Естетика, як наука про пізнання

Поняття, сутність та особливості естетики як науки. Становлення основних естетичних знань та приписів в українському суспільстві. Основні напрями впливу естетики на суспільну свідомість та мораль. Її взаємозв’язок з іншими науками філософського циклу.

Рубрика Этика и эстетика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 26.08.2014
Размер файла 74,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Ясно, що естетика не може не спиратись у своїх міркуваннях на мистецтвознавство; більше того, досить часто саме мистецтвознавство подають в якості емпіричної (тобто - фактологічної) бази естетики. Проте між ними існують і досить важливі відмінності: з ХVІІІ ст. в естетичній думці існує тенденція звести предмет естетики до філософії мистецтва. Цим хотіли підкреслити вищий теоретичний та концептуальний рівень естетики у порівнянні із мистецтвознавством, широту та глибину її проблематики.

Зокрема таких поглядів дотримувались, І. Вінкельман, В. Гумбольдт, Г. Гегель. З іншої сторони, не рідкісною була й залишається позиція, згідно якої митці не повинні занадто сильно заглиблюватись у будь-які теорії, зокрема, - у філософські, оскільки філософсько-теоретичне розумування блокує прояви художньої інтуїції та мистецького натхнення, раціоналізує те, що за своєю природою нібито не підлягає раціоналізації.

У ХІХ ст. Макс Дессуар, чітко відокремлюючи загальноестетичну проблематику від мистецтвознавства, в той же час вважав, що філософія мистецтва руйнує «теоретичну чистоту» наук про мистецтво і орієнтував естетику на пошук зв'язків не із філософією, а із більш конкретними науками - з етнологією, історією, психологією. Ця проблема - проблема зв'язків естетики, з однієї сторони, з філософією, а, з іншої сторони, з мистецтвознавством - залишається дискусійною й дотепер. Певно, що естетика вивчає мистецтво як вид естетичного пізнання та естетичної діяльності і враховує широке коло проблем мистецтвознавства, але її предмет набагато ширший [22, с. 156].

У ХХІ ст. продовжується виявлення нових можливостей естетики через міжпредметні зв'язки, у зв'язку із чим з'являються нові напрями чи концепції естетики: це аналітична естетика (Л. Вітгенштейн, У. Галлі), структурносеміотична естетика (П. Богатирьов, Р. Якобсон, Г. Шпет), семантична естетика (Е. Кассірер, Б. Кроче), герменевтична естетика (М. Гайдеггер, Г. Гадамер), технологічна, екологічна, виробнича естетика, тощо.

Із участю різних сучасних наук продовжуються поглиблені дослідження сутності естетичних реакцій людини в межах нейрофізіології, когнітивної психології, холотропних та голографічних концепцій буття, еніології (теорії енергетично-інформаційного обміну) та ін.

2.2 Естетика та релігійні вчення: спільні та відмінні риси

Релігія як форма суспільної свідомості охоплює релігійну ідеологію та релігійну психологію. Релігійна ідеологія являє собою більш чи менш струнку систему релігійних ідей, поглядів на світ. Релігійна ідеологія, як правило, розробляється і розвивається теологами. Релігійна психологія, складаючись головним чином стихійно, безпосередньо в процесі відображення повсякденних умов життя людей, включає в себе несистематизовані релігійні почуття, настрої, звичаї, уявлення, пов'язані головним чином з вірою в надприродне. Суттєве місце в побутовій релігійній свідомості відіграє процес релігійного поклоніння, або культ, що являє собою найбільш консервативний елемент будь-якої релігії. В процесі здійснення такого поклоніння людина піддається значному і різнобічному духовно-емоційному, психологічному впливу. Релігійні уявлення, релігійна свідомість, ставлення до релігії з боку різних суб'єктів історичного процесу в ході суспільного розвитку зазнають значних змін [23, с. 84-85].

Діалектика розвитку релігії, релігійної та атеїстичної свідомості, а також міра впливу їх на людей зрештою визначались соціально-економічними факторами, духовно-моральним, гуманістичним прогресом суспільства, динамізмом розвитку культури, змісту та форм пізнання суб'єктів історичної творчості.

В цьому зв'язку в процесі аналізу ролі та місця релігійної свідомості в духовному житті суспільства важливо враховувати ту обставину, що в суспільній свідомості сьогодні відбувається утвердження нового ставлення до релігії, намітився очевидний відхід від пануючих у цій сфері стереотипів. А тому стає особливо важливим нове переосмислення ролі релігії в духовному житті суспільства, її місця в консолідації людей, гуманізації суспільних відносин.

Розділ 3. Місце та роль естетики в духовному житті україни на сучасному етапі її розвитку

3.1 Низький рівень естетичних знань та уявлень як основна причина деградації суспільства

Окреслене коло підстав становлення естетичного підношення людини до світу підтверджує необхідність урахування об'єктивних і суб'єктивних передумов для їх утвердження в реальності. Оскільки духовні якості особистості не закладені в ній від народження (а лише передумови до їх набуття), то все, що є людина як суб'єкт творчості - наслідок свідомої діяльності самовдосконалення. Отже, актуальним є питання стосовно підстав такої потреби. Ф. ІІІіллер у праці «Листи про естетичне виховання людини» об'єктивну підставу внутрішньої потреби особи в самовдосконаленні пов'язує з характером суспільних відносин. Відтак філософ наголошує, що суспільство зобов'язане брати на себе творення системи освіти та виховання, здатних стати фундаментом для набуття повноти духовного життя. Ця проблема глибоко теоретично обґрунтована в естетиці Просвітництва та романтизму.

Просвітницький ідеал Ф. Шіллера оснований на естетичному вихованні як своїй основній засаді. Філософ ще наприкінці XVIII ст. зауважив ворожість буржуазного суспільства «мистецтву ідеалу», тобто мистецтву, що уособлює свобідний вияв творчого духу в формах досконалості. Справжнє мистецтво, на його думку, має «одержувати приписи» від духовної вимоги, а не від матеріальної необхідності. «Користь стала великим ідолом часу, якому повинні служити всі сили й поклонятися всі таланти, - пише філософ. - «На цих примітивних терезах духовна заслуга мистецтва зовсім не вагома і, не маючи найменшої підтримки, воно щезає з галасливого ринку століття» [17, с. 116-117].

Підстави для розуміння мистецтва як важливої умови повноти людського життя та джерела творення нормальних засад людської життєвості закладені у самій природі художньої здатності та в змісті творчості. Стосовно першої, художній талант є концентрованим утіленням духовної свободи людини. Вона реалізує себе як вільний, творчий дух, що набув цілісної життєвості в досконалих художньо-образних формах. Упорядкованість психічних структур, яка вкладається в образ цілісного буття духу в матеріалі мистецтва, є виявом гармонійної взаємодії митця з предметом небайдужості. Унаслідок згаданої визначеності взаємодій осягається глибинна сутність життєвості явищ. Лише відтак навколишній світ постає не речевістю як такою, а уособлює єдність доцільної в собі життєвості явищ, котрі відкриваються формуючому духу митця як краса.

Стосовно другого аспекту - змісту художньої творчості - краса художніх форм, явлена як у собі доцільна та виразна життєвість, здатна бути джерелом самоорганізації свідомості. Воно налаштовує на гармонійне світосприймання, осягнення доцільності та виразної життєвості природних форм і соціальних стосунків, спонукаючи тим самим на естетичне ставлення не лише до художніх цінностей, а й до виразних виявів життєвості в природному світі, суспільстві, міжособистісних взаєминах.

Парадокс життя сучасного людства полягає в тому, що, втративши повноту зв'язків зі світом, відчужене від естетичних взаємодій з природою, яка перетворена на «матеріал» для практичної життєвості, воно все більше збіднюється духом. Зруйновані традиції художнього формування і на рівні практично-побутовому (рівень народної художності), й на рівні фахового мистецтва. Причини першого пов'язані зі стрімким зменшенням кількості сільського населення та руйнуванням традиційного укладу народного життя. У середовищі міського населення художнє формування втрачене внаслідок стандартизації стилю життя, уніфікації його образу, підпорядкованого вимогам промислового (стандартизованого) виробництва.

Культура зазнала руйнації на рівні структурної побудови системи пріоритетів, котрі мають вибудовувати державні інституції і де формування культури пізнання, художньо-творчих умінь, завдяки їх розумному поєднанню, здатні набувати характеру внутрішньої потреби особистості. На сучасному етапі дошкільні установи, школа, сім'я, соціальні інституції, покликані формувати естетичну здатність, не лише відсунули естетично-художнє виховання на задній план. Вони спрофанували його. Там, де естетичне виховання ще зберігається, втрачено його сенс. У дітей не формують навичок сприймання художніх творів, не озброюють знанням художньої мови мистецтв відповідно до їх виду, не виробляють умінь художнього формування. Під гаслом «самовиразу», «свободи» вульгаризується сама ідея художньої творчості, адже за нею має стояти знання законів художнього формування залежно від видової специфіки мистецтва. Лише за такої умови природні здібності дитини зможуть розвиватися й удосконалюватися. Поза цією умовою можна говорити не про мистецтво, а тільки про його профанацію й остаточне псування ще несформованих естетичних смаків і потенційно наявних художніх здібностей [25, с. 178-179].

Естетично-художне виховання в суспільстві, що дбає про майбутнє, має набути характеру системи. Розвиток художньої уяви та здатності надати їй образу в художньому формуванні, як уже згадувалося, - необхідна умова розвитку інтелекту та духовних структур особистості: уяви, пам'яті, асоціативного мислення, евристичних навичок тощо. Названі здібності можуть, однак, реалізуватися лише за умови входження особи у світ справжніх художніх цінностей. Вони виробляють потребу вдивлятися в явища, помічати безліч виразних виявів їх життєвості, навчають за оболонкою речей проникати в глибини їх змісту. Розвиток художньо-формуючих умінь - важливий етап духовного становлення людської особистості. Здатність вкладати світ в образи цікава кожній людині, оскільки в створеному образі відсвічує її власний образ: образ її умінь і ціннісних уявлень. Це необхідна передумова заглиблення особи в повноту присутності у світі.

Активним джерелом творення культури відносин є формування в суспільстві несприйняття низьких, духовно обмежених творів псевдомистецтва, тим паче популяризація їх засобами масової інформації, телекомунікації та ін.

В умовах сучасної урбаністичної цивілізації важливим джерелом творення цілісності духовного досвіду у формах естетичної його визначеності є творення суспільством стилю невідчужених стосунків із природним світом. Проблема тим паче актуальна, бо вони постають віддзеркаленням стосунків у соціумі: стихія привласнення та підпорядкування, характерна для соціального життя, набуваючи тотального характеру, визначається як експансія людини в природу. Відтак правомірно говорити, що людина стала рабом себе самої: рабом власних чуттєвих пристрастей. У їх рабстві опинився не лише розум, а й елементарний здоровий глузд. Ф. Шіллер, розмірковуючи над суперечностями сучасної йому епохи, розглядає зростання суперечностей у світі людської особистості, зумовлене суперечностями розвитку культури. «Культура зовсім не робить нас вільними, а навпаки: з кожною новою силою, яку в нас розвиває, вона пробуджує нову потребу; фізичні пута стискають нас дедалі загрозливіше, боязнь втрати заглушує навіть порив до вдосконалення, і принцип пасивної покори набуває значення найвищої життєвої мудрості» [27, с. 127]. Тенденції, окреслені філософом, набули в наш час гострішого характеру.

Історично сформовані стосунки людства з природним світом і відносини всередині спільнот відображають стихійність чуттєвої природи людини. Тому завдання культури - чуттєву природу оформити розумом, вивести її з меж стихійності та сваволі, організувати в цілісність взаємодій. Тобто, стихія чуттєвого містить ті позитивні начала, що вони - вияв стихійного потягу до свободи. Руйнівні тенденції у ставленні сучасної людини до себе самої - об'єктивне свідчення незадоволеності життям, відчуття його неповноцінності. Це явище має позитивну тенденцію - воно виявляє нетотожність сутності людини та її існування. Естетичне покликане перевести стихію чуттєвості в розумні творчі форми. Свобода, якої людство прагне, є реальною лише на основі незацікавленого (практично незацікавленого, тобто безкорисливого) ставлення до явищ навколишнього світу, тобто реально можливе тільки у формах естетичного відношення. Лише за такої умови явища постають самоцінними, а отже, відкриваються суб'єкту сприймання справжньою повнотою, доцільністю і, відтак, красою своєї життєвості. Вдумливі, злагоджені взаємодії з природним світом - крок людства до осмислення цінності власної природи [28, с. 92-94].

Не менш важливою є свобода індивідуальних виявів гармонійності світу суб'єкта в моральній та естетичній діяльності, які тим самим постануть примноженням всезагальності змісту духовного досвіду людства. Поки що вони мають переважно руйнівний характер. Отже, первинним і визначальним чинником творення ціннісних уявлень особистості, котрі укладаються в форми досконалості, є загальна атмосфера суспільного життя. Тобто, постає питання про тип суспільних відносин, здатний спрямувати людство на вдосконалення розумно-чуттєвих начал його природи, осягнувши вияви природності розумною виваженістю моральних та естетичних взаємодій.

Звертаючи особистість у світ доцільного й естетично виразного життя, розумно організоване суспільство покликане усунути відчуження людини від природи. В усі попередні епохи історії людства природа була джерелом гармонійного налаштування психічних структур людини. Злагода з нею, поширюючись на суспільство, створювала сприйнятні форми відносин. Образ гармонійного спілкування з природним світом, перенесений у світ людського життя, постає не механічним процесом, а визначається як ідея гармонійності відношення у межах суспільства - духовного цілого. У світі людського життя міра естетичного визначається духовністю взаємодій суб'єктів спілкування .

Атмосфера суспільного життя, налаштована на естетичні цінності, сприятлива тим, що вводить людські потреби у межі їх розумності, спрямовує на творчість, а не на споживацтво як таке.

Отже, формуються об'єктивні підстави для предметного спілкування, духовного об'єднання спільнот навколо символів всезагальної небайдужості на відміну від роз'єднавчої змагальності інтересів у сфері матеріальних цінностей. Системність творення духовних цінностей та спілкування з ними зумовлена загальним стилем суспільного життя. Джерелами творення стилю наповненості життя красою є життя з інтересом до краси світу, художніх скарбів, краси людських стосунків. Можливості творення в суспільстві стилю життя, насиченого інтересу до краси та потреби спілкування з нею, цілком реальні за умови, що держава, а не комерційні структури, бере на себе відповідальність за його творення .

Уся попередня історія культури, де мистецтво посідало одне з чільних місць, красою форм, гармонією художнього твору, виробляла духовні структури людини в гармонійне злагоджене ціле. Щоправда, така можливість була створена для небагатьох вибраних. Мистецька діяльність заохочувалася і підтримувалася переважно щедрістю меценатів. Небезпека нинішньої ситуації полягала в тому, що буржуазія, звівши всі цінності до речових, підтримувала і популяризувала псевдомистецтво для невибагливої аудиторії, позбавленої естетичних уявлень. Тиражування псевдо мистецької продукції задля матеріального зиску задовольняє потребу тиражування уніфікованої людини з примітивними потребами. Це «мистецтво» діє на підсвідоме в психіці, збуджуючи примітивні «первинні» інстинкти. Під рубрикою свободи вибору особі пропонується продукція масової свідомості.

Складність критичного підходу до пропонованих «цінностей» у тому, що вони прикриті видимістю свободи вибору. Насправді ж свободи, власне, і немає, оскільки можливості спілкування зі справжніми цінностями достатньо ускладнені низкою чинників. По-перше, так званою модою, - її активно насаджують засоби масової інформації, котрі формують стереотипи «цінностей» зазвичай низького ґатунку. Вони покликані створювати стереотипи реагування і тим програмувати психіку людини, зокрема молоді, яка не має стійкого імунітету проти банальності, примітивізму, аморальності. Так, за даними американської соціології, близько 53 % школярів країни готові наслідувати поведінку телегероїв, незалежно від того, захищає герой добро чи зло; 37 % готові вчинити злочин, наслідуючи поведінку телекумирів. Констатується, що діти, котрі до восьми років регулярно дивляться передачі з елементами насильства, у віці 28 років несуть агресію та насильство у власну сімєю. На жаль, українські телеканали наслідують практику американців - лідера в цій справі [31, 89-91].

По-друге, обмежені можливості спілкування зі справжніми духовними цінностями пов'язані з відсутністю естетичних орієнтацій суспільства, насамперед, його державних інституцій, що бачили б національним пріоритетом виховання молодого покоління змістом кращого в духовному досвіді суспільства й людства. Освіта в сучасну епоху цілеспрямовано зруйнована соціальними інститутами буржуазного суспільства.

По-третє, духовні цінності свідомо заміщені в досвіді особи цінностями речовими. Йдеться не про протиставлення матеріальної та духовної сфер життя. Безперечно, гідні людини умови матеріального життя важливі, адже відсутність їх може набути принизливого характеру. Однак необхідно пам'ятати, що розумність потреб визначається рівнем розумності людської особистості, тобто рівнем культури. Відсутність її перетворює особу на суб'єкта обмежених, примітивних потреб. Лише розумне регулювання, що дається культурою, здатне створити правильне розуміння пріоритетів. Зубожіння інтересів спричиняє наслідки, руйнівні для тіла і свідомості, зрештою, для життя загалом, як власного, так й інших людей.

Звернемося до історії людства, щоби показати зв'язок і значення художньо-мистецьких цінностей у духовному досвіді та роль суспільства в наповненні життя естетично визначеним змістом духовного досвіду. Особливо переконливим прикладом художнього, пізнавального та морального таланту народу, як неодноразово зазначалося, були давні греки. їх життя, сповнене краси і розумності моральних самовиявів людини в масштабі суспільства як духовного цілого, - феномен, що визначається терміном «грецький дух». За словами Г. Гегеля, це дух, свобода якого породжена з нього самого. Наведемо міркування філософа, оскільки вони містять величезний евристичний потенціал для окреслення шляхів і джерел формування творчого духу як стилю суспільного життя. «Вихідним пунктом для грецького духу є передчуття та здивування, а відтак він (дух) переходить до встановлення смислу. Ця єдність встановлюється і в самому суб'єкті. Природним елементом в людині є серце, схильність, пристрасть, темпераменти, відтак ця природна сторона духовно розвивається в свобідну індивідуальність, і моральне начало виявляється особливого типу буттям і бажанням смислу й особливої суб'єктивності. Саме це робить грецький характер прекрасною індивідуальністю, яку породжує дух...» [32, с. 225]. Така індивідуальність реалізує себе в творчій діяльності, розкриваючись у ній як свобідний дух, що уособлює властиву йому досконалість у досконалих художніх творах, науковому пізнанні, філософській рефлексії над буттям світу й людини. Створені давніми греками художні скарби уособлюють не лише неперевершені взірці майстерності формування, а й сповнені виразної внутрішньої життєвості. Творчий дух, обіймаючи собою матерію, одухотворяє її. Відтак вони увічнюють силу та красу грецького духу.

Стиль життя греків, пронизаний художнім началом, сформований естетичною мірою, залишається взірцем для людства. Закономірно, що естетична теорія як вид рефлексії над красою світу природи та духовного світу людини склалася саме у Давній Греції. Історія засвідчує, однак, й інше: як тільки була втрачена естетична міра організації стосунків і морально-естетичні спонуки творчого само здійснення, прагматичні мотиви почали домінувати над духовними, перетворивши суспільне життя на суцільну змагальність індивідуальних воль за владу, сфери впливу тощо. Втрата зорієнтованості на духовні цілі, зрештою, спричинила втрату незалежності колись вільного і непереможного народу, руйнування величної грецької культури. Сказане дає підстави для ширшого висновку: насправді гідне людське життя пов'язане з рівнем досконалості людського духу, передусім його моральної й естетичної засад.

Звернемо увагу на апробовану давніми греками цінність поєднання чуттєвого та логічного начал духовного досвіду. Взаємно підсилюючись, вони формували цілісну й творчу особистість. Атмосфера життя класичної доби давньогрецького суспільства наповнена мистецтвом. Це архітектурні та скульптурні шедеври просто неба, що, прикрашаючи грецьку землю, були предметом милування кожної людини. Театральні вистави великих драматургів формували естетичні та моральні почуття, тим паче, що відвідування театру кожним вільним греком було громадянською справою й обов'язком. З цією метою для малозабезпечених громадян у державі була введена навіть спеціальна стаття видатків: «на театр». Щороку (кілька разів на рік) відбувалися різні творчі змагання: поетів, співаків, музикантів, драматургів, у яких брали участь усі, хто почувався впевненим у художніх якостях своїх творів. Так само високо, як художні уміння, цінувався інтелект: філософи дискутували часто просто неба, і кожен, хто чувся компетентним, міг долучитися до них. Формуванню всебічної особистості (саме давні греки вперше в історії людства утвердили та здійснили практику формування такої особистості) сприяли Олімпійські ігри. До участі у змаганнях міг долучитися будь-який вільний громадянин, що почувався сильним і вправним. На сучасному етапі ця практика спрофанована професійністю спорту [36, с. 98-100].

Естетична міра відношення, сформована загальним стилем суспільного життя, цінна тим, що названа здатність постає не випадковістю, не справою лише окремих суб'єктів, а сприймається кожним членом суспільства як об'єктивна необхідність, умова розумної визначеності життя. Звичайно, можна заперечити, що естетично-художнє виховання і навіть домінування системи духовних цінностей має однобічний характер, зосереджуючи особу лише на інтелектуально-художніх уміннях. Варто, однак, усвідомлювати: художні цінності - найефективніший спосіб духовного вдосконалення особи з багатьох об'єктивних причин. По-перше, практично незацікавлений характер мистецтва формує вільний творчий дух особистості. По-друге, це свобідний дух, метою якого є предмет небайдужості в його самоцінній життєвості. По-третє, завдяки цілісності й досконалості художньо-мистецьких творів дух здатний розгортатися багатством своїх виявів, вільно рухаючись за предметом небайдужості. По-четверте, саме внаслідок духовності взаємодій, котрі створює мистецтво як концентроване уособлення цілісності духу, воно - невичерпне джерело розвитку й удосконалення духовних структур людини, а відтак вона реалізує себе як творча особистість у різних сферах діяльності.

Окреслені потенційні можливості мистецтва бути організуючим началом людського духу в масштабах суспільства яскраво підтверджені не лише стосовно давньогрецького. Не менш показовим явищем такої організації є доба Відродження, що заклала засади європейської культури Нового часу. Ідеї Відродження, започатковані кількома італійськими гуманістами, згодом розгорнулися багатством творчого генію в художній культурі, наукових знаннях, філософських теоріях і под. Вони кардинально змінили ціннісні уявлення, стиль суспільних стосунків, моральні уявлення і наповнили життя красою художньо-мистецьких скарбів, красою творчої думки й активного стилю життя, сповненого потреби в пізнанні та творчості.

Гуманістичний рух, започаткований в Італії, поширився в усіх європейських країнах і зумовив революцію в свідомості європейців. Гуманісти Відродження спромоглися переформувати свідомість середньовічного європейського людства, зорієнтованого на «цінності» потойбічного життя, в русло величезної потреби здійснитися в цьому житті в науковому пізнанні, художній творчості, красі людських стосунків. Саме діячі Відродження розсунули вузький горизонт бачення світу, характерний для Середньовіччя, і спрямували суспільство на утвердження цінностей земного життя з властивими йому красою, багатством чуттєвих виявів доцільної у собі повноти життя.

Мистецтво Високого Відродження художньо досконало відтворило образ особистості, що визначилася як ідеал людини нової культури. Його герой - це прекрасна і велична людина: Давид, Мойсей, Врут. Митці Високого Відродження поставали реальним уособленням величі людини з огляду її творчих можливостей: Леонардо да Вінчі, Б. Мікеланджело, С. Рафаель. Невипадково до них була застосована характеристика «титани»: титани за силою думки, пристрастю та характером, багатогранністю й ученістю. Гуманістичний зміст культури надав наснаги європейським народам на творення нового типу суспільних відносин, запалив їх дух активністю, потребою змінити світ на краще, а з цією метою - вдосконалити власну особистість скарбами культури попередніх епох. Ці наміри та наснага їх реалізації вилилися в Реформаційні рухи, що звільнили народи від всевладдя католицької церкви.

Цікаво у зв'язку зі сказаним порівняти стан освіти та систему її в названі періоди і в сучасну епоху (в європейських країнах і США). Характерна особливість освіченої людини з середовища діячів Відродження - універсальність. Сучасна освіта, як підтверджує аналіз змісту та методів навчання в школах і вищих навчальних закладах Західного світу (його практика поширюється і в Україні), - це відсутність системи в набутті знань, фрагментарність змісту знання, відсутність контролю за якістю знання, відсутність культури здобуття знань тощо [5].

Криза духу сучасної цивілізації - об'єктивне свідчення соціальної вичерпаності суспільства вільної конкуренції з її орієнтаціями на матеріальні цінності як єдино значущі. Якісно інша організація суспільного життя пов'язана зі спроможністю держави створити для громадян атмосферу життя скарбами культури та систему освіти, здатної розгорнути творчі потенціали людини у різних сферах діяльності. Йдеться не про те, щоби народ жив мистецтвом, а щоби духовний досвід, який уклався в досконалі художні форми, міг впливати на організацію людського життя, надаючи йому естетичної визначеності.

3.2 Основні шляхи підвищення рівня духовних та естетичних знань сучасної української молоді як необхідна передумова розвитку соціально-правової держави

Однією з ознак цивілізованості країни, свідченням залучення суспільства до світового співтовариства є рівень розвитку духовності громадян, моральні цінності та ідеали, котрі сповідує більшість населення. Духовний світ молоді визначається сукупністю характеристик, наявністю і специфікою сталих відносин із складовими духовної спадщини, зокрема: освітою, наукою, мистецтвом, релігією, мораллю, етикою тощо.

Значну увагу формуванню культури та духовності молоді приділяють вітчизняні вчені А. Вишняк, А. Гавриленко, Є. Головаха, С. Макєєв, В. Піча, О. Семашко, І. Пустельник, С. Толстоухова, Т. Старченко, Н. Цимбалюк, Н. Черниш, М. Чурилов та інші.

Починаючи з 1991 р. моніторингові дослідження становища молоді, проведені Українським інститутом соціальних досліджень постійно включали такі складові, як ціннісні орієнтації, духовність, громадянська самосвідомість, моделі поведінки, культурні потреби та рівень їх задоволення, соціально-економічні та політичні процеси, професійно-трудова діяльність, стан здоров'я, рівень задоволеності різними аспектами свого життя, життєві плани, сімейно-шлюбні стосунки тощо.

У повсякденному спілкуванні молоді люди найчастіше обговорюють саме ті проблеми, що турбують їх найбільше. Здебільшого порушуються такі теми, як музика, про що засвідчили 56 % опитаних віком 15-22 роки, спорт (відповідно 41 %) та проблеми щодо організації відпочинку (відповідно 59 %). За своєю актуальністю для української молоді названі проблеми поступаються лише заробітку грошей (їх обговорюють 71 % респондентів) та проблемам, що пов'язані з одягом, зовнішністю та модою (відповідно 67 %).

Слід зауважити, що такі значимі для духовного світу чинники, як національна культура, культура і мистецтво, релігійна віра не посідають високого щаблю у ієрархії актуальних для молоді проблем. Їх обговорюють відповідно 13, 25 та 16 % опитаних молодих людей.

Чоловіки частіше за жінок стурбовані ситуацією у сфері національних відносин (їх обговорюють 13 % чоловіків і 9 % - жінок). Інтерес до національних відносин лінійно зростає освітнім рівнем (від 9% - серед молоді з незакінченою середньою освітою до 17% - з тих, хто має або отримує вищу освіту). За регіональним розподілом частіше обговорюють національні проблеми молоді мешканці Південно-Західного і Південного регіонів (відповідно 21 та 20%), найменшу увагу їм приділяють у Центрально-Західному регіоні ( відповідно 5%).

Питання релігії і віри є доволі актуальними для молоді Південно-Західного регіону (39% молоді віком 15-22 роки обговорюють їх «часто» та «дуже часто»). Найбільш спокійно релігійна ситуація найбільш спокійно сприймається у молодіжному середовищі Центрального регіону України (відповідно 10 %).

Зростання освітнього рівня молоді не призводить автоматично до підвищення незадоволення наявними можливостями для задоволення культу потреб. Вочевидь, разом з безсумнівним зростанням культурних потреб, що супроводжує освітній процес, молодь отримує й необхідні навички і вміння для їх задоволення.

Важливою характеристикою духовного світу людини є спосіб її життя. З одного боку, спосіб життя, притаманний тій чи іншій людині, істотно визначає стан її духовного здоров'я, а з іншого - сам зазнає істотного впливу духовних чинників, обумовлюється і конкретизується ними. Під час опитування респондентам було запропоновано оцінити ступінь впливу різноманітних складових на формування способу життя. Перше місце за умовним рейтингом посідає батьківська сім'я.

На думку 76% опитаних віком 15-22 роки, саме батьки найбільше впливають на спосіб життя дітей. Істотним визнано також вплив найближчого оточення (друзів, знайомих) - відповідно 74%. Водночас переважна більшість молодих українців вважає, що, крім цих чинників, багато чого у визначенні способу життя залежить й від самої людини. Принаймні 73 % опитаних зазначили, що на формування способу життя впливають особисті якості людини. Вплив на визначення способу життя чинників, що традиційно відносять до духовної сфери функціонування суспільства, виявився порівняно неістотним.

Засоби масової інформації як вагомий чинник впливу на спосіб життя важливі для молодших українців (такими, що впливають «значною мірою» або «вирішальним чином», їх вважають 25 % респондентів віком 15-17 років і 21% - віком 21-22 роки).

Чільне місце у визначенні стану духовного здоров'я посідає дозвілля. Адже наявність вільного часу, усталені звички і можливості проведення його у будь-який спосіб є необхідною передумовою для формування духовного світу. З іншого боку, духовні цінності молодої людини зумовлюють вибір на користь того або іншого способу проведення дозвілля.

Культурно-дозвіллєва діяльність справляє вирішальний вплив на процеси формування духовності, визначення моральних цінностей, притаманних молодіжному середовищу. Однак, на нашу думку, ця сфера суспільного буття позначена суперечностями, що за сучасних умов не мають сталого механізму розв'язання. Йдеться про те, що, з одного боку, заклади покликані пропагувати високі культурні, моральні та духовні цінності, а з іншого - в умовах обмеженого фінансування заклади і установи культури змушені здійснювати заходи, які відповідають невибагливим потребам споживачів.

За результатами опитування найбільш поширеним у молодіжному середовищі способом проведення дозвілля є пасивний перегляд телевізійних програм (75 %). Проводити вільний час із друзями полюбляють 72 % респонденти. Поширеним у молодіжному середовищі є прослуховування аудіокасет, СD-дисків тощо, 59 % респондентів проводять вільний час у такий спосіб. Половина опитаних віддають перевагу відвідуванню дискотек та вечірок. Привертає увагу вкрай незначна питома вага тих, хто вільний час використовує на відвідування музеїв і театрів - у цілому таких виявилося відповідно 10 і 17%. Книжки, газети і журнали люблять читати менше половини молодих людей.

Важливою характеристикою духовного світу людини є залученість її до культурного надбання своєї батьківщини, держави, народу, кращих зразків світової і вітчизняної духовної спадщини. У свою чергу, духовність особистості формується за можливості на певному етапі свого розвитку робити власний відбір культурних цінностей і, засвоюючи їх, перетворювати в особистісні характеристики. Одним з можливих шляхів реалізації такого вибору є відвідування культурно-мистецьких заходів. Залежно від того, яким культурним заходом віддається перевага, визначається рівень сформованої структури культурно-ціннісних пріоритетів молодої людини.

Проте, вистави, концерти класичної музики, музеї, мистецькі і технічні виставки перебувають поза увагою молодіжного загалу (частіше ніж раз на місяць їх відвідують відповідно 4, 3, 5, і 3 % респондентів).

Отже, отримані дані переконують, що наявні можливості щодо задоволення культурних запитів українською молоддю використовуються далеко не в повному обсязі. У переважної більшості молодих людей, котрі заклопотані повсякденними проблемами і негараздами, спостерігається невисокий рівень культурних потреб, що реалізуються, як правило, епізодично і непослідовно. Культурні потреби і запити здебільшого зводяться до найбільш простих та невимогливих проявів, задоволення яких не потребує організаційних, інтелектуальних чи вольових зусиль (відвідування дискотек, клубних вечорів, перегляд телепрограм і т.п.). Водночас відвідування концертів класичної музики, музеїв, виставок, що потребує певного рівня духовної компетенції, не є поширеним способом проведення дозвілля. Відбувається свідомості молоді, утиск духовних джерел життя. Матеріальна скрута, нестача коштів негативно позначаються на стані культури, зсуває культурні уподобання у бік спрощених за змістом і формою видів дозвілля. Втім не слід очікувати, що покращання матеріальної ситуації автоматично сприятиме підвищенню духовних характеристик молоді. Руйнацію духовних засад суспільного життя не можна подолати лише суто економічними методами.

Підсумовуючи, зазначимо, що соціологічний аналіз стану духовного світу сучасної української молоді дійти таких висновків:

- національна культура, культура і мистецтво, релігійна віра не посідають високого місця у ієрархії актуальних для української молоді проблем;

- духовна складова суспільного і особистісного життя значно поступається своєю важливістю матеріальним чинникам - проблемам заробітку грошей, одягу, зовнішності та моди;

- вплив на визначення способу життя української молоді чинників, які традиційно відносять до духовної сфери функціонування суспільства, виявився порівняно неістотним;

- наявні можливості для задоволення культурних і духовних потреб українською молоддю використовуються далеко не в повному обсязі. У переважної більшості молодих людей, заклопотаних повсякденними проблемами і негараздами, невисокий рівень культурних потреб, що реалізуються, як правило, в епізодичних і непослідовних звертаннях до культурних цінностей;

- культурні потреби і запити молоді здебільшого зводяться до найбільш простих та невимогливих проявів, задоволення яких не потребує організаційних, інтелектуальних чи вольових зусиль (відвідування дискотек, клубних вечорів, перегляд телепрограм тощо). Водночас відвідування концертів класичної музики, музеїв, виставок, що потребує певного рівня духовної компетенції, не є поширеним способом проведення дозвілля. Відбувається травматизація свідомості молоді, обмеження духовних джерел життя.

У цілому стан духовного здоров'я молоді є адекватним відображенням у духовній сфері сьогодення українського суспільства визначником подальших перспектив його розвитку.

Головне завдання, яке стоїть перед суспільством у сфері духовного життя, полягає в тому, щоб створити умови для найповнішого освоєння людиною багатогранного потенціалу як української, так і світової духовності й культури. Надзвичайно важливо також створення умов для всебічної самореалізації духовно-культурного потенціалу, сутнісних сил людини, свого власного духовного світобачення і світосприйняття. Який же зміст духовного життя суспільства?

Духовне життя суспільства - це надзвичайно широке поняття, що включає в себе багатогранні процеси, явища, пов'язані з духовною сферою життєдіяльності людей; сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, процес їх виробництва, розповсюдження, перетворення суспільних, індивідуальних ідей у внутрішній світ людини.

Духовне життя суспільства охоплює світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій) разом з його носіями - соціальними суб'єктами - індивідами, народами, етносами. В цьому зв'язку доречно говорити про особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний духовний світ, духовне життя того чи іншого соціального суб'єкта - народу, етносу, чи про духовне життя суспільства в цілому. Основу духовного життя становить духовний світ людини - й духовні цінності, світоглядні орієнтації. Разом з тим, духовний світ окремої людини, індивідуальності неможливий поза духовним життям суспільства. Тому, духовне життя - це завжди діалектична єдність індивідуального і суспільного, яке функціонує як індивідуально-суспільне. Багатофанність духовного життя суспільства включає в себе такі складові: духовне виробництво, суспільна свідомість і духовна культура. Духовне виробництво здійснюється в нерозривному взаємозв'язку з іншими видами суспільного виробництва.

Як надзвичайно важлива складова суспільного виробництва духовне виробництво - це формування духовних потреб людей, насамперед виробництво суспільної свідомості. Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії. Принципи і норми моралі не вічні, а, будучи зумовленими певним суспільним буттям людей, постійно змінюються з розвитком суспільства, в першу чергу виробничих відносин. З іншого боку, мораль здійснює зворотний більш чи менш вагомий вплив на розвиток суспільних відносин.

У сучасних умовах духовного розвитку все більше актуалізується роль і значення формування в суспільній свідомості моральних цінностей, які суттєвим чином активізують процеси моральної регуляції суспільних відносин, культурно-морального розвитку людини, прогресу суспільства в цілому. В той же час багатогранність цінностей духовного життя, конкретної особистості, колективу значним чином розширює сферу застосування моральних принципів у всіх сферах життєдіяльності суспільства, сприяючи формуванню високих соціально-моральних якостей людей. Тому так важливо в сучасних умовах, щоб цінності моральної свідомості перетворювались у невід'ємну рису психології людини, її морального обличчя, служили критерієм оцінки та регулятором поведінки особистості, її моральної зрілості. У всіх сферах моралі - моральній свідомості і моральних відносинах, моральній культурі і моральній практиці, моральних почуттях, формуванні морального ідеалу - роль та значення моральних принципів і норм дедалі більше зростає.

У сучасних умовах суспільного розвитку надвзичайно зростає роль моральної відповідальності особистості у всіх сферах суспільного життя. Цілеспрямований процес формування духовності особистості передбачає одночасно і виховання та самовиховання в людині непримиренності до будь-яких відхилень від норм моралі, всього того, що гальмує духовно-моральний прогрес суспільства. Чим вища зрілість особистості в сфері суспільних відносин, тим міцніша її моральна свідомість та самосвідомість, і навпаки, чим глибший, багатший моральний світ людини, тим вища її громадянська відповідальність. Моральна свідомість особистості найкраще проявляється в її активній життєвій позиції, бо справжня мораль - це мораль активної діяльності. При формуванні моральної свідомості важливим є пошук ефективних шляхів вирішення суперечностей, що властиві цьому процесу.

Одна з груп таких суперечностей пов'язана з тим, що міра моральної відповідальності у значної частини членів суспільства далеко не адекватна характеру глибоких змін, що відбуваються в світі, зокрема в нашій країні. У сучасних умовах виявляє себе тими чи іншими сторонами суперечність між передовою моральною свідомістю частини суспільства і антиподами такої свідомості. Сюди також слід віднести суперечність між словом та ділом, коли у певних категорій людей знання норм моралі розходяться з їхніми практичними справами, які не повною мірою відповідають, а то і суперечать поставленим перед ними вимогам морального та громадянського обов'язку. Важливішою умовою вирішення суперечностей у сфері формування моральної свідомості є цілеспрямоване утвердження непримиренного ставлення до всіляких різновидів її антиподів, що гальмують як процес становлення моральної культури людей, так і духовних цінностей суспільства в цілому. Важливе місце серед форм суспільної свідомості належить естетичній свідомості, яка відображає об'єктивну дійсність шляхом певних художніх образів.

На відміну від наукового пізнання, що відображає буття в формі логічних понять і теорій, естетична свідомість відображає його в конкретній наочно-чуттєвій формі, художніх образах, що здійснюють вплив на наші органи почуттів і викликають тим самим певну емоційну реакцію, оцінку. Як і будь-яка форма суспільної свідомості, естетична свідомість розвивається в органічному зв'язку з розвитком усього суспільства, відображаючи зміни, що відбуваються в бутті людей, насамперед у їхньому матеріальному житті.

В основі естетичної свідомості лежить художня культура, головним у якій є художнє виробництво та споживання. Художня культура включає в себе естетичну активність особистості, її естетичне виховання, а також естетичні потреби, почуття, смаки, які реалізуються в художній творчій діяльності людей. В основі естетичного ставлення людини до світу, її естетичної активності лежить соціальне культуротворча діяльність, котра не може обмежуватись лише сферою художньої творчості, а має поширюватися на все суспільне життя. Особлива роль у формуванні естетичної свідомості людини належить мистецтву. Мистецтво виступає як специфічний спосіб практично-духовного освоєння світу, форма суспільної свідомості і художньо-образного відображення дійсності, її пізнання й оцінки, особливою формою творчої діяльності особистості. Його функціонування тісно пов'язане з процесами об'єктивного буття, суспільних відносин, зокрема духовного виробництва. Зміцнення духовно-морального аспекту в естетичній свідомості безпосередньо пов'язане з розвитком духовної культури, місце і роль якої в становленні почутйв прекрасного, загальнолюдського в розвитку самосвідомості людини все більше посилюється.

Важливе місце в духовному житті суспільства займає релігія, а також релігійна свідомість. Протягом історії розвитку людства релігійність, релігійна свідомість людей набувала багатогранних форм, відтінків, пройшовши довгий шлях свого становлення від примітивних культів суспільства до складних релігійних систем і основних світових релігій сучасності.

Висновки

Головне завдання, яке стоїть перед суспільством у сфері духовного життя, полягає в тому, щоб створити умови для найповнішого освоєння людиною багатогранного потенціалу як української, так і світової духовності й культури. Надзвичайно важливо також створення умов для всебічної самореалізації духовно-культурного потенціалу, сутнісних сил людини, свого власного духовного світобачення і світосприйняття.

Духовне життя суспільства - це надзвичайно широке поняття, що включає в себе багатогранні процеси, явища, пов'язані з духовною сферою життєдіяльності людей; сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, процес їх виробництва, розповсюдження, перетворення суспільних, індивідуальних ідей у внутрішній світ людини.

Духовне життя суспільства охоплює світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій) разом з його носіями - соціальними суб'єктами - індивідами, народами, етносами. В цьому зв'язку доречно говорити про особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний духовний світ, духовне життя того чи іншого соціального суб'єкта - народу, етносу, чи про духовне життя суспільства в цілому. Основу духовного життя становить духовний світ людини - й духовні цінності, світоглядні орієнтації. Разом з тим, духовний світ окремої людини, індивідуальності неможливий поза духовним життям суспільства.

Тому духовне життя - це завжди діалектична єдність індивідуального і суспільного, яке функціонує як індивідуально-суспільне. Багатофанність духовного життя суспільства включає в себе такі складові: духовне виробництво, суспільна свідомість і духовна культура. Духовне виробництво здійснюється в нерозривному взаємозв'язку з іншими видами суспільного виробництва.

Як надзвичайно важлива складова суспільного виробництва духовне виробництво - це формування духовних потреб людей, насамперед виробництво суспільної свідомості. Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії. Принципи і норми моралі не вічні, а, будучи зумовленими певним суспільним буттям людей, постійно змінюються з розвитком суспільства, в першу чергу виробничих відносин. З іншого боку, мораль здійснює зворотний більш чи менш вагомий вплив на розвиток суспільних відносин.

У сучасних умовах духовного розвитку все більше актуалізується роль і значення формування в суспільній свідомості моральних цінностей, які суттєвим чином активізують процеси моральної регуляції суспільних відносин, культурно-морального розвитку людини, прогресу суспільства в цілому. В той же час багатогранність цінностей духовного життя, конкретної особистості, колективу значним чином розширює сферу застосування моральних принципів у всіх сферах життєдіяльності суспільства, сприяючи формуванню високих соціально-моральних якостей людей.

Тому, так важливо в сучасних умовах, щоб цінності моральної свідомості перетворювались у невід'ємну рису психології людини, її морального обличчя, служили критерієм оцінки та регулятором поведінки особистості, її моральної зрілості. У всіх сферах моралі - моральній свідомості і моральних відносинах, моральній культурі і моральній практиці, моральних почуттях, формуванні морального ідеалу - роль та значення моральних принципів і норм дедалі більше зростає.

Список використаних джерел

І. Підручники та посібники українських авторів:

1. Бушман О. І. Естетика: навчальний посібник. - Суми, Видавництво СумДУ, 2005. - 141 с.

2. Ботавина Р. Н. Этика деловых отношений: Учеб. пособие. - М.: Финансы и статистика, 2002. - 208 с.

3. История этических учений: Учебник / Под ред. А. А. Гусейнова. - М.: Гардарики, 2003. - 911 с.

4. Петрунин Ю. Ю., Борисов В. К. Этика бизнеса: Учеб. пособие. - М.: Дело, 2000. - 280 с.

5. Семенов А. К., Маслова Е. Л. Этика менеджмента: Учебное пособие. - 2-е изд. - М.: Издательско-торго-вая корпорация «Дашков и К°», 2007. - 272 с.

6. Етика: Навч. посібник / Т. Г. Аболіна, В. В. Єфименко, О. М. Лінчук та ін. - К.: Либідь, 1992. - 328 с.

7. Зусін В. Я. Етика та етикет ділового спілкування: Навчальний посібник: 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 234 с.

8. Малахов В. А. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник. - К.: Либідь, 1996. - 304 с.

9. Палеха Ю. І. Етика ділових відносин: Навч. посіб. - К.: Кондор, 2008. - 356 с.

10. Палеха Ю. І. Ділова етика: Навч. посібник. - К: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. - 180 с.

ІІ. Підручники та посібники іноземних авторів:

1. Аббаньяно Н. Мудрость философии. -- Спб.: Алетейя, 1998.

2. Абеляр П. Этика или познай самого себя // Теологические трактаты. - М.: Прогресс. - Гнозис, 1995.

3. Аболина Т. Г. Исторические судьбы нравственности: философский анализ нравственной культуры. - К.: Лыбидь, 1992.

4. Аврелій Марк. Наедине с собой. - Киев-Черкассы: Collegium Artium Ing, Ltd; РИЦ «Реал», 1993.

5. Алексеев В. П. Становление человечества. - М.: Политиздат, 1984.

6. Алексеев С. С. Философия права. - М.: Норма, 1997.

7. Антология мировой философии: В 4-х т. - М.: Мысль, 1969.

8. Аристотель. Большая этика: Соч. в 4-х т. - М.: Мысль, 1983. - Т. 4.

9. Арістотель. Нікомахова етика. - К.: Аквілон-плюс, 2002.

10. Асмус В. Ф. Этика Канта // Кант И. Соч. в 6-ти т. - М.: Мысль, 1995. - Т. 4. - Ч. 1.

11. Барщевский М. Ю. Адвокатская этика. - М.: Б.и., 2000.

12. Бергсон А. Собрание сочинений: В 4-х т. - М.: «Московский Клуб», 1992. - Т. 1.

13. Боргош Ю. Фома Аквинский. - М.: Мысль, 1975.

14. Борейко В. Е. Прорыв в экономическую этику. - К.: Б.и., 2001.

15. Борхес X. Л. Письмена Бога. - М.: Республика, 1992.

16. Ботавина Р. Н. Этика деловых отношений. - М.: Финансы и статистика, 2001.

17. Брагина Л. М. Итальянский гуманизм: этические учения XIV-XV. - М.: Высшая школа, 1977.

18. Брентано Ф. О происхождении нравственного познания. - СПб.: Алетейя, 2000.

20. Букреев В. И., Римская И. Н. Этика права. - М.: Юрайт, 1998.

21. Вагин И. Психология зла. - Санкт-Петербург. - Москва. - Харьков. - Минск, 2001.

22. Валеев Д. Ж. Происхождение морали. - Саратов: Издательство Саратовского университета, 1981.

23. Валла Л. Об истинном и ложном благе; О свободе воли. - М.: Наука, 1989.

24. Введение в биоэтику. - М.: Прогресс-Традиция, 1998.

25. Вейс Ф. Нравственные основы жизни. - Минск: Юнацтва, 1994.

26. Винниченко В. Відродження нації: У 3-х т. - К., 1990.

27. Вольтер Ф. Философские сочинения. - М.: Наука, 1988.

28. Гегель Г. Философия права. - М.: Мысль, 1990.

29. Герет Т. - М., Клоноскі Р.-Дж. Етика бізнесу. - К.: Основи, 1999.

30. Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. - М.: Прогресс, 1990.

31. Гольбах П. Избранные произведения: В 2-х т. - М.: Соцэкгиз, 1963.

32. Гонра Д. П. Древнегреческая мифологема судьбы. - Новосибирск: Наука, 1990.

33. Горський В. С. Історія української філософії. - К.: Наукова думка, 2001.

34. Грушевський М. На порозі нової України. - К., 1991.

35. Гуревич П. С. Этика Шопенгауэра. - М.: Знание, 1991.

36. Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д. Юридична деонтологія. - К.: ВІРА-Р, 1999.


Подобные документы

  • Поняття, сутність та особливості естетики як науки, основні напрями її впливу на суспільну свідомість та мораль. Основоположні засади та керівні ідеї розвитку та функціонування духовного життя суспільства. Основні шляхи підвищення рівня естетичних знань.

    курсовая работа [67,4 K], добавлен 28.10.2014

  • Естетика - наука про становлення чуттєвої культури людини. Становлення проблематики естетики як науки. Поняття, предмет та структура етики, її філософське значення. Відмінність між мораллю і моральністю. Основна мета й завдання етики у сучасних умовах.

    контрольная работа [26,2 K], добавлен 14.12.2010

  • Етика і мораль як реальні сфери людської життєдіяльності. Естетика (чуттєвий, здатний відчувати) - наука про загальні закони художнього освоєння та пізнання дійсності, закони розвитку мистецтва, його роль в житті суспільства. Взаємодія етики та естетики.

    реферат [28,6 K], добавлен 18.10.2009

  • Виникнення естетики як вчення. Історія естетики у власному значенні. Становлення естетики. Розвиток естетичного вчення. Роль мистецтва, його функції. Історичний процес становлення і розвитку естетичної думки. Художньо-практична орієнтація естетики.

    дипломная работа [35,8 K], добавлен 06.02.2009

  • Ціннісне ставлення людини до дійсності як предмет естетики. Функції естетики в сучасному суспільстві. Структура естетичного знання. Естетичне та його основні форми. Виникнення, соціальна сутність і основні правила етикету. Специфіка естетичного виховання.

    реферат [39,7 K], добавлен 25.03.2011

  • Специфічні риси античної естетики та її вплив на розвиток світової естетичної думки. Життєвий шлях Піфагора, його роль у заснуванні наукової естетики. Мораль та релігійні уявлення, піфагорійське вчення про "гармонію сфер" як єдність протилежностей.

    реферат [22,7 K], добавлен 07.10.2010

  • Виникнення термінів "етос", "мораль", "моральність". Схожість та різниця між поняттями. Міфологія як джерело розвитку естетичної думки. Виникнення античної естетики. Вчення відомих філософів та мислителів: Піфагора, Демокрита, Сократа та Геракліта.

    контрольная работа [37,4 K], добавлен 09.01.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.