Стратегії інноваційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стратегії інноваційної діяльності. Стимулювання інноваційної діяльності на підприємстві

В умовах зростаючої конкуренції активна інноваційна діяльність на підприємствах дедалі більше визначає успіх підприємницької діяльності. Нові ідеї і продукти, нові технології та організаційні рішення виводять підприємства з кризових ситуацій і гарантують їм фінансову стабільність.

Жорсткість, непередбачуваність і мінливість ринкового середовища потребують виваженого прогнозу результатів діяльності підприємства. Відставання підприємств України в інноваційній сфері від підприємств інших країн світу не дозволяє їм забезпечити високий рівень конкурент-тоспроможності, а отже, і стійкий економічний розвиток.

Аналіз останніх публікацій показує, що вивчали цю проблему відомі такі зарубіжні та вітчизняні вчені, як: Д. Аакер, І. Ансофф, М. Портер, А. Градов, P.A. Фатхутдінов, А.П. Гречан, A.B. Гриньов, С.М. Ілляшенко, Д.М. Черваньов, Н. Чухрай та ін.

Стратегія -- це комплексний план, що орієнтує організацію не на сьогодення, а на перспективу. Метою стратегії є забезпечення не стільки поточного успіху, скільки прискореного постійного розвитку організації в умовах конкуренції, лідерства на ринку.

Стратегію інноваційного розвитку підприємства можна визначити як сукупність дій і методів управління інноваційною діяльністю, що забезпечують конкурентні переваги на інноваційній основі.

Поняття “стратегія” у сучасному розумінні - це довгостроковий курс розвитку фірми, спосіб досягнення цілей, який вона визначає для себе, керуючись власними міркуваннями в межах своєї політики. Метою стратегії є забезпечення не стільки поточного успіху, скільки прискореного постійного розвитку організації в умовах конкуренції, лідерства на ринку.

Важливість значення інноваційного процесу вперше узагальнив І. Шумпетер, який вважав, що основна причина розвитку економіки -- це намагання отримати надприбутки, які утворюються завдяки тимчасовій монополії у зв'язку з впровадженням інновацій. У світовій економічній літературі «інновація» трактується як перетворення потенційного наукового процесу на реальний, що втілюється у нових продуктах і технологіях. Різні вчені, зокрема такі як Б. Твісс, Д. Сахал, І. Шумпетер та інші, пояснюють це поняття залежно від об'єкта і предмета свого дослідження, стверджуючи, що зміст інновацій становлять зміни, а головною функцією інноваційної діяльності є функція змін. Ці зміни свідомо вносяться суб'єктами господарювання в свою діяльність з метою покращення добробуту власників і працівників колективу. Тому інновацію називають економічним феноменом. Це і відрізняє інновації від винаходів та інших нематеріальних ресурсів. Адже тільки інновація, яка не обов'язково є науково-технічною новинкою, має комерційне застосування, успішно впроваджується у господарську практику і значно змінює наше життя (в цьому разі інновації називають нововведеннями). Зрозуміло, що інновації в економіці не виникають раптово і нізвідки. Появі новинок передує тривалий процес їх розробки, створення і освоєння.

Розробляючи інновації, ніхто не знає напевно, чи успішно завершаться їх дослідження. Тому і фінансування в ці сфери є надзвичайно непевною справою.

Під інноваційною стратегією, як правило, розуміють погоджену сукупність інноваційних рішень, що здійснюють визначальний валив на діяльність підприємства і мають довготермінові та нерідко важко зворотні наслідки. Інноваційна стратегія забезпечує ефективну динаміку розвитку процесу відтворення на підприємстві.

Слід зазначити, що будь-які стратегічні кроки організації мають інноваційний характер, оскільки вони так чи інакше ґрунтуються на нововведеннях в економічній, виробничій, збутовій чи управлінській сферах. Наприклад, одна з характерних для ринкового господарювання стратегій -- продуктова -- спрямована на розвиток нових видів продукції та технологій, сфер і методів збуту, тобто базується виключно на інноваціях. Це стосується й інших типів стратегій. Так, стратегія розвитку організації передбачає забезпечення сталих темпів її зростання та функціонування в перспективі і ґрунтується на використанні науково-технічних досягнень у сфері техніки, організації, технології, управлінні, тобто на комплексі інновацій.

Проте з метою планування інноваційних процесів доцільно стратегії інновацій розглядати окремо. Стратегія нововведень (інноваційна політика) передбачає об'єднання цілей технічної політики та політики капіталовкладень і спрямована на впровадження нових технологій і видів продукції, послуг. У цьому розумінні стратегічне управління інноваціями орієнтується на досягнення майбутніх результатів безпосередньо через інноваційний процес.

За своїм змістом інноваційна стратегія враховує основні базисні процеси в організації і в її зовнішньому середовищі, можливості зростання інноваційного потенціалу організації.

Саме інноваційні стратегії є основою сучасного інноваційного менеджменту в умовах постійних змін навколишнього середовища.

В умовах динамічного розвитку ринкового середовища, в якому функціонує підприємство, єдино правильним напрямом розвитку підприємства залишається інноваційний.

Інноваційний тип розвитку - спосіб економічного зростання, ґрунтований на постійних і систематичних нововведеннях, орієнтованих на суттєве поліпшення всіх аспектів діяльності господарської системи, на періодичному перегрупуванні сил, якого потребують логіка НТП, мета і завдання функціонування системи з можливістю використання певних ресурсних чинників у створенні інноваційних товарів і формуванні конкурентних їх переваг.

Інноваційна активність суб'єкта господарювання визначається його спрямованістю на реалізацію стратегічних цілей розвитку в умовах ринкової конкуренції з метою забезпечення стійкості функціонування підприємства та його успішності у довгостроковій перспективі.

Розвиток будь-якого підприємства неможливий без вироблення ним стратегічних напрямків своєї діяльності, які ґрунтуються на нововведеннях, тобто мають інноваційний характер. Стратегія розвитку підприємства базується на використанні науково-технічних досягнень у сфері організації, техніки і технології, ця стратегія націлена на спроможність підприємства використовувати комплексні інновації.

На початковому етапі розбудови інноваційної стратегії вирішується і тривалість періоду формування стратегії підприємства. По-перше, інновація потребує досить тривалого періоду часу, що, звичайно, відбивається на всьому процесі виробничого життя підприємства. По-друге, період формування нової стратегії підприємства неможливий без інвестиційної стратегії підприємства. А також, визначити її тип. Існують кілька типів стратегій, і різні економісти визначають їх по-різному. Одні з них визначають три типи стратегії. Це -- наступальна (активна), імітаційна і комбінована стратегії.

Обравши, скажімо, імітаційну стратегію з поступовим переходом до наступальної і досягнувши певного успіху, керівництво підприємства не повинно чекати стадії спаду, а має відразу ж придбавати нову ліцензію або провести розробки з метою підвищити технологічний рівень інноваційної системи, щоб перейти до виробництва власного нового продукту. Таким чином підприємство перейде до наступальної стратегії, яка ґрунтується не на окремій інновації, а на їх серії. Обравши адаптаційну (пасивну) стратегію, підприємство може у перспективі опинитися серед відсталих спочатку в техніко-технологічному, а згодом і в економічному відношенні.

За класифікацією X. Фрідмана, існує шість типів інноваційної стратегії підприємства: наступальна, захисна, імітаційна, залежна, традиційна, «за нагодою».

1) Наступальна інноваційна стратегія охоплює: активні НДДКР, орієнтовані на маркетинг; стратегію злиття, стратегію придбання.

2) Захисна інноваційна стратегія відбиває реакцію підприємства на дії конкурентів і побічно -- на потреби і поведінку споживачів.

3) Імітаційна інноваційна стратегія підприємства пов'язана з копіюванням технології виробництва продукції фірм-піонерів і передбачає придбання ліцензії виробництва такого продукту.

4) Залежна інноваційна стратегія відзначається тим, що характер інноваційних змін на підприємстві залежить від політики інших фірм, які виступають як основні у коопераційних технологічних зв'язках. «Залежні» підприємства не роблять самостійних спроб змінити свою продукцію, оскільки вони тісно пов'язані вимогами до неї провідного підприємства.

5) Традиційна інноваційна стратегія означає відсутність технологічних змін на підприємстві. На таких підприємствах закріплюються певні інноваційні форми на тривалий період їх життєвого циклу. Традиційна інноваційна політика вважається інноваційною як осмислена відмова від оновлення продукції у результаті аналізу ситуації і стану конкурентів. Традиційна стратегія уникає власне інноваційної поведінки.

6) Інноваційна стратегія «за нагодою» пов'язана з використанням інформації і можливостей, які виникають у зовнішньому середовищі підприємства. Характерна її риса -- відсутність власної науково-технічної діяльності. Такий тип стратегії називають ще «стратегією ніші».

Конкурентні переваги товаровиробника залежать від обраної ним інноваційної стратегії та успішного втілення її у життя.

А. Чендлер у своїй книзі «Стратегія і структура» зазначає: «Стратегія -- це визначення основних довготермінових цілей і завдань підприємства, прийняття курсу дій і розподілення ресурсів, необхідних для виконання поставлених цілей».

Узагальнюючи сутність будь-якої з названих інноваційних стратегій, можна дати таке визначення: інноваційна стратегія, будучи складовою загальної стратегії підприємства, являє собою цілеcпрямовану діяльність щодо визначення найважливіших напрямів, вибору пріоритетів перспективного розвитку підприємства і вироблення комплексу заходів, потрібних для їх досягнення.

Інноваційну стратегію підприємства треба розглядати як опорну для всього кола питань і проблем, які має вирішувати товаровиробник. Ефективна інноваційна стратегія розвитку підприємства передбачає оцінювання всіх форм інноваційної діяльності підприємства, що мають прояв у нововведеннях різного типу. Треба мати, однак, на увазі, що на практиці дотримання цього положення досить утруднене, оскільки інноваційний процес па підприємстві має охоплювати всі сторони господарської діяльності і входити складовою частиною до всіх підрозділів підприємства. Наприклад, до основних (до речі, різновекторних) цілей виробничого підприємства входять: випуск високоякісних виробів у заданому обсязі та заданого виду в призначений час; підвищення ефективності використання науково-виробничого потенціалу; активне ведення зовнішньоекономічних операцій; забезпечення екологічної безпеки виробництва і навколишнього середовища та ще багато чого іншого. І все це має бути скориговане з провадженням інноваційної стратегії. Отже, інноваційна стратегія є ціленаправлена діяльність щодо визначення важливих напрямків вибору пріоритетів перспективного розвитку підприємства і вироблення комплексу заходів, що потрібні для їхнього втілення.

Взаємозалежність інноваційної і інвестиційної стратегій настільки щільна і глибока, що ці процеси, направлені до єдиної мети, стають начебто одним цілим. Є навіть автори, котрі стверджують, що інновація -- це вкладення інвестиційного капіталу в нововведення. У всякому разі, можна констатувати, що інвестиційні рішення -- це невідокремлювана частина інноваційної стратегії будь-якого підприємства.

На початковому етапі інновацій на підприємстві формулюються цілі інноваційної стратегії. По-перше, необхідно враховувати напрям загальної стратегії розвитку підприємства, а також спосіб організації інноваційного процесу на підприємстві. Відомо три моделі такої організації: внутрішня, коли інновація створюється і засвоюється внутрішніми підрозділами підприємства; зовнішня, коли замовлення на створення передається іншим організаціям; венчурна, коли підприємства для реалізації інноваційних проектів створюють дочірні венчурні фірми.

Формулювання цілей інноваційної стратегії має бути пов'язане з життєвими циклами продукції, які проходять стадії: народження, дитинство, юність, рання зрілість, остаточна зрілість, старіння і відродження. І на кожній з цих стадій інноваційний розвиток підприємства має свій специфічний характер.

Інноваційна політика підприємства (стратегія нововведень на підприємстві) -- це об'єднання цілей технічної політики і політики капіталовкладень і спрямування їх на впровадження нових технологій і нових видів продукції. Інноваційна політика передбачає досягнення майбутніх результатів шляхом налагодження інноваційного процесу, який включає в себе стадії дослідження, запровадження нововведень у виробництво, отримання нового продукту, просування його на ринок та отримання результату.

В основі розробки інноваційної стратегії мають лежати стратегічні управлінські рішення, які:

1) орієнтовані на майбутнє і на постійні зміни середовища;

2) пов'язані з залученням значних матеріальних ресурсів, широким використанням інтелектуального потенціалу;

3) характеризуються гнучкістю, здатністю адаптуватися до змін ринкових умов;

4) ураховують неконтрольовані організацією зовнішні чинники.

Інноваційними стратегіями можуть бути: інноваційна діяльність організації, що спрямована на одержання нових продуктів, технологій і послуг; виробництва, маркетингу й управління; перехід до нових організаційних структур; застосування нових видів ресурсів і нових підходів до використання традиційних ресурсів. Відносно внутрішнього середовища інноваційні стратегії підрозділяються на кілька великих груп: продуктові (портфельні, підприємницькі, бізнес-стратегії, скеровані на створення і реалізацію нових виробів, технологій і послуг); функціональні (науково-технічні, виробничі, маркетингові, сервісні); ресурсні (фінансові, трудові інформаційні, матеріально-технічні); організаційно-управлінські (технології, структури, методи управління). Це спеціальні інноваційні стратегії.

Інноваційні стратегії є також однією зі складових економічної стратегії і з цього боку можуть розглядатися як набір правил, методів і засобів пошуку найкращих перспективних для організації напрямів розвитку науково-технічних досліджень, ресурсної політики для їх реалізації.

В основі розробки інноваційної стратегії лежать такі підходи:

a) визначення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, виходячи з цілей і завдань базисних стратегій фірми;

b) скорочення кількості рівнів в управлінні з метою прискорення процесу «дослідження -- виробництво -- збут»;

c) максимальне скорочення строків розроблення інноваційних проектів і впровадження нововведень, використовуючи певні принципи організації роботи: паралельне та інтегральне вирішення інноваційних завдань.

Прийняття інноваційної стратегії здійснюється на вищому рівні керівництва організацією. Вище керівництво встановлює орієнтири, які використовуються для визначення локальних цілей і стратегій, приймають рішення відносно обсягу, інтенсивності роботи, характеру використання одержаних результатів. Виходячи з зазначеного, розрізняють такі групи стратегічних рішень:

v виділення асигнування;

v фундаментальні дослідження;

v оцінка результатів;

v відкриття;

v патенти;

v сфери та напрями досліджень;

v звіти про дослідження; » товарний знак.

Обмежені ресурси і матеріально-технічна база мають використовуватись таким чином, щоб забезпечити максимальне зростання вартості капіталу. Зазвичай це пов'язано з вибором певної лінії поведінки з деякої кількості альтернатив. Для того щоб в умовах невизначеності вибрати її оптимальний варіант, необхідно мати комплекс правил для прийняття інноваційних рішень, які максимі-зують або мінімізують очікувані результати, а також ураховувати інфраструктурне забезпечення інноваційної стратегії.

І. Ансофф виокремлює чотири групи правил, що визначають напрями дій при визначенні інноваційної стратегії:

ь правила, які використовуються для оцінки діяльності фірми тепер і в майбутньому;

ь правила, за якими складаються стосунки фірми з її оточенням. Вони визначають, які види продукції та технології фірма розроблятиме, яким чином досягатиме переваг над конкурентами. Ці правила називаються продуктово-ринковими стратегіями;

ь правила, згідно з якими встановлюються відносини та процедури всередині фірми;

ь правила, за якими фірма провадить оперативну діяльність.

На рис. 1 показано інфраструктурне забезпечення інноваційної стратегії.



Інфраструктура є важливим чинником, що забезпечує розроблення стратегії та її логічне завершення. Якщо не вистачає ресурсів, кваліфікації менеджерів, відповідної організаційної структури, інноваційна стратегія не може бути реалізована.

Як свідчать теорія і практика, інноваційні стратегії через свої особливості є, з одного боку, ефективним управлінським інструментом, а з іншого -- створюють низку проблем в управлінні організацією. Інноваційні стратегії:

1. прискорюють постійний розвиток організації в умовах ринку;

2. забезпечують переваги в конкуренції на основі лідерства в технології, якості продукції, послуг;

3. визначають позицію на ринку, набір основних товарних ліній;

4. сприяють лідерству в цінах;

5. створюють основу для суспільного визнання фірми (організації).

6. З іншого боку, інноваційні стратегії створюють для проектного, корпоративного, інноваційного управління складні умови, серед них, зокрема:

7. підвищений рівень невизначеності кінцевих результатів за

8. строками, витратами, якістю й ефективністю, що потребує роз

9. витку такої специфічної функції, як управління інноваційними

10. ризиками;

11. підвищення інвестиційних ризиків проектів і особливо довгострокових, що потребує пошуку більш ризикових інверторів;

12. збільшення потоку змін в організації, реалізація будь-якої інноваційної стратегії пов'язана з неминучістю перебудови (реструктуризації) організації, оскільки зміна в системі будь-якого елементу веде до змін стану всіх інших.

Реальна практика розроблення інноваційних стратегій складна, бо за своєю сутністю будь-які стратегічні заходи, що їх проводять підприємства, як уже зазначалось, мають інноваційний характер, адже вони до певної міри ґрунтуються на нововведеннях. Управління інноваціями зачіпає як концептуально-підприємницькі, так і організаційно-процедурні аспекти стратегічного розвитку підприємства і, таким чином, реалізує свою функцію через підсистеми загального стратегічного управління.

Стимулювання інноваційної діяльності підприємництва:

Ш створення в рамках апарату виконавчої влади організації по стимулюванню розробок технічних нововведень;

Ш здійснення допомоги в розвитку наукових досліджень заохочується державою в цілях досягнення домовленості інтересів фірм та державної влади;

Ш активна підтримка державою малого бізнесу-піонеру нової техніки та технології; використання державного регулювання й господарських норм для економічно-правової й адміністративно-організаційної інтеграції, яка забезпечує спеціалізацію й кооперацію підприємств та організацій виконавців держзамовлень в галузі інновацій.;

Ш створення мережі технополісів та технопарків тощо.

До прямого регулювання можна віднести:

* затвердження спеціалізації та програми створення технополіса;

* фінансову участь у створенні базової інфраструктури;

* фінансування національних науково-технічних програм із розробки основних видів наукоємної продукції й технології;

* надання спеціальних позик під конкретні науково-технічні проекти, що повертаються тільки в разі комерційного успіху нової технології або продукції;

* розміщення державних науково-дослідних лабораторій у технополісі;

* часткове фінансування фундаментальних досліджень в університетах та інших науково-дослідних організаціях технополіса;

* фінансову підтримку пріоритетних нових (у тому числі цілком нових) виробництв, надання їм цільових позик;

* розміщення державних (у тому числі військових) замовлень і забезпечення масових закупівель;

* протекціонізм нового наукомісткого сектора в економіці.

До непрямих заходів регулювання належать:

* стимулювання дослідних і проектних робіт: спеціальні податкові пільги, прискорена амортизація фондів, пільгова оренда державних фондів та ін.;

* стимулювання інноваційної діяльності (часткове звільнення від податків ризикового бізнесу, створення їм неоподатковуваних 53 страхових резервних фондів, надання субсидій тощо);

* вільний доступ до обладнання і патентів, що перебувають у державній власності;

* створення державних інформаційних, консультаційних та інших центрів з обслуговування і служб;

* надання допомоги в підготовці й перепідготовці персоналу;

* забезпечення домовленості з приватними банками про надання організаціям і підприємствам технополіса пільгових кредитів;

* сприяння об'єднанню дослідників, виробників у спілки та асоціації, укладання між ними спільних науково-технічних проектів і різноманітних угод;

* прийняття тимчасових пільг у законодавстві (обмеження антимонопольного законодавства та ін.);

* захист внутрішнього ринку, ринку нової наукомісткої продукції.

Тести

1. Назвати переваги методу чистого приведеного доходу оцінки інвестиційних проектів:

- він орієнтований на досягнення головної мети фінансового менеджменту - забезпечити абсолютне збільшення доходів;

- дозволяє робити вибір між проектами з однаковими NPV, але різними інвестиціями

- прямо характеризує запас міцності інвестиційного процесу:

2. Визначити вірну відповідь:

грошовий потік - це різниця між грошовими надходженнями і витратами;

грошовий потік - це фактичні надходження в результаті операційної діяльності.

3. Доповніть схему “Друге покоління інноваційного процесу”:

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

4. Які товари, за класифікацією Бостонської консультаційної групи, є найбільш ефективними для товаровиробника?

1)Товари "зірки".

2)Товари "дійні корови".

3)Товари "важкі діти".

4) Товари "собаки".

5)Це у вирішальній мірі залежить від стадії життєвого циклу товару.

Задача 5

Приватний підприємець має на меті реалізацію інноваційного проекту, що передбачає поліпшення роботи цеху перероблення відходів виробництва. Фахівцями було розроблено таблицю витрат та доходів, пов'язаних з реалізацією проекту:

Рік	Витрати, млн.. грн..	Вигоди, млн.. грн..
1	1,09	0
2	4,83	0
3	2,68	0,45
4	2,50	0,98
5	1,99	1,40
6	0,67	1,67
7	0,97	3,34
8	1,30	5,00
9	1,62	6,68
10	1,95	5,38

Визначте:

1. Доцільність здійснення проекту за критерієм чистої приведеної вартості, якщо реальна ставка прибутковості інвестицій - 10%.

2. Доцільність здійснення проекту за критерієм внутрішньої норми рентабельності, якщо реальна ставка прибутковості інвестицій - 10%.

3. Чи зміниться рішення про доцільність здійснення проекту, якщо реальна ставка зросте до 18%?

4. Прийміть рішення щодо доцільності реалізації проекту за вказаних умов.

інноваційний стратегія

1) Критерій чистої приведеної вартості - різниця між дисконтованими величинами витрат та вигод, вважається найточнішим критерієм доцільності будь-якого інвестиційного проекту:

де NPV -- чиста приведена вартість;

Bt -- дохід від інвестицій у людський капітал у періоді t;

Ct -- величина витрат у період t;

n -- кількість періодів;

r -- норма відсотка, або ставка дисконтування.

Відповідно до цього критерію, варто приймати ті проекти, у яких чиста приведена вартість має позитивне значення. Отже, наш проект доцільно прийняти.

2) Внутрішня норма прибутковості (рентабельності) - це ставка дисконту, за якою чиста теперішня вартість проекту капітальних вкладень дорівнює нулю. Метод внутрішньої норми рентабельності або прибутковості дає результати не у грошовому виразі, а в процентному.

Як критерій оцінки ВНР встановлюють фінансову межу прийнятності запропонованих інвестиційних проектів. На практиці менеджери підприємства повинні вибрати необхідний для підприємства рівень дохідності інвестицій з урахуванням того, за якою ціною залучено капітал для інвестування і який “чистий” рівень прибутковості воно хотіло б мати при використанні.

Іншими словами, це ставка дисконту, при якій грошові надходження = початковим інвестиціям

В умовах ануїтету для визнання внутрішньої норми прибутковості використовуємо наступну формулу:

Звернувшись до таблиці теперішньої вартості ануїтету, бачимо, що при фактор дисконту 0,7871 знаходяться між значеннями 0,784 (при і = 25%) та 0,792 (при і = 26%).

Це означає, що ВНП проекту має значення між 25% і 26%.

3) Якщо реальна ставка зросте до 18%, NPV складе 1,01. Значення невід'ємне, але дещо нижче, незважаючи на це, проект доцільно прийняти у будья-кому разі.

Размещено на Allbest.ru