У системі управління реальними інвестиціями оцінка ефективності інвестиційних проектів є одним з найбільш відповідальних етапів. Від того, наскільки об'єктивно і всебічно проведена ця оцінка, залежать терміни повернення вкладеного капіталу, варіанти альтернативного його використання, додатково генеруємий потік прибутку підприємства в майбутньому періоді. Ця об'єктивність і всебічність оцінки ефективності інвестиційних проектів значною мірою визначається використанням сучасних методів її проведення [15]. Розглянемо базові принципи і методичні підходи, використовувані в сучасній практиці оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів. Основні з таких принципів полягають у наступному:

1 Оцінка ефективності реальних інвестиційних проектів повинна здійснюватися на основі зіставлення обсягу інвестиційних витрат, з одного боку, і сум і термінів повернення інвестованого капіталу, з іншої. Це загальний принцип формування системи оціночних показників ефективності, відповідно до якого результати будь-якої діяльності повинні бути зіставлені з витратами (застосованими ресурсами) на її здійснення. Стосовно до інвестиційної діяльності він реалізується шляхом зіставлення прямого і зворотного потоків інвестованого капіталу.

2 Оцінка обсягу інвестиційних витрат повинна охоплювати всю сукупність використовуваних ресурсів, зв'язаних з реалізацією проекту. У процесі оцінки повинні бути враховані всі прямі і непрямі витрати коштів (власних і позикових), матеріальних і нематеріальних активів, трудових та інших видів ресурсів. Як показує сучасна практика в більшості випадків оцінка обсягу інвестиційних витрат не відображає непрямі витрати, зв'язані з підготовкою проекту до реалізації, формуванням необхідного обсягу інвестиційних ресурсів, контролем за реалізацією проекту і т.п. Це не дозволяє здійснювати порівняльну оцінку ефективності інвестиційних проектів.

3 Оцінка повернення інвестованого капіталу здійснюється на основі показника "чистого грошового потоку" [net cash flow]. Цей показник формується за рахунок сум чистого прибутку й амортизаційних відрахувань у процесі реалізації інвестиційного проекту. При проведенні різних видів оцінки цей показник може розглядатися як середньорічний, так і диференційований по окремих періодах реалізації інвестиційного проекту.

4 У процесі оцінки суми інвестиційних витрат і чистого грошового потоку обов'язково приводяться до дійсної вартості. На перший погляд здається, що інвестиційні витрати стосовно чистого грошового потоку завжди виражені в дійсній вартості, тому що значно передують йому. У реальній практиці це не так - процес інвестування в більшості випадків здійснюється не одномоментно, а проходить ряд етапів. Тому, за винятком першого етапу, усі наступні суми інвестиційних витрат приводяться до дійсної вартості (з диференціацією кожного наступного етапу інвестування). Так само приводиться до дійсної вартості і сума чистого грошового потоку (по окремих етапах його формування).

5 Вибір дисконтної ставки в процесі приведення окремих показників до дійсної вартості диференційований для різних інвестиційних проектів. У процесі такої диференціації враховують рівень ризику, ліквідності та інші індивідуальні характеристики реального інвестиційного проекту. Вищевикладені принципи дозволяють згрупувати методи оцінки ефективності реальних інвестицій (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Методи інвестиційних розрахунків і узагальнюючі показники

По виду узагальнюючого показника методи інвестиційних розрахунків поділяються на:

абсолютні, у яких як узагальнюючі показники використовуються абсолютні значення різниці капіталовкладень і поточних витрат по реалізації проекту і грошової оцінки його результатів;

відносні, у яких узагальнюючі показники визначаються як відношення вартісної оцінки результатів і сукупних витрат; часові, у яких оцінюється період повернення (строк окупності) інвестицій.

По ознаці врахування в інвестиційних розрахунках фактора часу методи поділяються на:

динамічні, у яких усі грошові надходження і платежі дисконтуються на момент часу ухвалення рішення про інвестування капіталу;

статичні, котрі є окремим випадком динамічних і можуть використовуватися за умови сталості в часі грошових потоків.

В основі процесу прийняття управлінських рішень інвестиційного характеру лежать оцінка і порівняння обсягу передбачуваних інвестицій і майбутніх грошових надходжень. Оскільки порівнювані показники відносяться до різних моментів часу, ключовою проблемою тут є проблема їхньої порівнянності. Ця проблема зважується по-різному в залежності від існуючих об'єктивних і суб'єктивних умов: темпу інфляції, розміру інвестицій і генеруємих надходжень, обрію прогнозування, рівня кваліфікації аналітика і т.п.

Розглянемо основні використовувані методи оцінки ефективності інвестиційних проектів [16].

Метод чистої приведеної вартості. Цей метод заснований на зіставленні величини вихідної інвестиції (IC) із загальною сумою дисконтованих чистих грошових надходжень, які генеруються нею протягом прогнозованого терміну. Оскільки приплив коштів розподілений у часі, він дисконтується за допомогою коефіцієнта r, встановлюваного аналітиком (інвестором) самостійно, виходячи зі щорічного відсотка повернення, що він хоче чи може одержати на інвестований ним капітал.

Якщо робиться прогноз, що інвестиція (IC) буде генерувати протягом n років, річні доходи в розмірі P₁, P₂,., Р_n, то загальна накопичена величина дисконтованих доходів (PV) і чистий приведений дохід (NPV) відповідно розраховуються за формулами:

, (1.2)

. (1.3)

Якщо: NPV > 0, то проект варто прийняти;

NPV < 0, то проект варто відкинути;

NPV = 0, то проект ні прибутковий, ні збитковий.

При прогнозуванні доходів по роках необхідно, по можливості, враховувати усі види надходжень як виробничого, так і невиробничого характеру, що можуть бути асоційовані з даним проектом. Так, якщо по закінченні періоду реалізації проекту планується надходження засобів у виді ліквідаційної вартості устаткування чи вивільнення частини оборотних коштів, вони повинні бути враховані як доходи відповідних періодів.

Якщо проект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом m років, то формула для розрахунку NPV модифікується таким чином:

, (1.4)

де i - прогнозований середній рівень інфляції.

Необхідно відзначити, що показник NPV відбиває прогнозну оцінку зміни економічного потенціалу підприємства у випадку прийняття розглянутого проекту. Цей показник адитивний у часовому аспекті, тобто NPV різних проектів можна підсумовувати. Це дуже важлива властивість, що виділяє цей критерій із всіх інших і дозволяє використовувати його як основний при аналізі оптимальності інвестиційного портфеля.

Недоліком даного методу є те, що значення чистого приведеного доходу виступає абсолютним показником і не враховує обсяг вкладених коштів.

Метод внутрішньої ставки доходу. Під нормою рентабельності інвестиції (IRR) розуміють значення коефіцієнта дисконтування, при якому NPV проекту дорівнює нулю:

IRR = r, при якому NPV = f (r) = 0.

Зміст розрахунку цього коефіцієнта при аналізі ефективності планованих інвестицій полягає в наступному: IRR показує максимально припустимий відносний рівень витрат, що можуть бути асоційовані з даним проектом. Наприклад, якщо проект цілком фінансується за рахунок позички комерційного банку, то значення IRR показує верхню границю припустимого рівня банківської процентної ставки, перевищення якого робить проект збитковим.

На практиці будь-яке підприємство фінансує свою діяльність, у тому числі й інвестиційну, з різних джерел. Як плату за користування авансованими в діяльність підприємства фінансовими ресурсами воно сплачує відсотки, дивіденди, винагороди і т.п., тобто несе деякі обґрунтовані витрати на підтримку свого економічного потенціалу. Показник, що характеризує відносний рівень цих витрат, можна назвати "ціною" авансованого капіталу (CC). Цей показник відбиває сформований на підприємстві мінімум повернення на вкладений у його діяльність капітал, його рентабельність, і розраховується по формулі зваженої середньої арифметичної.

Економічний зміст цього показника полягає в наступному: підприємство може приймати будь-які рішення інвестиційного характеру, рівень рентабельності яких не нижче поточного значення показника CC (чи ціни джерела засобів для даного проекту, якщо він має цільове джерело). Саме з ним порівнюється показник IRR, розрахований для конкретного проекту, при цьому зв'язок між ними такий.

якщо IRR > CC, то проект варто прийняти;

якщо IRR < CC, то проект варто відкинути;

якщо IRR = CC, то проект ні прибутковий, ані збитковий.

При розрахунку внутрішньої ставки доходу застосовується метод послідовних ітерацій. Для цього вибираються два значення коефіцієнта дисконтування r₁<r₂ таким чином, щоб в інтервалі (r₁, r₂) функція NPV=f (r) змінювала своє значення з "+" на "-" чи з "-" на "+". Далі застосовується формула:

, (1.5)

Де r₁ - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f (r₁) >0 (f (r₁) <0);

r₂ - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f (r₂) <О (f (r₂) >0).

Найкраща апроксимація досягається у випадку, коли довжина інтервалу мінімальна (дорівнює 1%), тобто r₁ і r₂ - найближчі один до одного значення коефіцієнта дисконтування, що задовольняють умовам (у випадку зміни знака функції з "+" на "-"):

r₁ - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, яке мінімізує позитивне значення показника NPV, тобто f (r₁) =min_r{f (r) >0};

r₂ - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, яке максимізує негативне значення показника NPV, тобто f (r₂) =max_r{f (r) <0}.

Шляхом взаємної заміни коефіцієнтів r₁ і r₂ аналогічні умови виписуються для ситуації, коли функція змінює знак з "-" на "+".

Метод періоду окупності. Цей метод - один з найпростіших і широко розповсюджений у світовій аналітичній практиці, не передбачає часову упорядкованість грошових надходжень [12]. Алгоритм розрахунку строку окупності (PP) залежить від рівномірності розподілу прогнозованих доходів від інвестиції. Якщо дохід розподілений по роках рівномірно, то строк окупності розраховується розподілом одноразових витрат на величину річного доходу, обумовленого ними. При одержанні дробового числа воно округляється убік збільшення до найближчого цілого. Якщо прибуток розподілений нерівномірно, то строк окупності розраховується прямим підрахунком числа років, протягом яких інвестиція буде погашена кумулятивним доходом. Загальна формула розрахунку показника PP має вид:

PP = n, при якому . (1.6)

Деякі фахівці при розрахунку показника PP рекомендують враховувати часовий аспект [16]. У цьому випадку в розрахунок приймаються грошові потоки, дисконтовані по показнику "ціна" авансованого капіталу. Очевидно, що строк окупності збільшується.

Показник строку окупності інвестиції дуже простий у розрахунках, разом з тим він має ряд недоліків, які необхідно враховувати в аналізі. По-перше, він не враховує вплив доходів останніх періодів. По-друге, оскільки цей метод заснований на недисконтованих оцінках, він не розрізняє проекти з однаковою сумою кумулятивних доходів, але різним розподілом її по роках.

Існує ряд ситуацій, при яких застосування методу, заснованого на розрахунку строку окупності витрат, може бути доцільним. Зокрема, це ситуація, коли керівництво підприємства більше стурбовано розв'язанням проблеми ліквідності, а не прибутковості проекту - головне, щоб інвестиції окупилися і якомога швидше. Метод також використовується у ситуації, коли інвестиції зв'язані з високим ступенем ризику, тому чим коротше строк окупності, тим менш ризикованим є проект. Така ситуація характерна для галузей чи видів діяльності, яким притаманна велика імовірність досить швидких технологічних змін.

Метод індексу прибутковості. Цей метод є по суті наслідком методу чистої приведеної вартості. Індекс рентабельності (PI) розраховується по формулі [16]:

. (1.7)

Очевидно, що якщо Р1 > 1, то проект варто прийняти; якщо Р1 < 1, то проект варто відкинути; якщо Р1 = 1, то проект ні прибутковий, ні збитковий.

На відміну від чистого приведеного ефекту індекс рентабельності є відносним показником. Завдяки цьому він дуже зручний при виборі одного проекту з ряду альтернативних, що мають приблизно однакові значення NPV, або при комплектуванні портфеля інвестицій з максимальним сумарним значенням NPV. Метод розрахунку коефіцієнта ефективності інвестиції. Цей метод має дві характерні риси: по-перше, він не припускає дисконтування показників доходу; по-друге, дохід характеризується показником чистого прибутку PN. Алгоритм розрахунку винятково простий, що і визначає широке використання цього показника на практиці: коефіцієнт ефективності інвестиції (ARR) розраховується діленням середньорічного прибутку PN на середню величину інвестиції (коефіцієнт береться у відсотках) [41]. Середня величина інвестиції знаходиться діленням вихідної суми капітальних вкладень на два, якщо передбачається, що після закінчення терміну реалізації аналізованого проекту всі капітальні витрати будуть списані; якщо допускається наявність залишкової чи ліквідаційної вартості (RV), то її оцінка повинна бути виключена:

. (1.8)

Даний показник порівнюється з коефіцієнтом рентабельності авансованого капіталу, що розраховується діленням загального чистого прибутку підприємства на загальну суму засобів, авансованих у його діяльність.

Метод, заснований на коефіцієнті ефективності інвестиції, також має ряд істотних недоліків, обумовлених в основному тим, що він не враховує часову складову грошових потоків. Зокрема, метод не робить розрізнення між проектами з однаковою сумою середньорічного прибутку, але з сумою прибутку, що варіює, по роках, а також між проектами, що мають однаковий середньорічний прибуток, але генерують його протягом різної кількості років.

Усі розглянуті показники оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів знаходяться між собою в тісному взаємозв'язку і дозволяють оцінити цю ефективність з різних боків. Тому при оцінці ефективності реальних інвестиційних проектів підприємства їх варто розглядати в комплексі.

Поряд з оцінкою інвестиційних проектів за критерієм ефективності здійснюється їхня оцінка за рівнем інвестиційного ризику і рівнем ліквідності. Мірою ризику є очікуваний рівень варіабельності показника чистого грошового потоку чи інвестиційного прибутку по проекту (розраховується за допомогою середньоквадратичного відхилення і коефіцієнта варіації), а мірою ліквідності - період інвестування до початку експлуатації проекту.

У сучасних умовах стану економіки України особливої важливості набуває проблема оцінки ризику капітальних вкладень. Традиційний підхід до оцінки доцільності інвестицій, заснований на оцінці економічної ефективності для детермінованих умов, не може бути достатнім для прийняття рішень. Власнику коштів необхідно знати не тільки рівень прибутковості, але і ступінь ризику. Розглянемо підходи, що найчастіше зустрічаються у світовій практиці для оцінки ризиків інвестиційних проектів [17].

Аналіз чутливості інвестиційного проекту.

Суть аналізу складається у визначенні чутливості результуючого показника (прибутку, рентабельності і т.п.) до змін критичних змінних. Критичними є змінні, які домінують у формуванні припливів і відтоків. Звичайно критичні змінні змінюються на кілька відсотків вище і нижче від очікуваного значення. Той проект, результати якого сильніше реагують на подібні зміни змінних, і є більш ризиковим. Серед критичних змінних можуть бути: ціна на продукцію, витрати на її виробництво, ставка позичкового відсотка, податкові ставки й ін.

Недоліки методу: ризик проекту залежить не тільки від чутливості його результатів до змін критичних змінних, але і від інтервалу можливих значень цих величин, що характеризується їх імовірними розподілами; аналіз чутливості не дає можливості оцінити імовірність відхилень результатів проекту від очікуваних значень.

Аналіз беззбитковості інвестиційного проекту.

Ступінь стійкості проекту стосовно можливих змін умов інвестування може бути охарактеризована показниками граничного рівня обсягів виробництва, цін виробленої продукції та інших параметрів. Граничним є значення параметра проекту для деякого року його реалізації, при якому чистий прибуток цього року стає нульовим.

Одним з найбільш важливих показників цього типу є точка беззбитковості, що характеризує обсяг продажів, при якому виручка від реалізації продукції збігається з витратами виробництва. Визначається вона таким чином:

, (1.9)

де BEP - точка беззбитковості,

TFC - постійні витрати,

Р - ціна,

VC - перемінні витрати на одиницю продукції.

Для підтвердження працездатності проекту необхідно, щоб значення точки беззбитковості було менше значень максимально можливих обсягів виробництва і продажів. Чим далі від них (у відсотковому вираженні) значення точки беззбитковості, тим стійкіше проект.

Головні недоліки методу зв'язані з тим, що при проведенні аналізу використовуються припущення, що не завжди витримуються на практиці:

a) ціна не залежить від обсягів виробництва;

b) постійні витрати однакові для будь-якого обсягу виробництва;

c) перемінні витрати змінюються пропорційно обсягу виробництва;

d) обсяг виробництва дорівнює обсягу продажів.

Аналіз ризику на основі бальних оцінок експертів.

Такий вид аналізу застосовується при відсутності можливості кількісно виразити ризик, зв'язаний з проектом, а також при відсутності інформації, необхідної для оцінки за допомогою інших методів. Тоді складається перелік ризиків, зв'язаних із проектом і представлених як незалежні друг від друга події. Для кожного окремого ризику в залежності від його значущості встановлюють значення вагових коефіцієнтів, сума яких дорівнює одиниці. Потім експерти оцінюють у балах кожен вид ризику.

Потім дається інтегральна оцінка ризику шляхом зважування оцінок по кожному простому ризику на його питому вагу у всій їх сукупності. Таким чином, одержують можливість порівнювати різні проекти по показнику інтегрального ризику.

Серед відомих методик експертних оцінок ступеня ризику можна назвати: методику агенції "Юніверс"; методику, закладену в пакеті програм по оцінки інвестиційних проектів PROJECT EXPERT (автор А. Ідрисов) та ін.

Недоліки методу полягають у тому, що, по-перше, даний підхід дозволяє одержати відносну оцінку ризику для різних проектів, але не дає представлення про абсолютну величину можливого збитку при реалізації кожного з проектів і імовірності одержання цього збитку; по-друге, в основі лежать суб'єктивні оцінки експертів, що залежать від їхнього відношення до ризику.

Використання імовірних характеристик для оцінки ризиків. Існує кілька підходів до оцінки ризику інвестицій, що використовують імовірнісні характеристики. Ці підходи розглядають дохід як очікувану величину, а мірою ризику стає його дисперсія, чи середньоквадратичне відхилення. Відносною мірою ризику проекту, необхідною для порівняння його з іншими проектами, є коефіцієнт варіації. Розглянемо різні методики, що використовують подібне уявленні про ризик проектів [18]. Серед них: аналіз сценаріїв, побудова дерева рішень, моделювання за допомогою метода Монте-Карло (імітаційне моделювання) і аналітичне моделювання.

Аналіз сценаріїв - це методика аналізу ризику, що розглядає як чутливість реагування результатів проекту до змін критичних перемінних, так і можливий інтервал зміни цих результатів. При цьому підбирається найгірше сполучення обставин (низька ціна реалізації, низький обсяг продажів, високі змінні витрати і т.д.), а також середнє чи "найбільше імовірне" і "найкраще" сполучення обставин. Для кожного варіанта розраховується показник NPV і задаються імовірності здійснення кожного з трьох сценаріїв. Потім розраховуються очікуване значення NPV, його середньоквадратичне відхилення і коефіцієнт варіації. Недоліки методу: імовірність одночасного сполучення "найгірших" обставин, як правило, досить мала; складним є визначення значень імовірностей здійснення даних сценаріїв.

Метод побудови дерева рішень.

Даний метод розглядає не три варіанти розвитку інвестиційного процесу, як в аналізі сценаріїв, а більше. Метод використовують, коли потрібно прийняти кілька рішень в умовах невизначеності і кожне рішення залежить від результату попереднього. "Гілки" дерева позначають можливі альтернативні рішення, що можуть бути прийняті, і можливі наслідки, що виникають у результаті цих рішень. Кожній гілці дерева відповідає своя імовірність, тому, рухаючись уздовж гілок, можна за допомогою основних правил розрахунку імовірностей оцінити імовірність усіх варіантів. Після цього для кожної гілки обчислюються значення показників ефективності (NPV та ін.), визначаються найбільш ймовірні їхні значення і дисперсія.

Недоліки методу пов'язані з необхідністю багатоваріантних розрахунків: необхідність у розробці, власне кажучи, усіх можливих альтернатив розвитку для великих проектів може істотно підвищити трудомісткість розрахунків; оцінити імовірності всіх можливих варіантів розвитку проекту досить складно, і суб'єктивне відношення експертів буде завжди присутнє у таких оцінках.

Імітаційне моделювання (метод Монте-Карло).

Цей метод вимагає програмної реалізації через високу обчислювальну трудомісткість. Для кожного фактора задається його імовірний розподіл. Випадковим чином згенеровані значення цих факторів, наприклад ціни реалізації, обсягів продажів і т.д., з'єднуються, і розраховується узагальнюючий показник ефективності проекту - NPV чи ін. Цей процес повторюється багато разів (1000 і більш) - і одержують набір значень NPV, по якому визначаються медіана, середнє значення і стандартне відхилення NPV. Середнє значення використовується як очікуване значення NPV, а стандартне відхилення (чи коефіцієнт варіації) - як міра ризику проекту. У результаті імітаційного моделювання інвестор одержує інформацію про імовірний розподіл NPV і має можливість визначити імовірність того, що інвестиції обіцяють дохід більший чи менший, ніж деяка сума.

Недоліки методу Монте-Карло: неможливість здійснити облік залежності факторів, що входять у модель; у результаті припущення про незалежність факторів одержують занижену оцінку ступеня ризику інвестиційного проекту; висока обчислювальна трудомісткість.

Іншим способом визначення імовірних характеристик ризику проекту, що враховує всі можливі комбінації значень критичних перемінних, є аналітичне моделювання, в основі якого лежить модель формування, наприклад, чистої приведеної вартості. Задаються основні імовірнісні характеристики складових чинників моделі (очікуване значення і стандартне відхилення). Потім шляхом математичних обчислень можна одержати очікувані значення і стандартні відхилення спочатку грошових потоків, а потім - і показників ефективності проекту в цілому.

Недоліки методу: невідомим залишається характер розподілу показників ефективності; висока трудомісткість розрахунків. Узагальнюючи вищевикладені підходи до оцінки інвестиційних ризиків, слід зазначити, що, незважаючи на те, що усі вони мають свої недоліки, кожний з них має право на існування. Західними фірмами, як правило, для підвищення надійності результатів застосовується відразу декілька методів аналізу ризику. Що ж стосується вибору кращих з них, то для різних умов більш придатними можуть виявитися різні методи. Наприклад, аналіз беззбитковості в силу його простоти доцільно проводити на початкових стадіях проектування. Це ж можна сказати і щодо аналізу чутливості. Він дозволить виділити параметри, зміна яких найбільше істотно позначається на результатах, а також розробити заходи щодо запобігання несприятливих змін. Аналіз ризику на основі бальних оцінок експертів застосується в тих випадках, коли у інвестора відсутня необхідна інформація для проведення аналізу іншими методами.

Примітно, що у світовій практиці найбільш поширеним методом врахування ризику є введення ризикової надбавки в значення ставки дисконтування, яка використовується у моделі оцінки капітальних активів (САРМ). Однак в Україні використання САРМ практично неможливо через відсутність необхідної для розрахунків інформації. Крім того, модель САРМ враховує тільки систематичний ризик, що для багатьох західних компаній цілком достатньо, через те, що вони володіють добре диверсифікованими інвестиційними портфелями. А для підприємств України характерний відносно високий рівень спеціалізації, тому несистематичний ризик не усунутий і потрібна його оцінка.

2. Аналіз фінансово-виробничої діяльності та інвестиційних ресурсів підприємства

ТОВ "МегаТоп" є спеціалізованим підприємством з виробництва спеціальних видів взуття. Виробництво зазначеного взуття складається з 2-х пошивних цехів і 2-х підготовчих цехів - закрійного і штампувального. У невеликих кількостях виробляється хромове взуття в експериментальному цеху.

Обслуговують основне виробництво допоміжні структури: хімічний цех, ремонтно-механічний цех, ремонтно-будівельна ділянка, цех електроустаткування, паросилове господарство та ін. ТОВ "МегаТоп" є продовжувачем фабрики з виробництва спеціальних видів взуття.

Загальні відомості про засоби виробництва підприємства, працівників і адміністрацію представлені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 - Засоби виробництва підприємства, відомості про працівників

Організаційна структура підприємства має наступний вигляд (рис.2.1).

Рисунок 2.1 - Структура підприємства

Асортимент продукції, що випускається, представлений у табл. 2.2.

Значний вплив на обсяг випуску продукції, а також зниження собівартості, ціну і конкурентоздатність робить сформований ринок сировини і матеріалів в Україні і країнах СНД.

Таблиця 2.2 - Асортимент продукції, що випускається

Основний обсяг сировини фабрика завозить з Росії за бартерним договором. На українському ринку фабрика працює в основному по бартерних договорах. Положення по закупівлі сировини і матеріалів останнім часом ускладнилося тим, що окремі види сировини і матеріалів продаються тільки за "живі" гроші.

На фабриці збутом продукції займаються недавно створений відділ маркетингу і збуту, фірмовий магазин, служба постачання. Відділ маркетингу і збуту крім збуту продукції займається рекламою продукції, готує і розсилає покупцям прайс-листи, а також займається збором інформації про стан ринку взуття.

Фабрика експлуатує тільки взуттєве виробництво, що розташовується в Донецькій області. Фабрика обмінює по бартеру близько 80% сировини і матеріалів у підприємства, розташованого в Росії (юхта ялова, картон, воротки гвинтові, підлоги гвинтові, тканина х/б, підошва ф.5А, каблуки ф.5Л, клей взуттєвий КР 16-20, нитки 200ЛХ) на спеціальне взуття визначених моделей. Близько 70% готової продукції партіями відправляються постачальнику чи його філії в Криму і Дніпропетровську. Інша продукція залишається в розпорядженні фабрики в рахунок виробничих витрат. Фабрика на 80% працює за рахунок постачань сировини і матеріалів одного російського постачальника. Іншу продукцію випускають із сировини і матеріалів, що поставляються з підприємств України. Основними вітчизняними постачальниками є підприємства, розташовані в Києві, Сімферополі, Одесі, Миколаєві, Луцьку, Чернігові, Донецьку, Северодонецьку, Херсоні, Стаханові, Харкові, Горлівці, Луганську.

Матеріали для верха взуття зі складу надходять у закрійний цех, у якому їх розрубують і обробляють, доводячи до ДСТУу і проводячи таврування. Далі крій верха надходить у комору закрійного цеху, де комплектується по партіях, після чого матеріали на цій стадії обробки в коморі швейно-пошивного цеху комплектуються по розмірах і партіям надходять на швейний конвейєр. Тут здійснюється зборка заготівлі верха взуття, що після надходить у комору затяжної ділянки. У свою чергу, матеріали для низу взуття зі складу надходять у штампувальний цех і тут розрубуються на деталі низу взуття. Потім вироблені деталі низу взуття, надійшовши на ділянку обробки деталі низу, проходить підготовку деталі низу, що полягає в склеюванні й інших технічних операціях підготовки. На наступному етапі напівфабрикат деталі низу надходить у комору затяжної ділянки, де і відбувається повна зборка і сушіння взуття, що надходить на склад готової продукції.