Зовнішньоекономічна діяльність

Ш Національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господарювання мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж українські підприємці. Цей режим поширюється на всі види господарської діяльності іноземних суб'єктів, яка пов'язана з їхніми інвестиціями на території країни, а також на експортно-імпортні операції підприємств тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів;

Ш Режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають такі самі права, преференції та пільги відносно мита, податків і зборів, якими користуються підприємці будь-якої іншої країни, котрій надано такий режим;

Ш Спеціальний режим, який застосовується на території спеціальних економічних зон і митних союзів, що в них входить Україна, або в разі встановлення такого спеціального режиму відповідно до міжнародних угод.

Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля, фінансово-кредитні операції, підприємницька діяльність, науково-технічна кооперація з іноземними підприємцями, надання їм різноманітних послуг. Ці напрями діяльності регулюються, з одного боку, державою в особі її органів, а з іншого - недержавними органами управління економікою (біржами, торговельними палатами, спілками тощо) та самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі укладених між ними координаційних угод.

Органи державного управління, що здійснюють свої функції на макрорівні.

У компетенцію Верховної Ради України входить ухвалення та зміна законів, затвердження основних напрямів зовнішньоекономічної політики та структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, укладання міжнародних угод, установлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності тощо. Кабінет Міністрів України визначає методи здійснення зовнішньоекономічної політики країни, координує діяльність міністерств та комітетів з регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ухвалює нормативні акти з питань такої діяльності, укладає міжнародні угоди та ін.. Національний банк регулює курс національної валюти, проводить розрахунки за отриманими державними кредитами та боргами, здійснює використання золотовалютного резерву країни. Міністерство економіки забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, координує зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів підприємництва та контролює додержання ними умов міжнародних угод, уживає заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Державний митний комітет здійснює митний контроль в країні, а Антимонопольний комітет контролює додержання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.

До територіальних органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать місцеві Ради народних депутатів та їх виконавчі та розпорядчі органи, а також територіальні підрозділи органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Місцеві ради народних депутатів та їхні виконавчі органи можуть виконувати свої зовнішньоекономічні функції лише через створені ними зовнішньоекономічні організації, які мають статус юридичної особи, і лише щодо суб'єктів підприємництва, розміщених на їхній території. Державні органи територіального регулювання зовнішньоекономічної діяльності створюються за погодженням з місцевими Радами народних депутатів у межах загального ліміту бюджетних коштів, що виділяються на утримання відповідних органів державного регулювання.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів. Адміністративні методи безпосередньо впливають на господарські відносини, а економічні - діють через ринковий механізм.

Економічні методи регулювання займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити, пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо.

Важливу роль з-поміж економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграють валютні обмеження, які спрямовано на розширення або стримання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження охоплюють сферу зовнішньої торгівлі, рух капіталів та кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів. У галузі зовнішньої торгівлі валютні обмеження вважають опосередкованим фактором стримування імпорту, оскільки використання валюти на закупівлю іноземних товарів дозволяється лише після отримання на це спеціального дозволу. Регулювання залучення та вивозу капіталу в цілому спрямовується на підвищення ефективності іноземного інвестування в економіку країни. Воно має подвійний характер: з одного боку, державне регулювання сприяє створенню сприятливого інвестиційного клімату за допомогою державних гарантій та надання пільг, а з іншого - обмежує вплив іноземного капіталу на економіку країни, яка залучає такі кошти.

4.2 Регулювання торговельної діяльності

У системі зовнішньоекономічних відносин держави головне місце належить торговельній діяльності. Саме зовнішня торгівля була тією початковою формою міжнародної господарської діяльності, яка стимулювала розвиток інших її видів. З формуванням ринку і зростанням залежності від нього національних господарств, зовнішньоторговельна діяльність стає життєво важливою для все більшого кола країн, що залучаються до міжнародного поділу праці.

Міжнародна торгівля - це система економічних відносин країн, метою яких є ввезення або вивезення товарів та послуг. До товарів, що продаються та купуються на зовнішньому ринку, належать: готова продукція, сировина, напівфабрикати, а також призначені для продажу продукти інтелектуальної діяльності - патенти, ліцензії, фірмові знаки тощо. Міжнародна торгівля послугами охоплює міжнародний туризм, транспортні послуги, страхові операції, банківські, біржові та посередницькі послуги, ярмарки та інше.

Надзвичайне поширення торговельної діяльності потребує законодавчого встановлення певних умов і правил її функціонування. При цьому метою державного регулювання зовнішньоторговельних операцій є встановлення найбільш сприятливих умов для вітчизняних виробників, заохочення вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмеження ввезення іноземних товарів до своєї країни. Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм.

Політика вільної торгівлі не передбачає втручання держави в зовнішню торгівлю. За цих умов експортно-імпортні відносини регулює не держава, а ринок на підставі співвідношення попиту та пропозиції. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни. Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень. Така політика, з одного боку, сприяє розвитку національного виробництва та захисту вітчизняного виробника, а з іншого - може призвести до застійних явищ в економіці, посилення монополізму та зниження конкурентоспроможності національних товарів.

Як правило, країни ведуть гнучку зовнішньоторговельну політику, котра поєднує як елементи вільної торгівлі, так і протекціонізм. Політика вільної торгівлі переважає за умов високого рівня розвитку продуктивних сил і ринкових відносин, а протекціонізм - за умов становлення ринкових відносин і недостатнього розвитку експортного потенціалу країни.

Державне регулювання зовнішньої торгівлі може бути одностороннім та багатостороннім. Одностороннє полягає в застосуванні певних методів регулювання міжнародної торговельної діяльності з боку однієї країни без погодження з іншими торговельними партнерами. Багатостороннє регулювання передбачає попереднє узгодження регулюючих механізмів між державами, що мають торговельні угоди. Прикладом такого багатостороннього регулювання торговельних відносин країн світової співдружності є діяльність Всесвітньої торгової організації (ВТО), яка використовує структури Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) та положення про торгівлю між членами угоди.

Регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється за допомогою економічних та адміністративних методів. Економічні методи, у свою чергу, поділяються на тарифні й нетарифні. Центральне місце в державному регулюванні зовнішньої торгівлі належить тарифному регулюванню, яке в Україні спирається на Закон "Про єдиний митний тариф". Митний тариф - це систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони обкладаються під час перетину митного кордону країни. Митні тарифи розробляються за товарним класифікатором. Найпоширенішим класифікатором, що діє в міжнародній торгівлі, є так звана Гармонізована система опису та кодування товарів, яку Україна почала застосовувати з 1991 року.

Митні тарифи складаються з конкретних ставок мита. Мито - це податок, який стягується митними органами з товарів, що вивозяться або ввозяться на територію країни. Запровадження мита сприяє захисту національних виробників від іноземної конкуренції, забезпечує надходження коштів до державного бюджету, поліпшує умову доступу національних товарів на зарубіжні ринки. У міжнародній практиці застосовується експортне, імпортне, транзитне, антидемпінгове, компенсаційне та інші види мита. Найбільш широко в процесі державного регулювання зовнішньоторговельних операцій використовується імпортне (ввізне) мито; експортне (вивізне) мито застосовують лише окремі країни переважно до товарів традиційного експорту. В Україні з метою поповнення державного бюджету певний час застосовувалось експортне мито на шкіряну сировину й кольорові метали.

Величина мита визначається за допомогою ставок, які поділяються на адвалорні (процентні), специфічні та комбіновані. Адвалорна ставка встановлюється у вигляді процента до ціни товару, а специфічна - у грошовій формі на одиницю маси, об'єму або кількості товару. Адвалорна та специфічне мито по-різному здійснюють свою регулюючу функцію. За підвищення цін ефективнішим є адвалорне мито, а за зниження - специфічне. В окремих випадках використовуються ставки змішаного типу (комбіновані), коли товар одночасно обкладається адвалерними і специфічними видами мита.

Важливим митним інструментом є антидемпінгове мито. Воно застосовується тоді, коли в країну ввозять товари за цінами, які значно нижчі за ціни або навіть собівартість у країні-експортері, через що зазнають шкоди національні виробники аналогічних товарів. Антидемпінговим митом може обкладатися й експортна продукція, якщо її ціна суттєво менша експортерів подібних товарів. Ставка антидемпінгового мита не повинна перевищувати різниці між демпінговою ціною конкурентного товару та середньою ціною товару, що експортується або імпортується в країну.

До нетарифних методів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності відносять: надання субсидій виробникам експортних товарів, пільгове експортне кредитування, застосування індикативних цін, установлення мінімальної митної вартості на окремі товари та інше. Субсидії спрямовано на підтримку національних виробників. Експортне кредитування передбачає фінансове стимулювання розвитку експорту національних товарів. Воно, як правило, здійснюється у формі надання державних кредитів національним експортерам під пільгові процентні ставки.

Застосування індикативних цін спрямовано на збільшення валютних надходжень від експорту продукції і зменшення валютних витрат на закупівлю імпортних товарів. Індикативними низаються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на аналогічну продукцію на момент здійснення експортно-імпортних операцій. Індикативні ціни розробляє Міністерство економіки.

До найпоширеніших адміністративних інструментів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать квотування та ліцензування. Квотування - це кількісне обмеження імпорту або експорту певної категорії товарів, а ліцензування - це умови і порядок надання державними органами спеціального дозволу на ввезення або вивезення таких товарів. Перелік товарів, щодо яких встановлюються спеціальні експортно-імпортні режими чи взагалі забороняється експорт та імпорт, затверджується Кабінетом Міністрів України. Надання квот та ліцензій на експорт та імпорт товарів і послуг здійснюється Міністерством економіки.

Розглянемо сучасну зовнішньоторговельну діяльність України:

Обсяг експорту товарів та послуг України за січень - вересень 2010р. становив 44421,9 млн. дол. США, імпорту - 45505,4 млн. дол. Порівняно з відповідним періодом попереднього року експорт збільшився на 29,3%, а імпорт - на 28,6%. Від'ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу становило 1083,5 млн. дол. (за січень - вересень 2009р. також від'ємне - 1020,2 млн. дол.). У січні - вересні 2010р. експорт товарів становив 36252,8 млн. дол. США, імпорт - 41680,3 млн. дол. Порівняно з січнем - вереснем 2009р. експорт збільшився на 32,1%, імпорт - на 32,2%. Негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 5427,5 млн. дол. (за січень - вересень 2009р. також негативне - 4071,2 млн. дол.).

Зовнішньоторговельні операції товарами Україна здійснювала з партнерами із 212 країн світу.

До країн СНД було експортовано 36,5% усіх товарів, до країн ЄС - 24,8% (у січні - вересні 2009р. - відповідно 34% та 23,2%).

Російська Федерація залишається найбільшим торговельним партнером України (26,2% експортних і 36,4% імпортних поставок).

Збільшився експорт товарів до всіх основних країн-партнерів: Італії - у 2,1 рази, Російської Федерації - на 67,5%, Польщі - на 51,3%, Туреччини - на 46,5%, Білорусі - на 46,3%, Німеччини - на 32,3%.

Із країн СНД імпортовано 43,9% усіх товарів, із країн ЄС - 31,6% (у січні - вересні 2009р. - відповідно 43% та 34,2%).

Збільшились проти січня - вересня 2009р. обсяги імпортних поставок із Російської Федерації (на 84,4%), Китаю (на 67,2%), Білорусі (на 52,1%), США (на 29,1%), Польщі (на 27,7%), Німеччини (на 16,5%).

Обсяг експорту зовнішньої торгівлі послугами України за січень - вересень 2010р. становив 8169,1 млн. дол. США і порівняно з січнем - вереснем 2009р. збільшився на 18,3%, обсяг імпорту становив 3825,1 млн. дол. і відносно відповідного періоду минулого року склав 99,3%. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі послугами становило 4344 млн. дол. (за 9 місяців 2009р. - 3051 млн. дол.).

Зовнішньоторговельні операції послугами Україна здійснювала з партнерами із 213 країн світу.

До країн СНД експорт послуг становив 49,7% від загального обсягу експорту, до країн ЄС - 26,5% (за 9 місяців 2009р. - відповідно 38,8% та 32,1%).

Російська Федерація залишається найбільшим торговельним партнером України (45,9% від загального обсягу експорту та 14,8% імпорту послуг).

Основу структури зовнішньої торгівлі послугами України, як і раніше, становлять транспортні послуги, різні ділові, професійні та технічні, фінансові, подорожі та державні послуги, які не віднесені до інших категорій.

Із країн СНД отримано 17,4% від загального обсягу імпорту послуг, із країн ЄС - 52,9% (за 9 місяців 2009р. - відповідно 15,1% та 58,4%).

Рис. 4.2.2 "Динаміка обсягів експорту-імпорту товарів і послуг" [10]

4.3 Іноземне інвестування

Одним з напрямів регулювання зовнішньоекономічної діяльності є управління іноземними інвестиціями. Необхідність залучення зовнішніх інвестицій зумовлюється тим, що країна, маючи обмежені бюджетні фінансові ресурси, не може власними силами забезпечити ефективні структурні зміни в економіці. Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними економіками не можуть вийти з економічної кризи без залучення іноземних інвестицій. Використання таких інвестицій сприяє формуванню національних інвестиційних ринків, макроекономічній стабілізації економіки й уможливлює вирішення окремих соціальних проблем перехідного періоду. Тому іноземне інвестування посідає особливе місце в структурі зовнішньоекономічних пріоритетів української економіки.

Здійснюючи децентралізацію управління, наша країна значною мірою відмовилась від функції централізованого забезпечення інвестиціями, передавши її суб'єктам господарювання. Але при цьому держава встановила правовий режим регулювання інвестиційної діяльності, тобто визначила певні правила, норми й стандарти, якими мають керуватися іноземні інвестори на території України.

Політика України щодо державного регулювання іноземних інвестицій визначається Законами "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про режим іноземного інвестування", "Про захист іноземних інвестицій" тощо, а також постановами Кабінету Міністрів України "Положення про порядок реєстрації іноземних інвестицій" та інші. Цими документами визначаються загальні засади державного регулювання іноземних інвестицій, суб'єкти, види і форми інвестування, порядок контролю за здійсненням інвестицій та державні гарантії їхнього захисту.

Іноземними інвестиціями називаються цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Це може бути іноземна чи національна валюта України, рухоме майно, акції, облігації та інші цінні папери, грошові вимоги, інтелектуальна власність тощо. Форми здійснення інвестицій також різні: пайова участь у спільних підприємствах або придбання частки у діючих підприємствах, створення підприємств, що повністю належать інвесторам, або придбання в повну власність діючих підприємств тощо.

Україна не тільки залучає іноземні інвестиції, а й сама інвестує гроші за кордоном. Такі інвестиції можуть здійснюватися з метою створення спільних підприємств і розширення збуту їхньої продукції, створення спільних підприємств з організації послуг та здобування ринку збуту для високотехнологічної української продукції. Основні вимоги та умови щодо здійснення інвестицій за кордон встановлює Національний банк України.

У 2010 році Україна має такі показники залучення іноземних інвестицій:

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, унесених в Україну, на 1 жовтня 2010р. становив 42,5 млрд. дол. США, що на 6,4% більше обсягів інвестицій на початок 2010р., та в розрахунку на одну особу становив 926,7 дол.

Приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці тощо, за 9 місяців 2010р. становив 2546,7 млн. дол.

Інвестиції надійшли зі 124 країн світу. Майже половина загального обсягу інвестицій належить інвесторам із 3-х країн: Кіпру (22,5%), Німеччини (16,5%) та Нідерландів (9,6%). У десятку найбільших інвесторів української економіки також входять: Російська Федерація, Австрія, Сполучене Королівство, Франція, Швеція, Віргінські Острови, Британські та Сполучені Штати Америки.

На підприємствах промисловості зосереджено 31,7% загального обсягу прямих інвестицій в Україну, у тому числі переробної - 28,3%. Серед галузей переробної промисловості суттєві обсяги інвестицій унесено в металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів; у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів; хімічну та нафтохімічну промисловість; машинобудування, а також у виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції.

У фінансових установах акумульовано 33,2% обсягу прямих інвестицій, ще 10,7% - на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, а також 10,5% - в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям.

Рис. 4.3.2 "Приріст прямих інвестицій" [10]

Одним з видів міжнародного руху капіталів є експорт позичкового капіталу, який виступає у формі міжнародного кредиту. Іноземні кредити є вадливим інструментом фінансування зовнішньої торгівлі, проведення комплексної модернізації та реконструкції підприємств та інше. Для України іноземні кредити просто необхідні з огляду на складну економічну ситуацію. До основних джерел іноземних коштів, що їх залучає Україна, належать:

Ш Позички міжнародних фінансових організацій: Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку (СВ), Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР);

Ш Кредити іноземних держав;

Ш Кредити держав-постачальників енергоносіїв;

Ш Розміщення облігацій внутрішньої державної позики;

Ш Надання грантів, субсидій, стипендій, науково-технічної допомоги від міжнародних фінансових організацій та країн з розвинутою економікою.

Основним документом, що регулює відносини в галузі іноземного кредитування, є постанова Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 р. № 414 "Про впорядкування залучення і використання іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, вдосконалення системи залучення зовнішніх фінансових ресурсів та обслуговування зовнішнього державного боргу".

Висновок

Під час виконання даної курсової роботи я отримала знання про основні види та методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, форми міжнародних економічних відносин, поняття "валютний ринок", "валюта", "валютний курс", "платіжний баланс" та інше.

Зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать: забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, створення найбільш сприятливих умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн. Міжнародні економічні відносини відображають господарські зв'язки між державами, регіональними об'єднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну товарів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи і механізми.

Міжнародні економічні відносини проявляються на різних рівнях економіки -- на макрорівні, мікрорівні, наднаціональному рівні. На кожному з рівнів діють різні суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності: на мікрорівні -- окремі громадяни, підприємства і фірми, які проводять зовнішньоекономічні операції; на макрорівні -- національні господарства, які безпосередньо здійснюють і регулюють зовнішньоекономічну діяльність; на наднаціональному рівні -- міжнародні організації та наднаціональні інститути.

У світовому господарстві розвиваються усі найважливіші форми міжнародних економічних відносин: міжнародна торгівля товарами та послугами; міжнародна міграція капіталу; міжнародна міграція робочої сили; міжнародна передача технології; міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини; міжнародна економічна інтеграція; міжнародні зусилля у вирішенні глобальних економічних проблем.

Платіжний баланс - це таблиця, що систематизовано показує економічні операції між резидентами і нерезидентами національної економіки за визначений період часу (квартал, рік). Макроекономічне призначення платіжного балансу полягає в тому, щоб у лаконічній формі відбивати стан міжнародних економічних відносин даної країни з її закордонними партнерами, являючись індикатором для вибору кредитно-грошової, валютної, бюджетно-податкової, зовнішньоторговельної політики і управління державною заборгованістю.

Валютний ринок - це сукупність економічних та організаційних форм, пов'язаних з купівлею або продажем валют різних країн. Значення сучасного валютного ринку не можна звести тільки до обслуговування товарообмінних операцій. Справа в тому, що на валютному ринку відображається дуже широкий спектр економічних відносин, пов'язаний не тільки з рухом товарів, а й з рухом інвестицій, наданням послуг, рухом об'єктів інтелектуальної власності тощо, а це має велике значення для функціонування суспільного виробництва в тій чи іншій країні. Валютний курс - це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, що використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій; вартісна категорія, яка властива товарному виробництву і виражає виробничі відносини між товаровиробниками та світовим ринком. Купівельна спроможність валюти - це сукупність товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю. Паритет купівельної спроможності валюти означає співвідношення купівельної сили валюти.

Список використаних джерел

1. Козак Ю. Г., Лук'яненко Д. Г., Макогон Ю. В. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 672 с.

2. Козик В. В., Панкова Л. А., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. - Київ: Знання, 2008. - 406 с.

3. Чистов С. М., Никифоров А. Є., Куценко Т. Ф. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. - Київ: КНЕУ, 2000. -316 с.

4. Коюда П. М. Макроекономіка: Навчальний посібник. - Харків: ХНУРЕ

5. Шмирьова А. И., Колесников В. И., Климов А. Ю. Міжнародні валютно-кредитні відношення. - СПб: Пітер, 2001. - 272 с.

6. Гурін В. М., Тімлфєєв В. О. Зовнішньоекономічна діяльність. Сучасна економіка та міжнародні валютні відносини: Навчальний посібник. - Харків: Компанія СМІТ, 2009. - 96 с.

7. Панчишин С. М. Макроекономіка: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, стереотипне. - Київ: Либідь, 2002. - 616 с.

8. Чухно А. А., Єщенко Г. Н. Основи економічної теорії: Підручник; За ред. А.А. Чухна. - Київ: Вища шк., 2001. - 606 с.

9. Моисеев С.Р. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Навчальний посібник. - Москва: Видавництво "Діло і Сервіс", 2003. -576 с.

10. Сайт Державного комітету статистики України: http://www.ukrstat.gov.ua/

11. Сайт Міжнародного валютного фонду: http://www.imf.org/external/russian/index.htm

12. Сайт Українського банківського кварталу: http://banker.ua/

13. Сайт Курсу валют: http://curr.proext.com/

14. Сайт Національного банку України: http://www.bank.gov.ua/

15. Сайт Верховної ради України: http://zakon.rada.gov.ua/

Размещено на Allbest.ru