Размещено на http://www.allbest.ru/

25

Міністерство освіти, молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра економічної теорії та конкурентної політики

Факультет економіки, менеджменту і права

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Політична економія»

на тему: «Виробництво і споживання: механізм взаємодії»

Виконала:

Студентка 2 курсу, 7 групи

Кієвцева Олександра Олександрівна

Науковий керівник:

к.е.н., доцент кафедри економ. теорії

Новікова Наталя Леонідівна

Київ 2011

Реферат

Курсова містить 3 розділи, 45 сторінок, 3 таблиці, 13 використаних джерел.

Предмет дослідження: теоретичні і методичні засади ефективності та взаємодії виробництва і споживання.

Об'єктом дослідження є механізм взаємодії виробництва та споживання.

Метою роботи є виявлення сутності споживання і виробництва, їх функцій та факторів; розкриття механізму їх взаємодії; аналіз ситуації зі споживанням і виробництвом в Україні і світі.

Методи дослідження: сукупність методів нормативного та позитивного аналізу, історичний, графічний, структурно-функціональний, аналізу і синтезу, описовий.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: СПОЖИВАННЯ, ВИРОБНИЦТВО, ВІДТВОРЕННЯ, РЕСУРСИ, ФАКТОРИ ВИРОБНИЦТВА, ФАКТОРИ СПОЖИВАННЯ, ГРАНИЧНА СХИЛЬНІСТЬ ДО СПОЖИВАННЯ, ФУНКЦІЯ ВИРОБНИЦТВА, КОНЦЕПЦІЇ СПОЖИВАННЯ

Зміст

Вступ

Розділ 1. Виробництво та споживання: суть, фактори, етапи розвитку. Технологія виробництва

1.1 Суспільне виробництво: суть та етапи розвитку

1.2 Зміст, фактори та етапи розвитку споживання, його види і функції

1.3 Виробнича функція. Гранична схильність до споживання

Розділ 2. Структура і динаміка світового виробництва та споживання

2.1 Зміна обсягів споживання та його структура

2.2 Структура та комплекс світового виробництва

Розділ 3. Динаміка і структура виробництва та споживання в Україні

3.1 Динаміка споживання та її аналіз в Україні

3.2 Структура суспільного виробництва в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

На всіх етапах економічного розвитку об'єктивна необхідність відтворення зумовлена необхідністю виробництва матеріальних благ - економічної основи життя людського суспільства. Щоб жити, треба споживати матеріальні блага, а щоб споживати їх, треба виробляти суспільний продукт.

Якщо споживання є безперервним, то й виробництво в його постійному зв'язку повинно безперервно відновлюватися, тобто відтворюватися. Іншими словами, відтворення є не що інше, як безперервність, повторюваність виробництва.

Ця тема є досить актуальною в сучасному світі, особливо для України. В часи перехідної економіки дуже важливо знати, як і за якою схемою взаємодіє споживання з виробництвом, для вдосконалення структури виробництва та збільшення рівня ВВП.

В роботі окреслюються проблеми взаємодії споживання і виробництва; проблеми в Україні, що них стосуються.

Для виконання курсової роботи, необхідно виконати наступні завдання:

- визначити сутність виробництва: дослідити виробничу функцію та ізокванту;

- визначити сутність споживання: вивчення індивідуального та ринкового попиту;

- дослідити взаємодію виробництва та споживання;

- дослідити структуру споживання і виробництва у світі та в Україні.

- дослідити динаміку споживання і виробництва у світі та в Україні.

Розділ 1. Виробництво та споживання: суть, фактори, етапи

розвитку. Технологія виробництва

1.1 Суспільне виробництво: суть та етапи розвитку

Виробництво (виготовлення) - діяльність, пов'язана з випуском продукції, яка включає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва.[1] Створюючи певні блага люди вступають у зв'язки і взаємодію - виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним.

Економічна теорія розглядає виробництво в широкому і вузькому значенні. У вузькому значенні виробництво - це процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Оскільки природа не надає людині всіх необхідних їй благ, їх потрібно виробляти. А оскільки людина не може перестати споживати, то процес виробництва постійно відновлюється. Виробництво в широкому значенні розглядається як процес, що безупинно відновлюється, являє собою суспільне відтворення, що включає не тільки безпосереднє виробництво, але й розподіл, обмін і споживання створених благ.

Якщо процес виробництва відновлюється в колишніх масштабах, то це просте відтворення, якщо розміри виробництва збільшуються,- розширене відтворення.[2]

Просте відтворення - це відновлення процесу суспільного виробництва з року в рік у незмінних масштабах. Просте відтворення передбачає, що прибуток та інші доходи не використовуються на заощадження та інвестиції, тобто на розширення виробництва товарів і послуг, а повністю споживаються домогосподарствами. Просте суспільне відтворення було типовим для докапіталістичних економічних формацій, для так званої традиційної економіки. У докапіталістичному суспільстві розширене відтворення здійснювалося лише в окремі періоди тривалого історичного процесу. У ці періоди процес виробництва відновлювався на традиційній технічній основі і в майже незмінних масштабах.

Розширене відтворення економіки - це відтворення суспільного виробництва в зростаючих розмірах. У цьому разі частина прибутку та інших доходів підприємств і домогосподарств нагромаджується та інвестується у виробництво з метою розширення його межі виробничих можливостей.

Підприємці, намагаючись одержати максимум прибутку, значну частину його капіталізують, тобто спрямовують на розширення основного і оборотного капіталу, а на цій основі - і виробництва. Проте просте відтворення продовжує існувати як елемент розширеного відтворення економіки. Так, складовою частиною розширеного відтворення суспільного виробництва є відтворення тієї кількості капіталу, людського ресурсу і продукту, яке було в наявності в попередній період. [3, 16.1.2].

Виробництво за структурою складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у даний момент. Фази виробництва тісно між собою пов'язані, і якщо зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає недоцільною або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не заради споживання. Таким чином, виробництво, розподіл, обмін і споживання слід завжди розглядати як органічне ціле.

За характером економічної діяльності людей суспільне виробництво поділяють на три великі сфери, або блоки галузей:

Основне виробництво - це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Примноження суспільного багатства визначається саме цими галузями, їхнім технічним рівнем. Основне виробництво включає промисловість, сільське і лісове господарство, будівництво.

Виробнича інфраструктура - це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві в цілому. До них належать: транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові галузі; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, консультаційних).

Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих, примноженні їхніх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня. Сфера соціальної інфраструктури включає: охорону здоров'я та фізичну культуру, освіту, побутове обслуговування, громадський транспорт і зв'язок, культуру, мистецтво та ін. [4]

Фактори виробництва - ресурси, необхідні для виробництва товарів та послуг. Класичними факторами виробництва є робоча сила (всі розумові та фізичні здібності людей), земля (природні багатства), капітал (вже існуючі/вироблені засоби виробництва, а також фінансовий капітал). Четвертим фактором вважається підприємливість, яка об'єднує попередні три фактори.[5]

Вся сутність виробничого процесу зводиться до використання різноманітних ресурсів, які, стаючи виробничими факторами, забезпечують процес створення економічних благ, необхідних для життєдіяльності суспільства. Виробництво завжди передбачає взаємодію його основних факторів як найважливіших елементів або об'єктів, які впливають на його можливості та результативність.

Природний ресурс відтворює вплив природних факторів на виробничі процеси, використання у виробничому процесі корисних копалин, земельних і водних ресурсів, повітряного басейну, флори і фауни. Ставши факторами виробництва, природні ресурси втілюють можливості людини залучити у виробничий процес певні види й обсяги природного багатства, на основі якого виготовити всі різновиди матеріально-речових продуктів.

Трудовий ресурс представлений у виробничому процесі особистим фактором, у ресурсі "праця" втілено всі види і форми трудової діяльності людини - носія робочої сили. Людина - працівник, основна функція якого - використання своєї робочої сили у виробничому процесі як діяльності. Функція засобів виробництва (речовий фактор) полягає в підвищенні продуктивної праці людини. Обидва типи факторів виробництва (засоби виробництва, робоча сила) мають єдине економічне призначення - вони є складовими продуктивних сил суспільства.

Науково-технічна революція якісно змінює фактори виробництва. Капітальні ресурси - це матеріально-речові фактори, які залучені у виробництво і безпосередньо використовуються у ньому. Особливого значення набуває процес збагачення їх інформатикою, електронною та комп'ютерною технікою.

Дедалі більшого значення в сучасному виробництві набувають екологічні фактори. Виробництво як відповідна система взаємодії різних груп факторів виробничого процесу не є лише економіко-технологічною формою їх функціонування. Існує також значна група соціальних факторів. Люди постійно виробляли споживну вартість, об'єднувалися в кооперативи, бригади тощо. Під впливом науково-технічної революції відбуваються якісні зміни й у праці: з'являється її наукова організація, змінюється кваліфікаційний рівень працюючих, зростає інтелектуальний зміст трудових процесів, збільшується значення підприємницьких здібностей робітників. Діючи активно, люди незалежно від їх розуму і волі вступають у певні відносини між собою. Це, по-перше, організаційно-економічні відносини, що характеризують організаційні форми виробничого процесу; по-друге, це соціально-економічні відносини з привласнення засобів і розподілу результатів виробництва.[6, розд. 3, §2]

Підприємницькі здібності - особливий, специфічний фактор виробництва, що характеризує діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. Специфіка цього фактора полягає в особливому типі поведінки суб'єкта господарювання, якому притаманні ініціатива, новаторство, гнучкість, певний ступінь ризику та відповідальності. Підприємницькі здібності керівника забезпечують розвиток та вдосконалення виробництва, його постійне оновлення, створення інноваційного середовища, зміну традиційних стереотипів в управлінні процесом виробництва та відкривають дорогу новому. Підприємницька діяльність за своєю значущістю та результативністю прирівнюється до витрат інтелектуального капіталу.

Зазначаючи роль і значення вищенаведених факторів виробництва, потрібно зауважити, що вони переплітаються і взаємодіють один з одним. Жоден з них сам по собі не спроможний виробити продукт і принести дохід. Відсутність хоча б одного з них може призвести до руйнування системи і зробити неможливим сам виробничий процес.[7, ст. 126]

Розвиток суспільного виробництва пов'язаний з існуванням різних його форм. Найпершою формою господарювання було натуральне виробництво, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрігосподарського споживання.

Для натурального господарства характерні нерозвинутість суспільного поділу праці, його замкнутість, відсутність зовнішніх зв'язків, примітивна техніка, технологія, патріархальність виробництва загалом. Йому відповідає застій, повільність розвитку самого виробництва і суспільного розвитку в цілому. Таке виробництво замикає всі економічні процеси в тісних межах локальних виробничих одиниць, не відкриваючи каналів для зовнішніх зв'язків. Робоча сила, закріплена за локальними виробничими одиницями, позбавлена мобільності. Виробничі відносини тут виступають у своїй "прозорій", не матеріалізованій формі як прямі відносини між людьми. Саме така форма господарювання є типовою для всіх докапіталістичних стадій розвитку суспільного виробництва. Вона довела свою життєвість протягом тисячоліть.

На зміну натуральній формі господарювання поступово приходить товарна форма виробництва, яка тривалий час існує поряд з натуральною, проникаючи в неї і розкладаючи її. Остаточний розклад натурального виробництва як основної форми господарювання відбувається в епоху пізнього середньовіччя, епоху зародження й прогресу капіталізму. Замкнутість натурального господарства, його відособленість, примітивність, косність, патріархальність, застій капітулюють перед взаємним обміном і прогресом.

Потребу в обміні результатами праці мають і натуральне, і товарне виробництво, оскільки в них в тій або іншій формі існує поділ праці. Він виступає загальною умовою обміну незалежно від форми виробництва. Але якщо в натуральному господарстві обмін здійснюється у вигляді продуктообміну, без умови еквівалентності, то товарне господарство об'єктивно вимагає зовсім іншої форми обміну. Продукт праці в товарному господарстві призначається не для власного споживання, а для продажу, для обміну через ринок. Це передбачає постійне економічне спілкування, економічний взаємозв'язок між людьми, що розпочинається з придбання засобів виробництва й закінчується реалізацією готової продукції, обміном досвідом.

Отже, товарне виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами. З даного визначення випливає:

- по-перше, основою виникнення товарного виробництва й обміну, тобто перетворення натурального господарства в товарне, є суспільний поділ праці. Саме він приводить до того, що виробники для задоволення особистих і виробничих потреб повинні обмінювати продукти своєї праці на необхідні для них продукти праці інших виробників. І коли перший суспільний поділ праці (відділення пастуших племен) зробив можливим регулярний обмін між общинами, а другий (відокремлення ремесла від землеробства й скотарства) зумовив зародження товарного виробництва, то третій (відділення торгівлі) сприяв завершенню формування товарного господарства;

- по-друге, поділ праці в суспільстві лише тоді стає основою формування товарного виробництва й обміну продуктів через ринок, коли відбувається відокремлення виробників як самостійних власників засобів виробництва. І якщо суспільний поділ праці потребує обміну взагалі, то економічна відособленість виробників вимагає еквівалентного, товарного обміну. [8, розд. 5, §1]

1.2 Зміст, фактори та етапи розвитку споживання, його види і

функції

Споживання - це процес, при якому товари або послуги використовуються споживачами для задоволення власних потреб та бажань. Споживання вимірюється, виходячи з вартості товарів та послуг, використаних повністю або частково за певний період часу, чи з вартості товарів та послуг, куплених або придбаних будь-яким іншим шляхом для цілей споживання.[9]

Залежно від характеру задоволення потреб розрізняють виробниче і невиробниче споживання. Виробниче споживання - використання засобів виробництва у процесі виготовлення продукції. Невиробниче складається із суспільного і особистого (індивідуального).

Особисте споживання - це використання людьми різних благ і послуг для задоволення власних (особистих) потреб. Їх обсяг і структура визначаються, з одного боку, обсягом виробництва предметів споживання та послуг, і з іншого - наявністю в населення коштів для їх придбання.

Суспільне споживання є складовою частиною невиробничого споживання, витрати на яке здійснюють організації та заклади невиробничої сфери за рахунок національного доходу. Основною особою у споживанні є людина (колектив).

Первинним у споживанні є людська нужда. Вона багатогранна і складна, охоплює фізіологічні, економічні та соціальні аспекти. Наприклад, потреба в їжі, одязі, теплі - це фізіологічна нужда. Якщо виразити її у вартісному вимірі, то вона набуде економічного чи соціально-економічного змісту. Наприклад, якщо велика кількість людей або окремих груп постійно недоїдає, то це - соціальна проблема.

Слід окремо виділити духовну нужду. Вона тісно пов'язана як з економічною, так і з соціальною потребою. У межах соціальної нужди слід виділити нужду в знаннях і самовираженні. Якщо людина не задовольняє свою нужду, то вона відчуває себе незадоволеною. Така людина намагається знайти шляхи її задоволення і, якщо це їй не вдається, то вона намагається заглушити її.

Нужда, що сформувалася в конкретну форму запитів відповідно до культурного рівня, особистості людини, проявляється у потребі. Саме потреби проявляються через предмети і речі, здатні задовольняти нужду якимось способом, притаманним відповідному рівню культури і розвитку суспільства. Водночас з розвитком суспільства зростають і потреби населення.

Найповніше уявлення про споживання як економічну категорію можна отримати на підставі аналізу виробничих відносин, які визначають і віддзеркалюють форму, спрямованість та мету функціонування споживання. Відзначаючи цю особливість, а саме споживання конкретних матеріальних благ, людина здійснює відтворення взаємовідносин між споживачем і виробництвом. Унаслідок споживання зникають матеріальні блага і водночас створюється здатність до життєвої і трудової діяльності людини. Через споживання проявляються потреби людей, які за своєю економічною суттю є ширшим поняттям від самого споживання.

У широкому значенні потреби можна трактувати як необхідність людей і суспільства в цілому в тих чи інших продуктах, послугах, духовних цінностях. Потреби можуть також відображати конкретну сукупність благ, які вимагає суспільство і які відповідають конкретному рівню розвитку продуктивних сил.

Споживання - це процес задоволення потреби. Потреби практично безмежні, тоді як споживання обмежується ресурсами (матеріальними і грошовими) для задоволення цих потреб.

Споживання визначається купівельною спроможністю певної людини, області, регіону або суспільства в цілому. Йому передує таке поняття, як запити. Як економічна категорія цей показник недостатньо надійний. Запити людей змінюються залежно від пропозиції і низки вимог до товару з метою задоволення конкретних потреб. Людина вибирає товар, сукупність властивостей якого забезпечує їй найбільш повне задоволення за цю вартість із урахуванням особливостей споживання.

Розглядаючи споживання як економічну категорію, слід виділити спочатку особливості конкретного етапу розвитку суспільства. Задоволення потреб внаслідок споживання пов'язано переважно лише з простим відтворенням, яке притаманне раннім етапам розвитку суспільства. Оскільки суспільству властиве розширене відтворення, то і потреби людей розширюються, хоча саме споживання за своїм рівнем може зменшуватися.

Розширення потреб і споживання може розглядатися з різних поглядів. Найпростішим є процес насичення потреб. Це означає, що рівень споживання наближається до потреб і відповідає фізіологічним чи раціональним нормам споживання. Рівень насиченості характеризує міру споживання у цей час. Він може коливатися від досить жалюгідного до перенасиченого. Ці поняття важливі ще й тому, що для подальшого розвитку суспільства буде характерним не підвищення рівня насиченості, а матимуть місце тенденції розвитку до неухильного їх зростання. Такі тенденції зумовлюються тим, що постійно розширюється виробництво нових товарів, які, в свою чергу, породжують нову потребу в них, перехід до масового вжитку нових предметів споживання веде до їх здешевлення і перетворює з предметів вузького попиту на предмети першої необхідності, розвиток їх виробництва призводить до розширення матеріальних і духовних потреб людей.

Зростання потреб вносить суттєві зміни у структуру споживання: створюються матеріальні передумови збільшення вільного часу, що призводить до формування нових потреб, створює сприятливі умови для вдосконалення споживача як особистості.

Для прогнозування структури споживання важливим є визначення величини середньодушової потреби на підставі норм та нормативів, аналізу тенденцій у споживанні та виявлення факторів, які визначають раціональну структуру споживання і роль кожного з них у формуванні потреб.

Споживання здійснюється за рахунок фонду оплати праці й за рахунок суспільних фондів споживання. Якщо фонд оплати праці розподіляється між окремими працівниками, на підставі трудового еквіваленту (відповідно до кількості й якості затраченої праці), то матеріальні та духовні блага з суспільних фондів споживання розподіляються відповідно до потреб і безпосередньо пов'язані з участю у створенні сукупного суспільного продукту.

Основним джерелом зростання споживання є збільшення реальних доходів населення, які залежать від зростання валового внутрішнього продукту.

Споживання є основним показником оцінки матеріального добробуту, який з покращенням умов праці та житлово-побутових умов сприяє зростанню працездатності й поліпшенню культурного рівня людей.

Розрізняють товарне і нетоварне споживання. Та маса товарно-матеріальних цінностей, які проходять стадію купівлі-продажу, становить товарне споживання. В кінцевому результаті воно представлене роздрібним товарооборотом. За такими продуктами харчування, як картопля, овочі, м'ясо, яйця, фрукти тощо має місце і нетоварне споживання. Воно здійснюється за рахунок надходження їх із особистих підсобних господарств, присадибних та дачних ділянок. Ця продукція переважно не проходить стадії купівлі-продажу.

Аналіз характеру споживання домашніх господарств передбачає виявлення поведінки суб'єктів споживання при формуванні планів споживання і заощадження; співвідношення доходу і витрат на споживання і заощадження з майном суб'єкта; мотивації домашніх господарств при прийнятті рішень про формування обсягів поточного споживання і заощадження, тобто, які параметри виділяються як аргументи функцій споживання і заощадження.

Відповідь на дані питання визначає тип моделі споживання - статична або динамічна модель. Типовим прикладом статичної моделі є кейнсіанська функція споживання. Динамічні моделі підрозділяються на двоперіодні (дійсний і майбутній період) і багатоперіодні (по роках життя суб'єкта). У будь-якому випадку багатоперіодні моделі мають справу з дисконтованими оцінками потоків доходу, споживання, заощадження і майна. Відповідь на питання про мотивації споживчого вибору випливає з концептуальних уявлень про функціонування економіки і характеру поведінки економічних суб'єктів. При цьому важливо виявити, як формується сам доход: чи є він екзогенно заданим параметром, чи суб'єкти самі визначають його розмір.

У класичній концепції розмір споживання залежить від поточного використовуваного доходу, що відповідає поточному бюджетному обмеженню, яке подане у вигляді:

У аналізі розподілу доходу, що йде на споживання і заощадження, головна роль належить заощадженням. Хід міркувань приблизно такий: домашні господарства розглядають заощадження як відкладене споживання, намагаючись максимізувати обсяг споживання в довгостроковому періоді. Тому вони порівнюють користь від споживання сьогодні з вигодами майбутнього споживання. Параметром, що виражає ступінь переваги поточного споживання над майбутнім, є ставка відсотку. Чим вона вища, тим більш ефективними стають заощадження, отже, і відкладене (майбутнє) споживання, чим нижча - тим бажаніше споживання сьогодні. Таким чином, заощадження є вихідна функція від ставки відсотка, а споживання - відповідно функція, що убуває.

Сучасна неокласична концепція ґрунтується на теорії міжчасового споживчого вибору Ірвінга Фішера та концепції ендогенного доходу і сформульована чисто в мікроекономічних передумовах. Перед тим, як відповісти на запитання про розподіл поточного доходу між споживанням і заощадженням, необхідно визначити, від чого залежить розмір самого доходу. У неокласичній концепції висувається передумова, що кожний суб'єкт сам визначає розмір свого доходу, виходячи зі сформованої на ринку праці ставки реальної зарплати і доходності свого майна. Мотивація економічного суб'єкта, що визначає його поведінку на ринку праці, випливає з прагнення забезпечити собі певний життєвий рівень. Останній можна охарактеризувати двома ключовими параметрами: рівнем одержуваного доходу і наявністю вільного часу. Тоді функцію корисності економічного суб'єкта формально можна уявити в такому вигляді:

,

де Y - доход; Р - вільний час.

Отже, неокласична функція споживання є функція від поточної ставки відсотка. При цьому поточний доход виступає як ендогенний параметр.

У кейнсіанській концепції поведінка споживача інтерпретується принципово іншим способом. По-перше, розмір доходу виступає як екзогенний параметр. По-друге, обсяг споживання залежить тільки від використовуваного доходу. По-третє, розподіл доходу на споживання і заощадження залежить не від об'єктивного параметра економічної кон'юнктури (поточної ставки відсотка), а від переваг споживача: традицій, світогляду, суспільних установок і т.п., тобто від чинників суб'єктивного характеру.

Кейнс підкреслював, що можливість того, що домашнє господарство змінить своє споживання в результаті коливань процентної ставки на один або два пункти, дуже низька. Що стосується заощаджень, то якщо їх і можна уявити як функцію від процентної ставки, це буде, принаймні, вихідна функція. Залежність споживання від абсолютного розміру використовуваного доходу Кейнс сформулював у вигляді основного психологічного закону, відповідно до якого “люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання з ростом доходу, але меншою мірою, ніж ростуть доходи”. Даний висновок робиться “не тільки з апріорних суджень, виходячи з нашого знання людської природи, але і на підставі детального вивчення минулого досвіду”

З кейнсіанської теорії споживання випливає один важливий наслідок, що одержав назву мультиплікативного ефекту. Суть його полягає в тому, що якщо в економіці збільшаться з якоїсь причини автономні витрати, то в результаті сукупний попит і національний доход зростають на більш велику величину. Обґрунтування дії мультиплікативного ефекту основане на тому, що в кейнсіанській моделі споживання є функцією від доходу, на відміну від інших планових витрат, що від рівня доходу не залежать і тому розглядаються як автономні.

Теорія мультиплікатора є одним із найважливіших елементів кейнсіанської концепції. Дія мультиплікативного ефекту поряд із “парадоксом заощаджень” серед іншого наочно ілюструє найважливішу тезу кейнсіанства - про головну роль сукупного попиту в моделі “сукупний попит - сукупна пропозиція”.

Теоретична конструкція поведінки домашніх господарств на споживчому ринку, запропонована Кейнсом, зробила величезний вплив на розвиток макроекономічних досліджень, саме на ній основується і теорія мультиплікатора, і кейнсіанська модель взаємодії ринків. Проте, після того, як у 1946 році Саймон Кузнєц опублікував результати досліджень з економічної динаміки в США за період з 1869 по 1940 р.1, виявилося, що фактичні дані про динаміку доходу і споживання не відповідають постулатам кейнсіанської моделі. Аналіз, проведений Кузнєцом, показав, що функція споживання достатньо вірогідно описує поведінку домашніх господарств у короткому періоді (до 4-х років). Але при переході до більш тривалих тимчасових проміжків (10 і 30 років) теза Кейнса про сталість граничної схильності до споживання й убуванні величини середньої норми споживання статистично не підтверджувалася, що дістало назву “феномена” Кузнєца.

У дійсності середня норма споживання фактично не тільки не убувала, але, при загальній тенденції до сталості, навіть трохи зросла (із значення 0,867 у 1869-1898 р. до 0,879 у 1904-1933 р.). Зауважимо, що й у наші дні розмір середньої норми споживання незначно коливається біля деякої константи (для США, наприклад, - 0,92). Висновки, зроблені С.Кузнєцом, викликали необхідність перегляду уявлень про характер поведінки домашніх господарств на споживчому ринку. [10, розд. 5, §2]

Однією з найважливіших у макроекономіці є функція споживання, яка показує співвідношення між споживчими витратами й доходом кінцевого використання як у статиці, так і в динаміці. Функція споживання, яка була запроваджена Дж. Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний зв'язок між споживанням та доходом. Розглянемо графік функції споживання (гр. 1.1).

Якби споживчі витрати повністю дорівнювали доходу, то графік функції споживання набув би форми бісектриси. В будь-якій точці бісектриси споживання повністю дорівнює доходу. Точка Б означає нульове заощадження, повне споживання доходу. Праворуч від точки Б - зона чистого заощадження, яка обмежується кривою споживання та бісектрисою. Величина чистих заощаджень завжди вимірюється вертикальним відрізком між кривою функції споживання та бісектрисою.



Графік 1.1

Обсяг споживання визначається відстанню від осі доходів до кривої функції споживання. Ліворуч від точки Б - зона переважання споживання над доходами, тобто життя в борг або за рахунок попередніх заощаджень. Перевищення споживання над доходом є “чистим від'ємним заощадженням”, його вимірюють відстанню між бісектрисою та кривою споживання. Автономне споживання - споживання, яке не залежить від доходу кінцевого використання.

1.3 Виробнича функція. Гранична схильність до споживання

Виробнича функція - це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:

де Q - обсяг виробництва; L - затрати праці; К - затрати капіталу; М - матеріали.

При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:

1. Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може досягатися зростанням затрат одного ресурсу за інших незмінних умов: якщо, наприклад, а зростає тільки

2. Існує певна взаємна доповнюваність факторів виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим, є можливість без скорочення обсягів виробництва замінити деяку кількість одного фактора на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.

3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.

Короткотерміновий період - це період виробництва, протягом якого деякі фактори виробництва не можуть бути змінені (найчастіше - капітал). Довготерміновий період - це період, протягом якого виробник має достатньо часу для зміни всіх факторів виробництва.

Якщо дещо спростити виробничу функцію, аналізуючи залежність обсягів виробництва лише від кількості праці та капіталу, то можна скласти виробничу сітку - таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу продукції, який може бути здійснений при кожній комбінації факторів виробництва (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Виробнича сітка

Затрати праці, люд./год.	Обсяг виробництва, шт., при затратах капіталу, маш./год.
	10	200	300	400
100	20	30	35	38
200	30	85	150	210
300	55	150	210	270
400	65	180	250	315

Легко помітити, що однакові обсяги продукції можуть бути отримані при різних співвідношеннях факторів виробництва: 150 шт. при К = 300; L = 200 та при К = 200; L = 300; 210 шт. при К = 400; L = 200 та при К = 300; L = 300 тощо. Можна графічно показати ті комбінації факторів виробництва, що дають однаковий виробничий результат. Отримана таким чином крива називається ізоквантою (гр. 1.2).

Ізокванта - це крива, що відображає різні варіанти комбінацій ресурсів, які можуть бути використані для виробництва заданого обсягу продукції. Ізокванти подібні до кривих байдужості. Так само, як криві байдужості відображають альтернативні варіанти споживацького вибору, що забезпечують певний рівень корисності, ізокванти відображають альтернативні варіанти комбінацій затрат ресурсів для виробництва певного обсягу продукції.

Графік 1.2

Ізокванта показує, що співвідношення факторів, які відповідають координатам точок М та N, забезпечать обсяг виробництва 200 шт. Однак при комбінації mi обсяг виробництва перевищить заданий. Через цю точку, як і через будь-яку іншу, можна провести свою ізокванту. Так ми отримаємо карту ізоквант (гр. 1.3).

Карта ізоквант(гр. 1.2) - це ряд ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції за будь-якого набору факторів виробництва. Як і криві байдужості, криві ізоквант на одній карті ніколи не перетинаються. Кожна Ізокванта, розміщена на більшій відстані від початку координат, відповідає більшому обсягу продукції. Ізокванти мають вигляд увігнутих кривих. Це означає, що скорочення затрат капіталу потребує збільшення затрат праці для збереження незмінного обсягу виробництва. [12, розд. 5, §1]



Графік 1.3

Функція споживання - це залежність між обсягом споживання і доходом, який використовується. Дане поняття запроваджене Кейнсом і має такий вигляд:

,

де а - автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень або субсидій); b - гранична схильність до споживання (МРС) - це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю.

Функція заощадження - це залежність між обсягом заощаджень і доходом, що використовується. Має такий вигляд:

‚

де S - величина заощаджень у приватному секторі; а - автономне споживання; (1-b) - гранична схильність до заощадження; Y - доход; Т -податкові відрахування.

Дослідженнями встановлено, що споживання рухається в тому ж напрямку, що й доход. Однак споживання залежить не лише від доходу, але й від так званої граничної схильності до споживання.

Гранична схильність до споживання (MPC) (гр. 1.4.) - це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю.

Графік 1.4

Ця модель показує нам, яка частина додаткового доходу йде на приріст споживання. При абсолютному зростанні споживання і заощадження відносна доля споживання все більше і більше скорочується, а доля заощаджень зростає. Згідно з основним психологічним законом, величина граничної схильності до споживання знаходиться між нулем і одиницею: 0 < MPC < 1.

Звідси випливають такі висновки:

* якщо MPC = 0, то весь приріст доходу буде зберігатися, оскільки заощадження -та частина доходу, що не споживається;

* якщо MPC = 1/2, це означає, що збільшення доходу буде поділено між споживанням і заощадженням порівну;

* якщо MPC = 1, то весь приріст доходу буде витрачений на споживання.

Споживання і заощадження подібні двом дзеркалам, тобто аналогічним чином розглядається гранична схильність до заощадження (MPS). Гранична схильність до заощадження (МРS) - величина додаткового заощадження, яке виникає із додаткової гривні використовуваного доходу.

Основоположником теорії споживання є Дж. Кейнс. Основні положення теорії споживання Кейнса:

* значення граничної схильності до споживання більше нуля і менше одиниці;

* співвідношення споживання до доходу (АРС) зменшується з ростом доходу;

* головним чинником, що визначає споживання, є доход.

У короткостроковій перспективі із збільшенням доходу зростає частка споживання так званих “люксових благ”, серед яких найбільшим “люксовим благом” є заощадження, а тому середня схильність до споживання має тенденцію до зменшення, а середня схильність до заощадження зростає. Така закономірність відома як закон Енгеля.

Гранична схильність до споживання MPC, як відмічалось раніше відображає розмір додаткового споживання, що викликане додатковим доходом. На графіку це виражається в нахилі кривої споживання: крутий нахил означає високу MPC, а плавний нахил - низьку MPC.[10, розд. 5, §1]

Розділ 2. Структура і динаміка світового виробництва та

споживання

2.1 Зміна обсягів споживання та його структура

Так як споживання в цілому - дуже широке поняття, розглянемо структуру та динаміку споживання у світі на прикладі паливно-енергетичного комплексу.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) відіграє найважливішу роль у світовій економіці, тому що без його продукції неможливе функціонування усіх без винятку галузей. До складу ПЕК входять газова, нафтова і вугільна промисловості, енергетика.

Нафта (див. додаток А). Безперечними лідерами у споживанні нафти у світі протягом років залишаються Північна Америка та Азіатсько-тихоокеанський регіони. Обсяги споживання нафти порівняно з 90-ми роками 20 століття суттєво збільшились усюди, окрім Євразії. Це пов'язано з переміщенням виробничих потужностей до країн, що розвиваються; а в США споживання зостається більш-менш стабільним, через зосередження там основних потужностей нафтопереробної галузі. Загалом, У 2009 році Північна Америка у середньому споживає 22826 тисяч барелів нафти, Азіатсько-Тихоокеанський регіон - 25998 тисяч барелів.

Глобальне споживання нафти скоротилося на 1,2 мільйона барелів на добу, або на 1,7%, це найбільше зниження з 1982 року. Споживання нафти в ОЕСР впало на 4,8% (2 млн. б/д). За межами ОЕСР, зростання споживання сповільнилося до 860000 б / д, або на 2,1%, найменший відсоток зростання з 2001 року.

Природний газ (див. додаток Б). У споживанні природного газу першість тримає Євразія - у 2009 році майже 36% споживання припадає саме на цей континент. Така ситуація складається через зосередження в Російській Федерації величезних запасів даного ресурсу, і саме РФ є найбільшим експортером природного газу в Європу. Особливо нарощуються обсяги використання газу в розвинутих країнах для вироблення електроенергії. Це зумовлено тим, що газ, у порівнянні з нафтою, вимагає значно менших витрат на видобуток і транспортування, а також відзначається великими розвіданими запасами, зручністю використання і відносною екологічністю цього виду палива.

Вугілля (див. додаток В). Найбільшу в світі кількість вугілля споживає Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Це зумовлено тим, що рентабельним на даний час є видобуток вугілля відкритим способом, а це можливо в Австралії та Японії. Близько 65% видобутого вугілля витрачається на виробництво електроенергії, а інша частина переважно використовується в металургії. На експорт щорічно надходить близько 10% видобутого вугілля.

Електроенергія (див. додаток Г). Світове споживання первинних енергоресурсів збільшилося з 1 млрд. т у 1900 р. до понад 14 млрд. т умовного палива у 2005 р. Електроенергія виробляється майже у всіх країнах світу, але річний виробіток, який перевищує 100 млрд. КВт/рік, є у 21 країнах, серед яких США, Китай, Японія, Росія, Канада, Німеччина, Індія та інші. Лідерами у споживанні електроенергії є Азіатсько-Тихоокеанський регіон, і це пов'язано, насамперед, з високою густотою населення у цій частині світу.

У 2009 році як і економічний спад, зниження споживання енергії було зосереджено у країнах Організації економічної співпраці та розвитку і на території колишнього Радянського Союзу. Споживання нафти, природного газу та ядерної енергії знизилася, а споживання вугілля було практично рівним, і тільки виробництво ГЕС та інших відновлюваних видів енергії збільшилася в 2009 році. Ці дані свідчать про зниження глобальних викидів CO2 в результаті використання енергії вперше з 1998 року.

2.2 Структура та комплекс світового виробництва

виробництво ізокванта споживання попит

Розглянемо світове виробництво на тому ж прикладі з паливно-енергетичним комплексом.

Нафта (див. додаток Д). Провідну роль у міжнародній торгівлі нафтою відіграє ОПЕК (57% світового експорту). На країни-члени ОПЕК припадає понад 40% світового видобутку нафти. Особливо багатий на неї Близький і Середній Схід, передусім, басейн Перської затоки, де розташовані найбільші у світі нафтові родовища. Глобальний видобуток нафти скоротився ще більш швидкими темпами, ніж споживання, падіння на 2 млн. б/д, або на 2,6% - це найбільше падіння, знову ж таки, з 1982 року. Видобуток нафти за межами ОПЕК виросла на 0,9% або 450000 б/д. Виробництво в США збільшилось на 460000 б/д, або на 7%, що є найбільшим зростанням в світі минулого року і найбільше у США відсоткове збільшення.

Природний газ (див. додаток Е). Світовий видобуток газу суттєво скоротився. Виробництво різко впало в Росії (-12,1%) і Туркменістані (-44,8%), що було обумовлено зниженням споживання в Росії, і великій частині решти Європи, а наявністю в Європі зрідженого природного газу за конкурентоспроможними цінами. Подальше розширення нетрадиційних поставок дозволило США побити рекорд по найбільшому зростанню третій рік поспіль, випереджаючи Росію як найбільший в світі виробник. Виробництво на Близькому Сході та в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні також збільшилося, обумовлене зростанням видобутку в Ірані, Катарі, Індії та Китаї.

Вугілля (див. додаток Ж). Вугілля видобувається зараз у 60 країнах світу. До найбільших вуглевидобувних країн належать - Китай (понад 1100 млн. т), США (понад 900 млн. т), Німеччина (більше як 260 млн. т), Росія та Індія (понад 240 млн. т). Виробництво вугілля в 2009 році зросло в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні на 8,6% та на Ближньому сході на 0,3%.

Електроенергія (див. додаток З). Хоча всіх видів поновлюваних джерел енергії залишається невелика частка в світовому енергетичному балансі, вона продовжує швидко зростати. Довгострокова підтримка уряду, в тому числі цільові бюджетних стимули у багатьох країнах, сприяла зміцненню позицій вітрових і сонячних генераторів енергії на 31% і 47% відповідно. Вітряна енергія зростає в Китаї і США, на частку яких припадає комбінованих 62,4% загального зростання.

Розділ 3. Динаміка і структура виробництва та споживання в

Україні

3.1 Динаміка споживання та її аналіз в Україні

Таблиця 3.1 - Порівняння сукупних витрат

Рік	Сукупні витрати в середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство, грн.	Абсолютне відхилення	Відносне відхилення
2006	1442,8	-	-
2007	1722,0	279,2	0,84
2008	2590,4	868,4	0,56
2009	2754,1	163,7	0,52

Таблиця 3.1 показує, що середньомісячні сукупні витрати одного домогосподарства за 2006 р. склали 1442,8 грн., що в 0.84 рази менше ніж у відповідному періоді 2007 р., у 2008 р. склали 2590,4, що майже в два рази більше ніж у відповідному періоді 2006р. і на 868 грн. більше ніж у 2007р. У 2009 році сукупні витрати зросли порівняно з 2008 роком на 164 гривні.

З Таблиці 3.2 видно, що серед усіх сукупних витрат домогосподарств 86% становили споживчі витрати у 2008 р., у 2007р. - 90%, у 2009 - 87,8%. На харчування витрати у 2009 р. склали 50%, у 2008 витрати склали на 1,1 в.п. менше, у 2007р. - 51,4%.

На купівлю непродовольчих товарів та послуг домогосподарства направляли третину усіх витрат, у 2007 р. вони склали 36%, у 2008 р. вони стали менше на 0,9% порівняно з 2007 р. і в 2009 р. порівняно з 2007р. менше на 1,4%.

Таблиця 3.2 - Структура сукупних витрат домогосподарств, у відсотках

	2006	2007	2008	2009
Споживчі сукупні витрати	90,5	90,0	86,2	87,8
продукти харчування та безалкогольні напої	53,2	51,4	48,9	50,0
алкогольні напої, тютюнові вироби	2,6	2,6	2,2	3,2
непродовольчі товари та послуги	34,7	36	35,1	34,6
одяг і взуття	5,8	5,9	5,9	5,6
житло, вода, електроенергія, газ та інші види палива	9,6	10,9	9,1	9,4
предмети домашнього вжитку	2,8	2,9	2,8	2,3
охорона здоров'я	2,5	2,5	2,7	3,1
транспорт	3,7	3,4	4	3,8
зв'язок	2,6	2,6	2,3	2,5
відпочинок і культура	2,4	2,4	2,5	1,8
освіта	1,4	1,3	1,3	1,3
ресторани та готелі	2,2	2,3	2,4	2,5
різні товари і послуги	1,7	1,8	2,1	2,3
Неспоживчі сукупні витрати	9,5	10,0	13,8	12,2

Частка неспоживчих сукупних витрат збільшилися у 2008р порівняно з 2007 на 3,8%, і 2009р. зменшилась порівняно з 2008р. на 1,6%, які спрямовувалась на заощадження: на купівлю акцій, нерухомості, на будівництво та капітальний ремонт житла, на вклади в банків.

Вартість харчування у 2007 р. у середньому на одну особу становила 11 грн, у 2008 - 16 грн. і у 2009 - 18 грн.

У 2009р. відбулися деякі зміни у структурі харчування: збільшилось споживання в домогосподарствах овочів і баштанних на 14%, олії та інших рослинних жирів на 6%, картоплі - на 4%, цукру та фруктів, горіхів і винограду на 9%, хліба і хлібних продуктів на 1%, споживання молока та м'яса знизились на 1%, а споживання яєць залишилось на рівні 2008р.

Таблиця 3.3 - Структура витрат на продукти харчування

домогосподарств, у відсотках

Продукти харчування	Роки
	2007	2008	2009	Абс. відхилення	Відн. відхилення,%
				2008	2009	08/07	09/07
М'ясо і м'ясопродукти,	4,9	5,0	4,8	0,1	-0,2	+2	-1
Молоко і молочні продукти	22,3	22,5	19,6	0,2	-2,9	+1	-1
Яйця, шт.	20	20	20	0	0	+1	+1
Риба і рибопродукти	1,8	2,1	1,9	0,3	-0,2	+17	+5
Цукор	3,3	3,5	3,4	0,1	-0,1	+6	+3
Олія та інші рослинні жири	1,7	1,7	1,8	0	0,1	+1	+6
Картопля	8,3	8,3	8,6	0	-0,9	+1	+4
Овочі і баштани	9,2	9,6	10,5	0,4	0,9	+4	+14
Фрукти, ягоди, горіхи, виноград	3,4	3,6	3,7	0,2	0,1	+6	+9
Хліб і хлібні продукти	9,6	9,5	9,7	0,1	0	-1	+1

У 2008 р. збільшилось споживання в домогосподарствах риби та рибопродуктів на 17%, фруктів, ягід, горіхів та винограду, а також цукру - відповідно на 6%, овочів та баштанних - на 4%, м'яса та м'ясопродуктів - на 2% та молока і молочних продуктів - на 1%. Залишилось на рівні 2007р. споживання яєць, олії та інших рослинних жирів, картоплі. Скоротилось споживання хліба і хлібних продуктів (на 1%) порівняно з 2007р.

Негативні прояви у виробництві сільськогосподарської продукції та кінцевої продукції харчової промисловості відповідним чином вплинули на стан продовольчої незалежності країни та зменшення рівня споживання продуктів харчування населенням. Але крім виробничого фактора, гостроту продовольчої проблеми обумовило також різке падіння доходів населення країни, її регіонів, а також окремих соціальних груп.

Посиленню кризових явищ в агропромисловій сфері та загостренню продовольчої проблеми сприяла низька конкурентоспроможність та економічна незахищеність сільських виробників на внутрішньому продовольчому ринку.

3.2 Структура суспільного виробництва в Україні

Трансформаційні процеси в Україні в останні роки не сприяли подоланню монополізму української економіки. Через украй несприятливі умови для підприємницької діяльності, низьку доступність кредитних ресурсів загальмовано процес утворення нових підприємств, а вже створені - позбавлені змоги вести активну інноваційну діяльність. У результаті, внаслідок природного прагнення до уникання конкуренції підприємства, що набули господарської самостійності, ведуть пошук конкурентних переваг в зрощуванні із структурами держвлади та отриманні відповідних пільг та преференцій або у виході до "тіньового" сектору економіки. За такого становища не доводиться вести мову про встановлення міжнародної конкурентоспроможності українських підприємств під час конкурентної боротьби між ними.

Криза конкурентоспроможності стала одним з провідних чинників загострення соціально-економічних проблем. Аналіз специфіки цієї кризи вказує на її системність, отже, її подолання вимагає застосування важелів розбудови високомотиваційного соціально-економічного середовища, відмінних від існуючих в сучасній практиці. В умовах кризи єдиним засобом консолідації суб'єктів національної економіки є дотримання державою економічних інтересів усіх суб'єктів господарювання за умов підвищення продуктивності праці. Для цього господарський механізм повинен передбачати безпосередній зв'язок між рівнем доходів громадян, їх купівельною спроможністю, збільшенням бюджетних надходжень і зростанням прибутковості національного виробництва та економії всіх видів ресурсів. Інші шляхи вже виявили свою хибність й неспроможність реально змінити ситуацію.

Найбільш дискусійними у зв'язку з цим є питання щодо механізмів досягнення високого рівня конкурентоспроможності національної економіки. Одні фахівці пропонують віддати пріоритет стратегії "технологічного ривка", інші - посиленню інвестиційного напряму забезпечення структурної перебудови.

Останніми робиться наголос на беззаперечній здатності інвестицій примусити запрацювати промисловість і вирішити проблему неплатежів. Зустрічаються також і думки про необхідність зміцнення національної грошової одиниці та посилення впливу фінансової політики в цілому. Останнім часом також посилилося лобіювання різного роду обмежень в економічній діяльності.

Цілком очевидно, що кожному із зазначених напрямів притаманні виважені і раціональні пропозиції, які за певних обставин можуть бути залучені до загальної стратегії відновлення конкурентоспроможності національної економіки. Але очевидно й те, що жоден з цих напрямів сам по собі не виконує функцію ініціатора злагодженої й продуктивної праці в Україні.

Світовий досвід економічного зростання свідчить, що всі згадані підходи свого часу застосовувалися за певних умов і мали коригувально-допоміжний характер відносно базової (ринкової) моделі управління економікою, забезпечуючи розвиток внутрішнього середовища для ефективного й прибуткового функціонування цієї моделі.

Останніми роками в Україні спроби розширення централізованих інвестицій чи надання протекціоністської підтримки окремим секторам економіки, як правило, оберталися втратами для інших секторів, тому загальний ефект для економіки був негативним. Це є закономірним, оскільки залучення додаткових коштів без створення належних умов для їх ефективного використання об'єктивно не може дати іншого результату. Врешті-решт, захист неефективного національного товаровиробника від ефективних іноземних посилює збитковість національної економіки. З іншого боку, спроби налагодження становища переважно монетарними засобами макроекономічної стабілізації не дають позитивного ефекту через наявність глибинних структурних диспропорцій.