Структура споживання і заощадження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

З М І С Т

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СПОЖИВАННЯ ТА ЗАОЩАДЖЕННЯ ЯК ФУНКЦІЇ ДОХОДУ

1.1 Економічна суть споживання та заощадження, їх елементи та функції

1.2 Теорії споживання та заощадження

1.3 Споживання та рівень життя населення як співвідносні показники розвитку функції споживання

РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА СПОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ ТА ДИНАМІКА ЗАОЩАДЖЕННЬ

2.1 Структура та динаміка споживання в Україні

2.2 Динаміка заощаджень населення України в умовах кризи

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ РЕГУЛЮВАННЯ СПОЖИВАННЯ І ЗАОЩАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

3.1 Структура споживання та динаміка заощаджень в економічно розвинутих країнах світу

3.2 Пріорітетні напрямки удосконалення політики доходів і витрат

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

В сучасних умовах господарювання виникають нові форми господарюючих об'єктів, які направлені на отримання максимального прибутку шляхом задоволення найбільшого попиту споживача. Це - приватні, колективні, акціонерні та інші підприємства. Всі вони створюються при наявності на ринку споживачів та чесної конкуренції. Всі вони насичують ринок новими товарами та послугами, регулюючи свою діяльність попитом і потребами споживача. Отже, саме споживчий ринок має виступати джерелом поповнення грошових коштів кожного підприємства і джерелом його розвитку. Отже, дослідження структури та динаміки розвитку споживчого ринку України на нинішньому етапі функціонування є актуальною темою сучасності.

Метою курсової роботи є дослідження структури та динаміки споживчого ринку України в роки її незалежності.

Завданнями роботи є:

1) розкрити суть та економічне значення споживання та заощадження, визначити побудову їх графічних функцій;

2) дослідити ланку торгівлі як зв'язуючи ланку між виробництвом і споживанням; відносини між сферою торгівлі та сферою виробництва;

3) визначити роль торгівлі у формуванні розумних потреб споживача (тобто напрямків розвитку споживчого ринку);

4) вивчити динаміку функціонування ринку товарів народного споживання та особливості його розвитку в умовах українського ринку;

5) дослідити споживчий ринок України та купівельну спроможність населення України в роки незалежності.

Предметом дослідження в роботі виступає структура споживання і заощадження

Об'єктами дослідження виступають споживання населення і їх рівні заощадження.

Практичне значення роботи полягає в отриманні знань про рівент життя населення, динаміку споживання і можливість до заощадження.

Розділ 1. Споживання та заощадження як функції доходу

1.1 Економічна суть споживання та заощадження, їх елементи та функції

Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати (СВ). Споживчі витрати, або споживання, - це витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів і оплату послуг для задоволення особистих потреб.

Споживання є також найбільш суттєвим компонентом валового внутрішнього продукту (ВВП). У різних країнах частка споживання у ВВП коливається в межах 60-70%, що зумовлює важливість для економіки прийняття рішень про споживання.

Структура споживчих витрат різна у різних груп населення (харчування, непродовольчі товари, послуги тощо). Тому в економічному аналізі виходять з так званих «якісних моделей поведінки», під якими розуміють усереднені моделі поведінки людей з різними рівнями доходу, які побудовані на основі досліджень сімейних бюджетів. «Якісні моделі поведінки» ще називають «законами Енгеля» на ім'я німецького статистика ХІХ ст. Ернеста Енгеля, який досліджував зміни у споживчих витратах населення в залежності від зміни доходів.

У середньому споживчі витрати дійсно змінюються досить закономірно зі зміною доходу. Але середні величини не розкривають всієї суті проблеми. В кожній з груп доходів існують значні відхилення від середнього рівня споживання.

Пріоритети у споживанні різні, але можливо виділити найбільш спільні групи витрат в залежності від їх бажаності для сім'ї: харчування, одяг, житло, освіта, медичне обслуговування, транспорт. При цьому треба враховувати, що багато залежить від доходів сім'ї, платності або безплатності тих чи інших послуг. Структура споживання може змінюватись також за окремими напрямками - більш якісне харчування і таке інше.

У табл. 1.1 відображено основні елементи споживання, що поділені на три групи: товари поточного споживання, товари тривалого користування, послуги.

Таблиця 1.1

Основні компоненти споживання*

Структура споживання	Питома вата
Товари поточного споживання:	30-35
харчування;
одяг;
енергія;
інше.
Товари тривалого користування:	10-20
предмети побуту;
транспортні засоби.
Послуги:	50-55
житло;
освіта;
охорона здоров'я;
відпочинок;
інше.
Разом споживчі витрати	100

*Див: Семюелсон Пал А, Нордгауз Віїьям Д. Макроекономіка. K., 1995. С 158.

Статистика свідчить, що існують передбачувані закономірності, за якими домашні господарства розподіляють свої доходи за статтями споживання. Так, бідні сім'ї в основному витрачають свої доходи на товари першої необхідності - поточне споживання та житло. Із зростанням доходу збільшуються витрати на більш якісне харчування. Проте існує межа для тих додаткових грошей, що витрачаються на харчування. І з подальшим зростанням доходу питома вага споживчих витрат на харчування зменшується.

Споживчі витрати на одяг, товари тривалого користування, відпочинок зростають швидше, ніж доход. І, нарешті, дослідження показують, що за умов платності таких послуг, як освіта й охорона здоров'я, розмір сектора послуг займає дедалі більшу питому вагу у загальній сумі споживчих витрат.

На величину споживчих витрат впливає багато факторів. Серед них головним є безподатковий доход (БД), або доход, що залишається у домашніх господарств після сплати податків, яким вони можуть вільно розпоряджатися. Але не весь безподатковий доход витрачається на споживання. Певна його частина заощаджується (З).

Заощадження - це та частка особистого безподаткового доходу, яка не споживається, тобто:

З = БД - СВ (1.1)

Економічні дослідження показують, що безподатковий доход є визначальним фактором споживання і заощадження.

Споживання та заощадження безпосередньо впливають на рівень національного виробництва, ціни та зайнятість. Щоб зрозуміти цей вплив, треба ввести поняття функції споживання і функції заощаджень.

Функція споживання є однією з найважливіших у макроекономіці. Вона показує співвідношення між споживчими витратами і безподатковим доходом як в статиці, так і в динаміці. Функція споживання, яка була запроваджена Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв'язок між споживанням та доходом.

Графічно функцію споживання можна розглянути на рис. 1.1.

Якби споживчі витрати повністю дорівнювали доходу, то графік функції споживання прийняв би форму бісектриси. В будь-якій точці бісектриси споживання повністю дорівнює доходу. Точка Б означає нульове заощадження, повне споживання доходу. Праворуч від точки Б - зона чистого заощадження, яка обмежується кривою споживання та бісектрисою.

Величина чистих заощаджень завжди вимірюється вертикальним відрізком між кривою функції споживання та бісектрисою. Обсяг споживання визначається відстанню від осі доходів до кривої функції споживання. Ліворуч від точки Б відрізок АБ означає перевищення споживання над доходами, тобто життя в борг або за рахунок попередніх заощаджень. Перевищення споживання над доходом є «чистим від'ємним заощадженням», його вимірюють відстанню між бісектрисою та кривою функції споживання.

Рис. 1.1. Графічне зображення функції споживання

Аналогічно розглядається функція заощадження, яка є дзеркальним відображенням функції споживання. Функція заощадження графічно зображена на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Графічне зображення функції заощадження

Графічно функцію заощадження зображують віднімаючи по вертикалі функцію споживання від лінії бісектриси (див. рис. 1.1). Обсяг заощаджень визначається відстанню від лінії доходу до кривої функції заощадження. Ця відстань повністю збігається з відстанню від кривої споживання до бісектриси на попередньому графіку. Точка Б на графіку так само показує нульове заощадження. На відрізку АБ заощадження домашніх господарств від'ємні - функція заощадження лежить нижче від нульової горизонтальної лінії.

З наведених графіків функцій споживання і заощадження видно, що і споживання, і заощадження прямо залежать від доходу, зростаючи зі збільшенням доходу і зменшуючись при його скороченні.

Оскільки споживчі витрати прямо залежать від безподаткового доходу, то функція споживання математично виражається так:

СВ=?(БД). (1.2)

Щоб математично вивести функцію заощадження, треба зазначити, що свої заощадження населення спрямовує на фінансові ринки. Тому заощадження є не тільки функцією доходу, а й залежать від відсоткової ставки (ВС) (ця залежність буде розглядатися нижче). Звідси випливає функція заощаджень:

З = ?(БД; ВС). (1.3)

Функція заощаджень в подальшому пов'язується з функцією інвестицій і застосовується для пояснення рівноваги на ринку інвестицій.

Враховуючи формули (1.1), (1.2) та (1.3), можна зробити висновок, що і функція споживання теж залежить від відсоткової ставки, але залежність ця опосередкована через тенденції заощадження і є зворотною: чим вища відсоткова ставка, тим більші заощадження і менші споживчі витрати, тобто:

СВ=?(БД;ВС). (1.4)

Залежність споживання та заощадження від доходу називається схильністю до споживання та заощадження.

Розрізняють середню та граничну схильність до споживання та заощадження.

Середньою схильністю до споживання (ССС) називають частку безподаткового доходу, що спрямовується на споживання (у відсотках):

ССС = (СВ / БД)*100 % . (1.5)

Середньою схильністю до заощадження (ССЗ) називають частку безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження (у відсотках):

ССЗ = (З / БД) * 100%, (1.6)

оскільки БД = СВ + З, то:

ССС + ССЗ = 100 % або 1,0. (1.7)

Закономірним є перевищення середньої схильності до споживання середньої схильності до заощаджень, тобто:

CCC > ССЗ. (1.8)

Термін «гранична» використовується в економічній теорії в розумінні «додаткова». Таким чином, гранична схильність до споживання або заощадження характеризує тенденцію в зміні величини споживання або заощадження в міру того, як змінюється рівень доходу.

Гранична схильність до споживання (ГСС) показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання:

ГСС = (?СВ / ?БД) * 100% (1.9)

Аналогічно гранична схильність до заощадження (ГСЗ) вказує на співвідношення між додатковими заощадженнями та додатковим доходом, який спричинив ці заощадження:

ГСЗ = (?З / ?БД) * 100% (1.10)

Сума граничних схильностей до споживання і заощадження за умов будь-якої зміни у безподатковому доході завжди дорівнює 100 % або одиниці:

ГСС + ГСЗ = 1,0 або 100 %. (1.11)

Світова статистика свідчить, що із зростанням доходу зростають також споживання і заощадження, але при цьому гранична схильність до споживання має тенденцію до зниження, а гранична схильність до заощадження - до зростання. Проте багато економістів вважають, що для економіки в цілому граничні схильності до споживання та заощадження відносно постійні.

Заощадження певним чином впливають і на споживання. Якщо є заощадження, населення має можливість у поточному періоді споживати більше, ніж отримано доходу. Таку ситуацію називають «ефектом заощадження». За умов стабільної економіки цей ефект незначний. Але за умов нестабільності - посилення інфляції, відсутності захищеності внесків від інфляції - населення починає збільшувати поточне споживання за рахунок минулих заощаджень, що значно посилює «ефект заощадження».

Якщо в економіці діє «ефект заощадження», то набувають чинності такі нерівності:

ССС > 1; ССЗ < 0;

ГСС > 1; ГСЗ < 0.

Тобто за таких умов в економіці виникають чисті від'ємні заощадження.

Сучасна макроекономіка надає великого значення змінам у граничній схильності до споживання, а відтак - у граничній схильності до заощадження. Оскільки нам відомо, як обчислюється гранична схильність до споживання, то можна розглянути u графічну інтерпретацію (див. рис. 1.3).

Рис. 1.3. Графічна інтерпретація ГСС

На рис. 1.3 показано, як визначається гранична схильність до споживання графічно. З точок В, Г, Д, Є будуємо маленькі прямокутні трикутники. Зі збільшенням доходу (з точки В до точки Г, з точки Г до точки Д, з точки Д до точки Є) розмір споживання теж зростає. Прирости доходу і споживання є визначеними. Як відомо, кут нахилу лінії вимірюється відношенням висоти до основи. Числовий нахил лінії ВГ - це відношення відстані ХГ до відстані ХВ; нахил лінії ГД - це відношення відстані УД до відстані УГ і т. п. Якщо лінія В-Г-Д-Є не пряма, як всі криві в аналітичній економіці, то нахил розраховують як дотичну до кривої в точках В, Г, Д, Є.

Так само графічно розраховується гранична схильність до заощадження.

1.2 Теорії споживання та заощадження

Крім поточного доходу, на споживання і заощадження впливає також довгостроковий доход. Практика показує, що споживачі обґрунтовують свої споживчі витрати виходячи не тільки з поточного доходу, а й з урахуванням тих змін, які притаманні довгостроковому доходу. Для оцінки цього явища в аналітичній економіці існують дві теорії: теорія постійного доходу та гіпотеза життєвого циклу. Постійний доход - це такий розмір доходу, який може отримувати сім'я, якщо відкинути тимчасові і випадкові коливання. Відповідно до теорії постійного доходу, рішення домогосподарств стосовно споживання залежать в основному від постійного доходу. Цей підхід означає, що споживачі змінюють свої витрати не обов'язково пропорційно поточним змінам у доходах. Лише якщо ці зміни приймають стабільний характер, то споживачі відповідно змінюють свої щорічні витрати. Але якщо зміни у доході тимчасові, то значна частина приросту доходу, скоріше за все, буде заощаджуватись.

Коли домашні господарства в кожному періоді намагаються підтримати споживання на однаковому рівні, заощадження визначаються як різниця між поточним і постійним доходами.

Розрізняють вплив на споживання трьох основних шоків доходу: тимчасових, постійно виникаючих і очікуваних у майбутньому. За умов тимчасового шоку постійний доход змінюється незначно, тому споживання теж майже не змінюється. Поточні заощадження зменшуються зі спадом виробництва. Якщо має місце постійний шок, то постійний доход скорочується відповідно до скорочення випуску. Споживання зменшується відчутно, заощадження майже не змінюються.

За умов шоку, очікуваного в майбутньому, споживання скорочується навіть незважаючи на те, що поточний доход залишається незмінним. Тому заощадження зростають.

Теорія постійного доходу підводить нас до однієї з центральних проблем економіки - проблеми очікувань. Домашні господарства точно знають тільки свої поточні доходи. Які будуть зміни в майбутньому - тимчасові чи постійні - їм невідомо. Тому перед тим як приймати рішення про споживання і заощадження, домогосподарства прогнозують майбутні зміни в макроекономічних показниках, від яких залежать їхні реальні доходи.

Висновком теорії постійного доходу є те, що питома вага заощаджень зростає тоді, коли збільшується поточний, а не постійний доход. З цього факту випливає твердження, що гранична схильність до споживання з поточного доходу значно нижча, ніж з постійного доходу.

Гіпотеза життєвого циклу ґрунтується на твердженні, що споживання в кожному періоді залежить не від поточного доходу, а від доходу протягом усього життя. Принциповим елементом гіпотези життєвого циклу с врахування змін, які постійно відбуваються в рівні доходу протягом усього життя людини. Тому і стратегія споживання і заощадження значною мірою залежить від стадії життєвого циклу людини.

У молоді роки доходи, як правило, невеликі. Протягом трудового періоду доходи людей зростають і найбільші вони у зрілі роки. З'являється можливість заощаджувати. На момент виходу на пенсію трудовий доход стає рівним нулю і споживання забезпечується нагромадженими заощадженнями [5, 131-142].

У класичній концепції розмір споживання залежить від поточного використовуваного доходу, що відповідає поточному бюджетному обмеженню, яке подане у вигляді:

Y - Т = С + S.

У аналізі розподілу доходу, що йде на споживання і заощадження, головна роль належить заощадженням. Хід міркувань приблизно такий: домашні господарства розглядають заощадження як відкладене споживання, намагаючись максимізувати обсяг споживання в довгостроковому періоді. Тому вони порівнюють користь від споживання сьогодні з вигодами майбутнього споживання. Параметром, що виражає ступінь переваги поточного споживання над майбутнім, є ставка відсотку. Чим вона вища, тим більш ефективними стають заощадження, отже, і відкладене (майбутнє) споживання, чим нижча - тим бажаніше споживання сьогодні. Таким чином, заощадження є вихідна функція від ставки відсотка, а споживання - відповідно функція, що убуває.

Сучасна неокласична концепція грунтується на теорії міжчасового споживчого вибору Ірвінга Фішера та концепції ендогенного доходу і сформульована чисто в мікроекономічних передумовах.

Перед тим, як відповісти на запитання про розподіл поточного доходу між споживанням і заощадженням, необхідно визначити, від чого залежить розмір самого доходу. У неокласичній концепції висувається передумова, що кожний суб'єкт сам визначає розмір свого доходу, виходячи зі сформованої на ринку праці ставки реальної зарплати і доходності свого майна.

Мотивація економічного суб'єкта, що визначає його поведінку на ринку праці, випливає з прагнення забезпечити собі певний життєвий рівень. Останній можна охарактеризувати двома ключовими параметрами: рівнем одержуваного доходу і наявністю вільного часу. Тоді функцію корисності економічного суб'єкта формально можна уявити в такому вигляді:

U = max U(Y,Р), (1.12)

де Y - доход; Р - вільний час.

Кожний суб'єкт оптимізує свою функцію корисності, намагаючись забезпечити собі, з одного боку, максимальний рівень прибутку, з іншого боку - вільного часу. При цьому він повинний порівнювати свої прагнення з реальними можливостями свого бюджетного обмеження.

В умовах, коли суб'єкт одержує прибуток тільки від трудової діяльності, задача оптимізації функції корисності зводиться до вирішення простої дилеми: щоб досягти більшого рівня поточного прибутку, необхідно більше працювати, але чим більший рівень прибутку досягається, тим більшу частину календарного часу можна присвятити відпочинку.

Проте кожний із нас може одержувати прибутки не тільки від трудової діяльності, але і від майна, що утвориться в результаті розподілу поточного доходу на споживання та заощадження і формування фонду заощаджень.

Тоді задача з оптимізації функції корисності доповнюється умовою необхідності найкращого розподілу поточного доходу в кожний момент часу між споживанням і заощадженням. Але це означає, що для суб'єкта оптимізація його функції корисності перетворюється зі статичної задачі визначення оптимального рівня поточного доходу в динамічну багатоперіодну задачу розподілу поточного доходу між споживанням і заощадженням. Заощадження розглядаються при цьому як “відкладене споживання”, оскільки передбачається, що суб'єкт протягом свого життя споживає усі свої доходи.

При такій постановці бюджетне обмеження суб'єкта, що відображає його можливості з досягнення своїх цілей у кожний момент часу, може бути виражене:

Y = w*N + p*V, (1.13.)

де w - ставка реальної зарплати; N - робочий час; V - розмір майна; p - прибутковість від майна.

Неважко зауважити, що досягти запланованого рівня доходу тим легше, чим вища ставка реальної зарплати і прибутковість від майна суб'єкта. При екзогенно заданій ставці реальної зарплати і відомого на даний момент часу прибутку з майна рівень прибутку буде визначатися тільки кількістю відпрацьованого часу.

Таким чином, кожний суб'єкт сам визначає, скільки часу йому працювати, а скільки відпочивати, виходячи зі своїх переваг, виражених його функцією корисності: суб'єкт зіставляє свої бажання, виражені його функцією корисності, із своїми можливостями, відбитими в бюджетному обмеженні, тобто вирішує задачу з оптимізації своєї корисності.

Таким чином, ми одержали відповідь на питання про порядок формування рівня доходу суб'єктом у поточному періоді, виходячи із заданих параметрів розміру і прибутковості майна. Проте розмір майна в поточному періоді визначається заощадженнями, зробленими в попередньому періоді. Тому перед суб'єктом стоїть задача оптимального розподілу поточного доходу між споживанням і заощадженням. Для цього необхідно зробити дисконтовану оцінку потоків доходу і споживання і фонду заощадження. Як норма дисконту виступає ставка відсотка.

Отже, неокласична функція споживання є функція від поточної ставки відсотка. При цьому поточний доход виступає як ендогенний параметр.

У кейнсіанській концепції поведінка споживача інтепретується принципово іншим способом. По-перше, розмір доходу виступає як екзогенний параметр. По-друге, обсяг споживання залежить тільки від використовуваного доходу. По-третє, розподіл доходу на споживання і заощадження залежить не від об'єктивного параметра економічної кон'юнктури (поточної ставки відсотка), а від переваг споживача: традицій, світогляду, суспільних установок і т.п., тобто від чинників суб'єктивного характеру.

Кейнс підкреслював, що можливість того, що домашнє господарство змінить своє споживання в результаті коливань процентної ставки на один або два пункти, дуже низька. Що стосується заощаджень, то якщо їх і можна уявити як функцію від процентної ставки, це буде, принаймні, вихідна функція.

Залежність споживання від абсолютного розміру використовуваного доходу Кейнс сформулював у вигляді основного психологічного закону, відповідно до якого “люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання з ростом доходу, але меншою мірою, ніж ростуть доходи”. Даний висновок робиться “не тільки з апріорних суджень, виходячи з нашого знання людської природи, але і на підставі детального вивчення минулого досвіду”.

З кейнсіанської теорії споживання випливає один важливий наслідок, що одержав назву мультиплікативного ефекту. Суть його полягає в тому, що якщо в економіці збільшаться з якоїсь причини автономні витрати, то в результаті сукупний попит і національний доход зростають на більш велику величину. Обґрунтування дії мультиплікативного ефекту основане на тому, що в кейнсіанській моделі споживання є функцією від доходу, на відміну від інших планових витрат, що від рівня доходу не залежать і тому розглядаються як автономні.

Дію мультиплікативного ефекту в загальному виді можна описати в такий спосіб. Будь-яке підвищення автономних витрат на величину. А безпосередньо збільшує сукупний попит і, отже, національний доход на величину

Y = m*А.

споживання заощадження населення криза

Але тому, що споживання домашніх господарств є функція від доходу, то частину приросту свого доходу С вони направлять на споживання. А внаслідок того, що споживчі витрати є складовою частиною сукупного попиту, останній знову зросте. Його ріст, у свою чергу, викликає ріст національного доходу, в результаті чого частина приросту знову буде спрямована на споживання і т.д.

Тобто приріст автономних витрат викликає як безпосереднє збільшення приросту національного доходу, так і індуційований приріст національного доходу в результаті росту споживання.

Співмножник m, що стоїть перед А, називається мультиплікатором автономних витрат. Він показує, на яку величину зросте національний доход у випадку приросту автономного попиту на А. Звідси випливає, що значення мультиплікатора тим більше, чим більшу частину приросту доходу домогосподарства схильні спрямовувати на споживання.

З теорії мультиплікатора випливає один цікавий висновок, котрий Кейнс назвав “парадоксом заощаджень”. У звязку з тим, що S = 1 - C, то чим більше суб'єкти зберігають, тим менше величина рівноважного національного доходу.

Теорія мультиплікатора є одним із найважливіших елементів кейнсіанської концепції. Дія мультиплікативного ефекту поряд із “парадоксом заощаджень” серед іншого наочно ілюструє найважливішу тезу кейнсіанства - про головну роль сукупного попиту в моделі “сукупний попит - сукупна пропозиція”.

Теоретична конструкція поведінки домашніх господарств на споживчому ринку, запропонована Кейнсом, зробила величезний вплив на розвиток макроекономічних досліджень, саме на ній основується і теорія мультиплікатора, і кейнсіанська модель взаємодії ринків.

Проте, після того, як у 1946 році Саймон Кузнєц опублікував результати досліджень з економічної динаміки в США за період з 1869 по 1940 р., виявилося, що фактичні дані про динаміку доходу і споживання не відповідають постулатам кейнсіанської моделі.

Аналіз, проведений Кузнєцом, показав, що функція споживання достатньо вірогідно описує поведінку домашніх господарств у короткому періоді (до 4-х років). Але при переході до більш тривалих тимчасових проміжків (10 і 30 років) теза Кейнса про сталість граничної схильності до споживання й убуванні величини середньої норми споживання статистично не підтверджувалася, що дістало назву “феномена” Кузнєца.

У дійсності середня норма споживання фактично не тільки не убувала, але, при загальній тенденції до сталості, навіть трохи зросла (із значення 0,867 у 1869-1898 р. до 0,879 у 1904-1933 р.). Зауважимо, що й у наші дні розмір середньої норми споживання незначно коливається біля якоїсь константи (для США, наприклад, - 0,92).

Висновки, зроблені С.Кузнєцом, викликали необхідність перегляду уявлень про характер поведінки домашніх господарств на споживчому ринку. До теперішнього часу існує біля десятка базових концепцій, що тією або іншою мірою пояснюють “феномен” Кузнєца.

1.3 Споживання та рівень життя населення як співвідносні показники розвитку функції споживання в Україні

Рівень споживання безпосередньо впливає на кінцеву результативність діяльності людини в цілому і сприяє подальшому функціонуванню ринкових відносин між суб'єктами господарювання. При цьому основна функція завжди зводиться до забезпечення потреб людей в умовах усе більш зростаючої конкуренції динамічної ринкової кон'юнктури.

З точки зору економічної теорії цей процес відбувається у системі ринкового механізму вітчизняної економіки, здійснюється у відповідності з діючими законами суспільного виробництва. Саме споживання, відображаючи модель керування економікою, є її похідною, адже в умовах товарного обміну продукції на гроші і грошей на продукцію споживання характеризує вартість як визначену еквівалентну ціннісну кількість виготовлених матеріальних благ, які призначені для споживання. Згідно з теорією ринку споживання формує пропозицію товарів і ринок споживачів.

Споживання як процес завершується формуванням такої економічної категорії, як рівень життя. Дослідження і оцінка рівня життя населення - це давня проблема як економістів, так і соціологів, а також політиків. Вона завжди мала більш-менш об'єктивний характер. Останнім часом з ідеологічних причин відкрите подання об'єктивних оцінок рівня життя стало досить ускладненим. У планово-розподільчій економіці при використанні чіткої системи народногосподарських показників основна увага приділялась виробництву, росту продуктивних сил суспільства, а це шкодило, перш за все, таким економічним процесам, як реалізація продукції і особисте споживання. Більше того, на задній план посувалися показники рівня життя населення. Все це несприятливо вплинуло на стан та темпи дослідження відповідної системи показників.

В останні роки у ряді робіт з достатньою теоретичною глибиною проаналізовано і визначено суть, а також включення категорії рівня життя до загальної системи соціально-економічних показників розвитку суспільства. Вимальовується суттєвий розрив між глибокими науково обґрунтованими економічними дослідженнями з концептуальними напрацюваннями, з одного боку, і побудовою системи показників і практичних розрахунків рівня життя, - з іншого. Нині виникає відчутна потреба як у посиленні теоретичних розробок даної проблеми, так і в зближенні їх з тими конкретними завданнями, які постають при розрахунках окремих показників споживання і оцінці рівня життя в цілому. Споживання є і важливою самостійною суспільно-економічною проблемою. Вона в широкому розумінні набула особливого значення в умовах ринкових перетворень. Перехід до ринку супроводжується також суттєвими змінами різних елементів споживання (чи то споживання, що здійснюється населенням, чи суспільного споживання, чи то матеріального споживання капіталовкладень).

Дані статистики споживання частіше включають особисті споживання населення і суспільне споживання. Питома вага особистого споживання знижується порівняно із суспільним. Є реальна можливість під впливом потреб побудувати макроекономічні прогнози, розробляти автоматизовані системи управління процесами споживання із застосуванням засобів економіко-математичного моделювання, виявляти можливості розробки конкретних параметрів і розрахунково-статистичних показників.

Найбільш представницькою характеристикою рівня життя населення є система показників споживання.

Процес реформування української економіки навіть у відносно стабільні низько інфляційні періоди супроводжується зниженням рівня споживання у більшої частини населення. У 2001-2003 pp., які можна визнати відносно благополучними, споживання і споживча поведінка людей характеризувалися тими ж негативними рисами і тенденціями, які були притаманні попередньому періоду ринкових перетворень.

Зараз, з метою виявлення дії інформаційних процесів, що безпосередньо впливають на реальний рівень доходів і споживання населення, як правило, використовують величину прожиткового мінімуму. Цей показник приймається в багатьох випадках як вихідна розрахункова величина, що характеризує не тільки мінімальні стандарти споживання, а й реальні споживчі можливості окремих груп населення за величиною їх доходу.

Досить суттєвою обставиною в розвитку системи уявлень про рівень споживання є поступовий перехід від такого поняття, як середньостатистичний споживач, до сім'ї, до домашнього господарства як до центрального і найбільш представницького об'єкта дослідження при оцінці рівня споживання. Говорити обґрунтовано про рівень споживання можна, лише визначивши рівень життя різних дохідно-майнових і соціально-демографічних категорій домогосподарств і зваживши кількісне співвідношення між цими категоріями.

В умовах переходу до ринку посилились як увага, так і вимоги до оцінки рівня споживання. Змінюються також акценти у використанні системи показників рівня життя. Вони значною мірою зміщуються від вимірювально-оцінювальної сторони до оцінювально-порівняльної функції. Досить важливим напрямом буде використання показників рівня споживання для проведення на об'єктивній розрахунковій основі зіставлень: у сучасному розрізі для оцінки впливу здійснюваних соціально-економічних перетворень на життя населення в розрізі окремих дохідно-майнових груп населення - для визначення ступеня економічної диференціації суспільства, а також у різних регіонах держави - для оцінки і обліку розходжень у рівні й умовах життя населення в них.

При вирішенні як теоретичних, так і практичних завдань різні спеціалісти по-різному розуміють терміни «рівень споживання», «рівень життя», і «життєвий рівень». Дійсно, поняття ці різні за своєю суттю і економічним змістом. Рівень життя, як узагальнюючий показник, - досить багатогранний і складний. Він вимагає уточнення як у найбільш узагальненому розумінні, так і в окремих інтерпретаціях, які використовуються у різних положеннях.

Рівень життя існує і використовується також разом із близькими до нього термінами. Це добробут, якість життя, рівень задоволення матеріальних і духовних запитів людей та ін. Перш за все, до поняття «добробут» найближче поняття «рівень споживання». Воно найбільш широке і містке. Рівень споживання як основний критерій добробуту є складною соціально-економічною категорією, яка інтегрується на гомогенній основі характеристики рівня обороту і якості життя населення, кожна з яких представляє лише деякі сторони єдиного, багатогранного і об'ємного суспільного організму.

Добробут відображає різні потреби людей, стан та способи їх задоволення стосовно основних сфер життєдіяльності, які реалізуються через споживання. Рівень споживання синхронно пов'язаний із працею, заробітною платою, доходами, культурою споживання, репродуктивною поведінкою, суспільно-політичним життям. Необхідно також зауважити, що зміст категорії «добробут» чітко відстежує такий додатковий економічний елемент, як характеристика майнового стану населення.

За останні роки добробут як економічна категорія разом з терміном «рівень задоволення матеріальних і духовних потреб людей» став поступово замінюватися терміном «рівень споживання». Будучи терміном, який широко вживався у централізованій плановій економіці, під дією відносно нового поняття рівня і якості життя, при відповідній несумісності терміна «добробут» з реальністю сьогодення, він має позитивний смисловий відтінок, який не узгоджується зі суттєвим спадом рівня життя значної більшості населення України. Щодо терміна «якість життя», то за останній час він сприймається у двох інтерпретаціях. Перша, більш широка, зводиться до того, що вона витісняє термін «добробут», наближаючись до широкого розуміння якості. Під терміном «якість життя» у широкому трактуванні цієї категорії розуміють також задоволення населення своїм життям з точки зору рівня споживання, задоволення потреб та інтересів. Це поняття також охоплює характеристики та індикатори рівня життя як економічної категорії, умови праці і відпочинку, житлові умови, соціальну забезпеченість та гарантії, охорону правопорядку та дотримання прав особистості, природно-кліматичні умови, показники збереження навколишнього середовища, наявність вільного часу, можливості його використання. Сюди також слід віднести і суб'єктивні поняття - відчуття спокою, комфортності та стабільності.

Друге розуміння терміна «якість життя» більш вузьке. Словопоєднання «рівень і якість життя населення» охоплює перелік характеристик без власне рівня життя в його економічному розумінні, тобто з урахуванням тільки доходів, вартості життя, споживання. Водночас ряд характеристик і показників, таких як «умови праці і відпочинку», «соціальна забезпеченість», «розвиток соціальної інфраструктури сфери послуг», займають проміжне становище і можуть розглядатися залежно від характеру вирішуваних завдань, і як показники рівня споживання, і як показники якості життя [11, 95-102].

Отже, існуючі в науковій літературі визначення рівня споживання базуються на різних вихідних поняттях. Це залежить від виробництва, від споживання товарів і послуг, від доходів, від вартості життя, від прожиткового мінімуму, від розміру споживчого кошику, який базується на нормах і нормативах, від інших стандартів (фізіологічних та раціональних норм споживання) та інших багато аспектних характеристик.

Розділ 2. структура Споживання в Україні та динаміка заощаджень

2.1 Структура та динаміка споживання в Україні

При трактуванні рівня споживання залежно від розвитку продуктивних сил, структури та ефективності суспільного виробництва виходять з того, що середній рівень споживання повинен охоплювати всі життєві засоби, які необхідні для розширеного відтворення робочої сили (трудових ресурсів). Зараз стоїть питання більш спрощено, і мова йде хоча би про просте відтворення трудових ресурсів. Підтвердженням значного погіршення характеристик рівня споживання, різкого зниження споживання населення за останній період слугує перш за все деформація структури споживчого бюджету більшої частини домогосподарств. У системі економічних відносин суспільство в цілому і споживач зокрема живуть у конкретних національно окреслених рамках. Масштаби його споживання визначаються конкретним рівнем розвитку продуктивних сил, і у відповідності з ним споживає окремий індивідуум. Споживання окремих осіб залежить від величини і динаміки їх доходів. Враховуючи те, що основним джерелом споживання є, зокрема, заробітна плата через механізм формування грошових доходів, вважаємо за доцільне порівняти дані зміни середньомісячної заробітної плати працівників промислово-виробничого персоналу і працівників сільськогосподарських підприємств (табл. 2.1).

Як видно з наведених даних, темпи росту номінальної середньомісячної заробітної плати промислово-виробничого персоналу завжди випереджували темпи росту середньомісячної номінальної заробітної плати працівників сільськогосподарських підприємств. Показовим щодо зростання заробітної плати у промисловості є 2006 р. Це обумовлено прийняттям низки документів, які сприяли зростанню оплати праці [16, 36-37].

Таблиця 2.1

Середньомісячна номінальна заробітна плата промислово-виробничого персоналу і працівників сільськогосподарських підприємств України, у 2005-2009 pp. (грн.)

№ з/п	Галузі господарювання	Роки
		2005	2006	2007	2008	2009
1.	Промисловість	354	517	610	706	885
2.	Темпи росту, %	-	117,9	142,8	130,9	119,5
3.	Сільське господарство	389	402	411	451	478
4.	Темпи росту, %	-	114,6	108,8	136,0	117,9
5.	Загальний індекс середньомісячної зарплати	-	116,0	130,0	135,0	118,6

* Статистичний щорічник України 2008. - К., 2009. - С 459, 461, 594.

Якщо у 2006 p. середньомісячна заробітна плата порівняно з 2005 р. у промисловості збільшилась на 42,8%, то у сільському господарстві - лише на 8,8%. Майже аналогічна тенденція спостерігається і в наступні роки, але темпи зростання значно падають. Так, у 2008 рік середньомісячна заробітна плата в промисловості зросла на 19,5%, тоді як у сільському господарстві - на 17,9%, при загальному зростанні на 18,6%. Варто відзначити зближення (зменшення розриву) темпів розвитку середньомісячної заробітної плати працівників промисловості і сільського господарства.

На величину і структуру споживання значний вплив справляє система пенсійного забезпечення. Ця залежність обумовлена змінами розмірів пенсійного забезпечення за віком і за інвалідністю.

Варто відзначити, що темпи росту середнього розміру місячної пенсії за віком випереджують темпи росту пенсії за інвалідністю. Пік зростання пенсії як за віком, так і за інвалідністю припадає на 2009 рік.

Зрозуміло, що як розмір заробітної плати, так і розмір пенсій є основним джерелом сукупних витрат населення (табл. 2.2).

На величину і структуру сукупних витрат впливає ряд факторів. Визначальним серед них є кількість осіб у домогосподарстві (табл. 2.3).

Як свідчать наведені дані, питома вага споживчих сукупних витрат із зростанням кількості осіб у домогосподарстві збільшується. Змінюється також частка продтоварів. Якщо при кількості двох осіб у домогосподарстві вона становить 63,1%, то при п'яти і більше - 67,2 %. Чітко виражена зворотна тенденція в оплаті житлово-комунальних послуг. Якщо кількість осіб - одна, вона становить 12,6%, а при кількості п'яти осіб і більше, вона майже у 1,83 разу менша і становить 6,9%.

Заслуговує на увагу структура споживання у домогосподарствах із різним сукупним середньодушовим доходом (табл. 2.4).

Можна зробити висновок, що зі збільшенням доходів у наведених групах частка продтоварів у загальній структурі споживання зменшується, тоді як частка непродтоварів і платних послуг збільшується. Якщо проаналізувати темпи зростання споживання непродтоварів і послуг, то швидше зростає споживання непродтоварів (69 і 28%).

Частка затрат на харчування за останні десять років суттєво збільшилася у всіх групах домогосподарств. Такі зміни в структурі бюджету домогосподарств можна пояснити багатьма причинами, основні з яких наступні:

Таблиця 2.2

Середній розмір місячної пенсії в Україні (на початок року, грн.)*

№ з/п	Розмір пенсії	Роки
		2005	2006	2007	2008	2009
1.	За віком	360,1	469,3	585,2	627,1	741,8
2.	Темпи росту, %	-	115,3	122,9	149,2	111,6
3.	За інвалідністю	75,9	82,3	94,5	129,7	142,4
4.	Темпи росту	-	108,4	114,8	137,2	109,8

* Статистичний щорічник України 2008. - К., 2009. - С 462.

Таблиця 2.3

Структура сукупних витрат домогосподарств України залежно від їх чисельного складу (в середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство, грн.*)

	2008	2009
	всі домо-господарства	з кількістю осіб	всі домо-господарства	з кількістю осіб
		1	2	3	4	5		1	2	3	4	5
Всього сукупні витрати	607,0	325,6	547,9	699,8	770,6	852,3	658,3	347,5	600,9	768,1	840,3	909,1
Відсотків
Споживчі сукупні витрати	93,7	93,1	92,6	93,5	95,4	93,1	92,8	92,9	90,9	93,0	93,6	94,5
Продтовари	65,4	66,8	66,3	63,7	64,5	67,4	62,8	64,8	631	60,1	61,9	67,2
Непродтовари і послуги	28,3	26,3	26,3	29,8	30,9	25,7	30,0	28,1	27,8	32,9	31,7	27,3
Оплата житла, комунальних послуг	9,0	11,7	9,6	8,9	8,4	7,1	9,2	12,6	9,1	9,2	8,5	6,9
Неспоживчі сукупні витрати	6,3	6,9	7,4	6,5	4,6	6,9	7,2	7,1	9,6	7,0	6,4	5,5

* Статистичний щорічник України 2008. - К., 2009 . - С. 472.

Таблиця 2.4

Структура споживання в домогосподарствах залежно від групи величини доходів*

№ з/п	Групи домогосподарств з доходом	Разом	Продукти харчування	Непродовольчі товари	Послуги
1.	Низьким	100,0	65,8	26,0	8,2
2.	Середнім	100,0	54,9	35,0	10,1
3.	Високим	100,0	45,5	44,0	10,5
В цілому	100,0	56,6	33,8	9,6

* Статистичний щорічник України 2007. - К., 2008. - С 461-463, 469.

– пріоритетність і малоеластичність даної статті витрат порівняно з іншими статтями, зокрема, із затратами на непродовольчі товари та послуги; випереджувальний ріст цін на продукти харчування порівняно з непродовольчими товарами, що за інших рівних умов автоматично збільшує частку вартості продуктів харчування у споживчому бюджеті;

– більш високий рівень доходів порівняно з низькодохідними групами дозволяє таким домогосподарствам при відносно меншій частці затрат на обов'язкові види послуг більше коштів витрачати на повноцінніше харчування.

Водночас при аналізі зміни структури домашніх господарств звертає на себе увагу практично незмінна питома вага затрат на харчування низькодохідної групи. Це пояснюється тим, що їх грошові затрати на харчування і так не досягають навіть половини прожиткового мінімуму, в той час як вартість харчування в ньому закладена 75%. Навіть у домогосподарств із середнім достатком аналогічний показник не перевищує суми витрат на харчування у вартості мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму).

Враховуючи співвідношення рівня цін на споживчі товари і доходи домогосподарств, можна передбачити, що частка витрат на харчування могла би бути значно більшою. Однак її зростанню заважає загальна зміна структури споживчого бюджету, зокрема різке збільшення частки таких нееластичних статей витрат, як оплата житлово-комунальних послуг, а також послуг міського транспорту і зв'язку.

Зміна в структурі споживчого бюджету в бік збільшення витрат на продукти харчування скорочує свободу маневрування наявними фінансовими ресурсами, що, природно, негативно впливає на загальну споживчу поведінку і рівень життя населення.

Окремим напрямком оцінки рівня споживання є аналіз споживання продуктів харчування в розрізі середньодушових сукупних витрат з урахуванням рівня доходів (табл. 2.5).

Таблиця 2.5

Споживання продуктів харчування у домогосподарствах з різними середньодушовими сукупними витратами у 2009 р. в Україні на одну особу

(в середньому за місяць у розрахунку, кг.)

№ з/п	Назва продуктів	Всі домо-господарства	Із середньодушовими сукупними витратами за місяць, грн.
			до 260,0	260,1-390,0	390,1-420,0	420,1-550,0	550,1-680,0	680,1-810,0
1.	М'ясо і м'ясопродукти	3,3	0,5	0,8	1,3	1,7	2,2	2,7
2.	Молоко і молокопродукти	18,8	3,4	7,0	11,3	13,4	14,9	17,1
3.	Яйця, шт.	17,0	6,0	9,0	12,0	13,0	15,0	17,0
4.	Риба і рибопродукти	1,4	0,4	0,5	0,7	0,8	1,0	1,2
5.	Цукор	3,1	0,9	1,3	1,9	2,2	2,5	2,8
6.	Олія й інші рослинні жири	2,0	0,9	1,1	1,3	1,5	1,7	1,8
7.	Картопля	10,3	7,0	7,5	9,2	9,5	9,3	10,1
8.	Овочі та баштанні	9,5	3,8	4,7	6,1	6,7	7,6	8,7
9.	Фрукти, ягоди, виноград	2,4	0,3	0,7	1,1	1,2	1,6	1,8
10.	Хлібі хлібопродукти	10,7	7,0	7,5	8,5	9,0	9,7	10,3
	Разом	_	30,2	40,1	53,4	59,0	65,5	90,5

* Статистичний щорічник України 2008. - К., 2009. - С. 482.

Наведені цифри свідчать, що домогосподарства із середньодушовими сукупними витратами за місяць від 180,1 до 210,0 грн. витрачають утричі більше коштів на вказані продукти харчування, ніж домогосподарства з середньодушовими сукупними витратами до 60,0 грн. на місяць (90,5 і 30,2). А тому при аналізі змін платоспроможного попиту і споживчих можливостей населення необхідно перш за все брати до уваги співвідношення між жорсткою частиною споживчого бюджету (обов'язковими затратами і платежами), з одного боку і останньою частиною наявних доходів - з іншого.

Як показник жорсткої групи витрат може бути використана величина прожиткового мінімуму. Різниця між наявними доходами (доходи за вирахуванням податків і обов'язкових відрахувань) і прожитковим мінімумом становить умовно-вільну частину наявних доходів. Зміни відносної величини умовно-вільної частини наявного доходу найкращим чином характеризують зміни рівня життя в цілому. Для спрощених рахунків, замість наявних доходів, можна використати при визначенні рівня споживання середньодушові грошові доходи.

Більш повний обсяг жорсткої частини споживчого бюджету представляє мінімальний споживчий бюджет, однак дані про нього публікуються недостатньо регулярно і без урахування поточних змін (індексу інформації, індексу цін). До того ж вартісно він утричі вищий, ніж прожитковий мінімум. Враховуючи те, що десь близько 85% домогосподарств мають доходи, нижчі вартості мінімального споживчого бюджету, про визначення умовно-вільної частини наявних доходів у такому разі не доводиться говорити. Якщо порівнювати прожитковий мінімум 2003 р. з прожитковим мінімум 2007 р., то він зазнав кардинальних змін як у реальному вартісному вимірі, так і за натуральним обсягом та структурою.

Для ретельнішого аналізу змін рівня споживання - умовно-вільної частини наявних доходів домогосподарств, варто використати інформацію про споживчий кошик (повний і скорочений), прожитковий мінімум, скориговані відповідно до індексу цін та індексу інфляції. Зіставлення питомої ваги сукупних витрат і грошових витрат з урахуванням місця проживання в середньому в домогосподарствах України представлено в табл. 2.6.

Таблиця 2.6

Структура витрат домогосподарств України за основними статтями витрат у 2009 р.

(у середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство)

№ з/п	Назва витрат	Сукупні витрати	Грошові витрати
		всі домо- господар ства	у т.ч. ті, що мешкають	всі домо- господар ства	у т.ч. ті, що мешкають
			у міських поселеннях	у сільських поселеннях		у міських поселеннях	у сільських поселеннях
1.	Всього витрат, грн.	.658,3	677,6	615,8	551,6	602,2	440,3
		Відсотків
2.	Споживчі витрати	92,8	90,3	90,4	90,4	90,3	80,2
3.	Продукти харчування	59,1	56,7	65,1	53,3	55,4	47,1
4.	Одяг і взуття	5,4	5,5	5,0	6,4	6,2	7,0
5.	Житло, вода, електроенергія	10,5	11,5	8,0	10,3	10,5	9,5
6.	Охорона здоров'я	3,0	3,1	2,8	3,2	3,1	3,6
7.	Транспорт	3,0	3,3	2,2	3,6	3,7	3,1
8.	Зв'язок	1,3	1,6	0,6	1,4	1,7	0,8
9.	Відпочинок і культура	1,9	2,4	0,8	2,1	2,4	1,1
10.	Освіта	1,2	1,4	0,6	1,4	1,6	0,9

* Статистичний щорічник України 2008. - К., 2009. - С 474.

З наведених даних чітко простежується зменшення як сукупних витрат, так і грошових витрат одночасно у міських поселеннях та в сільській місцевості (677,6 і 602,2; 615,8 і 440,3). Більш швидкими темпами падають сукупні витрати у сільській місцевості - 28,5% (440,3-615,-100). Аналогічне становище є у споживчих витратах. Зростають витрати на одяг і взуття, транспорт, зв'язок і освіту. Незначною мірою знизились витрати на продукти харчування, житло. Водночас зростає заборгованість з оплати житла.

Наведені дані також свідчать про поступове скорочення грошових витрат населення за рахунок їх відносного зменшення. Грошові витрати у всіх домогосподарствах за 2009 р. в Україні становили 83,8% (551,6:658,3), тоді як у міських поселеннях - 88,9%, а у сільській місцевості - лише 71,5%. Ще більш контрастними є співвідношення між сукупними витратами і грошовими витратами на продукти харчування. У міських поселеннях вони становлять 97,7%, а сільській місцевості - 72,3% (47,1:65,1).

Зниження платоспроможності значної частини населення України призвело до різкого спаду середньодушового споживання основних продуктів харчування, погіршення асортиментної структури та якості споживання.

За дванадцятирічний період споживання м'яса і м'ясопродуктів населенням України зменшилося у 2,2 разу, молока і молокопродуктів в 1,7, риби - в 1,5, цукру - в 1,4, плодів і ягід - в 1,6, хліба і хлібопродуктів - в 1,1 разу (табл. 2.7).

Таблиця 2.7

Споживання продуктів харчування населенням України за період 1990-2009 pp. (кг)*

№ з/п	Назва продуктів	Роки
		1990	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009
1.	М'ясо і м'ясопродукти	68	39	37	35	33	33	33	31	31
2.	Молоко і молокопродукти	373	244	231	211	214	211	199	205	225
3.	Яйця, шт.	272	171	161	152	154	163	166	180	209
4.	Риба	17,5	3,6	4,3	5,0	5,9	7,3	8,4	11,0	11,9
5.	Цукор	50	32	33	31	32	33	37	40	36
6.	Олія	11,6	8,2	8,6	8,5	8,3	9,0	9,4	10,0	10,7
7.	Картопля	131	124	128	135	130	123	135	140	133
8.	Овочі та баштанні	102	97	92	91	94	96	102	105	108
9.	Плоди, ягоди	47	33	35	40	28	22	29	26	29
10.	Хлібні продукти	141	128	124	127	126	122	125	130	131

* Статистичний щорічник України 2008. - К., 2009. - С 484.

Незважаючи на суттєве збільшення частки харчування у споживчому бюджеті, падіння реальних доходів значної більшості людей призвело до різкого скорочення обсягів споживання всіх основних продуктів харчування. Особливо насторожує факт різкого зниження калорійності їжі, що простежується протягом 12 років.

Як бачимо з наведених даних (табл. 2.8), калорійність споживання їжі у 2005-2007 pp. була нижчою, ніж у 1990 р. (26,1-22,2%), що негативно вплинуло на енергетичний ресурс споживання.

Основним диференційним фактором споживання і споживчої поведінки людей є розмір доходів. Як абстрактна величина він безпосередньо залежить від соціально-демографічної характеристики і, в першу чергу, від кількості осіб у сім'ї (домогосподарстві). Більшість сімей з дітьми до 18-річного віку переходять до групи низькодохідних сімей, які мають більше двох дітей. Сім'ї з трьома і більше , дітьми повністю переходять до групи низькодохідних сімей.

Таблиця 2.8

Калорійність спожитої їжі населенням України за добу на одну особу, ккал*

№ з/п	Споживання	Роки
		1990	1993	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009
1.	Калорійність	3597	3445	2696	2646	2617	2592	2565	2661	2758	2800
2.	%до 1990 р.	100	95,8	74,9	73,6	72,7	72,7	71,3	73,9	76,7	77,8

* Статистичний щорічник України 2008. - К., 2009. - С 484.

Водночас одинаки працездатного і непрацездатного віку, а також сім'ї без дітей і родичів на своєму утриманні переважно входять до середньої групи за доходами. Відповідно і натуральне споживання продуктів харчування в розрізі демографічних типів домогосподарств одинаків і бездітних сімей значно вище.

Слід відзначити, що споживання продуктів харчування у домогосподарствах зі збільшенням кількості осіб різко зменшується. Так у 2009 р. домогосподарства з кількістю п'ять осіб споживали м'яса на 43% менше на одну особу населення, ніж домогосподарства з кількістю одна особа. Відповідно молока і молокопродуктів - на 19%, яєць - на 21,4%, риби і рибопродуктів - на 55,5% , цукру - на 29,2%, олії - на 33,3% , овочів і баштанних - на 30,1%, фруктів, ягід, горіхів - на 66,7%, хліба і хлібопродуктів - на 83,1%% менше, ніж домогосподарства з кількістю одна особа. Споживання картоплі зі збільшенням кількості осіб у домогосподарстві зростає [6].