Управління прибутком підприємства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Сучасне світове господарство являє собою розгалужену, складну мегаекономічну систему, цілісність якої забезпечується розвинутим міжнародним поділом і кооперації праці, взаємодією сукупності інтенсивних міжнародних ринків, валютно-фінансовими і кредитними відносинами. Величезні масштаби світогосподарського товарообороту, фінансових, технологічних ресурсів, з одного боку, засвідчують дедалі вагомішу роль зовнішньоекономічних факторів у господарському поступі окремих країн. З іншого боку, посилюється вразливість національних економік, особливо середньо- і слаборозвинутих країн стосовно турбулентних процесів, фінансових криз, які прокотились останнім часом по планеті.

В умовах ринкової економіки підприємство здійснює свою виробничо-торгівельну діяльність самостійно, але конкуренція, що полягає в змаганні підприємств за споживача їх продукції, змушує продавця (виробника) безперервно вдосконалюватися. Підприємство, що програло в цій боротьбі, звичайно стає банкрутом, а відтак не може оплатити вартість товару, робіт і послуг, розраховуватися з бюджетом по обов'язкових платежах та платежах до позабюджетних фондів, якщо зобов'язання по платежах перевищує вартість його майна. Отже, щоб не стати банкрутом, підприємство мусить постійно шукати шляхи поліпшення своєї діяльності.

В ринковій економіці основною метою підприємницької діяльності є отримання прибутку, збільшення матеріальної зацікавленості учасників бізнесу в результатах фінансово-господарської діяльності. Максимізація прибутку в зв'язку з цим є першочерговою задачею підприємства. На величину прибутку у виробничій діяльності роблять вплив чинники суб'єктивного характеру і об'єктивні, не залежні від діяльності господарського об'єкту.

Мета даної роботи - обґрунтування теоретичних, науково-методологічних положень та практичних рекомендацій щодо удосконалення управління прибутком підприємства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

1) визначити теоретичні засади управління прибутком підприємства ВАТ "Дністровський" при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

2) дослідити стан формування та використання прибутку підприємства ВАТ "Дністровський";

3) обгрунтувати шляхи вдосконалення управління прибутком на підприємстві ВАТ "Дністровський" при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Об'єктом дослідження є процес управління прибутком підприємства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Предметом дослідження є механізм управління прибутком підприємства ВАТ "Дністровський" при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Методологічною основою проведеного дослідження є діалектичний метод пізнання. Дослідження ґрунтується на наукових працях вітчизняних і зарубіжних вчених, законодавчих і нормативних актах органів державної влади щодо регулювання діяльності підприємств України. У роботі застосовувалися загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. Аналіз і синтез - для вивчення рівня прибутковості підприємства. Для дослідження впливу чинників на формування прибутку і рентабельності підприємства застосовувався факторний аналіз. За допомогою методу порівняння досліджувались абсолютні і відносні величини прибутку і рентабельності; з використанням методу групування - залежність результативних показників від складових їх формування. Графічний метод використовувався для наочного зображення показників формування прибутку і рентабельності підприємства. Інформаційна база дослідження ґрунтується на нормативно-довідковій та науковій літературі. Фактичні дані отримано з матеріалів фінансової звітності досліджуваного підприємства.

Розділ 1. Теоретичні засади управління прибутком підприємства суб'єкта ЗЕД

1.1 Сутність прибутку та його значення в ЗЕД підприємства

Прибуток як економічна категорія відбиває чистий дохід, створений у сфері виробництва та послуг в процесі підприємницької діяльності. Результатом з'єднання факторів виробництва (праці, капіталу, природних ресурсів) і корисної продуктивної діяльності господарюючих суб'єктів, є готова продукція, що стає товаром за умови її реалізації споживачу. На стадії продажу виявляється вартість товару, що включає вартість минулої упредметненої праці і живої праці. Вартість живої праці відбиває знову створену вартість і розпадається на дві частини. Перша являє собою заробітну плату працівників, що беруть участь у виробництві продукції. Її величина визначається рядом факторів, обумовлених необхідністю відтворення робочої сили. У цьому змісті для підприємця вона представляє частину витрат по виробництву продукції. Друга частина знову створеної вартості відбиває чистий доход, що реалізується тільки в результаті продажу продукції, яке означає суспільне визнання її корисності [3, с.56].

На рівні підприємства в умовах товарно-грошових відносин чистий доход приймає форму прибутку. Прибуток - складна економічна категорія, що має глибокий генезис. В процесі розвитку економічної думки прибуток розглядався представниками багатьох наукових шкіл. На основі розглянутих найважливіших сутнісних ознак прибутку можна викласти його зміст як економічної категорії у наступній редакції: " Прибуток являє собою об'єктивну категорію мікроекономічної теорії, що характеризує підприємницький доход, який формується в умовах невизначеності діяльності і діючих фінансових відносин суб'єкта цієї діяльності з приводу первинного перерозподілу його доходу ".

На ринку товарів підприємства виступають як відносно відособлені товаровиробники. Установивши ціну на продукцію, вони реалізують її споживачу, одержуючи при цьому грошовий дохід, що не означає одержання прибутку. Для виявлення фінансового результату необхідно зіставити дохід із витратами на виробництво і реалізацію, що приймають форму собівартості продукції. Коли дохід перевищує собівартість, фінансовий результат свідчить про одержання прибутку. Підприємства завжди ставлять за основну мету своєї діяльності отримання прибутку, але не завжди його одержують. Якщо дохід дорівнює собівартості, то, в такому випадку, вдалося лише відшкодувати витрати на виробництво і реалізацію продукції. При реалізації без збитків, відсутній і прибуток як джерело виробничого, науково-технічного і соціального розвитку. При витратах, що перевищують дохід, підприємство суб'єкт ЗЕД одержує збитки - негативний фінансовий результат, що ставить його в досить складне фінансове становище, яке не виключає і банкрутство [19,с. 34].

Прибуток як найважливіша категорія ринкових відносин виконує визначені функції [24, c. 24].

По-перше, характеризує економічний ефект, отриманий у результаті діяльності підприємства. Але всі аспекти діяльності підприємства за допомогою прибутку оцінити неможливо. Такого універсального показника і не може бути. Саме тому при аналізі виробничо-господарської і фінансової діяльності підприємства використовується система показників.

Значення прибутку полягає в тому, що він відбиває кінцевий фінансовий результат. Разом з тим на його величину впливає ряд залежних і не залежних від підприємства факторів. Практично поза сферою впливу підприємства знаходяться кон'юнктура ринку, рівень цін на споживані матеріально-сировинні і паливно-енергетичні ресурси. Певною мірою залежать від підприємства такі фактори, як рівень цін на реалізовану продукцію і заробітну плату, рівень господарювання, компетентність керівництва і менеджерів, конкурентоздатність продукції, організація виробництва і праці, його продуктивність, стан і ефективність виробничого і фінансового планування.

Перераховані фактори впливають на прибуток не прямо, а через обсяг реалізованої продукції і собівартість, тому для з'ясування кінцевого фінансового результату необхідно зіставити вартість обсягу реалізованої продукції і вартість витрат і ресурсів, використаних у виробництві.

По-друге, прибуток має стимулюючу функцію. Її зміст полягає в тому, що вона одночасно є фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства. Реальне забезпечення принципу самофінансування визначається отриманим прибутком. Частка чистого прибутку, що залишилася в розпорядженні підприємства після сплати податків і інших обов'язкових платежів, повинна бути достатньою для фінансування розширення виробничої діяльності, науково-технічного і соціального розвитку підприємства, матеріального заохочення працівників.

Економічний інтерес підприємства як товаровиробника знаходить своє узагальнення у обсязі прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства і використовується для вирішення виробничих та соціальних завдань його розвитку.

Економічний інтерес працівників підприємства повязаний передусім з розміром прибутку, який спрямовується на матеріальне заохочення, соціальні виплати та соціальний розвиток.

По-третє, прибуток є одним із джерел формування бюджетів різних рівнів. Він надходить у бюджети у вигляді податків і поряд з іншими дохідними надходженнями використовується для фінансування задоволення спільних суспільних потреб, забезпечення виконання державою своїх функцій, державних інвестиційних, виробничих, науково-технічних і соціальних програм.

Обєктом економічних інтересів держави є частина прибутку, яка виплачується у вигляді податків та обовязкових платежів. Основні податкові платежі підприємство несе: по податку на прибуток, податку на додану вартість, пенсійним відрахуванням. Для підприємств суб'єктів ЗЕД, крім перерахованих витрат варто віднести видатки на: ліцензування ЗЕД, сертифікацію продукції, митні збори, мита й акцизний збір.

В умовах ринкової економіки значення прибутку для підприємств суб'єктів ЗЕД величезне. Прагнення до його одержання орієнтує товаровиробників на збільшення обсягу виробництва продукції, потрібної споживачу, пошук нових ринків збуту в своїй країні та за кордоном, зниження витрат на виробництво, можливо, за рахунок залучення імпортованої сировини, устаткування та ін. При розвинутій конкуренції цим досягається не тільки мета підприємництва, але і задоволення суспільних потреб. Для підприємства суб'єкту ЗЕД прибуток є сигналом, що вказує, де можна домогтися найбільшого приросту вартості, створює стимул для інвестування в ці сфери. Свою роль відіграють і збитки. Вони висвітлюють помилки і прорахунки в напрямку засобів, організації виробництва і збуту продукції.

Економічна нестабільність, монопольне положення товаровиробників спотворюють формування прибутку як чистого доходу, приводять до прагнення одержання доходів головним чином у результаті підвищення цін. Усуненню інфляційного наповнення прибутку сприяють фінансове оздоровлення економіки, розвиток ринкових механізмів ціноутворення, оптимальна система податків. Ці задачі повинна виконувати держава в ході здійснення економічних реформ [25, c.61].

Розглядаючи прибуток як економічну категорію, ми говоримо про неї абстрактно. Але при плануванні й оцінці господарської і фінансової діяльності підприємства, розподілі прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства, використовуються конкретні показники. Ємним інформативним показником є прибуток до оподаткування. Досягнення високих результатів роботи підприємства припускає управління процесом формування, розподілу і використання прибутку. Управління включає аналіз прибутку, його планування і постійний пошук можливостей його збільшення.

Прибуток є якісним показником, в його розмірі відображається зміна обсягу товарообороту, доходів підприємства, рівня використання ресурсів, величин витрат обертання.

Прибуток синтезує в собі всі сторони діяльності підприємства, характеризує ефективність його господарської діяльності в цілому.

В процесі управління прибутком суб'єкта ЗЕД підприємства використовують різні класифікації:

1. Залежно від виду діяльності, завдяки якій отримано прибуток, виділяють:

- прибуток від реалізації товарів та платних торговельних послуг (прибуток від торговельної діяльності);

- прибуток від реалізації продукції неторгової діяльності (виробничої, транспортної, посередницької та інше);

- прибуток від реалізації майна, що є власністю підприємства (основних фондів, нематеріальних активів);

- прибуток від позареалізаційних операцій, у складі якого виділяють: прибуток від інвестиційної діяльності; прибуток від орендних операцій; прибуток від інших позареалізаційних операцій;

2. Залежно від порядку визначення розрізняють:

- валовий прибуток, який характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків (збитків). Обсяг валового прибутку визначається за даними бухгалтерського обліку та відбивається на рахунку.

- оподаткований прибуток, обсяг якого визначається як різниця між валовими доходами та валовими витратами підприємства - платника податку на прибуток, зменшений на суму амортизаційних відрахувань. Розміри валових витрат та доходів з метою їх оподаткування визначаються шляхом організації спеціального податкового обліку на основі первинних облікових документів. Визначений таким чином обсяг прибутку, що оподатковується фіксується в Декларації про прибуток підприємства, яка подається в податкові органи та є підставою для визначення суми податкових зобов'язань підприємства;

- чистий прибуток, який характеризує обсяг прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток та інших податків, обов'язкових платежів та зборів, що сплачуються за рахунок прибутку.

3. Залежно від методики оцінки визначають номінальний та реальний прибуток.

Номінальний прибуток характеризує фактично одержану величину прибутку.

Реальний прибуток - це номінальний прибуток, перерахований з огляду на інфляцію. Він характеризує реальну купівельну спроможність чистого доходу, отриманого підприємством.

4. Залежно від мети визначення розрізняють бухгалтерський та економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток відповідає обсягу валового прибутку.

Економічний прибуток являє собою різницю між виручкою від реалізації та всіма витратами підприємства, в тому числі витратами втрачених можливостей. Витратами втрачених можливостей (або альтернативними) в мікроекономіці прйнято називати втрати на споживання якогось ресурсу, які вимірені з точки вигоди, що "втрачена" через невикористання цього ресурсу найкращим альтернативним шляхом [40, с. 48].

Невірний вибір ресурсів, а також і нераціональне використання власних ресурсів, призводить до збільшення витрат обертання підприємства і зменшує потенційно можливий розмір отримання прибутку при даному обсязі діяльності.

5. Залежно від розмірів прибуток підприємства характеризується як мінімальний, цільовий або максимальний прибуток.

Такі види прибутку пов'язані з визначенням обсягів діяльності, досягнення яких обумовлює знаходження підприємства в зоні збитковості, беззбитковості або прибутковості. Підприємство може мати об'єми діяльності, при яких доходи від реалізації менше за витрати. Але сума збитків може бути по розміру менша, ніж постійні витрати. В такому разі підприємству вигідніше функціонувати, ніж нести збитки в розмірі постійних затрат.

Прибуток від реалізації продукції, робіт, послуг займає найбільшу питому вагу в структурі валового прибутку підприємства. Її величина формується під впливом трьох основних факторів: собівартості продукції, обсягу реалізації і рівня діючих цін на реалізовану продукцію. Найважливішим з них є собівартість. Кількісно в структурі ціни вона займає значну питому вагу, тому зниження собівартості дуже помітно позначається на зростанні прибутку за інших рівних умов. Динаміка показника собівартості продукції цікава і з іншого погляду. Зниження витрат у масштабі народного господарства країни свідчить про рівень господарювання в цілому і відбиває позитивні процеси в економіці.

Збільшення обсягу реалізації продукції в натуральному виразі за інших рівних умов веде до зростання прибутку. Зростаючі обсяги виробництва продукції, що користується попитом, можуть досягатися за допомогою капітальних вкладень, що вимагає направлення прибутку на купівлю більш продуктивного устаткування, освоєння нових технологій, розширення виробництва. Не вимагає капітальних витрат прискорення обороту оборотних коштів, що також веде до росту обсягів виробництва і реалізації продукції.

При стабільних економічних умовах господарювання основний шлях збільшення прибутку від реалізації продукції складається в зниженні собівартості в частині матеріальних витрат. Для підприємства суб'єкта ЗЕД мають місце валютні витрати, витрати на укладання угод, витрати на перевезення відповідно до базисних умов поставки, вантажно-розвантажувальні витрати та експедиційні витрати, страхові витрати.

Валютні витрати визначаються витратами на зменшення валютних ризиків, у які включаються витрати на страхування вантажів і втрати виторгу в результаті зниження курсу валют, а також витрати, викликані висновком угод, на зниження валютного ризику через опціони, форварди, свопи й інші хеджуючі операції. Крім цього значні витрати підприємства суб'єкти ЗЕД несуть на здійснення валютних операцій між контрагентами.

Резервом збільшення валового прибутку може бути прибуток, отриманий від реалізації основних фондів і іншого майна підприємства. Якщо раніше операції, пов'язані з вибуттям основних фондів, не робили помітного впливу на фінансові результати, то тепер, коли підприємства вправі розпоряджатися своїм майном, має сенс звільнитися від зайвого і не встановленого устаткування, попередньо зваживши, що вигідніше - продати його чи здати в оренду [4, с. 5].

Прибуток може бути отриманий від реалізації нематеріальних активів, що мають попит на ринку. Їхня продажна ціна визначається здатністю приносити доход. Для обчислення прибутку з продажної ціни виключаються витрати, пов'язані зі створенням чи купівлею нематеріальних активів з урахуванням витрат по їхньому доведенню до стану, у якому вони здатні приносити доход.

У складі позареалізаційних операцій найбільш дохідними можуть бути фінансові вкладення. Важливо, щоб вони здійснювалися не на шкоду основної діяльності підприємства. Конкретні напрямки і структура фінансових вкладень повинні бути результатом продуманої політики підприємства на основі достовірної оцінки їхньої ефективності. Непрофесійний підхід до цього питання може привести до втрати засобів, вкладених у статутний капітал інших підприємств чи спільну діяльність, у неліквідні цінні папери.

Відносно надійним способом фінансових вкладень зараз можна вважати збереження грошей на депозитному рахунку чи придбання депозитних сертифікатів. У цьому випадку повинні враховуватися щонайменше дві обставини: темпи інфляції, якщо мова йде про придбання сертифікатів, і процентна ставка податку з отриманих доходів.

У реальній дійсності прибуток виступає основним показником ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства і є рушійним мотивом товарного виробництва і ринкової економіки, тому що для підприємницької структури він одночасно є метою, результатом, стимулом і чинником економічної безпеки.

1.2 Методичні підходи до управління прибутком підприємства суб'єкта ЗЕД

Теоретичні та методичні аспекти управління прибутком підприємств досліджені в наукових працях таких вітчизняних та зарубіжних економістів, як Абрютіна М.С., Альбеков А.У., Білик М.Д., Бланк І.А., Вейтс Б., Власова Н.О., Гуляєва Н.М., Давидова Г.А., Кравченко Л.І., Леві М., Лігоненко Л.О., Мазаракі А.А., Малевич Р.П., Омелянович Л.О., Петров П.В., Согомонян С.А., Соломатін А.Н., Ушакова Н.М. та інших.

Досягнення високих результатів роботи підприємства припускає управління процесом формування, розподілу і використання прибутку. Управління включає аналіз прибутку, його планування і постійний пошук можливостей його збільшення.

Економічний прибуток - найважливіша стадія роботи, що передує плануванню і прогнозуванню фінансових ресурсів підприємства, ефективного їхнього використання. Результати аналізу є основою для прийняття управлінських рішень на рівні керівництва підприємством і є вихідним матеріалом дня роботи фінансових менеджерів.

У задачі аналізу фінансових результатів входять:

· оцінка динаміки показників прибутку;

· вивчення складених елементів формування прибутку;

· виявлення і вимір впливу факторів, що впливають на прибуток;

· аналіз показників рентабельності;

· виявлення й оцінка резервів зростання прибутку, способів їхньої мобілізації [13, c.15].

Аналіз динаміки валового прибутку, темпів його приросту в зіставленні з динамікою величини і приросту чистого прибутку становить значний інтерес. Результати аналізу можуть свідчити про зниження темпів приросту чистого прибутку в порівнянні з валовим, і навпаки. Корисну інформацію можна почерпнути з аналізу динаміки частки чистого прибутку в валовому. Якщо частка чистого прибутку росте, це свідчить про оптимальну величину податків, що сплачуються, зацікавленості підприємства в результатах роботи й ефективному господарюванні.

На багатьох підприємствах існують підрозділу економічних служб, що займаються постатейним аналізом собівартості, вишукують шляхи її зниження. Але значною мірою ця робота знецінюється інфляцією і ростом цін на вихідну сировину і паливно-енергетичні ресурси [12, с. 116].

Систему управління прибутком підприємства пропонується формувати в загальній системі його фінансового менеджменту, яка забезпечує найбільший ступінь інтеграції, координації та контролю всіх основних аспектів цього виду управлінського процесу. Цей процес можна визначати наступним чином: " Управління прибутком являє собою цілеспрямований, систематичний процес підготовки, оцінки, відбору та реалізації альтернативних управлінських рішень по всіх питаннях його формування, розподілу та використання на конкретному підприємстві". Головною метою управління прибутком є визначення шляхів найбільш ефективного його формування, розподілу та використання, спрямованих на забезпечення розвитку підприємства, який передбачається, та зростання його ринкової вартості.

Управління прибутком являє собою систему принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень по всіх основних аспектах його формування, розподілу і використання на підприємстві.

Бланк І.А. виділяє такі концепції та методики управління прибутком підприємства суб'єкта ЗЕД:

1. Управління прибутком вимагає постійного здійснення різного роду фінансово економічних розрахунків, пов'язаних з потоками грошових коштів у різні періоди часу. Ключову роль в цих розрахунках відіграє оцінка вартості грошей в часі.

2. В процесі управління прибутком постійно доводиться рахуватися з фактором інфляції, яка з плином часу знецінює вартість перебуваючи в обігу грошових коштів (капіталу в грошовій формі).

Вплив інфляції позначається на багатьох аспектах господарської діяльності підприємства. У процесі інфляції відбувається відносне заниження вартості окремих матеріальних активів, що використовуються підприємством (основних засобів, запасів товарно-матеріальних цінностей тощо); зниження реальної вартості грошових та інших фінансових його активів (дебіторської заборгованості, нерозподіленого прибутку, інструментів фінансового інвестування і т.п.); заниження собівартості виробництва продукції, що викликає штучне зростання суми прибутку і приводить до зростання податкових відрахувань з неї; падіння реального рівня майбутніх інвестиційних доходів підприємства і т.п. Особливо сильно фактор інфляції позначається на проведенні довгострокових фінансових та інвестиційних операціях підприємства.

Стабільність прояву фактора інфляції і його активний вплив на результати господарської діяльності підприємства визначають необхідність постійного врахування впливу цього чинника в процесі управління прибутком підприємства суб'єкта ЗЕД.

Концепція врахування впливу фактора інфляції в управлінні різними аспектами господарської діяльності підприємства полягає в необхідності реального відображення вартості його активів та грошових потоків, а також у забезпеченні відшкодування втрат доходів, що викликаються інфляційними процесами, при здійсненні різних господарських операцій.

Реальний прибуток дорівнює різниці між реальними доходами і реальними витратами. Тому, якщо ціни на сировину зростають швидше, ніж на готову продукцію, реальна рентабельність продукції знижується. Це також обумовлено тим, що основною валютою, яка використовується для розрахунків з іноземними партнерами є кошик валют (євро, долар, швейцарський франк і т.д.). Постійне підвищення курсу цих валют призводить до подорожчання матеріалів, що імпортуються, і збільшення ціни продукції. В умовах інфляції збільшується ризик отримання фактичного збитку замість реального і навіть номінального прибутку. Цей ризик тим вищий, чим більша частка вартості сировини у ціні готової продукції.

Крім цього, заниження витрат веде до завищення прибутків, а, значить, податку на прибуток та інших податків. Унаслідок цього з підприємства вилучається частина не тільки додаткового, а й необхідного продукту, що порушує процес відтворювання. В умовах інфляції прибуток витрачається на поповнення оборотних коштів.

Все це збільшує відволікання коштів, що означає використання прибутку для розподілу додаткового продукту між власниками і працівниками. Внаслідок цього збільшується небезпека неспроможності підприємства зберегти свої фінансові ресурси на рівні, достатньому для відновлення спожитих основних та оборотних коштів і зміцнення фінансової бази. На першому плані опиняються тактичні завдання, короткотермінові інтереси підприємства. Виникає так звана ерозія капіталу (його "проїдання"), неможливість і нездатність підприємства нагромадити значні грошові кошти для інвестицій.

3. Ризики, що супроводжують господарську діяльність, формують великий портфель ризиків підприємства суб'єкта ЗЕД, який визначається загальним поняттям - підприємницький ризик. Його рівень зростає з розширенням обсягу і диверсифікацією господарської діяльності, з прагненням менеджерів підвищити рівень прибутковості операцій, з освоєнням інноваційних технологій та інструментів.

Підприємницький ризик чинить серйозний вплив на багато аспектів господарської діяльності підприємства суб'єкта ЗЕД, однак найбільш значуще його вплив проявляється у двох напрямках: 1) рівень ризику справляє визначальний вплив на формування рівня прибутковості господарських операцій підприємства - ці два показники перебувають у тісному взаємозв'язку і являють собою єдину систему "прибутковість - ризик", 2) підприємницький ризик є основною формою генерування прямої загрози банкрутства підприємства, так як фінансові втрати, пов'язані з цим ризиком, є досить відчутними.

Ризики, що супроводжують господарську діяльність, є об'єктивним, постійно діючим фактором у функціонуванні будь-якого підприємства суб'єкта ЗЕД і тому вимагають серйозної уваги з боку керівництва і менеджерів. Облік фактора ризику в процесі управління господарською діяльністю підприємства супроводжує підготовку практично всіх управлінських рішень.

Проведений огляд показує, що методичний інструментарій обліку фактора ризику в управлінні прибутком підприємства суб'єкта ЗЕД є досить великим і дозволяє вирішувати різноманітні завдання в цій сфері господарської діяльності.

До ризиків при здійснені ЗЕД відносяться валютні ризики. Коливання валютного курсу впливає на співвідношення експортних та імпортних цін, конкурентоспроможність підприємств, прибуток підприємств та конкурентоспроможність їх продукції на міжнародному ринку. Різкі коливання валютного курсу посилюють нестабільність міжнародних економічних, зокрема валютно-кредитних та фінансових, відносин, викликають негативні соціально-економічні наслідки, втрати одних та виграші інших.

При зниженні курсу національної валюти, якщо не протидіють інші фактори, експортери або отримують експортну премію при обміні вирученої іноземної валюти, яка подорожчала, на національну валюту, яка подешевшала, або мають можливість продавати товари за цінами, нижчими від середньосвітових.

При підвищенні курсу національної валюти внутрішні ціни стають менш конкурентоспроможними, ефективність експорту знижується, що може призвести до стагнації експортних галузей національного виробництва. Імпорт, навпаки, розширюється. Стимулюється приплив у країну іноземних та національних капіталів, збільшується вивезення прибутків на іноземні капіталовкладення. Зменшується реальна сума зовнішнього боргу, вираженого в обезціненій іноземній валюті.

Також можна виділити таку методику управління прибутком підприємства суб'єкта ЗЕД, яка формується на аналізі факторів, які впливають на формування та управління прибутком підприємства суб'єкта ЗЕД.

Фактори, що впливають на формування та управління прибутком підприємства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, доцільно розбити на дві групи: зовнішні та внутрішні. Такий підхід зручний тим, що дозволяє пов'язати їх із стратегічним менеджментом, основою якого є SWOT-аналіз. Перша частина цього аналізу - "сильні і слабкі сторони" підприємства - відтворює внутрішні фактори. Друга частина - "можливості та загрози" - пов'язана із зовнішніми чинниками.

Внутрішні фактори включають:

1) масштаби зовнішньоекономічної діяльності;

2) витрати;

3) складність продукції;

4) досвід;

5) контроль.

1. Масштаби зовнішньоекономічної діяльності. Кожна організація, що бере участь у міжнародному бізнесі, може проводити різноманітну кількість операцій, що обумовлює величину отримуваного доходу.

2. Витрати. Виробництво за кордоном або продаж продукції на зовнішніх ринках пов'язані з постійними витратами, тому при малому обсязі виробництва дешевше залучити до роботи сторонню фірму, що займається міжнародним бізнесом. Підприємство, яка спеціалізується на міжнародних операціях, може перенести постійні витрати на послуги, надані більш ніж одній фірмі. Коли бізнес зростає достатньою мірою, дешевшим варіантом може стати ведення міжнародних операцій самотужки, а не придбання послуг зовнішньої фірми. Тому будь-якій фірмі варто періодично по-новому оцінювати проблему ведення міжнародних операцій власними силами.

Підключення за контрактом зовнішньої організації може обійтися дешевше, якщо вона має у своєму розпорядженні надлишкові потужності в сферах виробництва або збуту, і ці потужності легко використовувати. Такий варіант означає скорочення часу підготовки до ведення міжнародних операцій і прискорення початку надходження готівкових коштів. Більш того, місцева підприємство-підрядчик може мати конкретні знання про ринок, наприклад про те, як діяти в умовах мексиканського законодавства і дешевої праці; одержання таких знань власними силами може обійтися фірмі-замовнику дуже дорого.

В той же час створення спільного підприємства іноді пов'язано з підвищенням витрат, обумовлених веденням переговорів із фірмою-партнером, появою додаткової штаб-квартири і неминучих витрат для підтримки відносин із партнером. Додаткові витрати можуть бути також викликані звітністю, що повинна задовольняти потреби більш ніж однієї фірми.

3. Складність продукції. Частина витрат пов'язана з передачею технології. Як правило, дешевше обходиться передача всередині "родини" фірм, наприклад від головної фірми - філії, ніж іншій компанії. Відмінності у витратах особливо суттєві, коли технологія складна, адже персонал філії добре знайомий з підходами, що використовує підприємство в цілому. З цієї причини, чим складніша технологія, що використовується, тим більш імовірно, що підприємство здійснить експансію в інші країни шляхом створення свого підприємства, а не підписання контракту із сторонньою закордонною фірмою на виробництво продукції від свого імені.

4. Досвід. На початковому етапі виходу на міжнародні ринки лише деякі компанії готові витрачати значну частину ресурсів на міжнародні операції; фірми можуть просто не мати у своєму розпорядженні коштів, достатніх для швидкого розгортання діяльності за кордоном. Як наслідок, такі фірми нарощують свою участь у міжнародному бізнесі поетапно. На початкових етапах вони намагаються зберегти свої ресурси і зосереджувати їх, у першу чергу, в країні базування, а не за кордоном. Цим обумовлюється вибір таких операційних форм, що пов'язані з перекладанням тягаря власне міжнародних операцій на зовнішні організації. З розширенням закордонної діяльності підприємство починає розглядати свій міжнародний сектор окремо від внутрішнього. Потім виявляється тенденція до обслуговування міжнародних операцій власними силами і до зростання частки ресурсів, які розміщують за кордоном.

Ключову роль відіграє також наявність виробничих, управлінських, організаційних передумов, необхідних для міжнародного бізнесу, насамперед висококваліфікованих спеціалістів; добре знання кон'юнктури закордонних ринків (природно-географічних, економічних, політичних, національних, релігійних і культурних особливостей); наявність достатніх фінансових, в тому числі і валютних, ресурсів; доступ до сучасних засобів оперативного міжнародного зв'язку і та інші.

5. Контроль. Чим більше угод підприємство укладає з іншими підприємствами, тим ймовірніше, що вона втратить контроль над прийняттям рішень, а це може відобразитись на оптимізації її діяльності на глобальному рівні. Угоди із зовнішніми організаціями передбачають розподіл прибутків, що має велике значення для підприємств із високим потенційним прибутком. Деякі аналітики вважають, що втрата контролю над гнучкістю бізнесу, прибутками і поводженням у конкурентному середовищі - це найважливіша змінна, яка впливає на вибір того чи іншого режиму міжнародних операцій.

До зовнішніх чинників належать:

1. економічна свобода;

2. конкуренція;

3. ризики;

4. політичні фактори;

5. міжнародні фактори.

1. Економічна свобода включає такі фактори, як пряме заміщення окремих форм діяльності, визначення ставок податків, розміри коштів, що репатріюються, вимоги (фактичні або можливі) дотримання умов антимонопольного законодавства, висунення умов, за яких актив, що є приватною власністю, потрапляє в суспільний сектор і стає доступним для інших.

Індекс економічної свободи визначається кількістю балів, що набираються країною з урахуванням десятьох економічних чинників. Використовуються такі фактори, як торгова політика, податкова політика, втручання уряду в економіку, монетарна політика, потоки капіталу й іноземні інвестиції, банківська політика, контроль заробітної плати і цін, права власності, регулювання і чорний ринок. По кожній із цих десяти категорій автори використовували близько п'ятдесяти незалежних економічних критеріїв для одержання емпіричної картини рівня економічної свободи в кожній країні. Дослідження недвозначно показує, що країни, у яких забезпечено найвищий рівень економічної свободи, мають і більш високий рівень життя.

До чинників які безпосередньо впливають на управління прибутком підприємства суб'єкта ЗЕД відносяться торговельні бар'єри, тобто митні та нетарифні бар'єри. Оскільки підприємства закуповують матеріали для виробництва своєї продукції або експортують свою продукцію за кордон, то митні тарифи безпосередньо впливають на ціну продукції та прибуток.

Чим вищий митний бар'єр на шляху товару, тим складніше виробникам забезпечити відповідний рівень прибутків від операції. Ставка мита, яка перевищує розмір прибутку від майбутньої операції, може взагалі гальмувати експорт та імпорт товарів. Тому при оцінці рівня мита його ставка обов'язково має порівнюватися з оцінкою прибутків, які можна отримати від зовнішньоторговельних операцій.

Мито підвищує ціну конкретного імпортного товару при його надходженні на внутрішній ринок країни, дає змогу національним товаровиробникам підвищувати загальний рівень цін вітчизняних товарів та одержувати додатковий прибуток. Мито прямо захищає внутрішні ціни і прибутки національних підприємств.

2. Конкуренція. Коли підприємство має дефіцитні, унікальні, важко відтворювані ресурси, їй набагато простіше вибрати бажану форму діяльності за кордоном. Якщо ймовірна гостра конкуренція, підприємство може бути змушена вибрати не найефективнішу форму бізнесу, що впливає на розмір прибутку, але якщо вона цього не зробить, конкурент захопить ринок. Можливість конкуренції може змушувати підприємство вибирати стратегію прискореного розширення закордонних операцій, але тільки (через обмеженість ресурсів) шляхом укладення відповідних угод з іншими підприємствами.

Зводити до мінімуму конкуренцію на конкретних ринках можна також за допомогою угод про співробітництво, що перешкоджають виходу нових конкурентів на ринок і визначальному частковому розподілу ресурсів або обсягів виробництва. Ефективність таких дій частково залежить від обраного різновиду міжнародних операцій, а також від прихильного ставлення державних органів до визначеної угоди.

3. Ризики. У бізнесі існують найрізноманітніші ризики. Проте ризик, пов'язаний із можливістю політичних або економічних змін, що можуть знизити захищеність активів фірми та одержуваних прибутків, керівництво корпорацій часто ставить на перше місце у міжнародних операціях. Один із засобів зведення до мінімуму втрат від захоплення активів у подібних ситуаціях полягає в їх мінімізації за кордоном. Побоювання такого ж роду можуть обумовити вибір угод, заснованих на поділі активів з іншими підприємство ми. Ці ж обставини змушують уряди країн-реципієнтів обережно вводити обмеження будь-яких операцій через побоювання сутички з протидією з боку більш ніж однієї фірми.

Одним із засобів розподілу ризику є розміщення операцій у декількох країнах. Подібна стратегія зменшує можливість одночасного впливу на всі активи таких негативних подій, як конфіскація, введення валютного контролю або навіть скорочення збуту через спад виробництва в країні-реципієнті. Розосередженням операцій можна зменшити можливі втрати, а також річні коливання сукупних прибутків. Для компаній, що не опанували міжнародних операцій повною мірою, ті форми діяльності, що дають змогу мінімізувати витрати власних ресурсів, Можуть одночасно сприяти прискоренню виходу фірми на більшу кількість ринків. Проте такі форми менш привабливі для компаній із розвинутою міжнародною діяльністю чи компаній, що володіють ресурсами, достатніми для самостійного проведення операцій за кордоном.

4. Внутрішній ринок і діяльність підприємства постійно знаходиться під впливом політичних подій і рішень, керівництво підприємства повинно постійно стежити за прийнятими рішеннями і законами.

5. Оскільки підприємства співпрацюють з іноземними підприємствами, то вони повинні постійно контролювати та оцінювати зміни в цьому середовищі, пристосовуватись до нього, щоб не тільки існувати, але й домогтись покращення результатів своєї діяльності.

Найважливішим питанням управління прибутку є планування прибутку й інших фінансових результатів з урахуванням висновків економічного аналізу. Головною метою при плануванні є максимізація доходів, що дозволяє забезпечувати фінансування більшого обсягу потреб підприємства в його розвитку. При цьому важливо виходити з величини чистого прибутку. Задача максимізації чистого прибутку підприємства тісно пов'язана з оптимізацією величини податків, що сплачуються, у рамках діючого законодавства, запобіганням непродуктивних виплат.

Отже, ми розглянули основні методичні підходи до управління прибутком підприємства суб'єкта ЗЕД. Визначено фактори, які впливають на ефективність господарської та зовнішньоекономічної діяльності. При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності необхідно враховувати всі фактори, які впливають на управління прибутком підприємства суб'єкта ЗЕД і підпорядковувати процес управління прибутком під сучасні умови господарювання.

1.3 Критерії та показники оцінювання ефективності управління прибутком підприємства суб'єкта ЗЕД

Основним джерелом інформації про прибуток від діяльності підприємства є форма №2 бухгалтерської звітності („Звіт про фінансові результати"). Згідно з цією формою послідовність формування чистого прибутку (збитку) графічно можна зобразити як на рисунку 1.1 [4, c.38].



Рисунок 1.1 Формування чистого прибутку (збитку) підприємства

З цієї схеми добре видно основні важелі, використовуючи які підприємство може змінювати рівень свого прибутку. Такі як: об'єм та ціна реалізації; витрати на виробництво, керівництво, реалізацію та ін.; обсяги та напрямки інвестицій.

Основною метою аналізу звіту про фінансові результати є розробка і обґрунтованих управлінських рішень, направлених на підвищення ефективності діяльності господарюючого суб'єкта в майбутньому [3, с. 86].

Першочерговими завданнями аналізу фінансових результатів, завдяки яким досягається його головна мета, є [23, с. 76]:

- оцінка динаміки абсолютних показників прибутку;

- визначення напряму і розміру впливу окремих факторів на суму прибутку;

- виявлення та оцінка можливих резервів зростання прибутку;

- розробка заходів щодо використання виявлених резервів.

Показники фінансових результатів характеризують абсолютну ефективність господарювання підприємства. Найважливіші серед них є показники прибутку, який в умовах ринкової економіки складає основу економічного розвитку підприємства. Зростання прибутку створює фінансову базу для самофінансування, розширеного виробництва, розв`язання соціальних проблем та задоволення матеріальних проблем трудових колективів. За рахунок прибутку також виконується частина зобов`язань підприємства перед бюджетом, банками та іншими підприємствами та організаціями. Зростання прибутку визначає зростання потенційних можливостей підприємства, підвищує міру його ділової активності, збільшує розміри прибутків засновників і власників, характеризує фінансове здоров'я підприємства [15, с.59].

Таким чином показники прибутку стають найважливішими для оцінки виробничої та фінансової діяльності підприємства. Вони характеризують ступінь його ділової активності та фінансового благополуччя. На основі прибутку визначається рівень віддачі авансованих коштів та дохідність вкладень в активи даного підприємства.

Кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства - це його чистий прибуток або збиток [15, 60].

Прибуток є реальною частиною чистого доходу, створеного додатковою працею. Тільки після продажу продукту (робіт, послуг) чистий дохід приймає форму прибутку. Кількість прибутку визначається як різниця між виручкою від господарської діяльності підприємства (після сплати податку на додану вартість, акцизного податку і інших відрахувань з виручки до бюджетних і не бюджетних фондів) і сумою всіх витрат на цю діяльність.

Розглянемо, які саме чинники впливають на цей підсумковий показник. Основним чинником є дохід (виручка) від реалізації продукції, що свідчить про ринковий попит на продукцію підприємства, повернення вкладених у виробництво коштів і можливість розпочати новий виробничий цикл. Розмір виручки від реалізації залежить від обсягів і структури виробництва за видами продукції та ринкових цін кожного виду. Відділи маркетингу підприємств зобов'язані постійно аналізувати ринковий попит на продукцію підприємства і своєчасно на нього реагувати. Економічне обґрунтування обсягів виробництва виконується через пошук так званого критичного обсягу, критичної точки, або точки беззбитковості.

Ще один чинник, який істотно впливає на розмір чистого прибутку, -- це сукупні витрати на виробництво і збут продукції: собівартість реалізованої продукції, а також адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства) та витрати на збут (витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, рекламу, доставку продукції споживачам тощо).

Прибуток і собівартість є традиційними показниками у вітчизняній практиці фінансового аналізу діяльності підприємств. У ринкових умовах господарювання до основних показників поряд із зазначеними належать грошовий потік як сума чистого прибутку і амортизаційні відрахування. На відміну від інших видів витрат нараховані амортизаційні відрахування залишаються на рахунку підприємства, поповнюючи залишок ліквідних коштів. Амортизаційні відрахування відіграють важливу роль у системі обліку та плануванні діяльності підприємства. Вони є внутрішнім джерелом фінансування. Розмір амортизаційних відрахувань зменшує прибуток, що оподатковується. Таким чином, амортизаційні відрахування -- істотний чинник стимулювання інвестиційної діяльності підприємства.

Джерелом отримання прибутку разом з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) може бути також діяльність підприємства, не пов'язана з реалізацією продукції.

Такими джерелами можуть виступати [29, с.109]:

- прибуток від пайової участі в спільних підприємствах;

- прибуток від здачі в оренду землі і основних фундацій;

- одержані і виплачені пені, штрафи;

- збитки від списання безнадійної дебіторської заборгованості, по якій закінчилися терміни позовної давності;

- доходи по акціях, облігаціях, депозитах;

- доходи і збитки від валютних операцій;

- прибутки (збитки) минулих років, виявлені в поточному році;

- фінансова допомога від інших організацій;

- збитки від стихійних лих.

Їх аналіз зводиться в основному до вивчення динаміки і причин одержаних збитків і прибутку по кожному конкретному випадку.

Збитки від виплати штрафів виникають у зв'язку з порушенням договорів з іншими підприємствами, організаціями і установами. При аналізі встановлюються причини невиконання зобов'язань, вживаються заходи для запобігання подібних помилок.

Збитки від списання безнадійної дебіторської заборгованості виникають звичайно на тих підприємствах, де постановка обліку і контролю за станом розрахунків знаходиться на низькому рівні. Прибутки (збитки) минулих років, виявлені в звітному році, також свідчать про недоліки бухгалтерського обліку.

Особливої уваги заслуговують доходи по цінних паперах (акціям, облігаціям, векселям і т.д.). Підприємства - утримувачі цінних паперів одержують певні доходи у вигляді дивідендів. В процесі аналізу вивчається динаміка дивідендів, курсу акцій, чистого прибутку, що доводиться на одну акцію, встановлюються темпи їх росту або зниження [24, с. 93].

Показниками, що визначають прибутковість зовнішньоекономічної діяльності підприємства є показники:

1. показники отриманого прибутку;

2. показники прибутку на одиницю продукції

3. рентабельності продукції.

У перших двох групах доцільно розглядати прибуток у розрізі окремих видів продукції, а також у розрізі окремих контрагентів (або країн).

Рентабельність це прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих її видів; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.

Показники рентабельності є відносними характеристиками фінансових результатів і ефективної діяльності підприємства. Вони вимірюють прибутковість підприємства з різних позицій і групуються відповідно до інтересів учасників економічного процесу, ринкового обміну.

Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку (доходу) підприємства. З цієї причини вони є важливими обов'язковими елементами порівняльного аналізу й оцінки фінансового стану підприємства. При аналізі виробництва показники рентабельності використовуються як інструмент інвестиційної політики й ціноутворення.

Показники рентабельності можна об'єднати в декілька груп:

- показники, що характеризують рентабельність (окупність) витрати виробництва і інвестиційних проектів;

- показники, що характеризують рентабельність продаж;

- показники, що характеризують прибутковість капіталу та його частин.

Всі ці показники можуть розраховуватися на основі валового прибутку, прибутку від реалізації продукції і чистого прибутку.

Рентабельність виробничої діяльності (окупності витрат) обчислюється як відношення валового або чистого прибутку до суми витрат по реалізованій або виготовленій продукції [3, с. 105]:

Rв = (Прп/В) * 100 (1.1)

Rв = (ЧП/В) * 100, (1.2)

прибуток збиток рентабельність витрата

де Rв - рентабельність виробничої діяльності (окупність витрат), %;

Прп- валовий прибуток від реалізації продукції, грн.;

ЧП- чистий прибуток, грн.;

В- сума витрат, грн..

Вона показує, скільки підприємство має прибутки з кожної гривні, що затрачує на виробництво і реалізацію продукції. Може розраховуватися в цілому по підприємству, окремим підрозділам і видам продукції.

Рентабельність продажів розраховується відношенням прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) до суми одержаної виручки [3, с. 105]. Характеризує прибутковість реалізації з гривні продажів.

Rп = Прп/Р, (1.3)

де Rп - рентабельність продажів;

Прп - валовий прибуток від реалізації продукції;

- виручка від реалізації продукції.

Економічна рентабельність активів, яка характеризує ефективність використання всіх активів підприємства:

ЕР = ЧП/СВА * 100, (1.4)

де ЧП - чистий прибуток;

СВА - середня вартість активів.

Фінансова рентабельність, яка відображає розмір прибутку на одиницю власних коштів після розрахунків з бюджетом та кредиторами підприємства:

ФР = ЧП/ВК * 100 (1.5)

де ВК - власні кошти.

Ефект фінансового важеля, який характеризує приріст рентабельності власних коштів, тобто фінансової рентабельності за рахунок використання кредиту, незважаючи на платність останнього.

Фінансовий важіль ("фінансовий леверидж") - це фінансовий механізм управління рентабельністю власного капіталу за рахунок оптимізації співвідношення використовуваних власних і позикових фінансових коштів.

Ефект фінансового важеля - це збільшення рентабельності власних коштів, одержуване завдяки використанню кредиту, незважаючи на платність останнього. Ефект фінансового важеля виникає через розбіжність між економічною рентабельністю і "ціною" позикових коштів. Економічна рентабельність активів являє собою відношення величини ефекту виробництва до сумарної величини сукупного капіталу підприємства (тобто всіх чи активів пасивів). Іншими словами, підприємство повинне споконвічно напрацювати таку економічну рентабельність, щоб засобів вистачило принаймні для сплати відсотків за кредит. Величина ефекту фінансового важеля залежить від структури капіталу підприємства, різниці між його економічною рентабельністю та вартістю кредиту, а також рівня оподаткування підприємства. Розмір фінансових витрат, як відомо, залежить від розміру позикових коштів та середньої ставки відсотку, тобто:

ФВ = ПК * ССВ, (1.6)

де ПК - позиковий капітал

Розмір ефекту фінансового важеля показує зміну рентабельності за рахунок використання позикових коштів і може бути розрахований так:

ЕФВ(фр) = (1-Пс) * ((ЕР-ССВ) * ПК)/ВК, (1.7)

де ПС - ставка податку

Як видно з одержаної формули, величина фінансового важеля залежить від трьох складових:

диференціалу важеля, який становить різницю між економічною рентабельністю та середньою ставкою процента за кредит: