Через недосконалість існуючих методик визначення масштабів кризового стану окремих підприємств виробники підсвідомо намагалися фінансово реанімувати свої підприємства, практикували елементи стабілізації за рахунок внутрішніх джерел, санації. Підприємців лякала процедура банкрутства і вони бажали оголосити про власну самоліквідацію. Безумовно, добровільна ліквідація має низку переваг: по-перше, ліквідаційна комісія самостійно управляє реалізацією майна та поверненням боргів; по-друге, в ситуації, коли підприємство визнає борги, порушення справи про банкрутство судом - майже неймовірне.

Якщо суб'єкт господарювання брав участь у незаконних схемах отримання прибутку, то його добровільна ліквідація може викликати увагу з боку правоохоронних органів, ретельної перевірки, що призведе до виявлення порушень законодавства. Крім того, якщо суб'єкт створювався із порушенням (наприклад, за фіктивним и паспортами), то такого суб'єкта іноді взагалі неможливо добровільно ліквідувати, адже засновники не поставлять підписи під відповідними документами. Крім того, до причин, що впливають на вибір між добровільною та примусовою ліквідацією, можна віднести наявність боргів перед державою та кредиторами з боку суб'єкта.

На практиці не завжди можна з достовiрнiстю встановити пiдприємницький характер дiяльностi юридичної особи. Цьому перешкоджають низький рiвень правової культури установчих документiв багатьох суб'єктiв господарювання, загальний стан нашого господарського законодавства. Враховуючи це, президія Господарського суду України в роз'ясненнi «Про деякi питания практики застосування закону України «Про банкрутство» визначала, що у разi, коли в установчих документах юридичної особи чiтко не зазначений змiст дiяльностi, господарський суд повинен враховувати положения чинного законодавства про те, що державна реєстрацiя суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi проводиться вiдповiдно до вимог ст. 8 Закону України «Про пiдприємництво», ст.6 Закону «Про пiдприємства в Українi» та п.1 статтi Положення про мiсцеву державну адмiнiстрацiю. Данi про державну реєстрацiю повiдомляються органам державно статистики, якi, згiдно зi ст.12 Закону України «Про державну статистику», встановлюють коди i ведуть Державний реєстр звiтних (статистичних) одиниць України, серед яких є i суб'єкти пiдприємницької дiяльностi.

Слід зазначити, що в Україні не рідкість факти, коли керівництво підприємства приймає рішення про застосування процедури ліквідації, щоб відтягти порушення справ про банкрутство. Самоліквідація є виправданим заходом, якщо підприємство має рентабельне дочірнє підприємство, виключається за таких умов ризик виконання процедури ліквідації без урахування інтересів прибуткового дочірнього підприємства. Питання про включення такого підприємства до ліквідаційної маси вирішується ліквідаційною комісією. За наявності факту розділу підприємства, внаслідок чого хоча б одне з виділених виробництв є прибутковим, то у головного підприємства є можливість перевести активи на цей підрозділ. При банкрутстві розділ визнається недійсним.

Існують також проблеми у ліквідації сільськогосподарських підприємств. Однією з умов ліквідації сільськогосподарського підприємства на добровільних засадах є задоволення у повному обсязі кредиторів такого підприємства у повному обсязі. Відповідно до ст.37 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якщо при добровільній ліквідації недержавного сільгосппідприємства буде встановлена його неможливість задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі, підприємство повинне звернутися у місячний термін до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство. Невиконання цих вимог тягне відмову у внесенні запису про ліквідацію юридичної особи в ЄДР. Вважаючи, що переважна більшість сільськогосподарських підприємств недержавної форми власності не мають ліквідного майна або мають майно низьколіквідне, вони фактично позбавлені можливості ліквідуватись у добровільному порядку. [18, c. 72]

При ліквідації підприємства, його керівники стикаються з проблемою звільнення та працевлаштування звільнених підлеглих. Адже законом передбачене обов'язкове працевлаштування (деякі категорії працівників, які звільняються в зв'язку з ліквідацією підприємства, підлягають обов'язковому працевлаштуванню) в окремих випадках. Ще є такі бар'єри як:

- виплата вихідної допомоги (у випадку звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією підприємства кожному працівнику має виплачуватися вихідна допомога, розмір допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП має бути не менше середньомісячного заробітку працівника);

- термін дії колективного договору (у випадку ліквідації підприємства колективний договір діє протягом усього строку проведення ліквідації);

- остаточний розрахунок із працівниками (у ст. 116 КЗпП передбачено, що ліквідоване підприємство повинне провести остаточні розрахунки із працівниками в день звільнення кожного з них).

Часто проблема полягає в суперечливості, коли податкові органи, незважаючи на специфіку своєї роботи, мають на меті як стратегічний крок -- збереження суб'єкта підприємницької діяльності (платника податків), який у подальшому забезпечуватиме наповнення державної казни, так i тактичний -- ліквідацію суб'єкта підприємництва, забезпечуючи тим самим часткове зменшення загальної суми податкового боргу платників податків перед бюджетами усіх рівнів України.

Тобто виправлення ситуації щодо зазначеної проблеми залежить від ефективності координації зусиль органів виконавчої та судової влади в реалізації спільної із суб'єктами підприємницької діяльності проблеми. I нарешті, не в останню чергу вдала реалізація в Україні правових та економічних механізмів відновлення платоспроможності підприємств-боржників залежить від компетентності, досвіду, знань, сумлінності податкових та арбітражних керуючих.

3.2 Зарубіжний досвід процедури ліквідації збанкрутілих підприємств

Під час процесу трансформації у Східній Німеччині ліквідація нежиттєздатних підприємств відбувалась на ранній стадії приватизаційного процесу. Так, наприклад, проведення приватизації Тройханданштальтом, “агенцією”, на яку було покладено здійснення приватизації, відбувалось так.

Спочатку всі східнонімецькі підприємства були корпоратизовані. Відповідальність за підприємства перейшла до розділених за галузями директоратів. Вони прийняли права і обов'язки 100%-ного акціонера.

Тройханданштальтом була запроваджена перевірка придатності життєздатних підприємств для санації та ліквідації нежиттєздатних підприємств. Тройханданштальт була організована таким чином, що її галузеві директорати мали завдання стабілізувати свої підприємства і підготувати їхню приватизацію в рамках корпоративного управління. Для цього великі фірми та комбінати повинні були бути розукрупнені (розділені), що давало можливість зробити їх придатними для приватизації і продати.

Паралельно до цього підприємства оцінювались на їх життєздатність незалежним штабом, так званою Керівною комісією, що складалася з експертів та економічних ревізорів. Ці експерти оцінювали і рецензували розроблені підприємствами концепції розвитку, давали поради щодо реструктуризації і визначали ступінь придатності до санації. [27, c. 244]

Фірми, які оцінювалися цими експертами як нежиттєздатні або не придатні до санації, повинні були бути передані з галузевого директорату в директорат “Абвіклюнг”.

Директорат “Абвіклюнг” мав завдання виявити найпридатніший спосіб для закриття, тобто через ліквідацію або через банкрутство, та провести ліквідацію й остаточне закриття підприємства.

Продемонстрований підхід Тройханданштальту привів під час трансформаційного процесу в Східній Німеччині до таких результатів.

На початку Тройханданштальт прийняв у своє розпорядження близько 8000 підприємств. Через розукрупнення і розділення їх кількість збільшилась до 12000.

Галузеві директорати підготували підприємства через заходи по стабілізації і через розукрупнення та розділення до приватизації. При цьому проводилась попередня перевірка створених правліннями концепцій підприємств, які потім подавались Керівній комісії. Здійснювалась також і ліквідація, щоб покрити витрати до санації і під час приватизації представити прийнятну фінансову структуру. У випадку невдалого керування правління замінювалось галузевим директоратом.

Через приватизацію близько 2/3 підприємств відійшло інвесторам, які завдяки політиці Тройханданштальту при можливості продати одному інвесторові могли справляти і справжній підприємницький вплив -- Corporate Governance. Вони відкрили доступ до відомих їм ринків і ноу-хау, а також інвестицій. Проте їм треба було провести справжню, стратегічну реструктуризацію.

Майже 30%, тобто загалом 3700 підприємств, повинні були бути зараховані до нежиттєздатних. Вони перейшли на ранній стадії до відділу “Абвіклюнг” для ліквідації. Це було болісною процедурою, але таким чином вдалося уникнути тривалого животіння через безглузді спроби санації, здійснені правлінням, та запобігти витратам економічно важливих ресурсів. [24, c. 116]

Ліквідатори мали завдання реалізувати активи та закрити підприємства. Але все таки велика увага була приділена спробам виділення і збереження придатних до санації частин підприємств. Таким чином було збережено 30% від початкової кількості робочих місць на цих підприємствах.

Отже, німецький досвід ліквідації нежиттєздатних підприємств показує:

- центральна перевірка життєздатності підприємств ідентифікувала на ранній стадії нежиттєздатні підприємства і таким чином заощадила багато ресурсів;

- ліквідація замість справи про банкрутство дозволила Тройханданштальту залишитись “господарем процесу” і забезпечити народно-господарські інтереси, зокрема порятунок життєздатних частин підприємств;

- через часткову санацію/часткову приватизацію при ліквідації було збережено близько 30% робочих місць всіх ліквідованих підприємств;

- позитивним ефектом впливу на діяльність галузевих директоратів можна вважати те, що загроза “передачі підприємства у “Абвіклюнг” примушувала правління підприємств та галузеві директорати особливо зосередитися на санації.

У західних країнах основна ідея законодавства про неплатоспроможність полягає в тому, що неплатоспроможне, але функціонуюче підприємство доцільніше зберегти цілком, ніж розпродавати його частинами. [21, c. 166]

Підприємство, неплатоспроможне з фінансового погляду, не в змозі розплатитися з усіма боргами. Проте воно може бути достатньо сучасним технічним і технологічним комплексом із кваліфікованим персоналом і розвиненою соціальною інфраструктурою. У разі розпродажу частинами вартість устаткування й інфраструктури зменшується, страждає також державний бюджет.

Французьке законодавство про неплатоспроможність є прикладом макроекономічного підходу до проблеми. Це підтверджується назвою Закону «Про фінансове оздоровлення підприємств». У Франції за фінансовим станом підприємств постійно спостерігає регіональна Рада директорів і суди. Французька юридична практика ведення справ про неплатоспроможність спрямована на застосування превентивних заходів. Якщо у підприємства з'являються ознаки дефолту, то суд пропонує кредиторам і боржникам починати переговори. Президент Торговельного трибуналу може призначити спеціального представника для їх проведення. Кредитори звичайно погоджуються на переговори, хоча вони можуть обмежити їхні права. У разі відмови від переговорів та відкриття судової процедури кредитори можуть втратити великі суми.

Законодавство про регулювання неплатоспроможності в США як пріоритетні також розглядає макроекономічні проблеми. Кодекс США про банкрутство передбачає систему реорганізації підприємства-боржника з метою його збереження. При цьому акціонери підприємства-боржника отримують деяке відшкодування, знижку в боргах, у кредиторів виникає можливість узяти під свій контроль підприємство. У юридичній літературі зазначається, що ця схема малоефективна.

Американська система характеризується такими основними рисами:

- можливістю для заінтересованих осіб (боржника і кредитора) почати реструктуризацію активів корпорації;

- можливістю для менеджерів боржника залишатися менеджерами корпорації тривалий час для «розм'якшення» прав кредиторів (поділ кредиторів на класи, нейтралізація кредиторів, які мають специфічні мотивації усунення боржника як конкурента, та ін.);

- акціонери і кредитори змушені приймати рішення щодо продовження діяльності підприємства;

- затягуванням реструктуризаційного процесу, за якого кредитор не може впливати на тривалість і результат процедур;

- здійсненням «м'якої» (тобто поступової, пільгової) реструктуризації активів, вигідної як для боржника, так і для кредитора. Кредитор при цьому може передбачати зміну своїх прав. Незважаючи на складність, система виявилася прийнятною для американської економіки. [23, c. 78]

У Великобританії неплатоспроможність регулюється Законом «Про неплатоспроможність», а також відповідними положеннями Закону «Про компанії» (з доповненнями) і Закону «Про банки». Неплатоспроможність розуміється як становище компанії, за якого вона не може платити за своїми зобов'язаннями (боргами) у встановлені терміни, а також якщо її зобов'язання перевищують вартість активів. Поняття «банкрутство» застосовується тільки до фізичних осіб.

В англійському законодавстві, як і у французькому й американському, основним пріоритетом є збереження компанії. Закон передбачає реорганізацію неплатоспроможної компанії або її ліквідацію. У Великобританії велике значення надається адмініструванню. Це означає, що управління справами неплатоспроможної компанії передається спеціально призначеному адміністратору. До його повноважень входять поточне управління, всебічний аналіз діяльності компанії, вироблення режиму реорганізації і можливого продажу. Процедура адміністрування звичайно застосовується до великих компаній. Для більшості компаній використовується процедура управління майном боржника. Права менеджера такі ж широкі, як і адміністратора. Для врегулювання неплатоспроможності застосовуються також різні види транснаціональних угод між боржником і кредитором.

У тих випадках, коли програма реорганізації неефективна або не може відновити платоспроможності боржника, починаються ліквідаційні процедури.

У Німеччині на перше місце поставлена ліквідація підприємства боржника. У юридичній літературі зазначається, що метою закону є врятування активів підприємства, що дасть змогу ефективно їх використовувати. Фірми, що не змогли устояти в ринкової конкуренції, рятувати немає сенсу, «під час урегулювання боргів мікроекономічна раціональність не повинна підмінятися макроекономічною метою».

Справа про неплатоспроможність починається з відкриття конкурсного виробництва, призначення конкурсного менеджера, котрий повинен прийняти рішення або про можливість функціонування підприємства, або про його ліквідацію. Щодо майна підприємства боржника застосовується спеціальний режим, що називається «створенням конкурсної маси». До складу цього майна входить усе наявне майно на момент відкриття конкурсного виробництва і придбане нове майно у процесі цього виробництва. У конкурсному виробництві беруть участь кредитори. На зборах кредиторів подається звіт конкурсного менеджера, на підставі якого ухвалюються рішення про подальші дії: 1) ліквідувати підприємство; 2) дозволити підприємству тимчасово функціонувати; 3) уповноважити менеджера підготувати конкурсний план, тобто план відновлення платоспроможності. [25, c. 46]

У випадку, коли підприємство ліквідується за рішенням суду, провадиться реалізація майна, так званої «конкурсної маси». Збори кредиторів скликаються для прийняття рішень про розподіл отриманих сум і задоволення вимог кредиторів, установлюється черговість погашення вимог. Отже, з досвіду Східної Німеччини та інших східноєвропейських країн визначаються такі тези, які слід обговорити в рамках продовження трансформаційного процесу в Україні:

- державні підприємства колишніх планових економік повинні бути реструктуризовані для досягнення конкурентоздатності;

- в Україні також будуть визначені підприємства, для яких виходом є лише ліквідація;

- лише досконалий закон про банкрутство вирішить проблему необхідної реструктуризації промисловості -- але якщо він дійсно впроваджується і використовується;

- рішуче використання закону про банкрутство і загроза порушення справи про банкрутство можуть все таки служити засобом змусити підприємства та їхні правління добитись успіху, забезпечити Corporate Governance, звільнити підприємства від боргів і примусити вже приватизовані підприємства, що не мають успіху, провести реструктуризацію;

- необхідними є тверда позиція, добра освіта і суворий нагляд керуючих конкурсною масою через суди або центральну установу, що складається з відповідних фахівців;

- для досягнення стрімкої і ефективної реструктуризації ще не приватизованої промисловості корисним для України буде підхід, подібний до Східної Німеччини, а саме централізована оцінка життєздатності підприємств експертами за допомогою систематичного аналізу на зразок впровадженого Тройханданштальтом. Таким чином вже при корпоративному управлінні вплив на підприємства та їх правління для організації і проведення заходів по реструктуризації міг би бути більшим. Врешті-решт на ранній стадії могла б відбутись ідентифікація нежиттєздатних підприємств і розпочатись їхня ліквідація;

- такий підхід послужив би підготовці і формуванню ланки кваліфікованих, незалежних керуючих конкурсною масою.

Висновки

Ліквідація підприємств є невід'ємною частиною і нормальним явищем ринкової економіки, природним процесом конкурентної боротьби, в ході якої слабкі підприємства вибувають з так званої гри. Це новий для нашої держави процес, який контролює діяльність підприємств на ринку, які є платоспроможними та рентабельними.

Банкрутство завжди зачіпає інтереси дуже багатьох осіб - це інвестори, позичальники, постачальники, наймані працівники, які зацікавлені у передбаченні можливого банкрутства підприємства. Процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій, зазвичай, передують стадії фінансових ускладнень.

У даній курсовій роботі було розглянуто основні фактори банкрутства та причини ліквідації підприємства, проаналізовано фінансово-господарську діяльність збиткового підприємства «Баварія», яке не витримало тиск великих конкурентів та економічної кризи.

Фiнансовий результат вiд операцiйної дiяльностi - збиток в розмiрi 202,9 тис. грн. за 2011 рік, 91,7 тис. грн. за 2012 рік та 116,1 тис. грн. у 2013 році.

Отже, підприємства в Україні ліквідуються у випадках:

* визнання його банкрутом;

* якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, встановлених законодавством і в передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності;

* якщо рішенням суду будуть визнанні недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства;

* на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

Правову базу визнання суб'єктів господарювання банкрутами складає Закон України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.). Крім того, норми, що регулюють порядок визнання юридичних осіб банкрутами, містяться також у Господарському процесуальному кодексі України.

Сьогоднішня фінансово-економічна ситуація в Україні змушує багатьох підприємців замислитися про згортання свого бізнесу. Такий шлях справді в багатьох випадках є найкращим виходом із ситуації. Проте ліквідація юридичної особи в Україні практично завжди більш трудомісткий і ризикований процес, ніж її створення. Юридичних фірм, які пропонують «швидке і комфортне вирішення всіх ваших проблем», досить багато, їхню рекламу нескладно знайти як в Інтернеті, так і в пресі. Проте перш ніж удаватися до їхніх послуг, слід чітко уявляти, за якими алгоритмами і схемами збираються ліквідувати певне підприємство.

В Україні, багато власників підприємств, при їх ліквідації стикаються з рядом проблем. Так, на практиці є непоодинокими випадки, коли підприємство було засновано власниками, зареєстровано державною адміністрацією, але у відповідних органах та фондах на облік не поставлено, рахунки в банках не відкриті, строк, передбачений для постановляння на облік, не сплинув. Після цього власники із своїх міркувань прийняли рішення про ліквідацію. Орган реєстрації вимагав здійснення відповідних дій, які б підтверджували проведення ліквідаційних заходів, тобто зняття підприємства з обліку у відповідних органах та фондах.

Слід зазначити, що в Україні не рідкість факти, коли керівництво підприємства приймає рішення про застосування процедури ліквідації, щоб відтягти порушення справ про банкрутство. Самоліквідація є виправданим заходом, якщо підприємство має рентабельне дочірнє підприємство, виключається за таких умов ризик виконання процедури ліквідації без урахування інтересів прибуткового дочірнього підприємства.

У західних країнах основна ідея законодавства про неплатоспроможність полягає в тому, що неплатоспроможне, але функціонуюче підприємство доцільніше зберегти цілком, ніж розпродавати його частинами. В англійському законодавстві, як і у французькому й американському, основним пріоритетом є збереження компанії. Закон передбачає реорганізацію неплатоспроможної компанії або її ліквідацію. У Великобританії велике значення надається адмініструванню. Це означає, що управління справами неплатоспроможної компанії передається спеціально призначеному адміністратору. Отже, економічна криза в Україні змусила велику кількість підприємців згорнути свій бізнес, ліквідуючи нерентабельні підприємства. Складний процес ліквідації, незацікавленість податкових структур у ліквідації, низький рівень масово-роз'яснювальної роботи, а як наслідок - необізнаність власників збанкрутілих підприємств в особливостях процедури ліквідації виступають бар'єрами у системі ліквідації підприємств-банкрутів.

Список використаних джерел

1. Банкрутство як підстава ліквідації акціонерних товариств // Підприємництво, господарство і право. -- 2013. -- №4

2. Бланк Н.А. Основи фінансового менеджменту. К., Ніка-Центр, 2009.

3. Ліквідація підприємства : спеціальний випуск.// Вісник ДПСУ. -- 2011 -- №37-38.

4. Економічний аналіз: Навч. Посібник / М.А. Болюх, В.В. Бурчевський, М.І. Горбатюк; За ред. Акад.НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. - К.: КНЕУ, -2009.

5. Енциклопедичний словник бізнесмена: Менеджмент, маркетинг, інформатика / За ред. М.І. Молдованова. К., Техніка, 2011.

6. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

7. Закон України “Про страхування” від 7.03.1996 №85/96-ВР.

8. Кононенко О. Аналіз фінансової звітності. - Х.: Фактор, 2012.

9. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємства: навч. посібник. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2009.

10. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування. - Дн-к. - 2008.

11. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб'єктів господарювання.: Монографія. -- К.:КНЕУ, 2011.

12. Ліквідація і реорганізація підприємства//№12(186). Енциклопедія бухгалтера і економіста. Харків: 2010 - 246.

13. Методичні рекомендації по виявленню ознак неплатоспроможності підприємств і ознак дій по приховування банкрутства, фіктивного банкрутства і доведення до банкрутства, затверджені наказом Міністерства економіки України від 17.01.01 р. № 10.

14. Особливості реорганізації функцій господарського суду при здійсненні ліквідаційної процедури // Вісник господарського судочинства. 2013 -- №42.

15. Розподіл майна між учасниками при ліквідації підприємства // Вісник господарського судочинства. -- 2013. -- №11.

16. Партин Г.О., Загородній А.Г. Фінанси підприємств: Навч. посібник. Львів, ЛБІ НБУ, 2009.

17. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. К., 2009.

18. «Порядок проведення досудової санації державних підприємств», затверджений постановою КМУ від 17.03.2003р. № 515.

19. Розподіл майна між учасниками при ліквідації підприємства // Фінанси України №6 - 2010.

20. Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 04.06.04 р. №04-5/1193 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

21. Санація і банкрутство // Ліквідація комерційних банків за умов їх неплатоспроможності. -- 2012. -- №1

22. Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. Луцьк, Вежа, 2009.

23. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. К., 2010.

24. Терещенко О.О. Фінансові джерела санації підприємств // Фінанси України, № 9, 2010, С. 52--64.

25. Титов М. Банкрутство: Матеріально-правові та процесуальні аспекти. Х., Консул, 2009.

26. Формування ринкових відносин в Україні // Вирішення проблем у процесі ліквідації та санації підприємств. - 2010. -- №6

27. Фінансовий менеджмент: Навч.-метод. Посібник для самост. вивч. дисц./ А.М. Поддєрьогін, Л.Д. Бурк, Н.Ю. Калач та ін. - К.: КНЕУ, 2009.

28. Шляхи подолання колізій // Санація та банкрутство. -- 2013. -- №1

Додаток 1

Показники ліквідності підприємства

u

Додаток 2

Показники фінансової стійкості підприємства

Додаток 3

Можливість банкрутства

Размещено на Allbest.ru