Щоб перевірити, чи ці формули граничних продуктів узгоджуються із записами вище, підставимо в них замість Y виробничу функцію Коба - Дугласа.

Y/L називається середньою продуктивністю праці, Y/K - середньою продуктивністю капіталу. Для виробничої функції Коба - Дугласа гранична продуктивність фактора пропорційна його середній продуктивності. Тому в країнах з високою середньою продуктивністю праці високою є і реальна заробітна плата. І навпаки, у країнах, у яких продуктивність праці низька, реальні заробітки також є низькими. Зниження продуктивності праці у вітчизняній економіці становить основну причину падіння реальних доходів населення.

Багатьом виробничим функціям притаманна постійна віддача від масштабу. Виробнича функція має постійну віддачу від масштабу, якщо зі збільшенням усіх факторів виробництва на певний відсоток обсяг продукції зростає на той самий відсоток.

Виробнича функція має спадну віддачу від масштабу, якщо відсоток зростання обсягу продукції менший за відсоток, на який зросли всі фактори виробництва. І нарешті, виробнича функція характеризується зростаючою віддачею, якщо відсоток зростання обсягу продукції перевищує відсоток зростання всіх факторів виробництва.

Отже, згідно з неокласичною теорією розподілу, ціни факторів виробництва дорівнюють граничним продуктам цих факторів.

Кейнсіанська функція споживання

Дж. М. Кейнс був одним із перших, хто побудував модель поведінки споживача, яку називають кейнсіанською функцією споживання. Вчений сформулював основні постулати своєї моделі на підставі аналізу статистичних даних, а застосував для цього дедуктивний метод, опираючись на інтуїцію і випадкові спостереження.

Отож Кейнс описав поведінку споживача у ринковій економіці такими трьома постулатами.

По - перше, гранична схильність до споживання коливається у межах від нуля до одиниці (0<MPC<1). Це означає, що домогосподарства збільшують споживання, коли їхні доходи зростають, але споживання зростає повільнішим темпом порівняно з темпом зростання використовуваного доходу. Цей постулат Кейнс виводив із людської психології: ,,Суть основного психологічного закону, в наявності якого можна не сумніватися, полягає в тому, що зі збільшенням свого доходу люди зазвичай у середньому збільшують своє споживання, але повільніше, ніж зростає їхній дохід”. Цей закон Кейнс сприймає як аксіому, що не потребує жодних доказів.

По - друге, Кейнс уважав, що зі зростанням доходу середня схильність до споживання знижується. Він розглядав заощадження як розкіш. Тому заможні родини заощаджують більший відсоток свого доходу порівняно з біднішими. Згодом цей постулат Кейнса спричинився до виникнення так званої загадки споживання.

По - третє, Кейнс стверджував, що основним чинником, який визначає

споживання, є поточний використовуваний дохід, а процентна ставка не відіграє важливої ролі у визначенні обсягу споживання. У своїй ,,Загальній теорії…” він писав: ,,На підставі досвіду можна дійти висновку, що у короткостроковому періоді вплив процентної ставки на особисте споживання за даного рівня доходу є вторинним і порівняно невеликим”.

Кейнсіанську функцію споживання, враховуючи її постулати, часто записують так:

С = С + с Y,

де С - споживання;

С - автономне споживання, яке не залежить від величини поточного доходу;

с - гранична схильність до споживання;

Y - використовуваний дохід.

Графічно кейнсіанську функцію споживання зображають у вигляді прямої лінії (рис. 5).

Після виходу в світ ,,Загальної теорії…” економісти почали збирати й аналізувати статистичні дані для перевірки постулатів Кейнса про поведінку споживача. Аналіз таких даних за короткостроковий період засвідчив, що зі збільшенням доходів домогосподарств їхній обсяг споживання також збільшується, тобто МРС>0. Водночас було виявлено, що заможніші родини заощаджують більше, тобто МРС<1. Крім того, родини з вищими доходами заощаджували більший відсоток свого доходу. Це означало, що зі зростанням доходів середня схильність до споживання знижувалася. Нарешті, статистика підтверджувала, що саме величина поточного доходу визначає обсяг споживання.

С=С+сY

МРС

АРС

Використовуваний дохід, Y

Рис. 4

Кейнсіанська функція споживання

Однак у другій половині 40 - х років американський економіст Саймон Кузніц, використовуючи дані за тривалі проміжки часу ( 10 і 30 років), виявив, що відношення споживання до доходу в економіці було навдивовижу стабільним упродовж десятиліть. При цьому, незважаючи на значне зростання доходів в аналізованому періоді, середня схильність до споживання, за його розрахунками, практично не змінилася. Кузні дійшов висновку, що зі зростанням доходів довгостроковому періоді середня схильність до споживання не виявляє тенденції до зниження.

Отже, дані за короткостроковий період підтверджували постулат Кейнса про зниження середньої схильності до споживання, а дані за довгостроковий період не виявляли цієї тенденції та вказували на стабільність АРС. Цю суперечливу поведінку споживання у короткостроковому і довгостроковому періодах економісти назвали загадкою споживання.

Аби пояснити цю загадку, американські економісти Франко Модільяні та Мільтон Фрідман розвинули нові моделі поведінки споживача. Ці моделі ґрунтуються на концепції між часового вибору, яку висунув Ірвінг Фішер.

Гіпотеза життєвого циклу та гіпотеза постійного доходу

Франко Модільяні розвину модель поведінки споживача, яку називають гіпотезою життєвого циклу. Ця модель ґрунтується на концепції міжчасового вибору споживача: індивіди планують свої споживання і заощадження на тривалий період, щоб якнайкраще розподілити ресурси для споживання впродовж усього життя. Один із постулатів цієї концепції полягає в тому, що раціональні споживачі хочуть підтримувати приблизно однаковий рівень споживання протягом свого життя, а видатки на споживання надходять із заробленого трудового доходу та майна. Крім того, гіпотеза життєвого циклу враховує ту обставину, що доходи людей різко знижуються з виходом на пенсію. Для підтримання однакового рівня споживання упродовж життєвого циклу потрібно заощаджувати у трудовому періоді. Тому на момент виходу на пенсію люди володіють найбільшим обсягом майна, яке вони використовують для споживання у пенсійному періоді.

Розглянемо поведінку молодого споживача, який щойно приступив до праці. Він надіється, що тривалість його життя становитиме L років і, що він працюватиме R років. Щорічний трудовий дохід нашого споживача становить Y.

Для простоти аналізу спочатку абстрагуємо від майна, яке створене внаслідок заощаджень. Для підтримання однакового рівня позивання протягом життя наш індивід має розподілити свої ресурси між L роками сподіваного життя. Його ресурси для споживання становлять RY, а споживання протягом життєвого циклу - CL. Споживання упродовж життєвого циклу повинно дорівнювати ресурсам за весь життєвий цикл:

CL = RY

Поділимо ресурси для споживання на тривалість життєвого циклу і отримаємо річний обсяг споживання.

C = ^RY = ^R Y

^{L L}

Із цього рівняння випливає, що кожного року певна частка заробленого доходу споживається і вона дорівнює відношенню трудового періоду до сподіваної тривалості майбутнього життя. Водночас певну частку заробленого доходу споживач повинен заощаджувати:

S = Y - C = Y ^{L - R}

^L

Заощадження у трудовому періоді, коли особу працює і заробляє дохід, дорівнює частці трудового доходу, яка визначається відношенням пенсійного періоду до усього життєвого циклу. Ці заощадження особа використає для споживання упродовж пенсійного періоду життя, коли вона уже не працює. Отже,

(Y - C) R = C (L - R)

Заощадження у трудовому періоді становлять активи, або майно, споживача. Вони досягають максимуму в момент виходу на пенсію. Відтак майно споживача зменшується, бо індивід використовує його для оплати споживання у пенсійному періоді. Позначимо майно через W. Максимальний обсяг майна споживача становить:

W_max = C (L - R)

Гіпотеза життєвого циклу передбачає, що особа заощаджує, коли її дохід вищий за середній упродовж життєвого циклу, і використовує заощадження для споживання, коли її дохід менший за середній.

Якщо всі індивіди так планують своє споживання, то сукупна функція споживання така сама, як і функція споживання для окремої особи. Згідно з гіпотезою життєвого циклу, функцію споживання для національної економіки можна записати так:

C = aW = bY

де а - гранична схильність до споживання майна;

b- гранична схильність до споживання доходу.

Гіпотеза життєвого циклу розв'язує загадку споживання. Отож знайдемо середню схильність до споживання, поділивши цю функцію споживання на Y:

APC = ^C = a ^W + b

^{Y Y}

Якщо відношення майна (W) до використовуваного доходу (Y) є постійними, то АРС буде стабільною. І навпаки, якщо відношення (W/Y) змінюється, то й середня схильність до споживання змінюватиметься. У короткостроковому періоді майно кожної особи не змінюється суворо пропорційно до річного доходу. Тому за високих рівнів поточного доходу АРС може знижуватись. Проте у довгостроковому періоді існує залежність між зростанням майна і доходом, що зумовлює усталеність відношення (W/Y), тобто середня схильність до споживання буде постійною.

Зобразимо залежність між споживанням і доходом, яку передбачає модель життєвого циклу, графічно. У короткостроковому періоді, коли величина майна постійна, функція споживання у моделі життєвого циклу нагадує кейнсіанську. Проте зі збільшенням майна у довгостроковому періоді ця функція переміщується вгору (рис. 6). Це переміщення утримує середню схильність до споживання незмінною, коли дохід збільшується. Середня схильність до споживання (АРС=С/Y) дорівнює нахилові лінії, проведеної від початку координат до точки на функції споживання. Ось у такий спосіб модель життєвого циклу розв'язує загадку споживання.

C₂=aW₂+bY

C₁= aW₁+bY

аW₂

аW₁ АРС

Використовуваний дохід, Y

Рис.5

Функція споживання у моделі життєвого циклу

Економісти нині вважають, що найпростіша модель життєвого циклу не повністю пояснює поведінку споживача. Річ у тім, що люди заощаджують у молодшому віці не лише для підтримання рівня споживання після виходу на пенсію, а і з інших мотивів, зокрема бажання залишити певне майно своїм нащадкам.

Мільтон Фрідман розвинув модель поведінки споживача, яку називають гіпотезою постійного доходу. Ця модель виходить з того, що особа, визначаючи обсяг свого споживання, бере до уваги не свій поточний дохід, а постійний дохід.

Постійний дохід - це та величина доходу, яку споживачі надіються отримувати у майбутньому, враховуючи своє майно та зароблений дохід. Частина поточного доходу нерідко є тимчасовою, і індивід не розраховує на неї у майбутньому. Отже, тимчасовий дохід - це частина поточного доходу, яку люди не сподіваються отримувати у майбутньому. Прикладом тимчасового доходу є виграш у лотерею або надходження фермера у даному році внаслідок сприятливих для нього цін тощо.

Постійний дохід - це середній дохід, а тимчасовий - відхилення від середньої величини доходу.

Згідно з гіпотезою постійного доходу, люди орієнтуються на постійний дохід: заощаджують і беруть позики для зрівноважування споживання у відповідь на тимчасові зміни у доході.

У найпростішій формі гіпотезу постійного доходу можна записати так:

C = a Yⁿ,

Де а - константа, що визначає частку постійного доходу, яка споживається;

Yⁿ - постійний дохід.

Отже, згідно з гіпотезою постійного доходу, споживання змінюється у тій самій пропорції, що й постійний дохід. Зі збільшенням постійного доходу особи на 10% обсяг її споживання також зросте на 10%.

З гіпотези постійного доходу випливає, що кейнсіанська функція споживання використовує хибну змінну. Споживання, згідно з цією гіпотезою, визначається не поточним, а постійним доходом.

Гіпотеза постійного доходу також дає змогу пояснити загадку споживання. Поділимо обидві частини функції споживання на Y:

APC = C/Y = a Yⁿ/Y

Отже, цієї моделі випливає, що середня схильність до споживання залежить від відношення постійного доходу до поточного. Коливання доходів із року в рік здебільшого зумовлюється змінами тимчасового доходу. Тому середня схильність до споживання знижується у роки з високими доходами. Проте у тривалому періоді коливання доходу відображають зміни його постійного компонента, тому середня схильність до споживання є стабільною.

Валовий національний доход (GNI) дорівнює ВВП плюс первинні

доходи, одержані резидентами за кордоном у вигляді оплати праці, відсотків, дивідендів, неінвестованих доходів від прямих зарубіжних інвестицій, мінус первинні доходи, передані резидентами за кордон:

GNI = ВВП + Y_L - Y_M,

де Y_L - первинні доходи, одержані з-за кордону;

Y_M - первинні доходи, передані за кордон.

Валовий національний наявний доход (GNDI) дорівнює валовий національний доход плюс поточні трансферти, одержані резидентами з-за кордону, мінус поточні трансферти, передані за кордон:

GNDI = GNI + T_rL - T_rM,

де T_rL - поточні трансферти, одержані з-за кордону;

T_rM - поточні трансферти, передані за кордон.

Національний доход, та його розподіл

НД на макрорівні це сума (V+m) новоствореної вартості по всіх галузях економіки.

НД=ВНП-А - НП,

НД=ЧНП-НП

НП - це непрямі податки.

Якщо розглянути НД з позиції ВНП, то НД = W+R+P+i

Категоріями розподілу НД є:

1. особистий дохід,

2. післяподатковий дохід (дохід у розпорядженні).

Особистий доход:

ОД = НД - ВСС - ППК - НПр + Т;

ВСС - виплати на соціальне страхування;

ППК - податок на прибуток корпорацій;

НПр - нерозділений прибуток;

Т - трансфертні платежі.

Доход кінцевого використання(доход у розпорядженні);

а) ДІ = ОД - Т_ІНД;

Т_ІНД - податки на особистий доход (індивідуальні).

б) ДІ = С + S;

С - споживчі видатки;

S - заощадження.

При характеристиці споживання визначають подоходну функцію споживання, яка показує, з яких джерел надходять кошти для формування доходу громадянина.

Подоходна функція споживання:

Y = f( U_L + U_K + U_W - T );

Y - доход;

U_L - доход від праці;

U_K - доход від капіталу;

U_W - доход від власності;

Т - податки.

4. Тенденція рівня виробництва та споживання національного доходу на сучасному етапі

Утримання вихідної динаміки руху сукупного доходу нації фіксує факт успішного завершення семирічки зростання (2000 - 2006 рр.) після двох п'ятирічок виснажливого спаду (1990 - 1999 рр.). Проте як і в 2005 році зростання у минулому році за темпами поступалось інфляції. Причому всупереч тенденціям 2005 року воно супроводжувалось нарощуванням зовнішнього боргу. Загалом вже третій рік поспіль ВВП зростав повільніше, хоч базова широка інфляція становила 8,6% і мала збігатися з прогнозами загальної інфляції (8,7%).

Протягом січня - вересня 2005 року реальний дохід домогосподарств підвищився порівняно з відповідним періодом минулого року на 22,3%, кінцеві споживчі витрати - на 14,8%. Якщо у січні середньодушові кінцеві споживчі витрати були нижчими від прожиткового мінімуму на 33,4%, то у вересні вони перевищували його на 21,7%. Реальна заробітна плата найманих працівників за цей період зросла на 18%.

За даними Міністерства фінансів, доходи Зведеного бюджету за січень - серпень 2007 року становили 133,2 млрд. грн. (31,7% до ВВП). В основному доходи були сформовані за рахунок податкових надходжень (74,3% загальної суми доходів).

Державний бюджет по доходах (з урахуванням взаємовідносин з місцевими бюджетами) виконано у сумі 99,9 млрд. грн. (62,8% річних призначень), або 23,8% до ВВП, і на 71,5% сформовано за рахунок податкових надходжень.

Згідно з п. 3.4 ст.3 Закону України від 22.05.2003 №889 ,,Про податок з доходів фізичних осіб” при нарахуванні доходів у будь - яких на грошових формах об'єкт оподаткування визначається як вартість такого нарахування, визначена за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт, який розраховується за відповідною формулою.

Кабінет Міністрів України вирішив питання пріоритетності зазначених законів, підтримавши пропозицію Міністерства фінансів України щодо застосування у 2005 році для виконання норми Закону України ,,Про податок з доходів фізичних осіб” прожиткового мінімуму на працездатну особу в розмірі 453 грн. на місяць.

Ураховуючи наведене, в 2005 році на застосування норм Закону, в тому числі для розрахунку доходу, що дає право на одержання податкової соціальної пільги, слід застосовувати розмір прожиткового мінімуму на працездатну особу, встановлений Законом України від 19.10.2004 №2089 ,,Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік”, що дорівнює 453 грн. на місяць.

Доходи населення

Номінальні доходи населення за січень - серпень 2007 року порівняно з 2006 роком збільшився на 27,8%. Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів і послуг, збільшився на 24,4%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактора - на 11,5%.

Витрати населення у січні - серпні 2007 року порівняно з аналогічним періодом попереднього року збільшився на 31,9%. Приріст заощаджень становив 24997 млн. грн.

У січні - серпні 2007 року середньомісячна номінальна заробітна плата штатних працівників становила 1271 грн., що у 2,9 рази перевищує рівень мінімальної заробітної плати (440 грн.), та у 2,3 раза - рівень прожиткового мінімуму для працездатної особи (561 грн.). При цьому порівняно з відповідним періодом 2006 року розмір середньої заробітної плати збільшився на 27,9%. Реальна заробітна плата у 2007 році порівняно з 2006 роком збільшилась на 12,2%.

За даними міністерств та інших органів виконавчої влади, по закладах освіти, що перебувають в їхньому підпорядкуванні, заборгованість із виплат стипендій та грошового забезпечення студентів, курсантів та учнів протягом серпня зросла на 5% і на 1 вересня 2007 року становила 182,4 тис. грн., що менше суми заборгованості на 1 вересня 2006 року у 4,4 раза, або на 0,6 млн. грн.

У січні - серпні 2007 року населенням країни сплачено за житлово-комунальні послуги, включаючи погашення боргів попередніх періодів, 11773 млн. грн. (98,5%нарахованих за цей період сум).

Істотно - в 1,4 разу - зросла частка оплати праці. Починаючи з 2002 року, оплата праці знову стала найістотнішим джерелом доходів сільських домогосподарств. У 2004 році її частка у сукупних ресурсах становила 26,3%, тоді як ще у 2000 році таким джерелом була спожита продукція особистих господарств (34,9%). Значною мірою цьому сприяло стрімке зростання заробітної плати працівників сільського господарства, яке у 2004 році проти 2000 року становило майже 2,7 разу, а в 2005 році - 3,7 разу.

Водночас нинішній рівень заробітної плати працівників сільського господарства залишається найнижчим з - поміж усіх видів економічної діяльності і в 1,9 разу менший за середній по країні. Відстає аграрна сфера і за темпами зростання заробітної плати (рис. 7).

Рис. 6

Середньомісячна заробітна плата за окремими видами економічної

діяльності, грн.

Теперішній рівень оплати праці значною мірою зумовлений низькою віддачею галузі. Зокрема, за останні 5 років двічі (2002 та 2003 роках) підприємства в цілому працювали зі збитками, а рентабельність виробництва у них лише у 2004 році перевищила 10%. Невисокою лишаються продуктивність праці, яка тільки у 2004 році перевищила рівень 1990 року, слабким є її зв'язок з рівнем оплати праці. Питома вага оплати праці найманих працівників у створеній валовій доданій вартості найнижча і за підсумками 2004 року була майже у 2,4 разу менша за загальну з усіх видів з - поміж інших видів економічної діяльності.

Середня заробітна плата торік ледь перевищила (на 1,5%) прожитковий мінімум для працездатних осіб. У вересні 2005 року 38,1% працівників цієї сфери отримували менше від мінімальної заробітної плати, встановленої законодавчо, а більше половини (60,2%) - менше від прожиткового мінімуму.

Водночас стабільне поліпшення результатів роботи галузі останніми роками створює сприятливі умови для нарощування доходів селян. Насамперед це стосується зростання обсягів та рентабельності сільськогосподарського виробництва. Приріст виробництва валової сільськогосподарської продукції у 2004 році становив 19,9%, а його рентабельність - 12,6%. Така динаміка сприяє зростанню питомої ваги заробітної плати створеній у галузі валовій доданій вартості, яке відновилось у 2004 році після спаду в 2002 - 2003 роках. Уже другий рік поспіль заробітна плата працівників зростає більше, ніж на 40%, і ці темпи одні з найвищих. Про можливості нарощування заробітної плати у галузі свідчить, зокрема, те, що за вересень 2005 року 6,5% її працівників отримали понад 1000грн., а майже 1 % - понад 2000 грн.

Вагомим потенційним джерелом зростання доходів є подальший розвиток орендних відносин. Щорічно власники земельних ї майнових паїв отримують близько 2 млрд. грн. орендної плати за землю та майно. У 2005 році сума нарахованої орендної плати становила 2,3 млрд. грн., тобто 43,6% фонду оплати праці галузі. У розрахунку на одного власника земельного паю ця плата становила 333 грн. за рік, з якої 85% виплачено. З наближенням до загальноприйнятих у світовій практиці ставок орендної плати ( за деякими оцінками вони у 8 - 10 разів вищі) за нинішніх обсягів оренди лише власники земельних ділянок могли б додатково отримувати щорічно до 20 млрд. грн.

Не менш важливим напрямком зростання доходів є підвищення пенсій та інших соціальних виплат. Майже 28 % населення мають старший за працездатний вік, а 42 % з них є економічно неактивними. Доходи багатьох домогосподарств значною мірою формуються за рахунок соціальних виплат і залежить від їхнього розміру. Зокрема, у 2004 році частка пенсій, стипендій, допомог та готівкових субсидій у структурі сукупних ресурсів таких домогосподарств сягнула 24,4 % і поступалася лише оплаті праці (26,3 %). Цьому сприяло збільшення у 2004 році мінімальної пенсійної виплати до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Крім того, держава безпосередньо бере участь у формуванні сукупних ресурсів домогосподарств через надання безготівкових пільг і субсидій на оплату житлово - комунальних послуг, придбання скрапленого газу й палива, санаторно - курортне обслуговування, лікування, оплату послуг транспорту, зв'язку тощо. Частка таких пільг та субсидій у 2004 році становила 1 % сукупних ресурсів домогосподарств, а кожна сім'я, якій було призначено субсидію для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу або палива, отримала в середньому 348 грн.

Зростання ресурсів сільських домогосподарств сприяє якісним змінам у структурі витрат сільського населення. Зокрема, практично стабільно скорочується частка витрат на продовольчі товари, дедалі більше сукупних витрат спрямовується на неспоживчі напрямки: допомога, купівля цінних паперів, вклади до банків, будівництво та капітальний ремонт житла тощо. За часткою неспоживчих витрат сільські домогосподарства значно випереджають міські, де ця частка у 2004 році становила 6,6 %, а за 9 місяців 2005 року - 8,4 % (рис. 8).

Рис. 7

Структура сукупних витрат домогосподарств у сільській місцевості у

2000 - 2005 роках, %.

Скорочується частка сільського населення, середньодушові сукупні витрати якого на місяць менші за прожитковий мінімум. Так, за 9 місяців 2005 року ця частка становила 66,9 % і скоротилася проти відповідного періоду 2004 року на 9,6 %.

Таким чином, останніми роками сформувалась стабільна тенденція до зростання доходів населення, що дедалі більше впливає на поліпшення якості його життя.

Фінансові корпорації загалом збільшили свої доходи у 2005 році на 1,9 млрд. грн. (на 14,9 % у реальному обчисленні).

Комерційні банки збільшили доходи на 900 млн. грн., або на 53,4 % у реальному обчисленні. Суттєво (на 81,5 млрд. грн.) збільшились загальні активи комерційних банків, включно із депозитними вкладами (збільшення на 49,7 млрд. грн. або на 44,9 % у реальному обчисленні).

Таблиця 3

Доходи громадян

№ з/п	Показник	Рік	Всього	Номінальний приріст за рік	Реальний приріст у % до попереднього року
1.	Доходи громадян, млрд. грн.	2004	269,8	57,9	13,4
		2005	365,9	96,1	20,1
2.	Витрати громадян, млрд. грн.	2004	248,7	48,8	10,8
		2005	332,9	84,2	21,4
3.	Заощадження громадян, млн. грн.	2004	21,1	9,1	56,6
		2005	33,0	11,9	41,8
4.	Середня заробітна плата зайнятого населення, грн.	2004	589,6	127,4	13,6
		2005	806,2	216,6	24,0

Доходи громадян України збільшились в 2005 році на 96,1 млрд. грн. (у реальному обчисленні на 20,1 %). Вони на 84,2 млрд. грн., або 21 %, у реальному обчисленні стали більше витрачати, але одночасно на 33 млрд. грн., або на 41,8 %, більше заощаджувати.

Зокрема доходи бюджетів України за 2004 рік становили 134 млрд. грн. і в номінальному обчисленні, тобто без корекції на інфляцію, зросли на 42,5 млрд. грн. (в 2004 - на 16,2 млрд. грн.). Що стосується зростання доходів у реальному обчисленні, то в 2005 році воно становило 32,8 % ( цифра, небачена не лише в Україні, а й в інших країнах; у 2005 році було 8,2 %).

За оперативними даними Держказначейства, надходження до загального фонду держбюджету ( з офіційними трансфертами) за березень 2006 року становили 6 млрд. 684 млн. грн. при плані 6 млрд. 694 млн. грн., що становило 99,85 % до плану.

Надходження до загального фонду держбюджету ( з офіційними трансфертами) за січень - березень 2006 року становили 19 млрд. 353 млн. грн. Перевиконання плану першого кварталу становить 476 млн. грн. або 3 %.

Особливого значення в макроекономіці набуває показник національного доходу, що характеризує чистий доход суспільства і дорівнює сумі всіх факторів виробництва. Національний доход покладено в основу валового національного продукту і схематично взаємозв'язок між ВВП і ВНД можна представити у такий спосіб (рис. 10).

Національний доход -- грошова форма частини чистого продукту або нова вартість матеріальних благ і засобів їх виробництва. Національний доход розподіляється на фонд нагромадження (додатковий продукт) і фонд споживання (необхідний продукт). Графічно процес споживання можна подати так (рис. 11).

Рис. 8. Розрахунок національного доходу

Національний доход -- грошова форма частини чистого продукту або нова вартість матеріальних благ і засобів їх виробництва. Національний доход розподіляється на фонд нагромадження (додатковий продукт) і фонд споживання (необхідний продукт). Графічно процес споживання можна подати так (рис. 22):



Рис. 9. Процес формування споживання і нагромадження

Графіки споживання СС і нагромадження SS відображають взаємозв'язок між прибутком і споживанням, а також прибутком і нагромадженням. Функція споживання показує, що споживання зростає із зростанням прибутків, причому частина прибутків йде на нагромадження, через що споживання зростає повільніше за прибуток, тобто графік відхиляється від бісектриси, що відповідає рівномірному зростанню. Якби графік споживання співпадав з бісектрисою ОА, це означало б, що всі прибутки споживаються. Ну відрізку графіку споживання від точки початку координат до точки Е величина споживання перевищує величину прибутків, процес споживання відбувається за рахунок майбутніх прибутків, тобто в борг. Для побудови графіка нагромадження потрібно мати дані про обсяги споживання і боргів на певний період, що аналізується.

Висновки

Національне багатство - це сума активів, які є власністю домогосподарств, фірм і держави, нагромаджених суспільством (національною державою) за всю історію його існування. Вартісна оцінка національного багатства визначається, як правило, на початок і кінець року. Вартісне вимірювання цього показника ускладнюється неможливістю оцінити у грошовій формі деякі його складові.

Усі фактори, що визначають величину національного доходу, можна виразити через трудозатрати та продуктивність праці. За такого підходу обсяг національного продукту є добутком затрат праці, виміряних у людино - годинах , та продуктивності праці, виміряної у реальному погодинному виробітку на одного зайнятого.

Розподіл національного доходу між власниками факторів виробництва називають його функціональним розподілом. Марксистська версія розподілу національного доходу між факторами виробництва ґрунтується на тому, що лише один фактор - праця - створює національний дохід, а решта беруть участь у його привласненні. Із цього випливає, що коли капітал і земля перебувають у приватній власності, у суспільстві панує експлуатація. Більшість економістів поділяють неокласичну теорію розподілу національного доходу, згідно з якою усі фактори виробництва створюють національний дохід і беруть участь у його привласненні.

Споживання - це видатки на придбання товарів і послуг для задоволення потреб людей. Заощадження є тією частиною використовуваного доходу, що не витрачається на споживання. Використовуваний дохід - основний чинник, котрий визначає величину споживання і заощадження домогосподарств. Видатки на споживання та заощадження зростають, коли збільшується використовуваний дохід, і скорочується, коли цей дохід зменшується. Отже, окрім використовуваного доходу, на споживання впливають інші чинники, зокрема майно споживача, його майбутній сподіваний дохід тощо.

Економічний розвиток -- основа життя населення країни. Рівень життя народу є одним з основних критеріїв, що характеризує забезпеченість населення матеріальними і духовними благами, показує ступінь задоволення всебічних потреб людей (фізіологічних, духовних і соціальних). Існує чимало показників рівня життя, одним з яких є доходи населення. Первинні доходи одержують працівники матеріальної сфери, це і є первинний розподіл національного доходу виробництва.

Державні доходи -- це грошові або матеріальні ресурси, які надходять у державне володіння внаслідок розподілу й перерозподілу національного доходу, у результаті зовнішньоекономічної діяльності. Колективні доходи--це доходи певних колективів підприємств, установ, закладів різних форм власності -- державних, акціонерних, кооперативних, муніципальних, приватних та ін. Індивідуальні доходи -- це доходи окремих осіб, вони є засобом життєзабезпечення людини і необхідні для її різнобічного розвитку як особистості. Джерелом особистих доходів можуть бути: особиста праця, прибуток на капітал, рента, соціальні виплати з бюджету, виграші в лотереї, за виграшними позиками та ін. Сімейні доходи -- це сукупні доходи всіх членів сім'ї, їх джерела й обсяги можуть бути різними залежно від того, до якої соціальної верстви належать члени певної сім'ї. Загалом можна виокремити три основні джерела сімейних доходів: заробітна плата, доходи від власності й соціальні виплати з державного бюджету. Слід розрізняти номінальні й реальні доходи. Номінальні доходи характеризуються сумою грошових доходів, які одержує працівник або сім'я загалом. Реальні доходи -- це кількість різних товарів і послуг, які можуть купити працівник або сім'я за свої грошові доходи. Зрозуміло, що величина реальних доходів окремого індивіда або сім'ї прямо пропорційна величині номінального (грошового) доходу й обернено пропорційна рівню цін.

Основною метою державного розподілу і перерозподілу ринкових доходів є зменшення різкої диференціації доходів населення за рівнем доходів і капіталу. Зміни у доходах в умовах перехідної економіки зумовлені стрімким падінням реальних доходів населення, змінами в їх структурі, зростанням диференціації доходів населення.

Отже, ми зрозуміли, що основними видами активів, які використовують домогосподарства для заощаджень, є фінансові активи, нерухоме майно, коштовності, сільськогосподарський реманент, виробничі будівлі, устаткування тощо. Вибір того чи іншого виду активу для заощадження залежить від багатьох чинників, зокрема від ліквідності активу, від ризику й невизначеності, пов'язаних з активом і доходом на нього, від величини доходу, який приносить актив, від розміру заощадження.

Усім країнам незалежно від типу економічної системи властива нерівність у розподілі доходів. Причинами цього є різні рівні заробітної плати і доходів загалом, які зумовлені різним рівнем освіти й професійної підготовки працівників, неоднаковими здібностями людей, неоднаковою схильність до ризику тощо. На мою думку особливу роль у посиленні економічної нерівності людей належить майновим доходам - від землі, житла, капіталу, володіння акціями та іншими цінними паперами. Держава впливає на нерівність розподілу особистих доходів, знижуючи її через податкову систему й трансфертні платежі.

Економічні ресурси в національній економіці є взаємодоповнюваними. Відсутність деяких з них може паралізувати господарське життя країни. Окремі фактори виробництва можуть змінюватися іншими у виробничому процесі, але межі заміщення факторів порівняно вузькі. Сучасний рівень розвитку науки, техніки і технології дає змогу замінювати ресурси у виробництві енергії, та неможливо замінити капітальне устаткування у високотехнологічних галузях збільшенням кількості зайнятих.