Розвиток високотехнологічного сектору економіки України

Зміст

Вступ

1. Тенденції розвитку високотехнологічного сектору економіки України

2. Проблеми, що перешкоджають ефективному розвитку високотехнологічних ринків України

2.1. Відсутність позитивних зрушень у галузевій структурі української економіки

2.2. Відсутність механізмів правового регулювання високотехнологічного сектору економіки

2.3. У повній мірі реалізувати потенціал високотехнологічного сектору і, як наслідок, зайняти більш потужні позиції на світовому ринку технологій Україні не дозволяє недостатня конкурентоспроможність на зовнішніх ринках, а також ряд внутрішніх чинників

Висновки

Література

Вступ

Проаналізовано стан розвитку високотехнологічного виробництва та стан зовнішньої торгівлі високотехнологічного продукцією України. Визначено характерні тенденції, встановлено перешкоди для формування ефективного високотехнологічного сектора національної економіки.

Розвиток високотехнологічного сектору економіки стає визначальним фактором економічного зростання, адже перехід економіки на виробництво високотехнологічної продукції супроводжується кардинальним зниженням рівня матеріалоємності та енергоємності виробництва, зростанням продуктивності праці та підвищенням конкурентоспроможності економіки країни. Слабкі позиції України на світовому ринку високотехнологічної продукції та послуг не відповідають реальному, і ще досить потужному, науково-технологічному потенціалу країни, що свідчить про існування нереалізованих можливостей з боку українських виробників наукомістких продукції та послуг, а також про недоліки інноваційної та промислової політики держави.

Слід зазначити, що в Україні й до цього часу в методологічному плані питання щодо визначення сутності класифікації продукції за рівнем технологічності та вивчення економічної природи наукомістких технологій не набули широкого поширення, а тому в офіційній статистиці зазначені терміни взагалі не використовуються.

У цьому контексті заслуговують на увагу методичні підходи до визначення концептуальних засад високотехнологічної продукції, де пропонується розглядати її сутність у двох аспектах:

1) оцінка частки НДДКР у створеній доданої вартості (чи частка вироблених високотехнологічних товарів у загальному обсязі виробництва);

2) технологічність використовуваних напівфабрикатів та устаткування [1].

Аналіз показує, що традиційно для оцінки високих технологій використовують два підходи:

1) секторальный підхід (технологічність секторів);

2) продуктовий підхід (технологічність окремих продуктів, сервісних продуктів) [2].

Найбільш поширеними означеннями наукомісткості підприємства є частка власних витрат на НДДКР у створеній доданій вартості або сукупність показників, що характеризують кількість патентів на винаходи у продукції, що випускає компанія, гнучкість технології виробництва і споживання. При оцінці наукомісткості звертають увагу також на кадровий науково-технічний потенціал компанії, який визначають відношенням кількості співробітників із вченими ступенями і званнями до загальної чисельності персоналу в інноваційній сфері діяльності.

Науковіддача -- це відношення обсягу продажу наукомісткої продукції до витрат на НДДКР за визначений проміжок часу (як правило -- один рік) [3-5].

1. Тенденції розвитку високотехнологічного сектору економіки України

Загалом, характерними особливостями наукомістких галузей є, по-перше, такі темпи зростання, які в 3-4 рази перевищують темпи зростання решти галузей господарства; по-друге, більша частка доданої вартості в кінцевій продукції; по-третє, підвищена зарплата працюючих; по-четверте, великі обсяги експорту і, що особливо важливе, високий інноваційний потенціал, який обслуговує не лише галузь, яка ним володіє, але й інші галузі економіки, що породжують ланцюгову реакцію нововведень у національному та світовому господарстві. Окрім того, наукомісткі галузі є пріоритетним полем діяльності малих і середніх фірм, а також основним об'єктом вкладення венчурного капіталу. На сьогодні такі галузі визначаються величиною показника наукомісткості виробництва, що розраховується як відношення витрат на дослідження і розробки до обсягу випуску продукції на підприємствах даної галузі.

Існують також якісні критерії віднесення продукції до категорії високотехнологічної (наукомісткої). Це частка зайнятих у науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах (вона має бути не меншою за 2,5 % від загальної чисельності працівників), досягнення світового рівня якості продукції, висока експортна квота, використанню високих технологій («хай-тек») тощо. Через те, що в більшості технологічно розвинутих країнах витрати на НДДКР забезпечують підприємствам податкові пільги, унаслідок чого облік витрат на інновації жорстко регламентується (зокрема, у США з 1975 існує стандарт обліку НДДКР у фінансових документах компаній), коефіцієнт інноваційності має переваги виразності, наочності та об'єктивності.

У процесі виконання даної роботи ми провели ідентифікацію видів економічної діяльності (КВЕД), прийнятих у статистиці України, за рівнем наукомісткості та групами промисловості згідно з класифікацією для країн ОЕСР (табл. 1). Продукція, що належить до цих груп, була об'єктом нашого подальшого дослідження.

Згідно з опрацьованими статистичними даними за період з 2003 по 2007 у структурі виробництва відбувалося поступове зростання високотехнологічної продукції, до того ж, спостерігалося зростання середньотехнологічної продукції високого рівня (рис. 1) порівняно з високими технологіями, особливо за рахунок зростання «виробництва інших транспортних засобів» (у чотири рази більше порівняно з 2003) та «виробництво інших машин та устаткування» (у два рази більше порівняно з 2003 роком).

Таблиця 1. Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) за рівнем наукомісткості та групами промисловості

Державна митна служба України здійснює моніторинг експортно-імпортних товаропотоків всього спектра товарів до 10 знаків деталізації згідно з УКТ ЗЕД із зазначенням вартості та кількості по кожній одиниці товару. Нами було зроблено вибірку з бази даних зовнішньої торгівлі України за останні три роки по всіх кодах високотехнологічних товарів. На основі отриманих даних було розраховано обсяги імпортованих та експортованих високотехнологічних товарів (окрім категорії «Озброєння»), Це дало змогу визначити обсяги, динаміку та структуру зовнішньої торгівлі України по кожній категорії високотехнологічних товарів.

Наведена далі інформація показує загальний стан зовнішньої торгівлі України товарами по сегменту країн (табл.2, рис. 5) і дозволяє зробити висновок про жвавий характер цього процесу в частині експорту і деяке затухання імпорту в останні роки з РФ і в цілому з країн СНД на користь поступового збільшення імпорту з країн ЄС.

Баланс торгівлі високотехнологічними товарами має від'ємне сальдо як по групі «фармацевтична продукція», так і по групі «прилади і апарати» (починаючи з 2005 року). І лише по групі «аеронавігаційні та космічні апарати» сальдо задовільне, хоча і спостерігається зниження обсягів торгівлі у 2007 році (табл. 3). Більш детально інформація щодо торгівлі високотехнологічними товарами у розрізі окремих країн наведена на рис. 6.

Для порівняння наводимо дві діаграми, які відображають реальний характер української зовнішньої торгівлі за рівнем технологічності: високотехнологічними товарами (рис. 7) -- експорт до 0,5%, імпорт -- до 3% -- по групі «фармацевтична продукція», та іншими, пріоритетними з точки зору промислової, економічної та бюджетної політики (рис. 8) -- більше 40% займає експорт недорогоцінних металів та продуктів із них.

2. Проблеми, що перешкоджають ефективному розвитку високотехнологічних ринків України

2.1 Відсутність позитивних зрушень у галузевій структурі української економіки

Для України характерними є вкрай низькі показники експорту високотехнологічних товарів і послуг, зумовлені формуванням типу міжнародної конкурентоспроможності, що базується на цінових факторах та порівняльних перевагах у вартості природних ресурсів і робочої сили. Наявні передумови для формування високотехнологічного типу конкурентоспроможності не використовуються належним чином, про що свідчать розриви у рівнях патентування та роялті, ліцензійних платежів і високотехнологічного експорту, які можна спостерігати при міжкраїнних зіставленнях у міжнародних рейтингах конкурентоспроможності.

2.2 Відсутність механізмів правового регулювання високотехнологічного сектору економіки

В Україні, на жаль, на всіх рівнях й до цього часу відсутнє розуміння виняткової ролі розробки, освоєння і широкого використання високих технологій в інноваційному розвитку економіки, а також необхідності створення для їхнього розвитку правової бази й умов для ресурсного забезпечення. Серед документів, значним досягненням яких є визначення пріоритетних напрямів промислового розвитку, слід назвати Закон України «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні» №433-ІУ від 16 січня 2003 року, у якому сформульовано правові, економічні й організаційні основи формування і реалізації пріоритетних напрямків у країні. Метою закону є законодавче забезпечення концентрації ресурсів на провідних напрямках науково-технологічного відновлення виробництва і сфери послуг у країні, забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній, конкурентоспроможній, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах, збільшення експортного потенціалу держави, забезпечення виходу конкурентної наукоємної продукції на світовий ринок. На жаль, у розглянутому законі в цілому й у ряді середньострокових пріоритет них напрямків не приділено належної уваги питанням, пов'язаним з науковими дослідженнями, розробками й витратами на їх виконання, а вони, як відомо, випереджають організацію виробництва нової продукції в наукомістких галузях і сприяють їхньому розвитку. Важливого значення в інноваційному розвитку економіки країни мав би набути Закон України «Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій» №1676-IV від 9 квітня 2004 року. Метою Програми є забезпечення сприятливих умов для створення і розвитку наукоємних технологій і на цій основі широкомасштабна модернізація національної економіки. Програма повинна була реалізовуватися в два етапи: перший етап (2005-2008 роки) -- реалізація проектів з розробки наукоємних технологій, з орієнтованим обсягом фінансування 8755,6 млн.грн., у тому числі виконання НДДКР -- 2361,1 млн.грн.; другий етап до 2013 року-- впровадження на підприємствах наукоємних технологій, розроблених у період першого етапу. Перераховані в Програмі завдання щодо реалізації проектів відповідають стратегічним пріоритетним напрямкам інноваційної діяльності у вищевказаному законі.

Очікується, що в результаті виконання Програми до 2013 року буде збільшено частку високотехнологічної продукції в експорті України до 20%, а також змінено структуру промислового комплексу за технологічними укладами, в якій обсяги п'ятого і шостого технологічних укладів відповідно становитимуть 12% і 3%. Проте невизначеність у формулюванні щодо фінансування Програми за рахунок коштів державного бюджету й інших джерел фінансування, не заборонених законодавством, позначились на реальному інвестуванні Програми, яке й так обмежене. Виконання Програми має бути погоджено з послідовною реалізацією методів стратегії інноваційного розвитку і формуванням Національної інноваційної системи України, з подальшим використанням відомих механізмів стимулювання та організаційно-фінансового забезпечення потреб науки та наукоємного виробництва.

Важливим регулюючим документом має стати Закон України «Про державне регулювання діяльності в сфері трансферу технологій». На жаль, й до цього часу не вдається практично реалізувати інструментарій передачі прав на розроблені технології за рахунок державного бюджету (тобто платників податків) науковим організаціям-розробникам або будь-якому національному виробнику, а також створити механізми розвитку кооперації між науково-дослідним сектором і підприємницьким середовищем.

2.3 У повній мірі реалізувати потенціал високотехнологічного сектору і, як наслідок, зайняти більш потужні позиції на світовому ринку технологій Україні не дозволяє недостатня конкурентоспроможність на зовнішніх ринках, а також ряд внутрішніх чинників

Серед них:

? обмежений доступ приватного капіталу до високотехнологічного сектору економіки України. Зокрема, левова частка підприємств авіаційної та ракетно-космічної галузей, галузей точного приладобудування, радіоелектроніки, обчислювальної техніки та засобів зв'язку належать до об'єктів державної форми власності, а також до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (згідно із законодавчими актами України). Через відсутність вітчизняного й іноземного приватного капіталу в статутних фондах підприємств обмежується доступ високотехнологічних підприємств до фінансового ресурсу та ефективного менеджменту;

? відсутність системи венчурного фінансування не дозволяє консолідувати внутрішні ресурси для спрямування у високотехнологічні галузі. В єдиному державному реєстрі інститутів спільного інвестування зареєстровано 135 венчурних фірм, які практично всі є іноземними. Ринок венчурного капіталу в Україні становить близько 400 млн. дол. США. Для порівняння в Росії, де діють 60 власних венчурних фондів, сума венчурних інвестицій перевищує 5 млрд. дол. США);

? низька активність вітчизняних підприємств у створені на договірній основі високотехнологічних об'єднань для реалізації окремих науково-виробничих проектів за участі українських підприємств та провідних компаній інших країн. Серед них можна виділити лише ті, що працюють в авіаційній та ракетно-космічній галузях (наприклад, українсько-російські СП «Міжнародний авіаційний проект Ан-140»; «Міжнародний авіаційний проект Ан-148»; українсько-російсько-казахстанський консорціум (ЗАО) «Космотрас», котрий здійснює модернізацію міжконтинентальних балістичних ракет РС-20 (SS-18 «Сатана») у конверсійний ракетоносій «Дніпро» з метою запуску малих супутників; багатосторонній міжнародний проект «Морський старт», що виконується на засадах консорціуму);

? відсутність системи податкових стимулів використання винаходів, впровадження результатів НДДКР, нових технологій. Не виконуються положення Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» з цільового субсидіювання трансферу (ст. 22).

Не виконано вимоги Указу Президента України від 11.07.06 р. «Про рішення РНБ0 України від 6 квітня 2006 року «Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України» стосовно подання до Верховної Ради України законопроекту «Про стимулювання інноваційної діяльності та виробництва високотехнологічної продукції в Україні», що передбачав запровадження інвестиційно-інноваційного податкового кредиту і прискореної амортизації.

Загалом, ігнорування Україною світових тенденцій розвитку високотехнологічного сектору з кожним роком наближає національний сектор високотехнологічного виробництва до втрати його науково-технологічного потенціалу, а це, в свою чергу, загрожує технологічній безпеці країни та можливості мати власні конкурентні переваги.

Таблиця 2. Зовнішня торгівля товарами по країнах м.т.дол.США

Джерело: Зовнішня торгівля України товарами та послугами т. 1 2005-2008 pp. Співробітництво між Україною та країнами СС. Стат.збірник за 2005-2008 pp. та розрахунки автора.

Таблиця 3. Баланс зовнішньої торгівлі високотехнологічними товарами за 2004-2007 pp. млн.дол.США

Джерело: Зовнішня торгівля України товарами. Стат.збірник т. і. за 2004-2008pp. та розрахунки автора

Висновки

1. Забезпеченість української економіки власною високотехнологічною продукцією залишається надзвичайно низькою, про що говорить зіставлення обсягів її імпорту, виробництва, експорту і споживання. Всі найбільш розвинені країни з системною економікою прагнуть, незважаючи незначні обсяги зовнішньої торгівлі, задовольнити внутрішні потреби у високотехнологічній продукції за рахунок перш за все власного виробництва, що диктується потребою збереження національної технологічної безпеки. Так, в середині 90-х років у 5 країн (США, Японія, Німеччина, Англія, Франція) рівень самозабезпеченості продукцією високотехнологічного комплексу становив приблизно 80%. В Україні даний показник навіть не враховується.

2. У високотехнологічному комплексі не завершено корпоратизацію, тобто формування великих науково-виробничих структур, економічно стійких, здібних до формування власних чинників саморозвитку і до здійснення всього відтворювального циклу. Досвід низки країн, зокрема, наприклад, Франції, показує, що там формування основи високотехнологічного комплексу («національних чемпіонів») у вигляді науково-виробничих технологічних систем у рамках сучасних корпоративних структур стало пріоритетним завданням усієї державної структурної політики.

3. Спостерігається слабкий вплив ринкових важелів регулювання, зважаючи на нерозвиненість деяких його компонентів, зокрема українського ринку цінних паперів, валютних бірж, внутрішнього ринку системних виробничих інновацій, зокрема технологій.

4. Зовнішньоторговельний баланс високотехнологічної продукції показує, що на сьогоднішній день в Україні відмічається стійка тенденція до посилення диспаритету в торгівлі високотехнологічною продукцією, переважно за рахунок значного перевищення імпорту над експортом у торговельних відносинах. Якщо у 2000 році співвідношення експорту високотехнологічної продукції до її імпорту становило 0,53%, то у 2007 воно зменшилось до 0,23%. Слід зазначити, що в країнах з низьким рівнем інвестиційно-інноваційного розвитку відповідне співвідношення становить 0,39%, із середнім -- 0,78%, з високим -- 1,04%.

5. Види економічної діяльності, що складають прогресивний науково-промисловий комплекс, будучи найбільш організованими і динамічними структурами, інтегрованими з усією економікою, мають підвищену чутливість до її загального стану і тенденцій розвитку. Вони генерують активність ринку їхньої продукції і послуг, впливають на силу міжгалузевих і міжрегіональних коопераційних зв'язків (зміцнюють або руйнують їх), визначають інвестиційний клімат у країні. Практика сьогодення показує, що структурні зрушення у бік пріоритетного розвитку наукомістких галузей промисловості вимагають зміни економічного курсу української держави в напрямку формування економіки інноваційного типу.

6. У методологічному плані для визначення та виокремлення власне високотехнологічного сектору української промисловості потрібні достовірні оцінки витрат на галузеві НДДКР та галузеві обсяги виробництва продукції відповідно до порогових значень критерію галузевої наукомісткості. Але на цей час існують труднощі щодо визначення цих показників, пов'язані з відсутністю: 1) інформації щодо величини витрат на НДДКР за певний період і за діяльністю ВПК та інших галузей, що належать до наукомістких; 2) методики розрахунку величини витрат на НДДКР. Досвід становлення ринку наукомістких технологій в Україні відсутній через брак механізмів управління цим процесом, а світова практика свідчить, що ефективність і темпи зростання наукомісткої економіки визначаються не лише наявністю нових технологій, але й нових підходів до організації ринків праці.

7. При розробці та реалізації антикризових заходів для відтворення стабільності та прискорення темпів розвитку як промислового виробництва, так і національної економіки в цілому, органам державної влади слід звернути серйозну увагу на нереалізований потенціал і ресурсні можливості науково-промислового комплексу, зокрема, на наявний арсенал технологій. Саме унікальні проривні технології можуть вберегти країну від без зворотної втрати конкурентоспроможності на міжнародних ринках, а технології масового попиту (а не лише інфраструктурні проекти) дозволять сформувати реальний внутрішній ринок.

Література

1. Саліхова О.Б. Високі технології: проблеми їх інтерпретації, класифікації та квантифікації в Україні II Проблеми науки. -- 2006. -- №12. -- С. 18-24.

2. Саліхова О.Б. Методика ідентифікації українських високотехнологічних промислових підприємств II Ринок технологій: проблеми та шляхи вирішення: Тези доповідей. К., 5-6 грудня 2007 p. -- К.: УкрІНТЕІ, 2007. -- С. 139-145.

3. Багриновский К.А. Проблемы управления развитием наукоемкого производства [Электронный ресурс]: Менеджмент в России и за рубежом. -- 2003.- №2. Режим доступа к журн.: http:7lwww.dis.rUlmanaglarhivl2003l2l9.html

4. Клебанер B.C. Проблемы развития наукоемкого сектора российской экономики II Проблемы прогнозирования. -- 2004. -- №1. -- С. 161-165.

5. Фролов И.Е. Потенциал развития наукоемкого, высокотехнологического сектора российской промышленности II Проблемы прогнозирования. -- 2004. -- №1. -- С. 79-100.