Валютний ринок та його регулювання

Серед інтервальних ICI доходність варіювалася у межах від -8.4% до +39.1% (у 2-му кварталі - від -21% до +12%), однак більшість значеннь суттєво відставали від двох найвищих показників, без урахування яких середній показник у секторі наближався до нуля. Загалом, 18 із 32-х цих ICI продемонстрували приріст інвестицій у 3-му кварталі 2013 року (після 12-ти з 33-х у 2-му), причому 3 з них - понад доходність гривневих депозитів, 2 - вкладів у євро.

Діапазон доходностей закритих ICI був, традиційно, найширшим, водночас достатньо рівномірно змістившись угору - від -49.4% до +54.9% (після -76% до +26% у 2-му кварталі). Однак тільки 44 із 122-х закритих фондів примножили інвестиції своїх вкладників (після 39-ти зі 130-ти у 2- му кварталі), причому 17 ICI - понад доходність за депозитами у гривні (після 8-ми у 2-му кварталі) та 12 - понад доходність вкладів у євро.

За рік найдоходнішими були депозити у гривні (+22.0%), а найзбитковішими - лідери цього кварталу, вклади у золоті (-22.6%). Індекси УБ та ПФТС за цей час втратили 15.9-19.2%, при цьому невенчурні ICI принесли у середньому від -6.22% (відкриті) до +6.1% (закриті).

Серед класів диверсифікованих ICI з публічною емісією (відповідно до актуальної структури їхніх активів) найдоходнішими у 3-му кварталі були фонди акцій, що принесли у середньому +5.4% (після -1.2% у 2-му кварталі) (рис. 2.12.). Проте серед них знову був один фонд зі значно відмінним показником (+39.1%), без урахування якого середня доходність у секторі була від'ємною (-1.3%), однак у 2-3 рази вищою від показників індексів акцій. З початку 2013 року фонди акцій принесли 6.0%.

Фонди змішаних інвестицій принесли у середньому +1.9%, а без урахування лідера із +14.6%, результат дорівнював -1.3% (у 2-му кварталі середня доходність складала -1.0%). Доходність класу з початку року - -1.4%.

«Інші» фонди, що значно відрізняються між собою за інвестиційними стратегіями як через порівняно значну кількість ICI у цьому класі, так і через високі межі для віднесення фондів до спеціалізованих класів (акцій, облігацій, грошового ринку), забезпечили у середньому +0.3% (у 2-му - -1.9%). При цьому лідер мав +9.3%, аутсайдер - -13.8%. З початку року ці фонди показали -1.3%.

До фондів грошового ринку та фондів облігацій у 3-му кварталі не був віднесений жоден ICI. Єдиний фонд, який належав до перших у 2-му кварталі та показав тоді +3.9%, у 3-му належав до «інших» фондів та приніс -2.9%. Фондів облігацій не було вже вдруге поспіль; ICI, що належав до цього класу у 1-му кварталі й показав тоді +3.3%, у 3-му був лідером серед «інших» фондів.

Рис.2.12 Середня доходність диверсифікованих ІСІ з публічною емісією за класами фондів у 3 кв. 2013 р. та початку року

3. Оцінка ефективності регулювання і контролю суб'єктів валютного ринку Національним банком

Одним з основних принципів використання інструментів валютного регулювання є принцип ефективності, який слугує для оцінки економічного ефекту застосування зазначених інструментів і характеризує рівень відповідності результатів їх застосування цілям валютної політики. Таким чином, ефективність інструментів валютного регулювання виступає інтегральною характеристикою їхньої дієвості та потребує окремого дослідження на основі фактичних даних.

Розглянемо ситуацію що склалася на валютному ринку на кінець 2012 року, та діяльність НБУ щодо регулювання та контролю.

Динаміка попиту на іноземну валюту та її пропозиції на міжбанківському валютному ринку України (далі - валютний ринок) у 2012 році формувалася в умовах сталого перевищення обсягів надходжень іноземної валюти від нерезидентів над переказами на їхню користь.

Домінування валютного попиту над пропозицією, що спостерігалося протягом січня 2012 року на безготівковому сегменті валютного ринку, в лютому - березні відчутно зменшилося, змінившись у квітні - травні на чисту валютну пропозицію. Це надало Національному банку України можливість поповнювати міжнародні резерви.

У літні місяці 2012 року дія сезонних факторів майже нівелювалася платежами з погашення та обслуговування зовнішнього боргу, погіршенням зовнішньої кон'юнктури, а також несприятливими ринковими очікуваннями, що сформувалися під впливом загострення боргових проблем ЄС. Частковим виключенням став лише серпень, коли завдяки збільшенню обсягу нетто-надходжень іноземної валюти від нерезидентів сформувалася її чиста пропозиція. Внаслідок цього сальдо інтервенцій Національного банку України в серпні було додатним.

Восени чистий приплив іноземної валюти від нерезидентів суттєво зменшився, що спричинило поновлення домінування попиту на безготівкову іноземну валюту над її пропозицією.

У грудні спостерігалися наочна стабілізація валютного ринку та поліпшення курсових очікувань. Цьому сприяла стійкість і послідовність валютно-курсової та монетарної політики Національного банку України, відповідне врівноваження ринкових настроїв, а також упровадження таких інструментів тимчасової дії, як зменшення строків розрахунків за операціями з експорту/імпорту товарів та обов'язковий продаж частини надходжень в іноземній валюті від експорту товарів. Наведені чинники зумовили суттєве зменшення чистого попиту на безготівкову іноземну валюту та збільшення обсягів її надходжень від нерезидентів.

Загальний обсяг чистого попиту на безготівкову іноземну валюту в 2012 році становив 7,9 млрд. дол. США (у 2011 році - 2,9 млрд. дол. США). Разом з тим середньоденний обсяг операцій з іноземною валютою підвищився на 59,1% завдяки збільшенню, як валютного попиту (на 60,1%) так і пропозиції (на 58,1%).

Рис.2.13 Окремі показники безготівкового сегмента валютного ринку

Для недопущення різких курсових коливань гривні Національний банк України зберігав свою присутність на валютному ринку. Протягом 2012 року він здійснював інтервенції як із купівлі іноземної валюти, так і з її продажу. Однак їхнє загальне сальдо було від'ємним і становило 7.5 млрд. дол. США (в еквіваленті).

На готівковому сегменті валютного ринку в 2012 році середньоденний обсяг операцій із іноземною валютою зменшився на 20.0%. При цьому валютний попит із боку населення знизився на 21.0%. а пропозиція - на 18.1%.

Обсяги купівлі населенням готівкової іноземної валюти впродовж січня-серпня 2012 року були меншими, ніж у відповідному періоді попереднього року. У вересні - листопаді чистий попит на іноземну готівку помітно збільшився. Це було спричинено як особливостями виборчого періоду, так і публічними дискусіями щодо неминучості суттєвих корекцій курсової динаміки гривні. Проте регулятивна витриманість Національного банку України дозволила стабілізувати обидва сегменти валютного ринку, завдяки чому дефіцит готівкової іноземної валюти в грудні зменшився до мінімуму.

Рис.2.14 Операції з готівковою іноземною валютою (у середньому вимірі)

У цілому в 2012 році чистий попит на готівкову іноземну валюту становив 10,2 млрд. дол. США, що на 24,3% менше ніж у 2011 році (13,5 млрд. дол. США).

Як і попередні роки, у 2012 році переважна більшість із купівлі та продажу іноземної валюти здійснювалась у безготівковій формі. У той же час частка операцій із готівковою іноземною валютою в загальному обсязі операцій на валютному ринку зменшилася у порівнянні з 2011 р. 1,9 рази.

Таблиця 2.10

Структура операцій з купівлі й продажу іноземної валюти, %

Рік	Безготівкова іноземна валюта	Готівкова іноземна валюта
2008 2009 2010 2011 2012	75.9 80.4 80.7 86.3 92.9	24.1 19.6 19.3 13.7 7.1

На безготівковому сегменті валютного ринку порівняно з 2011 роком відбулося збільшення частки операцій із доларами СІЛА на 3.8 процентного пункту - до 76.5%. з євро - на 0.4 процентного пункту - до 15.0%. з російськими рублями - на 1.1 процентного пункту - до 5.5%. Натомість зменшилася питома вага операцій з іншими валютами - з 8.3% до 2.9%.

За операціями з готівковою іноземною валютою збільшилася частка операцій з доларами США на 2.3 процентного пункту - до 79.1%, з російськими рублями - на 1.7 процентного пункту - до 8.2%. Відповідно питома вага операцій з євро зменшилася на 3.7 процентного пункту - до 11.6%, з іншими валютами - на 0.3 процентного пункту - до 1.1%.

Таблиця 2.11

Валютна структура операцій з купівлі продажу іноземної валюти

Рік	Загальний обсяг операцій, млрд. дол. США (у доларовому єквіваленті)	Структура за видами валют, %
		Долари США	Євро	Російські рублі	Інші валюти
Безготівкова іноземна валюта
2008 2009 2010	208.8 144.9 178.9	77.7 71.1 68.2	14.2 21.9 15.8	6.0 5.2 5.9	2.1 1.8 10.1
2011 2012	341.1 523.7	72.7 76.5	14.6 15.0	4.4 5.5	8.3 2.9
Готівкова іноземна валюта
2008 2009 2010 2011 2012	66.2 35.4 42.9 50.0 40.3	71.0 71.9 73.3 76.8 79.1	22.0 22.0 19.0 15.3 11.6	5.4 5.2 6.1 6.5 8.2	1.6 0.8 1.6 1.4 1.1

Щодо ринкових курсів можна сказати, що обмінний курс гривні до долара США в 2012 році коливався в більш широкому діапазоні, ніж у 2011 році.

Упродовж січня - першої половини травня 2012 року, на тлі стійких чистих валютних надходжень від нерезидентів, ринкові котирування гривні відносно долара США змінювалися від 7.9941 до 8.0789 грн./дол. США. Проте вже наприкінці травня їхня амплітуда вийшла за межі 8.1 грн./дол. США. За перші п'ять місяців 2012 року середньозважений курс гривні знизився за операціями з безготівковими доларами США на 0.57% - до 8.0743 грн./дол. США. а за операціями з продажу банками готівкових доларів США на 0.5% - до 8.1065 грн./дол. США.

У літні місяці ринкові коливання обмінного курсу гривні знаходилися в діапазоні від 8.0437 до 8.1391 грн./дол. США. Лише в серпні, на тлі формування чистої валютної пропозиції, на безготівковому сегменті валютного ринку спостерігався нетривалий тренд на укріплення гривні відносно долара США.

Восени в умовах сезонного підвищення валютного попиту, посиленого невизначеностями та негативними ринковими очікуваннями, на валютному ринку продовжилася тенденція до послаблення курсу гривні відносно долара США. Покращення ситуації відбулося ще в грудні місяці. За цей місяць курс гривні за безготівковими операціями укріпився відносно долара США на 0,46%, а щодо операцій з продажу населенню готівкових доларів США - на 1,15%.

Рис.2.15 Динаміка курсу гривні до долара США в 2012 році

У цілому за 2012 рік середньозважений курс гривні на валютному ринку знизився:

· за операціями з безготівковими доларами США - на 0.29% (з 8.0284 грн./дол. США до 8.0520 грн./дол. США);

· за операціями з продажу банками готівкових доларів США - на 0.28% (з 8.0660 грн./дол. США до 8.0888 грн./дол. США).

Щодо динаміки офіційного обмінного курсу гривні можу сказати, що відповідно до умов Меморандуму про економічну та фінансову політику в рамках спільної з МВФ програми "Стенд-бай" Національний банк України в 2012 році продовжував встановлювати офіційний курс гривні до долара США на рівні середньозваженого курсу продавців і покупців, що склався на валютному ринку, з можливим відхиленням ±2%. При цьому щоденні відхилення офіційного курсу гривні від ринкового впродовж року не виходили за встановлені межі та коливалися від "мінус" 0.09% до "мінус" 1.95%.

Офіційний курс гривні протягом 2012 року майже не змінився, знизившись відносно долара США на 0.04% (у 2011 році - на 0.4%).

Динаміка курсу гривні до інших світових валют віддзеркалювала кон'юнктуру міжнародних ринків, на яких, зокрема, спостерігалися значні коливання пари євро - долар США. За підсумками 2012 року мало місце послаблення долара США відносно євро. У зв'язку з цим гривня за офіційним курсом за рік знизилася відносно евро на 2.3%, а відносно російського рубля на 5.5%.

Таблиця 2.12 Офіційний курс гривні до іноземних валют ( за 100 одиниць валюти, номінальні та реальні зміни: «-» - зниження, «+» - зростання)

Курс гривні до іноземних валют (на кінець року)	2012	Довідково: 2011
До долара США номінальна зміна реальна зміна (з урахуванням інфляції,%)	799.3 -0.04 -2.0	798.9 -0.4 +1.1
До євро номінальна зміна реальна зміна (з урахуванням інфляції,%)	1 053.7 -2.3 -1.85	1 029.8 +2.6 +1.3
До російського рубля номінальна зміна реальна зміна (з урахуванням інфляції,%)	26.316 -5.5 -8.5	24.953 +4,5 -0.1
Довідково: індекс споживчих цін, до грудня попереднього року в %	99.8	104.6

Також розглянемо реальний ефективний курс (РЕОК) гривні в 2012 році, котрий знизився на 6.5%. Переважно це було зумовлено внеском інфляційного диференціалу ("мінус" 5.6 процентного пункту), оскільки інфляція в Україні була нижчою, ніж її середньозважений рівень у країнах - основних торговельних партнерах.

Номінальний ефективний обмінний курс гривні знизився на 0.9 процентного пункту через незначну девальвацію гривні до долара США. російського рубля, чеської крони, польського злотого тощо.

Завдяки зниженню РЕОК гривні українські виробники отримали відносні цінові переваги як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках збуту їхньої продукції.

Рис.2.16. Динаміка РЕОК гривні, 2011 - 2012 роки

Отже, серед окремих економічних інструментів найбільш дієвим є інтервенції НБУ на міжбанківському валютному ринку України. У стабільних економічних умовах даний інструмент забезпечує згладжування волатильності валютних курсів. Однак у кризових умовах дієвість даного інструменту обмежується обсягом офіційних резервів НБУ, що може бути використаний для здійснення валютних інтервенцій.

Основним видом адміністративних інструментів валютного регулювання в Україні є валютні обмеження. Національний банк активно використовував даний інструмент протягом 2008-2010 рр., намагаючись нівелювати вплив негативних наслідків світової фінансової кризи на валютний ринок України.

Враховуючи стабільну та прогнозовану динаміку валютного курсу національної валюти протягом 2010 - 2012 рр., розглянуті у даній роботі валютні обмеження, які були впроваджені НБУ протягом 2009-2010 рр., в цілому можна вважати ефективними.



РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ КОНТРОЛЮ НБУ ВАЛЮТНОГО РИНКУ

1. Проблеми функціонування валютного ринку в Україні

Особливості економічних процесів вітчизняного фінансового простору вказують на унікальну важливість валютного ринку в Україні. Це зумовлено як самою природою останнього, так і його політичним значенням, внаслідок якого регулювання органами державної влади відносин, пов'язаних з обігом та використанням іноземної валюти, відбувається не просто з огляду на політичну доцільність, а є прямо підпорядкованим політичним, а відтак і електоральним цілям. В результаті такого стану речей в Україні не сформовані адекватні економічні цілі державного валютного регулювання, що несе значні побічні ефекти для економіки.

На сьогодні найважливішими проблемами валютного ринку України є доларизація (рівень доларизації коливається біля 40% позначки), негативне сальдо платіжного балансу загалом та поточного рахунку зокрема (за І півріччя 2013 р. дефіцит платіжного балансу склав 2181 млн дол. США), недостатність пропозиції іноземної валюти, а разом з тим й обсягу золотовалютних резервів НБУ (станом на 01.10.2013 р. обсяг офіційних резервів становив 20 633,05 млн дол. США, що забезпечує фінансування імпорту майбутнього періоду впродовж лише 2,5 місяця), валютний клімат, що стимулює втечу вітчизняних капіталів за кордон (в офшори), переобтяження банків валютними активами та пасивами. Нагромаджений потенціал даних проблем свідчить про гостру потребу їх вирішення. Розпочати доцільно з таких причин:

Доларизація

Причинами доларизації є інфляція, девальвація та доларизація менталітету. Так, інфляційний бум 1990-х років засвідчив мудрість тих економічних агентів, які надавали перевагу іноземній валюті. На сьогодні, в умовах нетранспарентності центрального банку, а відтак і відсутності довіри до нього, приватний сектор, попри офіційний нульовий рівень інфляції, має сумніви в купівельній спроможності гривні.

Інфляція національних грошей створила другий інвалютизаційний мотив - доларизацію менталітету. З розпадом Радянського Союзу національні гроші (спочатку рублі, потім купоно-карбованці) постали як гроші для бідних, тоді як іноземна валюта вважалася синонімом надвеликого капіталу, астрономічного багатства, через що грошові одиниці іноземних країн, насамперед долар США, досі асоціюються з справжньою цінністю.

Девальваційні стрибки 1998 та 2008 рр. також переконали населення, що попри систематичні повідомлення посадових осіб про курсову стабільність, знецінення гривні може відбутися у будь-який момент і в будь-якому розмірі. Тому економічні агенти позбуваються тієї валюти, стосовно якої мають передбачення, що вона знеціниться, та надають перевагу валюті другої країни. Однак з умовах дії доларизації менталітету, саме по собі зниження девальваційного потенціалу не означатиме зменшення рівня доларизації (зокрема фінансової), позаяк ревальваційний тренд гривні призведе до зростання кредитів в іноземній валюті, а отже, лише трансформує структуру фінансової доларизації, не зменшивши її рівня.

Доларизація - це економічне явище широкого використання іноземної валюти в країні, що відображає процес заміщення національної грошової одиниці стабільнішою іноземною внаслідок невиконання нею функцій грошей. До факторів, що зумовлюють проблему доларизації вітчизняної економіки, в першу чергу належать:

- інфляційні очікування суб'єктів економіки та високий рівень фактичної інфляції. Цей чинник є традиційним протягом усього періоду розвитку доларизації в Україні, тому що суб'єкти господарювання і громадяни з метою диверсифікації ризиків надають перевагу формуванню депозитних вкладів у декількох валютах;

- державні позики у іноземній валюті. Тривалий час державна політика щодо запозичень була орієнтована на іноземний корпоративний сектор та розміщення облігацій зовнішньої державної позики, що стало вагомим чинником зростання доларизації в країні та позбавило стимулів розвитку внутрішнього фінансового ринку;

- нерозвинутість фінансового ринку, передусім ринку державних цінних паперів, а також його інструментів. Це звужує можливості інвесторів щодо вкладення вільних коштів у національній валюті;

- недосконалість законодавчо-нормативної та методичної бази. Так створюються умови для нарощування резидентами активних і пасивних операцій саме в іноземній валюті.

Негативними наслідками масштабного обігу долара США в Україні є:

1) створюється паралельний грошовий обіг в іноземній валюті і тим самим посилюється недовіра до національної валюти, яка не виконує всіх покладених на неї функцій;

2) змінюється функція попиту на гроші шляхом підвищення його чутливості до динаміки валютного курсу та підвищення еластичності від процентної ставки. Оскільки попит на іноземну валюту мають не тільки суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, а й населення та інші суб'єкти господарювання, тому виникає висока залежність внутрішнього грошового обігу від шоків і коливань зовнішнього ринку;

3) спрощуються процеси незаконного відпливу капіталу за кордон;

4) грошові потоки переміщуються в тіньовий сектор економіки, зменшуючи податкові надходження до бюджету. Масштаби негативних наслідків визначаються об'ємами тіньового сектору економіки України, який обслуговує передусім іноземна валюта;

5) зменшуються доходи від емісії національних грошей (тобто сеньйораж як різницю між номіналом грошей і затратами на їх виготовлення). Недоодержання емісійного доходу прямо пропорційне рівню заміщення гривні іноземною валютою;

6) скорочуються можливості національної грошово-кредитної політики, що ставить країну в залежність від монетарної політики країни-емітента іноземної валюти. Це зумовлено тим, що внаслідок доларизації важливою складовою пропозиції грошей стає іноземна валюта, для контролю за якою Національний банк має обмежені монетарні важелі управління;

7) обмежуються можливості інвестиційного процесу, бо доходи населення і суб'єктів господарювання частково переносяться у сферу валютних операцій;

8) збільшується волатильність валютного курсу, оскільки до попиту на іноземну валюту для зовнішньоекономічних угод додається внутрішній попит, який суттєво реагує на зміни очікувань економічних агентів. Через волатильність курсу напрям руху капіталу, номінованого в іноземній валюті, може змінитися, що загрожуватиме стійкості фінансової системи;

9) високий ступінь доларизації кредитів спричинює схильність банківського сектору до системного кредитного ризику у випадку значних девальвацій гривні;

10) загалом стимулюють інфляційні процеси в Україні через розширення грошової пропозиції і тим самим пом'якшення монетарної політики;

11) може призвести до погіршення якості балансів банківських установ при знеціненні національної валюти, в разі наявності в цих установах значних обсягів валютних запозичень, що мало місце в Україні при поглибленні фінансової кризи. [1; 2]

Таким чином, за умов що склалися в Україні, назріла потреба в проведенні активнішої державної політики, спрямованої на подолання доларизації економіки країни. Я вважаю, що «успішне досягнення цієї мети значною мірою залежить від правильної оцінки рівня доларизації та комплексного підходу до вирішення проблем у монетарній, бюджетній та банківській системах». Конкретними заходами у даній сфері можуть бути:

· зменшення розміру зовнішніх запозичень державою на міжнародних ринках позичкових капіталів, зокрема за рахунок розміщення облігацій внутрішньої державної позики, що стимулюватиме розвиток ринку державних цінних паперів, деномінованих у національній валюті;

· ліквідація дефіциту державного бюджету шляхом збалансування доходів і витрат при його прийнятті та виконанні;

· сприяння розвитку фінансових ринків, альтернативних банківським депозитам фінансових інструментів;

· скорочення дефіциту платіжного балансу, який нині покривається за рахунок надходження іноземного капіталу;

· зниження і збереження низьких темпів інфляції у країні. Позитивним кроком у цьому напрямку стала зміна монетарного режиму в Україні на таргетування інфляції.

Зміна законодавчо-нормативної та методичної бази, що створюює умови, сприятливі для розвитку доларизації, а саме:

· обмеження на здійснення розрахунків у валюті між резидентами і нерезидентами на внутрішньому ринку держави;

· розробка Національним банком рекомендаційних заходів для комерційних банків щодо зниження відсоткових ставок за депозитами в іноземній валюті;

· посилення нормативів обов'язкового резервування за валютними депозитами.

Негативне сальдо платіжного балансу

Платіжний баланс є одним з об'єктів державного регулювання. Поляризація стану платіжного балансу країни посилює нестабільність валютних курсів, переливи капіталу, негативно впливає на грошовий обіг і в результаті на економіку. При цьому стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу через автоматичний процес цінового регулювання діє вкрай слабо. Тому відновлення рівноваги міжнародних розрахунків вимагає цілеспрямованих державних заходів. Врівноважування балансу міжнародних розрахунків входить до числа головних цілей економічної політики держави поряд із забезпеченням темпів економічного зростання, боротьбою з інфляцією і безробіттям.

Дефіцит платіжного балансу, вибір державного впливу та інструментів регулювання зводиться до таких варіантів [1,2]:

- так звану політику дефляції, тобто обмеження бюджетних видатків переважно на загальносуспільні цілі, «заморожування» цін та виплат по заробітній платі. Її складовими виступають фінансові та грошово-кредитні інструменти - зміна облікової ставки національного Банку, кредитні обмеження, встановлення меж зростання грошової маси;

- девальвацію, спрямовану на стимулювання експорту і стримування імпорту продукції;

- валютні обмеження, пов'язані з блокуванням інвалютної виручки експортерів, ліцензуванням, продажем іноземної валюти імпортерам;

- фінансова і грошово-кредитна політика, що полягає у виділенні бюджетних субсидій експортерам, підвищенні імпортних зборів, мит на імпортні товари, відміні податку з відсотків, що виплачуються країнам - власникам цінних паперів, з метою надходження капіталів у країну.

Для платіжного балансу існує низка різнопланових проблем, - економічні, політичні, психологічні [3]. Окрім того, велике значення має ступінь втручання держави в економіку.

Платіжний баланс прямо і пропорційно пов'язаний із процесом відтворення [3]. Прямо цей процес вплив на формування платіжного балансу, а пропорційно через діалектичну взаємодію з курсами валют, емісію, станом золотовалютних запасів, зовнішню заборгованість.

Наявність позитивного чи від'ємного сальдо свідчить про значні диспропорції в платіжному балансі. Такі системні диспропорції платіжного балансу можуть бути викликані зміною рівня цін на товари та послуги, структурними диспропорціями економіки в цілому, зміною рівня доходу населення, незалежним рухом великих мас капіталу.

Окрім того, на стан платіжного балансу можуть впливати наступні фактори [ 2]:

- нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція;

- циклічні коливання економіки;

- зростання закордонних державних витрат, пов'язаних з мілітаризацією економіки і військовими витратами;

- посилення міжнародної фінансової взаємозалежності;

- зміни в міжнародній торгівлі;

- вплив валютно-фінансових факторів;

- негативний вплив інфляції;

- торговельно-політична дискримінація окремих країн;

- надзвичайні обставини: неврожай, стихійні лиха, катастрофи

Подібні проблеми часто виникають в країнах, що розвиваються. Їх спеціалізація на постачанні на зовнішні ринки одного-двух сировинних товарів, при різкому падінні цін на сировину, може призвести до катастрофічного стану активної частини платіжного балансу, що практично повністю залежить від продажу сировинного товару. Ще одним поширеним порушенням рівноваги зовнішніх платежів є змінювання рівня доходу, різноспрямованість національних пріоритетів окремих країн, коли керівництво країни намагається одночасно вирішити внутрішні (зайнятість і ріст цін) і зовнішні (рівновага балансу) проблеми.

Доволі часто платіжний баланс опиняється «заручником» політики економічного зростання та розширення зайнятості. Інфляційна програма, що забезпечує ріст виробництва і зайнятості, одночасно буде призводити до збільшення диспропорцій платіжного балансу країни. Якщо в країні встановлений плаваючий валютний курс, це призведе до зниження курсу національної валюти, а при фіксованому курсі знадобиться залучення значних зовнішніх додаткових фінансових засобів.

Таким чином на платіжний баланс впливають наступні макроекономічні чинники - показники національного макроекономічного регулювання ( національний дохід, рівень відсоткових ставок, об'єм грошової емісії) та зовнішньоекономічні ( обмінний курс, стан золотовалютних резервів, торговий баланс).

Платіжний баланс, складений за І півріччя 2013 р., виявив зменшення експорту на 7% відносно І півріччя 2012 р. (40 542 млн дол. в І півріччі 2013 р. проти 43 604 млн. дол. в І півріччі 2012 р.). Це при тому, що імпорт за перші 6 місяців 2013 р. (45 738 імпорт млн. дол. США) на 11% перевищив експорт товарів та послуг. Попри шквал думок про стимулювальну дію девальвації відносно експорту, 60% знецінення гривні в кінці 2008 р. жодним чином не сприяло зростанню обсягів експорту (варто внести певну поправку на падіння зовнішнього попиту в 2009 р.), а відтак виявило, що вітчизняна зовнішньоторговельна політика має фундаментальні проблеми, які не можуть бути розв'язані виключно монетарними засобами. Завдання державної валютної політики в цьому напрямі полягають у створенні валютного клімату, сприятливого для надходження іноземного капіталу. На жаль, панічна втеча іноземних банків з вітчизняного банківського ринку свідчить про зворотнє.

Переобтяження банків валютними активами та пасивами/

Починаючи з 2002 р. в Україні спостерігався стрімкий ріст кредитів, виданих в іноземній валюті. Зокрема, їх розмір досяг свого піку у 2008 р. та становив 59,1% від загального обсягу виданих кредитів. Така валютоорієнтована кредитна політика банків стала фатальною для них під час кризи 2008-2009 рр. Станом на 1 жовтня 2013 р. обсяг кредитів, виданих в іноземній валюті склав 307 412 млн грн., що становить 35% від загальної кількості позик. Таким чином банки продовжують піддаватися валютним ризикам та демонструють дива фінансової неграмотності. НБУ, не маючи можливості чи просто не вміючи створити інструменти, що стали б альтернативами розміщенню коштів в іноземній валюті, був змушений ліміти короткої валютної позиції (10%) встановити вдвічі вищими від лімітів довгої валютної позиції (5%). Тим самим Нацбанк несвідомо надав можливість фінансовим установам зменшувати кредити видані в іноземній валюті шляхом заміни валюти зобов'язання. Тобто банкам доцільно було провести кампанію серед свої позичальників з метою мотивувати їх змінити вид валюти заборгованості з іноземної на національну та в такий спосіб уникнути сумування валютного та кредитного ризиків. Однак цього не було зроблено і обсяги валютних кредитів банків продовжують зростати (станом на 1 жовтня 2013 р. розмір кредитів в іноземній валюті перевищує їх рівень на початку 2013 р. на 2,5%), а отже, у випадку виникнення девальвації фін. установам надалі загрожує неповернення кредитів та перспектива формування резервів під них.

Стабільною залишається частка депозитів в іноземній валюті (251 328 млн грн станом на 1.10.2013 р.), розмір якої коливається близько 39% від загальної кількості вкладів та свідчить про таку ж недовіру до національної грошової одиниці, хоча тут таки ж, виявляє довіру до банківської системи в цілому.

Регулююча практика

Останніми роками, здійснюючи державне регулювання валютного ринку, НБУ, перш за все, прагне забезпечити стабільність курсу гривні відносно долара США, позаяк валютні коливання (особливо в сторону девальвації) мають знижувальний вплив на рейтинг уряду. Відтак регулятор в більшості покладається на адміністративний та репресивний інструментарій. Зокрема, нібито для зменшення витіснювального тиску іноземних валют на гривню, вжито низку суперечливих заходів: створено комітет із запобігання проведення недобросовісних валютних операцій; прийнято Постанову НБУ №476 «Про порядок виплати переказів із-за кордону фізичним особам», у відповідності до якої установлено вимогу щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень із-за меж України в іноземній валюті у сумі, що дорівнює або перевищує в еквіваленті 150 000 гривень за місяць; введено в дію Постанову НБУ №210 від 06.06.2013 року «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» згідно якої фізичні особи мають право здійснювати розрахунки на суму, яка перевищує 150 000 гривень лише шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок; постановою НБУ №381 від 25.09.2013 р. обов'язковий продаж частини надходжень в іноземній валюті поширено на всі надходження в іноземній валюті із-за кордону на користь юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; установлено, що надходження коштів в іноземній валюті в межах України на поточний рахунок в іноземній валюті фізичної особи має здійснюватися шляхом переказу коштів в іноземній валюті з іншого власного рахунку або шляхом унесення готівки виключно власником рахунку (постанова НБУ №365 від 16.09.2013 р.). Для покращення сальдо платіжного балансу ужорсточено здійснення валютного контролю за імпортними операціями, зокрема, згідно змін внесених до постанови НБУ№136 від 24.03.1999 р., уповноважені банки можуть знімати з контролю імпортні операції без ввезення товару на територію України тільки за наявності інформації про надходження коштів від реалізації зазначених товарів за межами України або про використання імпортованого товару за межами України; продовжено вимогу обов'язкового продажу 50% надходжень в іноземній валюті до 17 травня 2014 р.

Натомість використання ринкового інструментарію зведено до мінімуму, що частково пояснюється критичним рівнем золотовалютного запасу відносно ВВП та розмірів критичного імпорту. Так, протягом липня-серпня 2013 р. НБУ відкрито зовсім не проводив валютних інтервенцій (хоча непрямо робив це через держбанки), а протягом вересня-жовтня 2013 р. був змушений продати з своїх запасів 879,7 млн дол. США.

Отже, вітчизняна державна валютна політика характеризується висхідним трендом зовнішніх запозичень, зниженням обсягу золотовалютних резервів, підвищенням ролі адміністративних інструментів, наданням переваги методам стримування попиту перед нарощенням пропозиції іноземної валюти. Відтак реалізація НБУ державного регулювання валютного ринку України має полягати у зниженні ролі іноземних валют (долара США) у відповідності до їхнього статусу валюти іноземної держави. Це дозволить зменшити дестабілізаційний вплив валютного ринку на національну економіку. Для цього необхідно:

· складання бездефіцитного бюджету, що зменшуватиме немонетарний інфляційний потенціал;

· зменшення обсягів державних запозичень, що мінімізуватиме ризики девальвації та зменшуватиме потребу в покритті боргу золотовалютними резервами;

· утримання інфляції на низькому рівні протягом тривалого часу, що нівелюватиме дію застережного мотиву попиту на гроші;
зниження частки операцій з доларом США;

· максимізація використання гривні у розрахунках з іншими країнами для розширення сфери її обігу;

· прогнозованість та прозорість дій НБУ, покращення комунікації між ним та приватним сектором;

· розробка фінансових інструментів для банків, що будуть альтернативами заощадженню та розміщенню коштів в іноземній валюті;

· стимулювання банків до проведення реструктуризацій валютних кредитів шляхом зміни валюти зобов'язання з іноземної на національну, що зменшуватиме валютні ризики банків та знижуватиме рівень фінансової доларизації.

Однак, державна валютна політика є складовою державної економічної політики в цілому, а відтак, будь-які, навіть найправильніші заходи не матимуть належного ефекту без системної, взаємопов'язаної та скоординованої діяльності всіх гілок державної влади. Такі заходи мають проводитися з огляду не на політичну, а на економічну доцільність.



2. Шляхи підвищення ефективності регулювання і контролю НБУ валютного ринку

Валютний контроль - важлива складова економічної політики держави. Він сприяє стабілізації потоків заощаджень резидентів на етапі, коли довіра до валютної політики держави ще не зміцніла. У ситуації, що склалася в Україні, валютний контроль є однією з головних умов здійснення Національним банком політики твердої процентної ставки, оскільки свобода руху капіталів та спекулятивні операції можуть призвести до зменшення обсягу валютних резервів, до криз у валютній сфері та девальвації національної грошової одиниці [54].

Унаслідок високого рівня відкритості вітчизняної економіки зовнішні шоки через канали двосторонньої торгівлі, потоки капіталу та взаємозалежність кредитних портфелів справляють відчутний негативний вплив на фінансовий ринок. Після приєднання України до статті VIII Статуту Міжнародного валютного фонду вона не може обмежувати проведення розрахунків між резидентами та нерезидентами за поточними торговельними валютними операціями у національній грошовій одиниці. Тому органи валютного контролю для реалізації економічної політики держави змушені вживати адміністративних заходів, спрямованих на підтримку курсу гривні й регулювання платіжного балансу.

Нині визначальною для вітчизняної економіки є проблема відпливу валютних коштів. Відплив капіталу - явище, властиве не лише для України. Провідні країни Заходу неодноразово стикалися із цією проблемою. Особливість вітчизняного варіанта полягає не лише в мотивах відпливу, каналах вивезення ресурсів і макроекономічних наслідках, а, насамперед, у специфіці первинного нагромадження капіталу (шляхом тіньового перерозподілу доходів та отримання спекулятивних прибутків на ринку фінансових інструментів) і намаганні суб'єктів господарювання стабілізувати рівень доходів за спаду виробництва та несприятливих умов для ведення бізнесу: важкого податкового тягаря, криміналізації економіки, низького рівня гарантії безпеки бізнесу, недобудованості ринкової інституційної та правової бази. Становлення нової системи державного регулювання економіки, фінансової і банківської сфер загалом та внутрішнього валютного ринку зокрема помітно відстає від темпів їх лібералізації. Внаслідок прогалин у законодавстві капітал із країни стали вивозити у легальних або легалізованих формах.

В Україні сформувалась організована мережа економічних суб'єктів, які господарюють, «спеціалізуючись» на використанні «сірих» схем переказу валютних коштів за межі України та формально прикриваючись зовнішньоторговельними контрактами (фактично - фіктивними угодами). Такий стан речей значною мірою є наслідком вільного доступу суб'єктів господарювання на зовнішній ринок. Нині, через десять років роботи в умовах лібералізації зовнішньоторговельної діяльності, стають очевидними негативні сторони практики вільного, необмеженого виходу на зовнішній ринок. Власне кажучи, це дає змогу організувати широкомасштабний відплив валютних ресурсів із країни.

Одним із найважливіших завдань органів валютного контролю у сфері зовнішньоторговельних операцій суб'єктів господарювання є питання повернення валютної виручки за зовнішньоекономічними контрактами. Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994р. встановлено 90-денний термін находження товарів та платежів за експортно-імпортними операціями резидентів. Перевищення цього терміну дозволяється лише за наявності ліцензії Національного банку. Недотримання зазначених норм тягне за собою застосування штрафних санкцій до резидентів-порушників [4].

Аналізуючи стан справ із неповерненням валютної виручки, зазначу, що основне завдання валютного контролю нині залишається незмінним: обмеження масштабів відпливу капіталу з країни за одночасної підтримки рівня пропозиції валюти на внутрішньому валютному ринку.

Отже, можемо сформулювати такі засади вдосконалення системи валютного контролю в Україні.

Головне - посилити дієвість заходів, що перешкоджають відпливу капіталу. За своєю природою він належить до категорії процесів, які не можна зупинити, не усунувши фундаментальні причини. В умовах України це означає, що зусилля органів валютного контролю щодо протидії відпливу капіталу випливають з вирішення проблеми забезпечення інвестиційної активності, піднесення на цій основі економіки країни та підтримання її стійкого розвитку.

У своїй статті «Стан та можливі напрямки вдосконалення системи валютного контролю в Україні» Є.Григоренко та О.Макаренко пропонують такі шляхи вирішення проблеми [36].

Щоб відсікти від зовнішньоторговельної діяльності величезну кількість «фірм-одноденок», необхідно запровадити ліцензування зовнішньоекономічної діяльності: займатися зовнішньоторговельною діяльністю можуть лише ті фірми, які мають тривалий (не менше двох років) досвід роботи на внутрішньому ринку, бездоганну податкову і кредитну історію та кваліфіковані кадри, що вміють працювати на зовнішньому ринку.

На мій погляд, це досить кардинальна пропозиція щодо вдосконалення системи валютного контролю в Україні. Так, справді, добре продумана й організаційно забезпечена процедура ліцензування може дати значний ефект щодо скорочення масштабів відпливу капіталу з країни, але такі заходи значно знизять товарообіг України та розвиток зовнішньоекономічних зв'язків.

Ще один метод вирішення проблеми неплатежів у зовнішньоекономічній діяльності - використовування факторингу. Перевагою факторингу над звичайним страхуванням ризику є те, що фактор у зазначений у контракті строк повністю виплачує кошти (у попередньо визначеному обсязі) експортеру, а потім за допомогою своїх важелів отримує цю суму від імпортера, тоді як при страхуванні товару експортер отримує кошти лише за умови офіційного підтвердження неплатоспроможності імпортера. Слід зазначити, що факторингові операції при інкасовій формі розрахунків застосовуються в разі здійснення торговельних операцій із «Сумнівними» або невідомими (новачками у сфері зовнішньоекономічної діяльності) контрагентами, а також експортерами, які мають проблеми з потоком готівки. Впровадження в Україні факторингових операцій дасть змогу вітчизняним експортерам отримувати достовірну інформацію про фінансово-господарський стан закордонних партнерів перед укладенням експортних контрактів та гарантовано одержувати платежі за експорт продукції, що загалом сприятливо вплине на стан національної економіки.

Важливим елементом валютного контролю є контроль не лише за суб'єктами господарювання, а й безпосередньо за каналами відпливу капіталів та за установами, через які цей відплив здійснюється. Не піддаються економічній логіці обсяги валютних коштів, що обертаються на кореспондентських рахунках, відкритих в українських банках іноземними банками, зареєстрованими в офшорних зонах. Ці обсяги свідчать про очевидну деформованість зовнішньоторговельних і фінансових потоків та використання схем вивезення валютних коштів за кордон через кореспондентські рахунки офшорних банків.

Поряд із запропонованими організаційними та фіскальними методами боротьби із приховуванням валютної виручки за кордоном необхідно детально розробити комплекс макроекономічних заходів щодо стимулювання повернення валютної виручки з-за кордону та її інвестування в економіку України.

Відплив капіталу за межі країни може відбуватися при здійсненні як поточних торговельних операцій, так і операцій капітального характеру (залучення, повернення та сплата доходів за кредитними угодами з нерезидентами, інвестиціями).

Перевірки валютних операцій свідчать про наявність кількох типових схем виведення капіталу.

Створення «поганої» дебіторської заборгованості за експортно-імпортними операціями строком понад три місяці.

У цьому разі для виведення капіталу використовуються переважно «фірми-метелики», які зникають з місця реєстрації після проведення кількох операцій. Попередня оплата здійснюється на користь нерезидента, котрий має банківські рахунки насамперед у Латвії, де валютний контроль відсутній, банки не надають інформацію про клієнтів і не потрібні знання іноземної мови.

Слід зазначити, що дебіторська заборгованість понад три місяці виникає переважно за операціями, які не мають на меті виведення капіталу. Ненадходження виручки або невиконання нерезидентом зобов'язань поставки здебільшого пов'язані з абсолютно легальними причинами, і ця заборгованість ліквідується протягом наступних одного-двох місяців.

Сплата підвищених відсотків за позиками, отриманими від нерезидентів.

Прибутки від здійснення експортно-імпортних операцій накопичуються доміцильованою фірмою, а потім залучаються у господарський обіг України як позика від нерезидента. Обережні позичальники обмежуються реальними ринковими процентними ставками, які в Україні й так досить високі.

При цьому в Україну повертається не весь раніше виведений капітал. Залежно від прийнятного ступеня ризику та доходності власники інвестують його у різні види вкладень.

Використання платіжних сурогатів у розрахунках за експортовану продукцію.

Мова йде про використання векселів, можливість чого передбачено чинним законодавством. Вексель виставляється на користь нерезидента до часу виконання останнім зобов'язань за контрактом (йдеться переважно про надання послуг нематеріального характеру). Потім векселем оплачується експорт продукції, а грошова виручка після реалізації цієї продукції кінцевому покупцеві набуває нерезидентного статусу.

Особливістю всіх схем є повернення частки капіталу у вигляді позик та депозитів фізичних осіб, бо вітчизняних бізнесменів не влаштовують рівні доходності фінансових активів за кордоном.

Для стабільності національної валюти ризик утілення таких схем полягає в можливості швидкого виведення капіталу за наявності тієї чи іншої загрози. Якщо зважити, що заборгованість за позиками від нерезидентів становить 1-1,5 млрд. доларів США, ще близько 2 млрд. припадає на тривалу кредиторську заборгованість, а обсяги операцій на валютному ринку сягають 6-10 млрд. доларів, неважко оцінити ризик девальвації гривні в разі стрімкого зростання спекулятивного попиту на іноземну валюту [36].

Заходи, які вживає Національний банк України у періоди загострення ситуації на валютному ринку (обов'язковий продаж частки валютних надходжень, обмеження часу для укладення угод у рамках торговельної сесії, контроль за документами з боку уповноважених банків), не є нездоланним бар'єром для виведення капіталу, але суттєво ускладнюють розрахунки за легальними операціями.

Отже, система валютного контролю, заснована на попередньому контролі з боку уповноважених банків за валютними операціями клієнтів, як свідчить досвід восьми років практикування, є недостатньо ефективною.

По-перше, банки під загрозою юридичної відповідальності змушені виконувати невластиві їм функції контролю за операціями своїх клієнтів. Відповідальність же клієнтів порівняно невисока: вони несуть її лише в разі здійснення операцій, які потребують індивідуальної ліцензії, без наявності останньої та у випадку дебіторської заборгованості за операціями з нерезидентами тривалістю понад 90 днів. Банки можуть бути притягнуті до відповідальності, якщо за дорученнями клієнтів здійснюють операції, які не підлягають ліцензуванню. Тобто завжди існує загроза судового переслідування банків з боку клієнтів за невиконання їхніх законних доручень, якщо банки суворо дотримуються вимог органів валютного контролю, або застосування фінансових санкцій з боку НБУ, навіть у разі незначних помилок при здійсненні попереднього контролю.

По-друге, контролюючі органи, насамперед Національний банк України, не володіють інформацією про деякі операції - вона доступна лише підчас здійснення перевірок на місцях. Оскільки тривалість перевірки обмежена, операції перевіряються вибірково, отже операції з виведення капіталу виявляються доволі рідко. По-третє, система ліцензування викликає дуже багато нарікань (особливо операцій капітального характеру) при практично нульовому її результаті. Наявність офшорних юрисдикцій дає змогу вітчизняним підприємцям без порушень закону створювати закордонні активи. Процес реформування економіки - тривалий та суперечливий, особливо в Україні. Немає реальної можливості воднораз вирішити проблеми бюджетного дефіциту, структурної перебудови народного господарства, підвищення реальних прибутків домашніх господарств зі згладжуванням кричущої різниці в їх рівнях і таким чином швидко усунути першопричину відпливу капіталу. Тому країни змушені створювати систему валютного контролю з метою запобігання втечі національного капіталу при проведенні операцій між резидентами та нерезидентами.

Згідно зі Статутом МВФ сутність валютного контролю полягає в запровадженні адміністративних обмежень на неторговельні операції та операції капітального характеру з нерезидентами. Наявність валютного контролю означає жорстке втручання державних органів у валютний ринок і викликає занепокоєння та незадоволення його учасників (насамперед банків) і міжнародних організацій. Країни, які експортують капітал, відмовилися від валютного контролю у 1970-1980 роках. Вітчизняним законодавством передбачено здійснювання контролю за операціями з валютними цінностями на території України, які проводять як резиденти, так і нерезиденти. Крім того, деякі операції підлягають ліцензуванню. Це означає, що їх (насамперед операції з капіталом, неторговельні операції) можна здійснювати лише за умови попереднього дозволу Національного банку України. Одним із важливих напрямків модифікації валютного контролю в умовах глобалізації економіки є новий підхід до вирішення питання відносин з країнами, які мають офшорне законодавство. Це свідчить про посилення взаємозалежності національних валютних систем, проте, що окремі країни не в змозі виконувати операції за своїми правилами, які суперечать вимогам глобальних інтеграційних процесів.

В умовах глобального ринку держава вже не може ефективно виконувати функції гаранта, оскільки здатна регулювати лише діяльність національних учасників ринку. Вона фактично поступово перетворюється на звичайного учасника ринку, чиї зобов'язання (наприклад, державні цінні папери і національна валюта країни) котируються на ринку поряд із забов'язаннями приватних фірм.

Саме на такому розумінні базується валютний контроль, і в сучасних умовах від нього повинні виграти всі, в тому числі, як це на перший погляд не парадоксально, - й об'єкти такого контролю (країни-парії, офшорні зони, транснаціональні банки) [54].

Проблема «відмивання брудних грошей» та напрямки удосконалення валютного регулювання та контролю

Ризики для стабільності національної валюти не обмежуються відпливом капіталу за межі країни або в готівковий обіг. Проблеми можуть виникати й тоді, коли в країну надходить капітал із невизначених джерел.

Країни, економіка яких перебуває у процесі трансформації активно залучаються до незаконного обороту наркотичних речовин, зброї, торгівлі людьми та процесів «відмивання брудних грошей». У цій сфері активно працює як національний криміналітет, так і інтернаціональні злочинні угруповання, чия діяльність охоплює країни й континенти. Оскільки в цих операціях беруть участь як резиденти, так і нерезиденти, вони також знаходяться у сфері інтересів контролюючих органів, хоча пов'язані насамперед із надходженням капіталу.

Згідно з рекомендаціями Робочої групи з протидії «відмиванню» грошей (FATF) запобігання «відмиванню брудних грошей» - це виявлення джерел походження капіталу, в тому числі й того, що надходить до країни від нерезидентів, і застосування санкцій до власників, капітал яких утворився внаслідок злочинної діяльності [73].

Левова частка операцій між резидентами та нерезидентами здійснюється через банківську систему та інші фінансові установи. Таким чином, ризики втрати капіталу, які завжди притаманні банківській системі - кредитний, валютний, ринковий, операційний, незбалансованої ліквідності тощо, - доповнюються ризиком втрати зовнішніх банківських активів унаслідок блокування або примусового вилучення (конфіскації). Вольфсберзькі принципи ведення операцій із клієнтами чітко вказують, що крім міжнародних організацій та національних контролюючих органів і правоохоронних органів, проблемою «відмивання брудних грошей» переймаються також провідні приватні банківські установи світу [68].

Отже, для запобігання системній банківській кризі в Україні необхідно привести норми ведення операцій з клієнтами та контроль за ними до світових вимог і стандартів, тобто реорганізувати систему банківського нагляду і насамперед - валютного контролю.

Україна приєдналася до міжнародних конвенцій щодо протидії «відмиванню» грошових коштів і не входить до «чорного списку» країн, які недостатньо ведуть боротьбу з «відмиванням» грошей, як, наприклад, Росія чи Ізраїль. В Україні є обов'язковими ідентифікація клієнтів, зберігання банківських документів, контроль за валютними операціями з боку Національного банку України, заборона анонімних рахунків. Законом «Про банки і банківську діяльність» допускаються виключно іменні рахунки; визначено поняття «банківська таємниця» та порядок її розкриття, «відмивання брудних грошей»; установлено ознаки значних або сумнівних операцій. Невирішеною залишається проблема ідентифікації діяльності, пов'язаної з «відмиванням» грошей, та відповідальності за неї [2].