування певними об'єктами. Найпоширенішими об'єктами лізингу є транспортні засоби, обладнання, технології, ліцензії, «ноу-хау», програмне забезпечення і т. ін. Інноваційні фірми впроваджують винаходи, науково-технічні розробки та послуги, реалізують різні проекти. Венчурні фірми проводять комерційну апробацію науково-технічних розробок. Здебільшого вони виникають у наукомістких галузях економіки і працюють з певним ризиком. Брокерські (маклерські) фірми виступають як посередники в торгівлі товарами та послугами, під час виконання біржових операцій з товарами та цінними паперами, а також фрахтування суден і страхування. Вони можуть надавати додаткові послуги для вивчення ринку, реклами, кредитування тощо. Аудиторські фірми (контори) за замовленням підприємств перевіряють їх фінансово-господарську діяльність, а також видають рекомендації щодо поліпшення справ.

У країнах з ринковою економікою помітна роль в економічному житті належить фінансово-промисловим групам. Вони здійснюють контроль над виробничо-розподільним циклом з одного центру. Це дає можливість сформувати потужні виробничі комплекси, які здатні конкурувати з найбільшими світовими компаніями.

19. Підприємництва, його види та функції

Підприємництво - ініціатива людей в господарській діяльності на свій страх і ризик; П - ініціативна, самостійна господарська діяльність людей, направлена на отримання прибутку шляхом організації та використання ресурсів з метою вир-ва та реалізації товару.

Функції:

ресурсна - реалізується в продуктивному використанні капіталу, трудових та матеріальних, інформаційних ресурсів;

організаторська (орг вир-ва, збуту, реклами);

творча - пошук нових рішень, новаторські ідеї.

принципи:

вільний вибір діяльності;

самостійне прийняття рішень;

розпорядження на свій розсуд одержаними доходами;

вілне наймання робочої сили

певні правові гарантії: юридичний захист, , законодавче забезпечення свободи конкуренції;

Основні форми підпр-в: індивідуальне, колективне, державне. Види за діяльністю: виробниче, комерційне, фінансове, посередницьке, страхове.

20. Витрати виробництва і прибуток

В-во життєвих благ потребує затрат уречевленої та живої праці людей. Є затрати сусп-ва та окремих підп-в. Суспільні затрати становлять вартість

Т:W=C+V+N

С-варт-ть спожитих засобів в-ва; V+N - новостворена варт-ть, яка включає варт-ть необх-го (V) і додат-го (N) продукту. Витрати підп-ва-у що обходиться створ-ня продукту підп-ву: C+V. Це марксистська теорія витрат в-ва.

В країнах з ринковою ек-кою з'ясовується взаємозв'язок витрат в-ва, обсягів в-ва та цін на певний вид товару стосовно окемого Т-виробника. В основі цієї теорії витрат лежить феномен рідкості - обмеженості всіх ресурсів та можливості їх альтерн-го викор-ня. Тут розглядають вмінені витрати - дійсні витрати в-ва, які дорівнюють найвищій корисності благ, які б сусп-во могло отримати, якби по-іншому були викор-ні вир-чі ресурси. Для підп-ва бувають: зовнішні (явні) - пов'язані з придбанням фірмою ресурсів та внутрішні (неявні) - пов'язані з викор-ням факторів в-ва, які є у власності самої фірми.

Існують постійні -витрати, розмір яких залишається постійним, якаб кіль-ть прод-ції не вир-лась (виплата % по позиках, арендна плата) та змінні.

Постійні + змінні = загальні (сукупні) витрати.

Щоб порівняти витрати на в-во продукту з його ціною, неоюхідно підрах-ти витрати на в-во одиниці Т або середні витрати.

Граничні - додаткові витрати, необхідні для приросту випуску якогось Т чи послуги на 1 одиницю. Показують витрати останньої одиниці Т. Пок-к середніх витрат не дає такої інф-ції. Концепція граничних витрат показує величину витрат, які можна контролювати безпосередньо.

Затрати підп-в у грош. формі - це собів-ть прод-ції, яка є мірилом вартості Т. Поділяється на: розрахункову, фактичну, вир-чу та комерційну.

Вир-ча складається з витрат на виготовлення Т і оплату праці упр-кого та допоміжного персоналу та ін. Комерційна включає вир-чу + витрати на реалізацію.

Стр-ра собів-ті:

1). За алементами затрат: сировини і мат-ли; допоміжні мат-ли; паливо; ел-енергія; аморт. відрах-ня ; з/п (основна і додаткова); соц. страх-ня; інше. Визнач-ся на повний обсяг в-ва.

2). За статтями калькуляції - це обчислення собів-ті одиниці прод-ції: всі попередні + затрати на підготовку і освоєння в-ва; на утримання і експлуатацію устатк-ня; на упр-ня цехом, підп-вом; затрати від браку; інші.

Гол. мета підп-цтва - одержання прибутку, як надлишку виручки від реал-ції прод-ції над затратами її в-ва. Але не просто одержати прибуток, а макс-ти його. Макс-ція прибутку залежить від: рівня витрат в-ва та цін на прод-цію. Чим < витрати, тим > прибуток і навпаки. Кількісно приб-к - це різниця між доходом від реал-ції прод-ції та сукуп-ми витратами на її в-во.

Теорії прибутку: 1. Меркантилістів - приб-к виникає в зовн. торгівлі при продажі Т за кордоном за вищими цінами, ніж ті, за які Т куплений. 2. Класична ПЕ (Сміт і Рікардо) вбачає джерело приб-ку у в-ві. 3. За Марксом приб-к - це перетворена форма додатк. варт-ті. 4. Теорія 3-х факторів в-ва (Сей) - участь у створенні варт-ті беруть праця, земля, капітал. А приб-к - це доход від вирор-ня капіталу. 5. Немарксистська ПЕ: приб-к - винагорода за підп-цьку діяль-ть (підп-цький талант, здібності). Але ближчі до істини теорії, які пов'язують приб-к з в-вом та додат-вим продуктом.

Суть приб-ку проявляється через ф-ції: 1) як пок-к оцінки діяль-ті підп-ва; 2) регул-ня розподілу ресурсів між суб'-ми підп-цтва.

Норма приб-ку (рентаб-ть в-ва) - віднош-ня приб-ку до собів-ті прод-ції:

Р'=Р/(C/CT)

де Р-прибуток; C/CT-собів-ть. Рентаб-ть підп-ва - віднош-ня приб-ку до обсягу вир-х фондів: R=P/ВФ.

Приб-к: балансовий - різниця між заг. сумою виручки підп-ця і заг. витратами в-ва за певний період (з нього сплачується под-ток на приб-к). Після сплати цих платежів залишається чистий приб-к.

21. Капітал підприємства його кругообіг

В умовах виробництва, де основним економічним законом є створення додаткової вартості, фактори виробництва, а, отже, і виробничі фонди, набувають форми капіталу (засоби виробництва Ї постійний капітал, затрати на робочу силу Ї змінний капітал). Капітал, обслуговуючи всі стадії виробництва, знаходиться у постійному русі. В економічному розумінні цей рух Ї процес створення, збільшення і реалізації вартості. З точки зору організаційної, рух капіталу Ї це його кругооборот.