Сталий розвиток ВАТ "Павлоградвугілля"

Сучасний стан проблеми сталого розвитку гірничодобувних підприємств. Особливості даної промисловості України. Природоохоронна діяльність та діагностика рівня забезпечення сталого розвитку ВАТ "Павлоградвугілля". Напрямки удосконалення його механізму.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид дипломная работа
Язык русский
Дата добавления 14.05.2011
Размер файла 246,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методичні рекомендації і вимоги

до виконання дипломних робіт

освітньо-кваліфікаційного рівня "Магістр"

студентами напряму «Специфічні категорії»

спеціальностей

8.000010 "Екологія довкілля і природних ресурсів"

Дніпропетровськ,

НГУ

2011

Міністерство освіти і науки України

Національний гірничий університет

Факультет менеджменту

Кафедра прикладної економіки

Пояснювальна записка

дипломної роботи

магістра

спеціальності 8.000010 "Екологія довкілля і природних ресурсів"

на тему:

Сталий розвиток ВАТ «Павлоградвугілля»

Виконавець: А.В. Кириченко

Затверджено

Наукове завдання

на виконання кваліфікаційної роботи магістра

спеціальності 8.000010 - Інститут заочно-дистанційної освіти

«Економіка довкілля і природних ресурсів»

Кириченко Анни Володимирівни

Економічні методи управління інноваційними процесами на вугледобувному підприємстві

Дніпропетровськ,

2008

1. Підстави для проведення роботи

Наказ ректора НГУ

2. Мета й вихідні дані для проведення робіт

Об'єкт дослідження - інноваційна діяльність вугледобувного підприємства в ринкових умовах.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні підходи і практичні аспекти управління інноваційним розвитком вугільної шахти.

Мета дослідження - узагальнити науково-методичні основи та розробити практичні рекомендації щодо економічних методів управління активністю інноваційного процесу на вугледобувному підприємстві.

Вихідні дані для проведення роботи:

¦ Закон України «Про інноваційну діяльність»;

¦ нормативно-законодавча база України;

Ё статистичні дані Галузевого інформаційно-розрахункового центру та вугледобувних підприємств Західного і Центрального Донбасу;

Ё Національні положення (стандарти ) бухгалтерського обліку: нормативна база;

Ё Господарський кодекс України;

Ё результати досліджень Національного гірничого університету за цільовою комплексною програмою "Створення економічних методів управління матеріальними, природними та фінансовими ресурсами".

3. Очікувані наукові результати

Наукова новизна очікуваних результатів має полягати в наступному:

¦ обґрунтувати науково-методичні засади управління активністю розроблення та впровадження інноваційних засобів на вугледобувних підприємствах;

¦ систематизувати економічні ефекти, яких досягає підприємство при впровадженні інноваційних продуктів;

¦ розробити аналітичні моделі первинної, відновної, залишкової й ліквідаційної оцінок вартості гірничих виробок, як пасивної частини основних засобів виробництва вугільної шахти;

¦ запропонувати організаційно-управлінський механізм інноваційної діяльності вуглевидобувного підприємства, який передбачає мотивацію учасників інноваційного процесу.

Практична цінність результатів полягає у тому, що вони доведені до рівня конкретних пропозицій із вдосконалення механізму управління інноваційною діяльністю вугледобувного підприємства на підставі нових методів мотивації як самого підприємства, так і учасників інноваційного процесу, а також оптимізації умов розвитку інноваційного менеджменту вугільних шахт.

4. Вимоги до результатів виконання роботи

З метою оцінки корисності пропозицій автора з результатами магістерської роботи варто ознайомити спеціалістів вугільних шахт ВАТ «Павлоградвугілля», які опікуються вирішенням питань розробки та впровадження інноваційних продуктів.

Результати досліджень магістерської роботи треба доповісти на студентській (або іншій) науково-практичній конференції. Крім того, ці результати слід оформити й подати як наукову статтю для опублікування в науковому віснику (збірнику наукових праць).

5. Етапи виконання робіт

Найменування етапів робіт

Терміни виконання робіт (початок - кінець)

На основі матеріалів виробничої та переддипломної практик, огляду літератури обґрунтувати зміст активності вугледобувних підприємств до впровадження новітніх організаційно-технічних рішень. Визначити напрями розвитку інноваційної діяльності вугільних шахт

01.11.2010- 15.11.2010

Розробити аналітичні моделі оцінювання впливу інноваційних заходів на економічні результати виробничої діяльності вугільних шахт. Встановити організаційно-управлінський механізм активізації інноваційної діяльності науково-виробничих центрів.

16.11.2010 - 20.11.2010

Обґрунтувати методичні засади мотивації учасників інноваційного процесу на вугледобувному підприємств. Сформулювати методичні рекомендації щодо оцінки ефективності організаційно-технічних нововведень на вугільних шахтах.

21.11.2010 - 22.12.2010

6. Реалізація результатів та ефективність

Економічний ефект від реалізації результатів магістерської роботи досягається за рахунок більш продуктивної та економнішої роботи видобувних дільниць, а також додатково й достроково видобутого обсягу вугілля.

Соціальний ефект від реалізації результатів роботи очікується позитивним завдяки створенню сприятливих економічних та організаційних умов інноваційної діяльності вугледобувних підприємств.

7. Додаткові вимоги

Дипломна робота має бути оформлена відповідно до ДСТУ 3008 - 95 "Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення", а також "Стандарту вищої освіти СВО НГУ КР-02. Кваліфікаційні роботи випускників. Загальні вимоги до дипломних проектів і дипломних робіт".

Зміст

Вступ

Розділ 1. Науково-теоретичні засади забезпечення сталого розвитку гірничодобувних підприємств

1.1 Виникнення і сучасний стан проблеми сталого розвитку

1.2 Огляд наукових праць з проблеми забезпечення сталого розвитку гірничодобувних підприємств

1.3 Мета, наукові завдання та методи їх вирішення

Висновки за розділом 1

Розділ 2. Діагностика механізму забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства

2.1 Характеристика гірничодобувної промисловості України. ВАТ «Павлоградвугілля»

2.2 Аналіз природоохоронної діяльності ВАТ «Павлоградвугілля»

2.3 Діагностика рівня забезпечення сталого розвитку ВАТ «Павлоградвугілля»

Висновки за розділом 2

Розділ 3. Удосконалення механізму забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства

3.1 Напрямки удосконалення механізму забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства

3.2 Моделювання моніторингу на базі інформаційного забезпечення екологічного обліку для підтримки та прийняття управлінських рішень

Висновки за розділом 3

Загальні висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Сталий розвиток промислового підприємства як системи передбачає збалансоване функціонування його економічної, екологічної та соціальної підсистем. Незаплановані деформації в процесі функціонування та розвитку будь-якої з підсистем призводять до втрати стійкості всією системою. Особливо небажаною є втрата стійкості функціонування і тим більше розвитку гірничодобувними підприємствами, на ефективності роботи яких базується стратегія сталого еколого-економічного розвитку України.

Практика засвідчує, що гірничодобувні підприємства не можуть впливати на ті фактори, які стосуються макроекономіки. У цих умовах основні джерела забезпечення сталого розвитку лежать у сфері мікроекономіки, тобто всередині самих підприємств. Саме тому важливо вміти своєчасно і достовірно діагностувати ознаки можливого нестійкого стану та визначати шляхи вдосконалення економічного механізму забезпечення сталого розвитку в системі управління гірничодобувним підприємством.

Останнім часом багато вчених займається дослідженням різних аспектів теоретико-методологічної концепції сталого розвитку. Так, теоретичним засадам сталого розвитку, розкриттю його змісту й визначенню шляхів досягнення в умовах перехідної економіки присвячені праці І. Александрова, В. Гейця, Л. Дейнеко, О. Осауленка, Л. Мельника, Е. Хлобистова. Забезпеченню макроекономічної рівноваги, стійкого економічного зростання, державного регулювання цих процесів приділено значну увагу в працях М. Білопольського, Б. Буркинського, О. Веклич, Б. Данилишина, М. Долішнього, С. Дорогунцова, В. Степанова, С. Харічкова та інших. Серед зарубіжних дослідників цих питань істотна роль відводиться працям А. Алабугіна, І. Ансоффа, Т. Ділліка, Г. Далі, В. Данилова-Данільяна, Д. Кобба, К. Лосєва, І. Рейфа, А. Урсула та інших.

Проаналізувавши результати досліджень С. Аптекаря, Н. Метеленко, А. Садєкова, С. Салиги, Г. Семенова, В. Порохні та інших науковців щодо формування й функціонування економічних механізмів управління підприємствами, слід відзначити, що проблеми забезпечення сталого розвитку промислових підприємств потребують подальшого вивчення.

Поза увагою ще залишаються питання, пов'язані з необхідністю вдосконалення відповідного механізму забезпечення сталого розвитку на гірничодобувних підприємствах. Науково-теоретична та практична значущість зазначених проблем зумовила вибір теми, актуальність та цільову спрямованість магістерської роботи.

Мета і завдання дослідження. Метою магістерської роботи є розвиток теоретичних положень, розробка методичних підходів і практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізму забезпечення сталого розвитку на гірничодобувному підприємстві.

Мета дослідження обумовлює необхідність вирішення таких завдань:

- надати дефініцію поняття "сталий розвиток" та розкрити особливості реалізації сталого розвитку на рівні підприємств;

- розглянути підходи до формування механізму забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства;

- дослідити тенденції та особливості розвитку вугільної промисловості України;

- здійснити системну еколого-економічну оцінку індикаторів сталого розвитку гірничодобувного підприємства;

- удосконалити систему інформаційного забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства.

Об'єктом дослідження є механізм забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства.

Предметом дослідження є теоретико-методичні та практичні засади вдосконалення механізму забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є основні положення сучасної економічної теорії, теорії менеджменту, що розроблені в працях вітчизняних та зарубіжних учених з питань забезпечення сталого розвитку. Для вирішення окремих завдань було застосовано такі методи: метод критичного аналізу та узагальнення теоретичних досліджень - для визначення поняття сталого розвитку промислового підприємства; системний підхід - при дослідженні методичних підходів до формування механізму забезпечення сталого розвитку, системній - при еколого-економічній оцінці індикаторів сталого розвитку; фінансово-економічний, зокрема скоринговий аналіз - при дослідженні економічних показників стану механізму забезпечення сталого розвитку; статистичний аналіз.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі й нормативні акти, матеріали Державного комітету статистики, звітні дані ВАТ «Павлоградвугілля», спеціальні наукові та інші джерела.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:

удосконалено:

- матрицю, що дозволяє обґрунтувати перелік альтернативних стратегій управління гірничодобувного підприємства на підставі системної еколого-економічної оцінки індикаторів сталого розвитку;

- діагностики сучасного стану гірничодобувного підприємства шляхом системної оцінки індикаторів стійкості його виробничої, техніко-технологічної, фінансової та екологічної підсистем, що на відміну від відомих діагностичних інструментів, є основою для прийняття збалансованих еколого-економічних рішень, спрямованих на забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства;

- інформаційне забезпечення сталого розвитку шляхом розробки інформаційної системи екологічного обліку, що змінює напрямок потоків облікової інформації та, на відміну від існуючої системи, дозволяє отримувати релевантні дані про стан екологічної підсистеми підприємства;

набули подальшого розвитку:

- поняття "сталий розвиток" як такий розвиток промислового підприємства, при якому поліпшення його економічних показників не погіршує екологічних показників і навпаки, що забезпечує збалансованість досягнення еколого-економічних цілей та гарантує соціальну гармонію.

Практична цінність результатів дослідження полягає в розробці рекомендацій з вдосконалення механізму забезпечення сталого розвитку ВАТ «Павлоградвугілля».

Сфера використання - результати магістерської роботи можуть бути використані гірничодобувними підприємствами при оцінці й обґрунтуванні шляхів вдосконалення механізму забезпечення сталого розвитку підприємства.

Розділ 1. Науково-теоретичні засади забезпечення сталого розвитку гірничодобувних підприємств

1.1 Виникнення і сучасний стан проблеми сталого розвитку

Усвідомлення людством реальної небезпеки екологічної катастрофи, яка загрожує існуванню цивілізації, стало причиною початку розробки концепцій світового розвитку. Особливо активно ці розробки почалися в розвинутих країнах Заходу, де в 70?80-ті роки ХХ ст. стало очевидним, що розв'язання глобальних та національних природоохоронних проблем не можливе без нового погляду на роль і форми економічного розвитку. Загострення взаємовідносин суспільства з природою поставило перед людством питання про необхідність розробки і впровадження нових принципів своєї поведінки в природі та експлуатації природних ресурсів нашої планети.

Вперше термін "сталий розвиток" концептуально оформлений американським політологом У. Офулсом у 1977 р. у роботі "Екологія і політика дефіциту", в якій він, описуючи "стале суспільство" (steady state society) Г. Делі, використав словосполучення sustainable state society. Об'єднання категорій "екологічний розвиток" (ecodevelopment) і "сталість" (sustainability) привело до появи терміна sustainable development, що в українському перекладі звучить як "сталий розвиток", який і дав назву новій теорії [1].

У подальшому термін «sustainable development», який у вітчизняних офіційних документах перекладається зараз як «сталий розвиток», було офіційно затверджено на міжнародному рівні, виходячи з доповіді Міжнародної комісії з довкілля і розвитку, що була створена Організацією Об'єднаних націй в 1983 р. («комісія Брутланд»). У підсумковому документі цієї комісії визначено, що «стали розвиток - це такий розвиток суспільства, за якого задоволення потреб теперішніх поколінь не має ставити під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти свої потреби» [2]. Сам цей термін вперше офіційно було застосовано на Стокгольмській конференції з проблем оточуючого середовища в 1972 р. (коли представники 113 країн вперше зібралися на подібну зустріч) генеральним секретарем профільної комісії ООН Морісом Стронгом.

В науковій літературі цей термін став активно вживатися з 1980 року, при цьому наголос робився на необхідності підтримки рівноваги екосистем за умов будь-якого підвищення якості життя. Також у доповіді Міжнародної комісії з довкілля і розвитку («комісія Брутланд»), як підсумковому документі роботи комісії, надано достатньо загальне визначення сталого розвитку, як «розвитку, що дозволяє на довгостроковій засаді забезпечити стабільний економічний зріст, який не приводить до деградаційних змін природного середовища; вихід на рівень сталого, що розраховано на задоволення потреб як сучасного, так й майбутнього поколінь» [3]. Тому, говорячи про «сталий розвиток», звичайно мають на увазі саме «екосталий розвиток». А, взагалі, щодо ідеї сталого розвитку, то її можна вважати за ідеальну модель розвитку, яка має орієнтувати дороговкази розвитку суспільства. Тому й принципово важливим є вибір тих елементів, які мають відігравати роль цих дороговказів, керованих ідеєю сталого розвитку [2].

В 1992 р. подальша стурбованість за долю розвитку цивілізації в зв'язку з вичерпністю не відновлюваних природних ресурсів і глобальним забрудненням навколишнього середовища призвела до проголошення на всесвітньому форумі в Ріо-де-Жанейро «Порядку денного на ХХІ століття», в основу якого покладено концепцію сталого розвитку [4].

На даному форумі головними рекомендаціями були перехід світової економіки на сталий (підтримуваний, екологічно допустимий) розвиток і підвищення ефективності природокористування. На Йоханнесбургськом саміті ООН (2002 р.) були підтримані минулі рекомендації з реалізацією їх до 2015 р. На відкритті саміту Генеральний секретар ООН Кофі Аннан сказав: «Дорога до добробуту, який досягається за рахунок виснаження довкілля і зубожіння більшості людства, незабаром виявиться безвихіддю для всіх. Сьогодні в світі настав час перетворення, час раціонального управління» [5].

Як відзначають В. Волошин, В. Трегобчук, концепція сталого соціально-економічного розвитку визнана світовою спільнотою домінантною ідеологією розвитку людської цивілізації в ХХІ ст., стратегічним напрямом забезпечення матеріального, соціального та духовного прогресу суспільства [6]. Ця концепція передбачає нерозривне поєднання економічної й екологічної політики та посилення значимості екологічного фактору в прийнятті рішень як на національному, так і глобальному рівнях. По суті йдеться про нову модель економічного розвитку, яка відповідає реаліям глобальної економіки початку третього тисячоліття.

В даний час в рамках вказаної стратегії «sustainable development» необхідно виділити наступні основні вимоги [2, 4, 7]:

- в центрі уваги повинна знаходитися людина, яка має право на здорове і плідне життя в гармонії з природою;

- забезпечення рівності можливостей розвитку і збереження довкілля як для нинішнього, так і для майбутніх поколінь;

- охорона довкілля повинна стати невід'ємною частиною загального соціально-економічного процесу і не може розглядатися у відриві від нього;

- на відміну від практики охорони природи, що склалася, акцент слід перенести на здійснення заходів по екологізації господарської діяльності, в першу чергу, на усунення причин негативних техногенних дій, а не їх наслідків;

- соціально-економічний розвиток слід направити на поліпшення якості життя людей в допустимих межах господарської ємкості екосистем;

- екологізація свідомості і світогляду людини, системи виховання і освіти.

Ці вимоги в основі своєю виражають сутність екологічного імперативу, нерозривний і органічний взаємозв'язок соціальних, екологічних і економічних цілей сталого розвитку, на тому рівні розуміння, який готове прийняти сучасне суспільство.

Але, як відзначають Дорогунцов С., Федоріщева А., Ральчук А. [8], при загальному декларуванні світовою спільнотою невідкладної необхідності гармонізувати стосунки «людина-природа» на початках сталого розвитку, реалізація цієї парадигми (від її схвалення в документах Другої Конференції ООН по довкіллю і розвитку в червні 1992 р. і по теперішній час) в значній мірі не виправдала тих оптимістичних чекань, які спочатку покладалися на неї.

Основний зміст проблеми подальшого розвитку на сьогодні полягає в тому, що суспільству і державі в рівній мірі необхідні і економічний розвиток, і забезпечення екологічної безпеки, але обмеженість природних ресурсів, недосконалість сучасних технологій, неспроможність вживаних механізмів управління природокористуванням продовжують збільшувати розрив між екологічними і економічними інтересами.

Однією з головних теоретичних проблем на сьогодні є те, що до цих пір ще не склалося єдиної думки відносно сталого розвитку, його яких-небудь відмітних ознак, проблем, які необхідно вирішувати. Слід зазначити, що до цих пір загальноприйнятого строгого визначення терміну «сталий розвиток» доки немає. В даний час існує більше 50 визначень цього терміну і їх кількість продовжує збільшуватися. Це зв'язано як із складністю даного поняття, що включає соціальні, економічні і екологічні аспекти розвитку людського суспільства, так і з неспівпаданням поглядів представників різних наукових, підприємницьких і політичних сфер. Як відзначає Щеулін А.С. [9], існує безліч трактувань, що базуються на фундаментальних принципах ноосферного розвитку, коеволюції суспільства і природи, балансу хаосу і порядку, формування зворотних зв'язків на основі вимірності процесів і т.д. По суті, в цій області йде процес руху наукової і суспільної думки, який завершиться чітким визначенням лише тоді, коли з'являться значимі результати практичної діяльності в цьому напрямі.

Категорія «сталий розвиток» використовується досить в широкому спектрі значень: «збалансований розвиток», «допустимий розвиток» (М.М. Моїсєев), «надійність», «міцність» (Л.Р. Срібний, А.Ю. Скопін), «стабілізація» (І.І. Ашмарін, Г.Одум, Е.Одум), «тривалий», «безперервний», «життєздатний» розвиток (І.В. Бестужев-Лада, Л.Л. Гончаренко, Г.С. Хозін), «коеволюція людини і біосфери» (В.Н. Барінов, В.В.Зверев, М.Л. Лебедева), що «забезпечує безперервний прогрес» (Л.Браун).

У розробку ідей і принципів стійкого розвитку зроблений ваговитий вклад і українськими ученими: Балацьким О.Ф., Бистряковим І.К., Борщевським п.п., Векліч О.О., Грінівом Л.С., Данілішиним Б.М., Добряком Д.С., Дорогунцовим С.І., Дяченко Я.Я., Ковалем Я.В., Лісецким А.С., Мельником Л.Г., Мішеніним Е.В., Міщенко В.С., Новаковським Л.Я., Паламарчуком О.М., Пілою В.І., Погребняком П.С., Позівайло Ю.М., Трегобчуком В.М., Туніцей Ю.Ю., Туркевічем І.В., Харічковим С.А., Хачатуровим В.С., Хвесиком М.А. і багатьма іншими.

Проведений аналіз категорії «сталий розвиток» дозволяє говорити про те, що дана категорія досить багатоваріантна і її основна характеристика полягає в тому, що всі розглянуті аспекти є взаємозв'язаними.

Також немає єдиного визнання в науковому середовищі доцільності і наукової обґрунтованості стійкого розвитку. Ряд вчених взагалі дотримується думки, що поняття «сталий розвиток» є одній з утопій людства, а, означає, воно може стати ідеальним виправданням наявності різних проблем економічного і соціального характеру і обмеженням перспективних управлінських рішень [10].

Проте, альтернативи стійкому (екостійкому) розвитку на сьогоднішній день немає. В даний час об'єктом наукових досліджень є досить широкий круг теоретико-методологічних питань стійкого (екологічно збалансованого, екосталого) розвитку людства і гармонізації взаємодії природи, суспільства і економіки. Проблема переходу до стійкого розвитку полягає в тому, що, з одного боку, є досить явні екологічні проблеми і сповна свідома проблема вичерпаності природних ресурсів, а, з іншого боку, навіть на теоретичному рівні відсутні явні способи вирішення цих проблем економічно доцільним способом. Спроби звести ситуацію до дилеми - природні ресурси або товарне виробництво, нічого не прояснюють.

На даний час основні принципи концепції сталого розвитку зводяться до збалансування масштабів господарської діяльності з можливостями природного середовища до самовідновлення, мінімізації вилучення з надр вичерпних ресурсів і їх втрат у процесі виробництва з метою забезпечення права майбутніх поколінь задовольнити свої потреби в таких же ресурсах, поліпшення рівня життя населення різних країн. Усе це повинно відбуватися на фоні зниження загального техногенного пресу на навколишнє середовище, захисту лісових масивів від винищування і штучного їх відновлення на деградованих територіях, збереження видової різноманітності тощо.

1.2 Огляд наукових праць з проблеми забезпечення сталого розвитку гірничодобувних підприємств

Необхідність і невідворотність переходу існуючих світових систем господарювання на принципи сталого розвитку зараз не викликає ніякого сумління [1, 6]. Це обумовлено, перш за все, тим, що існуюча індустріальна цивілізація заснована на інтенсивному використанні не поновлюваних мінерально-сировинних ресурсів [7]. Така форма життєдіяльності ставить під сумнів невід'ємне право всіх майбутніх поколінь мати такі ж можливості по доступу до ресурсів і соціального блага, яке ми маємо зараз. Під сумнів ставиться сама цінність соціального і науково-технічного прогресу, що розвернувся в минулому столітті [11].

Зараз на різних рівнях розглядаються питання, пов'язані з необхідністю переходу на сталий розвиток як України в цілому, так і на рівні окремих регіонів, галузей і підприємств. При цьому треба враховувати, що, на думку авторів [12], Україна належить до групи країн з несприятливими передумовами переходу до стійкого розвитку.

Перспективи реалізації принципів стійкого розвитку в Україні не можна розглядати окремо від здійснюваних в країні ринкових реформ. Як сформулював Трегобчук В.М. [13], «основна мета стійкого розвитку України - забезпечення динамічного соціально-економічного зростання, збереження якості довкілля і раціональне використання природно-ресурсного потенціалу, задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь шляхом побудови високоефективної економічної системи, яка стимулює екологічну стійкість, продуктивну працю, науково-технічний прогрес, а також має соціальну спрямованість».

У основі концепції стійкого розвитку лежать ідеї динамічно-збалансованого розвитку тріади - економіка, природа, суспільство. Ці ж ідеї мають бути покладені і в основу концепції стійкого розвитку гірничодобувних підприємств. При цьому масштаб і характер заходів, що забезпечують необхідний динамізм і збалансованість визначаються стартовими умовами через показники і параметри, що характеризують поточний стан даної тріади.

Як показав аналіз наукових праць, можна виділити наступні взаємодоповнювані аспекти переходу діяльності гірничодобувних підприємств на принципи сталого розвитку:

- економічні - організація розширеного виробництва, економічне забезпечення науково-технічного прогресу на засадах екологізації виробництва і збереження природно-ресурсної бази;

- екологічні - природоохоронна діяльність, відтворення порушень навколишнього природного середовища або мінімізація техногенного впливу гірничої діяльності на довкілля, управління і прогнозування наслідками техногенної дії гірничодобувного виробництва на навколишнє природне середовище;

- соціальні - забезпечення умов для збереження здоров'я і безпеки населення, організація екологічного навчання персоналу, стимулювання робітників до збереження складових природного середовища;

- технологічні - організація постійного і ефективного пошуку нових оптимальних з точки зору як економіки, так і екології технічних і технологічних рішень, їх впровадження і функціонування.

Також динамічне інтегрування української гірничодобувної галузі в світову і, в першу чергу, європейську економіку передбачає необхідність використання загальноприйнятих в міжнародному співтоваристві показників діяльності підприємств, і по-перше, показників сталого розвитку.

Дослідження еколого-економічних процесів, що відбуваються на рівні безпосередньо гірничодобувного підприємства має ключове значення. Саме на цьому рівні управління необхідно глибоко розібратися, які можливості є у кожного господарюючого суб'єкта - гірничодобувного підприємства по підтримці сталого і ефективного розвитку економіки на різних рівнях. При цьому необхідно пам'ятати найголовніше - від вирішення підприємствами цих проблем залежить сталий розвиток економіки країни в цілому.

Науковий напрям, який вивчає сталий розвиток промислових підприємств, досить молодий. Проблемам сталого розвитку підприємств приділяли увагу наступні учені: Балацький О.Ф., Бистряков І.К., Богомолова І.П., Воронов А., Глаз'єв С., Дорогунцов С.И., Дяченко Я.Я., Коваль Я.В., Лисецький А.С., Лосєв В., Мельник Л.Г., Мишенин Е.В., Мищенко В.С., Паламарчук О.М., Петрищенко М.М., Пила В.И., Погребняк П.С., Позивайло Ю.М., Рубанов С., Трегобчук В.М., Харичков С.А., Хачатуров В.С., Хвесик М.А. та ін.

Більшість дослідників розглядають моделі сталого розвитку через систему описових характеристик. Достатньо уваги приділено проблемі оцінки сталого розвитку через систему вимірів сталого розвитку з допомогою відповідних індикаторів, що знайшли своє відображення у відповідних працях щодо міжнародного, національного, регіонального та локального рівнів, а також на рівні окремих суб'єктів природокористування - суб'єктів господарської діяльності [14, 15].

Аналіз проблеми сталого розвитку промислових підприємств показав, що дослідження в даній галузі ведуться досить інтенсивні, але увага дослідників зосереджена в основному на фінансових і економічних її аспектах. Хоча сталий розвиток підприємства - комплексна категорія, яка не може бути віддзеркаленням лише одній із сторін діяльності підприємства.

Слід розуміти, що сталий розвиток держави, суспільства формується за рахунок результатів діяльності окремих суб'єктів господарювання, в тому числі і з врахуванням галузевих особливостей розвитку. На думку В. Трегобчука [16] сталий розвиток - це насамперед економічне зростання, за якого ефективно розв'язуються найважливіші проблеми життєзабезпечення суспільства без виснаження, деградації і забруднення довкілля.

Якщо при цьому врахувати, що "стратегія - це довготерміновий якісно визначений напрям розвитку організації, що стосується сфери, засобів і форми її діяльності, системи взаємовідносин всередині організації, а також позиції організації в навколишньому середовищі, що приводить організацію до її цілей" [17, 18]. Також поняття "стратегія сталого розвитку підприємства" можна визначити як його діяльність з досягнення поставлених цілей з врахуванням проблеми життєзабезпечення суспільства без виснаження, деградації і забруднення довкілля.

Активний розвиток гірничодобувної промисловості на території України привів до серйозних екологічних проблем, які стали обмежувати розвиток як мінерально-сировинного комплексу, так і в цілому економічний розвиток України.

Особлива значущість переходу гірничопромислових регіонів України на модель збалансованого еколого-економічного (стійкого) розвитку обумовлена тією обставиною, що для розвитку України одними з найважливіших є мінерально-сировинні ресурси. За оцінками [19], на мінерально-сировинні ресурси доводиться 26% в структурі їх споживчої вартості.

Дослідження питань прояву сутності сталого розвитку складних систем, у тому числі стійкого розвитку підприємств, показала відсутність на сьогоднішній день єдиної загальноприйнятої думки за визначенням даної категорії.

Застосування системного підходу дає змогу розглядати гірничодобувне підприємство як відкриту стаціонарну систему, якій притаманні всі властивості систем такого типу, у тому числі й здатність до сталого розвитку [20]. Критичний аналіз теоретичних підходів щодо інтерпретації поняття "сталий розвиток" засвідчив наявність певних суперечностей у визначенні його сутності на макро- та мікрорівнях.

На макрорівні трактування сталого розвитку хоча й відрізняються окремими позиціями, але по суті не виходять за межі традиційної концепції, прийнятої у 1992 р. у Ріо-де-Жанейро, що проголосила необхідність збалансування економічних, екологічних та соціальних інтересів теперішніх та майбутніх поколінь шляхом створення соціально-орієнтованої економіки, що спирається на раціональне використання природних ресурсів та охорону навколишнього середовища (пп.1.1).

На мікрорівні сталий розвиток частіше ототожнюється зі стабільним економічним розвитком та стійким фінансовим станом. Тобто ігноруються екологічні та соціальні наслідки виробничої діяльності, що порушує змістовну сутність сталого розвитку, рамки якого окреслено визнаною у всьому світі концепцією. Такий підхід не тільки призводить до постійного збільшення антропогенного забруднення, але й гальмує економічний розвиток самого підприємства [21].

Далі розглянемо деякі підходи до проблеми сталого розвитку підприємства.

Поняття «сталий розвиток підприємства» включає три складові: стійкість, розвиток, підприємство.

В науковому світі існує декілька поглядів на сутність терміну «розвиток». Розвиток розглядається розвиток як вищий тип руху, зміни матерії і свідомості; перехід від одного якісного стану до іншого, від старого до нового. Розвиток являє собою не всяку зміну в структурі об'єкта, а тільки якісну зміну, зв'язану з перетвореннями у внутрішній будівлі об'єкта, у його структурі, що представляє собою сукупність функціонально зв'язаних між собою елементів, зв'язків і залежностей [21]. Розвиток - філософська категорія, що виражає процес руху, зміну цілісних систем. До найбільш характерних рис даного процесу відносяться: виникнення якісне нового об'єкта (чи його стану), спрямованість, необоротність, закономірність, єдність кількісних і якісних змін, взаємозв'язок прогресу і регресу, суперечливість, спіралевидність форми (циклічність), розгортання в часі [22]. Цього підходу дотримуються Гапоненко О.Л., Пакрухин А.П. «розвиток - рух уперед, формування нових рис, становлення нових структурних характеристик об'єкта, його еволюцію, поліпшення, удосконалювання, прогрес, а також ріст і розширення» [23]; Маслеченков Ю.С. розглядає розвиток як перехід від одного якісного стану до іншого [24]. Деякі вітчизняні вчені теж дотримуються цього підходу. Ільїн В.В., Кулагін Ю.І. вважають, що розвиток - це в першу чергу зміна, рух [25]. Забродська Л.Д. трактує, що «розвиток можна визначити як просування від простого до більш складного та ефективного» [26].

Згідно іншого підходу розвиток - необоротна, спрямована, закономірна зміна матеріальних і ідеальних об'єктів. Тільки одночасна наявність всіх трьох зазначених властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін: оборотність змін характеризує процеси функціонування (циклічне відтворення постійної схеми функцій); відсутність закономірності характерно для випадкових процесів катастрофічного типу; при відсутності спрямованості зміни не можуть накопичуватися, і тому процес втрачає характерної для розвитку єдиної, внутрішньої взаємозалежної лінії. У результаті розвитку виникає новий якісний стан об'єкта, що виступає як зміна його складу або структури (тобто виникнення, трансформації або зникнення його елементів і зв'язків). Здатність до розвитку становить одну із загальних властивостей матерії й свідомості [27].

Цієї думки дотримується Фролова І.Т. яка розглядає розвиток як закономірна, спрямована якісна зміна матеріальних і ідеальних об'єктів [28]; Ожегов С.І., Шведова Н.Ю. під розвитком розуміють процес закономірної зміни, переходу з одного стану в інший, більш досконалий; перехід від старого якісного стану до нового, від простого до складного, від нижчого до вищого [29]. Значну увагу теоретичному висвітленню розглядуваної проблематиці стосовно даного підходу приділяють російські вчені. Коротков Е.М. розглядає розвиток як «сукупність змін, що ведуть до появи нової якості і зміцнення життєвості системи, її здатність чинити опір руйнівним силам зовнішнього середовища [30]. Смирнов Е.А. визначає розвиток як незворотні, спрямовані, закономірні зміни матерії та свідомості [31].

Термін «стійкість» раніше частіше використовувався в природних і точних науках для позначення здатності систем зберігати своє положення при дії всіляких чинників зовнішнього середовища. Підвищення вірогідності виникнення кризисних явищ в економіці, викликаних динамічністю проблем суспільного розвитку, призвіл до необхідності використовувати термін «стійкість» і в економічній теорії. Проте для динамічних систем, до яких відносяться господарські системи (у т.ч. підприємства), більш застосовне поняття «стійкий розвиток», що характеризує процеси розвитку.

Більшість сучасних дослідників пропонують розуміти під стійкістю розвитку бізнесу здатність забезпечити ефективність діяльності в умовах середовища, що змінюється, і внутрішніх трансформацій. Також значне число економістів дотримується погляду, що під стійким розвитком розуміється стабільне і тривале існування організації в підприємницькому середовищі, що динамічно змінюється.

Розвиток підприємства - якісна і направлена зміна структури і характеру бізнес-процесів підприємства, при якому досягається його ефективніше функціонування. Розглянемо більш детально це поняття.

На сьогоднішній день вже існує декілька визначень розвитку підприємства. Так, Е.М. Коротков, розглядаючи розвиток на рівні підприємства, трактує його як «…сукупність змін, які ведуть до появи нової якості і зміцнення життєвості системи, її здатність чинити опір руйнівним силами зовнішнього середовища» [32]. В.А. Забродський та М.О. Кизим дають більш розширене визначення розвитку, конкретизуючи його щодо економіко-виробничої системи. За їхньою точкою зору, розвиток економіко-виробничих систем представляє собою процес переходу економіко-виробничої системи у новий, більш якісний стан шляхом нагромадження кількісного потенціалу, зміни й ускладнення структури і складу, наслідком чого є підвищення її здатності чинити опір руйнівному впливу зовнішнього середовища та ефективність функціонування [33].

Так, А.В. Черних під сталим розвитком підприємства пропонує розуміти обумовлений впливом факторів внутрішнього і зовнішнього середовища та такий, що характеризується збільшенням його потенціалу, попиту на продукції, масштабу діяльності, можливістю забезпечити безперервний процес виробництва та зберігати платоспроможність протягом тривалого періоду часу процес змін, які трапляються у функціонуванні підприємства [34]. А.В. Черних не тільки надає поняття сталого розвитку, але й показує його взаємозв'язок із характеристиками підприємства, такими як адаптивність, гнучкість, організованість, сталість, надійність, економічна безпека, стабільність тощо [34]. Однак, слід зазначити, що причинно-наслідковий характер такого зв'язку залишається недослідженим і потребує додаткового аналізу.

Варто взагалі стисло охарактеризувати поняття розвитку підприємства. Перш за все, розвиток передбачає наявність кількісних та якісних змін, які ведуть до певного поліпшення. Безумовно, поліпшення представляє собою відносну характеристику і для виявлення або підтвердження наявності розвитку вимагає певної конкретизації, але для визначення поняття розвитку можна обмежитися тільки визнанням такого поліпшення. Розвиток підприємства має процесний характер, тобто є розподіленим у часі, причому розвитку, як процесу, властива довготривалість, зважаючи на певну інерційність підприємства як об'єкту розвитку та наявність часового лагу між імпульсом розвитку та відповідними йому змінами. Слід зазначити, що розподіленість у часі та довготривалість аксіоматично не приводять до визнання властивості поняттю розвитку підприємства таких складових як безперервність або постійність. Адже розвиток підприємства принципово може бути непостійним, тобто таким, що не обов'язково присутній у кожний момент часу існування підприємства. Умова можливості відсутності існування розвитку у кожний момент часу існування підприємства дозволяє стверджувати, що розвиток не обов'язково буде безперервним. Тобто безперервність та постійність розвитку та умови його визнання таким потребують більш докладних досліджень [35].

За своїм змістом розвиток підприємства, є сукупністю процесів, які сумарно ведуть до збільшення потенціалу підприємства. Явними формами прояву таких процесів виступають кількісні та якісні зміни, адаптація до зовнішнього середовища підприємства та внутрішня інтеграція підприємства. Нарешті результативний прояв розвитку для підприємства полягає в реалізації кількісних та якісних змін, збільшенні потенціалу підприємства, забезпеченні здатності підприємства протидіяти негативним впливам зовнішнього середовища та підвищенні життєздатності підприємства [36].

За результатами проведеного аналізу літературних джерел, також поняття розвитку підприємства у первісному наближенні пропонується розуміти як довготривалу сукупність процесів кількісних та якісних змін в діяльності підприємства, які приводять до поліпшення його стану шляхом збільшення потенціалу підприємства, адаптації до зовнішнього середовища та внутрішньої інтеграції, що сприяє підвищенню здатності підприємства протидіяти негативним впливам зовнішнього середовища та його життєздатності.

Також, під стійким (сталим) розвитком підприємства розуміється такий спосіб його функціонування, який орієнтований на досягнення взаємодії підприємства з економічним, соціальним і екологічним середовищами. При цьому забезпечується адаптивність і протидія чинникам зовнішнього середовища, за умови не погіршення соціальної стабільності, екологічної безпеки і економічної ефективності [37].

Сталість підприємства досягається в процесі стратегічного і оперативного управління такими складовими, як конкурентоспроможність продукції; фінансова стійкість; здібність до диверсифікації; інвестиційна активність; організаційно-економічна гнучкість. Основою стійкості повинна стати можливість підприємства протистояти дії зовнішнього середовища на основі ухвалення ефективних рішень в області виробничого, фінансового і маркетингового і інших видів менеджменту, що дозволяють отримувати прибуток і виконувати свої зобов'язання перед партнерами. Таким чином, вміст сталого розвитку підприємства є взаємозв'язком декількох видів стійкості підприємства (рис. 1.1) [38].

Виробнича стійкість дає уявлення про ефективність виробничого менеджменту, сприяючу зниженню рівня виробничих втрат, частих збоїв і зупинок, що виникають унаслідок дії чинників риски, недостатньої надійності каналів постачання і робіт з кооперації; підвищенню рівня якості обробки і збірки, відповідної сучасним світовим стандартам.

Сутність фінансової стійкості визначається стабільним перевищенням доходів над витратами, забезпеченням вільного маневрування фінансовими ресурсами шляхом ефективного їх використання, що сприяє безперебійному процесу виробництва і реалізації продукції.

Організаційно-економічна стійкість характеризується конкурентоспроможністю організаційної і виробничої структури підприємства, рівнем організації виробництва і праці персоналу, внутрішнього управління і зовнішніх взаємин з клієнтами і постачальниками, партнерами і конкурентами, державними інститутами.

Маркетингова стійкість відображає сукупність маркетингових стратегій в реалізації досягнення цілей підприємства. А саме здобуття точної і об'єктивної спеціалізованої інформації про попит на різних сегментах ринку, зменшення риски нерегулярності здобуття замовлень, збільшення завантаження потужностей і підвищення рейтингу підприємств; а також вивчення залежності підприємства від ринкових чинників, у тому числі від ємкості ринку, конкуренції, еластичності попиту.

Соціальна стійкість показує міру соціальної захищеності персоналу підприємства, у тому числі доля участі персоналу в прибутку і управлінні виробництвом, стабільність в збереженні робочих місць, наявність і ефективне використання фонду соціального розвитку, ув'язка розміру оплати праці з прожитковим рівнем.

Стійкість техніко-технологічного рівня характеризується прогресивністю вживаної техніки і технологічних процесів, механізацією, впровадженням гнучких автоматизованих виробництв і нової техніки.

Екологічна стійкість визначає взаємозв'язок економіки підприємства, його екологічній безпеці (облік рівня комплексного вирішення економічних і екологічних питань при ухваленні інвестиційних рішень, співвідношення споживаня обмеженого природного капіталу і поновлюваного в процесі виробництва) і мінімізації шкідливого впливу виробничо-господарської діяльності підприємства на довкілля.

Інноваційна стійкість характеризує здібність підприємства до впровадження нових технологій і способів організації і виробництва, до випуску нових видів продукції, виконання нового вигляду робіт, надання нового вигляду послуг.

Інвестиційна стійкість забезпечує перевищення грошових припливів над грошовими відтоками, необхідне для розвитку інвестиційної діяльності і зростання вартості її бізнесу.

Стійкість і стабільність фінансового стану залежать від результатів виробничої, комерційної, фінансово-інвестиційної діяльності підприємства, а стійкий фінансовий стан, у свою чергу, робить позитивний вплив на його діяльність. Фінансова стійкість в тривалому періоді може бути досягнута лише на основі стійкого зростання підприємства.

Основними ознаками, що характеризують стійкий розвиток підприємства, виступають [36]:

1) використання найкращих на даний період часу технологій, що забезпечують мінімізацію шкідливого впливу виробничо-господарської діяльності на довкілля;

2) забезпечення міри соціальної захищеності персоналу підприємства не нижче середнього рівня по галузі;

3) встановлення оптимального балансу між споживаними і створюваними ресурсами підприємства;

4) забезпечення найбільш раціонального рівня виробництва з точки зору регіонального і національного збалансованого розвитку;

5) забезпечення реалізації всіх зобов'язань, перейнятих на себе підприємством.

Очевидно, основним недоліком трактування поняття «сталий розвиток» на рівні підприємств є ігнорування (повне або неповне) системи механізмів природоохоронної діяльності.

Особливістю підприємств гірничодобувних галузей промисловості є використання природного середовища як джерела споживаних ресурсів, так і як середовища для зберігання корисної продукції, а також скидання і поховання відходів виробництва. Отже, два основні аспекти природокористування: раціональне використання природних ресурсів і захист природного довкілля в процесі здійснення виробничо-господарської діяльності підприємств - виступають в діалектичній єдності. Чим досконаліше виробництво, тим менше відходів і втрат, і, відповідно, менше витрат на захист і відновлення природного середовища [26].

Тому під сталим розвитком промислового, у тому числі гірничого, підприємства доцільно розуміти такий розвиток, при якому поліпшення його економічних показників не погіршує екологічних показників і навпаки, що забезпечує збалансованість досягнення еколого-економічних цілей та гарантує соціальну гармонію. При цьому слід враховувати, що з позицій системного підходу стійкий розвиток повинен включати не лише чисто екологічні аспекти, але в цілому цілеспрямований і ефективний розвиток цілісної еколого-соціально-економічної системи.

Зрозуміло, що на даний час досягнення гірничодобувними підприємствами цілей сталого розвитку неможливо; і основна задача на сьогодення - це максимально можливе приближення діяльності гірничодобувних підприємств, їх дії і наслідків на навколишнє природне середовище вимогам сталого еколого-економічного розвитку.

Очевидно, що забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства залежить від досконалості і ефективності відповідного механізму управління. Він є частиною системи управління, що активно реагує на зміну факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, підтримуючи стійкість об'єктів управління. На підставі послідовної характеристики об'єктів, цілей, критеріїв, факторів, методів, ресурсів управління та зв'язків узгодження між ними, може бути збудовано структуру механізму забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства. Цей механізм, на відміну від існуючих, здатний створити умови для такого функціонування гірничодобувного підприємства, що не має негативних наслідків як для нього самого, так і для навколишнього середовища [22].

При цьому, при розробці механізму сталого розвитку доцільно зосередити увагу на тих об'єктах управління, стійкий стан яких більшою мірою може забезпечити сталий розвиток промислового підприємства. Синтез наукових досліджень за цим напрямком дав змогу стверджувати, що з позиції забезпечення сталого розвитку має значущість стійкість виробничої, фінансової, техніко-технологічної та екологічної підсистем підприємства [15, 23-27].

Підводячи підсумок розгляду існуючого положення справ даній проблемі в світовій і вітчизняній літературі, можна виділити наступні основні ознаки поняття «сталий розвиток підприємства»:

- сталий розвиток підприємства має бути направлений на поліпшення якості життя людей (якості довкілля, добробут, підвищення тривалості життя, здобування необхідної освіти і т.д.);

- збереження природного довкілля повинне складати невід'ємну частину процесу стійкого розвитку підприємства і не повинне розглядатися у відриві від нього, в одне ціле має бути сполучений економічний розвиток, справедливий розвиток соціальної сфери і екологічна безпека;

- сталий розвиток підприємства має бути заснований на невичерпному використанні ресурсів, безпечній утилізації відходів, розробці для цих цілей відповідних високих технологій;

- формування стійко-орієнтованої економічної системи розвитку підприємств, повинно забезпечувати «вписування» антропогенної діяльності в біосферні цикли;

- сталий розвиток підприємства підтримується широким використанням принципу обережності, випереджаючого вживання ефективних заходів по попередженню погіршення стану довкілля, превентивних дій із запобігання екологічним катастрофам;

- сталий розвиток підприємства можливий при розвитку і становленні відкритого суспільства, включаючи правову державу, ринкове господарство і цивільне суспільство;

- провідна роль в створенні умов, що забезпечують реалізацію завдань і цілей стійкого розвитку підприємства, повинна належати державі як гарантові забезпечення економічного розвитку, соціальної справедливості і охорони природного довкілля.

1.3 Мета, наукові завдання і методи їх вирішення

В Україні до цих пір реалізується проста економічна модель, пов'язана із забезпеченням економічного зростання і розвитку за рахунок використання природних ресурсів, тобто як і раніше переважає екстенсивна модель розвитку. Вже впродовж декількох десятиліть першочерговим завданням вважається підйом економіки країни, а екологічні проблеми відсунуті на задній план. Необхідно розуміти, що пошук доріг економічного підйому України має бути невід'ємним від механізму реалізації екологічних інтересів розвитку. А самий економічний розвиток України невіддільно від сталого розвитку її гірничодобувної промисловості і її гірничопромислових регіонів, тобто гірничопромислових підприємств.

Сталий розвиток будь-якого промислового, у тому числі гірничодобувного підприємства як системи передбачає збалансоване функціонування його економічної, екологічної та соціальної підсистем. Незаплановані деформації в процесі функціонування та розвитку будь-якої з підсистем призводять до втрати стійкості всією системою. Особливо небажаною є втрата стійкості функціонування і тим більше розвитку гірничодобувними підприємствами, на ефективності роботи яких базується стратегія сталого еколого-економічного розвитку України.

Останнім часом багато вчених займається дослідженням різних аспектів теоретико-методологічної концепції сталого розвитку. Проаналізувавши результати різноманітних досліджень сучасних вчених щодо формування й функціонування економічних механізмів управління підприємствами, слід відзначити, що проблеми забезпечення сталого розвитку промислових підприємств потребують подальшого вивчення.


Подобные документы

  • Еволюція і суть концепції сталого розвитку: цілі, завдання, критерії, механізми та інструменти фінансування. Економічний розвиток України: структура, тенденції, екологічний, соціальний і гуманітарний стан. Напрями стимулювання сталого розвитку України.

    реферат [433,8 K], добавлен 19.04.2012

  • Визначення позицій сталого розвитку. Основні принципи, на яких базується державна політика України щодо сталого розвитку. Економічні, соціальні, екологічні індикатори сталого розвитку. Особливості інтегрування України в світовий економічний простір.

    реферат [22,5 K], добавлен 06.12.2010

  • Сталий розвиток: сутність та еволюція поглядів науковців. Особливості реалізації сталого економічного розвитку в умовах глобалізації. Вивчення триєдиної концепції стійкого розвитку. Глобальний та сталий розвиток, їх вплив на соціально-економічну систему.

    курсовая работа [472,6 K], добавлен 28.03.2015

  • Оцінка сталого розвитку в просторі економічного, екологічного та соціального вимірів. Ступінь гармонізації сталого розвитку. Оптимальне використання обмежених ресурсів. Характеристика та індикатори екологічного виміру. Стабільність соціальних систем.

    реферат [23,0 K], добавлен 30.05.2012

  • Оцінка тенденцій розвитку металургійної галузі. Дослідження виробничо-господарського потенціалу металургійних підприємств України в умовах економічної кризи й ведення антитерористичних дій на сході країни. Напрямки підвищення їх конкурентоспроможності.

    статья [33,4 K], добавлен 13.11.2017

  • Визначення, засоби, методи та інструменти фінансування сталого розвитку. Аналіз світового досвіду використання глобальних стратегій акумуляції, вивільнення і надходження грошових коштів. Результати використання механізмів і методів фінансування в світі.

    курсовая работа [286,5 K], добавлен 09.12.2010

  • Місце і значення харчової промисловості в господарському комплексі України. Передумови і фактори розвитку та розміщення харчової промисловості в Україні. Сучасний стан і структурні особливості харчової промисловості в Україні. Перспективи розвитку і розмі

    курсовая работа [128,0 K], добавлен 15.02.2004

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.