В здійсненні валютної роботи бере участь широке коло державних органів загальної та спеціальної компетенції.

Верховна Рада України, крім законодавчих функцій, затверджує визначений Кабінетом Міністрів України ліміт зовнішнього державного боргу. Кабінет Міністрів України спільно з Національним банком України складає платіжний баланс України, забезпечує виконання бюджетної i податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей. Крім того, він забезпечує формування i розпоряджається Державним валютним фондом.

В сфері валютного регулювання широкими повноваженнями наділений Національний банк України. На нього покладено здійснення валютної політики, виходячи з принципів загальної економічної політики України. Національний банк контролює дотримання ліміту зовнішнього державного боргу i визначає при необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті банкам-нерезидентам. Національний банк наділений в межах, встановлених валютним законодавством, нормотворчими повноваженнями в галузі здійснення операції на валютному ринку України; його акти є обов'язковими для всіх юридичних i фізичних осіб i вступають в силу в строк, встановлений Національним банком.

До компетенції Національного банку належить накопичення, зберігання i використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики, встановлення способів визначення i використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях. Національний банк контролює своєчасне надання звітів i документації про валютні операції за встановленими ним єдиними формами i публікує звіти про власні операції уповноважених банків.

2.2 Сучасний стан валютного ринку

Протягом січня-березня 2010 року на валютному ринку відбувалось поступове вирівнювання балансу між попитом на іноземну валюту та її пропозицією.

Загалом протягом січня-лютого на міжбанку попит на іноземну валюту превалював, але при цьому спостерігалась тенденція до його поступового зменшення. У березні розвиток подій на валютному ринку охарактеризувався стійким перевищенням пропозиції іноземної валюти над попитом на неї.

Як наслідок, в цілому у І кварталі гривня продемонструвала ревальваційні тенденції, причому, якщо у січні на валютному ринку мала місце девальвація, то у лютому відбулась ревальвація з її посиленням у березні.

Передумовами формування ревальваційних тенденцій на валютному ринку стали:

- збільшення притоку за експортними операціями, особливо з боку металургійної галузі, через поступове покращення зовнішньоекономічного середовища;

- зростання активності іноземних інвесторів, які скуповували вітчизняні акції та державні облігації. За даними Національного банку вкладення нерезидентів в ОВДП у березні збільшились з 1038 до 2319 млн. грн.;

- зменшення у березні обсягу переказів іноземної валюти на користь нерезидентів.

У цілому за січень-лютий поточний рахунок платіжного балансу було сформовано з додатним сальдо у розмірі 192 млн. дол. США (у відповідному періоді 2009 року дефіцит поточного рахунку становив 262 млн. дол. США), чому сприяло різке скорочення від'ємного сальдо торгівлі товарами та послугами (до 38 млн. дол. США проти 323 млн. дол. США за січень-лютий 2009 року) та від'ємного сальдо за доходами (до 176 млн. дол. США проти 348 млн. дол. США за січень-лютий 2009 року).

Від'ємне сальдо за фінансовим рахунком за січень-лютий становило 1,9 млрд. дол. США, що в 1,9 раза менше, ніж за відповідний період 2009 року (3,7 млрд. дол. США).

Збереження дефіциту в 2010 році зумовлено низькими обсягами притоку прямих іноземних інвестицій, лише частковим покриттям виплат за борговими зобов'язаннями приватного сектору новими залученнями та продовженням приросту готівкової валюти поза банківським сектором.

Таким чином, починаючи з останніх днів лютого, Національний банк отримав можливість здійснення інтервенцій з купівлі іноземної валюти та збільшення рівня міжнародних резервів.

У березні Національний банк планомірно проводив інтервенції з купівлі валюти, що дало сигнал ринку про підтримку з боку Національного банку стабільності на валютному ринку.

Як наслідок, у березні сальдо інтервенцій вперше з серпня 2008 року стало додатним - майже 1 млрд. дол. США.За перші два місяці 2010 року сальдо інтервенцій Національного банку зберігалося від'ємним - 1,6 млрд. дол. США.

При цьому у першій половині кожного місяця Національний банк задовольняв попит на іноземну валюту з боку НАК “Нафтогаз України” для своєчасного розрахунку компанії за імпортований природний газ, що сприяло забезпеченню прогнозованої динаміки обмінного курсу гривні.

Правлінням Національного банку було прийнято постанову №18 “Про участь Національного банку України на міжбанківському валютному ринку України в І кварталі 2010 році”, відповідно до якої Національним банком у I кварталі 2010 року було заплановано здійснення валютних інтервенцій у формі:

- валютних аукціонів, спрямованих на підтримку платежів фізичних осіб за їх кредитними зобов'язаннями в іноземній валюті (у середу - у доларах США, у п'ятницю - в євро та швейцарських франках), - відповідно до повідомлень Національного банку;

- валютних інтервенцій за єдиним курсом і валютних аукціонів для згладжування надмірних коливань обмінного курсу гривні - відповідно до ситуації на валютному ринку;

- адресної інтервенції - у разі виникнення нагальних потреб загальнодержавного значення за окремою постановою Правління Національного банку.

У I кварталі середньозважений курс гривні до долара США на міжбанківському валютному ринку ревальвував на 0,92 відсотка з 7,9921 грн./дол. США на кінець 2009 року до 7,9183 грн./дол. США на кінець березня 2010 року (протягом кварталу курс коливався в межах від 7,9133 грн./дол. США до 8,0634 грн./дол. США).

Офіційний курс гривні до долара США у I кварталі ревальвував на 0,75 відсотка з 7,985 грн./дол. США на кінець 2009 року до 7,925 грн./дол. США на кінець березня 2010 року.

Протягом січня-березня офіційний курс знаходився у межах встановленого діапазону можливого 2-х відсоткового відхилення від міжбанківського курсу, при цьому офіційний курс практично співпадав з ринковим значенням.

У 2008 році зниження валютних курсів країн світу було пов'язано із суттєвим відтоком капіталу з ринків. У попередні, передкризові роки економіки Східної Європи та країн СНД мали в середньому темпи росту на рівні 10 відсотків на рік саме за рахунок притоку капіталу із Європи та США.

В умовах глобального кредитного звуження та на тлі зниження експортних цін на світових ринках притік змінився відтоком капіталу: усі країни постали перед однаковими проблемами - нестійкість банківського сектору, зниження надійності оцінок емітентів, падіння на ринках боргових зобов'язань.

Розглянемо курси та зміни валют відносно долара США у 2008- I кварталі 2010року.

Табл. 2.2.1

Країна	Курс валюти на кін. 2007р.	Курс валюти на кін. 2008р.	Зміна за 2008р.	Курс валюти на кін. 2009р.	Зміна за 2009р.	Курс валюти на кін. 2010р.	Зміна за 2010р.
Східна Європа
Польща	2,44	2,96	21,63	2,85	-3,76	2,87	0,76
Угорщина	172,61	187,91	8,86	188,07	0,09	198,02	5,29
Латвія	0,48	0,50	2,27	0,49	-1,21	0,52	6,54
Чехія	18,08	19,35	7,01	18,37	-5,06	18,87	2,72
Румунія	2,46	2,83	15,38	2,94	3,60	3,04	3,61
Литва	2,36	2,45	3,97	2,41	-1,86	2,56	6,17
Болгарія	1,33	1,39	4,21	1,36	-1,67	1,45	6,37
Країни СНД
Україна	5,05	7,70	52,487	7,99	3,70	7,925	-0,75
Росія	24,56	29,38	19,69	30,24	2,94	29,36	-2,91
Киргизстан	35,5	39,38	11,04	44,09	11,86	46,22	2,56
Грузія	1,59	1,67	4,74	1,69	1,13	1,75	3,77
Білорусь	2150,00	2200,00	2,33	2863,00	30,14	2978,00	4,02
Молдова	11,32	10,40	-8,12	12,30	18,28	12,40	0,83
Західна Європа
Ісландія	62,00	120,87	94,95	124,9	3,33	128,12	2,58
ВБ	0,50	0,70	38,48	0,62	-10,96	0,66	6,47

Така девальвація носить назву конкурентної девальвації, основною ідеєю якої є зниження вартості національної грошової одиниці: у той час як ціна товару в національній валюті залишається незмінною, в іноземній валюті - вона падає.

У 2009 році девальвація валют у більшості країн була набагато меншою порівняно із 2008 роком та носила помірний характер. В окремих країнах Східної Європи у 2009 році вже спостерігалась ревальвація національної валюти, а у І кварталі 2010 року - девальвація, яка майже перекрила підсумкове укріплення попереднього року.

У I кварталі гривня демонструвала тенденцію до укріплення і відносно євро (ревальвація офіційного курсу гривні до євро на 6,68 відсотка - з 11,4489 грн./євро на кінець 2009 року до 10,6845 грн./євро на кінець березня 2010 року), що в основному було спричинено значним подорожчанням долара США відносно євро на міжнародних валютних ринках (долар ревальвував на 5,62 відсотка - з 1,4331 дол. США/євро на кінець 2009 року до 1,3525 дол. США/євро на кінець березня 2010 року) та посилено ревальвацією офіційного курсу гривні до долара США.

Масштаби девальвації в Україні, як і в інших країнах, за період 2008-2009 років були значними. Однак, для того, щоб забезпечити конкурентні переваги, девальвація повинна була компенсувати те прискорене укріплення валюти, яке відбувалось у попередні роки та створювало дисбаланси та неконкурентоспроможність. Українська девальвація 2008-2009 років просто повернула курс на рівень березня-квітня 2005 року, коли більшість експертів свідчили не на користь укріплення. На сьогодні РЕОК ревальвує під впливом інфляції, тим самим знижуючи конкурентоспроможність національних виробників.

На готівковому сегменті валютного ринку у I кварталі відповідно до тенденцій на міжбанку також спостерігались ревальваційні коливання - гривня відносно готівкового долара США та готівкового євро (середньозважений курс продажу) ревальвувала на 0,35 відсотка до 7,98грн./дол. США та на 7,61 відсотка до 10,85 грн./євро відповідно.

У порівнянні з I кварталом 2009 року обсяги пропозиції іноземної валюти з боку населення відчутно зросли (на 24,1 відсотка), а обсяги попиту на неї залишились майже незмінними (зменшились на 2,7 відсотка). Така ситуація є відображенням обмеженості доходів населення та використання у зв'язку з цим частини накопичених раніше валютних заощаджень на споживання. Це призвело до скорочення від'ємного сальдо продажу-купівлі населенням іноземної валюти на 28 відсотків (з 2,6 млрд. дол. США у січні-березні 2009 року до 1,8 млрд. дол. США у січні-березні 2010 року).

Протягом перших трьох місяців поточного року від'ємне сальдо на готівковому ринку перманентно зменшувалось - у січні воно становило 834,4 млн. дол. США, у лютому - 711 млн. дол. США, у березні - 302,1 млн. дол. США. Це пояснюється загальною стабілізацією ситуації на валютному ринку та відповідним зниженням негативних очікувань населення стосовно різких коливань курсу гривні.

У січні-лютому Національним банком було проведено 10 валютних аукціонів для задоволення потреб клієнтів банків - фізичних осіб з метою погашення ними заборгованості за банківськими кредитами в іноземній валюті, на яких було продано 65,6 млн. дол. США, 0,24 млн. євро та 2,4 млн. швейцарських франків (у відповідному періоді 2009 року було проведено 8 цільових валютних аукціонів, на яких було продано 582,4 млн. дол. США). У березні регулятор не проводив валютних аукціонів для задоволення потреб клієнтів банків - фізичних осіб (у березні 2009 року відбулось 6 аукціонів, де було продано 254,5 млн. дол. США та 1,81 млн. євро).

Міжнародні резерви у січні-березні зменшились на 1,4 млрд. дол. США та на кінець березня становили 25,1 млрд. дол. США. Крім від'ємних інтервенцій, на зниження рівня резервів вплинула курсова переоцінка, зумовлена значним укріпленням долара США на міжнародних валютних ринках, та своєчасне здійснення виплат за зовнішнім державним боргом.

Міжнародні резерви країн у 2009 році змінювались різноспрямовано. У Китаї, не дивлячись на активне фінансування внутрішніх та зовнішніх інвестицій, міжнародні резерви зросли у 2009 році на 23,3 відсотка до 2,4 трлн. дол. США. На кінець 2009 року в США резерви зросли на 74 відсотки (135 млрд. дол. США), в Єврозоні - на 24 відсотки, у тому числі Великобританія збільшила їх на 36,7 відсотка (до 66,96 млрд. дол. США), Німеччина - на 27 відсотків (до 189,2 млрд. дол. США), Франція - на 25 відсотків (до 138,9 млрд. дол. США).

В країнах СНД у 2009 році міжнародні резерви зберегли та дещо наростили: Казахстан - на 0,5 відсотка (до 26 млрд. дол. США) та Росія - на 3,2 відсотка (до 440,6 млрд. дол. США). Україна зменшила резерви - на 16 відсотків до 26,5 млрд. дол. США, Азербайджан - на 16,7 відсотка до 5,3 млрд. дол. США.

Розглянемо рівень офіційних резервів країн світу(на кінець періоду) в дол.США

Табл. 2.2.2 Рівень офіційних резервів країн світу(на кінець періоду) в дол.США

Міжнародні резерви	Країни
	Росія	Польща	Норвегія	Угорщина	Румунія	Естонія	Чехія	Україна	Латвія	Литва	Білорусь	Ісландія	Грузія	Киргистан	Молдова
Грудень 2009										6,7
Січень 2010	435,8		50,4						6,9					1,6
Лютий 2010		85,1		44,6	44,1		40,2					37
Березень 2010						41,7		25,1			6,4		2,2		1,5

Згідно з постановою Національного банку від 30.04.2009 № 264 "Про внесення зміни до Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів" значення офіційного курсу гривні до долара США встановлюється на рівні курсу, що визначається як середньозважений курс продавців та покупців на міжбанку, який сформувався за попередній робочий день, з можливістю відхилення +/- 2 відсотки.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВАЛЮТНОГО РИНКУ УКРАЇНИ

3.1 Проблеми функціонування валютного ринку

Проблеми грошового та валютного ринків починають проявлятись в повній мірі. Опубліковані звіти НБУ по грошовому і валютному ринках не обнадіюють. Депозити в січні скоротилися на 18,3 млрд. грн., або 5,1%. Груднева стабілізація депозитів пояснювалася переоцінкою валютних депозитів, які скоротилися в доларовому вираженні на 1%, але виросли в перерахунку в гривну на 13,2%. Вже в січні негатив виявився повною мірою: депозити населення скоротилися в гривні (на 3 млрд.) і в інвалюті (на 4,9 млрд. грн.), підприємства скоротили гривневі депозити на 11,9 млрд. грн., і наростили валютні на 1,4 млрд. грн.

Заморожування кредитування скоротило кредитний портфель банків на 11,4 млрд. грн., що не перекриває скорочення депозитів. Монетарна база також скоротилася до 180 млрд. грн., що могло б дозволити НБУ ослабити монетарну політику, залишившись в закладеному в меморандумі з МВФ коридорі 192 млрд. грн. на кінець 1 кварталу.

Проте дефіцит бюджету, який чреватий вливанням більше 30 млрд. грн., і незбалансованість валютного ринку нівелюють позитив від скорочення монетарної бази. Експерти прогнозують продовження стримуючої монетарної політики, яка негативно впливає на здатність банків обслуговувати свої борги.

Негативне сальдо по операціях з готівковою валютою в січні склало 570 млн. дол., резерви НБУ до кінця місяця впали до 28,8 млрд. дол. Із-за невизначеності по наступному траншу МВФ і необхідності продажу Нафтогазу валюти для погашення боргу, Нацбанку доведеться скоротити інтервенції - в 1 кварталі 2009 року регулювальник може виділити на них менше 2 млрд. дол. або менше 50 млн. дол. в день.

НБУ відновив довгострокове рефінансування банків після місячної перерви і 6 лютого надав 3 млрд. грн. кредитів, що дозволило збільшити ліквідність банків і понизити ставки на кредитному міжбанку з 50% і вище до 30%. Ослабання дефіциту гривневої ліквідності в системі повинне привести до зростання долара.

Ключовим елементом зовнішньоекономічного механізму є валютна політика, яка являє собою сукупність заходів держави та центрального банку у сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів, імпортні депозити) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоздатність національного виробництва.

Крім зазначених загальних завдань, українська держава має вирішувати в галузі валютних відносин і ряд специфічних проблем, що випливають із конкретно-історичної ситуації, яка склалася сьогодні:

- забезпечення стабільності гривні відносно провідних валют світу;

- залучення іноземної валюти в країну і використання її як засобу стабілізації національної економіки;

- створення державного валютного фонду й ринку валюти.

На жаль, валютні проблеми вирішуються в Україні вкрай повільно і наштовхуються на великі труднощі. Слабкий експортний потенціал не забезпечує достатніх валютних надходжень у країну, а відсутність нормальної економічної ситуації примушує експортерів приховувати валюту за кордоном, оскільки у них немає гарантій вільного розпорядження своїми валютними коштами й необхідних стимулів до їх інвестування в національну економіку. Зроблені лише перші кроки до організації системи купівлі валюти Національним і комерційними банками, торгівлі валютою за участю держави та її структур, функціонування української валютної біржі. Розбалансованість механізму валютних операцій не дає змоги звести валютний та платіжний баланси України. Таким чином, нинішня неефективна валютна політика є фактором, що дестабілізує економіку, й одним із могутніх джерел інфляції.

Найскладнішим і неоднозначним за своїми економічними наслідками елементом проведеної грошової реформи в Україні є введення валютної конвертованості. Конвертованість - це один з дійових заходів стабілізації національної грошової системи, посилення її впливу на розвиток ринкових відносин, забезпечення ефективної структурної перебудови економіки, її конкурентоздатності та прискорення інтеграції у світове господарство.

Нині для валютних операцій використовуються обмінні курси іноземних валют, виражені у валюті України. Вони встановлюються Національним банком на основі результатів торгів на міжбанківському валютному ринку України.

Включення валютних стабілізаторів у зовнішньоекономічний механізм забезпечило б значною мірою створення умов для зниження курсу вільно конвертованої валюти відносно української гривні, формування передумов для її повної конвертованості, рееміграції валютних коштів в Україну, залучення іноземної валюти в країну тощо.

3.2 Шляхи подолання та перспективи розвитку національної валюти

Стабільність національної валюти залежить від економічної стабілізації в країні і навпаки. Очевидно, економічну стабілізацію слід розуміти не як стан, а як стратегічний процес, що полягає у наближенні до економічної стабільності. Цей процес має значну тривалість. Із розглядуваних країн лише ті, що втратили стабільність внаслідок другої світової війни, можуть сьогодні бути охарактеризовані як такі, що вийшли з розряду нестабільних економічних систем. У інших країнах процес стабілізації триває.

Відповідно повинні формулюватися і критерії стабілізації. Як продемонстрував досвід, ними не можуть виступати зниження до певної, заздалегідь визначеної величини темпів інфляції, коливань курсу національної валюти, збалансування дефіциту бюджету чи платіжного балансу. Критерієм може бути лише посилення дії ринкових регуляторів, і для кожного конкретного стану економічної системи існує свій, індивідуальний, рівень макроекономічних показників, за якого система отримує здатність до саморегулювання.

Отже, стабілізація є комплексним поняттям, що враховує стан усіх без винятку складових економічної системи. За умови визначення економічною політикою держави критерієм стабілізації недостатню кількість конкретних економічних показників неминучим є наростання макроекономічних диспропорцій. Так, в Україні протягом останніх років здійснювалася політика грошово-фінансової стабілізації, було досягнуто низьких показників інфляції та стійкого високого курсу гривні. Однак нині спостерігається глибока криза фінансів підприємств, 50% яких у 1997р. були збитковими, різке погіршення структури грошової маси, майже половина якої представлена готівкою, збільшення внутрішнього боргу, не наголошуючи вже на перманентному спаді виробництва. Досягнення локальної стабільності (наприклад, грошової) є неодмінною складовою стратегії економічної стабілізації.

Економічне зростання є показником дієвості процесів саморегуляції у довготривалому періоді. Адже їхня основа - узгодження інтересів приватних економічних суб'єктів з суспільним інтересом та між собою, а вони, у свою чергу, базуються на потребі постійного зростання. Економічне зростання є логічним наслідком успішної стабілізації, дає можливість утримувати стабільність протягом тривалого часу. Зростання є також необхідною умовою стабілізації через те, що у більшості стабілізаційних процесів необхідні значні зусилля стосовно структурної перебудови економіки. Отже, практика нестабільних економік засвідчила, що економічне зростання є невід'ємною складовою економічної стабілізації.

Перший етап економічної стабілізації, що пов'язаний з усуненням головних деструктивних чинників та інституційним шоком, часто супроводжується спадом виробництва. Однак він не може тривати більше, ніж 2-3 роки. Оскільки далі, що особливо показово для України, цей спад, власне, починає генерувати чинники, що руйнують економічну систему.

Перехід до економічного зростання можна розглядати як критерій успішності першого етапу стабілізаційної стратегії. Економічне зростання, що зумовлюється підвищенням стабільності економіки і зміцнює цю стабільність, характеризує процес розширеного суспільного відтворення. Виходячи із визначення, наведеного у першому розділі роботи, єдність стабілізації та зростання може бути охарактеризована поняттям економічна безпека. Країни, у яких під дією вбудованих регуляторів запрацював процес суспільного відтворення, через що сформувалася значна протидія зовнішнім та внутрішнім загрозам, мають високий рівень економічної безпеки (країни-колишні учасниці другої світової війни, Японія і, певною мірою, деякі НІК). Ряд перехідних економік знаходяться на шляху підвищення економічної безпеки, проте чотирирічний досвід економічного зростання поки що недостатній для оцінки його стійкості. Для більшості країн Латинської Америки та деяких перехідних економік, до яких відносяться майже всі колишні радянські республіки, характерно збільшення насамперед внутрішніх та зовнішніх загроз економічній безпеці.

Для забезпечення ефективної економічної стабілізації критично важливими є три головні характеристики економічної стратегії: її структура, послідовність та інституційне забезпечення.

Структура економічної політики у ринковій економіці визначається структурою суб'єкта політики та теоретичною основою його діяльності, рівнем розвитку ринкового середовища, інституційною структурою суспільства, певними екзогенними чинниками. Структурованість економічної стратегії передбачає наявність чітко визначеної та вірно сформульованої мети, набору стратегічних напрямів, що виходять з головних тенденцій розвитку економічної системи, стратегічних завдань і пріоритетів, які, власне, покликані забезпечити стабілізацію та економічне зростання, та відповідних їм заходів економічної тактики.

Досвід засвідчив, що країни із розвиненою структурою економічної стратегії - Німеччина, Франція, Японія, Південна Корея, Тайвань, Китай - мали найбільший успіх. У цих державах завдання та напрями економічної стратегії було чітко підпорядковано стратегічній меті - стабілізації економіки та забезпеченню економічного зростання. Певні диспропорції призводили до структурних суперечностей, інфляційних тенденцій, хоча швидко були ліквідовані дією переважно властивих цим системам ринкових важелів.

В Україні, де характеру стратегічних напрямів набули антиінфляційна політика, мінімізація бюджетного дефіциту та стабілізація валютного курсу, спостерігається тривалий економічний спад та розпад тих складових економічної системи, що не входять до зазначених напрямів, насамперед власне виробничого комплексу. Стабілізаційна стратегія у перехідних економіках була успішною передусім у країнах, де держава залишила за собою роль головного реформатора або повернула її (Польща, Угорщина, Чехія, Китай), координуючи та контролюючи процеси економічної трансформації.

Структурованість економічної стратегії передбачає також наявність розвинених суб'єктів та об'єктів економічної стратегії. Тому слід зазначити, що вбудовані регулятори економічної системи за своєю формою є діями економічних суб'єктів у досягненні власних економічних інтересів. Таким чином, адекватне функціонування системи ринкових регуляторів можливе лише за умови здатності приватних економічних суб'єктів розробляти та здійснювати власні ефективні економічні стратегії. У свою чергу, економічна стратегія держави прямо чи опосередковано повинна впливати на діяльність приватних економічних суб'єктів, формується у розрахунку на їхню раціональну реакцію.

У зв'язку з цим однією з найважливіших рис успішних стратегій стабілізації було саме першочергове сприяння розвиткові приватних економічних суб'єктів, зміцненню національних виробників як первинної ланки національної економіки, відновленню та розширенню їхніх зв'язків. Якщо у Західній Європі після другої світової війни відновлення ефективних суб'єктів приватної економічної влади не вимагало значних зусиль, то в Японії та НІК (Південна Корея), а особливо у перехідних економіках, усе було навпаки. Японії та НІК завдяки застосуванню стратегії сприяння розвитку національних підприємств, інституційних схем їхньої взаємодії, підтримки державної та приватної власності вдалося закласти підвалини стабільної економічної системи. Натомість розрахунок на самостійний розвиток приватних підприємств після лібералізації економіки у Центральній та Східній Європі, Латинській Америці не мав бажаних результатів, через що уряди цих країн змушені були перейти до активної політики розвитку інституційної структури. Головною причиною трансформаційної кризи та кризи у Латинській Америці 80-90-х є переоцінка здатності приватних економічних суб'єктів здійснювати ефективну економічну стратегію за умов різкого відходу держави від регулювання економіки.

Виходячи з наведеного вище, можна визначити причину надмірної тривалості трансформаційної кризи в Україні. Вона полягає у тому, що в економічній стратегії держави останніх років об'єктом виступали економічні показники, а не конкретні економічні суб'єкти. Це призвело до постійного погіршення становища підприємств, перешкодило створенню нових ефективних приватних власників. Отже, стратегія економічної стабілізації реалізовувалася без попереднього забезпечення суб'єктної бази цієї стратегії. За таких умов переслідування економічним суб'єктом власних інтересів може набувати руйнівного для суспільства характеру, що й продемонстрував досвід країн Латинської Америки, Центральної та Східної Європи і України.

Економічна безпека держави як категорія вищого порядку має виступати у цій діалектичній парі визначальною саме тому, що її підтримання неможливе без належного рівня економічної безпеки економічних суб'єктів. Ефективною може визнаватися лише така економічна стратегія держави, що реально сприяє розвиткові дієвих приватних економічних стратегій.

Політика економічної лібералізації та "шокової терапії" становить значну небезпеку для приватних економічних суб'єктів, хоча і встановлює видиму безпеку держави: низькі рівні інфляції, дефіцитів бюджету та платіжного балансу. Як засвідчив досвід перехідних економік, ці показники економічної безпеки держави при збереженні несприятливої для розвитку національного виробництва економічної політики є нетривкими.

Виходячи з динамічності структури економічної стратегії, необхідною є вимога щодо її послідовності. Адже у нестабільній економіці відбуваються постійні зміни стану економічної системи, макроекономічних показників, що враховуються при розробці економічних стратегій різних рівнів. Радикально, особливо у перехідних економіках, змінюється інституційна структура, у тому числі - структура органів державної влади. Таким чином, через трансформації, що відбуваються з суб'єктами та об'єктами економічної стратегії, постійно мають змінюватися її напрями, завдання та пріоритети, а також стратегічна мета. Найбільший успіх у процесі стабілізації мали країни, що здійснювали послідовну економічну стратегію, кожний з етапів якої спирався на досягнення попереднього та формував передумови переходу до наступного. За умов нестабільності ринкова економіка виявляє тенденцію до збільшення стихійних неконструктивних явищ і водночас не чинить опір державному впливу. Тому за найефективнішу можна вважати стратегію, за якої здійснюється активне державне втручання на ранніх стадіях розбудови ринку з поступовим наданням частини управлінських функцій приватним економічним суб'єктам у міру їхньої готовності до цього.

Слід зазначити, що у певний короткий проміжок часу економічна стратегія держави може становити загрозу для економічних суб'єктів. Вона відіграватиме стимулюючу роль. Найяскравіший приклад - стратегія "шокової терапії". Однак у країнах, де вона мала успіх, її часові рамки були жорстко обмежені. Критичним чинником стало й економічне підгрунтя, на якому вона здійснювалася. Отже, можна констатувати, що такий тип стабілізаційної стратегії результативний, якщо він застосовується за наявності значної інфляції попиту та припиняється відразу після досягнення стабілізуючого ефекту. Можна згадати також лібералізацію зовнішньої торгівлі, що призводить до зростання конкурентного тиску. Це, у свою чергу, загрожує безпеці національних виробників. Будучи застосованою після проведення структурної перебудови та на базі активної промислової політики, така лібералізація мала б успіх. Проте реалізована без належної підготовки, вона може пригнічувати національне виробництво. Тому актуальним є питання щодо необхідності вчасної відмови від заходів економічної політики, що вже виконали своє призначення та перетворилися на дестабілізуючі чинники. Це стосується важелів грошово-кредитної, курсової, бюджетно-податкової політики, регулювання цін, наявності державного капіталу в певних галузях тощо. Для визначення дійсної ролі цих чинників у стабілізаційному процесі необхідний постійний моніторинг їхнього впливу на економічну безпеку держави.

У більшості нестабільних економік перший етап стабілізаційної стратегії розпочинався з жорстких засобів монетарного регулювання, хоча у країнах, де ця стратегія була найефективнішою, не ці заходи відігравали визначальну роль. Монетарні обмеження там поєднувалися із регулюванням розподілу кредитних ресурсів, розвитком структур інвестування. У довготерміновому плані головним напрямом стабілізаційної стратегії має бути зміна технологічної та інституційної структури економічної системи.

З огляду на те, що промисловий потенціал нестабільних економік, як правило, потребує істотного вдосконалення, найбільша увага приділялася промисловій політиці. Зважаючи на те, що формування ефективної інституційної структури приватних економічних суб'єктів лише тривало, стратегії економічної стабілізації на перспективних напрямах передбачали розвиток державної власності з наступним поступовим зменшенням її ваги. Звертає на себе увагу активне сприяння розвитку широкої мережі коопераційних зв'язків, особливо в Японії та НІК, а також у деяких перехідних економіках. Така мережа істотно прискорила процес становлення інституційної системи розробки і реалізації стратегій приватних економічних суб'єктів, сприяє збільшенню стійкості економічної системи, отже - підвищенню рівня економічної безпеки як підприємств, так і держави. Широкого поширення набув пріоритет підвищення ефективності використання власності над зміною її форми.

Тому з огляду на важливість модернізації промислової структури стратегія стабілізації насамперед повинна зміцнювати фінансовий потенціал економіки: проблема фінансування економічних перетворень була однією з ключових у повоєнній відбудові, у НІК, Китаї. Вона вирішувалася за рахунок комбінації державних, позичкових та внутрішніх приватних ресурсів. Руйнування фінансів підприємств внаслідок деформованої економічної стратегії у перехідних економіках призвело до надто повільної структурної перебудови і, як наслідок, тривалої інфляції, внутрішніх та зовнішніх дисбалансів. Через особливу важливість фінансової системи її лібералізація у більшості нестабільних економік, що досягли певних успіхів, проводилася поступово та після суттєвого зменшення макроекономічних диспропорцій.

Специфічною рисою нестабільних економік є можливість використання на користь економічного зростання навіть тих чинників, що у стабільних розвинених економіках розглядаються як негативні. Це стосується інфляційного фінансування економічного зростання, стимулюючої та компенсаційної ролі державних інвестицій, цільового використання зовнішньої і внутрішньої заборгованостей та характерних для НІК конверсії "рентної активності", патерналістських і корпоративістських тенденцій. Вихід за межі традиційного підходу до регулювання ринкової економіки, вдале використання елементів нестабільності виступали чинниками, сприятливими для економічної стабілізації у ряді розглядуваних країн.

Таким чином, заходи державної економічної стратегії повинні відповідати насамперед поточному стану нестабільної економічної системи, враховуючи її успадковані складові та майбутні елементи, що тільки зароджуються.

Новітня економічна історія України може слугувати яскравим прикладом еклектичного застосування різних інструментів економічної політики, спроб використання важелів ринкового регулювання за умов ринкової недостатності, намагань некритичного застосування окремих заходів, "випробуваних" зарубіжним досвідом, у відриві від загального стратегічного контексту. Наслідками стали дезінтеграція економічної системи, збільшення антагоністичних суперечностей, порушення процесу суспільного відтворення. Застосування заходів економічної політики, не адекватних станові економічної системи, є серйозною загрозою економічній безпеці України.

Спільним елементом успішних економічних стратегій у нестабільних економічних системах є опора їх на чіткі інституційні структури реалізації економічної влади від мікро- до макрорівня. Саме наявність таких структур, до яких входять інститути державної влади, координації інтересів на мікрорівні, зв'язку мікро- та макрорівня, механізми включення до міжнародних суспільних відносин, є визначальним чинником ефективності економічної стратегії. Інституційна база також виступає основою економічної безпеки, забезпечуючи розподіл стратегічних функцій між мікро- та макрорівнем і визначаючи оптимальну для даних умов масу економічної влади у суспільстві.

Характерною особливістю ролі та місця держави у нестабільних економічних системах є необхідність постійного доведення легітимності її існування та політики. Тому особливого значення набуває консолідація інтересів найвпливовіших суб'єктів економічної влади через розподіл вигод, отриманих завдяки економічному зростанню.

Встановлення партнерських відносин держави і бізнесу, прозорість економічної політики, значна увага, що приділялася розвитку людського капіталу і соціальної сфери, повинні стати важливими чинниками стабілізації національних економік, концентрації інтересів різних рівнів на економічній стабільності й зростанні. Було досягнуто також однакове спрямування стратегій зміцнення економічної безпеки підприємств та держави у цілому. Однак у Латинській Америці, більшості перехідних економік, у тому числі й в Україні, де економічна політика часто знаходиться під впливом іноземних владних суб'єктів або національних напівтіньових угруповань, економічна політика держави може бути однією із значних загроз економічній безпеці підприємств.

Враховуючи досвід країн Європейського Союзу, пропонуємо такі альтернативні варіанти вирішення окреслених проблем:

1. Повний перегляд правил валютного контролю, скасування будь-яких валютних обмежень та перетворення гривні у тверду світову валюту. Цей варіант, на перший погляд, виглядає не надто реалістичним у найближчій перспективі, але його варто розглядати як стратегічну мету розвитку валютного регулювання в Україні. Такий підхід цілком відповідає практиці й досвіду країн ЄС, за умов якого контролю підлягають не розрахунки в іноземній валюті, як такі, а самі зовнішньоекономічні операції. Це також передбачає зміцнення української валюти до рівня світових валют.

2. Поступове внесення змін до валютного регулювання України шляхом прийняття закону про валютний контроль, яким, зокрема, передбачити вирішення окреслених в звіті проблем. Крім того, прийняття такого законодавчого акту потребуватиме внесення змін до чинних підзаконних актів а саме до правил і процедур, що встановлює НБУ. Це є реалістичним варіантом вирішення проблем валютного контролю, зокрема, з огляду на те, що вже існує відповідний законопроект. Цей законопроект, звісно, вимагатиме доопрацювання, і, в цьому контексті, Європейська Бізнес Асоціація - як представник міжнародного бізнесу, може виступити в ролі експерта.

3. Еволюційний розвиток валютного контролю шляхом внесення змін до регуляторних документів НБУ.

Такий підхід є не досить ефективним, оскільки сам регулятор, яким є НБУ, є досить консервативним органом щодо зміни чинних правил.

ВИСНОВКИ

Глобалізація - складна й багатоперспективна проблема, за якою стоїть багато реальних явищ і процесів, а також проблем, які турбують усе людство.

У найбільш узагальненому вигляді валютний ринок - це організаційно оформлена система стійких взаємозв'язків між уповноваженими структурами по купівлі-продажу іноземної валюти.

Основними суб'єктами сучасних валютних ринків виступають держави, юридичні та фізичні особи, банки, валютні біржі та брокерські фірми.

Основними видами операцій, які виконують суб'єкти цього ринку є традиційні операції до яких відносять операції спот, форвард та ф'ючерсні операції та нетрадиційні валютні операції - своп, опціони, а також процентні інструменти.

Ключовими вимогами, які необхідні для успішного функціонування валютного ринку є:

- забезпечення відповідної ліквідності. Ця умова припускає існування офіційних резервів в урядів країн, які приймають участь у міжнародній торгівлі. Також потребує стимулів для того, щоб комерційні банки, які діють в якості дилерів, що торгують іноземною валютою, мали достатні її резерви для забезпечення потреб приватного сектору;

- дія механізму вирівнювання (регулювання). Ця мета потребує, щоб: окремі країни проводили економічну та фінансову політику, яка б сприяла підтриманню збалансованої міжнародної системи платежів; фінансові механізми забезпечували регулювання платіжного балансу; уряди сприяли збереженню рівноваги на ринках іноземної валюти.

- впевненість у міжнародній грошовій системі. Якщо фірми та інвестори приватного сектору будуть впевнені у тому, що уряди проводять політику, яка веде до збалансованої міжнародної системи платежів, вони будуть мати довіру до системи.

Для подальшого вдосконалення валютної системи України потрібно вирішити наступні проблемні завдання:

- прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансової стабільності та інтегрування України не до ніякого ЄЕП ,а до Євросоюзу;

- відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими інститутами пріоритетами її економічного та соціального розвитку;

- спрямування цих ресурсів на забезпечення економічного розвитку. Зростання структурних перетворень, формування розвиненого внутрішнього ринку та припинення практики їх використання для фінансування поточних витрат;

- мобілізація та ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів;

- дотримання економічного обґрунтування і загально визначених меж і порогів рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнародних критеріїв платоспроможності держави;

- залучення альтернативних зовнішніх джерел фінансування міжнародних фінансових відносин України.

З метою узяття під контроль впливу державних витрат на інфляційні процеси Уряд повинен створити чітку законодавчу основу заборони проведення витрат держави поза межах державного бюджету з використанням кредитної емісії, уникаючи перекладання фінансової і бюджетної незбалансованості на банківську систему, що підриває стабільність національної валюти.

Необхідно відмовитися від існуючої практики цільового розподілу кредитів через НБУ відповідно до постанов і рішень Верховної Ради України й Уряду.

Забезпечити кредитну підтримку виробництва, що буде здійснюватися шляхом надання кредитів комерційним банкам на високоефективні програми і під конкретні зобов'язання підприємств по випуску продукції, здешевлення кредитів під пріоритети через компенсаційні виплати підприємствам з державного бюджету.

Необхідно досягти позитивної процентної ставки по кредитах шляхом підвищення дисконтної ставки Національного банку з урахуванням темпів інфляції, що дозволить на ринкових основах здійснювати регулювання кредитного ринку, усунути зловживання при наданні кредитів комерційними банками, забезпечити реальний захист внесків населення і засобів підприємств від знецінювання.

Внести в перелік першочергових задач з урахуванням необхідності проведення твердої грошово-кредитної політики розвиток альтернативних джерел залучення необхідних фінансових ресурсів у звертання шляхом розвитку ринку цінних паперів підприємств, включаючи оформлення зобов'язань підприємств векселями.

Забезпечити надійність платіжної системи України через впровадження електронного звертання грошей, скорочення термінів здійснення розрахункових операцій і посилення відповідальності за їхнє порушення.

У сфері готівки впроваджувати політику упорядкування касового обслуговування підприємств, стимулювання залучення вільних засобів населення на внески в банках, розвиток безготівкових розрахунків у споживчій сфері за допомогою чеків, кредитних карток і т.п.

Здійснювати регулювання діяльності комерційних банків через систему нормативів, що забезпечували б фінансову стабільність і стійку ліквідність, захист інтересів вкладників.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України "Про систему валютного регулювання валютного контролю".

2. Белінська Я. "Можливості наслідки валютно-фінансової лібералізації в Україні" // Вісник НБУ. -2006. - 1. -С.28-34.

3. Василик О.Д. "Державні фінанси".-К.: Либідь, 2008.-302 с.

4. Грудзевич У.Я., Пшик Б. "Фінансовий менеджмент у банку": Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Національний банк України; Львівський банк вський н-т. Л. : ЛБ НБУ, 2011. 192с.

5. Журнали "Вісник НБУ" за 2009р.

6. Захожай В.Б., Герасименко С.С., Головач Н.А., Терещенко Т.О., Шустіков В.А.. "Аналіз ринку банківських послуг": Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом / В.Б. Захожай (ред.), С.С. Герасименко (ред.). К. : МАУП, 2006. 188с.

7. Колесніченко В.Ф. "Гроші кредит": навчальний посібник. - Х.: ВД " НЖЕК", 2010. - 432с.

8. Михайловська І.М., Ларіонова К.Л. "Гроші та кредит": Навчальний посібник - Львів: Новий Світ - 2007. -432с.

9. Міщенка В. "Грошово-кредитна політика в Україні " / - К.:Т-во "Знання", КОО, 2008. -421 c.

10. Мусієнко Т. "Необхідні передумови форми взаємодії країн - учасниць ЕП у сфер грошово-кредитно та валютної політики" // Вісник НБУ. -2006. - 1. -С.22-25.

11. Пашко О. "Механізм інтеграції України до світового валютного ринку" //Донец. нац. ун-т. Донецьк, 2006. 226 с.

12. Пашко О. "Оцінка тенденцій та передумов інтеграції України до світового валютного ринку" // Проблеми розвитку.

13. Платоновой И.Н. "Валютний ринок и валютне регулювання /- М.: БЕК, 2007. - 457 с.

14. Поважна Н.Я. "Політика міжнародних фінансових організацій у країнах з перехідною економікою" // Фінанси України.-2007.- 9.-с.97-101.

15. Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало В. Операції комерційних банків: навч. посіб. для студ. ВНЗ. Суми : Університетська книга, 2007. 522с.

16. Янушевич Я. "Валютний контроль в Україні " Вісник податкової служби України. -2007. - 9.

17. Газета "Українська Правда" http://www.epravda.com.ua/

18. Журнал "Гроші и кредит" http://kopiyka.org.ua/

19. Офіційний сайт НБУ http://www.bank.gov.ua

20. Журнал "Інвестиційний консультант"

21. http://www.me.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=147021

22. Аналітичний огляд Національного банку “Оцінка стану платіжного балансу України. Червень 2010” (за попередніми даними)

23. Національний банк, зокрема аналітичний огляд Національного банку “Оцінка стану платіжного балансу України” (за попередніми даними)

24. О.М. Мозговий, Т.Є. Оболенська, Т.В. Мусієць «фінанси підприємств»: Навч. посіб. -- К.: КНЕУ, 2005. -- 557 с.

Размещено на Allbest.ru