Держбюджет та проблема бюджетного дефіциту в Україні

Поряд з інфляційним податком як внутрішнє дже-рело фінансування використовуються облігації внутрішньої держав-ної позики (ОВДП). Їх частка у цей період становила близько 7,3 % загального обсягу внутрішнього фінансування дефіциту. ОВДП є якісно іншим інструментом впливу на розмір бюджетного дефіциту. Їх принципова ознака полягає в тому, що держава є позичальником грошей у населення та юридичних осіб, що призводить до появи внутрішнього державного боргу, обслуговування якого, у свою чер-гу, лягає тягарем на державний бюджет. Однак, на відміну від інфляційного податку, боргове фінансування не впливає на обсяг грошової маси. Пропозиція грошей не змінюється, оскільки, вилу-чивши гроші в покупців державної позики, держава оформлює їх як видатки.

Отже, боргове покриття дефіциту державного бюджету має пере-ваги над інфляційним податком, оскільки не спричинює прямих інфляційних процесів у економіці. Саме йому віддав перевагу україн-ський уряд. У 1995 р. в Україні було вперше використано зовнішні джерела покриття дефіциту державного бюджету. Сума зовнішніх позик була досить вагомою: вона майже в чотири рази перевищува-ла обсяг фінансування за рахунок ОВДП і покривала понад 20 % де-фіциту державного бюджету. З 1996 р. починає різко зростати част-ка ОВДП у покритті дефіциту державного бюджету. Якщо в 1995 р. вона становила 5,8 %, то в 1996 р. -- 39,5 %, а в 1997 р. -- 78,5 %.

¹ Обсяги внутрішніх державних позик зросли не лише через необ-хідність покриття так би мовити природних видатків. Процентні платежі держави, що збільшувалися протягом 1996-1997 рр., пере-творилися на значну видаткову частину бюджету, яка вимагала по-криття. Постійний дефіцит державного бюджету й те, що націо-нальна економіка майже не розвивалася, вимагали додаткових емі-сій ОВДП, щоб покривати не стільки природний дефіцит, скільки дефіцит, утворений розміщенням облігацій. Така ситуація не могла залишитися непомітною і стала підставою для змін у бюджетній політиці. Так, у 1998 р. частка ОВДП у фінансуванні бюджетного дефіциту скоротилася більш як на 10 % і становила 66,7 %, що, як і в 1997 р., відповідало повному обсягу внутрішнього фінансування дефіциту.

Зі зміною масштабів внутрішнього боргового покриття дефіциту державного бюджету змінилися й обсяги зовнішнього фінансування. Збільшення частки зовнішнього фінансування не спричинило зрос-тання зовнішньої заборгованості, оскільки його абсолютна величина завдяки триразовому зменшенню дефіциту державного бюджету не збільшилася, а навпаки, зменшилася більш як у двічі. Отже, бюджет-на політика в Україні демонструвала певні елементи гнучкості. Але вони й надалі залишатимуться елементами, а не системою, доки зла-годжено не запрацює весь економічний механізм, який сприятиме розширенню дохідної бази державного бюджету.

Аналізуючи структуру джерел покриття дефіциту бюджету за ос-танні три роки, слід зазначити, що за цей час акцент щодо вибору джерел фінансування змістився -- від прямих позик НБУ до держав-них облігацій при відносно стабільній питомій вазі зовнішніх позик. Виходячи з неемісійної природи залучення коштів для фінансування дефіциту бюджету за рахунок розміщення державних облігацій, це явище мало на попередньому етапі певний позитивний характер. Проте, враховуючи надзвичайно високу дохідність ОВДП, коротко-терміновий характер обігу та розміщення значної їх кількості серед нерезидентів, воно стало негативно позначатися на стані економіки України.

Ситуація фактичної безальтернативності ОВДП як джерела фі-нансування дефіциту бюджету, а також те, що покупці віддали пере-вагу облігаціям іноземних інвесторів, поставили уряд України в за-лежність від міжнародних потоків капіталу та створили умови для дестабілізації фінансового й валютного ринків України.

Розглядаючи питання, пов'язані з фінансуванням дефіциту держав-ного бюджету, ми не можемо абстрагуватися від теми державного боргу, оскільки головна мета державних позик -- це саме покриття бюджетного дефіциту на республіканському й регіональному (місце-вому) рівнях і фінансування різноманітних проектів. Державний борг є важливим структурним елементом фінансової системи багатьох країн, що утворюється внаслідок мобілізації ресурсів на внутрішніх і міжнародних ринках капіталу, тобто він є результатом накопичення обсягів зобов'язань держави перед позичальниками (кредиторами). Структурно державний борг України складається із зовнішнього та внутрішнього. Дослідження засад обслуговування та управління зов-нішнім і внутрішнім боргом у динаміці дає змогу виокремити кілька етапів цього процесу за деякими характерними ознаками. Перший з них (1991 р. -- перша половина 1994 р.) характеризу-ється безсистемним утворенням і накопиченням боргу: залучалися прямі кредити НБУ, надавалися урядові гарантії за іноземними кре-дитами українським підприємствам, урегульовувалися боргові відно-сини з Російською Федерацією. На початку 1994р. державний борг становив 4,8 млрд. дол. (з них три четвертих -- зовнішній).

На другому етапі (друга половина 1994р. -- перша половина 1997 р.), поряд з продовженням боргової політики попередніх років, активізувались зв'язки з міжнародними фінансовими організаціями. Зовнішній борг за цей період зріс на 56 %. Внутрішній борг (початок 1995 р.) формувався переважно інфляційним шляхом, тобто розміщенням облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Ринок ОВДП відкрив нову сторінку в історії вітчизняної фінансової систе-ми. Позичання коштів через механізм ОВДП пожвавило економіч-ний кругообіг, відкрило нові можливості управління бюджетним де-фіцитом, підтримало ліквідність різних фінансових інститутів. Вод-ночас надмірне форсування динаміки внутрішнього боргу з 1996 р. і перехід до фінансування бюджетного дефіциту переважно за рахунок випуску облігацій державних позик зумовили штучну надекспансію сектора ОВДП у структурі боргових зобов'язань держави. Негативні /явища поглиблювалися незадовільними темпами приватизації та ''розбалансованістю фіскальної політики держави. Активізація опе-рацій на боргових ринках разом з розширенням позичкового інстру-ментарію призвели до значного зростання державного боргу до 12 млрд дол. за станом на 01.07.97 (з них зовнішній -- 74,1 % , внут-рішній--25,9 %).

Характерною ознакою третього етапу (друга половина 1997 р. -- перша половина 1998 р.) є активне позичання на зовнішніх ринках капіталу. Це було зумовлено передусім меншою вартістю таких гро-шей (порівняно з ціною позик на внутрішньому ринку), а також тим, що дані кредити мали певну ознаку, а саме вони не були пов'язаними (тобто кредитори не пов'язували надання коштів з виконанням пев-них програм, як це робить, наприклад, МВФ). На 01.07.98 зовнішній борг України досяг 10,65 млрд дол.

І нарешті, четвертий етап (друга половина 1998 р. --донині). По-чинаючи з другої половини 1998 р. уряд України суттєво скорочує обсяг позик на зовнішніх ринках через азійську, а потім і російську кризи, які негативно вплинули на бажання інвесторів вкладати кош-ти в перехідні економіки, обмеживши, таким чином, можливості от-римання позик. Україна була серед держав, які значно постраждали від кризи, тому для нівелювання її наслідків країна мала відмовити-ся від позик узагалі. Проте зовнішній борг країни станом на 01.01.2000 р. становив приблизно 12,4 млрд. дол. За оцінками спеціалістів, Україна має середній рівень зовнішньо-го боргу. Як аргументацію наведено кілька показників:

1. Однією з основних характеристик зовнішнього боргує співвідно-шення суми зовнішнього боргу та ВВП (критичним рівнем вва-жається 80-100 %). Для України цей показник на 2000 р. становив близько 57%.

2. Щоб охарактеризувати ліквідну позицію економіки країни, щороку використовують співвідношення обсягу платежів з обслуговування зовнішнього боргу та обсягу експорту. Цей показник дає змору оцінити платоспроможність на найближчу перспективу (критичним рівнем вважається 20-25 %). Для України цей показ-ник на 2000 р. становив 16 %.

3. Для оцінки довгострокової платоспроможності часто використо-вується співвідношення дисконтованої вартості боргу та обсягу експорту (критичним рівнем вважається 200-250 %). Для України цей показник на 2000 р. не досягав 60 %.

Отже, зовнішній борг України начебто не є загрозливим, про що свідчать наведені дані. Однак структура платежів по цьому боргу все ж таки створює значне навантаження на державний бюджет. Саме на останні три роки припадає погашення майже 3,6 млрд. дол. і сплата процентів на суму 1,3 млрд. дол. США. Фактично за цей період з державного бюджету необхідно було сплатити майже 50 % усього зовнішнього боргу. Отже, на економічні процеси в Україні впливає не стільки обсяг державного боргу (хоча й це також суттє-вий показник), скільки його структура щодо поділу на зовнішній та внутрішній, характер позичальників, а також напрями використан-ня позик.

Як зазначалося, критична ситуація в економіці настає тоді, коли загальна сума державного боргу сягає понад 80 % ВВП. В Україні вона становить 57 %, тобто не є критичною. Однак враховуючи кризовий стан української економіки, зокрема її бюджетної систе-ми, цей борг може реально загрожувати нашому розвитку. Небезпе-ка нарощування обсягу боргу пов'язана з тим, що в умовах скоро-чення ВВП відволікання значних коштів на обслуговування боргу знекровлює українську економіку, затримує вихід країни з еконо-мічної кризи.

Одним із негативних наслідків залучення зовнішніх позик є їх вплив на національне багатство країни, оскільки обслуговування зовнішнього боргу-вимагає відчуження частини цього багатства та його передачі іноземним власникам. Залучення зовнішніх кредитів, крім того, обмежує можливості щодо реалізації країною незалежної економічної політики, оскільки потрібно задовольняти вимоги між-народних фінансових організацій, які не завжди враховують специ-фіку конкретної країни, а тому ці вимоги не завжди прийнятні для неї. Залежність країни від зовнішніх позик породжує також небезпе-ку дестабілізації її фінансової сфери в разі їх нерівномірного надход-ження. Так, нерівномірне надходження зовнішніх кредитів в Україну протягом 1996-1998 рр. суттєво впливало на вартісні показники рин-ку державних облігацій.

(Особливості впливу внутрішнього боргу на розвиток економіки України зумовлені особливостями нарощування його обсягу протя-гом 1995-1998 рр., а саме:

- високими темпами зростання державного внутрішнього боргу по ОВДП;

- високою вартістю позик на ринку ОВДП;

- короткостроковим характером позик;

- залученням іноземного капіталу на ринок ОВДП.

Усе це не могло не виснажувати державний бюджет. Основними наслідками впливу зростання обсягу внутрішнього боргу на соціаль-но-економічні процеси в Україні стали:

а) відплив капіталу з реального в грошовий сектор економіки, через що отримати кредити для довгострокових інвестицій та економіч-ного зростання стало практично неможливо. Внаслідок цього ви-никла криза ліквідності, що гальмувала відновлення економічно-го зростання в Україні;

б) зменшення валютних резервів НБУ через репатріацію нерезиден-тами коштів, які вони тримали в ОВДП, і зростання попиту на американські долари на валютному ринку;

в) погіршення становища в банківському секторі економіки внаслі-док примусової конверсії ОВДП, до якої уряд змушений був вда-тися, оскільки не міг їх своєчасно погасити;

г) ослаблення довіри до уряду, як наслідок обмеження можливості отримати нові позички на внутрішньому фондовому ринку;

ї) неможливість нормального функціонування фондового ринку України.

Частково напруженість ситуації в країні зумовлена ще й невико-нанням підприємствами своїх зобов'язань по іноземних кредитах, от-риманих під гарантії уряду. У 2000 р., як і в попередні роки, значним навантаженням для державного бюджету України було погашення та обслуговування за рахунок бюджетних коштів іноземних товарних кредитів, залучених юридичними особами України на умовах окуп-ності під гарантії уряду.

Однак, незважаючи на хронічні неплатежі підприємств-боржників, Кабінет Міністрів України й далі надає іноземним кредиторам гаран-тії щодо забезпечення зобов'язань позичальників за іноземними товар-ними кредитами. Можна констатувати, що нераціональна з точки зору державних інтересів політика уряду щодо управління державним боргом іноді призводить до некерованого збільшення його обсягів і стрімкого зростання витрат на його погашення та обслуговування.

Проте з державним боргом пов'язані не лише негативні наслідки для української економіки. Необхідність збільшення обсягів позик в Україні набула актуальності у зв'язку з труднощами перехідного пе-ріоду, глибиною трансформаційних процесів і неминучих при цьому кризових явищ. За цих умов позики допомагають неемісійним шля-хом фінансувати дефіцит державного бюджету, а отже, запобігати зростанню темпів інфляції, пом'якшувати дефіцит платіжного балан-су, підтримувати курс національної валюти, фінансувати критичний імпорт, деякі інвестиційні проекти тощо.

Отже, вплив боргу на економічний розвиток України не можна охарактеризувати однозначно: він досить складний та суперечливий і значною мірою залежить від характеру використання позик. (Так, зовнішні позики можуть сприяти економічному зростанню, якщо вони спрямовуються на розвиток національного виробництва, а не активно проїдаються. За умов їх продуктивного використання не виникає проблем з поверненням наданих кредитів і зі сплатою про-центів по них. Кредити, надані Світовим банком у 2000 р. під конк-ретні проекти, тобто спрямовані на реформування української еконо-міки, розподілялися так: розвиток підприємств (200 млн. дол.), струк-турна перебудова фінансового сектора (110 млн. дол.), реформування державного управління (100 млн. дол.), управління державними ре-сурсами (100 млн. дол.), структурна перебудова вугільного сектора (80 млн. дол.). Важливим напрямом використання зовнішніх позик є підтримка національної валюти. З цією метою передбачалося залучи-ти 520 млн. дол. (20,3 % загальної суми зовнішніх позик). За допомо-гою цих позик передбачалося розв'язати гострі проблеми, що поста-ють перед Україною. Однак в нашій країні зовнішні позики такого спрямування становлять незначну частку в їх загальній сумі. Зокре-ма, позики Європейського банку реконструкції та розвитку під інве-стиційні проекти у 2000 р. мали досягти 713 млн. дол. США, однак не були реалізовані.

І ще одним позитивним аспектом впливу зовнішніх позик є те, що вони сприяють прискоренню ринкової трансформації економіки Ук-раїни, оскільки частина з них має форму пов'язаних кредитів. Зокре-ма, найбільші кредитори України -- МВФ і Світовий банк -- нада-ють кредити при дотриманні країною певних умов. МВФ, як прави-ло, вимагає проведення скоригованої з ним фіскально-грошової політики, яка, на думку Фонду, має забезпечити поліпшення платіж-ного балансу, а Світовий банк вимагає лібералізувати торгівлю або провести приватизацію державного майна.

Однак не можна забувати, що накопичення зовнішніх боргів за певних умов може перетворити країну на неплатоспроможного бор-жника. Значні обсяги державного боргу та постійне його зростання в умовах реального падіння ВВП значно посилюють економічну за-лежність держави від зовнішніх і внутрішніх кредиторів, а отже, ство-рюють небезпеку економічній незалежності України. Крім того, залу-чення коштів на внутрішніх і зовнішніх фінансових ринках може ма-ти негативні наслідки, які необхідно враховувати:

- збільшення загальної суми державного боргу є перекладанням по-точних витрат на майбутні періоди, а таке накопичення боргу мо-же призвести до боргової кризи;

- позичені кошти мають свою ціну (часто невиправдано високу) і цим знову ж таки збільшують навантаження як на поточний, так і на наступні бюджети;

- позики на внутрішніх фінансових ринках відволікають наявні кредитні ресурси з реального сектора економіки, що негативно позначається на фінансовому стані підприємств та інвестиційно-му кліматі в країні.

В Україні реальність цієї загрози посилюється такими чинниками:

- абсолютним переважанням у структурі зовнішніх позик кредитів, »у процесі використання яких не створюється джерело для їх повернен-ня та сплати процентів, так що для їх обслуговування держава має залучати нові кредити, потрапляючи тим самим у замкнене коло;

- неефективним використанням інвестиційних кредитів, про що свідчить зростання заборгованості юридичних осіб -- резидентів України по кредитах, наданих під гарантії уряду;

- відсутністю належного контролю за витрачанням даних коштів, внаслідок чого вони можуть використовуватися з своїм цільовим призначенням щодо конкретних проектів.

Вищезазначене зумовлює необхідність розв'язання ряду боргових проблем. Першочергове завдання-- їх законодавче та інституційне врегулювання. Нині відчувається гостра потреба в законопроекті про державний борг, який би вдосконалив процедури надання державних гарантій по іноземних кредитах і посилив контроль за по-ведінкою фінансових посередників на боргових ринках. Крім того, дуже важливо, щоб сучасна політика управління державним боргом була спрямована на вирішення таких питань:

- скорочення обсягів державних позик;

- зниження їх вартості;

- пролонгацію термінів їх обігу;

- скорочення непріоритетних видатків;

- коригування фіскальної та приватизаційної політики держави.

Саме ці питання й намагається вирішувати Державне казначей-ство, здійснюючи управління бюджетним дефіцитом і державним боргом країни. В останньому випадку це відбувається при тісній взає-модії й співпраці різних міністерств і відомств, які несуть відпові-дальність за розробку та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. Зазначимо, що у світовій практиці роль міністерств і ві-домств в управлінні державним боргом різна. В деяких країнах каз-начейство виконує основні функції щодо управління державним бор-гом, в інших такі функції покладено на міністерство фінансів та цен-тральний банк країни. Отже, загалом в управлінні державним боргом України беруть участь: Кабінет Міністрів України, Міністер-ство фінансів України, Національний банк України, Державне казна-чейство України.

Казначейство в системі управління державним боргом виконує такі функції:

- здійснює разом з Національним банком України та Міністерством фінансів України управління внутрішнім державним бор-гом і його обслуговування відповідно до чинного законодавства;

- фінансує витрати з державного бюджету для обслуговування дер-жавного боргу в терміни згідно з графіком;

- забезпечує фінансування витрат з державного бюджету для пога-шення державних цінних паперів і сплати доходу по них;

- здійснює облік випуску та погашення державних цінних папе-рів за термінами обігу згідно з вимогами бюджетної класи-фікації;

- нараховує відсотки та здійснює облік за кредитами, отриманими на покриття дефіциту бюджету;

- здійснює контроль за відшкодуванням збитків бюджету по юри-дичних особах, які отримали іноземні кредити під гарантії уряду України;

- інформує Міністерство фінансів України та Національне агент-ство України з реконструкції та розвитку про суми, відшкодовані державному бюджету підприємствами-позичальниками, які отри-мали кредити в іноземній валюті під гарантії уряду України, і про застосовані до них санкції.

Належне виконання зазначених функцій дає змогу, по-перше, по-ліпшити ситуацію у сфері управління державним боргом, по-друге, наповнити дохідну частину державного бюджету України. Розгля-нувши процес управління державним боргом у динаміці, можна зро-бити висновок, що критична оцінка розмірів державного боргу та зростання витрат на його обслуговування як одне із першочергових ставлять питання про керованість борговим портфелем держави. При цьому найбільшу зацікавленість з точки зору фінансових мож-ливостей України обслуговувати загальний обсяг державного боргу викликає визначення його реального рівня.

3.4. Шляхи розв'язання проблем дефіцитності державного бюджету

Питанням дефіциту бюджету приділяється дедалі більше уваги як у науковій літературі, так і в практичній діяльності.

Дефіцитність бюджету пов'язана з деякими видами податкових вилучень у державі: тому реформування податкової системи має базуватися на принципі фіскальної достатності, тобто формування дохідної частини бюджету на рівні, достатньому для здійснення державних функцій, а також на принципах обов'язковості й рівномірної навантаженості при сплаті податків, недопущення проявів дискримінації окремих платників. Неприпустиме масове надання податкових пільг окремим суб'єктам підприємницької діяльності.

Проблема полягає в тім, що, по-перше, галузеві пільги є одним з основини інструментів державного регулювання розвитку економіки. По друге, - вони найменш ефективні, оскільки їхня результативність залежить від правильного визначення пріоритетних галузей. Аналіз оподаткування в історичній ретроспективі підтверджує таку закономірність: справляння податків за досить високими ставками супроводжується наданням різноманітних пільг, тоді як зниження податкових ставок у процесі податкових реформ - розширенням податкової бази за рахунок скасування ряду пільг.

Існує і проблема ПДВ, що накопичувалася з 1997 року. Якщо не поліпшити адміністрування цього податку, то надалі співвідношення між отриманими від нього і повернутими коштами збалансується, тобто нетто-надходження будуть нульовими, а в перспективі держбюджет виплачуватиме компенсації з ПДВ більше, ніж одержуватиме від цього податку.

Сьогодні через механізм невідшкодування податку на додану вартість відбувається вимивання обігових коштів у суб'єктів підприємницької діяльності. Так, надходження від ПДВ у 2003 році становили 13,2 млрд. грн., а відшкодування -- 8,3 млрд. грн. У 2004-му планується: надходження -- 14,5 млрд. грн., відшкодування -- 12,4 млрд. грн., у 2005-му: надходження -- 15,9 млрд. грн., відшкодування -- 17,9 млрд. грн.

Податку на додану вартість за січень - лютий 2004 року надійшло 2517 млн. грн., або 105,3% плану на період. Порівняно з відповідним періодом минулого року надходження збільшилися на 640,3 млн. грн., або на 34,1%.

Перспективи податкової реформи неодноразово обговорювалися на нарадах у Президента й окреслювалися наступними питаннями: куди ми рухаємося, які намічено пріоритети і що реально можна зробити найближчим часом?

9 березня 2004 року Президент України Л. Кучма своїм указом переніс із 1 липня на 1 квітня введення спеціальних рахунків платників ПДВ. Згодом їхнє введення перенесено на 1 травня. Указ передбачає стягування ПДВ до держбюджету і обіг коштів податку через окремі поточні банківські рахунки платників ПДВ. Кабінет Міністрів України і Національний банк України прийняли спільну постанову, що регламентує порядок відкриття спеціальних банківських рахунків для податку на додану вартість і режим використання коштів на них (Порядок справляння до державного бюджету податку на додану вартість та обороту коштів податку через окремі поточні та/або реєстраційні рахунки платників цього податку із спеціальним режимом їх використання (далі -- Порядок)).

З 1 квітня підприємства України відкривають два рахунки: основний і зі сплати ПДВ. При купівлі товарів гроші переміщуються з поточного рахунка покупця на поточний рахунок контрагента, без обліку ПДВ. Нарахований ПДВ переводиться зі спецрахунку продавця на спецрахунок покупця.

Головною метою запровадження розрахунків із ПДВ через спецрахунки є боротьба зі зловживаннями при адмініструванні податку. Основний із них -- незаконне відшкодування ПДВ із державного бюджету при фіктивному експорті.

З 1 січня 2004 року бюджетну заборгованість перед платниками ПДВ перевели на рахунок державного внутрішнього боргу, випустивши на суму заборгованості державні цінні папери. Непогашеними залишилися заборгованість у 2003 році й заборгованість бюджету за раніше взятими, але не виконаними зобов'язаннями в обсязі 3,7 млрд. грн.

Нетрадиційне розв'язання проблеми дефіцитності бюджетів було запропоновано через вирішення таких питань:

1. Для покриття бюджетного дефіциту державі необхідно звільнитися від "дрібної" власності й здійснювати розширене акціонування та інвестування інших об'єктів як на території України, так і за її межами. При цьому не варто забувати про проблеми національної безпеки і якнайшвидше відмовлятися від прибуткових підприємств. Приватизація має бути економічно доцільною, тоді зросте кількість підприємств приватної форми власності, що займаються виробництвом. Також треба поліпшувати управління державним майном, що приведе до зменшення кількості підприємств державної форми власності, які одержують дотації,

2. Другий важливий момент -- високий рівень номінального податкового навантаження. Недоцільно протягом року приймати законопроекти, що погіршують становище платників податків. Треба запроваджувати раціональну податкову політику, яка базується на зниженні податкового тиску і поєднанні фіскальної й стимулювальної функцій податків. А державний бюджет на 2004 рік побудований переважно з фіскальним наголосом.

У 2004 році має підвищитися стабільність податкового законодавства, і треба не разом із бюджетом приймати ці податкові закони -- вони мають бути прийняті до бюджету.

3. Максимальне виявлення усіх матеріальних і фінансових резервів для досягнення прогресу на шляху до збалансованого ринку.

4. Узгодження бюджету із загальною програмою фінансової стабілізації.

5. Особлива увага має приділятися підвищенню ролі регіонів у соціально-економічному розвитку держави.

6. Ще одна проблема -- короткострокове бюджетне планування і його невідповідність завданням середньострокової економічної політики. Законодавча влада повинна зрозуміти, що бюджет -- це не просто доходи і видатки. Треба підвищувати роль перспективного бюджетного планування. При кожному надходженні й при кожному витрачанні необхідно думати про найголовніше -- добробут громадян.

7. Варіантом податкового наповнення бюджету може бути встановлення держмонополії на виробництво й продаж алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Такий порядок існує в цивілізованих, економічно розвинених країнах. Насамперед -- здоров'я нації, а вже потім -- збирання податків до бюджету -- прямих і непрямих.

8. В Україні має місце збереження ситуації, за якої прибутковим є вкладення капіталу в торгово-посередницьку і фінансово-кредитну сфери. Отже, нагальною стає зміна напрямів інвестування бюджетних коштів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної грошової одиниці, зменшення граничних витрат суспільного виробництва через використання новітніх технологій і сучасних розробок як продукту інтелектуальної діяльності українських науковців.

9. Заборона Національному банку України надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.

10. Через невчасне проведення структурних змін в економіці існує структурний дисбаланс у народному господарстві в бік значного переважання виробництва засобів виробництва над виробництвом предметів споживання.

11. Подальше зростання української економіки має здійснюватися на власні інвестиційній базі й достатній ринковій основі. Уряд України передбачає, що такий підхід спричинить "посилення ролі держави як суб'єкта, який підсилює ринкові механізми, впливаючи на створення рівних конкурентних умов для виробників". Планується розв'язати проблему надмірної витратності й енергомісткості української економіки, забезпечити виконання поточних розрахунків за спожиті ресурси, насамперед за енергоносії.

Україна понад 10 років іде до ринкової економіки. Але на будь-якому ринку продукція повинна мати попит, а всі закони і бюджет -- спрямовуватися на зростання економіки, а отже, на зростання рівня життя населення в цілому. Авторитет влади виросте залежно від того, наскільки тверда національна валюта і наскільки низький рівень безробіття в державі.

Бюджет -- це відповідальність влади перед громадянами. Стан бюджетної системи можна назвати найважливішим критерієм економічної ситуації в країні, а однією з найважливіших функцій бюджету є регулювання економіки. Адже закладені в ньому параметри визначають наявність інвестиційних стимулів і потенціалу вкладень, рівень соціального захисту громадян, ступінь державної незалежності й обороноздатності, місце і роль України в міжнародних економічних відносинах.

ВИСНОВКИ

Одним із головних напрямів державної політики, який визначив Кабінет Міністрів України у Програмі своєї діяльності "Послідовність. Ефективність. Відповідальність" є підвищення ефективності державних фінансів.

З метою забезпечення виконання цього напряму державної політики та посилення впливу бюджетної політики на соціально-економічний розвиток України уряд здійснює ряд заходів, спрямованих на підвищення рівня збалансованості і прозорості бюджету, ефективності витрачання бюджетних коштів, забезпечення якісного виконання бюджетів усіх рівнів, здійснення дієвого фінансового контролю з боку держави.

Одним з ключових завдань Уряду та Верховної Ради є прийняття найближчим часом низки нормативно-законодавчих актів, які б забезпечували реформування бюджетної, податкової системи, спрямоване на стимулювання соціально-економічного розвитку держави. Однією з основних передумов соціальної та структурно-інноваційної переорієнтації економіки є першочергове зміцнення фінансів суб'єктів господарювання, юридичних осіб та домашніх господарств.

Необхідно вживати заходів щодо зниження частки державного споживання у структурі ВВП, зменшення податкового навантаження, посилення захисту платників податків, максимального спрощення процедури оподаткування. Результативність бюджетної політики має визначатися, не лише виконанням запланованих показників за доходами і видатками, а й конкретними досягненнями у соціальній сфері та економіці в цілому.

Також, потрібно посилити інвестиційну складову державного і місцевих бюджетів. Актуальним залишається підвищення стимулюючої ролі податкової амортизації в оновленні основних фондів та інвестуванні економіки, удосконалення оподаткування суб'єктів малого підприємництва, формування бюджету розвитку.

Важливим елементом фінансової реформи має стати забезпечення наповнення дохідної частини бюджету, для чого потрібно:

- ліквідувати необґрунтовані податкові пільги і привілеї та створити єдині умови оподаткування для всіх суб'єктів господарювання;

- запровадити раціональний механізм перенесення збитків на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток, який би не заохочував підприємства до штучної збитковості;

- створити прозорий механізм відшкодування ПДВ, максимально усував можливості для зловживань у цій сфері;

- підвищити рівень добровільної сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) з метою недопущення нарощування податкового боргу;

- підвищити ефективність роботи податкових органів через вдосконалення механізмів адміністрування податків і зборів.

Проте, оздоровлення державних фінансів неможливе без проведення інвентаризації соціальних зобов'язань держави, чинних нормативно-правових актів у частині надання пільг і компенсацій населенню, а також без пенсійної реформи та запровадження медичного страхування.

В свою чергу необхідно забезпечити поступовий перехід до середньо - і довгострокового бюджетного прогнозування як вагомої складової системи державного регулювання соціально-економічного розвитку.

Важливим є посилення взаємозв'язку фінансово-бюджетної та соціально-економічної стратегії держави. Доцільним є виважене використання дефіциту (профіциту) бюджету, виходячи із циклічності економічного розвитку та збалансованості бюджетної системи у середньостроковій перспективі.

Особливо важливим є створення економічно виваженої системи розподілу функціональних повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також відповідного розподілу видаткових зобов'язань і дохідних джерел між бюджетами різних рівнів.

Реформування фінансової системи України має бути спрямоване на інтеграцію вітчизняної економіки у світовий економічний простір, адаптацію українського податкового законодавства до вимог та принципів СОТ і Європейського Союзу.

Література

1. Конституція України.

2. Бюджетний кодекс України.

3. Закон України від 27.11.2003 № 1344-ІУ “Про Державний бюджет України на 2004 рік”.

4. Закон України від 23.12.2004 № 2285-ІУ “Про Державний бюджет України на 2005 рік”.

5. Наказ Державного казначейства України від 04.11.2004 N 194 "Про затвердження Роз'яснень щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Роз'яснень щодо застосування класифікації кредитування бюджету".

6. Інформаційно - аналітичний журнал „Влада”. Спеціальний випуск, 2005.

7. Фінанси України: Науково - теоретичний та інформаційно - практичний журнал Міністерства фінансів України. - 2004. - № 5.

8. Фінанси України: Науково - теоретичний та інформаційно - практичний журнал Міністерства фінансів України. - 2005. - № 2.

9. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посіб. - 2 - ге вид., перероб. І доп. - К.: Знання - Прес, 2003. - 523с.

10. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн.1: Суспільне виробництво. Ринкова економіка/ Ю.В. Ніколенко, А.В. Демківський, В.А. Євтушевський та ін.; За ред. Ю.В. Ніколенка. - 2 - ге вид., перероб. і доп. - К.: Либідь,1998. - 272с.

Додаток № 1

Формування бюджету 2005 рокуПитома вага чисельності населення Дніпропетровської області у загальному обсязі чисельності населення по Україні складає 7,4%

Питома вага території

Дніпропетровської області складає 5,3% загальної площі України

Питома вага доходів місцевих бюджетів

Дніпропетровської області складає 9,3%

загального обсягу місцевих бюджетів

України

Додаток № 2

Динаміка обсягу видатків, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів зведеного бюджету області(І кошик)

млн. грн

2000

+425,0млн. грн, 1729,7

1800

+171,1млн. грн, або на 32,6%

1600

+172,2млн. грн, або на 15,1% 1304,7

1400

або на 17,9% 1133,6

1200

961,4

1000

800

600

400

200

0

Проект МФУ на 2002рік Проект МФУ на 2003рік Проект МФУ на 2004рік Проект МФУ на 2005рік

Додаток № 3

Динаміка обсягу видатків загального фонду зведеного бюджету області(І+ІІ кошики)

млн. грн

2500

+472,3 млн. грн,

+181,9 млн. грн, або 1,3 разу

або на 13,2% 2028,0

2000

1555,7

1500

1373,8

1000

500

0

Прогнозні показники Прогнозні показники Прогнозні показники

МФУ на 2003 рік МФУ на 2004 рік МФУ на 2005 рік

підготовленні до І читання

Додаток № 4

Збільшення фінансового ресурсу відповідно розрахунку міжбюджетних трансфертів(сальдовий трансферт)

млн. грн

89,7

80,0

+82,7 млн. грн,

або 1,4 разу

60,0

40,0

20,0

20,0

0,0

Прогнозні показники Прогнозні показники МФУ на 2005 рік

МФУ на 2004 рік підготовлені до І читання

Додаток № 5

Дотація вирівнювання з державного бюджету

млн. грн

350,0

300,0 297,2

+82,7 млн. грн,

або 1,4 разу

250,0

214,5

200,0

150,0

100,0

50,0

0,0

Прогнозні показники Прогнозні показники МФУ на 2005 рік

МФУ на 2004 рік підготовлені до І читання