Аналіз управління підприємницькою діяльністю, її становлення та розвиток

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Будь-яке підприємство для здійснення ефективної діяльності ставить свої конкретні цілі. Досягнення цих цілей можливе тільки в результаті реалізації тих чи інших дій, що виконуються в певній послідовності і являють собою способи вираження окремих, часткових завдань. Відповідальним за вирішення управлінських завдань є управлінець.

Актуальність даної теми полягає в тому, що будь яка підприємницька діяльність ґрунтується на розробці, оцінці та виконанні управлінських рішень на підприємстві, тобто вони є основою управління. Тому управлінню підприємницької діяльності у сучасному мінливому ринковому середовищі слід приділяти значну увагу. Діяльність підприємств дедалі все більше ускладнюється. Світова економічна криза, що вибухнула з кінця 2013 року, привела до чергового значного зниження ділової активності підприємств в Україні. Основними причинами спаду стали стрімке скорочення попиту на вітчизняні товари на зовнішніх ринках, різке зниження цін на продукцію й відтік капіталу. На першому етапі криза експорту виявилася особливо чутливою для підприємств основних експортних регіонів, які забезпечують до 60% експортних продажів, серед яких: Донецька область забезпечувала 22% експорту за перші десять місяців 2013 року, Дніпропетровська - 20,5%, Луганська - 9,8% і Запорізька область - 8%.

В умовах ринкової економіки дуже велика увага приділяється адаптації суб'єкта господарювання до мінливих умов ринкового середовища. При проведенні радикальних змін в економіці існує гостра необхідність у нових інструментах і методах, здатних допомогти підприємствам стати більш ефективними. При цьому підприємству необхідно не тільки адаптуватися до мінливих процесів в економіці, підвищувати економічний потенціал шляхом підвищення конкурентоспроможності продукції на ринку, а й у разі необхідності перепроектувати бізнес-процеси, впроваджувати нові технології, орієнтувати виробництво на випуск інноваційної продукції

Метою даної магістерської роботи є розгляд та аналіз управління підприємницькою діяльністю, її становлення та розвиток.

Для досягнення поставленої мети було намічено вирішити такі завдання:

розглянути, сутність та організацію підприємництва та особливості впливу зовнішнього середовища;

дослідити основні міжнародні форми та державне регулювання підприємницької діяльності;

розглянути загальну характеристику ТОВ «Ароніс Кодінг- Системи» та його організаційну структуру;

проаналізувати показники ефективності використання ресурсів підприємства ТОВ «Ароніс Кодінг- Системи»;

проаналізувати і оцінити ефективність управління підприємницької діяльності, тобто апарат управління;

виявити основні проблеми управлінської діяльності ТОВ «Ароніс Кодінг- Системи»;

розробити рекомендації щодо підвищення ефективності управління підприємницької діяльності а також розглянути соціальну відповідальність ТОВ «Ароніс Кодінг- Системи».

Об'єктом дослідження роботи стала управлінська фінансово-економічна діяльність ТОВ «Ароніс Кодінг- Системи».

Предметом дослідження є управління підприємницькою діяльністю, її започаткування та розвиток.

ТОВ «Ароніс Кодинг-Системи» - провідний постачальник обладнання для маркування продукції фірм - світових лідерів в промисловій сфері маркування й ідентифікації. На сьогоднішній день обладнання для маркування продукції компанії ТОВ «Ароніс Кодинг-Системи» успішно працює на багатьох лідируючих підприємствах України і країн СНД.

Компанія представляє в Україні таких виробників устаткування як LINX Printing Technologies Ltd.(Англия) - світовий лідер з виробництва маркувального обладнання, Avery Dennison (США-Германия) - виробник сортувальників, інспекторів і спеціальних конвеєрів KEY TECHNOLOGY.

Проблемам удосконалення управління підприємницькою діяльністю, її започаткуванню та розвитку присвячені наукові праці багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених таких як М. Альберта, І. Бланка, Дж. Гібсона, О. Гудзинського, Р. Дафта, Д. Дерлоу, Й.Завадського, В. Колпакова, Л. Кузнецової, А. Марченко, М. Мескона, Ю. Петленка, Е.Смирнова, В. Стадник, Т. теплової, Ф. Хедоурі, В. Юкаєвої та інших.

Проте питання взаємозв'язку між прийняти управлінськими рішеннями і ефективністю економічної діяльності організацій залишаються відкритими, багато позицій - дискусійними, що зумовлює потребу у продовженні даного роду досліджень.

Методи, що використані при написанні роботи:

аналіз, який найчастіше використовувався в роботі;

метод аналогій;

дедукція - метод дослідження, при якому по більшості чинників дається умовивід про загальну сукупність досліджуваних чинників;

індукція - спосіб міркування, зворотний дедукції;

класифікація;

спостереження - метод наукового пізнання, що складається з дій, направлених на сприйняття явищ дійсності.

Представлені вище методи є найбільш вживаними в ході написання дипломної роботи, проте даний список далеко не вичерпний.

Інформаційною базою послужили монографії ряду авторів з досліджуваної проблеми, дані статистичної і бухгалтерської звітності вищеназваного підприємства за 2012-2015 роки.

Проведення аналітичне дослідження дозволило розробити для ТОВ «Ароніс Кодинг-Системи» практичні рекомендації щодо вдосконалення організації його управлінської діяльності.

Розділ 1. Теоретичні засади управління підприємницькою діяльністю

1.1 Сутність та організація підприємництва

Підприємництво як інституційний сектор економіки давно стало домінуючим за кількістю та обсягами виробництва у провідних країнах світу, забезпечуючи гнучкість і стійкість економічної системи, наближаючи її до потреб конкретних споживачів, а водночас - виконуючи важливу соціальну роль надання робочих місць і забезпечуючи джерело доходу для значних прошарків населення.

Питання підприємництва завжди були в центрі уваги досліджень науковців, а з початком економічних реформ в Україні підприємництву відведено майже головне місце в працях вітчизняних учених З.С. Варналія [4], В.А. Кредісова [1], М.Й. Маліка [2], П.М. Макаренка [3], В.Сизоненка [4], О.Г. Шпикуляка [5] та ін.

Сьогодні у світі не існує загальноприйнятого визначення підприємництва, незважаючи на значні теоретичні розробки в цій області, цільної теорії поки не створено, що й зумовило вибір об'єкта дослідження.

В умовах ринкової економіки провідною формою господарювання, звісно, є підприємництво. З'ясування сутності підприємництва набуває особливого відтінку в умовах ринкового трансформування. Адже, на думку багатьох дослідників, підприємництво виступає атрибутивною ознакою будь-якої економічної системи, що базується на ринкових принципах [6;7].

Вичерпне універсальне визначення поняття «підприємництво» відсутнє. У більшості літературних джерел цей термін трактується як ініціативна, самостійна діяльність фізичних і юридичних осіб, спрямована на одержання прибутку чи доходу [7].

Багато видатних зарубіжних учених у своїх дослідженнях з'ясовували сутність підприємництва і підприємця, але в науковій літературі й дотепер немає єдиного його визначення. Це пояснюється тим, що представники різних галузей знань (економісти, філософи, соціологи і ін.) по-різному трактують зміст цього терміну.

Проте ці поняття використовувалися ще за античних часів. Наприклад, у римському праві підприємництво розглядалося як заняття, справа, діяльність, особлива комерційна, а підприємець - як орендар, людина, яка веде суспільне будівництво.

В Європі в ХVI-ХVII ст. цей термін пов'язували з державним підрядом в області військових замовлень або в будівництві фортифікаційних споруд. Уперше в економічній літературі термін «підприємець» (фр. entrepreneur) з'явився у Всесвітньому словнику комерції, виданому в Парижі в 1923 р., де вказувалося, що підприємець - це особа, яка бере на себе зобов'язання з виробництва або будівництва об'єкта. Обговорюючи цю тему, підприємництво необхідно уявляти як економічну діяльність і підприємництво у власному розумінні цього слова. Перша виникла з появою людини, коли полювання, землеробство, ремесло були формами економічної діяльності, характерними для різних історичних епох.

Підприємництво виникло на певному етапі розвитку суспільства і пов'язано з певним типом економічної системи [8].

В економічній, філософській та інших видах літератури можна знайти різні точки зору на сутність цього поняття. Наприклад, американський вчений професор Роберт Хизріч дає найкоротше визначення сутності підприємництва. Він розглядає його як “…процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємця - як людину, яка витрачає на це необхідний час і сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний і соціальний ризик, одержуючи в нагороду гроші і задоволення досягнутим... життя людини, яка вирішує розпочати власну справу, повна надій, розчарувань, занепокоєнь і наполегливої праці» [9].

Американські вчені визначають «підприємництво» як вид діяльності громадян, спрямований на організацію і здійснення сміливих, важливих і важких проектів, ризиковану справу, здійснювану добровільно громадянами на свій риск і під свою відповідальність. У західних країнах підприємництво сьогодні характеризується як особливий, новаторський, антибюрократичний стиль господарювання, в основі якого лежить постійний пошук нових можливостей, орієнтація на інновації, уміння привертати і використовувати для вирішення поставленої задачі ресурси з найрізноманітніших джерел [10].

Економічна діяльність, здійснювана приватними особами або підприємствами самостійно, спрямована на отримання прибутку шляхом виробництва і реалізації продукції, виконання робіт і послуг, є підприємництвом. А власник капіталу, який знаходиться в обороті і приносить дохід, - це підприємець. Ним може бути ділова людина, у підпорядкуванні якої жодної людини немає, або крупний власник, який не обіймає постійної посади в підприємстві, не є власником його акцій, але може входити до складу його правління. Проте щоб стати підприємцем, необов'язково бути власником коштів. Використовуючи різні види інвестування, включаючи кредити та інші позикові кошти, можна створювати конкурентну продукцію, що має попит.

Підприємницька справа - це специфічна діяльність, тісно пов'язана із заповзятливістю, тобто з особливими рисами окремих осіб - ділових людей. Підприємця характеризує сукупність різноманітних ознак, таких як уміння ризикувати, здатність поєднувати у часі виникнення ідеї з безпосередньою реальною дією з її здійснення, виняткова працездатність і т.д. Уміння приймати рішення і ризикувати за реалізації бізнес-ідей або проектів називається підприємницькою здатністю, під якою мається на увазі особливий чинник діяльності, що сполучає в процесі її здійснення всю решту чинників в єдину систему.

Учені М.Й. Малік та О.Г. Шпикуляк визначають підприємництво як самостійну ініціативну діяльність, спрямовану на одержання прибутку Соціально-економічне значення підприємницької діяльності базується на необхідності всебічного задоволення потреб суспільства [8]. Не менш цікава точка зору В. Сизоненка про сутність і поняття підприємництва, під яким він розуміє розвиток інновативної ідеї в процесі самоорганізації та саморозвитку підприємства у взаємодії з внутрішнім зовнішнім середовищем його функціонування [9]. На думку А.В. Бусигина, підприємництво є мистецтво ведення ділової активності, є передусім розумовий процес, який реалізується у формі ділового проектування. У професійному значенні, вважає дослідник, підприємництво потрібно розглядати як уміння організувати власний бізнес і достатньо успішно здійснювати функції, пов'язані з веденням власної справи [2].

Відповідно до Закону України, підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними або юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Упродовж останніх століть в економічній думці активно розроблялася теорія підприємництва. Головним напрямом економічної теорії і практики в ХV-ХVП ст. був меркантилізм. Початком всякого підприємництва, стверджують його представники, є гроші, які перетворюються на грошовий капітал, коли власник наймає на них робітників, купує товари для обробки або перепродажу. Із розвитком економіки меркантилістів усе більше стала цікавити особа промисловця. Ідеолог і практик французького меркантилізму Ж.Б. Кольбер вважав, що функції промисловця полягають у збільшенні вкладень у власні підприємства, застосуванні нових технічних прийомів і засобів, у забезпеченні зниження цін, розширенні ринків збуту, збільшенні виробництва і поліпшенні якості продукції.

В історії розвитку теорії підприємництва виділяють три основних етапи, що розрізняються ступенем наукового осмислення найважливіших аспектів практики підприємницької діяльності в конкретних історичних умовах:

- висунення підприємницького ризику як основної характеристики цієї сфери діяльності (епоха первинного накопичення капіталу - основоположник Р. Кантільон і його послідовники Й. Тюнен, Ф.Найт);

- виділення інноваційності як основної відмінної риси підприємництва (основоположник Й. Шумпетер);

- акцент на ролі підприємництва як регулювального початку, що врівноважує економічну систему (розвиток теоретичних ідей Й. Шумпетера неоавстрійською школою економічного аналізу - Л. Мізес і Ф. Хайек).

Перші два напрями засновані на багатофункціональності підприємницької ролі, звідси однобічність у тлумаченні проблем підприємництва. Третій напрям базується на багатофункціональній моделі підприємництва.

На думку багатьох вчених, сьогодні можна виділити четвертий (сучасний) напрям розвитку теорії підприємництва, пов'язаний з перенесенням акценту на управлінський аспект в аналізі дій підприємця, а отже, на міждисциплінарний рівень аналізу проблем підприємництва.

Розглянемо основні функції підприємницької діяльності. Основними функціями підприємницької діяльності є [11].:

1) творча - генерування й активне використання новаторських ідей і пілотних проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі (підприємництві);

2) ресурсна - формування й продуктивне використання власного капіталу, інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів;

3) організаційно-супровідна - практична організація маркетингу, виробництва, продажу, реклами та інших господарських справ. Підприємницька діяльність може здійснюватися без використання і з використанням найманої праці, без утворення або з утворенням юридичної особи.

Підприємництво завжди повинно здійснюватися за науково обґрунтованими принципами. До цих принципів належать:

1) вільний вибір бізнесової діяльності;

2) залучення на добровільних засадах ресурсів (грошових коштів і майна) індивідуальних підприємців та юридичних осіб для започаткування й розгортання такої діяльності;

3) самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників ресурсів і споживачів продукції, встановлення цін на товари та послуги, наймання працівників;

4) вільне розпоряджання прибутком (доходом), що залишається після внесення обов'язкових платежів до відповідних бюджетів;

5) самостійне здійснення юридичними особами зовнішньоекономічної діяльності.

Підприємництво може започатковуватися й функціонувати у вигляді будь-яких її видів (виробничої та торговельної діяльності, посередництва, надання послуг тощо).

Поряд з цим завжди виокремлюються індивідуальна й колективна форми підприємницької діяльності, тобто такі можливі види останньої, як:

а) малий бізнес, що базується на особистій власності або оренді майна;

б) спільне підприємство, засноване на колективній власності;

в) корпоративне підприємство, матеріальною основою якого служить акціонерна власність

Важливою передумовою успішної підприємницької діяльності є вибір організаційно-правової форми її здійснення, який зазвичай зумовлюється низкою чинників (мірою відповідальності, системою оподаткування, потребою у фінансових коштах, можливістю зміни власника, управлінськими здібностями підприємця тощо).

В Україні поширено здебільшого три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності [12]:

1) одноосібна власність;

2) товариства;

3) корпорації (акціонерні товариства).

Отже, підприємництво можна визначити як господарську діяльність суб'єктів, яка є цілеспрямованою, ініціативною і такою, що ставить за мету одержати прибуток в межах закону на основі поєднання особистої вигоди зі суспільною корисністю.

1.2 Управління підприємницькою діяльністю та особливості впливу зовнішнього середовища

В умовах динамічного розвитку ринку, зростання вимог споживачів, посилення конкурентної боротьби вітчизняні підприємства змушені проводити докорінні зміни у власній системі управління та приділяти особливу увагу напрямкам аналізу та стратегічного планування господарської діяльності.

Ефективність діяльності підприємства значною мірою залежить від його можливостей, ресурсного забезпечення, вміння менеджерів приймати адекватні управлінські рішення та здатності підприємства пристосуватися до умов зовнішнього середовища. Досить важливе значення відіграє організаційне забезпечення та регулювання підприємницької діяльності на державному рівні, конкурентне середовище, рівень споживання відповідної продукції, політичні та соціальні умови діяльності тощо. Загалом, зовнішнє середовище організації - це сукупність факторів, що характеризують оточення, в якому функціонує організація [13].

Стратегічна діагностика зовнішнього середовища підприємства як процес визначення критично важливих чинників його складових є основою формування відповідної реакції підприємства на їхню зміну для досягнення конкретних цілей. Процес такої діагностики включає збір інформації про теперішній стан підприємства, її аналіз та оцінку, а також прогнозування майбутнього стану підприємства. Формування інформаційної бази для дослідження відбувається шляхом пошуку вже сформованої інформації, відстеження інформації, яка з'являється, та прогнозування майбутнього середовища

Оскільки зовнішнє середовище є неоднорідним, раціональним можна вважати розподіл елементів оточення організації на дві групи: прямого та непрямого впливу.

Зовнішнє середовище непрямого впливу, або макросередовище є відносно віддаленим від організації, створює загальні умови діяльності і переважно не має специфічного впливу на конкретну організацію. Рівень впливу елементів такого оточення є різним, однак всі макрофактори, навіть не здійснюючи негайний прямий вплив на діяльність організації, обов'язково позначаються на ній. Макросередовище є причиною й умовою обмеження або розширення сфери діяльності організації, викликає певні зміни в її будові, однак, як зазначають спеціалісти, «навіть великі організації практично не мають зворотного впливу на нього» [14, с. 97].

Фактори непрямого впливу можна узагальнено розподілити на декілька груп за політичним, економічним, соціальним та технологічним напрямками.

Політико-правові умови включають:

стан законодавства, яке регулює господарську діяльність;

державну економічну політику;

наслідки впливу політичних акцій на розвиток ринків збуту тощо.

Економічна складова охоплює рівні інфляції та купівельної спроможності населення, еластичність попиту, зміни в структурі споживання громадян, а також фінансово-кредитну політику в країні, загальногосподарську кон'юнктуру, систему оподаткування, контроль над цінами та заробітною платою, ціни на енергоносії, інвестиційну політику та ін.

Соціокультурне середовище - це пануючі у суспільстві традиції та вірування, рівень освіти, стиль життя, соціальна мобільність населення, ставлення людей до праці. Технологічна складова, що набуває особливого значення зі стрімким розвитком науки і техніки, включає темпи технологічних змін, обсяги витрат на НДДКР, швидкість оновлення продуктів, джерела нових ідей та інноваційний потенціал галузі.

Мікросередовище є близьким до організації та охоплює фактори прямого, безпосереднього впливу на її діяльність, серед яких вирізняються постачальники, органи державного регулювання, споживачі та конкуренти. Вплив конкурентів визначається за такими напрямками:

галузеві конкуренти, які виробляють аналогічну продукцію та реалізують її на тому ж ринку;

товари-замінники;

потенційні конкуренти.

Чинники, що обумовлюють вплив на організацію з боку споживачів, охоплюють наступні характеристики: географічне розташування, демографічні ознаки (вік, освіта, сфера діяльності тощо), соціально-психологічні ознаки (суспільне положення, манера поведінки, смаки, звички та ін.), ставлення до продукту (чи самостійно споживач використовує продукт, як його оцінює тощо).

Вплив постачальників, що є особливо суттєвим для збереження ефективності діяльності та забезпечення безперебійної роботи організації, визначається рівнем спеціалізації постачальника, зосередженням постачальника на роботі з конкретними клієнтами, важливістю для нього обсягу продажу, вартістю реалізованого товару, гарантією якості товару, пунктуальністю та обов'язковістю виконання умов постачання товару тощо.

Як відзначають фахівці, велика кількість зацікавлених в діяльності підприємства груп створює проблеми для керівництва організації, пов'язані з тим, що кожна група використовує власні критерії оцінки її функціонування, розглядаючи організацію з точки зору власних інтересів [15, с.69].

Так, споживачі оцінюють співвідношення споживчих властивостей та ціни товару, його доступність, якість обслуговування; для акціонерів важливою є ринкова вартість цінних паперів, розмір дивідендів, вплив на управління; державні органи вимагають виконання законів, сплати податків, підтримки урядових програм; профспілки оцінюють рівень зарплати, стабільність зайнятості умови праці та можливості професійного зростання; кредитори розглядають виконання організацією умов договорів з точки зору її надійності; постачальники оцінюють швидкість та своєчасність здійснення платежів, стабільність замовлень; конкуренти спостерігають за швидкістю проникнення організації на ринок, інноваціями та конкурентними перевагами; громадськість оцінює внесок організації через сплату податків, благодійність, створення робочих місць, мінімізацію негативного впливу на природу тощо.

Вважається, що «в тій мірі, в якій зацікавлена група не задоволена результатами роботи організації, вона здійснюватиме тиск на неї з метою зміни ситуації» [16, с.57]. Отже, вплив зовнішнього середовища на організацію є диверсифікованим, і якщо в минулому керівники звертали увагу переважно на економічні та технічні обставини, то наразі зміни у свідомості людей, соціальних цінностях, політичних силах та сфері юридичної відповідальності, на нашу думку, примушують керівників розширювати спектр зовнішніх впливів, що вимагають оцінки, обліку та контролю.

Багатофакторність впливу оточення на організацію обумовлює труднощі в його оцінці, вимагаючи визначення не лише кількості чинників, сили їх впливу, а й їх взаємопов'язаності, а також врахування ступеню їх невизначеності. Отже, зовнішнє середовище як складна та рухома система має ряд важливих для організації характеристик.

По-перше, в оточенні організації спостерігається взаємопов'язаність факторів, що визначається як рівень сили, з якою зміна одного фактора впливає на інші фактори. Так, політична нестабільність може викликати зниження обсягів поставок нафти або газу та зростання цін на енергоносії чи будь-які нафтопродукти, що впливає на загальне підвищення цін на товари та послуги. Це, в свою чергу, може викликати як негативні зміни, а саме: посилення економічного тиску з боку держави, вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, зниження рентабельності для автоперевізників, падіння продажів автомобілів з потужним двигуном тощо, - так і позитивні зміни: запровадження державних програм з використання альтеративних джерел енергії, зростання продажу теплоізоляційних матеріалів, приладів, що працюють від сонячної енергії, запровадження енергозберігаючих технологій тощо.

Отже, взаємопов'язаність різних зовнішніх факторів є дуже значною, особливо в масштабах світового ринку враховуючи поглиблення міжнародної економічної взаємодії. Іноді ряд зовнішніх подій стає настільки взаємопов'язаним, що це може призводити до незворотних загальних змін.

По-друге, зовнішнє середовище характеризується складністю, яка визначається за кількістю факторів, на які організація зобов'язана реагувати, а також рівнем варіативності кожного фактора. Різні організації діють у різних оточеннях. Так, підприємство, що випускає продукцію за державним замовленням, має з точки зору впливу споживацького фактора простіше зовнішнє оточення, ніж підприємство, що випускає продукцію широкого вжитку та реалізує її на ринку збуту з високим рівнем конкуренції. Вважається, що «за показниками різноманітності (варіативності) факторів в складніших умовах знаходитиметься організація, що використовує більшу кількість різноманітних технологій, які швидко змінюються» [17, с.198].

По-третє, оточення організації є рухливим. Рухливість зовнішнього середовища - це швидкість, з якою відбуваються зміни в оточенні організації. Загальною є тенденція до зростання швидкості змін в оточенні організації, однак завжди можна вирізнити організації, навколо яких зовнішнє оточення є особливо рухомим. Наприклад, швидкість зміни технології і параметрів конкурентної боротьби в електронній, хімічній і фармацевтичній промисловості є вищою, ніж в машинобудуванні, виробництві запасних частин до автомобілів чи кондитерській промисловості. Крім того, у фаховій літературі звертається увага на те, що «рухливість зовнішнього оточення може бути вищою для одних підрозділів організації та нижчою для інших» [18, с.215].

Так, відділи досліджень і розробок стикаються з високою рухливістю оточення, оскільки займаються відслідковуванням технологічних нововведень, в той час як виробничі підрозділи працюють у оточенні, що змінюється відносно повільніше.

Рухливість оточення створює нестабільність в умовах діяльності організації, яка, в свою чергу, визначається трьома характеристиками: ступенем звичності, темпами (швидкістю) змін, передбачуваністю майбутнього. Звичність подій характеризує умови рухливості факторів зовнішнього оточення. Вони можуть бути звичними для організації, можуть змінюватися у межах накопиченого організацією досвіду, бути несподіваними, але такими, що мають аналоги в попередній діяльності організації, а також бути несподіваними та цілком новими для організації. Темпи змін характеризують можливості організації виробляти реакцію на прояв впливу фактора зовнішнього оточення та вимірюються трьома оцінками: повільніше, ніж реакція організації; на рівні з реакцією організації; швидше, ніж реакція організації. Передбачуваність майбутнього визначає характер змін факторів зовнішнього оточення по відношенню до організації.

Четвертою загальною характеристикою зовнішнього середовища є його невизначеність, що залежить від кількості інформації про оточення та певності в її точності. Якщо інформації мало або є сумніви у її точності, оточення стає більш невизначеним, ніж за умови існування адекватної інформації, коли є підстави вважати її високонадійною. Оскільки бізнес стає все більш глобальним, потреба в інформації зростає, а впевненість в її точності знижується. Деякі автори вважають, що залежність від думок іноземних експертів або аналітичних матеріалів, викладених іноземною мовою, посилює невизначеність [19, с.97].

Зі зростанням невизначеності оточення підвищується складність прийняття ефективних рішень. При цьому вона характеризується сильними та слабкими сигналами. Сильні сигнали - це очевидна і конкретна інформація, виявлена під час спостереження за факторами зовнішнього оточення, на підставі якої організація спроможна дати оцінку вагомості цих факторів і прийняти відповідні заходи. Слабкі сигнали зумовлені малим обсягом інформації, що характеризує появу ранніх і неточних (сумнівно точних) ознак зміни певних факторів зовнішнього оточення. Наприклад, країни колишньої соціалістичної співдружності та Близького Сходу є осередком серйозних політичних конфліктів, але не можливо з впевненістю спрогнозувати, де і коли вони виникнуть і яку конкретну форму матимуть. При цьому слабкі сигнали можуть швидко ставати сильними настільки, що організація виявиться неспроможною на них реагувати, а загрози для організації посилюватимуться до рівня питання про її виживання.

Методологічною основою інструментарію аналізу зовнішнього середовища є загальнонаукові методи (системний і ситуаційний аналіз,ь комплексний підхід, програмно-цільове планування тощо), аналітико-прогностичні методи та методичні прийоми, запозичені з різних областей знань (соціології, психології, антропології, екології, естетики тощо).

Наразі серед методів, підходів, моделей аналізу зовнішнього середовища на увагу заслуговують:

для макросередовища: PEST-аналіз, SWOT-аналіз, метод “5х5” А. Х. Мескома, матриця «Ймовірність посилення фактора - вплив фактора на організацію» Дж. Х. Вілсона, аналіз впливів та перехресних впливів, матриця фірми «Єврокіп»;

прогностичні, експертні та економіко-статистичні методи, імітаційне моделювання;

для мікросередовища: SWOT-аналіз, прогностичні та економіко-статистичні методи, імітаційне моделювання, сценарний аналіз, матриця «Ймовірність посилення фактора - вплив фактора на організацію» Дж. Х. Вілсона, матриця можливостей та матриця загроз, аналіз впливів та перехресних впливів, матриця фірми «Єврокіп», експертні методи, метод «поля сил»;

для аналізу конкурентів: побудова карти стратегічних груп, концепція рушійних сил, модель п'яти сил за Портером, побудова конкурентного профілю.

Управлінська значимість методів аналізу зовнішнього середовища організації виражається в можливості визначати силу прояву кожного значимого фактору зовнішнього середовища, а також ступеня чутливості стратегії до зовнішніх факторів.

Метод стратегічного аналізу зовнішнього середовища має бути спрямований на:

встановлення й оцінку факторів оточення, що представляють загрозу або сприяють розвитку організації;

вивчення змін, що впливають на поточну діяльність організації, і встановлення їхніх тенденцій;

розробку можливих реакцій на розвиток факторів середовища;

відкриття нових способів створення корисності, що має цінність для споживачів.

Проведена порівняльна оцінка найбільш часто використовуваних методів аналізу зовнішнього середовища засвідчила, що достоїнством всіх аналізованих методів стало наочне зображення зовнішніх факторів, при цьому SWOT-аналіз та карти стратегічних груп конкурентів передбачають спільне вивчення зовнішніх і внутрішніх факторів; для аналізу перехресного впливу та для матриці «Єврокіп» характерною є оцінка ймовірності настання декількох подій. Серед недоліків методів аналізу зовнішнього середовища відзначається практично для всіх методів:статичність методу, неможливість врахування раптових подій, суб'єктивність.

Велике значення в аналізі зовнішнього середовища відіграють економіко-математичні методи, а саме:

статистичні методи: множинна регресія, дискримінантний, факторний, кластерний, об'єднаний, варіаційний аналіз, аналіз багатомірних сукупностей;

методи економіко-математичного моделювання: моделювання марківських процесів, моделі черги, та ін.;

методи оптимізації: математичне програмування, теорія ігор, евристика й ін.

Поряд з тим, в умовах розвинутої ринкової економіки більшість підприємств надають перевагу відносно простим і традиційним методам суб'єктивних оцінок та прогнозуванню на базі екстраполяції трендів. Серед недоліків застосування методів економіко-математичного моделювання відзначимо: необхідність серйозних витрат на організацію дослідницької роботи й оплату праці фахівців; неможливість охопити в моделях усе найбільш істотні тенденції розвитку; високу ймовірність раптових змін, руйнівних подій, що істотно знижують корисний ефект моделі.

Використання методів аналізу зовнішнього середовища вимагає відповідного інформаційного забезпечення, спеціалізованих баз інформації, що мають створюватись як усередині організації, так і поза нею. Серед показників, які включають до баз даних, найважливішими слід вважати параметри, що мають динамічний характер, а не такі, що відзначаються стабільністю або повільно змінюються [20, с. 167].

Аналіз постачальників сировини і матеріалів.

Підприємство повинне вести реєстр «постачальники матеріальних ресурсів». Це не означає, що доцільно постійно змінювати постачальників, але необхідно пам'ятати, що змінюється ситуація, положення, стратегія постачальників. Це потрібно враховувати при плануванні. На кожного постачальника доцільно завести картку, де вказувати якість і вартість матеріальних ресурсів, умови та можливі обсяги поставки, потужність фірми, фінансове становище постачальника.

Необхідно пам'ятати, що при одній і тій же ціні можуть бути різні умови поставки, що в кінцевому підсумку вплине на кінцеву величину витрат. Такий аналіз допомагає оптимізувати ефективність поставки матеріальних ресурсів (зміна постачальника, поліпшення процесу переговорів та ін.) Інформаційною основою аналізу може служити Internet, інформаційні видання, власна картотека.

Аналіз постачальників технологій і техніки.

Аналіз даного фактора проводиться аналогічно попередньому, однак тут є свої особливості. При купівлі техніки необхідно знати всіх виробників і постачальників аналогічного обладнання, рейтинг фірми, обсяг виробництва, конкурентна перевага, гарантійні зобов'язання та умови сервісного обслуговування, фінансову характеристику фірми, наявність досвіду роботи з цією фірмою, відгуки про техніку і про роботу з даними постачальником. Отримавши первинну інформацію (з газет, спеціалізованих журналів, баз даних Internet, консалтингових та оціночних фірм, Держкомстату та ін), необхідно сформувати власний банк даних.

Аналіз постачальників фінансів також вимагає особливого підходу.

Варіанти отримання фінансів:

- українські банки і фонди;

- інвестиційні та лізингові компанії.

Якщо фірма потребує зовнішнього фінансуванні, то слід серйозно аналізувати фінансовий ринок. За кожного можливого постачальника фінансів доцільно вести спеціальну картотеку, щоб оперативно вибрати найкращого, де крім найменування зазначаються законодавчі обмеження, граничний розмір інвестицій, кредиту, лізингу, умови, гарантії повернення, умови страховки, терміну і відсотків по кредиту і т.п.

Аналіз економіко-політичної сфери.

Тут необхідно представити систему показників, які можуть вплинути на діяльність підприємства:

- динаміка галузевих економічних показників області, в Україні;

- індекс інфляції;

- ставка рефінансування;

- чисельність безробітних;

- середня зароблена плата;

- прожитковий мінімум і ін.

Важливо аналізувати політичні та економічні платформи партій і рухів, які можуть реально впливати на економічну ситуацію і діяльність конкретної фірми, а також міжнародні фактори.

Аналіз конкурентів.

По кожному конкурентові необхідно вести досьє за певною схемою, адаптованої до конкретної галузі. Також необхідно чітко розуміти, щоо аналіз конкурентної середи не можна ігнорувати чи уникати. Саме якісний аналіз конкурентів підприємства відкриває достатньоо великі можливості для діяльності певного підприємства.

До зовнішніх баз інформації відносяться дані маркетингових, галузевих досліджень, а також дані моніторингу макросередовища. Окремої ваги набуває така маркетингова інформація, як: частка ринку, темп росту ринку, рентабельність продажів, обсяг реалізації, прибуток від реалізації, частка комерційних видатків, оборотність готової продукції, число постійних клієнтів.

1.3 Міжнародні форми та державне регулювання підприємницької діяльності

Успішна діяльність економічних суб'єктів в умовах високо інтернаціоналізованих ринків вимагає не тільки глибокого розуміння суті сучасних міжнародних економічних відносин, тенденцій і динаміки світогосподарських процесів, а й усвідомлення закономірностей розвитку системи управління підприємницькою діяльністю і створення дієвих механізмів впливу на ринкову ситуацію [21, с.32].

Міжнародне підприємництво в умовах і на різних стадіях інтернаціоналізації розвивається під впливом конкуренції на глобальних ринках. Важливо підкреслити їх сумісний розвиток, зумовлений динамічними глобалізаційними процесами, посиленням консолідації міжнародного підприємництва та діяльності глобальних компаній в умовах нового цивілізаційного порядку. Для розуміння головного вектора сучасного світового розвитку - глобальної інтеграції економік - підкреслимо місце та природу розвитку міжнародного підприємництва, зокрема, у процесі формування глобального середовища, яке має гіперконкурентний характер.

Формування глобального економічного розвитку, на думку проф. Д.Г. Лук'яненка [22, с. 23] безпосередньо пов'язано з багатоплановим процесом інтернаціоналізації, який являє собою процес розширення та поглиблення світогосподарських зв'язків завдяки підвищенню мобільності факторів і результатів виробництва (макрорівень) та залучення фірми до міжнародних операцій (мікрорівень) [1, с. 9]. Прагнення фірми (компанії) здійснювати операції на закордонних ринках є можливістю реалізації конкурентних переваг, враховуючи глобалізаційні виклики.

Згідно з визначенням С. Мочерного, міжнародне підприємництво можна розглядати як міжнародну діяльність господарюючих суб'єктів (приватних підприємств, компаній і банків та державних інститутів, організацій), спрямовану на отримання економічних результатів, прибутків.

Міжнародний бізнес, згідно з дослідженнями О.Б. Чернеги, - це підприємницька діяльність того чи іншого економічного суб'єкта (компанії, підприємства, банку тощо) у двох і більше країнах. Це система зв'язків між економічними суб'єктами в процесі міжнародного виробництва, розподілу, обміну товарами, послугами, капіталом, робочою силою тощо.

Вчені С. Робокк та К. Сіммондс визначають поняття «міжнародне підприємництво» як сукупність ділових операцій, пов'язаних з перетинанням національних кордонів і рухом товарів, послуг, капіталів, працівників; трансфером технологій, інформації і даних. Отже, на рисунку 1. розглянемо структуру міжнародного підприємництва, за допомогою якої визначимо форми міжнародного підприємництва.

Рис. 1. Структура міжнародного підприємництва

Головним результатом переходу економіки України від пострадянської планово-розподільчої до ринкової неухильно пов'язано з формуванням оптимального державного регулювання економічних процесів.

Механізм реалізації і успіхи в ринковій економіці залежить від створення умов, для суб'єкта господарювання вирішувати такі проблеми: як започаткувати виробництво, які товари (послуги) виробляти (надавати, в якій кількості, для кого їх виробляти, кому їх реалізувати і т. д. Забезпечення цього процесу здійснюється за об'єктивними вимогами ринкової економіки, здатної до саморегулювання.

Роль держави у цих відносинах полягає в її здатності створювати в економіці сприятливі умови для досягнення економічних і соціальних результатів. Слід зазначити, що ці елементи формування правового регулювання ще недостатньо сприяють організації та здійсненню підприємницької діяльності.

Однак, вже близько двадцять років відповідне сприятливе економічне середовище в Україні ще не досконалим. Наприклад, за рейтингом «Легкість започаткування бізнесу», Світовий банк визначив, що Україна у 2016 році посідає 145 місце із 178 країн.

На сьогоднішній день не встановлена оптимальна форма цілеспрямованого впливу держави через систему економічних, правових і адміністративних методів з метою забезпечення або підтримки тих чи інших економічних процесів, створення сприятливих умов діяльності суб'єктів господарювання.

До форм підприємництва, які діють у сфері міжнародних економічних відносин, належать: спільне підприємництво, транснаціональна компанія та мультинаціональна компанія.

Спільне підприємництво - це діяльність, в якій бере участь спільний капітал, що утворився з пайових внесків партнерів двох або більше країн, що спільно здійснюють господарську діяльність, керуючи створеним спільним підприємством і розподіляючи між собою отримані прибутки пропорційно до вкладених капіталів.

Транснаціональна компанія (ТНК) - це компанія, головне підприємство і власник якої знаходиться в одній країні, а філії чи дочірні компанії знаходяться, як у цій же країні, так обов'язково і в інших країнах.

Мультинаціональна компанія (МНК) - це компанія, що являє собою кооперативне об'єднання невеликої кількості (2-3) головних підприємств декількох країн і широку мережу філій чи дочірніх компаній цих підприємств, що функціонують у різних країнах світу.

Світовий досвід свідчить, що в кожній країні він має особливості, які відображають історичну, національну особливість, самобутність та конкретні завдання певного стану розвитку. Зокрема, Україна успадкувала від колишнього Радянського Союзу адміністративно-командну економіку як спосіб організації економічних процесів при загальнонародній, фактично державній власності, централізованому тотальному плануванні виробництва, постачання, розподілу і контролю та колишніх партноменклатурних керівників. Кожна з цих передумов впливає на ефективність економіки. На жаль, її державне регулювання в Україні при переході до ринкових відносин є поєднання минулого адміністративно-командного регулювання з саморегулюванням на принципах ринку. Як зазначено в Концепції вдосконалення державного регулювання господарської діяльності, схваленої Указом Президента України від 3 вересня 2012 р. №816/2012 [23], в останні роки системного характеру набуває процес накопичення проблем у сфері формування і реалізації регуляторної політики, що стримує розвиток господарської діяльності, перешкоджає реалізації конституційного права кожного на підприємницьку діяльність. З відповідного роду проблем суб'єкти господарювання стикаються під час започаткування господарської діяльності, її провадження та припинення.

Мета держави в ринковій сфері господарської діяльності, як свідчить тенденція розвитку держав з ринковою економікою, не коректувати ринковий механізм, а створювати умови його вільного функціонування: конкуренція повинна забезпечуватись скрізь, де можливо, регулюючий вплив держави скрізь, де необхідно. Разом з тим безконтрольність держави в умовах становлення ринкових відносин руйнує механізм ринкової економіки, обумовлює її кризу.

Наукові публікації з вказаної тематики мають загальнотеоретичний характер і стосуються переважно державного регулювання економіки. Так академік АПрН України В.В. Цвєтков в роботі «Адміністративна реформа - ефективність державного управління» підкреслював, що для досягнення економічної стабілізації подальшого розвитку економіки необхідно забезпечити безумовний пріоритет державного регулювання над стихійними ринковими саморегулюючими процесами, які часто призводять до руйнівних наслідків». Таку саму позицію займають такі відомі представники господарсько-правової науки як академік НАН України В.К. Мамутов, доктор юридичних наук Г.Л. Знаменський та ін. Менш досліджуваною є проблема дерегулювання.

Розглянути питання правового забезпечення державної регуляторної політики є створення правопорядку у сфері господарювання. Цей порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, з метою забезпечення нормальних умов для функціонування ринкового механізму, вирішення економічних і соціальних проблем.

В Україні правове забезпечення підприємницької діяльності гарантується, насамперед, законом України «Про підприємництво», ухваленим Верховною Радою України 1991 року. Ключовими його розділами є:

1) загальні положення щодо підприємництва (суб'єкти, свобода, обмеження, принципи та організаційні форми);

2) умови здійснення підприємництва (державна реєстрація, право наймання працівників і соціальні гарантії, відповідальність суб'єктів, припинення діяльності);

3) відносини підприємця та держави (гарантії прав, державні підтримка та регулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори).

Насамперед зазначимо, що в механізмі правового регулювання регуляторну політику розглядають як напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади і місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюються в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Зменшення втручання держави у ринкові механізми і діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності в Указі Президента України «Про деякі заходи дерегулювання, підприємницької діяльності» від 23.07.1998 р. №817/98 вперше цим нормативно-правовим актом визначено як дерегулювання, що за змістом є в діалектичному взаємозв'язку з державним регулюванням і засобом реального та мобільного забезпечення потреб вимог ринку.

Таким чином, з його прийняттям розпочався процес дерегулювання державного впливу на економіку України. Правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарювання, спрямовані на дерегулювання, визначені Законом України: «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09. 2003 р. № 1160-IV. Із аналізу змісту і напрямів державної регуляторної політики господарської діяльності визначених в нормативних актах можна запропонувати таке поняття перегулювання [23, с.112].

Отже, дерегулювання - це формулювання оптимального співвідношення між ринковими механізмами і державним регулюванням господарської діяльності при обмежені втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання з метою нівелювання адміністративних економічних, правових та інших перешкод на шляху розвитку ринкової економіки. Маються на увазі перешкоди, пов'язані із початком господарської діяльності, доступом до основних ресурсів економічної активності; спрощення правил, пов'язаних із регулюванням господарських відносин з органами державної влади та місцевого самоврядування; забезпечення оптимальності, стабільності, гласності та відстеження результативності та за її наслідками перегляд регуляторних актів.

Висновки до розділу

1. Сутність підприємництва і його роль у розвитку національної економіки на різних етапах розвитку суспільства змінювалися відповідно до пануючих виробничих відносин, стану економіки, політичного устрою і т.д. При цьому суб'єктом підприємницької діяльності була людина, яка за своєю ініціативою самостійно шукала і реалізовувала нові можливості для виробництва нових товарів і послуг.

2. Отже, для розвитку підприємництва потрібно враховувати тимчасові і регіональні особливості середовища, в якому воно розвивалося, і надавати рекомендації, що забезпечують якнайкращі можливості розвитку і використання підприємницького потенціалу особистості. Форми застосування його можуть бути різноманітними: індивідуальне підприємництво, партнерське і в рамках підприємств. Важливо тільки те, щоб вони створювали умови для творчості індивідуума, носія і реалізатора підприємницької ідеї. На нашу думку, необхідно опрацьовувати проблему вибору найдоцільніших шляхів і методів розвитку підприємництва, що враховують особливості зовнішніх умов та існуючу реальність економічного розвитку. У зовнішньому середовищі постійно відбуваються процеси, які відкривають нові сприятливі умови для організації, або, навпаки, створюють додаткові труднощі. Роль зовнішньої діагностики полягає у визначенні можливостей і загроз організації, які містить віддалене та безпосереднє її оточення. Можливості трактують як позитивні чинники зовнішнього середовища, які організація намагається використати для зміцнення своєї позиції. В той же час, загрози, які виникають у зовнішньому середовищі, мають бути під постійним контролем керівництва з метою уникнення чи зменшення їхнього впливу на організацію.

3. До форм підприємництва, які діють у сфері міжнародних економічних відносин, належать: спільне підприємництво, транснаціональна компанія та мультинаціональна компанія/

Розділ 2. Дослідження стану управління підприємницької діяльності організації (Тов «Ароніс Кодінг- Системи»)

2.1 Характеристика системи адміністративного менеджменту ТОВ «Ароніс Кодінг - Системи»

ТОВ «Ароніс Кодинг-Системи» - провідний постачальник обладнання для маркування продукції фірм - світових лідерів в промисловій сфері маркування й ідентифікації.

Протягом 12-ти років фірма пропонує комплексні рішення для самих різних галузей промисловості, а саме: торгівля, логістика, харчова промисловість та напої, хімічна, парфюмерно-косметична, автомобільна промисловість, машинобудування, мікроелектроніка та інші.. За цей час компанія завоювали довіру світових провідних виробників різноманітного маркувального обладнання: каплеструйні принтери, устаткування для комерційного друку, вібраційні конвеєри, принтери, тощо [24].

На сьогоднішній день обладнання для маркування продукції компанії ТОВ «Ароніс Кодинг-Системи» успішно працює на багатьох лідируючих підприємствах України і країн СНД.

Компанія представляє в Україні таких виробників устаткування як LINX Printing Technologies Ltd.(Англия) - світовий лідер з виробництва маркувального обладнання, Avery Dennison (США-Германия) - виробник сортувальників, інспекторів і спеціальних конвеєрів KEY TECHNOLOGY, Avery Dennison (США-Германия) - виробник аплікаторів для самоклеючих етикеток.

ТОВ «Ароніс Кодинг-Системи» була заснована в 1999 році та створене засновниками-власниками відповідно до установчого договору про утворення спільної часткової власності у формі господарського Товариства як суб'єкта підприємницької діяльності, на підставі Закону України «Про господарські товариства», Цивільного кодексу України та іншого чинного законодавства України.

Центральний офіс ТОВ «Ароніс Кодинг-Системи» розташований в діловому центрі столиці України, м. Києві. Поштова адреса: 03113, м. Києв, вул. Дружковська, 10, офіс 305 (ліве крило).

Фірма має передбачений законодавством пакет установчих документів, а саме - статут і установчий договір, а також сформований статутний капітал, який при створенні фірми став для неї первісною майновою базою, а саме в сумі 50 000.00 грн. (п'ятдесят тисяч грн.).

Частки учасників у статутному капіталі розподілені таким чином [2]:

- Кравченку М.Д. належить 80 % статутного капіталу фірми, тобто 40 000 грн.;