Валютний ринок та його регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

У даній дипломній роботі ми будемо досліджувати та розкривати сутність та значущість Національного Банку України та валютного ринку а також перспективи його розвитку в Україні.

Отже, Національний банк України (НБУ) -- центральний банк України, особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» та іншими законами України. Він є емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці України -- гривні.

Валютний ринок -- це система економічних та правових відносин між споживачами, продавцями валюти та державою з приводу купівлі-продажу іноземних валют, банківських металів, платіжних документів та цінних паперів в іноземних валютах, а також здійснення кредитно-депозитних та інших операцій з валютою.

Актуальність дослідження. Валютні відносини є однією з найбільш складних сфер ринкового господарства, оскільки в них зосереджені проблеми національної і світової економіки. В умовах глобалізації постійно збільшуються міжнародні потоки товарів, послуг і особливо капіталів і кредитів.

Валютний ринок та його регулювання займає провідне місце в економічній політиці держави. Валютне регулювання може стимулювати економічний розвиток у країні та відповідно впливати на стан окремих секторів, галузей і підприємств, а також на місце держави на світовому ринку.

Зміни ж в економіці країни та її міжнародному становищі, у свою чергу, впливають на розвиток валютних відносин й відповідним чином вносять коригування у валютну політику, що проводиться в державі.

Валютний ринок забезпечує своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страхування від валютних ризиків, диверсифікацію валютних резервів, валютні інтервенції та отримання прибутків його учасниками у вигляді різниці курсів валют.

Отже, питання, пов'язані з валютою та фінансово-валютною системою, є дуже актуальними й важливими, особливо після світової валютної кризи, коли постали проблеми щодо вдосконалення організації та регулювання валютного ринку. При цьому на перший план виходить проведення адекватної валютної політики, що здійснюється Національним .

Ступінь наукової розробки. В економічній літературі проблеми валютної системи і валютного ринку висвітлені у працях таких вчених, як А. Демківський, Б. Івасів, С. Боринець, В Козюк. Велику увагу приділено розгляду проблем валютно-курсової політики та регулювання валютного курсу у працях О. Барановського, О. Дзюблюка, О. Береславської, А. Гальчинського, А. Грищенко, І. Крючкової, Б. Лапчука, В. Міщенко, О. Мозгового, О. Петрика, М. Савлука, А. Шаповалова, Т. Шемет. Однак, незважаючи на суттєві наукові результати, отримані вище зазначеними та іншими вченими, сутність та проблеми валютним ринку залишаються малодослідженими. Саме це й зумовило вибір теми дослідження та свідчить про його актуальність.

Мета дослідження. В даній дипломній роботі ми будемо визначати сутність та значення Національного Банку України та валютного ринку в Україні а також його стан та перспективи розвитку.

Завдання дослідження. Під час наукового дослідження у даній дипломній роботі слід виокремити наступні завдання:

1.визначити теоретичні основи аналізу контролю НБУ на валютному ринку, а саме:

· об'єкти та суб'єкти валютного ринку, та контроль за їх діяльністю;

· поняття валютного курсу, його різновидів, факторів, які впливають на нього;

· види операцій з валютою.

2.обгрунтувати функції НБУ на валютному ринку:

· визначення структури валютного ринку;

· визначення валютної політики;

· дотримання та виконання нормативних актів тощо.

3.дослідити поняття та класифікацію валютних операцій,їх завдання та значення у структурі валютного ринку;

4.дослідити та встановити сучасний стан валютного ринку в Україні,його вплив на банківську систему;

5.спрогнозувати перспективи розвитку валютного ринку в Україні а також взаємозв'язок з світовим валютним ринком.

Об'єктом дослідження є закономірності і принципи контролю Національного банку України на валютному ринку в Україні в сучасних умовах розвитку банківської системи.

Предметом дослідження є визначення сутності Національного банку України, як регулятора на валютному ринку, та перспектив його розвитку в Україні.

У процесі дослідження використовувалися такі загальнонаукові методи:

ѕ пізнання дійсності, як теоретичне узагальнення, порівняння та систематизація (при дослідженні сутності поняття «валютний ринок», визначенні факторів, що його обумовлюють, визначенні класифікаційних ознак валютного ринку);

ѕ порівняння (у процесі встановлення спільних і відмінних рис методик аналізу контролю Національного банку України та інших країн на основі законодавчих норм,актів тощо);

ѕ системного аналізу (при визначенні елементів валютного ринку).

Інформаційною базою дослідження є чинні законодавчі та нормативні акти щодо валютного ринку України, а саме банківської системи,офіційні матеріали Національного банку України, наукові праці вітчизняних і зарубіжних економістів, присвячені сутності та проблемам валютного ринку в Україні, матеріали інтернет - форумів провідних ризик-менеджерів російських та українських банків.

Структура роботи. Дана дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, додатків та списку використаних джерел.



Розділ 1. Теоретичні засади контролю НБУ валютного ринку

1. Поняття та класифікація валютного ринку

Основною сферою взаємодії суб'єктів валютних відносин, яка визначає можливості реалізації валютної політики, є валютний ринок. Саме функціонування валютного ринку є основним об'єктом впливу системи валютного регулювання і валютного контролю з боку держави у процесі реалізації валютної політики.

У зв'язку з тим, що міжнародні економічні відносини породжують відповідні грошові вимоги і зобов'язання сторін, необхідною умовою їх урегулювання с використання національної валюти тієї чи іншої країни, оскільки єдиного універсального світового платіжного засобу поки що не існує. Це зумовлює потребу обміну однієї валюти на іншу у формі купівлі-пролажу іноземної валюти платником або одержувачем коштів при здійсненні міжнародних операцій. Саме міжнародний платіжний оборот, пов'язаний з оплатою грошових вимог і зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн, обслуговується валютним ринком, визначаючи його об'єктивну необхідність.

Досліджуючи сутність поняття "валютний ринок", варто заточити, що у сучасній вітчизняній та іноземній літературі не існує загальноприйнятого підходу до визначення цієї економічної категорії. Деякі дослідники-економісти не надають їй належного значення, не включаючи до підручників з економіки або лише згадуючи про валютний ринок.

Таким чином, першим етапом дослідження аналіз різноманітних поглядів щодо трактування категорії "валютний ринок", визначення його основних функцій та структури.

Валютний ринок - складне економічне поняття. Тому в економічній літературі важко знайти два однакові його визначення. Отже, кращому розумінню сутності валютного ринку сприятиме наведення різних визначень, що акцентують увагу на його певних аспектах.

Поняття валютного ринку не с новим, воно зустрічається ніс в Українській радянській енциклопедії 1978 р.: "Валютний ринок - це особлива сфера економічних відносин за капіталізму, пов'язана з проведенням операцій з іноземною валютою і платіжними документами в іноземних валютах (чеки, векселі, телеграфні й поштові перекази, акредитиви)" [16].

Описову характеристику валютного ринку подає Ф.С. Мишкін: "Більшість країн світу мають свої власні валюти: США мають долар, Швейцарія - франк, Індія - рупію. Торгівля між країнами викликає обмін різних валют одна на одну" [61].

H. А. Міклошевська і А. В. Холопов при визначенні валютного ринку акцентують увагу лише на функції обміну валюти: "Валютний ринок - це особливий ринок, на якому здійснюють обмін валюти однієї країни на валюту іншої країни за визначеним валютним курсом" [62].

I. Н. Платонова у навчальному посібнику "Валютный рынок и валютное регулирование" подає наступне визначення: "Валютний ринок у широкому розумінні слова - це сфера економічних відносин, яка проявляється при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, а також операцій інвестування валютного капіталу. Саме на валютному ринку відбувається узгодження інтересів продавців і покупців валютних цінностей.

С.Я. Боринець вважає, що валютний ринок - це переважно міжбанківський ринок, адже саме в процесі проведення міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод з купівлі-продажу іноземних валют [30].

Досить різні визначення поняття валютного ринку подаються у сучасній довідниковій літературі. Так, наприклад, С.В. Мочерний в "Економічному словнику-довіднику" зазначає, що валютний ринок - важлива сфера економічних відносин з приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів (чеків, векселів, акредитивів, телеграфних і поштових переказів). На ринку здійснюються операції щодо зовнішньої торгівлі, розрахунків, міграції капіталів та робочої сили, туризму.[45, c. 122]

У банківсько-фінансово-правовому словнику-довіднику уточнюється попереднє визначення, а саме підкреслюється, що валютний ринок - сфера економічних відносин між країнами, пов'язаних з операціями купівлі-продажу, обміну іноземних валют та з використанням платіжних документів в іноземних валютах. Подібне визначення подає фінансовий словник-довідник за редакцією М. Я. Дем'яненка.

У словнику з бізнесу із серії оксфордських довідників сутність валютного ринку інтерпретується так: "Валютний ринок - міжнародний ринок, на якому продають іноземні валюти".

В. А. Ющенко та В. І. Міщенко пропонують розглядати валютний ринок і як економічну категорію, і з практичної точки зору, подаючи таке визначення: "Валютний ринок як економічна категорія відображає певну сукупність відносин щодо здійснення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, інших валютних цінностей, цінних паперів у іноземній валюті та руху іноземних капіталів. З практичної точки зору, під валютним ринком розуміють офіційні фінансові центри, в яких зосереджено здійснення валютних операцій" [85].

А. С. Гальчинський характеризує валютний ринок як відносини не тільки між банками, а також між їх клієнтами. Головна характерна риса валютного ринку полягає у тому, що тут грошові одиниці протидіють одна одній тільки у вигляді записів на кореспондентських рахунках [40].

Досить широке визначення подає Є. В. Савельєв, стверджуючи, що валютний ринок є:

· по-перше, особливим ринком, на якому продають шляхом обміну не матеріальні цінності, а валютні цінності (грошові знаки) різних країн;

· по-друге, як ціни на ньому виступають номінальні валютні курси;

· по-третє, здійснення обмінних операцій на валютному ринку дає змогу проводити операції з обміну факторами виробництва, товарами і послугами;

· по-четверте, в організаційно-технічному аспекті валютні ринки складаються з їх учасників і певної сукупності сучасних засобів збору, передачі й обробки інформації, що розділені на національні та світові валютні ринки [80].

Досить влучним є визначення, яке у своєму підручнику "Валютна політика" пропонує О. В. Дзюблюк: «Валютний ринок - це система економічних відносин, що виникають при здійсненні операцій із купівлі - продажу іноземної валюти за курсом, що формується на основі попиту і пропозиції» [43].

У працях деяких науковців є згадки про валютний ринок, але не дано його визначення і не досліджено його сутність, хоча розглянуто основні його складові: валюта, валютні цінності, валютний, курс, валютні операції, валютні ризики тощо.

Перелік визначень поняття "валютний ринок" можна продовжити, але їх аналіз і порівняння дозволяє дати наступне визначення цієї економічної категорії: валютний ринок - це система економічних відносин між його суб'єктами щодо здійснення операцій з купівлі - продажу іноземних валют, цінних паперів, фінансових деривативів, банківських металів, інших валютних цінностей, де цінами виступають встановлені під впливом попиту і пропозиції валютні курси. Таким чином, поняття валютного ринку як економічної категорії стоїть в одному ряду з іншими видами ринків, однак його специфікою є об'єкт торгівлі, тобто валюта і валютні цінності, а також ціна, виражена обмінним курсом, що складається під впливом ринкової кон'юнктури. Саме на валютному ринку узгоджуються інтереси продавців і покупців валютних цінностей через співвідношення попиту і пропозиції.

З функціонального погляду, валютні ринки забезпечують своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, хеджування від валютних ризиків, диверсифікацію валютних резервів.

З інституціонального погляду, валютні ринки представлені сукупністю банків, інвестиційних компаній, валютних бірж, брокерських контор, які здійснюють валютні операції. З організаційно-технічного погляду, валютний ринок є сукупністю телеграфних, телефонних, телексних, електронних й інших комунікаційних систем, які зв'язують між собою учасників ринків з різних країн, що здійснюють міжнародні розрахунки й інші валютні операції.

Попри те, що операції, які зараз здійснюються на валютних ринках, відомі ще з античного періоду, їхнє формування у сучасному розумінні припадає на кінець XIX - початок XX ст. Інтенсифікація цього процесу саме у вказаний період відбувалася під дією сукупності таких основних факторів:

· зростання масштабів світової торгівлі та розширення на цій основі регулярних економічних зв'язків між різними країнами;

· поступове витіснення золота з міжнародного платіжного обороту і поширення кредитних засобів обігу у вигляді національних валют різних країн і платіжних інструментів, виражених у цих валютах;

· зростання масштабів міжнародної діяльності банків та інших фінансово-кредитних установ, які забезпечують належну концентрацію капіталів для безперебійного переміщення значних обсягів коштів у зовнішньоторговому обороті;

· інтенсивний розвиток інформаційних технологій та удосконалення засобів зв'язку, що сприяє оптимізації обміну даними між ринками різних країн та зниженню рівня ризику при здійсненні валютно-обмінних операцій.

Інтенсивне зростання масштабів валютних ринків пов'язане передусім із занепадом Бреттон-Вудської валютної системи і переходом до системи плаваючих валютних курсів. Ямайська валютна система, яка передбачала вільний вибір режимів обмінних курсів національних валют, хоч і надає центральним банкам більш широкі можливості для маневру, проте сприяє нестабільності валютних курсів та зростанню обсягів спекулятивних операцій. До речі, саме у 70-х роках XX ст. почалося активне формування міжнародного валютного ринку "Forех".

Сутність валютного ринку знаходить безпосереднє відображення у його функціях. Основні функції валютного ринку:

1. мінімізація ризику, пов'язаного з коливанням обмінних курсів іноземних валют, шляхом формування відповідних механізмів для розподілу цього ризику між різними суб'єктами ринку;

2. своєчасне здійснення міжнародних розрахунків шляхом обміну валют різних країн та переказу коштів через міжнародні платіжні системи банківських установ;

3. визначення та регулювання валютних курсів, формування попиту та пропозиції на іноземні валюти;

4. можливість використання операцій з валютними деривативами як з метою хеджування валютних ризиків, так і з метою валютного арбітражу;

5. диверсифікація валютних резервів підприємств, банків, держави шляхом своєчасного обміну одних валют на інші та формування портфеля валютних вкладень із найстабільніших валют;

6. отримання прибутку учасниками ринку у вигляді різниці, що виникає при обміні іноземних валют унаслідок коливання обмінних курсів;

7. сприяння поглибленню міжнародного розподілу праці та розширенню обсягів міжнародної торгівлі;

8. забезпечення можливості реалізації валютної політики, спрямованої на державне регулювання економічних процесів на національному рівні, а також узгодження відповідних регулятивних заходів у рамках світового господарства. На сьогодні власне розвиток валютних ринків є одним із ключових факторів нормального функціонування світової економіки та міжнародної торгівлі. В умовах глобалізації економічних процесів швидкість та ефективність міжнародних розрахунків, що здійснюються на основі своєчасного, оптимального обміну іноземних валют, є необхідним підґрунтям міжнародного обороту товарів, послуг, робіт і капіталів.

Саме валютний ринок сьогодні є однією з головних форм забезпечення світових господарських зв'язків, виконуючи по суті функції міжнародної грошової системи та сприяючи здійсненню міжнародних інвестицій і торгівлі. Він обслуговує не лише експортерів та імпортерів, а й величезні міжнародні потоки капіталів, розширившись від ланцюга окремих національних фінансових центрів до єдиного інтегрованого міжнародного ринку, який відіграє значно важливішу роль у функціонуванні національних економік, впливаючи на всі аспекти життя суспільства.

Саме цим зумовлена порівняно складна структура валютного ринку за сферою поширення, рівнем організованості, складом суб'єктів (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Структура валютного ринку

Функціонування валютного ринку в будь-якій країні тією чи іншою мірою зазнає безпосереднього впливу валютної політики держави, що через дію відповідних економічних чи адміністративних інструментів позначається на формуванні кон'юнктури ринку та умовах діяльності його учасників. Такі умови можуть мати більш жорсткий або ліберальний характер залежно від того, які пріоритети визначені валютною політикою держави на певному етапі економічного розвитку країни. З урахуванням цього на практиці проводяться адекватні заходи валютного регулювання і валютного контролю, що й визначають можливості учасників валютного ринку здійснювати на ньому ті чи інші операції з валютними цінностями, тобто валютні операції.

Валютні операції - це операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, включаючи операції з використання валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, а також операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей.[45, c. 161]

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини - не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'язань, не змогли б перетворити одержану валюту в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань.

До валютного ринку як системи входить дві основні підсистеми:

· валютний механізм - представлений правовими нормами й інститутами, що репрезентують ці норми на національному та міжнародному ринках;

· валютні відносини - щоденні зв'язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших грошових операцій, що спрямовані на придбання або продаж іноземної валюти.

Значення валютного ринку для економіки в цілому визначається його функціями, основними серед яких є:

· реалізація валютної політики держави, спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та розширення зовнішньоекономічних зв'язків;

· створення суб'єктам валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних розрахунків і сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;

· визначення і формування попиту та пропозиції на валюту;

· регулювання валютних курсів;

· диверсифікація валютних резервів;

· хеджування валютних ризиків;

· отримання прибутку від операцій з валютою та валютними цінностями тощо.

У таблиці 1.1 представлена класифікація валютного ринку за основними критеріями.

Таблиця 1.1 Класифікація валютного ринку

Критерії класифікації	Назва сегментів валютного ринку
Залежно від організації торгівлі	- біржовий - позабіржовий
За видами валютних курсів	- з фіксованим режимом - з "вільно плаваючим" режимом - з "регульованим плаваючим" режимом - з подвійним режимом - з системою множинних режимів
За характером операцій	- конверсійний (касовий, ф'ючерсів, форвардів, свопів, опціонів, арбітражний) - депозитний (короткостроковий, строковий, до запитання) - кредитний (короткостроковий, середньо-строковий, довгостроковий)
За сферою поширення	- міжнародний - світовий - національний - регіональний
Відносно валютних обмежень	- вільний - регульований
За територіальним розміщенням	- європейський - північноамериканський - азіатський або далекосхідний
За суб'єктами, які здійснюють операції з валютою	- міжбанківський - біржовий - клієнтський

За суб'єктами, які здійснюють операції з валютою, валютний ринок поділяється на:

а) міжбанківський (прямий та брокерський) - це сегмент валютного ринку, на якому за терміновістю валютних операцій виділяють три основні складові:

· спот-ринок - ринок торгівлі з негайним постачанням валюти, на який припадає 65 % від всього обороту валюти;

· форвардний - строковий ринок, на якому здійснюється до 10 % валютних операцій;

· своп-ринок - на якому поєднуються операції з купівлі-продажу валюти на умовах "спот" та "форвард"; на ньому реалізується до 25 % всіх валютних операцій.[32, c. 178]

Більшість валютних угод (до 80 % від загального обсягу валютних операцій) здійснюється на міжбанківському сегменті валютного ринку і на поточному (спот) ринку. Міжбанківський валютний ринок є результатом взаємодії валютних рахунків комерційних банків. Ресурси цього ринку поділяються на комерційні (належать комерційним банкам) та регуляційні (належать центральним емісійним банкам). Саме на міжбанківському валютному ринку сконцентровано до 30 % офіційних валютних ресурсів, за допомогою яких держава реалізує сприятливу для себе валютну політику;

б) біржовий - це сегмент валютного ринку, на якому операції з валютою можуть здійснюватися через валютну біржу або ж у валютних відділах товарних і фондових бірж за допомогою деривативів - похідних фондових інструментів. Валютні біржі є не в усіх країнах світу - наприклад, їх не існує в англосаксонських країнах;

в) клієнтський - це сегмент валютного ринку, на якому операції здійснюються не за рахунок банку, а за рахунок його клієнтів.

Валютний ринок можна класифікувати й за іншими критеріями:

· за формою торгівлі валютою (безготівковий, готівковий);

· за масштабами операцій (оптовий, роздрібний);

· за метою здійснення операцій (одержання валюти, страхування від ризиків, одержання прибутку);

· залежно від прав резидентів і нерезидентів (поточний, пов'язаний з рухом капіталу) та ін.

Функціональне призначення валютного ринку полягає в забезпеченні реальної свободи вибору та дій власника валюти. Спільним для всіх суб'єктів валютного ринку є бажання одержати дохід від своїх операцій. Тому валютному ринку притаманні конкуренція, ризик та інші характерні риси будь-якого ринку.[32, c. 189]

Суб'єктами валютного ринку є:

1) центральні банки - на макроекономічному рівні: Федеральна резервна система США, Банк Англії, Бундесбанк Німеччини, Національний банк України тощо;

2) комерційні банки, що мають ліцензію на проведення валютних операцій. Саме міжбанківський ринок є основою валютного ринку і саме тут формується валютний курс. Банки посідають провідне місце на валютному ринку, оскільки вони ведуть рахунки та мають розвинуті системи телекомунікацій, постійно торгують валютою всередині країни і за її межами. Деякі комерційні банки, обсяги щоденних оборотів яких сягають мільярдних сум, мають міжнародний авторитет: це, наприклад, американські банки Чейз Нешенел, Чейз Манхет-тен, Сіті-банк, німецькі банки - Німецький, Комерційний, Дрезденський тощо;

3) фірми, які здійснюють зовнішню торгівлю або капіталовкладення за кордоном. Дані господарські суб'єкти стимулювали розвиток валютного обміну, виникнення цілого ряду складних видів валютних угод;

4) приватні (фізичні) особи, що їздять за кордон, здійснюють перекази валют, купують валюту з метою нагромадження (заощадження) та здійснюють інші неторговельні угоди;

5) брокерські контори - володіють необхідною інформацією щодо покупців і продавців валюти, надають консультаційні послуги комерційним банкам, фірмам, що орієнтовані на зовнішній ринок;

6) підприємці, які купують і продають валюту для забезпечення своєї комерційної діяльності (імпортери, експортери);

7) інвестори, які вкладають свій чи позичений капітал у валютні цінності з метою одержання процентного доходу;

8) спекулянти, які постійно купують-продають валюту задля одержання доходу від різниці в її курсі; професійними спекулянтами є валютні дилери, якими можуть бути юридичні та фізичні особи;

9) хеджери - здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу.

Функції суб'єктів валютного ринку представлені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 Характерні риси суб'єктів валютного ринку

Суб'єкт	Функції
1. Центральні банки	керують валютними резервами, проводять валютну інтервенцію, регулюють рівень відсоткових ставок за вкладеннями на світовому валютному ринку тощо
2. Комерційні банки	здійснюють основний обсяг валютних операцій як для клієнтів, так і самостійно, за рахунок власних коштів
3. Великі міжнародні банки	виступають як провідні споживачі (покупці) на валютному ринку і здійснюють потужний вплив на процес формування валютних курсів
4. Фірми, які здійснюють зовнішньоторговельні операції	прямого доступу на валютний ринок не мають, діють через посередників. Мають стабільний попит на іноземну валюту (фірми-імпортери) або стабільну пропозицію валюти (фірми-екс-портери); розміщують і залучають вільні залишки у короткострокові депозити.
5. Компанії, що здійснюють закордонні вкладення активів	міжнародні інвестиційні фонди здійснюють диверсифіковане управління портфелем активів, вкладаючи кошти в цінні папери держави та корпорацій будь-яких країн
6. Валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж	здійснюють обмін валют для юридичних і фізичних осіб, формують ринковий валютний курс (валютні біржі існують не в усіх країнах світу)
7. Валютні брокерські фірми	здійснюють конверсійні або депозитно-кредитні операції між покупцями та продавцями іноземної валюти
8.Компанії з управління активами, та інститути спільного інвестування	Здійснюють управління активами резидентів та нерезидентів, формують інвестиційні портфелі. Діяльність проводять на валютному ринку України та міжнародному.

Об'єктом валютного ринку виступає валюта. Поняття валюти широко застосовується в економічній літературі і на практиці. Валюта обслуговує такий широкомасштабний сектор економіки, як зовнішньоекономічні відносини. На її основі функціонує валютний ринок, що є елементом грошового ринку, формуються такі високоефективні регулятивні інструменти, як валютний курс, платіжний баланс, золотовалютні резерви тощо. Валюта обслуговує функціонування світової економіки та інтеграцію до неї національних економік окремих країн.

Незважаючи на широке застосування, сутність валюти не знайшла однозначного трактування в літературі. Більшість авторів, які досліджують валюту, визначають її як грошову одиницю певної країни, що прямо чи побічно пов'язана із зовнішньоекономічними відносинами.

Переважно поняття "валюта" застосовується в трьох значеннях:

· грошова одиниця даної країни (долар США, японська йєна, вітчизняна гривня тощо);

· грошові знаки іноземних держав, а також кредитні і платіжні засоби, що виражені в іноземних грошових одиницях та використовуються в міжнародних розрахунках;

· міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця та платіжний засіб (євро, СПЗ).

Для функціонування валютного ринку особливе значення має те, чи є національна валюта конвертованою. Попит на іноземну валюту пов'язаний із залежністю національної економіки від імпорту та обумовлений конвертованістю.

Конвертованість - це гарантована можливість грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти. При повній конвертованості національної валюти кожна юридична і фізична особа може вільно брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, продавати, купувати та обмінювати національну валюту на іноземну за певними курсами без будь-яких обмежень або прямого втручання держави. Чим нижче рівень конвертації національної валюти, тим більше валютний ринок під-власний державному регулюванню (перш за все, встановленню фіксованого курсу національної валюти щодо інших валют).

Вільно конвертована валюта (ВКВ) - валюта, що вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосовується у всіх видах міжнародного обігу. В наш час лише деякі держави мають вільно конвертовану валюту: США, Великобританія, Японія, Китай, Канада, Нідерланди, Нова Зеландія, Сингапур, Саудівська Аравія та ін. Вільна конвертованість у першу чергу свідчить про стійкість економіки країни, можливості її економічного зростання, довіру до національної валюти з боку іноземних партнерів. Деякі вільно конвертовані валюти є резервними валютами. Резервна валюта - це вільно конвертована валюта, яка використовується для міжнародних розрахунків і зберігається Центральними банками інших країн. Центральні банки нагромаджують валюту країн, які є лідерами у світовій торгівлі. Практично всі зовнішньоторговельні та фінансові операції здійснюються в доларах США, швейцарських франках, йєнах, євро, фунтах стерлінгах. Саме ці валюти і є резервними. Наявність резервної валюти створює додаткові вигоди країні-емітенту, даючи змогу протягом тривалого терміну мати від'ємне сальдо в торговому і платіжному балансах без загрози національної економіки, бо така валюта не пред'являється до оплати у вигляді вимоги на поставку товарів чи інших активів, а залишається в інших країнах у вигляді резервів.

Частково конвертована валюта - це національна валюта країн, що обмінюється на обмежену кількість іноземних валют і у міжнародних розрахунках застосовується з обмеженнями. В країнах з частково конвертованою валютою держава використовує валютні обмеження. Валютні обмеження - це законодавча або адміністративна заборона, лімітування та регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження проводять з метою підтримки валютного курсу, вирівнювання платіжного балансу, концентрації валютних цінностей державою тощо. Основними причинами впровадження валютних обмежень є нестача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, диспропорції в платіжних балансах. Більшість країн світу, в тому числі й Україна, має частково конвертовану валюту.

Неконвертована (замкнена) валюта - національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюється на інші іноземні валюти. Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обмеження щодо ввезення, вивезення, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні заходи валютного регулювання, в тому числі валютні коефіцієнти з метою обмеження розрахунків в іноземній валюті.

Клірингова валюта - розрахункові валютні одиниці, які існують лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських записів банківських операцій за взаємними поставками товарів та надання послуг між країнами-учасницями клірингових розрахунків. Клірингові угоди укладаються, як правило, в таких випадках:

· для вирівнювання платіжного балансу без витрат золотовалютних резервів;

· у випадку необхідності отримання пільгового кредиту від контрагента, який має активний платіжний баланс;

· як відповідь на дискримінаційні дії іншої держави;

· для фінансування країною з активним платіжним балансом країни з пасивним платіжним балансом.

Вперше в міжнародних розрахунках валютний кліринг було введено в 1931 році, у період світової економічної кризи. Валютний кліринг у міжнародних розрахунках мас обов'язковий характер. Суть його полягає у взаємному заліку зустрічних вимог і зобов'язань, що випливають з рівності товарних поставок і надання послуг.

Міждержавними угодами визначаються:

· банки, уповноважені вести клірингові рахунки;

· обсяг клірингу (всі платежі за товарооборотом чи їх частина);

· валюта клірингу;

· технічний кредит - граничне сальдо заборгованості за кліринговим рахунком;

· порядок погашення сальдо за клірингом.

Із кліринговою валютою пов'язана валютна блокада - заморожування в банках валютних цінностей іноземних держав та громадян. Валюта, яка знаходиться на блокованих рахунках, може бути використана тільки у даній країні. Інші країни у відповідь також здійснюють валютну блокаду. У результаті це призводить до такої форми валютних обмежень, як двосторонні валютні кліринги. Ця форма може використовуватися і без попереднього блокування рахунків.

На сучасному етапі важливою є проблема підвищення рівня конвертованості української національної валюти - гривні. З вересня 1996 року Україна стабільно забезпечує конвертованість гривні за поточними операціями. Національний банк України використовує у своїй діяльності і доводить до відома уповноважених банків класифікатор іноземних валют, які перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідних іноземних держав і можуть бути використані при здійсненні торговельних та неторговельних платежів суб'єктами підприємницької діяльності і банками України. Всі види валют у класифікаторі поділені на три групи:

а) вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на інші види валют і курси яких конвертуються НБУ. Це - долари США, японські йєни, австралійські долари, грецькі драхми, канадські долари, Євро, СПЗ;

б) валюти з обмеженою конвертованістю, які обмінюються на інші валюти з певним обмеженням і крос-курси яких визначаються НБУ. Це - чилійські песо, китайські юані, чеські крони, словацькі крони, єгипетські фунти, гонконг-ські долари, сингапурські долари, угорські форинти, індійські рупії, ізраїльські шекелі, корейські вони, румунські леї, реали Саудівської Аравії, тайванські долари, турецькі ліри, кувейтські динари, новозеландські долари, мальтійські ліри, російські рублі, болгарські леви, хорватські куни та деякі інші;

в) неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші валюти і курси яких не котируються і не визначаються НБУ. До цієї групи у класифікаторі відносяться усі інші валюти, які не включені до першої та другої груп валют.

Основою валютних операцій, що здійснюються на валютному ринку, є ціна валюти - валютний курс,рівень якого постійно коливається під впливом попиту й пропозиції учасників цих операцій.

Валютний курс - це ціна грошової одиниці певної країни, що виражена в грошових одиницях іншої країни; співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.

Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій:

1. допомагає долати національну обмеженість грошової одиниці певної країни і перетворювати її в міжнародну;

2. виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей;

3. зіставляє цінові структури окремих країн, розвиток їхніх продуктивних сил, темпи економічного зростання, а також торговельний і платіжний баланси;

4. зниження курсу національної грошової одиниці (девальвація) сприяє подорожчанню імпорту й зростанню експорту, і навпаки, зростання курсу (ревальвація) призводить до здешевлення імпорту і падіння експорту;

5. є структурною ланкою механізму реалізації міжнародної вартості товарів і послуг, так як через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв'язки та ін.

Валютний курс чутливий до чинників, що визначають політичну й соціальну стабільність країни, її міжнародний авторитет. На валютний курс впливають такі фактори: зміни обсягів ВВП, стан платіжного балансу країни, рівень інфляції, відсоткові ставки тощо.

Необхідність встановлення валютного курсу пояснюється тим, що національна валюта за межами внутрішнього ринку не може виступати законним купівельним і платіжним засобом. Відповідно до чинного законодавства окремих країн курси іноземних валют встановлюються їх котируванням.

Котирування - це 1)визначення офіційними державними органами (центральним банком чи іншою фінансовою установою) курсу (ціни) іноземної валюти; 2) встановлення курсів іноземних валют відповідно до практики, що склалася, і законодавчих норм.

У світовій практиці існує два методи котирування:

· пряме котирування - визначає кількість національної валюти за одиницю іноземної (наприклад, 4,65 гривень за 1 долар США). Таке котирування застосовується в більшості країн світу;

· непряме (побічне) котирування - визначає кількість іноземної валюти за одиницю національної валюти. Така система застосовується в небагатьох країнах з тих часів, коли англійська валюта була однією з найголовніших валют світу - у 1913 році на її частку припадало 80 % всіх міжнародних розрахунків. У наш час непряме котирування мають євро, австралійський долар, ірландський фунт стерлінгів та деякі інші валюти.

Основними інструментами валютного ринку є банківські перекази, акцепти, акредитиви, чеки, векселі, депозитні сертифікати тощо.

Міжнародні розрахунки класифікуються найчастіше за двома ознаками: строками платежу і порядком документообороту.

За строками платежу виділяються негайні платежі - сконто і платежі в кредит - інстолмент.

За порядком документообороту основними розрахунками є інкасо та акредитив. Не так часто застосовуються розрахунки банківськими переказами за відкритими рахунками.

Акредитив - 1) іменний цінний папір, що являє собою доручення однієї кредитної установи іншій виплатити визначену суму фізичній або юридичній особі при виконанні зазначених в акредитиві умов; 2) банківський рахунок, що дає право виставляти на банк тратти; 3) грошовий документ, у якому міститься розпорядження банку або іншої установи іншому банку чи іншій кредитній установі на виплату фізичній або юридичній особі певної суми на зазначених в акредитиві умовах. Акредитиви поділяються на:

а) грошові - це іменний документ, що видається банком: 1) другому банку, що містить наказ про виплату грошей покупцеві у визначений термін; 2) особі, яка внесла визначену суму і бажає одержати її цілком або частинами в іншому місці протягом певного часу;

б) документарні - акредитиви для розрахунків між продавцем і покупцем, за умовами якого банк зобов'язується виплатити продавцеві певну суму після пред'явлення товаророзпорядчих документів.

2. Система валютного регулювання і контролю в Україні

Валютна політика кожної країни визначається політикою державного регулювання економіки загалом, ступенем втручання органів державної влади у валютно - кредитні та фінансові відносини . Валютна політика - це сукупність заходів, які здійснюються державою у сфері міжнародних валютних відносин відповідно до поточних (тактичних) та довгострокових (стратегічних) цілей країни. Уряд і Національний банк України здійснюють валютну політику відповідно до принципів загальної економічної політики України. Основною метою валютної політики Національного банку України, як складової монетарної політики є стабілізація курсу національної грошової одиниці та збалансованість платіжного балансу країни .

Довгострокова валютна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення макроекономічної стабільності та створення умов довіри внутрішньої економіки та іноземного бізнесу до національної валюти , стимулювання розвитку експорту, повернення в країну заробленої іноземної валюти тощо.

Завданням короткострокової валютної політики є забезпечення стабільного функціонування національної валютної системи, сприяння збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів. Вона також передбачає:

1. поточне регулювання системи валютних обмежень та системи економічних нормативів (зокрема, допуск нерезидентів на ринок державних цінних паперів (ОВДП);

2. створення сприятливих умов для вкладів інвесторів (як національних, так і іноземних) у національну економіку ;

3. оперативне регулювання валютно - ринкової кон'юнктури за допомогою валютних інтервенцій для зменшення спекулятивного тиску на валютний ринок;

4. удосконалення правової та організаційної структури валютного ринку;

5. здійснення жорсткого контролю за капітальними операціями резидентів та нерезидентів на валютному ринку України;

6. удосконалення контролю за експортно - імпортними операціями через налагодження тіснішої взаємодії всіх органів валютного контролю;

7. удосконалення міждержавних розрахунків та опрацювання можливостей різноманітних форм інтеграції (зокрема створення платіжних та валютних союзів);

8. проведення курсової політики, яка базується на цільових показниках грошово - кредитної сфери;

9. удосконалення механізму курсоутворення відповідно до структурних змін в економіці.

Складовими валютної політики в узагальненому вигляді є:

· Валютне регулювання;

· Валютний контроль;

· Міжнародне валютне співробітництво та участь у міжнародних валютно - фінансових організаціях .

Валютне регулювання - це регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій.

Валютне регулювання з боку держави є об'єктивною економічною необхідністю, яка зумовлена ??міжнародною економічною інтеграцією України до світового співтовариства та пов'язана з міжнародною кооперацією виробництва і розширенням міжнародної торгівлі, що спричинило вихід процесу концентрації і централізації капіталу за межі національних кордонів.

Згідно з чинним законодавством України (стаття 11 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю») Національний банк та Кабінет Міністрів наділені певними повноваженнями у сфері валютного регулювання.

Національний банк України у сфері валютної політики та валютного регулювання має такі повноваження:

1) Установлює правила проведення в Україні резидентами і нерезидентами валютних операцій;

2) Визначає структуру валютного ринку України, а також порядок та умови торгівлі валютними цінностями на ньому;

3) Установлює порядок переведення, ввезення, пересилання в Україну та з неї валютних цінностей;

4) Визначає порядок відкриття резидентами рахунків у банках за межами України та нерезидентами рахунків в уповноважених банках України;

5) Установлює загальні правила видачі резидентам та нерезидентам ліцензій та індивідуальних ліцензій на здійснення валютних операцій, видає ці ліцензії і приймає рішення про їх скасування;

6) Установлює єдиний порядок визначення і використання курсу грошової одиниці України відносно іноземних валют та розрахункових (клірингових) одиниць;

7) Установлює спільно з Кабінетом Міністрів України порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях та неконвертованій валюті, які використовуються у торговельному й неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України;

8) Нагромаджує, зберігає і використовує золотовалютні резерви з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України;

9) Складає за участю Кабінету Міністрів України платіжний баланс України;

10) Бере участь у визначенні ліміту валового зовнішнього боргу України та контролює дотримання цього ліміту після його затвердження Верховною Радою України тощо.

У сфері валютного регулювання Кабінет Міністрів України має такі повноваження:

Визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України;

Бере участь у складанні платіжного балансу України;

Забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей;

Забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України;

Визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, що використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.

Важливою складовою валютної політики є також валютний контроль. Згідно з чинним законодавством України Національний банк є головним органом валютного контролю який забезпечує виконання уповноваженими банками та уповноваженими фінансово - кредитними установами функцій щодо здійснення валютного контролю та регламентує відповідальність за порушення валютного законодавства України.

Державні органи (Державна податкова адміністрація, Міністерство зв'язку та Державний митний комітет України) також мають визначені законодавством функції у сфері валютного контролю.

Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами та нерезидентами на території України .

Міністерство зв'язку України контролює додержання правил поштових переказів та перевезення валютних цінностей через митний кордон України.

Державний митний комітет України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

3. Функції НБУ щодо регулювання та контролю діяльності суб`єктів валютного ринку

НБУ виступає головним органом валютного контролю. У зв'язку з цим він контролює виконання правил Регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів, та забезпечує виконання уповноваженими банками Функцій щодо здійснення валютного контролю за валютними пераціями резидентів і нерезидентів. НБУ також може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на Міжбанківському валютному ринку України для уповноважених банків та інших кредитно-фінансових установ, що одержали ліцензію НБУ, за винятком операцій, пов'язаних із строковими (ф'ючерсними) угодами. До повноважень НБУ належить обов'язкове декларування в Національному банку валютних цінностей та іншого майна резидентів, які перебувають за межами України.

Порядок і терміни декларування встановлюються НБУ; він гарантує таємницю інформації щодо декларування валютних цінностей. Отже, НБУ зобов'язаний проводити політику, спрямовану на підтримання валюти України, і виступає суб'єктом Міжбанківського валютного ринку України. Валютне регулювання є важливою складовою частиною валютної політики держави. Адміністративні методи безпосереднього керування економічними процесами продемонстрували в багатьох країнах світу неспроможність враховувати інтереси всіх суб'єктів господарської діяльності. Проте й ігнорування ролі країни в регулюванні економічних процесів призводить до кризових явищ в економіці. Важливим з цієї точки зору визначення ролі держави в здійсненні валютного контролю та валютного регулювання. Валютному контролю в Україні підлягають валютні операції за участю резидентів і нерезидентів, а також зобов'язання про декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України. Метою валютного контролю є забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій.

Органи, що здійснюють валютний контроль, наділені повноваженнями вимагати та одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті в межах своїх прав, а також про майно, що підлягає декларуванню. Головним органом, що здійснює валютний контроль на території України, є

Національний банк України (НБУ). НБУ надане право здійснювати контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів, та забезпечувати виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

Контроль за валютними операціями резидентів і нерезидентів, здійснюваних через уповноважені банки, проводять ці банки. Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Порядок ввезення, переказу і пересилання з-за кордону, а також вивезення, переказу і пересилання за кордон резидентами і нерезидентами валюти України визначає Національний банк України (НБУ). Суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, можуть бути вільно ввезені, переслані, переказані назад в Україну.

Уповноважені банки зобов'язані купувати іноземну валюту на Міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов'язань резидентів у разі платежів в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами:

· щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей;

· платежів в іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

· вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, у разі припинення інвестиційної діяльності.

Пункт 1 ст.11 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначає наступні повноваження НБУ у сфері валютного регулювання:

1) здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;

2) складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

3) контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

4) визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

5) видає обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

6) нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

7) видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

8) встановлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

9) встановлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

10) забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

На підставі ст.7 Закону України «Про Національний банк України» він має право визначати порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і проводить валютний контроль за уповноваженими комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію на здійснення операцій з валютними цінностями.

Крім того, НБУ визначає структуру валютного ринку та організує торгівлю валютними цінностями, проводить дисконтну та девізну валютну політику, вводить валютні обмеження, здійснює поповнення та використання золотовалютного резерву та зберігання золотого запасу. Він також встановлює та регулює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його, затверджує умови та порядок конвертації гривні на іноземну валюту. До повноважень Національного банку України належить також і моніторинг та контроль за декларуванням валютних цінностей резидентів, які перебувають за межами України та деякі інші.