Валютні ризики: методи аналізу і управління

Передумови існування та необхідність управління валютними ризиками. Поняття валютноих ризиків, характеристика їх чинників, класифікація, основи управління та методи аналізу. Характеристика методів управління, валютні ризики експортерів та імпортерів.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 06.03.2010
Размер файла 276,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Одним із найпростіших і водночас досить поширених способів балансування є приведення у відповідність валютних потоків, що відбивають доходи та витрати. Щоразу, укладаючи угоду, яка передбачає одержання або, навпаки, виплату іноземної валюти, підприємство чи банк повинні намагатися зупинити свій вибір на тій валюті, яка допоможе закрити (повністю або частково) наявні «відкриті» валютні позиції.

2. Зміну терміну платежу звичайно називають тактикою «Лідз енд легз» (leads and legs-- попередження та відставання). Вона полягає у маніпулюванні термінами здійснення розрахунків, що застосовується тоді, коли очікуються різкі зміни курсів валюти ціни або валюти платежу. До числа найуживаніших форм такої тактики належать: дострокова оплата товарів та послуг (у разі сподіваної апреації, тобто підвищення курсу валюти платежу) або, навпаки, затримка платежу (якщо передбачається депреація, тобто падіння курсу); прискорення або сповільнення репатріації прибутків, погашення основної суми кредитів і виплати відсотків та дивідендів; регулювання одержувачем інвалютних коштів, термінів конверсії виручки в національну валюту тощо.

3. Форвардні угоди є, напевне, найчастіше застосовуваним методом хеджування (у зв'язку з чим іноді під хеджуванням розуміють самі лише форвардні операції зі страхування валютних ризиків), що має на меті уникнення ризиків, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземної валюти і передбачає її поставляння в строки понад два дні. Найчастіше строками для такого типу угод є один -- три або шість місяців (хоча, як уже зазначалося, терміни таких угод можуть сягати кількох років). Сутність форвардної угоди, з погляду можливості страхування, полягає в тому, що імпортер, який побоюється підвищення курсу валюти платежу, має право заздалегідь звернутися до банку та купити цю валюту з терміном поставляння, наближеним до терміну платежу.

Окрім простої форвардної угоди (так званого «аутрайт» --outright) до цього різновиду можна віднести й складнішу угоду -- «своп».

4. Операції типу «своп» полягають у купівлі іноземної валюти на умовах «спот» з наступною оберненою операцією на умовах «форвард». У результаті таких угод банки купують валюту, необхідну для міжнародних розрахунків, і диверсифікують свої валютні резерви, зберігаючи валютні позиції «закритими». Можливі й інші комбінації.

5. Опціон є видом контракту, згідно з яким покупець має право протягом певного терміну або купити за фіксованою ціною обумовлену суму іноземної валюти (опціон типу «кол» -- call), або продати її (опціон «пут» -- put). Власник опціону приймає рішення про те, скористатися чи ні наданим йому правом, залежно від динаміки валютних курсів. У всіх випадках ризик, якому піддається власник опціону, попередньо обмежений ціною опціону, а виграш теоретично необмежений і на практиці буває досить значним. Хеджування методом опційних угод відрізняється від операції «форвард» тим, що за підприємством або банком зберігається право вибору, яке підвищує ефективність операції.

6.Фінансові ф'ючерси являють собою угоди, по яких одна зі сторін зобов'язується купити (продати) валюту по заздалегідь обумовленій ціні. Ф'ючерси мають деякі відмінності від форвардних і опціонних угод. Від опціону ф'ючерс відрізняється тим, що: по-перше, висновок ф'ючерсного контракту не є актом купівлі-продажу, по-друге, розрахунок по закінчення строку контракту обов'язковий. У випадку з фінансовими ф'ючерсами мова йде не стільки про виконання контракту тією або іншою стороною, скільки про хеджування й використання з вигодою для себе змін на ринку.

Однак головною відмітною рисою фінансових ф'ючерсів є те, що ф'ючерсні операції відбуваються тільки на валютній біржі між дилерами, що діють за вказівкою клієнтів. Як тільки угода укладена в операційному залі між двома торговцями, все подальше бере на себе сама біржа й таким чином, вона стає посередником. Тобто біржа є постачальником або продавцем для кожного покупця в операційному залі й одержувачем (покупцем) для кожного продавця.

Система гарантій, надаваних біржею, що бере на себе відповідальність за врегулювання контрактів на відповідний розрахунковий день, стає ще більш надійної в чинність існування системи маржі (гарантійного внеску). Система маржі забезпечує покриття будь-яких дефіцитів, що утворяться при переоцінці, за рахунок гарантійного внеску, що повинен бути внесений до здійснення угоди. Депонування застави звичайно провадиться в розмірі 20% від суми угоди.

7. Кредитування й інвестування в іноземній валюті також може бути використано, крім інших цілей, для довгострокового страхування від валютних ризиків. Наприклад, якщо яка-небудь компанія, згідно з укладеним контрактом, повинна одержати через рік певну суму у валюті, курс якої може впасти, то їй варто звернутися за позичкою в тій же валюті й почати використовувати отримані кошти як продуктивний капітал. Природно, що величина відсотка, що сплачується, не повинна перевищувати очікуваного рівня падіння курсу. Можливе використання аналогічної техніки й платником. Якщо компанія, навпаки, повинна виплатити за контрактом певну суму у валюті, курс якої може вирости, то можна здійснити наступний ланцюжок операцій:

Одержати позичку в національній валюті під певний відсоток.

Придбати на неї необхідну "валюту платежу" і помістити її на банківський депозит під трохи менший відсоток.

Продати на умовах "форвард" суму, що належить для виплати банківського відсотка по цьому депозиті.

Виручену від угоди "форвард" суму в національній валюті направити на погашення відсотків по спочатку взятій позичці.

Зняту з депозиту основну суму раніше придбаної "валюти платежу" перевести в рахунок оплати боргу за контрактом.

Основну величину заборгованості по позичці й

частину, що залишилася, процентних платежів покрити за рахунок раніше запланованих доходів.

Така техніка операцій застосовна лише у випадку, якщо ставки на ринку "форвард" занадто високі в порівнянні з величиною позичкового відсотка. Разом з тим необхідно пам'ятати, що валютні операції типу "форвард" також, як і інші позабалансові валютні операції, тісно пов'язані з ризиком кредитування. Величина цього ризику не залежить від номінальної вартості цієї угоди, а тільки від суми обміну валютного контракту по дійсній ринковій ціні у випадку, якщо одержувач кредиту не виконає свої зобов'язання.

Головним елементом, що визначає ціну обміну контракту є нестійкість обмінного курсу в період дії "форвардного" контракту. Ніж довше цей період, тим більше ризик неплатоспроможності партнера. Невиконання зобов'язань однієї зі сторін може привести до збитків по основній сумі або дорогих судових розглядах. Якщо винна сторона не зможе виконати свої зобов'язання, то валютний ризик однаково прийде покривати на ринку за діючим курсом. А, отже, можливі подальші збитки при страхуванні відкритих позицій.

8. Реструктуризація валютної заборгованості вживає в тому випадку, якщо є певна заборгованість в "зростаючій" валюті (наприклад, фунт стерлінгів), погашення якої передбачалося за рахунок майбутніх надходжень валюти, курс якої виявляє тенденцію до зниження (долар США). У такому випадку варто зайняти "овердрафт" (тобто, понад залишки по своєму валютному рахунку) - відповідну суму в доларах (яка буде повернута за рахунок очікуваних надходженні) і негайно обміняти її на ринку "спот" на фунти стерлінгів, якими й погасити відповідну суму заборгованості в цій валюті. Сума боргу при цьому не зміниться, але поміняється його структура. Тепер вона буде виражатися в тій же валюті, що й дебіторська заборгованість. Реструктуризація валютної заборгованості повністю усуває валютний ризик.

9. Для того, щоб застрахуватися або уникнути валютного ризику банки, так само як і нефінансові компанії, можуть здійснювати паралельне кредитування один одного. Паралельні кредити, у яких дві сторони у двох різних країнах погоджуються надати рівновеликі кредити з однаковими строками погашення, але виражені у відповідних валютах (частіше - національних), місцевому позичальникові, зазначеному іноземною стороною. По своїй суті, такого роду позички можуть розглядатися як угода "своп" з покупкою валюти на умовах "спот" і одночасним продажем "форвард". Однак, сам період хеджирования може бути більше тривалим, чим це можливо здійснити на ринку "форвардних" угод. На відміну від паралельних кредитів, "свопи" не включають платіж відсотків.

10. Операція лізинг також може виконувати функції страхування від валютних ризиків, якщо орендодавець і орендар перебувають у різних країнах. Лізинг може виявитися більше вигідним, чим просте придбання встаткування в кредит, тому що у випадку несприятливої зміни курсів валют орендар може перервати контракт лізингу або перескласти його на нових умовах. Для цього, необхідно відразу укласти подібний контракт на умовах платежу "ан балур", тобто із правом продовження оренди, щоб відстрочити відшкодування "по балуру".

11. Дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті, яке можна розглядати як різновид дисконту векселів, являє собою переуступку банку права зажадання заборгованості в іноземній валюті замість за негайну виплату банком відповідної суми в національній /або іншій іноземній/ валюті. Подібні операції називаються угодами " а-форфе" (франц.-цілком, загальною сумою) або форфетуванням. На відміну від факторингових операцій, у цьому випадку банк здобуває векселя на всю суму й на повний строк, а також бере на себе всі комерційні ризики (включаючи валютний ризик і ризик неплатоспроможності) без права регресу (обороту) цих векселів на колишнього власника.

Відмінність від традиційного обліку векселів полягає в тому, що форфетування застосовується звичайно при поставках устаткування на великі суми, із тривалою розстрочкою платежу (від півроку до 5-7 років) і припускає гарантію або аваль банку.

Крім угод "а - форфе", дисконтування може здійснюватися й іншими способами, що мають певні відмінності (наприклад, право регресу або спеціальний знижений валютний курс). Хеджування в такому випадку, буде укладатися в тім, що експортер може одержати суму боргу за погодженим курсом, не побоюючись його падіння до моменту платежу. Для нього збитки будуть обмежені величиною знижки, що він дає форфетеру (банку).

12."Валютний кошик" являє собою набір валют, узятих у певних пропорціях. У такий кошик, якщо метою її використання є хеджування, підбираються валюти, курси яких звичайно "плавають" у протилежних напрямках, взаємно врівноважуючи наслідку свого "плавання", роблячи сукупну вартість всієї "кошика" більше стабільної. Як приклад можна назвати традиційні " валюти-суперниці": долар, фунт стерлінгів, німецька марка і йена. Можливі й інші варіанти, у які може входити ЕКЮ (Європейська* валютна одиниця), що складається з валют країн - членів ЄЕС, чия стабільність забезпечується наявністю певних зобов'язань цих країн по підтримці меж коливань курсів своїх валют.

Хеджування здійснюється шляхом включення в торговельний або кредитний договір "мультивалютного застереження", відповідно до якого сума грошового зобов'язання перераховується залежно від зміни курсового співвідношення між валютою платежу й відповідною "валютним кошиком". "Кошик" як метод виміру середньозваженого курсу валюти платежу стосовно певного набору інших валют знижує ймовірність різкої зміни суми платежу. При цьому, з погляду валютного ризику, обоє контрагента виявляються в рівних умовах.

Чисто технічно застереження укладається в тім, що в контракті фіксуються вартість "валютного кошика" в "валюті ціни" і передбачається зміна суми фактичного платежу пропорційно зміні цього співвідношення на день платежу.

13.Здійснення філіями платежів в "зростаючій" валюті.

Здійснення закордонними філіями платежів у валюті, курс якої може вирости, по суті, означає лише перенесення валютного ризику. Проте це має сенс, коли в країні місцезнаходження існують більше сприятливі можливості хеджування (розвитий валютний ринок, що щадить система оподатковування валютних доходів; наявність банків, що мають досвід здійснення валютних операцій і т.п.).

14. Самострахування. Всі валютні операції вимагають на певному етапі відповідної страхової валютної квоти для функціонування розрахункової системи (англ. Clearing system), тому що, кожне переміщення (рух) коштів несе в собі елемент ризику. У деяких випадках, цей ризик охоплює повну вартість контракту "спот" або "форвард". Хоча доступні кошти безпеки можуть зменшити ризик розрахунків, однак, вони не в змозі виключити його повністю. Тому банкам, які тільки починають свою діяльність, необхідно пам'ятати, що проведення розрахунків являє собою потенційне джерело кредитного ризику. Тому, кошти, які будуть проходити через систему розрахунків, страхуються по більше високих лімітах [13,с.133].

Крім цього, ризик розрахунків може бути віднесений до повної суми валютного контракту, якщо квоти різних валют надходять у розрахункову систему в різні тимчасові періоди. Сторона, що здійснює платежі в першому тимчасовому періоді несе певний ризик, що охоплює всю суму угоди, до моменту здійснення платежів партнером в іншому тимчасовому періоді.

Ризик розрахунків називають ще ризиком "HERSTATT", маючи через назва одного німецького банку, що не виконав своїх зобов'язань і "прогорілого" в 70-е роки в результаті недооцінки даного типу ризику.. А саме, він прийняв кошти в європейському тимчасовому періоді перед виконанням необхідного платежу в американських доларах у більше пізньому тимчасовому періоді.

Хеджування, позначене в цьому пункті, можна назвати самострахуванням, що застосовується банком і підприємством незалежно або паралельно іншим описаним вище методам хеджування. Таким чином, самострахування укладається в тім, що величина можливого збитку від зміни валютного курсу заздалегідь включається в ціну контракту (якщо це дозволяє кон'юнктура ринку) і використовується для утворення страхового фонду.

Керування ризиком перекладу, або бухгалтерським ризиком, укладається у впливі на баланс банку (а особливо на стан акціонерного капіталу) шляхом зміни вартості активів і пасивів.

Основна стратегія хеджування бухгалтерського ризику полягає в тому, щоб максимально скоротити обсяг активів, які виражені в тій валюті, падіння вартості якої очікується в доступному для огляду майбутньому, і створити пасиви в цій валюті. Для валют, ріст курсу яких очікується, дії будуть прямо протилежними.

Зв'язок банку з хеджуванням виявляється подвійним чином, оскільки, з одного боку, банк, як і будь-яка інша комерційна компанія, може застосовувати описані щойно методи страхування валютних ризиків у повсякденній практиці своєї фінансової діяльності, пов'язаної з управлінням власними валютними ресурсами, а з іншого -- хеджування здебільшого є тією послугою, яку банки пропонують клієнтам. Насамперед, може йтися про консультування клієнтів з питань страхових ризиків, тобто про відповідальний, складний і багатоетапний процес. Як звичайно підкреслюють експерти, важко показати своїм клієнтам, що не існує жодного простого «золотого правила» або магічної формули і що валютні операції потребують систематичного аналізу кожного кроку і цілого процесу прийняття рішень. Власне тому і є доцільним використання адекватного інструментарію ризикології та побудова математичних моделей.

Поетапно відповідна робота може будуватись таким чином:

? визначити всі типи валютних ризиків, на які може наражати

? ся компанія (або банк);

? оцінити можливі обсяги збитків (з урахуванням прогнозів динаміки валютних курсів) для прийняття рішення про доцільність витрат на хеджування;

? розглянути можливість ухилення від валютного ризику в найпростіші способи типу «лідз енд легз» або укладанням зустрічного контракту на продаж (купівлю) деяких товарів за ту саму валюту;

? якщо все ж таки існує потреба в складніших формах хеджування, визначити, чи доцільно забезпечувати страхування всіх 100% можливого ризику, чи можна обмежитися якоюсь їх частиною;

? вибрати найприйнятніше в даному разі хеджування та визначити дату або певні події на валютному ринку, з моменту настання яких операція хеджування має бути здійснена.

Але від звичайних консультантів банки відрізняються тим, що вони не лише дають поради зі страхування валютних ризиків, а й безпосередньо виконують потрібні операції. Це стосується насамперед валютних операцій типу «форвард», «своп», опціонів і фінансових ф'ючерсів. У зв'язку з цим банкам доводиться часто брати на себе ризик зміни валютного курсу в несприятливому напрямку. Природно, що, як і будь-яка комерційна компанія, банк прагне уникнути надлишкових і надміру небезпечних ризиків, тобто виконує такі операції лише з надією одержати прибуток за умови допустимого ступеня ризику.

Ще одним методом управління валютним ризиком є аналіз змін курсів валют. Такий аналіз буває фундаментальним і технічним.

Фундаментальний аналіз зміни курсів валют заснований на припущенні, що основні зміни курсів відбуваються під дією макроекономічних чинників розвитку економік країн-емітентів валюти. Аналітики, що прираховують себе до фундаменталістів, уважно відслідковують базові показники макроекономічного розвитку окремих країн і прогнозують зміни курсів валют у довгостроковій перспективі.

Технічний аналіз заснований на положенні про те, що макроекономічні показники в короткостроковій і середньостроковій перспективі мало відбиваються на змінах курсів валют. Більше того, курси валют можна з винятковою точністю прогнозувати тільки за допомогою методу технічного аналізу, основою якого є математична система. Технічний аналіз простежує тенденцію коливань курсів валют і дає сигнали до купівлі та продажу.

Найпростіший метод уникнення валютних ризиків - фіксування експортером своїх цін у національній валюті. Проте можливо лише для експортерів у країнах з твердими, тобто вільно конвертованими валютами, і за умови, що покупець погодитись на це.

Для експортерів країн з неконвертованими валютами даний підхід нереальний.

Тому вони змушені називати свої ціни у прийнятій для них та їх банків твердій валюті.

Зрозуміло, що у час, коли імпортер зацікавлений, щоб ціна в перерахунку на національну валюту була наскільки можна нижчою, експортер робить все можливе, щоб залишити її на вищому рівні.

Тому імпортер надає перевагу тій валюті, курс якої, на його погляд, з дня підписання контракту до моменту платежу буде падати, а експортер, зі свого боку, зацікавлений зафіксувати ціну в валюті, за якою у перспективі може сформуватися тенденція до підвищення курсу.

Коли виникає валютний ризик? Переважно з моменту підписання будь-якого контракту, в якому ціна встановлена не у національній валюті, або навіть раніше, з моменту надання комерційної пропозиції з такою ціною.

Ризик для експорту - це падіння курсу закордонної валюти з моменту одержання (або підтвердження) замовлення на одержання платежу і під час переговорів.

Ризик для імпортера - це підвищення курсу закордонної валюти у відрізок часу між датою підтвердження та днем платежу.

Провести аналіз імовірностей цих ризиків дають змогу наступні заходи.

1. Фіксування ціни у національній валюті або завчасне встановлення курсу закордонної валюти стосовно національної. Це означає внесення у контракт умов про те, що курс даної валюти, наприклад курс долара, якщо ціна зафіксована у доларах, щодо курсу валюти експортера на поточний день такий, що цей розрахунковий курс залишається в силі для перерахунку в день платежу. Хоча ціна у контракті (в нашому прикладі) зафіксована у доларах, проте покупець ризикує через зміну курсу, якщо він змінюється не на його користь. Необхідно також проаналізувати і той момент, що така можливість існує лише для експортерів у країнах, де працює валютна біржа.

2. Взаємопов'язання ризиків експорту або імпорту з таким розрахунком, щоб сума всіх вимог та зобов'язань збігалася в одній і тій же валюті. Цей метод широко використовують фірми, що купують сировину на міжнародному ринку в доларах, де ціни на їх продукцію також конвертуються у доларах. Це значною мірою дає змогу їм уникнути валютного ризику.

3. Одержання вигідних умов від своїх національних банків. У багатьох країнах Західної Європи експорт стимулюють тим, що спеціалізовані банки не лише надають експортерам вигідний кредит, а й здійснюють страхування експортерів від валютних ризиків.

4. Укладання спеціальних термінових валютних угод з банками. Зупинимось детальніше на цій операції, що дає змогу експортерові (або імпортерові) завчасно зафіксувати курс, який слід очікувати на день платежу і тим самим застрахувати себе від його коливань.

Для імпортера така операція дає можливість у своїх розрахунках керуватися надійнішими даними і, більше того, застрахувати себе від підвищення курсу, а також ревальвації або девальвації національної валюти.

Якщо банки вважають, що курс валюти, в якій встановлена або планується бути встановленою ціна у контракті, буде підвищуватися з дня платежу, то вони стануть вимагати надбавку до курсу на день укладання угоди.

І навпаки, коли банки розраховують на падіння курсу даної валюти до дня платежу, то різниця між курсом на день укладання угоди з банком і зафіксованим курсом буде негативною.

У практиці фінансових взаємовідносин країн Західної Європи використовують термінові валютні угоди, які укладають по телефону або за допомогою інших засобів зв'язку, а вже пізніше підтверджують у письмовій формі. При цьому банки укладають угоди лише з фірмами, що мають хорошу репутацію [10,с.318].

Якщо партнер з різних причин у день платежу не в стані виконати контракт з банком, тоді залишається використати такі можливості:

- якщо термін платежу продовжити на деякий час, то можна продовжити і відповідну валютну операцію з банком на цей же термін. Однак залежно від динаміки курсу іноземної валюти банки вимагають відповідних знижок або надбавок;

- якщо угода, за якою партнер здійснює з банком термінову валютну операцію, взагалі не буде виконана то партнер банку зобов'язаний купити або продати дану іноземну валюту за біржовим курсом за два дні до настання заздалегідь встановленого дня платежу та провести розрахунок з банком за наперед зафіксованим курсом.

7. Валютні ризики експортерів та імпортерів

Короткострокові зміни валютних курсів є наслідком постійних щоденних коливань, обумовлених частою зміною попиту та пропозиції на ту чи іншу валюту. Оскільки обсяги зовнішньоекономічних операцій, у тому числі і торгових, постійно ростуть, а світовий валютний ринок функціонує цілодобово, такі тимчасові коливання є неминучими, що стає постійним джерелом валютного ризику. Крім того, підприємства і банки, що працюють на валютному ринку, можуть перетерплювати і від цілеспрямованих валютних спекуляцій, досвід яких має вже й Україна. Тому визначення характеру і розмірів валютних ризиків, а також їхнє запобігання стає однією з досить актуальних проблем здійснення експортно-імпортних операцій і міжнародних фінансових розрахунків.

При відносній стабільності внутрішніх і зовнішніх цін коливання валютного курсу національної валюти відбивають зміну відносних цін, тобто зміну конкурентноздатності товарів. Здешевлення (підвищення курсу) національної валюти приводить до того, що товари, вироблені в даній країні, на закордонних ринках будуть дешевими, а іноземні товари на національному ринку - дорожче. Це означає, що підвищення курсу національної валюти сприяє збільшенню обсягів експорту і скороченню обсягів імпорту, а зниження курсу (подорожчання) національної валюти, навпаки, сприяє збільшенню обсягів імпорту і скороченню обсягів експорту.

Експортер, що одержує іноземну валюту за проданий товар, програє від зниження курсу іноземної валюти стосовно національного, тоді як імпортер, що здійснює оплату в іноземній валюті, програє від підвищення курсу іноземної валюти стосовно національного.

Невизначеність вартості експорту в національній валюті, якщо рахунок на нього оформляється в іноземній валюті, може стримувати експорт, тому що виникають сумніви в тім, що експортовані товари в кінцевому рахунку можна буде реалізувати з прибутком. Невизначеність вартості імпорту в національній валюті, ціна на який встановлена в іноземній валюті, збільшує ризик втрат від імпорту, тому що в перерахуванні на національну валюту ціна може виявитися неконкурентною. Таким чином, невизначеність обмінного курсу може перешкоджати міжнародній торгівлі.

Може здатися, що невизначеність прибутковості експортних операцій, коли товари оцінюються в іноземній валюті, можна перебороти, якщо призначити ціну в базовій національній валюті компанії-експортера. Однак це усього лише перенесе валютний ризик на імпортера, що у наслідку зволіє мати справу з постачальниками, готовими оформляти рахунки у валюті країни-імпортера. Крім того, знецінення іноземної валюти, що підриває доходи від експорту товарів у перерахуванні на національну валюту, супроводжується підвищенням курсу національної валюти і приводить до зростання ціни експорту в іноземній валюті, що знижує його конкурентноздатність. Особливо руйнівний ефект буде в умовах попиту, чуттєвого до змін ціни.

Головним фактором виникнення прямого економічного валютного ризику є майбутні експортно-імпортні договори чи валютні операції. Після підписання договору (укладення контракту) і до настання терміну оплати згідно договору економічний валютний ризик трансформується в операційний.

Усереднений ризик характеризує можливість виникнення збитків, пов'язаних зі зниженням конкурентноздатності компанії в порівнянні з іноземними товаровиробниками й експортерами в зв'язку зі зміною валютних курсів, високою валютною собівартістю і відносно низькими цінами на вироблену продукцію.

Наприклад, на світовому ринку домінують два виробники компресорного устаткування - Україна і Росія. Продукція здебільшого експортується, а тому оцінюється в доларах США. Якщо зміни курсу долара до гривні і до російського карбованця будуть пропорційно однакові, то конкурентноздатність товаровиробників залишиться відносно стабільною: зі зниженням курсу долара одночасно і до гривні, і до російського карбованця конкурентноздатність товарів на світових ринках підвищується, і це буде вигідно обом країнам. У випадку такого ж підвищення курсу долара (і одночасного зниження курсів гривні і російського карбованця) конкурентноздатність товарів двох країн між собою залишиться відносно незмінною, але доходи від продажу, виражені в доларах США, зменшаться.

Якщо ж курс гривні підвищиться на більший відсоток, ніж курс російського карбованця, конкурентні цінові переваги будуть на боці українського експортера; якщо навпаки - то на боці російського. У даному прикладі підвищення чи зниження цінової конкурентноздатності товаровиробників буде залежати, крім зміни курсу долара, ще і від зміни курсового співвідношення між гривнею і російським карбованцем. У випадку підвищення курсу гривні щодо російського карбованця цінові переваги будуть на боці російського експортера компресорного устаткування, у випадку зниження - навпаки.

Вибір валюти для здійснення розрахунків можна розглядати як своєрідний метод страхування ризику. Оптимальним було б використання національної грошової одиниці, оскільки при цьому валютний ризик практично відсутній. Але на практиці ця проблема зважується по-різному. Так, наприклад, у США 98% експорту і 85% імпорту оцінюються в доларах США. В Англії у фунтах стерлінгів розрахунки ведуться тільки при 76% експорту і 30% імпорту, а в Японії в ієнах оцінюються тільки лише 29% експорту і 3% імпорту. Останнім часом у країнах - членах ЄС навіть серед дрібних підприємців і приватних осіб значного поширення придбали розрахунки в ЄВРО.

Загальним правилом вибору валюти розрахунків є орієнтація експортерів на сильну валюту, тобто таку, купівельна спроможність якої щодо національної грошової одиниці підвищується, а імпортерів - на слабку валюту, купівельна спроможність якої має тенденцію до зниження.

Якщо ціни в іноземній державі підвищуються швидше, ніж на внутрішньому ринку, але курс іноземної валюти знижується в розмірі, меншому, ніж це обумовлено різницею в рівнях інфляції, то іноземна валюта переоцінена (її курс завищений). У цьому випадку вигідний експорт товарів з національної держави.

Валютне застереження - умова в міжнародному контракті, що обмовляє перегляд суми платежу пропорційно зміні курсу валюти застереження з метою страхування валютного чи кредитного ризику експортера чи кредитора. Найбільш розповсюджена форма валютного застереження - розбіжність валюти ціни і валюти платежу. При цьому експортер чи кредитор зацікавлений у тім, щоб в якості валюти ціни вибиралася найбільш стійка валюта чи валюта, підвищення курсу якої прогнозується, тому що при проведенні платежу підрахунок суми платежу проводиться пропорційно курсу валюти ціни. Звідси випливає, що в умовах нестабільності плаваючих валютних курсів цей метод страхування валютних ризиків є неефективним. Аналогічний висновок можна поширити і на іншу форму валютного застереження - коли валюта ціни і валюта платежу збігаються, а сума платежу ставиться в залежність від більш стабільної валюти застереження.

Для зниження ризику падіння курсу валюти ціни на практиці одержали поширення багатовалютні застереження.

Багатовалютне застереження - умова в міжнародному контракті, що обумовлює перегляд суми платежу пропорційно зміні курсу кошика валют, які заздалегідь обираються за згодою сторін. Багатовалютне застереження має переваги перед одновалютним: по-перше, валютний кошик, як метод виміру незваженого курсу валют, знижує ризик різкої зміни суми платежу; по-друге, вона найбільшою мірою відповідає інтересам контрагентів угоди з погляду валютного ризику, тому що включає валюти різної стабільності.

Разом з тим до недоліків багатовалютного застереження можна віднести складність формулювання застереження в контракті в залежності від способу розрахунку курсових утрат, неточність якої приводить до різного трактування сторонами умов застереження. Іншим недоліком багатовалютного застереження є складність вибору базисного кошика валют.

До теперішнього часу валютні застереження, як метод страхування валютних ризиків експортерів і кредиторів, в основному на практиці перестали застосовуватися. Замість них з початку 70-х років стали застосовуватися сучасні методи страхування: валютні опціони, форвардні валютні операції, валютні фьючерси, міжбанківські операції "своп".

Валютний опціон - угода між покупцем опціону і продавцем валют, що надає право покупцю опціону купувати чи продавати за визначеним курсом суму валюти протягом обумовленого часу за винагороду, що сплачується продавцю.

Форвардна валютна операція - продаж чи купівля визначеної суми валюти з інтервалом за часом між укладанням і виконанням угоди за курсом дня укладання угоди. Форвардні валютні операції здійснюються поза біржею. Сторонами форвардної угоди звичайно виступають банки і промислово-торгові корпорації. Форвардні валютні операції використовують також імпортери. Якщо очікується ріст курсу валюти, у якій імпортер здійснює платежі за контрактом, то імпортеру вигідно купити цю валюту сьогодні по форвардному курсу, навіть якщо він вище реального ринкового курсу, але при цьому убезпечити себе від ще більшого росту курси цієї валюти на день платежу за контрактом.

Серед інших методів захисту від валютних ризиків в першу чергу слід розглянути валютні фьючерси. Валютний фьючерс - термінова угода на біржі, що представляє собою купівлю-продаж визначеної валюти по зафіксованому на момент укладання угоди курсу з виконанням угоди через визначений термін.

Компанії, які займаються зовнішньоторговельними операціями (експортери й імпортери), в усьому світі є активними учасниками міжнародного валютного ринку, що ще має назву - Форекс. В експортерів існує постійний інтерес продавати іноземну валюту, а в імпортерів - купувати її.

Курси валют на міжнародному ринку Форекс постійно міняються. У результаті цього реальна вартість товару що купується чи продається за валюту може значно змінитися, і контракт, який вважався вигідним, може в підсумку виявитися збитковим. Звичайно, можлива і зворотна ситуація, коли зміна курсу валюти приносить прибуток, але задачею торгової компанії не є одержання прибутку від зміни валютних курсів. Для торгової компанії важливо мати можливість планувати реальну собівартість товару що купується чи продається.

При великих фірмах, що займаються експортно-імпортними операціями, існують аналітичні відділи, які займаються прогнозуванням валютних курсів. Однак прогнозування не дозволяє цілком виключити невизначеність, тому компанії широко використовують у своїй діяльності на ряду із давно відомими нові методи хеджування валютних ризиків.

Угоди на ринку Форекс здійснюються за принципом маржинальної торгівлі. Цей вид торгівлі має ряд особливостей, що і зробили його дуже популярним.

Торгівля проводиться без реального постачання грошей, що скорочує накладні витрати і дає можливість відкривати позиції як покупкою, так і продажем валюти.

Можна виділити два основних типи хеджування - хеджування покупця і хеджування продавця. Хеджування покупця використовується для зменшення ризику, пов'язаного з можливим ростом ціни товару. Хеджування продавця застосовується в протилежній ситуації - для обмеження ризику, пов'язаного з можливим зниженням ціни товару.

Загальний принцип хеджування при зовнішньоторговельних операціях складається у відкритті валютної позиції на торговому рахунку убік майбутньої операції по конвертуванню засобів. Імпортеру необхідно купувати іноземну валюту, тому він заздалегідь відкриває позицію покупкою валюти на торговому рахунку, а при настанні моменту реальної покупки валюти у своєму банку, закриває цю позицію. Експортеру необхідно продавати іноземну валюту, тому він заздалегідь відкриває позицію продажем валюти на торговому рахунку, а при настанні моменту реального продажу валюти у своєму банку, закриває цю позицію.

Приведемо приклад використання хеджування імпортерами й експортерами. Компанія-імпортер очікує протягом місяця постачання партії товарів (наприклад, медикаментів) з Європи на суму 60 000 євро. У компанії на рахунку є долари і їй прийдеться їх конвертувати у своєму банку в євро. Виходячи з розрахунку витрат і майбутнього прибутку, курс євро компанію влаштовує. Але менеджер не бажає зараз купувати євро на всю суму контракту і тим самим консервувати свої засоби.

Тому він вирішує захеджувати ризик подорожчання євро шляхом укладання угод на торговому рахунку без реального постачання засобів. Для цього він переводить 5 000 доларів на свій торговий рахунок і відкриває довгу позицію по євро/долар (купує євро, продає долари) на суму 60 000 євро. Сума в 5 000 доларів на торговому рахунку дозволяє "витримати" несприятливий рух курсу порядку 800 пунктів (60 000 * 0.0800 = 4 800).

Таблиця 7.1. Послідовність дій при хеджуванні

Дата і подія

Курс EUR/USD

Угоди в банку з реальним постачанням

Угоди на торговому рахунку без реального постачання

Укладання контракту

0.970

Покупка 60 000 євро, продаж доларів

Через місяць: Одержання товару і перерахування 60 000 євро продавцю

0.920

Покупка 60 000 євро, продаж доларів

Продаж 60 000 євро, покупка доларів

Результат

Прибуток 3 000 доларів щодо курсу 0.9700

Збиток 3 000 доларів

Як видно з таблиці 1, отриманий на торговому рахунку збиток, компенсується прибутком від конвертації євро в банку за кращим курсом, чим у момент укладання контракту. Тепер, незалежно від напрямку руху курсу євро на валютному ринку, сума прибутку і збитку завжди буде дорівнювати нулю. Таким чином, керівництво компанії позбавило себе занепокоєння щодо можливого подорожчання євро і зберегло кошти для інших операцій.

8. Особливості управління валютними ризиками суб'єктів господарювання і комерційних банків на сучасному етапі ринкових перетворень в Україні

Вітчизняні підприємства, що не мають достатнього досвіду роботи на зовнішньому ринку, досить часто тільки на своїх помилках починають розуміти важливість урахування у повсякденній діяльності, тим більше, у перспективі динаміки валютного курсу. Необхідно чітко уявляти те, що конкурентноздатність компанії на світовому ринку потребує від неї якісно нового підходу до фінансового аналізу діяльності, змушуючи приймати міжнародні стандарти і правила гри. Тому фінансовий менеджер будь-якої компанії рано чи пізно зіткнеться з проблемою хеджування фінансових ризиків, у тому числі і валютних. Деякі українські компанії вже активно розглядають це питання.

Але, в цілому, в Україні проблемам управління валютними ризиками не приділяється належної уваги. Це обумовлено наступними обставинами.

По-перше, керівники багатьох компаній не мають достатніх знань та досвіду хеджування валютних ризиків. Фінансовий менеджмент здійснюється на вкрай низькому рівні, не існує ніякого довгострокового планування руху коштів. Страхування ж валютних ризиків доцільно проводити тільки за умови точної постановки мети. Фірма може проводити хеджування в рамках загальної фінансової стратегії, спрямованої на зниження витрат і собівартості продукції, аналіз майбутніх фінансових потоків. Або, навпаки, компанія намагається за допомогою різних фінансових інструментів (деривативів) одержати прибуток за рахунок коливання валютних курсів чи скоротити можливі збитки від курсових змін.

У першому випадку перед компанією стоїть завдання управління всіма видами валютних ризиків, а в другому - пошук можливості спекулювання на різниці курсів із одночасним захистом від впливу транзакційного ризику.

По-друге, велика кількість вітчизняних компаній страхується від валютних ризиків без належного аналізу ситуації, розрахунку вартості альтернативних методів хеджування тощо.

По-третє, ринок строкових контрактів (в першу чергу ф'ючерсів і опціонів) в Україні після серпневої кризи 1998 р. практично перестав функціонувати і, як наслідок, інструменти цього ринку на сьогодні не можуть використовуватися для хеджування валютного ризику. Крім того, Постановою Правління НБУ “Зміни до правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України” від 17.11.2000 № 452 “...забороняється проведення операцій на умовах “форвард” а також операцій з валютними деривативами (ф'ючерс, опціон тощо) на внутрішньому валютному ринку України”.

По-четверте, динаміка валютного курсу в Україні залежить від цілого ряду кон'юнктурних факторів, які практично неможливо передбачити. Будь-яка постанова Уряду чи Національного банку України може змінити існуючу тенденцію зміни валютного курсу на протилежну.

Крім того, у більшості вітчизняних компаній, на жаль, проблемі управління валютними ризиками або приділяється недостатньо уваги, або вона зовсім ігнорується. Тому важливо визначити коло завдань, що з'являються на початковому етапі страхування валютних ризиків. Серед них відзначимо наступні:

Оцінка необхідності управління валютними ризиками. Вирішення питання про необхідність хеджування валютних ризиків, а саме страхування від курсових втрат цілком залежить від позиції компанії. Треба знати всі аргументи, щоб чітко уявляти, наскільки компанія має потребу в хеджуванні.

Визначення кола проблем, пов'язаних із прогнозуванням динаміки валютного курсу. Хеджування валютного ризику починається з його ідентифікації й оцінки (наскільки зміняться майбутні фінансові потоки компанії в залежності від зміни курсу валюти). Фінансовий менеджер повинен володіти методиками прогнозування змін обмінного курсу.

Розгляд мети хеджування. Мета хеджування залежить від загальної фінансової стратегії компанії і того кола завдань, що стоїть перед менеджером при ухваленні рішення про страхування. Компанія може прагнути управляти валютними ризиками з метою довгострокового планування своїх фінансових потоків, або з метою одержання максимального прибутку (зменшення збитків) від передбачуваної зміни валютного курсу. Кожна компанія вирішує для себе дане питання самостійно. Однак відсутність належного фінансового менеджменту обмежує можливості компаній у використанні коливання валютного курсу на свою користь.

Вибір методів хеджування - порівняння альтернатив. Кожний метод хеджування має вартість, тобто його реалізація пов'язана з певними витратами. Вони визначаються не тільки як реальні витрати, але і як збитки через втрачені можливості. Необхідно оцінити майбутню вартість витрат з хеджування. Це необхідно для порівняння альтернатив страхування валютного ризику. Проводячи аналітичну роботу, фінансовий менеджер порівнює не тільки вартість альтернативних методів хеджування, але і вигідність їхнього використання для компанії. Деякі варіанти хеджування дозволяють зафіксувати валютний курс на визначеному рівні, інші дозволяють застрахуватися від несприятливого руху курсу, але не позбавляють компанію можливості одержати доход при сприятливому розвитку подій. У цілому вибір механізму хеджування залежить від комплексу факторів, які менеджер повинен уміти розпізнати та проаналізувати.

Розробка оптимальної стратегії хеджування. Розробка стратегії - заключний етап аналізу валютного ризику і методів хеджування. Фінансовий менеджер має всю достатню інформацію для вирішення питання про хеджування. Знаючи мету хеджування, прогноз динаміки валютного курсу, альтернативи хеджування та їхню вартість менеджер розробляє оптимальну стратегію страхування валютного ризику.

Останнім часом у вітчизняній економічній літературі широко обговорювалася проблема забезпечення державного страхування окремих видів валютних ризиків, зокрема іноземних кредитів під гарантію Уряду тощо. Але практично це питання ще далеке від вирішення, хоча широко відомий досвід інших країн, які запровадили державні програми страхування валютних ризиків експортерів. Як правило, під державне страхування підпадають тільки експортні валютні кредити терміном понад 2 роки, тобто в перші два роки валютні ризики експортерів державою не страхуються. Так, у Японії, Німеччині, Бельгії та деяких країнах страхуються лише збитки, що виникають внаслідок коливань валютних курсів понад 3% (у Франції - 2,25%). Якщо експортер зазнає збитків, то частина їх суми відшкодовується державою. Коли ж унаслідок коливань валютних курсів понад установлений відсоток експортер одержує прибуток, то відповідна його частина перераховується державі.

Через недостатню розвиненість фінансово-кредитної та банківської систем, відсутність ринкової інфраструктури, недосконалість вітчизняного законодавства для українських підприємців та банків спектр методів страхування поки що обмежений, і головними серед них є: правильний вибір валюти розрахунків, регулювання валютної позиції, валютні застереження, конверсійні та арбітражні операції. Але слід зазначити, що з плином часу коло використовуваних методів розширюється.

Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті та в банківських металах, пов'язана з валютними ризиками (одним з елементів ринкового ризику), які виникають у зв'язку з використанням різних валют і банківських металів під час проведення банківських операцій.

Валютний ризик належить до категорії ринкового ризику. Під валютним ризиком розуміють можливість одержання банком грошових збитків або зменшення вартості його капіталу внаслідок несприятливих змін валютних курсів між моментом придбання і моментом продажу позицій у валюті. З економічної точки зору валютний ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів щодо кожної з валют за термінами і сумами.

Схильність до валютного ризику визначається відкритою валютною позицією банку за різноманітними іноземними валютами (урівноваженістю балансових і позабалансових статей), динамікою валютних курсів (станом ринку, наприклад, щоденного міжбанківського валютного ринку за доларом США і євро, а також кваліфікацією і коректністю діяльності осіб, які безпосередньо здійснюють угоди від імені банку, тобто дилерів (трейдерів).

Валютна позиція - це співвідношення вимог та зобов'язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті та в кожному банківському металі. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності - відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою та банківськими металами перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою та банківськими металами перевищує обсяг зобов'язань. При цьому довга відкрита валютна позиція при розрахунку позначається знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція - знаком мінус.

З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку, у тому числі обмежується ризик загальної довгої і короткої відкритої валютної позиції банку.

Валютна позиція банків визначається щодня, окремо для кожної іноземної валюти та кожного банківського металу.

На розмір відкритої валютної позиції банків впливають:

? купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти та банківських металів, поточні й строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та ін.), за якими виникають вимоги і зобов'язання в іноземних валютах та в банківських металах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

? одержання (сплата) іноземної валюти та банківських металів у вигляді доходів або витрат та їх нарахування, що враховуються на відповідних рахунках;

? купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

? надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

? погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті та в банківських металах (списання якої здійснюється з відповідного рахунку витрат);

? інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті

? при розрахунках в іншій, у тому числі національній, що призводять до зміни структури активів за незмінності пасивів і навпаки).

У межах установлених значень нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банки можуть здійснювати такі валютні операції:

? купівлю іноземної валюти та банківських металів для виконання зобов'язань перед нерезидентами за власними зовнішньоекономічними договорами (контрактами), а також для виконання власних зобов'язань за виданими гарантіями, поручительствами, векселями;

? купівлю іноземної валюти або банківських металів на міжбанківському валютному ринку України за гривні без наявності зобов'язань;

? купівлю банківських металів без наявності зобов'язань на міжнародному ринку за рахунок власної або купленої іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за гривні;

? купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їх зобов'язань перед нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) та зареєстрованими Національним банком кредитами (позиками), одержаними резидентами від уповноважених банків та фінансових установ, а також від нерезидентів;

? купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед клієнтами за неторговельними операціями;

? купівлю-продаж за іноземну валюту основних засобів і товарно-матеріальних цінностей;

? залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу банку;

? розрахунки з резидентами і нерезидентами за іншими видами капітальних операцій (за операціями з цінними паперами, вкладами, депозитами тощо);

? з погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті та в банківських металах (списання здійснюється з відповідного рахунку витрат);

? за різницею між нарахованими, але не отриманими доходами банку та нарахованими, але не відшкодованими власними його витратами, а також з одержання (сплати) іноземної валюти та банківських металів у вигляді доходів або витрат;

? з організації безготівкових розрахунків уповноважених банків з міжнародними платіжними системами за платіжними картками.

Банк набуває право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає його з дати відкликання ліцензії Національним банком та/або припинення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку. Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку. За кожною іноземною валютою та кожним банківським металом обчислюється підсумок за всіма балансовими і позабалансовими активами і зобов'язаннями банку та розраховується його загальна відкрита валютна позиція в гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою та кожним банківським металом (розрахунок проводиться за звітну дату).

Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами та за всіма банківськими металами та кожним банківським металом.

Нормативне значення загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку має бути не більше, ніж 30 %.

У цьому разі встановлюється обмеження ризику окремо для довгої та короткої відкритих валютних позицій банку - не більше ніж 20 % і 10 % відповідно.

Щоб ефективно управляти валютним ризиком, необхідно вміти його вимірювати, тобто визначати ймовірність та обсяг можливих втрат за певний проміжок часу. Нині у світовій практиці найпоширенішим підходом до оцінки ризиків є VaR-методологія. Вона полягає у статистичній оцінці максимальних втрат заданого активу (портфеля активів) протягом визначеного проміжку часу при заданому рівні значимості.

Основні принципи розрахунку оцінки валютного ризику:

1. Розрахунок оцінки валютного ризику здійснюється на підставі методу VaR (Value at Risk) у розрізі всіх валют, в яких на звітну дату у банку відкриті позиції. За видами валют з обмеженою конвертацією або тих, що не конвертуються, розрахунок VaR не здійснюється, а розмір позиції вказується довідково у звітності про валютний ризик.

2. Результатом розрахунку VaR є такі показники, що відображені (табл. 1): абсолютна оцінка VaR як розмір можливих втрат банку у формі зниження вартості відкритої валютної позиції та портфеля похідних фінансових інструментів порівняно з їх поточною ринковою вартістю;

відносна оцінка VaR як відношення абсолютної оцінки можливих втрат до поточної вартості відкритої валютної позиції та портфеля похідних фінансових інструментів;


Подобные документы

  • Сутність, чинники виникнення та види валютних ризиків. Аналіз експортної діяльності підприємства та визначення ступеня впливу валютних ризиків на його діяльність. Основні методи прогнозування валютного курсу як інструмента управління валютними ризиками.

    реферат [123,9 K], добавлен 20.10.2013

  • Поняття та сутність фінансових ризиків на підприємстві, їх класифікація та різновиди, фактори розвитку та можливі наслідки для організації. Кредитні ризики в системі фінансових ризиків. Стратегія і тактика управління кредитними ризиками на підприємстві.

    контрольная работа [163,3 K], добавлен 18.06.2010

  • Фінансовий ризик як об’єкт управління, основні методи його оцінки. Процес і система управління ризиками. Ризик-менеджмент як специфічний напрям діяльності фінансового менеджменту, його засоби. Зміст, завдання і методи аналізу фінансової звітності.

    контрольная работа [22,8 K], добавлен 27.02.2013

  • Поняття і класифікація фінансових ризиків, методи їх оцінки на ринку. Способи управління та вимірювання фінансових ризиків. Факторний та коефіцієнтний аналіз результату операційної діяльності, тривалості операційно-фінансового циклу підприємства.

    курсовая работа [185,2 K], добавлен 27.01.2011

  • Економічна суть поняття валютного ризику. Вплив валютних ризиків на діяльність вітчизняних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Методи страхування валютних ризиків. Валютні опціони та форвардні контракти. Нові підходи до страхування валютних ризиків

    курсовая работа [48,4 K], добавлен 10.04.2007

  • Якісні методи оцінки фінансових ризиків, їх суть, приклади застосування та механізму оцінки. Особливості, механізми та сценарії управління бюджетними ризиками в іноземній та національній практиці. Прийоми зниження, передачi, уникнення ступеня ризику.

    контрольная работа [1,1 M], добавлен 17.02.2010

  • Економічне значення собівартості. Управління витратами та калькулювання собівартості продукції - інструменти управління підприємством та розділом управлінського обліку. Складові витрат в процесі господарювання на підприємстві. Методи управління витратами.

    контрольная работа [590,8 K], добавлен 01.05.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.