Податкова система Королівства Іспанії. Міжнародне співробітництво з відмиванням "брудних" грошей

Зміст

1. Податкова система Королівства Іспанії

2. Міжнародне співробітництво з відмиванням «брудних» грошей: становлення нормативно-правових основ

Список використаних джерел

1. Податкова система Королівства Іспанії

Податкова політика Королівства Іспанія суттєво змінилась у 70-х роках ХХ століття, після проведення податкових реформ 1977 та 1984-1985 років. Основна їх мета -- реорганізація податкової служби держави для спрощення процедури сплати податків, поліпшення обліку платників, посилення боротьби з податковими злочинами. Для цього були проведені такі організаційні заходи:

- введено ідентифікаційні номери для всіх платників податків -- як для юридичних, так й для фізичних осіб;

- введено податкові етикетки, де міститься вся інформація про платника податку: ідентифікаційний номер, всі види податків, які має сплачувати платник, терміни сплати. Ці етикетки юридичним особам видаються при реєстрації, а фізичним відправляються поштою;

- обов'язкове подання податкової декларації разом із податковими етикетками;

- введено податкові вектори й пам'ятки, в яких визначаються податки та терміни їх сплати;

- встановлено тісне співробітництво з банківськими установами та структурами;

- змінено організаційну структуру управління податками і податкову службу загалом.

Зміна організаційної структури податкової служби активно почалася в 1992 році, коли з міністерства економіки та фінансів було виділено податкове управління і на його базі створено податкове агентство. Основними його функціями стали:

- організація податкової служби, податкових органів та планування їх діяльності;

- контроль за виконанням податкового законодавства;

- матеріально-технічне забезпечення регіональних, провінціальних та муніципальних податкових управлінь.

Основними завданнями податкового агентства були:

- зменшення непрямих податків та непрямого податкового тягаря, утворення системи допомоги платникам податків та розширення інформаційного обслуговування платників і податкова допомога за телефоном, створення бази даних з питань та відповідей, скорочення термінів відповідей на запитання та звернення громадян;

- укріплення режиму об'єктивної оцінки модулями. Здебільшого вони були призначені для роботи з невеликими підприємствами, щоб спростити процедуру сплати податків та підвищити ефективність їх стягнення;

- перевірка та контроль за виконанням податкових обов'язків та боротьба зі злочинами.

Щоб досягти цієї мети, було визначено два типа контролю:

- суспільний контроль, який базується на інформаційній базі й складається з перевірок річних декларацій за прибутковим податком, розрахунків податку на додану вартість, періодичних перевірок інших декларацій платника податку;

- поточний контроль податкових інспекторів;

- ефективність стягнення податків, основне завдання якого -- примусове стягнення податковим агентством заборгованості, яка не була сплачена добровільно, і прийняття різних заходів для її повернення;

- сфера митниць та особистих податків. Після створення Європейського Союзу між країнами-членами були знищені і податкові кордони. Створення єдиного внутрішнього ринку змінило і функції митниць та напрямки особистих податків. Втім, з'явилася необхідність зміцнення зовнішніх кордонів та посилення боротьби з шахрайством.

Основним завданням податкового агентства є розширення податкової бази держави, введення нових податкових, митних платежів та зборів, удосконалення старих податків та забезпечення їх сплати відповідно до чинного законодавства або укладених міжнародних угод, насамперед між державами -- членами Європейського Союзу. Крім того, податкове агентство щорічно затверджує річний план податкових платежів, обов'язковий для всієї податкової служби.

Організація податкової служби Іспанії створена на основі трьох рівнів бюджету: державного, регіонального, місцевого (муніципального). Кожний з них має свої джерела одержання доходів.

Державний бюджет складається на 47 % з прямих податків, з яких 38 % становить прибутковий податок з фізичних осіб, 8 % -- податок з компаній, а також податок на майно фізичних осіб, і на 40 % -- з непрямих, серед яких найбільшу питому вагу мають податок на додану вартість -- 25 % і спеціальні податки, акцизи та мито.

Найбільшу питому вагу серед платників податків -- фізичних осіб має прибутковий податок. Дохід платника визначається з різних джерел.

По-перше, це заробітна плата найманих працівників, пенсії, допомога по безробіттю, доходи від капіталу, підприємницької діяльності, професійна діяльність, приріст майна. При обчисленні оподатковуваного доходу з цієї суми відраховується:

- допомога у зв'язку із звільненням;

- допомога у зв'язку з хворобою;

- виграші та премії;

- відрахування на соціальне страхування;

- профспілкові внески;

- витрати у встановленому розмірі на кожну дитину;

- утримання батьків, якщо їм більш ніж 65 років і вони проживають в сім'ї платника;

- внески на благодійні цілі;

- розмір вкладень на підприємницьку діяльність;

Зменшується також оподатковуваний дохід на 15 % на витрати на ліки, якщо є документи, що підтверджують це.

По-друге, це чистий дохід від використання рухомого та нерухомого капіталу. Є три способи обчислення доходу.

1. Пряма оцінка, коли дохід визначається як різниця між доходами та витратами.

2. Оцінка з використанням коефіцієнтів. Для цього необхідна згода платника. Чистий дохід визначається як різниця між загальною сумою доходів та витратами, розмір яких обчислюється за допомогою законодавчо встановлених коефіцієнтів витрат. При визначенні доходів цим способом загальний обсяг не повинен перевищувати визначену суму і на підприємстві має працювати не більш як 12 осіб.

3. Оцінка за допомогою індексів та модулів. Для розрахунку цим способом також необхідна згода платника. Оцінка проводиться з урахуванням різних чинників: чисельності найманих працівників, кількості електроенергії, яка споживається, потужності автотранспорту тощо. Максимальний рівень обороту також встановлюється державою.

При збільшенні вартості майна дохід розраховується як різниці між вартістю придбаного та реалізованого майна за певний період.

При цьому обчислюються доходи від майна, яке не було використане протягом цього періоду в професійній діяльності (якщо є відповідні документи).

Кожний платник податку в кінці фінансового року заповнює декларацію про доходи. З 1989 року використовуються, за бажанням платника, два типа декларації: індивідуальна та сімейна. Декларація про доходи подається до 20 червня наступного року. Причому податок може сплачуватися у два етапи:

- 60 % податку;

- 40 % податку не пізніше 5 листопада.

Ставка встановлюється залежно від розміру доходу.

Серед податків з юридичних осіб найбільшу питому вагу має податок з корпорацій. Базою оподаткування є прибуток від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, а також від приросту або зменшення майна. Ставка податку становить 35 % для більшості підприємств, 26 % -- для кооперативів. Встановлено подвійне оподаткування дивідендів. З метою стимулювання інвестицій у країну встановлюються знижки на інвестиції:

- в основний капітал -- 5 %;

- у кінопромисловість -- 25 %;

- у культуру, освіту, професійну підготовку, на створення робочих місць -- 10%.

Декларація про сплату зазначеного податку подається до 1 липня року, що настає за звітним.

Податок на додану вартість. Основною причиною його введення в 1986 році був вступ Іспанії до Європейського Економічного Співтовариства.

Платниками податку є всі підприємницькі структури, а також професійна діяльність фізичних осіб. Ним оподатковується тільки внутрішній оборот, тобто на експортні операції ПДВ не розповсюджується.

У 1994 році встановлені три ставки оподаткування:

- 4 % -- на продовольчі товари широкого вжитку (хліб, молочні продукти, яйця, фрукти, овочі, зерно), а також деякі непродовольчі товари: книги, газети, ліки, машини для інвалідів, муніципальне житло;

- 7 % -- на продукти харчування та продовольчі товари, які не належать до першої групи, житло для малозабезпечених, готельні, транспортні та перекладацькі послуги, білети в театри, кіно, на виставки, спортивні заходи тощо;

- 16 % -- усі інші товари, вироби та послуги.

Від сплати податку звільняються заклади освіти, медичні послуги в лікарнях, фінансові та банківські операції, страхова справа, деякі операції з нерухомістю. Не сплачується ПДВ з товару, придбаного без зазначеного податку. Всі дані мають бути підтверджені бухгалтерськими документами. Якщо сума ПДВ перевищує певну суму, то обов'язково проводиться документальна перевірка.

ПДВ сплачується щоквартально до 20 числа місяця, що настає за звітним кварталом. В Іспанії встановлені досить жорсткі санкції за недотримання термінів сплати податків:

- за затримку сплати до 3 місяців -- 10 % розміру податку;

- за затримку сплати до 6 місяців -- 50 %;

- за затримку сплати на термін понад 6 місяців -- 100 %.

Повернення податку відбувається за останньою річною декларацією протягом шести місяців. При шахраюванні, фальсифікації рахунків тощо можуть застосовуватись кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі строком на шість років або штрафні санкції у розмірі до 600 %.

Акцизи. Набір підакцизних товарів такий, як й в інших країнах: алкогольні напої, тютюнові вироби, пальне, автомобілі.

На регіональному рівні встановлюються податки, які сплачуються в місцеві бюджети.

1. Податок на нерухомість. Об'єктом оподаткування виступають земельні ділянки, будівлі в межах муніципального округу. Оцінка майна здійснюється Кадастровим управлінням.

2. Податок на економічну діяльність. Платниками податку є юридичні та фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю. По суті, це податок на одержання дозволу на право здійснення діяльності та її доцільності для регіону. Від нього залежить й ставка оподаткування. Податок сплачується один раз на рік.

3. Податок на зростаючу вартість земельної ділянки сплачується при зміні власника земельної ділянки або у разі передачі ділянки іншій особі. Ним оподатковується зміна кадастрової вартості земельної ділянки за період від придбання до продажу її іншому власнику.

4. Податок з механічних автотранспортних засобів сплачують тільки власники таких засобів. Ставка залежить від потужності двигуна.

5. Податок за надання послуг, які не мають індивідуального характеру. Ставки оподаткування встановлює щорічно відповідне міністерство на підставі особливого каталогу. Об'єктом оподаткування є вивіз сміття, будівництво споруд загального призначення тощо.

6. Спеціальні податки дають змогу компенсувати вартість послуг. Вони мають індивідуальний характер, але виконуються централізовано. Наприклад, асфальтування шляхів для мешканців прилеглих будинків.

Оподаткування в Іспанії має певні особливості. Країна поділяється на три групи.

Перша група має найбільші права у сфері оподаткування. Тут можна самостійно встановлювати різні податки, які потім надходять як в регіональні, так й в місцеві бюджети. До цієї групи належать Країна Басків та Наварра.

Друга група регіонів наділена правами регулювання ставок податків.

Третя група не має ніяких прав.

У Іспанії існує досить чітка система перевірок податковими службами підприємств. У країні розроблено й чітко дотримується державний план документальних перевірок із встановленням конкретних дат. На регіональному рівні самостійно визначається 25 % загальної кількості перевірок від передбачених загальним державним планом.

Важливе значення це має в умовах ринкової економіки, нестабільної економічної ситуації, коли підприємства знаходяться на різних циклах економічного розвитку.

Персонал податкової служби поділяється на дві категорії. Нижчий рівень -- податкові агенти. Їм необхідно мати середню освіту за фахом, і вони виконують менш кваліфіковану роботу -- збір інформації, заповнення особливих бланків для одержання відомостей від платників, ведуть усю технічну, кур'єрську роботу, можуть виконувати особливі завдання з перевірки певного факту або іншу роботу.

Податковий інспектор виконує більш кваліфіковану роботу, приймає рішення за результатами документальних перевірок, має право на зниження штрафних санкцій.

При проведені податкової політики значна увага приділяється розширенню інвестицій в державу, боротьбі з безробіттям та підтримці малого та середнього бізнесу.

Так, при високих податкових ставках для нових інвестицій та виробництв встановлюються досить суттєві пільги. Знижується база оподаткування на 5 % суми нових інвестицій. Якщо підприємство інвестує в нові технології або розробку нових видів виробів та товарів, то база оподаткування зменшується на 20 %. Підприємства або фізичні особи -- експортери продукції одержують особливі пільги для компенсації витрат на освоєння нових ринків та відкриття філій за кордоном.

Для вирішення проблеми безробіття підприємствам, які створюють нові робочі місця або використовують працю інвалідів та осіб, старших 45 років, надаються прямі субсидії з бюджету.

Особливі пільги надаються підприємствам малого та середнього бізнесу.

Податкова політика, яка проводиться, дала змогу Іспанії в сучасних умовах стати однією з найпривабливіших країн Західної Європи.

Великі корпорації та концерни з інших країн відкривають свої підприємства в Іспанії, хоча рівень освіти та кваліфікації в цих країнах приблизно однаковий.

2. Міжнародне співробітництво з відмиванням «брудних» грошей: становлення нормативно-правових основ

У міжнародному праві визначення легалізації (відмивання) доходів від злочинної діяльності було наведено у Віденській конвенції ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин 19 грудня 1988 року. Згідно зі ст. 3 цієї Конвенції під легалізацією (відмиванням) доходів від злочинної діяльності слід розуміти:

· “конверсію”, або переведення власності, якщо відомо, що така власність отримана внаслідок будь-якого правопорушення або правопорушення, пов'язаного з обігом наркотичних засобів, або внаслідок участі в такому правопорушенні чи правопорушеннях з метою приховування або утаювання незаконного джерела власності, або з метою надання допомоги будь-якій особі, яка бере участь у вчиненні такого правопорушення чи правопорушень, із тим, щоб вона могла ухилитися від відповідальності за свої дії;

· приховування або утаювання справжнього характеру, джерела, місцезнаходження, способу розпорядження, переміщення, справжніх прав стосовно власності або її належності, якщо відомо, що така власність одержана внаслідок правопорушення або правопорушень, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, або внаслідок участі в такому правопорушенні або правопорушеннях;

· придбання, володіння або використання майна, якщо в період його отримання було відомо, що таке майно отримано в результаті правопорушення або в результаті участі в такому правопорушенні або в правопорушеннях;

· участь, співучасть або вступ в злочинну змову з метою здійснення будь-якого правопорушення або правопорушень, наведених вище, замах на здійснення такого правопорушення або правопорушень, а також пособництво, підбурювання, сприяння або консультування при їх скоєнні.

Із середини 1980 року міжнародна спільнота розпочала активну боротьбу з відмиванням коштів кримінального походження. До цього спонукало зростання злочинності, пов'язаної з незаконним обігом наркотиків, торгівлею зброєю, збільшення кількості терористичних випадків, активним інвестуванням капіталів сумнівного походження в економіку деяких держав, у тому числі тих, які розвиваються стабільно.

З огляду на актуальність проблем, пов'язаних із відмиванням злочинно набутих коштів, на зустрічі керівників країн “Великої сімки” у Парижі у 1989 році було створено Групу з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом (далі - FATF).

FATF - міждержавний орган, що розробляє політику боротьби з легалізацією коштів, набутих злочинним шляхом, та сприяє її виконанню на національному і міжнародному рівні. До FATF входять 29 країн-учасниць: Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Гонконг (Китай), Люксембург, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Сінгапур, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція та Японія та дві регіональні організації: Європейська комісія та Рада співробітництва країн Перської затоки. FATF здійснює співробітництво з іншими міжнародними організаціями, що працюють в цій сфері, такими як Відділ ООН по контролю за наркотиками і запобіганню злочинності, Рада Європи, Азіатсько-тихоокеанська група боротьби з відмиванням коштів і Цільова група фінансових дій країн Карибського басейну. Секретаріат FATF міститься в Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Діяльність FATF спрямовано на виконання таких завдань:

· поширення інформації про заходи у сфері боротьби з відмиванням грошей на всіх континентах і у всіх регіонах світу;

· здійснення моніторингу реалізації Сорока рекомендацій у країнах - членах FATF;

· огляд тенденцій у сфері відмивання грошей та відповідних контрзаходів (проведення “типологічних досліджень” з метою виявлення нових схем відмивання коштів) тощо.

Основне завдання FATF - забезпечити прийняття всіма фінансовими центрами міжнародних стандартів у сфері запобігання, виявлення і притягнення до відповідальності за відмивання грошей. На виконання цього завдання FATF були розроблені Сорок рекомендацій, які є міжнародними стандартами і становлять базову структуру спрямованих проти відмивання коштів заходів, що мають застосовуватися на загальносвітовому рівні. Сорок рекомендацій визначають загальні принципи дій, які мають знайти своє відображення у національних законодавствах країн з наступних питань: кримінальна відповідальність, здійснення правосуддя, застосування заходів адміністративного та цивільного примусу, діяльність фінансової системи, питання міжнародного співробітництва тощо. У них наголошується на необхідності посилення національних правових дій, спрямованих на протидію відмиванню грошей, підвищення ролі фінансово-банківської системи в цій справі та розширення міжнародної співпраці. Хоча рекомендації не є міжнародною конвенцією, обов'язковою до виконання, багато країн світу взяли на себе зобов'язання боротися з відмиванням грошей шляхом реалізації їх на практиці.

Першорядного значення FATF надає аналізу світових фінансових потоків, діяльності банківських і фінансових систем та методів відмивання грошей, прагнучи виявити слабкі місця у боротьбі із цим явищем. Вона постійно здійснює моніторинг та аналіз як стану боротьби країн - членів FATF з відмиванням коштів, так і процесів приведення у відповідність до рекомендацій FATF законодавств певних країн, що висловили свою підтримку загальносвітової боротьби з відмиванням “брудних” коштів. У разі негативних висновків за результатами такого аналізу FATF має право застосовувати певні “заходи впливу”, що можуть виражатися у направленні попереджень окремій країні, внесенні країни до “чорного списку” (списку країн, що не співпрацюють з FATF з питань боротьби з відмиванням коштів), аж до застосування рекомендацій щодо обмеження співробітництва з країнами-порушниками. Наслідком застосування таких санкцій можуть бути обмеження та зупинення розрахунків, блокування коштів на кореспондентських рахунках банків та рахунках підприємств, закриття цих рахунків тощо.

Весь світ дійшов згоди, що боротьба з відмиванням грошей, набутих злочинним шляхом, у банківському секторі економіки - справа виняткової ваги. Щоб запобігти легалізації “брудних” грошей, вдаються до різних методів і засобів. Зокрема, розробляють і приймають відповідні закони та підзаконні акти, директиви міжнародних економічних союзів, провідні світові банки встановлюють спеціальні правила, а органи виконавчої влади запроваджують відповідні системи контролю, надають рекомендації стосовно конкретних напрямів боротьби із цим явищем та ін.

Рекомендації FATF як один з базових документів, яким керуються країни та фінансові установи всього світу при здійсненні заходів щодо запобігання проведенню легалізації коштів, передбачають необхідність:

· визначення країнами переліку та ознак операцій, пов'язаних з легалізацією отриманих злочинним шляхом коштів, з урахуванням наведених у рекомендаціях принципів;

· запровадження правил ідентифікації клієнтів та моніторингу інформації;

· створення в країнах уповноважених органів, відповідальних за боротьбу з легалізацією “брудних” коштів;

· тісної співпраці фінансових установ з компетентними органами з питань протидії відмиванню коштів тощо.

Кожна країна, користуючись зазначеними рекомендаціями, розробляє та впроваджує власну систему та заходи боротьби з легалізацією злочинних коштів. Розглянемо докладніше міжнародний досвід у цій сфері.

США. У рекомендаціях Міністерства фінансів США пропонується ретельно досліджувати на “підозрілість” всі доступні факти стосовно угод на суми від 10 тисяч доларів США. Особливу обережність пропонується проявляти щодо трансакцій і банківських стосунків, якщо є сумніви щодо ідентифікації клієнтів, трансакцій, що здійснюються за участю третіх країн тощо. За даними закордонних періодичних видань великі банки США значно збільшили витрати на технології аналізу даних про грошові трансферти на предмет фіксування підозрілої діяльності.

Італія. Чинне законодавство Італії зобов'язує банки та інші посередницькі структури вести детальну документацію щодо валютних операцій резидентів, аби не пропустити спроби відмивання коштів.

Ірландія. В Ірландії Кримінальний юридичний акт (1994 рік) зобов'язує всі фінансові інститути вимагати від нових клієнтів, які здійснюватимуть великі трансакції, документального підтвердження походження грошей.

Кіпр. Стратегія банків Кіпру базується на принципі “знай свого клієнта” і спрямована на виявлення осіб, які мають кілька довірчих рахунків, не сумісних із формою їх бізнесу, або рахунків, на які надходять депозити від значної кількості різних приватних адресатів, а також тих клієнтів, які намагаються відкрити рахунок на велику суму навіть на невигідних умовах. Згідно із цією стратегією банкірам слід знати походження коштів, історію всіх відкритих у банку рахунків, періодичність звернень клієнта до банку.

Греція. Законодавством Греції передбачається ідентифікація клієнтів у разі укладення контрактів, відкриття рахунків, найму сейфів, кредитування під заставу; водночас ідентифікації не потребують страхові операції на незначні суми і терміни та пов'язані з пенсійним страхуванням.

Швейцарія. У 1991 році Федеральна банківська комісія Швейцарії заборонила (за винятком надзвичайних випадків) відкривати анонімні рахунки та позбавила розпорядників майна права приховувати при відкритті рахунків справжні імена своїх клієнтів.

Австрія. В Австрії - єдиній у Європейському Союзі державі, яка дозволяла вести анонімні банківські рахунки - під тиском FATF розроблено програму їх поетапного скасування.

Бельгія. Фінансові органи Бельгії, суворо контролюючи переміщення грошей, обов'язково перевіряють всі угоди на суму понад 10 тисяч євро.

Литва. Відповідно до Закону Литви “Про запобігання відмиванню грошей” (січень 1998 року) банки та інші кредитні установи, страхові компанії, митниця, пошта, нотаріуси, ломбарди, спецслужби країни надають податковій поліції відомості про осіб, що підозрюються у відмиванні коштів, про всі операції на суму понад 50 тисяч літів (16,9 тисяч доларів США), а також про обмін валюти на суму понад 10 тисяч літів (3,4 тисяч доларів США). Прийнятий литовським Сеймом Закон “Про запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом” (грудень 1997 року) містить ознаки, за допомогою яких виявляються злочинні кошти, і перелік фінансових операцій, що підлягають особливому контролю, а також визначає мінімальну суму, починаючи з якої необхідна обов'язкова ідентифікація клієнта - 10 тисяч літів (17,7 тисяч доларів США).

Російська Федерація. Згідно з Федеральним законом Російської Федерації від 7 серпня 2001 року № 115-ФЗ “О противодействии легализации (отмыванию) доходов, полученных преступным путем” операції, сума яких дорівнює або перевищує 600 тисяч російських рублів (19,5 тисяч доларів США) та мають визначені цим законом ознаки сумнівності, підлягають обов'язковому контролю, що є заходом протидії легалізації отриманих злочинним шляхом доходів.

Україна. Обов'язковому фінансовому моніторингу підлягають фінансові операції, сума яких дорівнює чи перевищує 80 тисяч гривень та які мають одну або більше ознак, визначених Законом України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом”. Крім того, згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність” українські банки зобов'язані ідентифікувати клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує еквівалент 50 тисяч гривень.

Польща. Польські банкіри передусім контролюють операції з великими сумами готівки (особливо якщо раніше подібні суми за рахунком не проходили), надходження значних переказів із країн, відомих як виробники наркотиків або підозрюються у причетності до тероризму тощо. Підвищену увагу приділяють клієнтам, що мають значні суми на рахунках у кількох банках і переказують їх у треті країни.

Франція. Згідно із законом, прийнятим у Франції у 1996 році, кошти, отримані у результаті злочинних дій, вважаються незаконними, а всі операції з ними - відмиванням “брудних” грошей, що є кримінальним злочином. У такий спосіб уряд країни підтвердив своє бажання сприяти на фінансовому і банківському рівні боротьбі з наркобізнесом, організованою злочинністю, шахрайствами з податками, порушеннями митних правил. У Франції також розглядається питання поширення поняття “брудних” грошей на кошти від діяльності міжнародних злочинних організацій.

Директивою Європейського Союзу від 19 червня 1991 року визначено, що вимоги з ідентифікації клієнтів поширюються також на будь-які операції на суми, що перевищують встановлену законодавством певної країни межу. Зазначимо, що у міжнародній практиці обмеження встановлюється в середньому від суми у 10 тисяч доларів США.

У більшості країн відмивання грошей визнане злочином, що тягне за собою кримінальну відповідальність. Цей момент чітко зафіксований в американських законах і законах багатьох інших країн. Більш того, у законах певних країн прямо вказується, що розгляду такого роду справ повинен віддаватися пріоритет у порівнянні з іншими питаннями.

В Україні відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, передбачена Кримінальним Кодексом України та карається позбавленням волі на строк від 3 до 15 років з конфіскацією майна, застосуванням додаткових санкцій тощо.

Тобто можна сказати, що в Україні відповідальність за легалізацію злочинних коштів та неповідомлення або незаконне розголошення інформації про осіб, що здійснюють сумнівні (підозрілі) операції, є однією із найбільш суворих у світі.

Майже у всіх країнах створені спеціальні організації, що займаються питаннями боротьби з відмиванням грошей. У США це - Департамент з посилення боротьби з фінансовими злочинами, що створений при Міністерстві фінансів США; у Канаді - Центр аналізу фінансових операцій, в Японії - Японський офіс фінансової розвідки, у Греції - Спеціальний комітет з боротьби з відмиванням грошей, в Аргентині - Комітет з фінансової інформації, в Бразилії - Рада з контролю за фінансовою діяльністю. У Мексиці існують дві спеціальні організації - Генеральний директорат для розслідування трансакцій і Агентство з боротьби з відмиванням грошей. Проблемою відмивання коштів у фінансових установах Бельгії займається створений при Міністерстві фінансів і юстиції Сектор обробки фінансової інформації, який аналізує підозрілі операції, а також повідомлення поліцейських, митних та інших державних органів, а у разі необхідності перевірки інформації призупиняє підозрілі операції.

Список використаних джерел

1. Закон України "Про запобігання та протидію леалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" від 28 листопада 2002 року.

2. Михайлов В.И. Противодействие легализации доходов от преступной деятельности: Правовое регулирование, уголовная ответственность, оперативно-розыскные мероприятия и международное сотрудничество.- СПб: Юридический центр Пресс, 2002.

3. Апель А., Гунько В., Соколов И. Обналичивание и оффшорный бизнес в схемах. - СПб: Питер, 2002.

4. Литвиненко Я.В., Якушик І.Д. Податкові системи зарубіжних країн: Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2004.

5. О.М. Мозговий, Т.Є. Оболенська, Т.В. Мусієць: Міжнародні фінанси. Навч. посіб. -- К.: КНЕУ, 2005.