Структура споживання і заощадження
Економічна суть споживання та заощадження, їх елементи та функції. Споживання та рівень життя населення як співвідносні показники розвитку функції споживання. Структура та динаміка споживання в Україні. Динаміка заощаджень населення в умовах кризи.
Рубрика | Экономика и экономическая теория |
Вид | курсовая работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 16.03.2012 |
Размер файла | 100,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Таблиця 2.9
Споживання продуктів харчування у домогосподарствах залежно від їх чисельного складу (в середньому за місяць у розрахунку на одну особу, кг)*
№ з/п |
Назва продукту |
2008 |
2009 |
|||||||||||
всі домо-господарства |
з кількістю осіб |
всі домо-господарства |
з кількістю осіб |
|||||||||||
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
|||||
1. |
М'ясо і м'ясопродукти |
2,8 |
3,2 |
3,3 |
3,0 |
2,6 |
2,1 |
3,3 |
3,9 |
3,9 |
3,1 |
2,9 |
2,3 |
|
2. |
Молоко і мо-локопродукти |
17,3 |
24,2 |
20,0 |
16,3 |
15,2 |
15,2 |
18,8 |
25,5 |
22,5 |
17,6 |
16,7 |
15,8 |
|
3. |
Яйця, шт. |
16,0 |
18,0 |
18,0 |
16,0 |
15,0 |
12,0 |
17,0 |
20,0 |
20,0 |
17,0 |
16,0 |
14,0 |
|
4. |
Риба і рибопродукти |
1,4 |
2,0 |
1,8 |
1,5 |
1,2 |
0,9 |
1.4 |
2,1 |
1,8 |
1,4 |
1,1 |
0,9 |
|
5. |
Цукор |
3,3 |
4,7 |
4,2 |
3,2 |
2,8 |
2,5 |
3,1 |
4,4 |
3,8 |
2,9 |
2,6 |
2,4 |
|
6. |
Олія та інші рослинні жири |
2,0 |
3,1 |
2,4 |
1,9 |
1,6 |
1,4 |
2,0 |
3,0 |
2,4 |
1,9 |
1,6 |
1,5 |
|
7. |
Картопля |
11,1 |
14,6 |
12,5 |
9,8 |
9,6 |
11,5 |
10,3 |
13,1 |
12,0 |
9,0 |
8,8 |
10,6 |
|
8. |
Овочі та баштанні |
9,0 |
13,2 |
11,1 |
8,9 |
7,6 |
6,6 |
9,5 |
13,4 |
12,0 |
9,2 |
7,9 |
7,3 |
|
9. |
Фрукти, ягоди |
2,2 |
2,9 |
2,6 |
2,4 |
2,0 |
1,5 |
2,4 |
3,0 |
2,7 |
2,6 |
2,0 |
1,8 |
|
10. |
Хлібі хлібопродукти |
10,7 |
15,9 |
12,7 |
10,0 |
9,2 |
8,8 |
10,7 |
16,3 |
12,8 |
9,7 |
9,2 |
8,9 |
* Статистичний щорічник України 2008. - К., 2009. - С 481.
Необхідно також відзначити, що харчування сімей до трьох осіб за своєю якісною структурою і калорійністю різко відрізняється від харчування домогосподарств з кількістю осіб чотири-п'ять. В останніх значно вужчий асортимент, менша представницька різновидність, нижча калорійність. Тут у раціоні переважають картопля, хліб і хлібопродукти, макаронні вироби, крупи дешевших сортів, олія, маргарин, молоко. Влітку і восени зростає сезонне споживання овочів, фруктів, ягід, баштанних культур. У групі з чотирьох-п'яти осіб споживання м'ясних продуктів, риби, сира, сметани, кондитерських виробів має вкрай епізодичний характер [16, 37-42].
Таким чином, на основі проведеного аналізу можна зробити висновок про значне погіршення харчування суттєвої більшості сімей за вказаний період. Ця проблема має не тільки економічний, соціальний, демографічний характер, а з часом набуває і політичного забарвлення. Вирішення цих питань пов'язано також з тим, що Україна зробила свій стратегічний вибір щодо напрямів ринкової трансформації в економіці, а саме - формування соціально орієнтованої економічної системи, де людина з її запитами і можливостями їх задоволення буде основою всіх стратегічних планів розвитку.
Такий вибір вимагає конструктивного упорядкування та оптимізації подальшої діяльності господарюючих суб'єктів на основі зіставлення визначеної мети з отриманими результатами. Процес соціального вибору розвитку економіки набуває реальної конструктивності лише за умов, коли оперативні підходи, процедури як інструмент соціального управління пов'язуються із кінцевою метою вибраного ідеалу - соціально орієнтованої економіки. Хоч соціальна детермінація з точки зору форм, методів реалізації для досягнення поставленої мети не є жорстко заданою, але засаднича роль при цьому все ж таки належить рівню споживання матеріальних благ та методам їх оцінки.
2.2 Динаміка заощаджень населення України в умовах кризи
Зростання частки соціальних трансфертів позитивно позначилося на динаміці заощаджень населення. Так, у другому кварталі 2009 р. частка заощаджень у загальних витратах дорівнювала 9,3%, в той час як у 2003-2005 рр. цей показник не перевищував 1,8%.
Варто зазначити, що зазвичай зростання частки заощаджень відбувається наприкінці року, однак неочікувано високі доходи стимулювали зростання заощаджень вже на початку 2006 року. При цьому знаковим є те, що порівняно високі темпи інфляції не стримували зростання рівня заощаджень.
Негативний аспект таких тенденцій полягає у тому, що зростання заощаджень не трансформується в інвестиції: валове нагромадження капіталу зменшилося на 0,2% у другому кварталі 2009 р., в той час як заощадження домогосподарств виросли у 8 разів та становили 42% від квартальних обсягів інвестицій.
Першою і головною причиною низького рівня участі населення в інвестиційному процесі є незначні обсяги вільних коштів (заощаджень) населення через низький рівень доходів. По-друге, існує значна недовіра населення до фінансових установ - банків, інвестиційних компаній, пенсійних фондів, страхових компаній. Слід зазначити, що цей чинник є дуже серйозним, оскільки протягом останнього десятиріччя населення неодноразово зазнавало втрат внаслідок різноманітних фінансових махінацій. Для подолання негативного ставлення населення до діяльності фінансових установ слід докласти значних зусиль як з боку уряду, так і з боку власне фінансових установ. Недовіра до фінансових закладів призвела до того, що населення за найбільш надійний спосіб збереження коштів обрало конвертування національних грошей в іноземну валюту. Таким чином відбувається "доларизація" економіки. На певному проміжку часу, в умовах високих темпів інфляції, це зіграло позитивну роль. Проте така ситуація постійно тривати не може, оскільки вона створює умови для "вимивання" грошей з обігу.
По-третє, значною мірою через дію вищезазначених чинників низьким залишається рівень розвитку ощадних інституцій. Можна стверджувати що сьогодні майже не існує ефективної політики залучення заощаджень населення. Банківські установи у своїй діяльності використовують традиційні способи залучення заощаджень населення.
По-четверте, громадянам України поки що властивий низький рівень економічних знань, корпоративної культури, поінформованості про можливі об'єкти вкладення грошей та оптимальні методи зберігання заощаджень.
На сьогоднішній день 85,7% українців не довіряють банкам, 56% респондентів зберігають свої заощадження в євро. Згідно з результатами всеукраїнського дослідження, переважна більшість жителів України (88%) занепокоєна падінням курсу гривні. При цьому дуже непокоїть це питання 62,3% опитаних, скоріше непокоїть - 25,7%. Не схильні хвилюватися з приводу курсу гривні лише 9,6% респондентів. Причому зовсім не хвилює знецінення національної валюти 4,7% українців, скоріше не хвилює - 4,9%. Важко відповісти на це питання 2,4% опитаних.
Основна причина знецінення гривні - неправильна політика держави. Так вважають 49,4% українців. Близько третини опитаних - 32,2% - бачать причину знецінення національної валюти у спекуляції і махінаціях на валютному ринку, а кожний п'ятий - 20,1% - у світовій кризі. Вважають, що причиною девальвації гривні є складна ситуація в українській економіці, 22,3% опитаних, а 17,3% пов'язують здешевлення гривні з початком передвиборної кампанії в країні. Важко відповісти на це питання 1,1% українців.
Майже в однаковій мірі українці звинувачують у нестабільності гривні Президента України - 28,1%, і контрольований ним Національний банк України - 25,1%. Далі зі значним відривом ідуть Кабінет Міністрів України - 13,7%, банкіри, олігархи і бізнесмени - 9,4%, Верховна Рада України - 8,7%. Важко назвати відповідальних за здешевлення національної валюти 1,2% респондентів.
Більше половини українців - 53% - негативно оцінюють діяльність Володимира Стельмаха на посаді голови НБУ. З них заявили, що їх оцінка діяльності В.Стельмаха негативна, - 25,7%, скоріше негативна - 27,3%. Близько чверті респондентів - 27,4% - оцінюють роботу голови Нацбанку позитивно: з них дали відповідь «точно позитивно» 4,6%, «позитивно» - 22,8%. Важко оцінити діяльність В.Стельмаха 19,6% українців. Більше половини українців - 55,6% - вважають, що зараз найвигідніше зберігати заощадження в євро. Більше чверті респондентів - 27,3% - вважають за краще зберігати заощадження в доларах, а 7,8% - в іншій валюті. Лише 5,4% респондентів вважають надійною для зберігання заощаджень валютою гривню, а 3,9% - важко відповісти на це питання.
Переважна більшість жителів України - 85,7% - не вважають надійним зберігання заощаджень у банках.
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СПІВВІДНОШЕННЯ СПОЖИВАННЯ І ЗАОЩАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ
3.1 Структура споживання та заощадження в економічно розвинутих країнах світу
Рівень світових заощаджень різко мінявся в останні три десятиліття: він плавно підвищувався в 50-60-і роки, в 70-і роки різко зріс у зв'язку з енергетичним кризою і значно знизився в 80-і роки. При підрахунку на базі купівельної спроможності валют світових норма заощаджень дорівнювала 23% у 1960-1972 рр.., 25% - в 1973-1980, 23,3% - у 1981-1990 рр.. У 90-і роки норма заощаджень залишилася на рівні минулого десятиліття - 23,4%.
Зниження частки заощаджень пов'язано передусім з їх скороченням у державному секторі індустріальних країн.
У багатьох розвинених країнах норма заощаджень приватного сектору у 60-90-ті роки залишалася в межах 20%, а норма заощаджень державного сектора скоротилася з 4 до 2%. У протилежному напрямку розвивався процес заощаджень у країнах, що розвиваються, де норма заощаджень збільшилася з 19% в 1970 р. до 23,3% в 1977-1984 рр.. і до 26,3% в 1990-2000 рр.. У східноєвропейських країнах, які раніше відрізнялися високим рівнем заощаджень, у 90-ті роки їх норма значно знизилася. Середньорічні обсяги капіталовкладень в світовому господарстві змінювалися відповідно динаміці світових заощаджень, за винятком 70-х років. З 1950 по 1970 рр.. інвестиційна квота стійко росла, майже досягши 27% ВВП в 1973 р. Далі вона знизилася до 20-22% в 1983 г., після чого знову почала зростати, але не досягла рівня початку 70-х років.
У світовому господарстві в 80-х роках відбулося збільшення реальних облікових ставок. Вони піднялися з низькою і часто негативною реальної величини до найвищого в історії рівня, який зберігався до середини 90-х років. Підвищенню реальних ставок сприяли обмежувальна валютна політика індустріальних країн, що а також величезний дефіцит федерального бюджету США, який фінансувався заощадженнями з інших країн. Стимул до цього без відповідної збільшення приватних заощаджень був створений підвищенням облікових ставок у США. Високий рівень реальних облікових ставок в той період не супроводжувалося збільшенням норми заощадження. Вона скоротився в усіх промислово розвинених країнах.
На зміну інвестиційної квоти впливають зрушення в цінах. Якщо ціни інвестиційних товарів знижуються по відношенню до споживчих цін, то можна більше інвестувати в реальному вирахуванні при тому ж рівні заощаджень. З 1973 р. ціни на інвестиційні товари впали інших щодо товарів і послуг, але при цьому реальна величина капіталовкладень могла зберегтися при зменшенні частки інвестиційних витрат. Тому величина інвестиційної квоти знижується менше якщо проводити вимірювання в незмінних цінах та валютні курси, в порівнянні з підрахунками в поточних цінах. Але і в цьому разі у 80-ті роки відзначалася знижувальна тенденція.
Роль підсистем в процесі накопичення. У світовій господарстві як цілому рівні заощаджень S і капіталовкладень / ідентичні (Sw = Iw).Формально вони утворяться незалежно одна від одної. Капіталовкладення, які не забезпечуються власними заощадженнями інвесторів, фінансуються заощадженнями інших секторів. Отже, будь-яке зростання норми світових капіталовкладень забезпечується перерозподілом доходів приватного сектора чи урядів від споживання на користь нагромадження.
На національному рівні заощадження і капіталовкладення розрізняються. Коли бажаний рівень капіталовкладень у країні перевищує внутрішні заощадження, то для покриття цього розриву можуть бути використані іноземні заощадження. Переказ коштів здійснюється через міжнародну фінансову систему, в результаті країна може витрачати на споживання і накопичення більше коштів, ніж дозволяє національний дохід.
Раніше національний рівень заощаджень і капіталовкладень взаємно узгоджується. Це означало, що зміни в рівні заощаджень викликали відповідні зміни в капіталовкладеннях. В останні десятиліття цей взаємозв'язок між внутрішніми заощадженнями та капіталовкладеннями ослабла у зв'язку з лібералізацією руху капіталу. Всередині різних підсистем світового господарства частки інвестицій і заощаджень не збігаються. Переважна більшість капіталовкладень у кожної підсистемі забезпечується власними заощадженнями.
У промислово розвинених країнах обсяг заощаджень перевищує капіталовкладення, в державах, що розвиваються заощадження менше обсягу капіталовкладень, складаючи 97-98% від його рівня. Подібна ситуація існує і в країнах з перехідною економікою. Це свідчить про те, що в даних підсистемах у фінансуванні капіталовкладень зросла роль іноземного капіталу.
Потік іноземного капіталу не обов'язково призводить до збільшення капіталовкладень. В окремих країнах капітал іноземний може заміщати внутрішні заощадження, тобто фінансувати споживання і відволікати відповідні експортні надходження для обслуговування зовнішнього боргу, переказу прибутків та дивідендів. Якщо імпорт капіталу зростає швидше, ніж країна може його використовувати продуктивно, економічний ріст може скорочуватися.
Підсистеми світового господарства у різному ступені беруть участь в формуванні світових заощаджень. Частка підсистем в основному відповідає показникам їх виробництва в ВМП. Наприкінці 90-х років 3 / 5 заощаджень створювалося в розвинених країнах, понад 40% - у що розвиваються та порядку 4% - в країнах з перехідною економікою Центральної та Східної Європи.
Компанії забезпечують приблизно 50% національних заощаджень. В них два внутрішніх джерела капіталовкладень та заощаджень: амортизацію і нерозподілений прибуток. У структурі накопичення компаній частка витрат на відшкодування спожитого основного капіталу (амортизація) досить стабільна і в середньому вона складає трохи більше половини інвестицій, зростаючи в періоди криз і скорочуючись в роки економічних підйомів. Виступаючи в якості одного з найважливіших засобів оновлення основного капіталу, амортизація створює можливості розширення виробництва і збільшення реального капіталу. Умовно що розраховується амортизація нерідко використовується як фонд чистого нагромадження.
Чисті капіталовкладення, що формуються за рахунок нерозподіленого прибутку, безпосередньо збільшують виробничі фонди компаній. Фірми зі слабким доступом на ринку позичкових капіталів прагнуть підтримувати високий рівень нерозподілених прибутків і менше платити дивідендів. Хоча компанії забезпечують основну масу капіталовкладень у розвинутих країнах (50-80%), їх чисті коливаються накопичення в межах 13-17% загального обсягу капіталовкладень.
Заощадження домашніх господарств менш забезпечують 50% національних заощаджень. У промислово розвинених країнах вони зменшилася. Цю тенденцію викликав ряд чинників. Зокрема, лібералізація споживчого кредиту призвела до зниження заощаджень на великі покупки. Роль домашніх господарств у заощадженнях різко варіює від країни до країни. В другій половині 80-х років на їх частку доводилося від 9% валових капіталовкладень в Британії до 57% в Італії.
Певну роль відіграють заощадження держав.З кінця 80-х років відзначалося їх збільшення, що визначалося зменшенням потреб у випуску державних позик. Різке збільшення бюджетних дефіцитів відбулося в 70-і роки в зв'язку зі збільшенням витрат на військові цілі, соціальне забезпечення при одночасному зниженні ділової активності та оподаткування. У більшості країн прийшли до виводу, що великий бюджетний дефіцит деструктивні. В результаті досить жорсткої монетаристської політики дисбаланси бюджетів центральних урядів розвинених країн скоротилися з 4 - 10% в 1983 р. до 1-0,8% наприкінці 90-х років, у країн, що розвиваються - до 2,4-4,0% ВВП .
Скорочення бюджетних дефіцитів не веде до збільшення державних капіталовкладень, якщо зменшення у позиках відбувається за рахунок зниження інвестицій. Саме такий стан склалося в цілій низці країн. Їхні зусилля зі скорочення внутрішніх і зовнішніх сприяли дисбалансів внутрішнім заощаджень, але самі капіталовкладення громадського сектору скоротилися. Стримування лише державних інвестицій допомагало скорочувати бюджетні дефіцити так само, як це відбувається при збільшенні податкових надходжень або зниження військових витрат.
3.2 Пріорітетні напрямки удосконалення політики доходів і витрат
В умовах поглиблення світових процесів фінансової глобалізації та їх впливу на розвиток економіки України особливого значення набуває забезпечення фінансовими ресурсами економічного зростання. Сучасний період діяльності національної банківської системи позначається значними змінами у формуванні та перерозподілі фінансових ресурсів, активізації використання іноземного банківського капіталу і зростання обсягів банківського обслуговування на внутрішньому та зовнішньому ринках. Однією з головних проблем залишається низька здатність банківської системи України до забезпечення економічного зростання необхідними за обсягами, ціною і термінами ресурсами. Аналіз динаміки банківських ресурсів свідчить про постійне зростання обсягів вкладів населення та позитивні зміни в їх структурі. Поряд із цим, незважаючи на певний досвід, накопичений у банківській сфері, залишаються невирішеними окремі проблеми щодо процесів акумуляції банками заощаджень населення, забезпечення певного рівня їх капіталізації, надійності збереження банківських вкладів та посилення конкурентоспроможності банків на фінансових ринках.
Для вирішення проблеми забезпечення економіки необхідним обсягом кредитних ресурсів, перед банками постає надзвичайно актуальне завдання посилення їх ролі в організованому формуванні та використанні заощаджень населення, що спонукає до створення системи заходів щодо стимулювання процесів залучення грошових коштів фізичних осіб. Зовнішнє економічне середовище визначає, який саме мотив заощаджень населення буде домінуючим: або рівномірне споживання протягом усього періоду життя, або мотив спадкування.
До основних факторів, що впливають на процеси формування заощаджень, належать горизонт прогнозування, рівень післяпенсійного доживання та рівень доходу на душу населення. Серед основних мотивів, які впливають на процеси формування заощаджень, варто виділити мотив отримання доходу від активів, мотив збереження вартості доходу, мотив рівномірного споживання та мотив передачі спадщини.
Саме три ключові фактори (горизонт прогнозування, рівень післяпенсійного доживання, рівень доходу на душу населення) визначають, який із зазначених мотивів буде домінувати. Тільки за умов можливого складання довгострокових прогнозів значення основних макроекономічних показників, тривалості післяпенсійного доживання, а також за наявності високих показників доходу на душу населення у формуванні заощаджень будуть переважати мотиви спадкування та рівномірного споживання протягом життя. У разі відсутності умов довгострокового прогнозування, незначної тривалості післяпенсійного доживання та одночасно наявності низького рівня доходу на душу населення буде домінувати мотив заощадження на непередбачений випадок, а вся інша частина доходів буде споживатися.
Суспільство, основою якого є індивіди із середнім рівнем доходу, буде більш ефективним для інвестиційного забезпечення економічного зростання, оскільки воно постійно невдоволене своїм рівнем споживання, тому індивіди будуть намагатися підвищувати свої доходи та, відповідно, заощадження.
Основним джерелом економічного зростання країни є довгострокові мотивовані заощадження населення. Заощадження мають стратегічне значення в забезпеченні економіки кредитними ресурсами.
В грошово-кредитній політиці держави слід суттєво посилити увагу до забезпечення зростання реальних грошових доходів та заощаджень населення як базової передумови зростання інвестицій у реальну економіку.
Економічне зростання України на сучасному етапі неможливе без заощаджень населення, особливо в їх організаційній формі. Тому одним із першочергових завдань для економічної науки і практики є необхідність розробки та вдосконалення політики щодо збільшення обсягів депозитів населення як на рівні окремого банку, так і банківської системи України загалом.
Заощадження можуть бути від'ємними, якщо поточний рівень постійного доходу населення нижчий за попередній. У короткостроковому періоді при збільшенні доходу заощадження зростають як в абсолютному, так і в відносному вираженні, але це не притаманно країнам, які розвиваються та в яких населення намагається не відстати від рівня споживання в промислово розвинених країнах. У довгостроковому періоді, за умов збільшення доходу заощадження зростають тільки в абсолютному значенні, а норма заощаджень залишаться постійною. Проте така залежність притаманна тільки країнам, які орієнтовані на банківський сектор в тому числі і Україні, а в країнах, які орієнтовані на фондовий ринок, норма заощаджень постійно знижується.
В промислово розвинених країнах заощадженням населення притаманний високий ступінь самообумовленості (інертності), тобто за інших рівних умов, населення буде здійснювати заощадження, оскільки цей процес набуває ознаки звички. В країнах Східної та Центральної Європи успішному проходженню процесу трансформації економіки сприяла кредитно-інвестиційна діяльність банківських установ. Відмічено, що показник співвідношення депозитів населення до ВВП в Україні вже досяг рівня Східної Європи, але значення показника депозитів на душу населення залишається ще низьким.
Пріоритетними напрямами удосконалення політики доходів і витрат населення мають стати:
1. Формування і зміцнення середнього класу. Процес становлення середнього класу в Україні не відбувся внаслідок того, що середньозабезпечені громадяни і в першу чергу інтелігенція, як найширший представник середнього прошарку, не застраховані від ризику збідніти, не володіють власністю і заощадженнями, не здатні повною мірою вписатися у ринкове середовище, що забезпечувало б їм самоідентифікацію, зростаючий соціальний статус за рівнем доходів, достатнє споживання, різноманітні форми соціальної участі в суспільстві.
Формування середнього класу в Україні залежить від: удосконалення структури доходів (отримання в доходах підвищеної частки від оплати праці, дивідендів, процентів на вклади, від володіння власністю), розвитку споживчого ринку, зменшення соціальних зобов'язань держави перед громадянами, становлення та розвитку нового способу життя.
2. Зменшення диференціації населення за рівнем доходу. Це пов'язано з: пiдвищенням оплати працi та її ролi в суспiльному розвитку i у бюджетi сiм'ї, удосконаленням системи соцiального захисту (і з орiєнтацiєю соціальних пенсiй на прожитковий мiнiмум, наданням адресної допомоги, пiльг, субсидiй лише малозабезпеченим громадянам), посиленням особистої зацiкавленостi та вiдповiдальностi працюючих у забезпеченнi своїх матерiальних, соцiальних потреб, а також у налагодженому контролi у державі за отримуваними доходами.
3. Поліпшення становища на споживчому ринку. Це вимагає створення системи сприяння пiдвищенню платоспроможного попиту всiм верствам населення (бiдним, середньозабезпеченим, багатим), сегментації для цих прошарків населення споживчих ринків, що можливо тiльки при стабiльному розвитку економiки (низьких темпах iнфляцiї, стабiльному курсі нацiональної валюти тощо), високiй вiдповiдальностi полiтикiв та апарату управлiння за реалізацію соцiальних прiоритетiв, становлення та удосконалення соцiально-трудових вiдносин.
4. Легалізація прихованої частини доходів населення в результаті впровадження системи пенсійного забезпечення на заощаджувальних засадах і страховій основі, удосконалення механізму залучення працюючих до участі в прибутках підприємств і організацій, що має стати стимулом для зростання оплати праці в структурі грошових доходів.
5. Зменшення бюджетних соціальних витрат внаслідок запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим і бідним домогосподарствам (сім'ям) з урахуванням як поточних сукупних доходів, так і вартості накопиченого майна, поступової ліквідації пільг для працездатних і відшкодування їх у процесі реформування системи оплати праці.
Потенціал економічного зростання країни визначається рівнем внутрішніх заощаджень, тому за рахунок залучення тільки зовнішніх запозичень неможливо забезпечити стале та довгострокове економічне зростання, що потребує розробки виваженої грошово-кредитної політики стимулювання внутрішніх заощаджень, особливо заощаджень населення.
Висновки
У ринкових умовах зростає роль торгівлі в економічному житті держави, посилюється її вплив на виробництво. Задоволення платоспроможного попиту населення виступає в якості основної суспільної необхідності, яка, в свою чергу, впливає як на розвиток виробництва, так і торгівлі.
Збалансування виробництва товарів і попиту споживачів значною мірою залежить не тільки від того, як торгівля вивчає і на скільки вона знає попит населення, але й від того, якою мірою і на скільки ефективно вона впливає на виробництво, використовуючи господарський механізм, економічні важелі. В широкому розумінні завдання впливу торгівлі на виробництво полягає не тільки в тому, щоб збалансувати купівельні фонди і товарні ресурси, але й у тому, щоб запропонувати споживачам різноманітні, високої якості, модні товари, що відповідають запитам споживачів.
У ринкових умовах господарювання важливо, щоб пропозиція споживчих товарів відповідною мірою випереджувала платоспроможний попит населення.
Роль торгівлі у формуванні розумних потреб не тільки в її участі у процесах задоволення потреб людей шляхом зростання загального обсягу роздрібного товарообороту, але й у формуванні його структури з позиції соціального значення товару. Товар як продукт суспільної праці несе в собі не тільки економічний, але й соціально-естетичний зміст у тому розумінні, що він є формою вираження духовної і матеріальної культури суспільства.
Залежно від того, що є предметом купівлі-продажу, розрізняють такі види ринків: засобів виробництва або капіталу; товарів народного споживання; послуг; робочої сили; інтелектуальної власності; інформації. При всій рівнозначності цих ринків є серед них і головний. Це ринок споживчих товарів і послуг або предметів споживання. Саме для нього працюють і від нього залежать всі інші ринки.
Товарні ринки формуються з товарних ресурсів. Товарні ресурси предметів народного споживання -- це вся маса продукції, яка використовується для споживання, а також спрямовується на експорт. Джерелами утворення товарних ресурсів є виробництво товарів та імпорт. Зараз на товарні ринки впливають негативні явища, які обумовлені критичним станом економіки в цілому. За даними Держкомстату України, починаючи з 2002 р, відбувається стабілізація та незначне підвищення основних соціально-економічних показників у державі. В цілому відбувається зростання, яке становить від 3,5 до 8 % щорічного валового внутрішнього продукту. Це сприятливо впливає на характеристику ринку товарних ресурсів.
Проблема становлення національного ринку розкривається шляхом втілення основної мети ринкових перетворень. Це, перш за все, зростання добробуту широких верств населення і забезпечення гідного цивілізованого життя. Становлення національного ринку зводиться до поліпшення стану справ в економіці та підвищення життєвого рівня людей.
Споживання - це процес задоволення потреб матеріальними і духовними благами. Саме споживання породжує мотивацію до праці. Воно передбачає використання суспільного продукту для задоволення певних потреб і є кінцевою ознакою суспільного відтворення.
Зростання загальних обсягів споживання здійснюється як за рахунок збільшення чисельності населення, так і за рахунок середньодушового споживання.
Важливим показником поліпшення структури споживання є підвищення частки непродовольчих товарів у загальній масі споживання. Структурні зміни проявляються також у межах споживання продовольчих товарів через збільшення або зменшення частки високоцінних продуктів харчування (м'яса, масла, кондитерських виробів тощо), серед непродовольчих - збільшення або зменшення частки товарів культурно-побутового призначення.
Список використаної літератури
1. Закон "Про захист споживчого ринку України" від 10 липня 1991 р.
2. Про план економічного і соціального розвитку України на 2004 p.: Постанова Кабінету Міністрів // Зб. Постанов від 24 грудня 2003 р.
3. Агапова Т.А., Середина С.Ф. Микроэкономика. - М.: Дис, 1997. - 542 с.
4. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Мікроекономіка. (Опорний конспект лекцій). - К.: Четверта хвиля, 1997. - 165 с.
5. Барановський О. «Проблемні банки виявлення лікування». //«Вісник Національного банку України». - 2009р. - №11. ст. 18 - 32.
6. Бобиль В. «Механізм стабілізації банківської системи України в період фінансової кризи». // «Банківська справа». - 2009р. - №5. ст. 25 - 32.
7. Будаговська С.В. та ін. Мікроекономіка. Макроекономіка. Курс лекцій: Підручник. - Львів: Світ, 2004. - 965 с.
8. Ватаманюк З., Панчишин С. Макро- і мікроекономіка. - К.: Видавничий дім „Альтернативи", 2001. - 348 с.
9. Геєць В. М. «Політика економічного зростання на основі розширення внутрішнього споживання та її наслідки». // «Фінанси України». - 2007р. - №9. ст. 14 - 33.
10. Данилишин Б. «Тенденції на споживчому ринку змінюється на краще». // «Урядовий Кур'єр». - 2009р. - № 64. ст. 4.
11. Задоя А.О. Мікроекономіка. Курс лекцій. - К.: Основи, 2009. - 216 с.
12. Захарін С. «Заощадження інвестиції в корпоративному секторі України в контексті макроекономічного розвитку». // «Економіка України». - 2009р. - №5. ст. 36 - 45.
13. Казимір Д.С. «Проблеми та перспективи розвитку інститутів спільного інвестування в Україну». \\ «Формування ринкових відносин в Україні». - 2007р. - №10. ст. 52 - 56.
14. Карковська В. Я. «Залучення заощаджень в інвестиційний процес економіки України». // // «Актуальні проблеми економіки». - 2009р. - №3. ст.156-161.
15. Кириченко О. «Діяльність інвестиційних банків в Україні: проблеми та перспективи розвитку». // «Банківська справа». - 2008р. - №2. ст. 57 - 72.
16. Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка). - Тернопіль, 1999. - 361 с.
17. Корнійчук Л. Теоретичні основи реалізації концепції сталого розвитку / Л. Корнійчук // Економіка України. - 2010. - №2. - с. 72-83.
18. Красин Ю. Расчет циклов или анализ реальностей потребления. Теория международного прогнозирования. - М.: Научная книга, 2002. - 287 с.
19. Куликов В. Социальные императивы продолжения экономического реформирования // Российский экономический журнал. - 2000. - №1. -С. 3-12.
20. Лукінов І.І. До питання про концепцію і модель сучасного економічного розвитку України // Економіка України. - 2005. - № 6. - С. 4-9.
21. Манків, Грегорі Н. Мікроекономіка / Пер. з англ. - К.: Основи, 2000. - 583 с.
22. Марцин В.С. Оцінка рівня споживання населення України // Регіональна економіка. - 2004. - № 4. - С. 32-43.
23. Марцин В. С. «Ліквідування щодо особливості антиінфляційної політики в Україні». // « Актуальні проблеми економіки». - 2010р. - №1. ст. 93 -102.
24. Орленко О. «Споживчий ринок України В умовах інфляції». // «Вісник київського національно торгівельного економічного університету». - 2009р. - №3. ст. 15 -25.
25. Паливода К. В. «Вплив інфляції на інвестиційну активність у сучасному суспільстві». // «Фінанси України». - 2009р. - №12. ст. 96 - 103.
26. Пахомов Ю. Ринкові трансформації в Україні у контексті світового досвіду // Вісник НАН України. - 2001. - № 3. - С. 3-7.
27. Петренко Я. «Неорганізовані нагромаджені заощадження в механізмі трансформації заощаджень в інвестиції». // «Економіка України». - 2010р. - №1. ст. 54 - 59.
28. Піндайк Р.С., Рубінфелд Д.Л. Мікроекономіка. - К.: Основи, 1996. - 646 с.
29. Прімєрова О. Оцінювання впливу фінансової інтеграції на економічний розвиток країни // Банківська справа : наук. - практ. вид. - 2009. - №5. - с. 40 - 50.
30. Програма ліквідації бідності в Україні. - К., 2008. - 124 с.
31. Раицкий К.А. Экономика предприятия. - М., 1999. - 426 с.
32. Рамський А. Ю. «Інвестиційний потенціал заощаджень фізичних осіб та механізми його реалізації». // «Актуальні проблеми економіки». - 2007р. - №5. ст.173-178.
33. Рахманов О. Первинне нагромадження капіталу як соціальний феномен / О. Рахманов // Соціологія :теорія, методи, маркетинг. - 2010. - №1. - с. 73 - 87. - Бібліогр. : с. 85 - 87.
34. Скомарохова О.І. Соціальна політика та соціальний захист економічно активного населення України: Автореф. дис. ... канд. екон. наук. - К., 1998.
35. Собкевич О. В. «Пріоритети розвитку банківського сектору України». //«Стратегічна панорама». - 2009р. - №4. ст. 100 - 108.
36. Солодовник Э., « Повертається довіра до банківських установ». //«Діловий вісник». - 2010р. - №5.
37. Солонінко К.С. Мікроекономіка (навчальний посібник). - К.: ЦУЛ, 2002.
38. Соціально-економічне становище України за 2000 рік // Статистика України. - 2001. - № 1. - С. 25-51.
39. Статистичний щорічник України 2002. - К., 2003. - 625 с.
40. Статистичний щорічник України за 2008 рік. За редакцією О.Г. Осауленка. Відповідальний за випуск Н. П. Павленко. Київ. «Інформаційно - аналітичне агентство». - 2009р. ст. 395.
41. Тимошенко О. П., «Проблеми банківської системи України: шляхи вирішення». // «Економіка та держава». - 2009р. - №7.ст 21- 25.
42. Шабліна Я. В. « Інвестиції ТНК - запорука розвитку економіки України». // «Формування ринкових відносин в Україні». - 2010 р. - №1. ст. 47 - 53.
43. Швабій К. І. «Довгострокова тенденція розподілу доходу населення України». // «Фінанси України». - 2010р. -№1 . ст. 77-81.
44. Фастовецъ А. А. Економіка підприємства. - К., 2009. - 346 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Розробка функції споживання та її основна ідея, модель поведінки споживача Франко Модильяні. Гіпотеза життєвого циклу споживання і заощадження. Вплиі різних чинників на споживання. Структура і аналіз витрат та заощаджень населення України в 2008 р.
реферат [363,0 K], добавлен 07.07.2009Споживання та заощадження: поняття та економічна суть. Мікрорівень споживання та заощадження, їх особливості, причини. Споживання та заощадження в сучасних умовах фінансово-економічної кризи. Заощадження, як джерело інвестицій в економіці України.
курсовая работа [61,5 K], добавлен 29.11.2011Заощадження як неспожита частина особистого безподаткового доходу, та середня схильність до заощадження і до споживання населення України в 2002–2008 роках. Фактори, які впливають на обсяги споживання і заощадження, гранична схильність до заощаджень.
реферат [272,2 K], добавлен 07.07.2009Макроекономічне дослідження поведінки домашніх господарств на споживчому ринку. Актуальність аналізу функції споживання. Рівень доходу після сплати податків є основним чинником, який визначає величину споживання і заощадження в домогосподарствах.
контрольная работа [127,9 K], добавлен 10.05.2009Визначення та функції споживання та заощадження. Споживання та заощадження як складові ВВП. Недоходні фактори споживання та заощадження. Поняття та характеристики інвестицій. Інвестування приватного і державного сектору. Класифікація інвестицій.
курсовая работа [124,8 K], добавлен 05.01.2009Сутність та етапи розвитку суспільного виробництва, дослідження виробничої функції та ізокванти. Зміст, фактори та функції споживання. Характеристика індивідуального та ринкового попиту. Динаміка і структура виробництва та споживання в світі та в Україні.
курсовая работа [2,5 M], добавлен 25.11.2011Споживанння і нагромадження як функції прибутку. Фактори споживання і нагромадження. Теорія життєвого циклу споживання і заощадження. Заощадження та їх витрачання. Основні наслідки інфляції. Інфляція. Інфляція і процентні ставки. Ефект Фішера.
реферат [24,1 K], добавлен 10.12.2003Роль споживання, заощадження та інвестиції для макроекономічної рівноваги та зростання національного доходу. Споживання як загальна кількість товарів і послуг, що придбані й спожиті протягом певного періоду. Характеристика кривої "дохід—споживання".
контрольная работа [316,2 K], добавлен 21.01.2011Потенційний вплив росту податків на споживання і заощадження, розгляд кейнсіанської моделі. Вплив системи оподаткування на економіку. Розрахунок рівня інфляції при природному рівні безробіття. Крива Філіпса в освітленні теорії раціональних очікувань.
контрольная работа [78,1 K], добавлен 03.04.2010Показники доходів та чинники, що на них впливають. Інфляція як складова, що використовується для характеристики зміни реальних доходів, її вплив на купівельну спроможність. Показники рівня особистого споживання та забезпеченості предметами споживання.
реферат [31,7 K], добавлен 15.06.2009