Інноваційні процеси в господарській діяльності підприємства

Таблиця 3. Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт [6]

	Всього, у фактичних цінах	У тому числі	Питома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП
		Фундаментальні дослідження	Прикладні дослідження	Розробки	Науково-технічні послуги
	млн.грн	%
2000	1978,4	266,6	436,7	1106,3	168,8	1,16
2001	2275,0	353,3	304,9	1317,2	299,6	1,11
2002	2496,8	424,9	343,6	1386,6	341,7	1,11
2003	3319,8	491,2	429,8	1900,2	498,6	1,24
2004	4112,4	629,7	573,7	2214,0	695,0	1,9
2005	4818,6	902,1	708,9	2406,9	800,7	1,09
2006	5354,6	1141,0	841,5	2741,6	630,5	0,98
2007	6700,7	1504,0	1132,6	3303,1	761,0	0,93
2008	8538,9	1927,4	1545,7	4088,2	977,7	0,90
2009	8653,7	1916,6	1412,0	4215,9	1109,2	0,95
2010	9867,1	2188,4	1617,1	5037,0	1024,6	0,90
2011	10349,9	2205,8	1866,7	4985,9	1291,5	0,79

Стримування інноваційної діяльності промислових підприємств України пояснюється, насамперед, обмеженістю джерел її фінансування, що пов'язано з фінансово-економічною нестабільністю в державі та кризовим станом більшості підприємств, які змушені реалізовувати інноваційні процеси за рахунок власних коштів. Відсутність власних коштів у підприємств для фінансування інновацій доповнюється іншими чинниками - високими кредитними ставками та неспроможністю отримання довготермінових кредитів, теперішнім масовим банкрутством банків.

Таблиця 4. Джерела фінансування інноваційної діяльності [4]

	загальна сума витрат	у тому числі
		власних	державного бюджету	іноземних інвесторів	інші джерела
	млн.грн.
2000	1757,1	1399,3	7,7	133,1	217,0
2001	1971,4	1654,0	55,8	58,5	203,1
2002	3013,8	2141,8	45,5	264,1	562,4
2003	3059,8	2148,4	93,0	130,0	688,4
2004	4534,6	3501,5	63,4	112,4	857,3
2005	5751,6	5045,4	28,1	157,9	520,2
2006	6160,0	5211,4	114,4	176,2	658,0
2007	10850,9	7999,6	144,8	321,8	2384,7
2008	11994,2	7264,0	336,9	115,4	4277,9
2009	7949,9	5169,4	127,0	1512,9	1140,6
2010	8045,5	4775,2	87,0	2411,4	771,9
2011	14333,9	7585,6	149,2	56,9	6542,2

Недостатньо використовуються в Україні непрямі заходи стимулювання впровадження інновацій.

Таблиця 5. Впровадження інновацій на промислових підприємствах [3]

	Питома вага підприємств, що впроваджували інновації, %	Впроваджено нових технологічних процесів	У т.ч. маловідходні, ресурсозберігаючі	Освоєно виробництво інноваційних видів продукції, найменувань	З них нові види техніки	Питома вага реалізованої продукції в обсязі промислової, %
2000	14,8	1403	430	15323	631
2001	14,3	1421	469	19484	610	6,8
2002	14,6	1142	430	22847	520	7,0
2003	11,5	1482	606	7416	710	5,6
2004	10,0	1727	645	3978	769	5,8
2005	8,2	1808	690	3152	657	6,5
2006	10,0	1145	424	2408	786	6,7
2007	11,5	1419	634	2526	881	6,7
2008	10,8	1647	680	2446	758	5,9
2009	10,7	1893	753	2685	641	4,8
2010	11,5	2043	479	2408	663	3,8
2011	12,8	2510	517	3238	897	3,8

Величезною перешкодою на шляху розвитку інноваційної діяльності в Україні є безпосередньо законодавча база. Вагомим недоліком законодавства України є нескоординованість законодавчих актів між собою та їх невідповідність економічній ситуації в країні 3. Шляхом до створення конкурентоспроможної економіки є активне використання наявної науково - технологічної бази у промисловості, тобто тісний зв'язок між науковими досягненнями та впровадженням створених нових технологій у виробництві.

Ще одне найгостріше питання -- формування інженерно-технічних і робочих кадрів. Підготувати кваліфікованого фахівця без тісного контакту з виробництвом неможливо. У більшості діючих підприємств немає бажання й можливостей займатися адаптацією студентів до виробничих умов, усі хочуть мати готових фахівців.

Впровадження інновацій на підприємствах характеризується нерівномірністю та великими перервами. Більшість з них усвідомлює необхідність інноваційної політики, але успішному її здійсненню заважають різного роду перешкоди, зокрема фінансові.

У більшості випадків інновації зазнають краху через помилки у розрахунках, плануванні та через некомпетентність осіб, які займаються впровадженням наукових розробок, але все одно інноваційний потенціал підприємства залишатиметься високим за умови правильної реалізації інноваційних можливостей.

Основними пріоритетами розвитку інноваційного потенціалу вітчизняних підприємств на рівні держави на майбутнє мають стати:

- cтворення ринку інноваційної продукції, на якому буде забезпечений належний рівень захисту інтелектуальної власності;

- держзамовлення на інноваційну продукцію;

- створення мережі малих інноваційних впроваджувальних підприємств;

- цілеспрямована підготовка кадрів, менеджерів інноваційної діяльності;

- ставлення до науки як першочергової умови цілеспрямованої і послідовної роботи з формування національної інноваційної системи;

- використання в першу чергу наукових розробок вітчизняних науковців;

- активне співробітництво органів влади як між собою, так і з підприємницькими, науковими і бізнес - освітніми секторами економіки;

- активне використання ринку в якості ефективного інструменту координації діяльності учасників інноваційного циклу „наукові дослідження, розробки- виробництво - збут - обслуговування”;

- створення умов для розвитку різноманітних форм підприємництва у сфері науки, виробництва і обороту 3.

2.2 Аналіз інноваційної діяльності вітчизняних підприємств

Держава до сьогодні ще не сформувала чіткого ставлення до наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності. Одним із основних напрямків покращання науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні є удосконалення законодавства та вирішення державою наступних проблемних питань:

· спростити закони та нормативно-правові акти щодо науково-технічної та інноваційної діяльності та гарантувати їх виконання;

· забезпечити соціальний захист дослідників і вчених;

· покращити законодавство щодо інтелектуальної власності та цільових державних програм;

· поліпшити систему оподаткування для підприємців, особливо інноваційних (як потенційних клієнтів та користувачів результатів наукових досліджень);

· забезпечити фінансування пріоритетних напрямків науки та техніки;

· передбачити законодавче стимулювання інноваційної діяльності підприємств;

· забезпечити виконання та дотримання законів, гармонізувати законодавство з метою створення єдиного цілеспрямованого механізму стимулювання та забезпечення інноваційного розвитку.

Протягом 2008-2011рр. частка інноваційно активних підприємств порівняно з попереднім періодом зросла на 3,0 в.п. в основному за рахунок збільшення частки підприємств, які займалися організаційними та маркетинговими інноваціями.

Таблиця 6. Розподіл підприємств України за типами інноваційної діяльності (% до загальної кількості підприємств)

	2008	2011
Інноваційні підприємства	18,0	21,0
Здійснювали продуктові інновації	2,4	1,6
Здійснювали процесові інновації	3,3	3,4
Здійснювали продуктові та процесові інновації	5,1	4,2
Мали продовжувані та перервані інновації	0,8	0,6
Здійснювали лише маркетингові та організаційні інновації	6,4	11,2
Неінноваційні підприємства	82,0	79,0

Із загальної кількості обстежених підприємств 4,5% займалися лише технологічними інноваціями, 11,2% - лише організаційними та маркетинговими інноваціями (нетехнологічними інноваціями), 5,3% - технологічними й нетехнологічними інноваціями. Разом з тим частка підприємств із технологічними інноваціями зменшилася на 1,8 в.п.



Таблиця 7. Розподіл підприємств і організацій за типами інновацій (у % до загальної кількості підприємств)

	2008	2011
Загальна кількість підприємств і організацій	100,0	100,0
Інноваційно активні	18,0	21,0
Займалися технологічними інноваціями	11,6	9,8
Займалися продуктивними інноваціями	7,5	5,8
Займалися процесорами інноваціями	8,4	7,6
Займалися маркетинговими інноваціями	10,5	12,5
Займалися організаційними інноваціями	8,1	10,2
Не займалися жодною з інновацій	82,0	79,0

Згідно з даними обстеження 2008-2011рр. рівень інноваційної активності підприємств усіх видів економічної діяльності, зокрема, впровадження технологічних інновацій, помітно зріс: частка інноваційних підприємств у сфері інформатизації зросла з 21,7% до 31,8%, у фінансовій діяльності - з 19,7% до 25,6%, інших послугах - з 16,0% до 19,9%.

Таблиця 8. Інноваційна активність [5]

	Питома вага підприємств, що займалися інноваціями	Загальна сума витрат	У тому числі за напрямами
			Дослідження і розробки	У тому числі	Придбання інших зовнішніх знань	Підготовка виробництв для впровадження інновацій	Придбання машин обладнання та програмного забезпечення	Інші витрати
				Внутрішні НДР	Зовнішні НДР
	%	млн.грн
2000	18,0	1760,1	266,2	Х	Х	72,8	163,9	1074,5	182,7
2001	16,5	1979,4	171,4	Х	Х	125,0	183,8	1249,4	249,8
2002	18,0	3018,3	270,1	Х	Х	149,7	325,2	1865,6	407,7
2003	15,1	3059,8	312,9	Х	Х	95,9	527,3	1873,7	250,0
2004	13,7	4534,6	445,3	Х	Х	143,5	808,5	2717,5	419,8
2005	11,9	5751,6	612,3	Х	Х	243,4	991,7	3149,6	754,6
2006	11,2	6160,0	992,9	Х	Х	159,5	954,7	3489,2	563,7
2007	14,2	10850,9	986,5	793,6	192,9	328,4	Х	7471,1	2064,9
2008	13,0	11994,2	1243,6	958,8	284,8	421,8	Х	7664,8	2664,0
2009	12,8	7949,9	846,7	633,3	213,4	115,9	Х	4974,7	2012,0
2010	13,8	8045,5	996,4	818,5	177,9	141,6	Х	5051,7	1855,8
2011	16,2	14333,9	1079,9	833,3	246,6	324,7	Х	10489,1	2440,2

Один з основних напрямів інноваційної діяльності підприємств України полягав насамперед у придбанні машин, обладнання та програмного забезпечення для виробництва нових або значно поліпшених продуктів і послуг, про що повідомили майже три чверті підприємств із технологічними інноваціями. Досить вагома частка підприємств проводила навчання та підготовку персоналу для розроблення і/або впровадження ними нових або значно вдосконалених продуктів і процесів, здійснювала ринкове запровадження інноваційних продуктів та послуг, уключаючи ринкове дослідження і проведення рекламної кампанії, здійснювала процедури та технічну підготовку до запровадження нових або значно вдосконалених продуктів і процесів, які ще не були ніде представлені, виконувала науково-дослідні роботи (НДР). При цьому укладанням договорів про придбання результатів їх виконання в інших компаній (уключаючи підприємства їхньої групи підприємств), державних або приватних науково-дослідних організацій і придбанням інших зовнішніх знань (придбання або ліцензування патентів і непатентованих винаходів, ноу-хау та інших типів знань у інших організацій) було зайнято біля 11% підприємств із технологічними інноваціями.



Рис.1. Розподіл інноваційних підприємств за видами інноваційної діяльності [7]

У 2011р. інноваційні підприємства спрямували на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення понад третину загального обсягу витрат, що є найвищим показником серед інших видів витрат. На виконання внутрішніх НДР і для придбання інших зовнішніх знань було спрямовано по 10,1% витрат, хоча власні НДР уключають не лише заробітну плату дослідницького персоналу та пов'язані з нею витрати, а й капітальні витрати на споруди та спеціальне обладнання для їх виконання. Набагато менше, ніж на виконання внутрішніх НДР, використано коштів для придбання зовнішніх НДР, що стратегічно може бути краще для тих підприємств, які підтримують виконання власних НДР.

В Україні протягом 2008-2011рр. 22,5% підприємств із технологічними інноваціями співпрацювали з іншими підприємствами й організаціями. Оскільки завданням держави є посилення взаємозв'язків між підприємницьким сектором і двома іншими секторами (державним і сектором вищої освіти), отримані результати досить цікаві.



Рис.2. Розподіл підприємств із технологічними інноваціями, які здійснювали інноваційне співробітництво, за типами співробітництва протягом 2008-2011 років, % [7]

Найважливішими партнерами по співробітництву інноваційних підприємств є насамперед постачальники обладнання, матеріалів, компонентів або програмного забезпечення (17,1%), а також клієнти або споживачі (9,9%). Ці форми співпраці спрощені завдяки вже існуючим комерційним зв'язкам між задіяними у спільному виробництві партнерами. Те ж саме можна сказати і про партнерів, які визначаються як "підприємства в межах вашої групи підприємств", яких 3,3%. Три типи партнерів, діяльність яких насамперед спрямована на розробку нових продуктів або процесів (консультанти, комерційні лабораторії або приватні НДІ, університети та інші вищі навчальні заклади, державні НДІ), зазначили від 6,0% до 3,4% підприємств. При цьому установи державного сектору знаходяться серед тих партнерів, які найменше використовуються для співробітництва, і зв'язок підприємств із державним сектором і сектором вищої освіти видається досить слабким.

Таблиця 9. Частка підприємств із будь-яким типом співробітництва протягом 2008-2010 років у загальній кількості підприємств із технологічними інноваціями (% підприємств з технологічними інноваціями відповідного виду діяльності)

	Партнери, які знаходяться
	В Україні	У країнах Європи	У США	У Китаї та Індії	В інших країнах світу	З них
						У Росії	У країнах СНД
Усього	20,5	6,8	0,9	1,1	5,1	4,3	2,1
Промисловість	20,0	8,3	1,0	1,4	6,0	5,0	2,7
Добувна промисловість	29,8	11,4	3,7	--	3,6	3,6	--
Переробна промисловість	19,8	8,6	0,9	1,5	6,3	5,2	2,9
Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води	20,6	1,8	--	--	1,8	1,8	--
Оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі	14,6	3,2	0,4	0,4	1,4	1,2	0,6
Діяльність транспорту та зв'язку	14,5	3,4	0,8	1,2	3,0	2,1	0,7
Фінансова діяльність	26,9	12,7	2,8	--	6,1	6,1	1,4
Діяльність у сфері інформатизації	34,2	5,2	2,5	1,9	9,6	9,6	2,7
Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії	35,9	2,3	0,4	0,4	3,8	3,4	1,3
Технічні випробування та дослідження	7,1	7,1	--	--	7,1	7,1	--

Здійснювати інновації підприємствам перешкоджали численні фактори. Було запропоновано чотири групи чинників для оцінки їх впливу. У таблиці представлено частку підприємств, які вважали, що ці фактори суттєво впливали на їхнє рішення розвивати інноваційні проекти або стримували здійснення інноваційної діяльності протягом трьох років.

Перші три з них є фінансовими: занадто високі інноваційні витрати, недостатність коштів у межах організації або групи підприємств і поза її межами. У більшості випадків інновація є дорогим заходом і підприємства, що виконують НДР, повинні вкладати кошти в технічне обладнання та заробітну плату висококваліфікованого персоналу. Ці витрати є досить високими і не гарантують швидку окупність. Наступні чотири - це фактори, які взаємопов'язані зі співробітництвом та інформацією, а також із наявністю кваліфікованого персоналу. Ще два фактори відносяться до ринкових чинників: домінування певних підприємств (сильні конкуренти), невизначений попит на інноваційні товари або послуги. На багатьох ринках дуже жорстка конкуренція і цикл виробництва скорочується.

Таблиця 10. Розподіл підприємств за найбільш суттєвими чинниками, що перешкоджали здійсненню інновацій (% від загальної кількості обстежених підприємств)

	Інноваційні підприємства	Неінноваційні підприємства
Цінові чинники	Відсутність коштів у межах підприємства або групи підприємств	7,8	16,3
	Відсутність фінансування за межами підприємства	4,6	8,7
	Занадто високі витрати на інноваційну діяльність	6,2	12,0
Інформаційні чинники	Відсутність кваліфікованого персоналу	1,5	3,4
	Відсутність інформації про технології	1,0	2,1
	Відсутність інформації про ринки	0,8	1,9
	Труднощі знаходження партнерів інноваційної діяльності	2,4	5,3
Ринкові чинники	На ринку домінують певні підприємства	3,9	7,1
	Незначний попит на інноваційні товари чи послуги	1,9	4,2
Причини інноваційної бездіяльності	Немає необхідності у зв'язку з попередньою інноваційною діяльністю на підприємстві	1,1	2,0
	Непотрібно у зв'язку з невизначеним попитом або немає попиту на інновації	1,8	5,7

Необхідно прийняти до уваги, що ці результати оцінені в цілому по Україні та показують лише тенденції, що склалися. Ситуація може дещо відрізнятися на рівні виду діяльності й навіть на рівні підприємств, а також з огляду на те, що перелік і значущість перешкоджаючих факторів може залежати від віку, розміру, галузі та інноваційності підприємства.

2.3 Порівняльний аналіз розвитку інноваційної діяльності в Україні та світовій практиці( за даними міжнародних рейтингів)

На сьогодні фіксується значне відставання України від Європейських країн за показниками обсягів фінансування інноваційних проектів, використання інноваційного потенціалу тощо.

Міжнародна бізнес-школа INSEAD і Всесвітня організація інтелектуальної власності (World Intellectual Property Organization, WIPO) представили аналітичну доповідь «Глобальний індекс інновацій 2012» (Global Innovation Index 2012). У цьому році Україна зайняла 63 місце в списку зі 141 країни (Додаток А) 17.

Дослідження проводиться з 2007 року і на даний момент представляє найбільш повний комплекс показників інноваційного розвитку по різних країнах світу. У 2012 році дослідження охоплює 141 країну, які в сукупності виробляють 99,4% світового ВВП і в яких проживає 94,9% населення планети. Глобальний індекс інновацій складений з 80 різних змінних, які детально характеризують інноваційний розвиток країн світу, що знаходяться на різних рівнях економічного розвитку. Автори дослідження вважають, що успішність економіки пов'язана, як з наявністю інноваційного потенціалу, так і умов для його втілення. Тому Індекс розраховується як зважена сума оцінок двох груп показників:

· Розташовувані ресурси та умови для проведення інновацій (Innovation Input).

· Досягнуті практичні результати здійснення інновацій (Innovation Output).

Таким чином, підсумковий Індекс являє собою співвідношення витрат і ефекту, що дозволяє об'єктивно оцінити ефективність зусиль щодо розвитку інновацій в тій чи іншій країні. У цьому році список параметрів, за якими оцінюються країни, розширився на дві групи: творчість населення країн в Інтернеті (Online Creativity) і екологічна стійкість (Environmental Sustainability).

Список десяти світових лідерів в області інновацій практично не змінився в порівнянні з минулим роком. У рейтингу країн світу за рівнем інноваційних можливостей і результатів 2012 лідирує Швейцарія. У трійку лідерів як і раніше входять Швеція і Сінгапур. За ними слідують Фінляндія, Великобританія, Нідерланди, Данія, Гонконг, Ірландія і Сполучені Штати. Єдиною країною, яка залишила за останній рік десятки кращих, стала Канада. Це відбулося через ослаблення позицій Канади за всіма основними індикаторами Індексу. Сполучені Штати продовжують залишатися інноваційним лідером, однак демонструють відносне послаблення показників у таких областях, як освіта, підготовка кадрів і розвиток інновацій. У результаті рейтинг США в цьому році був знижений. Регіональними лідерами в області інновацій в цьому році стали наступні країни: Швейцарія в Європі, Сполучені Штати в Північній Америці, Сінгапур в Південно-Східній Азії та Океанії, Ізраїль в Північній Африці і Західній Азії, Чилі в Латинській Америці і Карибському басейні, Індія в Центральній та Південної Азії, Маврикій в Африці на південь від Сахари. Серед країн з низьким рівнем доходу лідером стала Кенія. Серед країн колишнього СРСР лідирує Естонія.

Глобальний індекс інноваційної ефективності, що доповнює загальний Глобальний індекс інновацій, показує, які країни краще інших втілюють інноваційні ідеї в практичні результати. У цьому списку перші місця займають країни, що мають добрі результати інноваційної діяльності, незважаючи на спочатку більш слабкі інноваційне середовище та інноваційні ідеї. Перші два місця серед десяти лідерів глобальної інноваційної ефективності займають Китай та Індія. Цікаво, що чотири з десяти лідерів цього списку - країни з низьким або середнім рівнем доходу. Нижче представлена десятка лідерів глобальної інноваційної ефективності: Китай, Індія, Молдова, Мальта, Швейцарія, Парагвай, Сербія, Естонія, Нідерланди, Шрі-Ланка.

Кожна країна може прагнути до того, щоб мати інноваційну економіку. Чим більш обмеженими ресурсами розпорядженні економіка, тим більше в дійсності в неї може бути стимулів для розвитку інновацій. Важливо відзначити, що інновації мають на увазі підвищення рівня життя кожної людини і націлені на більш швидке і сталий розвиток в інтересах усіх громадян. Розвинені країни повинні продовжувати процес зміцнення зв'язків з усіма, хто зацікавлений в інноваціях. Лише в цьому випадку вони залишаться лідерами в стратегічних областях 17.

Згідно з дослідженням, у світі виникає нова динаміка інновацій, незважаючи на збереження глибокого і стійкого нерівності в цій області між різними країнами і регіонами. Найбільш значний розрив у інноваціях існує між країнами, розташованими на різних етапах економічного розвитку. В середньому країни з високим рівнем доходу на душу населення набагато випереджають країни з більш низьким доходом по всьому інноваційним параметрам. Зберігається глибоке нерівність у сфері інновацій між різними географічними регіонами, особливо якщо порівняти середні показники країн з високим рівнем доходу з показниками країн в інших регіонах світу, таких як Африка і багато районів Азії та Латинської Америки. Європейські країни продовжують розвиватися з різною швидкістю, лідирують в інноваціях країни Північної і Західної Європи, їх доганяють країни Східної Європи і Прибалтики, а відстають за цими показниками країни Південної Європи.

При порівнянні загальних показників Індексу інновацій та рівня ВВП на душу населення в звіті виділяються три групи держав:У першу групу «лідерів інновацій» входять країни з високим рівнем доходу, такі як Швейцарія, Скандинавські країни, Сінгапур, Великобританія, Нідерланди, Гонконг, Ірландія, США, Люксембург, Канада, Нова Зеландія, Німеччина, Мальта, Ізраїль, Естонія, Бельгія, Південна Корея, Франція, Японія, Словенія, Чехія та Угорщина. Ці країни успішно побудували інноваційні екосистеми, в яких інвестиції в людський капітал процвітають в родючій і стабільної інноваційній інфраструктурі, що створює сприятливі умови для підвищення рівня знань, вдосконалення технологій і розвитку творчості.

У другу групу «новаторів-учнів» входять країни з середнім рівнем доходу, такі як Латвія, Малайзія, Китай, Чорногорія, Сербія, Молдова, Йорданія, Україна, Індія, Монголія, Вірменія, Грузія, Намібія, В'єтнам, Свазіленд, Парагвай, Гана і Сенегал. З країн з низьким рівнем доходу в цю групу входять Кенія і Зімбабве. Ця група держав з середнім та низьким рівнем доходу демонструють зростання інноваційних досягнень в результаті вдосконалення інституційної структури, підвищення кваліфікації робочої сили, поліпшення інноваційної інфраструктури, глибокої інтеграції з глобальними фінансовими та іншими ринками і розвитку ділового співтовариства, навіть якщо прогрес у цих вимірах не є рівномірним по всіх сегментах в даній країні.

У третю групу «відстаючих» входять країни, що відрізняються слабкістю своїх інноваційних систем. У цій групі можна зустріти країни як з високим, так і з середнім рівнем доходу.

Висновок до розділу 2

Запровадження інноваційних технологій на підприємствах регіонів на сьогоднішній день відіграє надзвичайно важливе значення в економічному розвитку регіонів, в конкурентоспроможності в порівнянні з іншими регіонами. Проте необхідно враховувати низку проблем, що стримують їх інноваційний розвиток.

Аналіз інноваційної діяльності підприємств України показав низький рівень інноваційної активності, зменшення за 11 років більше ніж в шість разів кількості впроваджених технологічних процесів, оновлення продукції переважно споживчого характеру. Цей стан зумовлений не тільки нездатністю забезпечити кредитно-фінансову підтримку процесів оновлення основних засобів та впровадження нових технологій, а й відсутністю ефективного управління інноваційною діяльністю.

Україна має потужний науковий потенціал, однак кризові явища призвели до втрати попиту на наукову продукцію на внутрішньому ринку, що пояснюється падінням загального рівня інвестицій, зростанням взаємної заборгованості і переорієнтацією економічної діяльності з реального сектора в сектор швидкої віддачі інвестованого капіталу. Сьогодні понад 90 % продукції, що виробляється в Україні, не має відповідного науково-технічного забезпечення. На світовому ринку інновацій частка вітчизняної наукомісткої продукції складає лише 0,1%.

РОЗДІЛ 3.Перспективи розвитку інноваційної діяльності в Україні та напрями її активізації

3.1 Основні загальносвітові тенденції розвитку інноваційної діяльності

Інноваційний розвиток можна охарактеризувати як процес структурного вдосконалення національної економіки, який досягається переважно за рахунок практичного використання нових знань для зростання обсягів суспільного виробництва, підвищення якості суспільного продукту, зміцнення національної конкурентоспроможності та прискорення соціального прогресу [18,c.176].

Для визначення, обґрунтування і створення механізмів реалізації нової державної інноваційно-інвестиційної політики стосовно здійснення узгоджених змін в усіх ланках національної інноваційної системи, спрямованих на кардинальне зростання її впливу на економічний і соціальний розвиток країни шляхом створення відповідних привабливих внутрішніх умов і підвищення стійкості вітчизняної економіки до тиску зовнішніх умов, що обумовлені глобалізацією і неолібералізацією економічного життя була створена «Стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки» 11.

Для забезпечення сталого розвитку економіки, зростання продуктивності праці, віддачі від використання наявних природних ресурсів і людського потенціалу, конкурентоспроможності вітчизняної продукції і покращання на цій основі рівня і якості життя українського народу необхідно домогтися переміщення України за комплексним індикатором інноваційного розвитку, що визначається за Європейським інноваційним табло, з групи «країни, які наздоганяють», мінімум до групи країн «помірні інноватори», а за кращих умов - до групи країн «послідовників».

Тобто головна мета Стратегії має конкретне кількісне визначення: забезпечити в зазначений термін (до 2020 року) підвищення впливу інновацій на економічне зростання України в 1,5-2 рази у порівнянні з теперішнім часом.

Виходячи з того, що інноваційний розвиток є органічною складовою макроекономічних, соціальних, політичних та інших сучасних процесів, та враховуючи попередній, в цілому негативний досвід України у спробах перейти реально на інноваційний шлях економічного розвитку, а також накопичення глибинних системних негативних наслідків від проведення неоліберальних економічних реформ, які стали нездоланними перепонами на шляху утвердження інноваційної моделі розвитку України, основними передумовами успішного досягнення визначеної Стратегією мети є:

Ш зміна концептуальних засад, що визначають в теперішній час роль і практичні функції держави в ринковій економіці;

Ш структурна перебудова економіки, в першу чергу промисловості;

Ш подолання кризової економічної нерівності населення;

Ш відновлення довіри населення до держави і влади.

Серед загальносвітових тенденцій розвитку інноваційної діяльності є також нова європейська стратегія економічного розвитку на найближчі 10 років -- «Європа 2020: стратегія розумного, сталого і всеосяжного росту».

Одним із трьох основних факторів зміцнення економіки є розумне зростання -- економіка, заснована на знаннях та інноваціях.

Розумне зростання в розумінні ЄС означає посилення взаємодії наукових знань, досліджень та інновацій з економічним зростанням і розвитком ЄС. Цей фактор зміцнення економіки включає в себе підвищення якості освіти, підвищення якості проведення досліджень, підтримка поширення інноваційних технологій і знань по всьому ЄС, збільшуючи доступу до інформації та технологіям спілкування, а також гарантуючи, що інноваційні технології будуть використовуватися в цілях досягнення глобальних соціальних цілей.

Дії у цьому напрямку відкриють інноваційні можливості європейських держав, покращать результати освітнього процесу, допоможуть у розвитку економічних та соціальних переваг цифрового суспільства. Всі процеси повинні здійснюватися на рівні ЄС, національному, регіональному та місцевих рівнях.

Пріоритетним напрямом діяльності є «Інноваційний Союз». Завдання цього напрямку - перенацілити дослідження, розробки та інновації на сьогоднішні основні проблеми суспільства, такі як зміна клімату, доцільне використання енергії та ресурсів, демографічні проблеми та проблеми охорони здоров'я.

На рівні ЄС Європейська Комісія буде працювати в наступних напрямках:

- Завершити створення Європейського Простору для Досліджень та Інновацій, розробити стратегічний план з досліджень в галузі збереження енергії, транспорту, зміни клімату, доцільного використання ресурсів, здоров'я, старіння, виробництва екологічно чистих продуктів, управління земельними ресурсами, посилити співпрацю з державами-членами та регіонами ЄС;

- Покращити основні умови для бізнесу та інновацій (створити Єдиний Патентне Бюро ЄС, спеціалізований Патентний Суд, модернізувати загальні положення про авторське право і товарні знаки, збільшити можливість використання захисту інтелектуальної власності малими і середніми підприємствами, прискорити прийняття взаємопов'язаних стандартів);

- Задіяти «Європейські Інноваційні Партнерства» між ЄС та державами-членами ЄС для прискорення розвитку і перерозподілу технологій, необхідних для досягнення поставлених цілей. Це включає в себе «побудова біо-економічного середовища-2020», «задіювання технологій, щоб сформувати європейське промислове майбутнє», «технології, що дозволяють людям в пенсійному віці незалежно існувати і активно брати участь в житті суспільства»;

- Посилити і надалі розвивати політичні інструменти ЄС в цілях підтримки розвитку та інновацій (структурні фонди, фонди підтримки розвитку, рамкова програма по дослідження і розробок), включаючи тісну співпрацю з Європейським Інвестиційним Банком, спрощення адміністративних процедур для отримання фінансування, особливо для середніх і малих підприємств і в області стимулюючих інноваційних механізмів, що відносяться до ринку вугільної промисловості.

- Просувати наукові партнерства і посилювати взаємодію освіти, бізнесу, досліджень та інновацій, підтримувати нещодавно створені компанії з розробки інноваційних технологій.

На національному рівні держави-члени ЄС будуть працювати в наступних напрямках:

- Реформувати національну та регіональну системи досліджень, розробок та інновацій, впровадити спільне створення програм і збільшити кооперацію з іншими країнами ЄС з питань фінансування, гарантувати поширення технологій по всьому ЄС;

- Гарантувати достатню підтримку випускників наукових, математичних та інженерних факультетів, змінити навчальний план шкільних занять відповідно до принципів розвитку творчих здібностей, інновацій та підприємництва;- Зробити пріоритетним розвиток наукових знань, використовуючи податкові важелі та інші фінансові інструменти для збільшення інвестування досліджень, розробок та інновацій 13.

3.2 Напрями подальшої активізації інноваційної діяльності промислових підприємств

Попри те, що в Україні зберігся масштабний науковий комплекс, здатний ефективно продукувати результати світового рівня, науково-технічна та інноваційна сфера не виконує належним чином роль джерела економічного зростання. Ключові проблеми полягають в тому, що:

· темпи розвитку й структура науково-технічної та інноваційної сфери не відповідають попиту на передові технології з боку економіки;

· пропоновані наукові результати світового рівня не знаходять застосування в економіці через низьку сприйнятливість підприємницького сектору до інновацій;

· у науково-технічній та інноваційній сфері триває втрата кадрів і скорочення матеріально-технічних засобів.

Існує загроза переорієнтації вітчизняної науки на вирішення проблем інноваційного розвитку інших країн і перетворення України на експортера товарів і послуг з низьким рівнем доданої вартості, у тому числі у сфері інтелектуальної праці 11.

Причинами виникнення проблем є:

- скорочення фінансування науково-технічної та інноваційної сфери.

- неефективність системи бюджетного фінансування української науки:

Ш система не налаштована на одержання кінцевого прикладного результату;

Ш кошти розпорошуються між 36 головними розпорядниками бюджетних коштів, науковими структурами, частина з яких працює неефективно;

- законодавчі обмеження, що ускладнюють фінансування наукової сфери:

Ш через ускладнену процедуру обслуговування Державним казначейством спецрахунків, з яких фінансується діяльність державних наукових установ і вищих навчальних закладів, замовники, у тому числі іноземні, часто відмовляються співпрацювати з ними;

Ш державні замовники науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), на додаток до конкурсного добору, вимушені застосовувати процедуру конкурсних торгів при здійсненні закупівель за держані кошти;

- відсутність економічних стимулів у суб'єктів господарської діяльності здійснювати технологічну модернізацію шляхом запровадження нових науково-технічних розробок.

Для досягнення активізації інноваційних процесів в економіці поставлені такі завдання:

· підвищити конкурентоспроможність сектору наукових досліджень і розробок, забезпечити інтеграцію вітчизняного сектору наукових досліджень у Європейський дослідницький простір;

· підвищити ефективність бюджетного фінансування наукової сфери;

· спрямувати вітчизняний науково-технічний потенціал на забезпечення реальних потреб інноваційного розвитку економіки України й організацію виробництва високотехнологічних товарів і послуг;

· здійснити першочергові заходи з підвищення ефективності національної інноваційної системи.

Необхідні кроки:

1. Посилення конкурентоспроможності сектору наукових досліджень і розробок, забезпечення його інтеграції в Європейський дослідницький простір шляхом:

ь збільшення фінансування на оновлення матеріально-технічної бази наукових установ та вищих навчальних закладів;

ь розширення програм надання грантів молодим ученим і викладачам для проведення досліджень, підготовка українських учених до ефективної конкурентної боротьби за гранти Рамкової програми ЄС;

ь проведення переговорів з Європейською Комісією щодо визначення умов приєднання України до Європейського дослідницького простору (ЄДП)10

2. Підвищення ефективності бюджетного фінансування наукової та інноваційної сфери шляхом:

ь оптимізації системи бюджетних наукових установ на основі об'єктивних критеріїв оцінювання результативності їхньої науково-технічної діяльності;

ь нарощування частки бюджетних коштів, що спрямовуються на фінансування фундаментальної науки та прикладних наукових і технічних розробок;

ь пріоритетного спрямування бюджетного фінансування науки на виконання за конкурсними принципами державних цільових наукових, науково-технічних програм, державного замовлення у сфері науки та інноваційної продукції, а також фінансування грантів Державного фонду фундаментальних досліджень;

ь застосування спрощених процедур закупівлі (на підставах, передбачених законом про державні закупівлі) для фінансування за рахунок державних коштів НДДКР, виконавці яких визначаються на конкурсній основі у встановленому законодавством порядку;

ь підвищення рівня фінансової автономії наукових установ і ВНЗ у розпорядженні коштами, отриманими від замовників різних форм власності за виконання НДДКР.

3. Спрямування вітчизняного науково-технічного потенціалу на забезпечення потреб інноваційного розвитку економіки України й організацію виробництва високотехнологічної продукції шляхом:

ь запровадження державно-приватного партнерства в науково-технічній та інноваційній сферах;

ь розробки та впровадження інструментів державної підтримки інноваційної діяльності.

4. Підвищення ефективності національної інноваційної системи через:

ь розвиток інноваційної інфраструктури (бізнес-інкубатори, центри трансферу технологій тощо);

ь приведення законодавства України у сфері інтелектуальної власності у відповідність до законодавства Європейського Союзу;

ь удосконалення державного регулювання й економічного стимулювання суб'єктів господарювання у сфері трансферу технологій.



3.3 Шляхи вдосконалення оцінки ефективності інноваційної діяльності

Дуже важливим є етап обґрунтування управлінського рішення про доцільність інновацій, який має дати відповідь про міру їх ефективності з урахуванням особливостей як підприємства, так і зовнішнього середовища. На цьому шляху можуть виникати серйозні проблеми, основні з яких спробуємо розв'язати на прикладі роботи поліграфічного підприємства.

Для визначення переваг впровадження нововведень проводиться їх техніко-економічне обґрунтування, а кількісна оцінка ефективності нової техніки та технології знаходить своє відображення в системі показників об'єму, праці, фінансових показників, а також ефективності капіталовкладень11,с.106.

Техніко-економічне обґрунтування впровадження нової техніки та технології проводять за методом варіантів, сутність якого складається в проведенні порівняльного аналізу декількох варіантів та виборі найкращого з них.

При порівнянні варіантів необхідно забезпечувати зі ставність результатів шляхом приведення їх до однакових одиниць виміру продукції, а також враховувати вплив нововведення на суміжні стадії виробництва.

Основними вихідними даними для проведення ТЕО ефективності впровадження нової техніки та технології є:

- річний обсяг випуску продукції чи річна продуктивність обладнання за порівнюваними варіантами;

- планові ціни на продукцію чи послуги;

- годинні тарифні ставки, які прийняті на підприємстві;

- встановлені законодавством норми відрахувань на соціальні заходи;

- норми витрачання матеріалів на виробничі потреби;

- планові простої обладнання на ремонтах, оглядах та технологічних зупинках;

- встановлена потужність струмоприймачів;

- ціни на поліграфічні матеріали, обладнання, електроенергію, послуги підрядників;

- обсяг стартових інвестицій та вимоги до їх дохідності.

Ефективність інноваційних заходів знаходить вияв в економії витрат на виробництво продукції. Економія на витратах може бути забезпечена шляхом скорочення матеріальних витрат, яке досягається за рахунок зміни номенклатури та видів матеріалів, зміни норм витрачання матеріалів, зміни цін на матеріали, скорочення норм технологічних відходів, багатократного використання матеріалів (формних пластин, хімічних реактивів, тощо), застосування принципово нових видів енергії, а також енергозберігаючих технологій15,с.114.

Порівняння витрат дозволяє визначити абсолютну, а не відносну вигідність інвестицій, внаслідок чого даний метод може застосовуватися лише для порівняння подібних альтернатив. Окрім того, має бути гарантовано, що сума виручки не залежить від вибору альтернатив.

На відміну від минулих часів, зараз єдині нормативні коефіцієнти ефективності не обґрунтовуються та не затверджуються. В ринкових умовах підприємство самостійно визначає коефіцієнт ефективності витрат, з урахуванням його фінансово-економічного стану, мети, підприємницьких ризиків. Наприклад, якщо рівень рентабельності виробничих фондів діючого підприємства задовольняє власників та керівників підприємства, то на такому ж рівні можна прийняти нормативний коефіцієнт ефективності. Він може бути нижче рівня рентабельності виробничих фондів, якщо при цьому інвестиційний проект забезпечує зростання маси прибутку підприємства. В інших випадках його величина може бути вище рівня рентабельності виробничих фондів, якщо остання достатньо низька.

Необхідно зауважити, що показники поточних витрат обліковуються до оподаткування, а прибуток - після оподаткування, тобто нормативний прибуток збільшує базу оподаткування, а поточні витрати - ні. Окрім того, капіталовкладення мають життєвий цикл протягом строку експлуатації обладнання, і їх величина поступово повертається шляхом амортизації.

Критерій рентабельності має розраховуватися за всім капіталом. Оскільки виконується умова досконалого ринку, рентабельність розглядається за всім капіталом, при цьому відсоток на зв'язаний капітал, на відміну від методу порівняння за прибутком, не вираховується з прибутку. Рентабельність визначається як відношення середнього прибутку за період до зв'язаного капіталу15,с.117.

Вище наведені традиційні підходи оцінки інновацій мають такі серйозні недоліки.

По-перше, в оцінках ефективності інколи зустрічаються не порівнювані параметри виручка та витрат як «до та після оподаткування». По-друге, ці методики не враховують вплив довгострокових, знакових факторів зовнішнього середовища і не наводять способи його врахування.

Загальний підхід до розроблення комплексних показників порівняльної ефективності інновацій: цифрової та фотоскладальної техніки базується на таких принципах.

По-перше, техніка виведення інформації має довготривалий характер і є ремонтопридатною, частина її техніко-експлуатаційних параметрів має імовірнісний характер.

По-друге, результатний показник порівняльної комплексної ефективності інновацій визначається математичним очікуванням результатного показника - кількості виведеної інформації, що приходиться на одиницю часу експлуатації до сумарних витрат.

Такий критерій оцінки інновацій відноситься до статичних і має як переваги так і недоліки. До переваг відноситься простота, зручність, зрозумілість та чітка формалізація критерію, який враховує технічні та економічні параметри.

Водночас, запропонований підхід має суттєві обмеження у використанні, бо дає інформацію лише про порівняльну, а не загальну ефективність, не враховує ринкові вимоги, тенденції та фінансові можливості друкарні.

Слід взяти до уваги, що, по-перше, висока порівняльна ефективність інвестицій у техніку ще не гарантує ефективність її використання в конкретних умовах.

По-друге, не продумане врахування одночасних первісних витрат та поточних, пов'язаних з експлуатацією техніки; ігнорується фактор часу, зміна цінності грошей у часі.

Насамкінець, результатний показник базується на технічних параметрах, ігнорує вимоги та тенденції ринку поліграфічної продукції. Кількість виведення біт/с - суто технічний параметр, він опосередковано свідчить про результат для споживача. Споживача цікавить можливість отримати якісне, дешеве та швидке зображення, оцінка якого бітами не вимірюється.

Розв'язати проблему врахування довгострокових факторів та тенденцій в оцінці інновацій можна за допомогою економіко-математичного моделювання з використанням теорії ігор. Для цього залучають матриці з можливими станами природи та стратегіями інвестицій (інновацій). Якщо ймовірнісний розподіл, який відповідає станам природи, невизначений або не може бути визначеним, цю нестачу інформації враховують критерії прийняття рішень Лапласа, мінімаксного, Севіджа, Гурвіца19,с.103.

Теорія ігор має справу з «поведінковою невизначеністю» коли є два чи більше «розумних супротивники» - гравці, кожен з яких прагне оптимізувати власні рішення за рахунок інших.

Якщо імовірнісний стан «природи» визначений та не змінюється у часі (стаціонарний), обирають інвестиційне рішення, яке дає найбільше математичне очікування виграшу.

Якщо розподіл ймовірностей майбутніх станів «природи» не визначений, вся інформація про «природу» зводиться до переліку її можливих станів.

Згідно з критерієм Гурвіца, треба врахувати можливість як найгіршого так і найкращого розвитку подій шляхом ступеня оптимізму і фактично звести до ймовірнісного сценарію подій.

За критерієм Севіджа, поряд з матрицею виграшів будується матриця ризиків, які визначаються втратами гравця в результаті обрання неоптимального варіанту рішення.

Врахувати в оцінці інновацій основні фактори зовнішнього середовища зручно за допомогою теорії прийняття рішень в умовах невизначеності, коли інформація подається у вигляді матриці, яка поєднує альтернативи здійснення інвестицій у технічний розвиток друкарні та «стани природи».

Приклад використання теорії ігор для аналізу впливу зовнішнього середовища на інвестиційний проект наводить В.П. Попков, який як стан природи розглядає ситуацію відсутності попиту, середній попит та високий попит і дві стратегії: оснащення лінією малої та великої потужності. В комірках матриці фіксують значення результатного показника ефективності інвестицій (NPV) в залежності від стану природи та обраної стратегії.

Висновки до розділу 3

Модернізація української економіки на засадах інноваційного розвитку має забезпечуватися комплексним застосуванням усіх доступних важелів економічної політики та запобіганням конфлікту між їхніми впливами та між вирішенням стратегічних та поточних завдань. За цих умов інноваційна стратегія як така, що за визначенням веде до підвищення рівня прибутковості національних підприємств, може стати реальним полем для багатогранної співпраці держави і бізнесу.

В Україні, практично не створені умови для ефективного здійснення інноваційної діяльності. Аналіз стану розвитку інноваційної діяльності в Україні дає змогу відзначити, що останніми роками понад 80 % промислових підприємств не займаються інноваційною діяльністю.

Можна виділити такі основні шляхи активізації інноваційної діяльності в Україні на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки:

ь розробку і запровадження механізму надання пільг промисловим підприємствам, які впроваджують і реалізують інноваційну продукцію;

ь поширення практики надання інноваційним підприємств середньострокових кредитів зі знижкою кредитної ставки.

Реалізація запропонованих напрямків активізації інноваційної діяльності в Україні дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно використовувати внутрішні і залученні зовнішні інвестиції на інноваційну діяльність.

Впровадження ефективних інноваційних технологій дозволяє, з одного боку, підприємству отримати суттєві переваги: покращити конкурентну позицію, фінансовий стан, підвищити виробничий та кадровий потенціал тощо, а з іншого - вимагає значного витрачання часу та ресурсів щоб забезпечити необхідну ефективність інноваційних заходів. Специфіка інновацій - високий ступінь ризику та невизначеності майбутніх параметрів господарської системи - має знайти відображення в методах оцінки їх ефективності.



Висновки

У цей складний для України період відродження ринкових відносин, коли вкрай важливими завданнями є збереження промислового комплексу, його структурна перебудова і забезпечення подальшого науково-технічного розвитку, проблема підвищення ефективності інноваційної діяльності вітчизняних підприємств набуває принципового значення, оскільки її вирішення дасть змогу перейти до створення і використання технологій більш високого рівня, а отже, прискорити економічне зростання національної економіки.

Економіка України й далі залишається несприйнятливою до науково-технічних нововведень через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Ось чому формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, спрямованої на досягнення більш високих технологічних укладів, повинно здійснюватися на основі перетворення власних наукових і дослідно-конструкторських розробок у базовий елемент виробництва. Саме активізація інноваційної діяльності наукової і виробничої сфер є важливим завданням та умовою становлення економічної незалежності України.

Очевидним і зрозумілим є те, що вирішення проблем активізації інноваційної діяльності підприємств - головна запорука здійснення успішних ринкових реформ. Крім того, досвід розвинутих країн свідчить, що вихід з економічної кризи неможливий без активізації інноваційної діяльності.

Вплив інноваційного чинника на виробництво сьогодні є радикальним і комплексним. Надзвичайно велика вигода провідних фірм від інноваційної діяльності обумовлена тим, що вони під гаслом експорту новітніх технологій насправді передають тільки не дуже ефективні та застарілі технології. Справді, інновації, а значить і наука, що їх продукує, сьогодні набагато менш доступні, ніж найцінніші природні ресурси. Причиною є те, що ними володіють лише високорозвинуті країни, що дає змогу їм, по суті, утримувати монопольне становище і, таким чином, привласнювати надприбуток. Варто наголосити, що саме володіння інноваціями, котрі є стимуляторами розвитку підприємства, забезпечує перемогу у конкурентній боротьбі.

Методологічні та практичні засади інноваційної діяльності промислових підприємств в умовах перехідного періоду потребують детального опрацювання, оскільки зарубіжний досвід у цій сфері не може бути адаптований в Україні без урахування особливостей розвитку вітчизняної економіки.

Сьогодні інновації стають ключовим чинником розвитку для більшості підприємств. Характерною є зростаюча кількість наукових праць, де досліджується інноваційна діяльність. У більшості з них акцент робиться не на ціновому механізмі конкуренції, а на інноваційних процесах, пов'язаних з поліпшенням всього виробничо-господарського потенціалу підприємства. Ось чому вітчизняні вчені намагаються обґрунтувати національні інноваційні пріоритети, знайти дійові механізми залучення й ефективного використання інновацій. Однак масштаби та рівень наукової розробки зазначених проблем залишаються недостатніми.

Так недостатньо опрацьовані вітчизняними вченими питання економічної оцінки інноваційних процесів, що може призвести до впровадження у виробництво заздалегідь неефективних інноваційних проектів.

Процес економічної глобалізації, а також ринкова орієнтація економіки України вимагають приведення в дію взаємозалежних техніко-технологічних, організаційно-економічних та управлінських чинників ефективного освоєння у виробництві науково-технічним досягнень. Інноваційний фактор стає вирішальним для виходу національної економіки з депресивного стану, забезпечення її сталого розвитку, зниження залежності держави від критичного імпорту, підвищення конкурентноздатності вітчизняної продукції і активізації експортної діяльності. Принцип поєднання інвестицій з інноваціями має бути головним принципом реструктуризації економіки України та й регіонів, управління нововведеннями у виробничих структурах тощо.

Ефективність інноваційної діяльності підприємства визначається насамперед узгодженням систем інвестування, оподаткування, кредитування, які функціонують у інноваційній сфері наукових розробок.

Аналіз світового досвіду, показує, що джерела фінансування інноваційного розвитку можуть бути різноманітними. Це залежить від характеру інновацій та їх фінансової ємності. Існують різні класифікації джерел фінансування інноваційної діяльності. Так, існує класифікація цих ресурсів як державних ресурсів та ресурсів організацій.

На сьогоднішній день вітчизняний бізнес має практично повний комплект мотиваційних важелів для інноваційного прориву: накопичено значний інвестиційний ресурс, старіння основних фондів досягло критичної оцінки, визначені часові рамки необхідної модернізації, бо згодом конкурентна боротьба з іноземними компаніями ще більше загостриться. Однак на практиці зробити це не так просто. Існуючі зараз в Україні джерела фінансування інновацій практично на будь-якій стадії їхнього виникнення і розвитку не є адекватними та не відрізняються розмаїтістю. Основним джерелом фінансування інновацій у промисловості були і залишаються власні кошти підприємств.

Підприємці повинні усвідомлювати, що управління нововведеннями є серцевиною підприємницької діяльності, необхідною умовою успішного бізнесу, тому що саме но­вовведення сприяють підвищенню якості і зниженню собівартості продукції, забезпечують її конкурентоспроможність, а відтак й ефективну присутність підприємств та організацій на ринку товарів і послуг. Фахівці мають оволодіти теоретичними основами, методологією та практичними навичками інноваційного менеджменту, усвідомлювати принципи формування та реалізації державної інноваційної політики, особливості організації інноваційної діяльності в регіонах, основні напрями вдосконалення інноваційної діяльності в окремих галузях економіки, навчитися самостійно вирішувати інноваційні завдання від прогнозування нововведень до їх комерційного використання у підприємницьких структурах.