Підприємницька діяльність і її державне регулювання
Поняття підприємницької діяльності, її місце у функціонуванні економічної системи. Форми підприємницької діяльності. Формування та регулювання державою підприємницького середовища. Інноваційна активність: цілі, фактори. Ефективність інноваційних процесів.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 24.04.2012 |
| Размер файла | 75,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
КУРСОВА РОБОТА
З дисципліни: "Макроекономіка"
Тема: "Підприємницька діяльність і її державне регулювання"
Зміст
- Вступ
- 1. Поняття підприємницької діяльності, її місце у функціонуванні економічної системи
- 2. Форми підприємницької діяльності
- 3. Поняття підприємницького середовища
- 3.1 Внутрішнє середовище підприємства
- 3.2 Зовнішнє середовище підприємства
- 4. Формування та регулювання державою підприємницького середовища
- 5. Інноваційна активність: цілі, фактори
- 6. Ефективність інноваційних процесів
- 7. Статистика
- Висновок
- Список використаних джерел
Вступ
Підприємництво є одним із різновидів творчої, пошукової, ризикової соціальної діяльності і в більшості країн світу з ринковою економікою вважається одним із найпрестижніших. Адже саме цей вид діяльності у відповідних умовах найкращим чином виявляє людську суть, допомагає прояву працівника як особистості. Підприємництву властивий більш індивідуальний характер, високий ступінь стимулювання співробітників, що призводить до більш повної реалізації потенціалу кожного з них. Здійснюючи самостійну підприємницьку діяльність, працівник значно зростає як людина: він росте і професійно і інтелектуально. І це має цілком реальні позитивні наслідки для всього суспільства. Історія доводить, що підняти економіку, інші сфери буття до високого рівня розвитку можливо переважно через прояв членами цього суспільства їх господарської ініціативи.
Термін “підприємець” вперше був уведений французьким економістом Рішаром Кантильоном на початку ХVIII ст. і мав на увазі людину, яка бере на себе ризик, пов'язаний з організацією господарської діяльності або розробкою нової ідеї, нової продукції чи нового виду послуг, що пропонуються суспільству. Він визначав підприємця як людину, котра за певну ціну купує засоби виробництва, щоб виробити товар і продати його з метою отримання прибутку, і котра, беручи на себе зобов'язання щодо витрат, не знає за якими цінами може здійснюватися їх реалізація.
Що ж спонукає людину займатися підприємницькою діяльністю?
З психологічної точки зору основною рисою підприємця є такий тип мотивації, як необхідність досягнути успіху. Він орієнтується на вирішення проблем, на матеріалізацію нових ризикованих ідей. Мотивація підприємця значно відрізняється, наприклад, від мотивації спеціалістів чи адміністраторів, які не мають якостей підприємця. Спеціаліст орієнтується на професійний ріст та накопичення знань. Адміністратор - на посадовий ріст й схильний до управлінської праці. Тому не кожен адміністратор чи спеціаліст може стати підприємцем. Для того, щоб бути успішним підприємцем потрібні специфічні уміння та відповідні мотиви поведінки.
Таким чином, підприємець - це той, хто націлений на отримання прибутку вище середнього рівня, шляхом задоволення потреб на основі реалізації особистих знань, навиків, той, хто хоче здійснити прорив в тій чи іншій сфері економічної діяльності - в створенні нової продукції та технології, в виробництві чи маркетингу і відповідно отримати додатковий прибуток за свій ризик.
1. Поняття підприємницької діяльності, її місце у функціонуванні економічної системи
Згідно зі ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
З даного визначення випливають певні необхідні правові вимоги до підприємницької діяльності. В першу чергу це безпосередня самостійна і систематична діяльність Це означає, що підприємець починає і проводить свою діяльність на свій розсуд, без будь-яких застережень. Підприємницька діяльність повинна носити постійний характер. По-друге - підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик підприємця. Це означає, що підприємець приймає на себе будь-які наслідки підприємницької діяльності як позитивні так і негативні. По-третє - метою підприємницької діяльності є одержання прибутку. Для цього і починає підприємницьку діяльність підприємець. Тобто, характерною ознакою підприємницької діяльності є її комерційний характер.
Існує характеристика (ознаки) підприємницької діяльності:
1. Підприємництво є самостійною діяльністю. Це означає, що, по-перше, підприємництво в Україні може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця (ст.45 ГК України). Також фізичні особи мають можливість зареєструватись як громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності і провадити таким чином діяльність без створення організації. По-друге, зважаючи на передбачений ч.1 ст.44 ГК України принцип вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, підприємці мають право здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд приймаючи відповідні рішення, що не суперечать законодавству.
підприємницьке середовище державне регулювання
2. Підприємництво є ініціативною діяльністю. Це означає, що зайняття підприємницькою діяльністю є добровільним вчинком. Жоден державний орган, недержавна організація, посадова особа не можуть примусити до зайняття підприємницькою діяльністю. Проте це не означає, що особа не може бути примушена до виконання добровільно взятих на себе зобов'язань (наприклад, за договором, укладеним в процесі провадження підприємницької діяльності) або зобов'язань, що передбачені державою і випливають зі здійснення особою підприємницької діяльності (наприклад, зобов'язань зі сплати податків).
3. Підприємництво є систематичною діяльністю. Проте чітких кількісних критеріїв систематичності (тобто, скільки разів потрібно зайнятися діяльністю для того, щоб вона вважалася підприємницькою) законодавством не встановлено. В літературі висловлюється думка про можливість застосування в цьому разі Декрету Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. № 24-93 "Про податок на промисел", за змістом ст.1 якого систематичним вважається продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів, який здійснюється більше чотирьох разів протягом календарного року1. Хоча і цей кількісний критерій є дещо умовним, адже, наприклад, за положеннями кримінального права систематичною діяльністю вважається така, що відбувалася три і більше разів.
4. Підприємництво є діяльністю на власний ризик. Це означає, що за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство та приватний підприємець самостійно несуть відповідальність, передбачену законодавством України. Тобто суб'єкт підприємницької діяльності бере на себе як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності. Підтвердженням цього є положення ЦК України, що встановлюють самостійну відповідальність фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності (ст.52) та юридичної особи (ст.96) за зобов'язаннями, пов'язаними з їх підприємницькою діяльністю. За загальними правилами ч. З ст.96 цього Кодексу учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Тобто законодавство розрізняє відповідальність юридичної особи за наслідки своєї господарської діяльності (ризик) і відповідальність її засновника із винятками, передбаченими законодавством.
5. Підприємництво є господарською діяльністю. Це означає, що, незважаючи на свою специфіку, підприємницька діяльність є складовою ширшого за обсягом поняття "господарська діяльність".
Згідно зі ст. З ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
6. Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями). Іншими словами, підприємницька діяльність провадиться фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Це означає, що підприємницькою діяльністю можуть займатися як юридичні, так і фізичні особи, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності за правилами Закону України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
7. Внаслідок підприємницької діяльності досягаються економічні й соціальні результати.
Підприємницька діяльність суттєво впливає на розвиток економіки і соціальної сфери.
Серед економічних результатів найбільш принциповими є утворення конкурентного середовища, насичення ринку товарами і послугами, значна активізація міжнародних економічних стосунків. Водночас ринкова переорієнтація спричиняє і нові проблеми. Наприклад, поширюються тіньові операції, які, як правило, супроводжуються уникненням від оподаткування, дефіцитністю державного бюджету, дестабілізуючи тим самим офіційну економіку. Через поширення цієї негативної тенденції гальмуються соціальні програми, поглиблюється майнове розшарування населення, ідейно-політичне протистояння в суспільстві.
Проте слід зазначити, що малий і середній бізнес дає нові робочі місця, значно стимулює підвищення кваліфікації працівників, їх ініціативу і творчість, загалом сприяє виживанню населення в кризові періоди. Поступове зміцнення суб'єктів підприємництва, їх прибутковість закладає додаткову фінансову базу для такої соціально корисної діяльності, як благодійництво та спонсорство. Отже підприємництво має позитивні і окремі негативні наслідки, що разом здатні суттєво впливати на розвиток суспільства і історичний досвід доводить, що за наявності якісної правової бази шлях ринкової організації економіки є найбільш ефективним і перспективним для досягнення суспільного прогресу.
8. Метою підприємницької діяльності є отримання прибутку. Якщо метою тієї чи іншої діяльності не є отримання прибутку, вона не може бути віднесена до підприємницької. Ця мета, як правило, знаходить своє відображення в установчих документах суб'єкта підприємницької діяльності і простежується, виходячи з характеру його діяльності1. За цією ж ознакою підприємницька діяльність відмежовується від розглянутого нами вище поняття господарської діяльності, в якій отримання прибутку не ставиться за основну мету.
2. Форми підприємницької діяльності
Підприємства класифікують за рядом ознак, а саме:
1. Мета і характер діяльності:
комерційні, метою яких є одержання прибутку;
некомерційні, які не ставлять собі за мету отримання грошових економічних результатів (благодійні фонди і організації).
2. Форма власності:
приватні (індивідуальні, засновані на власності однієї особи без права найму робочої сили; сімейні, засновані на власності і праці однієї сім'ї; приватні, засновані на власності однієї особи з правом найму робочої сили);
колективні (засновані на власному колективу працівників підприємства, кооперативу, громадської організації);
державні (засновані на власності держави, в тому числі казенні);
муніципальні (державні комунальні підприємства, засновані на власності громади адміністративно-територіальних одиниць);
спільні підприємства (засновані на власності фізичних або юридичних осіб різних держав);
іноземних громадян або організацій (засновані виключно на власності фізичних або юридичних осіб іноземних держав).
3. Правовий статус і форма господарювання:
одноосібні приватні підприємства - власником є фізична особа або сім'я; отримує дохід; несе весь тягар ризику;
кооперативні - добровільні об'єднання громадян є метою спільного ведення господарської діяльності.
Перевагами є збільшення економічних можливостей підприємства щодо розширення бізнесу, диференціація виконування функцій окремими працівниками, а недоліком - протиріччя економічних та інших інтересів окремих членів кооперативу.
орендні - мають в основі функціонування договірні відносини між фізичними або юридичними особами з приводу тимчасового володіння і користування майном;
господарські товариства - передбачають об'єднання капіталів двох або більше юридичних або фізичних осіб за умов спільного розподілу прибутку, контролю результатів бізнесу, активної участі в здійсненні бізнесової діяльності.
4. Національна належність капіталу підприємства:
національні (капітал підприємств належить підприємцям своєї країни);
іноземні (капітал підприємств повністю є власністю іноземних громадян);
змішані (капітал підприємств належить громадянам різних країн).
5. Галузево-функціональні види діяльності:
промислові;
сільськогосподарські;
будівельні;
транспортні;
торговельні;
лізингові;
банківські;
та інші.
6. Розміри підприємств за чисельністю працівників:
малі, до яких належать (за чисельністю працюючих):
1) у промисловості та будівництві - до 200 чол.;
2) у інших галузях виробничої сфери - до 50 чол.;
3) у науці і науковому обслуговуванні - до 100 чол.;
4) у галузях невиробничої сфери - до 25 чол.;
5) у роздрібній торгівлі - до 15 чол.;
середні;
великі.
Розміри середніх та великих підприємств за чисельністю працюючих законодавством не регулюється.
Існують інші класифікаційні ознаки підприємств, наприклад, за типом виробництва, за ступенем спеціалізації, але перелічені є найважливішими.
Підприємницькі структури мають право на добровільних засадах об'єднувати свою інноваційну, виробничу, маркетингову, постачальницько-збутову, фінансову та соціальну діяльність. Такими об'єднаннями можуть бути: асоціації, корпорації, концерни, консорціуми, трести, синдикати, картелі, холдинги, фінансові групи.
В Україні найбільш поширеними формами об'єднання підприємств є:
асоціації - найпростіша форма договірного об'єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності; асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційно-фінансову діяльність своїх членів;
корпорація - договірне об'єднання господарських суб'єктів на засадах інтеграції та виробничих інтересів з делегуванням їй окремих повноважень;
консорціум - тимчасове статусне об'єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї, інвестиційного проекту;
концерни - об'єднання підприємницьких структур, що характеризуються органічним поєднанням власності та контролю, найчастіше з використанням принципу диверсифікації виробництва;
холдинг - організаційна форма об'єднання інвестиційних ресурсів; утворення, яке безпосередньо не займається виробничо-господарською діяльністю, а спрямовує свої фінансові кошти на придбання контрольного пакету акцій інших підприємств.
Кожна з цих форм має свої переваги і недоліки і може використовуватись залежно від умов зовнішнього та внутрішнього середовища підприємств (ринку).
3. Поняття підприємницького середовища
Нормальний процес функціонування підприємництва можливий за наявності певної суспільної ситуації - підприємницького середовища.
Підприємницьке середовище - це суспільно-економічна ситуація, яка містить в собі:
ступінь економічної свободи;
наявність підприємницького корпусу
домінування ринкового типу економічних зв'язків
можливість формування підприємницького капіталу та використання необхідних ресурсів.
Середовище, в якому здійснюється підприємницька діяльність, можна уявити у вигляді економічної системи, де відбувається активний кругообіг між її складовими елементами - природними ресурсами, державою, домашніми господарствами, підприємництвом. Це основні елементи зовнішнього середовища бізнесу, між якими постійно здійснюється товарний та фінансовий кругообіг, формуються тісні зв'язки та проводяться обмінні операції для забезпечення нормального економічного розвитку системи в цілому.
Одним із незалежних вітчизняних експертів було проведено дослідження бізнес-середовища. Із цього дослідження можна зробити висновок, що за останні два роки підприємницьке середовище в Україні не покращилося. Результати вказують на те, що середня вартість, яку підприємці сплачують, виконуючи вимоги регулювань, дещо знизилася, у той час як непередбачуваність і випадки неофіційних проплат протягом останніх двох років зросли. Загальне сприйняття ситуації українськими підприємцями вказує на погіршення середовища у період між 2002 і 2004 роками.
Однозначне покращення протягом останніх двох років демонструють дві сфери регулювання: регулювання цін і моніторинг контрактів. Ліцензування й перевірки теж близькі до покращення. Однак, зростання вартості штрафів під час перевірок і збільшення випадків неофіційних платежів для обох сфер перешкоджають цій тенденції. Ситуація з реєстрацією не змінилась протягом останніх двох років (дослідження проводилося в травні-червні 2004 року). Сертифікація і видання дозволів на продукцію продемонстрували змішані результати, у той час як ситуація з дозволами, пов'язаними з приміщеннями, значно погіршилася.
У підприємців склалося враження, що за останні роки якість бізнес-середовища в Україні значно погіршилася. Усереднені кількісні дані не підтверджують такого значного погіршення. Негативне ставлення підприємців можливо частково пояснити побічними наслідками прийняття і введення чисельних кодексів (цивільного, господарського (комерційного), земельного, митного). У той час як задекларованою метою прийняття кодексів було спрощення регулювань, чистий результат законодавчих ініціатив був інакшим, ніж той, що передбачався урядом. Прийняття і введення кодексів зменшило стабільність регуляторної системи, зробило її більш складною і внаслідок чисельних суперечностей заплутало всіх. У той же час, витрати, пов'язані з виконанням вимог регулювань, як показали кількісні соціологічні опитування, залишилися без змін, або знизилися.
Вибіркове застосування законодавства і корупція залишилися значною проблемою в Україні. Більш того, вибірковість застосування законодавства з політичних причин демонструє великі регіональні відмінності і показує тверду кореляцію з уявними центрами підтримки опозиційних політиків. Такий феномен як вибіркове застосування законодавства в основному виявляється шляхом використання методів якісного дослідження, які оцінюють ставлення і точки зору респондентів. Це явище важко виявити шляхом використання кількісних методів через невелику кількість застосування (термін "вибіркове" говорить сам за себе).
Видача земельних дозволів та дозволів на будівництво перевершило перевірки і перетворилося на найбільш проблемну сферу в Україні протягом останніх двох років.
Податковий режим в Україні можна охарактеризувати як досить непередбачуваний. Мінливість пов'язана як з частими змінами у законах, так і з суперечностями у їхньому трактуванні. Практика листів-роз'яснень від Державної податкової адміністрації, які фактично тлумачать закони, є вкрай негативною. Відтак, мораторій на зміну податкових законів не вирішить проблеми. Такий мораторій буде ефективним, якщо ДПА втратить формальну й неформальну владу тлумачити закони.
Найбільш проблемним податком в Україні є ПДВ через труднощі в його адмініструванні й пов'язаним з цим великим обсягом бухгалтерії й звітності. Далі слідують податки на фонд заробітної плати, які є не тільки нестимулююче високими (через платежі до Пенсійного фонду), але також пов'язані із великим обсягом бухгалтерії й звітності (внаслідок численних фондів соціального страхування). Це викликає необхідність реформувати пенсійну систему і консолідацію фондів соціального страхування.
Для України зараз характерні елементи суцільної "приватизації держави" (state capture), коли громадські й приватні інтереси зливаються. Саме це є головною причиною нерівності податкової системи та існування вибіркового застосування законодавства. Якщо не вирішити цю проблему, цей феномен може звести нанівець всі інші реформи української податкової системи.
Найбільшими проблемами, які стоять перед українськими експортерами, є проблеми повернення ПДВ і розмитнення. Українські експортери мають значно більше проблем вдома, ніж за кордоном. Щодо проблем за кордоном єдиною важливою була названа недостатня спроможність для ефективного захисту українських компаній у закордонних судах. Головні проблеми в системі імпортних операцій є пов'язаними з митницею, зокрема з корупцією й довільним тлумаченням законів представниками Державної митної служби.
Підприємницьке середовище можна поділити на внутрішнє та зовнішнє.
3.1 Внутрішнє середовище підприємства
Внутрішнє середовище підприємства - це механізм життєздатності підприємства, що забезпечує його самовиживання. Воно відображає процеси та дії, що здійснюються усередині суб”єкту господарювання, основу його функціонування. Головне місце у внутрішньому середовищі займає підприємець, який створив свою фірму та керує нею. Підприємець самостійно приймає рішення з багатьох питань: обсяг ресурсів, організація технології виробництва, наймання персоналу, результат виробництва.
Фірма, яка займається підприємницькою діяльністю, може мати виробничий та фінансовий відділи, маркетингову службу, бухгалтерію та ін. Конкретна організаційна структура залежить від специфіки виду підприємства, обсягів господарської діяльності, широти асортименту товарів, що випускаються. Управління цими структурними підрозділами здійснюють вище керівництво та підприємець.
На кінцевий результат діяльності фірми впливають фактори середовища, які визначаються станом і розвитком ринкових відносин.
Завдання підприємця - виявлення характеру і ступеня дії цих факторів та прийняття рішень, спрямованих на забезпечення стабільності функціонування і розвиток фірми.
Економічна інформація - це конкретне вираження процесів, що відбулися в середині фірми. Без такої інформації та її аналізу неможливі ефективне функціонування і розвиток підприємницької структури.
Однак фактори є різними за ступенем дії. Як правило, підприємство саме визначає, які фактори і у якій мірі можуть впливати на результати діяльності. Виявляються і враховуються не тільки фактори внутрішнього середовища підприємства, але і зовнішні фактори, які впливають на стан внутрішнього середовища суб'єкта.
Аналіз внутрішнього середовища фірми має здійснюватися з урахуванням тенденцій, що склалися в зовнішньому середовищі. У процесі цього перевіряється вся система господарювання підприємства та окремих його підсистем щодо реалізації можливостей, які зовнішнє середовище надає фірмі, а також вживаються заходи щодо запобігання та послаблення його існування, тобто виявляються сильні та слабкі сторони фірми. Аналіз проводиться на основі порівняння з параметрами діяльності інших, насамперед процвітаючих підприємств-конкурентів.
Використовуючи системний підхід до аналізу внутрішнього середовища, доцільно трактувати його як виробничий потенціал. Виробничий потенціал фірми - це система взаємоповязаних елементів, які виконують різні функції у процесі забезпечення випуску продукції та досягнення інших цілей розвитку фірми. Сформовано три основних підходи до визначення виробничого потенціалу: ресурсний, структурний та цільовий.
Ресурсний підхід, зорієнтований на визначення виробничого потенціалу, як сукупності виробничих потужностей, визначає його величину як суму фізичних і вартісних оцінок окремих його складових (матеріально-технічні, трудові, інформаційні, енергетичні, фінансові ресурси).
Структурний підхід, зорієнтований на визначення раціональної структури виробничого потенціалу фірми, визначає його величину, виходячи з програмних норм і нормативних співвідношень, заданих найдосконалішими технологіями, організацією виробництва, що використовуються в галузі.
Цільовий (проблемно-орієнтований) підхід, спрямований на визначення відповідності наявного потенціалу досягненню поставлених цілей.
3.2 Зовнішнє середовище підприємства
Зовнішнє середовище підприємства - це структурно-просторове оточення, яке становить сукупність факторів прямого та непрямого впливу на функціонування підприємства.
Загальний стан зовнішнього середовища може бути визначений за допомогою таких груп чинників:
Стан економіки та ринків (економічні фактори): характер економіки та економічних процесів (у тому числі інфляція або дефляція); система оподаткування та якість “економічного законодавства”; масштаби економічної підтримки окремих галузей (фірм); загальна конюнктура національного ринку; розміри та темпи зростання чи зменшення ринку; стан фондового ринку; вартість землі та інше.
2. Діяльність уряду (політико-інституційні фактори): стабільність уряду; державна політика приватизації/націоналізації; державний контроль і регулювання діяльності фірм; міжнародні угоди з іншими урядами; рішення уряду про підтримання окремих галузей, фірм (пріоритети); вимоги забезпечення рівня зайнятості; державна політика щодо забезпечення ресурсами окремих галузей і фірм; рівень корупції державних структур; рівень економічної свободи держави (згідно з міжнародними оцінками).
3. Структурні тенденції: структура галузей національної економіки; виникнення нових галузей; згортання діяльності застарілих галузей; вплив міжнародного розподілу праці на діяльність окремих галузей чи фірм; зміни оптимальних розмірів підприємств.
4. Науково-технічні тенденції: скорочення або продовження “життєвого циклу" технологій; питома вага наукоємних виробництв і продукції; вимоги до науково-технічного рівня виробництва, що забезпечує конкурентоспроможність; вимоги до кваліфікації кадрів високотехнологічних виробництв; вимоги до науково-технічного рівня конкурентоспроможної продукції.
5. Природно-екологічна складова: природно-кліматичні умови; територіальне розміщення корисних копалин і природних ресурсів; стан екологічного середовища та його вплив на виробництво.
6. Тенденції ресурсного забезпечення: структура і наявність національних ресурсів; імпорт, експорт; рівень дефіцитності ресурсів, що споживаються окремими фірмами; доступність ресурсів (ціни та витрати на перевезення).
7. Демографічні тенденції: кількість потенційних споживачів (структура населення, зміни в окремих групах та їх доходах); наявна та потенційна кількість робочої сили; кваліфікаційні характеристики робочої сили (якість робочої сили).
Усі названі чинники, що визначають стан зовнішнього середовища також знаходяться у тісному звязку, що ще раз підкреслює необхідність системного підходу до зовнішнього середовища, що дасть змогу відслідковувати не лише зміни в окремих складових, а і їхній взаємний перехресний вплив.
4. Формування та регулювання державою підприємницького середовища
Формування підприємницького середовища полягає у проведенні заходів щодо створення конструктивних умов для швидкого становлення й розвитку підприємництва. Це зміна суспільної економічної й соціально-економічної концепцій побутового укладу, національної суспільної психології відповідно до концепції побутового укладу, прийняття національної програми стимулювання підприємництва з акцентом на створенні адекватної підприємницької інфраструктури, тобто всіх тих інститутів, які сприяють розвиткові й активізації підприємницької діяльності. Розвиток підприємництва сприяє зростанню національного багатства й добробуту нації.
Як показує зарубіжний досвід, для того щоб суспільство було багатим, потрібно, аби 5 - 7 % його активного населення мало схильність до підприємництва. Підприємець - центральна фігура у бізнесі - прагне якнайефективніше поєднати усі фактори виробництва в одному господарському процесі з метою найраціональнішого втілення своїх ідей.
Підприємництво як особлива форма економічної активності, як конкурентна форма забезпечення самозайнятості частини населення й створення нових робочих місць користується широкою державною підтримкою. Вона зводиться до розробки конкретних заходів щодо консультативного супроводження процесу, створення й функціонування фірм з усіх питань, відповідної фінансової підтримки та надання певних пільг, технічної, науково-технічної, технологічної допомоги бізнесовим структурам тощо. Державна підтримка зазвичай виявляється у створенні підприємницьких структур до моменту переходу їх у категорію середніх або великих підприємств.
Для економіки України в останні роки ХХ століття були характерні негативні тенденції - економічна криза, скорочення масштабів науково-технічної сфери, тощо. Економічне зростання, що почалось у 2000 році, було досягнуто, в основному, на базі процесів нарощування експорту, головним чином, металів та іншої сировини в умовах підвищення світових цін на ці види ресурсів. Інноваційна активність у технологічно передових галузях і напрямках досі залишається в країні на низькому рівні.
Одна з причин цього полягає в тому, що перетворення останнього десятиліття, що радикально змінили економічні умови господарювання, майже не торкнулися принципових основ тієї інституціональної моделі, що була характерна для радянської науково-технічної сфери (на неї усе ще орієнтуються багато вчених і фахівців, а також державні відомства, відповідальні за економічну і промислову політику).
В числі таких основ необхідно підкреслити наступні: відрив науки від господарської практики; відсутність механізмів оцінки ефективності державних науково-технічних програм; переважне фінансування організацій, а не пріоритетних напрямків наукової діяльності.
Накопичений науково-технічний потенціал країни може бути задіяний тільки за умови поглиблення й інтенсифікації процесів його адаптації до нових реалій. Головні задачі сьогодні - формулювання стратегічних цілей розвитку України, перетворення її інституціональної структури, зміна механізмів взаємодії наукових і інноваційних організацій зі споживачами їх продукції як у підприємницькому, так і в державному секторах економіки.
Однією з найважливіших функцій держави в розвинутих країнах є створення сприятливих умов для інноваційної діяльності підприємницького сектора, що викликає необхідність здійснення комплексу взаємозалежних заходів щодо забезпечення сприятливих правових і організаційно-економічних умов для його ефективного розвитку в Україні.
Державна політика розвитку підприємництва при цьому визначає основні принципи, напрямки і форми економічного і правового управління розвитком підприємництва з урахуванням державних інтересів і пріоритетів.
Як суб'єкти системи регулювання розвитку підприємницького сектора повинні виступати державні, регіональні і підприємницькі організації, що здійснюють координацію, регулювання і всебічну підтримку підприємницьких структур. І, звичайно ж, дуже важливо у всіх випадках державного втручання в підприємницьку діяльність, навіть у виді підтримки, враховувати і підприємницькі інтереси в інтересах самої держави.
Формування сприятливого підприємницького середовища (тобто умов, у яких здійснюється підприємницька діяльність) необхідно здійснювати в наступних основних напрямках:
удосконалення нормативно-правової бази, в тому складі розробка і впровадження базових законів, які регулюють відносини у сфері інформації;
удосконалення податкової і фінансово-кредитної політики, в тому складі впровадження системи податкових пільг для інноваційних підприємств;
сприяння створенню інфраструктури розвитку підприємництва;
формування державної науково-технічної політики з метою сприяння впровадженню нових технологій;
формування системи національних інформаційних ресурсів;
розвиток системи страхування підприємницьких ризиків в інноваційній сфері;
підтримка процесів самоорганізації підприємництва, тощо.
Сприяння розвитку і підвищенню ефективності діяльності самоврядних організацій підприємництва в наступний період вимагають зваженого системного підходу і повинні досягатися, зокрема, шляхом:
забезпечення сприятливих правових і організаційно-економічних умов самоорганізації підприємництва;
систематизації й урахування місцевих, регіональних і корпоративних самоврядних організацій підприємництва, з метою моделювання схеми їх співробітництва і координації зусиль у відстоюванні загальних інтересів;
формування у підприємців свідомої потреби в структурній інтеграції і суспільній довірі до організацій підприємців і їх об'єднань;
зміцнення взаємозв'язку підприємництва з інститутами політичної системи суспільства;
створення ефективних механізмів взаємодії органів державної влади із самоврядними організаціями підприємництва на принципах соціального партнерства і "зворотного зв'язку" між владою і підприємцями на всіх рівнях державного управління;
забезпечення вільного доступу самоврядних організацій підприємництва до інформації органів державної і місцевої влади;
залучення їх до розробки й обговорення проектів нормативних актів щодо підприємницької діяльності;
забезпечення суспільного контролю за поточним виконанням норм і процедур органами державної і місцевої влади;
вивчення і впровадження нових перспективних форм, методів і механізмів суспільної підтримки підприємництва, максимальне використання потенціалу суспільних приймалень, суспільних колегій і інституту уповноважених Державного комітету України з регуляторної політики і підприємництва в процесах підтримки і захисту підприємництва.
5. Інноваційна активність: цілі, фактори
потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються передовсім науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні (щодо виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства.
Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні - це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.
НТП можна тлумачити також як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, цілісну циклічну систему "наука - техніка - виробництво", що охоплює кілька стадій: фундаментальні теоретичні дослідження; прикладні науково-дослідні роботи; дослідно-конструкторські розробки; освоєння технічних нововведень; нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування (експлуатація) протягом певного часу; техніко-економічне, екологічне й соціальне старіння виробів, їхня постійна заміна новими, ефективнішими зразками.
НТП властиві еволюційні (зв'язані з накопиченням кількісних змін) та революційні (зумовлені стрибкоподібними якісними змінами) форми вдосконалення технологічних методів і засобів виробництва, кінцевої продукції. До еволюційних форм НТП відносять поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технології їхнього виготовлення, модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах того самого покоління техніки, а дореволюційних. - зміну поколінь техніки й кінцевої продукції, виникнення принципово нових науково-технічних ідей, загально-технічні (науково-технічні) революції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки в провідних галузях виробництва.
Науково-технічна революція (НТР) відбиває докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку на засаді новітніх наукових відкрить (винаходів), що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації та управління виробництвом, характер трудової діяльності людей. Зміст сучасної НТР найбільш повно розкривається через її особливості, зокрема:
перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (втілення наукових знань у людині, технології і техніці; безпосередній вплив науки на матеріальне виробництво та інші сфери діяльності суспільства);
новий етап суспільного поділу праці, зв'язаний з перетворенням науки на провідну царину економічної і соціальної діяльності, що набирає масового характеру (наука перебрала на себе найбільш революціонізуючу, активну роль у розвитку суспільства; сама практика потребує випереджаючого розвитку науки, оскільки виробництво все більше стає технологічним утіленням останньої);
прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки, що підтверджується скороченням проміжку часу від наукового відкриття до його практичного використання;
інтеграція багатьох галузей науки, самої науки з виробництвом з метою прискорення й підвищення ефективності всіх сучасних напрямків науково-технічного прогресу;
якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва - засобів праці (революція в робочих машинах, поява керуючих машин, перехід до автоматизованого виробництва), предметів праці (створення нових матеріалів з наперед заданими властивостями; використання нових, потенційно невичерпних джерел енергії), самої праці (трансформація її характеру та змісту, збільшення в ній частки творчості).
Інноваційні процеси поділяються на певні види:
1. Технічні нововведення полягають в освоєнні виробництва нових видів продукції, використанні нових технологій, засобів та предметів праці.
2. Організаційні нововведення передбачають застосування нових форм і методів організації виробництва і праці.
3. Економічні інновації охоплюють вдосконалення планування і прогнозування, ціноутворення. фінансування, мотивації і оплати праці, оцінки результатів виробничо-господарської діяльності.
4. Соціальні нововведення - це форми активізації людського фактора у виробництві.
5. Правові нововведення - розробка і прийняття нових і доповнення та зміна діючих законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність підприємств і сприяють їж ефективній роботі.
6. Ефективність інноваційних процесів
Оскільки технічні нововведення мають визначальний вплив та всі інші види інновацій, крім того, заходи по впровадженню технічних новинок вимагають інвестування значних коштів, то важливими є питання оцінки економічної ефективності цих заходів.
Залежно від рівня оцінки, обсягу врахованих ефекту та затрат і призначення оцінки види ефективності технічних нововведень:
– народогосподарська;
– госпрозрахункова;
– порівняльна;
– абсолютна.
Розрахунок абсолютної ефективності завершує процес вибору найефективнішого варіанта технічних нововведень.
Економічний ефект від впровадження технічних новинок розраховується на всіх етапах за весь період здійснення цих заходів і визначається, як різниця між вартісною оцінкою результатів та вартісною оцінкою сукупних витрат ресурсів за цей період.
Залежно від завдань, які вирішуються, економічний ефект може обчислюватись в одній із двох форм:
– народногосподарскій (загальний ефект за умовами використання нововведень);
– госпрозрахунковий (одержується конкретно розробником, виробником і споживачем нововведень).
Сумар6ний економічний ефект від технічних нововведень за певний розрахунковий період Т () обчислюється за формулою:
Формула 6.1
, грн.,
де - вартісна оцінка результатів від здійснення заходів НТП за рахунковий період, грн.;
- вартісна оцінка витрат на здійснення технічних нововведень за цей же період, грн.
При обчисленні економічного ефекту слід приводити різночасові витрати і результати до єдиного моменту часу.
Із врахуванням фактора часу економічний ефект може бути представлений:
Формула 6.2
, грн.,
де , - вартісна оцінка, відповідно, результатів і витрат у t-му році розрахункового періоду, грн.
Початковим роком розрахункового періоду Т вважають рік початку фінансування робіт по здійсненню заходу, а кінцевим - момент завершення всього життєвого циклу заходу.
Вартісна оцінка результатів впровадження технічних новинок за рахунковий період здійснюється:
Формула 6.3
Ці результати є сумою основних () і сукупних () результатів:
Формула 6.4
, грн.
Оцінка основних результатів здійснюється:
а) для нових засобів праці тривалого використання:
Формула 6.5
б) для нових предметів праці:
Формула 6.6
де - ціна одиниці продукції, виробленої з використанням нових засобів або предметів праці у t-му році, грн.; - обсяг використання нових засобів або предметів праці в t-му році, натур. одиниць; - продуктивність засобів праці у t-му році натур. одиниць; - витрати предметів праці на одиницю продукції у t-му році натур. одиниць. Сумарні витрати на реалізацію технічних новинок за розрахунковий період включають витрати на виробництво () і використання () продукції:
Формула 6.7
При цьому витрати на виробництво і на використання обчислюються однаково з урахуванням фактора часу:
Формула 6.8
де - поточні витрати при виробництві продукції у t-му році без амортизаційних відрахувань, грн.;
- одноразові витрати при виробництві продукції у t-му році, грн.;
- залишкова вартість основних фондів, що вибувають у t-му році, грн.
Умовне вивільнення працюючих у зв'язку із впровадженням нової техніки визначається із залежності:
Формула 6.9
де , - продуктивність праці до і після впровадження нової техніки, грн. /чол.
7. Статистика
Одним із головних чинників ефективного розвитку підприємництва є інвестиції. Інвестиції - це довгострокові вкладення грошових коштів у підприємницьку діяльність з метою одержання певного прибутку. Нижче наведена таблиця - статистика джерел фінансування технологічних інновацій
Таблиця 7.1
|
Рік |
Загальна сума витрат, тис. грн. |
У тому числі за рахунок коштів |
||||
|
Власних |
Держ. бюджета |
Іноземні інвестиції |
Інші джерела |
|||
|
2000 |
467603,0 |
385840,0 |
128,0 |
17731,0 |
63904,0 |
|
|
2001 |
524372,9 |
480811,6 |
- |
5424,8 |
38136,5 |
|
|
2002 |
482999,2 |
384565,7 |
1565,3 |
19085,7 |
77782,5 |
|
|
2003 |
807662,3 |
557349,6 |
682,8 |
- |
249629,9 |
|
|
2004 |
996938,3 |
933802,2 |
2386,0 |
- |
60750,1 |
|
|
2005 |
1955088,2 |
1825523,5 |
- |
4919,9 |
124644,8 |
|
|
2006 |
1785340,6 |
1773664,5 |
9615,6 |
- |
2060,5 |
|
|
2007 |
2639912,1 |
2447291,0 |
3576,1 |
- |
189045,0 |
Таблиця 7.2 - Інвестиції в основний капітал за видами економічної діяльності
|
Види економічної діяльності |
Освоєно (використано) інвестицій в основний капітал |
|||
|
Тис. грн. |
У % до |
|||
|
за січень-вересень 2008 року |
Загального обсягу |
|||
|
Всього |
14366183 |
110,8 |
100,0 |
|
|
Сільське господарство, мисливство, лісове господарство |
454124 |
170,3 |
3,2 |
|
|
Лісове господарство та пов'язані з ним послуги |
91 |
- |
0,0 |
|
|
Дубовна промисловість |
2824536 |
143,7 |
19,7 |
|
|
Промисловість |
8402429 |
106,5 |
58,5 |
|
|
Переробна промисловість |
5289511 |
93,6 |
36,8 |
|
|
Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води |
288382 |
107,4 |
2,0 |
|
|
Будівництво |
543135 |
121,6 |
7,5 |
|
|
Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку |
10857378 |
121,6 |
7,5 |
|
|
Оптова торгівля |
622360 |
115,7 |
4,3 |
|
|
Роздрібна торгівля; ремонт побутових виробів та предметів особистого вжитку |
345892 |
135,5 |
2,4 |
|
|
Фінансова діяльність |
128848 |
78,9 |
0,9 |
|
|
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям |
1155079 |
128,8 |
8,0 |
|
|
Діяльність у сфері інформатизації |
7735 |
60,9 |
0,1 |
|
|
Державне управління |
14058 |
45,2 |
0,1 |
|
|
Освіта |
31857 |
144,0 |
0,2 |
Інновація - це кінцевий результат впровадження нововведення з метою одержання економічного, соціального, науково-технічного, екологічного або іншого виду ефекту.
Таблиця 7.3 - Інноваційна активність підприємств
|
Питома вага підприємств, що займалися інноваціями |
У тому числі за напрямами |
|||||||
|
Загальна сума витрат |
Дослідження і розробки |
Придбання нових технологій інновацій |
Підготовка виробництва для впровадження інновацій |
Придбання машин та обладнання, пов'язана з упровадженням інновацій |
Інші витрати |
|||
|
% |
тис. грн. |
|||||||
|
2003 |
10,4 |
807662,3 |
58406,0 |
5650,3 |
63225,2 |
669670,4 |
10710,4 |
|
|
2004 |
11,6 |
996938,3 |
69157,9 |
11519,2 |
42686,6 |
861275,6 |
12303,3 |
|
|
2005 |
9,8 |
1955088,2 |
92529,8 |
90263,9 |
47586,6 |
1712674,9 |
12033,0 |
|
|
2006 |
7,9 |
1785340,1 |
115336,1 |
46546,9 |
77301,9 |
1533797,1 |
12359,1 |
|
|
2007 |
10,4 |
2639912,1 |
160832,3 |
237190,2 |
- |
2148992,9 |
92896,7 |
Таким чином, ми можемо сказати, що наше правління намагається якомога сильніше здійснювати інвестування в підприємства та впроваджувати інновації, для його розвитку.
Висновок
Отже, згідно зі ст.42 ГК України підприємництво (підприємницька діяльність) - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Внаслідок підприємницької діяльності досягаються економічні й соціальні результати. Підприємницька діяльність суттєво впливає на розвиток економіки і соціальної сфери.
Існує багато форм підприємств, які характеризуються за такими ознаками:
1. Мета і характер діяльності (комерційні некомерційні).
2. Форма власності (приватні, колективні, державні, муніципальні, спільні).
3. Правовий статус і форма господарювання (одноосібні, приватні, кооперативні, орендні, господарські товариства).
4. Національна належність капіталу підприємства (національні, іноземні, змішані).
5. Галузево-функціональні види діяльльності (промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торговельні, лізингові,)
6. Розміри підприємств за чисельністю працівників (малі, середні, великі).
Ефективне здійснення підприємницької діяльності можливе тільки за відповідної суспільної ситуації - підприємницького середовища, під яким розуміють передусім ринок, ринкову систему відносин, а також особисту свободу підприємця, тобто його особисту незалежність, що дає змогу приймати таке підприємницьке рішення, яке, з його погляду, буде найефективнішим, дійовим і забезпечить максимальний прибуток. Воно поділяється на зовнішнє та внутрішнє.
Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються передовсім науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні (щодо виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства.
Аналіз ефективності інноваційної діяльності дозволив більш ніж половині інноваційно-активних підприємств констатувати, що ці заходи сприяли розширенню асортиментів продукції, збереженню й розширенню традиційних ринків збуту й створенню нових ринків збуту в Україні, підвищенню гнучкості виробництва. Кожне друге інноваційно-активних підприємство відзначило поліпшення умов праці, збільшення виробничих потужностей, зниження забруднення навколишнього середовища, створення нових ринків збуту за межами України, кожне третє - скорочення енергетичних витрат, кожне четверте - скорочення матеріальних витрат і заміну застарілої продукції.
Список використаних джерел
1. Гаврилюк Л.І. Економіка підприємства: Навч. Посібник для самостійного вивчення дисципліни. - Житомир: ЖІТІ, 2002. - 152с.
2. Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкретних ситуацій: Навч. Посібник / С.Ф. покропивний, та ін. / КНЕУ, 2000.328с.
3. Глухое В.В. Экономика малого предприятия. - М.: Смолин плюс, 2000. - 270стр.
4. Економічни енциклопедія: У трьох томах, Т.1/Редколю: С.В. Мочерний та ін. - К.: Видавничий центр "Академія", 2001. - 840стр.
5. Економіка підприємства. Навч. - метод. Пос. Для самостійної роботи. - К.: КНЕУ, 2000. - 248с.
6. Зайцев Н. Экономика промышленного предприятия.3-а изд. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 358с.
7. Кейлер В. Экономика предприятия. Курс лекций. - М.: ИНФРА-М, 2003. - 132с.
8. Ковальов Д., Сухорукова Т. Економічна безпека підприємства // Економіка України. - 1999. №10.
9. Краткий курс по экономике предприятия, К.: Генеза, 2002. - 302с.
10. Михасюк І.Р., Мельник А.Ф. Крупка М.І. Державне регулювання економіки. Підручник. Друге видання виправлене і доповнене. - К.: Атіка, 2003.592с.
11. Покропивний С.Ф. Колот В.М. Підприємництво, стратегія, організація, ефективність: Навч. Посібник,-К.: КНЕУ, 2000. - 244с.
12. Пушкар М.С. Планування і організація підприємств, комплексів. Навч. Посібник,-К.: НМК, 2002,-414с.
13. Федоровский В.А. Аналитическая Экономика современного предприятия, - Николаев: "ЭОЛИС", 1999.104с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Види підприємницької діяльності: виробнича, комерційна, фінансова, посередницька, страхова. Фізична особа - підприємець. Державне регулювання підприємницької діяльності. Правова база України. Рівність прав усіх суб’єктів підприємництва.
реферат [7,1 K], добавлен 20.12.2003Сутність підприємництва, його функції, принципи та умови існування. Види підприємницької діяльності. Державне регулювання, організаційно-правові форми підприємництва в Україні. Загальна характеристика та аналіз підприємницької діяльності ПП "Гроно".
дипломная работа [266,6 K], добавлен 14.12.2011Механізм державного регулювання підприємництва, його необхідність. Інституціональні засади державної підтримки підприємництва. Фінансові важелі державної підприємницької політики. Економічні функції податків. Державна підтримка розвитку бізнесу в Україні.
реферат [56,4 K], добавлен 18.03.2011Кардинальні зміни та головні акценти світової економіки початку ХХІ ст. Основні тенденції розвитку інноваційної діяльності в Україні. Головна мета та шляхи державного регулювання інноваційної політики. Нові аспекти вдосконалення інноваційної діяльності.
реферат [18,3 K], добавлен 26.11.2010Форми, типи, моделі підприємницької діяльності. Її податкове регулювання в Україні. Аналіз техніко–економічних показників діяльності підприємства. Напрямки вдосконалення підприємницької діяльності шахти, заходи щодо покращення поточного планування.
курсовая работа [343,6 K], добавлен 01.04.2015формування статутного капіталу. Оцінка об’єктів інтелектуальної власності. Практика державного регулювання інноваційної діяльності в Україні. Аналіз індексів промислового виробництва. Ефективність державного регулювання інноваційних процесів.
контрольная работа [22,2 K], добавлен 07.11.2008Міжнародні форми та державне регулювання підприємницької діяльності. Характеристика системи адміністративного менеджменту підприємства. Оцінка основних економічних показників діяльності організації. Аналіз функціонування ринку маркувального обладнання.
дипломная работа [579,8 K], добавлен 14.08.2016Теоретичні аспекти розвитку підприємницької діяльності в Україні. Економічна сутність та функції підприємницької діяльності, основні напрямки нормативно-правового забезпечення. Оцінка ефективності відтворювального процесу на машинобудівному підприємстві.
курсовая работа [765,6 K], добавлен 01.05.2009Характеристика макроекономічних показників зовнішнього середовища фірми за допомогою PEST-аналізу. Принципи здійснення підприємницької діяльності. Види суб’єктів підприємницької діяльності. Ліцензування та патентування підприємницької діяльності.
контрольная работа [41,5 K], добавлен 02.09.2013Зміст підприємницької діяльності. Порівняльна характеристика найбільш ефективних форм сільськогосподарських підприємств. Негативний вплив агрохолдингів на сучасний стан економіки в аграрному секторі України. Роль держави в розвитку підприємництва.
курсовая работа [233,1 K], добавлен 17.11.2014
