Предмет та завдання економіки. Сутність і еволюція грошей. Роль держави і економічному кругообігу

Причому відбувається не просто купівля звичайних товарів за гроші, а авансування вартості в грошовій формі для придбання факторів виробництва, у процесі якого у майбутньому буде вироблена додаткова вартість. Саме це перетворює грошову форму капіталу на продуктивну (І стадія руху капіталу), що відбувається в сфері обігу. Застосування куплених факторів виробництва в процесі виробництва створює ІІ стадію руху капіталу. В процесі виробництва вироблені товари відрізняються від тих товарів, які були придбані підприємцем раніше, на І стадії (засоби виробництва), перш за все натуральною формою, по-друге, за вартістю (бо створюють додаткову вартість). При цьому капітал знову змінює свою продуктивну форму на товарну. Далі товарний капітал знову перетворюється на грошовий. Це ІІІ стадія руху капіталу, яка здійснюється у сфері обігу і виражається формою Т'ЇГ'. Процес руху капіталу, який охоплює три стадії, де він послідовно набуває трьох різних форм, кожна з яких виконує певну функцію, називається кругооборотом капіталу.

І стадія ІІ стадія ІІІ стадія

Обіг Виробництво Обіг

ЗВ В Т'ЇГ' ГЇТ

Грош капітал Продукт-ний капітал Товарний капітал

Основний капітал підприємства Ї це та частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у виробництві й тривалий час зберігає свою споживну вартість, а вартість його переноситься частинами на продукцію, яка виробляється, впродовж усього періоду використання і повертається до свого власника теж по частинах, в міру реалізації готової продукції.

Інакше обертається капітальна вартість, авансована на предмети праці. Вартість придбаної сировини, допоміжних матеріалів і палива входить повністю у вартість товару, що виробляється і при реалізації повністю повертається у грошовій формі до підприємця. Ця частина постійного капіталу набуває форми оборотного капіталу. До оборотного капіталу відноситься і змінний капітал, тобто та частина капіталу, яка авансується на придбання робочої сили.

Отже, оборотний капітал Ї це частина продуктивного капіталу, яка впродовж одного періоду виробництва втрачає свою стару споживну вартість, а її вартість повністю переноситься у вартість товару, що виробляється, і повністю повертаються до свого власника у грошовій формі після реалізації товару.

Поділ капіталу на основний і оборотний властивий лише для продуктивного капіталу. Грошовий і товарний капітали, які функціонують у сфері обігу, такого поділу не мають. В основі поділу капіталу на основний і оборотний лежить спосіб участі різних частин продуктивного капіталу в процесі перенесення вартості. Поділ же капіталу на постійний і змінний в основі своїй має спосіб участі різних частин авансованого капіталу в процесі виробництва додаткової вартості.

22. Позичковий капітал та процент

Позичковий капітал - це грошовий капітал, що надається в позику його власником іншому власник - підприємцю на певний час, на умовах повернення, за плату у вигляді процента. Позичковий капітал у формі грошового обслуговує промисловий і торгівельний капітал, поповнюючи їх грошові ресурси, яких не вистачає. У процесі використання грошей як ресурсу у формі капіталу він виступає як капітал - власність і капітал - функція, що приносить доходи у формі відповідно позичкового процента і підприємницького прибутку. Прибуток на позичковий капітал, який створюється у сфері виробництва, розпадається на 2 частини: 1.на процент, що виступає у формі ціни капіталу, як ресурсу і цю частину отримує капіталіст - вкладник; 2. та на підприємницький прибуток, який отримує капіталіст - функціонер за виробниче використання цього ресурсу.

Відмінність позичкового капіталу від промислового та торгівельного: це капітал - власність, а промисловий і торгівельний капітал - функція; позичковий капітал виступає як капітал - товар; у процесі свого руху він перебуває в одній формі.

Позичковий процент - це вартість послуги, яка надається кредитором позичальнику, у вигляді надання йому за плату певної суми грошей на обумовлений термін. Обчислюється у відсотках до суми кредиту. Рівень % залежить від розміру та забезпечення позики, строків користування, форми кредитування і ступеня кредитних ризиків. Норма процента являє собою відношення річної суми процента до вартості позичкового капіталу. Норма процента в умовах досконалої ринкової конкуренції не може бути вищої від норми прибутку, яка забезпечується використанням позичкового капіталу. Процент як плата за користування позичковим капіталом є його ціною, а тому, як ціна на будь - який товар на ринку, він залежить від попиту і пропозиції на позичковий капітал.

23. Капітал у сфері торгівлі

У результаті суспільного поділу праці торгівля починає відігравати самостійну функцію життєзабезпечення суспільства через надання певних послуг споживчого і виробничого характеру, що потребує певних ресурсів. Це формує торгівлю як самостійну сферу підприємницької діяльності.

Капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, якщо він забезпечує рух продукту від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є обслуговування процесу купівлі і продажу товарів. Торговий капітал історично передує капіталістичному способу виробництва. Торговий капітал мав прогресивне значення в докапіталістичних формаціях. Він був ланкою, що забезпечувала економічний зв'язок між виробниками і споживачами. Торговий капітал розкладав натуральне господарство феодального суспільства, прискорював перетворення натурального господарства в товарне, активно сприяв розвитку ринку. Також концентрував грошові ресурси в руках приватних осіб і цим готував одну з умов виникнення промислового капіталу.

24. Капітал та наймана праця

Значного поширення набув погляд на капітал як на один з виробничих факторів, що поряд з працею, землею приносить доход. Проте є одна цікава особливість - капітал не може виконувати свої ф-ії без допомоги робочої сили, яка на відміну від капіталу не є власністю підприємця.

Наймані працівники можуть бути фактором зростання капіталу. Це криється у характері найманої праці як такої. Її виконують за допомогою засобів вир-ва, які не належать працівникові; цим процесом керує власник засобів вир-ва; результати вир-ва не належать безпосередньому виробникові. Власник засобів вир-ва, наймаючи робітника, на перший погляд, купує його працю, аое це не так, оскільки працб як таку купити не можна. Праця - це процес, в якому створюються матеріальні та нематеріальні блага. Те, що купує власник засобів вир-ва - це специфічна риса людської особистості, її здатність до праці. Її й називають робочою силою. Отже, вирішення проблеми джерела зростання капіталу в подвійному характері товару “робоча сила”.

25. Підприємництво в аграрній сфері

Важливу роль відіграє в розвитку с/г аграрна політика. Тут існують різноманітні форми господарювання - кооперативи, приватні об'єднання, місцеві “монополісти”. Господарства, розміщені на кращих землях, створюють додатковий чистий доход. Цього позбавлені господарства, що знаходяться на гірших землях. Господарства, які використовують кращі землі, мають більше продукції з одиниці земельної площі. Існують також фермерські господарства. Форми господарювання: групи промислових об'єднань; с/г підприємства (корпорації, кооперативи тощо).

С\г- одна з найважливіших галузей народного господарства. Це джерело незамінних предметів споживання, це джерело робочої сили для не с\г галузей. Це джерело чистого прибутку в суспільстві. С/г має ряд особливостей: економічний процес в с/г тісно переплітається з природним; надзвичайна роль землі як чиника вир-ва. Землят є і засобом виробництва і предметом праці; розбіжність робочого періоду з часом виробництва; в с/г широко розповсюджені кооперативи. Аграрні відносини- економічні відносини в с/г, які виникають між людьми з приводу володіння і використання землі, як головного фактору виробництва і як об'єкта власності. Головними в аграрних відносинах власності - відносини, які виникають між суб'єктами ек відносин з приводу виробництва, розподілу і споживання створеного в галузях АПК продукту. Складовими аграрних відносин є рентні відносини, які виникають з приводу виробництва і привласнення додаткового продукту на основі використання землі. Ефективність с/г вир-ва залежить від багатьох чинників і від раціонального використання землі, її родючості. Розрізняють природну та штучну родючість землі. Природною є сукупність фіз , хім , біо властивостей ґрунтів. Штучна - результат поліпшення цих властивостей за рахунок проведення заходів спрямованих на вдосконалення методів землеробства. На практиці ще розрізняють економічну родючість - результат природних і штучно створених можливостей землі. Критерієм економічної родючості є обсяг врожаю отриманого з площ з однаковою природною родючістю.

26. Роль держави і економічному кругообігу

У цивілізованому суспільстві нормальне функціонування економіки неможливе без державного втручання. Держава впродовж всієї історії свого існування поряд з підтриманням порядку, законості, організації національного захитсу і т.ін. виконувала певні економічні функції, такі як збір податків, організація грошового обігу тощо.

За сучасних умов економічна роль держави значно посилилась. Держава стала власником значної части заосбів виробництва, виконує незамінну роль у регулюванні економіки. По суті будь-яка сучасна розвинена ринкова система є змішаною економікою, в якій вільне підприємництво співіснує з державним регулюванням.

Говорячи про економічні функції держави треба зазначити, що не має однієї думки щодо їх визначеного переліку. Але серед значної кількості економічних функції держави можна виділити такі, які є основними, а саме:

Розробка й затвердження правових основ економіки.

Визначення мети й пріоритетів макроекономічного розвитку.

Реалізація соціальних цінностей.

Регулювання економічної діяльності, спрямоване на вирівнювання сукупного попиту й пропозиції.

Захист конкуренції.

Перерозподіл доходів, спрямований на усунення надмірних відмінностей у рівні доходів, властивих ринковій системі.

Фінансування суспільних благ і послуг.

Регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку.

Стабілізація економіки, яка забезпечує повну зайнятість і стабільний рівень цін.

27. Суспільний продукт та його форми

Суспільне виробництво - це сукупність індивідуальних виробництв (підприємств, фірм) в їхньому взаємозв'язку, взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності. Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт. Суспільний продукт - синтезоване поняття. До його складу входять різноманітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюються в різних галузях виробництва. Він являє собою всю суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу, як правило, за рік. У практиці господарювання суспільний продукт розраховується по-різному, і тому в реальному житті ми маємо справу з різними його формами залежно від того, які елементи включають до його складу.

Однією з форм суспільного продукту є валовий суспільний продукт (ВСП), його розраховують як суму виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. При визначені величини ВСП до його складу завжди включається повторний рахунок виробничих затрат окремих галузей. Це означає, що до його вартості включається не лише вартість готового, а й вартість проміжного продукту, який для відповідних галузей виступає як готовий продукт. Повтор цей може бути багаторазовим, що суттєво збільшує вартість ВСП. Тому ВСП не дає точного уявлення про ту реальну суму благ, яка створюється протягом року в країні. В зв'язку з цим виникає потреба розраховувати кінцевий суспільний продукт (КСП) - це продукція, яка надходить в особисте або виробниче споживання, на відновлення спожитих засобів праці та нагромадження в готовому вигляді. Отже, КСП є лише частиною ВСП, яка виключає повторний рахунок.

ВСП і КСП - це показники матеріального виробництва, але крім матеріального - суспільне виробництво включає ще й галузі нематеріального. Тому необхідно обраховувати весь результат господарської діяльності - це здійснюється за допомогою такого показника, як валовий національний продукт (ВНП).

ВНП обчислюється не за виробничим принципом, а як сума кінцевих доходів, які отримують підприємства, організації, установи й окремі громадяни в усіх галузях і сферах народного господарства. Його складовими частинами є: а) вартість спожитих населенням предметів споживання та послуг; б) вартість державних закупок; в) капітальні вкладення; г) сальдо платіжного балансу.

Найважливішим результативним показником розвитку економіки країни є чистий продукт або національний продукт (ЧП). Він являє собою частину ВСП або нову створену вартість за рік, тому, що є результатом живої праці, затраченої в даний період. Це реальний доход, який суспільство може використовувати для особистого споживання, а також для розвитку виробництва. Кількість ЧП - це різниця між ВСП і вартістю спожитих засобів виробництва (ЗВ).

ЧП поділяється на дві частини: необхідний продукт і додатковий продукт.

Необхідний продукт (НП) - це та частина ЧП, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили, тобто для підтримання її працездатності, включаючи й підготовку нового покоління працівників. За рахунок НП повинні покриватися витрати на харчування й одяг, утримання житла, здобуття освіти, задоволення культурних і соціальних потреб, на екологічні заходи. Мінімальна величина НП визначається життєвим мінімумом, потрібним виробникові для відтворення своєї робочої сили й нормального її функціонування. Максимальна - розмірами ЧП.

Додатковий продукт (ДП) - це частина ЧП, яка виступає як надлишок над НП. ДП виникає лише на певному ступені розвитку людського суспільства, при досягненні ним певного рівня розвитку продуктивних сил. Тобто, лише тоді, коли виробник здобув можливість своєю працею створювати більше продукту, ніж йому необхідно для життя.

28. Суть і види економічного відтворення

Сусп (ек) відтворення - постійно, бесперервно відновлення результатів сусп в-ва - робочої сили засобів в-ва, продукту ...

Основа - відтворення на окремих підприємствах і дом госп, але не їх механічна сума

Види СВ - 1)просте- відновлення нац продукту з незмінними обсягами та якостями

2) розширене - зростання обсягів нац в-ва з наступним періодом

3) звужене - зниження обсягів нац в-ва з наступним періодом

29. Національне багатство і його структура

Національне багатство -- це сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію. Іншими словами, національне багатство -- це все те, чим володіє країна сьогодні -- все матеріальне багатство суспільства. у широкому розумінні національне багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни. Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності (нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та ін.).Основними елементами матеріальної форми національного багатства насамперед є: виробничий капітал, у структурі якого виділяють основний і оборотний капітал; основний капітал сфери нематеріального виробництва (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні об'єкти, житлові будинки); резерви капітальних благ (законсервовані запаси основного капіталу); майно домашніх господарств (індивідуальне житло, засоби праці і предмети тривалого використання -- автомобілі, меблі, побутова техніка тощо), а також запаси і резерви споживчих благ.

До складу національного багатства відносять і природні ресурси країни, котрі залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера, клімат). Корисні копалини, які лише розвідані, а тим більше потенційні, до складу національного багатства не входять.

Отже, Національне багатство є одним з найважливіших показників економічної могутності країни, джерелом соціально-економічного прогресу.

30. Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесів

Для продовження існування будь-якого суспільства, воно не повинно використовувати вироблений річний продукт не особисте споживання. Частина продукту, яка відшкодовує спожиті засоби виробництва, повинна повернутися у виробництво й тим самим забезпечити його безперервність. Це так звана стара вартість, яка існувала до початку даного процесу виробництва у вигляді певної кількості сировини, палива, допоміжних матеріалів і знарядь праці. І лише те, що створюється впродовж року заново, тобто національний доход, може піти на задоволення особистих потреб громадян і нагромадження.

Тому національний доход це джерело, яке забезпечує існування й розвиток суспільства. Щоб задовольнити потреби різних категорій учасників суспільного виробництва, а також нагромадження, його необхідно розподілити. Причому розподілити оптимально тому, що пропорції поділу національного доходу безпосередньо впливають на особисті та сімейні доходи, зумовлюючи матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп. Від пропорцій розподілу національного доходу залежать і темпи економічного розвитку країни.

Розподіл національного доходу виступає як сукупність відносин, що виникають з приводу новоствореної вартості між безпосередніми учасниками її виробництва власниками факторів виробництва (капіталу, праці, землі, інтелекту). На рівні первинних господарських ланок (підприємств, фірм) у процесі розподілу національного доходу утворюються такі специфічні форми доходів як заробітна плата, додаткова вартість, прибуток, дивіденд.

Ці доходи є первинними або основними. Водночас їх можна назвати й факторними, оскільки кожен з них пов'язаний з певним фактором виробництва. У привласненні тієї чи іншої специфічної форми доходу й відбувається економічна реалізація власності на даний фактор виробництва.

В результаті розподілу національного доходу утворюються доходи безпосередніх учасників матеріального виробництва.

Доходи учасників нематеріального виробництва формуються в результаті перерозподілу національного доходу, під яким розуміється сукупність економічних відносин між учасниками сфери матеріального виробництва й представниками нематеріальної сфери з приводу вторинного привласнення національного доходу.

У сучасних економічних системах похідні доходи реалізуються також через виплати із соціального страхування, стипендії, проценти по вкладах, виграші по облігаціях тощо.

У результаті розподілу та перерозподілу національного доходу в усіх групах населення, підприємствах та установах утворюються кінцеві доходи, з реалізацією яких пов'язана заключна стадія руху національного доходу - його використання. Використання національного доходу здійснюється в процесі споживання та нагромадження.

31. Економічного зростання і його фактори

Ек зростання - це кількісне збільшення та якісне вдосконалення результатів вир-ва за певний період.

Існує два типи економічного зростання:

екстенсивний - на основі кількісного збільшення його факторів при збереженні попередніх параметрів вир-ва;

інтенсивний - на основі якісного поліпшення його факторів при удосконаленні техніки і технологгії вир-ва. Інтенсивного типу ек зростання в чистому вигляді не існує.

Відповідно до типів Економ зрост існує два види факторів, то вони поділяються на ек і неек. Ек: екст: збільшення викор ресрсів, інт: підвищення якості викор рес, поліпшення способів викор рес (удосконалення організації і техноггії вир-ва). Неек: георг-клім умови, зак база, демогр...

32. Економічні цикли

Природа, як і успільство розвиваються циклічно. Циклічність спостерігається і в функціонуванні та розвитку економіки, виробництва. Економічне життя, виробництво, розвиваються шляхом чередування спадів та підйомів. Часовий лаг між двума черговими спадами - складає цикл економічного розвитку, який складається з фаз кризи, депресії, пожвавлення та підйому.

Походження та причини циклічного розвитку економіки, лежить процес якісних змін базисних поколінь машин та технологій.

Теорія циклів К.Маркса - в основі циклів лежить економічна криза перевиробництва товарів, як одна з закономірностей капіталістичної економіки, як проява протиріч капіталізму. При цьому мета капіталістичного виробництва полягає не в задоволенні потреб людей, а в збагаченні, виробництві прибавочної вартості.

Теорія циклів Кейнса - в основі неї покладено споживання, як об'єктивну стійку величину, яка є єдиною метою будь-якої господарської діяльності. Головні фактори - цінність капіталу, ставка відсотку та податки. Кейнс дає практичні рекомендації по обмеженню негативних наслідків спадів шляхом державного регулювання економіки через ставки відсотків, інвестиції, кредити, податки, ціни та інші економічні важелі.

Теорія Кондратьєва - теорія великих циклів. Причинами цих циклів є НТР, що викликають підняття іноваційної діяльності. Першооснова довгий хвиль - кібернетика, генна інженерія, нова хімія. В основі теорії лежить процес якісних змін базисних поколінь машин та технологій.

33. Бюджетно-податклва політика в системі регулювання суспільного виробництва

Форми, серед яких одну з основних ролей віліграє фінансове регулювання. Воно регулює економіку через Державний бюджет та систему оподаткування.

Державний бюджет -- це фінансовий план утворення і використання грошових фондів держави протягом року, інакше кажучи-- це баланс доходів і витрат держави, який складає міністерство фінансів.

Структура бюджетної системи в цілому значною мірою залежить від державного устрою країни: у державі з федеральним устроєм (скажімо, США, Німеччина чи Росія) існують федеральний (державний) бюджет і бюджети суб'єктів федерації (штатів в США, земель в Німеччині, республік і областей в Росії), а також бюджети місцеві (міст, сіл, районів, комун, графств тощо); в унітарній державі (без автономій) є лише державний і місцеві бюджети.

Державний бюджет (місцеві бюджети) завжди складається з двох частин: дохідної і витратної. Дохідна частина показує обсяги і джерела доходів бюджету, а витратна-- бюджетні видатки та їх обсяги.

Доходи бюджету формуються насамперед за рахунок податків (понад 90 % центрального і 70 % місцевих бюджетів).

Усі податки поділяються на чотири групи:

прямі (оподаткування особистого доходу, прибутків корпорацій);

непрямі (акцизи або податок з продажу, податок з обороту, з доданої вартості);

податки на майно (з землі, будівель, автомобілів, дивідендів, з подарунків або спадщини);

платежі на соціальне страхування (страхові внески з заробітної плати, прибутку корпорацій, медичного обслуговування тощо).

Роль податків як регулятора економіки зростає. Держава, маніпулюючи податковими ставками і видами податків, має змогу стимулювати або обмежувати розвиток окремих галузей або сфер економіки. Наприклад, звільняючи від оподаткування суми, що йдуть на технічний розвиток виробництва (на інновації і модернізацію), держава сприяє науково-технічному прогресові. Не оподатковуються інвестиційні і страхові фонди тощо. Так держава через податки може впливати на ефективність і стабільність економічного розвитку.

Особливе значення мають прямі податки, які утворюють більшу частину державного бюджету. Світовий досвід переконливо свідчить, що найвищими темпами розвивається економіка (10-- 15% на рік) при мінімальному оподаткуванні прибутку (ставка 10--12%). При ставці податку нижче від 10% нагромадження капіталу відбувається швидше, ніж створюються умови для його ефективного використання. Тому податкові пільги не повинні бути великими і тривалими.

Водночас рівень податків на прибуток визначає майбутній обсяг державних витрат, які спрямовуються на розв'язання гострих соціальних проблем, регулювання «ефективного попиту». Тому при встановленні податкових ставок слід враховувати дві обставини: з одного боку, надмірний податковий тиск на підприємства спотворює структуру цін, призводить до згортання виробництва, а з іншого -- зменшення податкових ставок сприяє посиленню ділової активності, появі нових видів виробництв, а в кінцевому рахунку-- до зростання доходів нації і держави.

Залежність між максимальними ставками оподаткування і податковими надходженнями в бюджет відображає крива Лаффе- ра, названа іменем її автора -- американського економіста А. Лаффера -- прихильника неокласичної концепції державного регулювання економіки

Основна ідея полягає тут у тому, що із зростанням додаткової ставки від 0 до 100% податкові надходження поступово зростатимуть до свого максимального рівня, а потім знову зменшуватимуться до нуля. Податкові надходження до бюджету знижуються після точки М, адже більш високі податкові ставки стримують економічну активність, а доходи і бюджет скорочуються. Зокрема, 100-відсоткова ставка податку має характер конфіскації і повністю зупиняє виробництво. Графік показує, що при протилежних значеннях податкової ставки (точки N і Ь) податкові надходження однакові. Отже, можна знайти такий рівень податкової ставки (т), за якої бюджет буде найбільшим. Встановлено, що найбільший ефект дає податкова ставка на рівні 30--35 %.

Держава повинна так організувати систему оподаткування, щоб охопити податками різні види доходів і ефективно впливати на їх формування. При цьому дотримуються принципу: рівний дохід повинен обкладатись однаковими податками. Це дає змогу реалізувати один із аспектів соціальної справедливості: хто більше одержує, той більше віддає на фінансування суспільних потреб. Тому держава застосовує такий принцип оподаткування, як прогресивний податок.

34. Змішана економічна система: сутність, еволюція, структура

Невизначеність шляхів подальшого політичного та економічного розвитку є основною причиною відсутності у багатьох країн чітко окреслених схем входження до регіональних і світових господарських структур. Національна економіка кожної з країн має істотні відмінності у своїй структурі, співвідношенні матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, потенційних можливостях до саморозвитку й включення у загальносвітові та регіональні господарські процеси. Загальною особливістю цих країн є перехідний характер економічних процесів у народному господарстві. При цьому чітко проглядається багатоплановість перехідного стану: водночас відбуваються формування національного господарства, побудова ринкової економіки й спроби адаптуватись до світових та регіональних економічних структур.

Взагалі всі країни відносяться до змішаної економіки. Вона характеризується різноманітністю форм власності та господарювання, якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, конкурентному механізмі, значною економічною роллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів тощо. Криза адміністративно-командної економіки спричинила невідкладне завдання створення нового господарчого механізму, що забезпечує ефективність використання усіх природно-господарських ресурсів, зміцнення НТП, відродження господарської ініціативи і заповзятливості. Такий механізм припускає строгу і чітку персоніфікацію виробничо-господарських ресурсів, основна маса об'єктів державної власності повинна бути приватизована. На цій основі повинна бути створена ринкова економіка.

Перехідними ми називаємо такі економіки, які перебувають у процесі великомасштабних змін, що ведуть до іншої, стабільної економіки. Перехід має визначену кінцеву мету - ринокву економіку та парламентську демократію.

35. Закономірності та особливості розвитку перехідних економік

Серед надзвичайного комплексу змін у постсоціалістичних країнах, що відбуваеться при становленні ринкових відносин, деякі з них носять неминучий характер, тому в літературі їх розглядають як закономірності. Серед них виокремлюють: втрату державою фун. одноособового розпорядження економічними ресурсами; бюджетну кризу; трансформаційний спад. 1-ша закономірність - втрата державою фун. одноособового розпорядження економічними ресурсами - свідчить про те, що держава перестае бути единим, всесильним розпорядником усіх матеріальних ресурсів і втрачае монопольну владу на прийняття економічних рішень. Це виявляеться в таких основних аспектах: 1.ринкове реформування призводить до такого становища, за якого держава, як джерело господарського законодавства, згідно з установленними нею самою законами. Після прийняття законодавчого акту ним мають керуватись всі держ.органи, підприємства, та інші суб'екти ринку. 2. зміна економічного статусу держави передбачае формування нових інструментів її впливу на господарське життя в країні. Йдеться про її можливість ефективно впливати на поведінку всіеї маси суб'ектів ринку за допомогою грошових, кредитних, валютних, податкових та інших фінансових регуляторів. 3. для держ.виникає необхідність компенсації провалів(фіаско) ”народжуваних” ринкових відносин, що змушує її займатися традиційно успадкованими від колишньої системи деякими виробничими фун., а також фінансувати соціальну сферу, фундаментальну науку, охорону навколишнього середовища тощо.

2-га закономірність перехідної економіки - це бюджетна криза що тісно пов'язана зі зміною стану держави в економіці.

3-тя закономірність перехідного періоду - це трансформаційний спад. Він пов'язаний з глибокою економічною кризою, яка зумовлюеться кризою координацій і дій між економ.суб'ектами. це пояснюеться тим, що попередні дерективно-планові механізми координації господарської діяльності вже були розвалені, а нові, ринкові, навіть у поєднанні з державним регулюванням, - ще слабі або відсутні взагалі. Трансформаційний спад і бюджетна криза поглиблювались також через некомплексність та половинчатість ринкових заходів, що знижували їх ефективність.

36. Особливості ринкової трансформації економіки України

Про те, що ринок у країнах СНД у т.ч. в Україні, почав формуватись на недостатньо розвинутій для цього базі неодноразово зазначалося в економічній літ-рі. Про це наголошував академік НАНУ Пахомов. Він підкреслював, що загальною умовою формування дієздатності ринкової економіки в У. є здійснення державою цілеспрямованих заходів з метою забезпечення конкурентно-сприятливого середовища для різних суб'єктів господарювання.

Основні серед них:

-програми демонополізації державного сектора економіки як однієї з констатуючих умов переходу до ринку.

-структурні зрушення в народному господарстві з орієнтацією на споживача і пріоритетний розвиток прогресивних виробництв з новітніми технологіями.

-переформування вищих ешелонів економічної влади з метою подолання командних методів в управління економікою.

-формування інфраструктури ринкової системи, яка має працювати на відновлення, розвиток і вдосконалення господарських зв'язків.

-оздоровлення грошей та фінансів - незамінних регуляторів ринкових. відносин.

-широку комп'ютеризацію економіки, що створить можливості масового свідомого включення в ринкову ситуацію всіх суб'єктів товарно-грошових відносин.

-формування соціальних захисних механізмів, які виключають нецивілізовані форми грабунку та зубожіння основної маси населення. З одного боку, в бідному сус-ві цивілізованого ринку бути не може, а з іншого - важливо створити в людей психологічно прийнятне ставлення до ринку.

37. Світове господарство: сутність, еволюція, структура

Об'єктивною основою формування світового господарства є суп-ний поділ праці, який “перетнув” рамки національних господарств і перетворив економіки більшості країн в ланцюги єдиного світового відтворювального процесу. Економічна взаємодія на світовому рівні здійснюється і в сфері обігу, і в сфері безпосередньго виробництва як у формі обміну товарами і послугами, так і у вигляді виробничої кооперації на основі руху капіталів. Це свідчення того, що відбувалась і продовжується нині інтернаціоналізація господарського життя.

Світове господарство становить собою сукупність національних економік окремих країн, які беруть участь у міжнародному поділу праці та економічних зв'зках між ними. Світове господарство - це система національних господарств окремих країн, об'єднаних міжнар.поділом праці, торгово виробничими, фінансовими та науково технічними зв'язками. У загальному вигляді дане господарство включає 2 складові: національні господарства та між нар.економ.зв'зки між країнами партнерами. При детальнішому аналізі виокремлюють такі елементи структури світового голсподарства: світовий ринок товарів і послуг; робочої сили; міжнар. фінансову систему; міжнар .кредитно-фінансову систему.

38. Форми міжнародних економічних відносин

Ефективність функціонування національної економіки залежить від її участі в МПП, ступеня інтегрування у світове господарство. МЕВ є елементом світового господарства. МВЕ - це система господарських зв'язків між національними економіками різних країн, що базується на МПП. Вони являють собою частину цілісної системи економічних відносин.

Сучасні МЕВ є системою економічних зв'язків, які характеризуються:

виходом за межі національних господарств

взаємодією юр і фіз осіб, держав і міжнар організацій

визначеністю форм

різними рівнями глибини існування, функціонування, здійснення.

Рівні МЕВ можна розбити на макро-, мета-, мікрорівень, де макро - це рівень державних і міждержавних міжнародних процесів, мета - це міжнародні зв'язки галузевого і регіонального значення, мікро - рівень зв'язків між фірмами різних країн.

Також розрізняють рівні МЕВ за ступенем розвитку стосунків між суб'єктами МЕВ, за ступенем тривалості угод і переплетеності економік. Виділяють: міжнародні економічні контракти; міжн ек взаємодія; міжн ек співроб-во; міжн ек інтеграція.

Виділяють такі форми МЕВ: міжн вал від-ни; фін- кред; виробниче співроб-во; науково-технічне співроб; трудові від-ни; міжн торгівля товарами та послугами; міжн трансп від-ни.

Суб'єктами МЕВ є учасники міжн екон явищ і процесів, котрі здатні самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх екон інтересів.

39. Глобалізація як новий етап розвитку інтеграційних процесів у світовій економіці

Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток людства в останній чверті XX ст. відбувається під знаком глобалізації. Зростають міжнародна торгівля та інвестиції, небачених досі масштабів досягла диверсифікація світових фінансових ринків і ринків робочої сили, відчутно зросла роль ТНК у світогосподарських процесах, загострилася глобальна конкуренція, з'явилися системи глобального менеджменту.

Глобалізація світової економіки -- це складна, багатоаспектна проблема, за якою приховується безліч явищ та процесів, що відбуваються одночасно, а також проблем, котрі зачіпають усе людство і які прийнято називати глобальними проблемами сучасності.

В умовах інтернаціоналізації виробництва економічний і соціальний прогрес все більшою мірою залежить від глобальних проблем. Виникнення цих проблем -- очевидний прояв глобалізації світового господарства, що проходить у конфліктній, проблемній, суперечливій формі. На рубежі XXI ст. вони набувають життєвого значення для долі цивілізації.

Глобальні проблеми -- це всезагальні проблеми, що відзначаються загальнопланетарним за своїми масштабами і значенням характером, пов'язані з життєвими інтересами народів усіх країн, становлять загрозу життю для всього людства і можуть бути вирішенні спільними діями всіх країн світу.

Серед глобальних проблем найчастіше фігурують проблеми миру та роззброєння, екологічна, демографічна, енергетична, сировинна, продовольча, подолання бідності та відсталості. У міру розвитку людської цивілізації можуть виникати і вже виникають нові глобальні проблеми. Так, до групи глобальних стали відносити проблему освоєння та використання ресурсів Світового океану, освоєння та використання космосу. Дослідження цих проблем дозволяє помітити, що вони тісно взаємопов'язані, зокрема, енергетична та сировинна проблеми співвідносяться з екологічною, екологічна з демографічною, демографічна з продовольчою і т. д. Тому їх аналіз, пошук шляхів вирішення являє собою складне завдання.

Зміни, що відбулись у 1970--80-ті і особливо в 90-ті рр., дозволяють говорити про зміну пріоритетів у глобальних проблемах. Якщо в 1960--70-х рр. головною вважалась проблема запобігання світової ядерної війни, то нині на перше місце одні спеціалісти висувають екологічну проблему, другі -- демографічну, а треті -- проблему бідності та відсталості. Проте з певною умовністю всі ці проблеми можна назвати пріоритетними, оскільки глобальні проблеми безпосередньо пов'язані з виживанням людства, хоча вони і породжені різними факторами, а отже, є об'єктами дослідження ряду наук: світової економіки, соціології, права, біології, географії, екології, океанології та ін. Нині почала розвиватись глобалістика, яка пропонує вивчення зазначених проблем у трьох послідовних рівнях -- глобальному, регіональному, національному.

Глобалістика -- це самостійна галузь знань про найзагальніші, планетарні проблеми сучасного і майбутнього розвитку людської цивілізації.

Глобальні проблеми мають яскраво виражений економічний аспект. Вони впливають на структуру відтворення, на динаміку економічних процесів, на пошуки ефективних форм і методів управління. Успішне вивчення глобальних проблем можливе лише в рамках аналізу всієї системи світового господарства. Незважаючи на всю різноманітність глобальних проблем, вони мають загальну специфіку, що виділяє їх на фоні інших проблем світової економіки. Специфіка глобальних проблем полягає в наявності ряду спільних рис:

1) кожна з проблем і всі разом принципово важливі для майбутнього людства. Затримка з їх вирішенням являє собою смертельну загрозу цивілізації або деградацію умов життя і виробничої діяльності на Землі;

2) у них проявляється поглиблення і ускладнення світогосподарських зв'язків та інтернаціоналізація інших суспільних процесів на Землі;

3)їх розв'язання можливе лише за умови об'єднання зусиль усіх держав і народів. Знайти рішення глобальних проблем - значить забезпечити умови виживання всіх народів і подальший розвиток цивілізації.

40. Глобальні проблеми людства: економічні основи, класифікація, передумови вирішеення

Глобальні проблеми -- це всезагальні проблеми, що відзначаються загальнопланетарним за своїми масштабами і значенням характером, пов'язані з життєвими інтересами народів усіх країн, становлять загрозу життю для всього людства і можуть бути вирішенні спільними діями всіх країн світу.

За походженням, характером і способам вирішення глобальні проблеми класифікуються на такі три групи.

До першої групи належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства (надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, оволодіння космічним простором). Друга група -- це проблеми соціально-економічних і воєнно-політичних відносин, а саме: відносини між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються; відносини між розвинутими країнами і постсоціалістичними країнами та державами різних соціально-економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн, проблеми роззброєння і збереження миру, локальні, регіональні та міжнародні кризи. Третя група охоплює проблеми, пов'язані з розвитком людини, забезпеченням її майбутнього, зростанням народонаселення, боротьбою із зубожінням, голодом, хворобами, наркоманією тощо.

Глобальні проблеми відрізняються загальнопланетарним характером, пов'язані з життєвими інтересами народів усіх країн незалежно від їх соціального ладу, рівня економічної зрілості, географічного положення і можуть бути вирішені шляхом взаємодії всіх держав.

Небезпека глобальних проблем приводить до двох висновків:

1) якщо тенденції розвитку глобальних проблем збережуться, то вже впродовж наступного століття людство наблизиться до меж свого зростання. Найімовірнішим буде значне зниження як чисельності населення, так і промислового виробництва;

2) проте є можливість змінити тенденції зростання, характерні для кінця ХХ ст., стабілізувати економічний та екологічний стан людства і підтримати його в майбутньому. Глобальну рівновагу людство може свідомо спроектувати таким чином, що потреби кожної людини будуть задовольнятися, а його індивідуальний потенціал розвиватиметься.

Саме такий шлях економічного і соціально-економічного розвитку має обрати людство у ХХІ ст.

Серед глобальних проблем, що стоять сьогодні перед людством, збереження миру -- найгостріша проблема, яка потребує невідкладного розв'язання.

Шляхи розв'язання глобальних проблем людством.

-Демілітаризація економіки країни -- це роззброєння і ліквідація оборонних галузей виробництва.

-Конверсія -- це зміна пропорцій розподілу фінансових, людських і матеріальних ресурсів між цивільною і воєнною сферою, переключення в ході роззброєння воєнного виробництва та інших видів військової діяльності на мирні цілі.

-Проблема рідкості ресурсів і зон зубожіння набирають загальносвітового характеру. Для її вирішення потрібна така система заходів:

? динамічний розвиток слаборозвинутих країн у соціально-економічній і науково-технічній сферах;

? новий світовий порядок, який гарантуватиме реальну допомогу відсталим країнам у вирішенні їх проблем.

-До глобальних проблем слід віднести багато проблем охорони здоров'я. Вони зачіпають інтереси кожної людини і всього людства, впливають на долю нинішнього і майбутнього поколінь. Становлення і розвиток системи світового господарства, на жаль, сприяє розповсюдженню страшних епідемій (у масштабі окремої країни) і пандемій (у світовому масштабі). Боротьба проти них на національному рівні виявляється малоефективною. Потрібні узгоджені міжнародні дії щодо охорони здоров'я населення.

- екологічна проблема. Вона зачіпає основи існування людської цивілізації; забруднення навколишнього середовища сьогодні досягло загрозливих масштабів. Характеризуючи загальний стан навколишнього середовища, учені різних країн, як правило, використовують такі визначення, як «деградація глобальної екологічної системи», «руйнування природних систем життєзабезпечення» і т. п. Багато з них заявляє про наростаючу глобальну екологічну кризу, яка в окремих регіонах уже набула досить відчутних форм.

Екологічна криза характеризується невідповідністю розвитку продуктивних сил, суспільних форм їх розвитку і біологічних можливостей біосфери. Вона проявляється в напруженні стосунків між людиною і природою, результатом чого є порушення навколишнього середовища, забруднення і отруєння його відходами, загроза існування людини.

Размещено на Allbest.ru