Размещено на http://www.allbest.ru/

Індивідуальна самостійна робота

на тему:

«Фінансові інструменти фінансового ринку, їх економічна та правова природа»

Київ - 2014

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика фінансових інструментів

1.1 Фінансові інструменти. Сутність і класифікація фінансових інструментів

1.2 Первинні фінансові інструменти

1.3 Похідні фінансові інструменти

Розділ 2. Проблеми та пропозиції щодо становлення та покращення фінансових інструментів

2.1 Проблеми становлення ринку фінансових інструментів

2.2 Шляхи та перспективи розвитку фінансових інструментів в Україні

Розділ 3. Стратегія впровадження новітніх фінансових інструментів на ринках капіталу України

Висновки

Список використаних джерел

Додаток

Вступ

Актуальність дослідження. При аналізі інвестиційної діяльності взагалі, та інвестиційних процесів на ринку цінних паперів, особливо, до числа основних термінів необхідно включити поняття фінансового інструменту.

У визначенні фінансового інструменту мова йде лише про ті договори, в результаті яких відбувається зміна у фінансових активах і зобов'язаннях. Ці категорії мають не цивільно-правову, а економічну природу.

У міжнародних стандартах фінансової звітності під фінансовим інструментом розуміється будь-який договір, в результаті якого одночасно виникають фінансовий актив у однієї сторони і фінансове зобов'язання або пайовий інструмент - у іншої сторони.

Можна виділити два видових ознаки, що дозволяють кваліфікувати ту чи іншу процедуру, операцію, як що має відношення до фінансового інструменту: основою операції повинні бути фінансові активи та зобов'язання; операція повинна мати форму договору.

Метою троботи є об'єктивне і всебічне висвітлення поняття та змісту фінансових інструментів на основі аналізу наукових праць і норм чинного законодавства Украі?ни.

Відповідно до мети поставлено такі завдання:

дослідити поняття і класифікацію фінансових інструментів;

охарактеризувати особливості фінансових інструментів;

дослідити перспективи розвитку фінансових інструментів в Україні.

Об'єктом дослідження даної роботи є аналізу наукових праць з питань фінансового ринку та фінансових інструментів.

Предметом - поняття та зміст фінансових інструментів, а також їх економічна та правова природа.

Розділ 1. Загальна характеристика фінансових інструментів

1.1 Фінансові інструменти. Сутність і класифікація фінансових інструментів

При аналізі інвестиційної діяльності взагалі, та інвестиційних процесів на ринку цінних паперів, особливо, до числа основних термінів необхідно включити поняття фінансового інструменту.

У міжнародних стандартах фінансової звітності під фінансовим інструментом розуміється будь-який договір, в результаті якого одночасно виникають фінансовий актив у однієї сторони і фінансове зобов'язання або пайовий інструмент - у іншої сторони.

У визначенні фінансового інструменту мова йде лише про тих договорах, в результаті яких відбувається зміна у фінансових активах і зобов'язаннях. Ці категорії мають не цивільно-правову, а економічну природу.

До фінансових активів належать:

· грошові кошти (готівка в касі, а також на розрахункових, валютних і спеціальні рахунки);

· договірне право вимоги грошових коштів або іншого фінансового активу від іншої компанії (наприклад, дебіторська заборгованість);

· договірне право на обмін фінансових інструментів з іншою компанією на взаємовигідних умовах (наприклад, опціон на облігації);

· пайовий інструмент іншій компанії (акції, паї).

Фінансове зобов'язання - це будь-який обов'язок за договором:

· надати грошові кошти (або інший фінансовий актив) іншій компанії (наприклад, кредиторська заборгованість);

· обміняти фінансові інструменти з іншою компанією.

Пайовий інструмент - це спосіб участі в капіталі (статутному фонді) господарюючого суб'єкта.

Крім пайових інструментів в інвестиційному процесі значну роль відіграють боргові фінансові інструменти - кредити, позики, облігації - які мають специфічні особливості, які, у свою чергу, тягнуть відповідні наслідки для емітентів цих інструментів (кредиторів) та власників інструментів (позичальників).

Отже, можна виділити два видових ознаки, що дозволяють кваліфікувати ту чи іншу процедуру, операцію, як що має відношення до фінансового інструменту:

· основою операції повинні бути фінансові активи та зобов'язання;

· операція повинна мати форму договору.

Таким чином, фінансові інструменти за визначенням є договорами і відповідним чином можуть бути класифіковані. Всі фінансові інструменти поділяються на дві великі групи - первинні фінансові інструменти та похідні.

1.2 Первинні фінансові інструменти

Первинні фінансові інструменти - це інструменти, які з певністю передбачають купівлю (продаж) або поставку (отримання) деякого фінансового активу, в результаті чого виникають взаємні фінансові вимоги сторін угоди. Іншими словами, фінансові активи, що формуються в результаті належного виконання цих договорів, зумовлені заздалегідь. В якості таких активів можуть виступати грошові кошти, цінні папери, дебіторська заборгованість та інші.

До первинних фінансових інструментів належать:

· договори позики;

· кредитні договори;

· договори банківського вкладу;

· договори банківського рахунку;

· договори фінансування під поступку грошової вимоги (факторинг);

· договори фінансової оренди (лізинг);

· договори поруки та банківської гарантії;

· договори на основі пайових інструментів і коштів.

Договір позики. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) гроші або інші речі, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики) або рівну кількість інших отриманих їм речей того ж роду і якості.

Кредитний договір - специфічний варіант договору позики, кредитором за яким є банк або інша кредитна організація. При цьому кредитний договір має певні особливості: предметом кредитного договору можуть бути тільки гроші; обов'язковим елементом договору є умова про сплату відсотків за користування кредитом.

Договір банківського вкладу. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) грошову суму (вклад), зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму з відсотками на умовах і в порядку, передбаченими договором.Подібний договір також є різновидом договору позики, в якому в ролі позикодавця виступає вкладник, а позичальника - банк. Договір банківського вкладу не допускає здійснення розрахункових операцій за товари (роботи, послуги), а після закінчення терміну договору сума внеску повертається позикодавцю.

Договір банківського рахунку. За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати надходять грошові кошти на рахунок клієнта (власника банківського рахунку), виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Договір фінансування під відступлення грошової вимоги (факторинг). За договором факторингу одна сторона (фінансовий агент) зобов'язується передати другій стороні (клієнту) кошти в рахунок грошової вимоги клієнта (кредитора) до третьої особи (боржника), що випливає з надання клієнтом товарів (виконання робіт або надання послуг) третій особі, а клієнт зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги.

Договір фінансової оренди (лізингу). За договором лізингу орендодавець зобов'язується придбати у власність вказане орендарем майно за плату в тимчасове володіння і користування.

Договори поруки та банківської гарантії. Спільним для всіх описаних вище договорів було те, що в результатом їх виконання було безпосереднє зміна активів і зобов'язань контрагентів. Інструменти капіталу і гроші. У колишніх класифікаціях інструменти капіталу і грошові кошти кваліфікувалися як фінансові інструменти.

1.3 Похідні фінансові інструменти

У вітчизняній практиці на фінансовому ринку більш широкого застосування здобули операції з первинними фінансовими інструментами, їх можна назвати традиційними для українського фінансового ринку. На відміну від них застосування в українській практиці похідних фінансових інструментів є інновацією.

Похідний фінансовий інструмент, похідний цінний папір, дериватив (англ. derivative) -- фінансовий контракт, або фінансовий інструмент, цінність якого походить з ціни чогось іншого (основи). Основою такого фінансового інструменту можуть бути активи (наприклад, сировинні матеріали, акції, житлові застави, нерухоме майно, облігації, позики), індекси (наприклад, відсоткові ставки, валютні курси, фондові індекси, індекси споживацьких цін), або інші (такі як погодні умови). Кредитні похідні фінансові інструменти походять від позик, облігацій чи інших форм кредитування.

Похідні фінансові інструменти - це інструменти, механізм випуску й обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів, або їх можна визначити як контракти, що укладаються з метою перерозподілу фінансових ризиків і передбачають фіксацію всіх умов проведення в майбутньому певної операції (купівлі, продажу, обміну, емісії) з інструментом, який є предметом угоди. Отже, особливість похідних фінансових паперів (деривативів) полягає в тому, що їх інвестиційна віддача залежить від тих фінансових інструментів, від яких вони походять, тобто їх обіг пов'язаний з обігом базових фінансових активів. Похідні фінансові інструменти (деривативи) дістали свою назву від англійського терміну „derivative"-„похідний", оскільки їх вартість є похідною від вартості базових інструментів, покладених в основу угоди. Базовим інструментом у подібних контрактах фінансового характеру можуть бути як окремі види первинних фінансових інструментів - грошові кошти в національній та іноземній валютах, цінні папери, фінансові показники у вигляді індексів, курсів, відсоткових ставок, так і самі деривативи. Слід зауважити, що предметом похідного контракту можуть виступати не лише фінансові інструменти, але й біржові товари, відповідно до цього розрізняють фінансові і товарні деривативи.

Отже, деривативи є угодами, які укладаються на визначений строк, і саме в цьому полягає їх зміст і призначення. Формально період від дати укладання угоди до дати її виконання, який називають форвардним, має становити понад два робочі дні, але на практиці він триває, як правило, не менше місяця.

При укладанні строкової угоди, крім ціни базового інструменту, фіксуються також й інші умови проведення майбутньої операції, такі як сума і дата угоди, механізм здійснення взаєморозрахунків, розмір комісійної винагороди (для контрактів, де це передбачено), взаємні зобов'язання сторін. Варто звернути увагу на те, що фактичний обмін базовими інструментами на дату закінчення дії строкових контрактів необов'язковий і в більшості угод використовується так звана умовна сума, на якій лише ґрунтуються розрахунки майбутніх виплат за курсовими різницями, відсотковими платежами, валютними курсами, фондовими індексами.

Таким чином, за своїм призначенням похідні інструменти спрямовані на створення механізмів захисту виробників і споживачів від ризиків з погляду умов придбання та реалізації товарів і фінансових інструментів, дозволяючи уникати цінових ризиків тим суб'єктам господарювання, які не бажають ризикувати. В цілому строкові угоди дають змогу розділити на складові ті ризики, які притаманні базисним інструментам, і одночасно перерозподілити їх між учасниками угоди. Це дозволяє торгувати ризиками окремо від базисних інструментів, тобто здійснювати трансферт цінових ризиків. Ринок похідних фінансових інструментів як складова частина фінансового ринку.

· За економічним змістом ринок похідних фінансових інструментів - це сукупність економічних відносин щодо перерозподілу ризиків, які виникають у процесі обміну фінансовими інструментами чи товарами. Призначення та основна функція строкового ринку полягає у формуванні механізмів хеджування (мінімізації) цінових ризиків. Як довела практика, з розширенням ринків потреба у зниженні ризиків, а отже, проведенні операцій з деривативами значно зростає. В цілому процедура трансферту ризиків через деривативи дозволяє згладжувати ризики, внаслідок чого підвищується ефективність фінансової та виробничої діяльності суб'єктів ринкових відносин.

Основними видами похідних фінансових інструментів є форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони та свопи.

Вимоги або зобов'язання в рамках умовних фінансових контрактів залежить від умов угоди. Реалізація фінансового контракту опціонного типу залежить від рішення одного з контрагентів контракту. Наприклад, покупець опціону „колл лонг” американського типу має право купити визначені цінні папери (надалі - ЦП) за визначеною ціною до визначеної дати. Якщо ціна, зазначена в контракті протягом усього строку дії контракту є вищою за ринкову, тоді власник такого опціону просто не використовує його - опціон пропадає. Окрім опціонів американського типу існують опціони європейського та бермудського типу. Така класифікація здійснена за критерієм часового виконання опціону. В основному, опціони поділяють на "прості" - з простою структурою, та екзотичні - зі складною. Іншим типом умовних фінансових контрактів є страхування. Вимоги страхувальника до страховика залежать від того, чи вступила умова виплати страховки, наприклад, дефолт якогось боржника. В цю категорію можна також віднести кредитні дефолтні свопи та інші кредитні деривативи, хоча свопи трактуються в основному як безумовні контракти.

Вимоги або зобов'язання в рамках безумовних фінансових контрактів передбачають обов'язкову поставку та оплату визначеної кількості базових активів за встановленою ціною на якийсь майбутній термін. Якщо таким безумовним контрактом торгують на біржі, тоді він називається ф'ючерсом на відміну від форварда, який є результатом індивідуальних домовленостей. Позабіржові фінансові контракти відомі також під назвою "Over-the-counter" (OTC) (англ. - через прилавок). Опціонами також можуть бути біржовими або позабіржовими. В разі здійснення трансакції через біржу існує впевненість щодо його виконання контракту навіть у випадку дефолту контрагента, оскільки останній ризик бере на себе кліринговий відділ біржі (англ.: "Clearing House").

На окрему згадку заслуговують свопи (від англ. swap - обмін), які тут визначаються як безумовні позабіржові контракти, що передбачають обмін активами та / або платежами, пов'язаними з цими активами. Обмінювати можна широкий спектр різних активів - кредити, валюту, відсоткову ставку, цінні папери, корзину активів, опціони, індекси та навіть борги держав.

РОЗДІЛ 2. Проблеми та перспективи розвитку щодо становлення та покращення фінансових інструментів

2.1 Проблеми становлення ринку фінансових інструментів

фінансовий інструмент капітал ринок

Ринок фінансових інструментів України був і залишається вельми суперечливим. Ринок цінних паперів не відображає стану економіки, він веде до нової хвилі збагачення інвесторів. Розвитку ринку перешкоджають кризи платежів і розрив господарських зв'язків, що роблять проблематичним вкладення в цінні папери як вітчизняного так і зарубіжного капіталу.

Інтеграція українського ринку цінних паперів та світову фінансову систему, безумовно привнесла ряд позитивних аспектів у діяльність резидентів, але одночасно посилила залежність вітчизняного фондового ринку від кон'юнктури міжнародних ринків капіталу.

Світова фінансова криза, вибухнула в 1997 р. ("азіатська криза"), вразив більшою ступеня країни, що розвиваються, в тому числі і молодий ринок цінних паперів України. Відтік капіталу з вітчизняного ринку державних і корпоративних цінних паперів є ще однією проблемою. Репатріація державних позик, збільшивши попит на іноземну валюту, призвела до зниження цін на корпоративні папери. Встановлений валютний коридор до 2000 р., крім інших негативних наслідків, до певної міри дезорієнтував учасників фондового ринку. Котирування акцій швидко знижувалися. Тимчасова стабілізація фінансового ринку та нетривала тенденція деякого зростання біржових індексів загальної ситуації не змінили.

Урядова криза і погіршення стану платіжного балансу країни ініціювали кризу українського ринку цінних паперів. Як і раніше гостро стоїть питання про необхідність термінового здешевлення обслуговування внутрішнього державного боргу, сформованого в основному за рахунок короткострокових і високодоходних ДКО і перевищив до цього часу 20% валового національного продукту. Крім того, законодавче обмеження частки володіння нерезидентами акціями енергетичних компаній (до 25%) послужило причиною зниження інвестиційних рейтингів країни, догляду багатьох інвесторів з ринку цінних паперів і, як наслідок, чергового підвищення дохідності ДКО, що перевищила. Незважаючи на негативний досвід банки знову купують ДКО. Їм необхідно розміщувати великий обсяг накопиченої грошової маси, а кредитування реального сектора економіки як і раніше приділяється мало. Випуску ДКО можна розглядати як відновлення ринку державних цінних паперів як неінфляційного джерела фінансування бюджетного дефіциту. Однак відновлювальний період аж ніяк не завершений, ринок державних цінних паперів буде розвиватися, поступово нарощуючи обсяги операцій і розширюючи коло учасників. Запорукою його успішного розвитку повинні стати стабілізація і зростання реального сектора економіки.

2.2 Шляхи та перспективи розвитку фінансових інструментів в Україні

Перспективи розвитку. В даний час і в Україні, як і в інших країнах, відбувається розширення банківських операцій з цінними паперами. Однак сумарна ринкова капіталізація українських банків (вартість усіх видів цінних паперів, випущених банками) все ще незрівнянно мала в зіставленні з іншими, в тому числі країнами, що розвиваються (Табл.1.).

З середини 2000 р. в країні швидко розвивається ринок корпоративних облігацій. Можна говорити про виникнення нового сегменту вітчизняного ринку, не менше привабливого, ніж ринок державних цінних паперів. Розширюється залучення ресурсів на довгостроковій основі, а також надання посередницьких послуг при первинному розміщенні цінних паперів (андеррайтинг).

Швидкими темпами розвивається і вторинний ринок корпоративних облігацій на ММВБ в середині 2001 р. Щодня обсяг обороту цих інструментів займав в середньому 40% від відповідного обороту ринку державних цінних паперів. Обмеженим залишається інструментарій українського ринку цінних паперів. На вітчизняному біржовому ринку по-справжньому ліквідними можуть вважатися акції лише 5-7 компаній і менше 10 випусків державних і корпоративних облігацій, що набагато нижче, ніж в інших країнах. Одне з головних напрямків розвитку українського ринку цінних паперів сьогодні - істотне збільшення кількості обертаються інструментів. Для цього необхідно:

ь розширення операцій кредитування під заставу державних і корпоративних цінних паперів (операцій РЕТЛО), в Зокрема продаж НБУ паперів з власного портфеля із зобов'язанням зворотного викупу;

ь розвиток ринків біржової торгівлі інвестиційними паями (ПІФ-ів), іпотечними облігаціями, терміновими похідними інструментами, що знаходяться зараз в зародковому стані;

ь організація в Україні (зокрема в Києві) міжнародного сектора ринку цінних паперів, тобто здійснення на українських біржах лістингу та обігу акцій і боргових паперів, що входять до розрахунок фондових індексів Dow-Jones, NIKKEI та інших.

У відповідності з основними напрямками економічного розвитку країни на 2004-2006 рр.. і нової концепцією розвитку фондового ринку, необхідно законодавче закріплення можливості звернення іноземних цінних паперів на українському ринку, а також прийняття законів про інвестиційні фонди, про емісійні іпотечні цінні паперах; внесення поправок до ЦК України та ПК України, земельне законодавство та інші.

Слід також подолати синдром недовіри інвесторів, особливо громадян до ринку цінних паперів. У розвинених країнах головна складова структури всіх інвесторів - фізичні особи, що діють безпосередньо або через пенсійні та пайові фонди, брокерські фірми, банки та інші. В Україні чисельність цієї категорії інвесторів становить лише кілька десятків тисяч забезпечених громадян. Один з важливих напрямків у вирішенні цього завдання - розвиток використання автоматизованих систем фондової торгівлі, реалізованих за допомогою Internet. Ця технологія на початку 90-х рр.. залучила на фондовий ринок США додатково десятки мільйонів громадян. У Україні система Internet-торгівлі була реалізована в кінці 1999 р. і також показала високу ефективність, обсяг укладених угод протягом наступного року зріс майже в 70 разів. Широкий розвиток систем фондової торгівлі з використанням Internet або інших прогресивних технологій могло б забезпечити доступ на український ринок цінних паперів істотно більшому колу громадян країни і зарубіжних інвесторів. Проте цьому перешкоджають: низький рівень організаційно-технічного розвитку телекомунікаційних мереж; обмеженість юридичного забезпечення; зокрема, наявність невирішених питань оформлення угод; фіскальний характер податкового законодавства, утримання податку на доходи фізичних осіб з обороту скоєних угод незалежно від їх прибутковості або збитковості.

Розділ 3. Стратегія впровадження новітніх фінансових інструментів на ринках капіталу України

У ринковій економічній системі фінансові ринки вважають середовищем обігу вільних коштів, які під впливом дії економічних законів перетворюються у матеріальні і фінансові активи. Як наслідок, утворюється і нагромаджується капітал, що спрямовується в реальний сектор економіки, а учасники цих процесів мають змогу збільшити розмір власних коштів шляхом їх розміщення у фінансові інструменти. Відомий американський учений Д.Соренте у цьому контексті зазначає, що: «Фінансовий ринок - це не «казино» для грайливих та азартних учасників. Насамперед, він є рушієм ефективного і конкурентного. Вільного капіталістичного ринку». Відтак, ефективне функціонування фінансового ринку сприяє зміцненню не лише фінансової сфери, а й усієї економіки загалом, а використання фінансових інструментів активує діяльність суб'єктів ринку.

Розроблення та впровадження новітніх фінансових інструментів полягає в удосконаленні існуючих та запровадженні нових для українського ринку капіталу фінансових інструментів (цінних паперів, деривативів та ін.), а також сучасних технологій їх застосування, що відповідають найкращій світовій практиці функціонування міжнародних ринків капіталу та директивам ЄС. Аналіз чинного законодавства України з цінних паперів та фондового ринку, а також міжнародного досвіду функціонування ринків капіталу та директив Європейського Союзу вказує на недостатність існуючої нормативно - правової бази для регулювання ринків фінансових інструментів та неповну відповідність окремих вітчизняних законодавчих та нормативних актів сучасним вимогам.

На сьогодні ринок цінних паперів України незадовільно виконує покладені на нього функції зосередження попиту і пропозиції щодо цінних паперів, формування ринкових цін на цінні папери та інші фінансові інструменти, залучення та перерозподілу інвестиційного капіталу у найефективніші галузі та види економічної діяльності. Зокрема, відсутній повний спектр фінансових інструментів, притаманний розвинутим ринкам капіталу; не завершено формування повноцінної нормативно - правової бази для випуску й обігу деривативів; цінні папери, що перебувають в обігу на фондовому ринку, не підкріплені механізмами хеджування ризику інвесторів, що застосовуються у світовій практиці.

Разом з тим, на сьогодні в Україні відсутній комплексний документ, яким би визначалася стратегічні політика держави в галузі випуску та обігу фінансових інструментів. Усунення цієї прогалини потребує створення необхідних правових, економічних та організаційних передумов для розвитку фінансових інструментів і забезпечення повноцінного функціонування ринків капіталу в Україні, в тому числі шляхом розроблення та прийняття Стратегії впровадження новітніх фінансових інструментів на ринках капіталу України.

Серед складових стратегії найістотнішими елементами є:

1) удосконалення нормативної бази для розвитку існуючих фінансових інструментів(привілейованих акцій, облігацій підприємств і внутрішнього державної позики тощо);

2) розроблення та запровадження в практику функціонування вітчизняних ринків капіталу нових інструментів, технологій та механізмів, спрямованих на підвищення надійності, ліквідності та дохідності таких ринків для національних та іноземних інвесторів;

3) зменшення ризиків інвесторів і кредиторів на вітчизняних ринках капіталу шляхом їх хеджування за допомогою фінансових інструментів та сучасних ринкових технологій;

4) створення сприятливих умов для започаткування й ефективного функціонування накопичувальної пенсійної системи через забезпечення її потреб у високоякісних об'єктах інвестування(надійних, ліквідних, дохідних);

5) зближення функціонування окремих сегментів продуктивних ринків (фондового, кредитного, сировинного та ін.) через випуск та обіг фінансових інструментів «подвійного» призначення, які обслуговують суміжні ринки;

6) розширення доступу вітчизняних підприємств до довгострокових фінансових інвестицій, кредитних, сировинних, енергетичних та інших ресурсів, право на отримання яких оформлено цінними паперами та деривативами.

Поряд із розвитком законодавства як важливої передумови для удосконалення й розширення пропозиції існуючих фінансових інструментів, а також появи нових, не менш важливим, є здійснення низки заходів, спрямованих на забезпечення інвестиційної привабливості та надійності фінансових інструментів. Сформульовані на підставі дослідження заходи передбачають, серед іншого:

· зниження інвестиційних ризиків, пов'язаних з інвестуванням у фінансові інструменти, шляхом удосконалення компенсаційних механізмів відповідно до положень Директиви ЄС 97/9/ЄС «Про схеми компенсації інвесторам»;

· комплексне врегулювання питань рейтингування через чітке окреслення кола об'єктів рейтингування, визначення виключного переліку випадків обов'язкового рейтингування цінних паперів, встановлення кваліфікаційних вимог до осіб, які надають відповідні послуги, та їх відповідальності;

· удосконалення механізмів оподаткування операцій з фінансовими інструментами з метою податкового стимулювання інвестицій;

· здійснення масової просвітницької роботи серед населення, насамперед інформування широких кіл громадськості про особливості функціонування ринку цінних паперів і фінансових послуг,види фінансових інструментів та технології їх обігу, з метою залучення коштів громадян у такі фінансові інструменти.

Реалізація положень стратегії та розроблених на її виконання заходів сприятиме створенню в Україні повноцінної системи цінних паперів та фінансових інструментів, яка відповідає міжнародним стандартам та положенням Директив ЄС з питань ринків фінансових інструментів. Це забезпечить збільшення пропозиції на фондовому ринку цінних паперів українських емітентів з високими інвестиційними характеристиками та вбудованими механізмами зниження інвестиційних ризиків для їх власників; підвищення загальної капіталізації фондового ринку України та доведення її до 70-80% відносно ВВП(до 2012 р.); збільшення податкових надходжень до бюджету в результаті зростання обсягів операцій з фінансовими інструментами, підвищення прозорості діяльності емітентів цінних паперів та детінізації економіки.

Економічний розвиток країни залежить від ефективності розвитку фінансового ринку, а інвестиційні процеси - від насиченості якісними фінансовими інструментами. Можна зробити висновок, що фінансові інструменти - це сукупність фінансових продуктів, які відображають одночасно права й зобов'язання учасників фінансових відносин, забезпечують ефективне використання фінансових ресурсів з метою одержання доходу.

ВИСНОВКИ

Україна належить до країн, в яких фондовий ринок тільки починає розвиватися, що привносить елемент невизначеності по відношенню до структури ринку, його регулюванню та напрямку розвитку. Крім того, Україна є країною з перехідною економікою, для якої характерні певні проблеми та кризові явища. Перехід країни від однієї економічної системи до іншої викликав падіння ВВП і зниження рівня заощаджень населення до того значення, коли обсяг цих заощаджень, що реалізується через банки та інші фінансові організації, є недостатнім для підтримання високої ліквідності фондового ринку за рахунок місцевих ресурсів.

Через відсутність продуманої фінансово-економічної політики значна частина галузей української економіки практично втратила свою привабливість для потенційних інвесторів. На фоні цього протягом останніх років мало місце значне переливання капіталу в невиробничу сферу. Причому модель розвитку фінансового та фондового ринків, яка реалізувалася протягом останнього часу в Україні, сприяла поглибленню цього процесу. Значна частина оборотних коштів підприємств була вилучена з реального виробництва і натомість спрямована на операції з цінними паперами.

Стан фондового ринку в Україні не сприяє розвитку сектора похідних фінансових інструментів. З іншого боку, високий ступінь ризиків обумовлює потребу в якомога швидшому розвитку саме цього сектора з метою забезпечення можливості хеджування. Розвиток ринку похідних інструментів, застосовуваних не з спекулятивними цілями, а для хеджування, є необхідною умовою приходу на фондовий ринок України реальних інвесторів. З іншого боку, на даний момент часу фондовий ринок України виступає не стільки способом залучення інвестицій в реальну економіку, скільки інструментом перерозподілу державної власності. Тому до закінчення грошової приватизації державних підприємств навряд чи можливе нормальне функціонування фондового ринку, оскільки вищеописані його особливості продовжують мати місце.

Законодавча база функціонування ринку похідних фінансових інструментів в Україні практично сформована. Проте слід зазначити, що формування її відбувалося з великим запізненням і значною мірою внаслідок цього український ринок деривативів зараз перебуває на значно нижчому рівні розвитку, ніж аналогічні ринки країн Центральної та Східної Європи. Ще однією причиною низького рівня розвитку похідних фінансових інструментів в Україні є ситуація, яка склалася на валютному ринку. Саме валютний ринок вперше випробував ці інструменти, створивши секцію строкової торгівлі на Українській Міжбанківській Валютній Біржі.

Таким чином, приймаючи до уваги наявний економічний потенціал Україна має багатосторонні перспективи стати сприятливим місцем для прямих іноземних інвестицій. Оскільки дефіцит капіталу, наявний зараз, швидше за все буде ліквідовуватися за рахунок зовнішніх коштів, необхідним бачиться створення цивілізованого фондового ринку, з пріоритетним розвитком похідних фінансових інструментів для можливостей хеджування.

Інтеграція України до світового фінансового простору неминуче буде супроводжуватися зростанням обсягу контрактів з похідними фінансовими інструментами, і в першу чергу, з опціонами, оскільки вони є найбільш гнучким інструментом стимулювання інвестиційного процесу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Биржевое дело: Учебник / Под ред. В.А. Галанова, А.И. Басова. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 304 с.

2. Бурений А.Н. Фьючерсные, форвардные и опционные рынки. - М.: Тривола, 1995. - 240 с.

3. Миркин Я.М. Ценные бумаги и фондовый рынок. - М.: Перспектива, 1995. - 534 с.

4. Правила випуску та обігу валютних деривативів: Затв. постановою Правління НБУ №216 від 07.07.97.

5. Правила випуску та обігу фондових деривативів: Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №13 від 24.06.97.

6. Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України: Затв. постановою Правління НБУ №150 від 15.04.98.

7. Про банки та банківську діяльність: Закон України від 20.03.91.

8. Салыч Г.А. Опционные, фьючерсные и форвардные контракты: Сверхприбыльные инвестиции в период инфляции. - М: МГУ, 1994. - 160 с.

9. Шаповалов Є.А. Формування та розвиток ринку похідних фінансових інструментів на сучасному етапі // Збірник наукових праць. Вип. 27. - К.: ІСЕМВ НАН України, 2000. - С. 156-164.

10. Шаповалов Є.А. Перспективи входження фінансового ринку України в світову систему торгівлі деривативами // Вісник Національного банку України. - К., 2001. - №4. - С. 58-60.

11. Буренин А.Н. Рынки производных финансовых инструментов. -- М., 1996.

12. Fabozzi J., Modigliani E. Capital markets: institutions and instruments. -- Prentice Hall Inc., 1996.

13. Livingston M. Money and capital markets. -- Prentice Hall Inc., 1990.

14. Сорнетте Д. Как предсказать крахи на финансовых рынках: Пер. сангл. - М., 2003. - 394с.

15. Директива ЄС 97/9/ЄС «Про схеми компенсації інвесторам» [Електронний ресурс]. - Доступно з: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi?nreg=994_586.

16.Директива ЄС 2004/39/ЄС від 21.04.2004 «Про ринки фінансових інструментів, що вносить зміни в Директиви 2000/12/ЄС Європейського Парламенту та Ради і припиняє дію Директиви Ради 93/22/ЄЕС».

Додаток

Таблиця 1

Найбільші світові транснаціональні банки за ринковою капіталізацією (станом на 30 квітня 2013 р.), млрд. дол. США

Размещено на Allbest.ru