Проектне фінансування

витрати виробництва та маркетингу є функцією обсягу виробництва або продажів; обсяг виробництва дорівнює обсягу продажів; постійні експлуатаційні витрати однакові для будь-якого обсягу виробництва; змінні витрати змінюються пропорційно обсягу виробництва, і, таким чином, повні витрати виробництва також змінюються пропорційно до його обсягу; продажні ціни на продукт або продуктовий комплекс для всіх рівнів випуску не змінюються з часом, тому загальна вартість продажів є лінійною функцією від продажних цін та кількості проданої продукції; величина беззбитковості визначається для одного продукту, а у разі різної номенклатури її структура, тобто відношення між виробленою кількістю, повинні залишатися постійними.

Аналіз сценаріїв розвитку проекту дозволяє оцінити вплив на проект можливої одночасної зміни кількох змінних через імовірність кожного сценарію. Цей вид аналізу може виконуватися як за допомогою електронних таблиць, так і з застосуванням спеціальних комп'ютерних програм, які дозволяють використовувати методи імітаційного моделювання. У результаті розрахунку визначаються середні (з урахуванням імовірності настання кожного сценарію) значення результатних показників. У разі невеликої кількості змінних та можливих сценаріїв розвитку проекту для аналізу ризику можна використовувати метод дерева рішень.

Перевага даного методу - в його наочності. Послідовність збору даних для побудови дерева рішень для аналізу ризику включає такі етапи:

визначення складу та тривалості фаз життєвого циклу проекту; визначення ключових подій, які можуть вплинути на подальший розвиток проекту; визначення часу настання ключових подій; формулювання всіх можливих рішень, які можуть бути прийняті в результаті настання кожної окремої ключової події; визначення ймовірності прийняття кожного рішення; визначення вартості кожного етапу здійснення проекту (вартості робіт між ключовими подіями).

На базі отриманих даних будується дерево рішень. Його вузли являють собою ключові події, а стрілки, що поєднують вузли, - виконувані роботи з реалізації проекту. Крім того, на дереві рішень наводиться інформація відносно часу, вартості робіт та ймовірності прийняття того чи іншого рішення. У результаті побудови дерева рішень визначається вірогідність кожного сценарію розвитку проекту, ефективність кожного проекту, а також інтегральна ефективність проекту. Додатна величина ефективності проекту (наприклад чистої приведеної вартості) вказує на прийнятний ступінь ризику, пов'язаний зі здійсненням проекту.

Під час формування сценаріїв з використанням методів імітаційного моделювання застосовується така послідовність дій: визначаються інтервали можливої зміни початкових змінних, в межах яких ці змінні є випадковими величинами; визначаються види розподілу ймовірностей у межах заданих інтервалів; встановлюються коефіцієнти кореляції між залежними змінними; багаторазово (не менш 200 разів) розраховуються результатні показники; отримані результатні показники розглядаються як випадкові величини, яким відповідають: математичне очікування, дисперсія, функція розподілу та щільність імовірностей;

визначається ймовірність попадання результатних показників у той чи інший інтервал, імовірність перевищення мінімально припустимого значення тощо. Аналіз значень результатних показників за сформованих сценаріїв дозволяє оцінити можливий інтервал їх зміни за різних умов реалізації проекту. Вірогідність характеристики використовують для: прийняття інвестиційних рішень; ранжування проектів; обґрунтування раціональних розмірів і форм резервування та страхування.

22 Особливості застосування заходів протидії ризикам

Залежно від виду проекту, його належності до того чи іншого типу портфеля розробляється система заходів протидії ризикам:

* заставні операції і гарантування:

* диверсифікація:

* страхування;

* лімітування;

* розподіл;

* еккаутинг та ін.

При інвестиційному кредиті найбільшого поширення дістали такі засоби захисту від інвестиційного ризику, як позички під заставу та гарантовані кредити.

Позички під заставу - це позички, забезпечені з боку позичальника заставними активами. Застава - це один з найдавніших засобів забезпечення позичок. Але якщо у минулі роки заставні фізичні активи переходили у власність кредитора, то сьогодні вони, як правило, залишаються у користуванні позичальника, а кредитору у відповідності з контрактом переходять (уступаються) права володіння (цесія).

Банк прагне формувати власний позичковий портфель із забезпечених кредитів, тому він зобов'язаний дуже вимогливо оцінювати якість застави. Основні критерії цього:

* вік активів, їх моральний і фізичний знос, темпи старіння застави;

* простота оцінки цінності застави та можливість її перегляду (індексації») у період кредитування;

* можливість розміщення закладених активів на ринку;

* рівень ліквідності як для фізичних, так і фінансових активів;

* підконтрольність - простота та легкість встановлення місцезнаходження застави та вступу у володіння нею;

* рівень позичкової маржі для кожного виду застави (наприклад, для готівки така маржа становить 100% + очікуваний відсоток інфляції, для висококваліфікованих цінних паперів - 60 - 70%, для матеріальних запасів та обладнання - 50%).

У процесі кредитування під впливом інфляції рівень може коригуватись: для фінансових активів - у бік збільшення, для фізичних - у бік зменшення.

Гарантований кредит видається під письмове зобов'язання третьої сторони сплатити борг у разі відмови від його сплати позичальником. Оцінка ризиків гаранта та вимоги до якості гарантії такі самі, як і до застави.

Гарантії можуть бути таких видів:

* обмежена або необмежена, тобто та, що гарантує всю заборгованість чи тільки її частку;

* забезпечена або незабезпечена, тобто із заставою чи без неї;

* фізичних або юридичних осіб, тобто забезпечена власними чи корпоративними активами.

Кредитори звичайно прагнуть отримати необмежену та забезпечену гарантію, тому повинні особливо ретельно перевіряти її. При оцінці фінансового стану гаранта слід враховувати, що гарантія як умовне зобов'язання являє собою позабалансовий фінансовий інструмент. Тому перевіряти необхідно як балансові, так і позабалансові операції гаранта.

Особливу відповідальність несе банк, який виступає у ролі гаранта, оскільки гарантії, які ним видаються, так само, як і безпосередньо кредити, забезпечуються не власними ресурсами, а коштами акціонерів або вкладників.

Одним з найефективніших методів збалансованості інвестиційного портфеля є диверсифікація.

Диверсифікація - це розподіл цінних паперів портфеля таким чином, щоб досягти максимального доходу за мінімального ризику. Як правило, це здобувається шляхом розподілу капіталу між пакетами цінних паперів різної якості та різних термінів погашення для зниження портфельного ризику.

23 Основні методи управління проектними ризиками, які найчастіше використовують комерційні банки

Теорія та практика визначила чотири основні методи управління проектними ризиками, які найчастіше використовують комерційні банки, а саме: спрощення ризику - відмова банку від даного виду діяльності або така суттєва (радикальна) трансформація діяльності, після якої даний ризик елімінується; попередження та контролювання ризику - організація діяльності таким чином, щоб банк міг максимально впливати на чинники ризику та мав можливість знижувати ймовірність появи несприятливої події; контролювання ризику включає комплекс заходів, спрямованих на обмеження втрат, якщо несприятлива подія все-таки настала; страхування ризику - метод, який дає можливість знизити втрати, які виникають у процесі діяльності, за рахунок фінансової компенсації зі страхових фондів; поглинання ризику - спосіб ведення діяльності, за якого втрати у разі матеріалізації ризику переносяться повністю на банк або інших учасників проекту. Такий метод управління ризиком, як правило, використовується, якщо ймовірність ризику невелика або втрати у разі його настання не надто негативно впливають на банк або інших учасників проекту. У процесі діяльності комерційних банків з управління проектними ризиками може відбуватися зіткнення не з одним, а з багатьма ризиками, тому щодо одних ризиків застосовується метод поглинання, щодо інших - страхування, щодо третіх - попередження та/або контролювання. Етап вибору методів та засобів управління ризиком має передувати прийняттю рішення про початок реалізації проекту. Запізнення у виборі може призвести до серйозних несприятливих наслідків як для банку, так і для всіх учасників проекту. Тому вибір банком оптимального набору методів та засобів управління ризиком, як правило, вимагає серйозних і напружених переговорів між усіма учасниками проекту.

Що стосується конкретних засобів (інструментів), наприклад, у рамках другого та третього зі згаданих вище методів, то їх досить багато, а до кожного з ризиків може застосовуватися одночасно кілька інструментів. Зокрема, у рамках методу страхування може використовуватися спільне (взаємне) страхування, перестрахування, самострахування та ін. У рамках попередження та контролю за ризиками передбачається розроблення планів та програм превентивних заходів, а також ситуаційного плану.

24. Управління проектами: сутність, об'єкт та завдання

Управління - це насамперед процес, спрямований на досягнення певних цілей. Управління проектом - це управління змінами, що виникають як у процесі координації дій колективів людей, які беруть участь у виборі та обґрунтуванні ідеї, оцінці ефективності прийнятних способів досягнення поставлених цілей та контролю вартості, якості, так і в процесі реалізації проекту. Управління проектами - мистецтво керівництва людськими, матеріальними та фінансовими ресурсами та їх координації впродовж усього життєвого циклу проекту шляхом застосування системи сучасних методів та техніки управління для досягнення певних результатів відносно складу та обсягу робіт, вартості, якості з метою задоволення потреб та вимог усіх учасників проекту.

Основними завданнями управління проектами є: визначення основних цілей проекту та їх обґрунтування; структуризація та ранжування цілей проекту; визначення необхідних обсягів та джерел фінансування; дослідження та врахування всіх ризиків щодо проекту; підбір виконавців (учасників) проекту, зокрема через тендери чи конкурси; підготовка та укладання контрактів;

визначення термінів виконання проекту, складання графіка його реалізації; визначення потреби у ресурсах (трудових, матеріальних та фінансових); складання кошторису та бюджетування проекту; забезпечення контролю та моніторингу проекту. Таким чином, управління проектом являє собою керівні функції протягом його життєвого циклу у рамках встановленого бюджету та відповідно до технічних специфікацій та вимог. Об'єктом управління є інвестиційний проект, який розглядається як керована зміна вихідного стану будь-якої системи (наприклад підприємства) з метою розвитку з розрахунком витрат часу та коштів. Дослідження управління запровадженням змін, що здійснюються за проектом у рамках бюджету та часових обмежень, включає такі основні напрями: розроблення проектно-кошторисної документації (інвестиційне проектування); організацію фінансування інвестиційного проекту; впровадження проектів (передбачає їх розроблення, організацію тендерів, укладання контрактів, матеріально-технічне постачання); контроль (моніторинг) на всіх стадіях реалізації проекту, включаючи експлуатацію. Таким чином, управління проектами - це управління змінами, наука та мистецтво успішного втілення проектів від зародження ідеї до завершення та експлуатації нового підприємства, реконструкції чи технічного озброєння, чи у реформуванні соціальної сфери економіки. В управлінні проектами використовується багатий арсенал методів та прийомів, які дають можливість вирішувати завдання, які далеко виходять за рамки загального планування реалізації інвестиційного проекту (складання асортименту випуску продукції, контроль за роботами, управління ризиком тощо). У цілому методологія управління проектом грунтується на пілотуванні складних проектів як системи взаємозв'язаних та взаємозалежних робіт та подій, що забезпечують ефективне використання матеріальних, технічних, трудових та фінансових ресурсів.

25. Особливості основних схем управління проектом

Найчастіше використовуються три схеми управління проектом: основна схема; схема розширеного управління; схема «під ключ».

Основна схема. Керівник (менеджер) проекту - представник (агент) замовника фінансової відповідальності за рішення, що приймаються, не несе. У даному разі менеджер проекту відповідає лише за координацію робіт з розроблення та реалізації проекту, а у контрактних відносинах з іншими учасниками проекту він не перебуває. Переваги - об'єктивність менеджера, а недоліки - ризик за долю проекту лежить цілком на замовнику.

Схема розширеного управління. Керівник (менеджер) проекту несе відповідальність за проект у межах фіксованої (кошторисної) ціни. Він забезпечує управління та координацію робіт за проектом за угодами між ним і учасниками проекту в межах фіксованої ціни. Ним може бути підрядна або консалтингова фірма (іноді інжинірингова). Консалтингова фірма керує проектом, координує поставки та роботи з інжинірингу. Ризик несе підрядник.

Схема «під ключ». Керівник (менеджер) проекту - проектно-будівельна фірма, з якою замовник укладає контракт на всі роботи «під ключ» за обумовленою вартістю проекту. Кожна з указаних схем реалізується тимчасово і запроваджується робочою групою на період реалізації проекту. Ця група включає залежно від призначення проекту, його складності та галузевої належності спеціалістів різного профілю. Тимчасова група або стає самостійним учасником проекту, або входить у склад однієї із організацій - учасниць проекту. Існує два основні підходи формування робочих груп. Відповідно до першого підходу замовник та підрядник формують свої групи на чолі з керівниками проекту, призначеними сторонами. Ці керівники середньої ланки підпорядковуються генеральному керівнику. Залежно від організаційної форми реалізації проекту керівник з боку замовника або підрядника може стати керівником усього проекту. Керівник проекту через апарат своїх співпрацівників координує діяльність усіх учасників проекту. Інший підхід передбачає створення єдиної робочої групи на чолі з керівником проекту. До групи входять уповноважені представники всіх учасників проекту.

26. Характеристика складових елементів системи контролю за інвестиційним проектом

Система контролю за інвестиційним проектом включає в себе: зміст інформації, що аналізується; структуру звітів та відповідальність за збір даних; аналіз інформації та прийняття рішень. Усі ці заходи розробляються до реалізації проекту за участю всіх зацікавлених сторін. Система керівництва має забезпечити необхідний вплив там і тоді, коли і де вони необхідні. Наприклад, якщо виникає затримка введення об'єкта в експлуатацію, то прискорити цей процес можливо за рахунок перерозподілу матеріальних, фінансових чи трудових ресурсів. Якщо ж затримується поставка проектної документації, збільшуються витрати на матеріали та обладнання, субпідрядники порушують директивні строки, то необхідно переглянути план проекту. Коригування плану може бути обмеженим переглядом основних параметрів, а може вимагати розроблення нової моделі, починаючи з поточного стану до моменту закінчення робіт.

Основними принципами побудови ефективної системи контролю в процесі реалізації інвестиційного проекту мають бути:

наявність чітких планів;

наявність реальної системи звітності;

> наявність ефективної системи аналізу фактичних показників і тенденцій;

> наявність ефективної системи реагування.

Плани мають бути змістовними, чітко структурованими та фіксованими з тим, щоб забезпечити основу для контролю. Якщо плани поновлюються часто та без застосування процедур контролю за змінами, то контроль за проектом буде втрачено.

Звіти мають відображати стан проекту відносно вихідних планів на основі єдиних підходів та критеріїв. У результаті аналізу зібраних даних керівництво проекту має визначити, чи відповідає поточна ситуація запланованій, а якщо ні, то вирахувати розмір наслідків відхилень. Спеціальні звіти мають використовуватися для передбачення тенденцій у вартісних та часових оцінках робіт проекту. У найпростішому випадку передбачення можуть вказувати на збільшення вартості проекту або на затримку по строках. Завершальним етапом процесу контролю за проектом є дії, які вживає керівництво та спрямовує на переборення відхилень у процесі робіт з проекту. Ці дії можуть бути спрямовані на виправлення виявлених недоліків та переборення негативних тенденцій у рамках проекту.

У рамках функцій контролю та оперативного управління реалізацією проекту вирішуються завдання: вимірювання, прогнозування та оцінки оперативної ситуації за досягнутими результатами, витратами часу, ресурсів та фінансів; аналізу та усунення причин відхилення від розробленого плану та коригування плану.

Таким чином, усі основні елементи інвестиційного проекту мають ретельно контролюватися з боку керівництва проектом. Менеджер проекту має визначити процедуру та встановити послідовність збору даних через певні інтервали часу, проводити аналіз одержаних результатів, аналізувати поточні відхилення фактичних та планових показників і прогнозувати вплив поточного стану справ на виконання обсягів робіт, що залишилися.

27. Принципи побудови системи моніторингу реалізації інвестиційного проекту

Основною метою розроблення системи моніторингу реалізації інвестиційного проекту є: своєчасне виявлення відхилень від календарного плану та бюджету, які викликають зниження ефективності інвестиційної діяльності; аналіз причин, які призвели до цих відхилень, та розроблення пропозицій з відповідного коригування окремих напрямів інвестиційної діяльності з метою її нормалізації та підвищення ефективності.

Побудова системи моніторингу реалізації інвестиційного проекту має грунтуватися на основі таких принципів.

Вибір для спостереження найбільш важливих напрямів реалізації інвестиційного проекту. Реалізація цього принципу опирається на те, що спостереження насамперед має відбуватися за реалізацією календарного плану та бюджету проекту за окремими розділами.

Побудова системи інформаційних (звітних) показників з кожного напряму реалізації інвестиційного проекту. Така система показників має ґрунтуватися на даних оперативного бухгалтерського обліку та статистичної звітності. Ця система відображає хід реалізації календарного плану проекту за обсягами та найбільш важливими структурними показниками, виконання бюджету за обсягом та структурою витрат тощо.

Розроблення системи узагальнюючих (аналітичних) показників з кожного напряму реалізації проекту. Система оціночних показників будується виходячи з мети моніторингу окремих напрямів діяльності інвестиційного проекту та ґрунтується на привабливості для цього інформативних (звітних) показників. У розрізі кожного з напрямів формується конкретний перелік найбільш важливих оціночних показників.

Встановлення періодичності формування звітної бази даних (інформаційних та аналітичних показників). Така періодичність визначається виходячи з періодичності календарного плану та бюджету реалізації інвестиційного проекту. З урахуванням цієї періодичності вирізняють оперативні (тижневі або декадні) зведення, місячний чи квартальний звіт.

Аналіз основних причин, які призвели до відхилення фактичних результатів від передбачених. У процесі такого аналізу виділяються ті показники, щодо яких спостерігаються «критичні відхилення» від календарного плану та бюджету.

Виявлення резервів та можливостей нормалізації ходу реалізації інвестиційного проекту. У процесі реалізації цього принципу резерви розглядаються у розрізі окремих функціональних блоків з вивченням можливостей замовника та підрядника щодо нормалізації ходу реалізації інвестиційного проекту.

Обґрунтування пропозицій щодо зміни календарного тану та бюджету інвестиційного проекту. Завершальним етапом моніторингу інвестиційних проектів є розроблення обґрунтованих пропозицій щодо коригування календарного плану та бюджету проекту. В окремих випадках може бути обґрунтовано пропозицію про «вихід» з інвестиційного проекту.

Отже, розроблена на цих принципах система моніторингу реалізації інвестиційного проекту має коригуватися у разі зміни інвестиційного середовища, напрямів інвестиційної діяльності та інших чинників.

28. Види моніторингу залежно від функцій учасників проекту

Залежно від функцій учасників реалізації інвестиційної діяльності моніторинг можна спеціалізувати за видами:

маркетинговий моніторинг, який здійснюється з метою забезпечення своєчасних поставок на будову матеріально-технічних ресурсів; його здійснюють учасники, на яких покладено обов'язки у контрактах з матеріально-технічного забезпечення будов;

фінансовий моніторинг, який здійснюється інвестором, замовником, фірмою-девелопером за його дорученням, а також іншими учасниками проекту на першому етапі освоєння інвестицій (проектування та будівництво) за такими показниками: загальний обсяг інвестицій за проектом; витрати на земельну ділянку; витрати на проектно-дослідні роботи; вартість будівельно-монтажних робіт (договірна ціна); контрактова вартість обладнання, інструментів та реманенту; джерела фінансування проекту; власний капітал, акціонерний капітал та інші залучені кошти; запозичені кошти, кредити банку та інші боргові зобов'язання; лізинг та інші запозичені кошти; мобілізація внутрішніх ресурсів тощо.

технічний моніторинг, який крім інвестора та його представників здійснюють звичайно генеральний проектувальник та інші проектувальники у межах авторського нагляду. Технічний моніторинг здійснюється з метою забезпечення відповідності об'ємно-планувальних та конструктивних рішень, прийнятих у будівельній та технологічній частинах проекту, вимогам ДБН, держстандартів та технічних умов.

Якщо інвестиційний проект фінансується за рахунок кредитів банку, то здійснюється банківський моніторинг інвестиційного проекту, в процесі якого особлива увага приділяється своєчасності погашення боргу та сплати позичальником відсотків за користування інвестиційним кредитом. Оскільки щодо кожної позички існує ризик неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати інвестиційні кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинен втрачати можливості розвивати свої позичкові операції і за рахунок надання позик, що пов'язані з підвищеним ризиком, оскільки вони приносять більший дохід. Тому він має ретельно контролювати позичальника впродовж усього процесу банківського кредитування інвестиційного проекту.

Механізм здійснення такого контролю прийнято називати моніторингом інвестиційного кредиту. Основна мета банку в процесі здійснення моніторингу полягає у налагодженні ефективної організації процесу інвестиційного кредитування та пошуку досконаліших механізмів кредитування інвестиційних проектів.

Специфікою моніторингу під час банківського інвестиційного кредитування є те, що він включає в себе основний та додатковий моніторинг, зокрема, організація основного моніторингу має здійснюватися за такими напрямами:

обов'язкове дотримання принципів кредитування;

контроль за виконанням умов кредитної угоди;

виявлення проблем у використанні інвестиційних кредитів і розроблення заходів з їх ліквідації;

аналіз балансу та фінансового стану позичальника протягом всього строку кредитування;

контроль за збереженням застави.

Додатковий моніторинг проводиться банком у два етапи: на стадії освоєння інвестицій (проектування та будівництво) та після введення об'єкта в експлуатацію.

На першому етапі банківський моніторинг здійснюється в розрізі використання джерел фінансування проекту (власних та позички банку). У процесі такого моніторингу виявляються відхилення від програми реалізації інвестиційного проекту, приймаються рішення про мобілізацію внутрішніх фінансових ресурсів або про припинення чи заморожування фінансування.

Після введення об'єкта в експлуатацію підприємство починає виготовляти продукцію, таким чином утворюється грошовий потік, кошти якого йдуть на відшкодування власних витрат та на погашення кредиту з відсотками. Тому на цьому етапі банки мають здійснювати оцінку поточних показників ефективності інвестицій та порівнювати їх з плановими. Наприклад, у разі зниження внутрішньої норми дохідності проекту та збільшення строку окупності банк повинен вживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення повного і своєчасного погашення позички. Якщо вжиті заходи не дають необхідного ефекту, то банкові залишається вимагати від позичальника погашення боргу за рішенням судових органів.

29. Необхідність визначення вартості інвестиційного капіталу та її сутність

фінансування інвестиційний будівництво проектний

У прийнятті рішення про залучення джерел для фінансування інвестиційних проектів важливу роль відіграє визначення вартості інвестиційних ресурсів, або капіталу, що інвестується.

Вартість інвестиційного капіталу - це необхідна ставка доходу, яку повинна мати фірма, щоб покривати витрати для залучення капіталів на ринку. Основними чинниками, що визначають вартість капіталу, є: ризикованість одержаних доходів; питома вага заборгованості в його структурі; фінансова стійкість компанії та інші чинники. Наприклад, якщо сподівані надходження та грошовий потік мінливі, заборгованість висока, а фірма не має міцної фінансової репутації, інвестори купуватимуть акції компанії тільки тоді, коли їх ризик буде компенсовано високими доходами. І навпаки, постійно зростаючі доходи, низька заборгованість і гарна фінансова репутація дають змогу фірмі випустити облігації та акції з низькими витратами.

Вартість інвестованого капіталу можна розглядати як міру прибутковості підприємства, тобто існує пряма залежність між вартістю інвестованого капіталу та внутрішньою нормою дохідності інвестицій. Якщо норма дохідності перевищує вартість інвестованого капіталу, то фірма одержує більше, ніж витрачає на залучення коштів. І навпаки, якщо норма дохідності від інвестицій нижче вартості залученого капіталу, це означає, що фірма несе збитки на залученні коштів, і тоді не варто здійснювати інвестування.

Отже, існує пряма взаємозалежність між нормою дохідності інвестицій, вартістю капіталу та доцільністю проекту: якщо норма вище за вартість інвестованого капіталу - то проект прибутковий, якщо ні - збитковий.

Вартість капіталу звичайно збільшується на розмір премії за ризик, яку інвестори на ринку пов'язують з дохідністю цінних паперів. Премія за ризик - це додаткова необхідна ставка доходу, що мас бути заплачена понад безпечну ставку. Чим вища премія за ризик, тим більш ризикована фірма, що інвестує капітал. І навпаки, чим нижча премія за ризик, тим менш ризикована фірма.

Таким чином, якщо вартість інвестованого капіталу є необхідною ставкою доходу, яку фірма мусить сплачувати для залучення капіталів, то вона стає орієнтиром для вимірювання рівня дохідності та ризику інвестицій.

Крім рівня дохідності та ризику, на вартість інвестиційного капіталу впливає і те, які джерела фінансування залучаються для реалізації інвестицій, бо ціна власних (прибутку), боргових (банківські позички, емісія облігацій) та залучених (емісія привілейованих та звичайних акцій) ресурсів різна.

Таким чином, основною, проблемою у формуванні джерел фінансування інвестиційних проектів є визначення вартості їх залучення.

Размещено на Allbest.ru