Формування потенціалу підприємства

Як показує досвід, на сьогодні в Україні не сформовано єдиного чіткого механізму управління інноваційним розвитком підприємств, що відповідно призводить до його недовикористання, уповільнених темпів розвитку суб'єктів господарювання і, як наслідок, - гальмування розвитку економіки країни в цілому [10, с.160].

Ще одна проблема полягає в тому, що вітчизняна економіка, отримана у спадок від СРСР, а також система підприємництва, що склалася під впливом нав'язаних України ззовні неоліберальних реформ, залишаються вкрай неприйнятними до сучасних досягнень науки та технологічних інновацій. Досягнення України в міжнародному вимірі конкурентоспроможності економіки, рівня розвитку і, особливо, ефективності функціонування національної інноваційної системи (НІС) є недостатніми для забезпечення сталого розвитку вітчизняної економіки, гарантованої національної безпеки, виходу в найближчій перспективі за рахунок економічного зростання на європейські стандарти життя українських громадян [19, с.158].

В Україні спостерігаються небезпечні процеси зниження кількісних та якісних характеристик трудового потенціалу, деформація попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці, знизився рівень якості освіти та охорони здоров'я, відбуваються вкрай небезпечні процеси депопуляції української нації.

Пропаганда споживацьких настроїв, комфортного життя без належних для його створення зусиль, прав без обов'язків, вільних статевих стосунків, призвела до деградації сім'ї та стала психологічною основою для зниження народжуваності [27].

Інвестиційний потенціал України полягає в її географічних і кліматичних особливостях, а також обсязі внутрішнього споживчого ринку, в рівні кваліфікації вітчизняних трудових ресурсів та можливостях національних базових галузей (металургійний, машинобудівний, хімічний та агропромисловий комплекси). Розташування між багатою ресурсами Росією і Об'єднаною Європою, зацікавленою в стабільному доступі до цих сировинних ресурсів і в той же час місткими ринками збуту, дає Українській державі унікальні можливості для створення потужних транспортних коридорів, що зв'язують Захід і Схід. Рішення подібного комунікаційного завдання може автоматично привернути мільярди інвестицій у вітчизняну економіку.

Єдине, що для цього потрібно, -- це внутрішня політична стабільність, стійкі, прагматично взаємовигідні відносини з РФ, ЄС та іншими країнами, а також законодавство, що захищає інтереси інвестора від свавілля місцевих чиновників і рейдерських атак. Без цих умов ніхто не вкладатиме значні капітали в побудову на території України транс'європейської логістичної системи як і не інвестуватимуть в інші привабливі сектори національної економіки.

Існуючі інвестори в Україні, звичайно, знають, що у країни є серйозні переваги -- інакше вони б не працювали тут. Але проблема у тому, що залучати нові інвестиції до України дуже складно. 80% сукупних прямих іноземних інвестицій до України припадає на країни Європейського Союзу. Європейська Бізнес Асоціація (ЄБА) вимірювала сприйняття своїми членами інвестиційного клімату України і його зміну з часом. Проведені перші вимірювання у вересні 2008 року оцінили інвестиційний клімат у 3,1 бали за 5-бальною шкалою, де 5 - однозначно сприятливий, а 1 -- однозначно несприятливий. У листопаді цей показник опустився до 2,3 балів (швидше несприятливий), а в лютому 2009 року -- опустився до 2 балів, до історичного мінімуму. Останні вимірювання в травні 2009 року показали результат в 2,3 бали -- дещо кращий, але це все ще «несприятлива» частина оцінної шкали.

Україні потрібний показник мінімум у 4 бали, щоб не поступитися сусіднім країнам у конкурентній боротьбі за інвестиції. Потрібно, щоб Україна володіла розвиненими фінансовими інструментами, які дозволяли хеджувати валютні ризики за допомогою ф'ючерсів і інших інструментів.

Недостатнє інвестування веде до втрати конкурентоспроможності національної економіки, занепаду основних фондів, спаду виробництва та збільшення собівартості продукції, що, в свою чергу, обумовлює загострення проблеми інвестиційних ресурсів, відтак -- подальше недоінвестування.

Так, за січень-червень 2009 року за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 1322,6 млн. грн. інвестицій в основний капітал, що на 35,6 % менше січня-червня 2008 року.

З наведених показників можна зробити висновок, що інвестиційна сфера України характеризується низькими темпами освоєння капіталовкладень.

Отже, проблема формування власного інвестиційного потенціалу і повноцінного процесу відтворення виробничих фондів є дуже актуальною для України. Йдеться про необхідність розробки структурно-інвестиційної політики, формування інвестиційного потенціалу, створення сприятливого інвестиційного клімату з урахуванням реалій вітчизняної економіки та ринкової системи. Ефективне здійснення структурної трансформації економіки можливе за умови залучення всіх джерел формування інвестиційного потенціалу, основні з яких -- прибуток, амортизація, заощадження населення, державні інвестиції, ресурси фінансово-кредитної сфери, іноземні інвестиції[38, с.47].

Варто зазначити, що вимір сукупного потенціалу підприємства шляхом надання точного математичного значення досить складний і суперечливий, оскільки, наприклад, такий чинник, як "трудові ресурси" важко виміряти математично, з урахування різних позицій оцінки трудового потенціалу. Тому можливим шляхом оцінки сукупного потенціалу підприємства є вербальна оцінка, що базується на переліку чисельних показників. Для виміру потенціалу розвитку потрібно створити адекватний комплекс математичних та вербальних оцінок, які охоплюватимуть увесь спектр складових ресурсного потенціалу підприємства та чинників безпосереднього впливу на них. При цьому вербальні оцінки мають базуватися на чисельних вимірниках [5, с.179].

На думку багатьох підприємців, основною проблемою є недоступність фінансування для розвитку або установи нового виду бізнесу. У портфелі банківських послуг до економічної кризи переважало лише короткострокове кредитування, в основному на забезпечення поточної діяльності позичальника. Але на жаль така допомога середньому та малому бізнесу не доступна.

Великою проблемою і перешкодою для заснування і існуючого бізнесу була складність отримання банківських кредитів. А на сьогоднішній день багато банків припинили видачу кредитів, що спричинило за собою ланцюгову реакцію серед підприємців, більшість яких кредити використовувала в розрахунку з постачальниками і іншими особами, що приймають участь у виробничому процесі [3, с.102].

В умовах ринкових відносин гострою залишається потреба створення економічного механізму формування та оцінювання потужності підприємств і галузей промисловості, що передбачає врахування взаємозв'язку величини і рівня використання виробничих потужностей з витратами виробничих ресурсів. Це дозволяє ефективно використовувати резерви виробництва, управляти витратами і доходами. Стан проблеми породжує потребу у нових теоретичних розробках і практичних рекомендаціях щодо управління виробничими потужностями, обумовлює визначення та оцінку факторів формування і використання виробничих потужностей, які забезпечують економію всіх виробничих ресурсів підприємств. Зокрема, ще й досі йде дискусія стосовно змісту категорії “виробнича потужність”, обґрунтування доцільності розрахунку її параметрів.

Проблеми оцінки виробничої потужності:

1. Невизначеність категорії та показника “виробнича потужність”;

2. Різноманіття, множинність показників потужності;

3. Змішування понять розміру та потужності при оцінюванні виробничого масштабу підприємства;

4. Виробнича потужність не має одновимірного значення;

5. Неточність понять виробничої потужності та недоліки термінології;

6. Проблеми оцінювання виробничих можливостей;

7. Складність організації розрахунку виробничої потужності;

8. Незацікавленість керівництва та інженерно-технічних робітників підприємств в повноцінному розрахунку існуючих виробничих потужностей;

9. Відсутність до теперішнього часу завдань щодо підвищення конкурентоспроможності продукції за рахунок зниження її ціни майже не стояла;

10. Недоліки існуючої офіційної звітності.

Вирішення цих проблем дозволить підприємствам вдосконалити процес управління собівартістю продукції та її ціноутворенням, оцінювання вільних потужностей, резервів та вузьких місць з метою мобілізації прихованих резервів та ліквідації “вузьких місць” тощо. Тому перед науковцями стоїть завдання вирішення проблеми оцінювання виробничих можливостей та розробки відповідної інформаційної бази, яка б дозволила оперативно та достовірно управляти виробничою потужністю промислових підприємств [29].

Тобто, по наведеній вище інформації видно, що при формуванні та оцінюванні потенціалу підприємства існує ряд проблем, що потребують вирішення.

3.2 Шляхи вирішення проблем, що пов'язані з формуванням та оцінкою потенціалу підприємства

Багато проблем формування потенціалу на підприємстві потрібно вирішувати на державному рівні.

Інноваційні зміни у розвитку регіонів, формування адекватного інноваційного середовища повинні базуватися на інноваційній стратегії розвитку регіонів, що враховує специфіку кожного регіону відповідно до його конкурентних переваг, пріоритетних напрямків, найбільш перспективних галузей, здатних забезпечити економічне зростання власне підприємствам, механізмів реалізації і очікуваних результатів, із науково обґрунтованою системою стратегічного й оперативного управління реалізацією запланованих заходів [19, с.158].

Також існує проблема формування власного інвестиційного потенціалу і повноцінного процесу відтворення виробничих фондів. Йдеться про необхідність розробки структурно-інвестиційної політики, формування інвестиційного потенціалу, створення сприятливого інвестиційного клімату з урахуванням реалій вітчизняної економіки та ринкової системи. Ефективне здійснення структурної трансформації економіки можливе за умови залучення всіх джерел формування інвестиційного потенціалу, основні з яких -- прибуток, амортизація, заощадження населення, державні інвестиції, ресурси фінансово-кредитної сфери, іноземні інвестиції.

Підготовку та реалізацію заходів щодо поліпшення інвестиційного клімату і залучення іноземних інвестицій потрібно здійснювати у визначеній послідовності, тобто за такими етапами:

-- дослідження інвестиційного потенціалу України;

-- вибір пріоритетних галузей та технологій;

-- розробка способів залучення інвестицій;

-- реалізація розробленої політики та контроль за її виконанням.

Одним із головних передумов успішної інвестиційної діяльності є низький рівень інфляції та передбачуваність рівня цін в економіці. Для цього необхідні, по-перше, контроль за доходами та видатками бюджету, а по-друге, розв'язання проблем боргового тягаря. Також доцільно було б розробити механізм переливу фінансових ресурсів з галузей, де вони є у відносному надлишку, у галузі, де є потреба в капіталі.

Поряд з тим важливого значення набувають програми реструктуризації банківської системи, оскільки капітал українських банків становить приблизно 10 % від ВВП. Приплив інвестиційних капіталів через банківський сектор може позитивно вплинути на зростання і розвиток української економіки за рахунок присутності іноземних банків на вітчизняному ринку. Але НБУ має проводити зважену політику з метою підвищення рівня надійності банківської системи України. НБУ необхідно спростити правила залучення інвестицій в Україну, які передбачають відкриття місцевих рахунків в українських банках та використання українських посередників.

Слід також запровадити просту і зрозумілу систему оподаткування, яка б передбачала формалізований, а не індивідуальний (з урахуванням бізнес-інтересів) характер стягнення податків.

Важливе місце відводиться створенню технологічних парків, що передбачає державну фінансову підтримку, цільові субсидії та податкові пільги для іноземного капіталу.

Для стимулювання внутрішніх інвестицій, які є також невід'ємною складовою інвестиційної привабливості України, є виправданим надання пільг малому та середньому бізнесу, запропонування до реалізації вже розроблених інвестиційних проектів, що потребує створення спеціальних інформаційно-економічних підрозділів на рівні регіонів.

Важливо підвищити ефективність діяльності антимонопольних органів України, оскільки спостерігається тенденція до створення «регіональних монополій». Водночас укрупнення експортноорієнтованих компаній у металургійній та хімічній галузях дозволило б їм знизити витрати і посилити вплив на формування світової ціни на їх продукцію. Особливу увагу слід приділити захисту прав власності, у тому числі інтелектуальної. Україна є активним членом Світової організації інтелектуальної власності, але, незважаючи на це, наша держава залишається транзитним пунктом, місцем зберігання контрафактної продукції, що виробляється в Росії та інших країнах.

Підвищення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості економіки повинно стати стратегічним завданням. Стан виробничих фондів незадовільний, і Україна стоїть на порозі техногенної катастрофи. Її інфраструктурні галузі настільки застаріли, що ігнорувати цей факт більше неможливо. Подібні активи не можуть бути надійною базою конкурентної боротьби та інвестиційної привабливості. Слід ураховувати й те, що інвестиції в їх оновлення не вигідні приватному капіталу. З численних невирішених питань у першу чергу слід вибрати лише кілька ключових напрямів, які будуть здатні генерувати реальне піднесення всіх інших сфер економіки [38, с.47].

Для забезпечення задовільного фінансового стану підприємству необхідно розробити, проаналізувати, затвердити та забезпечити використання механізму оцінки фінансово-господарського стану підприємства із врахуванням специфіки діяльності у тій чи іншій галузі економіки, тобто адаптувати систему оцінки стану підприємства до особливостей визначеного виду ринку. Така система повинна забезпечити наявність необхідної інформаційної бази для проведення ґрунтовного аналізу фінансового стану як в оперативному, так і поточному режимах, з врахуванням всіх чинників, що його визначають, проведення аналізу і розробки заходів щодо його зміцнення в майбутньому. Дана система може функціонувати тільки за наявності компетентних і висококваліфікованих спеціалістів з фінансового управління, що спроможні забезпечити виконання даних завдань. Найважливішою ознакою такого управління буде здатність функціонувати і розвиватись підприємству за умов зростання конкуренції та постійно-змінного навколишнього середовища.

Для визначення фінансового стану підприємства необхідно перш за все проаналізувати якість джерел інформації. Так, для внутрішніх користувачів вирішальне значення для проведення аналізу відіграє стан джерел інформації, а саме бухгалтерська фінансова звітність, яка відображає майновий і фінансовий стан підприємства на конкретну дату. У свою чергу для зовнішніх користувачів повинно існувати джерело інформації з багатомовним інтерфейсом, що б містило публічну звітність суб'єктів господарської діяльності України. Таке джерело зробить систему фінансового аналізу більш доступною для вітчизняних та зарубіжних дослідників, що дасть змогу підприємству орієнтуватись не тільки на внутрішню оцінку фінансового стану, а й порівнювати її висновками про фінансовий стан зовнішніх користувачів.

Незважаючи на достатній розвиток теорії і практики оцінки фінансового стану підприємств, в Україні не розроблено чіткої методики аналізу фінансового стану підприємства.

Проблемою оцінки фінансового стану підприємства є використання так званих «нормативних» показників, розробка яких здійснювалась органами державної влади із врахуванням методик розрахунків СРСР. У світовій практиці такі нормативні показники складаються на основі багаторічної практики ведення та аналізу статистичних даних по окремих підприємствах та галузях. В Україні ж такої практики на даний момент не встановлено, вітчизняні вчені, в більшості, звертаються до оцінок зарубіжних та лише в певній мірі допускають зміну нормативних показників, що б враховувала особливості вітчизняної економіки. Часто подібні оцінки виходять з логічних висновків, які, однак, не є близькими до практичної діяльності підприємств України.

Таким чином, доцільно порівнювати фінансові показники, що характеризують діяльність підприємства, не з нормативними значеннями, а з:

- середніми значеннями аналогічних показників, розрахованими для сукупності підприємств кожної галузі, які виробляють основну частку її продукції;

- середніми значеннями таких показників, визначеними в цілому по всьому обсягу випуску відповідної галузі;

- значеннями показників, рекомендованих у працях українських дослідників, які відповідають вимогам безпечного функціонування;

- показниками діяльності найкращих підприємств тощо.

При такому порівнянні визначається, чи перевершують значення відповідного показника по тому чи іншому підприємству середньоукраїнський рівень, чи вони нижчі за нього; оцінюється попадання значень тих чи інших показників у певні діапазони, які рекомендуються українськими аналітиками. Досліджені методики аналізу фінансового стану підприємства показують правдиві результати лише в тих конкретних умовах, для яких вони розроблені. Використання таких методик в Україні було б можливим за повної відповідності бухгалтерського обліку, фінансової звітності вимогам.

Вироблення кадрової політики в умовах ринкової економіки передбачає, перш за все, підходити до роботи з кадрами, розглядаючи її в нерозривному зв'язку з сутністю проблем, що вирішуються на даному етапі, підбираючи кадри у відповідності з новими задачами. Вирішальним критерієм при підборі і оцінці кадрів, перш за все керівних кадрів, є їх відношення до роботи в умовах ринку, причому відношення не на словах, а на ділі. Особливе значення має висунення і підтримка людей ініціативних, мислячих, енергійних, які можуть і бажають на практиці активно просувати в життя курс на розвиток підприємства в умовах ринкової економіки.

На сучасному етапі особлива увага приділяється використанню людського фактору, підвищенню якості і творчої віддачі інтелектуального, кадрового потенціалу, покращенню підготовки і використання спеціалістів.

Робота з кадрами - одна із складових частин управлінської роботи по керівництву даним підприємством. Вона, як і вся робота керівника, вимагає передусім планомірності та обдуманості дій, уміння протиставити калейдоскопу справ, які щоденно оточують нас, твердий, попередньо підготовлений план.

Планування роботи з кадрами відбиває основні аспекти управління кадрами: виробничо-економічний, політичний, соціальний, психологічний, адміністративно-правовий.

Політичний аспект управління кадрами - це максимум демократизму, при якому людина відчувала би себе хазяїном і творцем, це налаштування кадрів на роботу, необхідність революційних перетворень в умовах ринкової економіки.

Соціальний аспект управління кадрами направлений на активізацію участі виробництвом, на покращення умов, що впливають на процеси праці (житлових, культурно-побутових, охорони здоров'я, підвищення рівня освіти та кваліфікації і т.д.).

Психологічний аспект управління кадрами відображає дію на кожну окрему особистість з урахуванням її психологічних і психофізіологічних якостей, інтересів, можливостей з метою стимулювання високої продуктивності і якості праці.

Адміністративно-правовий аспект управління кадрами направлений на вирішення задач координування діяльності робітників в процесі вирішення визначеної виробничої задачі, розстановки кадрів по робочих місцях з врахуванням їх професійного і кваліфікаційного рівня.

Виробничо-економічний аспект управління кадрами безпосередньо зв'язаний з організацією і стимулюванням праці в нових умовах господарювання. Він вирішує задачу ефективності виробництва за рахунок найбільш повного задоволення економічних інтересів трудових колективів. Поряд з іншими аспектами управління кадрами виробничо-економічний направлений на встановлення повної відповідності між цілями і задачами виробництва - з однієї сторони, інтересами працівників - з іншої сторони.

Також потрібно відмітити, що успіх будь-якої компанії залежить не тільки від фінансових результатів її діяльності, але і від правильної організації маркетингової діяльності, оскільки за ринкових умов господарювання керівництву фірми необхідні кон'юнктурні огляди ринку, дослідження купівельних переваг, прогнозування обсягів продажу, розрахунки ефективності реклами продукції.

Ефективними шляхами удосконалення організації маркетингової діяльності на підприємстві є:

- запровадження поетапно функції маркетингу з відповідною відповідальністю осіб та повноважень;

- нарощування обсягів виробництва і реалізації товарів;

- розширення виробництва з орієнтацією на ринок, підвищення асортименту продукції;

- впровадження заходів щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників; зменшення витрати на виробництво продукції (тобто її собівартість);

– підвищення якості вітчизняної продукції;

- з максимальною віддачею використання потенціалу, що є у його розпорядженні, у тому числі фінансові ресурси;

– правильне ведення цінової політики;

- грамотна побудова договірних відносин з постачальниками і покупцями;

- застосування сучасного програмного забезпечення маркетингової діяльності;

- доцільне вкладання одержаного раніше прибутку з точки зору досягнення максимального ефекту [14, с.156].

Звичайно, існує велика кількість проблем, що пов'язані з потенціалом підприємства, зокрема з формування та механізмом оцінки, але якщо наполегливо працювати, досліджувати зовнішню і внутрішню інформацію, намагатися шукати нові шляхи вирішення існуючих проблем, їх кількість можна зменшити і навіть подолати.

ВИСНОВКИ

Підбиваючи підсумок, слід наголосити, що вирішення проблеми формування потенціалу підприємства, може значно вплинути на подолання негативних явищ ринкових відносин. Передумовою і важливою складовою будь-якого підприємства є потенціал, тому кожному суб'єкту господарювання необхідно знати і розуміти теоретичні основи, закономірності процесу формування, структуру, джерела зростання, методи оцінювання й напрями ефективного використання такого потенціалу. Вільне володіння цим питанням дасть змогу їм об'єктивно оцінювати свої можливості, розробляти нові напрями діяльності підприємства, сформувати ефективну стратегію розвитку.

Формування потенціалу підприємства має відбуватися із врахуванням результатів оцінки та стратегічних цілей розвитку. Під час формування потенціалу підприємства важливо підібрати окремі його складові у такий спосіб, щоб вони у своєму найкращому поєднанні забезпечили прояв позитивного ефекту синергії. Інакше кажучи, важливо досягти такого підбору та поєднання елементів системи функціонування підприємства, який би забезпечував додатковий результат від взаємного підсилення їхніх спільних дій.

Особливе значення під час формування потенціалу підприємства мають питання створення привабливого інвестиційного іміджу підприємства з метою створення передумов для залучення інвестицій у проекти його розвитку. Це передбачає формування інвестиційного потенціалу підприємства.

Розвиток підприємства неможливий без активної інноваційної діяльності. В усьому світі саме інновації є тим засобом, за допомогою якого підприємство адаптується до змін у зовнішньому середовищі або й змінює його у власних інтересах, прагнучи і досягаючи економічного лідерства. Здатність до продукування інновацій є невід'ємною рисою підприємця, завдячуючи якій він знаходить вільні чи створює нові ринкові ніші, формує суттєві конкурентні переваги, забезпечуючи можливості для розширення бізнесу.

Потреба у визначенні ринкової вартості підприємства не вичерпується операціями купівлі - продажу. Зростає потреба в оцінці бізнесу підприємств при численних і складних варіантах реалізації вартості майнових прав - акціонуванні, притягненні нових пайовиків, випуску додаткових акцій, страхуванні майна, обчисленні податків.

Для того, щоб оцінка вартості підприємства була достовірною і точною, необхідно строго дотримуватись технології оцінки. Технологія містить в собі ряд послідовних етапів: визначення цілі і функції оцінки, розробка плану оцінки об'єкта, визначення найкращого і найбільш ефективного засобу використання об'єкта, збір і аналіз необхідної інформації.

Визначення ринкової вартості підприємства сприяє його адаптації до боротьби за виживання на конкурентному ринку, дає реалістичне уявлення про потенційні можливості підприємства.

Визначення свого місця в конкурентному середовищі є першим і одним з найважливіших кроків в управлінні конкурентоспроможністю підприємства. Рішення цього завдання вимагає від підприємства пошуку науково-обґрунтованого та надійного методичного інструментарію проведення оцінки власної конкурентоспроможності стосовно конкурентів. Помилки ж при виборі такої методики можуть призвести до неправильної оцінки підприємством власних конкурентних можливостей та можливостей конкурентів і, як наслідок, прийняття невірних управлінських рішень. Важливою рисою конкурентоспроможності є її складний характер. Конкурентоспроможність систематизує у собі різні аспекти діяльності підприємства. Тому її оцінка зводиться до рішення багатокритеріальної задачі, що характеризується певною кількістю та структурою критеріїв. У загальному вигляді оцінка конкурентоспроможності передбачає визначення факторів конкурентоспроможності, що забезпечують максимально повне охоплення основних властивостей об'єкта дослідження, вибір показників, що їх характеризують та методичного інструментарію обробки цих показників. Враховуючи те, що ринок є системою, яка постійно та динамічно розвивається, і з метою забезпечення стабільної конкурентоспроможності суб'єкти господарювання повинні здійснювати безперервний бенчмаркінг для того, щоб на цій основі забезпечити виявлення та запровадження інновацій і раціоналізаторства, які б дали змогу підприємству постійно підвищувати свою конкурентоспроможність, а отже, - і конкурентоспроможність країни загалом.

Щодо проблем, то на сьогодні в Україні не сформовано єдиного чіткого механізму управління інноваційним розвитком підприємств, що призводить до гальмування розвитку економіки країни в цілому; небезпечні процеси зниження кількісних та якісних характеристик трудового потенціалу, деформація попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці, знизився рівень якості освіти та охорони здоров'я, відбуваються вкрай небезпечні процеси депопуляції української нації; великою проблемою і перешкодою для заснування і існуючого бізнесу є складність отримання банківських кредитів - це не всі проблеми, проте вони потребують негайного вирішення і в більшості з них повинна брати участь держава.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ачкасов І. А., Пушкар Т. А., Федорова В. Г. Потенціал підприємства: формування та оцінювання: Конспект лекцій/ І. А. Ачкасов, Т. А. Пушкар, В. Г. Федорова. - Х.: ХНАМГ, 2010. - 90с

2. Бабина О.Є. Потенціал як системна економічна категорія/ О.Є. Бабина// Вісник економіки транспорту і промисловості. - 2011. - № 36 - С.23

3. Барбакова Л.В. Фінансові інструменти і проблеми залучення фінансових засобів і малий і середній бізнес/ Л.В.Барбакова// Економіка та управління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики. - 2008. - №4(4). - С.102-110

4. Білан О.В. Основні аспекти оцінки конкурентоспроможності виробництва основних видів сільськогосподарської продукції рослинництва/ О.В. Білан// Вісник Волинського інституту економіки та менеджменту. - 2011. - №2 - С.75-80

5. Блонська В.І. Порівняльна характеристика методів оцінки конкурентоспроможності продукції/ В.І. Блонська// Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. ? Вип. 20.15 - С.179

6. Блонська В.І. Формування та оцінювання стратегічного потенціалу підприємств торгівлі/ В.І. Блонська, Р.О. Чижовський// Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. ? Вип. 20.3 - С.179

7. Бублик М.І. Бенчмаркінг як спосіб одержання конкурентних переваг/ М.І. Бублик, М.М. Хім'як, М.В. Лібер// Науковий вісник НЛТУ України. - 2009. - Вип. 19.5 - С.136-140

8. Бугай В.З. Теоретичні основи формування потенціалу підприємства/ В.З. Бугай, А.В. Горбунова, Ю.В. Клюєва//Вісник Запорізького національного університету. - 2011. - №1(9) - С.27-32

9. Бурда А.І. Методичні підходи до оцінювання впливу складників тріади потенціалу на сталий розвиток підприємства/ А.І. Бурда// Науковий вісник НЛТУ України. - 2009. ? Вип. 19.12 - С.146

10. Васильєва Т.А. Концептуальні основи формування системи управління потенціалом інноваційного розвитку підприємства на засадах маркетингу/ Т.А.Васильєва, С.В.Лєонов, Я.М. Кривич// Маркетинг і менеджмент інновацій. - 2011. - № 4.Т. І - С.160

11. Гавра В. Н. Потенціал підприємства: формування та оцінювання / В. Н. Гавра, Е. А. Божко. - Київ : Центр навчальної літератури, 2004. - 224 с.

12. Герчанівська С.В. Управління кадрами як складовою частиною стратегічного потенціалу/ С.В. Герчанівська, Рапіцький Т.І.// Інноваційна економіка. - 2011. - №3 - С.12

13. Головінов М.І. Фактори, що визначають економічний потенціал у торгівлі/ М.І. Головінов, Д.О. Бабкін// [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Tiru/2011_31_1/Golovin.pdf

14. Гордієнко О.В. Удосконалення організації маркетингової діяльності підприємств м'ясопереробної промисловості/ О. В. Гордієнко, О. Л. Фіщук// Вісник Хмельницького національного університету. - 2011. - № 2. T. 2 - С.156

15. Господарський кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради. - 2003. - № 18-22 - С.144

16. Данілова Ю.Ю. Оцінка вартості підприємства/ Ю.Ю. Данілова// [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pdaa.edu.ua/sites/default/files/studconf/372.pdf

17. Добрикіна О.К. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навчальний посібник/ О.К. Добрикіна, В.С. Рижиков, С.В. Касьянюк, М.Є. Кокотько, Т.Д. Костенко, А.А. Герасимов. - К.:Центр учбової літератури, 2007. - 208с.

18. Дубовик А.О. Інструменти оцінки бізнесу за індикаторами ринку цінних паперів/ А.О. Дубовик. - Дисертація на здобуття наукового ступеня к.е.н. - Х.:ХНЕУ. - 2011. - С.22-24

19. Дубовиков М.М. Проблеми формування науково-технологічного та інноваційного потенціалу України/ М. М. Дубовиков, О. В. Величко// Економічний вісник Донбасу. - 2011. - № 3 (25) - С.158

20. Євдокимов Ф.І. Механізм оцінки техніко - технологічного потенціалу підприємства/ Ф.І. Євдокимов, В.П. Лисяков// Наукові праці Дон НТУ. - 2005. - Випуск 97 - С.25

21. Зубрицька Я.О. Методичні підходи щодо оцінки трудового потенціалу підприємства/ Я.О. Зубрицька// Науковий вісник НЛТУ України. - 2011. - Вип. 21.17. - С.195

22. Ільїна К. Аналіз фінансового потенціалу стійкості інноваційного підприємства /К. Ільїна// Вісник Львів. університету. - 2009. - Вип. 41 - С.202

23. Кобєлєв В.М. Підходи до оцінки економічного потенціалу підприємства/ В.М. Кобєлєв, Ю.А. Галич// Вісник НТУ «ХПІ». - 2011. - №8 - С. 16

24. Коверга С.В. Ефективність діагностики техніко-технологічного потенціалу машинобудівного підприємства/ С.В. Коверга, О.С. Передерєєва, С.П.Кузьменко// Маркетинг і менеджмент інновацій. - 2011. - № 4. Т. ІІ. - С.205

25. Литвиненко О.Г. Оцінка конкурентоспроможності підприємства: кваліметричний підхід/ О.Г. Литвиненко// Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму. - 2011. - № 1 (4). - С.235

26. Маринич І.А. Наукові підходи до формування потенціалу підприємства/ І.А. Маринич, Н.Р. Кадилович// Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. ? Вип. 20.15. - С.222

27. Мішковець Л.В. Фактори формування та розвитку трудового потенціалу підприємств апк Одеської області/ Л.В. Мішковець// [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ekhp/2010_1/st10.pdf

28. Міщенко Н.М. Поняття ресурсного потенціалу підприємства та проблеми його оцінки/ Н.М. Міщенко// Науковий вісник НЛТУ України. - 2007. - вип. 17.2 - С.189

29. Мойсеєнко І.П. Аналіз фінансового потенціалу підприємства/І.П. Мойсеєнко// Науковий вісник НЛТУ України. - 2006. - вип. 16.2 - С.201

30. Несторишен І.В. Проблеми оцінювання виробничої потужності промислових підприємств в умовах ринку/ І.В. Несторишен// [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/sre/2011_1/185.pdf

31. Петрович Й. М. Формування конкурентного потенціалу організації на інноваційних засадах / Й. М. Петрович, Н. С. Лущак // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». - 2011. - № 698 - С. 3-10

32. Пожуєв О.В. Оцінка конкурентоспроможності потенціалу суб'єктів господарювання і методи його оцінювання/ О.В. Пожуєв// Вісник Хмельницького НУ. - 2010. - № 5 - С.198

33. Рибницький Д.О. Сучасні підходи до оцінювання конкурентоспроможності підприємства/ Д.О. Рибницький, Т.А. Городня// Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. ? Вип. 20.9 - С.227

34. Смирнов Є. М. Теоретичні та методичні основи оцінки конкурентоспроможності підприємства/ Є. М. Смирнов// Вісник Хмельницького національного університету. - 2009. - № 4 T. 2 - С.130

35. Трещов М.М. Методи оцінювання конкурентоспроможності продукції/ М.М. Трещов// Економічний простір. - 2009. - №23/1 - С.124

36. Устенко М.О. Теоретичні засади формування потенціалу підприємства/ М.О. Устенко// Вісник економіки транспорту і промисловості. - 2010. - № 32 - С.244

37. Федонін О. С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. посібник/ О. С. Федонін, І. М. Рєпіна, О. І. Олексюк. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 316с

38. Фролова Г.І. Проблеми формування інвестиційного потенціалу України/ Г. І. Фролова// Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. - 2010. - № 2(10) - С.47

39. Хомяков В.І. Управління потенціалом підприємства/ В.І. Хомяков, І.В. Бакум. - К: Кондор, - 2007. - 400с

40. Шаркаді М. Рейтингова оцінка конкурентоспроможності підприємств деревообробної галузі на основі теорії нечітких множин/М.Шаркаді// Економічний аналіз. - 2011. - Випуск 8. Частина 2 - С.377

41. Юдін М. Порівняльна характеристика методів оцінки конкурентоспроможності продукції/М. Юдін// Економіст. - 2010. - №6. - С.40

Додаток А 1.1

Складові потенціалу та фактори, що його формують

Джерело: Бабина О.Є. Потенціал як системна економічна категорія / О.Є. Бабина //Вісник економіки транспорту і промисловості. -2011. - № 36. - С.23

Размещено на Allbest.ru