Основи макроекономіки

28.Малі,середні та великі цикли

Хвилі кондратьєва.Економічний цикл - систематичне повторення протягом ряду років підйомів і спадів в рівні економічної активності (або період між двома кризами).Розрізнюють 4 фази економічного циклу: спад (криза), депресія, пожвавлення і підйом.В якості причин циклічності звичайно називають: недостатній ефективний сукупний попит; коливання в обсязі виробництва капітальних благ (інвестиційних товарів); нерівномірність розвитку НТП; коливання грошової маси.. В залежності від тривалості циклу, розрізнюють:1. Великі цикли Кондратьєва або довгохвильові цикли з тривалістю 40-60 років. Їх головна рушійна сила - радикальні зміни в технологічній базі національного виробництва, його структурна перебудова у звязку з НТП, відтворення на новій технологічній базі засобів праці з самим тривалим терміном використання. На думку Кондратьєва, великі цикли характеризують чотири основні “правильності”: 1) до початку і на початку зростаючої хвилі великого циклу відбуваються серйозні зміни в економічному житті суспільства; 2) найбільша кількість війн і революцій приходиться на зростаючу хвилю великого циклу; 3) спадаюча хвиля великого циклу характеризується депресією сільського господарства; 4) зростаюча хвиля великого циклу сприяє зменшенню тривалості депресій звичайних промислових циклів і посиленню інтенсивності їх підйомів, при спадаючої хвилі депресії збільшуються, а інтенсивність підйомів зменшується. Великі хвилі мають фази: висхідну - 20-30 років - довгострокове піднесення на базі революційних стрибків у технології і масового їх розповсюдження; низхідну - 20-30 років, яку звуть великою кризою. Ця хвиля виникає, коли стара структура економіки приходить у конфлікт з потребами нової технології, але ще не готова до змін. У цей період гостро проявляють себе кризи середніх та малих циклів, а підйоми в їхніх межах - менш тривалі і менш високі (протилежні явища спостерігаються під час висхідної фази великого циклу).2. Середні цикли або промислово-торгівельні цикли (цикли Джаглера) з тривалістю 7-11 років як відображення особливостей відтворення засобів праці із відносно коротким строком функціонування (обладнання, станки, машини, інструменти), взаємодії різноманітних грошово-кредитних факторів).3. Малі цикли (цикли Кітчина) з тривалістю 3-5 років, що генерує динаміка відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах.Особливе значення мали ідеї Кондратьєва для розвитку одного з найбільш важливих напрямків теорії довгих хвиль - теорії довгих хвиль нововведень, засновником якої вважають Шумпетера. Ідеї Кондратьєва і Шумпетера сприяли формуванню і розповсюдженню в науковій літературі таких важливих положень:1.Суттєва роль нововведень та інноваційного процесу в механізмі створення довгохвильових коливань.2.В загальному ряді нововведень виділяються головні, найважливіші нововведення, які відіграють провідну роль в здійсненні інноваційного процесу3.Гіпотеза про нерівномірний характер НТП, процесу інновацій. Зявляються основи кластерного підходу до вивчення часового аспекту динаміки нововведень4.Вивчення механізму великих циклів здійснюється в єдності з дослідженням зміни провідних секторів господарства.

29.безробіття та його вимірювання

Безробіття - це така соціально-економічна ситуація, при якій частина економічно активного працездатного населення не може реалізувати свою здібність до праці. Економічно активне населення - це частина населення, яка зайнята суспільно корисною діяльністю, що приносить їй прибуток (доход), або шукає роботу. Зайнятість - це сукупність соціально-економічних відносин, що забезпечують можливості для здійснення труда в різних сферах господарчої діяльності, відтворення робочої сили, задоволення особистих і суспільних потреб. В Україні є два підходи до визначення рівня безробіття: 1) офіційна методологія Державного комітету статистики; 2) методологія Міжнародної організації праці (МОТ).Офіційна методологія Державного комітету статистики фіксує зареєстроване безробіття. Для визначення рівня безробіття беруть до уваги: 1) працездатних громадян зареєстрованих у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до роботи; 2) працездатне населення у працездатному віці - чоловіки 16-59 рр., жінки 16-54 рр. включно, за винятком непрацездатних інвалідів І і ІІ груп та непрацездатних осіб, які одержують пенсію у зазначеному віці.(формула) Безробітні - офіційно зареєстровані у державній службі зайнятості повністю безробітні. МОТ: розрізнюються такі категорії населення: 1) Зайняті - особи 15-70 р., які виконують оплачувану роботу (включаючи зайнятих неповний робочий день). 2) Безробітні - особи у віці 15-70 р., зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості, якщо не мали роботи (прибуткового заняття), активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх чотирьох тижнів, що передували опитуванню, готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів. 3) Особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення - особи до 16 років і ті, які перебувають у спеціальних установах (тюрмах, колоніях, психіатричних лікарнях), особи, які вибули зі складу робочої сили (учні та студенти; пенсіонери по інвалідності та на пільгових умовах; особи, які зайняті домашнім господарством, вихованням дітей, доглядом за хворим; особи, які зневірились знайти роботу, інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, також ті, які шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом).(формула рівень без роб.)Природній рівень безробіття = рівень фрикційного безробіття + рівень структурного безробіття (біля 5-6%). Нема циклічного безробіття, це ситуація “повної зайнятості”.У відповідності з дослідженнями американського економіста Артура Оукена, між скороченням темпів зростання економіки й рівнем безробіття існує певний зв'язок. Закон Оукена розкриває істотний зв'язок між ринком продуктів і ринком праці та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Закон Оукена стверджує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень безробіття на 1%, то відставання фактичного обсягу ВНП від потенційного обсягу ВНП (при природному рівні безробіття) буде 2-2,5%.

30. види безробіття

Безробіття - це така соціально-економічна ситуація, при якій частина економічно активного працездатного населення не може реалізувати свою здібність до праці. В Україні є два підходи до визначення рівня безробіття: 1) офіційна методологія Державного комітету статистики; 2) методологія Міжнародної організації праці (МОТ). Офіційна методологія Державного комітету статистики фіксує зареєстроване безробіття. Для визначення рівня безробіття беруть до уваги: 1) працездатних громадян зареєстрованих у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до роботи; 2) працездатне населення у працездатному віці - чоловіки 16-59 рр., жінки 16-54 рр. включно, за винятком непрацездатних інвалідів І і ІІ груп та непрацездатних осіб, які одержують пенсію у зазначеному віці(формула). Безробітні - офіційно зареєстровані у державній службі зайнятості повністю безробітні. МОТ: розрізнюються такі категорії населення: 1) Зайняті - особи 15-70 р., які виконують оплачувану роботу (включаючи зайнятих неповний робочий день). 2) Безробітні - особи у віці 15-70 р., зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості, якщо не мали роботи (прибуткового заняття), активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх чотирьох тижнів, що передували опитуванню, готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів. 3) Особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення - особи до 16 років і ті, які перебувають у спеціальних установах (тюрмах, колоніях, психіатричних лікарнях), особи, які вибули зі складу робочої сили (учні та студенти; пенсіонери по інвалідності та на пільгових умовах; особи, які зайняті домашнім господарством, вихованням дітей, доглядом за хворим; особи, які зневірились знайти роботу, інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, також ті, які шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом).(формула). Види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне. Фрикційне безробіття означає, що люди добровільно звільняються, щоб знайти кращу роботу, або їх звільнили із-за невідповідності вимогам фірми, але вони досить швидко знаходять нове місце роботи (протягом місяця). Структурне безробіття означає, що змінюється структура економіки і необхідна зміна структури робочої сили, робітники, що втратили робочі місця в галузях, що згортаються, не можуть зайняти вакансії у галузях, що розвиваються, для цього необхідна тривала перепідготовка (отримання іншого фаху, вищої кваліфікації). Циклічне безробіття викликає економічна криза, бо деякі фірми стають банкрутами, скорочується виробництво. Природній рівень безробіття рівень фрикційного безробіття + рівень структурного безробіття (біля 5-6%). Нема циклічного безробіття, це ситуація “повної зайнятості”. У відповідності з дослідженнями американського економіста Артура Оукена, між скороченням темпів зростання економіки й рівнем безробіття існує певний зв'язок. Закон Оукена розкриває істотний зв'язок між ринком продуктів і ринком праці та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Закон Оукена стверджує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень безробіття на 1%, то відставання фактичного обсягу ВНП від потенційного обсягу ВНП (при природному рівні безробіття) буде 2-2,5%.

31. Економічна ціна безробіття

Закон Оукена. Безробіття - це така соціально-економічна ситуація, при якій частина економічно активного працездатного населення не може реалізувати свою здібність до праці.В Україні є два підходи до визначення рівня безробіття: 1) офіційна методологія Державного комітету статистики; 2) методологія Міжнародної організації праці (МОТ). Офіційна методологія Державного комітету статистики фіксує зареєстроване безробіття. Для визначення рівня безробіття беруть до уваги: 1) працездатних громадян зареєстрованих у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до роботи; 2) працездатне населення у працездатному віці - чоловіки 16-59 рр., жінки 16-54 рр. включно, за винятком непрацездатних інвалідів І і ІІ груп та непрацездатних осіб, які одержують пенсію у зазначеному віці(формула). Безробітні - офіційно зареєстровані у державній службі зайнятості повністю безробітні. МОТ: розрізнюються такі категорії населення: 1) Зайняті - особи 15-70 р., які виконують оплачувану роботу (включаючи зайнятих неповний робочий день). 2) Безробітні - особи у віці 15-70 р., зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості, якщо не мали роботи (прибуткового заняття), активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх чотирьох тижнів, що передували опитуванню, готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів. 3) Особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення - особи до 16 років і ті, які перебувають у спеціальних установах (тюрмах, колоніях, психіатричних лікарнях), особи, які вибули зі складу робочої сили (учні та студенти; пенсіонери по інвалідності та на пільгових умовах; особи, які зайняті домашнім господарством, вихованням дітей, доглядом за хворим; особи, які зневірились знайти роботу, інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, також ті, які шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом).(формула). Природній рівень безробіття = рівень фрикційного безробіття + рівень структурного безробіття (біля 5-6%). Нема циклічного безробіття, це ситуація “повної зайнятості”.У відповідності з дослідженнями американського економіста Артура Оукена, між скороченням темпів зростання економіки й рівнем безробіття існує певний зв'язок. Закон Оукена розкриває істотний зв'язок між ринком продуктів і ринком праці та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства.Закон Оукена стверджує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень безробіття на 1%, то відставання фактичного обсягу ВНП від потенційного обсягу ВНП (при природному рівні безробіття) буде 2-2,5%. Закон Оукена ґрунтується на наступних закономірностях:1)за умов незмінного рівня безробіття темп зростання реального ВВП, що зумовлюється НТП, нагромадженням капіталу, зростанням населення тощо, становить 3% на рік. Таку тенденцію спостерігали в розвинутих країнах протягом десятиліть наприкінці ХХ ст. та назвали темпом зростання потенційного (природного) ВВП.2)Збільшення рівня циклічного безробіття на один відсоток супроводжується зниженням темпу зростання потенційного ВВП на 2 - 2,5%.Мають місце два наступних способи формалізації закону Оукена(формула).? - коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття, він показує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1% (циклічне безробіття у національній економіці становить 1%), то фактичний ВВП буде нижчим за потенційно можливий ВВП на ?% = 2 - 2,5% (саме у цих межах коливається значення даного коефіцієнту у більшості країн світу).2) Вплив динаміки фактичного рівня безробіття на динаміку реального ВВП за два періоди, які порівнюються між собою, визначається(формула).Ця формула свідчить, що: а) коли рівень безробіття не зміниться у порівнянні з попереднім роком (u1 = u0) , то темп зростання фактичного (реального) ВВП дорівнюватиме 3%, тобто темпу зростання потенційного ВВП; б) при збільшенні безробіття на 1% у порівнянні з попереднім роком (u1 - u0 = 1%), реальний ВВП скоротиться на 2,5%.При рішенні задач на закон Оукена слід використовувати такі формули, щоб знайти обсяг фактичного ВНП (ВНПф.) та обсяг потенційного ВНП (ВНПп.):((формула).

32. Соціально-економічні наслідки безробіття

Зайнятість - це сукупність соціально-економічних відносин, що забезпечують можливості для здійснення труда в різних сферах господарчої діяльності, відтворення робочої сили, задоволення особистих і суспільних потреб. Безробіття - це така соціально-економічна ситуація, при якій частина економічно активного працездатного населення не може реалізувати свою здібність до праці. У відповідності з дослідженнями американського економіста Артура Оукена, між скороченням темпів зростання економіки й рівнем безробіття існує певний зв'язок. Закон Оукена розкриває істотний зв'язок між ринком продуктів і ринком праці та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Закон Оукена стверджує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень безробіття на 1%, то відставання фактичного обсягу ВНП від потенційного обсягу ВНП (при природному рівні безробіття) буде 2-2,5%.Закон Оукена ґрунтується на наступних закономірностях:1)за умов незмінного рівня безробіття темп зростання реального ВВП, що зумовлюється НТП, нагромадженням капіталу, зростанням населення тощо, становить 3% на рік. Таку тенденцію спостерігали в розвинутих країнах протягом десятиліть наприкінці ХХ ст. та назвали темпом зростання потенційного (природного) ВВП.2)Збільшення рівня циклічного безробіття на один відсоток супроводжується зниженням темпу зростання потенційного ВВП на 2 - 2,5%.Мають місце два наступних способи формалізації закону Оукена (формула).? - коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття, він показує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1% (циклічне безробіття у національній економіці становить 1%), то фактичний ВВП буде нижчим за потенційно можливий ВВП на ?% = 2 - 2,5% (саме у цих межах коливається значення даного коефіцієнту у більшості країн світу).2) Вплив динаміки фактичного рівня безробіття на динаміку реального ВВП за два періоди, які порівнюються між собою, визначається(формула).Ця формула свідчить, що: а) коли рівень безробіття не зміниться у порівнянні з попереднім роком (u1 = u0) , то темп зростання фактичного (реального) ВВП дорівнюватиме 3%, тобто темпу зростання потенційного ВВП; б) при збільшенні безробіття на 1% у порівнянні з попереднім роком (u1 - u0 = 1%), реальний ВВП скоротиться на 2,5%.При рішенні задач на закон Оукена слід використовувати такі формули, щоб знайти обсяг фактичного ВНП (ВНПф.) та обсяг потенційного ВНП (ВНПп.):((формула). Безробіття має дуже серйозні соціально-економічні наслідки. Перш за все це скорочення фактичного ВНП по відношенню до потенційного ВНП і погіршення умов для відтворення робочої сили, зниження рівня суспільного добробуту, рівня і якості життя. По-друге, безробіття, особливо тривале (більше року), приводить до погіршення фізичного й психологічного стану його жертв - підвищується рівень серцевих захворювань, алкоголізму та самогубств. Психологічні тести показують, що втрата роботи за рівнем стресу відповідає смерті близького друга. За оцінкою зарубіжних експертів, зростання безробіття лише на 1% приводить до зростання смертності населення на 2%, збільшення числа самогубств - на 4,1%, вбивств - на 5,7%. За даними соціологічних досліджень в Україні, зростання чисельності непрацюючих з-поміж молоді лише на 1% зумовлює зростання злочинності в молодіжному середовищі на 4%.В командній економіці була парадигма повної зайнятості, в багатьох регіонах СРСР навіть існував постійний дефіцит робочої сили. Але більшість дослідників вважала таку зайнятість неефективною. В перехідній економіці України впроваджується парадигма ліберальної моделі ринку праці, за якої визнається неминуче існування безробіття в умовах раціоналізації зайнятості з точки зору інтересів підприємництва, та важливе значення надається формуванню ринку праці.

33. Основні напрямки державного регулювання зайнятості

макроекономіка національний валовий продукт

Зайнятість - це сукупність соціально-економічних відносин, що забезпечують можливості для здійснення труда в різних сферах господарчої діяльності, відтворення робочої сили, задоволення особистих і суспільних потреб.В Україні є два підходи до визначення рівня безробіття: 1) офіційна методологія Державного комітету статистики; 2) методологія Міжнародної організації праці (МОТ).Офіційна методологія Державного комітету статистики фіксує зареєстроване безробіття. Для визначення рівня безробіття беруть до уваги: 1) працездатних громадян зареєстрованих у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до роботи; 2) працездатне населення у працездатному віці - чоловіки 16-59 рр., жінки 16-54 рр. включно, за винятком непрацездатних інвалідів І і ІІ груп та непрацездатних осіб, які одержують пенсію у зазначеному віці. Безробітні - офіційно зареєстровані у державній службі зайнятості повністю безробітні. Робоча сила - всі працездатні особи у працездатному віці, які можуть і хочуть працювати (зайняті + безробітні).(формула рівень зайн.)МОТ: розрізнюються такі категорії населення: 1) Зайняті - особи 15-70 р., які виконують оплачувану роботу (включаючи зайнятих неповний робочий день). 2) Безробітні - особи у віці 15-70 р., зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості, якщо не мали роботи (прибуткового заняття), активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх чотирьох тижнів, що передували опитуванню, готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів. 3) Особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення - особи до 16 років і ті, які перебувають у спеціальних установах (тюрмах, колоніях, психіатричних лікарнях), особи, які вибули зі складу робочої сили (учні та студенти; пенсіонери по інвалідності та на пільгових умовах; особи, які зайняті домашнім господарством, вихованням дітей, доглядом за хворим; особи, які зневірились знайти роботу, інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, також ті, які шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом).(формула)Політика зайнятості -- сукупність заходів прямого і непрямого впливу на соціально-економічний розвиток суспільства загалом і кожного з його членів зокрема. Вона має декілька рівнів: державний,регіональний і локальний. Державне регулювання здійснюється мережею спеціальних державних установ для підтримання прийнятного рівня зайнятості, підвищення мобільності робочої сили, створення нових робочих місць.

Європейська модель -- це скорочення числа зайнятих при підвищенні продуктивності праці і, як наслідок, зростання доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних. Скандинавська модель -- це забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі з середніми умовами оплати праці. Така політика розрахована в основному на державні кошти, при дефіциті яких наступає спад виробництва, що спричиняє звільнення. Американська модель орієнтується на утворення робочих місць, які не потребують високої продуктивності, для значної частини економічно активного населення. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами. Активна політика зайнятості -- це сукупність правових, організаційних і економічних заходів, які проводить держава з ціллю зниження рівня безробіття. Вона передбачає заходи з профілактики звільнення, навчання і підвищення кваліфікації, активний пошук і підбір робочих місць, фінансування створення нових робочих місць. Пасивна політика зайнятості передбачає виплату допомоги безробітним і надання простих послуг щодо підбору робочих місць через державну службу зайнятості. Така політика може себе виправдати лише при високій гнучкості ринку праці в цілому. Важливим напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації праців-ІНиків з метою створення сприятливих умов для широкомасштабного розгортання процесів структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному безробіттю, розв'язання кадрових завдань, пов'язаних із раціоналізацією зайнятості. Бiржа прaці -- установа, яка надає спеціалізовані послуги із працевлаштування громадян на ринку робочої сили.

34. Сутність та причини інфляції

Інфляція попиту та інфляція пропозиції.Інфляція (лат. “здуття”) - знецінення грошей у зв'язку з диспропорцією між грошовими і матеріальними потоками (більш швидкий темп зростання грошової маси, ніж темп зростання її природної бази - обсягів національного виробництва товарів і послуг, або та ж сама грошова маса при скороченні національного виробництва). Основними причинами інфляції виступають:грошова емісія, незабезпечена товарною масою;кредитна емісія;криза валютно-фінансової системи;зростання бюджетного дефіциту та державного боргу;мілітаризація економіки, оскільки вона є причиною збільшення видатків бюджету, додаткового поглинання матеріальних трудових ресурсів, а отже вилучення їх із сфери виробництва споживчих товарів; збільшення споживчого попиту з боку зайнятих в оборонній промисловості;державна монополія;монополізм підприємств;диспропорції у народному господарстві;механізм оподаткування - при збільшенні податку на прибуток проявляється тенденція до зниження обсягів виробництва;інфляція цінової надбавки-підвищення цін з метою компенсувати майбутні збитки, можливі в результаті організаційної перебудови економіки. В економікс, в залежності від причини, розрізнюють два типи відкритої інфляції:1)Інфляція попиту, що зв'язана з надлишковим попитом, по відношенню до існуючих виробничих можливостей (сукупний попит зростає, коли сукупну пропозицію відображає вертикальний, класичний відрізок кривої сукупної пропозиції). Це викликає зростання рівня цін.(Графік)Підвищення попиту з АD0 до АD1 графічно відображується зміщенням кривої сукупного попиту праворуч: при кожному рівні цін на ВНП попит на нього є більшим, що призводить до підвищення цін з Р0 до Р1 при постійному обсязі потенційного ВНП (ВНПп.).2)Інфляція пропозиції, що викликана зростанням витрат виробництва і скороченням сукупної пропозиції. Підвищення середніх витрат на одиницю продукції скорочує прибутки підприємців і обсяг пропозиції, що викликає зростання рівня цін. Підвищення витрат виробництва найчастіше зв'язане з підвищенням номінальної зарплати, цін на сировину, енергію. Мал. 2. Інфляція пропозиції (витрат). Підвищення витрат виробництва призведе до зміщення кривої сукупної пропозиції (AS1) в положення (AS2) та скороченню обсягу пропозиції з (Q1) до (Q2). А це при незмінному сукупному попиті призведе до підвищення цін з Р0 до Р1.

35.Сутність та вимірювання інфляції

Інфляція (лат. “здуття”) - знецінення грошей у зв'язку з диспропорцією між грошовими і матеріальними потоками (більш швидкий темп зростання грошової маси, ніж темп зростання її природної бази - обсягів національного виробництва товарів і послуг, або та ж сама грошова маса при скороченні національного виробництва). Інфляція може бути відкритою і подавленою (скритою). Відкрита інфляція проявляється у зростанні цін. Подавлена інфляція проявляється тоді, коли держава встановлює ціни, але із-за дефіцитів неможливо купити товари по офіційним цінам (командна економіка). Подавлена інфляція характеризується тимчасовим заморожуванням цін та доходів, встановленням граничних цін на продукцію; тотальним адміністративним контролем за цінами. У сучасній Україні теж можуть бути ознаки подавленої інфляції - затримки у виплаті зарплат, пенсій, заниження зарплат і пенсій, що сплачує держава, відносно вартості робочої сили, прожиткового мінімуму. Кажуть навіть про примусовий безпроцентний кредит, який отримує від населення держава, затримуючи виплати. Для вимірювання інфляції використовують показники рівня цін -дефлятор ВНП або індекс споживацьких цін, на базі яких підраховують темп та рівень інфляції. Відношення номінального обсягу ВНП до реального ВНП називається дефлятором ВНП.(Формула)За допомогою дефлятора ВНП поточна ціна набору товарів порівнюється з його ціною у базовому році. Відомий також другий показник вартості життя, що розраховується для незмінного набору товарів та послуг - індекс споживацьких цін (ціна споживацького кошику типового споживача).Окрім незмінності набору товарів і послуг, ІСЦ відрізняється від дефлятора ВНП тим, що відображає ціни товарів і послуг, які купляють тільки домогосподарства, і не відображає те, що купляють приватні фірми і держава. Окрім того, у дефляторі ВНП ураховують тільки товари, що вироблені за допомогою національних ресурсів, тому зміна цін імпортованих товарів не вплине на цей показник, але може вплинути на ІСЦ, якщо ці товари входять до складу споживацького кошику. Обидва показники - дефлятор ВНП та ІСЦ - дають приблизно однакові оцінки рівня інфляції в країні.(Формули Пааше, Ласпереса і Фішера). Темп інфляції підраховується на базі одного з індексів інфляції(формула.)В залежності від темпів інфляції розрізнюють:нормальну інфляцію 3-3,5% на рік;помірну інфляцію - до 10% на рік;галопуючу інфляцію понад 10% - до 200% на рік;гіперінфляцію - не менше за 50% на місяць.

36.Соціально-економічні наслідки інфляції

Інфляція (лат. “здуття”) - знецінення грошей у зв'язку з диспропорцією між грошовими і матеріальними потоками. Інфляція може бути відкритою і подавленою (скритою). Відкрита інфляція проявляється у зростанні цін. Подавлена інфляція проявляється тоді, коли держава встановлює ціни, але із-за дефіцитів неможливо купити товари по офіційним цінам (командна економіка). Соціально-економічні наслідки інфляції. Наслідки інфляції торкаються всього процесу суспільного виробництва. Одним з важливих наслідків інфляції є знецінення грошових доходів як населення, так і підприємств, і держави. Особливо страждають від інфляції особи з фіксованими доходами, а також ті, хто поклав гроші у банки під проценти, що менші за темпи інфляції. Комерційні банки теж можуть постраждати, якщо проценти по позикам будуть менші за темпи інфляції. Прибутки товаровиробників скорочуються, якщо витрати виробництва зростають швидше, ніж ціни на їх продукцію, але може бути й протилежна ситуація. Інфляція впливає на перерозподіл доходів і багатства на користь підприємств-монополістів, держави, комерційних банків,тіньової економіки за рахунок зниження реальних доходів основної маси населення. Відбувається також скорочення виробництва, інвестицій, знецінення амортизаційних фондів. Втрати від інфляції традиційно поділяють на ті, що мають місце при передбачуваній та при непередбачуваній інфляції. Суспільними втратами передбачуваної інфляції є: часта зміна цінників, каталогів, що призводить до додаткових витрат--“витрати меню” (menu costs), а також втрати від частого відвідування банків для зняття коштів з поточних рахунків, на яких люди тримають усю готівку, щоб запобігти втраті купівельної спроможності грошей - “витрати зношеного взуття” (shoe leather costs). До суспільних витрат непередбачуваної інфляції належать: 1) фіскальний податок (fiskal draq), спричинений тим, що в умовах інфляції кількісне зростання доходів має номінальний характер і може означати падіння реальних доходів; 2) перерозподільний ефект, коли втрачають усі, хто має фіксовані доходи, а також надає гроші у позику під незмінний процент; 3) втрата цінами регулюючої ролі, яка пояснюється тим, що внаслідок інфляційного зростання цін скорочуються обсяги виробництва і споживання); 4) втрата всіма грошовими показниками здатності вимірювати економічні процеси через постійну зміну масштабу вимірювання.

37. Антиіфляційна політика

Інфляція (лат. “здуття”) - знецінення грошей у зв'язку з диспропорцією між грошовими і матеріальними потоками. Інфляція може бути відкритою і подавленою (скритою). Відкрита інфляція проявляється у зростанні цін. Подавлена інфляція проявляється тоді, коли держава встановлює ціни, але із за дефіцитів неможливо купити товари по офіційним цінам (командна економіка). Подавлена інфляція характеризується тимчасовим заморожуванням цін та доходів, встановленням граничних цін на продукцію; тотальним адміністративним контролем за цінами. В економіки, в залежності від причини, розрізнюють два типи відкритої інфляції:Інфляція попиту, що зв'язана з надлишковим попитом, по відношенню до існуючих виробничих можливостей (сукупний попит зростає, коли сукупну пропозицію відображає вертикальний, класичний відрізок кривої сукупної пропозиції). Це викликає зростання рівня цін. Підвищення попиту з АD0 до АD1 графічно відображується зміщенням кривої сукупного попиту праворуч: при кожному рівні цін на ВНП попит на нього є більшим, що призводить до підвищення цін з Р0 до Р1 при постійному обсязі потенційного ВНП (ВНПп.) .Інфляція пропозиції, що викликана зростанням витрат виробництва і скороченням сукупної пропозиції. Підвищення середніх витрат на одиницю продукції скорочує прибутки підприємців і обсяг пропозиції, що викликає зростання рівня цін. Підвищення витрат виробництва найчастіше зв'язане з підвищенням номінальної зарплати, цін на сировину, енергію. Підвищення витрат виробництва призведе до зміщення кривої сукупної пропозиції (AS1) в положення (AS2) та скороченню обсягу пропозиції з (Q1) до (Q2). А це при незмінному сукупному попиті призведе до підвищення цін з Р0 до Р1.З метою зменшення інфляції держава може здійснювати антиінфляційну політику, яка мас декілька напрямків. Одним із найважливіших завдань антиінфляційної стратегії є погашення інфляційних очікувань, насамперед, адаптаційних. Іншим невід'ємним компонентом антиінфляційної стратегії є стабільна грошова політика. Її особливість - запровадження жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси. Цей показник визначається довгостроковою динамікою реального виробництва і таким рівнем інфляції, який уряд вважає прийнятним і зобов'язується контролювати. Для того, щоб грошово-кредитна політика була дійсно антиінфляційною, вказаний ліміт треба витримувати протягом тривалого часу незалежно від стану бюджету, інтенсивності інвестиційного процесу, рівня безробіття, тобто в економіці за умов інфляції грошово-кредитна політика відіграє провідну роль. За інфляційних обставин немає причин, що змушують перевищувати ліміт пропозиції грошей. Здійснення анти інфляційної грошової стратегії під силу лише сучасній банківській системі, очолюваній незалежним від виконавчої влади Національним банком. Але регулюючий потенціал Національного банку обмежений, адже в ринковій економіці в обігу постійно перебувають гроші, випущені не тільки Національним банком, а й комерційними банками. Це, в першу чергу, банківські чеки. Тому, крім грошових обмежень, потрібні й інші заходи боротьби з інфляцією. В умовах інфляції при надлишковому попиті стримуюча дискреційна фіскальна політика складається із:1) зменшення державних витрат;2) збільшення податків;3) поєднання скорочення державних витрат із зростаючим оподаткуванням (з урахуванням того, що мультиплікаційний ефект зменшення державних витрат більше, ніж мультиплікаційний ефект росту податків).Така політика орієнтується на позитивне сальдо бюджету. Безумовно, це абстрактна схема поведінки парламенту й уряду, і механізм дискреційної фіскальної політики далеко не такий простий, оскільки в реальній економіці діють паралельні і різноспрямовані фактори і зрозуміло, що пошук оптимальної фіскальної політики - це завдання дуже складне

38.взаємозвязок безробіття та інфляції

Безробіття - це така соціально-економічна ситуація, при якій частина економічно активного працездатного населення не може реалізувати свою здібність до праці. Інфляція (лат. “здуття”) - знецінення грошей у зв'язку з диспропорцією між грошовими і матеріальними потоками (більш швидкий темп зростання грошової маси, ніж темп зростання її природної бази - обсягів національного виробництва товарів і послуг, або та ж сама грошова маса при скороченні національного виробництва). Економісти кейнсіанського напрямку для пояснення взаємозвязку безробіття і інфляції використовують криву Філліпса (англійський економіст). Ця крива виводиться на основі зміни рівня сукупного попиту на проміжному відрізку кривої сукупної пропозиції. Графік 3. Крива Філліпса. Крива Філліпса показує зворотно пропорційну залежність між рівнем безробіття і рівнем інфляції. Емпіричні дані 50-х-60-х років ХХ ст.. підтверджували існування цієї зворотної залежності. Існування цієї кривої пояснюється: 1) вузькими місцями, структурними проблемами на ринку праці при наближенні економіки до повної зайнятості - важче найняти потрібних робітників; 2) при наближенні економіки до повної зайнятості профспілки і крупний бізнес мають значну владу для підвищення зарплати і цін.У 70-80 роки ХХ ст. спостерігалась найгірша макроекономічна ситуація - стагфляція - інфляція, що супроводжується стагнацією або спадом виробництва, тобто одночасно підвищується рівень цін і рівень безробіття. Стагфляція - від латинських слів “стояча вода” і “здуття”. Кейнсіанці вважають, що це пов'язано з шоками пропозиції або ціновими шоками: 1) різко зросли витрати на енергію (ОПЕК підвищили ціну на нафту); 2) більш високі ціни на сільськогосподарську продукцію (скорочення пропозиції на внутрішньому ринку і зростання цін і витрат у зв'язку з збільшенням експорту цієї продукції в СРСР і інші країни); 3) більш високі ціни на імпортні товари; 4) зниження зростання продуктивності; 5) інфляційні очікування, які обумовили вимоги до підвищення номінальної зарплати. Кейнсіанці вважають, що ці фактори зміщують криву сукупної пропозиції (проміжний відрізок) ліворуч - тобто відбувається одночасно зростання рівня безробіття і рівня цін. При цьому крива Філліпса зрушилась праворуч, що відповідає прояву стагфляції.

39 Цілі та напрямки державного макроекономічного регулювання

Економічна політика держави - взаємопов'язана система довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплексу відповідних державних рішень (законів, постанов, інших нормативних документів) та заходів, спрямованих на досягнення цих цілей з використанням державної влади в сфері економіки. Кінцеве призначення економічної політики держави - сприяти природному еволюційному економічному розвитку, зростанню добробуту громадян; запобігати зловживанням економічною владою з боку окремих осіб, груп, підприємств, а також кризовим явищам; підтримувати господарський порядок. Економічна політика держави передбачає: 1) чітку постановку цілей; 2) співставлення вигод та витрат альтернативних програм по досягненню певних цілей; 3) урахування вітчизняного та світового досвіду у проведенні певної економічної політики. Держава здійснює контроль за суб'єктами господарювання державного сектора економіки: у сфері планування -- шляхом складання Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України, а також інших державних програм з питань економічного і соціального розвитку; у сфері збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин -- за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності; у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин -- за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни; у сфері цін і ціноутворення -- за додержанням суб'єктами господарювання державної дисципліни цін на продукцію і послуги; у сфері монополізму та конкуренції -- за додержанням антимонопольного законодавства та законодавства про природні монополії. Макроекономічне прогнозування направлено на вирішення наступних основних задач:встановлення цілей розвитку, наприклад продовольчої проблеми; находження оптимальних шляхів і засобів досягнення цілей;визначення потреби в ресурсах для досягнення поставлених цілей розвитку; розробку дій різних органів по досягненню поставлених цілей розвитку; виявлення можливих дій протидіючих сил і їх впливу на вирішення проблеми. Проблеми загальнодержавного планування соціально-економічного розвитку країни в умовах ринкової економіки викликає закономірне питання: для чого необхідне таке планування і чи можливе воно при ринковому господарстві? З точки зору традиційного мислення, таке планування є абсурдним і практично неможливим. Спроби протиставлення ринку плану, відмови від практики планового регулювання економіки мали місце і в нашій країні в ході проведення економічних реформ. Проте загальнодержавне планування економічного і соціального розвитку не тільки можливе, але і в значній мірі ефективно, і це підтверджує позитивний досвід Японії, Західної Європи, нових індустріальних країн Південно-Східної Європи. Бюджетно-податкова політика - це "найдавніший" інструмент державного втручання у ринкову економіку. Державний бюджет є, з одного боку, барометром економічної "погоди"в країні, з іншого - ефективним засобом реалізації економічної політики держави. Виконуючи роль державної казни, бюджет акумулює і перерозподіляє значну частку національного доходу (від 1/3 до 1/2 ).Бюджетна політика реалізується через визначення оптимальних співвідношень між доходами і витратами держави. Під грошово-кредитним регулюванням розуміють заходи Національного банку, спрямовані на зміну грошової маси в обігу, обсягу кредиту, рівня процентних ставок та інших показників, за допомогою яких держава набуває здатності впливати на економічну кон'юнктуру. Зазначений вплив звичайно здійснюється у двох формах: кредитної експансії або кредитних обмежень. Необхідність застосування кредитної експансії виникає в період значного економічного спаду. Вона реалізується за допомогою кредитних ін'єкцій у національне господарство, що досягається зниженням процентних ставок (здешевленням кредитних грошей). Метою такої політики є "підбадьорювання" економіки, посилення інвестиційної активності господарських суб'єктів, збільшення виробництва та зменшення на цій основі рівня інфляції та безробіття. Мета покращити стан природного середовища. Це дуже гостра проблема в усьому світі.Одночасно досягти всі основні цілі економічної політики практично неможливо, деякі з них навіть вступають у протиріччя. Тому економічна політика завжди постає перед проблемою вибору пріоритетів. Цей вибір зумовлюється впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів, орієнтацією економічної політики на певні економічні теорії, економічні інтереси певних соціально-економічних груп населення.

40.Методи державного макроекономічного регулювання

Адміністративні методи. У системі державного регулювання домінуючими залишились адміністративні методи. їхня суть полягає у прямому втручанні в діяльність товаровиробника шляхом доведення обовязкових до виконання державних замовлень (контрактів), ліцензування, квотування норм і стандартів щодо регламентації відповідності вимогам внутрішнього і зовнішнього ринків, державного підприємництва (див. Додаток А).До адміністративних методів потрібно віднести: визначення і підтримку мінімально допустимих рівнів життя населення; контроль над монопольними ринками; захист внутрішнього ринку і національних інтересів у системі міжнародного співробітництва; реалізацію цільових програм..Ліцензування здійснюється з метою недопущення на ринок неякісної продукції (послуг), впорядкування підприємницької діяльності у тих сферах, які не можуть регулюватися ринком. Економічні методи макроекономічного регулювання. Економічні методи державного регулювання економіки повязані зі створенням органами державного управління фінансових або матеріальних стимулів впливу на економічні інтереси суб'єктів господарювання та обумовлюють їхню поведінку, зберігаючи право на вільний вибір. У країнах з розвиненою ринковою економікою основним економічним методом регулювання ринку є грошово-кредитне регулювання..При переході до ринкових відносин цінова політика держави спрямовується на ліквідацію цінових деформацій, забезпечення реального зближення національних і світових цін шляхом поетапної, контрольованої державою лібералізації цін, поступового переходу до вільного ціноутворення. Цієї мети можна досягти методами прямого і непрямого впливу. Прямий державний контроль за цінами здійснюється в окремих випадках для захисту споживачів від монополістів, недобросовісної конкуренції, стимулювання випуску соціально значущих товарів (робіт, послуг). Це стосується цін на енергоносії, паливо, комунальні послуги, транспорт. У ролі засобів непрямого впливу держави на ціноутворення виступають: встановлення граничних рівнів рентабельності на окремі види продукції (робіт, послуг), контроль за складом витрат на виготовлення продукції, валютна стабілізація, стимулювання особистих нагромаджень. Важливими засобами економічного регулювання ринку є митні важелі та регулятори. Вони регулюють процес переміщення товарно-матеріальних цінностей та капіталів через митні кордони України, забезпечуючи при цьому захист національних інтересів та господарську рівновагу. Специфічними засобами державного впливу на економіку виступає економічне прогнозування, програмування, планування, переконання громадськості. Вони охоплюють заходи інформування, виховання, роз'яснення та популяризації цілей та завдань економічної політики держави, території, галузі. Ефективність засобів залежить від організації цих видів робіт та довіри до них громадськості. Бюджетно-податкова політика - це "найдавніший" інструмент державного втручання у ринкову економіку. Державний бюджет є, з одного боку, барометром економічної "погоди"в країні, з іншого - ефективним засобом реалізації економічної політики держави. Виконуючи роль державної казни, бюджет акумулює і перерозподіляє значну частку національного доходу (від 1/3 до 1/2 ). Бюджетна політика реалізується через визначення оптимальних співвідношень між доходами і витратами держави. Під грошово-кредитним регулюванням розуміють заходи Національного банку, спрямовані на зміну грошової маси в обігу, обсягу кредиту, рівня процентних ставок та інших показників, за допомогою яких держава набуває здатності впливати на економічну кон'юнктуру. Зазначений вплив звичайно здійснюється у двох формах: кредитної експансії або кредитних обмежень. Необхідність застосування кредитної експансії виникає в період значного економічного спаду. Вона реалізується за допомогою кредитних ін'єкцій у національне господарство, що досягається зниженням процентних ставок (здешевленням кредитних грошей). Метою такої політики є "підбадьорювання" економіки, посилення інвестиційної активності господарських суб'єктів, збільшення виробництва та зменшення на цій основі рівня інфляції та безробіття.

41.Державний бюджет та його структура

Дефіцит та профіцит держбюджету. Державний бюджет - кошторис доходів і видатків держави в кожному році. Державний бюджет - це бюджет тільки центрального уряду, він не включає в себе місцеві бюджети. Доходи держави:1)Податки з підприємств і домогосподарств.2)Доходи від державного майна (прибутки, дивіденди, орендна плата, кошти від приватизації).3)Позички у формі державних облігацій, що приносять % їх власникам.4)Емісія паперових грошей і монет. Видатки держави:1)На купівлю товарів і послуг (для державного апарату, оборони, інфраструктури).2)Субсидії і субвенції (на конкретну ціль) місцевим бюджетам; субсидії і дотації підприємствам; трансфертні платежі домогосподарствам.3)Фінансування економічних, науково-технічних, соціально-культурних, екологічних програм. 4)Виплата процентів по державному боргу. Бюджетний дефіцит - грошова сума, на яку в даному році видатки центрального уряду перевищують його доходи. Бюджетний профіцит - грошова сума, на яку в даному році доходи центрального уряду перевищують його видатки.

42. Дефіцит державного бюджету та шляхи його подолання

Державний бюджет - це бюджет тільки центрального уряду, він не включає в себе місцеві бюджети. Бюджетний дефіцит - грошова сума, на яку в даному році видатки центрального уряду перевищують його доходи. Існує три концепції регулювання державного бюджету:1)Збалансування бюджету на щорічній основі. Це означає, що державні видатки повинні зрівнюватися з доходами в межах кожного року. Але така концепція вступає в суперечність зі стабілізаційною функцією фіскальної політики. Припустимо, що економіка увійшла у фазу спаду. ВВП скорочується, тому автоматично зменшуються чисті податки (податкові надходження за відрахуванням державних трансфертних платежів - «негативних податків»), що спрямовує державний бюджет до дефіциту. Тепер припустимо, що нам потрібно збалансувати державний бюджет на щорічній основі. 2)Збалансування бюджету на циклічній основі. Згідно з цією концепцією бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах економічного циклу.Бюджетний надлишок під час інфляційного зростання повинен покривати бюджетний дефіцит під час падіння виробництва і тому в межах економічного циклу бюджет повинен балансуватися.3. Концепція функціональних фінансів. Згідно з даною концепцією бюджетна функція фіскальної політики повинна бути підпорядкована стабілізаційній. Таке співвідношення між стабілізаційною і бюджетною функціями обумовлено тим, що макроекономічна стабілізація є метою фіскальної політики, а державний бюджет - це інструмент її досягнення. Концепція функціональних фінансів відводить другорядну роль проблемі балансування бюджету, чи то на щорічній, чи то на циклічній основі. Всі зусилля державних фінансів зосереджуються на забезпеченні повної зайнятості, стабілізації та збалансованості економіки в цілому, зниженні темпів інфляції й доведення її до природної норми. При цьому допускається стале позитивне сальдо бюджету і всезростаючий державний борг. Основними причинами створення і збільшення державного боргу є: збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів; циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади. Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:скорочення бюджетних видатків;пошук джерел додаткових доходів, зокрема за рахунок скорочення масштабів тіньової економіки;випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

43. Система оподаткування

Види податків. Податки це законодавчо встановлені обов'язкові платежі до державного або місцевого бюджету. Податкова система -- це певним чином упорядкована сукупність податків, податкових платежів та зборів. Класифікація податків -- групування податків за такими ознаками:формою оподаткування -- прямі та непрямі (опосередковані); економічним змістом об'єкта оподаткування -- податки на доходи, прибуток, споживання, майно, нерухоме майно, спадок тощо; спрямуванням -- податки, які сплачуються до державного бюджету, до місцевих бюджетів; змішані податки; податки, які направляються до спеціальних цільових позабюджетних фондів; структурою ціни, до якої входять податки -- податки, що сплачують з прибутку; податки, що відносять на витрати виробництва, акцизи;співвідношенням між ставкою податку та величиною доходу -- прогресивні, регресивні та пропорційні податки;суб'єктом оподаткування -- податки, які сплачують юридичні особи та громадяни. Прямі податки (на доходи) - податок з особистого доходу, податок з прибутку, податок на спадщину. Непрямі податки (на споживання) - акцизи, податок на додану вартість, мито. Прогресивним називають податок, який зростає швидше від оподаткованого доходу. Регресивний податок, який зростає повільніше від оподаткованого доходу. Пропорційний податок передбачає незмінність податкових ставок незалежно від доходу. Функції податків. 1) Розподільча: перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами (забезпечує формування фондів держави для фінансування соціальних програм, спрямованих на фінансову підтримку найменш захищених членів суспільства за рахунок найзаможніших).2) Фіскальна: централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби (ця функція податків в Україні домінує). 3) Регулююча: вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників,4) Стимулююча: через податки, з урахуванням податкових пільг, держава сприяє переливанню капіталів, підвищенню ділової активності, найбільш доцільному використанню виробничих ресурсів, пропозиції робочої сили, інноваційній діяльності, експортній діяльності. Нині під «тіньовою економікою» розуміють усю сукупність економічної діяльності, що не враховує офіційна статистика і не включає у валовий внутрішній продукт країни.В Україні досі не вдалося створити ефективну податкову систему. Основними перешкодами, які пов'язані з оподаткуванням, є нестабільність податкового законодавства, високі податкові ставки та значна кількість податків, часті зміни податкової звітності, численні податкові перевірки, пільгові режими оподаткування конкурентів. Завдяки нерівним умовам легально працюючих підприємств щодо тіньового сектору останній не сплачує податків взагалі, маючи завдяки цьому значний виграш у ціновій конкурентоспроможності. Податкова система України характеризується громіздкістю, значною кількістю пільг та виключень, складністю нарахування податків та складання податкової звітності, наявністю численних підзаконних нормативних актів, які де-факто роблять поведінку держави у податковій сфері непередбачуваною. Хаотичні зміни у податковому законодавстві унеможливлюють адаптацію як платників податків, так і податкових органів до нестабільних та суперечливих нормативно-правових умов. Це призводить до подальшого існування високого рівня тіньової економіки України.