Трудові - (людино-години, людино-місяці, …) використовуються частіше усього при виробництві послуг або нестандартної продукції.

Вартісні - є найбільше універсальними і характеризуються як об'єм товарної або валової продукції на один робітника (грн./чол. у час або місяць).

При визначенні продуктивності праці може збільшуватися праця всіх категорій робітників, усіх робочих, тільки основних робітників.

Динаміка продуктивності праці характеризується відповідними індексами і коефіцієнтами.

1) ; ПТ₁ - продуктивність праці за період 1;

ПТ₂ - продуктивність праці за період 2.

2) .

Зв'язок зміни продуктивності праці і трудомісткості:

;

Т - коефіцієнт зниження трудомісткості.

ПТ - коефіцієнт збільшення продуктивності праці.

Зворотна зв'язок: .

Резерви підвищення продуктивності праці являють собою невикористану у даний момент можливість ефективної трудової діяльності. Вони бувають двох видів:

Резерви підвищення продуктивності праці всіх робітників у результаті впровадження механізації й автоматизації, удосконалювання організації і керування виробництвом.

Резерви зниження трудомісткості внаслідок усунення втрат робочого часу і непродуктивних витрат праці. Наприклад, порушення виробничих процесів, поломок і т.п.

Чинники підвищення продуктивності праці діляться на 4 групи:

чинники матеріально-технічні, пов'язані з НТП;

організаційні чинники - удосконалювання умов праці, розташування і розміщення робітників і устаткування;

економічні - пов'язані з удосконалюванням оплати праці і стимулюванням;

соціальні чинники - містять у собі умови роботи і відпочинку робітників.

3.3 Заробітна плата

Заробітна плата - основна форма оплати праці на підприємстві. Організація і планування заробітної плати залежить від категорії робітника. Для робітників організація заробітної плати здійснюється відповідно до тарифної системи, для ІТП і службовців - у відповідності зі штатно-окладної.

Тарифна система містить у собі 3 елемента:

тарифні ставки - визначають розмір оплати праці робітника визначеної професії, кваліфікації за відпрацьовані одиниці часу (час, день місяць).

тарифні сітки - характеризують різницю в оплаті праці робочих різноманітних розрядів. Це набір (сукупність) коефіцієнтів, що визначають, наскільки заробітна плата робітників даного розряду вище, чим у першого. Відношення оплати праці найвищого розряду до першого називається діапазоном тарифної сітки.

тарифно-кваліфікаційні довідники - містять перелік робіт, їхньої характеристики по складності і точності, а також характеристики робітників, необхідні для виконання даних робіт. Ці довідники дозволяють тарифікувати роботи, тобто оцінювати їх у грошах, і кваліфікувати працю робітників.

Штатно-окладна - заснована на штатному розкладі, у якому зазначені посади і максимальний і мінімальний межі заробітної плати в залежності від кваліфікації і досвіду.

І перша і друга системи оплати праці передбачають крім основної частини зарплати дотації, премії, надбавки, що дозволяють гнучко регулювати рівень сплати праці.

Форми оплати праці робітників:

1) відрядна;

2) преміальна.

Відрядна форма оплати є більш ефективної, тому що дозволяє стимулювати ріст продуктивності праці, але може використовуватися тільки при налагодженій системі обліку, контролю і нормування. Відрядна оплата може бути: індивідуальної; бригадної;

простий відрядної;

відрядної преміальної;

відрядної прогресивної.

3.4 Ринок праці

Ринок праці являє собою економічну категорію, що виражає суспільні відносини між попитом і пропозицією робочої сили. По своїй структурі ринок праці включає:

- ринок зайнятості;

- вільні робочі місця;

- незайняте населення, що шукає роботу.

 P

Ціна

Інвестиції + Межа робочої сили

Зарпла- та

_

Попит робочої сили

Q - кількість

Зайнятість

Ринок праці розглядається як ефективний механізм зайнятості, заробітної плати й інших умов праці.

Якщо на ринку робочої сили подані робітники, професії і кваліфікації які користуються надлишковим (підвищеним) попитом і недостатньою пропозицією, то такі робітники займають найкращі вакантні місця. Це нижня частина графіка.

Наймані робітники, професії і кваліфікації яких неконкурентноспроможні, тобто мають надлишкову пропозицію і недостатній попит, залишаються на «дні» ринку праці.

Шлях до подальшого регулювання попиту і пропозиції на ринку праці складається в здійсненні програми фахового підготування і реабілітації робітників, що виявилися на економічному «дні». Для цього потребуваються інвестиції, що дозволяє розглядати робочу силу як людський капітал.

Головна перевага ринку робочої сили - конкуренція між робітниками призводить до того, що підвищується підготування робітників. Хиба - безробіття існує завжди.

Модель зробленої конкуренції на ринку праці є ідеальної. У реальному житті недосконалість конкуренції виявляється як наявність одного продавця робочої сили (монополія) або наявність одного покупця (монопсонія).

Олигопсонія існує тоді, коли на ринку праці є декілька значних роботодавців, один з яких займає значну частку ринку, що дозволяє прийняти на рівноважну ставку заробітної плати.

Монопольна ситуація на ринку праці виникає під впливом профспілок, що встановлюють: правила прийома на роботу й організацію виробництва; переміщення, просування і скорочення робітників; контролює заробітну плату й умови праці.

Недосконалість конкуренції на ринку праці компенсується різноманітними засобами регулювання трудових відношень.

Трудові відношення - це відношення між найманими робітниками і підприємцем (роботодавцем, менеджером) із приводу наймання на роботу, заробітної плати, умов праці.

У умовах ринкової економіки існує 5 засобів регулювання трудових відношень: односторонні - одна зі сторін (робітник або роботодавець) одноосібно встановлює правила регулювання тих або інших питань трудових відношень; двосторонні (спільне) - означає, що дві сторони встановлюють правила трудових відношень спільно, починаючи від колективних консультацій по поточних питаннях, закінчуючи переговорами і прийняттям колективного договору. Колективний договір у більшості країн із ринковою економікою, у т.ч. і в Україні, є основним засобом установлення заробітної плати й інших умов наймання робочої сили; засноване на звичаї - означає, що менеджмент і робітники керуються не формальними правилами, а сталими традиціями трудових відношень. Наприклад, таким чином регулюється тривалість перерв і відпочинків протягом робочого дня; законодавче регулювання означає встановлення державою правових рамок трудових відношень і здійснення заходів у так називаній політика прибутків; тристороннє регулювання означає, що здійснення трудових відношень між підприємцями і робітниками за участю третьої сторони - держави. Держава є

посередником, примирителем, арбітром при проведенні колективних договорів, висновку генеральних і галузевих тарифних повідомлень.

З метою урахування ринку праці все населення підрозділяється на

3 взаємовиключні категорії:

зайняті,

безробітні,

поза робочою силою.

Особи поза робочою силою містять у собі непрацездатне населення, а також населення старше 70 років і молодше 15 років (по світовим стандартам).

Зайняті і безробітні разом складають робочу силу або економічно активне населення.

До зайнятих відносяться:

1. зайняті по найманню;

2. самостійно зайняті:

а) підприємець,

б) члени виробничих кооперативів,

в) особи, зайняті в домогосподарстві, тобто матеріальні

блага , що створюють , і послуги для особистого і сімейного споживання

Міжнародне визначення безробіття засновано на трьох критеріях, що повинні задовольнятися одночасно :

без роботи + готовий приступити до роботи + шукає работу

Рівень безробіття є відношенням чисельності безробітных до чисельності робочої сили.

Рівень зайнятості -відношення чисельності зайнятих до чисельності економічно активного населення.

Існує декілька видів безробіття:

1. фрикційне: пов'язана з пошуком і чеканням підхожого місця роботи, по кваліфікації й індивідуальних превагах робітника,

2. структурне пов'язане зі зміною структури попиту на споживчі товари і зміною технології виробництва, у результаті чого змінюється структура попиту на робочу силу.

Дане безробіття виникає завдяки тому, що робоча сила повільно реагує на зміну попиту і повільно пристосовуються до нових робочих місць.

Ці два безробіття формує природний рівень безробіття або безробіття при повній зайнятості, повному завантаженню виробництва і потенційному ВНП.

Існує також недостатня зайнятість робітника з урахуванням нормальної тривалості робочого часу, альтернативних форм зайнятості і його кваліфікації. Підрозділяється на 2 види:

- видиму - неповні зайнятості за часом,

-невидиму - подає собою зниження прибутків, недовикористання кваліфікації, зниження продуктивності праці.

Видима неповна зайнятість - це підвид зайнятості.

Існують три критерії віднесення до цього підкласу:

робота менше робочого часу нормальної тривалості,

змушений характер неповної зайнятості,

пошук нормальної роботи і готовність приступити до неї.

3.5 Державне регулювання ринку праці

Головна проблема в сфері праці в період формування ринкових відносин складаються в тому, щоб спростити і полегшити перехід великих груп робітників із нежиттєздатних робочих місць у держсекторі на нові ефективні робітники місця.

Державна політика на ринку праці в Україні повинна бути спрямована на: збільшення гнучкості ринку праці, тобто мобільності робочої сили, гнучкості заробітної плати, скороченню чинників, що перешкоджають зміні роботи; на підготування робітників до перерв, тобто фахову перепідготовку, поміч у пошуку роботи, підтримку самостійного підприємництва і малого бізнесу, бюджетне фінансування професійно-технічного утворення; на соціальний захист, тобто посібник по безробіттю, вихідні допомоги, пенсія по старості і непрацездатності, суспільні роботи.

ТЕМА 4. ВИТРАТИ І ЦІНИ ПІДПРИЄМСТВА НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ (НАДАННЯ ПОСЛУГ)

4.1 Поняття собівартості продукції (послуг)

Собівартість - це виражені в грошовій формі витрати підприємства з виробництва і реалізації продукції.

У собівартість входять витрати живої і минулій праці.

Минула праця - праця, матеріалізований в ОФ і оборотних фондів підприємства.

Собівартість показує наскільки ефективно використовуються засоби і предмети праці і сама праця.

Зниження собівартості дозволяє збільшити конкурентноспроможність продукції, збільшити прибуток підприємства, характеризує

ефективність організаційних і господарських заходів.

Існує 2 засоби розрахунку собівартості:

1. упорядкування кошторису витрат - дозволяє визначити собівартість всього обсягу валові або товарні продукції. Це необхідно для бухгалтерського обліку, аналізу господарської діяльності, ув'язування планів виробництва і збуту продукції з планами постачання і фінансування. Не можна визначити конкретні причини зміни витрат, розрахувати витрати на один виріб.

У зміну витрат включаються такі елементи:

1.1 сировина й основні матеріали (за відрахуванням поворотних відходів);

1.2 допоміжні матеріали і напівфабрикати;

1.3 паливо;

1.4 енергія;

1.5 заробітна плата промислово-виробничого персоналу;

1.6 відрахування на соціальне страхування - 37,5% від пункту 5;

1.7 амортизаційні відрахування;

1.8 інші витрати.

2. Калькуляція собівартості одиниці продукці- це необхідно для встановлення ціни, аналізу прибутковості й ефективності виробництва, виявлення конкретних причин зміни витрат.

Калькуляція собівартості являє собою документ, що відбиває такі елементи витрат:

2.1 сировина і матеріали;

2.2 напівфабрикати;

2.3 поворотні відходи (відраховуються із собівартості);

2.4 паливо й енергія на технологічні цілі;

2.5 основна заробітна плата виробничих робітників;

2.6 додаткова заробітна плата виробничих робітників;

2.7 відрахування на соціальне страхування (37,5% від п.п.5 і 6);

2.8 витрати на підготування й освоєння виробництва;

2.9 відшкодування зносу інструментів і пристосувань (МБЦ);

2.10 витрати на утримання й експлуатацію устаткування (у т.ч. амортизація);

2.11 витрати цеху;

2.12 згальнозаводські витрати;

2.13 утрати від шлюбу;

2.14 інші виробничі витрати;

2.15 позавиробничі витрати (транспортування, збереження продукції і т.д.).

Калькуляція складається на одиницю виробництва в натуральному вираженні. Калькуляційна одиниця повинна відповідати вимірювачам у плані виробництва і технічних умов підприємства.

Під структурою собівартості розуміється питома вага вхідних статей і витрат.

Структура собівартості залежить від :

виду виробництва;

технічного оснащення виробництва;

автоматизації виробництва.

Структура собівартості, розмір собівартості залежить від обсягу виробництва.

4.2 Види собівартості і шляхи її зниження

Технологічна ( пункти 1-10)

сума витрат пов'язана з виконанням технологічних

операцій

Цехова ( пункти 1-11)

додатково включає непродуктивні витрати цеху

Заводська ( пункти 1-14)

додатково включає непрямі витрати підприємства

Повна або комерційна (пункти 1-15)

включає усі витрати по виробництву і збуту продукції

Для розрахунку доданої вартості потрібно відняти з повної собівартості пункти з 1 по 4, тобто прямі матеріальні витрати.

Розрізняють собівартість планову і фактичну.

Планова собівартість розраховується по прогресивних нормах витрат ресурсів використання устаткування і праці.

Фактична собівартість вище або нижче планової по причинах, що залежить або не залежить від підприємств.

У практику планування собівартості використовуються такі методи:

1. балансовий; аналітичний (при цьому визначаються причини і резерви зниження собівартості і методи впливу на них);

2. економіко-математичне моделювання ( дозволяє зробити оптимізацію цільової функції витрат і визначити умови виробництва, при яких собівартість витрат найменша).

3. По характеру витрат що включаються в собівартість вони підрозділяються на такі групи: прямі (статті 1-7 калькуляції собівартості); непрямі.

Прямі - безпосередньо і цілком включаються в собівартість продукції.

Непрямі - пов'язані з роботою цеху або підприємства і не можуть бути включені в собівартість продукції цілком.

Їх розподіляють між що випускаються видами продукції побічно по якийсь пропорції.

Витрати діляться на: умовно-перемінні витрати; умовно-постійні витрати.

Умовно-перемінні витрати знаходяться в прямої залежності від обсягу виробництва. Це попит, матеріали, праця робочих, паливо й енергія на технологічні цілі, соціальні відрахування.

Умовно-постійні витрати незначно змінюються при зміні обсягу виробництва.

На машинобудівних підприємствах для розподілу непрямих витрат використовується метод машино-годин:

по кожному виробу розраховується кількість машинних годин необхідних для його виробництва, ділиться на загальний час роботи устаткування і знаходиться коефіцієнт. Пропорційно коефіцієнтам машинних часів розподіляються непрямі витрати.

Резерви зниження собівартості продукції - це об'єктивно існуючі, але не використовувані можливості здешевлення виробництва.

Три види резервів:

підвищення технологічного рівня виробництва;

поліпшення організації і керування виробництва;

поліпшення комерційної діяльності підприємства.

4.3 Маркетинг і ціноутворення

Маркетинг - являє собою спрямованість планування і керування розробкою виробництвом і збутом продукції, щоб що досягається розмаїтість товарів, забезпечувало найбільше задоволення потреб окремих споживачів і товариства в цілому.

Керування на основі маркетингу містить у собі таке :

Урахування потреб, стани і динаміки попиту, конкуренції і прийняття господарських рішень.

Створення умов для максимального пристосування виробництва до структури попиту в майбутньому.

Вплив на ринок і споживача за допомогою реклами й інших засобів.

Маркетинг - це процес безупинного узгодження можливостей підприємства і потреб ринку, котре підприємство може задовольняти, одержуючи достатній прибуток для успішної діяльності і розвитки.

Процеси маркетингу відбуваються у визначеному зовнішньому середовищі, що характеризується такими чинниками:

політичні,

соціально-економічні (визначає життєвий рівень населення, характер зайнятості і т.д.),

демографічні, правові, науково-технічні,

інфраструктурні (пов'язані з обслуговуванням бізнесу: чинники комунікації, страхові компанії і т.д.),

географічні і кліматичні.

З урахуванням перерахованих чинників підприємство впливає на споживача керуючи комплексом маркетингу :

основними якостями товару;

ціною; умовами і зручністю продажу;

сервісом і післяпродажним обслуговуванням.

Сегментація ринку являє собою поділ споживачів на групи, що характеризуються однотипною реакцією на захід комплексу маркетингу.

У задачі підприємства входить максимальне зосередження на окремому сегменті, замість того щоб розпорошувати зусилля по всьому ринку.

Сегмент ринку повинний мати такі властивості:

1. бути достатньо ємним;

2. подавати можливості для розвитку підприємства;

3. бути недоступним для конкурентів;

характеризується потребами, що підприємство може

задовольнити.

Для споживача найбільше важливим є ринкове оточення продукту, що містить у собі :

дизайн

післяпродажне обслуговування зручність і надійність покупки торгову марку продукту

ціна

Період від появи товару на ринку до моменту відходу з ринку і заміною більш зробленим товаром називається життєвим циклом товару.

Життєвий цикл товару ілюструється в координатах обсяг продажів - час.

V

4

3 5

2

1 T

1 стадія: життєвого циклу: упровадження на ринок

характерні великі витрати на освоєння виробництва і рекламу, високий ризик.

2 стадія: інтенсивний ріст попиту

характерна поява нових споживачів, прояв інтересу до товару підприємства потребуває в інвестиціях для розширення обсягу виробництва.

3 стадія: уповільнення росту попиту або зрілість товару

характерно поява конкурентів, збільшення витрат на рекламу.

4 стадія: насичення

характерно такий стан - обсяг збуту досяг максимуму і залишається на тому ж рівні; необхідні витрати на удосконалювання товарів, що дозволяють продовжити цю стадію.

5 стадія: різке зниження попиту

Характерно такий стан - підприємству необхідно ліквідувати виробництво даної продукції і зайнятися освоєнням нової.

Життєвий цикл підприємства.

V

T

Визначений набір продукції що випускається підприємством життєвого циклу , що знаходиться на різних стадіях , називаного товарним портфелем.

У задачі маркетингу входить скоординувати окремі товари по стадіях життєвого циклу, тобто збалансувати товари на ранній стадії життєвого циклу, найбільше ризиковане з погляду прибули і товари на пізніх стадіях вже приносять прибуток.

У керуванні підприємством на основі маркетингу є частка ринку.

Частка ринку - це відношення обсягу продажів даної фірми до сумарного обсягу продажів усіх конкурентів.

Ріст

ринку

Кішка Зірки

Собака Корова

Частка ринку

Стандартні (базові) стратегії в маркетинговій діяльності:

Для «корів» прибуток, отриманий за допомогою цих продуктів,

використовується підприємством (відповідає 4 стадії життєвого циклу).

Для «зірок» розвивати й оберігати (відповідає 2 стадії життєвого циклу).

Для «кішок» досліджувати їхнє непередбачене поводження.

Для «собак» рятуватися.

ТЕМА 5. ЕКОНОМІЧНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

5.1 Прибуток підприємства

На момент реалізації продукції виявляється її ціна. Ціна продукції містить у собі витрати минулої і живої праці. За відрахуванням цих двох елементів із ціни продукції залишається чистий прибуток, що і є прибутком (у грошовій формі).

Прибуток - це чистий прибуток, одержуваний підприємством у результаті господарської діяльності.

Прибуток виконує ряд важливих функцій:

є мірою економічного ефекту, отриманого підприємством; стимулююча функція;

прибуток бере участь у формуванні бюджетів усіх рівнів;

прибуток є регулятором економічних процесів і розподіли ресурсів в економіці (у залежності від норми прибули інвестор розміщає капітал)

У умовах ринкової економіки існує два джерела прибутку:

пов'язані з монопольним положенням на ринку;

інноваційна діяльність.

Прибуток від реалізації продукції - виторг і собівартість продукції розраховується на об'єм реалізації. Реалізація залежить не тільки від зробленої продукції, але і від змін залишків на складі.

Прибуток від іншої реалізації - реалізація ОФ, оборотних коштів, продаж не матеріальних активів, продаж і переоцінка валюти, продаж своїх цінних паперів.

Позареалізаційний прибуток - оренда (прибуток від її), вкладення коштів у депозитах (довгострокове і короткострокове), прибуток від вкладення майна інших підприємств (акції і …)

Фонд накопичення - науково-технічний розвиток виробництва, на соціальний розвиток, оплата довгострокових кредитів.

Фонд споживання - матеріальне стимулювання робітників підприємства, виплата дивідендів.

Нерозподілений прибуток - виконує роль фінансового резерву.

5.2 Рентабельність

Рентабельність - це відношення фінансових результатів до витрат, пов'язаним із використанням ресурсів.

1. Рентабельність буває двох видів: рентабельність, що розраховується для виробництва продукції - відношення прибули від реалізації продукції до її собівартості.

2. рентабельність капіталу - це відношення балансового прибутку

до вартості авансованого (вкладеного) капіталу.

Ці показники пов'язані між собою швидкістю авансованого капіталу.

; ; ; .

П - кількість оборотів авансованого капіталу

Рентабельність може розраховуватися для:

для окремих видів продукції

;

.

2-ий вид рентабельності розраховується на весь капітал, вкладений у підприємство.

;

.

Рентабельність може бути розрахована на власний капітал підприємства, тобто частку власних засобів в УФ.

Рентабельність позикових засобів.

R

ОП

5.3 Формування фінансових ресурсів підприємства

Джерела формування фінансових ресурсів підрозділяються на власні і позикові.

Власні:

При формуванні статутного фонду акціонерний капітал або пайовий внесок учасників є початковим джерелом фінансових резервів.

У процесі функціонування підприємства відношення фінансовий ресурс - прибуток.

Амортизаційний фонд.

Позикові:

Кредити (короткострокові (до 1 року), середньострокові (1-5), довгострокові (більш 5 років)).

Кредит має два різновиди : банківський (пряме кредитування у вигляді позички), торговий (відстрочка платежів за поставлений товар)

Банківський кредит потребує заявку на кредит , установчий документ із зразком преси і підпису. У результаті банк укладає кредитний договір, у якому зазначена сума, термін кредиту і відсотки.

Важливою умовою є заможність кредиту майном, страховкою, поручництвом або поручництвом третьої особи.

Засобами фінансування підприємства є:

лізинг (передача основних фондів підприємства в довгострокову оренду. Підприємство може набути дорогого устаткування не відволікаючи великі засоби від розкручування. Платежі по лізингу у витрати на виробництво);

факторинг (діяльність, пов'язана з придбанням боргів вашого підприємства факторинговой фірмою).

5.4 Ціноутворення

Ціна є невід'ємною властивістю продукту.

Стратегії ціноутворення:

Стратегія високих цін:

a) ціна зняття сливок;

b) слідство престижності, ексклюзивності товару;

Стратегія низьких цін

низька ціна - стратегія проникнення на ринок;

ціна, що викликає підвищення попиту і зниження витрат;

Цінова диференціація

 Q

Графік попиту

max

P

Стратегія пільгових цін

Перед установленням ціни, розглядається статистика ринку.

Уявлення про неї дають інформація про фактичні угоди зроблених підприємством

інформація про біржові котування, цін аукціонів і торгівлі.

Оптові ціни що фіксуються в контрактах на продаж і придбання продукції може бути не тільки фіксованими, але і рухливими , тобто ціна може бути переглянута при зміні визначених умов, які вказані у договорі.

Змінна ціна - ціна, що розраховується в момент виконання контракту виходячи з базової ціни і витрат виробництва , що змінюються.

;

П - прибуток;

Ц - ціна;

З/із - собівартість;

О_пр - об'єм виробництва.

Існують 2 протилежні тенденції:

Збільшення ціни веде до збільшення обсягу виробництва, а зменшення обсягу виробництва веде до збільшення задач, таким чином, потрібно вирішувати оптимизаційну задачу.

Рішення задачі складається з таких етапів:

Вибір цінової стратегії;

Визначення попиту на продукцію;

Q

P1

P _опт

P2

Р

Нееластичный попит Еластичний попит

Прибуток від Ропт

продажів

Р1 Р2

Р

Фопт

Еластичний попит - прибуток при зниженому рості швидше чим знижується ціна.

Нееластичный попит - прибуток знижується.

У точці Ропт утворюється квадрат із найбільшою площею.

Аналіз витрат виробництва; витрати виробництва

Зобщ

Зобщ

Зперем

Зпост

ОП

ОП - обсяг виробництва; Зобщ - загальні витрати;

Зпост - постійні витрати; Зперем - перемінні витрати;

питомі витрати, тобто на одиницю продукції

Зобщ

Зобщ

Зперем

Зпост

Витрати виробництва є нижньою межею при встановленні ціни. Верхньою межею є ринкова ціна або ціна головних конкурентів.

Аналіз цін конкурентів;

При цьому враховуються всі знижки: серійні покупки, постійний клієнт, експортна знижка, функціональна знижка, схована знижка.

Визначення методу ціноутворення: а) метод витрат + прибуток, як правило, у монополістів.

б) метод на основі аналізу беззбитковості.

Зобщ

ЦП

П<0

Точка беззбитковості

ОП

Підприємство працює

Збитково

ЦП - цільовий прибуток; П - прибуток;

в) установлення ціни на унікальні товари - враховується психологія покупця.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України “Про підприємництво”// Відомості Верховної Ради України.-1991.-N20.

2. Закон України "Про власність" // Відомості Верховної Ради України. - 1991.-N20.

3. Закон України "Про підприємства в Україні // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - N 24.

4. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визначення його банкрутом" // Вїдомості Верховної Ради України,- 1999.-N31.

5. Закон України "Про оплату праці" // Галицькі контракти. - 1995. - N 21.

6. Закон України "Про господарські товариства" //Д1БП,- 1992. - N 2.

7. Економіка підприємства: Підручник/ За заг. ред. С.Ф. Покропивного.-К.:КНЕУ, 2001.-526с..

8. Економіка підприємства: Збірник практичних задач і конкретних сітуацій: Навч. посібник/ За ред. С.Ф. Покропивного.-К.:КНЕУ, 2000.-328с.

9. Экономика предприятия: Тесты, задачи, ситуации: Учеб. пособие для вузов/ Под ред. В.А. Швандара.-М.:ЮНИТИ-ДАНА, 2001.

10. Экономика предприятия: Учебник/ Под ред. Н.А. Сафронова.-М.: “Юристъ”, 1998.

11. Экономика предприятия: Учеб. пособие/ Грузинов В.П., Грибов В.Д.-М.: Финансы и статистика, 1998.

12. Экономика предприятия: Учебник для вузов/ Под ред. В.Я.Горфинкеля.-М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996.-С.52-73.

13. Основы предпринимательской деятельности: экономическая теория: Учебное пособие/ Под ред. В.М.Власовой.-М.: Финансы и статистика, 1999.-С.31-41.

14. Покропивннй С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посібник - К.: КНЕУ, 1997. - 358 с.

15. Иванов Г.П. Антикризисное управление: от банкротства к финансовому оздоровлению. - М.: Закон и право; ЮНИТИ, 1995. - 318 с.

16. Липсиц И.В. Бизнес-план - основа успеха. Практическое пособие. - М.: Машиностроение, 1992. - 80 с.

17. Львов Ю.А. Основы экономики и организации бизнеса. - С-Пб.: ГМП "Формика", 1992. - 382 с.

18. Уткин ЭА. Управление фирмой. - М.: СП "Интер-эксперт", 1992. - 350 с.

19. Хоскинг А. Курс предпринимательства. Практическое пособие. Пер. c англ. - М.: Международные отношения, 1993. - 352 с.

20. Экономика предприятия: Учебник для вузов // ВЛ.Горфинкель,

Е.М.Купряков, В.П.Прасолова и др. - М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1996.-367

21. Бусыгин А.В. Предпринимательство: Учебник для ВУЗов. - М.: ИНФРА-М, 1997.

22. Горфинкель В.Я. Курс предпринимательства: Учебник для ВУЗов. -М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997.

23. Ильенкова С.Д. Экономика и статистика фирм. - М.: Финансы и статистика, 1996.

24. Ковалева A.M. Финансы в управлении предприятием. - М.: Финансы и статистика,1995.

25. Курс экономики // Под ред. Райзберга Б.А. - М.: ИНФРА-М. 1997.

26. Менеджмент организаций: Учебник / Под ред. З.П. Румянцевой - М.:ИНФРА-М, 1996.

27. Семенов В.М., Баев И.А., Терехова СА. и др. Экономика предприятия. - М.: Центр экономики и-маркетинга, 1996.

28. Финансы предприятий : Учебное пособие / Под ред. АД. Шеремет, Р.С. Сайфулина - М.: ИНФРА-М, 1998.

29. Экономика предприятия: Учебник для экономических ВУЗов / Под ред. А.И. Руденко. - Минск, 1995.

30. Алексеев М.Ю. Рынок ценных бумаг. -М.: Финансы и статистика, 1992.- 352с.

31. Гайдуцкий П.И. Организация акционерных и паевых обществ: Практическое пособие.-Киев:Изд-во УСХА,1992.-211с.

32. Дагаев А.А. О налоговых порогах для развития малого бизнеса (некоторые дискуссионные рассуждения)//США: экономика, политика, идеология,1992,N2, С.36 - 44.

33. Долан Э.Дж, Линдсей Д. Микроэкономика / Пер.с англ. В.Лукашевича др.;Под общ.ред. Б.Лисовика И В. Лукашевича, - Спб.:"Литера плюс","Санк-Петербург оркестр",1994.-448с.

34. Евдокимов Д.Е.,Покараев Г.М. Нормирование материальныхресурсов:Словарь-справочник.-М.:Экономика,1988.-199с.

35. Мацкевичюс И.С., Кальчинскаас Г.Л. Управление затратами в АСУП.-М.:Финансы и статистика,1989.-2912с.

36. Микро-макроэкономика. Практикум/Под общ. ред. Ю.А.Огтбина. - Спб.:"Литера плюс","Санк-Петербург оркестр",1994.-432с.

37. Петра Энгстлер. Рыночная экономика для начинающих бизнесменов/Пер.с нем. Л.Логвиненко, - К.:Вик,1992. - 223с.

38. Пиндайк Р.,Рубенсельд Д. Микроэкономика/ Пер с англ. - М.: "Экономика","Дело" , 1992, 510с.

39. Организация, планирование и управление деятельностью промышленного предприятия/А.В. Антонец, Н.А. Белов, С.М. Бухало и р.;Под ред.С.М .Бухало.- 2-е изд.доп. перераб..-К.:Вища к.,1989. - 472с.

40. Статистические методы повышения качества: Пер с нгл./Под ред. Х. Кумэ.-М.:Финансы и статистика,1990.-304с.

41. Тейлор Фредерик Уинслоу. Принципы научного менеджмента.-М.:Журнал"Контроллинг",1991. - 104с.

42. Концепція державної промислової політики Укоаїни/ М.Г.Чумаченко, О.І.Амоша, М.І.Іванов та ін.-Донецьк:ІЕП НАН України, 2000.-424с.

43. Иванов Н.И. Экономические аспекты производственного потенциала. Теория и практика.-Донецк: ИЭП НАН Украины, 2000.-420с.

44. Хобта В.М., Горобец И.В. Стимулирование инвестиционной деятельности через налоговую и амортизационную политику государства.-Донецк, 1998.-28с.

45. Современная экономика: 100 экзаменационных вопросов и ответов (экспресс справочник для студентов вузов).- Ростов Н/Д: Издательский центр «МарТ», 2002.-192с.

46. Шемякина Н.В. Планирование деятельности предприятия. Курс лекций.-Донецк: ДИЭХП, 2001.-120с.

47. Шемякина Н.В. Экономика и организация деятельности фирмы. Курс лекций.-Донецк:ДИЭХП, 2001.-77с.

48. Ситник Л.С. Організаційно-економічний механізм антикризового управління підприємсвом.-Донецьк: ІЕП НАН України,2001.

49. Янковский Н.А. Повышение эффективности внешнеэкономической деятельности крупного производственного комплекса.-Донецк:Донеччина.-2001.-448с.

50. Лагутін В.А. Кредитування: теорія і практика. Навч.посіб..-К.:”Знання”.-2002.-215с.

51. Захаров А. Экономические реформы и фондовый рынок/ Рынок ценных бумаг.-№3.-2001.-С.7-13.