Структура споживання і заощадження

Рівень світових заощаджень різко мінявся в останні три десятиліття: він плавно підвищувався в 50-60-і роки, в 70-і роки різко зріс у зв'язку з енергетичним кризою і значно знизився в 80-і роки. При підрахунку на базі купівельної спроможності валют світових норма заощаджень дорівнювала 23% у 1960-1972 рр.., 25% - в 1973-1980, 23,3% - у 1981-1990 рр.. У 90-і роки норма заощаджень залишилася на рівні минулого десятиліття - 23,4%.

Зниження частки заощаджень пов'язано передусім з їх скороченням у державному секторі індустріальних країн.

У багатьох розвинених країнах норма заощаджень приватного сектору у 60-90-ті роки залишалася в межах 20%, а норма заощаджень державного сектора скоротилася з 4 до 2%. У протилежному напрямку розвивався процес заощаджень у країнах, що розвиваються, де норма заощаджень збільшилася з 19% в 1970 р. до 23,3% в 1977-1984 рр.. і до 26,3% в 1990-2000 рр.. У східноєвропейських країнах, які раніше відрізнялися високим рівнем заощаджень, у 90-ті роки їх норма значно знизилася. Середньорічні обсяги капіталовкладень в світовому господарстві змінювалися відповідно динаміці світових заощаджень, за винятком 70-х років. З 1950 по 1970 рр.. інвестиційна квота стійко росла, майже досягши 27% ВВП в 1973 р. Далі вона знизилася до 20-22% в 1983 г., після чого знову почала зростати, але не досягла рівня початку 70-х років.

У світовому господарстві в 80-х роках відбулося збільшення реальних облікових ставок. Вони піднялися з низькою і часто негативною реальної величини до найвищого в історії рівня, який зберігався до середини 90-х років. Підвищенню реальних ставок сприяли обмежувальна валютна політика індустріальних країн, що а також величезний дефіцит федерального бюджету США, який фінансувався заощадженнями з інших країн. Стимул до цього без відповідної збільшення приватних заощаджень був створений підвищенням облікових ставок у США. Високий рівень реальних облікових ставок в той період не супроводжувалося збільшенням норми заощадження. Вона скоротився в усіх промислово розвинених країнах.

На зміну інвестиційної квоти впливають зрушення в цінах. Якщо ціни інвестиційних товарів знижуються по відношенню до споживчих цін, то можна більше інвестувати в реальному вирахуванні при тому ж рівні заощаджень. З 1973 р. ціни на інвестиційні товари впали інших щодо товарів і послуг, але при цьому реальна величина капіталовкладень могла зберегтися при зменшенні частки інвестиційних витрат. Тому величина інвестиційної квоти знижується менше якщо проводити вимірювання в незмінних цінах та валютні курси, в порівнянні з підрахунками в поточних цінах. Але і в цьому разі у 80-ті роки відзначалася знижувальна тенденція.

Роль підсистем в процесі накопичення. У світовій господарстві як цілому рівні заощаджень S і капіталовкладень / ідентичні (Sw = Iw).Формально вони утворяться незалежно одна від одної. Капіталовкладення, які не забезпечуються власними заощадженнями інвесторів, фінансуються заощадженнями інших секторів. Отже, будь-яке зростання норми світових капіталовкладень забезпечується перерозподілом доходів приватного сектора чи урядів від споживання на користь нагромадження.

На національному рівні заощадження і капіталовкладення розрізняються. Коли бажаний рівень капіталовкладень у країні перевищує внутрішні заощадження, то для покриття цього розриву можуть бути використані іноземні заощадження. Переказ коштів здійснюється через міжнародну фінансову систему, в результаті країна може витрачати на споживання і накопичення більше коштів, ніж дозволяє національний дохід.

Раніше національний рівень заощаджень і капіталовкладень взаємно узгоджується. Це означало, що зміни в рівні заощаджень викликали відповідні зміни в капіталовкладеннях. В останні десятиліття цей взаємозв'язок між внутрішніми заощадженнями та капіталовкладеннями ослабла у зв'язку з лібералізацією руху капіталу. Всередині різних підсистем світового господарства частки інвестицій і заощаджень не збігаються. Переважна більшість капіталовкладень у кожної підсистемі забезпечується власними заощадженнями.

У промислово розвинених країнах обсяг заощаджень перевищує капіталовкладення, в державах, що розвиваються заощадження менше обсягу капіталовкладень, складаючи 97-98% від його рівня. Подібна ситуація існує і в країнах з перехідною економікою. Це свідчить про те, що в даних підсистемах у фінансуванні капіталовкладень зросла роль іноземного капіталу.

Потік іноземного капіталу не обов'язково призводить до збільшення капіталовкладень. В окремих країнах капітал іноземний може заміщати внутрішні заощадження, тобто фінансувати споживання і відволікати відповідні експортні надходження для обслуговування зовнішнього боргу, переказу прибутків та дивідендів. Якщо імпорт капіталу зростає швидше, ніж країна може його використовувати продуктивно, економічний ріст може скорочуватися.

Підсистеми світового господарства у різному ступені беруть участь в формуванні світових заощаджень. Частка підсистем в основному відповідає показникам їх виробництва в ВМП. Наприкінці 90-х років 3 / 5 заощаджень створювалося в розвинених країнах, понад 40% - у що розвиваються та порядку 4% - в країнах з перехідною економікою Центральної та Східної Європи.

Компанії забезпечують приблизно 50% національних заощаджень. В них два внутрішніх джерела капіталовкладень та заощаджень: амортизацію і нерозподілений прибуток. У структурі накопичення компаній частка витрат на відшкодування спожитого основного капіталу (амортизація) досить стабільна і в середньому вона складає трохи більше половини інвестицій, зростаючи в періоди криз і скорочуючись в роки економічних підйомів. Виступаючи в якості одного з найважливіших засобів оновлення основного капіталу, амортизація створює можливості розширення виробництва і збільшення реального капіталу. Умовно що розраховується амортизація нерідко використовується як фонд чистого нагромадження.

Чисті капіталовкладення, що формуються за рахунок нерозподіленого прибутку, безпосередньо збільшують виробничі фонди компаній. Фірми зі слабким доступом на ринку позичкових капіталів прагнуть підтримувати високий рівень нерозподілених прибутків і менше платити дивідендів. Хоча компанії забезпечують основну масу капіталовкладень у розвинутих країнах (50-80%), їх чисті коливаються накопичення в межах 13-17% загального обсягу капіталовкладень.

Заощадження домашніх господарств менш забезпечують 50% національних заощаджень. У промислово розвинених країнах вони зменшилася. Цю тенденцію викликав ряд чинників. Зокрема, лібералізація споживчого кредиту призвела до зниження заощаджень на великі покупки. Роль домашніх господарств у заощадженнях різко варіює від країни до країни. В другій половині 80-х років на їх частку доводилося від 9% валових капіталовкладень в Британії до 57% в Італії.

Певну роль відіграють заощадження держав.З кінця 80-х років відзначалося їх збільшення, що визначалося зменшенням потреб у випуску державних позик. Різке збільшення бюджетних дефіцитів відбулося в 70-і роки в зв'язку зі збільшенням витрат на військові цілі, соціальне забезпечення при одночасному зниженні ділової активності та оподаткування. У більшості країн прийшли до виводу, що великий бюджетний дефіцит деструктивні. В результаті досить жорсткої монетаристської політики дисбаланси бюджетів центральних урядів розвинених країн скоротилися з 4 - 10% в 1983 р. до 1-0,8% наприкінці 90-х років, у країн, що розвиваються - до 2,4-4,0% ВВП .

Скорочення бюджетних дефіцитів не веде до збільшення державних капіталовкладень, якщо зменшення у позиках відбувається за рахунок зниження інвестицій. Саме такий стан склалося в цілій низці країн. Їхні зусилля зі скорочення внутрішніх і зовнішніх сприяли дисбалансів внутрішнім заощаджень, але самі капіталовкладення громадського сектору скоротилися. Стримування лише державних інвестицій допомагало скорочувати бюджетні дефіцити так само, як це відбувається при збільшенні податкових надходжень або зниження військових витрат.

3.2 Пріорітетні напрямки удосконалення політики доходів і витрат

В умовах поглиблення світових процесів фінансової глобалізації та їх впливу на розвиток економіки України особливого значення набуває забезпечення фінансовими ресурсами економічного зростання. Сучасний період діяльності національної банківської системи позначається значними змінами у формуванні та перерозподілі фінансових ресурсів, активізації використання іноземного банківського капіталу і зростання обсягів банківського обслуговування на внутрішньому та зовнішньому ринках. Однією з головних проблем залишається низька здатність банківської системи України до забезпечення економічного зростання необхідними за обсягами, ціною і термінами ресурсами. Аналіз динаміки банківських ресурсів свідчить про постійне зростання обсягів вкладів населення та позитивні зміни в їх структурі. Поряд із цим, незважаючи на певний досвід, накопичений у банківській сфері, залишаються невирішеними окремі проблеми щодо процесів акумуляції банками заощаджень населення, забезпечення певного рівня їх капіталізації, надійності збереження банківських вкладів та посилення конкурентоспроможності банків на фінансових ринках.

Для вирішення проблеми забезпечення економіки необхідним обсягом кредитних ресурсів, перед банками постає надзвичайно актуальне завдання посилення їх ролі в організованому формуванні та використанні заощаджень населення, що спонукає до створення системи заходів щодо стимулювання процесів залучення грошових коштів фізичних осіб. Зовнішнє економічне середовище визначає, який саме мотив заощаджень населення буде домінуючим: або рівномірне споживання протягом усього періоду життя, або мотив спадкування.

До основних факторів, що впливають на процеси формування заощаджень, належать горизонт прогнозування, рівень післяпенсійного доживання та рівень доходу на душу населення. Серед основних мотивів, які впливають на процеси формування заощаджень, варто виділити мотив отримання доходу від активів, мотив збереження вартості доходу, мотив рівномірного споживання та мотив передачі спадщини.

Саме три ключові фактори (горизонт прогнозування, рівень післяпенсійного доживання, рівень доходу на душу населення) визначають, який із зазначених мотивів буде домінувати. Тільки за умов можливого складання довгострокових прогнозів значення основних макроекономічних показників, тривалості післяпенсійного доживання, а також за наявності високих показників доходу на душу населення у формуванні заощаджень будуть переважати мотиви спадкування та рівномірного споживання протягом життя. У разі відсутності умов довгострокового прогнозування, незначної тривалості післяпенсійного доживання та одночасно наявності низького рівня доходу на душу населення буде домінувати мотив заощадження на непередбачений випадок, а вся інша частина доходів буде споживатися.

Суспільство, основою якого є індивіди із середнім рівнем доходу, буде більш ефективним для інвестиційного забезпечення економічного зростання, оскільки воно постійно невдоволене своїм рівнем споживання, тому індивіди будуть намагатися підвищувати свої доходи та, відповідно, заощадження.

Основним джерелом економічного зростання країни є довгострокові мотивовані заощадження населення. Заощадження мають стратегічне значення в забезпеченні економіки кредитними ресурсами.

В грошово-кредитній політиці держави слід суттєво посилити увагу до забезпечення зростання реальних грошових доходів та заощаджень населення як базової передумови зростання інвестицій у реальну економіку.

Економічне зростання України на сучасному етапі неможливе без заощаджень населення, особливо в їх організаційній формі. Тому одним із першочергових завдань для економічної науки і практики є необхідність розробки та вдосконалення політики щодо збільшення обсягів депозитів населення як на рівні окремого банку, так і банківської системи України загалом.

Заощадження можуть бути від'ємними, якщо поточний рівень постійного доходу населення нижчий за попередній. У короткостроковому періоді при збільшенні доходу заощадження зростають як в абсолютному, так і в відносному вираженні, але це не притаманно країнам, які розвиваються та в яких населення намагається не відстати від рівня споживання в промислово розвинених країнах. У довгостроковому періоді, за умов збільшення доходу заощадження зростають тільки в абсолютному значенні, а норма заощаджень залишаться постійною. Проте така залежність притаманна тільки країнам, які орієнтовані на банківський сектор в тому числі і Україні, а в країнах, які орієнтовані на фондовий ринок, норма заощаджень постійно знижується.

В промислово розвинених країнах заощадженням населення притаманний високий ступінь самообумовленості (інертності), тобто за інших рівних умов, населення буде здійснювати заощадження, оскільки цей процес набуває ознаки звички. В країнах Східної та Центральної Європи успішному проходженню процесу трансформації економіки сприяла кредитно-інвестиційна діяльність банківських установ. Відмічено, що показник співвідношення депозитів населення до ВВП в Україні вже досяг рівня Східної Європи, але значення показника депозитів на душу населення залишається ще низьким.

Пріоритетними напрямами удосконалення політики доходів і витрат населення мають стати:

1. Формування і зміцнення середнього класу. Процес становлення середнього класу в Україні не відбувся внаслідок того, що середньозабезпечені громадяни і в першу чергу інтелігенція, як найширший представник середнього прошарку, не застраховані від ризику збідніти, не володіють власністю і заощадженнями, не здатні повною мірою вписатися у ринкове середовище, що забезпечувало б їм самоідентифікацію, зростаючий соціальний статус за рівнем доходів, достатнє споживання, різноманітні форми соціальної участі в суспільстві.

Формування середнього класу в Україні залежить від: удосконалення структури доходів (отримання в доходах підвищеної частки від оплати праці, дивідендів, процентів на вклади, від володіння власністю), розвитку споживчого ринку, зменшення соціальних зобов'язань держави перед громадянами, становлення та розвитку нового способу життя.

2. Зменшення диференціації населення за рівнем доходу. Це пов'язано з: пiдвищенням оплати працi та її ролi в суспiльному розвитку i у бюджетi сiм'ї, удосконаленням системи соцiального захисту (і з орiєнтацiєю соціальних пенсiй на прожитковий мiнiмум, наданням адресної допомоги, пiльг, субсидiй лише малозабезпеченим громадянам), посиленням особистої зацiкавленостi та вiдповiдальностi працюючих у забезпеченнi своїх матерiальних, соцiальних потреб, а також у налагодженому контролi у державі за отримуваними доходами.

3. Поліпшення становища на споживчому ринку. Це вимагає створення системи сприяння пiдвищенню платоспроможного попиту всiм верствам населення (бiдним, середньозабезпеченим, багатим), сегментації для цих прошарків населення споживчих ринків, що можливо тiльки при стабiльному розвитку економiки (низьких темпах iнфляцiї, стабiльному курсі нацiональної валюти тощо), високiй вiдповiдальностi полiтикiв та апарату управлiння за реалізацію соцiальних прiоритетiв, становлення та удосконалення соцiально-трудових вiдносин.

4. Легалізація прихованої частини доходів населення в результаті впровадження системи пенсійного забезпечення на заощаджувальних засадах і страховій основі, удосконалення механізму залучення працюючих до участі в прибутках підприємств і організацій, що має стати стимулом для зростання оплати праці в структурі грошових доходів.

5. Зменшення бюджетних соціальних витрат внаслідок запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим і бідним домогосподарствам (сім'ям) з урахуванням як поточних сукупних доходів, так і вартості накопиченого майна, поступової ліквідації пільг для працездатних і відшкодування їх у процесі реформування системи оплати праці.

Потенціал економічного зростання країни визначається рівнем внутрішніх заощаджень, тому за рахунок залучення тільки зовнішніх запозичень неможливо забезпечити стале та довгострокове економічне зростання, що потребує розробки виваженої грошово-кредитної політики стимулювання внутрішніх заощаджень, особливо заощаджень населення.

Висновки